ROLANDAS KREGŽDYS

Інститут досліджень культури Литви

Напрями наукових досліджень: давня балтійська релігія та міфологія, джерелознавство; порівняльна граматика балтійських та інших індоєвропейських мов, етимологія.

КВІНТЕСЕНЦІЯ ІНТЕРФЕРЕНЦІЙНОГО ЗВ’ЯЗКУ МОРФОЛОГІЧНОГО Й СЕМАСІОЛОГІЧНОГО РІВНІВ ЛЕКСЕМ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ: KIRNIS

Визначення інтерференційного зв’язку лексем на морфологічному та семасіологічному рівнях: Kirnis

АНОТАЦІЯ

Статтю присвячено розгляду особливостей подвійного аналізу інтерференційного зв’язку семантичного екстенсіоналу лексем і референта (семасіологічного / ономасіологічного). Після семасіологічного аналізу імені божества Kirnis, згаданого у праці Яна Ласіцького De Diis Samagitarum (1582), ономасіологічний спосіб дослідження слів оцінюється як казуїстичний.

На підставі нового текстологічного й граматичного аналізу латинського тексту, а також етимологічного аналізу оніма, спростовується попереднє семантичне тлумачення литовського теоніма Kirnis. Це ім’я божества пов’язується не з фітонімом, а з об’єктом поклоніння соціальної групи лісорубів.

АНОТАЦІЯ

У статті розглядається визначення інтерференційного зв’язку між семантичним екстенсіоналом і референтом, яке має ґрунтуватися на аргументах подвійного критерію (ономасіологічного й семасіологічного).

О С Н О В Н І С Л О В А: семасіологічний / ономасіологічний метод, теонім, Ян Ласіцький, Kirnis.

К Л Ю Ч О В І С Л О В А: методологія ономасіологічного / семасіологічного дослідження слів, теонім, Ян Ласіцький, Kirnis.

Straipsniai / Articles

105

ROLANDAS KREGŽDYS

масіологічного та семасіологічного). На підставі представленого семасіологічного аналізу теоніма лит. Kirnis, згаданого в De Diis Samagitarum (1582) Яна Ласіцького, ономасіологічна методологія дослідження слів визначається як казуїстична.

Також запропоновано нове пояснення семантичного значення теоніма Kirnis. Припущення про реконструкцію культу божества окремої соціальної групи лісорубів ґрунтується на нещодавньому перекладі фрагментів праці Ласіцького з латини та їхньому текстологічному дослідженні, а також на етимологічному аналізі теоніма. Існування об’єкта поклоніння у вигляді вишневого дерева спростовується.

0. ВСТУП

Співвідношення семантичного екстенсіоналу й референта лексем дослідники обґрунтовують подвійною методикою: 1) семасіологічним аналізом, коли, за словами Вінцаса Урбутіса, «дослідження рухається від вираження до змісту» (LKE 566); 2) ономасіологічним методом, коли «дослідження рухається від змісту до вираження» (LKE ibd.), тобто мотивацію першої експлікації значення слова аргументують інтерференційною послідовністю семантем, що відображає конотацію позначуваного об’єкта / суб’єкта, а другої — синкретичним семантичним розгортанням, таксономію структурних елементів якого визначає гіперонімічний статус позначуваного об’єкта / суб’єкта.

Прихильники ономасіологічного аналізу часто ототожнюють предиспозиційний вплив референта на структуру семантичного екстенсіоналу з когерентними системами робочих елементів, тобто однаково оцінюють композиційні утворення морфем слова; пор. спробу Вітаутаса Мажюліса (PEŽ II 195) інтерпретувати семантичний розвиток досі нез’ясованого за походженням (див. Горошева 2009: 306) іменника лат. cornum ‘кизил (Cornus); плід кизилу’ (OLD 446), обґрунтовуючи його реконструйованим прикметником праіндоєвропейської мови *kr̥nō-(–ā–)– ‘зрубаний, зрізаний’; нібито латинське слово передбачає семему *«плід із твердою (такою, що може подряпати чи надрізати) кісточкою», тобто постулюється гіпотетичний морфологічний семантичний зв’язок, не підтверджений фактичними даними, адже немає свідчень, що кісточками кизилу хтось колись щось різав, зрубував або поранився. Крім того, слід зазначити, що в писемних джерелах Античності підкреслюється твердість деревини деяких рослин, названих цим фітонімом, а не особливості морфології відповідних складових частин плодів (див. Анненковъ 1878: 109–110; БСЭ XX 611–612; LE XXVII 149; СД II 492–494); пор. порівняння кизилу зі списом: ae-rata torsit graue cuspide O. 8.408, тобто мідним вістрям спис (тобто кизил — R. K.) спрямував; bona bello cornus V. G. 2.448, тобто придатний для війни (військових потреб) кизил (див. OLD ibd.).

106

Acta Linguistica Lithuanica LXX

Lietuvių kalbos leksemų morfologinio ir semasiologinio lygmenų interferencinio ryšio kvintesencija: Kirnis

1. ІМЕН. ЛИТ. KIRNIS ‘(БОТ.) ДИКА ВИШНЯ (PRUNUS CERASUS)’ / ІМЕН. ЛИТ. KIRNĖ ‘ТЕ САМЕ’ ТА ПРОБЛЕМА ІНТЕРФЕРЕНТНОГО ЗВ’ЯЗКУ ТЕОНІМА ЛИТ. KIRNIS

Розв’язуючи проблеми етимологізації слів, часто спираються саме на встановлення ономасіологічного співвідношення семантичного екстенсіоналу та референта, що зумовлює появу фантазматичних гіпотез. Деякі з них досі не спростовано, а результатом такого суворого підходу до походження слів є кодифікація псевдолексем, тобто їхнє внесення до основних лексикографічних зводів литовської мови (наприклад, LKŽ[e]), достовірність (тобто історичність) матеріалу яких зазвичай не ставлять під сумнів. Сліпо довіряючи фактичному матеріалу згаданих словників і застосовуючи вже згаданий ономасіологічний метод (тобто не зважаючи на особливості подібності внутрішнього методу мовної реконструкції), деякі дослідники навіть створили прототипні форми праіндоєвропейської мови (про гіпотезу Х’ялмара Фріска та В’ячеслава Іванова див. далі).

Одне з таких слів — імен. лит. kirnis у значенні ‘(бот.) дика вишня (Prunus cerasus)’, подане у Литовському словнику лише на підставі двох джерел: даних Казимераса Бюґи та укладачів видання Литовський ботанічний словник. Частина I (уклала комісія ботанічного словника під керівництвом доц. Л. Вайлоніса. Редактор — д-р Й. Дагіс. Каунас, 1938) (див. LKŽ[e]), тоді як імен. лит. kirnė ‘те саме’ — лише на підставі видання Литовський ботанічний словник (LKŽe). Є підстави сумніватися, що це штучний ботанічний термін, створений за методикою першого дослідника литовської флори Юргіса Амбразієюса Пабрежі, який «‹...› творив неологізми, даючи, зокрема, рослинам імена литовських (жмудських) міфологічних істот (окрім Аустеї, також Ерайчинас, Ґардунис, Ґубоя, Поклюс, Раґане, Ратайните, Сотварас, Твертикас, Ґабе та ін.) <...>» (Balsys 2006: 78). На жаль, деякі дослідники схильні архаїзувати ці форми (Senvaitienė 2002: 6), хоча таке припущення вони обґрунтовують не лінгвістичними, а ботанічними міркуваннями (див. прим. 4).

