LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXXVIII (1997)

Virginija VASILIAUSKIENĖ

МІСЦЕ ІМЕННИКОВОГО ТА ЗАЙМЕННИКОВОГО РОДОВОГО ВІДМІНКА У СТАРОЛИТОВСЬКІЙ МОВІ

1. Вступні зауваги

1.1. У литовській мові майже кожен іменник може мати неузгоджене означення, виражене родовим відмінком іменника або займенника (Dievo valia, mano knyga); крім того, такий спосіб вираження означення тут усталився значно ширше, ніж у споріднених мовах сусідів (пор.: рос. божья воля, моя книга; пол. wola boska, moja książka; нім. mein Buch, das Jüdishe Land). Отже, неузгоджене означення литовської мови за позицією в деяких випадках відповідає узгодженому означенню інших мов. Прикметникове означення та родовий відмінок іменника можуть уживатися паралельно: aukso žiedas/auksinis žiedas. Це пов’язано з походженням обох означень та їхнім розвитком. У деяких індоєвропейських мовах на ранніх етапах їхнього розвитку родовий відмінок замінив давніше прикметникове означення, наприклад: лат. domus patria; рос. убийство Игорево (Handry 1985: 54; Историческая грамматика русского языка 1978: 149–151). Обидва ці означення близькі за вживанням. За словами Л. Теньєра, означення, виражене родовим відмінком, відрізняється від прикметникового означення лише морфологічно (Tesnière 1969: 150; 365).

1.2. У сучасній литовській мові неузгоджене означення, виражене родовим відмінком іменника або займенника, зазвичай стоїть перед означуваним словом (GenN); така позиція є нейтральною, немаркованою. Виняток становить лише родовий відмінок, що виражає кількісні відношення: нормою літературної мови є його постпозиція (Ambrazas 1986: 96–97; Kniūkšta 1979: 73–74; Lietuvių kalbos gramatika 1976: 420; Dabartinės lietuvių kalbos gramatika 1994: 655–656; Durys 1927: 82). Іменниковий родовий відмінок, ужитий у постпозиції (NGen), сильно наголошується, а в разі постпозиції займенникового родового відмінка зазвичай наголошується означуваний іменник.

У сучасній мові усталена препозиція родового відмінка помітно відрізняється від тенденції, зафіксованої в перших писемних джерелах, частіше вживати його в постпозиції, наприклад: žwirždai mariu PS 344₁₆, širdis iusu PS 304₁₆; giesmes Angelu BrP 87_16–17; motinos sawa BrP 31₄. Імовірно, доволі часта постпозиція родового відмінка виникла під впливом слов’янських чи інших мов; очевидно, значну роль відіграв і перекладний характер давніх писемних пам’яток.

104

2. Позиція родового відмінка у старолитовській мові: статистичні дані

Досліджуючи позицію родового відмінка у старолитовській мові, ми спираємося на першу частину «Пунктів проповідей» К. Сирвідаса та першу сотню сторінок «Постилії» Й. Бреткуна (щодо мотивів вибору див. Vasiliauskienė 1995: 125). Додатково досліджено позицію неузгодженого означення в кількох уривках із перекладу Біблії Й. Бреткуна (Книга Рути, Книга Суддів і Книга Левітів)¹, щоб порівняти його компілятивний (тобто текст «Постилії») із перекладним текстом. Проаналізовано порядок компонентів у 3742 словосполученнях із неузгодженим означенням, вираженим родовим відмінком іменника або займенника (2197 — із PS; 866 — із BrP і 679 — із BrB). В обох основних джерелах переважає постпозиція родового відмінка: PS 76,4%; BrP 52,5% (таблиця 1); домінування препозиції в біблійних уривках пов’язане з відносно частішим уживанням у позиції означення присвійного займенника, для якого характерніша препозиція (таблиця 2).

Таблиця 1. Позиція родового відмінка в текстах давніх писемних пам’яток

Джерело | Загальна кількість | Препозитивні (кількість;%) | Постпозитивні (кількість;%) PS | 2197 | 518 | 23,6 | 1679 | 76,4 BrP | 866 | 411 | 47,5 | 455 | 52,5 BrB | 679 | 414 | 61 | 265 | 39

Таблиця 2. Позиція іменникового та займенникового родового відмінка (без євангельських уривків)

Джерело | Іменниковий родовий відмінок: Загальна кількість (кількість;%), Препозитивні (кількість;%), Постпозитивні (кількість;%) | Займенниковий родовий відмінок: Загальна кількість (кількість;%), Препозитивні (кількість;%), Постпозитивні (кількість;%) PS | 1291 | 58,8 | 247 | 19,3 | 1044 | 80,7 | 906 | 41,2 | 271 | 29,9 | 635 | 70,1 BrP | 510 | 58,9 | 165 | 32,4 | 345 | 67,6 | 356 | 41,1 | 246 | 69,1 | 110 | 30,9 BrB | 333 | 49 | 115 | 34,9 | 218 | 65,5 | 346 | 51 | 299 | 86,4 | 47 | 13,6

Порівнюючи місце неузгодженого означення у працях К. Сирвідаса та Й. Бреткуна, помічаємо значні відмінності. Найбільше розходяться позиції родового відмінка займенників

¹ Bretkūnas J. Rinktiniai raštai. V., 1983.

105

Позиція: у «Punktuose sakymų» він найчастіше стоїть після означуваного слова (Po 70,1%), а в «Postilėje» і Біблії — навпаки, переважає його препозиція (Pr: BrP 69,1%, BrB 86,4%). Крім того, хоча в усіх джерелах виразно переважає постпозиція іменникового генітива (Po: PS 80,7%, BrP 67,6%, BrB 65,5%), частотність уживання в текстах цих двох авторів також різниться.

Окремо було досліджено євангельські уривки з «Punktų sakymų» і «Postilės». Хотіли перевірити, чи відрізняється місце неузгодженого означення в перекладному та оригінальному або напіворигінальному тексті. Виявилося, що постпозиція генітива в цих уривках значно частіша, ніж в основних текстах. У перикопах «Postilės» Й. Бреткуна навіть генітив займенника найчастіше стоїть після означуваного іменника (Po 77,4%). Статистичні дані наведено в окремій таблиці, і їх не включено до загальної статистики (табл. 3).

Таблиця 3. Позиція генітива в євангельських уривках із «Punktų sakymų» і «Postilės»

Джерело | Генитив іменника: препозиційні (к-сть,%) | постпозиційні (к-сть,%) | Генитив займенника: препозиційні (к-сть,%) | постпозиційні (к-сть,%) | PS | 1 | 1,8 | 54 | 98,2 | 2 | 4,4 | 43 | 95,6 | BrP | 5 | 13,1 | 32 | 86,5 | 7 | 22,6 | 24 | 77,4

До речі, євангельські уривки «Postilės» перекладені не самим Й. Бреткунасом, а взяті з «Evangelijų ir epistolų» Б. Вілента. Порівняння позиції генітива в перекладеній цим автором Біблії та принаймні частково оригінальній «Postilėje» не виявило суттєвих відмінностей.

