ACTA LINGUISTICA LITHUANICA

XLIV (2001), 167–187

Про оцінювання литовських прізвищ з погляду словотвору

VITALIJA MACIEJAUSKIENĖ

Інститут литовської мови, Вільнюс

У статті розглядаються литовські прізвища з погляду словотвору. В антропонімії та топонімії спостерігаються звичайні механізми деривації (словоскладання, афіксація тощо), але є також специфічний механізм, що полягає у створенні антропонімів і топонімів без формальних показників деривації, унаслідок чого утворюються первинні (непохідні) особові назви та назви місць, наприклад: загальна назва → назва місця, особове ім’я, прізвисько; власна назва → назва місця, особове ім’я, прізвисько. Литовські прізвища становлять специфічну категорію, оскільки в процесі деривації не набувають дериваційних показників. Прізвище — це первісне по батькові, прізвисько тощо, що вживається як прізвище. Тому словотвірний аналіз прізвищ як таких неможливий, адже всі вони є первинними (непохідними) одиницями. Морфемне членування прізвищ, звісно, можливе.

1. ВСТУПНІ ЗАУВАЖЕННЯ

Прізвища є частиною литовських власних слів, або онімів, і становлять підклас категорії особових назв. Окрім останнього, у контексті досліджень литовської ономастики варто також згадати підкласи імен та прізвиськ, а також численну категорію топонімів. Її утворюють підкласи топонімів, що називають різні об’єкти (наприклад, назви водойм, або гідроніми, назви населених пунктів, або ойконіми, назви заболочених місцевостей, або гелоніми, назви гір, або ороніми тощо).

Специфіку оцінювання онімів з погляду словотвору докладно розглянуто в теоретичних працях з ономастики. У них висвітлено відмінності між розумінням словотвору загальних і власних слів та охарактеризовано особливості дослідження власних слів, що утворюють той чи інший клас (підклас) онімів (пор. Nepokupnyj, ред. 1986: 162–173, 207–208). Не розгортаючи тут викладу й докладного коментування тверджень, пов’язаних із цими проблемами (цього не вимагає мета статті), важливо звернути увагу на пропозиції під час дослідження онімів розмежовувати так званий живий словотвір, коли між твірним словом і похідним збереглися або існують мотиваційні словотвірні відношення, та історичний словотвір, який пов’язаний із морфемним членуванням онімів¹ (згадується також поняття аналізу морфологічної структури) (Nepokupnyj, ред. 1986: 162–163). Як бачимо, йдеться про словотвірний і структурний аналіз власних слів, причому ці поняття чітко розмежовуються.

Яку з названих моделей — словотвірного чи структурного аналізу — слід застосовувати під час дослідження онімів, зокрема, має визначати також те, до якого класу (підкласу) вони належать.

¹ Dėl morfeminio skaidymo plačiau žr. Urbutis (1978: 137–142).

168 |

VITALIJA MACĖLAUSKIENĖ

Дуже важливо якомога більше знати про специфіку того чи іншого класу (підкласу) онімів: як виникла й сформувалася система власних назв, чи вона й досі поповнюється новими одиницями, чи є закритою та незмінною, які лінгвістичні й екстралінгвістичні обставини зумовили її характер тощо. Відповіді на ці запитання дали б змогу хоча б умовно поділити оніми на дві групи. До однієї з них належали б класи (підкласи) онімів, власні назви яких можна і слід досліджувати з погляду словотвору: виокремлювати словотвірні типи (способи), визначати твірні слова та словотвірні форманти, ідентифікувати похідні утворення тощо. До другої групи належали б оніми, для дослідження яких варто обрати лише модель морфемного поділу (аналізу морфологічної структури).

Мета цієї статті — обговорити, як із цього погляду досліджують або могли б досліджувати литовські оніми, і в такому контексті спробувати визначити місце литовських прізвищ. Із викладеного має бути зрозуміло, що стаття спиратиметься на досвід досліджень литовської ономастики й не має на меті ґрунтовних теоретичних узагальнень. Тому викладені тут думки й твердження слід розглядати як одну з кількох можливих позицій щодо дослідження литовських прізвищ із погляду словотвору.

2. ОГЛЯД ДОСЛІДЖЕНЬ СЛОВОТВОРУ ТОПОНІМІВ

2.1. Наразі найґрунтовніше досліджено словотвір литовських гідронімів. Цій темі присвячено ґрунтовну монографію (Vanagas 1970). У вступі до праці (Vanagas 1970: 6–27) розглянуто й оцінено всі вже проведені дослідження словотвору литовських гідронімів, звертаючи увагу на те, що в деяких працях «досліджується не словотвір гідронімів, а їхня морфологічна будова». Отже, не дотримувалися «словотвірного принципу», не виокремлювали необхідних кількох словотвірних (структурно-граматичних) типів гідронімів, змішували в одній групі гідроніми різних способів творення. Перед описом специфіки словотвору гідронімів подано огляд поглядів на подібності й відмінності між загальними та власними назвами й констатовано, що «завдання дослідження словотвору гідронімів дещо відрізняється від завдання дослідження загальних назв». Досліджуючи словотвір останніх, намагаються встановити, «яким способом мова творить нові слова, як поповнює свій словниковий запас». Натомість система гідронімів уже сформувалася й не змінюється, тобто на неї не впливають внутрішні мовні закони. Тому під час дослідження словотвору гідронімів «погляд дослідника завжди більше спрямований у минуле, до тих часів, коли система, нині вже статична, лише формувалася». Далі у вступі розглянуто надзвичайно важливу для аналізу словотвору гідронімів проблему їх класифікації, а також проаналізовано й оцінено наявні спроби поділити топоніми на класи. Після цього було обрано модель структурно-граматичної класифікації литовських гідронімів із припущенням, що її можна застосувати й до інших шарів литовського ономастикону.

За обраною класифікацією всі литовські гідроніми з погляду словотвору поділено на первинні та вторинні. Первинні далі поділяються на іменникові (утворені від загальних і власних назв) і прикметникові. Вторинні — на похідні, складні та складені. Можна додати, що під час дослідження похідних шукають зв’язки між принципами деривації загальних назв і гідронімів та визнають, що термін «похідна назва» найточніше вживається для позначення тих гідронімів, «дериваційний зв’язок яких із відповідними загальними або власними назвами досі цілком очевидний». Словотвір інших гідронімів неясний, однак їх можна поділити на морфеми, тобто вважати такими, що мають афікс; крім того, є неясні

DĖL LIET. PAVARDŽIŲ VERTINIMO DARYBOS POŽIŪRIU | 169

гідроніми з неясним словотвірним походженням, морфемний поділ яких також може бути лише гіпотетичним. В останніх випадках згаданий термін уживається умовно (Vanagas 1970: 54–57).

Як бачимо, порівняно зі словотвором загальних назв, з огляду на специфіку онімів виокремлено новий спосіб творення, результатом якого є первинні гідроніми. Це такі гідроніми, що походять від загальних і власних назв і під час топонімізації², тобто перетворюючись на гідроніми, не набули жодних формальних словотвірних ознак (пор. Vanagas 1970: 28), наприклад: Adomaitis ež. < Adomaitis avd., Akivaras ež. < akivaras, Balandis ež. < balandis, Baltà up. < baltà, Globys up. < Globys avd., Gulbis ež. < gulbis, Janãvas ež. < Janãvas k., Kriaušiùs up. < kriaušiùs, Kūndrotas up. < Kūndrotas avd., Leĩmantas up. < Leĩmantas avd., Néndrė up. < néndrė, Piliakalnis ež. < piliakalnis, Sirvydis ež. < Sirvydis avd., Skersūtinìs up. < skersūtinis, Smailiùtis up. < smailiùtis „smailas“, Šermukšnýnas ež. < šermukšnynas, Šiupiẽniai ež. < Šiupiẽniai k., Tėkančioji up. < tėkančioji, Trilýpis ež. < trilýpis, Vendrýkštis up. < vendrýkštis „vingiarykštė“, Žalióji up. < žalióji. Первинні гідроніми тут наведено за абеткою, оскільки з погляду словотвору всі вони — утворені від загальних або власних назв, іменників або прикметників, антропонімів або інших топонімів — рівнозначні (пор. також Vanagas 1970: 29).

2.2. За тією самою структурно-граматичною класифікацією, розробленою для аналізу словотвору гідронімів, розглянуто також словотвір частини (близько 4,6 тисячі) литовських назв гір, або оронімів (Vanagas 1973). Спочатку їх поділяють на первинні та вторинні, а далі, як і в дослідженні словотвору гідронімів, групи деталізують. Первинні назви гір описують так само, як первинні гідроніми: вони походять від апелятивів, інших топонімів або антропонімів і не мають формальних словотвірних ознак (Vanagas 1973: 209), наприклад: Apušotas < apušotas, Aujėda < Aujėda up., Aukštas < aukštas, Degimas < degimas, Didžiulis < didžiulis, Gūbrýs < gūbrýs, Kapėliai < kapėliai, Krìštapas < Krìštapas avd., Lydekà < lydekà, Obelėlė < obelėlė, Pašlaitė < pašlaitė. Prancūzai < prancūzai, Smailusis < smailusis, Šaltupýs < Šaltupýs up., Visginas < Visginas avd.

2.3. Словотвір інших класів (підкласів) литовських топонімів докладно не досліджено. Через велику кількість назв заболочених місцевостей, або гелонімів, наразі увагу приділено лише одному типу їхнього словотвору — суфіксальним назвам заболочених місцевостей (Bilkis 1998). У контексті згаданої класифікації гідронімів ці топоніми слід кваліфікувати передусім як вторинні, далі — як похідні, а конкретніше — як суфіксальні похідні. У дослідженні гелонімів суфіксального творення спираються на засади аналізу словотвору гідронімів, розроблені A. Vanagas, звертаючи увагу на давно теоретично обґрунтовану відмінність понять словотвірний аналіз і морфемний аналіз (морфемне членування). Тому суфіксальними похідними вважають назви заболочених місцевостей, у яких «суфікс є не елементом морфемного членування чи формотворення, а словотвірним афіксом, тобто засобом творення нових слів» (Bilkis 1998: 32).

Згаданих положень дотримуються й під час дослідження суфіксального словотвору назв населених пунктів, або ойконімів (Razmukaitė 1998). Ґрунтовного аналізу їхнього словотвору наразі немає (огляд досліджень див. Razmukaitė 1998: 1–4).

