ACTA LINGUISTICA LITHUANICA

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XLIII (2000)

Wojciech SMOCZYŃSKI

Uniwersytet Jagielloński, Kraków

СТАРОЛИТОВСЬКІ ŽMUO, ŽMŪNI НА ТЛІ ПРАБАЛТІЙСЬКИХ АТЕМАТИЧНИХ ІМЕННИКІВ*

1. Stlit. žmuõ «людина; чоловік» постає в «Postylli» Daukszy як реліктове слово, яке поступається неологізму žmógus/žmògiš те саме¹, що передається також у формі з uo: žmuogus 334₃₅, zmuogus 275₃. Архаїчний характер слова žmuõ виявляється в тому, що воно має дефективну парадигму. Вона складається з трьох форм: nom. sg., acc. sg. і nom. dualis, пор. за Kudzinowski 1977: I, 472 наст.:

nom. sg. žmuo 10x, zmuo 2x (поряд із žmógus, žmogiš)³

acc. sg. žmūni 1x, žmūni 1x (поряд із žmógų)

nom. du. žmūne 1x, žmūne 1x (немає форм dualis від основи žmogu-).

2. Залежні форми acc. sg. žmūni і nom. du. žmūne з’являються в «Postylli» Daukszy у таких реченнях:

Acc. sg. žmūni: За що ми їм дамо правдиві гроші, які встановлюємо за людину — десять гривень, а за собаку — двадцять або й більше 339₂₉; Calwinas... найнявши живу людину 459₅.

Nom. du.: двоє людей пішли до церкви 313₁₉, двоє людей пішли до церкви 314₁₆

3. K. Būga вважав, що літерам із рискою <ú> і <û> у «Postylli» Daukszy слід приписати значення довгого /ū/, а тому пропонував читати acc. sg. як *žmūni, а nom. du. як *žmūne⁴. Однак літери з діакритиками <ú>, <û> у Daukszy можна так само добре тлумачити як позначення наголосу на короткому голосному /u/. На користь цього свідчить, по-перше, тотожність написання <ú> у žmūni та формах слова «собака», про яке достеменно відомо, що в старолитовській мові воно мало непрямі відмінки з коротким u, пор. acc. sg. šūni 339₂₉, dat. sg. šūni 116₁₅, nom. pl. šūnes 5x. Далі пор. šūke 406₄₇ = šūke

* Це розширена версія статті «Starolitewskie žmuo: rekonstrukcja paradygmatu», яка вийшла у збірнику Collectanea linguistica in honorem Casimiri Polański, за редакцією M. Brzeziny і H. Kurek, Краків: Uniwersytet Jagielloński, 1999, с. 219–229.

¹ Obie te akcentuacje są poświadczone u Daukszy, zob. Kudzinowski 1977: I, 427 n.

² Див. Kudzinowski, там само.

³ Пор. у Mažvīda: βmū 5x, szmū 2x, βmu 1x поряд із βmagus 9x і βmogus (численні випадки). Залежних форм з основою žmun- немає, див. Urbas 1996: 441.

⁴ Būga 1921: 424 (1959: 336). Див. також 1959: 214, прим. 1.

18

«шкаралупа», súkas’ 139₁ = sùkas (i) «крутиться», púse 3x, pússe 2x = pusè «частина, половина». По-друге, спираючись на написання з <û>, такі як, наприклад, sunùs 256₄₀ = sùnùs «син», lapùmo 41₃₀ [поруч із lapùmo 32₄₁] = lapùmo «пиха, гордовитість» або sùnkum as 151₄₀ = sùnkum as «тяжкість», можна також приписати літері <û> у написанні acc. žmùni значення короткого /u/⁵. Отже, у подальших міркуваннях я користуватимуся транскрипціями acc. sg. žmùni і nom. du. žmùne. Незалежно від підказок, що випливають зі спостережень над голосними літерами з діакритичними рисками у «Postylli» Даукши, заперечення проти читання *žmùni стане очевиднішим на тлі наведених нижче міркувань про прабалтійську структуру відповідної парадигми.

4. Форми acc. sg. žmùni і nom. du. žmùne, що стоять поряд із nom. sg. žmùō, показують, що перед нами іменник із суфіксом -n-, який відмінюється атематично, подібно до šùō, šùni. Мета подальших зауваг — з’ясувати, яким чином при формі nominativus žmùō могла закріпитися слабка основа у формі žmun-.

5. З огляду на дотеперішні дослідження вважається певним, що nom. žmùō відображає прабалтійську структуру *žm-ōn-Ø, де žm- представляє корінь у нульовому ступені, а -ōn- — суфікс у подовженому ступені, властивому індоєвропейському асигматичному nominativus. Щодо аналізу *žm-ōn нас переконує паралельна будова литовського nom. sg. šùō «собака». На відміну від žmùō, іменник šùō має зовнішню відповідність, а саме у формі ведичного nom. sg. ś(u)vā, тож із набагато більшою ймовірністю його можна виводити з праформи балт. *śwōn < іє. *k’w-ōn-Ø⁶. Як у випадку *śwōn, так і у випадку *žmōn маємо справу з утворенням із суфіксом на -n-, яке колись характеризувалося суфіксальним аблаутом -on- (acc., voc.⁷):: -n- (gen.):: -ōn- (nom.).

6. З тотожності словотвірної будови nominativus žmùō i šùō випливає ймовірність того, що відмінювання обох цих іменників також буде паралельним. В історичну добу відмінювання цих іменників у межах порівнюваних форм має такий вигляд:

nom. sg. šùō žmùō

acc. sg. šùni žmùni

gen. sg. šùnes (*žmùnes)

⁵ Так само Fraenkel, LEW 1320. Варто зазначити, що Skardžius 1956: 163 заперечував проти читання Būgi на підставі слушного аргументу, що закінчення -uo nom. sg. ніколи не чергується з -ūn- непрямих відмінків.

⁶ Литовська рефлексація передбачає дисимілятивне випадіння в перед *ō, що згодом перейшло в лит. uo. Можливо, тут можна було б говорити про випадкове спрощення початкової групи *św-. Пор. лит. šešuras «батько чоловіка; батько дружини», стлит. також «швагер» < *šwešuras < прабалт. *swešura- < іє. *swek’uro- (авест. xvasura-, гр. hekurós).

⁷ Пор. вед. acc. śvánam, voc. śvan.

19

наз. мн. šùnes (*žmùnes) наз. дв. šùne žmùne

7. Коментар до парадигми šùo.

7.1. Литовська форма наз. одн. продовжує іє. *k’w-ōn, пор. вед. śvá, śúvá (клич. śvan), орм. šown (š < *k’w), гр. kúōn (клич. kuón). Ця праформа може відображати перетворення називного відмінка *pk’w-ōn (давніше *pek’w-ōn?), утвореного на основі ступеня нульового ступеня непрямих відмінків типу род. одн. *pk’un-és. В основі цього похідного утворення на -on-/-n-, імовірно, лежить кореневий іменник *pek’u-/*pk’u- «худоба»⁸. Можливо, йдеться про «собаку» як «сторожа стада худоби».

7.2. Р. одн. šùnes (сьогодні šuñs) відповідає щодо аблаута суфікса давньоінд. śúnas (замість *śúnás), гр. kunós і тому може вважатися продовженням іє. генетива на -u *k’u-n-és/ós.

7.3. Ведичний знах. одн. śvánam «собаку» походить, з урахуванням закону Бругмана, від *śvá.nam < іє. *k’w-ón-m, тобто від утворення, властивого сильному відмінку. Суфікс тут повноголосний і наголошений. З огляду на відповідність двох литовських форм ведичним відповідникам: наз. šùo як śvá, род. šùnes як śúnas, можна було б очікувати, що ведичному знахідному śvánam у литовській також відповідатиме *švānį < прабалтійське *šw-an-in. Однак це не так, оскільки литовська має šù-n-į. Основа знахідного відмінка šun- заступила *švan-, імовірно, під впливом форми род. šùnes. Причину цієї заміни слід вбачати в тенденції до обмеження парадигматичного аблаута на доісторичному етапі розвитку литовської мови. У цьому випадку замість прабалтійського тричленного чергування *šwōn:: *šwan:: *šun усталилося литовське чергування лише з двома аломорфами, лит. šùo:: šùn.