У працях К. Ширвіда позиції іменникового (GenN) та займенникового генітива (Gen N) дещо різняться: постпозиційно вжито 80,7% іменників і 70,1% займенників, тоді як у працях Й. Бреткуна місце іменникового та займенникового означення істотно відрізняється: GenN, як і в «Punktuose sakymų», частіше стоїть після означуваного слова (Po: BrP 67,6%, BrB 65,5%), а для Gen N, навпаки, характерна препозиція (Pr: BrP 69,1%; BrB 86,4%). З огляду на зазначені розбіжності доцільно окремо розглянути місце іменникового та займенникового неузгодженого означення щодо означуваного слова, враховуючи специфіку цих членів речення, актуальне членування речення та можливий вплив інших мов.

3. Позиція іменникового генітива

3.1.1. Позиція генітива щодо того самого іменника часто варіюється (хоча переважає постпозиція). Велику можливість змінювати позицію засвідчує найчастіше вживане неузгоджене означення Dievo: різниця між препо-

106

позиції та постпозиції є меншою, ніж свідчать загальні статистичні дані: у «Punktuose sakymų» GenN — 38%, NGen — 62%; у «Postilėje» GenN — 58,3%, NGen — 41,7% (пор. з таблицею 2): Diewo išmintį PS 313₂₈– išmintį Diewo PS 113_24–25; Diewo baymes PS 40₁₂ – baymes Diewo PS 212_8–9; Diewo malone BrP 100₁ – malone Diewo BrP 91₂; Diewo akim BrP 91_16–17 – akim Diewo BrP 72₂₃. У сполуці Diewo žodis переважає препозиція генітива (PS 21: 8; BrP 18: 6).

3.1.2. Позиція родового відмінка іменника може варіювати в тих самих словосполученнях без помітної різниці у значенні:

Святий євангеліст Лука в шостому розділі пише, що в той час, коли до Яна приходили учні, тоді Христос був оточений багатьма хворими людьми BrP 34_10–14. Тоді Христос показує учням Яна Свої діла, як би мовлячи... BrP 342_23–24. Нам дуже потрібно знати повне писання про народження Христа, бо хто цього не знає, той народження Христа ні до чого не ставить... BrP 53_18–20. Отож, ідучи до Божого столу, вірмо, що, приймаючи разом благословенні хліб і вино, ми приймаємо й беремо тіло та кров Самого нашого Ісуса Христа... BrP 66_20–23. Тому цього звичаю ніколи не повинні залишати, а ходити до Божого столу, так само і наші діти...BrP 64_19–20. Також маємо дбати, за чиїм наказом Ангел сповістив пастухам про народження Христа BrP 82_12–14. Ось, любий християнине, Ангел сповістив пастухам про народження Христа... BrP 82_12–14. Місце істинних людей, де вершиться правда PS 4_5–6. Істинні люди збираються там, де чинять правосуддя, ті, що призначені для цього PS 4_22–24. Для правосуддя над людьми часто треба мати писарів і свідків PS 5_9–11.

Такий варіант порядку слів у словосполученні показує, що позиція генітива щодо іменника не є усталеною; чергування позицій, очевидно, було своєрідним засобом вираження в риторичному мовленні (проповідях), який допомагав підкреслити бажані слова тексту або їхні групи. У деяких випадках цей засіб вираження міг бути запозичений з інших мов.

3.1.3. Візьмімо досить часто вживане в «Punktuose sakymų» іменникове словосполучення karaliste dunga us/dungaus karaliste і подивімося, як воно вживається в різних реченнях:

(1) K a r a l i s t e d u n g a u s/ aba szwentieji/ kurie dunguy su Die w u iau karalauia PS 320_17–20.

(2) Miegas ira mustimas szwentu ir vmžinu dayktu ape Diewu/ ape Christu/ ape k a r a l i s t y d u n g a u s ir ape kitus PS 284_23–27.

(3) O tokieys turi but ir wisi krikščionis/ kurie willasi apturet k a r a l i s t y d u n g a u s PS 299_13–16.

(4) ... del to nupelno žmogus teysus ažu iuos k a r a l i s t i d u n g a u s/ kuri praminta ira algu/ karunu teysibes/ grasū ažu darbu PS 327_22–27.

(5) Todrin ir k a r a l i s t y d u n g a u s siula iam kayp grasī/ iey...PS 325_14–16.

(6) Noreio Diewas žmoguy duot k a r a l i s t y d u n g a u s kayp algu/ ape... PS 325_28–30.

107

(7)... поки є час для праці, працюймо, бо у свій час пожнемо, тобто наситимося; Царство небесне за добрі діла винагородить PS 284^20–22.

(8) Красивий прагне Царства небесного або вічного життя з Богом... PS 323^9–11.

(9) Щоб мати втіху у вічному блаженстві Царства небесного, яке полягає в ясному спогляданні обличчя Божого PS 90^6–10.

(10) Ліворуч козли, а праворуч вівці стоятимуть у останній день. Бо козли підуть на осуд, а вівці — до Царства небесного PS 241^9–13.

(11)... бо до вас наблизилося не пекло, на яке ви заслужили, а Царство небесне PS 130²⁴–131².

Першими двома реченнями (1), (2) починаються нові абзаци тексту; у таких випадках постпозиція дуже поширена (докладніше див. 3.4.1); крім того, у реченні (2) неузгоджене означення має лише один із однорідних членів речення; у реченні (3) генітив стоїть у кінцевій, неемфатичній позиції фрази; у реченні (4) означуваний іменник постпозиційного генітива є співвідносним словом підрядного означального речення (див. 3.3.2), однак можливий і протилежний випадок (9); у реченнях (3) і (4) сильніше наголошено означуваний іменник; постпозиційний генітив, очевидно, не наголошується також у реченнях (5), (6), (7): у реченні (5) частка ir сильніше виділяє означуваний іменник, у прикладі (6) позицію генітива могла зумовити інверсія всього речення; у реченнях зі складеним присудком постпозиційний генітив найчастіше є неузгодженим означенням іменної частини (8) або підмета (прикладів із розглядуваним сполученням не знайдено):

А Син Божий є Словом і мудрістю Отця PS 22^21–23.

У реченнях (10), (11) генітив ужито препозиційно; він є означенням одного з однорідних членів речення, поєднаних протиставними сполучниками a, bet. У польському тексті відповідники цих генітивів мають постпозиційне розташування:

Бо козли підуть до пекла, а вівці — до Царства небесного PS 241^12–14:... бо до вас наближається не пекло, на яке ви заслужили, а Царство небесне PS 130²⁵–131².

3.2. У деяких випадках чергування позицій генітива може бути мотивованим: препозиція — нейтральна, немаркована, а постпозиція — інверсійна.

