LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXX (1993)

PERIFERINĖS LIETUVIŲ KALBOS TARMĖS

Elena GRINAVECKIENĖ

ЛИТУАНІЗМИ В БІЛОРУСЬКОМУ ГОВОРІ ОКОЛИЦЬ КАМОЯЙ (ПОСТАВСЬКИЙ РАЙОН БІЛОРУСІЇ)

I. Вступ

Дослідження діалектів литовсько-білоруського мовного пограниччя, що проводяться щороку до недавнього часу, постійно дають нові дані про контакти цих мов, доповнюють і в багатьох випадках уточнюють їх завдяки цінному мовному матеріалу, вперше записаному в тих місцях (особливо щодо локалізації). У травні 1989 р. комплексна діалектологічна експедиція мовознавців Інституту литовської мови та літератури АН Литви, Інституту мовознавства АН Білорусі й Інституту славістики Республіки Польща, яка працювала в Поставському¹ районі, принесла дещо нове й для литовської діалектології.

У містечку Камояй², розташованому приблизно за 11–13 км на південь від литовського кордону біля Адутишкіса, більшість місцевих жителів розмовляє між собою білоруським говором. У паспортах усіх записано білорусами, але, будучи католиками, вони вважають себе поляками. Польською мовою вони здебільшого лише читають молитви й співають у церкві. Вони не знають ані білоруських, ані польських давніх народних пісень, а найчастіше співають російські пісні часів громадянської війни. Середня школа тут білоруськомовна. Деякі люди, що переселилися сюди, говорять білоруською, хоча досить часто можна було почути й російську мову. У конторі радгоспу документацію ведуть російською, і під час нашого перебування там через місцевий гучномовець російською оголошували темпи й результати сівби та садіння картоплі. Написи на цвинтарних надгробках та епітафії зазвичай написані польською (трапляються й російськими літерами), проте є також білоруські й російські написи. Латинської абетки, особливо діти, не знають, і священники самі переписують катехізис російськими літерами³ для тих, хто навчається польською істин віри. Національне питання, загалом кажучи, виявилося для жителів містечка малоістотним, цілком згаслим, а литовська мова

¹ Офіційно білоруською район називається Паставы, однак від давніх місцевих литовців, які мешкають в околицях Адутишкіса (Литовська Республіка), Рамашконів (Білорусь, Рамашканіч) та Іурава (Білорусь, Еўда, 8 км на схід від Адутишкіса), ми чули в живому мовленні литовські форми однини його назви (називний однини Pašta'vis ~ Paštovis, ілатив однини Pašta'vin ~ Paštovin).

² Литовці навколишніх околиць офіційно вживають назву містечка Комантаріа Kamojys (Kamāj's). Довелося почути й форму множини ілатива — Kama'jųsun ~ Kamojysan'i (Kamojės).

³ Цілком аналогічний випадок нещодавно зафіксовано й у Литві, у парафії Швенчонеляй. Див. MK, 24.

113

тут уже зовсім згасла. На той час, наскільки нам відомо, литовською володіла лише 88-річна місцева мешканка, дружина Романо Клундука, яку мучила хвороба. Коли ми розмовляли з нею литовською, вона все розуміла, але не могла відповісти нам нічого ні литовською, ні будь-якою іншою мовою. Місцеві жителі — Р. Клункас (1902–1990), Юзефа Рімша (часто Рымшиха, нар. 1903), Чеся Бучель (нар. 1928) та інші — казали, що їхні матері розмовляли литовською⁴.

Люди пам’ятають, що колись тут багато хто говорив литовською. Особливо багато для збереження литовської мови зробив священник Будра, який служив тут близько 1920 року; його й досі всі хвалять і добрим словом згадують. Приблизно за 7 км на захід від Камоїв, біля кордону з Литвою, у Рамашконях, Сокунах (Сакунь), Чичу (Чьчели) та сусідніх селах литовською й досі говорять не лише місцеві жителі старшого покоління, а й більшість молодших.

2. Лексичні литуанізми говірки

У містечку при церкві багато топонімів і прізвищ литовського походження; більшість назв навколишніх сіл також є литовськими назвами, білорусизованими за формою. Під час дослідження говірки ми почули й записали чималу кількість слів литовського походження. Більшість із них уживаються по всьому литовсько-білоруському прикордонню, і їхнє литовське походження неодноразово досліджували різні науковці. Наводимо всі записані нами тут слова литовського походження, а також їхні варіанти форм і відтінки значень.

абрындашча ’відтанути‘ ⇐ лит. brindotis ’відтанути‘ (див. брындулі, с. 113).

адліга⁵ ’відлига‘ (: Під час відлиги робили балваноў) ⇐ лит. atlyga ’те саме‘

акоца (безособова форма: каплоче акоца) ’остьakūočiai ’те, що має ості‘.

аксні ’підойми‘ ⇐ лит. ākstys, ākstinai.

апікула ’тупак‘ (: Апікула — це невдаха, довбень, дуже тупий) ⇐ лит. apýkula ’те саме‘

аруд ’засік‘ (: Аруды чи засекі — те саме) ⇐ лит. aruódas.

асвер (свер) ’важіль‘ ⇐ лит. svirė ’жердина‘, пор. також svāras ’важіль‘.

ашака ’1. ašakos; 2. šelenos‘ (: У сіцэ многа ашаки; 3 ашаки кисель зробіш) ⇐ lie. āšakos ’grūdų lukštai‘.

ато́сы ⇐ лит. atāsijos.

ато́жалы ⇐ лит. діал. atāžalos.

баланда ’будь-який суп‘ ⇐ лит. balanda ’така бур’яниста рослина‘.

барловы ’зерновий‘ ⇐ лит. bėralas.

⁴За статистичними даними середини XIX століття, уся Камойська парафія була литовською. Навіть перед Першою світовою війною в Камоях іще виголошували литовські проповіді та співали литовською. У роки німецької окупації (від 1942 року) в околицях Камоїв діяли 12 литовських шкіл, а литовцями тут записалися 823 селяни (поляків було лише 263). На той час частка литовських топонімів тут становила 57,9%. Див. ML, 701.

⁵Властивий литовській мові проривний звук g тут позначається білоруською літерою г, наприклад, білоруський фрикативний звук г передається латинською літерою h.

114

бразгуны «дзвіночки, прикраси на упряжі»; бразгуночкі «дзвіночки, прикраси на упряжі» ⇐ лит. brazgūnai «те саме»

бродзень ⇐ лит. bradìņys.

брунта (чол. і жін. р.: брунта дзераўяны ір дзве брунты) ⇐ лит. діал. brūntas «бортниця»; брунтачкі «маленькі кілочки замість ґудзиків» ⇐ лит. діал. brūntas «бортниця» + біл. -ачкі.

брынды «обтріпані краї» ⇐ лит. brìndos (див. брындулі, с. 113).

бурбалка «бульбашка повітря під час дощу» ⇐ лит. bur̃balas + біл. -ка; бурубульваць «булькотіти (про струмок)»; «бубоніти (про людину)» ⇐ лит. burbuliuoti «те саме»

буч ⇐ лит. būčius.

цапуль (ціпуль, ціпулёнак) «щойно вилуплене курча» (: «Ось у вас цапулі, ви, жиди молоді, стрибайте, вже пір'ячко росте — тільки яйцями я вас, панів, не годуватиму; Ціпулі мої, ціпуленята, куди ти стрибаєш, ах ви пустуни: не сидіть у курнику, — хочеться вам землю покопати, не стрибайте, діти мої») ⇐ лит. capùlis, cipùlis «те саме»

дулька ’dulkės, kylančios minant linus’ (: Дулькі нахваталась 1 кашэль) ⇐ lie. dùlkės ’smulkios nuotrupos, krisleliai’.

дзёгаць «1. дьоготь; 2. ліки з дьогтю» (: «Дьогтем лікували від глистів») ⇐ лит. degùtas.

дзірван ⇐ лит. dirvónas.

гль «ґедзь» ⇐ лит. g̃lỹs «те саме»; гіляваць ⇐ лит. gyliuoti.

гірца (гірца) «просо» ⇐ лит. діал. gìrsa «просо».

грэйтполька «шалена полька» ⇐лит. greitpolkė «те саме»

гульта «свиняче лігво» ⇐ лит. gùlta «місце для лежання».

іксва «вівсюг» (: «Іксва ріже руки, як ножем, а молоду ялину їли коні») ⇐ лит. viksva.

інгірчнік ⇐ лит. vingiarýkštė.

юдра ’бур’ян льону та ячменю’ ⇐ лит. judrà ’бур’ян льону’.

какарачык/кукарэчкі (: Сёла на какара́чкох/на кукарэчкі ’присів навпочіпки’) ⇐ лит. kaùkaras + біл. -ачкі/-эчкі.

каснічкі ’стрічечки’ ⇐ лит. kasnỹkas + біл. -ički.

кёлзаць ’жабувати’ ⇐ лит. (діал.) gelžti (пор. LLT, 56).

кятурка ’застібка чоловічих штанів’ ⇐ лит. ketùrka ’т. с.’

кіндзюк (клундзюк, кіндюк) ’скиландіс, товста ковбаса, начинена в свинячий міхур або шлунок’ ⇐ лит. skilandžiukas (див. LLT, 56-58).

