LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXXIII (1995)

GRAMATIKA IR LEKSIKOLOGIJA

МАРІУС ДАШКУС

ПОДАННЯ ЛЕКСИКИ ПИСЕМНОСТІ У ВЕЛИКОМУ «СЛОВНИКУ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ»

У цій статті хотілося б обговорити кілька принципів словникової роботи.

1.0. Лексика, подана у словниках, своєрідно актуалізується, залучається до сучасної культури. Якими б не були словники — історичними, етимологічними, діалектними, — слова, що потрапили до них — давно забуті, ужиті кимось бодай один раз або створені, — стають надбанням нашої сучасної культури. Ці слова подаються за певними правилами, за потреби — унормовуються, — і лише тоді починають функціонувати в сучасному вжитку. До писемних текстів — наукових, публіцистичних тощо — згодом потрапляють лише форми, подані й схвалені у словнику.

1.1. Насамперед встановлюється правопис — без цього неможливо систематично подавати мовні факти. Реєстрові слова не відображають і не можуть відображати історію правопису. Спеціалізовані словники — історичні, етимологічні тощо, — для яких важливий оригінальний правопис, подають специфічні написання після реєстрової форми або в ілюстрації. Лише у вузькому діалектному словнику (якогось одного говору) реєстрові слова можна подати у фонетичній транскрипції. Хоча й у цьому разі в нашій лексикографії переважає транскрипція за правописом літературної мови (скорочено — літ. м.) (пор. DūnŽ, DrskŽ тощо).

1.2. Термінологічну різноманітність литовської мови у словнику загального характеру необхідно подати на якійсь одній основі. У литовській лексикології термінні форми транспонуються відповідно до фонетичних відповідників у літературній мові. Тут найважливіше встановити, до якої говірки належить слово, правильно знайти відповідники його звуків і замінити їх, не змінюючи морфологічної форми. Часто це досить складно, адже морфологія говірок складна. Бувають випадки, коли транспонування не потрібне: наприклад, у діалектному словнику реєстрові слова можна подати у тій формі, в якій вони вживаються в говірці. В інших словниках застосовується принцип транспонування діалектних форм.

1.3. У сучасних словниках подаються слова не лише з говірок, а й з інших, давніших словників, старих писемних пам’яток, художньої літератури. Форми, що трапляються в них, дуже різноманітні — на це впливають різна діалектна основа писемних текстів, воля авторів, редакторські виправлення. Слова з писемних джерел, так само як і з говірок, потрібно подавати впорядкованими на одній основі — інакше кажучи, структура словника має бути систематичною.

2.0 Подання лексики писемних джерел залежить від типу словника. Оскільки в Литві немає ані історичних, ані етимологічних словників, ані словників лексики старих писемних пам’яток, розв’язуючи проблеми подання писемних джерел, доводиться спиратися на великий «Словник литовської мови». Імовірно, ці зауваги, сформульовані як принципи, допоможуть укладати й інші словники.

