LIETUVIŲ LEKSIKOS IR TERMINOLOGIJOS PROBLEMOS

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXIX (1991)

ADĖLĖ VALECKIENĖ

КІЛЬКА ПИТАНЬ СЕМАНТИКИ ЗАЙМЕННИКІВ

001. Під час написання нових граматик литовської мови або укладання словників чимало проблем спричиняють займенники, визначення їхньої номенклатури та трактування певних займенникових форм.

Останнім часом у литовському мовознавстві зріс інтерес до займенників. Вагомі рекомендації щодо трактування певних займенникових форм запропонував В. Жуліс (1969, 167—177; 1974, 83—92). Нещодавно в журналі «Вопросы языкознания» з’явилася стаття видатних російських мовознавців, дослідників литовської мови та її друзів Т. Булигіної й Ю. Степанова (Булыгина, Степанов, 1988, 17—33), у якій порушуються проблемні питання литовських займенників. Про семантику займенників опубліковано дослідження А. Росіна (1984) (рецензію див. Tekorienė, 1987, 86—92). Порушені в цих працях проблеми спонукають до роздумів і подальшого розв’язання різних питань, пов’язаних із семантикою займенників.

Займенники становлять нечисленний, можна сказати, замкнений клас слів. Його ядро — давні слова, властиві багатьом індоєвропейським мовам. Тому клас займенників має чимало універсальних рис. З іншого боку, у кожній мові є специфічні явища, пов’язані як із семантикою займенників, так і з їхнім формальним вираженням. У литовській мові чимало неясностей спричиняє семантична межа між займенниками та іншими класами слів, особливо прикметниками. Певні слова за своїм значенням і вживанням близькі і до займенників, і до прикметників. Однак займенники є дискретною формою, і щодо них, навіть у перехідних випадках, суто з практичних міркувань слід ухвалити класифікаційне рішення: займенник чи прикметник.

Чимало труднощів спричиняє визначення категорій роду, числа й відмінка для певних литовських займенників. Іноді незрозуміло, чи йдеться про дві або кілька форм роду, числа й відмінка тієї самої лексеми, чи про дві або кілька окремих лексем.

Розв’язуючи так чи інакше питання, пов’язані із семантикою займенників, не слід забувати про критерій доцільності, тобто про те, що певне теоретичне рішення не має обтяжувати й ускладнювати, а повинно полегшувати опис граматичної структури.

002. Розрізняючи займенники та інші класи слів, можна спиратися на 3 критерії: семантику слів, дистрибуцію та морфологічні особливості. Основною семантичною ознакою займенників як класу слів є їхнє референційне значення. Як зазначає Р. Якобсон (1971, 132), займенники вирізняє серед інших елементів лінгвістичного коду обов’язкова референція до певного повідомлення. Крім того, на відміну від назв, значення займенників дуже загальне й невизначене. За своєю дистрибуцією займенники так

134

також відрізняються від іменних частин мови. На відміну від іменників, вони не приєднують означень, наприклад, кажуть: висока людина, але вислів *високий я неможливий. На відміну від прикметників, займенники не можуть приєднувати прислівників, наприклад, кажуть: дуже гарний, але не можна сказати: *дуже такий. Дистрибуційні властивості займенників впливають і на їхню семантику. Морфологічні властивості займенників, що змінюються за родами, у багатьох випадках збігаються з морфологічними властивостями прикметників, оскільки прикметники перейняли від таких займенників їхнє відмінювання; однак в окремих випадках морфологічний критерій також може допомогти встановити межі між класами слів, особливо коли семантичний критерій мало допомагає.

Він, вона

003. Цей займенник відрізняється від інших тим, що вживається як іменник, тобто зазвичай виступає в позиції підмета або додатка, але має різні форми двох родів, як і прикметникові займенники. Відповідно до цього займенник він, вона відповідає іменникам типу «substantiva mobilia» (учитель, учителька). Форми чоловічого й жіночого родів іменників цього типу є різними лексемами, оскільки рід іменників зумовлює їхню лексичну самостійність. Через це останнім часом форми родів займенника він, вона також почали вважати двома різними лексемами, тобто займенником він і займенником вона (див. Žulys, 1969, 174 išnaša; 1974, 91; Rosinas, 1984, 31).

З іншого боку, повної відповідності між іменниками згаданого типу та займенником він, вона немає. Іменники типу учитель, учителька зазвичай позначають осіб, рідше — інших живих істот; неживих предметів вони не позначають. Ці іменники узгоджуються з іншими іменниками не лише синтаксично, а й семантично, тобто їхні форми за родами розрізняються відповідно до статі позначеної особи (істоти), наприклад: Батько — учитель, Мати — учителька. Отже, форми за родами іменників цього типу мають різні значення: форми чоловічого роду позначають осіб (істот) чоловічої статі, а форми жіночого роду — осіб (істот) жіночої статі. Тому їх і слід вважати різними лексемами. Натомість займенник він, вона указує не лише на осіб чи інших живих істот, а дуже часто — на неживі предмети. Коли йдеться про неживі предмети, між іменником-антецедентом і займенником він, вона наявне лише синтаксичне узгодження, наприклад: У кімнаті стояв стіл. Він був накритий скатертиною; У кімнаті стояло крісло. Воно мало спинку. У цьому разі форми займенників він, вона не мають додаткових сем. Зі зміною форм їхнє значення не змінюється. В обох випадках вони лише вказують на згаданий вище предмет (анафоричне значення займенника). Узгодження форм він, вона з іменниками-антецедентами є суто граматичним, тобто вибір форми займенника залежить від граматичного роду іменника. Це дає змогу вважати форми займенника він, вона не окремими лексемами, а різними родовими формами тієї самої лексеми, потрібними в тексті для вказівки на зв’язок з іменниками відповідного роду.