²Можливо, тут доречнішим було б поняття гідронімізації, оскільки є й гідроніми, утворені від інших топонімів, тобто випадки, коли топонім стає топонімом (топонім — топонімом).

³Тут і далі скорочення такі самі, як у цій та інших працях із литовської ономастики. З огляду на їх загальноприйнятість окремий список скорочень не подано.

170 |

VITALIJA MACIEJAUSKIENĖ

Спроби описати можливі класифікаційні групи щодо творення назв населених місць помітні у статті П. Йоніка «Особові імена та топоніми» (Jonikas 1968). Тут згадано суфіксальні, префіксальні, складні та складені назви населених місць (пор. класифікацію гідронімів А. Ванагаса). А топоніми, які, як стверджує автор, «збігаються з одниною особового імені та прізвища (пор. Biršto-nas, Kaunas, Skuodas, Sudárgas)» (Jonikas 1968: 564), безперечно, слід кваліфікувати як уже розглянуті раніше первинні.

Після короткого огляду досліджень словотворення литовських гідронімів, назв гір, боліт і населених місць важливо також констатувати, що ці та інші топоніми, без жодного сумніву, можна було б досліджувати й інакше, тобто застосовуючи модель морфемного аналізу (морфемного членування). Цілі, форма й зміст таких досліджень відрізнялися б від розглянутого тут словотвірного аналізу топонімів.

3. ОГЛЯД ОЦІНОК СЛОВОТВОРЕННЯ (СТРУКТУРИ) ОСОБОВИХ ІМЕН

Спеціальних досліджень, присвячених аналізу словотворення іншого класу онімів литовської мови — особових імен, — наразі немає. Однак у деяких працях з антропоніміки можна знайти елементи поглядів на словотвір особових імен або їхню структуру.

3.1. «У словнику походження литовських імен» (Kuzavinis, Savukynas 1987), мабуть, найповнішому зібранні цих онімів, подано імена різного словотвірного типу та походження, а також різного віку. За часом функціонування в литовському іменнику ці особові імена можна поділити на три групи — давні, християнські та нові імена. Аналіз словотворення імен кожного з цих шарів, очевидно, мав би специфічні риси, які, зокрема, були б пов’язані також із джерелами імен, обставинами їх появи в сучасному іменнику тощо.

Давні імена — це частина литовських особових імен, уживаних у язичницький період, коли ще не сформувалася двочленна система литовського найменування за ім’ям і прізвищем. Отже, на той час вони були єдиними особовими іменами, які мали литовці, але не іменами в сучасному розумінні терміна vardas⁴. Отже, як охарактеризувати зв’язок між історичними особовими іменами та сучасними іменами? Можливі різні погляди.

Мабуть, можна просто ототожнити сучасні імена з історичними особовими іменами, визнавши, що останні дійшли до наших днів незміненими й тепер функціонують як імена. Таке ототожнення (звісно, формальне й умовне) частково виправдовувало б і те, що найважливіша функція історичних особових імен — називати особу, вирізняючи її з-поміж інших, — певною мірою передбачає функції і сучасних імен, і сучасних прізвищ (у цьому разі найважливіше те, що вона передбачає також функцію імен)⁵. Таке розуміння зв’язку історичних особових імен із сучасними іменами, які називають давніми, дає змогу обґрунтувати те, що в згаданому словнику сказано про словотвір цих імен (пояснюючи їхнє походження). Тут виокремлено чотири словотвірні типи давніх імен: 1) двоосновні складні слова, 2) скорочені форми, утворені від них, 3) суфіксальні похідні від скорочених форм, 4) апелятивні — безпосередньо загальні-

⁴ Про вживання цього терміна під час дослідження історичної антропонімії див. також Maciejauskienė (1991: 14).

⁵ Dėl vardų ir pavardžių funkcijų dar žr. Maciejauskienė (1991: 14, 19, 50–51).

DĖL LIET. PAVARDŽIŲ VERTINIMO DARYBOS POŽIŪRIU | 171

niai žodžiai, virtę vardais (Kuzavinis, Savukynas 1987: 25). Lyginant su anksčiau aptarta hidronimų klasifikacija pirmasis senųjų vardų darybos tipas tapatintinas su antriniais sudurtiniais vietovardžiais, trečiasis su antriniais – priesagų vediniais, o ketvirtasis – su pirminiais vietovardžiais (detalesnio bendrumų ir skirtumų aptarimo atsisakyta, nes to nereikalauja straipsnio tikslas). Trečiojo tipo vardai – dvikamienių trumpiniai (jie dar vadinami ir senaisiais vienkamieniais vardais) vertintini kaip tam tikro vardu susidarymo būdo, o ne onimų darybos tipo (iprasta lingvistine šios sąvokos reikšme) rezultatas⁶.

Найпоширенішими є давні двоосновні імена (так звані двоосновні складні імена), наприклад: Alg-minas, Al-mintas, Ei-bartas, Gėd-rimas, Gós-tautas, Kant-minas, Min-gaudas, Taūt-gailas, Tól-mantas, Tvir-gedas, Vai-noras, Vaiš-mantas, Vil-mantas. Іншу групу сучасних імен, які називають давніми та описують з погляду словотворення, становлять похідні із суфіксами, наприклад: Algėnis, Bartėnis, Birėnis, Dargėnis, Daugėnis, Eidėnis, Eigėnis, Gaudėnis, Gedėnis, Gintėnis, Girdėnis, Girstėnis, Gytėnis, Kantėnis, Klausėnis, Tautėnis, Vaidėnis тощо (похідні із суфіксом -enis); Bylotas, Darotas, Daugotas, Eidotas, Milotas, Minotas, Vaidotas, Valiotas, Viltotas (похідні із суфіксом -otas); Barūtis, Birūtis, Darūtis, Eigūtis, Eimūtis, Gailūtis, Gedūtis, Geistūtis, Girdūtis, Kęstūtis, Klausūtis, Ramūtis (похідні із суфіксом -utis); Klausilas, Marūtilas, Váidilas (похідні із суфіксом -ilas). На думку авторів словника походження імен, твірними словами цих похідних є скорочення двоосновних імен. Лише порівняно рідко як твірні слова вказано інші давні литовські особові імена (пор. Augėnis, Baltėnis, Drąsūtis, Jaunūtis, Laimūtis тощо).⁷

Серед сучасних імен, які називають давніми, начебто не траплялися такі, що їх із погляду словотворення можна було б оцінити як непохідні (автори словника називають їх «апелятивними — просто загальні слова, що стали іменами» — див. Kuzavinis, Savukynas 1987: 25). Однак увагу привернули нечисленні похідні з флексіями (наприклад: Budrys, Būdrius від лит. budrūs, Drąsius від лит. drąsūs, Jaunys, Jaunius від лит. jaūnas), хоча такого типу словотворення давніх імен і не згадано.

Коротко розглянувши те, що сказано в «Словнику походження литовських імен» про словотвір сучасних імен, які називають давніми, слід повернутися до раніше сформульованої позиції: таке або подібне оцінювання словотвору цих імен мало б ґрунтуватися на ототожненні сучасних імен з аналогічними історичними особовими іменами (як уже зазначалося, вельми формальному й умовному). Інший спосіб оцінити зв’язок між історичними особовими іменами та сучасними іменами, які називають давніми, міг би бути таким: сучасні імена утворилися від історичних особових імен, утративши будь-які формальні словотвірні ознаки. Отже, з погляду словотворення всі ці імена кваліфікувалися б як непохідні. Таким чином, згадані сучасні імена Algminas, Alminas, Eibartas, Gėdrimas тощо виникли (утворилися) від аналогічних історичних особових імен, які в контексті словотвірного оцінювання слід було б кваліфікувати як похідні складні слова. А імена Algėnis, Bartėnis, Dargėnis,... Bylotas, Darotas, Daugotas,... Barūtis, Birūtis, Darūtis,... Klausilas, Mańti-

⁶ Plačiau apie juos žr. Maciejauskienė (1997: 113–124).

⁷ Слід звернути увагу на те, що серед чотирьох типів словотворення давніх імен названо лише «суфіксальні похідні від скорочених форм» — Kuzavinis, Savukynas (1987: 25). Крім того, можна було б обміркувати, чи справді твірними словами всіх цих імен — похідних із суфіксами — є особові імена, але це не стосується мети цієї статті.

172 |

VITALIJA MACIEJAUSKIENĖ

las тощо, які раніше називали похідними із суфіксами, знову-таки лише виникли б від історичних особових імен, що з погляду словотворення є похідними із суфіксами. Так само слід було б оцінювати й словотвір інших сучасних імен, які називають давніми. Такий підхід, зокрема, був би прийнятним і з огляду на функції історичних особових імен, які дуже важко визначити, порівнюючи їх із призначенням сучасних імен, і з огляду на зв’язок з особливостями оцінювання словотвору сучасних литовських прізвищ, про які йтиметься далі. Якщо вважати, що всі сучасні імена, які називають давніми, з погляду словотворення є непохідними, перспективним і цікавим було б дослідити їх, застосувавши модель морфемного аналізу (морфемного членування).

Аналіз словотвору іншого шару сучасного іменника — християнських імен — не є об’єктом дослідження словотвору литовської мови. Усі ці імена прийшли з інших мов (грецької, єврейської, латинської, германських, слов’янських тощо) і принесли із собою властиві їм словотвірні (структурні) риси. Тому можна говорити лише про питання, пов’язані з адаптацією християнських імен у литовській мові. Одне з них — співвідношення та вживання повних (канонічних) форм християнських імен і їхніх скорочень; інше — поширені в історичних джерелах XVI–XVII ст. похідні цих імен із демінутивними суфіксами, які перестали вживатися в джерелах XVIII–XIX ст., тощо (див. Maciejauskienė 1979; 1991: 34, 38, 41; 1993: 102). Щоправда, різноманітні похідні християнських імен із демінутивними суфіксами й тепер поширені в живій мові, але це не офіційні форми імен, які записують у документах особи. Тому, здається, тут можна утриматися від їх докладнішого розгляду.

