LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXVIII (1989)

KALBŲ RYŠIAI IR SĄVEIKOS

KAZYS MORKŪNAS

ВІДМІНЮВАННЯ ІМЕННИКІВ ЛИТОВСЬКОЇ ГОВІРКИ АПСА*

Литовська говірка околиць Апсо в районі Браслав BTSR, що перебуває в оточенні слов’янських — білоруської, польської та російської — мов (діалектів), цікавить дослідників з різних поглядів: зв’язок цієї говірки з іншими діалектами литовської мови, збереження в ній давніших реліквій, важливих для історії мови, результати постійних контактів з оточуючими мовами, подальший розвиток і доля говірки тощо. Тому литовські мовознавці у співпраці з білоруськими філологами в останні десятиліття організували кілька наукових експедицій і виїздів до Браславського та сусідніх районів. Мабуть, найкращих результатів досягла комплексна експедиція Інституту литовської мови та літератури АН Литовської РСР, яка працювала в цьому районі в червні 1956 р. Її учасники записали необхідні дані місцевої литовської говірки для «Атласу литовської мови» в селах Бужони, Юоделенай, Петкунішке, Ражава, Усёню (досліджувала Ядвіга Лонскайте̇¹ та Алойзас Відуґіріс), Дварчиняй, Іґнотішке, Міси, Шалаканджяй (Юозас Сенкус і Казис Моркунас), Дамошяй, Римашенай (Елена Ґрінавецкене) та інших селах; зібрано чимало місцевих назв, більшість яких має литовське (балтійське) походження. Записано також цінний етнографічний матеріал цих місць (Ангеле Вишняускайте), фольклор і мелодії пісень (Бронюс Уґінчюс).

Багато опитаних осіб старшого віку (70–90 років), які краще або гірше розмовляли литовською, у своїх розповідях (спираючись на власні спогади та спогади батьків і дідів) передали пережиті кількома поколіннями — від кінця XIX ст. до середини 1950-х років — різноманітні політичні, економічні й соціальні події, адміністративні зміни, що так чи інакше зумовили також лінгвістичну ситуацію цього регіону та її розвиток. До речі, за цей час уживання місцевої литовської говірки слабшало, кількість людей, які нею розмовляли, зменшувалася. Хоча учасники експедиції з’ясували, що на той час людей, які знали або розуміли литовську, ще можна було знайти більш ніж у п’ятдесяти селах Браславського району, активно цією мовою вже рідко де користувалися. Тому важливо, щоб якомога більше даних цієї литовської говірки, яка поступово зникає, стало відомо мовознавцям. Деякі відомості про становище литовської говірки Апсо та прилеглих околиць, мовні факти, записані під час згаданої експедиції та інших виїздів, уже опубліковано в різних виданнях (Grinaveckienė 1960; Lie-

* Статтю присвячено пам’яті литовського мовознавця, одного з дослідників говірки Апсо Юозаса Сенкуса (1907 07 18–1970 10 29).

¹ Я. Лонскайте̇ (під час експедиції — студентка Вільнюського державного педагогічного інституту) родом із с. Ражава Браславського р-ну.

91

тувські діалекти 1970; Jonaitytė, Sudnik 1973; Lietuvių kalbos atlasas 1977, 1982, 1990).

Описуючи відмінювання іменників у говірці Апсо, автор цієї статті спирався переважно на дані, зафіксовані ним і Ю. Сенкусом 1956 р. у селах Дварчиняй, Іґнотішке, Міси, Шалакан(d)жяй та інших сусідніх селах.

Іменники в однині та множині мають такі відмінки: називний (наз.), родовий (род.), давальний (дав.), знахідний (знах.), орудний (ор.), внутрішній місцевий відмінок статичного місця, або інезив (місц.), внутрішній місцевий відмінок руху, або ілатив (іл.), і кличний (кл.).