7.4. Дитематизм типу šùo-:: šùn- загалом узгоджується з тим, що спостерігається в інших приголосних парадигмах. Як відомо, литовська атематична відміна не має протиставлення сильних і слабких відмінків, а спирається на дві основи: одна властива називному відмінку, друга характеризує непрямі відмінки. Різниця між відміною šùo, šùni (žmùo, žmùni), з одного боку, та рештою приголосних основ, з іншого, полягає лише в тому, що останні в непрямих відмінках зазвичай мають приголосний суфікс у повній формі (-en-, -er-, -el-, -es-), а не в редукованій формі, як у šù-n-ės, šù-n-i. Порівняймо послідовно: (А) литовські основи на -en-: 1. vand-en- (немає *vand-n-, *und-n-, *ud-n-⁹), наз. vand-ùo «вода»; 2. akm-en- (немає *akm-n-), наз. akm-ùo «камінь».

⁸ Zob. Osthoff 1901: 230. Ostatnio Hamp 1980; Schmitt-Brandt 1998: 147, 207.

⁹ Пор. лексикалізовані слова (1) латв. ùdens чол. р. «вода» < *undenis), (2) прус. unds чол. р. Ench. < *undis поряд із wundan EV. ts., чит. [undan], імовірно, середній рід. Балтійські форми передбачають метатезу приголосного n в успадкованій слабкій основі *ud-n- (повний ступінь: наз. *wéd-ōr, хет. ù-i-da-a-ar = /wedār/). Пор. вед. абл.-род. одн. ud-n-ás, місц. одн. udán, udáni. – Діалектні литовські форми: unduõ (пунтинінкай), ondù «вода», ùndens «води» (Жемайтія) не містять успадкованого und-, а фонетично походять від vanduõ, див. Vitkauskas 1986: 103 н.

20

(B) литовські основи на -er-: 1. mot-er- (немає *mot-r-), наз. mótē «мати; жінка» (пор. род. одн. лат. mātris, гр. mētrós, вед. mātúr [< *meh₂-tr̥-s]); 2. dukt-er- (немає *dukt-r-¹⁰), наз. duktē «дочка»; 3. ses-er- (немає *ses-r-¹¹), наз. sesuō «сестра».

(C) пралитовська основа на -el-/-ol-: *āb-el-/*āb-ol- (немає *āb-l-¹²), наз. ábuolas «яблуко» (латв. ābuõls), obelis поряд із obalìs «яблуня».

(D) литовська основа на -es-: 1. mén-es- (немає *mén-s-, пор. лат. mēnsis, гр. mēn¹³), наз. mén-uo «місяць»; 2. deb-es- < *nebh₂-es-¹⁴ (немає *deb-s-), наз. debesìs, -iẽs «хмара», род. мн. старолит. debesų.

Умови поширення в непрямих відмінках основ із повним ступенем e суфікса поки що не досліджено. Можна припустити, що істотну роль у цьому інноваційному процесі відіграли форми знах. одн. гістеродинамічного типу¹⁵, наголошені на суфіксі.

7.5. Що ж до відмінювання лит. слова «собака», то узагальнення в непрямих відмінках нульового ступеня šun- (усунення *švan-) має паралель у грецькій мові. Пор. род. лит. šunès:: гр. kunós, знах. лит. šùnį:: гр. kúna (наз. šuõ:: гр. kuōn).

7.6. З огляду на роль родового відмінка однини як форми, з якої слабка основа поширюється на всю парадигму, варто для прикладу назвати ті литовські та слов’янські іменники, що відомі лише у слабкій формі:

(A) Нульовий ступінь кореня:

1. лит. širdìs, жін. р. «серце», знах. šìrdį, прасл. *sъrdь-ce ⇐ прабалто-слов’ян. знах. *sъrd-in, форма за аналогією до род. *sъrd-és < іє. *ḱṛd-és (повний ступінь: лит. šérdį «серцевина дерева; серце дзвона» ⇐ *ḱerd-, гр. гом. kēr, хет. kēr¹⁶); 2. лит. dùrės, мн. «двері» ⇐ род.

¹⁰ Але поза парадигмою існує похідне утворення, що засвідчує успадковану основу *duk̑tr-. Це лит. pódukra «падчерка» < *pā-duktr-ā. Що ж до simplex dukrà «дочка», то це, радше, складне утворення щодо pódukra, а не суфіксальний похідний утвір, *duk̑tr-ā.

¹¹ Пор. вед. gen. svásur (*swésr-s-), гот. swistrs, а також той факт, що в слов’янській мовній групі слідом *sesr- є дериват *sesr-ā, цсл. sestra «сестра».

¹² Слабку основу *āb-l- засвідчують слов’янські деривати: цсл. jābl-anъ, -i f. «яблуня» (< *ābl-ōn-) і *abъlъko «яблуко» (< *ābl-u-ko-). Натомість сумнівно, чи знала таку основу також прусська мова. Прус. woble «яблуко» (Ельбінгський словник), яке є гапаксом, чергується з послідовним *(v)ābel- у Грунауївському словничку: wabelcke, wabelko, wobelke. Отже, woble може бути вторинною, синкопованою або знімеченою щодо написання формою (про це див. Smoczyński 1986: 36 н.).

¹³ Основа *mēn-s- продовжувалася також у слов’янській мовній групі, хоча тут зазнала низки перетворень: > 1. *mēns-i- ⇒ 2. *mēnsi-ko- > 3. [метатеза n] *měsinko- > 4. цсл. měsečь. Фази 1–2 мають паралелі в слов’янській мовній групі у трактуванні індоєвропейської основи *sh₂-ul- «сонце»: ⇒ *sul-ni- ⇒ *sul-ni-ko- > цсл. sъlnьce (пор. § 7.6. B). Інакше етимологізує měsečь Erhart 1998.

¹⁴ Пор. вед. nábh-as- n. «волога; туман; хмара», nábhasī dual. «небо і земля»; цсл. nebo, nebese «небо».

¹⁵ Щодо термінології флективних типів, охарактеризованих рухомим наголосом і апофонією, див. Schindler 1975, Rix 1976: 123.

¹⁶ Подовжений ступінь, характерний для nom. sg., зумовлює акутову інтонацію литовської основи šérd-; натомість акут у слабкій основі šìrd- є аналогічним до nom. sg.

21

індоєвроп. *dʰur-ós (повний ступінь *dʰwor-, цсл. dvorъ «місце за дверима»¹⁷); 3. цсл. krъvь «кров» ⇐ праслов. acc. *kruw-i-n¹⁸ < *kruH-in, форма, утворена за зразком gen. *kruw-és < індоєвроп. *kruh₂-és (повний ступінь: вед. kravi-s, гр. kréas «просякнуте кров’ю, сире м’ясо» < *kréwh₂-s-¹⁹; 4. цсл. vьsb «село» ⇐ індоєвроп. gen. *wik’-ós (nom. *woyk’-s, пор. давньолит. vieš-pats «пан», давньопрус. steimans buttas waispattin dat. pl. «den Hausfrawen, господиням дому», гр. oíka-de «додому»).