Нові імена, що становлять третій шар сучасного іменника, за походженням зазвичай поділяють на імена литовського та нелитовського походження (Kuzavinis, Savukynas 1987: 41–46). Другі, тобто імена нелитовського походження, прийшли до литовського іменника з інших мов. Отже, їхній словотвір, як і словотвір християнських імен, не є об’єктом аналізу словотвору литовської мови.

Інакше з новими іменами литовського походження. Оцінюючи їх із погляду словотворення, легко виокремити кілька класифікаційних груп, названих також у розглянутій раніше граматично-структурній класифікації топонімів. Це непохідні імена, які, не набуваючи жодних формальних словотвірних ознак, утворилися від загальних або власних слів, наприклад: Aušra: лит. aušra, Bangà: лит. bangà, Dainà: лит. dainà, Dóbìlas: лит. dóbìlas, Gìntaras: лит. gìntaras, Jūra: лит. jūra, Liépa: лит. liépa, Svajà: лит. svajà, Svajonė: лит. svajonė, Žarà: лит. žarà (від загальних слів) або Agluona: Agluona річка, Airė: Airė річка, Alantà: Alantà річка, Álantas: Álantas річка, Gáilìntas: Gáilìntas озеро, Mìlda: Mìlda (ім’я міфологічної богині), Nėmunas: Nėmunas річка, Nidà: Nidà містечко, Skìnija: Skìnija річка, Svalìa: Svalìa річка, Ūla: Ūla річка, Upýna: Upýna річка, Vilnius: Vilnius місто, Žeimenà: Žeimenà річка, Žemýna: Žemýna (ім’я міфологічної істоти) тощо (від власних слів — топонімів, міфонімів або назв міфологічних істот тощо). Серед похідних імен слід згадати очевидні похідні з флексіями, наприклад: Aidė: лит. áidas, Aūdrė: лит. áudra, Aūšrė: лит. aušrà, Ąžuolė, Ąžuolis: лит. ąžuolas, Dãlius: лит. dalìà, Gáiva: лит. gaivì, Jáutra, Jáutrė: лит. jáutrus, -i, Jūris, Jūrius: лит. jūra, Miglė: лит. mìglà, Rytė, Rytis: лит. rýtas, Skaidrė, Skáidrė: лит. skaidrì, skáidrì «приємна, весела», Skaistýs, Skaistis: лит. skaistùs, skaistùs «світлий; доброчесний», Taurýs, Tãurius: лит. taurùs «доброчесний; шляхетний», Ūgnė: лит. ugnìs. Іншу групу похідних за словотвірною ознакою нових імен становлять похідні із суфіксами, наприклад: Audronė, Audrõnis, Audrõnius: лит. áudra (похідні із суфіксами -onė, -onis, -onius), Audrūnas, Audrūnė: лит. áudra (похідні із суфіксами -ūnas, -ūnė), Ban-

DĖL LIET. PAVARDŽIŲ VERTINIMO DARYBOS POŽIŪRIU | 173

guõlis: лит. bangą (похідне з суфіксом -uolis), Laimintà, Laimìntas: лит. laimė (похідні із суфіксами -inta, -intas), Laisvūnas: лит. laisvė (похідне із суфіксом -ūnas), Teisūtis: лит. teisūs (похідне із суфіксом -utis), Žydrūnas: лит. žydris «блакить (неба)» (похідне із суфіксом -ūnas).

Серед нових імен є й такі, що утворені (найчастіше мовознавцями) за словотвірними та семантичними моделями давніх імен шляхом чергування або поєднання відомих основ двоосновних антропонімів, наприклад: Al-ginas, Al-kantas, Aug-mantas, Bar-mantas, Būt-mintas, Eig-mantas, Eit-viltas, Gil-mintas, Graž-valdas, Jau-vaidas, Kęs-bartas, Liaud-gintas, Min-vaidas, Rād-vydas, Skir-tautas. Ці імена штучні, їх уживання не засвідчене історичною антропонімією. Тому, на відміну від давніх двоосновних імен, які з погляду словотвору вважалися такими, що допускають дві можливості, — вони є складними (двоосновними композитами) або первинними, — нові імена цього типу, очевидно, можна називати лише складними.

Як бачимо, досліджуючи словотвір нових імен литовського походження, можна встановити, якими способами утворюють нові імена й збагачують сучасний іменник (пор. аналіз словотвору загальних слів, мета якого — встановити, яким способом мова творить нові слова, поповнюючи таким чином їхній запас). Отже, система литовських імен як одного з підкласів онімів ще не сформувалася остаточно, вона мінлива й відкрита. Це зумовлює особливості дослідження словотвору цих власних назв.

3.2. Система іншого підкласу литовських антропонімів — прізвиськ — також є відкритою та мінливою. Як ці антропоніми оцінюють із погляду словотвору?

На це питання немає відповіді у статті Ж. Урбанавічюте та В. Жицкуте «Литовські прізвиська». Тут ці антропоніми «за структурою та словотвором» поділено на п’ять груп: 1) непохідні слова (Tetà, Slyvà, Žinai), 2) деривати, які далі поділяються на суфіксальні (Rāčius, Juodis, Plikis, Žiūra), суфіксальні (Rūgštelė, Vištukė, Skiltuvas), префіксальні (Berānikė, Pakluōnis) і префіксально-суфіксальні (Pakapinis, Panaktinūkas), 3) композити, які своєю чергою поділяються на складні (Penkplaukis, Puragalvis) і складені (Guminis Jonas, Sitklo bobutė), 4) деривати-композити (Sugrūbnagis, Nulepāusis, Skersgalvinis) і 5) фрази (Tavè perkūnėlis, Gerai šako) (Urbanavičiūtė, Žickutė 1975: 60–61). Наведені приклади очевидно показують, що такий поділ не пов’язаний із визначенням можливих словотвірних типів (способів) творення прізвиськ, а лише описує структуру цих антропонімів.

У монографії «Литовські прізвиська» ці оніми визначаються як ономастично мотивовані неофіційні антропоніми, і вважається, що їм властиве значення загального слова та функція власної назви (Butkus 1995: 21, 26). У праці основну увагу зосереджено на дослідженні мотивів прізвиськ, оскільки вважається, що словотвірний аналіз цих антропонімів має бути предметом іншої наукової праці. Однак розглядається також словотвір деяких прізвиськ (родових, прізвиськ-реплік, тих, що вказують на місце проживання). Це дає змогу охарактеризувати окремі положення, пов’язані з дослідженням прізвиськ із цього погляду.

Визнається можливість поділити прізвиська з погляду словотвору на первинні та деривати (Butkus 1995: 31, 33). Перші, як стверджується, «нічим не відрізняються від мотивувального слова» (у вже розглянутому ширшому контексті оцінювання словотвору онімів це слово було б не чим іншим, як твірним словом). Це положення дає підстави вважати, що такі прізвиська, як Adatėlė, Dramblys, Duonėlė, Dviratis, Kāvis, Sūmai-

174 |

VITALIJA MACIEJAUSKIENĖ

šis, Šlubis, Válkata тощо, мотивувальними словами яких є adatėlė, dramblys, duonelė, dviratis, kalvis, šurmaisis, šlubis, válkata, слід вважати первинними.

Перш ніж говорити про другу групу прізвиськ — деривати, насамперед слід звернути увагу на те, що в цьому випадку доречніше було б уживати поняття вторинні прізвиська. Адже деривати, або похідні слова, — це слова, які «ґрунтуються на одному твірному слові й мають словотвірний формант» (Gaivenis, Keinys 1990: 225). Отже, за межами точного розуміння цього терміна залишаються згадані далі автором і зараховані до дериватів складні та складені прізвиська⁸. Стверджуючи, що для оцінювання словотвору прізвиськ застосовуються дещо інші критерії, ніж для словотвору інших онімів, наприклад гідронімів, автор дотримується думки, що «про деривацію можна говорити тоді, коли відношення існує між членами того самого, тобто ономастичного рівня, отже, коли прізвисько утворюється від власної назви й структурно від неї відрізняється, наприклад: Agočiūkas (: Agota), Didžiakazis (: didis, Kazys)» (Butkus 1995: 33).

Згідно з таким підходом вторинними можуть бути лише ті прізвиська, твірним словом яких є онім (інший антропонім); у складних прізвиськах одним із компонентів (або частіше — обома), а в складених — найчастіше обома складниками також є власні назви (зазвичай антропоніми), наприклад: Agnieškinis: Agnieška ім., Aleksandriokas: Aleksandras ім., Baltramai­tėlis: Baltramaitis прізв., Bambyziokas: Bambyzas прізв., Gabriokas: Gabrys антроп., Kaziškis: Kazys ім., Kočelįanka: Kočelas прізв., Lesvinčiokas: Lesvinčius прізв., Martyniukas: Martynas ім., прізв., Matakūtas: Matakas прізв., Niemčiukas: Niemčius прізв., Tamošynas, Tamošiokas, Tamošiukas: Tamošius ім. тощо (похідні з різними суфіксами від інших антропонімів); або: Baltrajurgis: Baltrus, Jurgis ім., Bružentis: Bružas прізв., лит. žentas, Kaziopetris: Kazys, Petras ім., Lapėnžentis: Lapėnas прізв., лит. žentas, Stasiakazis: Stasys, Kazys ім., Šimkažentis: Šimkus прізв., лит. žentas (складні прізвиська) і Jonų Antanas: Jonas, Antanas ім., Kažio Vitas: Kazys, Vitas ім., Šimas Jonas: Šimas, Jonas ім., Šimo Motiejus: Šimas, Motiejus ім., Staskaus Arūnas: Staskus прізв., Arūnas ім., Staskyno Stasys: Staskynas прізв., Stasys ім., Vinčiuvienės Jasionis: Vinčiuvienė прізв., Jasionis прізв. (складені прізвиська). У таких складених прізвиськах, як Akmenis Andrijaitis: лит. akmuo, прізв. Andrijaitis, Alksninis Beiga: лит. alksninis, пор. alksnis, прізв. Beiga, Dūburo Bumblauskis: лит. duburas, прізв. Bumblauskis тощо, перші компоненти є не онімами, а загальними словами.

Як бачимо, при оцінюванні словотвору прізвиськ поняття вторинних прізвиськ (особливо похідних) значно звужене. Такий підхід можна обговорювати. Однак це не стосується мети цієї статті. До того ж у розглядуваній праці оцінювання словотвору прізвиськ було лише однією з другорядних цілей дослідження.

