LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXIX (1998)

Jonas PALIONIS

Vilniaus universitetas

ВІДНОШЕННЯ ЛИТОВСЬКОЇ ПИСЕМНОЇ МОВИ ТА ДІАЛЕКТІВ У XVIII ст. У ВКЛ

§ 1. Початок формування церковної писемної койне у ВКЛ

Уже йшлося про те, що до XVIII ст. у розвитку литовської писемної мови у Східній Пруссії розрізнялися дві гілки: середньолітовська та східнолітовська — дзукійська¹. Але від початку XVIII ст. остання стала помітно занепадати, а на її місці утверджуватися середньолітовська, або, точніше, формуватися певна церковна писемна койне на основі діалекту середніх аукштайтів². Формування такого койне можна пов’язати вже з виданнями кедайняйських кальвіністів другої половини XVII ст., у яких фонетика й морфологія говорів середніх аукштайтів була змішана з поодинокими формами жемайтських і західноаукштайтських говорів, розташованих поблизу Жемайтії³.

Однак особливо виразно формування такого койне відображено у виданні Євангелій 1705 р. («Ewaniele Polskie y Litewskie»), у якому більшість східнолітовських і дзукійських форм попередніх видань було замінено середньолітовськими. Наприклад, у ньому були приведені до середньолітовської норми форми зі східнолітовськими пунтинінкськими дифтонгами [um], [un], [im], [in], пор. у виданні 1690 р. n. sg. m. łumdnikas 78,7, g. pl. duntu 31,19, Vnt untros 14,5, Vnt pinktos 33,4... а у виданні 1705 р. łamdinikas 71,8, dantu 27,18, Ant antros 11,24, Ant penktos 29,2... У ньому також були приведені до середньолітовської норми (відповідно, до сувакаретської) східнолітовські та дзукійські закінчення знахідного відмінка однини, пор. у виданні 1690 р. gieru 28,8, runku 29,9, galiby 17,9, źwayzdy 21,8... і у виданні 1705 р. gierą 24,2, ranką 25,12, galibę 14,12, źwayzdę 18,2–3... Пор. також у виданні 1690 р. i. sg. duonu 46,7, fu giedu 126,7, fu galiby didžu 4,4–5... і у виданні 1705 р. duona 41,6, fu gieda 119,24, fu galibe didžia 2,3–4..., у виданні 1690 р. in. sg. kami 215,5, mielty 135,2, źiwati 174,5... і у виданні 1705 р. kame 201,5, mielte 127,14, źiwate 163,16... Крім того, у виданні 1705 р. сполучник adunt регулярно замінюється на idant, прийменник і префікс ažu — на

¹ P a l i o n i s J. Lietuvių rašomosios kalbos ir tarmių santykis XVIIa. Rytų Prūsijoje. – LKK XXXVIII, 38–62.

² З. Зінкявічюс називає його невизначеним і неточним терміном «традиційна мова писемних пам’яток», див. його «Історія литовської мови» 4, Вільнюс: Mokslas,1990, 24 та ін.

³ Докладніше див. P a l i o n i s J. Литовська літературна мова XVI–XVII ст., Вільнюс: Mintis, 1967, 75–77. Оскільки в дещо відредагованому, ймовірно, Миколою Цераускасом виданні 1781 р. «K n i g o s N o b a z n i s t e s K r i k š č i o n i s z k o s» мову по суті не виправляли (переважно щодо правопису та пунктуації), то співвідношення мови цього видання та діалектів тут не розглядається.

101

за, прийменник між у між. Однак із тенденцією до осереднення (відповідно, вестернізації) не дуже узгоджувалася досить регулярна заміна ненаголошеного закінчення -o на -a у виданні 1690 року в виданні 1705 року, наприклад: g. sg. m. giero noro 14,4 > giera nora 11,13, giwo 187,14 > giwa 175,23..., praet. 3 átaio 17,6 > ateia 14,4, buvo 12,4 > buwa 9,17... Така заміна, ймовірно, свідчить, що редактор видання 1705 року походив із північнолитовських говірок або хотів пристосуватися до них.

§ 2. Проблема осереднення східнолитовських євангелій

На запитання, чому у виданні євангелій 1705 року відбувся різкий перехід від східноаукштайтського до середньоаукштайтського діалекту, відповісти нелегко. Зазвичай це пояснюють полонізацією литовської знаті у Віленському краї та відсутністю тих, хто дбав би про видання східнолитовських текстів⁴. Однак таке пояснення, хоч і має підстави, усе ж має апріорний характер і є надто загальним. Те, що 1713 року у Вільнюсі було видано п’яте видання східнолитовського словника К. Ширвідаса, що до кінця третьої чверті XVIII століття тут друкувалися східнолитовські формули хрещення та інших обрядів («Rituale sacramentorvm»), що збереглися тексти східнолитовських рукописних проповідей, написаних не лише на початку XVIII століття («Contiones Litvanicae»)⁵, а й наприкінці (збірка проповідей Кипріянаса Лукаускаса 1797 року)⁶, свідчить, що потреба у східнолитовських релігійних текстах, особливо євангельських, у Віленській єпархії не могла повністю зникнути. З іншого боку, опікуватися виданням східнолитовських євангелій не обов’язково мав священнослужитель, який походив саме з Віленського краю. Підготувати нове східнолитовське видання, не змінюючи мови або змінюючи її мінімально, на основі попередніх було нескладно будь-якому священнослужителю з будь-якого краю, який володів литовською. А таких священнослужителів, які закінчили засновану ще 1582 року Віленську дієцезіальну духовну семінарію та працювали серед східних аукштайтів, мало бути чимало; їм, безперечно, стали б у пригоді східнолитовські тексти євангелій, оскільки вони були б зрозумілішими місцевим людям. Отже, очевидно, існували й інші причини, що зумовили осереднення мови видання євангелій 1705 року.

Однією з них могло бути бажання, особливо керівництва Жемайтійської єпархії, повернутися до попередньої традиції (М. Дауґші, кальвіністських текстів). Таке бажання могло бути спричинене прагненням цього керівництва поширити й зміцнити католицизм у південно-східній частині єпископства⁷, де (особливо в Кедайняй та околицях) у другій половині XVII століття

⁴ Зінкявічюс З. Мова східнолитовських литовських текстів XVII століття, її походження та зникнення. – Baltistica 8(2), 1972, 98; Про походження мови литовських текстів. – там само, 13 (1), 1977, 243; Історія литовської мови 4,24; Йонікас П. Литовська мова і народ крізь віки, Чикаго, 1987, 128.

⁵ Див. Палоніс Й. Про мову «Contiones Litvanicae». – «Kalbotyra» 23 (1), Вільнюс, 1971, 37–42.

⁶ Див. Карацейюс Й. Кілька зауваг щодо мови «Проповідей» К. Лукаускаса. – Лукаускас К. Проповіді, Вільнюс: Видавництво науки й енциклопедій, 1996,19.

⁷До Жемайтського єпископства у XVII ст. належали не лише території проживання власне жемайтів, а й чимало парафій аукштайтів: Йонішкіса, Шедуви, Смилгів, Радвілішкіса, Пакруоїса, Кловайняй, Лигумів, Смилгів, Розаліма, Краків, Байсогали, Krekenavos, Сурвілішкіса, Дотнуви, Кедайняй, Йосвайняй, Пашусвіса, Велюони, Юрбаркаса, Бетигали, Аріогали, Вількиї, Йонішкеліса, Крюкай, Пашвітиниса, Лінкуви, Салочяй, Шяуленай тощо (див. Czersky St. Opis Żmudzkiéy dyecezyi; Wilno 1830).

102

Реформати мали міцні позиції й тут видали чимало власних писемних пам’яток, заснованих на діалекті середніх аукштайтів.

Інша можлива причина полягає в тому, що діалект середніх аукштайтів, будучи перехідним між східними, західними та південними аукштайтськими говорами, міг краще за будь-який інший відповідати потребам церковної практики: він мав не лише давніші традиції друкованих релігійних писемних пам’яток, а й чимало спільних структурних рис із несхідними аукштайтськими діалектами та говорами. Зрештою, не слід випускати з уваги й можливість того, що укладач видання 1705 р. походив із діалектного ареалу середніх аукштайтів, хоча це навряд чи могло мати вирішальне значення: тексти Євангелій, як і інших релігійних писемних пам’яток, мали бути затверджені церковним керівництвом. Щоправда, на титульній сторінці видання 1705 р. затвердження не зазначено, але це не означає, що видання вийшло без відома церковного керівництва. На титульній сторінці видання Євангелій 1647 р. (мабуть, другого?) затвердження виражене словами „Wydane za dozwoleniem ſtárƒzych“ (пор. також аналогічний запис у постилі М. Дауґши „Su walá ir daláidimu wireuſių“ або записи в „Punktai sakymų“ К. Ширвіда: “z dozwoleniem starszych wydáne“ Id., „Zá pozwoleniem Stárſzych“ II d.).

Затверджуючи видання Євангелій 1705 р., церковне керівництво, безперечно, санкціонувало й мовні зміни, внесені в це видання. Можна навіть припустити, що воно, прагнучи зробити мову близькою до мови реформаційних видань кедайняйців і таким чином ширше поширити католицькі писемні пам’ятки в південно-східній частині Жемайтійського єпископства, свідомо ініціювало наближення мови видання Євангелій 1705 р. до середньоаукштайтського діалекту.

Однак, якими б не були причини переходу до діалекту середніх аукштайтів у виданні Євангелій 1705 р., цей перехід мав дуже велике значення для розвитку литовської писемної мови XVIII ст. Він відобразився й в анонімній граматиці 1737 р., де зазначалося, що назва цієї граматики свідчить про загальнопоширеність уживаного в ній діалекту [„Praefixus exili huic operae titulus, monſtrat Univerſalem huius (qua conſtat) Dialecti per totam Litvaniam acceptatio-nem“]. Він значною мірою визначив і весь подальший розвиток цієї мови, особливо її церковного стилю, у ЛДК XIX ст. Багато несхіднолитовських писемних пам’яток XVIII ст. також спиралися на діалект середніх аукштайтів, домішуючи до нього більшу чи меншу кількість жемайтських або східнолитовських рис.

Насамперед видання 1705 р. стало основою для пізніших видань „Evangelijų...“, яких у XVIII ст. вийшло понад двадцять. Тривалий час, мабуть, задля збереження однаковості текстів Євангелій, їхню мову не змінювали. Лише у виданні 1779 р. спорадично трапляються деякі жемайтські форми, наприклад: praet. 3 kalbeje 63,25, cond. 1 sg. padarico 49,7, regecio 49,9–10, imper. 2 pl. palirodikiet 137,8, n. pl. žodey 81,13 (остання форма трапляється вже у виданні 1774 р.). Ще більше жемайтських форм є у виданні 1794 р., хоча й у ньому вони трапляються лише подекуди. Наприклад, крім перенесених до нього щойно згаданих жемайтських форм із видання 1779 р., до них слід віднести також такі: a. sg. m. prižodi 39,5 (// priežodi 100,24), praes. 3 gale 98,4, praes. 2 pl. tikieie 59,12, regiete 74,13, part. act. praes.

103

n. sg. m. palžanteys «тими, хто грабує» 111,21–22, fu munim 104, 9, adv. tujaus 55,4. Такі й інші жемайтські форми трапляються також у виданнях 1797 і 1799 рр., що спиралися на попередні.

§ 3. Церковне койне в «Pamoksle krikščianiškame»

Однією з перших книжок XVIII ст., виданих церковним койне, є «Pamokslas Krikščioniſzkas», що вийшла 1725 р. і була призначена для вірян Жемайтійського єпископства. З уміщеної в ній передмови можна було б виснувати, що її написав єпископ А. Горайнас: „Jo Mylista kunigas Aleksandras Horainas byskupas Žemaičiu norėdamas dusziu sawo aweliu iszganimo kaip perla arba žemcziuga brangiausia but regedamas sawo byskupistes žmonemus palecawojā“. Однак вважають, що Горайнас лише рекомендував надрукувати цю книжку, а її автором був єзуїтський проповідник Пранаса Шрубаускас (1620–1680)⁸. Якщо це справді так, то видання 1725 р. мало бути не першим, до того ж його підготував представник жемайтського діалекту⁹.

Про переважання середньоаукштайтських форм у фонології та морфології «Pamokslo...» 1725 р. свідчить, з одного боку, збереження твердого [ł] перед голосними типу [e], а з другого — у багатьох випадках незвужені перші компоненти дифтонгів [a, e + m, n], пор.: a) inf. attaylt 31,6, adv. ikšiotay 2,2..., inf. gaytetis 37,24–25, n. sg. f. meyte 22,13, imper. 2 sg. Milek 22,10..., b) adv. amžinay 48,11, g. sg. f. amžinos 27,11..., in. sg. f. Antro 20,14, i. sg. m. Brangiauiu 16,19, in. sg. m. danguy 7,14..., n. sg. f. śwenčiaulia 4,10, n. sg. m. žianktas... Однак не можна сказати, що ці особливості, особливо остання, зберігаються послідовно. Мабуть, під впливом давніших східнолитовських текстів тут подекуди трапляються й реліктові форми з пунктинінськими [um], [un], наприклад: praet. 3 nužingie 12,20, fut. 3 palumdis 46,16, g. sg. f. pinktos 45,16, a. pl. m. žinkkus 40, 3. У пізніших виданнях «Pamoksto...» (1743, 1762 рр.) майже всі ці форми замінено середньоаукштайтськими (відповідно, західноаукштайтськими): nužengie 11,13–14, nužengie Pkr³, žienklus Pkr³..., 29,8. З іншого боку, у пізніших виданнях, особливо 1762 р., трапляються деякі форми, які можна вважати жемайтськими: g. pl. draud enčių 19,28; 22,13–14, mitaširdingu т. п. 24,19, g. sg. f. mileftas т. п. 17,23, g. pl. nupehnu 29,23 (// praet. 2 sg. nuopeln iey 29,6), prviž muni 18,19, n. sg. m. prilztarawimas 23,2–3 (поруч prież 20,24, inf. prieżtráut 43,1), inf. saugotyis 32,21, praet. 3 ludėie 15,25, imper. 2 sg. [zwękies 41,12–13... Це дає підстави вважати, що видання 1762 р., імовірно, підготував представник жемайтського діалекту (доунінінк), скориставшись попередніми виданнями. Ще більше жемайтських рис є й у розширеному виданні 1781 р., пор.: praes. 3 doud 38,12, a. sg. muni 71,9, praep. nug 35,19, d. pl. wyfums 39,4, adv. Tonkie 17,24 cond. 3 izgielbietum 10,19.

⁸ Biržiška V. Aleksandrynas 1, Чикаго: JAV LB Kultūros fondas, 1960, 322; пор. Lietuvos TSR bibliografija [далі — LTB], Вільнюс: Mintis, 1969, 409.

⁹ М. Валанчюс називав його жемайтом (див. Valančius M. Raštai 2, Вільнюс: Vaga,1972, 271), тоді як у LTB 403 його походження пов’язують із Каунасом.