(B) Нульовий ступінь і в корені, і в суфіксі: 1. цсл. sъnъ «сон» < *sopnъ ⇐ індоєвроп. gen. *sup-n-és²⁰ (nom. *swép-ōr, лат. sopor, -oris m. «глибокий сон», лит. sãpnas «сон»); 2. цсл. dьnь, dьn-e «день» ⇐ індоєвроп. gen. *di-n-és (nom. *dy-ōn/*dy-ēn)²¹; 3. праслов. *sъl- з індоєвроп. *sh₂-ul- «сонце» (⇒ *sul-ni-²² ⇒ *sulni-ko- > цсл. sъlnьce)²³; 4. східнолит. bruvís f., цсл. brъvь ⇐ праслов. acc. *br-uw-in²⁴; 5. пралит. *dr-u- «дерево» (пор. вед. dros gen. sg. «деревина» < *dr-ew-s, гр. drûs f. «дерево», drutómos «дроворуб») є основою деривата з врддгі, лит. dervà f. «смолисте дерево; смола, випалена з деревини» < *d-e-rw- + -ó- «з дерева, деревний»²⁵;

¹⁷ Проблематичною є форма цсл. dvьri pl. «двері», рос. dverь, а саме на тлі відсутності форми *dōri з передвокальним аломорфом *dur-, як у лит. dùres, вторинно dùrys «двері». Наявність сонантного r після v (vьr) у будь-якому разі передбачає послідовність *wr-C, а не *wr-V; пор. слов. četvŕt-ō:: лит. ket-vìr-tas «четвертий» (але ket-ur-i «чотири»). Напрошується припущення, що слов’янська назва дверей є дериватом із приголосним суфіксом, *dwir-yo- < *dʰur-yó-. Побудова як у гр. thâirós m. «завіси, на яких обертаються двері» < *tʰwar-yó-.

¹⁸ Пор. прикметниковий дериват лит. krùvi-nas «кривавий» = цсл. krъvь-nъ «кревний, споріднений».

¹⁹ Литовський рефлекс цього прототипу мав би звучати *kriáuš-. Що стосується лит. kraujas «кров», то через (a) циркумфлекс і (b) дифтонг au після твердого приголосного будова цієї форми залишається загадковою. Можна припустити тематичний дериват *krewh₂-o- «квітучий» > (випадіння ларингального) *krewo- > *krowo- (пор. цсл. novъ:: гр. néos «новий») > прабалтійськ. *krava-, від якого за допомогою суфікса -yo- утворено збірну назву kraujai?

²⁰ Тут і далі в реконструкції закінчення генітива опускаю апофонічний аломорф *-ós.

²¹ Таку саму слабку основу передбачає литовський дериват із врддгі: dienà «день» < *deynā < *deyn-eh₂- ⇐ *d-e-y-n + -ó-, від *din-. Пор. тип diẽvas «бог» < *d-e-yw-ó- «пов’язаний із небом» від *diw- ⇐ *dy-ew- «денне небо». Див. нещодавно Smoczyński 1998: 62 н. (з літературою).

²² Суфікс, імовірно, утворений за зразком og-nъ «вогонь», пор. вед. ag-ni-.

²³ Праслов’янська слабка основа *sōl- < *sh₂-ul- порівнювана, з одного боку, з вед. gen. súras < *suh₂-és (це результат метатези *sh₂-ul-), а з другого — із сильною основою *sh₂-wel- у вед. svàr-/súvar- n. «сонце». Натомість лит. sáulė має вигляд деривата типу врддгі від метатезованої слабкої основи: *sh₂-ul- > *suh₂-l- ⇒ *s-e-wḱ-l-ó- прикм. «сонячний» > прабалтійськ. *sāwla-. Очевидно, від такого прикметника утворено дериват на -iyā-, *sāwlyā, який зрештою перейшов у розряд іменників. Див. нещодавно Bader 1995, яка приймає реконструкцію *seh₂-l- для лат. sōl, посилаючись на розвиток mōtus < *mouH-to-.

²⁴ Замість *br-yaw-in < індоєвроп. acc. *bʰr-éwH-m (пор. лит. briau-nà «край, окрайка, гребінь»), унаслідок вирівнювання форми акузатива за gen. *br-uw-és < індоєвроп. *bʰr-uH-és, із вторинним w, що заповнило гіатус після випадіння ларингального (пор. гр. ophrus, ophruós «брова»).

²⁵ Іншомовні середні іменники зі структурою vṛddhi, зокрема scs. drevo «дерево; деревина» < *denw-o- та давньоангл. teoru «деревна смола» < *terw-a-, спонукають припустити, що литовський іменник жіночого роду dervà може бути за походженням збірним іменником із -a від *-eh₂ (= nom. pl. n.).

22

6. прус. pintis «дорога», якщо це похідне від основи gen. *pint-és < *pnt-h₂-és (пор. вед. pathás)?²⁶.

(C) Нульовий ступінь кореня і повний ступінь суфікса:

scs. imę, imene «ім’я» < *jbmen- < *im-men-es ⇐ gen. *in-mén-s < ie. *(H)nh₃-mén-s (пор. повний ступінь у лат. nōmen, давньоіндійськ. nāma < *(H)neh₃-mn; немає балто-слов. *nōmin).

Із цього переліку для структурного зіставлення з šun- найпридатніші передусім основи *di-n- (scs. dъnъ) і *sup-n- (scs. sъnъ).

8. Парадигма žmuō.

8.1. Вважають, що žmuō < *žm-ōn споріднене з індоєвропейською назвою «землі» й становить похідне зі значенням «земна істота, землянин»²⁷. Парадигму іменника «земля» Шиндлер (Schindler 1967: 200 і 1975: 263) реконструював так:

nom. *d(ʰ)égʰ-ōm пор. хет. <te-e-kán> =/deg-an/

acc. *d(ʰ)égʰ-om-m̥ пор. грец. kʰtʰ-ón-a < **tʰkʰ-óm-am

loc. *d(ʰ)gʰ-ém-Ø пор. вед. ks-ám-i

gen. *d(ʰ)gʰ-m-és пор. вед. j-m-ás

8.2. У балто-слов’янських мовах простежуються сліди лише двох форм наведеної парадигми, а саме locativus і genetivus однини.

8.2.1. З locativus іє. *d(ʰ)gʰ-ém > *gʰém слід пов’язати прабалтійську основу *žem-, від якої було утворено балто-слов’янську назву «землі»: лит. žemė, scs. zemlja < *žem-(i)yā. Судячи із суфікса, спочатку це був прикметник²⁸, однак умови його субстантивації поки що не з’ясовані. Окрім основи на -(i)yā-, слов’янська мова засвідчує ще похідне на -i-, *gʰem-i-. З одного боку, воно закріпилося в рос. прислівниках na zemb «на землю», o zemb «об землю», з іншого — у прикметнику scs. zemьnъ «земний» < *žemi-na-, який протиставляється

²⁶ Тим часом слов’янська мова має scs. pъtь, -i чол. р. «дорога», чия основа на -i- пов’язана з ресегментацією давньої форми acc. sg. *panti-n ⇐ *pant-in < іє. *pónt-h₂-m (вед. pántham ⇐ *pántam). – Традиційно тут припускають прабалто-слов’янське парадигматичне чергування *pant-:: *pint-. Однак тут виникає певне застереження, оскільки в прусському корпусі поряд із <in>, pintis трапляються також написання з <en>, а саме pentes i peentis «дорога» (у Грунау). Ці написання з <en> спонукають припустити фонетичний розвиток pintis з pentis < *pantis (отже, вокалізм праформи прусської мови збігався б із scs. pъtь). Такий розвиток має добру паралель у варіюванні форм прусського дієприкметника *sant- «той, що є», старолитовський відповідник якого має форму sant-, acc. sg. santį (пор. лат. sōns, sontis «винний, який заслуговує на покарання» < іє. *h₃s-on-t-). З одного боку, це форми -senti- (gen. sg. emprikisentismu «теперішнього»), з іншого — -sint- (nom.sg. emprijkisins «теперішній»). Прусська зміна *anC > enC > inC найімовірніше пояснюється інтерференцією нижньонімецької фонетики; пор., наприклад, середньонижньонім. sinte «святий» < sente < sante (Lasch 1914, § 139). Щодо інших прикладів вторинного inC у старопрусській мові див. Smoczyński 2000: 19n.