кірапла (кірапліха, карлапа — остання форма виникла внаслідок метатези) ’про незграбного, неохайного’ (: Кірапла пашоў ніяк; кірапліха на абмыйць сама сябе; І ходзіць як карлапа) ⇐ лит. kerėpla ’т. с.’

кліш ’ноги рака’, клыша ’кульгавець, той, хто ходить клишоного’ ⇐ лит. klišė ’крива, кульгава нога; клешні рака’, klišis, -ė ’кульгава людина’.

княжыць ’кишіти’ ⇐ лит. knežėti ’т. с.’

койш ⇐ лит. kaũšas.

крэйка ’пройдисвіт’ ⇐ лит. kreikas, kraikas ’т. с.’

круўня ’купа каміння на краю поля’ ⇐ лит. krūsnė ’т. с.’

115

кукуць «поросятко» (: Кукуць ты маленькі, ты расці, будзь здаровенькі: ухо̂ тваё вялікае) ⇐ лит. kūkutis «те саме»

куль ⇐ лит. kūlys.

кумпячок «копчений свинячий окіст» ⇐ лит. kumpis + біл. -ячок.

курмель «підлящик; не виростає» ⇐ лит. kurmti «ри́ти»; kùrmis (пор. також Laum., 97-98; Zink., 259).

лагáci «жовті осоти» ⇐ лит. діал. lagėsiai, літ. legėsiai «те саме»

лало́ўнікі «співці, які співають під вікнами на Великдень і за пісні отримують подарунки» ⇐ лит. lalāunkai «те саме»

ляпшок (ня. лапшук) «такий гриб; зморщена людина, яка постаріла» ⇐ лит. lepšiukas «те саме»

лаўжо «купа дров (зазвичай у лісі)» ⇐ лит. laužas «купа».

лӯпы «відвислі товсті губи (зазвичай у коня)» ⇐ лит. lūpos, лупа́ты «товстогубий» ⇐ лит. lūpos + біл. -átn (а може, від лит. lūpotas); крывалу́пы «кривогубий», пор. лит. lūpa, кабūlinų лӯпы «такі їстівні гриби (литовською їх називають язиками корови/бика)», пор. лит. lūpa.

мяўкаць «нявкати» ⇐ лит. miaukti (miaukoti).

мӯта «галушка з запареного вівсяного борошна» ⇐ лит. miltai.

мӯмы «воші» ⇐ лит. mūmai «те саме» (у дитячому мовленні).

нашмуляць «стерти (п'яту)» ⇐ лит. šmùlinti «терти», šmùlas «гладкий; без рогів, без вінка», (пор. Лауч. 35, 136).

нёмарасць «неспокій» ⇐ лит. nērimastis (унаслідок метатези).

па́кула «клоччя; клочаний» ⇐ лит. pãkulos.

парсючок «поросятко» ⇐ лит. pãšas + біл. -ючок.

па́стка ‘пастка’ ⇐ лит. pãstkai ‘те саме’

піло̄ты ‘щойно вилуплені курчата’ ⇐ лит. pylùčiai ‘щойно вилуплені каченята’.

пласко́ні (пласкані́) ‘лусківниці’ ⇐ лит. діал. plaiskānės, літ. pleiskānės (пор. ще pleiskēnės ‘те саме’).

по́йсаць ‘оббивати остюки’ (: Ячмень по́йсаюць на малата́рні) ⇐ лит. paisyti ‘те саме’

по́шар ⇐ лит. pašaras ‘корм’.

абхе́ргаць ‘переступити, сісти верхи (на велосипед)’, пераже́ргаць ‘переступити (через паркан, калюжу тощо)’ ⇐ лит. žergti, apžergti, peržergti.

прысвіро́нак ‘передсінок’ ⇐ лит. priesvirnis; сві́ран ⇐ лит. svìrnas ‘комора’.

прыўня ‘передпокій лазні’ ⇐ лит. діал. pryvenė (prievenė) ‘передпокій’.

пу́тра ‘густа юшка’ ⇐ лит. putrà ‘те саме’.

ра́гі ‘патьоки крапель води на шибці; струмені поту’ ⇐ лит. ráugtis (riáugtis) ‘хмаритися’.

рагучы ‘санчата’ ⇐ лит. діал. rãgutės.

раўге́ня ⇐ лит. raugienė.

рэйсты ⇐ лит. raistai.

рэгіні ⇐ lie. rėzginės.

ру́нкілі ⇐ лит. runkeliai.

116

сцімбӯр «стебло, стрижень (щавлю, кропиви, буряка)» ⇐ лит. stémburas «держак, стрижень, стебло».

скварсты́ (скварста́, ж. р.) «на Святвечір» ⇐ лит. sker stuvės (нульова метатеза — через регресивне перенесення складу -v- на початок слова).

стоць налава́й (гібр.) «стрімголов» ⇐ лит. stačiai + біл. налава́.”

шашо́к ⇐ лит. šėškas.

шва́рка (чол. р.) «довга чоловіча хутряна одежа» (: Шва́рка на кажуху́ апцягна́ла) ⇐ лит. švarkas «частина костюма, що покриває жилет», латис. svārki «куртка, верхній одяг».

шклю́т «широколезова теслярська сокира»; кирпатий ⇐ лит. skliūtas «теслярська сокира».

шу́ла (чол. р.) ⇐ лит. šūlas.

шӯ́рпа (шӯ́рпики) ‘tokios veislės’ (pasišiaušusiomis plunksnomis) vištos (: Куры шӯрпы, шӯрпики — скрученная перя ў трубу, і ходзяць такія) ⇐ lie. šūrpa ‘t.p.’; шурпа́ценьки ‘apaugęs trumpais dygliais’ (: Ключнки ‘raktažolės’ ад кашлі, люточни шурпаценькія) ⇐ lie. šiurpotas, šiurpėtas ‘t.p.’;

тапа́й (ж. р.) «сторона, де складають снопи» ⇐ лит. tárpas «простір між чим-небудь».

вара́нь скуповує плуги ⇐ лит. vagóti «те саме».

ва́гела ⇐ лит. vėgėlė.

ва́пла (ва́пла) «роззява» ⇐ лит. vėpla; ва́плава́ты (ваплава́ты) «роззявкуватий» ⇐ лит. vėpla + біл. -аты.

ви́рціна (варціна) «мотузочка, зазвичай складена у формі вісімки» ⇐ лит. virtinė «те, що нанизане на щось».

ви́юны «такі риби; такі кімнатні квіти, що в’ються» ⇐ лит. vijūnai «такі риби», пор. також лит. vytis «гнутися, звиватися».

зӯрза «буркотун» ⇐ лит. zùrza; зурзецъ ⇐ лит. zùr zti; зурзлівы «який бурчить» ⇐ лит. zùrzlius + біл. -івы.

жагары́ ⇐ лит. žagarai.

жэгини ⇐ лит. žaginiai.

жвірок ‘гравійчик’ ⇐ лит. žvyras + біл. -ók та ін.

Водночас слід зауважити, що тут записано також один-два рідкісні литуанізми, досі не зафіксовані в інших білоруських говірках або не визнані іншими дослідниками, їхні значення чи невідомі раніше форми слів литовського походження. Серед таких назвемо:

acáki ‘корінці’. Варто зауважити, що ця лексема вживається поряд з іншим звичним для них литуанізмом із тим самим значенням (безперечно, і давнішим) аксны́ ‘корінці’ (⇐ лит. akstinai ‘те саме’). Слово acaki виводять від лит. ašakos, а його значення через фактичну контамінацію лексем лит. ašakos [LKŽ 1² 333] і біл. аксны́ ‘корінці’ (пор. також лит. akspinai ‘корінці, дрібні риб’ячі кістки’ [LKŽ 1² 85]) через подібність значень запозичено від аксны́. Отже, запозичення acáki є випадком пізнього литовського субстрату, який свідчить, що в досліджуваній говірці литовську мову ще не цілком забуто, а також те, що разом із утратою мови