Можна зробити обережне припущення, що К. Буга, спираючись на вперше згаданий у праці Яна Ласіцького De Diis Samagitarum Cæterorumque Sarmatarum, & falforum Chriſtianorum. Item de religione Armeniorum (1582)¹ теонім лит. Кірніс², імовірно, помилково (див. далі) витлумачений як бог вишень (пор. Кірніс опікується вишнями в певному замку, розташованому біля озера, тобто «Кірніс — опікується біля одного,

¹ Apie šį veikalą ir jo tyrimo aplinkybes bei peripetijas plačiau žr. Dini 2010: 305–307; Kregždys 2011a: 101–106; Ališauskas 2012.

² Apie šio teonimo iki šiol nenustatytą funkcinę atribuciją plačiau žr. Senvaitė 2002: 6.

Straipsniai / Articles

107

ROLANDAS KREGŽDYS

розташованої на березі озера»), якому поклонялися в Жемайтії³. Praeterea, sunt certis agris, quemadmodum nobilioribus familiis, fingulares dei. videlicet Deuoitis agri Poiurskij, Vetuftis Retovovskij, Guboi ac Tvoerticos Sarakovvskij, Kirnis Plotelfcij, тобто «Крім того, певні місцевості, як і шляхетніші родини, мають своїх особливих богів. Наприклад, у Примор’ї шанують Деуотіса [Дієвайтіса], у Ретавасі — Ветустіса, у Сараке — Ґубоя і Твертікона, у Плателяї — Кірніса» [Łasickis 1969: 19, 21, 40–41]), назвав ним рослину ‘дика вишня (Prunus cerasus)’. К. Бюґа, очевидно, спирався на гіпотезу Отто Шрадера (I 589; 1907: 175), яку підтримав Макс Нідерманн (1902: 97): мовляв, теонім Kirnis ‘бог — покровитель вишень’, згаданий у праці Я. Ласіцького De Diis Samagitarum..., відображає пралит. *kirnas ‘вишня’ (→ *Kirnijas) (докладніше див. IEW 572; Walde, Hofmann I 277; див. також Грошева 2009: 307–308).

Така спроба цих дослідників реконструювати балтійську спадкову форму з нульовим ступенем кореня, очевидно, невдала (пор. Beekes I 771), і вона спричинила появу численних хибних тверджень, наведених у пізніших працях⁴.

Таке припущення можна зробити з таких причин: I. Фактографічні невідповідності — а) к у л ь т у р н і саджанці вишні почали висаджувати в маєтках Литви лише у XVI⁵ ст.; б) у литовському фольклорі цю рослину не оспівують,

³Окремо слід зазначити, що міфологічний матеріал для Яна Ласіцького зібрав і подав Якобс Лясковський, польський шляхтич із Каліської землі, землемір (ревізор) Жигімонта Августа в Жемайтії (докладніше див. LE 1958: 188). Місця, які він відвідував, можна встановити за списками земельних реєстрів, складеними самим Я. Лясковським. Тому вважають (LE ibd.), що Я. Лясковський працював у Плателяї та Ґарґждаї (ареал північножмудських кретінінків), Йосвайняй (діалектна зона західноаукштайтських шауляйців), Аріоґала (діалектний ареал західноаукштайтських каунасців), селі Шяудіне (волость Кідулю, Шакяйський повіт, біля Каймеліса [неподалік Юрбарка, ареальна зона західноаукштайтських каунасців]) та Каршуві — у західних землях Литви (див. також Kregždys 2011a: 105; Ališauskas 2012: 32–33).

⁴Окрім мовознавчих праць, цей фантазматичний сюжет тлумачили й у працях дослідників литовської міфології (доводиться шкодувати, що дослідники фольклору, намагаючись витлумачити питання міфології, вкрай рідко спираються на праці мовознавців; пор. лінгвістичний аналіз божества Апідоме, згаданого Я. Ласіцьким (Lascius 1868: 12 [89]), у Зиґмаса Зінкявічюса [1981: 96–97], який досі ігнорують [див. Vaitkevičienė 2002: 18; Ališauskas 2012: 45, 113]); пор. твердження Антоні Мєжинського (1892: 59, 77), Александера Брюкнера (1980: 212), Вільгельма Маннгардта (1936: 380), Йонаса Басанавічюса та Пятраса Клімаса про дендрофорну традицію поклоніння литовським богам, засновану на культі Кірніса (докладніше див. LM II 153; 175). Цю вельми сумнівну ідею розвивали у своїх працях також Вітторе Пізані (1950: 91; див. також LM III 71), Вальтер Яскевичюс (1952: 85), Марія Ґімбутас (2002: 54), Іґнас Нарбутас (2003: 617, 618, 619), Ґінтарас Бересневічюс (2004: 190), Ромас Батура (2005: 115), Марта Єва Бєтакова та Вацлав Блажек (2012: 91–93) та ін. Альґірдас Юлюс Ґреймас (1990: 95–96), імовірно, першим засумнівався в автентичності божества й стверджував, що наведений ним функціональний опис є стереотипом, характерним для епохи Відродження: замість, на його думку, бога трясовин і багновищ, Я. Ласіцький створив божество вишень.

⁵За свідченням Мато Преторіуса (MP II 387), у Пруссії XVIII ст. вишень уже було багато, тобто вони стали звичайною садовою рослиною (пор. MP III 633).

108

Acta Linguistica Lithuanica LXX

Lietuvių kalbos leks emų morfologinio ir semasiologinio lygmenų interferencinio ryšio kvintesencija: Kirnis

t. y. suponuojama labai vėlyva jo etiologija (žr. Balsys 2006: 351). Be to, K. Būga (II 199–201, 225) yra konstatavęs, kad vyšnių – ir laukinės (resp. Cerasus vulgaris), ir kultūrinės (resp. Prunus cerasus L.) – pavadinimai lietuvių pasiskolinti iš slavų kalbų. Pirmieji šio augalo skoliniai datuojami V–VII a., remiantis lie. dial. (žem.) viešnė ‘vyšnia’ Pl (< sl. *vę̑[<-ei-]śnja ‘t. p.’). Skolinį vartojo ir vakarų baltai, plg. pr. wisnaytos ‘vyšnios’ E 620 (žr. PEŽ IV 255), tačiau tai nereiškia, jog tuo metu Lietuvoje tokie augalai buvo auginami. Kultūrinių skolinių statusą galima motyvuoti jų semantine diskrecija, plg. V. Mažiulio (PEŽ ibd.) teiginį, kad pr. *višnai-tā iš pradžių reiškė sememą *‘slyvų vaisiai ir medeliai.’