104

§ 4. Церковна мова в сільських католицьких пісенниках

У Bažnyčinė kaime було надруковано також католицький пісенник «Balsas širdies» 1726 р., який приписують (не без певних сумнівів) згаданому Pr. Šrubauskas і який упродовж XVIII ст. мав близько 10 видань¹⁰. Оскільки більшість пісень цього пісенника запозичено з «Giesmės» S. Slavočinskio 1646 р., а переклади деяких псалмів — із підготовленої S. Jaugelis-Telegos «Knyga nobažnystės» (лише з більшою чи меншою редакцією окремих рядків пісень і псалмів)¹¹, то в ньому могло бути запозичено чимало мовних елементів і з тих прототипів. Наприклад, із останнього до пісенника 1726 р. могли потрапити деякі жмудські форми (a. pl. f. Gieydenčias BŠ 235,11, imper. 2 pl. giedokiam там само 41,2, adv. Ikayl̇tey, in. sg. f. winibey там само 150,8 та ін.). Однак у багатьох випадках жмудські форми пісенника Slavočinskio в пісеннику 1726 р. замінено на аукштайтські (пор. imper. 2 pl. dziaukiateś SIG 85,13> džiaukites BŠ 20,24; g. sg. f. Iwas 68,16> Jewos 7,5; n. sg. f. mitaširdinga 69,12> miehaširdinga 7,16; praep pri 7,5> prieg 13,5; d. pl. m. wil̇ims 67,15> wiliems 6,18). Особливо часто ненаголошене закінчення -a змінювали на -o, наприклад: praet. 3 atwadawá SIG 70,4>atwadawo BŠ 7,25–26; buwa 76,12>buwo 13,12; ławá 75,14>ławo 12,16; tawa 69,7> tawo 7,13...

Окрім подекуди трапляних жмудських форм, у «Balsas širdies» знаходимо також певні форми з -u, -i (<-ą, -ę), характерні для східних аукштайтів і дзуків: a. sg. giełmi linkłmu 107,15, kožnu žmogų 142,11, kunu ir krauju 108,11, stalu 108,10...; n. sg. dawis 72,15, pajautis 40,5 adv. draugi 73,11... Однак таких форм у пісеннику 1726 р. небагато, до того ж частіше вони трапляються лише в деяких піснях. Тому можна припустити, що це відображення мови попередніх східних релігійних писемних пам’яток.

Мову «Balsas širdies» із діалектом середніх (відповідно західних) аукштайтів пов’язують по суті ті самі фонологічні та морфологічні особливості, що й мову згаданих раніше писемних пам’яток, а саме: а) твердий [ł] перед голосними типу [e], з одного боку, та б) дифтонги [a, e + m, n] із нерозширеними першими компонентами — з другого. Але загалом у фонології та морфології цього пісенника значно більша, ніж в інших писемних пам’ятках першої половини XVIII ст., мозаїка різнодіалектних форм і більше різноманітних варіантів, пор.: praes. 2 sg. affi 194,19 // Ellfi 200,12; a. sg. ká III,24 // ku 5,22; n. sg. f. knigiata V,12 // knigiate V,25, praet. 3 ataja 32,14 // n. sg. atejás 71,25; ifeja 26,16; d. pl. mum(s) 876 // mumís 92,4; praes. 3 łarktis 118,8 // fergt 118,12; imper. 1 pl. giedokem 96,10 // nia partokim 96,11–12; g. sg. wand(enio) 54,9 // wandenia 54,19...

Чимало таких варіантів, мабуть, виникло через те, що укладач «Balsas širdies» користувався згаданими раніше пісенниками. На це, наприклад, указують такі факти. У псалмах цього пісенника, запозичених із «Knyga nobažnystės», дієслівні форми з енклітичним займенником mi зазвичай замінено на неенклітичні, пор.: praet. 2 sg. notmittoiey KN 31,6→ nia atłtoiey BŠ 136,12, praes. 3 įpmišekiná тощо.

¹⁰ Biržiška V. Aleksandrynas 1, 321; LTB 1, 403,406.

¹¹ Lebedys J. S. M. Slavočinskis. Giesmės, Vilnius: Valstybinė grožinės literatūros leidykla, 1958, 52.

105

с. 35,15 → man izgaysina там само 138,20. Але подекуди трапляються й незмінені форми: imper. 2 sg. atmitayfk KN 55,21: atmitayfk BŠ 153,23. Або знову: сполучник «Knyga nobažnystės» bat та його давніший варіант batayg найчастіше замінюються в «Balsas širdies» на bet, пор.: Bat KN 29,23 → Bet BŠ 134,11, Batayg там само 41,7 → Bet там само 141,9. Однак подекуди, очевидно, через вплив прототипу замість KN Batayg 41, 30 у BŠ маємо Betayg 142, 21 (тут лише a замінено на e).

Цікаво, що початкове [e-] у словах попередніх пісенників у «Balsas širdies» замінюється на [a-], пор.: n. sg. m. elnis SIG 235,19; KN 47,21 і alnis BŠ 143,10, i. pl. m. Erškieteys SIG 159,17 і Arfzkiečiays BŠ 61,22, praes. 3 erf SIG 73,16 і arf BŠ 13,46. Деякі форми з [a-] могли бути запозичені з пісенника Slavočinskio, де цей голосний особливо часто трапляється у формах дієслова būti (a. pl. m. Afancius SIG 129,13, d. pl. m. afantiemus там само 164,7, d. sg. m. afanciamuy там само 254,23...), але інші, ймовірно, запровадив сам укладач пісенника, особливо якщо він походив із північної частини середньої Литви¹². Певні сліди в мові «Balsas širdies» 1726 р. могли залишити також анонімні редактори ймовірних попередніх його видань (1679 і 1701)¹³.

У пізніших виданнях цього пісенника також чимало різних варіантних форм і діалектного змішання. Крім того, у виданнях, що з’явилися наприкінці XVIII ст. (наприклад, 1790 і 1793 рр.), уже рясніють і фонологічні та морфологічні жмудські форми¹⁴, пор. форми видання 1726 р.: n. pl. uotas 81,26 praep. Prielf 68,3 i. pl. Arfzkiečiays 61,22, žodžiais 9, 9, a. sg. f. Saulā 19, 3, cond. 1 sg. gaučiau 17,17, faugóčiau 143,9, imper. 1 pl. dekawokime 233,4, in. pl. wyłokiuofe reykatuose пор. II,19–20... та видання 1793 р.: Utas 79,2, prilz 134,2, Erfzkieteys 60,13, žodeys 9,15, Sauli 16,2..., gaučio 14, 3, faugócio 133,25, garbinkiema 213,24, žodziusi 144,2... Такі самі жмудські форми є і у виданнях 1793 та 1798 рр., що мало відрізняються від видання 1790 р.

На основі «Balsas širdies» у XVIII ст. укладали також невеликі пісенники. Один із них — пісенничок обсягом 73 с. «Giesmes ape szwęčiausy panna Marya», підготовлений ченцем монастиря Жемайчю Кальварії, який підписався криптонімом N. W.; перше видання бібліографи датують, імовірно, 1765 р.¹⁵ Крім цього, відомі видання 1773, 1779, 1781, 1784, 1790, 1796 і 1799 рр. Як видно з порівняння видань цього пісенничка кінця XVIII ст., у пізніших виданнях більше жмудських форм (наприклад, у виданні 1796 р. вживаються: i. pl. Erfzkieteys 10,15, praes. 1 pl. ifzkom 16,23, praep. Pri 12,1,9 pl. Waku 23,1... замість форм видання 1784 р. Erfzkieciays 3,7, jefkom 13,13–14,5, 6, Wayku 24,1...). Однак у деяких піснях видання 1781 р. є також східні риси: unt krafzto 46, adv. umžinay 47, a. sg. Dienu 46, giefmi 49, Par tu giefmiu 51, ifz runkos tawa 54.

¹² Plg. Lietuvių kalbos atlasas 2. Fonetika, Vilnius: Mokslas, 1982, žem. Nr. 9.

¹³ B i r ž i š k a V. Aleksandrynas 1, 322.

Однак твердження, що «видання 1790 р. уже надто жмудське» (Z i n k e v i č i u s Z. Lietuvių kalbos istorija 4, 36–37), є надто категоричним.¹⁴

¹⁵ Див. B i r ž i š k a V. Lietuvių bibliografija I d., Kaunas, 1924, 69–70.

106

Своїм виразним східним шаром серед інших невеликих збірників духовних пісень вирізняється видане 1797 р. у друкарні Вільнюської академії «Spasabas giedojma nabaznay...», що зберігається у відділі рідкісних видань Вільнюського університету. Це книжечка на 15 сторінок, яку, як припускають, міг укласти Антанас Страздас¹⁶. У ній здебільшого збережено дифтонги [ie], [uo], пор.: знахідний відмінок однини Iniegu 3,5, vienas Ponas 6,6, Priefz 6,11..., duok 6,13, знахідний відмінок однини duonu 8,10, називний відмінок множини puoty «половину» 13,9. Але трапляються й форми: називний відмінок однини undo «вандуо» 4,1, dok 11,17; 14,8. Нерегулярно вживаються в ній також форми, характерні для поневезького говору: поряд із родовим відмінком множини dungu 7,6, fu mokiesniu brungu 7,7, орудним відмінком однини жіночого роду [zwintibey 12,17... трапляються також родовий відмінок однини Dangaus 7,16, місцевий відмінок множини dangole 7,18. Отже, тут очевидна діалектна суміш.

§ 5. Церковна койне в католицьких молитовниках

a) „ R o ž a n č i u j e Š v e n č i a u s i o s M a r i j o s P a n o s...“

Церковною койне у XVIII ст. в Литві часто видавали також різноманітні молитовники. Серед них особливо популярним був «Rożancius Szwęčiausios Maryos Panos yr saldziausy warda Jezusa...», що в тому столітті витримав аж 19 видань¹⁷. Це молитовник, укладений ченцем-домініканцем Юргісом Касаускасом; перші два його видання (1681 і 1691 рр.) з’явилися ще наприкінці XVII ст.

У першому виданні було дуже мало жмудських форм (таких, як умовний спосіб, 1-ша особа множини karalautumim 25,7, родовий відмінок однини жіночого роду mitaširdiltes 6,6–7, priź 3,18, називний відмінок однини жіночого роду fuopulinga 34,34). Але у виданні 1726 р. їх уже багато де замінено аукштайтськими формами (karalautumem 31,9, mietaširdiltes 2,17–18, sopulinga 48,8...). Тут також замість форм із кінцевим -a, часто вживаних у першому виданні (родовий відмінок однини mana 18,2, tawa 49,11, ftutpa 22,3, duonas 70,4...), трапляються форми на -o (mano 18,20, tawo 59,9, ftutpo 22,3, duonos 104,13...). Однак у пізніших виданнях, особливо тих, що вийшли наприкінці XVIII ст., знову введено більше жмудських форм. Наприклад, у виданні 1779 р. деякі африкатні форми з видання 1726 р. замінено безафрикатними, зокрема: родовий відмінок множини meldźiančiu 107,16 > meldęnčiu 159,22, орудний відмінок множини erźkiečias 26,3; 27,22 > Erfzkiete-ys 90,3, petėeys 133,11 > peteys 177,15. У цьому виданні трапляються також «ожмуджені» дифтонги [uo], [ie], наприклад: дієприкметник, називний відмінок однини чоловічого роду apnuogintas 24,5–6 > appnuģintas 88,5, кличний відмінок Juozapay 149,14 Juzapay 191,12, nuog 2,1 > nug 61,15..., родовий відмінок однини Jewos 2,20 > Eywos 62,11, прийменник prie 23,16 > pri 87,18, Priefz 21,2 > Prifz 85,7... Проте замінено далеко не всі форми — частіше трапляються аукштайтські або гібридні (інфінітив duoti 71,13, теперішній час, 1-ша особа множини puotam 81,14, дієприкметник, називний відмінок однини чоловічого роду pardūotas 84,2, називний відмінок однини Piemuo 125,17, називний відмінок множини dienas 74,5, місцевий відмінок множини dienomis 116,6, родовий відмінок однини širdies 93,16, орудний відмінок однини wienibiey 104,19, називний відмінок однини WIENIOLEKTA 174,10...).

У багатьох місцях у виданні 1779 року також ужито жмудські форми давального відмінка множини (наприклад: покірним 11,14 > покірним 77,9, працюючим 73,12 > працюючим 128,25// просящим 138,27...), форми місцевого відмінка множини у тому будинку 11,8 > у тих будинках

¹⁶ Див. LB 66.

¹⁷ Докладніше про них див. LTB, 182–185.

107

tuli 77,5, gieruole darbuole 23,1 > gieruli darbui 87,16–17...), певні форми зворотних дієслів (наприклад: імператив 2 sg. teikis 5,14 > teykias 71,13, 1 pl. Melkimes 18,7 > Melkemos 81,24, умовний спосіб 1 pl. flottumemes 18,5 > flottume-mos 81,23...) тощо.

За такими формами, як part. cont. dejuwdami 62,12, d. sg. Atpirktojow 85,16, Sutwertojuw 85,15, можна зробити висновок, що упорядник видання 1779 р. був північним жемайтом (доунінінком), імовірно ченцем Крітінгського монастиря.

У виданні 1791 р., що з’явилося пізніше, виявлено порівняно менше жемайтизмів, ніж у виданні 1779 р. У ньому деякі форми було уподібнено до верхньолитовських або запозичено з попередніх видань, пор.: g. sg. Jewos 4,4, praep. nuog 3,18, prie 11,15, Prielz 2,4... Однак неможливо сказати, з якого попереднього видання їх могли запозичити, оскільки оригінали багатьох із них відомі лише з бібліографічних джерел і тому недоступні дослідникам.

У 1797 р., тобто в останньому виданні XVIII ст. «Rožanc iaus...», знову помітне протилежне явище: у ньому деякі верхньолитовські форми видання 1791 р. замінено жемайтійськими, наприклад: g. sg. Jewos 4,4 > Eiwos 4,4, meiles 6,17 > meilis 6,17, in. pl. kaliniuole 7,31 > kaliniule «у в’язницях» 7,31, fawuole 12,8 > fawule 12,8... З іншого боку, у виданні 1797 р. трапляються також гіпернормалізми (n. sg. žodzis 11,7, Zodzis 15,2), що вказують на тенденцію до уподібнення певних форм до верхньолитовських.

Отже, у текстах «Rožanc iaus...», які часто видавалися у XVIII ст. і широко вживалися в релігійній практиці, церковне койне реалізовувалося неоднаково. В одних із них жемайтійський шар був більшим, в інших — меншим. Значний жемайтійський шар характерний для деяких видань кінця цього століття.

б) «В духовному вівтарі...»

У XVIII ст. у ВКЛ видавали не лише молитовник типу «Rožanc iaus...», а й ще популярніший «Altorius duchaunas alba afierawone kwepencio altoriaus...», перше видання якого, ймовірно, надрукували у францисканській друкарні у Вільнюсі в четвертому десятилітті цього століття¹⁸. Із збереженого титульного аркуша третього видання (1759 р.) дізнаємося, що друге видання вийшло 1752 р.

У третьому виданні койне середньо литовського типу вже значно розбавлене жемайтійськими формами. Серед характерніших жемайтизмів цього молитовника (точніше кажучи, чималого, майже 600-сторінкового збірника молитов, піснеспівів, псалмів і літаній) слід назвати: а) досить часті форми давального відмінка множини прикметників, займенників і дієприкметників із -ims, що вживаються паралельно з -iems: kitims 37,13 // kitiems 37,8, numirulims 50,13, Swētims 40,7, wilims giwems 32,17 // wiliems 181,20, tiem s 23,10...; б) також досить часті паралельні форми місцевого відмінка множини іменних частин мови із -use замість верхньолитовського -uose: artimule 111,13, rupelniule 142,18 // križkeluose, fkerfkeluole 166, 22, funkiuole priepulule 393,7, wiule pripuolimule 22,15–16 // wifokiuole nuliminim uole 393,6..., в) регулярно вживані форми умовного способу 1-ї особи множини

¹⁸ Див. LTB 1, 14.