Крім того, в литовській мові є ще одна обставина, яка ускладнює трактування форм він, вона як різних лексем. Тут є досить багато вказівних, питально-відносних і неозначених займенників, які змінюються за родами й уживаються як прикметниково, так і субстантивно. У позиції іменника вони відповідають ужит-він, вона

135

ку. Так само, як займенник він, вона, у позиції іменника вживаються й узгоджуються з антецедентами за родом вказівні займенники той, та, цей, ця, оцей, оця, той самий, та сама, відносні займенники з анафоричним значенням який, яка, котрий, котра, неозначені сам, сама та ін., наприклад:

Між Вілюсом і Мартінасом, втиснувшись, сидить пані Гайдене. Гарна вона й весела. Вона розмовляє з Вілюсом, — той тим часом нічого не відповідає Simon; А через кільканадцять років перерви (народився) — Мартінас-молодший. За нього вона ладна була головою накласти Simon; А королівна подарувала йому меч, оздоблений золотими монетами, ті дуже йому стали в пригоді Balč; Запитав батька: «Дозволиш віддати дочку?» Той відповів: «Дозволяю». Запитав матір: «Дозволяєш?» Та знову відповіла: «Дозволяю» Val; Півжмені картоплі простягла, і ті самі здуло вітром Balt; Косоокий вирвав старий пень, поклав його разом із каменем у мішок, а сам сховався з пастухом під мостом Cv; Там баба-дурепа зла, та й дітей сама не має, отож і яєць їй послати нема кому Vaižg; А жито — Плауцюно, той, що б’є по серпу Don; Ідучи, вони обоє знайшли дуже товсту сосну, середина якої була дуплиста BM.

У позиції іменника вживаються також такі неозначені або питальні займенники, що змінюються за родами: один, одна, якийсь один, якась одна, жоден, жодна, інший, інша; один якийсь, одна якась; весь, вся, певний, певна, кожен, кожна, будь-який, будь-яка, деякий, деяка, який-небудь, яка-небудь, хтось, хтось; якийсь, якась; який там який, яка там яка; будь-котрий, будь-котра; деякий котрий, деяка котра; котрий-небудь, котра-небудь; який, яка, котрий, котра, кілька, кілька, кілька різних, кілька різних, котрий за рахунком, котра за рахунком, наприклад:

Одні називають той пагорб Могилою велетнів, інші — горою Шмеклів Krėv; Кожна з жінок знала становище своїх близьких, тому, приходячи, одна принесла пелюшок, інша — строкату хустку Cv; Сівши, усі взялися їсти мед і кожен вихваляти бджіл Žem; Хтось із робітників сказав кілька слів, інші схвально засміялися Balt; Ніхто не міг би сказати, що Миколюкас будь-коли з кимось не погоджувався Vaižg; Дехто, лише переступивши поріг і вийшовши з хати надвір, швидко кинувся назад Bil; Ах, як же дехто з наших так причепурився, що й баба, вже добре згорбившись, сидить Don; Ті (птахи) всі відмовилися, жоден ніде (братів) не бачив, жоден нічого не знав Jabl; У селі є й більше лип, але жодна з них не може зрівнятися з липою Галініса Myk-Put; Скільки вас тут буде завтра? Jabl.

Якщо вважати форми займенника він, вона різними лексемами, то окремими лексемами довелося б вважати й форми за родами всіх раніше згаданих займенників, які виступають у позиції іменників. А це створило б чималі незручності й ускладнило граматичний опис. Наприклад, замість одного займенника той, та, те (тото) було б чотири або навіть п’ять різних займенників: 1) прикметниковий той, та, 2) іменниковий той, 3) іменниковий та, 4) іменниковий те (тото) і, якщо варіанти вважати окремими займенниками (див. 015), 5) той «то». Відповідно, довелося б «подрібнювати» й інші займенники. Опис став би дуже громіздким. Крім того, було б важко розмежувати окремі випадки вживання.

Нарешті, займенник він, вона не є якоюсь специфічною рисою литовської мови. Займенники цього типу вживаються як іменники й в інших мовах та мають різні форми — навіть три родові форми, наприклад: рос. он, она, оно, нім. er, sie, es, англ. he, she, it та ін. Це дуже давня властивість, що сформувалася в окремих індоєвропейських мовах унаслідок узгодження з антецедентом, може-

136

предмет, ще до атрибутивного вживання форм родів. У граматиках згаданих мов родові форми займенників зазвичай не вважаються окремими лексемами. Отже, навряд чи доцільно і нам у граматиках чи словниках розщеплювати такі займенники за родовими формами на окремі лексеми.

Я, ми; ти, ви

004. Як відомо, займенники я, ми; ти, ви ще з індоєвропейської давнини утворюють суплетивні парадигми, тобто окремі їхні відмінкові форми відрізняються коренями. Особливо відрізняються форми однини від форм множини, а також називний від інших відмінків. Крім зовнішньої структури, відрізняється й смислове співвідношення цих форм. Між формами я і ми, ти і ви немає адекватного співвідношення однини й множини. Тому є підстави я і ми, ти і ви вважати різними займенниками.

З іншого боку, у литовській мові, як і в інших індоєвропейських мовах, форми я і ми, ти і ви не цілком розмежовані за співвідношенням однини й множини. У литовській мові між ти і ви протиставлення однини й множини зазвичай зберігається. Ви часто вживається на позначення двох і більше осіб (іноді живих і навіть неживих предметів — персоніфікація), до яких звертаються, тобто ви має граматичне значення множини: «ти+ти+ти», наприклад:

— Лауринасе, брате! Сестро! Ви мені не заздрите, ви тільки любите мене, і на весілля прошу, Жем; — То це ви тут лежатимете, а там свині картоплю ритимуть! Я вам! — погрожуючи батогом (пастухам) кричав Пляуга Крев; — Ви, півні з курми та ті, що в гної порпаються, біжіть, покваптеся хоч іще раз повеселитися! Дон;

Значення ви також близьке до значення множини, коли адресат називається разом з іншою чи іншими особами, наприклад:

Бачите, одразу зрозуміло, що нам, старим, важко з молоддю. Ви («ти» та інші молоді люди) думаєте інакше Венцл.

Таке саме значення має ви у конструкціях із прийменником з: ви з Петром = ти з Петром.