Внутрішній місцевий відмінок руху в говірці Апсо, як і на значній території інших східних литовських говірок, дуже поширений. У околицях Апсо не зафіксовано місцевих відмінків статичного місця поза межами (адесива) і руху поза межі (алатива), релікти яких зберегли інші литовські говірки східних і південно-східних окраїн (Гервечяй, Лазунай, Зіетела).

Форм кличного відмінка почуто небагато й не від усіх основ. Кличний відмінок множини збігається з називним множини. У значенні кличного іноді вживаються також форми називного однини, наприклад: ku·mū·t′i.s m′eilu.t′i.s n′e:š′ (=nešk) mán′i; trūb′i·k trūb′i·k (слов. «дуй, грай на дудці»), mā·nd·t′e·v′ē·l′i.s.

Деякі відмінкові закінчення фонетично відрізняються від відповідних закінчень літературної литовської мови, більшою чи меншою мірою зазнали морфонологічних змін (по-різному скоротилися).

Фонетично найбільше відрізняються від літературної мови ненаголошені закінчення з голосними ė, o, а також наголошені й ненаголошені закінчення з голосними ė, e після закономірно (l) і спорадично (r, s, іноді також інших) твердих приголосних.

Голосний ė вимовляється неоднаково — не завжди й не всіма носіями говірки: у наголошених закінченнях іноді майже як літературний ė (після деяких приголосних навіть ′e, ie), іноді менш напружено, вузько (у діалектологічних працях позначається ẹ) або майже як голосний e; після ствердлих приголосних — як ė або e, відсунуті до середнього ряду (позначаються ẹ або ə), іноді як ą. У ненаголошених закінченнях ė найчастіше вимовляється як e, рідше — ẹ (ė); після ствердлих приголосних — як a, рідше ə (e). Наголошений голосний o в закінченні іноді вимовляється майже як у літературній мові, іноді з більшим або меншим відтінком голосного a (позначається ɔ, ɑ), ненаголошений — як a, іноді з відтінком o² (å). У цій статті для спрощення транскрипції згадані наголошені голосні позначено знаками ė (після ствердлих приголосних — ẹ), o, ненаголошені — e (після ствердлих приголосних — a), ą³.

Кількісна характеристика ненаголошених довгих голосних у різних позиціях слова також не завжди виразна: носії говірки вимовляють ці голосні то довше, тобто як довгі, то коротше, як напівдовгі; так робить часто навіть той самий носій. У статті ці голосні позначено як довгі (наприклад, a· ~ o, e· ~ ė, i· ~ y, u· ~ ū, y), а подовжені наголошені короткі голосні — як напівдовгі (наприклад, i· ~ i, ū· ~ ū).

² Щодо варіювання вимови ė, o у литовських говірках Апсо та прилеглих околиць у певних позиціях слова пор. Lietuvių kalbos atlasas, 1982. P. 44–58 (žemėl. nr. 27–40).

³ Так згадані голосні здебільшого позначали Й. Сенкус і автор цієї статті, записуючи 1956 року мовні дані у селах Дварчіняй, Міші, Шалакан(d)жяй та сусідніх селах.

92

У системі відмінювання іменників цієї говірки є певні релікти давнішої словозміни, тобто закінчення, які нині вже не вживаються в сучасній литовській літературній мові (пор. відмінювання іменників із приголосними основами). Досить сильною є тенденція до змішування окремих основ (переходу з однієї відмінювальної парадигми до іншої).

Далі подаються закінчення відмінків усіх основ і вказується їхня діалектна вимова (т.), якщо вона відрізняється від літературної мови. Також наводиться фонетична транскрипція записаних прикладів у всіх відмінках (форми того самого слова не завжди зафіксовані в усіх відмінках, тому для окремих відмінків подаються різні слова тієї самої основи).

основа на ō

Однина: наз. -as (lú.ngas ~ lángas, mʼī.škas, nʼū.kasmas ‘мова, говірка’), род. -o, місц. -a, т. (laũka), дав. -ui (gā.lui), знах. -ą, т. -u (dā.rbu; lú.ngu), оруд. -u (vaikù, lú.ngu), місц. -e, т. -i, після затверділого приголосного l — -u (laũki, šō’n’i, galbī), напрямний -an (mʼīškān, šō’nan), клич. -e (par’še, vaik’e).