Препозиційно вживаний генітив іменника найчастіше не наголошується:

Усяке Боже слово — як вогонь, або як іскра від вогню, що дає всім надію PS 356^3–7. Дуже належало, щоб той був учителем людей, а не хтось інший...PS 64^1–2. Не захотів вибирати Христа з гордості чи зверхності серця PS 74^16–18. А така мудрість є для людей світу цього твердинею, смертю і вічною загибеллю PS 382^7–10. Для правосуддя над людьми часто треба мати писарів і свідків PS 5^9–11. Отож, як розсудив Ян, проповідує королеві, кажучи: «Недобре робиш, що тримаєш у себе дружину брата» BrP 29^4–7. У шостому розділі пише, що в той час, коли учні Яна приходили до Христа, тоді Христос був оточений багатьма хворими

108

szmonių BrP 34^11–13. Tėyp sakau ir ant s m e r t i e s p a t a l o atmin[kem] Kristu usz mus gimusi/ idant... BrP 84^22–23. Bet schita strowa tiktai pen s z m o g a u s pi l w a i r k u n a BrP 65^4–5.

Як уже зазначалося, постпозиція генітива іменника переважає в усіх досліджуваних текстах давніх писемних пам’яток (PS 80,7%; BrP 67,6%; BrB 65,5%). Постпозиційний генітив може бути сильніше наголошеним:

...Так само Бог обдарував людську природу трьома видами насіння: дарами любові та дарами честі PS 292^26–2932. Розмірковуючи про мудрість Бога й людей, він попросив...PS 113^23–26. Також передбачаючи далеке й страшне лихо, яке чинив син Бога, і кров завіту, якою його було окроплено заради його помазаника...PS 156^18–24. Бо ті душі, які спершу жили в тілі, були знову повернуті до своїх тіл силою Бога PS 88^2–6. Тож пророк Даниїл описав силу малого камінчика, вилитого зі стовпа чи колони з глини... PS 132^26–30. На третьому місці... нам, нужденним, належить Різдво Ісуса Христа, Сина Бога і Марії BrP 53^1–4. Господь Ісус Христос /.../ хотів визволити нас не малими, а великими стражданнями; не лише від тілесних страждань, а й тіла та душі...BrP 72^13–16. Багато юдеїв щодня, у день П’ятидесятниці, слухали Слово Бога, коли святий Петро промовляв; і це слово проникало їм у серце BrP 95^4–6. Він призначений Богом, щоб бути суддею живих і мертвих BrP 20^13–14....той народжений, який має розтрощити голову змія... BrP80⁴. Але вони поширили це, мовлячи, що чули це від того Дитяти з уст ангела BrP 96^26–972.

У реченні писемної мови нелегко визначити, який компонент іменникової фрази сильніше наголошується, однак часто з контексту стає зрозуміло, що той чи той компонент потрібно вимовити сильніше через контрастний наголос.

Мотивоване чергування позицій генітива спостерігаємо в такому реченні:

Наприкінці місяць збурює й піднімає морські води; коли він прибуває, вода морська прибуває, а коли відходить і заходить, морська вода спадає нижче PS 274^1–8.

Уперше вжитий генітив іменника наголошується сильніше, оскільки передає нову інформацію; повторений удруге в тому самому реченні вже не є такою важливою інформацією.

3.3. У деяких випадках родовий відмінок переноситься після означуваного слова, щоб сильніше наголосити на інших словах або групах слів речення. Досліджуючи позицію узгодженого означення в розмовному мовленні, було помічено, що в кінці фрази дуже часто трапляються постійні означення, які зазвичай не передають нової інформації й уживаються для завершення інтонаційної структури фрази (Girdenienė 1981:161–162; Kniūkšta 1979:73–74).

3.3.1. Постпозиційний генітив (подібно до прикметникового означення) найчастіше не наголошується, коли стоїть у самому кінці фрази, яка, з огляду на призначення проповідей, зазвичай є менш інформативною. У цьому випадку сильніше наголошується

109

іменник із означеним значенням, що стоїть на передостанній позиції фрази: Kad žinotumey tieg d o w a n u D i e w o/ ir kas ira/ kuris taw kalba/ duok man giert PS 58^13–17. Treti darbav Diewo ira garbos aba k a r a l i s t e s d u r- g a u s PS 179^20–22. Pateysey bilau iemus/ iey nopsigrišite ir stositės kayp mažin- teley ne ieysite k a r a l i s t e n d u n g a u s PS 299^16–17. Bet Dūnaie ira k u- n a s K r i s t a u s/ ir Wine issilaike k r a u i a s K r i s t a u s BrP 66^8–10. Nauda uszgimimo Kristaus ira schita/ jog ghis szmogumi gimmens/ mus ischgelbeia nūg p r a k e i k i m o S o k a n o BrP 74^1–3. Schoie pirmoie Aileie Angelai koszna szmogu/moka/ idant ne wienas neuszmirschtu schos m a l o n e s D i e- w o/ alba ana nieku nenuleistu BrP 90^16–18. Tas Kristus esti a w i n e l i s D i e- w o/ neschans wiso swieto griekus BrP 45^23–24.

Неінформативність останньої позиції фрази ще виразніше помітна, коли в ній стоїть частина мови з абстрактним значенням — генитив займенника (див. 4.3.4.). У деяких випадках постпозиційний генитив стоїть наприкінці фрази як певне приєднання; у цій позиції дуже часто трапляються генитиви термінологізованих сполучень.

3.3.2. Означений іменник при постпозиційному генитиві зазвичай наголошується і тоді, коли він виступає опорним словом підрядного означального речення. Опорне слово є помітним, виразним компонентом речення. Постпозиція ще більше підкреслює його виразність:

Iž tu ir iż kitu tumšibiu niekas negateio patogiaus mum iżgetbet/ kayp mokitoias iż dangaus atais S u n u s D i e w o/ kuris ira pati tikra tiesa ir pati išmintis PS 63^15–22. Vntras niekas ira žmogump iż szalies m i l i s t o s D i e- w o/ be kurios nieku ira PS 119^22–25. Ir kiti szmones ne nuleidžia nieku s z o- d ž i u s D i e w o kurie iemus per piemienis sakami buwa BrP 101^3–4. Winícia namay Israelo aba g i m i n e ž i d u/ ape kuriu Diewas ipačiu tureio apiwayz- du... PS 320^3–6. Відокремлений від сполучного слова kuris, означений іменник слід вимовляти виразніше, щоб підкреслити його зв’язок із підрядним реченням. В інших подібних випадках також сильніше акцентується те слово іменникового словосполучення, з яким пов’язана підрядна частина:

Як же ви уявляєте далеко кращі вчинки, що Сина Божого зневажають, і кров завіту, якою він був освячений, вважають за звичайну... PS 156^18–24....тобто навернути язичників до Бога, словом Божим, яке розбиває й трощить серце... PS 356^24–27.

3.4. Усі споріднені мови-сусіди найчастіше вживають генитив у постпозиції, тож вони могли сильніше стимулювати постпозицію литовського генітива, ніж означення прикметником: у цих мовах прикметник частіше стоїть перед іменником, а його позиція може варіюватися. Добре відомо, що К. Sirvydas і J. Bretkūnas, пишучи свої проповіді, широко спиралися на церковні твори, написані іншими мовами.