231

2.1. Виразно діалектні форми, виявлені в давніх писемних пам’ятках, слід, як і діалектні форми, записані з живої мови, транспонувати відповідно до форм літературної мови. У LKŽ є чимало випадків, коли діалектні форми зі старіших писемних пам’яток подано без транспонування, з посиланнями на транспоновані форми або поряд із ними. Такі нетранспоновані форми — непотрібний баласт. Діалектні особливості того чи іншого джерела можна відобразити й після заголовного слова (це окреме питання). Пор.: форма жальнінків x klėštarius SD91, SD297 LKŽ VI 63 поряд із транспонованою x klėštorius (л. klesztor) Al, OZ25 LKŽ VI 63; 1x kalioti SD128 = kolioti KLŽ V 140 (сумнівався й упорядник «Першого словника литовської мови», який у покажчику слів подав klėštarius (с. 748), але kalinti (діал. — і записане діалектно — kylė (A.J. II 112); форма аукштайтів з un < замість an: kunkarežis (діал.) SD367 LKŽ VI 898; монофтонгізація в жемайтських і пруссько-литовських формах ai, ei < на a, e: 1 ladyti N, [K] = laidyti LKŽ VII 9; kunigakštis R = kunigaikštis; kunigakštystė R = kunigaikštystė LKŽ VI 893; karvatė (=karvaitė) R234, N LK= V 354; kelatis (діал. kelaitis) N див. kelias LKŽ V 504; knevoti (діал.) S.Dauk, J = kneivoti 1 LKŽ VI 220; діалектні форми зі змішаними дифтонгами замість bk носових голосних: génšė R, [K], Š, Enc VIII 1011, C II 150 LKŽ III 237 поряд із gėšė J.Jabl, K.Būg, Grg LKŽ III 280; génžė Jn, génžė J, Mc LKŽ III 239 поряд із gėžė Kv, Rt, Mc, J.Jabl LKŽ III 281; lenšė BB2Sam 17, P, MŽ327, K II 31, lenšis K, lenšvikis LBŽ LKŽ VII 359 поряд із lėsis LKŽ VII 380; sklensti M LKŽ XII 983, ránšis (діал.) M LKŽ XI 174. У писемних пам’ятках Малої Литви часті форми зі змішуванням o — uo, ė — ie (діалектна особливість), тому незміненою залишилася: x kripbomis K II 24 LKŽ VI 610 (= kripbuomis); 2 komet R, N LKŽ VI 319 (= kuomet); kókštas N, K I 223 LKŽ VI 303 (= kuokštas); kela N = kielė LKŽ V 504; 1 kelė N = kielė LKŽ V 506 (тут e позначає ė). Ці форми подано непослідовно, поряд із багатьма транспонованими формами, пор. форми з прусських пам’яток pašli(u)odnimas (ориг. pašliodnumas) K I 13 LKŽ IX 577—578, pašli(u)odnas (ориг. pašliodnas) Mit I 391 LKŽ IX 578, pašli(u)onùmas K II 153 (ориг. pašlionùmas), NdŽ LKŽ IX 578; аукштайтські форми з відновленим an (діал. un): kankos (ориг. kunkos SD312) LKŽ V 217, 1 kanką SD 312, 337 LKŽ V 210; x kankinis [K], N (від kunkinė SD138 = lunkinė) LKŽ V 213; а також ū-рефлексія: sriekšlės G111 (ориг. srykles) LKŽ XIII 582 тощо. Іноді важко транспонувати слово, не знаючи діалектних (і правописних) особливостей тих писемних пам’яток, звідки його взято. Наші давні писемні пам’ятки ще недостатньо досліджені, тому укладачі словників стикаються з багатьма проблемами. Наприклад, якби укладачі знали, що у словнику Мєжініса переважна більшість слів має змішані дифтонги замість носового голосного літературної мови, вони ретельніше транспонували б sklensti LKŽ XII 983 і ránšis LKŽ XI 174. Адже форми Мєжініса kensas, szvensti, sprensti, anžulas, ražyties тощо в LKŽ подано у відновленому вигляді, наприклад: 1 spręsti 1. M LKŽ XIII 206, rąžytis M LKŽ XI 342 та ін.

2.2. Транспоновані й нетранспоновані (діалектні) форми слова не слід подавати в словнику як окремі заголовні слова (навіть із посиланням на транспоновану форму). Так виникають небажані дублети, наприклад: kadunagi SD423 LKŽ V 46 і 1 kadángi SD 423, B, MŽ350, K LKŽ V 42; ižumbis, -ė

232

SD379, įžūmbiai SD387 LKŽ VI 288 і įžambis, -ė SD379, įžambiai SD379 LKŽ IV 282—283; krumstus SD86 LKŽ VI 704, krumtus SD387 LKŽ VI 705 і kramstūs SD86 LKŽ VI 414, kramtūs SD387 LKŽ VI 417; kėntingas (діал.) SD30 LKŽ V 821 і kėntingas SD30, SE227, SD174 LKŽ V 572; kremzlė (діал.) SD27, J, Vaižg LKŽ VI 600 і kremzlė SD27, J LKŽ VI 524 тощо.

2.3.

Подаючи слово з писемних пам’яток, треба чітко розрізняти діалектну форму, яку слід транспонувати, і новотвір, запозичення або ненормативну форму, що потрапила до писемних пам’яток з волі автора. Наприклад, викликає сумнів lėkna sf. M, BzF135 LKŽ VII 303, тоді як поряд є liekna sf. (1) SInt, NdŽ, Ms, Sr, Žd «низька волога місцина без кущів» LKŽ VIII 417. Ідеться про форму, наведену в (D.D.)... (G94) як lėkna, записану в донінінкському ареалі (Plikiai, Priekulė). Отже, маємо діалектний варіант слова liekna. Тому скорочення BzF135 слід подати при liekna. Це приклад того, як недостатнє дослідження писемних пам’яток ускладнює роботу укладачів словників. Залишається форма зі словника Мєжініса lėkna (у Мєжініса вона чоловічого роду!), яку не можна пояснити діалектними особливостями словника. Очевидно, Мєжініс узяв латиську форму lekņs «мокрий, вологий» (leknums «мокре місце») і дещо литуанізував її у своєму словнику. Таке слово слід подавати без виправлень, оскільки це індивідуальне утворення; пор. також тут 2x lopas (лат. lops) S.Dauk «велика рогата худоба» LKŽ VII 648.

