LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXXII (1993)
BALTŲ ONOMASTIKOS TYRINĖJIMAI
ВІТАУТАС ВІТКАУСКАС
ПРО ОДИН ЖЕМАЙТСЬКИЙ ОЙКОНІМ
У Вейвиржєнській волості Клайпедського району офіційно є село Liepačiai (див. Довідник адміністративно-територіального поділу Литовської РСР, ч. II, с. 160). Цю форму повсюдно вживають у документах і наукових дослідженнях. Наприклад, у праці В. Топорова «Прусский Язык» Словарь, L. — M., 1990, с. 199, назва місцевості Liepačiai — єдина в Литві — потрапила до великого гнізда розгляду прусського кореня leip-.
У місцевій говірці північних жемайтів Вейвиржєнаса й Юдрєнаса назву цього села вимовляють ’ė·pa·t’ė (так кажуть навіть дунінінки Швекшни — південні жемайти). Довгий e· не міг виникнути з ie, а лише з ei (тут, мабуть, найчастіше монофтонгізуються ai, ei), бо лише з дифтонга ei у цій говірці маємо довгий голосний e перед довгими складами (у говірці перед довгими складами при давньому основному наголосі a може бути наголошеним лише коротко: mã·mã, rã·tã, kã·t’ėnõ· ~ kãtinou, s’kėpatã· ~ skėpatai, d’j’ėbõ·n’įs ~ drėbantys тощо). Отже, форма — Leipačiai, а Liepačiai виникла лише через невміння передати складну фонетику жемайтського топоніма літературною мовою.
Liepačiai може бути:
1) Субстрат із куршської мови (пор. Vvr, Jdr: gr’ė·p’t’ė ~ greibti «хапати», p’l’ė·k’t’ėis ~ pleikties «сусідити, зближуватися», ė·ž’t’ė ~ ežti «їжити, розщеплювати», p’r’ė·kã·ls ~ preikalas «ковадло», p’r’ė·m’in’ie ~ preimenė, пор. у сусідніх прякулішків p’ė·t’v’is ~ peitys «південний вітер» та ін. (пор. Z. Zinkevičius. «Lietuvių kalbos istorija» т. II, с. 21). Там (Vvr, Jdr, Grg та ін.) траплялося й зворотне явище: s’v’ėis’t’ė ~ šviesti «чистити»: s’v’ėitas batūs~švietas batus, pas’ėk’ėit’es ~ pasikėitės «змінився», ž’ėips ~ žiebas «блискавка», пор. žė·ips (Užv, Krš). Чи це змішування законів асимільованих діалектів або мов? Про Lėpačius першим заговорив Вайжґантас, навіть писав Lėpačio kalnas. Про це говорив професор Girdenis.
2) Може бути пов’язана з прізвищем Leipus (?), див. «Lietuvių pavardžių žodynas», L—Ž, с. 47, хоча нині в ареалі говірок північних і південних жемайтів такого прізвища немає (і раніше його не було зареєстровано).
Отже, хибне передавання лише додає науці клопоту й невизначеності. Публікуючи дослідження чи словники, у сумнівних випадках слід було б записувати й автентичну вимову слова в говірці; лише тоді могла б з’ясуватися історія топоніма, адже неточно почута форма або ненаукове передавання може завести в невідомому напрямку навіть видатних учених. Особливо автентичні діалектні форми стали б у пригоді для великого словника топонімів, який планують укласти в Інституті литовської мови. А Liepačiai могло б бути безпосереднім кур-
238