II. Формальний аналіз, що припускає існування lapsus calami у праці J. Łasickio De Diis Samagitarum....

Розглядаючи формальні, відповідно граматичні, характеристики лат. cerasus «вишня (дерево)» fem.; «плід вишні» neutr. ↔ іменника лат. cerasum «плід вишні» (морфологічна інновація, тобто рід neutr. є вторинним через 1) гр. κεράσιον «плід вишні» neutr. [LS 798]; 2) зв’язок з іменником лат. pomum «плід дерева [особливо яблуні, вишні, смоківниці, горіха тощо]» neutr. — див. Lewis, Short 1958: 317; Дворецкий 1976: 596; OLD 301) та невідповідності денотата функціональної атрибуції caerasos, зазначеного J. Łasickio, насамперед слід констатувати суперечливе співвідношення кореневих -e- та -ae-, яке досі ігнорують, хоча воно насправді має вирішальне значення для констатації відсутності генетичних зв’язків між цими двома лексемами, адже лат. cerasus є запозиченням із гр. κερασός «вишня» (Ernout, Meillet 2001: 114; див. також LS 798), у джерелах Античності не зафіксованим із кореневим -ae- (див. Ernout, Meillet ibd.), яке зазвичай відображає дифтонгоїд у запозиченнях, пор. іменник лат. Graecus «грек», прикметник лат. Graecus, -a, -um «грецький, грецька» ← гр. Γραικός «грек» (див. також Ernout, Meillet 2001: 280); іменник лат. Aeoles «еолійці» ← гр. Αἰολεῖς «те саме» тощо. Звісно, можна припустити, що на таку зміну могла вплинути тенденція модифікації звуків у середньовічній латинській мові, пор. іменник лат. aecclesia «церква» ↔ ecclesia «те саме» (див. Дробглав 1993: 11; див. також Harrington 1997: 3). Таке припущення було б слушним, якби словники, якими користувалися в XVI ст. у Польському королівстві, фіксували таку зміну. На жаль, це не так, пор. вульгарна лат. cerasum «плід вишні» neutr. / вульгарна лат. cerasus «вишня (дерево)» fem. (див. Maczinsky 1564: 48; див. також Erzepki 1900: 18), тобто не лише кореневий -e- не варіює, а й дуже чітко розмежовуються диференційні варіанти слів за семантичною та граматичною, відповідно родовою, категорією-

Казимерас Буга (II 201), пояснюючи найменування цієї рослини слов’янізмами вже в давніх литовських писемних пам’ятках, стверджує, що «<...> у Литві не росте дика вишня ‘prunus avium’», а Даля Сенвайтіте (2002: 7), спираючись на дослідження ботаніків (LP 109), зазначає, що «Вишні на території Литви ростуть здавна. З найдавніших часів поширена звичайна вишня (яку також називають кислою вишнею) (cerasus vulgaris)». Однак спроба цієї дослідниці обґрунтувати статус успадкованих форм фітонімів лит. kirnis / kirnė «(бот.) дрібноплідна вишня (Prunus cerasus)» цілком невдала, адже згадані назви рослини не вживаються ні в давніх писемних пам’ятках, ні, що найважливіше, у діалектах. Отже, мабуть, не варто сумніватися в дуже пізньому походженні цих слів (див. вище).

Straipsniai / Articles

109

ROLANDAS KREGŽDYS

показник категорії. Отже, можна припустити, що дотеперішні варіанти інтерпретації цього тексту, ніби божество Kirnis є «богом вишень», можуть бути помилковими:

Kirnis caerasos arcis alicuius secundum lacum sitae curat. in quos, placandi eius causa, gallos mactatos injiciunt, caereosque accendos in eis figunt (Lasic(i)us 1868: 11 [88]; див. також Lasickis 1969: 40) ↔ «Kirnis — опікується вишнями, що ростуть біля однієї фортеці, розташованої при озері. Щоб умилостивити його, вони кидають між вишні зарізаних півнів і встромляють там запалені воскові свічки» (Lasickis 1969: 19).

Таке твердження аргументується результатами формального, відповідно граматичного, аналізу: 1) in quos у другому реченні не узгоджується з caerasos у першому, адже останнє слово має ж і н о ч и й р і д, а прийменникова синтагма є репрезентантом ч о л о в і ч о г о або с е р е д н ь о г о р о д у; якби ці лексичні компоненти узгоджувалися, J. Łasickis написав би in quas (якби відображався зв’язок із лат. cerasus «дерево вишні» fem.) або in quae (якщо мався на увазі лат. cerasum «плід вишні» neutr.); 2) in quos, мабуть, слід трактувати як вставну конструкцію, яку можна перекласти «з цієї причини; отже» (див. OLD 1560 [16-те семантичне гніздо]).

Отже, немає жодних сумнівів, що аналізований уривок із праці J. Łasickio містить зовсім іншу інформацію, ніж досі було прийнято вважати. Можна обережно припустити, що іменник лат. caerasos, який спричинив стільки дискусій, відображає структурне чергування, властиве конструкційним послідовностям із сонантом у різні періоди; пор. дієслово лат. ar-cesso / accerso «покликати, скликати» (Vaan de 2008: 51), іменник лат. nervous «сухожилля, жила; membrum virile тощо» ← пралат. *neuros (Vaan de 2008: 408), іменник лат. pūlex «блоха» ← пралат. *pusl- «те саме» < індоєвр. *plus- «те саме» (Vaan de 2008: 497), тобто згадане J. Łasickio лат. cærafos, очевидно, відображає метатезу сонанта –r– і фрикативного –s–, що спричинила трансформацію автентичної форми з е т и м о л о г і ч н и м кореневим –ae–: лат. caesor «лісоруб»⁶ (← [віддієслівний дериват] лат. caedo «рубати, різати» [Lewis, Short 1958:

⁶ Уже давнім італікам було властиво вшановувати божества, що визначали діяльність соціальних груп. Їх називали лат. numina «знаки волі / сили богів, тобто воля / сила богів ↔ божество». Одним із таких міфонімів був бог Сильван, покровитель лісорубів (Гамильтон 2009: 13). Міфонім лісоруба часто трапляється в грецьких міфах (докладніше див. Hansen 2004: 3–4, 241; Лосев 1957: 142, 1996: 164, 854). Він згадується і в північногерманських сагах (MacCulloch 1930: 207, 280). Кельти шанували бога Езуса (Esus, Aesus), якого зображували лісорубом (Штаерман 1961: 181, 264; див. також Калыгин 2006: 81–82). Давні індійці вважали бога Рудру володарем лісорубів (MacDonell 1912:

110

Acta Linguistica Lithuanica LXX

Lietuvių kalbos leksemų morfologinio ir semasiologinio lygmenų interferencinio ryšio kvintesencija: Kirnis

265]) → *caer-a-sos (мн.) внаслідок гомофонічної контамінації з наступним cae-reosque accendos «і запалені воскові свічки / смолоскипи», очевидно, зумовило й появу інноваційної флексії -os (тобто діяв чинник аналогії).

Тому процитований фрагмент тексту, ймовірно, варто інтерпретувати так: Кірніс опікується / дбає про лісорубів якогось замку, збудованого біля озера. Тому (вони, тобто лісоруби, — R. K.), щоб схилити його на свій бік, кидають убитих півнів і встромляють там запалені смолоскипи (відповідно, у тому місці — R. K.).