117

втрачається і зв’язок між формою слова та його значенням. Форма литуанізму не зазнала остаточної білорусизації: збережено характерну для литовської мови форму множини. Балда́ ‘балакун, пустомеля’ (: Балда́ — като́ры тpýліш языко́м). До недавнього часу в білоруських, російських і українських говірках трапляється лексема балда ‘балакун, волоцюга, дурень; кий, булава, великий молот’ [Даль, 42; СРНГ, 2, 79; СБГ,1, 57; РБС, 43]. Одні етимологи припускають, що це запозичення з тюркських мов балта ‘сокира’ [ЭСЯ, 114]; пізніші дослідники намагаються поставити це під сумнів і схиляються до визнання його власним східнослов’янським багатозначним утворенням із суфіксом -da, пов’язаним з укр. báла ‘булава, пень’⁶ [Шанс, 34; ЭСБМ, 292]; треті вважають питання його походження остаточно не розв’язаним, а значення ‘балакун, волоцюга, дурень’ і ‘кий, великий молот’ — неспорідненими, відповідно виділяючи два омонімічні гнізда балда [ЕСУМ, 126]. Безсумнівними спорідненими словами балда вважаємо також говіркові біл. балдзі́ць ‘говорити, казати’, балдзе́с ‘роззявкуватий, ледар’, балдзе́, балдзі́ха, балдзі́чка, балдзі́на, балдзі́шча, бульду́іна, балду́й, абалду́іна ‘роззявкуватий’ [Бяльк., 81; 3 народ. слоўн., 287; Народ. словатв., 156; Юрч., 49]. Попри свою складність, наявні етимологічні пояснення є лише припущеннями й фактично не розв’язують проблеми походження східнослов’янського балда, адже зовсім не беруться довести чи спростувати, чи є ця лексема тюркізмом, чи це слов’янське слово, природно сформоване на слов’янському ґрунті, очевидно пов’язане за значенням, звучанням і словотвором з іншими слов’янськими словами. На нашу думку, немає серйозних підстав вважати омонімічними й обидва значення балда — ‘балакун, волоцюга, дурень’ і ‘кий, булава, великий молот’, хоча б тому, що вони досить очевидно мотивовані одним основним значенням — мають спільний компонент. Цей спільний компонент їхнього значення — досить легко помітний — полягає в певному звуці, який створює дія позначуваних ними предметів і який пов’язаний із тупотінням, ударами, шумом (пор. балакун ‘той, хто багато й марно говорить’, волоцюга ‘той, хто тиняється, швендяє’, дурень ‘той, хто верзе дурниці’, молот ‘знаряддя, яким голосно б’ють’, кий ‘товста палиця для биття, ударів’ тощо). І саме цей зв’язок значень, їхній об’єднувальний елемент, слід визнати; лише значення ‘балакун, волоцюга, дурень’ є новішим, метафорично мотивованим давнішим (безперечно, первинним) ‘молот, кий, булава’. Звідси випливає, що всі значення лексеми балда, найімовірніше, споріднені, а форма їхнього вираження спільна. І це саме одна з основних умов етимологічної ідентифікації.

Твердження, що в поясненні походження кожного слова особливо важливе його основне значення, дає змогу реалістичніше й надійніше трактувати також слов’янське балда та уможливлює спробу включити його в контекст балтійських мов. Таку думку загалом підтримують численні, найімовірніше безсумнівні, споріднені слова за формою та значенням, уживані в балтійських мовах, наприклад: лит. balda ‘тупотіння, удари’, baldas ‘палиця або спис для відлякування риби’, savo báldu ‘своїм розумом’, báldyti(s) ‘гупати, ходити, тинятися’, baldukas, bildūkas ‘той, хто тупотить, грюкає;

⁶ Укр. бала, однак, також пов’язують із сумнівом то з укр. бала ‘балаканина’, то виводять із тюрк. бала ‘хлопчик’ [ЕСУМ 121].

118

чорт, бісеня’, baldūs ‘хиткий’, balsas ‘звук; звістка, чутка’, baldaštaras ‘велика людина’, balduonis ‘нічний волоцюга’, belsti(s) ‘гупати; голосно й жваво розповідати, говорити; шумно плентатися’, byla ‘мова; звук, голос’, bilda ‘розкаряка, незграба, телепень’, bildas ‘той, хто грюкає’, byloti ‘розмовляти, казати’ [LKŽ I² 589, 591, 592, 601, 739, 741, 815, 816, 817, 820]; лат. baldzināt ‘обмовляти’, baldurēt ‘шуміти’, balstīt ‘бити’, bālziens ‘сильний удар’, belzins ‘знаряддя для биття’, belzt ‘бити, ударяти’, belzēt ‘теліпатися’, bilst ‘казати, говорити’ [ME 253, 278, 296]; прус. billīt ‘говорити, казати’ [SV 151]. На нашу думку, немає формальних і семантичних перешкод для погляду, що такий зв’язок між balda та балтійськими словами з коренем bal(d)-/bel(d)-/bil(d)- можливий і цілком імовірний. А це дає змогу досить легко обґрунтувати думку, що ці споріднені слова належать до етимологічно цілісної групи лексики балтійського походження.

Брындулы ‘засохлі залишки гною, що звисають на боках корови’ (: брындулы вісіць у каровы каля хваста). Слово є найочевиднішим литуанізмом, етимологічно належить до сім’ї литовських коренів brind-, brend-, brand-⁷, пор. brandà ‘засохла кірка; висихання’, brandinti ‘сушити, твердіти’, brandūs, brendūs ‘сухий, твердий’, bréndėti ‘набухати, надуватися, розбухати, бродити’, bręsti ‘сохнути, висихати, товщати’, brindos ‘товсті тверді шви, мережива, складки; черевний жирник’ [LKŽ I² 993, 995, 1029, 1030, 1031, 1050-1051, 1059], пор. також інші білоруські литуанізми з тим самим коренем, що зберегли основне значення литовських brind-, brend-, brand-, наприклад, брандушка ‘овід’ (він зазвичай роздутий), брандола ‘балакуха’, брандоліць ‘балакати’, брында, брындала, абрындала, брынд ‘ледар, нероба, нечупара’, брындаць, брындзіць ‘ледарювати, тинятися’, брынды, брынджы, брынжы ‘мережива, складки, обтріпки, широкі фалди, подертий одяг; тиняння; розчепірені переносні чесала’, брындзёлка ‘облямівка спідниці’, брындулы ‘мережива’, брындзялі ‘лахміття’ [Бялк. 92-93; Сцяшк. 1972, 60; 3 народ. словаў. 293; Народ. лекс. 40, 170, 193; Жыв. слова 60; Народ. словаў. 7, 41, 86-87, Юрч. 62; СБГ 1 212-213, 228].

⁷ У СБГ 1 228 брындулы з інших прикордонних білоруських говірок із тим самим значенням цілком обґрунтовано зіставляють з одним із численних литуанізмів із коренем brind-, brend-, brand-, раніше ідентифікованим нами: брындлы ‘обтріпки, мережива’ тощо ← лит. brindos ‘те саме’ [LT 168-169], однак цей литуанізм вважають недостатньо аргументованим через невикористання російських даних і нероз’ясненість зв’язку між його значеннями ‘волоцюга’, ‘черевний жирник’, ‘в’язані вироби’ [Лауц. 138]. Бажане доповнення не спростовує нашого висновку, а підтверджує його. Це добре видно зі зіставлення значень російських і литовських лексем цього кореня. Зв’язок значень (а це найважливіше) між ‘волоцюга’, ‘черевний жирник’, ‘в’язані вироби’ існує, він очевидний і його легко помітити. Спільний для всіх них компонент — випинання, розширення, піднесення, розпливання, розтягування. І це безсумнівний зв’язок їхніх значень, їхній об’єднувальний елемент: наприклад, черевний жирник — це пориста жирова складка, що охоплює всю черевну порожнину; в’язані вироби — це пухкі, пористі в’язані прикраси на краях одягу чи тканини; волоцюга — це людина, що веде розладнаний спосіб життя, не дотримується загальноприйнятих моральних правил і руйнує їх. Спільний компонент значень лит. brind- очевидний і в словах із рос. коренем брынд. Так, рос. [Даль 133; СРНГ 3 218-219] бры́нда зі значенням ‘ледащиця’, а також споріднені з ним бры́ндать, бры́ндить ‘ледарювати, безцільно тинятися’ безсумнівно мають литовські відповідники — brinda ‘нечупара, розхристана людина’, brindzaitis (із вставним неетимологічним z, пор. susizgribti ‘схаменутися’) ‘ледар’; значення ‘нечупара’, а також брында ‘широкі рукави святкового одягу, клапті, що розширюються й звисають’ мають прямі литовські відповідники brinda ‘звисла шкіра на шиї корови’, brindos ‘розширення леза коси, спричинене неправильним відбиванням; в’язані вироби, складки, випнутий черевний жирник, клапті’; brindžios ‘складки рукавів або спідниці’, brindotas ‘з жировими складками довкола шиї’, apsibrandėti ‘обвиснути про сорочку до колін’, brįsti ‘розпускатися, ставати вільним’; значення брында ‘той, хто вередує, чваниться’, а також брындеть, брынить ‘вередувати’, брындла ‘пиханько’, брынчук ‘набряклий палець’ та ін. мають безсумнівні литовські відповідники: brįsti ‘набухати, надуватися, товщати, розширюватися, набрякати’, brandà ‘засохла кірка’, brandinti ‘твердіти, збільшувати’, subrendėti ‘застигнути, закостеніти’, subrūsti ‘обростати, роздуватися’. Усе це, на нашу думку, є безсумнівними й переконливими аргументами на користь литовського походження слов’янських утворень із коренем брынд-.