108

на -čio: daričio 23,11, palitaysičio 7,3, turečio 11,16, weščio 18,9..., d) досить часті форми з дифтонгізацією [ė], [o]: conj. juog 18,13, g. sg. kuo 32,11, in. pl. rankuofe 127,6..., g. sg. f. Gielmies 174,13, praet. 2 sg. norėjej 18,18–19, praet. 1 sg. nulidiejau 6,10–11, part. cont. turiedamas 18,18...

Загалом у виданні 1759 р. «Ałtoriaus duchauno...» небагато трапляється інших жемайтських форм (окрім форм без африкатизації, форм із монофтонгами [ū], [ī] замість аукштайтських дифтонгів [uo], [ie], а також випадків жемайтського скорочення закінчень). За винятком рідкісних випадків (таких, як a. pl. m. kurius 50,17, fut. 1 sg. melfius 10,9, n. sg. f. nupululi 33,17, praep. pri «біля», g. sg. f. prizalties 39,11), у цьому виданні досить послідовно вжито форми з дифтонгами [ie], [uo], наприклад: g. sg. f. dienos 40,11, inf. jeßkoti 81,17, a. pl. f. liepnas, n. sg. m. piemo 61,12..., n. sg. m. apnuogintas 102,22, g. sg. f. duonos 46,7, inf. duoti 28,3, iłzjuoktis 91,7...

Те саме можна сказати і про видання «Ałtoriaus duchauno...», надруковане 1793 р. у друкарні віленських василіян: воно не надто віддалилося ані від видання 1759 р., ані від фонологічної та морфологічної системи попередньої церковної писемної мови. Очевидно, редактор видання 1793 р. спирався на працю свого попередника і не намагався ані більше жемайтизувати, ані аукштайтизувати мову нового видання.

За діалектною основою мало чим відрізняються від видань 1759 і 1793 рр. також передруки 1778 і 1746 рр. із дещо іншою назвою — «Ałtorius duchaunas kwepiancia smilkima...», надруковані у друкарні Віленської академії. У них трапляється багато тих самих жемайтизмів, що й у виданні 1759 р.; крім того, деякі з них навіть замінено аукштайтизмами, пор.: d. pl. m. wilims ^Ad⁵⁹ 7,4 і wiliems ^Ad⁷⁸ 8,12, praes. 1 sg. gayluws ^Ad⁷⁸ 5,12–13 і gayluofe ^Ad⁹⁶ 5,16, praes. 3 katb ^Ad⁷⁸ 18,5 і katba ^Ad⁹⁶ 20,10, in. pl. f. łɑłpudofy ^Ad⁷⁸ 11,6 і fulpaudofy ^Ad⁹⁶ 10,13, in. pl. m. namui ^Ad⁷⁸ 24,15 і namuoli ^Ad⁹⁶ 24,9.

c) «Aukso altoriuje...»

На основі «Altoriumi duchaunu...» укладали ще один молитовник — «Aukso altorius...», перше видання якого, ймовірно, побачило світ у Вільнюсі 1787 р.¹⁹. Із примірника видання 1793 р., що зберігся, видно, що порівняно з «Altoriumi duchaunu...» 1778 р. у цьому молитовнику внесено чимало різноманітних змін як до тексту, так і до мови. Тому його доцільніше вважати окремим виданням, а не новим виданням «Altoriaus duchauno...», як це робиться в LTB.

Серед мовних відмінностей насамперед впадає в око заміна деяких жемайтизмів «Altoriaus duchauno...» 1778 р. аукштайтизмами, пор.: d. sg. m. artojaw ^Ad⁷⁸ 407,17 і artoju AA 442,10, imper. 2 pl. Eykiet ^Ad⁷⁸ 214,13 і Eykite AA 125,13, Garbinkiet ^Ad⁷⁸ 216,10 і Garbinkit AA 127,15, Nebukiet ^Ad⁷⁸ 66,6 і Nebukit AA 89,26, a. pl. f. Utas ^Ad⁷⁸ 368,4 і Uolas AA 396,12, paes. 1 sg. Wyluws ^Ad⁷⁸ 16,11 і Wyluole AA 21,6. Проте така заміна нерегулярна: у багатьох випадках жемайтизми збережено, а крім того, місцями трапляються й протилежні зміни — аукштайтизми 1778 р.

¹⁹ Див. LTB 1, 16.

109

заміни жмудськими формами AA: praet. 3 ifzejo Ad⁷⁸ 364,14 > ifzejy AA 394,17, Kientiejo Ad⁷⁸ 353,14 > Kientiey AA 386,13.

Ще одна досить виразна мовна особливість «Auksa altoriaus...» — часта заміна запозичень у виданні «Altoriaus duchauno» 1778 р. литовськими відповідниками. Наприклад, Ad⁷⁸ madlitwa послідовно замінено в AA на maldą (n. pl. f. Madlitwas wakarnas Ad⁷⁸ 16,1–2 > Matdas wakarnies AA 20,23); крім того, замість Ad⁷⁸ in. sg. f. adino 363,14, ale 438,13, n. sg. m. Błagaflowitas 65,2, g. sg. m. honora 401,2, a. pl. m. macnius 219,10, a. sg. f. nadieji 233,14, nezbažnalti 56,16, g. sg. m. razuma 66,7, praet. 1 sg. Sunędznau 67,11, n. pl. m. fprawedliwi 66,15, n. sg. m. užimutitas 67,12, a. sg. f. wiecznalti 408,12, i. pl. f. zafhugomis 397,17... У AA знаходимо: walando 394,17, bet 457,26, Pataymintas 88,26, garbies 436,21, galingus 129, 23, wyłiti 138,19, neteyfiby 89,13–14, ifzminties 90,2, Sugayfżau 90,25, teyfingi 90,8, nulułays 91,2, amziu 442,24, nupethomis 432,22–23... Отже, укладач видання «Auksa altoriaus...» 1793 р., очевидно, прагнув очистити мову своєї книжки, що, звичайно, є цікавим явищем на тлі занепаду писемної мови XVIII ст. у Великому князівстві Литовському.

d) «Молитви Томаша Кемпійського»

Цей молитовник під назвою «Maldos Tamošiaus a Kempis kanaunika regularna Zokana Szwęta Augustina...», надрукований 1772 р. у Вільнюсі. На його титульній сторінці зазначено, що він «izgulditta par K. I. R. Soc:Jesu», тобто перекладений єзуїтом. Хто був перекладачем, позначеним цим криптонімом, досі не з’ясовано. Однак із мови молитовника видно, що перекладач був жмудином-дунінінком, пор.: a. pl. m. altzunies «вісім» 5,13, kurius 1,14, praes. 1 sg. rupenus «дбаю» 12,13..., praes. 2 sg. apfzwiti «освітлюєш» 29,2, n. sg. f. prižaltis 52, 4... На жмудське походження перекладача вказують також такі форми: adv. dranley 5,19, cond. 1 sg. drifzcziau 3,13, praes. 3 giwen 54,1, пор. 54,16, d. pl. kurims 10,11, wyłims 5,19, a. sg. nepabenktą 16,14, inf. regeti 13,5, fu žirde 27,6, praes. 1 pl. turem 6,2, imper. 2 pl. walgikiet 1,9, in. pl. m. wyłuse 5,13, n. pl. m. žodey 1,19...

Хоча перекладач молитовника 1772 р. був жмудином, він, подібно до багатьох інших перекладачів і авторів тогочасних текстів, прагнув, щоб його мова була прийнятною і для аукштайтів, і дотримувався традиційної писемної койне. Тому він навіть порівняно частіше, ніж деякі інші, вживав аукштайтські форми: згадані жмудські форми трапляються рідше за аукштайтські (особливо з монофтонгами [ū], [i] замість аукштайтських [uo], [ie]). Крім того, про намагання перекладача наблизити мову до аукштайтської свідчать гіперкоректні форми: n. sg. m. mielamas «коханий» 56,16 (а також mielemas 70,1), n. pl. m. mielami «кохані» 75,11, il. sg. f. szirdien «у серце» 85,20.

§ 6. Діалектна основа «Pėdelis miros»

До видань, написаних церковною койне, належить також книжечка «Pedelis miros...», надрукована 1750 р. На її титульній сторінці зазначено, що її «Iz Lankizka Ziemaytifzkay izgulditta». І справді, у ній, особливо в передмовах (першій, присвяченій возвеличенню заслуг єпископа Антанаса Домініка Тишкевічюса й названій «Advavimas», і другій, адресованій читачам, — «Trumpas Apreyszkimas»), часто вживаються такі жмудські форми, як-от inf. dowan uoti III,13, par pamuokhla IX,3–4,

110

adv. Tumet III,14 (// tuomet VIII,16), a. pl. tus kahnus IV,3, n. sg. winas «один» VII,3 (// kiekwienuofe III,20), d. pl. norintims II,10, praes. 1 pl. drenfam I,15, n. pl. Zodiey XIV,23, i. pl. Zodeys V,22–23 тощо. Це свідчить, що автором книжечки був жмудин²⁰. Однак під впливом сформованої писемної традиції він не обмежився рідним діалектом і в текстах молитов та гімнів уживав багато аукштайтських (серединних і західних) форм, пор.: a) n. sg. akmuo 61,23, inf. duoti 13,25, a. pl. geruolius 79,26, in. pl. wilwolia darbuolia 30,9..., g. sg. miega 1,8, a. sg. Mielaułi 22,2, in. sg. wienibey 22,6, d. pl. tems 59,24..., b) n. pl. erfzkiećiey 69,27, saldzios 40,2, g. sg. medžio 4,2, i. sg. łzirdžia 21,16..., c) g. sg. ligos dulzios izgidi­mo 11,12–13, prifirinkimo ir tikros pakutos 11,15–16, mano galwos 69,25, watandoy givenimo mano 7,13..., d) inf. attlayfti 18,15, a. sg. gaitalti 16,12, g. sg. miaytes 17,16 (//meites 2,25) i. pl. tanciugays 2,16–17... Деякі форми, що трапляються в цій книжечці, наприклад a. sg. wietu 80,22, n. sg. pałzwiltas 81,5, zinktas 67,26, all. sg. Tawip 47,27; 60,8, adv. niekadu 17,27, можна пов’язати також зі східними й південними аукштайтськими діалектами. Отже, у «Pedelis miros» наявна значна кількість діалектних змішаних форм, характерних для церковної койне того часу.

§ 7. Діалектні особливості «Bromos» М. Алішаускаса (Ольшевського)

Те саме частково можна сказати і про «знамениту» «Bromą atwertą ing wiecznastį» Миколаса Алішаускаса (Ольшевського), надруковану 1753 р. і таку, що в XVIII ст. витримала аж 11 видань. Мова перших трьох її видань (1753, 1759 і 1764 рр.) також є церковною койне, що спирається на основу середньоверхньолитовського діалекту. Це засвідчують, з одного боку, форми з твердим [ł] перед голосними типу [e], а з іншого — форми з незміненими дифтонгами [a, e + m, n], пор.: acc. sg. aptayłtas 24,6, acc. sg. f. gaitalti 140,20, gen. sg. tantos 237,26, acc. sg. meitą 32,10, instr. pl. petanuofe 242,10, praes. 3 ftapie «спить» 43,5, acc. pl. warłas 167,13..., ant 5,8, gen. sg. Dangaus 112,15, nom. pl. rankas 5,24, praes. 3 kenčia 26,24, nom. sg. penktas 200,2, acc. sg. amžiną 41,22, praes. 3 uztemta 27,15...

Однак у «Bromoje» порівняно з «Pedelio miros...» дещо більше жемайтійських рис. Вони з’явилися, імовірно, тому, що її автор, як вважають, був ченцем-проповідником жемайтського походження, який працював у різних місцевостях Литви²¹. Із фонетичних рис жемайтської мови впадають у вічі подекуди трапляються форми без африкат (наприклад, dat. pl. kienienčiomis 137,14–15, instr. pl. žodeys 8,14 // žodžeys 47,14...), а також форми з монофтонгами [u], [i] замість аукштайтських дифтонгів [ie], [uo] (наприклад, mitalirdingas 221,5, acc. sg. prapulima 25,16...). Із морфологічних рис, мабуть, найчастіше трапляються форми теперішнього часу дієслів ja-основи замість аукштайтських форм i-основи (наприклад: gale 111,7, gule 242,11, mile 217,11, nore 11,1..., galem 216,9, Milem 24,5, tureme 44,22; 76,14...). Доволі поширені й жемайтські форми родового відмінка однини іменників ja-основи

²⁰ Н. Фейгельманас припустив, що перекладачем і переробником «Pedelio miros» був М. Алішаускас (Ольшевський), див. F e i g e l m a n a s N. Senoji lietuviška knyga Vilniaus universitete 1, Vilnius, 1959. 71.

²¹ LTB, 1, 293.

111

нників (kiale «шляху» 34,13, mole 37,16, paukžtele 114,21...). Однак загалом у перших виданнях «Bromos» жемайтських рис небагато, і вони зазвичай чергуються з аукштайтськими формами. Мабуть, М. Алішаускас намагався не надто відходити від усталеної традиції.

Іншу картину бачимо у виданні 1777 р. — «naujey pardrukawotame», скороченій редакції. У ньому мова вже значно більшою мірою жемайтизована (це, імовірно, зробив інший редактор «Bromos», оскільки М. Алішаускас помер близько 1779 р.). У цьому виданні африкатні форми часто замінено безафрикатними, наприклад: praes. 3 atfilaẏdzie 131,6 > atfileyd 170,9, kienčie 65,14> kient 90,8, dat. sg. mirßtančiem 27,2 > mirßtantem 39,7, instr. pl. žodžeys 47,14 > žodeys 66,5... Крім того, у ньому деякі форми з аукштайтськими дифтонгами [uo], [ie] з попередніх видань монофтонгізовано, наприклад: praep. nuog 115,25 > nug 154,5, acc. pl. tuos 8,29 > tus 11,4, adv. tuojaus 42,11 > tuj aus 59,21, instr. pl. sopul uole 10,5 > łopululi 13,19, Wiłuole darbuole 18,15 > Wiłuly darbuly 27,4–5..., praep. prie 20,22 > pri 30,8, priełz 10,13 > priłz 14,3, nom. sg. mietas 106,29 > mitas 43,22, dat. pl. giwenantiems 24,17 > giwenantims 35,15, kuniłžkiems 29,11 > kuniłžkims 33,24, łergantiems 25,1 > łergantims 36,7...), по-жемайтськи скорочено закінчення деяких слів (наприклад: praes. 3 eyna 21,14 > eyn 31,10, kalba 19,20 > kalb 28,9, taukie 47,26 > tauk 66,18, nom. sg. griełznikas 17,20 > griełzniks 25,22, giwas 35,10 > giws 50,17 part. cont. mirdamas 9,22 > mirdams 13,3, adv. greytay 98,11 > greyta 133,5, tęnay 4,5 > tęna 58,7...), звужено ненаголошені кінцеві [-ē], [-ę] (наприклад: praet. 3 dawe 37,16 > dawy 53,14, parode 9,8 > parodi 12,10, pałzaukie 115,10 > pałzauki 153,17..., gen. sg. rułtibes 20,7 > rułtibys 37,24..., acc. sg. f. gieribę 19,22 > gieriby 29,7, Karaliłte 11,6 > Karaliłty 15,7, Kie pure 92,25 > kie pury 128,14...) тощо.

Видання 1777 р. стало основою і для пізніших видань «Bromos» (1779, 1785, 1789, 1793, 1795, 1799 рр.). Тому в них не помітно якихось виразніших мовних відмінностей.