Порядок компонентів у багатьох сакралізованих церковних фразах із генитивом міг бути запозичений безпосередньо з першоджерел або через інші мови: motina Diewo (lot. Mater Dei); sakramentas gaylistos (lot. Sacramentum misericordiae); kara-

110

liste dунгаus (lot. regnum coeli); griežimas dантu (lot. stridor dentium) тощо.

3.4.1. Найімовірніше, під впливом чужих мов генитив уживається постпозиційно в заголовках, у перших реченнях окремих розділів, які стисло викладають суть подальших коментарів, або в тих випадках, коли певну думку викладено пунктами:

Kaip priderus buwo a t a i m a s s u n a u s D i e w o swietan iż szalies żmoniu PS 63₂–₄. Apie p r i e ż a s t i s m o t e r i s t e s PS 228₂₈. G r u d a s g a r s t i c i o s ira žinklu bażniczios PS 298₂–₃. A ż u f a y k i m a s g i m i n e s i r f a m i l i o s a b a n a m u PS 231₃–₄. Iż prieżasciu dėl kuriu karalus žiames kariauia/ tos rundasi ir Diewiep... 2. T u r t e s D i e w o pasawinimas... 3. P a ż i e y d i m a s M a i e s t o t o... 4. P e r t r a u k i m a s s u n d a r o s... 5. T a r n u D i e w o iżgiedinimas PS 12₆–₁₃₂. Koksai ira buwes u s z g i m i m a s K r i s t a u s BrP 59₁₇–₁₈. Ape Čžista Vs z g i m i m a K r i s t a u s BrP 54₉. Ape G i m i n e K r i s t a u s BrP 56₉. P i r m a d a l i s Kosanies Ape k l a u s i m a J a n o. Antra dalis. Ape a t s a k i m a K r i s t a u s. Trečia dalis. Ape l i u d i m a K r i s t a u s Jano delei BrP 30₄–₇.

3.4.2. У литовському й польському текстах «Punktų sakymų» позиції понад чверті препозиційних генітивних означень не збігаються. Постпозиція генітива тут характерніша для польської частини тексту (див. таблицю 4): позиція 22,7% препозиційних означень (GenN) у литовській частині змінюється в польському перекладі (NGen): Diewo dowanu – darow Boskich 89₂₃–₂₄; Diewo baymy – boiążnią Bożą 135₃; fortunos atmaynay – odmiane fortuny 184₁₃; welino ira kariewwiu – żolnierczem czartowskim 193₂₃; Diewo milistu – łaską Bożą 300₄; Diewo tarnay – słudzy Boży 308₁₄; ape bażniczios priespaudas – o vćiskach Kościóła 225₂₁–₂₂; Diewo tiesoy – sądzie Bożym 6₄; žmogaus buyti – byt człowieczy 80₂₉–₃₀; Christaus smerti – śmierci Chrystusowey 74₈–₉; Diewo teysibe – sprawiedliwość Boska 161₁₁; Diewo žodis – słowo Boże 307₁₁–₁₂; 304₁₁–₁₂; 305₃; 139₂–₃; Diewo sunus – syn Boży 139₈–₉; vnt žmoniu tiesos – na sądzie ludzkim 5₉; Szwyntieji Diewo – swęći Boży 18₈; ape Christaus smerti – o śmierci Chrystusowey 74₈–₉; Christaus Trybunalas – Trybunał Chrystusow 25₇–₈.

Таблиця 4. Позиція генітива в литовському й польському текстах «Punktų sakymų»

Позиція генітива збігається | Позиція генітива відрізняється Пр–Пр | Пост–Пост | Пр–Пост | Пост–Пр кільк. |% | кільк. |% | кільк. |% | кільк. |% GenN | 181 | 73,3 | 1044 | 100 | 66 | 26,7 | – | – GenNₚ | 224 | 82,7 | 629 | 99,1 | 47 | 17,3 | 6 | 0,9

111

Таблиця 5. Позиція генітива в євангельських уривках із «Постилі» Й. Бреткуна та в Біблії М. Лютера

Позиція генітива збігається | Пр–Пр: к-сть 5, 83,3%; Пост–Пост: к-сть 26, 76,5% | Позиція генітива відрізняється | Пр–Пост: к-сть 1, 16,7%; Пост–Пр: к-сть 8, 23%

Genₙ | 5 | 83,3 | 26 | 76,5 | 1 | 16,7 | 8 | 23

GenₚN | 11 | 100 | – | – | – | – | 19 | 100

Невідмінюваному означенню литовської мови в польському тексті дуже часто відповідає узгоджене означення.

В обох текстах найчастіше не збігається позиція родового відмінка іменника Diewo (відповідники в польській мові — прикметники) — 69% усіх розбіжностей: Diewo milista – łaska Boże (8 разів); Diewo žodis – słowo Boże (6 разів); Diewo sunus – syn Boży (5 разів) тощо.

Отже, найчастіше позиція невідмінюваного означення, вживаного в «Пунктах повчань», найбільше різниться в литовській і польській частинах тексту.

Місце постпозиційного генітива в обох частинах тексту завжди збігається, тобто якщо в литовському тексті він ужитий у постпозиції, то й у польському тексті його відповідник ніколи не стоїть перед означуваним іменником.

Вплив польської мови можна було б з’ясувати лише шляхом порівняння оригінальних польських текстів з їхніми перекладами литовською мовою.

3.4.3. Порівнявши позицію цього означення в євангельських уривках із «Постилі» Й. Бреткуна та в Біблії М. Лютера, бачимо, що препозитивне означення німецького тексту в литовському тексті може стояти після іменника — 23,5% випадків (таблиця 5), наприклад: des menschen Son (Євангеліє від Луки, розд. 21) – Sunu szmogaus BrP 15₂; inn der Könige heuser (Євангеліє від Матвія, розд. 11) – Namuosu karaliu BrP 28₁₂; des Herrn Engel (Євангеліє від Луки, розд. 2) – Angelas Wieschpaties BrP 50₈; inn das Jüdische land (Євангеліє від Луки, розд. 2) – ing szeme Szidu BrP 58₁₀; die menge der himelischen Heerscharen (Євангеліє від Луки, розд. 2) – daug ybe pulku dangaus BrP 51₂–₃.

Отже, постпозиційне вживання генітива тут могло заохочуватися латинською мовою.

3.4.4. Згадане раніше вживання наголошеного (емфатичного) генітива після означуваного слова подекуди також могло бути запозичене з латинської або польської мов разом із запозиченою риторичною моделлю речення. Однак не слід вважати, що менш очевидно мотивована постпозиція генітива завжди виникала лише під впливом чужих мов — варіювання в давній литовській мові, очевидно, було можливим завдяки вільнішій позиції цього означення щодо іменника. Відсутність суворої норми дозволяла змінювати місце генітива, щоб виразніше виділити, підкреслити той чи інший компонент іменної фрази. Щодо позиції

112

Авторам давніх писемних пам’яток було легше переносити моделі порядку слів із латинської чи польської мов до литовської через невизначеність.

