LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XL (1998)

Vilija SAKALAUSKIENĖ

Інститут литовської мови, Вільнюс

Влада СЕМАНТИКА ТА ЇЇ ВИРАЖЕННЯ В ЛИТОВСЬКІЙ МОВІ

1.0. Кожне слово належить до певної лексичної мікросистеми, що виражає частину реальності. Це можуть бути групи слів, які відображають дуже широку сферу існування матеріального світу. Слово належить до певної лексичної групи, що має певні межі, які регулюють семантичну структуру слова та його розподіл за значеннями. Щоб визначити місце слова в лексико-семантичній системі, етимологічно ідентифікувати його та встановити відповідники в споріднених мовах, досліджувані слова можна описати методом семантичних полів (Karaliūnas 1987: 19). Класифікація лексики на семантичні поля — дуже зручний метод дослідження семантики слів (Jakaitienė 1980: 29). Термін семантичне поле (нім. semantisches Feld, англ. semantic field, рос. семантическое поле) у мовознавстві тлумачать дуже по-різному. У цьому разі дотримуємося найпоширенішого його визначення: семантичне поле утворюють слова, об’єднані щонайменше однією спільною ознакою значення (Karaulov 1976: 23–34; Jakaitienė 1980: 29; Gudavičius 1983: 285). «Ця ознака найчастіше екстралінгвістична: спільна предметна сфера, спільне призначення, функція, яку виконують явища дійсності, названі цими словами» (Jakaitienė 1980: 29). J. Karaulovas дотримується думки, що достатньо бодай однієї спільної ознаки значення, спільної асоціації, яку викликають слова, аби вважати їх членами одного семантичного поля (Karaulov 1976: 64). Таке семантичне поле складається зі слів, що належать не до однієї частини мови, а до різних частин мови (Jakaitienė 1980: 30). Слова досліджуваного семантичного поля також належать до різних частин мови, однак усі вони мають спільну ознаку значення, спільний структурний елемент слова — базову морфему.

2.0. Семантичну ознаку «влада, керівництво, управління» в литовській мові мають похідні від кореня vald-, veld- (пор. індоєвроп. *val- «бути сильним») (Pokorny 1959: 11–12). У германських, балтійських і слов’янських мовах похідні цього кореня розширено зубним приголосним d- (-dh-) (нім. -t- walten): гот. waldan, рос. владеть, старослов. володеть, лат. vàldìti, прус. weldiśnan «володіти» тощо.

У литовській мові поняття, виражені похідними від кореня vald-, veld-, утворюють семантичну модель «влада — суб’єкт влади / об’єкт влади — місце застосування влади».

79

2.1. Поняття влади виражається дієсловами, що позначають дії, пов’язані з набуттям і володінням владою: valdyti «мати владу, панувати», veldėti «набути, мати у власності, заволодіти». Поряд із здавна успадкованими словами є й нові похідні. Оскільки утворювалося чимало нових слів на позначення понять моралі, етики, економіки та феодальних відносин, поряд із ними трапляються також новотвори для позначення понять соціальних відносин, наприклад: valdauti «правити, панувати», valdėti «мати користь, користуватися», valdinėti ітератив від valdyti, valdinti «стежити за порядком, керувати, упорядковувати», valdoti «правити, панувати», veldinti «пор. veldėti» тощо. Для новотворених дієслів часто використовувалися суфікси -auti, -oti: valdovauti «панувати», valdoti, valdžioti. Такі новотвори численні в писемних пам’ятках XVI–XVII ст.: І сталося згодом, що Давид побив филистимлян і підкорив їх LKŽ XVII 1026 (Ch Krn 19, 1)¹; Наповнюйте землю, володійте нею і пануйте над рибами морськими LKŽ XVII 1042 (Ch1 Moz1, 28). І підкорена та земля під лицем Господнім LKŽ XVII 1042 (Ch1 Krn22, 18). Могутній королю, прав нами LKŽ XVII 1047 (Mž 274–275). Із тебе вийде вождь, який володітиме людьми LKŽ XVII 1047 (DP 58). Панував і володарював як у духовних, так і у світських справах LKŽ XVII 1047 (DP 26).