²⁷ Zob. Skardžius 1956: 163, Fraenkel, LEW 1320.

²⁸ Пор. вед. прикметник kṣām-ya- «той, що перебуває на землі, земний, humanus», протиставлений divyá- «небесний, diuinus» (Fraenkel 1959: 13).

23

з праслов. zemljьnъ від zemlja²⁹. – Отже, прабалт. *žem- складалося з ž як фрагмента первісного кореня в нульовому ступені³⁰ та em як первісного суфікса в повному ступені.

8.2.2. З індоєвропейським родовим відмінком *d⁽ʰ⁾gʰ-m-és > *gʰm-és (два нульові ступені) пов’язаний балтійський неокорінь žm-, від якого й походить слово, що нас цікавить, *žm-on- «земна істота, землянин» > «людина»³¹. Відповідний неокорінь відомий і в слов’янській мові, але тут він з’являється лише в назвах «змії» та міфічного «дракона»: старослов. zmijь чол. «drákōn, óphis»; zmija жін. «óphis»; давньорус. zmii, gen. zmija; рос. zmei, zméja; сербохорв. zmâj, zmâja тощо, усе від праслов. *zmьb, gen. *zmbja прикм. «той, що повзає по землі». Праслов’янська форма *žm-iyo- показує, що тут ідеться про прикметник «земний, terrester». Спочатку він уживався у складі синтагми *zmbьžь «земна змія» (значення уточнювалося на основі протиставлення «водяній змії») і субстантивувався внаслідок еліпсиса іменника žь³². Привертає увагу відсутність у литовській мові відповідних форм *žm-ijas, *žm-ijā (Būga 1959: 376).

8.3. Переходячи тепер до реконструкції передбалтійського відмінювання слова *gʰm-on- > *žm-an-, слід одразу застерегти, що відтворення доісторичного інвентарю відмінкових форм натрапляє на дві труднощі. Перша — відсутність у литовському матеріалі засвідчення атематичної форми родового відмінка однини до žmuõ. Друга труднощі — наявність непрямої основи žmun- (žmùni, žmùne). Цю основу зазвичай сегментують як žm-un-, однак це неможливо обґрунтувати історично-фонетичним шляхом, оскільки структура *gʰm-n-C у парадигмі однини виключена. Почну з тих подробиць, які наразі видаються достатньо ясними.

8.4. Напевно, ясним є прототип називного відмінка однини *gʰm-ōn, від якого походить старолит. žmuõ внаслідок регулярного фонетичного розвитку. Для реконструкції суфікса в подовженому ступені *ōn, крім порівняльних даних (див. § 5), маємо також певні внутрішньобалтійські свідчення. Це литовські суфікси структури -uon-i- (наприклад, gėluonis поряд із gėlùo), -uon-e- (mómuonė поряд із momuõ), -uon-a- (širšuõnas поряд із širšuõ), -uon-ia- (ėduonia)), які використовуються переважно, хоча й не виключно, у віддієслівній деривації, див. Būga 1959: 333 н., 368 н.

8.4.1. Слід припустити, що згадані суфікси виникли внаслідок тематизації давніх приголосних іменників на -n- шляхом приєднання парадигматичних ознак -i-, -e-, -a-, -ia- до форми називного відмінка однини та закріплення

²⁹ Див. про це Fraenkel 1959: 13.

³⁰ Якби в балто-слов’янській мові зберігся повний ступінь, називний відмінок однини мав би форму лит. *dežuo і слов. *deža.

³¹ Пор. нульовий ступінь у грец. epi-kʰtʰón-ios «той, що живе на землі» (можливо, також у neo-kʰm-ós «новий, несподіваний»). – Незалежний від балтійського дериват від сильної основи іменника «земля» представляє лат. hemō «homo» (пор. némō «ніхто»), знахідний відмінок hem-ōn-em «hominem» < *gʰém-ōn.

³² Див. Vaillant 1950: 75; Fraenkel 1959: 4.

24

апофонічного парадигми, що було наслідком тематизації. Однак і досі відкритим залишається питання, як слід відтворювати механізм цієї тематизації. На мою думку, послідовність uon у тематизованому nom. sg. на -uon-V- можна розглядати як амальгаму, яку з історичного погляду можна розкласти на два сегменти. Перший сегмент — uo як кінцевий звук атематичної форми nom. -uo < *-ōn (зникнення *-n перед паузою), другий же — n як складник суфікса -en-/-an- у непрямих відмінках із вокалічними закінченнями (gen. *-en-es, acc. *-en-in або *-an-in). Поява uo перед n відбулася внаслідок усунення парадигматичної апофонії -uo (nom.):: -en-/-an- (непрямі відмінки) шляхом узагальнення uo. Коли первісний парадигматичний тип, як-от *širšuo:: gen. *širš-en-es, acc. *širš-en-i³³, набув нового вигляду *širšuo:: gen. *širš-uon-es, acc. *širš-uon-i, то природно з’явилася можливість виокремити з нього неотему *širšuon-, а потім використати її як основу для тематичних похідних, пор. širšuon-as «шершень; оса» поряд із širšuon-e, стлит. širšuonis те саме (LKŽ XIV 908). Натомість поява зворотних похідних типу (1) širš-e, širš-a (LKŽ XIV 906) ⇐ širšuonė, (2) širš-as (Chylinski, там само) ⇐ širšuonas створила підґрунтя для ресегментації širšuonas ⇒ širš-uonas (тепер мотивованої формою širšas) тощо, а отже, й виокремлення -uonas, -uone тощо як нових іменникових суфіксів. Вони стали в один ряд із суфіксами з довгим голосним -ūnas, -ynas, -ėnas, -onas. Ознакою цього процесу є те, що поряд із širšuonas з’явилися пізніші варіанти širšonas, širšūnas «шершень»³⁴. Ще пізніше шляхом чергувального словотворення -uon-:: -uol- виникли такі варіанти, як širšuolis, širšuolė.

8.4.2. У випадку такої ізольованої форми, як стлит. pirmuon-es nom. pl. f. SD «предки; елементи, першооснови», можна припустити основу у формі nom. sg. *pirm-uo albo *pir-muo. Давній acc. sg. до *pirmuo міг мати форму *pirm-an-in, на користь чого свідчать тематизовані форми з прусського «Enchiridionu», пор. nom. sg. pirm-onn-is «перший», dat.-acc. pirm-ann-in, pirm-ann-ien.

8.4.3. Так само, як теми на -n- перетворювалися на атематичні теми на -l-. Про похідне óbuol-as (латв. ābuōls) «яблуко» можна сказати, що воно співвідноситься з nom. *ob-uo < *āb-ōl:: непрямі відмінки *ab-el- так само, як širšuon-as співвідноситься з nom. širš-uō < *širš-ōn:: непрямі відмінки *širš-en-. З того факту, що поряд із obelīs f. «яблуня» засвідчена також форма із суфіксом *-ol-, obalis f. те саме (LKŽ VIII 985), можна зробити висновок про наявність двох варіантів пралитовського acc. sg. і реконструювати, з одного боку, *āb-el-in > óbelį, а з іншого — *āb-al-in > óbalį (пор. форми nom. pl. óbelės, gen. pl. obelų). З огляду на ступінь o у nom. sg. *āb-ōl, старішим, можливо, слід вважати

³³ Пор. вед. gen. sg. śṛṣ-n-ás [nom. śíras «голова»] < *k’r̥h₂-s-n-ós, основа *k’erh₂s-en-. Із слов’янських мов пор. сербохорв. sršljen, церк.-слов. sršēń «шершень», праслов’янська основа *sьrš-en-.

