віднесені до третього (звідси «гетри») та четвертого значень LKŽ; пор. у словнику Даукантаса Pólkamasze, pùsauklės (Т. 2. С. 474) — фр. demiguêtres; Nagolenica, aukle. або karejwio czebatas (Т. 2. С. 22) — фр. cuissard «нагавиця, частина обладунку, що прикриває ногу»); також речення з «Būdas» Даукантаса wytóro sau stajbius witnonomis tejpat joudomis auklėmis nu kótkšnių lig pat kėlių (С. 40). Можна порівняти й зі статтею у примітках Даукантаса до словника Ф. Нессельмана (Nesselmann). Aukle, pl. aukles f. (Питання литовського мовознавства, 1961. Т. 4. С. 313), де С. Даукантас виправив лише наведену Нессельманом форму Auklys, але не значення; Нессельман указав таке значення: blau und schwarz gestreifte wollene Bänder, welche die Frauen statt der Strümpfe um ihre Waden wickeln «сині й чорні смугасті вовняні стрічки, якими жінки обмотують литки замість панчіх».

Отже, Даукантасовим auklėmis не слід надавати значення «черевики».

ЕТИМОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК ЛАТИСЬКОЇ МОВИ

У 1992 році ризьке видавництво «Avots» видало підготовлений Костянтином Карулісом двотомний етимологічний словник латиської мови (Latviešu etimoloģijas vārdnīca. I. A-O. II. P-Ž. Rīga «Avots»). Науковий редактор словника — петербурзький мовознавець Микола Андреєв. Рецензенти — віленець Сімас Каралюнас і москвич Володимир Топоров. Праця, зокрема, у 1993 році була захищена в Ризі також як дисертація на здобуття ступеня габілітованого доктора.

Зрозуміло, це визначна подія для балтійського мовознавства: на таку працю давно чекали не лише латвійські, а й литовські мовознавці, загалом — і балтисти інших країн. Досі найкращим джерелом з латиської етимології були примітки Яніса Ендзелінса у словнику латиської мови Карліса Мюленбахса та доповнення до цього словника (Latviešu valodas vārdnīca. Red., pap., turpinājis J. Endzelins. I—IV. Rīga, 1923—1932; Endzelins J., Hauzenberga E. Papildinājumi un labojumi K. Mūlenbacha Latviešu valodas vārdnīcai. I-II. Rīga, 1934—1946). Короткий етимологічний словничок латиської мови видав Микола Лапіньш (Latviešu vārdu etimoloģija. I—III. Rīga,1967—1975). Відомо, що в 1870-х роках етимологічний словник латиської мови збирався укладати й автор першої наукової граматики латиської мови, латиський мовознавець німецького походження, пастор із Добеле Август Білленштейн (Bielenstein, 1827—1907). Перед Другою світовою війною відомий латвійський видавець Ансіс Гулбіс мав намір видати етимологічний словник. Для цієї роботи Я. Ендзелінс навіть рекомендував мовознавця Жана Грауду (1896—1971). В останні десятиліття в царині латиської етимології, мабуть, найуспішніше працював вихованець Ризького й Геттінгенського університетів, який згодом викладав у Швеції та Сполучених Штатах Америки, Беньямін Єґерс (Jegers). Однак цей мовознавець, який переважно заробляв на життя германістикою, на жаль, не мав змоги присвятити себе винятково дослідженням етимології латиської мови. Безперечно, дуже добру опору для укладача етимологічного словника латиської мови становить також «Етимологічний словник литовської мови» Е. Френкеля (Litauisches etymologisches Wörterbuch. Heidelberg-Göttingen, 1955—1965).

У людей, менше обізнаних із латвійською культурою, певне здивування

186

може викликати тут особистість автора словника, про яку йдеться. Костянтин Каруліс (нар. 1915 р.) у 1932—1942 рр. вивчав право в Латвійському університеті. Ще з 1931 р. друкував статті в популярних на той час латвійських газетах і журналах. Не так давно в латвійській пресі ми читали його цікаві спогади як латвійського журналіста про вир політичного життя Берліна напередодні Другої світової війни. У 1934 р. К. Каруліс уже видав свою першу книжку. Під час Другої світової війни вчителював. У 1944 р. його мобілізували до славетного Латиського легіону. 1945—1947 роки провів на Далекому Сході... Повернувшись до Риги, закінчив юридичний факультет Латвійського університету. В Академії наук працював юрисконсультом. На різноманітних курсах викладав стенографію. У 1957—1964 рр. працював в Інституті мови й літератури Академії наук Латвії. У 1959 р. захистив кандидатську дисертацію з історії латвійської стенографії. У 1964—1975 рр. працював у Фундаментальній бібліотеці Академії наук Латвії. Видав кілька книжок, серед яких особливо варто згадати «Латиську книгу впродовж століть» (Latviešu grāmata gadsimtu gaitā. Riga, 1967), «Яніс Рейтерс і його переклад» (Jānis Reiters un viņa tulkojums. Riga, 1986). Разом з іншими підготував словник літературної латиської мови (Latviešu valodas vārdnīca. Riga, 1987). Багато писав з питань історії латиської мови, стенографії та бібліографії, публікував рецензії на лінгвістичні праці. Однак протягом останніх кількох десятиліть найбільше часу присвячував укладанню свого етимологічного словника. Справді, мабуть, дивно, що в нашу добу вузької спеціалізації юрист і журналіст наважився взятися за таку роботу. До речі, тут можна нагадати, що автор одного з найповніших етимологічних словників англійської мови (A Comprehensive Etymological Dictionary of the English Language. I—II. Amsterdam. London. New York, 1966—1967) Ернест Кляйн також не германіст, а фахівець із семітських мов і літератури, відомий єврейський священнослужитель.