Ми не може дорівнювати «я+я+я» просто через значення займенника я — «особа, яка говорить», адже кілька осіб зазвичай не говорять разом, хоча іноді може виникнути така мовленнєва ситуація, наприклад: Ми всі кричали разом: «Підтримуємо! Правильно!» тощо. Тут ми= — це «я+я+я».

Близьке до граматичного значення множини значення має ми і тоді, коли мовець називається разом з іншою чи іншими особами, яких він представляє, тобто коли один говорить від імені кількох, наприклад:

Ми — солдати. Холодний гнів застиг на наших обличчях С. Нер; Ми ж усі старі добре пам’ятаємо часи царизму Венцл.

Подібне значення має ми у конструкції з прийменником з: ми з Петром = я з Петром.

Таке вживання розглянутих займенників свідчить, що я і ми, ти і ви не є цілком граматикалізованими формами категорії числа (через своє специфічне значення), однак не можна заперечувати й того, що вони мають ознаки цієї категорії. Неповна граматикалізація категорії числа властива й іншим займенникам, див. § 008.

137

За синтаксичними моделями я, ти є формами однини, а ми, ви — формами множини, тобто перші вживаються з формами однини слів, що змінюються за числами, а другі — з формами множини, пор.: я йду – ми йдемо; ти йдеш – ви йдете, я добрий – ми добрі, ти добрий – ви добрі.

За відмінковими закінченнями парадигми я і ти близькі до парадигм іменників однини, а парадигми ми, ви — до парадигм іменників множини.

Отже, з огляду на значення, синтаксичні й морфологічні особливості, на нашу думку, можна я і ми, ти і ви вважати формами однини й множини категорії числа, тим більше що в литовській мові вживаються також форми двоїни цих займенників: mudu, mudvi, judu, judvi. Останні форми можна вважати варіантами форм множини ми, ви (вони також уживаються з формами множини, пор.: mudu einame, judu einate). Якщо вважати aš, mes, tu, jūs, mudu, mudvi, judu, judvi окремими лексемами, було б простежено семантичні відношення всіх цих форм, пов’язані з категорією числа.

005. Литовські займенники aš, mes; tu, jūs; tamsta, savęs, як і іменники типу akiplėša, kerėpla, не мають форм різного роду, але семантично узгоджуються з формами, що змінюються за родами, відповідно до статі особи, на яку вказують, наприклад: Aš, tu, tamsta geras (про чоловіка); Aš, tu, tamsta gera (про жінку); Mes, jūs, tamstos geri (про чоловіків); Mes, jūs, tamstos geros (про жінок); Savęs paties nekenčia (про чоловіка); Savęs pačios nekenčia (про жінку). Пор.: Tas (toks) akiplėša (про чоловіка); Ta (tokia) akiplėša (про жінку). Тому останнім часом цілком обґрунтовано зазначають, що через «семантичне узгодження» з формами, які змінюються за родами, займенники 1-ї та 2-ї особи так само можна було б вважати двородовими (омонімічними) формами, як іменники типу akiplėša (див. Булы́гина, Степанов, 1988, 23).

Однак суперечність закладена в самій мові через нерівномірний розвиток окремих підсистем. Слова типу akiplėša утворюють у литовській мові порівняно нечисленну групу іменників. Їх уживання обмежене й частково застаріває. Зазвичай вони поєднуються лише зі словами, що змінюються за родами й указують на стать позначеної особи: Koks tu kerėpla; Didelis nemokša; Tokia akiplėša тощо (див. LKG 1976, 401). Тому є підстави вважати такі іменники двома різними за родом (омонімічними) лексемами (див. ГЛЯ, 1985, 84), як і «substantiva mobilia» (mokytojas, mokytoja), хоча останні мають різні родові форми, а перші — ні. Тим часом займенники aš, mes; tu, jūs порівняно рідко вживаються зі словами, що змінюються за родами; найчастіше стать особи, на яку вони вказують, з’ясовується з контексту, тобто ці займенники часто не мають не лише морфологічних, а й синтаксичних та семантичних показників розрізнення роду, пор.: Aš rašau. Нерідко стать осіб, на яких указують ці займенники, зовсім не має значення. Отже, визнання їх двородовими охоплювало б лише незначну частину випадків їхнього вживання. У більшості випадків вони є безродовими.

За семантичним узгодженням із формами, що змінюються за родами, займенники aš, mes; tu, jūs також можна зіставити із займенниками jis, ji, jie, jos, пор.: aš geras – aš gera, tu geras – tu gera, mes geri – mes geros, jūs geri – jūs geros, jis geras – ji gera, jie geri – jos geros. Однак між ними є й істотні відмінності. Займенник jis, ji є субститутом: він завжди посідає позицію іменника й замінює іменники-антедеценти. Саме тому й сформувалися форми різних родів. Вони необхідні

138

для узгодження з іменником-антедецентом і вживаються не лише зі словами, що змінюються за родами (jis geras, ji gera), а й із дієсловами (jis eina, ji eina — відповідно до антецедента).

Aš, mes; tu, jūs не є субститутами, вони не мають безпосереднього синтаксичного зв’язку з іменниками, тобто не мають іменників-антедецентів. Тому займенники aš, tu, mes, jūs часто взагалі не потрібні в тексті, наприклад, коли вони вживаються з дієсловами, а останні позначають особу: (Aš) einu (особу позначає морфема -u). Категорія роду, заснована на узгодженні з іменниками-антедецентами, для них просто неактуальна. Отже, і в цьому разі маємо обмеження синтаксично зрозумілої категорії роду займенників aš, mes; tu, jūs.

З іншого боку, форми двоїни цих займенників змінюються за родами (пор.: mudu geri, mudvi geros; judu geri, judvi geros).

Отже, займенники aš, tu, tamsta, savęs є безродовими, але мають також ознаки родових займенників.

Мій, твій, свій

006. Пропозиція В. Жуліса (1969) об’єднати ці форми в парадигми я, ти, себе, спочатку зустрінута з недовірою, тепер дедалі більше утверджується й обґрунтовується. Слід погодитися з думкою Т. Булигіної та Ю. Степанова (Булыгиna, Степанов, 1988, 20), що доцільно розрізняти в парадигмах займенників я, ти, себе 2 родові відмінки: I непосесивний мене, тебе, себе та II посесивний мій, твій, свій. Ці форми розподілені за принципом додаткової дистрибуції (взаємно виключають одна одну), але чітко розрізняються за значенням — наявністю або відсутністю посесивного відтінку.