Множина: наз. -ai (s’n’iegai, v’īrai), род. -ų (vaikų, v’īru), дав. -am (vaikám, vaik’el’ēnam ‘дітям’), знах. -us (ratùs, vā’karus), оруд. -ais (mʼīškais, rā’tais), місц. -uos(e) -uosa, напрямний -uosna.

Примітки: 1. Поряд із формою місцевого відмінка однини galbī трапляється також форма з прийменниковим елементом galbīi, наприклад, žīr uš’v’īda (= побачив) galbī d’īrvas labāi d’īd’el’ī žmō’gur. 2. Кличний відмінок однини може мати також частку -ai, наприклад, t’ē’vai. У деяких іменників кличний відмінок однини зафіксовано лише з цією часткою, наприклад, kū’mai, p’ē’trai ‘Петре’. У багатоскладових іменників вживаються також скорочені форми (без закінчення), наприклад, bral’ū.k, d’iedū.k поряд із kaim’īn’e.

3. У місцевому відмінку множини здебільшого записано скорочену форму з -uos (рідше з -uos’), наприклад, daržùos (наголос неясний), k’et ur’az’d’eš’imtuos m’ē’tuos, m’īškuōs, namuōs ‘у моєму домі’, š’auduōs. Рідше зафіксовано випадки вживання довших форм цього відмінка на -uose чи -uosa, наприклад, m’īškuos’e || m’īškuōs’e, muštū’nuos’e, kumpuōsa ‘у кутах’. Пор. також прислівникові форми, утворені з інших частин мови: d’v’īejes’e ‘удвох’, k’et ur’ūosa || k’et ur’ūos ‘учотирьох’.

4. У множинному напрямному відмінку переважно вживаються форми на -uosna, наприклад, m’īškuosna, namuosna, rā’tuosna, š’auduosna, šō’nuosna, vain’ū’nuosna ‘до Вайнюнасів’, zarasūosna ‘до Зарасая’. Рідше вживається форма на -uosnan або скорочена форма (яка збігається з місцевим відмінком множини) на -uos, наприклад, m’īškuōsna, p’el’ekūos (|| p’el’ekūosna) ‘до Пеляка’.

(i) основа на iō

Однина: наз. -ias (k’ē’l’as, s’v’ē’čas ~ svēčias), -is, т. -i-s⁴ (b’r’ied’is, brō’l’is, k’īr’v’is, mō’l’is, pū.n’t’is ~ pantis), -ys (arkl’ī’s, gaid’ī’s, šul’n’ī’s «криниця»), род. -io, т. -a (k’ē’l’a, dal’g’ā’ka’č’a ~ dalgiakōčio, gaidz’ā || gaid’ā),

⁴ Подовження голосного i в закінченні називного відмінка однини -is не завжди таке ж виразне, як в інших північно-східних литовських говірках, — іноді він подовжується навіть до довгого i (= iː~y), іноді вимовляється майже як короткий.

93

дав. -iui (k’ė’l’ui, pū.n’c’ui, gaidz’ui, з прийменником також p’r’ie mó’l’i «біля глини», p’r’ie s’m’ė’l’i «біля піску»), знах. -ią, т. -’u (k’ė’l’u), -i, т. -i (k’į:š’k’i, gaid’į), знар. -iu (k’ėl’ù, k’ir’v’ù, mó’l’u, gaidz’ù), місц. -y (k’ėl’į, mó’l’i; šul’n’į), напрям. -ian (k’ėl’an «у подорож»), -in (padus’in, šul’n’in), клич. -i (bról’i, braluž’ėl’i «братику», gaid’ėl’i), -y (t’in’g’in’i). Множина: наз. -iai (k’ėl’ai, pū.n’c’ai, gaidz’ai), род. -ių (k’ėl’ù, ž’ō’dz’ù, ma’k’es c’ù), дав. -iam (s’v’ec’ám, bról’am, pū.n’c’am, gaidz’ám), знах. -ius (s’v’ec’ùs, b’r’iedz’ùs, gaidz’ùs, ā’rkl’ùs), знар. -iais (k’ėl’ais, ž’ō’dz’ais, gaidz’ais), місц. -iuos(e) (rug’uoš’e, šalakun’dz’uos «у Шалаканджюсі»), напрям. -iuosna(n) (s’v’ec’-iuosna, kū.p’įs’k’uosna «до Купішкіса», a’buol’iuosna ~ obuoliuosna, puod’el’iuosnan «у горнятка»). Щодо місцевого відмінка та напрямового також див. примітки до основи на ō.