Pravardžių struktūros analizei skirtas kitas to paties autoriaus darbas (Butkus 1999). Čia vėl patvirtinama nuomonė, kad „apie pravardžių derivaciją galima šnekėti tik tada, kai ji įvyksta onomastiniame, ne apeliatyviniame lygmenyje, t. y. kai pravardė padaroma iš tikrinio žodžio, pvz., Didžiapranis, Adomietis“ (Butkus 1999: 91).

Саме через згаданий підхід у статті уникають терміна словотвір прізвиськ, оскільки, на думку автора, «словотвірний аналіз прізвиськ дуже звузив би досліджуваний об’єкт-

⁸ Докладніше про неточності в уживанні термінів і понять, згаданих у цій праці та пов’язаних з оцінюванням словотвору прізвиськ, див. Maciejauskienė (1999: 239–240).

DĖL LIET. PAVARDŽIŲ VERTINIMO DARYBOS POŽIŪRIU | 175

…єкт: до нього не потрапили б апелятивні прізвиська. Водночас структурний аналіз прізвиськ дає змогу побачити, які за структурою апелятиви добирають для створення прізвиськ» (Butkus 1999: 91–92). Із процитованого видно, що в цьому разі до дослідження прізвиськ намагаються застосувати модель морфемного членування (аналізу морфологічної структури). Щодо багатьох положень, викладених у розглядуваному дослідженні, знову можна дискутувати: чи можна погодитися з таким розумінням прізвиськ як вторинних із погляду словотвору (особливо похідних) (адже численні приклади, наведені навіть у статті, показують, що прізвиська, навіть якщо зважати на найтонші нюанси їхньої специфіки, можуть утворюватися і утворюються від загальних слів); чи, відмовившись від терміна словотвір прізвиськ, слід уживати саме поняття, пов’язані зі словотвірним аналізом, — флексійні похідні і суфіксальні похідні (див. Butkus 1999: 93, 97), які вказують на результат словотвірного аналізу, а не морфемного членування (чи виокремлення формантів); чи структурно членувати слід лише ті прізвиська, що походять від похідних апелятивів, тощо. Ці та подібні питання виникають, зокрема, тому, що під час дослідження структури прізвиськ на (i)u- та u-основи не було чітко й точно відмежовано її від словотвірного аналізу у звичному лінгвістичному розумінні. Пор., наприклад, твердження з першого висновку, що «переважають похідні з флексією -(i)us» (Butkus 1999: 99), яке мало б свідчити про те, що всі кваліфіковані так прізвиська є результатом деривації, а словотвірним формантом є згадана флексія -(i)us, хоча серед прізвиськ, названих так, є і похідні із зазначеною флексією, і антропоніми, первинні з погляду словотвору. Отже, чи не варто відмовитися від поняття флексійні похідні, що вводить читача в оману, і, досліджуючи структуру прізвиськ, оцінювати їх інакше — мають ту чи іншу флексію, є з флексією тощо. Те саме стосується й уживання поняття суфіксальні похідні, адже так звані прізвиська насправді не мають нічого спільного з похідними словами, а лише мають той чи інший формант, виокремлений автором.

Відклавши на майбутнє докладніший розгляд цих та інших проблемних питань, пов’язаних з оцінюванням прізвиськ із погляду словотвору, можна стверджувати, що зміст і найважливіші положення коротко розглянутих тут праць А. Буткуса показують: дослідження словотвору та структури (морфемної будови) прізвиськ не лише можливе, а й уже успішно розпочате. З уже зробленого видно, що специфіка прізвиськ зумовлює також деякі словотвірні та структурні риси, властиві лише цьому класу онімів.

3.3. Литовські прізвища з погляду словотвору не досліджені. Однак у працях, присвячених цим онімам, серед іншого, аналізується і їхній словотвір. Автори, обираючи спосіб розгляду прізвищ відповідно до цілей своїх досліджень, іноді навіть намагаються поділити їх на групи, названі звичними термінами словотвору. Але це не дає підстав говорити про загальну, бодай дещо докладнішу класифікацію цих антропонімів. Її поки що немає, а те, якою вона могла б бути, очевидно, залежало б від погляду на словотвір цих дуже специфічних онімів. П. Йонікас поділяє литовські прізвища з погляду словотвору на три групи (Jonikas 1968: 557). До першої належать «одноосновні, нині безсуфіксні й безпрефіксні імена, як-от Žūkas, Baitis, Kedys, Rugà, Pėmpė, Nòrkus, Šėrnius». Іншу групу, на думку автора, становлять суфіксальні та префіксальні прізвища. Для перших наведено багато прикладів (Grūmadas, Dalinda, Tilindis, Aukštiejus, Toleikis, Bražiškis, Beržinis, Jurkynas, Keliuotis, Dárgūzas та ін.) і зазначено, що найчастіше вживаються суфікси -ikas, -ukas, -iškis, -ėlis, -ėlis, -ėnas, -ynas, -onis, -ūnas, -aitis та ін. Щодо других сказано, що їх небагато (Bepirstis, Nelāimiškis, Nuopėnas, Pakalniškis, Užupis). Третю групу становлять складні прізвища, які автор, здається, поділяє на дві підгрупи: а. Aukštikalnis,

176

VITALIJA MACIEJAUSKIENĖ

Didžbalis, Drūtjonas, Ketūrakis, Puškenalaitis, Šešnaukis, Vienažindys, Žiemitys; б. Būt-rimas, Min-daugas, San-gaila, Vis-girdas. Далі сказано, що найдавнішими є прізвища другої (б) підгрупи.

Із наведеного не зрозуміло, яким є погляд автора на словотвір прізвищ, тобто який із виділених у статті підходів — словотвірний аналіз чи морфемне членування — він вважає прийнятним для дослідження прізвищ. У першому разі «одноосновні, нині безсуфіксні й безпрефіксні» антропоніми передбачали б первинні з погляду словотвору прізвища та можливі вторинні — флексійні похідні. Прізвища другої групи, названі суфіксальними й префіксальними, були б вторинними — суфіксальними та префіксальними похідними, а прізвища третьої групи — як і зазначено — складними. Так можна кваліфікувати виділені П. Йонікасом групи прізвищ, застосувавши класифікацію, розроблену для дослідження словотвору ойконімів. Однак, здається, переконливіше не пов’язувати авторів поділ зі словотвірним аналізом прізвищ, припускаючи, що його метою було згадати важливіші структурні особливості литовських прізвищ. Термін похідне не вживається, а наведеними прикладами лише показано, що антропонім має той чи інший суфікс, має префікс, є складним тощо. Крім того, автор не стверджує, що прізвища згаданих груп є утвореними тим чи іншим способом, що можна було б тлумачити як одну з ознак визнання словотвірного аналізу цих антропонімів.

Зі справжнім словотвірним аналізом литовських прізвищ, очевидно, важко пов’язати й те, що наведено у праці «Литовське словотворення» (Skardžius 1996). Аналізуючи похідні з тим чи іншим суфіксом, автор поряд із загальними словами згадує також власні назви — топоніми й прізвища, а також інші антропоніми. Так останні включаються в загальний контекст дослідження історичного словотвору литовської мови; констатується, наприклад, що прізвища також мають виокремлений і розглянутий формант — суфікс. Це пов’язано з моделлю морфемного членування (принаймні часткового), хоча формулювання тверджень можуть ввести в оману менш обізнаного читача. Так, говорячи про суфікси -ila-, -ila, -ilja-, -yla-, -yla, стверджується, що «з цим суфіксом іноді утворюються також власні назви, наприклад, прізвища Dovilas, Gintilas, Jōkilas, Jundilas, <...> Vaidilas...» (Skardžius 1996: 181). Або, зазначаючи, що «як із суфіксом -yla-, так і з -yla маємо утворені власні назви», далі наводять прізвища Aurylà, Braukylà, Kausylà, Kirkylà та інші, які названо похідними (Skardžius 1996: 183); говорячи про суфікси -ušà, -ušà і -ušja-, констатується, що «ці суфікси частіше вживаються для утворення прізвищ», і перелічуються прізвища Bartūšas, Grābušas, Kibūšas, Bābuša, Baltrūšis, Baltūšis, Gailūšis, Gudūšis, Toliūšis, Tipušys (Skardžius 1996: 318). Подібних або аналогічних тверджень, у яких ужито термін похідне і сказано, що прізвища утворюються (або утворені) з тим чи іншим суфіксом, можна навести багато. Як противагу їм можна навести інші формулювання: стверджується, що «з -ota маємо, здається, лише власні назви», і вказуються прізвища Aūšrota, Baniotà, Būlota, Kilotà (Skardžius 1996: 345); про суфікс -enja сказано, що «з цим суфіксом є також власні назви», і наведено прізвища Audēnis, Augēnis, Barzdēnis (ir Barzdenys), Girdēnis, Kalvēnis, Skurdēnis, Šakēnis, Tylēnis (Skardžius 1996: 235); або: «Суфікс -ega знаходимо у словах...», після чого перелічуються загальні слова та прізвища Apšėga, Ašmegà, Dabregà (Skardžius 1996: 103); «З суфіксом -eika- наразі відома лише невелика кількість власних назв, наприклад, Elseikas, Gedeikas, Kebeikas, Noreikas, Rupeikas (прізвища)» (Skardžius 1996: 159); «Похідний суфікс -eikja- має...», а далі наведено загальні слова й

DĖL LIET. PAVARDŽIŲ VERTINIMO DARBYBOS POŽIŪRIU | 177

…словах і прізвищах Bareikis, Drąseikis, Drūteikis, Gudeikis, Jauneikis, Juodeikis, Kurpeikis тощо (Skardžius 1996: 161). Такі або подібно сформульовані твердження, у яких немає терміна похідне слово і не говориться, що прізвища утворені за допомогою того чи іншого суфікса (натомість: маємо або є власні назви із суфіксом, знаходимо суфікси, мають суфікс тощо), знову ж таки можна було б навести багато.