119

бу́рта ‘шматок’ (: Цѣлюю бу́рту са́ла адваліū). У бр., рос. та укр. говірках слова бу́рт, бу́рта ‘купа, нагромадження, стос, насип, штабель’ [Даль 144; Сящик. 1972 63; СБГ 1 244; Бяльк. 95] етимологи й досі одностайно вважають германізмами, запозиченими через польську (← нім. Borte, Bord ‘край, облямівка, окраїна’ [ЭСРЯ 1 247; ЭСБМ 420; ЭСУМ 304]). Однак таке походження фактично неможливе: йому суперечить семантика — бу́рт, бу́рта насправді означає не ‘край, окраїну, облямівку’ чогось, а саму ‘купу предметів, нагромадження, їхню велику кількість, шматок цілісного предмета’, а тому семантично не може мати нічого спільного з нім. Borte, Bord. Якщо стверджувати такий етимологічний зв’язок, необхідно довести й обґрунтувати цю семантичну трансформацію, однак жодна етимологія цього не робить. І справді, це важко зробити. Отже, джерело походження наведених бу́рт, бу́рта — напевно, не те. Бр. бу́рта вважається словом літературної мови [БРС 204], а в їхніх говірках ця лексема вживається ще в кількох значеннях, наприклад: ‘купа картоплі, буряків, купа штанів, великий шматок чогось, дзиґа (така іграшка)’ [СБГ 1 244; Сящик. 1983 69], і має чимало інших власних похідних споріднених слів, наприклад: бу́ртаваць ‘складати в купу’, бу́ртаўшчык ‘той, хто складає в купу’, бу́ртачка, бу́ртка, бу́ртучо́к ‘дерев’яний довгастий чотирикутний ґудзик’, бу́рту́ль ‘великий товстий черв’як’, бу́рту́лі ‘купа мокрого одягу’, бу́рту́к ‘дзиґа’ та ін. [СБГ 1 244; Народ. слова 107; Народ. лекс. 15; Юрч. 66; БРС 204]. У СБГ 1 244 бу́рт, бу́рта слушно зіставляють із лит. bùrta ‘чотирикутний шматок дерева’. Такому зіставленню, а також визнанню цих лексем безсумнівними литуанізмами анітрохи не перешкоджають ні семантика слова, ні його фонетика. Лит. bùrta, що має численне гніздо однокореневих слів (наприклад, bùrys ‘натовп, купа’, bùrti ‘збирати докупи; розплутувати; жбурляти; копати’, bùria ‘у більшій кількості’, bùrystė ‘безліч’, bùrytis ‘збиратися гуртом, хмаритися, гніватися’, bùriuoti(s) ‘збирати(ся) в гурт, хмаритися’, burtelė, burtikė ‘листок із певним текстом’, burtena ‘клубок сплутаних ниток’, bùrtikas ‘відрізаний шматок’, bùrtotas ‘грудкуватий’, bùrtuotas ‘картатий’, burtuklis, burtukšlis ‘той, хто має багато жиру’ та ін. [LKŽ 12 1185-1188, 1200-1201, 1203]) — саме та лексема, яку запозичили не лише споріднені латиські говірки, наприклад: būra ‘купа, нагромадження’, būris ‘безліч, купа’ [ME 358], а й усі східні слов’яни.

бу́жалкі (жу́жалкі) ‘пуголовки’ (: Бу́жалкі аж кнежаць у бало́це; Жу́жалкі выводзяць жабу́). У сусідній околиці Мєґунів (бр. говірка Марюнів) жужалки вже означає ‘жабенят’ [СБГ 2 154], а в білоруській говірці околиць Тракая є й третя назва пуголовків — гу́жалкі [СБГ 1 498]. Напевно, було б помилково вважати, що ці три назви того самого об’єкта, які, можна сказати, паралельно вживаються, мають різну нерегулярну фонетику й дуже схоже звучать, не споріднені між собою, тобто не є спотвореними формами одного й того самого слова. А нерегулярні викривлення форм у всіх випадках спричиняє втрата зв’язку між звучанням форми та її значенням (через це й зазнає змін форма). Найвиразніша з них і найменш спотворена — бу́жалкі; її початкову форму, з огляду передусім на семантику (чому анітрохи не суперечать її географія та морфологія) і подібність звучання, найімовірніше, дало лит. bùožgalviai. Білорусизуючись, спершу вони, мабуть, набули слов’янського зменшувального суфікса

120

-кі (пор. аналогічний випадок: лит. менте̇ ⇒ біл. мянташка тощо). Згодом бу́хгалвки, далі слов’янізуючись, замінили незвичні для слов’янських мов сполуки приголосних -жг- і -лвк- на легші для вимови -ж- і -лк-, а незвичний дифтонг монофтонгізували в у [пор. LKB 128]. І таким чином лит. буо́жгалвяй, адаптуючись до структури білоруської мови, перетворилися на білоруські бужаклкі. Подібно, мабуть, сталося і з біл. гу́жалкі ⇐ лит. буо́жгалвяй [див. LKB 128]. Безперечно, подібним мав бути й розвиток розглядуваного жүжалкі з лит. буо́жгалвяй, тільки тут, можливо, початковий δ- міг нерегулярно змінитися на ж унаслідок регресивної асиміляції з -ж- другого складу, а може, й з інших причин.

бу́жке «металеве кріплення головки коси» (: Бужка — у цѣпа — там і рѣмень, прыбчана шапаўка). Це рідкісний лінгвізм литовського походження, що походить від лит. буожакіс «кільце, яким кріплять косу» [LKŽ ¹² 1169] і набув своєї сучасної форми в білоруському діалектному середовищі. Про перехід литовського кореня buož- ⇒ būž- див. LKB 128.

цѣупала ‘роззява, телепень, дурень’ (: Цѣупала ана, нѣсурдзіна, пашайнешка) ⇐ лит. čiaupà ‘роззявкуватий, той, хто роззявив рота, роззява’, пор. також čiaupynė (čiaupynė), čiaupytinė ‘той, хто постійно кривить губи, гримасує’, čiaupytis ‘гримасувати’.

гўгаль (гўгуль, гуголь) ‘хвощ польовий, поки він іще в колосі’. Це форми, що, найімовірніше, виникли внаслідок контамінації слів лит. gigėlis (gegėlis) ‘хвощ, поки він іще в колосі’ та бр. ку́каль (х́укуль, куко́ль) ‘кукіль’ [СБГ 2 561]. Контамінація тут можлива. Обидва відповідні реальні об’єкти останнім часом через розвиток агрокультури швидко виходять (або вже вийшли) з ужитку, і місцеві жителі (особливо молодші) майже не знають і не чули про них. Разом зі зникненням цих реалій досить схожі за звучанням назви лит. gigėlis і бр. ку́каль, імовірно, злилися в одну: gigėlis передало йому своє значення та обидва литовські дзвінкі кореневі g (за якими це слово й можна етимологізувати). Так виникло спільне для обох реалій незвичне нове, уже білоруське слово гўгаль (гўгуль), що явно розширило своє значення й набуло значень обох реалій — ‘кукіль’ (: Гугаль — зрякі чэрныя, ядавіты; Гуголь збіралі па жыта ў альтку; Гугуль вішнёвым цвіцець) і ‘хвощ’ (: Гугаль вясной — галёўка такая — авечкі ядуць; Гугуль шыбачкамі расцець; гуголь перш расцець, а пазней — ёлачка). Це очевидно свідчить, що контакти білоруських і литовських говірок на цій території були дуже активними, короткочасними, виразно спрямованими в бік білоруської мови й утворили в досліджуваній говірці нові контамінаційні елементи, які мало де можна почути.

палучкі ‘в’язані з ниток капці’ (: Палучкі — таланкі дзецям з нітак). Порівняно рідкісний демінутивний похідний утвір із суфіксом -ki- ⇐ бр. палучі ‘капці із соломи, ниток’ тощо. Бр. палучі нині дещо частіше трапляється в говірках на кордоні з Литвою [СБГ 3 466]. У старорос. зафіксовано форму по́пучи ‘взуття’, яку виводять із тур. papuč ‘черевик’ [ЭСРЯ 3 203]; фонетично вона не могла б бути спорідненою з бр. палучі, палучкі (рос. -ч- у бр. зберігається, лише твердіє [РГБ 406, 408]). Безсумнівно, спорідненими з бр. лексемами палучі, палучкі є лит. говіркові форми papučiai, papūtės ‘капці, в’язані з ниток або шнурків’ [LKŽ 9 391] < papūti — з утраченим носовим у корені; пор. лит. pãpas того самого походження [LEW 536].

121

паша́йпėška «той, з кого інші глузують, кого висміюють» (: Яна была пястўн, цёцулала, нясура́зна, паша́йпе̇шка) ⇐ лит. pašáipa «той, з кого всі глузують». сма́гли «приємний; енергійний; швидкий, спритний» (:Нявялічкая, цёпененькая, но сма́гля, пры судзе сакратарша; Заявіўся сма́глы кавалёр, но вірлавокі ‘витрішкуватий’: Сма́глая кароўка: к вечеру справілася ‘перекинулася’: Жалязянка ‘залізна змія’ blisčýčia, сма́гля — самая красная). Лексему сма́гли «гарний; швидкий; стрункий; сильний» та інші її споріднені слова з подібними значеннями, досить жваво вживані й в інших прикордонних білоруських говірках, на нашу думку, обґрунтовано вважають литуанізмами і, безперечно, правомірно зіставляють із лит. smagūs «веселий; сильний» [СБГ 4 496–497]. До такого висновку спонукала тотожність семантики цих однаково звучних лексем у литовській і білоруській мовах. Вона також є основним критерієм, який не дозволяє вважати польське smagły «темний, смаглявий» спорідненим словом. Імовірно, це омонім. А польське smagły у значенні «гнучкий, стрункий, еластичний» (Karł. 6 234), на нашу думку, також може бути лише запозиченням із лит. smagūs «спритний, гнучкий».

стабда́ «сусло» (: Стабда́ кі́ніць і робіцца раўе́ння. Поўная дзе́шка стабды́) ⇐ лит. stabdà «т. с.»

стóцaваць (яйкамі на Вялікдзень) «змагатися, мірятися силою, бити крашанки, щоб вибити їх із рук супротивника» ⇐ лит. stačiuoti «т. с.»