Включення мій, твій, свій до парадигм займенників я, ти, себе, однак, не дає підстав вважати, що в литовській мові більше немає присвійних займенників. У міру зникнення присвійних займенників manas, -a, tavas, -a, savas, -a та їх закріплення в поетичній мові (savas, -a уживається частіше, але його значення змінюється), у нейтральних висловлюваннях дедалі більше утверджуються їхні займенникові форми manasis, -oji, tavasis, -oji, savasis, -oji. Між manas, -a та manasis, -oji, а також іншими відповідними формами вже немає протиставлення простих і займенникових форм. Займенникові форми утверджуються як присвійні замість простих (див. Valeckienė, 1964, 46–47).

007. Щоб не змішувати присвійні займенники з присвійними родовими відмінками, доцільно об’єднати присвійні займенники, а також зворотний займенник у спільний розділ особових займенників і розглядати їх як підрозділи цього розділу. І зворотний, і присвійні займенники вказують на відношення між особами: зворотний займенник указує на відношення особи, що в реченні осмислюється як суб’єкт дії або стану, до самої себе, а присвійні займенники — на належність предмета (особи) особі. Присвійні займенники безпосередньо співвідносяться з присвійними родовими відмінками: вони мають однакове значення й, посідаючи ту саму позицію, утворюють факультативні варіанти. Присвійні форми кореня man- (mano, manas, -a, manasis, -oji, maniškis, -ė) указують на належність предмета мовцеві, форми кореня tav- (tavo, tavas, -a, tavasis, -oji, taviškis, -ė) — належність предмета адресатові, а форми кореня sav- (savo, savas, -a, savasis, -oji, saviškis, -ė) є своєрідними зворотно-присвійними займенниками: вони вказують на належність предмета особі, яка є суб’єктом дії або стану.

139

Об’єднання присвійних займенників з особовими також полегшує пояснення в межах однієї підсистеми родових відмінків особових займенників mūsų, jūsų; jo, jos, jų; mudviejų, judviejų, judviejų; tamstos, tamstų; paties, pačios, pačių, які мають подвійне значення — непосесивне й посесивне, хоча їхні форми за цими значеннями не змінюються.

Увесь, -а, усі, -і

008. Як відомо, форми цього займенника в однині й множині відрізняються відтінками лексичного значення. Одн. visas, -a має значення «цілісності, охоплення», тобто вказує, що предмет є цілісним, має повний склад, повністю охоплений певною властивістю, наприклад: Visas kūnas skaudėjo; Visą dainą padainavau (від початку до кінця). Мн. visi, -os має розподільне (дистрибутивне), колективне значення, тобто вказує, що кількість предметів вичерпана, наприклад: Visi žmonės taip kalba; Visas dainas išdainavau (усі, які тільки знав) (див. Valeckienė, 1984, 74). Деякі мови мають для позначення цих значень 2 різні займенники, наприклад нім. ganz= лит. visas, -a і нім. alle= лит. visi, -os.

Виникає питання, чи слід вважати visas, -a, visi, -os двома різними лексемами чи формами однини й множини однієї лексеми, а також чи є одн. visas, -a займенником чи прикметником.

Насамперед слід сказати, що значення одн. visas, -a і мн. visi, -os, будучи різними, водночас пов’язані між собою, переплітаються і лексично чітко не розмежовані. З іменниками множини visi, -os має не лише колективне, а й значення «цілісності, охоплення» (властиве формам одн. visas, -a), наприклад: Visus metus ištarnavau — означає «служив увесь рік до кінця» (значення «охоплення»). Натомість Visus savo gyvenimo metus dirbau vienoj vietoj — означає «багато років, усе життя» (колективне значення). З іншого боку, одн. visas, -a, крім значення «охоплення, цілісності», передбачає колективне значення (властиве формам мн. visi, -os) у тих випадках, коли сполучається з іменниками однини, що мають порядкове, сукупне, тобто колективне, значення, наприклад: visas gyvenimas – visi gyvenimo metai. Отже, відмінності між значеннями одн. visas, -a і мн. visi, -os безпосередньо залежать від їхнього обсягу, тобто від семантики іменників.

Крім того, співвідношення значень visas, -a ir visi, -os ускладнюється специфікою займенників і категорії числа. Як відомо, категорія числа «один/більше ніж один» сформувалася внаслідок граматикалізації слів із сукупним і колективним значенням. У системі займенників литовської мови сліди цього розвитку збереглися донині. Наприклад, займенник kiekvienas, -a не має форми множини, оскільки граматичне значення множини суперечить лексичному значенню цього займенника: «один, виокремлений із загальної сукупності, усі послідовно, окремо й до кінця». Етапи формування категорії числа дуже виразно виявляють властиві литовській мові конструкції типу: mes kiekvienas, -a, mes nė vienas, -a, vaikai vienas...kitas тощо, у яких немає узгодження за числом, оскільки в таких групах займенники kiekvienas, -a, nė vienas, -a, vienas, -a... kitas, -a тощо мають дистрибутивне індивідуалізувальне значення. З розвитком категорії числа пов’язане й семантичне співвідношення форм visas, -a, visi, -os. І visas, -a, і visi, -os зберігають властиве займенникам референційне узагальнювальне значення — указують

140

зв’язок із цілим, однак узагальнювальне значення одних і других форм неоднаково співвідноситься з граматичним значенням категорії числа. Усі, -і форми, що вживаються з формами іменників у множині, мають узагальнювальне колективне значення, яке відповідає граматичному значенню множини, — вказують на більше ніж одну особу або річ і узагальнюють їх разом. А узагальнювальне лексичне значення форм весь, -я, що вживаються з формами іменників в однині, конфліктує з граматичним значенням однини «один, -а». Тому в процесі граматикалізації узагальнювальне значення форм одн. весь, -я застигло й неминуче набуло відтінку «охоплення, цілісності», у такий спосіб наблизившись до значень прикметників цілий, -а, повний, -а.