Різні формулювання тверджень, на які тут звернуто увагу, у контексті проблем, розглянутих у цій статті, могли б здаватися двома різними способами оцінювання словотвору прізвищ. Однак це не так. Як уже зазначалося, у багатьох випадках нерозрізнення рівнів словотвору загальних і власних слів, мабуть, просто свідчить про те, що прізвища також мають той чи інший обговорюваний суфікс. Те саме стосується й значної частини згаданих топонімів (пор. випадок, коли, говорячи про суфікс -ūna-, наводять прізвища з цим суфіксом — Augūnas, Baldūnas, Baltrūnas, Braždžiūnas, Girdžiūnas, Gailiūnas тощо, а також переважно прізвищевого походження топоніми з цим суфіксом Baltrūnai, Berniūnai, Ilčiūnai (Skardžius 1996: 280); останні, утворені від особових імен із суфіксом -ūnas, жодним чином не можна було б оцінювати як похідні слова, словотворчим афіксом яких є цей суфікс). Звісно, похідними словами слід вважати лише неофіційні особові назви, суфіксальні деривати, уживані в живій мові. Говорячи про суфікс -aitija, наприклад, зазначають, зокрема, що він широко вживається в східноавкштайтських говірках для позначення прізвищ незаміжніх дівчат, і наводять особові імена — Jonuškaitė, Karaliūnaitė, Paiuodaitė, Puodžiūnaitė, Viksvaitė; за допомогою суфікса -oka- можуть утворюватися неофіційні особові назви підлітків, які вже підросли, але ще не одружилися, наприклад: Breivōkas, Karaliūniōkas, Raišeliōkas, Viksviókas, Žiauniōkas; похідними із суфіксами -ienė та -uvienė слід вважати жіночі особові назви Jonienė, Petrienė, Vaičiūnienė, Viksvienė, Šalčiuvienė тощо (Skardžius 1996: 360, 133, 290). Про такі особові назви — неофіційні форми та жіночі прізвища — йтиметься ще й далі.

Відомості про оцінювання словотвору литовських прізвищ наведено також у «Словнику литовських прізвищ». Тут під час пояснення походження цих особових назв іноді характеризується і їхній словотвір. Уже у вступі до першого тому згадано прізвища, утворені від християнських імен за допомогою різних суфіксів; зазначається, що литовськість прізвищ доводить наявність у них литовських патронімічних суфіксів -aitis, -ėnas, -onis, -ūnas; прізвища називають суфіксальними похідними (LPŽ I 14, 28). Термін суфіксальне похідне у словнику вживається, мабуть, найчастіше: Abazōnius — похідне із суфіксом -orius від abāzas; Albaitis — похідне із суфіксом -aitis від Albas; Aleksaitis — похідне із суфіксом -aitis від Aleksà; Aliūlis — похідне із суфіксом -ulis від Ālis; Ameliūnas — похідне із суфіксом -ūnas від особового імені, пов’язаного з польським Amelius; Mikūlis — похідне із суфіксом -ulis від Mikas; Mōrkvenas — похідне із суфіксом -ēnas від прізвища u-основи Mōrkus; Ruginis — похідне із суфіксом -inis від лит. rugys, rugiai; Rūtelionis — похідне із суфіксом -onis від *Rūtelis або под.; Seliūkas — похідне із суфіксом -iukas (щодо sel- див. Seleckas). Як видно, твірними словами наведених тут суфіксальних похідних є і загальні, і власні іменники. Згаданий термін у словнику вживається непослідовно, тому словотвір багатьох прізвищ аналогічної структури не характеризується. Просто вказується на інше особове ім’я того самого походження, яке не має патронімічного чи іншого суфікса (пор. подання прізвищ Aleksiūnas, Alijošaitis, Alitōnis, Andreikōnis, Popieraitis, Rūželė, Sirūnas, Sirūnaitis тощо). Для пояснення походження прізвищ цього цілком достатньо.

178 |

VITALIJA MACIEJAUSKIENĖ

Labai retai vartojamas terminas galūnės vedinys: Diržys, Diržius – galbūt galūnių -ys, -ius vediniai iš liet. diržas; Duonis – galūnės vedinys iš liet. duona; Gaižys, Gaižius – galūnių -ys, -ius vediniai iš liet. gaižus ir pan. Dažniausiai tokiais atvejais etimologizuojamo asmenvardžio ir etimono ryšys nurodomas be pirmojo darybos vertinimo, pvz.: Balčius – iš liet. báltas; Nógnius – galbūt sietina su liet. nogniùs, nôgnas; Saldà, Saldỹs – sietina su liet. saldùs; Skruzdỹs – sietina su liet. skruzdė; Skubrys – iš liet. skubriùs; Vilnius – galbūt kildintina iš liet. vilna ir pan. Visiškai nevartojama sąvoka pirminės pavardės. Taip darybos požiūriu apibūdintos pavardės tiesiog siejamos su jų etimonu, kuris dažniausiai yra bendrinis žodis, pvz.: Abišala – iš liet. abišala; Abuója – iš liet. abuója; Béržas – iš liet. beržas; Dagilis – iš liet. dagilis; Geibà – iš liet. geibà; Kamštis – sietina su liet. kamštis; Kirmėlė – iš liet. kirmėlė; Paukštis – iš liet. paukštis; Tilvikas – iš liet. tilvikas ir pan. Tikriniai žodžiai kaip etimonai nurodomi labai retai, pvz.: Stasỹs, Stãsius – iš krikščioniško vardo Stanislovas trumpinių Stasỹs, Stãsius; Stanỹs – iš krikščioniško vardo Stanislovas trumpinio Stanỹs; Pranỹs – iš krikščioniško vardo Pranciškus trumpinio Pranỹs. Pastaraisiais atvejais būtų galima kalbėti apie pirminiais vadintinų asmenvardžių (pavardžių) atsiradimo iš kitų asmenvardžių (krikščioniškų vardų trumpinių) galimybę.

Прізвища, що походять від давніх двоосновних особових імен, найчастіше називаються складними (пор. Arminas, Būtrimas, Būtvydas, Būtvilà, Daugirdas, Gediminas, Gedrimas, Gintautas, Kantminas, Mažvilà, Nórmantas, Vilbutas), рідше — двоосновними (пор. Gėdbutas, Saūdravas, Skirgila, Skirvainis, Taūtvaišas). Пояснюючи їхнє походження, виокремлюють обидва компоненти (основи) й наводять їхню етимологію. Складними називають і деякі такі прізвища, як Baltkójis — від báltas, -à та kója; Namgalys — пор. лит. nãmas і gãlas; Šešplaukis — від лит. šeši та pláukas. Іноді відмовляються від характеристики складне прізвище і одразу пояснюють компоненти такого особового імені: Juodjurgis — від júodas, -à та особового імені Jùrgis; Júodkazis — від júodas, -à та особового імені Kazỹs; Juodpūsis — можливо, від júodas, -à і pùsė. Прізвища, пов’язані зі складним етимоном, ніде не називаються складними (пор. Júodgalvis — від лит. júodgalvis; Juodsnùkis — від лит. juodsnùkis тощо). У словнику вживається також термін складене прізвище. Ним називають прізвища Talàt-Kelpšà, Talat-Kelpšas.

З короткого огляду видно, що у «Словнику литовських прізвищ» словотвір цих особових назв не розглядається систематично чи послідовно. Фрагментарні характеристики словотвору прізвищ свідчать, що не розрізняються рівні дослідження словотвору загальних і власних слів, а також не заглиблюються в особливості аналізу словотвору онімів і оцінювання словотвору прізвищ як дуже специфічних особових назв. Авторам цього словника це просто було непотрібно (або ж для детальнішого підходу ще не настав час).

Ще одна публікація, у якій зроблено спробу розглянути словотвір сучасних прізвищ, — стаття J. Šukys «Прізвища Мєжишкен». Автор виокремлює такі їхні групи: 1) непохідні, 2) похідні за допомогою флексій, 3) суфіксальні, 4) префіксальні, 5) складні (Šukys 1986: 86–89). Прізвища першої групи, які в контексті наведеної класифікації можна було б назвати також первинними, як вважається, бувають двох типів: а) походять від прізвиськ, «основу яких становить загальне слово» (наприклад: Kiaùšas, Vìlkas, Vã nagas, Švìlpa, Barzdà, Gaidỹs, Vėžỹs, Kapšỹs); б) прізвищами стали християнські імена або їхні варіанти (наприклад: Imbrãsas, Ūrbonas, Bagdónas, Ramónas, Grigãlius, Gabrỹs, Daškỹs, Ulỹs, Juškà,

DĖL LIET. PAVARDŽIŲ VERTINIMO DARYBOS POŽIŪRIU | 179

Jėčius). Серед прізвищ, які називають похідними із закінченнями, згадано три підгрупи: а) від прикметників (наприклад: Rudys, Žilys, Kairys, Šiaurys); б) від іменників (наприклад: Kluonis, Pinigis, Smetonis); в) від дієслів (наприклад: Skrebė, Pliuškis, Tvaskà). Прізвища третьої групи — суфіксальні — характеризуються твердженням, що під час утворення прізвищ «суфікс зазвичай додається до християнського імені, рідше — до особового імені, що походить від загального слова, корінь якого може бути й нелитовським». Ось невеличкий перелік прізвищ, які називають суфіксальними: Tamošiūnas, Morkūnas, Šaučiūnas, Povilūnas, Karaliūnas, Sitkūnas (суфікс -ūnas); Grigonis, Čėponis, Švilponis, Kupronis (суфікс -onis); Jizikėnas, Gudėnas (суфікс -ėnas); Čičėlis, Maselis (суфікс -elis); Meilūtis, Tarutis (суфікс -utis); Vareikà, Deveikis (суфікси -eika, -eikis); Lukoševičius, Balsevičius, Daraškevičius (суфікс -evičius); Urbonavičius, Karpavičius, Sipavičius (суфікс -avičius); Drebickas, Lipnickas (суфікс -ickas) тощо. Прізвища з префіксами й складні прізвища ніяк не характеризуються: лише констатується, що вони рідкісні, та наводяться приклади: Užusienis (із префіксом), Vienażindis, Vidugiris (складні).

Автор окремо розглядає також прізвища заміжніх жінок, хлопчиків і дітей, а також дівчаток і дівчат, переважно їхнє словотворення (Šukys 1986: 94–98). Усе сказане про це стосується і словотворення офіційних прізвищ за статтю, яке регулюють усталені правила литовської літературної мови (це прізвища заміжніх жінок і частина прізвищ дівчаток та дівчат), і неофіційних форм прізвищ, поширених у живому мовленні, та їхнього словотворення (прізвища хлопчиків і дітей, а також частина прізвищ дівчаток і дівчат).