шакалі́ «розпалка, хмиз» (: Надзе́ла́й шакале́ў падпаліваць печку). Значення й фонетика лексеми дозволяють виводити її лише з лит. šakalai (від ша́келес було б шакалы), пор. вживані в інших білоруських говірках литуанізми з тим самим значенням: шакалёк, шакалок, шакалък, шакаліна, шакаль [СБГ 5 451–452]. Нерегулярна зміна суфікса (-ели ⇒ -ялі), найімовірніше, показує, як разом із утратою мови втрачається також зв’язок окремих словотвірних елементів слова з формою первинного джерела.

шнипе́ць «шипіти; сердитися» (: А што там на сто́ле шнипі́ць (про чайник); Я с не́й шнипу́). Це литуанізм, що виник від лит. šnýpšti.

3. Лексичні кальки литовського походження

Окрім лексичних литуанізмів, у говірці є також лексичні кальки литовського походження. Розпізнаючи їх, ми спиралися насамперед на не цілком звичні для білоруської (а також сусідніх польської та російської) мовних систем, але характерні для литовської мови словотвірні тенденції, на відсутність слів, запідозрених у калькуванні, у п’ятитомному TGBM, а частково — на мовне чуття авторки.

чартало́ўка «шалена полька» (: Чартало́ўку танцава́ў і прысабі́ўся на яе). Це білоруська переробка лит. pasiùtpolkės (пор. також pasiùtėlė «шалена полька», pasiùtės, pasiùtėlis «так само як чорт»). Лексема водночас є й етнографічним запозиченням із литовської до досліджуваної говірки: наскільки нам відомо, в інших білоруських говірках цей танець не танцюють, а інша білоруська назва його нам невідома.

павало́чка «нижня спідниця» (: Павало́чку адзе́ўшы дзюрка́бану — і владзь), пор. лит. pàvilkinė, pavilkinỹs, біл. спо́дняя спа́дніца.

122

пяньцы ‘п’яниці’ (: У рейсах пяньца, чарніца, бабуннік смярдзючы). Це очевидна калька з лит. girtuoklės. В інших місцевостях білоруської мови замість «п’яниць» уживають власне слово буякі. Кальку з лит. «п’яниця» pijanicy уживають також у прикордонних польських говірках. В інших місцевостях Польщі для цього вживають власну назву łochyni.

по́лька с ро́шками ‘полька з ріжками’ (: До́хленская была, а по́льку с ро́шками пе́рвая выбыла́), пор. лит. pólka su ragúčiais. Це, з огляду на литовське походження, також етнографічне запозичення; в інших місцевостях Білорусі, наскільки нам відомо, цього танцю не танцюють (принаймні раніше не танцювали) і він невідомий.

ві́ляні ‘вилягання, полеглі посіви’ (: Адні ві́ляні ў жыта), пор. лит. išgulos ‘те саме’, біл. вяллянае збо́жжа.

за́йцавыя гр ыбы ‘зайцевики, зеленушки’ (: За́йцавыя гр ыбы кро́пка зелене́юць, уку́сныя; Ба́бам кажу́: бярце́ зайцавыя гр ыбы), пор. лит. kiškiabaravykiai ‘те саме’, біл. сінякі ‘те саме’

жаляза́нка ‘geležinė gyvatė’ (: Пашлі ў малі́ны, і аж разу жаляза́нка бліску́чая), plg. lie. geležinė ‘t. p.’, br. мядзянка ‘t. p.’

4. Семантичні литуанізми говірки

У досліджуваній білоруській говірці почуто також білоруські слова з незвичними для них новими значеннями (ТСБМ їх не наводить), запозиченими з деяких слів литовської мови. Ці значення справді свідчать про сприйнятливість семантики білоруської говірки та процес її подальшого формування, штучно розширюють її межі. Ми вважаємо, що ці значення запозичувалися з литовської мови з потреби й необхідності передати засобами білоруської говірки всі реалії побуту й етнографії литовців, які жили на цій території (і білорусизувалися). Саме в них литовська мова залишає один із найвиразніших слідів свого тутешнього існування.

быва́ць ‘жити’ (: Зімой я быва́ю ў Лі́нтупы; Я быва́ю тут лета́мі, býdu зіма́ваць; Мы быва́ем у Мягу́нах), пор. лит. būti ‘жити’ (: Aš būvù prie dukters mieste).

цві́цець ‘žydėti (apie rugius)’ (: Ста́ла жыта цві́цець), plg. lie. žydėti, br. красава́ць.

нала́ва ‘головка граблів’ (: У гра́блі злама́лася нала́ва), пор. лит. Tai smagūs grėblys: galvà lengvūtė. У білоруській мові нала́ва такого значення не має.

нала́ўны ‘головчастий, у формі головки’ (: нала́ўны сахар у тую вайну прадавалі; нала́ўныя сала́ты сало́ткя), пор. лит. galvinis ‘те саме’ (: Galvinis cukrus; galvinės salotos).

нало́йка ‘grybo galvutė, grybo kepurė’ (: нало́йка баравіка кре́пкая, а но́шка — черві́вая), plg. lie. grybo galvūtė.

наўно́ ‘нікчемний (про негарного на вигляд, невдалого чоловіка)’ (: Вышла замуж за наўно́), пор. лит. Ištekėjo už šūdo.

123

kalėsų «віз» (: Пазьічь мне калёсаў да дохтара звезці), пор. лит. rātai «віз». У говірці kalėsų — не білоруське слово (быть колы), а запозичення з російської. Це найвиразніше свідчить про значну несамостійність говірки та життєздатність і силу литовської семантики (не має значення, до якої мови передається литовське значення, важливо лише, що воно зберігається). Варто також додати, що конструкція Пазьічь мне калёсаў — без жодного сумніву — виразний синтаксичний литуанізм, див. с. 123.

kazā, kazēl «помилка в тканині» (: Зрабіла казу ў кроснах: Зноў казёл выскачыў у кроснах), пор. лит. ožkà, ožỹs «те саме»

kazēlak «коник», kazēlčyk «коничок» (: Казялкі зялёныя, ножкі дубёненькія; Казёлчык шуміць на дошчы), пор. лит. ožēlis, ožīukas «те саме»

krūčany «крутий, підступний» (: Мы некручаныя людзі — усё робім ад сэрца), пор. лит. sūktas «те саме»

mēisca «оболонка зерна, лузга» (: Воды сышлі, а мейсца ня выходзіць), пор. лит. vietà «те саме»

naiñčia «народитися, з’явитися» (: Брату сын нашоўся), пор. лит. Jám atsirādo duktē.

nahadžīčia «з’явитися; виникнути» (: Чарніца ўжо находзіцца; Мурашкі находзяцца — на дошч; На Вінгре́ ве́дер халодны находзіцца; У дзяцюка страх находзіцца), пор. лит. Jau jõgdi atsirāda; Laukiõs véjas atsirānda; Bātmē atsirānda тощо.

nedalāko «неподалік, близько» (: Была недалёка адзіная тата). Під впливом литовської мови лексема тут уживається як прийменник (в інших місцях білоруської мови вона є прислівником [ТСБМ 3 360]. У прийменниковому значенні фонетичні варіанти недалёко вживаються й в інших білоруських говірках на литовському прикордонні [СБГ 3 204].

плыўчы «пливти, колоситися (про зернові)» (: Сеяла па мала ра́на плыўчы жыта, і пшаніца плыве́ць), пор. лит. Plaukia rugiai, біл. каласіцца жыта.

прапускаць «провести, провести в дорогу» (: Сына прапускаюць да машыны), пор. лит. Praléisti seną žmõgų iki vartų.

прапусціць «пропустити, прогуляти» (: Я ўсё ўтраціў прапусціў), пор. лит. Praléidau visus príngus.

ро̄пка «частина колеса, ріпа» (: Ро̄пка ў караўло́це; да ро̄пкі шпуля прыкрэплена), пор. лит. rōpė «те саме»: Розглядувана білоруська лексема внаслідок білорусизації набула зменшеної форми.

зуб «зуб грабель» (: Устаўіў тры зубы ў грабель), пор. лит. dantìs «зуб грабель».

во̄ка «вікно у трясовині» (: Каро́ўца ўвалілася ў во̄ка), пор. лит. akìs «небезпечне місце в болоті».

5. Литовські топоніми говірки

У досліджуваній говірці чимало назв місцевостей литовського походження (і словотвору). Ačiūliukė «назва луки». Корінь, найімовірніше, пов’язаний із лит. asỹs «хвощ польовий» (росте у вологих місцях) і литовським суфіксом -iškė. Форма топоніма ще

124

неослов’янена: збереглася форма однини (слов’янізуючись, литовські топоніми зазвичай переходять у множину, напр.: Paštovis ⇒ Паставы тощо). Пор. також біл. Асіпішча з тим самим коренем «назва болота» [MB 21].

Баброўшчынкі «назва ділянки оброблюваної землі поблизу села Філіпауци». Топонім, найімовірніше, походить від слов’янського прізвища, пор. біл. Баброўскі, Бабровіч, укр. Бобровець, пол. Bobrowski (його могли мати й місцеві литовці, пор. лит. Babrauskas, Babra vickas, Babravičius — LP 1 148) і має литовський суфікс.