Таке припущення можна аргументувати й фактичним матеріалом, адже відомо, що місто Плателяй розташоване біля однойменного озера, околиці якого були дуже лісистими. Люди, які там жили, займалися також лісовою промисловістю, тобто рубали дерева, розпилювали їх на пилорамах тощо (докладніше див. LE XXIII 94–95), а J. Lasicis (Lasicus 1868: 13 [90]) зазначає, що божество Кірніс вшановували саме біля Платяльського замку:

Praeterea, sunt certis agris, quemadmodum nobilioribus familijs, singulares dei videlicet Deuoitis agri Piourskij, Vetustis Retowskij, Guboi ac Tverticos Sarakovskij, Kirnis Plotelscij (Lasicis 1969: 41), тобто «Крім того, у деяких місцевостях, як і в знатних родинах, є окремі (відповідно, властиві лише цій місцевості) боги; а саме: Девоітіс — місцевості Паюріс, Вету́стіс — Ретава, Губой і Твертікос — Сараків, Кірніс — Плателяй».

Очевидно, що ономасіологічна інтерпретація семантичного розвитку лексеми зумовила також спрямованість етимологічних пошуків щодо розглядуваного теоніма та кодифікацію його граматичного значення. Такий метод дослідження лексем визначає особливості лексикографічної системи не лише литовської, а й інших індоєвропейських мов; наприклад, не виконавши формального аналізу латинського тексту, В’ячеслав Іванов (Gamkrelidze, Ivanov II 554) навіть реконструює індоєвропейське *kʰr̥nō- «кизил», тим самим припускаючи не лише статус успадкованого слова, яке ніколи не існувало в балтійських мовах (Gamkrelidze, Iva-

303). У їхніх міфологічних оповідях зафіксовано міфонім староіндійське dru-han «лісоруб», а також сакралізовану назву сокири староіндійське paraçu (MacDonell 1912: 384, 492). Подібні міфологічні мотиви є і в іранських переказах (Алборов II 84).

Straipsniai / Articles

111

ROLANDAS KREGŽDYS

нов II 555), а й помилкове міркування щодо індоєвропейського *kʰr̥nō-, адже й сам В. Іванов (Gamkrelidze, Ivanov II 554), спираючись на гіпотезу Г’ялмара Фриска (I 828), припускає, ніби литовському Кірніс споріднений іменник лат. cornus, -ī, -ūs жін. р. «кизил (Cornus mas L.); деревина кизилу; спис» (OLD 446–447), гр. κρᾱ́νον «кизил», гр. κερασός «вишня» є запозиченнями з якоїсь області Малої Азії (див. також Vaan de 2008: 137), а алб. thanë «кизил» також може мати зовсім інше походження (див. Orel 1998: 472), ніж стверджує один з авторів згаданих гіпотез, спираючись на попередні описи цієї лексеми (докладніше див. Walde, Hofmann I 277).

Todėl neaiškios kilmės lo. cornus ‘sedula (Cornus mas L.)’ (Ernout, Meillet 2001: 143–144) ir gr. κρᾱ́νον ‘t. p.’ (Beekes I 770–771) negali būti gretinami su teonimu⁷ lie. Kirnis, nereflektuojančiu fitoniminės konotacijos (jo kilmės aprašą žr. 2 poskyryje), kaip tai buvo įprasta daryti iki šiol (plg. Schrader I 589; 1907: 175; Niedermannas 1902: 97; Boisaq 1916: 509; Chantraine II 577; IEW 572; Frisk II 7; Ernout, Meillet 2001: 144; Vaan de ibd.; Walde, Hofmann ibd.; Гошева 2009: 306 ir kt.). Vadinasi, suponuoti graikų, italikų ir baltų tos pačios kilmės izoleksą (plg. Гошева 2009: 308), reiškiančią vyšnią, nėra jokio pagrindo.

2. СПОСОБИ ЕТИМОЛОГІЗАЦІЇ ТЕОНІМА ЛИТ. KIRNIS

Теонім лит. Кірніс досі інтерпретують по-різному:

1) як похідне від іменника лит. kìrna 1 «вимитий водою корінь дерева або куща на березі річки» KzR, «заросле кущами, заболочене місце» J, J. Jabl, «місце, де нагромадилися дерева, бурелом, виворіт» J, «гострий пагін прута, пень зрубаного куща» J, Kv, Sr, «пучок пруття» K, Slav II 2, «безліч, купа, зграя чогось, осередок» Šv, Brž, Ggr, J, «скнара» Trgn ↔ діалектний іменник лит. kirnas «пучок пруття» MŽ, N, | ↔ іменник лит. kìrnos 1 (мн.) «вологі, майже непрохідні, зарослі кущами місця, болота» BzBk XXVIII 308, G 91, K. Būg, Dr, Rt (LKŽe) (див. Mannhardt 1936: 380–381; Jaskiewicz 1952: 85; Greimas 1990: 95–96 [див. також прим. 3]; Balsys 2006: 351);

2) пов’язується з прус. kirno «пень, кущ» E 637 (Grienberger 1896: 20–21; Brückner 1980: 214);

3) топонім прус. Kirno 1326 (Mierzyński 1892: 77), який інтерпретують як апелятив — іменник прус. kirno «пень, кущ» (про топонім див. Gerullis 1922: 63);

⁷ Це не перша цілком невдала спроба пов’язати гр. κρᾱ́νον «кизил (Cornus mas L.)» із теонімом. Марин Віллем де Віссер (1903: 156) висунув гіпотезу, що епітет теоніма гр. Ἀθήνη — Κραναία (P. 10.34) походить від іменника гр. κράνεια «кизил», хоча його походження зовсім інше (див. Караговъ 1913: 165–166).

112

Acta Linguistica Lithuanica LXX

Lietuvių kalbos leksemų morfologinio ir semasiologinio lygmenų interferencinio ryšio kvintesencija: Kirnis

4) топон. лит. Kirnės — назви місцевостей у Шилальському районі поблизу Паюриса й Піліакальніса (Ališauskas 2012: 62; див. також LATŽ 135)⁸;

5) праіндоєвроп. *kʰṛnō- ‘дерен (Cornus)’ > ← прабалтійськ. *kirnas ‘вишня’ → прабалтійськ. *Kirnijas → лит. *kirnys ‘той, хто живе в кірнісі’ → лит. Kirnis ‘deus cerasorum’ (Schrader I 589, 1907: 175; Niedermann 1902: 97; див. також ПЯ IV 15; Gamkrelidze, Ivanov II 554; Грошева 2009: 308).

Варто зазначити, що цей міфонім не згадується в етимологічних словниках литовської мови Ернста Френкеля (LEW 241, 257) і Войцеха Смоцінського (SEJL 276–277).

На підставі проведеного текстологічного аналізу й аналізу формального боку уривка з праці J. Łasickiego (див. підрозділ 1) можна обережно припустити, що теонім лит. діал. Kirnis відображає дефективну форму з поглинутим елементом⁹ -it-: лит. діал. (жем.) Kirnis (J. Łasickis) ↔

⁸ Це припущення Вітаутаса Алішаускаса (там само) є цілком неправдоподібним через надзвичайно дивну аргументацію, а точніше — брак мотивації. Автор гіпотези, спираючись на ономасіологічну семантичну методику дослідження розвитку теонімів, стверджує, що лит. Кірніс є апелятивом, тобто онімом, що відображає референт локалізації шанування топонімічного божества. До речі, так він (Ališauskas 2012: 61–63) тлумачить, переказуючи пояснення походження імен богів, створені Волтером Чарльзом Яскевичіусом за принципом народної етимології (докладніше див. Kregždys 2011a: 102), не лише теонім лит. Кірніс, а й лит. Деуітіс, Ветустіс, Твертікас, Губой. Доводиться шкодувати, що цей дослідник спотворює інформацію, наведену у праці Я. Ласіцького, тобто змінює місце шанування божества (а отже, спростовує власне припущення, аргументоване омонімією назв місцевості та божества): De Diis Samagitarvm згадане автором місце культу божества — Плателяй, тобто територію північножемайтських кретингців у Плунгеському районі, — він «переносить» до розташованого за кілька десятків кілометрів південножемайтського ворнішського діалектного ареалу в Шилальському районі, де містяться згадані ним топоніми лит. Кірнес.