4. Позиція генітива займенника

4.1. Позиція генітива займенника у творах К. Сирвідаса та Й. Бреткуна суттєво відрізняється: у «Punktuose sakymų» переважає його постпозиція (70,1%), тоді як у «Postilėje» і Біблії вона значно рідша — BrP 30,9%; BrB 13,6% (див. таблицю 2). У вживанні присвійного генітива займенника (щодо терміна див. Žulys 1969: 167–177; Rosinas 1988: 23–24) литовська мова відрізняється від мов сусідів — латиської, польської, німецької та російської, де цей займенник найчастіше узгоджується з іменником (за винятком займенника 3-ї особи в латиській і слов’янських мовах, наприклад: его книга, ее книга, их книга; vina gramata, vinas gramata, vinu gramata).

4.2. У закінченні займенників mano, tavo, savo Й. Бреткун пише -a; -o трапляється дуже рідко, наприклад: mano atėjimo_82₁₂; sawo sunaus_42₇; sawo tarno_59₁₄. Форми із -a графічно збігаються із знахідним відмінком однини чоловічого роду займенників manas, tavas, savas та називним, знахідним і орудним відмінками однини жіночого роду, тому може здатися, що вони узгоджуються з іменником за відмінком: sawa sunu_88₂₀; tawa szodi_102₇; dusche mana_91₆; sawa Tiewo_7₁₃; tawa akim_66₁₄; tawa dusche_68₂₂. Однак це лише графічний збіг, оскільки в сполученні з іменниками в інших відмінках ці займенники не змінюють форми: tawa prisakimus_93₃; sawa Gromatoie_64₃; sawa giwenime_9₄; sawa Ponui_86₇; mana szodžius_4₃; tawa pergaleghimas_75₁₈. Отже, цілком обґрунтовано можна вважати їх присвійними генітивами зі збереженим давнім довгим a.

4.3.1. Препозиція генітива займенника (Gen_N) зазвичай є нейтральною:

За своїм пізнанням / мій слуга / багато праведників учинить BrP 11_₇–₈. Вони, бачачи, скільки добра Господь Бог чинить світові, даючи йому свого сина... BrP 90_{₁₁–₁₂}.... він не боїться і самому королю говорити про його невірне життя та викривати його BrP 37_₅–₆.... адже вже не лише хліб, а й у хлібі чи разом із хлібом цей мій приятель є тілом, яке через ваші гріхи невдовзі буде замучене й убите юдеями BrP 65_{₁₂–₁₅}. Це, кажу, всемогутній Господь може вчинити так, що його тіло і кров у хлібі й вині збережуться для нас невидимим способом BrP 66_{₁₇–₁₉}. Щоб і ми, почувши зі слова Божого те, чого наш розум не осягає, не жахалися цього й не засуджували... BrP 101_₂₆–102_₂. Ось твій король приходить до тебе, вбогий, їдучи на ослиці й на осляті, ослиці, привченому до праці BrP 9_{₁₀–₁₂}. Ніхто не може сказати, наскільки тяжко вони страждають через свої гріхи PS 161_{₂₇–₃₀}.... і великою була б кривда, якби вона заподіяла шкоду його жінці... PS 374_₆–₈. Маєш відповісти: моє ім’я — не бути; мене називають «не є» PS 79_₂₉–80_₂. А коли в писанні сказано, що людина має очі, вуха, руки та інші члени, це сказано заради нашого розуміння PS 96_{₁₈–₂₂}. Цей паралітик — твій...

113

...воїн, який воює проти мого слуги... PS 259^3–6. Радійте, що ваші імена записані на небі PS 152^13–15.

4.3.2. У випадках, коли генітив займенника вживається постпозиційно, сильніше наголошується не сам займенник, а іменник:

Бо його Отець є Господом усякого багатства й наказує... PS 378^23–25. Пильнуйте, щоб серця ваші не обтяжувалися обжерливістю та пияцтвом PS 304^15–17. Даремно я працював стільки, без причини й марно витрачав силу, а ліс мій знищив, спустошив, виснажив... PS 343^25–29. Покажи мені обличчя своє. Бо обличчя твоє прекрасне PS 175^31–176₂. Не забирайте всю десятину до моєї скарбниці, щоб у моєму домі був запас BrP 13^5–7. Так само не злюбили його, бо відвернули від нього обличчя своє, і ні за що вважали його BrP 19. Але царство його поширюється не лише на людей, а й на диявола, пекло і смерть BrP 10^22–23. І знову царство його не повинно занепасти, загинути чи зникнути, а має зберігатися вічно BrP 10^23–25. Прагни побачити своїми очима того дорогого Господа Христа, як святий Симеон радів, побачивши Христа BrP 96^1–3....щоб і ти не забував почуте слово Боже, не відпускав його ні на мить, а пам’ятав і зберігав у серці своєму BrP 96^1–3.

4.3.3. Означуваний іменник при постпозиційному генітиві займенника виразно наголошується тоді, коли виступає опорним словом підрядного означального речення:

...і справедливо відплатив їм через свого Сина, який за нас страждав і помер PS 61^12–16. Але й тут немає порівняння з Господом нашим, який способом своєї війни здобув незрівнянну перемогу над усіма нашими ворогами PS 185^13–18....з його вчинків пізнають його діяння, які він чинить у певному місці або й поза місцем... PS 351^5–8.

4.3.4. Коли присвійний генітив стоїть наприкінці фрази, він зазвичай не передає важливої інформації, а лише допомагає завершити інтонаційну модель речення, переміщуючи іменник у сильнішу передостанню позицію (Kniūkšta 1979: 73–74):

Бо Бог у той час не велів їм палити, тому вони забули про своє походження, щоб слухатися Бога, свого Творця PS 264^24–29. Ось так у беззаконнях я зачався, і в гріхах породила мене моя мати PS 229^14–16. Від цих створінь учімося слухатися Бога відповідно до нашої природи, тобто виконувати десять Його заповідей, які відповідають нашій природі... і які записані в нашому розумі PS 265^20–29. І через це здається, що не треба служити Богові нашому працею, щоб заслужити винагороду, тобто бути благочестивими, оскільки Бог є Отець наш PS 324^5–12. Але ці речі є поживою для душ наших BrP 65^26–66₁. Хліб є тілом Христовим через перетворення людського нутра, але через перетворення й жадання Божої благодаті — душі наші BrP 66^1–3.

Таке вживання постпозиційного генітива займенника характерніше для «Punktams sakymų».

4.3.5. Вплив контексту або зміна функції слова в реченні може

114

змінити згадану відмінність між Gen N і NGenₚ.

За людською природою Христос має судити з цього боку й людей, яких судить. З цього боку, бо будь-яка вищість належить йому, тому що... PS 22₃₀–₂₃₂. Щоб усіх своїх дітей, своїх учнів, свою родину, своїх підданих і слухачів послати до Христа, щоб... BrP 32₂₂–₂₄.

У першому прикладі постпозиційно вживаний займенник io має контрастний наголос, а в другому кількаразове повторення sawo перед перераховуваними іменниками допомагає їх виділити (подібно до частки ir).