Бўчавічі «назва села». Це назва патронімічного походження, форма якої значною мірою ослов’янена: африкати вимовляються твердо. Люди, які володіють литовською мовою в Рамашконях і Юравах, називають це село Būčiavičiai. На нашу думку, форму слід передати в літературній мові як Būčiavičiai ‹ лит. Bučys, Būčius, Būčas + слов. -evič.

Бучэлі «назва села». Це суто литовська назва ‹ лит. напр. Bučys, Būčas, а також Bučelis.

Чычэлі «назва села». Старі місцеві литовці ще називають його Čičiai (розм.). Переклад форми з використанням зменшувального суфікса — також нерідкий спосіб слов’янізації топоніма; пор. форму назви струмка Kamaja ~ Kamōja, уживану литовцями Рамашконяй, яку в досліджуваній білоруській говірці вимовляють Kamáika тощо.

Дварцѐны, (Дварча́ны) «назва села». Литовці з навколишніх місцевостей називають це село Dvarčianis ~ Dvarčionys; пор. литовські назви сіл Dvarčiai, Dvarčėnai тощо [LATS 69].

Дзяўгуны (середнє покоління вживає більш ослов’янену форму Дзяўгунцы) «назва села». Литовці з навколишніх місцевостей називають це село Džaugūnai ~ Džiaugūnai; пор. литовські назви сіл Džiaugėnai, Džiaugiai тощо [LATS 70].

Гірвіды «назва ділянки оброблюваної землі й пасовища». У спогадах місцевих жителів збереглися відомості, що цією ділянкою землі володів Girvydas; пор. Girvydiškė, Girvydiškės «назви сіл» [LATS 87].

Гórbiški «назва села». Суфікс назви литовський.

Гродзя возера «назва озера в сусідньому селі Сокуни. Назва походить від литовського прізвища Grúodis, яке в говірці місцевих литовців вимовляється Grúodzis, род. відм. Grúodžia [щодо переходу лит. uo › біл. o див. LKB 125].

Гудзішкі «назва села». Назва — це ослов’янений варіант литовської діалектної форми Gudziškė ~ Gudiškė; пор. литовські назви сіл Gūdiškiai, Gudiškė [LATS 95].

Едупцы «назва села». Назва є ослов’яненим варіантом форми Juodupiai, уживаної литовцями сусідніх сіл [щодо переходу лит. (i)uo › біл. ë див. LKB 125].

Янкішкі «назва села». Суфікс назви литовський.

Караліўця «назва села». Можливо, це ослов’янена назва лит. Karalyčia; пор. литовську назву села Karalyčia [LATS 122] ‹ Karalyčia.

Ка́ра «яр, яким тече джерельце» (: Kára — канаўка — ізбёг крыніца). Найімовірніше, це литовська назва струмка (який нині вже не вважають струмком) *Kėre. Можливо, вона могла виникнути від корчів і пнів, що були на його берегах або на дні; пор. також Būga 952.

125

Кольнская нара̃ «назва гори». Назву слід пов’язувати з лит. kálnas, а його м’який l, найімовірніше, свідчить, що найближчим до нього є лит. kálnė «вершина гори»; hapá, на нашу думку, могло бути додане пізніше, щоб підсилити значення слова kálnė, коли його почали забувати. У мові трапляються випадки, коли поряд уживають два слова з однаковим значенням — одне слов’янське, друге литовське, або навпаки; наприклад: Žinau, ale bet nesakysiu (Jurbarkas), Nežadėjo, ale bet vienok atėjo (Laukuva).

Крапішкі «назва невеликої ділянки орної землі села Філіпауци». Назву слід пов’язувати з лит. Krapiškis «назва села» [LATS 139], яке, на нашу думку, може бути також діалектним варіантом ← від *Kruopiškis; пор. також лит. Kruõpiškis та [LATS 143].

Лапуні́ «назва села». Литовськомовні жителі Юрава називають це село Lapúnai; пор., наприклад, Lapúnas [PŽ 2 25] ← Lepúnas ← lepúnas.

Ло́би «назва низинних місць, зазвичай вологих». Топонім — справжнє литовське Lóbai ← lóbai «низинні місця (долина, підніжжя схилу, русло річки, болото)».

Ло́пучи «назва села». Суфікс назви -yи- є литовським діалектним демінутивом -učiai ~ -učiai. Її основа може бути пов’язана з литовською назвою села Lópaičiai (ця назва, безперечно, споріднена з lópȳti; пор. також lopuóčius «той, що залатаний»). А якщо її o відповідає лит. uo [пор. LKB 125], вона може бути спорідненою з лит. Lúopas «прізв.» ‹ lúopas «незграбна людина, роззява, телепень»; пор. lúoputė «те саме».

Лóvкica фytapń «назва поля». Назва походить від прізвища Laũkis, Laukùs ‹ latkis, lakas «лисинка».

Мягу́ны «назва села». Суто литовська назва. Місцеві литовці з околиць Юрава називають це село Miegūnai (вимовляють Me'gūnai). У селі Філіпауци поблизу Камої місцеві білоруси вимовляють Магу́ны. Назва пов’язана зі словами miegas, miegóti, а також mie_gonas «сонний», miegónys «дрімота, сонливість» та ін.; пор. назви сіл Miegénai, Miegónys, Miegūčiai [LATS 182].

Мíрклиuki «назва села». Назва повністю литовська. Ймовірно, походить від прізвиська; пор. прізв. Mirklys ‹ mirklys «той, хто постійно кліпає»; пор. також «назву села Mirkliai [LATS 187]. Особливо важливо, що наголошений дифтонг -ip- у цьому топонімі вимовляється чітко з висхідним наголосом, і його перший компонент подовжується зовсім так само, як у навколишніх литовських говірках. Пор. також с. 122.

Прыка́рак «назва рівних місць із джерелами» (: Прыка́рак - крыніца, раўніна). Назва пов’язана з назвою яру (і джерела) Ку́ра (див.). Прыка́рак — це місце біля *Керės — *priekeris (*priekerė).

Русáлішki «назва хуторка в селі Філіпауци». Назва має родичів у Литві, наприклад Rusáliškė «назва села» [LATS 268]. Ці топоніми, ймовірно, пов’язані з литовськими прізвищами ‹ rūsintis «чухатися», rusynė «той, хто постійно чухається», rusėti «жити блідо й бідно».

Самані́ца «назва лісу в селі Гудішкес». Назва литовська: Samanyčia «назва багатьох боліт» ‹ sãmanos; пор. також Samanynė, Samaniškė(s) та інші назви сіл [LATS 271].

126

Свіраны «назва села». Литовці села Юрава називають його Syriónýs (т. Svi-ráni’s), а білоруси цього села — Свіраны. У камайському говорі топонім більш слов’янізований, із пом’якшенням його r перед попереднім iā. Назва, найімовірніше, пов’язана з лит. svyris «старовинний дерев’яний дверний пристрій».

Шва́кшты «назва села». Назва пов’язана з лит. švókšti «говорити нерозбірливо», пор. також назву села Švókštoniai [LATS 312].

Тра́пшаўскае поле «назва поля». Назва походить від литовського прізвища Trepšys, Trepša < «тупотіти».

Тымулейшчына «назва поля». Назва пов’язана з литовським прізвищем Tumùlis, пор. також прізвища Tumėlis, Tūmas.

Варкáцiшки «назва села». Назву, безперечно, слід пов’язувати з литовською назвою села Varkutónys [LATS 336], прізвищем Varkulis тощо.

Ві́нгра «назва річки». Це також назва річки Вингра, що протікає територією Литви. Пов’язується зі словом vingis «вигин».

Бóni «назва лісу». Назва пов’язується з лит. olai «печери». Додатковий початковий v могло мати й литовське слово.

Жу́кишки «назва села». Топонім прізвищевого походження (Žukas), із литовським суфіксом.

6. Фонетичні, акцентологічні, морфологічні та синтаксичні литуанізми говірки

Окрім лексичних литуанізмів, у досліджуваній говірці вживається також кілька помічених нами збережених литовських рис фонетики, акцентуації, морфології та синтаксису.

Литу率нізми (переважно назви місцевостей) зберегли незмінним давній довгий балтійський a (літ. o), як і в сусідніх литовських говірках, наприклад, Дварці́ны (Дварча́ны) ← лит. діал. Dvarcáni’s ~ Dvarčiõnys, Свінці́ны ← лит. діал. Švincáni’s ~ Švenčiõnys, Свіраны ‹ лит. діал. Svi’rán’i’s ~ Svi’rāni’s ~ Syriónýs, Шва́кшты ← лит. діал. Švākšta’s ~ Švókštos та ін.; пор. також сусідні лит. діал. bagáči ~ bagóti «заможні», brá’lai ~ brólai, dabája ~ dabója «охороняє», pānu ~ pōna, sa’dās ~ sėdõs та ін. (Адутишкіс — LKT 351-352). Це свідчить про те, що асимільована литовська говірка була продовженням говірки жадинінків.