Варто зазначити, що Vytautas Ališauskas застосовує вкрай дивну методику не лише намагаючись аналізувати литовські міфологеми, а й інтерпретуючи лексеми латинської мови (докладніше див. Kregždys 2011a: 102–103), а також культурні реалії інших індоєвропейських народів. Наприклад, на думку цього дослідника, словосполучення гр. πότνια θηρῶν ‘володарка звірів’ Il. 21.470 має «мікенське походження», хоча фахівці з класичної філології стверджують протилежне, пор. «this title of Artemis, so often used by modern scholars, only occurs here in Homer» (Richardson 2000: 94), тобто в пам’ятках лінійного письма Б, створених у період розквіту критської та мікенської культур, така міфологема не зафіксована (див. Kazanskene, Kazanskij 1986; Bartoněk 2002) тощо.

⁹ Пор., наприклад: 1) теонім прус. Curche /Kurke/ ← *Kur-k-is/-īs/-as ‘бог рогатих, тобто той, кому підвладні рогаті (велика рогата худоба)’ ← *Kur-ya-ka- ‘те саме’ (з поглинанням структурного елемента -ya- [докладніше див. Крегждис 2009: 280–281; Kregždys 2012: 108–109]); 2) міфонім давньоісл. Váli ‘син Одіна або Локі’ ← < *Wa-ni-lo (з поглинанням структурного елемента -ni- [докладніше див. Vries 1977: 641; див. також Kempiński 2003: 219; Kregždys 2012: 286]) тощо (більше прикладів див. Kregždys 2012: 41, 44, 92, 110, 116, 117, 131, 221, 286, 289–290, 307–308, 348, 355, 363, 373, 412, 414, 496, 497; Kregždys 2013: 94).

Форму, на яку вплинуло поглинання, нелегко встановити, особливо під час визначення етимологічного розвитку ономастичних форм; пор., наприклад, лит. антропонім Širka (див. також лит. антропоніми Širkus, Širkus або ж Širkaitė) у «Словнику литовських прізвищ» (LPŽ II 937), віднесені до онімів слов’янського походження або ж пов’язані з антропонімами (південнобілоруськими) Шырко, Ширко, антропонімами рос. Ширков, Ширкин. Однак таке пояснення аргументується критеріями ономасіологічного аналізу (див. розділ 0), які є казуїстичними, адже походження рос. антропоніма Ширков пов’язують із російським апелятивом — антропонімом (південнобілоруським) рос. Ширяев(в) ← рос. антропонім Ширяй *‘працьовитий, старанний; широкоплечий чоловік’ /

Straipsniai / Articles

113

ROLANDAS KREGŽDYS

*Kirnīs (із наголошеним закінченням [мотиви див. Zinkevičius 2006: 61, 217–218]) ← лит. діал. *Kirnỹs «бог лісорубів»¹⁰ ← лит. діал. *Kirtinỹs «те саме» (а н т о н о м а з і я, пор. теонім лит. Perkūnas «[міф.] бог грому й блискавки» B, R, DK 77, LTR [Jz], Jrb [LKŽe] ↔ іменник лит. perkūnas 1 «грім» Nd, Ob, I. Simon, Pls, SD 251, LMD [Sln], JV 1033, DP 44, Lz, M. Valanč, BsMt II 194, Skd, Eiš та ін. [LKŽe]) ←?¹¹ n. agentis іменник лит. діал. kirtinys «*лісоруб» ← n. acti іменник лит. kirtinỹs 3^b «вирубана ділянка лісу, вирубка»¹² Skr, «зрубані дерева» rš (LKŽe), «скошена трава» Auk, «короткі слова» Snt (LKŽp) (пор. словотвірну відповідність — іменник лит. kalinỹs, -ẽ 3^b «той, кого ув’язнено» K, BŽ 506, NdŽ, Š, SD 398, MŽ 214, Lex 40, M, J, SP II 166, V. Krėv, LC 1886, 23 та ін. [LKŽe] ← іменник лит. kalinỹs 3^b «те, що кують» Šts, Vl ↔ іменник лит. kalinỹs 3^b «в’язниця» Kv, Ms; S. Stan, Grž, Als, Akm, J, Dglš, BsP II 41, JD 209, M. Valanč та ін. [LKŽe; див. також Skardžius I 260–261]) ← дієслово¹³. лит.

«жвавий кінь» (Ведина 2008: 194; Тупиковъ 1903: 842; РООР 112; Чайкина 1995: 116; Унбегаун 1989: 126 [пор. прикм. рос. ширяй «широкоплечий» (Даль IV 634; див. також Кюршунова 2010: 615)]), пор. антропонім білор. Ширяй «широкоплечий» (Бірыла 1966: 194, 1969: 492), хоча він може бути й білоруським (див. далі). Окрім цього припущення, можна запропонувати ще кілька можливих пояснень походження антропоніма лит. Širka (Širkus, Širkus / Širkaitė), тобто ці прізвища можна виводити з: 1) апелятива антропоніма білор. Каўбы́рка ← білор. (заст.) ковшарь «майстер із виготовлення ковшів» (Бірыла 1969: 193) — із аферезою Каў-, пор. антропонім укр. Ле́ра ← Ва-ле́рий (Скрипник, Дзятківська 2005: 45; про таке чергування див. також Суслова, Суперанская 1991: 99, 111, 115–116; Kregždys 2010: 60, 2011: 148, 2013a: 65, 70); 2) полонізму лит. šinkorka 1 KŽ, šinkorkà 2 (жін.) «шинкарка» Ds, N та ін. (LKŽe) ← (ст. / нов.) пол. szynkarka «власниця шинку, шинкарка; дружина шинкаря» (SW VI 704; SSt VIII 592; Linde V 586) → білор. (діал.) шинкарка / шынкарка «шинкарка» (Носовичъ 1984: 710; Байкоў, Некрашэвіч 1993: 353; СБГП V 531), через контамінацію з полонізмом лит. šinkorius, -ė 1 (чол.) K I 150, K II 151, K, Rtr, NdŽ, šinkorius 2 «шинкар» NdŽ, Mit VI 76 (SInt), BB 1Moz. 40.1, SD 367, Q 442, R 74, 305, MŽ 98, 409, N, M, L та ін. (LKŽe) ← (ст. / нов.) пол. szynkarz «власник шинку, шинкар» (← [ст. / нов.] пол. szynk «роздавання; заняття шинкарством; продаж алкогольних напоїв; шинкар, -ка» < ← середньоверхньонім. schenke, schenk / v. Schenke «шинок, заїзд» [SW VI 704; Linde V 586; SSt VIII 592; Brückner 1985: 561; Фасмер IV 439]) → давньобілор. шынкарь «шинкар» (Булыка 1980: 74), білор. шынкар «те саме» (Байкоў, Некрашэвіч 1993: 353), рос. шинка́рь «те саме» (Даль IV 633) — із припущенням про абсорбцію структурних елементів -nko- (про це чергування див. вище).