У працях M. Mažvydas, K. Daukša, S. B. Chilinskis і K. Sirvydas вживаються дієслова з коренем vald-: valdyti, valdžioti, рідше valdauti (його префіксальний похідний варіант pavaldauti зафіксовано в Біблії S. B. Chilinskis). У працях J. Bretkūnas дієслово valdyti та його похідні не зафіксовані; трапляється лише veldėti та його похідні (paveldėjimas BB 1 Moz 15, 3; išveldėti BB Jer 48, 1; BB Teis 3, 13; paveldėti BB 1 Mak 1, 9). Valdyti і veldėti часто вживаються у працях S. Daukantas і S. Stanevičius. У говорах переважно вживається valdyti та його префіксальні похідні. У східноаукштайтських говорах досить часто трапляються гібридні форми: valdžiavóti LKŽ XVII 1046 (Čb, Žž, Ds, Trgn, Slč, Klt, Ut, Slm), valdžiūti LKŽ XVII 1047 (Dglš, Švnč, Tvr, Str, Prng).

2. 2. Поняття влади виражається також абстрактними іменниками від дієслова valdyti: valdžia (Skardžius 1996: 68; Urbutis 1978: 285; PLKG 1957: 163), valdymas. У працях M. Mažvydas зафіксовано абстрактний іменник від дієслова із суфіксом -ymas: Vis est jo valdinme LKŽ XVII 27 (Mž 270), у працях K. Daukša та S. B. Chilinskis — похідне з закінченням -(i)a valdžia. Інші похідні valdystė, valdonystė «влада, панування, перебування володарем» уживаються в писемних працях і друкованих виданнях XIX ст. (S. Dauk. Kel 1881, 62, LT II 479), valdonýbė «влада, панування» (зафіксовано в «Литовсько-німецькому словнику» A. Kuršaitis), valdymė «влада» (зафіксовано у Варняй), veldėnė «панування, управління» (зафіксовано у словнику A. Krauzė).

¹ Ілюстративні приклади взято з «Словника литовської мови» та його картотеки.

80

Розглянувши слова цієї групи, можна виокремити одну особливість семантики влади — абстрактність.

3.0. До групи слів семантичного поля влади належать також слова, що позначають, з одного боку, носія влади (суб’єкта влади), а з іншого — особу, підпорядковану носієві влади (об’єкт влади).

Суб’єкт влади (носій) позначається словами: valdovas, valdõnas, val- džionis, valdžiotojas, valdžiūnas, valdytojas, valdininkas, veldėtojas та ін. Назви носія влади утворені за допомогою різних суфіксів. Ці похідні слова з’являлися в литовській писемній мові в різний час. Окрім народної литовської лексики, певний шар лексики литовської писемної мови XVI–XVII ст. становили різноманітні неологізми, створені авторами того часу. Більшою чи меншою мірою неологізми трапляються і в пізніших писемних пам’ятках тієї доби.

У писемних пам’ятках XVI–XVII ст. зафіксовано похідні із суфіксами -tojas, -onas, -onis, -ovas. За допомогою суфікса -tojas переважно утворюються іменники від вторинних дієслів, основи інфінітива яких закінчуються на -o-, -ė-, -y- та ін. (Skardžius 1996: 87). Valdýtojas (:valdýti) «той, хто править, панує; володар» уживається в Біблії С. Б. Хілінскіса: Žinote, jog tie, kurius vertais sant išmano, kad būtų valdytojais žmonių, valdžią turi and jų LKŽ XVII 1040 (Ch Mr 10, 42); у «Постилі» Й. Бреткуна: ...didis dangaus ir žemės valdytojas LKŽ XVII 1040 (BP I 420). У діалектах і фольклорі вживається у значенні «той, хто стежить за порядком, керує»: Tevas buvo an savo ūkio valdytojas LKŽ XVII 1040 (Grv). Ir atejo gaspadorius, tų namelių valdytojus LKŽ XVII 1040 (Kpč). У XVI–XVII ст. литовських адміністративних і юридичних термінів загалом було мало; канцелярські та правові документи перекладалися з німецьких або польських оригіналів, і перекладачі залишали їхні терміни без змін. Однак у деяких перекладах владних указів траплялися й литовські терміни такого типу. Наприклад, в указі короля Польщі та Литви Владислава IV від 1639. IV. 22 вжито valdžiotojas «чиновник» (Palionis 1995: 97). У Біблії Й. Бреткуна зафіксовано ще один похідний термін — veldėtojas «володар»: Kaip tatai kananitaì ir visi veldėtojai žemės girdės, tada anys mus apstos LKŽ XVIII 605 (BB Joz 7, 9). Цей термін зафіксовано у словнику К. Ширвідаса та в «Punktai Sakymų»: Miestavaldis, miesto val- džitojas LKŽ XVII 1047 (SD 21). Kokias yra valdžiotojas miesto, tokie ir kurie gyvena jampi LKŽ XVII 1047 (SP I 124).