§ 8. Виразний поворот до жемайтського діалекту в «Žyvatas»

Ще далі віддаляється від середньолітовської церковної койне «Ziwate Pona yr Diewa musu Jezus Christusa...», видане піярами 1759 року у Вільнюсі. У цьому перекладі з польської мови обсягом 336 с., виконаному, як вважають, ченцем із Кретинги²², виразно відображені особливості приморського жемайтського («доунинінківського») діалекту. Насамперед про це свідчить досить послідовне написання диграфів uw, qw і yi, особливо в закінченнях займенників: оруд. одн. anuw 14, 20, anaw 52,9, kuw 19,14, tuw čiefu VI,8..., наз. мн. anyi «ті» 40,11, kuryi 63,14–15, прийм. Apey 8,14, знах. мн. dynas 40,11, pyitus 69,15, род. одн. Įnyigas 88,27… За підрахунками А. Ґірденіса, форма anyi вжита 90 разів, а tyi «ті» — 17 разів; tuw — 56, а taw — 5 разів²³. Проте в коренях слів нерідко трапляються форми також з аукштайтськими uo, ie, наприклад: оруд. одн. duonu 55,25; 56,2, род. одн. duonas 27,7; 43,19; 43,21, теп. 3 łzhuołta 33,4, майб. 3 duos 38,23 (поряд із частішими формами з u: теп. 1 одн.

²² Girdenis A. Baltiškųjų *tj, *dj refleksai 1759m. „Žyvate“. – Baltistica 8(2), 1972, 178.

²³ Там само, с. 175.

112

dudu 14,10, теп. 2 одн. dudi 2,10…), род. одн. diena 49,21, знах. мн. giedančius 25,22, род. одн. Diewa 13,2, род. одн. wielźpac 236,5 (різні форми Diewo вжито аж 728 разів, а Dyiwa — лише один раз)²⁴

Як видно з досліджень А. Ґірденіса, співвідношення форм із африкатами й без африкат у «Žyvatas» досить складне. Серед форм з африкатами є й такі, що не властиві сучасним говіркам приморських жемайтів, пор.: дав. одн. pačiem 11,13 (// patem 61,20), род. одн. žodze 15,26 (// žode 16,19), род. мн. žodžiu 16,9, знах. мн. kwyčiús 152,19, ftowėnčius 311,29, miegtančius 160,13–14, žodžius 320,18… Тому цілком правдоподібною видається гіпотеза, що приморські жемайти у XVIII ст. ще мали африкати, які згодом утратили; інакше кажучи, процес зникнення африкат [č], [dž] у цьому діалекті ще не завершився²⁵.

Серед інших рис, властивих приморським жемайтам і наявних у «Žyvatas», варто згадати: a) форми давального двоїни dum dayktum 209,8, dum Mokitynium 266,11, dwym gatwym 311,20; b) форми теперішнього часу дієслова «йти» з формантом -t-: eytu «я йду» 106,11; 151,21, eiti «ти йдеш» 113,3, eita «він/вона йде» 18,23; 35,23; 41,21, eytama «ми йдемо» 86,25, eytat «ви йдете» 152,11 (цей формант мають також похідні форми: yszeyta «виходить» 44,25, paeita «проходить, піднімається» 56,3, pareyta «повертається» 123,16, eytante «той, хто йде» 158,9, eytáciem «тому, хто йде» 141,4, eytantyms «тим, хто йде» 266,11), c) форми 3-ї особи теперішнього й майбутнього часу дієслів на -ai: mulzay «б’є» 173,3–4, fawlkay «кличе» 190,24, weday «веде» 186,19…, gulieley «лежить» 309,22, imley «візьме» 295,16, werkley «плаче» 243,23… та ін.²⁶

Проте, з іншого боку, у «Žyvatas» помітна тенденція до аукштайтизації мови. Окрім форм з африкатами та дифтонгами [uo], [ie], у ньому часто в кінці слова вживаються також дифтонги [-ai], [-ei] (які записуються -ay, -ey) замість жемайтських монофтонгів [-ā], [-ē], наприклад: наз. мн. darbynikay 52,20, ubagay 93,11, оруд. мн. Daktarays 327,12, wylays griekays 314,23, gierays 50,26, kunyzkays 317,4, milemais 1436–7, присл. linkśmai 286,5, trumpay 124,27 (// ligreyta 272,5)… наз. мн. Gałpadorey 318,8, Mokityney 232,5, оруд. мн. afztreys medeys 181,2, numeteys 35,18, присл. tąnkiey 317,2, wyinokiey 9,9… Частотність уживання таких форм, безперечно, зумовила давніша писемна традиція, що сягає ще часів М. Мажвідаса (пор. у його катехізисі Bralet 8,4, Szadei тит. с., wijrai 33,5…).

Досить часто у «Žyvatas» зберігається й так зване «рухоме» [a], яке в жемайтському діалекті того часу, як і нині, уже могло зникнути, пор.: наз. одн. Abrahomas 101,26, Choras 286,13 (// Chors 287,4), darbininkas 116,18, galemas dayktas 249,10, Juzupas 248,5, pagarbintas 148,27, pawoktas 262,25, pyktas 37,8, lenas 7,22 (// ghups 312,12), daridamas 52,2 (// naz'dams 8,3), mokidamas 59,5, regiedamas 92,2… Імовірно, такі форми також виникли під впливом давніших писемних пам’яток, написаних церковною мовою.

Там само.

Там само. 187: пор. Zinkevičius Z. LKJ 4, 45.

Докладніше Girdenis A. Там само, 175–178.

113

Видання 1787 р. нічим не відрізняється від видання 1759 р. ані за змістом, ані за мовою. Однак у виданні, що з’явилося 1808 р., тобто вже після досліджуваного періоду, деякі діалектні особливості попередніх видань було замінено на високайтійські, наприклад: n. sg. pradie 17,23 замінено на pradzie 15,28, fudydy 17,5 > fudydziu (nobažen/fwu) 15,9, n. sg. f. aduta 12,6 > aduota 10,31, fu anu 14,20 > fu anu 13,4 тощо.

§ 9. Койне «Pavinasčių krikščioniškų...»

Типове церковне койне з переважанням західноаукштайтійських форм, пересипаних рідкісними жмудськими особливостями, репрезентує невеликий збірник церковних текстів «Pawinasties krikscioniszkas...», виданий 1756 р. у Вільнюсі. Вацловас Біржишка припускав, що цей збірник міг укласти єзуїтський місіонер Йонас Лукошевичюс, який постійно мешкав у Даугавпілсі²⁷. Однак це припущення потребує спеціальних досліджень, адже аргументи, наведені бібліографом, недостатні²⁸.

На середньо-західноаукштайтійську основу мови збірника, що складається з катехитичних текстів (поданих у формі запитань і відповідей), кількох гімнів і літаній, указують: а) регулярно вживані форми з [uo], [ie]: praes. 3 duoda 2,9, g. sg. Duonas 3,21, praep. nuog 5,7..., a. sg. diena 6,9; 25,1, kiekwiena 34,1, g. sg fir dies «серця» 7,11...; б) африкатні форми: praes. 3 girdžia «чує» 19,8, ne draudžia 11,3, i. pl. adj. dydžieys 14,20, a. sg. f. efančia 12,14, g. sg. žodžia...); в) форми a. sg. m. attaydima 3,18, imper. 2 sg. attaysk 5,19, g. sg. meytes 21,9...; г) praep. ant 2,12, conj. idant 28,11, adv. Tynay «там» 35,24, i. sg. f. amžinu 29,2...; ґ) n. sg. Ponas Die was 2,11, kunas 3,2, Reykatas 8,6, Wardas 5,16..., duklaudamas 21,17–18, muzdamas 11,19–20, neslepdamas 9,7... тощо. Тенденція автора до аукштайтізації певних форм відбивається в таких гіпернормалізмах, як inf. nuokientiety 13,19, nuotey/ty 13,18, praet. 3 nuožen ge 6,9..., adv. priederančiey 7,18, imper. 2 sg. prie ryžk 22,24, i. sg. prielakimu 4,16..., що виникли під час передавання «жмудських» монофтонгів [u], [i] дифтонгами [uo], [ie].

Остання тенденція дає підстави вважати автора «Powinasties krikscioniszkas» жмудином, тим паче що в його книжці також подекуди трапляються жмудські особливості, пор.: n. pl. Paukz tey 39,3, in. pl. m. Namufe 11,28, reykalufy 14,20, fopulului 37,14, praes. kientame 37,6, fut. 1 pl. riegielfmofy 35,23, flofemofy 35,22, imper. 1 pl. diekawokiem 23,9–10, gaylekemos 27,9, imper. 2 pl. bukiet 36,14, eykiet 36,13... Особливо регулярно в ньому вживаються властиві деяким говіркам сучасних північно-західних жмудських діалектів (біля Ілакяй, Седи) форми 1-ї особи умовного способу з -čiow²⁹. galėciow 25,9, gerčiow 18,3, girdėciow 25,18, giwenčiow 18,4, miegóciow 18,3, walgiciow 18,3, bijóciows 18,21. Ці форми дають підстави виводити, що автор книжечки (точніше, її упорядник) походив із північно-західних жмудських земель.

²⁷ Пор. LTB,1, 315.

²⁸ B i r ž i š k a V. Aleksandrynas 2, 57.

²⁹ Див. R o k a i t ė B. Kai kurie nauji žemaičių dounininkų tarimų fonetikos dalykai. – LKK 4, Vilnius, 1964, 152.

114

У бібліографічних джерелах згадується також видання «Pawi- nasties krikscioniszkas» 1774 р. (можливо, друге?)³⁰. Однак, не маючи тексту цього видання і не знаючи його подальшої долі, нічого не можна сказати і про його мову.

§ 10. «Pavinasčių krikščioniškų...» — жмудське перероблене видання

За текстом близьким до брошури «Pawinasties krikscioniszkas» 1765 р. є видання «Pawinastis krykscionyszkas arba Pamokslas trumpas...», що вийшло у Варшаві 1781 р. Вацловас Біржишка вважав це видання новим виданням брошури 1765 р.³¹. Однак доречніше було б назвати його новою розширеною переробкою, оскільки матеріал, наявний у тій брошурі, тут подано в іншому порядку, а крім того, додано нові молитви та гімни (наприклад, у брошурі 1765 р. було лише 4 гімни, а 1781 р. — 7 гімнів).

Хоча в переробленому виданні 1781 р. чимало текстів збігаються з текстами брошури 1765 р., мовою це видання все ж істотно відрізняється від останньої. Верхньолитовські форми брошури 1765 р. у виданні 1781 р. значною мірою ожмуджено, пор.: i. sg. f. Wyflu širdziu Pav¹ 79,13> Wyflu sirdy Pav² 71,4, praes. 3 duod Pav¹ 35,27> doud Pav² 38,12, praep. nuog Pav¹ 34,16> nug Pav² 35,19, g. sg. mana Pav¹ 24,4> muna Pav² 5,17, a. sg. mani Pav¹ 39,18> muni Pav² 71,9, v. sg. Diewe Pav¹ 39,12 > Diewy Pav² 71,2, d. pl. wysiems Pav¹ 36,10> Wyfymś Pav² 39,4, part. cont. Duodami Pav¹ 40,6> Dudamis Pav² 71,24, adv. tankiey Pav¹ 13,22> Tonkie Pav² 17,24...

Цікаво, що у виданні 1781 р. одні жмудські форми брошури 1765 р. замінено іншими жмудськими формами. Наприклад, форми 1-ї особи умовного способу із -čiow у ньому досить послідовно замінено формами із -čio: gierčiow Pav¹ 18,3> gierčio Pav² 13,18, miegčioiw Pav¹ 18,3> miegčio Pav² 13,18, turėčiow Pav¹ 39,27> turiėčio Pav² 71,18... Це свідчить (разом із виразною тенденцією ожмуджувати верхньолитовські форми), що укладачем видання 1781 р. був не той самий чоловік, який підготував брошуру 1765 р., а також що він більше віддалився від церковних конічних норм, зафіксованих у граматиці 1737 р.

§ 11. Конічна мова К. Клімавічюса у «Pavinasčių...»

Досить типову церковну конічну мову використано також у більшій (190 с.) брошурі «Pawinastes krikscioniszkas, Arba Katechismas...», виданій Казімерасом Клімавічюсом 1767 р. під подібною назвою. У ній, як і в тій анонімній брошурі 1765 р. (приписаній В. Біржишкою Йонасу Лукошевичюсу), досить часто вжито верхньолитовські форми з африкатами [č], [dž] у позиціях, нехарактерних для жмудів, із верхньолитовськими дифтонгами [uo], [ie] замість жмудських відповідників, із «рухомим» [a] та збереженим дифтонгом [ai] у кінцівках слів, пор.: a) praes. 3 pripildžia III.20, d. sg. m. Serganciam 74,1, i. pl. žodzieys 12,2..., b) praes. 3 duoda 8,25, duonos 133,26, n. sg. mienuo 5,16..., in. pl. dienole 94,18, kieno 86,2, adv. wienok

³⁰ LTB, 1, 315.

³¹ Biržiška V. Aleksandrynas 2,57.

115

2,2…, c) ін. мн. kituolė dayktuolė 88,12–13, reykauolė 34,12…, дав. мн. чол. elantiems 155,17, wifiems žmoniems 50,17–18…, d) наз. одн. giwas 84,7, wiras 155,21, дієприсл. теп. часу duodamas 75,16, taridamas 43,22–23…, e) наз. мн. dayktay 12,12, ор. мн. giėruys darbays 7,22, присл. kantrey 55,10…

Однак, з іншого боку, у книжечці нерідко трапляються й різні жемайтські форми. Серед них досить регулярно вживаються форми з ненаголошеним голосним [ẹ] замість [i] у кінцях слів, особливо в закінченні інфінітива -ti, наприклад: atminte «пам’ять» (знах. відм.), darite 44,2, duote 75,25, turiete 44,3…³², наз. мн. чол. jaune «молоді» 55,13, mokite «навчити» тощо, wyfe fzwėtėje «усі святі» 191,20, присл. tuole «далеко» 177,3… Нерідко трапляються також форми множини іменників у місцевому відмінку з монофтонгом [u] в кінці основи, іноді вживані паралельно з дифтонгічними формами, пор.: Didziulė reykatuolė 30,25, kituolė reykaluolė 74,21–22, wifule dayktuole 18,5, metuolė 94,13 // metufė 95,3.

Спорадично в «Pawinastese…» трапляються й інші жемайтські форми: дещо форм без африкатизації (дієприкм. теп. часу, знах. одн. жін. priederante 73,19, priegulinte 73,21, ор. одн. firde «серцем» 9,24; 29,3, наз. одн. žodey 33,13; 86,8, ор. мн. Zodeys 9,23…), форми зі скороченими закінченнями (дієприсл. теп. часу mirdams 19,25, теп. час, 3 ос. tur 1,15, місц. одн. жін. burno 31,7, dieno 96,26, neapkanto «у ненависті» 169,3, toi pacio ligo 142,24…), форми 1-ї особи множини умовного способу із закінченням -čio (bucio 51,18 milecio 186,19, žinocio 113,23…), форми умовного способу з основами на ja (2-га ос. мн. fudikiet 89,12) тощо.³³.