основи на ā, iā

Відмінкові закінчення іменників цих основ однакові, лише в словах з основою на ā вони стоять після твердих приголосних, а в словах з основою на iā — після пом’якшених приголосних.

Однина: наз. -a (l’intā ~ lentā, naudā «зерно», bó’ba; p’ir’k’ā, val’dz’ā ~ valdžia, kó’ja), род. -os, т. -ō’s, -a’s (galvō’s, duona’s; p’ir’k’ō’s, kó’ja’s), дав. -ai (runkai ~ rankai, val’dz’ai), знах. -ą, т. -u (gálvu, val’dz’u), знар. -a, т. -u (lazdū, diōnu; val’dz’ù, kó’ju), місц. -oj, т. -ōj, -aj (l’intōj, runkāj; p’ir’k’ōj, sā’ujaj), напрям. -on, т. -ō’n, -a’n (galvō’n, kāktā’n; p’ir’k’ō’n, sā’ujan), клич. -a (k’ėl’tava «худобо»).

Множина: наз. -os, т. -a’s (d’ienā’s, val’dz’ā’s), род. -ų, т. -u (av’ižū, mā’lku; val’dz’ù, kó’ju), дав. -om, т. -ó’m, -a’m (d’ienó’m, runka’m; val’dz’ó’m, sā’uja’m), знах. -ās (tru’šās ~ trąšās, ā’v’izās; val’dz’ās, kó’jas), знар. -om, т. -ōm, -a’m (barzdōm, maš’in.dm; val’dz’ōm, kó’jam), місц. -os(e), т. -o’s’e, -a’s’e, -o’s, -a’s (av’izo’s’e, runka’s’e, sā’mana’s’e поряд з av’izo’s, runka’s; p’ir’k’o’s’e, sā’uja’s’e поряд з p’ir’k’ō’s, sā’uja’s), напрям. -osna, т. -ó’sna, -a’sna (av’izó’sna, įena’sna ~ ienósna; p’ir’k’ó’sna || p’ir’k’a’sna). Один приклад останнього відмінка зафіксовано з -osan (daubō’san). Щодо місцевого та напрямового відмінків множини також див. примітки до основи на ō.

основа на ē

Щодо вимови й транскрибування кінцевих голосних e, ē після затверділих приголосних див. с. 92.

Однина: наз. -ė, також -ē, ė̄, -e, -a (buož’ė, skrud’el’ė: ‘мураха’, vū.p’e ~ ūpė, skara’la, pumpu.ra, pū.sa), род. -ės, також -ē’s, -ē’s, -e’s, -a’s (kat’ė’s, skruđ’el’ės, ž’ė.m’e’s, skara’la’s), дав. -ei, також -ei, -ai (vū.p’ei, ž’ō’lai), знах. -i, також -i, -bl (kār’v’i, kum’ė-lbi, pū.sbi), оруд. -e, також -i, -bl, -i, -bl (dal’g’i, ras’ėlbi, pušbi, kār’v’i, ž’ōlbi ~ žolė), місц. -ėj, також -ēj, -ēj, -ej, -aj (draug’ėj, ža’lēj, pō’gl’i n’ej ‘у ялиннику’, skara’laj, pakałna’i, k’ėpū.ra’j), іл. -ēn, також -ē’n, -ē’n, -e’n, -a’n (paup’ēn, s’k’i’ēn, ž’ė.m’ēn, sā’ulan, k’ėpū.ran || k’ėpū.r’en), клич. -e, також -e, -a (kāt’e, kurmūt’e, k’aula, s’esut’ėla ‘сестричко’). Кличний відмінок іменників із кількома складами вимовляється також без закінчення, наприклад bū’but (= бабусю, гібр.).