Литовські дифтонги загальнолітературної мови an, en у збережених литуанізмах перейшли в un, in, як і в найближчих литовських говірках, наприклад, бру́нты ← лит. діал. bruñtas «бранктас», бру́нтачки ← лит. діал. bruntel’iai «бранктелі; дерев’яні ґудзики», клу́ндзук ← лит. діал. *skilundz’ū.kas «скіляндіс», Лі́нтупь ← лит. діал. Laĩtupis ~ Lẽitupis, Свінці́ны «Швенчьоніс», сцимбу́р ← лит. діал. scimburas ~ stėmburas та ін.; пор. також сусідні лит. діал. uñt ~ añt, luñku ~ lañka та ін. (Адутишкіс — LKT 351-352). Ці фонетичні явища свідчать про те, що литовська говірка цих місць належала до пунтинінків. Варто також згадати, що в in тут переходить і кореневий e архаїчного полонізму krągły «круглий» [пор. Karl. 2 552] (вимовляється

127

як en), наприклад, крѝнглы ліст. Це свідчить про повсюдність такого характерного для литовської мови переходу: an, en > un, in діяв не лише тоді, коли тут розмовляли литовською, а й пізніше. Приголосний l перед голосними типу e у вживаних тут литуанізмах (як і в інших литовських говірках східних верховинців) твердий, а e перейшов у a, наприклад, лагэ̇с’и ← лит. діал. lagės’ai ~legės’ei, пласконі (пласкані) ← лит. діал. plaiškānes ~ pleiškānes, а також Лѝнтупь ← лит. діал. Lāntupis ← лит. діал. Lāntupis (пор. у сусідніх говірках східних дзуків lədas ~ledas, а також lə’ks’ù ~ léksiu, kãbl’ə ~kiãblė, dži.dėl’ə ~didelė — LKT 353, 354, 394).

Приголосний n (твердий і м’який) перед задньоязиковими k, g, як і в усій литовській мові, тут вимовляється з виразним задньоязиковим відтінком (цей відтінок мають також усі слов’янські слова, наприклад, беленьки «білесенький», цёненькая «худенька», дохленькая «зовсім виснажена», ингрешник «вінгягикште», карбоченьки «коротенький», каленьки «суглобики (наприклад, солом’яні)», красненькая «червоненькі», Літвінкі «назва села», рыженьки «руденький», рункип «буряки», сладзеньки «солоденький», шурпаченьки «шорсткі», валерьяника (варэліанка) «валеріана», Вѝнгра «назва річки», здоровеньки «здоровенький», жалязнѝнка «залізна змія», жѝрненьки «жирненькі» та ін.). Така вимова приголосного n свідчить, що субстратом сучасної білоруської говірки справді була литовська мова; пор. також Turska 75, 90, 94-95, 108, 111, 215-216, 2 193-194.

У фонетичній системі литуанізмів говірки досить добре відображена й перша особливість дзекання зниклої тут литовської говірки — перехід африкат č, dž > c, dz перед голосними типу a, u, властивий сусіднім литовським говіркам східних дзуків (пор. LKT 352, 353, 394; LKA 94-96, карта 80). Такі литуанізми, як акоця «ости», Бўвачич «назва села», цёупала «роззява», Дзідзясёль «Діджясаліс», Дзятугўны «назва села», Гродзя возара, Саманіца «назва болота», Свінцяны, стўбаваць «вибивати яйця з битків» та ін., свідчать, що вони мали постати з місцевих литовських форм *akuočiai, *Bùc’aviec’ai, *c’aúpala, *Dz’augūnai, *Grúodz’a «озеро», *Samanič’a, *Švinčani’s, *stac’úoc та ін., які в процесі білорусизації з часом перетворилися на сучасні. Друга особливість литовського дзекання — č, dž > c, dz перед i, ie — у зниклій литовській говірці, безперечно, теж мала бути (це підтверджують дані говірок Журава й Рамашконі, що прилягають до неї, наприклад, pajilgūoci «подовжити», scipinai «спиці», sėdzi «сидить, сидиш», пор. також LKT 394), однак за наявною фонетикою литуанізмів нічого про це встановити неможливо через збіг із властивим білоруській мові дзеканням цього типу.

Серед акцентологічних литовських рис необхідно згадати чітко чутний у литуанізмах говірки литовський спадний наголос їхніх змішаних дифтонгів. Тут, як і в сусідніх литовських говірках, перший компонент таких дифтонгів подовжений, наприклад, Цыбульскі (прізв.), дўлька «пил», Літвѝнкі «назва села», Мі.рклішкі «назва села», Мў.нцавіч «назва села», Рѝ.мша (прізв.), Рѝ.мшиха (прізв.), Свѝркі «назва поселення в Литві», пор. лит. діал. svì.rka’s ~ Svirkos, Ві.нгра «назва річки» та ін. У складах литуанізмів із висхідним наголосом аналогічного подовження другого компонента не чути, наприклад, Брўнта, бӯрбалки, Лѝнтупь та ін.

128

Імовірно, під впливом литовської мови три іменники говірки мають той самий рід або число, що й відповідні слова литовської мови, наприклад, грабель, пор. лит. grėblýs, в інших білоруських говірках та їхній літературній мові храблі; печані, пор. лит. kepenys, в інших білоруських говірках та їхній літературній мові печань; тысячы (два, чол. р.), пор. лит. tūkstantis, біл. тысяча.

Серед синтаксичних елементів литовського походження слід згадати деякі литовські конструкції, що активно вживаються тут і невідомі в інших білоруських говірках та їхній літературній мові. Насамперед це литовський партитивний родовий відмінок, наприклад, Ма́чеха аве́чак купі́ла; Прошлы нот я́надай было́; Есць у мяне насу́канных нітак, пор. лит. Pifko avių, біл. Купі́ла аве́чкі.

Для цієї говірки характерна також конструкція родового відмінка невизначеної кількості, об’єкт якої обмежений тривалістю часу (ненадовго), наприклад, ПазЫ́ч мне калёсаў; Дай мне нажа́. Ця конструкція, здається, загалом невідома слов’янським мовам. У них її в усіх випадках замінює знахідний відмінок, наприклад, біл. ПазЫ́ч мне суке́нку. Однак вона цілком аналогічна конструкції, широко вживаній у східній Литві, типу Paskolink mán peilio (arklio, kirvio), пор. LKG 24–25.

У цій говірці вживається також родовий відмінок мети, явно литовського походження, наприклад, Прышоў каня; Прыехаў бычка (каро́вы, каня), пор. лит. Atvažiávo búlvių, біл. Прышоў на каня (за канём) тощо.

Порівняно активно тут уживаються конструкції дієслівного минулого складеного часу, які в реченні виконують функцію іменної частини присудка, наприклад, Я засну́ўшы быў; Быў пашоўшы ў школу; Прыро́шы быў языко́к; Яна была прыве́шы пяць кі́ль; Та́та быў аба́біўшы скурай тощо. Ці конструкції, імовірно, запозичені зі зниклої тут литовської говірки. Вони й тепер активно вживаються в литовській мові, тоді як у слов’янських мовах їх замінили форми доконаного виду. На думку автора, що це справді кальки відповідних литовських конструкцій, може свідчити й почутий тут вислів Я вайка не відзеўшы, а шашка́ то — відзела: як кот, який є поскладовим повторенням суто литовського речення, записаного нами також у литовському селі Юраво: Viłka aš neasù mát’us, a šėškù mat’áo — kaip kačinas [пор. також Balt. 63].

Литуанізми, що збереглися в говірці, не є застиглими. Вони постійно змінюються, білорусизуються; їхня семантика поволі стає невідчутною, стирається й викривлюється, кількість литуанізмів зменшується. Чужий для білорусів дифтонг uo тут найчастіше передається як o (: Гро́дзя возяра, ако́цыя), трапляється й передавання як y (: ару́д, бу́жалка, бу́жжа); литовський au — як oy (:Ло́ўкіца футары), як a (:карака́чкі) або як y (:кукару́чкі); дифтонг ai — як a (: плашкані, плашконь); ei — як э (: грэполка) тощо. Під впливом слов’янської фонетики деякі приголосні тверднуть (бу́чавічы, Свіра́ны, ру́стя). Поряд із лексемою кпиши представники середнього покоління кажуть і кпі́ша; поряд із вяпла, вяплава́ты, вірчі́на, ляпшу́к не рідше почуєш ва́ла, ваплава́ты, варді́на, лапшу́к тощо. Литовську назву села Мягу́ны дехто вже вимовляє у слов’янізованій формі Мягу́ны, а осоку, в’юнок і пастки тут повсюдно називають лише иксва́, ингі́рчник, ла́стка. Із двох лексем різного роду й значення іноді формується одна, що поєднує обидва значення (гу́галь « гігель і ку́каль); трапляється, що забувають

129

власне значення лексеми, і вона набуває значення іншого слова (ačaki < лит. *ašakos уживається у значенні «пагінці») тощо.

Усе це свідчить про те, що, дедалі більше наближаючись до системи білоруської мови, запозичення з цієї говірки все далі віддаляються від свого першоджерела, а зв’язок із ним дедалі слабшає або й цілком переривається.

7. Висновки

Особливості білоруської говірки околиць Камоїв, висвітлені у статті, важливі для литуаністики в кількох аспектах.