Серед жемайтських форм окремо слід згадати часто вживані в розглянутій книжечці форми 3-ї особи теперішнього часу дієслів із формантом -ai (-ei): galey «може» 48,14; 80,1, norey «хоче» 55,15, ftowey «стоїть» 96,12; 101,6, turey 37,3 // turi 37,8 // tur 40,2, weyzay «бачить» 29,8… Ці форми найвиразніше свідчать, що автор книжечки був прибережним жемайтом, оскільки вони особливо характерні для говірки Кретинзького—Скуодаського краю³⁴. Однак автор, очевидно, свідомо дуже намагався наблизити мову своєї книжечки до аукштайтської, адже вживав багато гіпернормативних префіксальних форм (з nuo-, prie- замість nu-, pri-): наз. одн. nuomufztas 75,17, nuowargintas 24,26, ор. одн. з nuozia-mintu firde 126,3, інф. nuowilti 10,21, теп. час, 3 ос. nuonelza 40,20…, теп. час, 3 ос. prie-duoda 35,19, priefako 78,1, ор. одн. priekłodu «прикладом» 76,26… У цьому відношенні автор книжечки К. Клімович відрізнявся від свого сучасника, перекладача «Ziwato», який незрівнянно краще зберіг систему говірки прибережних жемайтів.

§ 12. Термінологічна суміш у «Spasabas nobaženstwu…» С. Якштавічюса

Уже порівняно інший, не так ожемайтизований, як у «Ziwate», варіант церковної койне трапляється у виданому 1771 р. «Spasabe Nabaženstwu…» Симона Якштавічюса (Якшто). У цій збірці молитов, гімнів, проповідей та уривків із житій святих жемайтських рис порівняно небагато. У ній дещо частіше вжи-

³² У «Pawinastiese…» 1765 р. закінчення інфінітива (як і в «Žyvate») писалося -ty: Duoty 15, 3, mokiety 9,3, turiety 15, 14…

³³ Див. також Zinkevičius Z. LKJ 4, 39–40.

³⁴ Zinkevičius Z. Lietuvių dialektologija, Vilnius: Mintis, 1966, 431.

116

До цього належать лише: а) форми умовного способу 1-ї особи з -čio(s): galėčio 14,8, norėčio 17,9, palikloniočio 77,8, mokičios 15,6, fergiečios 15,5… (// dėkčiau 165,9), б) форми умовного способу з ja-основою: ja-kamienės tariamosios nuosakos formos: ataduokiem 92,20, Garbinkiem 160,23, padarikėm 85,8, patepkėm 130,17, pribukiet 160,21… (поряд з i-основами: jelfzkokite 35,15, dziaukities 45,19, linkfminikities 45,19–20…), в) форми з дифтонгами [uo], [ie] замість західноаукштайтських [o], [ė]: род. відм. одн. жін. р. anuos 52,3, tuos 25,25, род. відм. одн. чол. р. juo 82,16, tuo 3,2, спол. juog. 3,2, інф. gieduot 131,26…, інф. diety 66,10, мин. час 3-ї особи atfakie 47,23, kintėjo 42,9…; і г) форми з розширеним [e] замість ненаголошеного короткого [i]: знах. відм. одн. dwileką 80,6, gulenti 44,24, fiedenti 42,4, род. відм. одн. miletos 10,28, теп. час 1-ї ос. мн. negalema 89,11… А загалом інші жмудські особливості в «Spasabe…» — рідкісне, спорадичне явище (наприклад, лише зрідка можна виявити жмудську форму без африкати: наз. відм. мн. jaunikaytey 149,1–2, paukfzey 86,10, знах. відм. одн. жін. р. fergunte 112,4, форма місц. відм. одн. milaufis 13,29, мин. час 3-ї особи apdowenoja 3,1–2, оруд. відм. мн. жін. р. duowenomis 3,8, род. відм. одн. meyfos «м’яса» 95,28, прийм. Apey 103,16, наз. відм. мн. numay 112,8).

У книжечці С. Якставічюса незрівнянно більше, ніж жмудських, форм, властивих середньо- та східноаукштайтським говорам, пор.: а) знах. відм. одн. attaydima 11,15–16, наз. відм. одн. Saujęta 51,24, знах. відм. мн. Awetas 113,9, оруд. відм. мн. tadays 140,4, tancugays 69,1, наз. відм. одн. Panieta 64,28, Sauta 151,21, мин. час 3-ї особи tafe «читала» 46,2…, б) прийм. unt 6,12, мин. час 3-ї особи pafkundino 37,26–27, знах. відм. мн. pazūndes «підборіддя», pinkius 6,12, теп. час 3-ї особи kinčia 64,4, знах. відм. одн. žinklu 23,5…, в) знах. відм. одн. brangu atpirkimu 20,28, duonu fauju 143,21, gieru algu 37,17, fzwiefiu zwaki 63,3, žuweli wienu 57,22, aklibi ir garbi 95,13…, г) оруд. відм. одн. tazdu 129,8, fu fmahu 69,8, wifu liepnu 109,8, fu ruflibi 40,1, fu… fwiebi 72,27…, ґ) присл. kadu 7,5, tadu 23,8, niekadu 26,18, wiladu 7,16…, д) знах. відм. одн. dieno 93,4, giwo 68,5, ing Mieſto 47,12, karuno 68,18, newalo «не робило» 37,6, wifo 55,30… та ін. Однак східноаукштайтські особливості в «Spasabe…» також уживаються непослідовно, часто як паралельні форми до форм інших говорів, наприклад: unt 3,9; 18,1; 37,30… // ant 7,16,44,22…, kadu 7,5; 49,26 // kada 63,9, tadu 6,29; 23,8… // tada 50,1, wiladu 7,16 // wilados 19,15, pafitaidis 103,2 // pafitaydes 102,30 та ін.

Загалом у фонетиці й морфології «Spasabo…» С. Якставічюса наявна значна діалектна суміш, яка ускладнює встановлення зв’язку цієї писемної пам’ятки з окремими говорами. Цю суміш посилюють також досить численні гіпернормалізми, що свідчать про прагнення автора надати мові своєї книжечки аукштайтського, середньоговіркового й західного забарвлення. Особливо часто в ній трапляються гіпернормалізовані форми з [-o] замість [-a] у дієслівних закінченнях, наприклад: теп. час 3-ї особи atimo «забирає» 158,20, iro «є» 76,27, ižeyno 55,4, (// eyna 8,29), katbo 96,4, kinčio 86,9 (// kinčia 64,14), fejo 21,11 (// fije 157,14)…, теп. час 1-ї ос. мн. elfmo 47,8, turemo 58,29 (// turema 9,28, turima 153,22), duklaujemo 157,19…, майб. час 1-ї ос. мн. neturelmo 59,1, prapuldimo 59,3…, наказ. спосіб 1-ї ос. мн. duokėmo так само (// ataduokiem 92,20), дієприсл. теп. часу matidamo 51,28… Нечасто трапляються й такі гіпернормалізовані форми, як інф. ikuolti «вкусити» 101,30, знах. відм. одн. kuo «що» 15,16; 116,10…, tuo «те» 13,15 тощо. Появу такої діалектної суміші можна пояснити біографічними даними С. Якставічюса. Вац. Біржишка припускає, що

117

він походив із Бірштона й тривалий час був настоятелем у Папілі³⁵. Якщо це припущення правильне, то діалектну суміш могли зумовити, з одного боку, вплив його рідного середньоаукштайтського говору, а з другого — прагнення пристосуватися до мови мешканців місця своєї праці (східноаукштайтів). Крім того, жмудські риси він міг запозичити також із мови тогочасних писемних пам’яток із виразним жмудським нашаруванням (особливо «Ziwato»).

§ 13. Новий варіант «Spasabo» С. Якставічюса

Майже весь «Spasabas…» С. Якставічюса було перевидано 1779 року окремою книжечкою під назвою «Ziwatas Pona musu Jezusa Christusa ir szwęcziausias Marios Pannos…»³⁶. Від «Spasabo…» 1771 року це видання текстологічно відрізняється лише тим, що на початку додано іншу передмову, розділи «Ziwatas Pona musu Jezusa Christusa» і «Ziwatas szwęcziausias Marios Panos», «Giesme Pannos szwęcziases», а коротких польських і латинських текстів немає (усе це подано з окремою нумерацією і становить 30 сторінок; цю частину сполучено на с. 32 кустодом PA – PAWINASTES з основною, що збігається зі «Spasabu…» С. Якставічюса й налічує 135 сторінок).

Щодо мови перевиданий текст також дуже мало відрізняється від первісного «Spasabo…» С. Якставічюса. У ньому лише зрідка можна знайти відміннішу фонетичну, морфологічну чи синтаксичну форму; пор. «Spasabo…»: інф. atgrįžti 23,11, дієприсл. теп. часу liuzdamas 77,5–6, наз. відм. мн. чол. р. išžkauli 77,9, теп. час 3-ї особи iro 77,3, оруд. відм. одн. жін. р. iwiefibi amžinu 27,23, род. відм. одн. fawo 13,29, … mes atejom palikonioti jam o ilzgirdis Karalius Herodas įligando 76,27–29…; а в «Ziwato…» 1779 року: atgrinlzti 19,11, fiundzamas 73,16, išžkausę 73,19–20, ira 73,13, iwiefibie amžina 23,15–16, fawa 10,2, … mes atejom, palikonioti jam? O ilzgirdis Karalius Herodas įligando 73,9–10… Тому без спеціальних філологічних досліджень неможливо визначити, чи укладачем цього «Ziwato…» був той самий С. Якставічюс.

§ 14. Діалектні особливості правопису в «Novenos švento Antano…»

Варто також зазначити, що два згадані початкові тексти останнього «Ziwato…» — «Ziwatai…» — були передруковані в книжечці «Nowena szwęta Antona…», виданій, імовірно, після 1779 року.³⁷ Порівняння цих текстів в обох книжечках показує, що в «Nowenoje» виправлено лише деякі коректорські помилки (наприклад, замість praet. 3 grazina 6,10 у ній знаходимо grazino 73,14; замість adj. ne mazo 75,26 — nemažo 87,15…) і дещо змінено написання окремих слів (наприклад, замість praes. 3 je/žkojo 11,17; Jr 3,16 у ній надруковано ie/žkojo 70,20, Ir 69,18; замість Zidu 4,13 — zidu 70,15), а загалом мова збережена такою, якою вона є в «Ziwate…» 1779 року.

Однак у мові нових текстів С. Якштавічюса в «Spasabo…» та «Novenos…», яких немає ані в «Ziwate», ані в «Spasabe» (молитов про святого Антонія, піснеспівів), помітні певні відмінності. У цих нових текстах немає характерних для С. Якштавічюса

³⁵ Biržiška V. Aleksandrynas 2,159.

³⁶ Розгорнутий бібліографічний опис видання див. LTB 1, 147.

³⁷ Міркування щодо дати її появи наведено в LTB 1, 290.

118

У нових текстах немає властивих «Spasabui…» гіпернормалізмів типу kuo (= ką) та eino «eina» (за винятком, здається, лише nuotilto «nutilsta» 46,4, що може бути й друкарською помилкою), а також форм kadu, tadu замість lyčių, і форми underio (є лише wandens 60,6, wandinio 128,22). Але, з іншого боку, у цих нових текстах трапляються більшою мірою, ніж у «Spasabe», жмудські риси (частіше вживаються жмудські форми орудного відмінка множини: liežuwiule 3,19, tokiule 12,19–20, reykatufe 23,3…, а також давального відмінка множини: elantims 13,7 // elantiems 26,4, kurims 34,3, prafzantims 60,21).

З огляду на все це, малоймовірно, що «Nowena…» могла бути працею С. Якштавічюса, як припускається в LTB 1,290.

§ 15. Діалектні особливості «Книжелє, що описує братство…» Й. Букути

Церковною койне зі значним жемайтійським пластом і виразною тенденцією до аукштайтизації було видано 1773 року також «Knigiale aprašzanti broctwa» Тадаса Йозапаса Букути. За чисельністю жемайтійських рис цю книжку обсягом 300 с. (хоча й названу «книжечкою») можна зіставити з «Живатом» 1753 року. Її автор і перекладач, безперечно, був жемайтом, хоча місце його народження досі невідоме (припускають, що околиці Шилуви)³⁸.

Про жемайтійське, доунінінкське походження Т. Букути свідчать такі форми, як praes. 1 pl. doume «даємо» 283,26, a. sg. kou «що» 289,18 (і kuow 147,1), n. sg. Pietmou 81,2 (// pietmuo 50,4), Wanduwow 107,20 (// wando 99,4), n. pl. iuns «вас» 236,26, a. pl. Ginlfas 272,3; 274,21, trins «три» 215,5, g. pl. tun 238,27, a. pl. žodius 262,5 та ін. Однак таких форм у «Knigialė…» порівняно небагато: більше тут форм, характерних для всіх жемайтів або їхньої більшості, наприклад: а) форми з дифтонгами [un], [in] — nulunzdamas 278,15, n. sg. izgrintas 237,24, In «вона» 141,1, kurin «який» 29,14…, б) із розширеним [e]: praes. 3 dziowen «сушить» 237,17, v. sg. Moten 263,16, Szalteni 176,6, turemi 298,27 (// turime 32,24), adv. szalen 134,24, …, в) із [t’], [d’] замість африкат [č], [dž]: in. sg. m. bufentemy 239,18–19, d. sg. patem 59,12, i. pl. pateys 84,8–9, žodeys 22,3; 75,6…, adv. Ikayftey 259,10 (// Ikayfte 176,1)…, г) зі скороченими закінченнями 3-ї особи теперішнього часу: duod 11,22, mazgo 79,21, put «віє» 217,14, ried 13,11, tor 22,16 (// turie 20,26)…, ґ) із кінцевим [u] замість [uo] в орудному відмінку множини: anufy aktufy 87,20, Dangifzkufy dayktufy 65,11–12, Kožnule tule Poterule 47,12… // darbufule 235,21, д) з монофтонгом [i] замість дифтонга [ie]: praep. pry 17,39// Prey 21,15; 29,190, fut. 3 iżkas «шукатиме» 168,14; g. sg. f. mitaiširdiltes 39,21.

Виразну тенденцію до аукштайтизації в «Knigialė…» Букути засвідчують не лише такі (щоправда, рідковживані) форми, як a. sg. f. duona 79,9, a. pl. m. Nuogus 232,6, n. sg. m. wienas 3,7, g. sg. f. wietas 235,22, d. pl. m. aniems 53…, а й особливо численні гіперкоректизми, що виникли внаслідок заміни безафрикатних форм африкатними та перетворення монофтонгів на дифтонги: n. sg. m. didzis 287,14, praet. 3 nuowedzie «відвів» 135,19, pražudzie 135,17–18, n. sg. f. Žwayździe 54,21, a. pl. f. Szwęcies «свята» 217,12,

³⁸ LB, 1, 88.

119

n. pl. m. duomoimai «думи» 285,21, i. pl. m. kuokaleys «калачами» 5,18… Тому не зовсім точно говорити, що «Knigiale…» Букути є «цілком жемайтійською». Точніше було б охарактеризувати її мову як таку, що спирається на жемайтійський діалект, але розбавлена нечисленними аукштайтськими рисами.

§ 16. Вияви церковного койне в рукописних проповідях

а) У збірці «Contiones litvanicae»

Від початку XVIII століття церковне койне почало переважати не лише в тогочасних друкованих виданнях, а й у рукописних працях, особливо в проповідях. Чимало їх збереглося до наших днів у бібліотеках Вільнюського університету, Академії наук Литви та інших установ і чекає на увагу дослідників.