94

Множина: наз. -ės, також -ės, -as (kár'v'es, rāgut'es ‘сани’, k'aūla's), род. -ių, також -ų, -ų (raguc'ų; lāp'ų), дав. -ėm, також -ėm, -ėm, -əm, -am (buož'ėm, varl'ėm, kár'v'ēm, av'ėl'am), знах. -es, також -ès, -às, -es, -as (ž'em'ės, av'ėlàs, kár'v'es, skrū.d'ėlas), оруд. -ėm, також -ėm, -ėm, -em, -am (kat'ėm, stabulėm ‘ступицями’, v'ir'v'ēm, ak'ė'la'm), місц. -ės (e), також -ės'ė, -ės'ė, -e's'e, -a's'e, -ė's, -ė's, -e's, -a's (draug'ė's'ė, stabulės'ė, kuok'in'e's'ė, skarā'la's'ė, duob'ės, s'k'īlės, rāgut'es), один раз зафіксовано форму з -ėsa (rāgut'esa), іл. -ėsna, також ė'sna, -ė'sna, -e'sna, -a'sna (duob'ėsna, stabulė'sna, kuok'in'e'sna, skarā'la'sna).

основа на i

Закінчення окремих відмінків іменників чоловічого роду з основою на i часто замінюються закінченнями іменників з основами на (i)ō, а жіночого роду — закінченнями іменників з основами на iā або ē. Род. одн. і наз. мн. іноді утворюються також із закінченням основи на приголосний (див. «Основи на приголосний»).

Однина: наз. -is, чоловічого роду також -ys з основи на ižō (duñ't'is ~ dañtis || dun't'is, d'ė'b'es'is || d'ėb'es'īs, vag'is; ak'is, aus'is, vū.n't'is ~ ántis || vū.n't'ė; žu's'is || žū's'is ~ žąsis, žuv'is); род. із давнішим закінченням основи на i -ies зафіксовано лише в іменників жіночого роду (vū.n't'ies, s'īr'd'ies, žuv'ies), тоді як у чоловічого роду — закінчення основи на (i)ō (duñta', d'ė'b'es'a', vā'g'a'); дав. має лише новіші закінчення: слова чоловічого роду — основи на iō (duñ'c'ui || dunčui, vā'g'ui, ž'v'ė'r'ui), жіночого роду — на iā, іноді на ē (aūsaī ~ aūsei, p'ir'-c'ī, vū.gn'ai ~ ugniai, žū's'ai ~ žāsiai || žū'sai ~ žāsei); знах. -į (vā'g'į, vū.gn'į); оруд. -im (š'ir'd'im, v'i't'im, žuv'im) поряд із новішим і, здається, частішим закінченням слів жіночого роду -ia, також -ų (š'ir'd'ž'ū || š'ir'd'ž'u, v'i't'ū, aus'ū, nakc'ū, puš'ū, vugn'ū, no's'ū, vū.n'c'ū, ak'ū || ak'į, де -i ~ -e з основи на ē в оруд. одн.), а слів чоловічого роду — -iu (vag'ū); місц. -y (p'ir't'ī, š'ir'd'ī, krū's'n'ī ‘у печі’, no's'i), подекуди -yj, також -ī'i, -ī'į (ak'ī'i, š'ir'd'ī'i, no's'ī'i); іл. -in (p'ir't'in, krū's'n'in, no's'in); форм кличного відмінка не зафіксовано.