Похідні із суфіксом -onas зафіксовано у словнику К. Ширвідаса (valdõnas «підданий»), у «Punktai Sakymų», словниках П. Ругіса, Г. Мількуса та А. Краузе. К. Бюга тлумачить це слово двояко. Він стверджує, що valdõnas: 1) могло виникнути від праіндоєвропейського суфікса *-on-; 2) може походити від основи дієслова valdā- і суфікса -na- (наз. в. -nas). Крім того, існує дієслово valdóti, укр. volodati (Būga 1959: 372). Valdõnas «правитель, власник» трапляється у фольклорі: Mano motušė – gaspadinėlė, namelių valdónėlė LKŽ XVII 1041 (JD 275); Kelkis, kelkis, bernužėli, ūbo lauko artojėli, jautelių valdónėli LKŽ

81

XVII 1041 (BsO 270); Ai, kur dejai brolelį, žirgelio valdonėlį? LKŽ XVII 11042 (LB 137).

Похідні із суфіксом -ona (valdona «правителька») трапляються у фольклорі: O aš mergaitė, tu kvietkų valdona LKŽ XVII 1041 (Sln); Išėjo panenkaitė, viso dvaro valdonaite, be rūtelių vainikėlio, be aukselio žiedužėlio LKŽ XVII 1041 (Vs).

Поряд із похідними із суфіксом -onas вживається похідне із суфіксом -onis valdžionis (valdžia, valdioti) «володар, правитель», яке з’явилося в писемних пам’ятках XIX ст., коли почалося зацікавлення минулим Литви та її історією. Valdžionis — один із неологізмів, уживаних С. Даукантасом.

У працях С. Даукантаса трапляються й інші суфіксальні похідні зі значенням суб’єкта влади: valdžiūnas «володар». У фольклорі трапляється valdūnas: Ko žirgelis smūtnas ir jo valdūnėlis? LKŽ XVII 1043 (Lzd), це слово зафіксоване у словнику М. Нідермана. Похідні із суфіксом -ūnas зафіксовано в пам’ятках прусської мови, наприклад, waldins «Erbe» (Mažiulis 1997: 217), у латиській мові — valdūons «правитель».

У діалектах і фольклорі більш поширені valdaunīkas (-ūkas) «правитель, володар» LKŽ XVII 1026 (Ūd, Lzd, Al, Kpč), valdžiaunīnikas LKŽ XVII 1029 (Prl), valdininkas «державний службовець» (Sb, Žr, Pnd, Všk, Mžš, Pns, Brt, Btg, Jrb). Останній неологізм з’явився разом із мовною діяльністю Й. Яблонскіса наприкінці XIX ст. Й. Яблонскіс замінив уживане в тогочасній писемній мові слово uredininką на valdininkui, чітко відмежовуючи його від valdovą «людини, яка править і владарює над великою територією, заселеною людьми» (Skardžius 1996: 601).

Небагато назв осіб утворено із суфіксом -ovas, однак, як зазначається в «Граматиці литовської мови», ним і нині утворюють нові слова: ieškovas, skaitovas, vadovas, žiūrovas (Paulauskienė 1994: 76). Valdōvas «той, хто править, панує; володар» — похідне від дієслова valdyti та суфікса -ovas; пор. слов’янське voldati > укр. володати (Skardžius 1996: 387). У найдавніших джерелах (Мажвідаса, Даукаси) у значенні «володар» уживається давнє двоосновне слово, успадковане з праіндоєвропейської мови, — viešpat(i)s «владыка, государь», у пізніших авторів — у значенні «бог». Valdōvas у діалектах і фольклорі трапляється у значеннях «упорядник», «власник», а у значенні «володар» зафіксоване в «Clavis Germanico-Lithuana», словнику Г. Г. Ф. Нессельмана та інших пізніших словниках.