4.4.1. Тенденції вживання окремих займенників можуть дещо відрізнятися від загального статистичного середнього, однак позиція, що переважає в тексті, завжди зберігається (див. таблиці 6 і 7). У «Постилі» Й. Бреткуна частіше трапляється постпозиція займенника musu (Po 43,5%). Цей займенник постпозиційно вживається в усталених словосполученнях із прикладкою: Ponas musu Jesus Kristus BrP 5₄–₅; Ischgelbetoias musu Kristus BrP 59₁₅–₁₆; Ischganitoio musu Jesaus Kristaus BrP 69₁₃–₁₆. У цих випадках очевидний вплив канонізованої латинської конструкції, помітний також у відповідних польських фразах. Прикладку в згаданих словосполученнях можна виділити двома способами: вживаючи займенник musu після препозиційної прикладки або ставлячи саму прикладку після іменника (у другому випадку порядок слів є литовським):

Воістину, Господь наш Ісус Христос уперше на землі дуже скромним чином, подібно до іншої втомленої людини, з’явився... BrP 19₅–₇. Це добре запам’ятаймо, щоб знати, де Спаситель наш Христос народився BrP 59₁₅–₁₆... погляньмо, у якому місті Христос, наш Спаситель народився BrP 58₅–₆.

Постпозиційна прикладка виразніше виділяється, якщо після неї стоїть ще й займенниковий генітив:

Знаючи про прихід Христа, Господа нашого, з великим бажанням чекати настання Судного дня BrP 20₁–₃.

Цю конструкцію дослівно перекладено з латинської мови, пор.: ...de adventu Christi Domini nostri...

Таблиця 6. Позиція займенникового генітива в «Постилі» Й. Бреткуна

Займенниковий генітив | Препозиційні | Постпозиційні | к-сть |% | к-сть |% | io (ios, iu) | 46 | 78 | 13 | 22 | iusu | 4 | 80 | 1 | 20 | mana (-o) | 24 | 85,7 | 4 | 14,3 | musu | 39 | 56,5 | 30 | 43,5 | sawa (-o) | 110 | 67,5 | 53 | 32,5 | tawa (-o) | 23 | 71,6 | 9 | 28,1

115

Таблиця 7. Позиція генітива займенників у «Пунктах казань» К. Сирвіда

Генітив займенника | Препозиційні | Постпозиційні | к-сть |% | к-сть |% | io (ios, iu) | 118 | 39,9 | 178 | 60,1 | iusu | 1 | 11,1 | 8 | 88,9 | mana | 3 | 4,4 | 65 | 95,6 | musu | 11 | 13,1 | 73 | 86,9 | sawa | 134 | 33,9 | 261 | 66,1 | tawa | 1 | 2,3 | 42 | 97,7

Найрідше у проповідях Й. Бреткуна постпозиційно вживаються займенники mano (Po 14,3%) та iusu (Po 20%), але в тексті їх надто мало, щоб можна було зробити статистично обґрунтовані висновки.

Майже виключно постпозиція властива генітивам, ужитим у «Пунктах казань»: mano (Po 95,6%) і tawo (Po 97,7%), однак позиція найуживаніших у цій праці К. Сирвіда займенників io (ios, iu) і sawo варіює більше (Po 60,1% і 66,1%).

Позиція окремих займенників у двох збірках проповідей зазвичай не збігається: К. Сирвід майже завжди вживає займенник mano постпозиційно (Po 95,6%), тоді як у «Постилі» цей займенник постпозиційно вживається найрідше (Po 14,3%); подібно різниться й уживання займенника tawo (Po: PS 97,7%; BrP 28,1%); можливо, лише займенник io (ios, iu) в обох джерелах частіше схильні вживати препозиційно, ніж інші (Pr: PS 39,9%; BrP 78%).

До речі, присвійні займенники першої та другої особи в латинській мові майже завжди (за винятком емфатичних випадків) постпозиційні, тоді як займенники третьої особи (наприклад, eius) вживаються також препозиційно. У цьому відношенні «Постиля» Й. Бреткуна помітно відрізняється від латинської мови. Це підтверджує порівняння з перикопами Б. Вілента, на які очевидно вплинув латинський текст.

4.4.2. Як уже згадувалося раніше, у перекладному тексті — євангельських уривках — генітив займенника вживається постпозиційно значно частіше, ніж у самих проповідях (Po: PS 95,6%; BrP 77,4%). Ця відмінність особливо виразна в «Постилі»: в основному тексті переважає препозиція родового відмінка займенника (Pr 69,1%), тоді як у перикопах, узятих із «Євангелій та послань» Б. Вілента, — постпозиція (Po 77,4%). У перекладених Й. Бреткуном уривках із Біблії М. Лютера генітив займенника вживається препозиційно частіше, ніж у компілятивній «Постилі» (Pr: BrP 69,1%; BrB 86,4%): у німецькій мові присвійний займенник стоїть перед іменником. Отже, усім постпозиційним генітивам у перикопах Біблії М. Лютера відповідають препозиційні (100%; див. таблицю 5): dein König (Євангеліє від Матвія, розд. 21) — karalius tawa²; ire kleider (Євангеліє від Матвія, розд. 21) — rubus sawa²; ewer heubter (Євангеліє від Луки, розд. 21

116

розд.) — galwas jusu 15₄; maine wort (Євангеліє від Луки, розд. 21) — žodžei mana 15₁₄; meinen Engel (Євангеліє від Матвія, розд. 11) — Angela mana 28₁₇; inn seine stad (Євангеліє від Луки, розд. 2) — miestana sawa 48₂₀; inn irem hertzen (Євангеліє від Луки, розд. 2) — schirdije sawa 48₂₀; mein leib (Перше послання до коринтян, розд. 11) — kunas mana 62₉; seine mutter (Євангеліє від Луки, розд. 2) — motina io 102₁₇; ire kinder (Євангеліє від Луки, розд. 2) — vaikus sawa 103₁₇; seines vaters (Євангеліє від Луки, розд. 2) — Tiewo sawa 104₁₀.

Як бачимо, німецьке джерело не могло сприяти постпозиційному вживанню генітива займенника в євангельських уривках, радше навпаки. Очевидно, постпозиції присвійних займенників сприяв вплив латинських першоджерел і загалом латинської мовної традиції.

4.4.3. Порівнявши позицію генітива в литовських і польських частинах проповідей К. Сирвіда, бачимо, що розбіжності мають спрямований характер (подібно до генітива іменника): 17,3% препозиційних родових відмінків у литовському тексті в польському перекладі змінюють своє місце щодо іменника (таблиця 4): sawo vmžio 135₃₁–136₁ – wieku swego; sawo pagiwenimo 116₄–₅ – żywota swego; sawo essiby 173₃ – istotę swoie; sawo nuodemes 161₂₁–₂₂ – grzechy swe; io dowanu 171₁₅ – daru iego; io giereby 37₂₀ – dobroć iego; io drauginikay 213₉ – towarzysze iego; io pedus 68₆ – trapow iego; musu karalistey 55₂₂–₂₃ – w państwie naszym; iusu warday 152₁₄ – imiona wasze; tawo pačios dusū 163₉ – duszę twa; sawo Wieszpatiemus 135₂₁–₂₂ – panom swoim; iu iztrinimu 111₁₀–₁₁ – zgładzenie ich; iu wałdonay 124₁₇ – poddani ich; pagal sawo noro 168₂₃–₂₄ – widług woley sweiey; sawo piktu darbu 8₉ – złych spraw swoich; ažusiginimas io waldžios 12₁₁–₁₂ – nieprzyznanie władziey iego; wisus sawo nusideimus 237₂₅–₂₆ – wszystkie grzechy swoie; musu galiausia ir didžiausia taymibe 336₁₁–₁₂ – naostateczneysze y nawjększe błogoskawienstwo nasze.