Займенник весь, -я і прикметник цілий, -а зближуються за значенням також і тому, що останній у певному контексті (і лише в певному контексті) теж наближається до значення займенника, пор.: цілі сорочки «такого крою» і цілі роки «усі роки». В останньому випадку цілий, -а дуже близький до значення займенника усі, -і. Але це не означає, що цілий, -а у зазначеному значенні є займенником, так само як весь, -я у значенні «цілісності, охоплення» — прикметником. Синонімія та субституція в цьому разі недостатні як критерії для визначення частини мови (пор. Tekorienė, 1987, 88). Пограничні явища між частинами мови часто є синонімічними. З іншого боку, синонімія тут досить обмежена. Незвичними були б вислови: *Боліло ціле тіло замість Боліло все тіло або *Я випив цілу чашку молока замість Я випив цілу чашку молока тощо.

Як показують наведені факти, значення форм весь, -я і усі, -і не настільки розмежовані, щоб їх неодмінно слід було вважати різними лексемами. Семантичне співвідношення форм весь, -я, усі, -і репрезентує не лексичну окремішність цих форм, а неповну граматикалізацію категорії числа. Значення весь, -я «цілісності, охоплення» зберігає властиву займенникам референційну узагальнювальну природу і таким чином пов’язане зі значенням усі, -і.

Визначаючи співвідношення форм весь, -я, усі, -і, слід зважати також на морфологічний критерій. За зовнішньою структурою весь, -я утворює парадигму однини, а усі, -і — множини. Вирішальним тут є й синтаксичний критерій: весь, -я вживається з формами іменників в однині, а усі, -і — з формами іменників у множині. Отже, на нашу думку, і з теоретичного, і з практичного погляду форми весь, -я і усі, -і доцільно вважати (особливо в граматичному описі та словниках) формами однини й множини однієї лексеми — займенника.

Спираючись на відмінності між значеннями весь, -я і усі, -і та їхню синонімію з прикметниками цілий, -а, повний, -а, A. Rosinas (1984, 101–102) розрізняє 3 окремі лексеми: 1) весь, -я — прикметник у значенні «охоплення, цілісності»; 2) весь, -я — займенник, коли вживається з іменниками колективного значення, наприклад: вся група; 3) усі, -і — займенник у колективному значенні. За такої класифікації слід було б розрізняти також 4) усі, -і — прикметник у значенні «охоплення, цілісності», коли вживається з іменниками множини, наприклад: Я витер усі двері, тобто одні двері від початку до кінця, як у вислові: Я витер усе вікно. Але не в цьому суть. Справа в тому, що A. Rosinas трактує окремі значення весь, -я, усі, -і як різні лексеми. Таке рішення дуже ускладнило б граматичний опис. Насамперед було б багато труднощів із визначенням межі, коли весь, -я є прикметником, а коли — займенником, бо ці відмінності зумовлює семантика іменника, а не займенника; пор.: Весь клас «приміщення» був би прикметником (Весь кла-

141

с був гарно прибраний), а весь клас «учні» був би займенником (Увесь клас це схвалив). Виникли б ускладнення і щодо категорії числа цих форм. Довелося б вважати окремими словами, що не мають категорії числа, як «займенники» весь, -я, усі, -і, так і «прикметник» весь, -я, а це не відповідає реальному стану речей. Отже, з огляду на такий динамічний розвиток цих займенників більше підстав обрати не шлях диференціації форм, а шлях їх редукції, тобто вважати весь, -я, усі, -і однією лексемою — займенником, водночас увиразнюючи відмінності їхніх лексичних значень і специфіку категорії числа.

Будь-який, -а

009. Як і весь, -я, будь-який, -а A. Rosinas (1984, 11; 1988, 185–189) вважає не займенником, а прикметником. Також спираються на синонімію, стверджуючи, що будь-який, -а відповідає прикметнику різний, -а, тож його нібито можна замінити останнім. Насправді ця відповідність обмежена. Займенник будь-який, -а не є абсолютним синонімом прикметника різний, -а. Наприклад, цей займенник не можна замінити прикметником різний, -а у висловах такого типу: Він усякий ремісник: уміє все робити Штс. Незвичним був би вислів: *Він різний ремісник. Значення займенника будь-який, -а лише наближається (і лише в певному контексті) до значення прикметника різний, -а, але через це цей займенник не стає прикметником. Навіть у таких випадках його значення залишається референційним, займенниковим. Воно узагальнювальне, дистрибутивне, тобто пов’язане з поділом цілого: будь-який, -а означає «і такий, і такий, будь-який узятий разом», пор.: Там засіки ломилися від усякого зерна Балт. Замінивши в цьому реченні займенник усякого прикметником різного (зерна), ми підкреслимо лише різноманітність видів зерна, наявність кількох видів без жодного зв’язку з цілим, тоді як займенник будь-який, -а акцентує насамперед вичерпання всіх видів зерна (цілого), тобто вказує на співвідношення зерна з цілим. Отже, акценти значень різняться. Значення займенника будь-який, -а наближається до значення прикметника різний, -а, але не збігається з ним.

Neįtikina A. Rosino (1988, 186–188) aiškinimas, kad vn. visoks, -ia formos iš pradžių turėjusios įvardžio reikšmę „kiekvienas, -a“, o vėliau gavusios būdvardžio reikšmę „įvairus, -i“. Iš tikrųjų įvardžiai kiekvienas, -a ir visoks, -ia iš seno turi labai artimas reikšmes. Kartais tam tikrame kontekste šių įvardžių reikšmės susisiekia ir atrodo beveik sinonimiškos, plg.: išliuוסuodama juos… iš visokio reikalo ir smurto DP 566, taip pat galima: išliuոսuodama juos iš kiekvieno reikalo ir smurto. Pasakymų reikšmė beveik ta pati, tik semantinis rezultatas pasiekiamas iš skirtingo taško: visokio reikalo reiškia „ir tokio, ir tokio, bet kokio kartu paėmus“ — akcentuojamas įvairumas; kiekvieno reikalo reiškia „ir to, ir to, bet kurio iš bendros visumos, visų atskirai paėmus“ — akcentuojamas eiliškumas. Senuosiuose raštuose ir kai kuriose tarmėse visoks, -ia truputį plačiau vartojamas, „užgriebia“ įvardžio kiekvienas, -a semantikos, plg.: Visokį žodį užrašyk Zt (Vidugiris, 1960, 122), t. y. „ir tokį, ir tokį, bet kokį kartu paėmus, kiekvieną“.