Ще один спосіб появи нових слів — запозичення слів з інших мов. До досліджуваної групи слів належить valdīmieras «володар» (запозичення з російської мови Володимир), зафіксоване у словниках Е. Френкеля та М. Нідермана; valdimieras — у словнику А. Куршайтіса та працях авторів XIX ст. Д. Пошки, С. Даукантаса, С. Станявічюса, М. Валанчюса, переважно в жемайтських говірках. У «Словнику східних шяуляйських дунінінків» та «Піснях» А. Юшки вживається у значенні «упорядник, опікун»: Nėra mūsų ūktverio, tų namų valdimiero LKŽ XVII 1028 (JD 629). Vaikas be valdymiero negalia būti, pasiunta DūnŽ. К. Бюга стверджує, що ця литовська назва володаря була не чим іншим, як Володимир Великий. Цей

82

ім’я могло потрапити до литовців через ятвягів, і литовці могли дізнатися його ще за життя Володимира (Būga 1958: 343).

3.2. До семантичного поля суб’єкта влади належать також paveldėtojas «новий власник, управитель спадщини», veldėjas «спадкоємець», veldėtojas. Найдавніше з них у писемних пам’ятках і словниках зафіксовано paveldėtojas (R, MŽ, Q, N, K). У сучасній литовській мові, як і в латиській, найчастіше утворюють іменники з суфіксом -ėjas від первинних дієслів. Від вторинних дієслів похідні з таким значенням зазвичай утворюються лише із суфіксом -tojas. У пісенній мові можна знайти іменники із суфіксом -ėjas, утворені від вторинних дієслів (Skardžius 1996: 84). Veldėjas уживається у працях S. Daukantas і M. Valančius, veldėtojis зафіксовано у словнику Fr. Kuršaitis.

4.0. Об’єкт влади позначається словами, що означають власність (особу, майно). У феодальному суспільстві кріпаків вважали майном, власністю, і вони переходили у спадок. У давніх писемних пам’ятках зафіксовано соціальний термін veld amas, який у XV–XVI ст. означав людину, що перебувала під владою іншої людини; так називали невільного селянина, який належав великому князеві, а той за різні заслуги дарував його своїм заслуженим урядовцям — боярам або єпископським маєткам. Разом із велдамом передавали не лише окрему особу, індивіда, а й землю, якою він користувався, його худобу та інше майно. Соціальний термін veld amas, який зник із литовської мови вже наприкінці XVII ст., зафіксовано у працях M. Mažvydas, B. Vilentas, J. Bretkūnas і K. Daukša. У «Катехизмі» M. Mažvydas і «Постилі» K. Daukša поряд із veldamo уживається paduonis, paduotieji (Paduotieji alba veldamai MŽ 32). У литовських писемних пам’ятках XVI ст. ці слова були синонімами, і змістової різниці між ними вже не було. Veldamas трапляється лише в текстах, де йдеться про заселені литовцями землі Великого князівства Литовського. Найдавніший акт, у якому згадується veld amas, датується другою половиною XV ст. (1454–1470); із XVIII ст. знайдено лише один такий акт (1719 р.) (Lingis 1970: 295). Походження соціального терміна veld amas не викликає жодних сумнівів — це дієприкметник теперішнього часу пасивного стану дієслова veldėti (Būga 1959: 668).

Назвою підданого у писемних джерелах XVI–XVII ст. позначали також інший похідний утвір того самого кореня valdōnas «підвладна особа, підданий», зафіксований у працях K. Sirvydas: Nes kokie yra vyresnieji, tokie esti ir jų vald onai LKŽ XVII 1041 (SP I 124). Це слово трапляється у фольклорі, у словниках D. Sutkevičius, G. H. F. Nesselmann та інших пізніших лексикографічних працях.

До семантичної групи об’єкта влади належить новотвір: valdinys «підвладна особа», зафіксований у працях M. Valančius і J. Jablonskis, а також у словниках E. Fraenkelis, J. Ryteris, A. Kuršaitis і A. Lalis. Valdinys — похідне від дієслова valdyti і суфікса -inys (-inė); утворене від нього префіксальне похідне — pavaldinys. Інші похідні: valdžionis «підвладна особа, підданий» (Valdžionys buvo palinksminti dideliai meilingu žodžiu ciesoriaus miuso (M. Valanč) LKŽ XVII 1046; valdijietis «громадянин, підданий», зафіксований у словнику A. Kuršaitis; valdytinis «підвладна особа —

83

», уживається у перекладі Біблії J. Skvireckas. Це слово наводить також LKŽ XVII 1040. Похідні такого типу зазвичай позначають предмет або особу, охарактеризовану через спрямовану на неї сторонню дію (виконувану кимось іншим або здебільшого вже виконану). Імовірно, слово утворене за аналогією з похідним statytinis «особа, призначена на певну посаду, залежна від того, хто її призначив, і виконує його розпорядження». Частина таких похідних зазвичай утворюється від пасивних дієприкметників минулого часу. Однак нині утворення всіх похідних цього типу правильніше було б розглядати інакше, а саме виокремлювати суфікс -tinis, -ė, який додається до основи інфінітива дієслова (найчастіше перехідного) (DLKG 1996: 107).