Найчастіше не збігається позиція займенника sawo — 23,1%. Відповідники присвійних генітивів iusu, musu, sawo, tawo у польській мові узгоджуються зі своїми означуваними іменниками; родовий відмінок зберігає лише займенник io (ios, iu).

Постпозиційний займенниковий родовий відмінок литовського тексту у відповідних місцях польського тексту стоїть перед означуваним словом лише шість разів (0,9% усіх постпозиційних займенників у литовському тексті): nasis iu 256₂₀ – ich nozdrą; apsigrižimo iu 243₁₁–₁₂ – ich nawrocenia; gražibey ios 170₁₈–₁₉ – iey piękności; deł szwento vżaukfeimo iu 212₁₆–₁₇ – dla Świętego ich wychowania; atilisi sawo 352₁₆ – swoy odpocżynek; wiresnius sawo 126₄–₅ – swymi przełożoniemi.

У «Пунктах казань» вплив інших мов мав бути сильнішим, оскільки постпозицію генітива займенника підтримували і латинська, і польська мови. На постпозицію могли впливати й тенденції тогочасних східних говірок. Конкретніше відповісти на це питання допомогло б порівняння зі старішими записами східноаукштайтських говірок та фольклором.

4.4.4. В обох досліджуваних джерелах трапляються речення, де генітив уживається лише препозиційно, коли автори проповідей відходять від канонізованих текстів:

117

Море має свої межі…/ і в них зіштовхуються його хвилі: так само світ/або люди мають свої шляхи/ на яких вони втрачають свою пиху/ руйнують твердиню свого серця/ зрештою… PS 271 ^14–22.... це є така велика милість дана/ як Христос визначив за своєю волею. Бо він здобув нам милість і всі небесні дари своєю смертю: тому Господь за свої заслуги або за всілякі дари/ наділяє кожного так, як хоче PS 179 ^9–19. Навчаймося і ми, люди, дякувати Богові, не забувати про цю його дорогоцінну даровину — нашого Спасителя Христа BrP 89 ^11–12.

Ці приклади також підтверджують висловлену раніше думку про вплив інших мов на постпозицію присвійного генітива у старих писемних пам’ятках.

5. Причини виникнення двозначностей

Через відносно вільну позицію генітива щодо означуваного слова не завжди зрозуміло, до якого з двох іменників він насправді належить: його можна пов’язати як з одним, так і з іншим:

Справді називаються ш л я х и Б о ж і в письмі/ тому що... PS 351^20–23. Було сказано це слово євреям/ тобто С и н Б о ж и й, л ю д и н а, прийнятий у людську природу, спершу був посланий до юдеїв... PS 342–343. Р о з у м н а л ю д и н а занурена, наче занурена в болото... не є належною мірою розуміння Божого... PS 210^23–26. Це [було] при народженні людей/ через г р і х и в л а с н о м у с е р ц і/ жодне не мало заміни... BrP 91^14–16.

У польській частині «Пунктів проповідей» такої двозначності немає, пор.:

... тому їх називають д о р о г а м и Б о ж и м и у письмі/ тому що... PS 351^20–21.... тобто С и н Б о ж и й, прийнятий у людську природу, спершу був посланий до юдеїв... PS 342–343. Р о з у м н а л ю д и н о, яка занурилася в тіло... PS 210^23–24.

Як бачимо, через суворо не визначену позицію можуть виникати двозначності, особливо тоді, коли між двома іменниками стоїть родовий відмінок займенника.

Вважають, що частіша постпозиція генітива в сучасній литовській мові створювала б реальну загрозу двозначності (Knüükšta 1979: 73), наприклад: чекала чоловіка сестри. Однак різноманітні двозначності трапляються в багатьох мовах. Зазвичай уникнути їх допомагають семантика та/або контекст чи ситуація (див. Faarlund 1990: 53–54). Загроза двозначності не свідчить про те, що постпозитивний генітив є чужим для литовської мови (уникнути двозначності допомогла б і суворо визначена постпозиція).

ВИСНОВКИ

1. Препозиційний генітив іменника зазвичай не наголошується. У разі постпозиції генітива іменника може наголошуватися (a) генітив іменника; (b) означуваний іменник; (c) жоден компонент іменникової фрази не наголошується.

118

У реченні писемного мовлення часто важко визначити, який компонент іменникової групи слід сильніше акцентувати. У деяких випадках мотиви постпозиції не дуже зрозумілі. Вплив інших мов не міг бути єдиною можливою причиною такої частотної постпозиції генітива іменника.

2. Позиція генітива займенника щодо іменника мотивована виразніше, ніж позиція генітива іменника: (a) препозиційний генітив займенника не наголошується; (b) генітив займенника вживається постпозиційно, щоб наголосити означуваний іменник; (c) у PS домінує постпозиція генітива займенника під впливом латинської та польської мов; (d) у BrP і BrB домінує препозиція генітива займенника; у BrP і BrB трапляється чимало випадків постпозиції генітива займенника, хоча ці твори написано на основі німецьких джерел; постпозиція генітива тут частково могла виникнути під впливом латинської мови, але найчастіше відображає вільний порядок слів у іменниковій фразі.

3. Мову давніх писемних пам’яток, імовірно, формувала властива латинській і польській мовам модель атрибутивної конструкції, у якій прикметник частіше стоїть перед іменником, а генітив уживається постпозиційно. Це, вірогідно, допомогло надати постпозиції статусу «високого стилю».

У литовській мові, як уже згадувалося, атрибутивний генітив трапляється набагато частіше, ніж у мовах сусідів (замість генітива вони часто вживають узгоджене означення). Крім того, форми присвійних займенників mano, tavo, savo не узгоджуються з іменниками. Це пояснює чіткіше визначену позицію присвійного генітива займенника порівняно з генітивом іменника; відхилення присвійного генітива займенника від переважного порядку є чіткіше мотивованим. Зіставлення показує, що модель атрибутивної конструкції давньої литовської мови відрізнялася від моделей литовської та польської мов, але не була суворо визначеною, тому в окремих випадках моделі порядку слів в атрибутивних конструкціях згаданих мов могли переноситися до мови писемних пам’яток давньої литовської.