Те, що від займенника будь-який, -а вживається форма найвищого ступеня найрізноманітніший, -а, також не є критерієм для віднесення його до прикметників. Найрізноманітніший, -а вживається лише в таких контекстах, де займенник будь-який, -а наближається до прикметника різний, -а, тобто не без впливу останнього. Числівник перший, -а також уживається у формах ступенів

142

форми: перший, -а, найперший, -а, але через це цей числівник не стає прикметником: визначальним є його співвідношення з іншими словами цього класу, що позначають порядок предметів, — перший, -а, другий, -а, третій, -я тощо, хоча останні й не мають форм ступенів порівняння. Найвищий ступінь займенника всякий, -а — найрізноманітніший, -а — виникає внаслідок контекстуальних семантичних обставин, тому немає потреби вважати його окремою лексемою, як пропонує D. Tekorienė (1987, 89).

Всякий, -а слід відносити до займенників і з огляду на особливості словотвору. Суфікс -окс, -а властивий лише займенникам. За його допомогою з іменникових займенників утворюються прикметникові займенники шляхом відповідної модифікації їхнього значення. Співвідношення однакове: як такий, -а — той, та, такий собі — цей, ця, отакенький — оцей, оця, он такий — он той, та тощо, так і всякий, -а — весь, вся (усі). Отже, існує цілісна система словотвору займенників, від якої не відхиляється й всякий, -а. Прикметниковий суфікс -уватий, -а (малу́ватий, -а) цілком відрізняється і словотвірно, і семантично: він позначає певний ступінь вияву ознаки.

З усього цього можна зробити лише такий висновок: всякий, -а, як і раніше, слід вважати не прикметником, а займенником.

Певний, -а; саме той, саме та; такий собі, така собі

010. Спираючись на синонімію, A. Rosinas (1984, 11) вважає всі ці слова не займенниками, як заведено в литовському мовознавстві, а прикметниками. Певний, -а нібито має значення прикметників визначений, -а, спеціальний, -а, особливий, -а, такий собі, така собі — значення прикметників на позначення середнього ступеня -уватий, -а, незначний, -а, малопомітний, -а, а саме той, саме та — значення прикметника відповідний, -а. Щодо цих займенників слід сказати те саме, що й щодо всякий, -а. Вони лише наближаються до значень зазначених прикметників, але не є тотожними їм. Усі ці слова зберігають властиві займенникам референційні значення. Певний, -а має значення, пов’язане з виділенням та поділом. Він указує на відмежований від інших, індивідуалізований, але заздалегідь невідомий, неозначений предмет і вже не має семантичного зв’язку з прикметником справжній, -я, пор.: За послугу дам певний відсоток Vencl.

011. Такий собі, така собі позначає точно не визначену, порівняно невелику ознаку середньої якості, пор.: Поки хата може стояти, все ж якась невелика користь Žem. Крім того, нелогічно щось відносити до займенників, а такий собі, така собі — до прикметників. Їхня семантика ідентична, різняться вони лише тим, що щось є іменниковим, а такий собі, така собі — прикметниковим займенником. І той, і той є неозначеними займенниками.

012. Значення «саме той, саме та» пов’язане з вказівними займенниками. У литовській мові, крім саме той, саме та, є також той самий, та сама — із протилежним порядком компонентів, від якого залежать відмінності в їхній семантиці. Обидва утворені з вказівного займенника той, та та підсилювального слова сам, сама, але лише сам, сама, стоячи перед той, та, надає словосполученню одне значення, а стоячи після той, та — інше. Отже, нелогічно одне вважати займенником (той самий, та сама), а інше — прикметником (саме той, саме та). Саме той, саме та указує на відомий предмет із наголосом: «саме той, який потрібен у певній ситуації», наприклад: Вода — саме те: ні тепла, ні холодна Ktk. Пор. той самий, та сама: Господиня та сама (та сама, що й раніше, не інша).

143

Отже, усі ці займенники мають властиве займенникам узагальнене значення і співвідносяться з іншими близькими до них займенниками. Аргументи A. Rosinas — близькість їхнього значення до певних прикметників — надто слабкі, щоб відносити їх до прикметників. Крім того, через особливості словотвору ці займенники були б серед прикметників чужорідними елементами: складені утворення властиві займенникам. Тому, як і згадані раніше складені сполуки, їх доцільно вважати займенниками, а не прикметниками.

Дехто, -а, декотрі один, -а

013. Дехто, -а є синонімічним до прикметника частий, -а, але через це його також не слід вважати прикметником. У певних контекстах їх можна замінювати одне одним, проте не завжди, наприклад: Чути часті постріли, але не можна *Чути декотрі постріли. Дехто, -а має властиве займенникам референційне значення, пов’язане з поділом і узагальненням цілого: «багато хто з усіх, не один: і той, і той». Найближче за значенням до цього займенника є займенник багато хто, наприклад: Декому (= багатьом) здається, що слова в його околицях усюди знайомі Balč. Отже, семантично дехто, -а пов’язаний із займенниками й має вважатися займенником.

Займенник дехто, -а відомий зі старих писемних пам’яток; його гарно вживали наші видатні мовознавці: K. Būga, J. Jablonskis, J. Balčikonis; класики літератури: K. Donelaitis, A. Baranauskas, S. Daukantas, J. Biliūnas, V. Kudirka та ін.; він відомий у багатьох литовських діалектах — і в аукштайтів, і в жемайтів. Наприклад:

Дехто сміявся з того, що сталося зі Скруджисом, але він цього зовсім не боявся Jabl; Декотра подруга Юозапоти, ровесниця, дочекалася дітей і онуків Bil; Дехто, озираючись, поглядав на луки в бік маєтку Myk-Put; Поки я була в матінки, дехто казав: гарна дівчина JV; Чому той не робить іншої роботи, як декотрі інші роблять Prk; Дехто так робить, каже Plv; У декотрих місцях цього року є яблука Ds.