¹⁰ Із цим міфонімом можна було б пов’язати християнізованого східнослов’янського покровителя лісорубів Якова Лісоруба, якого вшановували 22 жовтня / 5 листопада (СД II 135). Вважали, що функція лісоруба — очищати й рятувати від хвороб, смерті та нещасть (докладніше див. СД III 526). У болгарських переказах наявний космологічний мотив, пов’язаний із діяльністю лісоруба: розповідали, що плями на місяці з’явилися тоді, коли він навантажив на нього дрова (СД III 152 [про міфологічні відповідники інших індоєвропейських народів докладніше див. прим. 6]).

¹¹ Варто зазначити, що наведене в LKŽe значення n. agentis лит. діал. kirtinỹs 3^b «лісоруб» Rš у LKŽk описано зовсім інакше, ніж зазначають автори Lietuvių kalbos žodyno, тобто в картотеці наведено форму kirtinėlis, -io, -iai «маленькі рубачі». Отже, автори LKŽ утворили форму без демінутивного суфікса -ėlis. За цю інформацію автор статті щиро дякує д-р Риті Петрокене (Інститут литовської мови).

¹² У LKŽKp таке значення зафіксовано також у діалектних ареалах жемайтів і західних аукштайтів-каунянців, а саме у Vž (за даними Біруте Рокайте-Ванагене [1962 р.]), Довидаях (Шакяйський район).

¹³ Не можна виключити й можливості, що основою було також іменникове слово, пор. іменник лит. діал. kirtà 4 «биття» Grdm, LC 1886, 34 (LKŽe).

114

Acta Linguistica Lithuanica LXX

Lietuvių kalbos leks emų morfologinio ir semasiologinio lygmenų interferencinio ryšio kvintesencija: Kirnis

kiršti¹⁴ «ударивши чимось гострим, повалити, покласти; відокремити частину від цілого, подрібнити» J, A. Baran, Ds, Gršl, StnD 3, KlpD 28, S. Dauk та ін.; «ударити чимось гострим» SD 370, R, K, J. Jabl, Vaižg, Alk, Slnt та ін., «жати серпом, косою (злаки, сіно)» J. Jabl, J, P. Cvir, K. Donel, K II 267 та ін., «жалити, кусати» J. Jabl, Brb, Vžns, Skr, Lš, Prn, LTR (Rk) та ін. (LKŽe) + суф. *-inio- (докладніше див. Skardžius ibd.), тобто може відображати протосему *«бог лісорубів», пор. іменник лит. kirtėjas 1, 3], kirtėjas 4 K «той, хто рубає дерево сокирою» Žem, Slnt, Ps, Vlk, Krp, BB Joz. 9, 21, «той, хто косою жне, косить (злаки)» J. Balt, Mrk ↔ іменник лит. діал. kirtėjys 4 «той, хто рубає дерево сокирою» Škn (LKŽe).

3. УЗАГАЛЬНЕННЯ

Реконструкція праформ лексем, що ґрунтується на методиці ономасіологічного дослідження семантичного розвитку ономастичних форм, зумовила вкрай негативну оцінку об’єкта цієї галузі мовознавства (і особливо його етимологічного аналізу): Радослав Катичич (I 48) стверджує, що багато описів походження онімів ґрунтуються на принципах народної етимології, а Олександра Суперанська (Суперанская 1986: 78) зазначає, що такі дослідження завжди мають гіпотетичний характер і спираються на ненадійні фактичні дані.

Виходячи зі статусу антропоніма лит. Kirnis як ἅπαξ λεγόμενον (відповідно, оказіоналізму), діахронічний аналіз можливих ізолекс і реконструкція їхніх праформ насамперед мають ґрунтуватися на результатах методу внутрішньої реконструкції (пор. аргументи, викладені Іваном Стеблін-Каменським [Стеблин-Каменский 1999: 11]). З цієї причини методика дослідження ономастичних форм має бути узгодженою в аспекті аналізу рівнів фономорфології та семантичного вираження (див. також Kregždys 2012: 38, 513).

4. ВИСНОВКИ

1. Onomasiologinis leksemos semantinės raidos tyrimo būdas, grįstas sinkretine reikšmine sklaida, kurios struktūrinių elementų taksonomiją lemia žymimojo objekto / subjekto hiperonominis statusas, suponuoja etimologinius paralogizmus.

2. Теонім De Diis Samagitarom... Kirnis «бог — покровитель вишень» із твору Я. Ласіцького не є відображенням прабалтійського *kirnas «вишня» через:

2a) фактичні невідповідності — культурні вишневі дерева в Литві почали саджати в маєтках лише в XVI ст.;

2b) особливості формального аналізу, що передбачають lapsus calami, тобто лат. cerasus «вишня (дерево)» жін. р.; «плід вишні» сер. р. ≠ лат. caerasos (Я. Ласіцький);

¹⁴ Plg. verb. lie. dial. (žem.) kiŕtinti ‘duoti kirsti’ (Aleksandravičius 2011: 165).

Straipsniai / Articles

115

ROLANDAS KREGŽDYS

2c) лат. caerasos жін. р. (Я. Ласіцький) не узгоджується з прийменниковою синтагмою in quos (чол. / сер. р.), адже натомість мало б бути in quas, in quae.

3. Теонім лит. діал. (жмуд.) Kirnis передбачає дефективне особове ім’я лит. діал. *Kirnỹs «бог лісорубів», яке походить від антономазійного лит. діал. *Kirtinỹs «те саме».

4. Реконструкція ізолекси зі значенням «вишня» в індоєвропейській, грецькій, італійській і балтійських мовах, заснована на лит. діал. *Kirnỹs «бог лісорубів», як відповідника індоєвропейського *kʰr̥nō- «дерен (Cornus)», неможлива.

LITERATŪRA

Aleksandravičius Juozas 2011: Kretingos tarmės žodynas. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Ališauskas Vytautas 2012: Jono Lasickio pasakojimas apie žemaičių dievus. Tekstas ir kontekstai. Vilnius: Aidai.

Balsys Rimantas 2006: Lietuvių ir prūsų dievai, deivės, dvasios: nuo apeigos iki prietaro. Klaipėda: Klaipėdos universiteto leidykla.

Bartoněk Antonin 2002: Handbuch des mykenischen Griechisch. Heidelberg: Universitätsverlag; C. Winter.

Batūra Romas 2005: Mitologinio Vižo ir jo aplinkos klausimu. – Senovės baltų kultūra 7. Vilnius: Versus aureus, 110–129.

Beekes I–II – Beekes Robert. Etymological Dictionary of Greek 1–2. Leiden & Boston: Brill, 2010.

Beresnevičius Gintaras 2004: Lietuvių religija ir mitologija. Sisteminė studija. Vilnius: Tyto alba.

Bětáková Marta Eva, Blažek Václav 2012: Encyklopedie baltské mytologie. Praha: Nakladatelství Libri.

Boisacq Émile 1916: Dictionnaire étymologique de la langue Grecque. Heidelberg & Paris: Carl Winter’s Universitätsbuchhandlung, Librairie C. Klincksieck.