З посиленням феодального ладу й державної влади формувалися назви населення відповідно до його соціального становища. Žmogumi почали називати землероба з родиною, який жив зі свого господарства та виконував повинності. Ця назва відповідала сучасному поняттю «селянин». У господарських і правових актах людей поділяли на волосних і дворових (Jurginis 1962: 20). Valstietis «той, хто займається землеробством, хлібороб», «людина волості, двору» — очевидний новотвір, який трапляється лише починаючи з праць V. Kudirka і J. Jablonskis. Селяни становили найчисельніший суспільний стан XV–XVI ст.; вони не мали жодних політичних прав, виконували в державі лише повинності й нічого від неї не отримували. Одні селяни були вільними, інші — прикріпленими до землі, а ще інші — рабами. Однак у XVI ст. вони всі зрівнялися й стали кріпаками (Šapoka 1989: 239). У державних актах, а також у давніх писемних пам’ятках певну категорію селян позначали словами žmogus (Jurginis, зазначена праця), kaimynas (Lingis 1970: 297). У «Постилі» K. Daukša перекладає польське poddany словом kaimynu, а у виправленому анонімним автором 1605 року «Катехизмі» K. Daukša слово kaimynas замінено на valstinin ku (Lingis 1970: 299): Ir teigi daryt šeimynai ir valstinyk amus savo įsakysime LKŽ XVIII 68 (AK 65).

У ранніх польських документах уживалися по суті ті самі литуанізми, що й у слов’янській мові литовських канцелярій. Valstininkas, відповідно valstinykas «підданий, селянин», зафіксовано 1546 року; польське wolsnik (Zinkevičius 1988: 122) уживається також у друці XIX ст. («Aušra»).

Ще одна назва селянина пов’язана зі створенням волостей: valsčionis «селянин, житель волості» (пор. польське włos cianin). Після зникнення в Литві удільних князів змінилося управління краєм. Сільські громади за зразком руських земель стали називати волостями, а їхніх жителів — волостянами (Jurginis 1962: 17).

5.0. Об’єкт влади — майно — виражається кількома словами з коренем vald-, veld-. Усі вони є новотворами: valdà «нерухоме майно, яким управляють» — юридичний термін, що й нині вживається в юридичних текстах у цьому значенні. Проста структура свідчить, що valdà є похідним від дієслова valdyti і закінчення -a; veldė «спадок, спадщина» — похідне від дієслова veldėti і закінчення -ė. Давній похідний утвір veldenija «успадкований маєток, садиба» зафіксовано в Біблії J. Bretkūnas. Цей факт наводить і E. Fraenkelis, однак походження слова неясне. E. Fraenkelis стверджує, що veldenija (veldėti) утворилося від valadenija, зафіксованого у J. Bretkū-

84

у Біблії (BB 4 Moz 18, 28). Пр. Скаржюс останнє вважає запозиченням (пор. біл. владенье) (Skardžius 1931: 234).

6.0. Інша група розглядуваних слів має сему «територія». Територія як адміністративна одиниця називається похідними словами: valščius, valdyba, valdā, valdā-mystė, valdystė, valstis, valdānija, valdonija.