Тепер дехто, -а вживається рідко. Поступово цей займенник стає незвичним, набуває архаїчного відтінку, а в нейтральному, немаркованому мовленні його замінюють іншими близькими за значенням займенниками. Через обмежене вживання A. Rosinas (1984, 11) не включає цей займенник до переліку займенників. Повністю відмовлятися від нього не варто. Він потрібен у художній літературі. Кожне слово збагачує мову. Синоніми існують саме тому, що вони не є тотожними. Інша річ, що цей займенник, якщо його семантику розуміти неправильно, нерідко вживають помилково замість якийсь, -а, такий, -а, хто-небудь, котрий-небудь та ін., пор.: [До редакції звернувся дехто (=такий, якийсь) Jonaitis tsp (KPP, 1985, 318). Його слід уживати обережніше, не змішуючи з іншими займенниками.

A. Rosinas (1984, 12) ir įvardžio aliai vienas, -a linkęs atsisakyti. Jis esąs tarminis. Su tokiu tvirtinimu sutikti negalima. Įvardis aliai vienas, -a priklauso apibendrinamųjų būriui, bet turi nuo kitų skirtingą reikšmę ir kitais įvardžiais nepakeičiamas. Aliai vienas, -a — tai „visi iki vieno, iki galo išsemtus visumą“. Nuo dg. visi, -os įvardis aliai vienas, -a skiriasi pabrėžtu visumos apibendrinimu. Dažnai šios įvardžių formos vartojamos kartu, kai reikia ką pabrėžtinai nurodyti, pvz.: Visi aliai vienas išvažiavo. Taigi atsisakyti šio įvardžio nereikia. Jis vartotinas.

144

Займенникові пари та сполуки

014. В академічній Граматиці (LKG, 1965, 721) окремо виділено так звані співвідносні займенники (reciproca), які за своїм значенням співвідносяться один з одним, уживаються парами, протиставляються один одному та мають перелічувальне або розділове значення, наприклад: один, -а... інший, -а, один, -а... другий, -а, інший, -а… інший, -а, один, -а… інший, -а, той, та… той, та, той, та… інший, -а, цей, ця… той, та, такий, -а… такий, -а, хто… хто та ін.:

Маленькі пташки — одні вже замовкли співати, інші... полетіли на південь Žem; В одному місці така біда, в іншому — інша Žal; Одяг цього й того (птаха) вже дуже зносився Don.

Пари цих займенників чітко сформувалися внаслідок відношення між їхніми значеннями. Наприклад, один, -а і інший, -а співвідносяться через протилежність їхньої референції: один, -а указує на предмет, відокремлюючи його від інших, а інший, -а — на другий, той, що залишився з двох протиставлюваних предметів або їхніх груп. Подібно предмети групуються із вживанням порядкових числівників, але вони визначають послідовність предметів. Отже, займенникові пари, утворені через протилежність значень або перелічування, не є окремими займенниками. (В академічній Граматиці вони не вважаються окремими лексемами.) Тут ідеться лише про їх специфічне вживання, зумовлене значенням. Такі займенники вживаються і не парами. Отже, недоцільно виділяти поряд із займенниками один, -а, інший, -а ще й окремий займенник один, -а... інший, -а тощо.

Dar daugiau neprimtina, kai A. Rosinas (1984, 11) ne tik čia išvardytas įvardžių poras, bet ir tokias sustabarėjusias samplaikas kaip: vienas kito, vienas antro, kitas kito, taip pat sujungiamuosius junginius: šis bei tas, šioks ar toks, tas ar kitas, toks ar kitoks, vienas ar kitas, laiko atskirais įvardžiais (įtraukia kaip atskiras leksemas į įvardžių nomenklatūrinį sąrašą). Tokios įvardžių samplaikos bei junginiai susidarė dėl jų pastovios sintaksinės vartosenos. Vartojami daiktavardžių pozicijoje ir atsidūrę greta vienas kito jie stabarėjo, plg.: Jie vienas nekenčia kito → Jie vienas kito nekenčia. Abiem atvejais jų reikšmė nekinta, t. y. išlieka skirtingos dviejų įvardžių (vienas ir kitas) reikšmės pagal nurodomųjų asmenų pasiskirstymą. Būdinga, kad tokios samplaikos jungiamos prie asmeninių įvardžių ar daiktavardžių daugiskaitos formų, ir nėra derinimo tarp jų skaičiumi, pvz.: jie vienas kito (nekenčia); mes vienas kito (nekenčiam), jūs vienas kito (nekenčiat) ir pan. Taigi šie įvardžiai vartojami pastoviose samplaikose, sustabarėję sintaksiškai (subjekto ir objekto linksniai), bet ne semantiškai: naujos reikšmės du greta vartojami įvardžiai neįgyja. Be to, ir nenuoseklu — tik su objekto kilmininku samplaikas (vienas kito ir kt.) laikyti atskirais įvardžiais. O kaip vienas antram (pavydėjo), vienas kitą (mušė), vienas kitu (pasitikėjo)? Tada ir samplaikas su kitais objekto linksniais reikės laikyti atskirais įvardžiais, ir tai aiškiai rodo, kad čia turim reikalo su sintaksiniais junginiais, o ne atskiromis leksemomis. Dar labiau atskira reikšme įvardžių, vartojamų su sujungiamaisiais ar skiriamaisiais jungtukais. Neturi jokios reikšmės tai, kad visa samplaika kartais priartėja prie atskiro įvardžio reikšmės ir galima juo pakeisti, pvz.: Vienas ar kitas Šimonių išliks (= Kai kas Šimonių...). Tai sinonimija, bet ji įvardžių vienas, kitas skirtingų reikšmių nepaneigia. Pasakyti tą

10. Lietuvių kalbotyros klausimai 29 t.

145

ту саму думку можна висловити по-різному, будь-якими засобами. У словниках сполуки такого типу не можна подавати окремими статтями; їх потрібно включати до статей відповідних займенників як усталені синтаксичні сполучення.