Одна з таких анонімних збірок, названа Вац. Біржішкою «Contiones litvanicae»⁴⁰ і датована початком XVIII століття, зберігається у відділі рукописів Вільнюського університету (фонд I, D23). Хоча в цій збірці ще трапляються деякі східнолитовські елементи (наприклад, форми з «пунтинінкійськими» дифтонгами [un], [um], [in]: a. sg. elunti 73, praet. 3 kinte 257, a. sg. f. kimpine «губку» 258, a. pl. žynklus «знаки» 57…), їх небагато. Найвиразнішим тут є дзукійський пласт, для якого характерні: а) нерегулярне вживання африкат [c], [dz] замість [č], [dž] та [t] перед [i], [ie], наприклад: čia «тут» 29, a. pl. eluncias «ті, що є» 26, i. sg. f. marciu 155, n. sg. medzias «дерево» 32, praes. 3 [zyldzia] «гріє» 154…, adv. cielgiojay 24, d. pl. afanciemus «тим, хто є» 102, inf. pakutawocie 23, žiurec «дивитися» 28; б) досить часте звуження носових [ą], [ę] як у коренях слів, так і в закінченнях: adv. druljay 28;51, cond. 1 sg. multitau «думав би» 118, g. sg. funaria 78, praes. 3 [zula] «жартує» 300…, inf. kiltie «терпіти» 97 (але також: adv. drąljay 47, g. sg. kałnia 268, inf. kiąltie 76)…, a. sg. amžynu 23, auklu 100, garbi 58, giarkly 259 wiru «краще» 52 (але також: a. sg. antrą kartą «другий раз» 182, drulibe 321), в) досить часте звуження закінчень однини орудного відмінка та несереднього роду: i. sg. duonu 69, karłzu firdzu 118, ugniu 51, wienu auliu 119… in. sg. kuriami 43, tokiami daikti 43, wilfami 9, г) займенникові форми з додатковим [j]: n. pl. iey «вони» 19, kuriey 13, tiey «ті» 20; ґ) форми умовного способу 1-ї та 2-ї особи з -tau, -tai: butau 181, pafakitau 139, prałžytau 187…, izgiditay 21, pryfižiuretay 78, tarnauutay 102), д) форми давального відмінка однини іменників i-основи із закінченням -i: punti 263, po Imerti 13, wiefzpati 109, е) безафрикатні форми: praet. 1 sg. [kaitiau 34, fuediau 145, g. pl. paukłztiu 23, g. pl. tarnaytiu 129, є) форми наказового способу 2-ї особи однини: atmiṅkie 68, darikie 42, mokikie 235 та ін.⁴¹

Ареал уживання деяких таких фонологічних і морфологічних форм (зі звуженими [ą], [ę], із додатковим [j], із закінченням -i у d. sg. та ін.), як відомо, не обмежується—

³⁹ Zinkevičius Z. LKJ 4, 47.

⁴⁰ Докладніше про його історіографічні дані див. Palionis J. Dėl „Contiones Litvanicae“ kalbos. – Kalbotyra 23(1), 1971,35–37.

⁴¹ Див. Там само, 38–41.

120

обмежується лише дзуками: він охоплює також більші чи менші ареали центральних і східних аукштайтів. Однак те, що в цих проповідях наявний цілий комплекс дзуцьких рис, а також те, що в них, як і в друкованих виданнях того часу, не витримано послідовно систему якоїсь однієї говірки, натомість переважає певна суміш говірок, дає змогу віднести мову цих проповідей до типу церковного писемного койне.

б) У збірці «Contio»

Інша доволі велика (221 аркуш, in 4°) збірка литовських, польських і латинських проповідей, написаних не одним автором, у бібліографіях умовно називається «Contio»⁴². Вона зберігається у відділі рукописів Вільнюського університету (F3-9⁹) і також містить елементи церковного койне, хоча їх у ній затьмарює виразний жемайтійський шар. У збірці є близько 20 литовських проповідей і їхніх початків, 73 польські та 1 латинська разом із фрагментом другої, а наприкінці — добірка латинських текстів моральної теології «Sumula Theologiae Moralis»… Литовські проповіді написані жемайтом, чия мова вже значно зазнала впливу польської, до того ж тексти в багатьох місцях виправлені, мають чернетковий характер і важко читаються. Біля деяких польських проповідей зазначено також роки їх виголошення (1718, 1719, 1720, 1739, 1749), а також місце виголошення (Postov = Паствовай, w Krokach = Кракесє або Кракіуосє, w Mulnikach = Муснінкай, Grodnae = Гродно). Така різноманітність місць виголошення проповідей свідчить, що їхні автори⁴³, найімовірніше, були ченцями-місіонерами.

Для жемайтійського шару литовських проповідей характерні: а) форми з жемайтійськими відповідниками дифтонгів [ie] та [uo] (наприклад: a. sg. dina «день» 1/1⁴⁴, i. sg. lizowio «язиком» 6, Jsz witas «з місця» 10, in. sg. w礼yto «на місці» 23, g. sg. weyna «одного» 27…, a. sg. Juzapa 30, praet. 3 pule «упав» 45, a. pl. kurius 67, б) форми з t замість африкати [č]: d. sg. efatem 2, patem «самому» 5, in. sg. treteme тощо, в) форми з розширеними [o], [e] замість [u], [i]: n. sg. kors «який» 5, g. sg. lizowio 6, fut. 1 sg. benksio «закінчу» 10, g. sg. ognies 13, praes. 1 sg. turio 21, n. sg. zmогos «людина» 6…, praet. 3 pasiejodena «ворухнувся» 10, fut. 3 stoses 12, praet. 3 paleka «залишив» 15, praes. 3 derb «працює» 29, wadena 66, n. sg. Powetas 16, г) форми з монофтонгом [a] замість дифтонга [ai]: tap «так» 5, tykta «лише» 10, kursa «курси» 11, taba «дуже» 28, n. pl. dakta «речі»…, д) форми mas «ми» 5, praes. 3 rek «потрібно» 6, in. sg. dongo «на небі» 7, in. pl. darbu те саме, praes. 1 pl. turiema те саме, eyta «йде» 15, n. sg. kraus «кров» 16, apley «про» 67, kun «що» 3, adv. tonkie 11, praes. 3 spend «вирішує» 15, a. sg. moni «мене» 22 та ін.

Однак крізь цей жемайтійський шар у проповідях нерідко проступають також аукштайтійські (центральні та західні) форми, які як варіантні…

⁴² LTB 1, 499; можливо, точніше було б назвати цю збірку «Contiones» або «Contio pro Festo» (так названо другу проповідь збірки).

⁴³ Деякі польські проповіді, судячи з почерку, могли бути написані різними авторами, однак для підтвердження чи спростування такого припущення потрібен спеціальний графологічний аналіз цих проповідей.

⁴⁴ Проповіді автором або авторами не пронумеровано; упорядник рукопису олівцем позначив аркуші, яких загалом 224.

121

поєднується із жмудськими. Серед аукштайтських форм, мабуть, найчастіше трапляються форми з дифтонгом [ie], наприклад: a. sg. diena 4, wiena 5, n. sg. tiesa тощо, piens 16, sniegas, g. pl. dienu 15, а також форми з невипущеним «рухомим» [a] закінчення: n. sg. Jonas 1, nogas «nuogas» тощо, wienas 7, noriedamas 11, wardas 21, giwenemas 30, ponas Diewas 46… Мабуть, ці форми запозичено з тогочасних друкованих текстів.

c) У литовських проповідях С. Сабулевічюса

У литовських проповідях Степонаса Сабулевічюса, що зберігаються у відділі рукописів бібліотеки Вільнюського університету (F1, C48), жмудський пласт порівняно менший, ніж у збірці «Contio», а елементів церковної писемної койне більше. Загалом їх 11 (зокрема й одна проповідь, у якій литовською написано лише початок, а продовження — польською). Після текстів проповідей записано чималий перелік імен та прізвищ людей із Грушлаукє (Кретингський район) та інших місцевостей (понад 200), а також польський запис, за яким судять про авторство збірки проповідей⁴⁵:

«У 1728 році, 26-го, 28-го, я дав битих талерів Францішкові Шкіню двадцять чотири тинфи, щоб розшукали Пйотра Грицєвіча, який зник у Лієпаї, ніби й розуму позбувся. Штефан Сабуллович» (с. 55).

Жмудський пласт у проповідях Степонаса Сабулевічюса можна проілюструвати такими прикладами: apley «apie» 5, n. sg. Pons Dyws «ponas Dievas» тощо, Trety dyna «trečią dieną» 6, ne pule «nepuolė» тощо. Jegu kumet «jeigu kuomet» 10, a. pl. tris dynas «tris dienas» 21, praes. 3 mil 46, g. sg. Szaltine 44, cond. 3 ktałfitum 17 in. pl. wyłufy darbuly 20, d. pl. tyms «tiems» 8.

Такий пласт виник не лише тому, що автор проповідей працював у Жмуді (у Грушлаукє, Салантаї)⁴⁶, а й тому, що він, імовірно, був родом із Жмуді.

Однак поряд із жмудськими (дунінінкськими) формами у проповідях С. Сабулевічюса є й аукштайтські, пор.: g. sg. dienos 6, Diewa 22, a. sg. łkarbu або meyty 12, par anu upy 17, skilety 27, n. sg. dayktas 25, 27, skarbas «turtas» 27, prasitas «prašytas» 3, praes. 3 geydže 44, kałba 23, prt. tyktay 21, n. pl. ubagay 5. Деякі з аукштайтських форм могли вживатися також під впливом текстів євангелій XVII ст. східнолитовської та XVIII ст. середньолитовської редакцій.

f) У збірці проповідей Яворовського

За діалектною основою збірка литовських і польських проповідей, написаних у 1786–1795 рр. і також збережених у бібліотеці Вільнюського університету (F3, № 1487), істотно відрізняється від згаданих досі. У ній є 6 литовських і 29 польських проповідей (наприкінці першої польської проповіді виразнішим чорнилом вписано: «Jaworowski Posessor» — прізвище власника).

Литовські проповіді цієї збірки відрізняються тим, що в них досить послідовно дотримано норм церковної писемної койне і дуже мало жмудських рис, пор.:

⁴⁵ Див. Biržiška V. Nežinomi senieji lietuviški tekstai – Tauta ir žodis 7, Kaunas 1931, 263.

⁴⁶ Biržiška V. Aleksandrynas 2, 41.

122

a) praet. 3 aptayde 31, d. sg. awetay 137, v. sg. duliata «душенько» 45, 139, 158, n. pl. taday 32, a. pl. tangwus 67, n. sg. sauta 29, b) a. sg. duoną 30, praet. 3 duoda 67, in. pl. dayktuofe mazūose 31, wisofe alzarose 44…, iefzka šwiesibes 29, n. sg. sniegas т. п., wienas bajoras 30, a. sg. dieną т. п., d. pl. aniems 32…, c) d. pl. žodziams 30, i. pl. žódzėys 68, praet. 3 geydzia 67, d) imper. 2 pl. atmintkite 29, paklaulikite 68… Жемайтійськими слід вважати лише форми praes. 1 pl. galem 31, praes. 3 gale 42, a. pl. tus 137, in. pl. griekufe 139, praep. pry «біля» 158 (// prieš 164), які лише подекуди трапляються спорадично.

При деяких проповідях зазначено також місця їх виголошення: Рагува, Шилува, Паневежис, Радвілішкіс, Шаукенай, Кельме. А в кінці збірника, після останньої проповіді, трохи виразнішим чорнилом записано: «1775 Citovianis Fr. Ant. Monkewicz»; крім того, викреслено кілька слів, з яких сяк-так можна прочитати: minister provincialis (?). Важко сказати, чи цей запис зробив автор проповідей, чи хтось інший (проф. J. Lebedys вважав, що інша рука). Слово Citovianis тут означає «титувенський». Якби воно вказувало на походження автора проповідей, у проповідях слід було б очікувати більше жмудських рис, однак, імовірно, так названо парафію автора запису.

d) У збірниках Сема́шки та інших авторів

Жмудський пласт виразний також у деяких литовських проповідях, зібраних в одному збірнику разом із двома польськими рукописами, пов’язаними з Реформацією: «Pokrótki Opis początków Reformacyi» і «Mowa miana przez K. Leopolda Wannowskiego w Kosciele Słuckim Ev. Reforma. w dzień otwarcia nauk» (VUB RS F1 – D1268). У цьому збірнику загалом є 4 литовські проповіді. Біля однієї з них, призначеної на день св. Казимира, на початку дописано дату — 1732 рік, а в кінці — прізвище проповідника Siemaszko (=Семашка). Авторів інших проповідей не зазначено, але з орфографії та почерку видно, що їх писали різні руки.

Найбільше жмудських рис серед усіх цих проповідей має анонімна четверта, названа «Pamokslas apej Neczystata» і не датована. У ній трапляються майже всі характерні особливості жмудського піддіалекту доунінінків, пор.: part. n. sg. ipoules 21, n. pl. anji «вони» 23a, praep. apej «про», d. sg. norou «бажанню» 19a, sutwerymou 17, adv. paskou 20, wysumet 19a, greyta 17, g. pl. musa «нашого» 17, praep. pri 19, prisz 17a, po smertę 17, g. pl. karal istiu 20a, praes. 3 beng «закінчує» 20, nor 19, Nekent т. п., užgen [уживається замість сучасної форми з ž!] 17a, parjem 19a, d. pl. anims «їм» 18, g. sg. gim enes 19, praes. 1 pl. Turem т. п., regiam 17a., in. sg. szirdieje т. п., fut. 1 pl. atim sma 17, drysma 17a, cond. 1 sg. parodiczio 18, imper. 1 pl. bukiam 21a, Kariaukiam 23a, sergiekiemos… Лише зрідка в ній трапляються форми з верхньолитовськими дифтонгами [uo], [ie], наприклад: praes. 3 atsi duoda 19a, parduod 19, a. sg. wieta 18a, а також форми зі збереженим «рухомим» [a], наприклад: Jonas Apaszta-las 18a, sakidamas 17a, darbas 21a, і з не монофтонгізованим [ai]: i. pl. artimajs 20a. Такі верхньолитовські риси, ймовірно, запозичені з писемної традиції.

⁴⁷ Lebedys J., Min. veik., 52.

123

В інших анонімних і недатованих проповідях жмудських рис або небагато, або й зовсім немає. У першій, яка дещо вирізняється своєю орфографією (дифтонги з i в ній записуються через j, в решті — через y), виявлено чимало східнолитовських рис, пор.: g. sg. umžinibes, umžinos // amžinos 1a, cond. 1 pl. giwintunim 1, a. sg. brungiu sakhu «насіння» 5a., golu «кінець» 1a. walju «волю» 3, unt pasiregeima 5a, n. sg. meila 2a, meilas т. п., kisdamj «бажаючи» (але kentejo 4), cond. 1 sg. kalbeciou 2a, praes. 3 soko 2a, i. sg. m. skumboncjo т. п., adv. nekadu т. п. (// tada т. п.), praes. 3 raikja 3… Як видно з прикладів, у цій проповіді наявні форми, характерні для так званих ротінінків і дадінінків. Крім того, досить часто в ній другий компонент дифтонга [uo] позначається літерою a (наприклад: imper. 2 sg. aduakit 2, i. pl. Nuadajis 5, in. pl. kapaose 1a// g. sg. Apjuoko 4, i. sg Uoda «шкіра») свідчить про те, що в діалекті автора [o] тут було відкритішим.

У другій проповіді, проповіді Семашки, як і в третій анонімній «Pryktodas pry Numirelia», використовуються койне-форми, кодифіковані в граматиці 1737 року; серед них трапляються також окремі жмудські риси або гіпернормалізми (наприклад, у проповіді Семашки aple «про» 13, i. pl. Jaunikaytcis 11, imper. 2 sg. Buok «будь» т. п., cond. 2 sg. inpuoltumey 12).

e) У проповідях вихованців Трошкунайського монастиря

На церковній писемній койне ґрунтуються також рукописні проповіді, написані вихованцями (студентами) Трошкунайського монастиря як вправи з риторики впродовж 1774–1799 рр.; збірники цих проповідей збереглися в рукописному відділі Вільнюського університету. В одному збірнику (F1–F74), що налічує 296 с. in folio, є лише дві литовські (решта польські й латинські) проповіді, написані Теофіліусом Ліберавічюсом (=Либеріс?) і Феліціаном Швегждавічюсом (=Швегжда)⁴⁸.