У контексті проблем, що розглядаються, найважливішим є погляд автора на словотворення офіційних чоловічих прізвищ. Залишаючи осторонь сумніви щодо тлумачення словотворення деяких прізвищ і віднесення їх до однієї з п’яти груп, звернімо увагу на те, що в контексті вже не раз згаданої класифікації топонімів прізвища поділяються на первинні (непохідні) і вторинні (похідні із закінченнями, суфіксальні, з префіксами, складні). Щоправда, при цьому поняття первинні прізвища і вторинні прізвища не вживаються. Не згадується й термін твірне слово. Хоча з опису груп прізвищ можна зрозуміти, що, на думку автора, є твірними словами розглянутих особових імен: для непохідних (або первинних) прізвищ — прізвиська або християнські імена, для похідних із закінченнями — прикметники, іменники (з прикладів і всього контексту видно, що маються на увазі лише загальні іменники), дієслова, для суфіксальних прізвищ — християнські імена й особові імена, що походять від загальних слів. Прізвища з префіксами й складні прізвища в цьому аспекті докладно не розглядаються. Отже, виділені J. Šukys типи (способи) словотворення прізвищ і коротка характеристика цих типів свідчать про те, що автор дотримується думки: сучасні литовські прізвища можуть утворюватися від загальних і власних слів (від останніх — частіше).

Досі йшлося про спроби оцінити сучасні прізвища з погляду словотворення. Очевидно, ті самі критерії слід застосовувати й до історичних прізвищ. Адже не має значення, коли прізвища функціонують або функціонували — нині чи у XVIII–XIX ст. Найважливіше, що ці особові імена належать до підкласу прізвищ, тобто мають усі властивості, характерні для цих онімів.

Словотворення прізвищ кінця XVIII ст. розглянуто у статті M. Ramonienė (Ramonienė 1987). Було обрано один із типів цих історичних особових імен — прізвища прізвиськового похо-

180 |

VITALIJA MACIEJAUSKIENĖ

дження. Не зовсім зрозуміло, які прізвища, на думку авторки, слід називати прізвищами прізвиськового походження. Адже, стверджуючи, що значна частина чоловічих прізвищ «утворилася від апелятивів (назв свійських тварин, диких звірів, рослин, різних предметів і явищ, слів з абстрактним значенням) за допомогою різних словотвірних формантів або без них, складена з двох слів», авторка називає такі прізвища прізвищами прізвиськового походження, «які найчастіше виникали не безпосередньо від загальних слів, а від прізвиськ» (Ramonienė 1987: 135). То від чого утворилися прізвища цього типу — від апелятивів чи від власних слів, тобто прізвиськ? Відповідь на це запитання — так чи інакше — слід знайти, оцінюючи прізвища прізвиськового походження з погляду словотворення. З подальшого викладу статті можна зрозуміти, що дотримуються погляду, за яким розглянуті прізвища утворилися від апелятивів. Їх поділено на дві групи — первинні та вторинні, а прізвища першої групи охарактеризовано як «апелятиви, що перетворилися на прізвища і під час антропонімізації не набули жодних формальних ознак словотворення» (Ramonienė 1987: 136). Крім того, звертається увага на те, що у випадках, коли гадане твірне слово прізвища є похідним, тобто має словотвірні форманти, важко встановити, чи є прізвища первинними, чи «утвореними за моделлю словотворення апелятивів». Далі первинні прізвища поділяються на іменникові та прикметникові, і констатується, що перших найбільше (у прикладах, як і в статті, залишено оригінальний правопис, тобто написання в історичному джерелі): Asytas, Balandis, Gaygatas, Szapalas, Wabatas, Wilkas, Zwirblis (від назв тварин); Alksnis, Apinis, Dagis, Kalendra, Szaławija, Zyłwitis (від назв рослин); Dragūnas, Girininkas, Melnikas, Seniūnas (від слів, що позначають ремесло, заняття, суспільне становище); Gudas, Korain, Latwis, Lenkas (від етнонімів), а також інші семантичні групи прізвищ прізвиськового походження, первинних з погляду словотворення, виокремлені за значеннями твірних слів — апелятивів. Прикметникових прізвищ наведено лише кілька: Girtas, Kitras, Piktasis.

Вторинні прізвища описано як різноманітні утворення (похідні слова й складні слова). Однак те, що викладено далі, начебто суперечить такому положенню. Наприклад, стверджується, що прізвища, утворені від патронімів, мають суфікси -aitis, -onis, -ūnas (пор. Bitinaytis, Kreywaytis, Kaukonis, Žydonis, Kaylunas, Tyłunas). Якщо це так, то такі прізвища не є похідними словами, оскільки з указаними суфіксами утворено їхні твірні слова — патроніми, які й самі є похідними з названими суфіксами. Тим часом прізвища лише мають литовські патронімічні суфікси -aitis, -onis, -ūnas. Далі згадуються прізвища із суфіксами -ovič і -evič, наприклад: Auksutowicz, Barzdowicz, Baublewicz, Szerkszniewicz. Хоча їх зараховано до групи вторинних з погляду словотворення прізвищ, при їх описі терміни утворення або суфіксальний похідний також не вживаються, натомість лише констатується, що прізвища мають згадані суфікси. Насправді це також прізвища, утворені від патронімів або патронімічних форм¹⁰, тільки названі особові імена утворено не з литовськими, а зі слов’янськими патронімічними суфіксами -ovič, -evič.

Похідними не називають і прізвища із суфіксами типу -sk-, наприклад: Bumbłowski, Burnecki, Gabalewski, Szerniewski, Wilkowski. Розглядаючи прізвища із суфіксами -elis,

⁹ Після слова reiškinių, очевидно, мало б бути ще слово pavadinimų, яке, найімовірніше, випадково пропущено під час написання, редагування або коректури.

¹⁰ Dėl šių terminų sampratos žr. Maciejauskienė 1991: 16–17.

DĖL LIET. PAVARDŽIŲ VERTINIMO DARYBOS POŽIŪRIU | 181

-ėlis, наприклад: Auxelis, Dwarelis, Medelis, Pukelis, Szawksztelis, Wanagelis, зокрема, сказано, що «майже неможливо встановити, які прізвища із цими суфіксами є непохідними, утвореними від демінутивних апелятивів, а які з цими суфіксами утворені від непохідних особових імен» (Ramonienė 1987: 137). Отже, визнається, що принаймні частина цих прізвищ є похідними від особових імен за допомогою суфіксів -elis, -ėlis. Похідними від іменників називають прізвища із суфіксом -inis, наприклад: Galinis, Grikinis, Meszkinis, Pilwinis, Ruginis; із суфіксом -iškis, наприклад: Dwaryszkis, Pakalniszkis, та інші; похідними від прикметників є прізвища із суфіксами -eika, -eikis, наприклад: Jodeykis, Mazeyko, із суфіксом -enis, наприклад: Szaltenis, Szymenis тощо.

Щодо похідних із закінченнями стверджується, що так називають прізвища, «дериваційна ознака яких міститься в закінченні похідного слова», і додається, що нерідко важко встановити, які прізвища є похідними із закінченнями, а які — первинними, що виникли від похідних апелятивів (Ramonienė 1987: 138). Прізвищами, похідними від іменників із закінченнями -is або -ys, вважаються Dob ilis, Gabalis, Morkis, Rutys, Szalnis та ін.; із закінченням -ius — Barzdzius, Bruknius, Szernius, Warnius; похідними від прикметників із закінченнями -is або -ys — Baykszetis, Ploksz tis, Raudonis; із закінченням -ius — Baykszcius, Balczius, Budrius; похідними від дієслів із закінченням -as — Augas, Skubas; із закінченням -ius — Bildzius, Ciauszkus, Skirius, Linkius тощо.

«Префіксальний спосіб словотворення не властивий творенню литовських прізвищ», — далі стверджується у статті й наводяться такі префіксальні похідні: Pabarzdis, Papievis, Padaubis (префікс pa-), Uzba lis, Uzpurvis, Uz wilkis (префікс už-). Далі розглядаються складні прізвиськового походження прізвища, наприклад: Gudlenkis, Lauzkemys, Wayciurgis, Auksz takalnis, Battaragis, Kiaturakis, Žemgulis тощо.

У статті можна знайти дискусійні випадки інтерпретації словотвору прізвищ, зумовлені, зокрема, уже згаданою невизначеністю поняття прізвищ-прізвиськ. Залишаючи це осторонь, підсумовуючи, важливо сказати, що історичні прізвища вибраного типу з погляду словотвору поділяються на непохідні, або первинні, та вторинні. Останні є префіксальними, суфіксальними й флексійними похідними, а також композитами, тобто складними прізвищами. Основами первинних прізвищ, як вважають, є лише апелятиви, а вторинних — похідних — як апелятиви, так і власні назви.

Про словотвір історичних прізвищ ідеться ще в одній публікації — статті «Словотвір чоловічих прізвищ Рагайнського повіту кінця XVIII — початку XIX ст.» (Žemienė 1999). Тут зроблено спробу розглянути деякі особливості оцінювання словотвору прізвищ. Авторка стверджує, що словотвір прізвищ «за своєю природою та характером істотно відрізняється від словотвору загальної лексики», вважає, що прізвища не слід називати похідними, оскільки всі вони виникли від особових імен, виокремлює власне прізвищеві афікси (литовські й слов’янські патронімічні, демінутивні та інші суфікси) тощо (Žemienė 1999: 225–226). Жодної чіткішої класифікації не подано, але всі прізвища поділено на дві великі групи залежно від того, чи мають вони згадані власне прізвищеві афікси. У першій групі як найчастотніші згадуються прізвища, утворені за допомогою литовського патронімічного суфікса -aitis та його варіантів -ait, -ats, -at, наприклад: Balcjunatis, Plau[j]zinatis, Jokubat, Weleikat, Rumelait, Uzkurr ait, Milkeraitis, Sudergaitis. Крім них, тут наведено прізвища із суфіксами -utis (-ut), -ik(a)s, -ulis, -elis, -uk(as), суфіксами типу -sk-, патронімічними суфіксами -on(i)s, -ūn(a)s, -ovič. За словами авторки, таких прізвищ небагато. Прізвища другої групи не мають так званих власне прізвищевих

182 |

VITALIJA MACIEJAUSKIENĖ

афіксів, тому їх умовно пропонується називати «первинними», наприклад: Auksle, Baržtys, Didkrižtys, Ludkus, Negrajus, Rimkus, Smilgius, Užbalis, Walantejus тощо.