Про форму 2 guonė Ser LKŽ III 739 К. Буга писав, що це слово з творчого доробку Й. Елісонаса, якого немає в литовських діалектах (RR II 23). Такі індивідуальні «новотвори» треба відповідно характеризувати, щоб їх не плутали з народними словами.

Taip pat reikėtų elgtis su tokiom formom, kaip gongagalvis, -ė smob. A 1885, 225(Bs) LKŽ III 482. K.Būga taip aprašė šio žodžio gimimą: ”Jonas Basanavičius 1885 metų ”Auszroje” (p. 225) iš gongalvio, negerai jo padalyto į sudėtines dalis (gong[ia]-galvis, užuot gon[ia]-galvis) ištraukė nesamą ir mūsų kalboje net nė negalimą gongį gonio vietoje” (RR II 23). Jeigu pateikiame tokius ”naujadarus”, reikia būti nuosekliems, ir šalia gongagalvio pateikti gongį!

У словнику без змін слід подавати лише слова, характерні для певних авторів і не засвідчені в інших писемних пам’ятках, наприклад: naujukynas див. naujokynas: S.Dauk, naujukystė M.Valanč, P LKŽ VIII 592; kočios K, K I 684 LKŽ VI 283 тощо.

2.4.

Усі ці принципи стосуються й лексики, наведеної з оригінальних художніх творів. Діалектні форми (якщо їхню тотожність установлено) транспонуються до літературної мови. Отже, у LKŽ не слід подавати: sklidėnti LzP поряд із sklydėnti End LKŽ XII 994, sklydúoti NmŠ, Als, Kl LKŽ XII 996 (sklidúoti J є нетранспонованою формою), тут i < y у ненаголошеній позиції; kėmelis J.Balt поряд із 1 kėmelis Skp, Sl, Pl LKŽ 556, тут купішкська форма, де наголошене e > ė; jūdstrazdis (діал.) D.Pošk, jūduarnis, jūdžemis D.Pošk LKŽ IV 372—373 — тут наведено дунінінкські форми; kviekšti Žem LKŽ VI 1084 поряд із kvėkšti Užv, Vdk, Kal, Krš, Plt, LKŽ VI 1064; тут збережено жемайтську форму з ie < замість ė тощо.

Авторські або редакторські новотвори, по-різному виправлені форми можна подавати у словнику без змін. Так ми відобразили б історію редагування, наприклад: brązguolis Vaižg LKŽ I 1025. Географічні дані свідчать, що в діалектах є лише brūzguolis

233

Čk, Lš, Šmk, J, Nmn тощо. LKŽ I 1102. Перша форма є фактом писемних джерел, породженою ними цілком новою формою. Її варто подати як індивідуальний новотвір.

3. У цій статті хотілося показати, з якими проблемами стикаються укладачі словників, звертаючись до давніших писемних пам’яток, коли намагаються інтерпретувати їхню лексику. Кілька згаданих принципів мають допомогти систематизувати цю досить розпорошену сферу лексикографічної діяльності.

ЛЕКСИКА ДАВНІХ ПИСЕМНИХ ПАМ’ЯТОК У «СЛОВНИКУ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ»

Резюме

Лексика давніх писемних пам’яток (зокрема словників) є важливою частиною академічного «Словника литовської мови» (DLL). Написання діалектних слів у DLL передається відповідниками їхніх звуків у стандартній литовській мові. Транспозицію здійснюють відповідно до фонетичних законів діалектів, на яких ґрунтуються особливості мови давніх писемних пам’яток і словників. У перших томах DLL транспозиція давніх форм не завжди виконується цілком точно. Існувала тенденція залишати ці форми без транспозиції. У цій статті розглядається передавання діалектних форм. Автор пропонує систематичну транспозицію без жодних винятків.

234