У проповіді Т. Ліберавіча, присвяченій Великій суботі (na Wielką Subotę), середні та східні форми нерідко чергуються з жемайтськими, пор.: н. sg. Sauta 204, г. sg. ataydima 208, meytes 207, а. sg. dideta 205, tironisty т. п., ін. sg. grabi т. п., інф. takioti 204 і: прийм. apey // ape 205, а. sg. kan т. п., і. pl. žodeys 204, ін. sg. ugnieje 207, cond. 1 galecio, werkcio 205. Крім того, у цій проповіді, автор якої, можливо, не мав литовської мови за рідну, чимало гіпернормативних форм із префіксами nuo-, -prie- замість nu-, prie-: н. sg. nuoludys 204, praes. 3 nuoramda 207, інф. nuomažinti 204, н. pl. nuomiretey т. п.; н. sg. priekattas 205, praes. 1 priepazistu 204, а. в. priekalta 207…

У проповіді Ф. Швегждавічюса, присвяченій другому дню Великодня, такого діалектного змішання немає: тут лише зрідка трапляються окремі східні форми (напр.: а. sg. antru spasabu 209, praet. 3 kalbejo 208, г. pl. tancingu 209) або дзукійська форма (напр., žozdis 209). Тут немає й гіпернормалізмів, характерних для проповіді Ліберавіча.

В іншому великому збірнику (F1–F31), що налічує 624 с. in folio, литовських проповідей більше — 7 (решта польські, одна — латинська). Їхня мова також не надто

⁴⁸ Їхні уривки див. L e b e d y s J. Min.veik., 38–39.

124

днорідна. В одних церковна писемна койне більше розбавлена жемайтськими рисами, в інших — східними. Наприклад, у проповіді, написаній 1789 р. Фіделіусом Мажейкою (Mazeyko) і присвяченій дню святих Петра й Павла, чимало жемайтських форм (таких, як ін. pl. amziuse 116, прийм. apley «про» 119, н. pl. žodey 116, praes. 1 pl. Weyzdiek iam 118, 2 pl. pasiklausikiet 121). Однак у проповіді Клеменса Воненберга (Wonenberg), присвяченій дню святого Йоана Непомука 1791 р., переважає шар східних рис, які часом чергуються з жемайтськими, пор.: adv. Doug 125, г. sg. wiržows «зверху» 122, а. pl. brungiausus 123, д. pl. klousantems 122, adv. giare т. п., tabey т. п., prielzingey т. п. tey ir tey 124, і. sg. pamačziu «побачив, за допомогою» 122… (але також: і. pl. Zodeys 122, cond. 1 pl. garbinkiem т. п., praes. 1 pl. niagalem 124). Мабуть, авторові проповіді (судячи з прізвища, не литовського походження) довелося більше вивчати литовську мову зі східного говіркового різновиду околиць Трошкуная, а також користуватися тогочасними виданнями, що містили жемайтські риси.

g) У збірнику Р. Шімкевічюса, П. Буканти та ін.

Значно більше жемайтських рис маємо в іншому великому збірнику литовських проповідей кінця XVIII ст. (близько 800 с. in 4°), написаному в 1790–1793 рр. і також збереженому у відділі рукописів бібліотеки Вільнюського університету (F1, Nr. C200). Можна сказати, що мова проповідей цього збірника, написаних не однією людиною (при деяких зазначено прізвища Рудольфа Шімкевічюса, Петра Буканти, Г. Монкевічюса)⁴⁹, є жемайтсько-аукштайтською сумішшю, і лише спеціальний аналіз може показати, елементів якого діалекту в ній більше.

Оскільки проповіді виголошувалися в жемайтських і прилеглих до Жемайтії аукштайтських парафіях (у Тельшяї, Титувеняї, Вейшвенаях, Кяуноряї, Шилуві, Шяуляї, Пашушвісі, Дотнуві), численність жемайтських рис можна пояснити й цим. Але тут, як і в інших випадках, чимало могло залежати від походження авторів проповідей, хоча про нього ми знаємо небагато.

Серед характерніших жмудських рис збірки слід згадати такі: а) жмудське скорочення закінчень (н. одн. gats 21, Jons 89, kials «шлях» 101, Pons Diews 13, kraws «кров» 89, dodams 241, eydams 46, dodams 241, praes. 3 giwen 102, nor 143…), б) я-камінські форми 3-ї особи дієслова (praes. gale 15, girdzia 115, penie 125, nore 120…, praet. 3 galeje 44, kientieje 126, nieturieje 46…) в) я-камінські форми наказового способу (1 мн. timkiem 16, pukkiem 38, eykiem 113, Praszikiem 151, kalbiek iem 299., storokiemos 302…), г) форми apley «про» 13, 34…, а. мн. kurius 16, tus 99, duowanas 136 (// н. одн. dowana 216), м. мн. Zodeys 489, praep. diel 13, inf. kalbėti 16…

Однак слід зазначити, що основних розрізнювальних рис жемайтського діалекту в цьому збірнику небагато. У ньому досить послідовно збережено аукштайтські дифтонги [uo], [ie], напр.: інф. duoti 123 (а також fut. 3 duos 13, imper. 2 sg. duok 25), г.

⁴⁹ Пор. Lebedys J. Min. veik., 52.

125

sg. Duonas 132, 136 (// n. sg. dona 286), praet. 3 puole 199, n. sg. Nuogas 205, in. pl. iaunose metuose 109 (// reikatose 297)…, n. pl. anie 15, cond. 3 ieškotu 32, n. sg. mielas 33, sniegas 241, g. sg. Piemenies 305, prie širdies 46, praep. prielz 14, a. sg. wiena diena 15… Також досить регулярно вживаються африкатні форми: 1. pl. erszkietieys 37, Žodz ieys 29 (і n. pl. Zodz iey 13, g. sg. žodžie 29), adv. prigulinciey «належно» 15, n. sg. trecias 13 (тут c позначає африкату [ч]). Як паралельні часто трапляються й незвужені форми (крім уже згаданих прикладів, можна навести ще такі: n. sg. atminimas 44, Ponas Diewas 101, Pirmas 13, iszletas 89, szwętas 31…, praes. 3 ateyna 30 // ateyn 294, duoda 123, giwena 45, katba 275, praet. 2 pl. ejote 32, giwenote тощо… Наказові форми дієслів i-основи Неретоса поряд із жмудськими формами ja-основи (особливо 2 pl.): ateykate 22, bukite 32, Darikite 53, garbinkit 162, prašizikite 357…

Отже, хоча в розглянутій збірці чимало жмудських рис, у ній виразно проступає й аукштайтський (західний і середній) пласт. Щоправда, останній може бути неоднаковим у різних проповідях, однак це можна встановити лише після детальнішого дослідження їхньої мови.

h) У збірці проповідей К. Лукаускаса

Нарешті варто згадати нещодавно опубліковану рукописну збірку проповідей Кипріяна Лукаускаса (1752–?), настоятеля парафії Трошкунів⁵⁰, що зберігається в бібліотеці Вільнюського університету (F1–D654). Хоча про життя цього проповідника, його особистість і мову його творів уже писали⁵¹, діалектна основа його мови та її зв’язок із литовською писемною мовою XVII ст. досі не були докладно досліджені.

У заувагах Й. Карацейюса щодо мови проповідей К. Лукаускаса, доданих до згаданого видання, слушно зазначається, що мова цих проповідей неоднорідна, що їхній автор, за походженням жмудин, довго живучи й працюючи в Трошкунах, «досить добре вивчив мову місцевих мешканців», а без ретельного дослідження мови проповідей і розмежування того, що в них є аукштайтським, а що жмудським, «ширше говорити про особливості їхньої мови було б необачно»⁵².

Насправді в мові проповідей К. Лукаускаса досить тісно переплелися особливості жмудських і східноаукштайтських говірок; крім того, у ній є форми, характерні для західних аукштайтів, а також гіперкоректні форми.

До характерніших жмудських рис належать такі: 1) непослідовне вживання монофтонгів [u], [i] замість дифтонгів [uo], [ie], наприклад: n. sg. huszas «кульгавий» 137, a. sg. nupehna 26, a. pl. tus 118, kurius 124, adv. nusirdziey 58, tuiaus…, in. pl. taukusy 35, wisokiu patayminimusy metiniusy 36, senusy… metufy 120, zodzusy 371… (ця морфологічна жмудська риса зберігається регулярно); i. pl. Prizodeys 23, d. pl. gierims 46,

⁵⁰ Кипріонас Лукаускас. Проповіді, Вільнюс: Видавництво науки та енциклопедій, 1996 (текст підготував Юозас Карацейюс), 408 с.

⁵¹ Там само, 5–20: вступні статті Артура Терешкіна, Вітаутаса Богушіса та Й. Карацейюса.

⁵² Там само, 19–20.

126

pri «біля» 31, a. pl. naūinas 363, prituo «біля того» 49, prisz «перед» 55 (трапляється рідко); 2) так само непослідовно, можна сказати, спорадично вживаються форми з [t'], [d'] замість авкштайтських африкат [č], [dž], наприклад: g. sg. m. katbunte 39, d. sg. patem 67, a. pl. atneszuntes 380, part. ind. Ktaydioiet 47, d. pl. žodems 34 (це також рідкісне явище); 3) вже дещо послідовніше дифтонгізується голосний [ē], наприклад: praes. 3 niera 34, pliesza 374, n. sg. Mienuo 63, cond. 3 galietu 55, inf. tikiety 63, a. pl. miesztus 373, wiejus 314 (дифтонгізація голосного [o] трапляється рідко); 4) нечасті форми з дифтонгом [-un] у наголошеному закінченні (помічено лише займенникову форму tun «тих» 30, 32, 55, 68…), 5) досить послідовно вживаються дієслівні форми ja-основи, наприклад: praes. 3 turia 25, tikia 40, praes. 1 pl. galem 26, turiam 29, praes. 2 pl. noret 23, imper. 1 pl. padarik iem 56, bijok iemos 54, imper. 2 pl. turiekiet 42, pabarstikiet 392; 6) форми умовного способу, наприклад: 1 sg. giwencio 350, tarnaucio там само, turiecio 40; 52, 1 pl. milietumemos 55, walditumemos 25, saugotumemos 64, 7) форми напівдієприслівників, наприклад: plm. mustidamis 39, pažindamis 37, svarstidamis 39, zinodamis, 8) слова pabengti «закінчити» (n. sg. nepabinktas 24), ryštis «обв’язуватися» (a. pl. riszcius 32, i. sg. riszciu 179), karkles «ворота» (a. pl. karktes 63), krušinė «напій із фруктів та ягід» (g. sg. krusinios 370).

Серед характерніших східних рис слід відзначити: 1) досить послідовне вживання пунктинінкських дифтонгів [um], [un], [in], наприклад: n. sg. umzinas 35, i. sg. parumtiu «підпорою» 48, tumbsiu 161, inf. pasumditi там само …, praep. unt 23, i. sg. runku там само, g. sg. untros 26, n. sg. kuntribe 186, conj. idunt 25, a. sg. sundara 58…, g. sg. minka «малого» 38, praes. 3 izszkrinda 71, zink lina 83, perzingia 163, nukincia 247; 2) досить часте, хоча й не зовсім послідовне, вживання [ū], [ī] замість носових [ą], [ę], наприклад: adv. drusey 35, inf. iszsigusy 49, i. pl. sumustitomis 62, a. sg. waldziu 29, Tu «те» 58…, a. sg. adateli «голку» 46, galiby 37, matony 38; 3) досить часте, але також непослідовне, вживання форм однини орудного відмінка на -(i)u та однини місцевого відмінка на -i, наприклад: a) burnu 43, duonu 366, sirdziu 43, ugniu 363…, b) Laww 43, wienamy Miesty 113; c) форми kadu 28, nekadu 59, tadu 31 (поряд із kada 30, tada там само).

До західноавкштайтських слід віднести форми з дифтонгами [uo], [ie], з африкатами [č], [dž] у згаданих вище випадках [t'], [d'], з ненаголошеними закінченнями -o, -ė, -os, -ės [що пишуться -e, -os, -es], а також форми, у яких не розрізняється так званий «рухомий» кінцевий [-a-]. Однак, оскільки такі форми властиві також багатьом іншим згаданим творам XVIII ст., як друкованим, так і рукописним, немає потреби наводити тут ілюстративні приклади (чимало з них уже згадано вище). Важливо лише відзначити виразну тенденцію K. Lukauskas пристосовуватися не тільки до говірки східних авкштайтів-пунктинінків, але й до давнішої традиції церковної койне.

Про таке пристосування, серед іншого, свідчать і гіпернормалізми, що трапляються в його проповідях, наприклад: praes. 2 sg. gieydzi 71, n. pl. perkūonay «грім» 33?, g. sg. prapuolt ies 159, inf. prapuolti 56, praes. 1 pl. tiek iem «віримо» 362?, g. pl. wieszn iu «вишень» 372, il. sg. zodien 33. Отже, можна сказати, що K. Lukauskas, чиє жмудське походження підтверджують також мовні дані його проповідей, був досить типовим представником церковної писемної койне XVIII ст.

127

Збереглися також окремі проповіді або їхні частини в різних збірниках польських чи латинських проповідей. Так, у відділі рукописів Вільнюського університету зберігається збірник польських проповідей 1767–1768 рр., ретельно переписаний дрібним почерком, немов підготовлений до друку (F3–N 1033); у ньому є також одна незакінчена литовська проповідь, а ще латинські тексти й нотатки⁵³. Однак мова її дуже погана (очевидно, її написав уже сильно сполонізований або польського походження священнослужитель) і ґрунтується на церковній писемній койне.

Само собою зрозуміло, що рукописні проповіді, написані тим чи іншим варіантом церковної койне, не могли істотно вплинути на розвиток литовської писемної мови, оскільки були недоступні ширшому колу тих, хто писав. Однак вони важливі як пам’ятки писемної мови XVIII ст., яка значно занепала, адже відображають тогочасне вживання цієї мови та тенденції її розвитку.

§ 17. Церковна койне в букварях

Церковною койне писали не лише твори суто релігійного змісту, а й букварі, у яких тексти для читання також здебільшого були релігійними: молитви, гімни, літанії, тексти катехизму (за винятком віршованої панегірики на честь ryškė).

Коли у XVIII ст. з’явився перший литовський буквар, наразі важко сказати точно. Бібліографи припускають, що його могли надрукувати близько 1759–1761 рр. ⁵⁴. З відомого видання 1763 р., на титульній сторінці якого міститься напис «Dabar naujey pardrukawotas», можна зробити висновок, що його видали раніше (можливо, до 1763 р. вийшло не одне видання?).

Видання 1763 р. мало назву «MOKSLAS SKAYTYMA RASZTO LĘKISZKO DEL MAZU WAYKIELU», однак у ньому молитви та інші тексти катехизму були надруковані паралельно литовською і польською мовами (спочатку йде литовський рядок, а за ним — польський; так зроблено навіть на титульній сторінці).

Сам буквар становить лише зовсім невелику частину книжечки обсягом 64 с. (4 с.). Спочатку в ньому подано 3 варіанти латинської абетки: античну литовську — 28 великих і 35 малих літер, польську в готичному стилі (великих і малих літер) та німецьку готичну (також великих і малих літер). Після таких абеток наведено таблиці складового читання під назвою «SUDIEIMAS SYLLABŲ», а за ними — уже згадані релігійні тексти.