Як видно, у цьому випадку під час розгляду словотвору історичних прізвищ обмежуються виокремленням прізвищ із лише деякими суфіксами. Їх не називають похідними. Усі інші прізвища, так звані «первинні», просто наведено за абеткою, а їхню структуру докладніше не розглянуто. Це можна було б оцінити як частковий морфемний аналіз (або часткове застосування моделі морфемного членування). Адже виокремлюються лише деякі морфеми, важливі й необхідні для розгляду, на думку авторки, а саме згадані суфікси прізвищ.

4. МОЖЛИВОСТІ СЛОВОТВІРНОГО ТА СТРУКТУРНОГО АНАЛІЗУ ПРІЗВИЩ

4.1. Підсумовуючи сказане про словотвір прізвищ у розглянутих працях з антропоніміки, можна стверджувати, що вичерпного, послідовного й належно аргументованого підходу до оцінювання словотвору цих особових імен наразі немає. Залежно від цілей авторів праць іноді виокремлюють лише важливіші риси структури литовських прізвищ (Jonikas 1968) або шукають у прізвищах той чи інший суфікс, у такий спосіб залучаючи ці особові імена до загального контексту словотвору історичної литовської мови (Skardžius 1996). Пояснюючи походження литовських прізвищ, знову ж таки згадують і про їхній словотвір. Однак це робиться без розмежування рівнів словотвору загальних і власних назв; особливості оцінювання словотвору прізвищ як специфічних особових імен докладно не розглядаються (LPŽ).

У двох публікаціях зроблено спробу дослідити словотвір прізвищ (Šukys 1986; Ramonienė 1987). Тут прізвища поділяються на групи. Ці групи називають термінами, які зазвичай уживають під час дослідження словотвору загальних слів або онімів (пор. непохідні, або первинні, прізвища, вторинні прізвища, похідні із закінченнями, суфіксальні, префіксальні й складні прізвища або суфіксальні та префіксальні похідні й композити тощо). В обох статтях дотримуються погляду, що основами прізвищ, визнаних похідними утвореннями, можуть бути як апелятиви, так і загальні слова.

В останній із названих праць під час розгляду словотвору прізвищ застосовано модель часткового морфемного членування. Дуже важливо, що тут зроблено спробу розглянути деякі особливості словотвору прізвищ (Žemienė 1999).

4.2. Отже, якими могли б бути литовські прізвища, оцінювані з погляду словотвору?

Варто ненадовго повернутися до сказаного на початку статті. Як уже зазначалося, досліджуючи словотвір онімів, дуже важливо враховувати специфіку того чи іншого класу (підкласу) онімів, тобто встановити, як виникла й сформувалася система онімів, чи поповнюється вона досі новими одиницями, чи є закритою тощо. Це визначає можливості дослідження словотвору власних назв. Не менш важливо, мабуть, і те, з чого сформувалися та виникли оніми того чи іншого класу (підкласу). Доповнивши все це даними з досвіду дослідження словотвору сучасних литовських онімів, можна спробувати охарактеризувати й специфіку оцінювання словотвору прізвищ.

Результати дослідження словотвору гідронімів показують, що їхнє формування можна проілюструвати так: загальне слово → гідронім або власна назва → гідронім. Такі

DĖL LIET. PAVARDŽIŲ VERTINIMO DARYBOS POŽIŪRIU | 183

Схеми підходять майже для всіх словотвірних типів (способів), а найважливіше — і для первинних, і для вторинних гідронімів. Те саме можна сказати про назви гір, або ороніми. Із назв населених і заболочених місць (ойконімів і гелонімів) наразі докладно досліджено лише один словотвірний тип — вторинні префіксальні топоніми. Результати дослідження підтверджують ті самі моделі творення онімів: загальне слово → назва населеного й заболоченого місця або власна назва → назва населеного й заболоченого місця. Неважко помітити, що й назви населених місць, які з погляду словотвору вважаються первинними, можуть бути утворені за згаданими моделями. Пор., наприклад, назви сіл Būda, Giria, Kalnas, Piliakalnis, Sodyba, Trakas, основами яких є апелятиви būda, giria, kalnas, piliakalnis, sodyba, trakas. Або: Kaunas місто < Kaunas прізвище, Kavárskas місто < Kavárskas прізвище (Vanagas 1996: 90–94), Alvitas село < Alvitas озеро, Šventėžeris містечко < Šventėžeris озеро, Vištytis містечко < Vištytis озеро (Balčikonis 1978: 339–340). В останніх випадках основами назв населених місць є інші оніми (особові імена та топоніми).

Литовські нові імена, які легко оцінити з погляду словотвору, знову засвідчують ті самі моделі формування їхньої системи та поповнення її новими одиницями: загальне слово → ім’я або власна назва → ім’я. Те саме можна сказати про прізвиська. Хоча автор розглянутих праць визнає лише один вторинний спосіб творення прізвиськ — власна назва → прізвисько, особові назви, первинні з погляду словотвору, засвідчують і другий спосіб — загальне слово → прізвисько.

Серед усіх згаданих тут власних назв — топонімів і особових назв — вирізняються прізвища. Як свідчать докладні дослідження формування системи цих особових назв (Maciejauskienė 1991: 50–116, 215–248), усі прізвища виникли з особових імен, тобто за моделлю власна назва → прізвище. Стверджуючи, що прізвища утворилися з історичних особових імен, необхідно додати, що в цьому разі не можна говорити про кілька словотвірних типів (способів) (пор. первинні й вторинні топоніми чи імена, а вторинні — префіксальні, суфіксальні, флексійні похідні, складні слова тощо). Адже історичні особові імена, які записували після особового імені й уживали замість відсутніх прізвищ, поступово набували характерних для останніх ознак (ставали спадковими, спільними для всіх членів однієї родини тощо), тобто перетворювалися на прізвища. Такими, якими були, якими в той час уживалися. З огляду на таку специфіку формування прізвищ усі вони з погляду словотвору можуть кваліфікуватися лише як первинні: вони виникли з різних історичних особових імен і, перетворюючись на прізвища, не набули жодних формальних словотвірних ознак. Дотримуючись такого погляду, не можна погодитися з тим, що було сказано про словотвір прізвищ у раніше згаданих статтях, оскільки ці особові назви не могли утворитися із загальних слів, їх не можна з погляду словотвору поділяти на первинні й вторинні, а останні — докладніше на суфіксальні, флексійні та інші похідні, складні слова тощо. Так чи подібно з погляду словотвору можна класифікувати й досліджувати лише історичні особові імена, з яких утворилися прізвища (пор., наприклад, Zinkevičius 1977: 227–242).

Отже, на відміну від усіх інших розглянутих онімів — топонімів і деяких особових назв — під час дослідження прізвищ можливий лише аналіз за морфемами (аналіз морфологічної структури). Такий спосіб аналізу успішно застосовано до латиських прізвищ (Staltmane 1981). Зважаючи на особливості формування системи цих особових назв і визнаючи, що через специфіку прізвищ їхній словотвір не можна досліджувати якось інакше

184

VITALIJA MACIĖJAUSKIENĖ

ма, у праці подано характеристику морфемної структури прізвищ. Як стверджує авторка, досліджуючи структуру прізвищ, важливо з’ясувати, які словотвірні засоби загальних слів і як часто повторюються у прізвищах, чи мають прізвища властиві їм антропонімні форманти тощо (Staltmane 1981: 31–32, 39).

4.3. Цілі морфемного членування прізвищ, тобто аналізу їхньої структури, можуть бути різними. Окрім уже згаданих, які авторка праці про латиські прізвища вважає важливими, можуть бути й інші. Саме вони, мабуть, визначали б, яких морфем у прізвищах шукав би той чи той автор. Одним із найважливіших об’єктів такого дослідження, безперечно, були б суфікси, наявні в литовських прізвищах; оцінюючи їх, слід брати до уваги не лише лінгвістичні, а й екстралінгвістичні обставини виникнення прізвищ і остаточного закріплення їхньої форми. Так, наприклад, наявність у прізвищах литовських патронімічних суфіксів -aitis, -onis, -ūnas тощо свідчить про те, що вони виникли з патронімів, словотвірними формантами яких і є згадані суфікси. Суфікси прізвищ -avičius, -evičius можуть свідчити про те, що прізвища виникли з патронімів, утворених за допомогою згаданих слов’янських суфіксів, були зросійщені або запозичені з антропонімікону інших народів¹¹. Так звані суфікси прізвищ типу -sk- (-auskas, -skas, -skis, -eckas, -inskas тощо) є ознакою того, що такі прізвища були зросійщені або є запозиченими.

Згадані тут різноманітні інші суфікси литовських прізвищ також «ведуть» дослідника до рівня словотвору історичних особових імен, де легко можна буде виокремити первинні й вторинні антропоніми, а серед останніх назвати суфіксальні похідні, які мають сучасні прізвища. Суфікси, ототожнювані зі словотвірними формантами загальних слів, мають прізвища, що виникли, наприклад, з історичних особових імен, первинних із погляду словотвору, основами яких є апелятиви (це так звані особові імена прізвиськового походження, або прізвиська). Те, що побіжно сказано тут про суфікси прізвищ, принаймні частково стосується й інших їхніх морфем — префіксів, флексій тощо.

Насамкінець слід також сказати: якої б мети не прагнув автор, досліджуючи структуру прізвищ, і які б морфеми не виокремлював, усі вони можуть ототожнюватися зі справжніми словотвірними формантами історичних особових імен або апелятивів. Проте останні не будуть словотвірними формантами прізвищ. Тому, говорячи про морфемне членування литовських прізвищ, шукаючи морфеми й називаючи їх, мабуть, не слід уживати звичних для словотвору термінів і понять (пор. основи, похідні, префіксальні, суфіксальні, флексійні похідні, первинні й вторинні прізвища тощо) або стверджувати, що прізвища утворено за допомогою префікса, суфікса, флексії тощо. З міркувань наукової точності краще формулювати це так: прізвище має суфікс, префікс, флексію; прізвище є суфіксальним, префіксальним, флексійним; можна виокремити суфікс, префікс, флексію прізвища або подібним чином. Адже іноді саме не цілком точне вживання термінів і понять створює враження розбіжності поглядів.