Brückner Alexander 1980: Mitologia słowiańska i polska. Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe.

Brückner Alexander 1985: Słownik etymologiczny języka polskiego. Warszawa: Wiedza powszechna.

Būga I–III – Būga Kazimieras. Rinktiniai raštai 1–3, sud. Zigmas Zinkevičius. Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla, 1958–1961.

Dini Pietro Umberto 2010: ALILETOESCVR: linguistica baltica delle origini. Livorno: Books & Company.

116

Acta Linguistica Lithuanica LXX

Lietuvių kalbos leksemų morfologinio ir semasiologinio lygmenų interferencinio ryšio kvintesencija: Kirnis

Ernout Alfred, Meillet Alfred 2001: Dictionnaire étymologique de la langue latine. Histoire des mots. Paris: Klincksieck.

Erzepki Bolesław 1900: Słownik Łacińsko-Polski Bartłomieja z Bydgoszczy. Podług rękopisu z roku 1532. Poznań: Drukarnia dziennika Poznańskiego.

Frisk I–III – Frisk Hjalmar. Griechisches Etymologisches Wörterbuch 1–3. Heidelberg: Carl Winter Universitätsverlag, 1960.

Gamkrelidze, Ivanov I–II – Gamkrelidze Thomas V., Ivanov Vjačeslav V. Indo-European and the Indo-Europeans. A Reconstruction and Historical Analysis of a Proto-Language and a Proto-Culture 1–2. Berlin & New York: Mouton de Gruyter, 1995.

Gerullis Georg 1922: Die altpreußischen Orstnamen. Berlin und Leipzig: Vereinigung wissenschaftlicher Verleger.

Gimbutienė Marija 2002: Baltų mitologija. Senovės lietuvių deivės ir dievai. Vilnius: Lietuvos rašytojų sąjungos leidykla.

Greimas Algirdas Julius 1990: Tautos atminties beieškant. Vilnius & Chicago: Mokslas.

Grienberger Theodor von 1896: Die Baltica des Libellus Lasiczki. Untersuchungen zur litauischen Mythologie. – Archiv für slavische Philologie 18, 1–86.

Hansen William F. 2004: Handbook of classical mythology. Santa Barbara, California & Oxford, England: ABC-CLIO, Inc.

Harrington Karl Pomeroy 1997: Medieval Latin, revised by Joseph Pucci; with a grammatical introduction by Alison Goddard Elliott. Chicago & London: The University of Chicago Press.

IEW – Pokorny Julius. Indogermanisches etymologisches Wörterbuch 1–2. Bern und München: A. Francke AG-Verlag, 1959–1969.

Il. Ὀμήρου Ἰλιάς

Jaskiewicz Walter C. 1952: Study in Lithuanian mythology. – Studi Baltici. Accademia Toscana di scienze e lettere „La colombaria“; 65–106.

Katičić I–II – Katičić Radoslav. Ancient Languages of the Balkans 1–2. The Hague & Paris: Cambridge University Press, 1976.

Kempiński Andrzej M. 2003: Ilustrowany leksykon mitologii wikingów. Poznań: KURPISZ.

Kregždys Rolandas 2010: M. Strykowskio veikalo Kronika Polska, Litewska, Żmódzka i wszystkiej Rusi teonimai: Chaurirari. – Acta Linguistica Lithuanica 62–63, 50–81.

Kregždys Rolandas 2011: Rytų baltų fitonimų morfeminio skaidymo ypatumai (etninės žodžių identifikacijos problematika). – Acta Linguistica Lithuanica 64–65, 137–164.

Kregždys Rolandas 2011a: Baltiškųjų teonimų perteikimo ir dievų funkcijų nustatymo problematika Jano Łasickio veikale „De diis Samagitarvm cæterorvmque Sarmatarum,

Straipsniai / Articles

117

ROLANDAS KREGŽDYS

& falsorum Christianorum. Item de religione Armeniorum“: Salaus, Klamals, Atlaibos, Tawals. Perspectives of Baltic Philology II. Poznań: Wydawnictwo „Rys“, 101–121.

Kregždys Rolandas 2012: Baltų mitologemų etimologijos žodynas I: Kristburgo sutartis. Vilnius: Lietuvos kultūros tyrimų institutas.

Kregždys Rolandas 2013: Ancient Baltic Religion: Evaluation of Archetypes Authenticity. Oriental Studies. Between East and West. Scientific Papers. University of Latvia, vol. 793. Rīga: Latvijas Universitāte, 91–98.

Kregždys Rolandas 2013a: Rytų baltų fitonimo aviete (Rubus) morfologinė raida ir etimologinių sąsajų problematika. – Acta Linguistica Lithuanica 69, 61–78.

Lasic ius J. Polonus 1868: De Diis Samagitarum libellus, herausgegeben von W. Mannhardt mit Nachträgen von A. Bielenſtein. Riga: Verlag von J. Bacmeister.

Lasickis Jonas 1969: Apie žemaičių, kitų sarmatų bei netikrų krikščionių dievous. Vilnius: Vaga.

LATŽ – Lietuvos TSR administracinio-teritorinio suskirstymo žinynas 2. Vilnius: Mintis, 1976.

LE I–XXXVII – Lietuvių enciklopedija 1–37. Bostonas: Lietuvių enciklopedijos leidykla, 1953–1985.

LEW – Fraenkel Ernst. Litauisches etymologisches Wörterbuch 1–2. Heidelberg: Vandenhoeck & Ruprecht, 1962–1965.

Lewis Charlton T., Short Charles 1958: A Latin Dictionary founded on Andrews’ edition of Freund’s Latin Dictionary. Oxford: Clarendon Press.

Linde I–VI – Linde M. Samuil Bogumil. Słownik języka polskiego 1–6. Warszawa: w Drukarni Xięży Piiarów, 1807–1814.

LKE – Lietuvių kalbos enciklopedija, par. Kazys Morkūnas. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 1999.

LKŽe – Lietuvių kalbos žodynas (t. 1–20, 1941–2002). Antrasis elektroninis leidimas. Red. kolegija: Gertrūda Naktinienė ir kt. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2013.

LKŽk – Lietuvių kalbos žodyno kartoteka, saugoma Lietuvių kalbos instituto Leksikografijos centre.

LKŽKp – Lietuvių kalbos žodyno kartotekos papildymai, saugomi Lietuvių kalbos instituto Leksikografijos centre.

LM I–III – Lietuvių mitologija 1–3, sud. Norbertas Vėlius (t. 1–2), N. Vėlius ir Gintaras Beresnevičius (t. 3). Vilnius: Mintis, 1995–2003.

LP – Lietuvos pomologija. Vilnius: Mokslas, 1974.

LPŽ I–II – Lietuvių pavardžių žodynas 1–2. Vilnius: Mokslas, 1985–1989.

118

Acta Linguistica Lithuanica LXX

Lietuvių kalbos leksēmų morfologinio ir semasiologinio lygmenų interferencinio ryšio kvintesencija: Kirnis

LS – Liddell Henry George, Scott Robert. A Greek-English lexicon. New York & Cincinnati: American Book Company, 1882 (eighth edition).

MacCulloch John Arnott 1930: Eddic Mythology. Boston: Archaeological Institute of America & Marshall Jones Company.

MacDonell Arthur Anthony 1912: Vedic Index of Names and Subjects. London: John Murray.