1766 р. видання 1763 р. було перевидано. Але в пізніших виданнях (наприклад, 1783, 1790, 1796, 1799 рр.) від польського тексту вже відмовилися, а назва звучала так: «MOKSLAS SKAYTYMA RASZTA LIETUWISZKA DIEL MAZU WAYKU» (від якого видання це було зроблено, наразі невідомо, оскільки видання, що вийшли до 1783 р., не збереглися).

Мова всіх відомих видань букваря подібна до мови багатьох інших релігійних творів XVIII ст. Це церковна койне, більшою чи меншою мірою змішана з жмуд-

⁵³ Žr. dar Labedys J. Lietuvių kalba XVII–XVIII a. viešajame gyvenime, Vilnius, 1958, 38.

⁵⁴ Див. LTB 1, 266.

128

…ностями. Мова видань 1763 і 1766 рр. майже зовсім не відрізняється. У цих виданнях уживання як аукштайтських, так і жмудських форм непослідовне. Як і в інших друкованих виданнях того часу, характернішими є аукштайтські риси — форми з аукштайтськими дифтонгами [uo], [ie], з аукштайтськими африкатами, з аукштайтськими закінченнями іменників та дієслів, пор.: а) род. відм. одн. duonas 68⁵⁵, знах. відм. мн. nuogus 9, wielzki alus 22, теп. час 3 ос. gayluos 12, клич. відм. одн. wienas Diewe 15, прийм. prielz…; б) род. відм. одн. jaučia 8, žodzia 17, pradžios 46…; в) наз. відм. одн. reykatas 21, pirmas 48, wardas 55, знах. відм. одн. pačios [merties 27, meytes 34, наз. відм. мн. dayktay 46, оруд. відм. мн. jaunuole 53, nupetnuofe 36, теп. час 3 ос. giwena 65, [zaukia 10, наказ. спосіб 2 ос. мн. darikite 54, pafilikit 25… Як приклади жмудських форм, які нерідко чергуються з аукштайтськими рисами, можна навести такі форми: присл. tuiaus 35, род. відм. мн. kurius 27, nupetnus 35, наз. відм. одн. ližuw ingas 56, trins «три» 41, дав. відм. мн. wyfims 27, Senims 56 (// іншим 9, wifiems 27), наз. відм. мн. dowenas 10 (// род. відм. одн. dowanos 30), род. відм. одн. muna 36, теп. час 3 ос. fied 7, reyk 39, теп. час 1 ос. мн. turem 54, умовн. спосіб 3 ос. butum 32, turietum 21, умовн. спосіб 1 ос. мн. dziaugtumemos 62.

Мабуть, у виданні 1783 р. трохи більше жмудських рис, особливо відображень піддіалекту доунінінків, пор.: дієприкм. теп. часу rokuwdamis 24, теп. час 1 ос. одн. gayluws 15, 18, wyluws 18, род. відм. мн. greiku «греків» 22, род. відм. одн. Eywos «Єви» 21. Однак і в цьому виданні жмудські риси часто вживаються поряд із характерними для попередніх видань аукштайтськими рисами. Те саме можна сказати і про видання 1796 та 1799 рр., які спиралися на попередні⁵⁶.

§ 18. Відображення церковного стилю в адміністративних текстах

Відображення церковного стилю можна знайти й у нечисленних текстах адміністративного стилю. Мабуть, найдавніший серед таких текстів — статут сільських судів Шяуляйської економії, надрукований 28 липня 1780 р.⁵⁷ Мовною основою тексту цього статуту є аукштайтська говірка з поодинокими жмудськими рисами, пор.: (початок) «Wiresnibe Administracijos Skarba Jomilstos Karaliaus Szaulu Ekonomios trogszdama wisados, ko gieriausim stonie, ir paredkie uzleykti Walszczonius, ir wisokius Giwiananczius Ekonomio, o pažindama jog Sprawiedliwastis, ir pakajus tarp anu, ir ko labiau-se reikalingas, pastanawije wisokioms niezgadoms, ir nespakajnastims, priartinti gafa, a wzajemnaj noredamas kiek galent daryti wisokio wiresnibe Sprawiedli-wastis, kayp twircziause, žiemesnose punktuosie dara paretka – …»

Оскільки текст має юридичний характер, у ньому багато різних (переважно запозичених) правових та адміністративних термінів: апеляція, апелювати, декрет, dasviečyti «засвідчити», kaltybė «провина», protokulas, provotis «судитися», spravedlyvastis «справедливість», sprova «справа, питання», sūdas, vaitas, valsčius, vyresnybė та ін.

⁵⁵ Тут наведено форми з видання 1763 р.

⁵⁶ Тому твердження, що «на зламі XVIII–XIX ст. буквар став цілком жмудським» (Zinkevičius Z. LKJ 4, 42), не зовсім точне.

⁵⁷ Їхній текст опублікував A. Janulaitis у «Lietuvių tautoje» (kn.II, d.1, Vilnius, 1911,129–131).

129

На основі церковної койне було перекладено й текст конституції від 3 травня 1791 р. Це найбільший литовський рукописний текст адміністративного стилю XVIII ст., який досі не зазнав ґрунтовнішого лінгвістичного аналізу. Оскільки цей текст призначався для всієї Литви, зрозуміло, чому в ньому намагалися не відхилятися від мовних норм, характерних для писемності тієї доби.

І справді, у цьому тексті значного формату обсягом 45 сторінок, названому „Prowa pastanawita treczio Dieno Moios 1791. Meatu“ і перекладеному з польської мови, переважають середньозахідні форми, зрідка приправлені жмудськими рисами, пор.: а) інф. pritaist 2, miteti 1, род. одн. iszaydima 5, знах. одн. kartaiata «картка» 25, знах. мн. miatus 6; б) оруд. мн. dayktósiė 5, rafztosie 4, род. одн. szios dienos 8, Lietuwos 2, інф. dot 7, інф. iesz koti 4, наз. мн. tie 30, прийм. priefz 3, знах. одн. diena 15, в) дав. мн. patiem sawiems 1, kitiems 2, swetimiems 1, г) наз. одн. pradzie 8, род. одн. pradžios 12, waldžie 7, дав. одн. prieinancziam 25, оруд. мн. tukstanczieys 31, Žodzieys 28, ґ) наз. мн. Bajoray 20, Waykay 13, оруд. мн. su wisays Warpays 19, dwilikays nedie leys sekretnays balsays 31, 28, е) інф. aprinktie 28, pasiraszitie 9, kiszties теп. ч., sudėtie 27⁵⁸...

До жмудських рис, що трапляються в тексті Конституції, можна зарахувати форми ja-основ, наз. мн. noriem 3, род. мн. turiencziu 19, форми наз. одн. Prezydents 22, tuszts там само, Seymiks 19, теп. ч. 3 mok «уміє» там само, prypol «належить» 4, оруд. одн. pirmoio dieno 19, Lietuwo 30, to knigo 32, dieno asztoniolikto 18. Однак останні, як відомо, характерні також для західних аукштайтів Піджмуддя. Безперечно, до жмудських рис належать форми aple «про» 18, pry «біля» 5, Je «якщо» 10, par «через» 4, 17, теп. ч. 1 мн. paliektam 3, але вони вживаються непослідовно, найчастіше спорадично.

Серед друкованих, дещо пізніших документів адміністративного стилю варто згадати відозви й постанови, що з’явилися наприкінці XVIII ст. Це постанова депутатів литовської скарбниці від 23 квітня 1794 р. про передачу до державної скарбниці староства Паланги, що належало єпископові Й. Масальському⁵⁹; відозва Верховної національної ради Литви від 30 квітня того ж року до всіх мешканців Литви із закликом захищати свою Вітчизну від російських окупантів („Aczisaukimas Rodos neydidziasias naradaus letuwos...“)⁶⁰; а також відозва полковника литовського війська Ксавера Неселовського від 12 травня того ж року до мешканців Паланзької волості з проханням підтримати військо, яке воювало з російськими окупантами⁶¹.

З них з погляду розглядуваної проблеми цікавішою є відозва Верховної національної ради Литви. Вона цікавіша тим, що в ній, без особливої послідовності, елементи церковної койне змішані з певними жмудськими та східнолитовськими рисами, пор.: а) род. мн. Sunaytey 128, знах. мн. sunos 127,

⁵⁸ Тому твердження, що цей текст нібито перекладено «переважно жмудським діалектом» (Zinkevičius Z. LKJ 4, 50), є неточним.

⁵⁹ Його текст передрукований А. Янулаїтісом у виданні „Praeityje“ (т. 1, Kaunas, 1930, 360).

⁶⁰ Цей текст передрукований Ю. Луке́вічюсом у виданні „Lietuvių tautoje“ (кн. 2, ч. 1, 127–129).

⁶¹ Текст передрукований А. Янулаїтісом у виданні „Praeityje“ (т. 1, 360–361).

130

д. мн. anyms // anièms 128, місц. мн. Dwarunfy, namuly // Dwarosie т. с., теп. ч. 3 nore т. с., теп. ч. 2 мн. galet т. с., наказ. спосіб 1 мн. Muszkimos 129, 2 мн. deginkiet 128, ginkietes 129 // ginkites т. с., duokiet 128… і б) наз. одн. жін. р. abdinkta «покрита» 129, знах. одн. dziauksmu 127, tu waynu т. с., знах. мн. runkas 28, оруд. одн. gietaziu ir ugniu 127, ugniu ir Mieczų 128, теп. ч. 3 plesza, tusa «тягнеться» т. с., присл. drusiey «сміливо» 127… Очевидно, таким змішаним мовленням хотіли догодити всім людям Литви, представникам різних говірок.

Про діалектну основу відозви кс. Неселовського немає чого говорити, оскільки це короткий (22 рядки) текст, до того ж написаний спотвореною мовою, сповненою полонізмів. Дещо довшою та з виразними жемайтськими рисами є постанова депутатів литовської скарбниці. Її вже можна вважати майже цілком жемайтською, пор.: нейтр. Iszduwta «видано» 361, дав. одн. dwaruw т. с., присл. dabarçiuw «тепер» т. с., wisumet т. с., род. одн. Lyituwos т. с., prisz т. с., наз. мн. tyi «ті» т. с., род. одн. Palungos 360, дав. мн. wysokims zmónyns 361, місц. мн. reykatusy т. с. miestusy т. с., наз. мн. wysy giwentoja т. с., мин. ч. 3 turieje т. с. та ін. Такі приклади свідчать, що автор тексту сам був жемайтом і свідомо намагався пристосуватися до говірки приморських жемайтів (доунинінків) — паланзьких — говірки⁶².

§ 19. Підсумкові зауваги

Розглянувши литовські тексти різних жанрів (друковані й рукописні) Великого князівства Литовського XVIII ст. з погляду взаємин писемної мови й говірок, бачимо, що ці взаємини були іншими, ніж у XVI–XVII ст. Можна сказати, що вже від початку XVIII ст. у католицьких текстах (а в кальвіністських іще раніше) взяли курс на творення певної спільної мови, яку я називаю церковною койне. Хоча причини такого повороту ще не з’ясовано належним чином, їх могло бути кілька, і цей поворот мав важливе значення для подальшого розвитку литовської писемної мови не лише у XVIII, а й у XIX ст. Наслідком цього повороту стало те, що форми середньо- (відповідно західно-)авкштайтського діалекту було кодифіковано в граматиці 1737 р., і до другої половини XVIII ст. вони переважали в текстах. Але в другій половині цього століття, зі збільшенням числа авторів релігійних текстів, які походили із Жемайтії, церковне койне більшою чи меншою мірою почали розбавляти елементами жемайтського діалекту (особливо його західних говірок).

У деяких текстах того часу (у «Žiwatas» 1759 р., «Knigialeie apraszanczioie broctwa» Юозаса Букоти 1773 р., у рукописних проповідях «Contio») шар жемайтських елементів настільки виразний, що можна говорити про жемайтську діалектну основу цих текстів.

З іншого боку, у XVIII ст. не з’явилося (принаймні мені не довелося виявити) таких литовських текстів Великого князівства Литовського, у яких зовсім не було б тих чи тих елементів церковного койне (вони є не лише в релігійних друкованих виданнях і рукописах, а й в елементах

⁶² Про жемайтську діалектну основу проповіді Миколаса Карпавічюса від 20 квітня 1794 р. див.: S u b a č i u s G. Žemaičių bendrinės kalbos idėjos, Vilnius: 1998, 58–64.

131

менторіях, документах адміністративного характеру). Усе це, а також досить часті в текстах того століття гіпернормалізми, виразно свідчить про певні тенденції до уніфікації церковного стилю литовської писемної мови. Цікаво й те, що в деяких текстах як початку, так і кінця XVIII ст. відображено також певні особливості східноавкштайтських і дзукських говірок, які надають церковному койне ще більшої діалектної мозаїчності.

Надійшло 1998 04 21

СКОРОЧЕННЯ

AA – Золотий вівтар... 1793

Ad⁵⁹ – Вівтар духовний... 1759

Ad⁷⁸ – Вівтар духовний... 1778

Ad⁹⁶ – Вівтар духовний... 1796

BŠ – Голос серця... 1726

KN – Kniga Nobaznistes Krikščioniszkos... 1653

LB – Бібліографія Литви 1, 1547–1861. Доповнення, Вільнюс 1990.

LDK – Велике князівство Литовське

LKJ – Zinkevičius Z. Історія литовської мови 4, Вільнюс: Mokslas, 1990

LKK – Питання литовського мовознавства 38. Вільнюс: Інститут литовської мови, 1997.

LTB – Бібліографія Литовської РСР 1, 1547–1861, Вільнюс: Mintis, 1969

Pav¹ – Pawinasties Krikscioniszkas...1765

Pav² – Pawinastis Krykscionyszkas...1781

PKr² – Pamokslas Krikščioniszkas...1743

PKr³ – Pamokslas Krikščioniszkas...1762

RS – відділ рукописів

SIG – Slavočinskis M. Giesmes... 1646

VUB – бібліотека Вільнюського університету

ВЗАЄМИНИ МІЖ ЛИТОВСЬКОЮ ЛІТЕРАТУРНОЮ МОВОЮ ТА ДІАЛЕКТАМИ У ВЕЛИКОМУ КНЯЗІВСТВІ ЛИТОВСЬКОМУ У XVIII СТОЛІТТІ

Резюме

У статті на основі фонетичного й морфологічного аналізу прикладів із писемних пам’яток XVIII століття Великого князівства Литовського — пісенників, молитовників, євангельських текстів, рукописних проповідей, букварів і канцелярських документів — досліджено діалектну основу литовської літературної мови. Дослідження показує, що неоднорідна діалектна основа XVI–XVII ст. починаючи з XVIII століття дещо змінилася: східноаукштайтський варіант літературної мови було замінено середньоаукштайтським (відповідно, західноаукштайтським). Цей поворот особливо очевидний у виданні «Ewangelie Polskie y Litewskie» 1705 року, а також у граматиці «Universitas Linguarum Litvaniae» 1737 року. Значна кількість інших релігійних творів XVIII століття також спирається на середньоаукштайтський діалект, який, однак, містить певні елементи жемайтського та аукштайтського діалектів. Винятками є переклади «Ziwatas Pona yr Diewa musu Jezus Christusa» 1759 року та «Knigiale apraſzanti broctwa» 1773 року з польської мови, у яких багато жемайтських елементів

132

наявні. Загалом литовська літературна мова XVIII століття є сумішшю різних діалектів, тому її слід називати церковною писемною койне. При цьому слід зважати на те, що така койне вживалася не лише у XVIII ст., а й у релігійній писемності майже всього XIX століття.

133