Звісно, оцінюючи будь-яку працю, передусім слід дивитися не на те, хто її написав, а на те, як її написано. Сподіватимемося, що словник К. Каруліса докладно оцінять латвійські мовознавці. Однак ця праця дуже корисна також для фахівців з литовської мови, особливо її історії. Насамперед тут викладено й критично оцінено все, чого досі було досягнуто в цій галузі балтійського мовознавства. Сильною стороною праці, мабуть, є історія слів. Дуже важливо, що в цьому словнику в багатьох випадках з’ясовано, хто створив те чи інше латиське слово (особливо часто тут трапляються прізвища Я. Алунанса та А. Кронвалда), де його вжито вперше. Рясно подано й етимологічну літературу. Власні оригінальні пояснення К. Каруліс позначив у словнику спеціальним знаком. Ці пояснення можуть викликати сумніви. Однак етимологія — це галузь мовознавства, де сумнівів завжди багато.

Наприкінці словника надруковано також ґрунтовне дослідження «Індоєвропейські мови та етимологія», у якому розглянуто такі проблеми, як індоєвропейська мовна сім’я, прабатьківщина індоєвропейців, зв’язки балтійських і слов’янських мов, доісторичний період балтів, праіндоєвропейська мова, фонетична система індоєвропейських мов, її зміни в латиській мові, завдання й методи етимології, історія етимологічних досліджень латиської мови тощо. Цим дослідженням автор, очевидно, хотів зробити свою працю доступнішою не лише для мовознавців, а й для ширшого кола читачів — людей, які бодай трохи цікавляться рідною мовою.

Праця Костянтина Каруліса — перший етимологічний словни-

187

словник, який у багатьох аспектах цікавий і корисний також дослідникам литовської мови. Адже він узагальнює дослідження лексики латиської мови, проведені протягом багатьох десятиліть; навіть недоліки чи помилки цього словника стануть стимулом для подальших досліджень.

Алгірдас Сабаляускас

МОВОЗНАВЧІ ПРАЦІ З ЛАТИШИСТИКИ В АВСТРАЛІЇ

Fennell T. G. The First Latvian Grammar J. G. Rehehusen’s ”Manuductio ad linguam lettonicam...”. Факсимільний текст з анотованим перекладом і коментарями. Latvian Tertiary Committee. Melbourne 1982. — 369 с. Seventeenth Century Latvian Grammatical Fragments. Текст, переклад і коментарі. Latvian Tertiary Committee. Melbourne 1982. — 322 с. Georg Dreszell’s Gantz kurtze Anleitung zur Lettischen Sprache. Текст, переклад, коментарі, конкорданс. Latvian Tertiary Committee. Melbourne 1984. — 452 с.

Австралійський мовознавець Тревор Г. Феннелл у дитинстві спілкувався з дітьми латвійських емігрантів і, мабуть, ніколи не думав, що дружба за шкільною партою та перші уроки латиської мови, на яких він активно її вивчав, визначать його кар’єру майбутнього науковця. Напевно, можна стверджувати, що за всю історію латиського мовознавства ми не знайдемо жодного мовознавця з іншої країни, який зробив би для латвістики стільки, скільки Т. Г. Феннелл. Достатньо згадати підручник латиської мови у трьох томах ”A Grammar of Modern Latvian” (Vol. 1—3, The Hague-Paris-New York, 1980. 1370 p.), підготовлений ним спільно з латвійським емігрантом Генріксом Гелсеном¹, а також численні статті з питань історії латиської мови. Однак найбільше для латиського мовознавства Т. Г. Феннелл зробив, публікуючи й досліджуючи давні пам’ятки латиської мови. Тут хотілося б ознайомити читача з трьома такими публікаціями.

У першій книжці опубліковано першу граматику латиської мови, видану 1644 року, — ”Manuductio ad linguam lettonicam” Йогана Георга Рехехузена, яка, за словами Т. Г. Феннелла, ”попри всілякі недоліки, надзвичайно цікава для науковців, які цікавляться генезою та еволюцією граматичної теорії латиської мови”. Ця публікація дуже важлива, оскільки досі відомий лише один примірник оригіналу, що зберігається в бібліотеці Уппсальського університету. Щоправда, 1901 року Август Биленштейн видав цю граматику. Однак він підготував її за відповідними копіями й, звісно, не міг уникнути певних недоліків. Цього разу граматику надруковано у вигляді факсимільного тексту поруч з англійським перекладом. Далі подано дуже докладні коментарі та покажчик усіх латиських слів. Реєстрові слова в ньому наведено в сучасному латиському правописі (іменники — у називному відмінку, дієслова — в інфінітиві). Їх також перекладено англійською мовою, а їхні форми зареєстровано (наведено написання в оригіналі). Такий покажчик колись стане в пригоді майбутнім історичним словникам латиської мови

¹ Plg. Blinkeną A. Latviešu gramatika cittautiešu skatījumā. — ZA Vēstis, 1982, 4. P. 135—137; Schmalstieg W. R. (Rec.) — General Linguistics, 1982. V. 22, No. 2. P. 139—142.

188