Множина: наз. -ys, також -is (duñ't'is, aū's'is, dù.r'is, n'īt'is, smā'g'en'is ‘мозок’, šā'kn'is, vū.gn'is, vū.n't'is || vū.n't'es ~ ántes, žū.v'is), слова чоловічого роду також із новішим закінченням -iai (vag'ai); род. -ių, у деяких слів із -ų, тобто з твердим приголосним перед закінченням, за зразком форм род. мн. основ на приголосний (duñ'c'ū || duntū, vag'ū, p'ir'c'ū, kár'c'ū, aus'ū || ausū, žuv'ū || žuvī; але лише dù.ru', šaknū, žu'sū); дав. -im (duñ't'īm, d'ė'b'es'īm, vag'īm || vag'ūm, krut'īm, dù.r'īm, vū.n't'īm); знах. -is (duñ't'is, vag'is, ak'is, dùr'is, žuv'is, kár't'is, а також žuršas ~ žąsės із закінченням -es з основи на ē); оруд. -im (duñ't'īm, d'ėb'es'īm, ak'īm, aš'īm, aus'īm, žuv'īm, b'ī.t'īm, dù.r'īm, nó's'īm), чоловічого роду також із -(i)ais з основи на (i)ō (duñ'c'ais || duntais, d'ėb'es'ais); місц. -ysu, -yse, -ysa (aš'm'en'i'su, p'ir't'i's'ė, u's'on'is'ė ‘в Усьонісі’, ak'is'ė, aus'is'ė, dù.r'is'ė); іл. -ysna (ak'isna, dùr'isna; із цим закінченням записано також ілатив множини іменника žmonės — žma'n'īsna).

95

(į)ų основа

Послідовніше вживаються форми однини із закінченнями основ на u та iu. Відмінки множини більше зазнали впливу основ на o та io. Окремих прикладів форм однини й множини записано небагато (наводяться майже всі).

Однина: наз. -us, -ius (alùs, dungùs ~ dangùs, l'ietùs, m'edùs, su'nus || sū'nus, v'idùs, v'iršùs, tūrgus, žmògus; jāujus 'jauja', p'ė'č'us, s'p'ieč'us || s'p'ieč'us 'spiečius', val's'č'us ~ valščius, ž'v'i'r'us); род. -aus, -iaus (alaũs, dangaũs, l'ietaũs, tūrgaũs || turgaũs, žmogaũs; p'ė'č'aus, sō'dz'aus), рідші форми із закінченням основи на ō (m'ė'da; sū'na); дав. -ui, -iui (sū'nui, žmō'gui; p'ė'č'ui); знах. -ų, -ių (sū'nų, žmō'gu; p'ė'č'u); оруд. -um (sū'nūm || sū'num, v'iršūm, žmō'gum) та -iu від основи на io (val's'č'iu); місц. -uj, -iuj (v'iduj ar v'idui, v'iršuj; jāujaj, sō'dz'uj); ілат. -un, -iun (v'i-dūn, v'iršūn, tūrgun; p'ė'č'un); клич. -au (žmogaũ || žmō'gau).

Множина: наз. -ūs (p'ietūs), частіші форми із закінченням основи на (i)ō (p'ietai, sū'nai, turgai; s'p'ieč'ai || s'p'ieč'ai, val's'č'ai); род. -ų, -ių (p'ietų, sū'nų; s'p'ieč'u, val's'č'u), для дав. засвідчено лише форми із закінченням основи на (i)ō (p'ietám, sū'nám; s'p'ieč'am); знах. -us, -ius (p'ietūs || p'ietus, sū'nus; s'p'ieč'us); оруд. -um (sū'nūm) поряд із формами із закінченням основи на (i)ō (p'ietais, sū'nais; s'p'ieč'ais); форм місцевого та ілативного відмінків не записано.

Приголосні основи

Іменники з приголосними основами зберегли давніші закінчення окремих відмінків. Особливо часто трапляються форми родового відмінка однини та називного відмінка множини з реліктом приголосних основ — закінченням -es (після r, s іноді вимовляється -as). Однак поряд із давнішими формами часто вживаються й новіші, із закінченнями інших основ. Частина відмінків уже цілком пристосувалася до інших основ: іменники чоловічого роду найчастіше мають закінчення основ на (i)ō або i, жіночого роду — найчастіше i, іноді закінчення основ на iā, ē.