У перших указах про владу трапляються специфічні юридичні терміни. Серед багатьох таких термінів зафіксовано valščius. Валщіуси згадуються вже наприкінці XIV ст. в описах шляхів хрестоносців до Литви. Валщіус складався з кількох сільських громад і шляхетських сіл. Існували й зовсім малі валщіуси, розташовані навколо сіл і замків великого князя. Члени громади валщіуса (раніше вже згадані валщіоніси) спочатку були вільними селянами. Коли валщіоніси стали кріпаками, валщіусами почали називати також маєтки великих феодалів. Valščius — «адміністративно-територіальна одиниця», «територія під управлінням, володіння». Е. Френкель у «Етимологічному словнику литовської мови», спираючись на думку Пр. Скаржюса, що valščius < vald-tjus, зазначає, що це слово належить до спорідненої з valdyti групи слів і аж ніяк не є запозиченням (Fraenkel 1965: 1192). Valščius у значенні території під управлінням вживається у творах Й. Бреткунаса: Ir jų gyvenimas (valščius) buvo nuog Meso iki Sefar kalno LKŽ XVIII 64 (BB 1 Moz 10, 30); Suprato jį iš Herodo valščiaus esantį LKŽ XVIII 65 (BP I 378). У тому самому значенні valščius вживається у творах К. Ширвідаса: Kaip tadū grūdan garstyčios nė vienas daiktas negal indėtis didis, neinkraujuas maišai pinigų, neintilpsta aukšti namai, senys, plačios žemės, valščius, dvarai, turmės ir kiti tos žemės niekai LKŽ XVIII 65 (SP I 301); у творах С. Даукантаса: Kožnas sau ponas galėjo savo valščiuoje žemės barą kam norint dovenoti LKŽ XVIII 65. У діалектах valščius поширилося у значенні «територіальна одиниця»: Dabar vadina apylinke, o pirma vadinos valsčius LKŽ XVIII 65 (Trk); Aš esu tame pačiame valsčiuoje gimusi i augusi LKŽ XVIII 65 (Šts); Valsčiaus gyventojai duoda medžiagą, o tie (meistrai) ateina ir padaro tiltus LKŽ XVIII 65 (Kur); Smalnų parapija ir valsčius LKŽ XVIII 65 (Smal).

Інший термін на позначення адміністративної одиниці — valstis «волость, область, округ». К. Буга вважає, що valstis має балтійське походження і що за повного збігу форми литовського слова з формами латиської та слов’янських мов це мало бути не valščius, а valstis, пор. лат. vālsts, слов. volstь, рос. волость (Būga 1958: 492). Однак valstis не поширилося в діалектах; його зафіксовано в писемних джерелах і пресі кінця XIX — початку XX ст. LKŽ XVIII 68 (G 119, Arch IV 579, M, LC 1888).

Valdanija «край, область, володіння під управлінням» зафіксовано у словниках П. Ругіса та Г. Мількуса: Pilės valdžia, valdanija LKŽ XVII 1026 (R 85); Valdanijos, valsčiaus privezdejimas, aprūpinimas, nuvaikščiojimas LKŽ XVII 1026 (R 18).

Valdonija у значенні «резиденція правителя, місце проживання» подають Е. Френкель, Фр. Куршайтіс, Й. Ритеріс. Імовірно, утворене від valdonas та суфікса -ija, що має локативне значення. За допомогою цього суфікса більшість похідних утворюються від іменників на позначення осіб і називають керовані або підпорядковані цим особам-⟧

85

žiūrimas vietas, administracinius vienetus (DLKG 1996: 135). Šios priesagos vediniai tam tikram sambūriui ar kieno valdomai teritorijai pavadinti varijuoja su priesagos -ystė vediniais valdamystė ir valdystė.

Valdamystė «край, область, володіння під управлінням» зафіксовано в перекладеній С. Вайшнором «Margarita Theologica»: Tėvonystėp ir valdamystėp sūnaus savo yra sutverta LKŽ XVII 1026 (MT 166). Назви місцевостей із цим суфіксом утворюються від іменників на позначення осіб і називають території країв, якими ті особи управляють (DLKG 1996: 136). Valdystė «держава, територія під управлінням» зафіксовано в писемних джерелах XIX ст. (С. Даукантаса, В. Пієтаріса) та в пресі (A 1883, 224, A 1885, 76).

Valda «край під управлінням» — суфіксальне утворення від дієслова valdyti, що позначає місце дії; у цьому значенні вживається у творах С. Даукантаса. Valda відповідає латинському dominium та похідному від нього domena. У Середньовіччі цією назвою позначали території феодалів.

7.0. Підсумовуючи, слід зазначити, що слова розглянутого семантичного поля утворюють кілька мікрополів або лексико-семантичних груп: 1) дії, пов’язані з набуттям і володінням владою; 2) носій влади (суб’єкт); 3) діячі, підпорядковані носієві влади (об’єкт); 4) місце застосування влади (територія).

Із наведеного матеріалу видно, що значення слів та їхній розвиток тісно пов’язані із суспільним життям.