³⁴ На цьому тлі наявність литовської апофонії uo:: ūn поряд із uo:: o, на яку вказують лексичні зіставлення K. Büga 1959: 331 н., вважаю менш імовірною.

25

вважати acc. sg. *āb-el-in, а *āb-al-in < *āb-ol-im — аналогічною формою за nom. sg. (?).

8.4.4. Насамкінець варто зазначити, що тематизації зазнала також прабалтійська основа на -t-, *nepuo, *nepátin, *neptés. Стлит. nepuotis «онук»³⁵ ґрунтується на непрямій відмінковій формі *nepuot-i-, яка закріпилася замість *nepat-i-, що виникла внаслідок ресегментації давнього acc. *nepát-in < іє. *nep-ót-m³⁶. Сполучення uo знову пояснюється заміною a на uo в суфіксі accusativus під впливом nom. *nepuo < *nep-ōt або *nepuos < *nep-ōt-s (пор. вед. nāpát, лат. nepōs). Подібна інновація спостерігається в латинському acc. nep-ōt-em (замість *nep-ot-em), а також у gen. nep-ōt-is (замість *neptis < *nep-t-es, пор. вед. náptur³⁷). В обох випадках ідеться про усунення аломорфізму, зумовленого успадкованою суфіксальною апофонією *ōt:: *ot:: *t.

8.5. Реконструкцію accusativus sg. у формі *gʰm-on-m, пралит. *žm-an-in³⁸ обґрунтовує з порівняльного погляду кореляція nom. *-ōn-Ø:: acc. *-on-m, пор. старолат. hemo:: hemōnem «людина», гр. téktōn:: téktōna «тесля», вед. tákṣā:: tákṣāṇam те саме, гр. ákmōn:: ákmona «ковадло»³⁹. Натомість можлива праформа *gʰm-n-m, яка мала б два ступені редукції (як у слабкій формі), не має порівняльних підтверджень. На користь *žm-an-in свідчать також певні внутрішні дані.

8.5.1. По-перше, пор. accusativus типу *pirm-an-in до *pirmuo та діал. лит. óbalį до *obuo, згадані вище в § 8.4.2–3.

По-друге, на користь реконструкції acc. sg. у формі *žman-in, схоже, свідчить наявність у литовській мові слова žmónės f. «люди» < *žman-ē-, яке функціонує як nom. pl. до žmuo. Якщо розглядати це слово як похідне з подовженим ступенем, його основу слід реконструювати як *žman-. Щодо подовженого ступеня o пор. лит. žólė «трава» від žalias «зелений», mõlė «помел зерна» від malù, málti «молоти»⁴⁰. Менш імовірним видається

³⁵ Dat. pl. nepuotims (основа на -i-), acc. pl. nepuočius (основа на -yo-).

³⁶ Поряд із masculinum nepuotis, -iēs «онук» існувала жіноча основа на -i-, nepuotis (Margarita Theologica). Поряд із нею з’явилося похідне на -ē-, nepuotė «онука» (Bretkun), див. LKŽ VIII 670.

³⁷ Від прабалтійського genetivus *nep-t-és утворилися похідні стлит. nept-ė «онука», nept-is «онук» (LKŽ VIII 670). Згодом їх також замінили відповідно форми nepuotis і nepuotė. З інших мов пор. церк.-слов. netii, серб.-церк.-слов. netjb «двоюрідний брат» < *nept-iyo-, вед. naptiya- «належний до нащадків», авест. nauua.naptiia- n. «родичі дев’ятого ступеня спорідненості», вед. napti, лат. neptis, -is f. «онука».

³⁸ Пор. Stang 1966: 227.

³⁹ Пор. в основах на -r- кореляцію nom. *-ēr-Ø:: acc. *-er-m, наприклад, гр. anēr:: anéra «чоловік», mētēr:: mētera «мати» (лит. mótė:: móterį, церк.-слов. mati:: materb).

⁴⁰ Do stopnia wzdłużonego *žmān- sprowadził žmón(ēs) już Peters 1980: 189, choć nie stwierdził wyraźnie, że *žman- jako podstawa tego derywatu należało do paradygmatu rzeczownika „człowiek“ i pojawiało się w formach acc. sg. i voc. sg. – Inaczej Fraenkel 1959: 12, który przyjmował, że pierwotny nom. pl. miał postać *žmuon-es (pluralizacja formy nom. sg. przez -es) i następnie uległ wykolejeniu w žmón-es (forma gwarowa z Twerecza), mianowicie na tle tendencji do

26

припущення, що утворення *žmān-ē f. є колективом, утвореним від форми vocativu sg. *žman «людино!» < *gʰm-on-φ. Пор. з одного боку кличні форми типу вед. śvan, гр. kúōn, з іншого — литовські кличні форми, як-от діал. sēser «сестро!», dùkter «доню!».

8.5.2. Традиційно балтисти вбачають подовжену основу *žmān- (лит. žmon-) також у давньопрусській мові. Вони припускають, що прабалтійське *žmān- тут унаслідок лабіалізації змінилося на *[zmuːn-]. Це звучання нібито засвідчують написання з <smūn-> з «Enchiridionu», такі як smūnets 1x «Mensch, людина» (поряд із smunent- 11x), steison smūni 1x gen. pl. «der Person[en], осіб» (унаслідок деназалізації так званого асигматичного gen. pl. *smūn-in), деномінатив smūnint 1x «ehren, шанувати» (поряд із smunin- 2x), en smūnin 1x dat. sg. «in Ehren, у пошані». На мою думку, ця гіпотеза надто слабко обґрунтована. Поки що залишивши осторонь гапакси smūni, smūnin, видно передусім, що з 12 уживань слова smunent- «людина» лише в одному (!) випадку його написано з макроном: smūnets 63₁₉. При цьому привертає увагу, що в цьому написанні бракує компонента n у суфіксі. Виникає підозра, що smūnets — це друкарська помилка замість <smunēts> (неправильне розташування макрона); читати слід smune(n)ts. Отже, якщо тут макрон був скороченим позначенням n, а не знаком ненаголошеної довготи, то немає жодних філологічних підстав інтерпретувати smunent- (так 11x) як [zmuːnent-]⁴¹.

8.5.2.1. Що ж до гапаксів smūni, smūnin, які, очевидно, етимологічно пов’язані зі smunent-, то слід зазначити, що сама наявність макрона в цих написаннях іще не дає підстав читати <ū> як [uː]. Треба пам’ятати, що в «Enchiridionie» є кілька десятків прикладів, які засвідчують макрон над безсумнівно короткими голосними⁴². Такий правопис спонукає припустити, що макрон використовували насамперед як акцентограму (показник рухомого словесного наголосу), тоді як зв’язок макрона з кількістю ненаголошеного голосного був другорядним (пор. Smoczyński 1990). Наводимо випадки написання <ū> у словах, які, зіставивши з відповідниками в литовській, можна інтерпретувати як такі, що містять короткий [u]: 1. poklūsnai 1x ‘gehorsam’ (поряд із poklusm° 9x), чит. [poklūs-].

заміни давнього uo на o в деяких іменниках; пор., наприклад, slōgas «тягар» замість slūogas (⇐ slēgti «тяжіти, гнути, душити»). — Інакше Zinkevičius 1980: 248: žmōn-es замість *žmun-es, з o нібито узагальненим зі слова žmōną «жінкою; дружиною». Невже автор вважає, що голосний o у žmōną може мати інше походження, ніж o у žmōnes (-es)?

⁴¹ Так читає, наприклад, Mažiulis, PEŽ IV 135 і виводить цю форму з прабалтійського *žmānent- «žmogelis, чоловічок».