Далі наводяться слова, які більшою чи меншою мірою зберегли залишки відмінювання приголосних основ і чиї відмінкові парадигми (або зафіксовані форми окремих відмінків) демонструють характерніші випадки змішування основ. Крім іменників, які здавна належали до приголосних основ, наводяться також слова з іншими основами, в яких окремі відмінки набули закінчень приголосного відмінювання новим шляхом. Із новими закінченнями приголосного відмінювання найчастіше трапляються слова з основою на i.

Однина: наз. akmenō (rt. akm'en'i's), p'iemuō, rudūō, sūō || dž. šuva (rt. šun'is), t'ėšmuō, vanduō || (nj.?) vanduō, dukt'ė, s'esuō || dž. sasuō; род. rud'en'ės (|| rū.d'en'es), dukt'erãs (|| dū.kt'er'as), sasar'ės || sasaràs та новіші форми: ā'km'en'ā, p'iem'en'ā, sū.n'ā, v'ū.n'd'en'ā, ū.n'd'en'ā (|| van'dēns), t'ėš-m'en'aus; із закінченням приголосних основ -es також записано іменники з основою на i dun't'ės || dūṅ't'ės (b'ē v'iena dun't'ės), sāk'n'ės, s'ir'd'ės; дав. p'iem'en'ui, rū.d'en'ui (з прийменником — lig rū.d'en'ei), sū.n'ui, vū.n'd'en'ui, dū.kt'erai ~ dūkterel || dū.kt'er'ai ~ dūkteriai, sā'sarai || sā'sar'ai; знах. ā'km'en'i, rū.d'en'i, sū.n'i,

96

vū.n'd'en'iː; dù.kt'er'iː; sãːsar'iː; in. ãːkm'en'u, p'iem'en'u, šun'u, vū.n'd'en'u, dù.kt'er'u~dùkteria; місц. vūn'd'en'īː || vūn'd'en'ī'i, знах. m'é·nas'in 'mėnesį', vūn'd'en'in; кличних форм не зафіксовано.

Множина: наз. ãːkm'en'es, ãːs'm'en'es, p'iem'en'es, šun'es, dù.kt'er'es || dù.kt'eras, sãːsar'es || sãːsaras та новіші форми: ãːkm'en'iːs, akm'enai, ãːs'm'en'iːs, aš'm'enai, p'iem'enai, t'eš'm'enai, dù.kt'er'iːs; із закінченням приголосних основ -es ще записано: dūn'es, auš'es, dù.ras, pū.š'es, žūːs'es || žūːsas, žū.v'es; род. akm'enū, vūn'd'enū, dùkt'erūː; дав. rud'en'i.m, šun'i.m, dùkt'er'i.m || duk-t'er'ēm, sasar'i.m; знах. p'iem'en'is, dù.kt'eras~dùkteres (-es з основи ē); оруд. akm'en'im, dùkt'er'im, sasar'im поряд із формами чоловічого роду akm'enais, p'iem'enais; форм місцевого й іллятиву не записано (пор. форми цих відмінків у i-, o- та інших основ).