4.4. У статті вже згадувалися (пор. огляд праць П. Скарджюса та Й. Шукіса) литовські прізвища, які з погляду словотвору можна назвати суфіксальними похідними. Це офіційні литовські прізвища жінок (заміжніх і незаміжніх) та дівчат, які утворюються за допомогою певних суфіксів від прізвища чоловіка або батька. На відміну від офіційних чоловічих прізвищ, які можна назвати лише первинними, ці жіночі прізвища та прізвища дівчат, зрозуміло, слід кваліфікувати з погляду словотвору як вторинні.

¹¹ Plačiau žr. Maciejauskienė (1996: 60).

DĖL LIET. PAVARDŽIŲ VERTINIMO DARYBOS POŽIŪRIU | 185

Те саме стосується неофіційних форм прізвищ дітей і підлітків (чоловічої та жіночої статі), поширених у живому мовленні. Для їх утворення використовують різні суфікси. Однак це неофіційні особові назви, тому докладніше обговорювати їхнє творення тут немає потреби.

5. ПІДСУМКОВІ ЗАУВАЖЕННЯ

5.1. У працях з ономастики звертають увагу на особливості оцінювання творення онімів. Вважають, що одні власні назви можна досліджувати з цього погляду, тоді як до інших слід застосовувати модель морфемного членування (аналізу морфологічної структури). Це зумовлено специфікою тих чи тих онімів і всього їхнього класу (підкласу). Дуже важливо, як сформувалася система онімів, чи є вона закритою, уже остаточно сформованою та незмінною, чи її досі поповнюють новими одиницями, які лінгвістичні та екстралінгвістичні чинники зумовили її появу й характер тощо. Дотримуючись цих положень, у статті розглянуто, як досліджують (або можуть досліджувати) з погляду словотвору власні назви литовської мови — топоніми й антропоніми. При цьому зроблено спробу сформулювати й висловити погляд на особливості та можливості дослідження литовських прізвищ з погляду словотвору.

5.2. Найповніше виконано словотвірний аналіз литовських гідронімів. За структурно-граматичною класифікацією ці топоніми поділено на первинні й вторинні, а останні — на похідні, складноскладені та складені. Похідні поділяють на флексійні, суфіксальні та префіксальні утворення. Порівняно зі словотвором загальних назв, з огляду на специфіку гідронімів як власних назв виокремлено новий спосіб творення, результатом якого є первинні топоніми. Вони походять від загальних і власних назв, які, перетворюючись на гідроніми, не набули жодних формальних словотвірних ознак. За тією самою класифікаційною моделлю досліджено також творення частини назв гір, або оронімів. Цих самих засад дотримувалися, досліджуючи топоніми одного словотвірного типу — суфіксальні назви населених і заболочених місцевостей (ойконіми та гелоніми). Результати досліджень творення топонімів засвідчують такі моделі їхнього утворення: загальна назва → топонім і власна назва → топонім. Термін «топонім» підходить як для первинних, так і для вторинних топонімів з погляду словотвору.

Усі топоніми, про словотвірний аналіз яких ішлося, можна досліджувати й інакше, тобто застосовуючи модель морфемного членування (аналізу морфологічної структури).

5.3. Спеціальних праць, присвячених аналізу творення іншого класу онімів литовської мови — антропонімів, наразі немає. Однак у деяких працях з антропоніміки є елементи оцінювання творення цих онімів. Нескладно помітити, що до можливого словотвірного аналізу антропонімів, які належать до різних підкласів (імен, прізвиськ, прізвищ), не підходять диференційовано. Усіх їх поділяють на первинні й вторинні, а останні далі докладніше тощо.

Досліджуючи з погляду словотвору імена, справді можна виокремити первинні й вторинні, а серед останніх — суфіксальні та флексійні утворення, складені імена тощо (пор. новітні литовські імена). Подібними можуть бути й типи (способи) творення прізвиськ. Щоправда, з огляду на специфіку цих онімів, імовірно, не всі їх можна «вписати», наприклад, у структурно-граматичну класифікацію, розроблену для дослідження гідронімів, а згодом застосовану й до інших топонімів.

186 |

VITALIJA MACIEJAUSKIENĖ

Моделі формування систем імен і прізвиськ та їх поповнення новими одиницями такі самі, як і для топонімів: загальна назва → ім’я, прізвисько і власна назва → ім’я, прізвисько.

До імен і прізвиськ, окрім словотвірного аналізу, можна застосувати й інший метод дослідження — морфемне членування (аналіз морфологічної структури). До речі, структуру прізвиськ уже почали досліджувати.

5.4. Прізвища відрізняються від інших антропонімів тим, що всі вони походять від історичних особових назв (патронімів, назв прізвиськового походження, або прізвиськ, давніх двоосновних і одноосновних імен, християнських імен). Отже, формування системи цих онімів можна проілюструвати лише однією моделлю: власна назва → прізвище. Крім того, у цьому разі не можна виокремити кілька словотвірних типів (способів). Адже прізвища, що походять від історичних особових назв, під час перетворення останніх на прізвища не набули жодних словотвірних ознак. Просто змінився статус особової назви: раніше це був патронім, особова назва прізвиськового походження тощо, а тепер — прізвище. Отже, з погляду словотвору всі прізвища можна кваліфікувати лише як первинні, а подальший їхній словотвірний аналіз просто не має підстав. Тому, на відміну від інших онімів — топонімів і деяких антропонімів, — під час дослідження прізвищ слід застосовувати лише морфемне членування (аналіз морфологічної структури).

При цьому, мабуть, слід уникати вживання звичних для словотвору термінів і понять. Замість того щоб називати прізвища префіксальними, суфіксальними, флексійними утвореннями тощо, задля наукової точності краще вживати формулювання у прізвищі є префікс, суфікс, флексія; прізвище має префікс, суфікс, флексію; можна виокремити префікс, суфікс, флексію прізвища тощо.

Вторинними з погляду словотвору — суфіксальними утвореннями — є офіційні прізвища литовських жінок (заміжніх і незаміжніх) та дівчат, що утворюються від офіційних прізвищ чоловіка або батька.

LITERATŪRA

BALČIKONIS, J. 1978: Gyvenamų vietų pavadinimai iš ežerų ir upių vardų. Rinktiniai raštai 1, Vilnius: Mokslas, 339–349.

BILKIS, L. 1998: Lietuvių priesaginės darybos helonimai, Vilnius (daktaro disertacija).

BUTKUS, A. 1995: Lietuvių pravardės, Kaunas: Æsti.

BUTKUS, A. 1999: Lietuvių pravardžių struktūra. Darbai ir Dienos 10 (19), 91–100.

GAIVENIS, K., KEINYS, S. 1990: Kalbotyros terminų žodynas, Kaunas: Šviesa.

JONIKAS, P. 1968: Asmenvardžiai ir vietovardžiai. Lietuvių enciklopedija 15, Bostonas: Lietuvių enciklopedijos leidykla, 555–571.

KUZAVINIS, K., SAVUKYNAS, B. 1987: Lietuvių vardų kilmės žodynas, Vilnius: Mokslas.

LPŽ – Lietuvių pavardžių žodynas 1–2, red. A. Vanagas, Vilnius: Mokslas, 1985–1989.

MACIEJAUSKIENĖ, V. 1979: Lietuvių vardai XVI a. Kalbos kultūra 36, 84–89.

MACIEJAUSKIENĖ, V. 1991: Lietuvių pavardžių susidarymas, Vilnius: Mokslas.

MACIEJAUSKIENĖ, V. 1993: Lietuvių įvardijimas XIX a. pirmojoje pusėje. Lietuvių kalbotyros klausimai 32, 100–113.

MACIEJAUSKIENĖ, V. 1996: Dėl lietuvių pavardžių su priesagomis -avičius, -evičius vertinimo. Lietuvių kalbotyros klausimai 36, 60–70.

DĖL LIET. PAVARDŽIŲ VERTINIMO DARBO POŽIŪRIU | 187

MACIEJAUSKIENĖ, V. 1997: Vienkamieniai lietuviškos kilmės vardai XVI a. Darbai ir Dienos 4(13), 111–133.

MACIEJAUSKIENĖ, V. 1999: Reikšmingas lietuvių antroponimikos darbas. Lietuvių kalbotyros klausimai 41, 232–241.

NEPOKUPNYY, A. P., red. 1986: Теория и методика ономастических исследований, Москва: Наука.

RAMONIENĖ, M. 1987: XVIII a. pabaigos pravardinės kilmės pavardžių daryba. Lietuvių kalbotyros klausimai 26, 135–139.

RAZMUKAITĖ, M. 1998: Lietuvos priesaginiai oikonimai, Vilnius (daktaro disertacija).

SKARDŽIUS, P. 1996: Lietuvių kalbos žodžių daryba. Rinktiniai raštai 1, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla, 1–768.

STALTMANE, V. E. 1981: Латышская антропонимия. Фамилии, Москва: Наука.

ŠUKYS, J. 1986: Miežiškėnų pavardės. Ženklas ir prasmė, Vilnius: Mokslas, 81–105.

URBANAVIČIŪTĖ, Ž., ŽIČKUTĖ, V. 1975: Lietuvių pravardės. Kalbotyra 26 (1), 55–61.

URBUTIS, V. 1978: Žodžių darybos teorija, Vilnius: Mokslas.

VANAGAS, A. 1970: Lietuvos TSR hidronimų daryba, Vilnius: Mintis.

VANAGAS, A. 1973: Структурно–словообразовательный анализ названий гор Литвы. Lietuvos TSR mokslų akademijos darbai. A ser. 3(44), 209–219.

VANAGAS, A. 1996: Lietuvos miestų vardai, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

ZINKEVIČIUS, Z. 1977: Lietuvių antroponimika. Vilniaus lietuvių asmenvardžiai XVII a. pradžioje, Vilnius: Mokslas.

ŽEMIENĖ, A. 1999: Ragainės apskrities XVIII a. pab.–XIX a. pr. vyrų pavardžių daryba. Lietuvių kalbotyros klausimai 41, 223–231.

Vitalija Maciejauskienė

Lietuvių kalbos institutas

Antakalnio g. 6, 2055 Vilnius, Lietuva

[email protected]

Gauta 2000 12 12