Отримано 1998 05 12

LITERATŪRA

B ū g a K. 1958, 1959: Rinktiniai raštai 1, 2, Vilnius: Valstybinė polit. ir moksl. lit. leidykla.

D L K G 1996: Dabartinės lietuvių kalbos gramatika, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

G u d a v i č i u s A. 1983: Leksikos sisteminių požymių ir stilistinių kategorijų ryšys. – Мокини стилиаус угдымас. Kaunas: Šviesa.

J a b l o n s k i s J. 1959: Rinktiniai raštai 2, Vilnius: Valstybinė polit. ir moksl. lit. leidykla.

J a b l o n s k i s K. 1941: Lietuviški žodžiai senosios Lietuvos raštinių kalboje 1, Kaunas: Spindulys.

J a k a i t i e n ė E. 1980: Lietuvių kalbos leksikologija, Vilnius: Mokslas.

J a k a i t i e n ė E. 1988: Leksinė semantika, Vilnius: Mokslas.

J u r g i n i s J. 1962: Baudžiavos įsigalėjimas Lietuvoje, Vilnius: Valstybinė polit. ir moksl. lit. leidykla.

K a r a l i ū n a s S. 1987: Baltų kalbų struktūrų bendrybės ir jų kilmė, Vilnius: Mokslas.

K a r a u l o v 1976: Караулов Ю. Н. Общая и русская идеография, Москва: Наука.

L i n g i s J. 1970: Išnykė ir pasikeitę socialinės reikšmės žodžiai lietuvių kalboje. – Donum Balticum, Stockholm.

LKŽ 1996: Lietuvių kalbos žodynas 17, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

LKŽ 1997: Lietuvių kalbos žodynas 18, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

M a ž i u l i s V. 1997: Prūsų kalbos etimologijos žodynas 4, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

86

Palionis J. 1995: Lietuvių rašomosios kalbos istorija, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

Paulauskienė A. 1994: Lietuvių kalbos morfologija, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

PLKG 1957: Pirmoji lietuvių kalbos gramatika, Vilnius: Valstybinė polit. ir moksl. lit. leidykla.

Pokorny J. 1959: Indogermanisches etymologisches Wörterbuch I, Bern und München: Francke Verlag.

Sabaliauskas A. 1966: Lietuvių kalbos leksikos raida. – Lietuvių kalbos leksikos raida, Vilnius: Mintis.

Sabaliauskas A. 1990: Lietuvių kalbos leksika, Vilnius: Mokslas.

Skardžius Pr. 1996: Rinktiniai raštai 1: Lietuvių kalbos žodžių daryba, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijos leidykla.

Šapoka A. 1989: Lietuvos istorija, Vilnius: Mokslas.

Urbutis V. 1978: Žodžių darybos teorija, Vilnius: Mokslas.

DIE SEMANTIK DES SUBSTANTIVS valdžia UND IHR AUSDRUCK IM LITAUISCHEN

Zusammenfassung

Ein Wort gehört einer lexikalischen Gruppe an, die sich auf die semantische Struktur des Wortes auswirkt, auf die Einteilung seiner Bedeutungen Einfluß ausübt. Die Methode des semantischen Feldes, die in der linguistischen Literatur unterschiedlich aufgefaßt wird, ist verbreitet. Aus dieser Sicht gehören die Ableitungen mit der Wurzel vald-, veld-, die eine gemeinsame semantische Komponente haben, zu einem semantischen Feld, vgl.: valdžia, vadovavimas, valdymas. Die von ihnen bezeichneten Begriffe bilden ein semantisches Modell, vgl.: valdžia – das regierende Subjekt/das regierte Objekt – der Ort, wo das Regieren ausgeübt wird.

Begriffe, die zur Bezeichnung sozialer Beziehungen dienen, sind häufig durch Neubildungen mit verschiedenen Suffixen ausgedrückt. In verschiedenen Dialekten, in den Schriftdenkmälern des 16. – 17. Jahrhunderts, in der Presse des 19. Jahrhunderts liegen Ableitungen von der Wurzel vald-, veld- vor.

Der größte Teil der Ableitungen von vald-, veld- hat Entsprechungen in anderen baltischen Sprachen sowie in den slawischen und germanischen.

Eine der wichtigsten Aufgaben der modernen Lexikologie ist die Untersuchung der Ableitungen aus der Sicht der Wortbildung und Semantik.

87