Крім відмінкових форм однини й множини іменників, іноді вживається також двоїнний називно-знахідний відмінок. Зафіксовано небагато речень або словосполучень із формами двоїнного називно-знахідного відмінка, і не з іменниками всіх основ: jáːi dù dáːiktu dãːr'eː; jau š'iem'et bū.vaːm du kartù; m'étruː du š'imtù; paː du šim-tù grãːmuː; du ž'en'iːkù (букв. «двох молодих, двох здатних одружитися») tur'ū; paː du rub'l'ū; значно частіше, і з числівниками du (dvi), abu (abi) та їхніми варіантами, вживаються форми називного або знахідного відмінка множини, наприклад: mãːnaː du sūːnuːs jįr dùkt'ė jiːrà; dū.jenaː (~dūjano) suːnaĩ bū.vaː; š'it'ie dù vaik'el'ėːnai g'erai n'ūːk'a (розмовляє) l'ietù.v'iškai; až až'er'ėːl'aː du v'ėrstai būs (за озерцем буде два версти); du š'imtaĩ bū.vaː; du š'imtùs gavau; ãːnas v'erktūːb'e (він плакав би) d'v'i diė-nas; dū.kt'eras (~dùkteres «дочки») d'v'i l'i.kaː; ab'i sãːsaras (~šė-seres «сестри») g'i'v'ėːna.

* * *

Відмінювання іменників в Апсо суттєво мало чим відрізняється від відмінювання іменників у говірках Дукштаса, Тверечюса та інших сусідніх литовських околиць (Lietuvių kalbos atlasas 1990). Це свідчить (як і певні фонетичні та інші граматичні явища), що говірка Апсо є продовженням згаданих литовських говірок. На появу більшої кількості паралельних форм у відмінкових парадигмах деяких іменникових основ (пор. також такі, щоправда, рідко вживані старшими носіями форми, як žuːsaĩ «гуси»), крім інших причин, може впливати й ослаблення знання литовської мови.

LITERATŪRA

Grinaveckienė E. Kai kurios Apso tarmės būdingesnės ypatybės // Lietuvos TSR Mokslų Akademijos darbai. A serija. 1960. T. 2 (9). P. 173–191.

Jonaitýtė A., Sudnik T. Apie vieną lietuvių–lenkų kalbų interferencijos atvejį // Baltistica. 1973. T. 9 (1). P. 75–77.

Lietuvių kalbos atlasas T. 1: Leksika. V., 1977; T. 2: Fonetika. V., 1982; T. 3: Morfologija. V., 1990.

Lietuvių kalbos tarmės. Chrestomatija. V., 1970. P. 392–394.

7. 678

97

ФЛЕКСИЯ ИМЕН СУЩЕСТВИТЕЛЬНЫХ В ЛИТОВСКОМ ГОВОРЕ ОКРЕСТНОСТЕЙ ОПСЫ

Резюме

На основе диалектологических данных, собранных во время комплексной экспедиции сотрудников Института литовского языка и литературы АН ЛитССР в Браславском р-не (БССР) в 1956 г., описывается система склонения имен существительных литовского говора окрестностей Опсы (лит. Āpsas). Наиболее характерными особенностями склонения имен существительных данного говора являются следующие:

1. Наличие некоторых архаических форм, напр., родительный падеж единственного числа и именительный падеж множественного числа с окончанием -es имен существительных с основой на согласный (ср. род. п. ед. ч. rud'en'es ‘осени’, sasar'es || sasaras ‘сестры’, им. п. мн. ч. ak'men'es ‘камни’, sā'sar'es || sā'saras ‘сестры’); предложный (местный) падеж (инессь) множественного числа с формантом -su (правда, зафиксированный только в именах существительных с основой на -i: as'm'en'i'su ‘в лезвиях’ наряду с более часто употребляемыми формами p'ir't'i's'e ‘в банях’, ak'i'sa ‘в глазах’, а также сокращенными формами m'iškuos ‘в лесах’, rañka~rañkos ‘в руках’) и др.

2. В парадигмах имен существительных с основами на -i, -(i)и и на согласный часто употребляются параллельные формы, т. е. наряду с более древними формами — и различные новые, возникшие под влиянием других парадигм.

3. Кроме форм единственного и множественного числа, изредка употребляются формы двойственного числа (чаще всего формы именительного и винительного падежей с числительным du ‘два’, напр., bū.va'm du kartù ‘были два раза’).

В сущности система склонения имен существительных данного говора мало отличается от склонения соседних литовских говоров на территории ЛитССР, т. е. говоров окрестностей Дукштаса (Dūkštas), Тверячюса (Tverečius) и др.