⁴² Пор. 1. [i]: polinka ‘залишається’:: лит. діал. palìnka, senìnka ‘збирає’:: лит. діал. surènka, kakìnti ‘хапати’:: лит. kákinti, alkìns ‘тверезий’:: цсл. alčьnъ «голодний», newìns ‘дев’ятий’:: лит. devìntas, dessìntas ‘десятий’:: лит. dešìmtas, imt ‘брати’:: лит. ìnti; 2. [ē]: gēhrt ‘говорити’, preigērb ‘виступати з промовою’:: лит. geibti, mērgan ‘служниця’:: лит. mergà, acc. mergą, sacramentan ‘таїнство’:: лит. sakramentas, 3. [ā]: ānters ‘інший, другий’:: лит. antras, rankans ‘руки’:: лит. acc. pl. rankàs, perbānda ‘пробує’:: лит. bandó, bandýti.

27

Пор. давньолит., лит. діал. paklùsnas m., paklusnà f. «те саме». 2. aulauūsins 1x acc.pl. ‘мертвих’, чит. [aulavúsans], варіант написання aulauwussens I₉₅. Пор. лит. діал. pasilióvusius ‘померлих’. 3. pickùls ‘диявол’, чит. [pikúls], пор. лит. pikùlas «те саме». З огляду на ці факти слід припустити можливість, що за написанням <smūni> може приховуватися коротковокальна основа [zmún-], тобто така сама, яку передає написання слова smunents- «людина». Таким чином, доходимо висновку, що прусська мова могла мати основу [zmun-], яка за своїм походженням була ідентичною основі давньолит. žmun-, acc. žmùni. Усе це веде до відхилення гіпотези, ніби ізольовані написання типу smūn- могли містити [muː], що походить від факультативної лабіалізації *[maː], а отже, бути етимологічно пов’язаними з інноваційною литовською формою žmōnes.

8.5.3. До прабалтійського acc. *žmanin нещодавно звернувся Z. Gołąb (1998: 69) у зв’язку з новою спробою етимологізувати слов’янське слово mòžb «чоловік». Він вважає, що основа *žman- < ie. *gʰmon- була спільною для балтійської та слов’янської мов; різниця лише в тому, що в слов’янській вона була перетворена за допомогою суфікса -g- (паралеллю має бути праслов. *lěmǫgъ на противагу лит. liemuõ, liemẽn-s). Форма accusativu, утворена від такої основи, звучала б *žmangim ⇒ *žmang-i-m, звідки виникла основа на -i- праслов. *žmǫžь. Історична форма mòžb мала виникнути внаслідок дисимілятивного випадіння першого ž і переходу слова до основ на -yo-. Пропозиція Gołąba видається переконливішою на тлі попередніх етимологізацій цього слова (*manu-gyo-, *man-g-yo-), зокрема тому, що вона припускає наявність суфікса -g- також у литовському неологізмі žmogùs⁴³. Однак слід застерегти, що розв’язання цього питання залежить від з’ясування того, у якій семантичній функції застосовувалося суфіксальне творення *-g- або *-gʰ- у балто-слов’янській деривації. На жаль, це питання ще не досліджене.

8.6. Після розгляду питань, пов’язаних із прабалтійським acc. *žmanin, тепер зупинимося на первісному генетиві слова «людина». Про форму цього відмінка можна судити лише опосередковано, а саме, звернувшись до паралелізму відмінювання іменників «собака» і «людина» (див. § 6). Зіставивши співвідношення nom. *kʷ-ōn:: gen. *kʷ-u-n-és, можна припустити, що при nom. *gʰm-ōn можливим був би генетив у формі *gʰm-n-és = [gʰmnés]. Отже, у цьому утворенні суфікс виступає у формі приголосного n, внаслідок чого кореневий m реалізується у складотворчому алофоні [m̥]⁴⁴. У балтійських мовах, як завжди, слід зважати на можливість подвійної вокалізації сонанта. Рефлекс *[gʰmnés] теоретично міг мати дві форми: або з imC, тобто *žim-n-es,

⁴³ Proponowany przez Gołąba 1998: 72 prototyp *žmō(n)g- jest chyba bez paraleli fonotaktycznej. Pomysł Otrębskiego (1950: 85), by w žmogùs upatrywać złożenie *žmān-magus (por. goc. magus „chłopiec“), które z czasem zostało przekształcone «par une contamination», nie znalazł oddźwięku u innych badaczy. Inne próby referuje Fraenkel, LEW 1318.

⁴⁴ Пор. іншомовні випадки вокалізації сонанта перед афіксом -n-: гр. dám-nā-mi < *dm̥-né-h₂-; лат. iungunt < *yu-n-g- від *ywg-/*yewg-.

28

або з umC, тобто *žum-n-es. Підґрунтям для цієї гіпотези нехай буде чергування im:: um < *[m] у таких литовських формах, як (1) rìmtas поряд із діал. rùmtas «серйозний, на якого можна покластися» (від remiùos, remtìs «спиратися, покладатися на щось») або (2) timpstù «розтягую» поряд із ítumpas «розгін, замах» (від tempiù «натягую»), пор. LKŽ IV 269⁴⁵. Як стане зрозуміло з подальшого викладу, доцільніше припустити рефлекс генетива у формі прабалтійського *žum-n-es (§ 8.9).

8.7. Литовський obliquus з основою žmun- ставить перед нами питання, як слід розуміти сегмент un, що йде після кореня žm-. Якби це un було рефлексом складотворчого n, то для цього був би потрібен анте-консонантний контекст, *gʰm-n-C = [gʰm-n-C]⁴⁶. Такий контекст був би можливий лише у відмінюванні pluralis, а саме перед приголосними закінченнями, як loc. pl. -su (*žm-un-su «серед людей») або instr. pl. -mis (*su žm-un-mis «з людьми»)⁴⁷. Однак фактом є те, що в литовській традиції немає жодних форм множини від žmuõ. Це, звісно, унеможливлює перевірку висунутої гіпотези. До цього додається той факт, що в «Postylli» Даўкши поряд із žmuõ немає форми множини *žmunes, а є суплетивне утворення žmonės «люди» (§ 8.5). Що ж до dualis du žmùne, то неможливо встановити, чи цю форму утворено від основи однини *žumn- (див. вище gen. *žumnes), яку згодом уподібнили до анте-консонантної основи множини *žmun-C, чи вона виникла якимось іншим способом.

8.8. Якщо припустити, що žmun- справді виникло фонетичним шляхом перед приголосними закінченнями pluralis, то його наявність перед голосними закінченнями (acc. sg. žmùn-i, nom. du. žmùn-e) доведеться пояснювати аналогічним вирівнюванням. В однині узагальнення žmun- мало б призвести до усунення нерегулярної форми genetivu *žum-n-es (аномальне співвідношення žm-uo:: *žum-n), а також форми accusativu *žm-an-i < *gʰm-on-m (пор. *švanį < *kʷ-on-m у § 7.3), яка відрізнялася від решти форм аблаутою свого суфікса.

8.9. Слабкою стороною сценарію, описаного в §§ 8.7–8.8, є те, що серед литовських відмінювань ми не знаходимо паралелі до явища аналогічного поширення анте-консонантної основи множини на непрямі відмінки однини. За цих обставин напрошується така гіпотеза:

⁴⁵ Для позиції після ž можна вказати на подвійність uR/iR у таких прикладах, як латв. zułtis «жовч», лит. tułžis те саме (замість *žułtis < прабалтійського *žuł-ti- на противагу праслов. *zъłьcь «жовч», давньорус. zъłьcь, рос. želčь, староцерк.-слов. zъłьcь < *žil-k- з іє. *gʰlH-C (повний ступінь у лит. želti «зеленіти», староцерк.-слов. zelenъ «зелений»).

⁴⁶ Не розумію, чому Fraenkel, LEW 1320 пише реконструкцію у формі *gʰm-dn-. Знак «шва» тут не має морфологічного обґрунтування, оскільки -n- відображає редукцію до -on-, а не до суфікса з ларингалом (*-Hₒn- або *-gₒn-).