4. У другій універсалії Дж. Грінберга стверджується, що в прийменникових мовах домінує постпозиція генітива (Greenberg 1966: 78). Отже, і в сучасній литовській мові можна було б очікувати домінування GenN, однак відомо, що в ній переважає препозиційний генітив. Вважають, що в литовській мові змінився порядок компонентів ядра речення: із SOV на SVO (Ambrazas 1982: 101–104). Отже, препозиційний генітив міг типологічно узгоджуватися з SOV і постпозиційними конструкціями (у 4-й універсалії Грінберга стверджується, що в мовах SOV частіше трапляються післяйменники)². Однак важко пояснити, чому препозиційний генітив переважає в сучасній литовській мові, тоді як у давній литовській мові він дуже часто вживався постпозиційно, — постпозиція генітива мала частішати через домінування прийменників. М. С. Драйєр у кількох своїх найновіших статтях стверджує, що мови з моделлю SOV пов’язує дуже сильна імплікація щодо GenN,

² J. Hawkins mano, kad senoji lietuvių kalba buvusi prielinksninė (Hawkins 1990: 120–121).

119

tačiau SVO kalbose galima ir GenN, ir NGen (Drayer 1988: 192–193; 1991: 464–465; 1992: 91). Bet jo tyrinėjimai taip pat parodė, kad Greenbergo antroji universalija yra teisinga – prielinksninėse kalbose dominuoja NGen. Vadinasi, lietuvių kalba yra išimtis iš šios Greenbergo universalijos.

СКОРОЧЕННЯ

BrB – Biblia tatai asti Wissas Schwentas Raschtas Lietuwischkai pergulditas per Janą Bretkuną... Karaliaucziuie (1579–1590).

BrP – Postilla tatai esti Trumpas ir prastas ischguldimas Evangelíu... Per Janą Bretkuną... Karaliaucziuie... 1591.

GenN – генітив іменника; препозиційний генітив іменника.

GenₚN – генітив займенника; препозиційний генітив займенника.

NGen – постпозиційний генітив іменника.

NGenp – постпозиційний генітив займенника.

O – об’єкт.

Po – постпозиційних.

Pr – прийменникових.

PS – Pvnkty kazan... Литовською мовою з поясненням польською, перекладене священником Константином Ширвідом... У Вільні... 1629.

S – суб’єкт.

V – дієслово.

LITERATŪRA

Ambrazas V. 1986: Dabartinės lietuvių kalbos žodžių tvarkos modeliai. – Lietuvos TSR mokslų akademijos darbai, A ser. 3(96), 92–102.

Ambrazas V. 1982: Žodžių tvarka ir baltų kalbų sakinio tipo rekonstrukcija. – Baltistica, 18(2), 92–102.

Dabartinė lietuvių kalbos gramatika, Vilnius: Mokslas, 1994.

Dryer M. S. 1988: Object-verb order and adjective-noun order: dispelling a myth. – Lingua 74, 77–109.

Dryer M. S. 1991: SVO languages and the OV:VO typology. – Journal of Linguistics 27, 443–482.

Dryer M. S. 1992: The Greenbergian word order correlations. – Language 68(1), 81–138.

Durys M. 1927: Lietuvių kalbos sintaksė, Kauna.

Faarlund J. T. 1990: Syntactic change: Toward a theory of historical syntax. – Winter (ed.). Trends in Linguistics. Berlin, New York: Mouton de Gruyter.

Girdenienė D. 1971: Aktualioji skaida ir jos vaidmuo bei reiškimo būdai lietuvių kalboje. – Kalbotyra, 22(1), 35–47.

Girdenienė D. 1981: Derinamojo pažyminio vieta tarmėje ir bendrinėje lietuvių kalboje. – Baltistica, 17(2), 1981, p. 156–169.

Greenberg J. H. 1966: Some universals of grammar with particular reference to the order of meaningful elements. – Greenberg J.H.(ed.). Universals of language, 2nd edn., Cambridge, Mass.: MIT Press, 72–113.

Handry J. 1985: Les Indo-Europeans, Paris.

Hawkins J. A. 1990: Seeking motives for change in typological variation. – Studies in typology and Diachrony. Papers presented to Joseph H. Greenberg on his 75th

120

birthday, Amsterdam/Philadelphia: John Benjamins Publishing Company.

Kniūkšta P., Girdenienė D., Girdenis A. 1979: Apie kalbos „prabangą“ ir žodžių tvarką. – Kultūros barai 1, 73–74.

Lietuvių kalbos gramatika, Vilnius: Mokslas, 1976.

Palionis J. 1967: Lietuvių literatūrinė kalba XVI–XVII a., Vilnius: Mintis.

Rosinas A. 1988: Baltų kalbų įvardžiai, Vilnius: Mokslas.

Tesnière L. 1969: Elements de Syntaxe Structurale, Paris.

Vasili auskienė V. 1994: On the placement of the genitive attribute in Old Lithuanian. – Dept. of General Linguistics University of Umeå, Report 35, 99–115.

Vasiliauskienė V. 1995: Derinamojo pažyminio vieta senojoje lietuvių kalboje. – Lietuvių kalbotyros klausimai 33, 124–142.

Žulys V. 1969: Vadinamųjų neįtomųjų įvardžių vieta lietuvių kalbos gramatinėje sistemoje. – Baltistica, 5(2), 167–177.

Грамматика литовского языка, Вильнюс: Мокслас, 1985.

Историческая грамматика русского языка. Синтаксис. Простое предложение, Москва, 1978.

THE PLACEMENT OF THE GENITIVE ATTRIBUTE IN OLD LITHUANIAN

Summary

1. In most cases a preposed Gen_n is unstressed. In the case of postposed Gen_n different constituents can be stressed: in certain cases the genitive noun and in other cases the head noun. However, sometimes no constituent seems to have stress in noun phrases with a postposed Genn. In such cases the function of the postposed Gen_n in Old Lithuanian is unclear. We conclude, however, that influence of other languages cannot be the only possible explanation of the so frequent postposition of Gen_n in Old Lithuanian. For such alternation of placement of Gen_n to be possible at all, the language must be, in a sense, prepared for it. We therefore assume that the position of the attribute was less strictly determined in Old Lithuanian than is the case in Modern Lithuanian, and that this made it easy for the authors of the period to take over the Latin or Polish form of the noun phrase.

2. The position of the genitive pronouns is more clearly determined than that of genitive nouns, and we can explain almost all deviations from the predominant word order. The facts are as follows: (a) preposed Gen_p is unmarked; (b) when Gen_p is postposed, its head noun is stressed; (c) in PS postposed Gen_p predominates, because of the influence of Latin and Polish; (d) in BrP and BrB preposed Gen_p predominates; (e) even though the latter works are based on German, we find not a few examples of postposition in these sources, which partly could be due to the influence of Latin, but in other cases reflect a characteristic feature of Old Lithuanian, that of allowing some freedom of word order in the noun phrase.

3. We would expect Modern Lithuanian to have predominantly postposed genitive attributes, since it has prepositions, not postpositions (Universal 2; Greenberg 1966:78). According to several researchers Lithuanian has undergone a change from SOV to SVO. Preposition of the genitive attribute could thus be a remnant of an earlier grammar with SOV order and postpositions. It is odd, however, that preposition of the genitive attributes is more predominant now than was the case in Old Lithuanian. We would expect postposition of genitive attributes to increase over time, at the expance of prepositions, not the other way around. So Modern Lithuanian remains a counterexample.

121