1. Лексика литовського походження, уживана тут, найтісніше пов’язана із життям селян сусідніх литовських територій, їхнім виробництвом, побутом, звичаями та культурою. Безсумнівно, уся вона становить частину спільної лексики цієї білоруської говірки та сусідніх литовських говірок. Вона значною мірою поширена в усій зоні слов’янських говірок литовсько-білоруського мовного пограниччя і є живим свідченням, що підтверджує литовську субстратну основу сучасних говірок цих територій. Водночас тут наведено кілька нових литуанізмів, не зафіксованих в інших білоруських говірках, що межують із Литвою. Це ачаки ‘підошви’, брыдулы ‘засохлі грудки гною на боках корови’, бу́дта ‘шматок’, бу́жакі ‘пуголовки’, бу́жжа ‘металеве кріплення головки коси’, чу́пала ‘дурні’, папуці ‘капці, в’язані з ниток’, пашайпе́шка ‘той, хто глузує’, стаба ‘сусло’, шыпе́ц ‘чхнути’, ху́жалкі ‘пуголовки’ та ін. Усе це свідчить, що досліджувана білоруська говірка сформувалася тут на литовській субстратній основі.

2. Записані в говірці лексичні та семантичні кальки литовського походження, наприклад, по́лка с ро́шками ‘полька з ріжками’, жалезна́нка ‘залізна змія’, цві́це́ць ‘цвісти (про зернові)’, кі́даць ‘кидати (картоплю); випадати (про зуби)’, пла́ўцы ‘плавати (про зернові)’ та ін., що, зокрема, відображають етнографічні особливості життя людей, підтверджують сліди литовського субстрату.

3. Чимало вживаних тут назв місцевостей — гідронімів, назв сіл, мікротопонімів, а також антропонімів, наприклад, Едуцці ‘назва села’, Гірві́ды ‘назва поля’, Лоўйца фута́ры ‘назва поля’, Ка́ра ‘назва рову’, Саманца ‘назва лісу’ та ін., свідчать, що тут жили литовці. Це твердження підтвердили й деякі інформанти говірки, визнавши, що їхні батьки, дідусі й бабусі та прадіди й прабабусі розмовляли литовською.

4. У фонетичній системі говірки досі збереглися деякі елементи, характерні для фонетики литовської мови. Так, тут зберігся повний балтійський довгий ā; литовська велярна вимова дифтонгів ан, ен > ун, ін у корені слова та приголосного н перед к, г — не лише в литуанізмах, а й у слов’янських словах. У литуанізмах чітко чути висхідний наголос змішаних дифтонгів, що вирівнює їхній перший компонент, а також деякі залишки литовської морфології та синтаксичних конструкцій. Усе це безсумнівно свідчить, що асимільована литовська говірка на цій території належала до східнодзукійської говірки східноаукштайтського пунктинінкського жадзінінкського говору.

130

Literatūra

Balt.

–

Гринаве́цкене Э. И., Мацкевич Ю.Ф. Некоторые необычные микросистемы в диалектной структуре белорусского говора окрестностей Опса // Baltistica, 1979. Т. 15 (1). P. 52-65.

БРС

–

Беларуска-рускі слоўнік. Мінск, 1988. Т. 1.

Būga

–

Būga K. Rinktiniai raštai. V., 1961. T. 3.

Бяльк.

–

Бялькевіч І.К. Краёвы слоўнік усходняй Мар’ёўшчыны. Мінск, 1970.

Даль

–

Даль В. Толковый словарь живого великого русского языка. Москва, 1955. Т. 1.

ЭСБМ

–

Этымалагічны слоўнік беларускай мовы. Мінск, 1978. Т. 1.

ЭСЭЯ

–

Фасмер М. Этимологический словарь русского языка. Т. 1. М., 1964; Т. 3. М., 1971.

ЭСУМ

–

Этымалагічны слоўнік української мови. Київ, 1982. Т. 1.

Юч.

–

Юрчанка Г.Ю. Народнае вытворнае слова. А–Л. Мінск, 1981.

Kart.

–

Kantowicz J., Kryński A., Niedźwiedź-ki W. Słownik języka polskiego. Warszawa, 1902. T. 2; 1915. T. 6.

LATS

–

Lietuvos TSR administracinio-teritorinio suskirstymo žinynas. V., 1976. D. 2.

Лауч.

–

Лаучюте Ю.А. Словарь балтизмов в славянских языках. Ленинград, 1982.

Laum.

–

Laumane B. Zivju nosaukumi latviešu valodā. Rīga, 1973.

LEW

–

Fraenkel E. Litauisches etymologisches Wörterbuch. Heidelberg-Göttingen, 1955-1962.

LKA

–

Lietuvių kalbos atlasas. V., 1982. T. 2.

LKB

–

Grinaveckienė E., Mackevič J. Kai kurios baltarusų lituanizmų fonetikos ypatybės // Lietuvių kalba ir bilingvizmas. V., 1988. P. 123-131.

LKG

–

Lietuvių kalbos gramatika. V., 1976. T. 3.

LKT

–

Lietuvių kalbos tarmės (Chrestomatija). V., 1970.

LKŽ

–

Lietuvių kalbos žodynas. T. 12. V., 1968; T. 9. V., 1973.

LLT

–

Grinaveckienė E. Buivydžių apylinkių (Vilniaus raj.) lenkų šnektos lituanizmai //

131

Lietuvių leksikos ir terminologijos problemos. V., 1991. P. 47-64.

LP — Lietuvių pavardžių žodynas. T. 1. V., 1985; T. 2. V., 1989.

LT — Гринавеckене Э., Мацкевич Ю.О., Романович Е.М., Чеберук Е.И. Бытовая лексика литовского происхождения в западной Белоруссии. //Lietuvių terminologija. V., 1975. P. 163-202.

МБ — Мікратапанімія Беларусі. Мінск, 1974.

МЕ — Mülenbachs K. Latviešu valodas vārdnīca. Papildinājis, rediģējis, turpinājis J.Endzelins. Rīga, 1923. T. 1.

МК — Mūsų kalba. V., 1989. Sąs. 5.

МЛ — Kviklys B. Mūsų Lietuva. Lietuvių enciklopedijos leidykla. Čikaga, 1964.

Народ. лекс. — Народная лексика. Мінск, 1977.

Народ. слова — Народнае слова. Мінск, 1976.

Народ. словатв. — Народная словатворчасць. Мінск, 1979.

ПГ — Польские говоры. Минск, 1973. Т. 1-2.

РБС — Русско-белорусский словарь. Минск, 1982. Т. 1.

РЯБ — Русский язык в Белоруссии. Минск, 1985.

СБГ. — Слоўнік беларускіх гаворак паўночна-заходняй Беларусі і яе пагранічча. Мінск, 1979-1986. Т. 1-5.

СРНГ — Словарь русских народных говоров. Ленинград, 1966. Вып. 2; 1968. Вып. 3.

Сцяшк. — Сцяшковіч Т.О. Матэрыялы да слоўніка Гродзенскай вобласці. Мінск, 1972.

Сцяшк. 1983 — Сцяшковіч Т.О. Слоўнік Гродзенскай вобласці. Мінск, 1983.

SV — Endzelīns J. Senprūšu valoda. Rīga, 1943.

Шанс. — Шанский Н.М. и др. Краткий этимологический словарь русского языка. М., 1971.

ТСБМ — Тлумачальны слоўнік беларускай мовы. Мінск, 1977-1984. Т. 1-5.

Turska — Turska H. O powstaniu polskich obszarów językowych na Wileńszczyźnie. Wilno, 1939.

Zink. — Zinkevičius Z. Lietuvių kalbos kilmė. V., 1984. T. 1.

З народ. слоўн. — 3 народнага слоўніка. Мінск, 1975.

Жыв. слова — Жывое слова, Мінск, 1978.

132

ЛИТУАНИЗМЫ В БЕЛОРУССКОМ ГОВОРЕ ОКРЕСТНОСТЕЙ КОМАИ ПОСТАВСКОГО Р-НА БЕЛОРУССИИ

Резюме

1. В говоре употребляемая лексика литовского происхождения является неотъемлемой частью лексики соседних литовских говоров, находящихся как на территории Литвы, так и Белоруссии. Она тесно связана с жизнью, бытом, обычаями и культурой восточно-аукштайтского литовского села и, кроме прочего, говорит о том, что языковая система исследуемого белорусского говора здесь образовалась на основе литовского субстрата.

2. В статье изучаемые литовские лексические и семантические кальки говора отражают также неоспоримые следы литовского субстрата.

3. Немалая часть исследуемых собственных имен - названий деревней, гидронимов, урочищ, также фамилий носителей говора - являются литовского происхождения и подтверждают мнение о том, что на исследуемой территории сравнительно в недавнем прошлом жили литовцы. Данное положение подтверждает и некоторые местные информанты говора, признающие, что проживавшие здесь их отцы, деды и прадеды говорили по-литовски.

4. В языковой системе говора до сих пор сохранились также и некоторые элементы литовской фонетики, акцентуации, морфологии и синтаксиса. На основе исследуемого богатого материала в статье делается предположение, что субстратный литовский говор, на основе которого сформировался исследуемый белорусский говор, был литовский говор восточно-аукштайтов пунтининников жадининников дзуков.

LITUANISMEN IN DER BELORUSSISCHEN MUNDART DER GEGEND VON KAMOI (BEZIRK PASTAVI, BELORUSSLAND)

Zusammenfassung

Es werden die in der Mundart von Kamoi vorliegenden lexikalischen bzw. semantischen Übersetzungslehnwörter sowie einige phonetische und grammatische Elemente litauischer Herkunft untersucht. Sie zeugen davon, daß dieser Mundart als Substrat der litauischer ostaukstaitische Dialekt (der der Puntininkai - Žadininkai - Dzūkai) zugrunde liegt.

133