⁴⁷ Пор. у старолитовських текстах засвідчені форми instr. pl. типу akmenis < *akmen-mis і seser-mis (Zinkevičius 1980: 245).

29

(A) Форма основи žmun- генетично пов’язана, однак, із парадигмою однини, зокрема з формою успадкованого genetivu sg.

(B) Звуково правильний рефлекс gen. *žum̥n-ès < *gʰm-n-és (§ 8.6) зазнав свого роду метатези в *žmun-ès. Паралеллю до переміщення голосного u за формулою umn > mun є зміна ulž > luž у литовській назві «селезінки»: blu̇žnīs f., acc. blu̇žnį, очевидно, походить від (1) *plužnį⁴⁸ < (2) *pulžnį < (3) прабалтійського *pulž-n-in < (4) іє. діал. * (s)plgʰ-n-m. Пор. давньоінд. plihán- «селезінка», гр. splēn, splēnós, лат. liēn < *lihēn⁴⁹.

(C) Імовірно, це не була суто фонетична зміна⁵⁰. Оскільки її наслідком є уніфікація початкового комплексу žm- в усіх формах відмінювання, слід припускати, що тут радше йдеться про морфонологічну регуляризацію, яка відбулася під впливом двох форм із початковим комплексом žm-: nom. žmuõ < *gʰm-ōn та acc. *žmànį < *gʰm-on-m⁵¹. Наслідком зміни *žum̥nès на *žmunès є усунення аномального аломорфізму кореня *žum-:: žn-.

9. Після закріплення «метатетичного» генетива *žmunes відбулася наступна інновація, цього разу аблаутна. Вона полягала в заміні форми acc. *žmanin на *žmunin. Отже, аломорфізм žmōn:: žman:: žmun було зведено до двох членів: žmōn:: žmun. Це сталося так само, як у парадигмі іменника «собака», де šūni (з šun, як у gen. šunès) заступило місце *švàni < *švanin (пор. § 7.3), унаслідок чого ряд švōn:: švan:: šun скоротився до švōn:: šun. У результаті парадигма іменника žmuõ стала двоосновною, тобто такою, як у типовому литовському приголосному відмінюванні (пор. § 7.4).

10. Викладене можна підсумувати в такій схемі розвитку. Знак «>» позначає фонетичну зміну, знак «⇒» позначає морфологічну зміну.

IE прабалтійська пралитовська литовська nom. *gʰm-ōn-Ø > *žm-ōn-Ø > *žm-ōn-Ø > žmuõ-Ø acc. *gʰm-ōn-m > *žm-an-in > *žm-an-in ⇒ žmùn-i gen. *gʰm-n-és > *žum-n-es ⇒ *žm-un-es > *žmun-ès

⁴⁸ bl- пояснюється соноризацією pl-, подібною до тієї, що спостерігається у слові blusà «блоха» < *plusà, пор. давньоінд. plúši, давньопрус. lu. Пор. далі групу lb у лит. gulbė «лебідь-самиця» на противагу слов. *kʰolpъ, кашуб. kiełp «лебідь».

⁴⁹ Слов’янський відповідник має інший вигляд: староцерк.-слов. slězena < *selžena < *spelgʰ-en- (втрата p на початку слова). Для балто-слов’янської можна було б припустити аблаутну парадигму *(s)pelž-(e)n-:: *(s)pulž-(e)n-. Балтійське продовження полягало б в узагальненні слабкої основи *(s)pulž-n-.

⁵⁰ Щодо фонологічного аспекту цієї зміни слід зважити на те, що в литовській мові немає жодного слова, яке починалося б на *žum- або *žun-. Натомість є слова з початковим комплексом žm- (пор. сімейство žmogùs, а також žmegìns, žmùlys) і з початковим комплексом žn-: žnáibyti, žnýbti, žnýplès.

⁵¹ Це формулювання спирається на пропозицію, висловлену проф. Vytautas Ambrazas під час дискусії навколо моєї доповіді на конференції «Lietuvių kalba: tyrėjai ir tyrimai. Kazimiero Jauniaus 150-osioms ir 90-osioms mirties metinėms paminėti», Vilnius, 22–23 жовтня 1998 р.

30

Подібним чином можна представити розвиток парадигми литовського іменника «пес»:

IE прабалтійська пралитовська лит. nom. *k’w-ōn-∅ > *šw-ōn-∅ > *šw-ōn-∅ > šuō-∅ acc. *k’w-ōn-m > *šw-an-in > *šw-an-in ⇒ šun-i gen. *k’u-n-és > *šu-n-es > *šu-n-es > šun-ès

Зіставлення обох схем показує, що регуляризації парадигми «пес» досягають простим узагальненням успадкованої основи род. одн. šun- на знах. одн. Натомість у парадигмі «людина» маємо послідовність двох змін: спершу перетворення успадкованого генетиву *žum-nes на *žmunes, а потім узагальнення інноваційної основи žmun- на знах. одн. Лише внаслідок обох цих змін в історичну епоху з’явилася разюча подібність форм žmuō і šuō⁵². Пор. зокрема чергування uo:: un, яке не повторюється в жодному іншому литовському іменнику.

11. Тут зроблено спробу показати, що тип відмінювання, до якого належала приголосна основа «людина», передбачав, з одного боку, наявність род. одн. прамовної форми *žum-n-és, а з другого — наявність знах. одн. форми *žm-án-in. Заміна знах. *žmánin на *žmānin (лит. žmùni) не могла відбутися без наявності формального зразка у вигляді генетиву *žmunes. Але слід пам’ятати, що такий зразок з’явився лише тоді, коли успадкований род. *žum-n-és під впливом форм із початковим žm- (*žmōn, *žmānin) набув нового вигляду *žmunés. З огляду на ключову роль, відведену формі генетиву *žum-n-és у розвитку реконструйованої вище парадигми (§ 10), не можна погодитися з дотеперішнім тлумаченням, яке пояснювало появу форми знах. одн. žmùni за допомогою аналогічної пропорції: nom. šuō:: acc. šùni = nom. žmuō:: acc. X (X = žmùni)⁵³. Така побудована пропорція мовчки припускає семантичне домінування іменника «пес» над іменником «людина», що вже з огляду на значення є малоймовірним. Однак головний недолік традиційного пояснення полягає в іншому. Воно не розглядає питання, звідки взялася форма знах. šùni (адже це не успадкована форма); крім того, воно навіює думку, ніби знах. žmùni не мало морфологічного попередника у сильній формі *žmanin.

BIBLIOGRAFIA

Bader F. 1995: Autour de lat. sōl. – Linguistica Baltica 4, 265–276.

Būga K. 1921: Priesagos -inas ir dvibalsio uo kilmė. – Lietuvos mokykla – 10–11, 420–457. Przedruk w Būga 1959: 331–376.

⁵² Być może na tej podstawie Peters 1980: 188 doszedł do przekonania, że *gʰm-ōn (žmuō), musi być neologizmem wzorowanym na *k’wōn (šuō).

⁵³ Zob. Specht 1932: 214, 226; Specht 1934. Stang 1966: 227 ujmuje rzecz ostrożniej: „Vielleicht war die ursprünglich Flexion žmuo, *žmani, *žmunes. Später wurde die schwundstufige Form des Stammes verallgemeinert, wie in šuō, šùni, šùnis.“

31

Būga K. 1959: Rinktiniai raštai 2, sudarė Z. Zinkevičius, Vilnius.

Erhart A. 1998: Der indogermanische Mondname. – Linguistica Baltica 7, 63–69.

Fraenkel E. 1959: Zur indoeuropäischen Stammbildung und Flexion. – Lingua Posnaniensis 7, 1–24.

Fraenkel E. LEW = Lituaisches etymologisches Wörterbuch, Heidelberg, 1955–1965.