Варіантні форми

015. Унаслідок розвитку певних підсистем і їхнього перегрупування в мові виникають факультативні варіанти, які мають однакове значення й уживаються в тій самій позиції. Вони є відображенням процесу розвитку, що відбувається, і відрізняються між собою лише стилістичними або формальними ритмічними відтінками. У підсистемі займенників численні варіанти утворюють такі форми: visa, visa kas, viskas, visas, visas kas; kits, kita kas, kitkas, kas kita, kitas, kitas kas, kas kitas; tai, tatai, tas тощо. Ці варіанти відображають процеси зникнення форм середнього роду, що відбуваються в цій підсистемі, тобто заміну форм середнього роду формами однини чоловічого роду, приєднання займенника kas як граматичного показника без відмінності у значенні до певних форм середнього роду тощо. Варіантні форми вказують на напрям динамічного розвитку певної підсистеми. Факультативні варіанти не утворюють окремих лексем, тобто вони не є різними займенниками (пор. Rosinas, 1984, 11). Для стислості в граматиках доцільно описувати їх разом. Лише у словниках їх можна висвітлити в окремих статтях, щоб показати відмінності їхнього формального вираження.

LITERATŪRA

Булытина Т. В., Степанов Ю. С. Теория грамматики и теоретическая грамматика // Вопросы языкознания. 1988. № 3. С. 17—33.

ГЛЯ — Грамматика литовского языка. Вильнюс, 1985.

Jakobson R. Selected Writings: Word and Language. The Hague—Paris, 1971. Vol. 2.

KPP — Kalbos praktikos patarimai. V., 1985.

LKG — Lietuvių kalbos gramatika. V., 1976. T. 3.

Rosinas A. Lietuvių bendrinės kalbos įvardžių semantinė struktūra. V., 1984.

Rosinas A. Dėl žodžio visoks reikšmės ir statuso // Baltistica. 1988. T. 24(2). P. 185—189.

Tekorienė D. rec. Rosinas A. Lietuvių bendrinės kalbos įvardžių semantinė struktūra // Baltistica. 1987. T. 23(1). P. 86—92.

Valeckienė A. Dėl įvardžiuotinių savybinių įvardžių savarankiškumo // Kalbos kultūra. 1964. Sąs. 7. P. 46—47.

Valeckienė A. Anaforiniai įvardžiai — daiktavardžių variantai // Baltistica. 1971. T. 7(2). P. 139—146.

Valeckienė A. Lietuvių kalbos gramatinė sistema. Giminės kategorija. V., 1984.

Vidugiris A. Zietelos tarmės įvardis // Lietuvių kalbotyros klausimai. 1960. T. 3. P. 113—131.

Žulys V. Vadinamųjų nekaitomųjų įvardžių vieta lietuvių kalbos gramatinėje sistemoje // Baltistica. 1969. T. 5(2). P. 167—177.

Žulys V. Trečiojo asmens nėra // Kalbotyra. 1974. T. 25 (1). P. 83—92.

146

А. ВАЛЕЦКЕНЕ

НЕСКОЛЬКО ВОПРОСОВ О СЕМАНТИКЕ МЕСТОИМЕНИЙ

Резюме

В статье обсуждаются спорные вопросы о семантике местоимений. Делаются следующие выводы:

1. Двуродовые формы местоимения jis, ji, в отличие от существительных типа darbininkas, -ė, часто указывают на предметы и в таких случаях не имеют разных сем. Согласуясь с антецедентами, они только выполняют референтную функцию, поэтому их можно считать одной лексемой.

2. Местоимения aš, mes; tu, jūs можно считать формами единственного и множественного числа. Местоимения aš, tu, mes, jūs, savęs, tamsta следует считать неродовыми формами. Референция на пол этими местоимениями обычно не выражается или является неактуальной (за исключением в сочетаниях с именами прилагательными или другими словами, изменяющимися по родам).

3. Следует признать рациональным включение форм mano, tavo, savo в парадигмы личных и возвратного местоимений как второй, вступающей в отношения дополнительной дистрибуции с формами родительного manęs, tavęs, savęs. С другой стороны, нельзя отрицать существование притяжательных местоимений в литовском литературном языке типа manasis, -oji, manas, -a, maniškis, -ė, которые целесообразно включить в раздел личных местоимений как его подгруппу.

4. Формы ед. ч. visas, -a и мн. ч. visi, -os, которые различаются между собой оттенками значения, можно считать одной лексемой, так как эти оттенки резко не разграничены и проявляются на базе неполной грамматикализации числа.

5. Слово visoks, -ia считаем местоимением, а не именем прилагательным, ибо по характеру референтного значения оно не отличается от других местоимений своей группы (visas, -a, visi, -os); случаи синонимии с именами прилагательными не могут быть решающим критерием причисления их к имени прилагательному. На основе характера референтного значения и связи с другими местоимениями слова и словосочетания: tūlas, -a, aliȧ vienas, -a, tam tikras, -a; pats tas, pati ta; šioks toks, šiokia tokia, также следует считать местоимениями, а не именами прилагательными.

6. Застывшие словосочетания типа vienas kito нельзя считать одной лексемой, ибо они содержат значения разных местоимений и развились на базе противоположных значений данных местоимений при помощи эллипса и перестановки порядка слов, напр.: Vienas (žmogus) nekenčia kit o (žmogaus) ⇒ Vienas nekenčia kit o ⇒ Vienas kito nekenčia. Не являются отдельными лексемами (местоимениями) словосочетания такого же типа и с другими падежами: vienas kitam (paydi), vienas kitą (myli), vienas kitu (pasitiki), а также словосочетания типа: šis bei tas, šioks ar toks, tas ar kitas и др.

7. Формы местоимений типа: kita, kitkas, kita kas, kas kita, kitas kas, kas kitas, kitas (kito) и др., — следует считать факультативными вариантами, а не отдельными лексемами, ибо они имеют тождественное значение и употребляются в той же позиции.

10*