Gołąb Z. 1998: Lat. homo ~ Slavic možь: is there any etymological connection between them? – Studia Indogermanica Lodziensia 1, 67–73.

Hamp E. P. 1980: IE *()k’uon ‘dog’. – Indogermanische Forschungen 85, 35–42.

Kudzinowski Cz. 1977: Indeks-słownik do «Daukšos Postilė», I, Poznań.

Lasch A. 1914: Mittelniederdeutsche Grammatik, Halle a.S.

LKŽ = Lietuvių kalbos žodynas, Vilnius 1941–.

Mažiulis V. PEŽ = Prūsų kalbos etimologijos žodynas, 1–4, Vilnius, 1988–1997.

Osthoff H. 1901: Etymologische parerga, Leipzig.

Otrębski J. 1950: Miscellanées onomastiques. – Lingua Posnaniensis 2, 70–98.

Peters M. 1980: Untersuchungen zur Vertretung der indogermanischen Laryngale im Griechischen, Wien.

Rix H. 1976: Historische Grammatik des Griechischen. Laut- und Formenlehre, Darmstadt.

Schindler J. 1975: Zum Ablaut der neutralen s-Stämme des Indogermanischen. – Flexion und Wortbildung, hg. von H. Rix, Wiesbaden, 259–267.

Schmitt-Brandt R. 1998: Einführung in die Indogermanistik, Tübingen u. Basel. (Uni-Taschenbücher, 1506).

Skardžius P. 1956: Alte Wurzelnomina im Litauischen. – Indogermanische Forschungen 62, 156–166.

Smoczyński W. 1986: Uwagi o słowniku bałtycko-słowiańskim. – Język i jego odmiany w aspekcie porównawczym, red. J. Majowa (Prace Slawistyczne PAN 53), Wrocław, 17–45.

Smoczyński W. 1990: Zur altpreußischen Akzentographie. – Rivista di Linguistica 2:2, 177–199.

Smoczyński W. 1998: Il ruolo della lingua lituana per la linguistica indoeuropea. – Ponto-Baltica 7, 1997[98], 53–82.

Smoczyński W. 2000: Untersuchungen zum deutschen Lehngut im Altpreussischen, Kraków.

Specht F. 1932: Beiträge zur griechischen Grammatik. – Kuhns Zeitschrift 59, 214, 226.

Specht F. 1934: Lit. žmuo. – Kuhns Zeitschrift 61, 68.

Stang Chr. S. 1966: Vergleichende Grammatik der baltischen Sprachen, Oslo-Bergen-Tromsö.

Urbas D. 1996: Martyno Mažvydo raštų žodynas, Vilnius.

Vaillant A. 1950: Grammaire comparée des langues slaves, Lyon-Paris.

Vitkauskas V. 1986: Jest’ li takaja forma: unaduo ‘voda’? – Balto-slavjanskie issledovanija 1984, 103–106.

Zinkevičius Z. 1980: Lietuvių kalbos istorinė gramatika 1, Vilnius.

SENOSIOS LIETUVIŲ KALBOS ŽMUO, ŽMUNĮ ATSIŽVELGIANT Į ATEMATINIŲ DAIKTAVARDŽIŲ PARADIGMĄ

Santrauka

Daukšos Postilėje acc. sg. žmunį ir nom. du. žmune turi kirčio ženklą ant trumpojo skiemens. Kiti netiesioginiai linksniai nepaliudyti. Pagrindinis klausimas: kaip atsirado kamienas žmun-, kurio negalima paaiškinti pagal kitas priebalsinio -en- kamieno formas. Remiantis formų šuo:: šunės santykiu, kur genityvo forma atitinka paveldėtą modelį (ide. *k’u-n-es), reikėtų tikėtis daiktavardžio žmuo genityvo *žumnes. Tai būtų praformos *g’hm-n-es atitikmuo. Priesaga su neskiemeniu -n- būtų sąlygojusi skiemeninę šaknies baigmens formą, kurios prūsųlietuviškas refleksas būtų -um-. Tačiau žm(uo) alomorfą žum(n)- pakeitė žmu(n)-. Iš pažiūros tai panašu į metatezę: *žum(n)- >

32

*žmu(n)-, bet jos priežastis neaiški. Čia šakininis morfas žm- galėjo būti pagal nominatyvą apibendrintas kitiems linksniams (pakitimą galėjo skatinti ir ta aplinkybė, kad lietuvių kalboje nėra žodžių, prasidedančių *žūm-). Pagal ved. švanam < *kʷ-on-m pavyzdį reikėtų laukti akuzatyvo formos pral. *šv-an-in ‘šunį’. Priesagos nykstamąjį laipsnį čia reikėtų aiškinti genityvo formos įtaka: šun(i) pakeitė *švan(i) pagal šun(es) pavyzdį. Panašiu būdu pirminė forma *žman(i) galėjo prisiderinti prie genityvo žmun(es) ir virsti paliudyta forma žmuni. Aiškinant genityvo lemiamą vaidmenį daiktavardžio žmuo paradigmos kitimui, remiamasi ir lietuvių bei slavų kalbų silpnųjų atematinių kamienų daiktavardžiais, pvz., lie. širdìs, dùrys, sl. vъsь. Atkreiptas dėmesys ir į bendresnį dalyką: trinariai alomorfai (pvz., *švōn: *švan: *šun-) paprastai keičiami dvinar ais (pvz., šuo: šun-). Pateikiama ir daugiau „bitematizmo“ polinkį rodančių lietuvių kalbos linksniavimo pavyzdžių.

OLD LITHUANIAN ŽMUO, ŽMUNĮ AGAINST THE BACKGROUND OF THE PROTO-BALTIC ATHEMATIC NOUNS

Summary

In Daukša’s Postilė, the forms acc. sg. žmunì and nom. du. žmune have a stress mark placed over a short syllable. No other oblique cases are attested. The principal question that rises here is how to account for the stem žmun-, which cannot be explained in the framework of the consonantal declension with a stem in -en-. If we take as our point of departure the relationship between the forms šuo:: šun es, where the genitive corresponds to the inherited model (PIE *kʷ-u-n-es), we are entitled to expect alongside žmuo a genitive *žumnes. This would be a reflex of *gʰm̥-n-es. The suffix, in its non-syllabic variety -n-, would have induced a syllabic realisation of the root-final -m-, the regular Proto-Lithuanian reflex of which would be -um-. The allomorphic relationship of žum(n)- to žm(uo) was, however, eliminated in favour of žmun-. On the face of it, this looks like a metathesis *žumn- > *žmun-. But the motive behind this change remains unclear. A possible explanation could be that the root morph žm- spread from the nominative to the oblique cases (the fact that Lithuanian has no words beginning with žūm- could somehow have contributed to this). In the accusative we would expect, on the basis of Vedic śvānam < *kʷ-on-m, a Proto-Lithuanian reflex *šv-an-in ‘dog’. The generalisation of the zero grade of the suffix should be attributed to the influence of the genitive: šun(i) replaced *švan(i) under the influence of šun(es). By analogy, we could assume an original *žman(i) to have been assimilated to the genitive žmun(es) to yield the attested žmunì. In order to explain the crucial role played by the genitive singular in this remake of the paradigm of žmuo, the parallel of the Lithuanian and/or Slavonic nouns built on weak grade athematic stems, such as širdìs, dùrys, vъsь, is invoked. Attention is also drawn to an observation of a more general nature, viz. that a ternary allomorphic series (e.g., *švōn: *švan-: *šun-) is usually replaced with a binary one (e.g., šuo: šun-). Other instances of this ‘bithematism’ in Lithuanian declension are cited in support of this.

Wojciech SMOCZYŃSKI Uniwersytet Jagielloński Katedra Językoznawstwa Ogólnego i Indoeuropejskiego al. Mickiewicza 9/11, PL-31-120 Kraków, Polska El. paštas [email protected]

Gauta 1999 06 16

33