Maczinsky Ioannus 1564: Lexicon LatinoPolonicum ex optimis Latinae Linguae scriptoribus concinnatum. Regiomonti Borvssiae: Typographus Ioannes Daubmannus.

Mannhardt Wilhelm 1936: Letto-Preussische Götterlehre. Riga: Herausgegeben von der Lettisch-Literärischen Gesellschaft.

Mierzyński Antoni 1892: Mythologiae Lituanicae Monumenta. Źródła do Mythologii Litewskiej I. Warszawa: Druk K. Kowalewskiego.

MP I–IV – Pretorijus Matas. Prūsijos įdomybės, arba Prūsijos regykla 1–3, par. Inge Lukšaitė. Vilnius: Pradai (t. 1 – 1999), Lietuvos istorijos instituto leidykla (t. 2 – 2004, t. 3 – 2006, t. 4 – 2011).

Narbutas Ignas 2003: Jono Lasickio pasakojimas apie žemaičių mitologiją. Struktūros bruožai. Naujasis židinys-Aidai 11–12, 616–622.

Niedermann Max 1902: Notes d’étymologie latin. Mélanges linguistiques offerts à A. Meillet par ses élèves D. Barbelenet, G. Dottin, R. Gauthiot, M. Grammont, A. Laronde, M. Niedermann, J. Vendryes. Avec un Avant-Propos par P. Boyer. Paris: Klincksieck.

O. – Publius Ovidius Naso. Metamorphoseon (libri 1–15).

OLD – Oxford Latin Dictionary. Oxford: At the Clarendon Press, 1968.

Orel Vladimir 1998: Albanian Etymological Dictionary. Leiden & Köln: Brill.

P. – Παυσανίου Πριήγησις τῆς Ἑλλάδος.

PEŽ I–IV – Mažiulis Vytautas. Prūsų kalbos etimologijos žodynas 1–4. Vilnius: Mokslas (t. 1), Mokslo ir enciklopedijų leidykla (t. 2, 3), Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas (t. 4), 1988–1997.

Pisani Vittore 1950: Le religioni dei celti e dei balto-slavi nell’Europa precristiana. Milano: Instituto editoriale Galileo.

Richardson Nicholas 2000: The Iliad: a commentary. Volume VI: books 21–24. General editor G. S. Kirk. Cambridge: Cambridge University Press.

Schrader I–II – Schrader Otto. Reallexikon der Indogermanischen Altertumskunde. Grundzüge einer Kultur- und Völkergeschichte Alteuropas. 2, verm. u. umgearb. Aufl. Hrsg. von A. Nehring. 2 Bde. Berlin: De Gruyter 1917–1923 (A-K), 1929 (L-Z).

Schrader Otto S. 1907: Sprachvergleichung und Urgeschichte. 3 v. Jena: Hermann Costenoble.

Straipsniai / Articles

119

ROLANDAS KREGŽDYS

SEJL – Smoczyński Wojciech. Słownik etymologiczny języka litewskiego. Wilno: Printer Polyglott, 2007.

Senvაიtytė Dalia 2002: Mitologinės Kirnio interpretacijos. – Liaudies kultūra 6(87), 6–10.

Skardžius I–VII – Skardžius Pranas. Rinktiniai raštai 1–7, par. Albertas Rosinas. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla, 1996–2013.

SSt I–XI – Słownik staropolski 1–11, red. S. Urbańczyk (t. 1, A–Ć, Warszawa 1953–1955; t. 2, D–H, Wrocław–Kraków–Warszawa 1956–1959; t. 3, I–K, Wrocław–Kraków–Warszawa 1960–1962; t. 4, L–M, Wrocław–Warszawa–Kraków 1963–1965; t. 5, N–Ó, Wrocław–Warszawa–Kraków 1965–1969; t. 6, P–Pożenie, Wrocław–Warszawa–Gdańsk 1970–1973; t. 7, Póć–Rozproszyć, Wrocław–Warszawa–Kraków–Gdańsk 1973–1977; t. 8, Rozpróchnięć–Szyszki, Wrocław–Warszawa–Kraków–Gdańsk–Łódź: 1977–1981; t. 9, Ściadły–Używowanie, Wrocław–Warszawa–Kraków–Gdańsk–Łódź 1982–1987; t. 10, W–Wżgim, Kraków 1988–1993; t. 11, Z–Ż, Kraków 1995–2002...). Zakład narodowy imienia Ossolińskich; Wydawnictwo Polskiej Akademii nauk.

SW I–VIII – Karłowicz Jan, Kryński Adam A., Niedźwiedzki Władysław (red.). Słownik języka polskiego 1–8. Warszawa: W drukarni E. Lubowskiego (1–2), W drukarni „Gazety Handlowej“ (3–6), W drukarni „Współczesnej“ (7), Wydawnictwo kasy pomocy dla osób pracujących na polu naukowem imienia J. Mianowskiego (8), 1898–1923.

V. G. – Publi Vergili Maronis. Georgica.

Vaan Michiel de 2008: Etymological Dictionary of Latin and the other Italic Languages. Leiden & Boston: Brill.

Vaitkevičienė Daiva 2002: Namų laimė. – Liaudies kultūra 4(85), 9–21.

Visser Marinus Willem de 1903: Die nicht menschengestaltigen Götter der Griechen. Leiden: Buchhandlung und Druckerei vormals E. J. Brill.

Vries Jan de 1977: Altnordisches Etymologisches Wörterbuch. Leiden: E. J. Brill.

Walde, Hofmann I–II – Walde Alois, Hofmann Johann Baptist. Lateinisches Etymologisches Wörterbuch. Heidelberg: Carl Winter Universitätsbuchhandlung, 1938 (Bd. 1 [a–l]), Carl Winter Universitätsverlag1954 (Bd. 2 [m–z]).

Zinkevičius Zigmas 1981: Dėl vienos mitologinės dievybės vardo. – Baltistica 17(1), 96–97.

Zinkevičius Zigmas 2006: Lietuvių tarmių kilmė. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Алборов I–II – Алборов Борис Андреевич. Некоторые вопросы осетинской филологии 1–2. Владикавказ: Издательско-полиграфическое предприятие им. В. А. Гассиева, 1979–2005.

120

Acta Linguistica Lithuanica LXX

Lietuvių kalbos leksemų morfologinio ir semasiologinio lygmenų interferencinio ryšio kvintesencija: Kirnis

Анненковъ Николай 1878: Ботанический словарь. Санкт Петербургъ: Типографія императорской академіи наукъ.

Байкоў Мікалай Я., Некрашэвіч Сцяпан М. 1993: Беларуска-расійскі слоўнік. Факсімільнае выданне. Мінск: Народная асвета.

Бірғыла Мікалай В. 1966: Беларуская антрапанімія. Уласныя імёны, імёны-мянушкі, імёны па бацьку, прозвішчы. Мінск: Навука і тэхніка.

Бірғыла Мікалай В. 1969: Беларуская антрапанімія 2. Прозвішчы, утворныя ад апелятыўнай лексікі. Мінск: Навука і тэхніка.

БСЭ I–L – Большая советская энциклопедия 1–50, ред. Б. А. Введенский. Москва: Большая советская энциклопедия, 1969–1981.

Ведина Тамара Ф. 2008: Энциклопедия русских фамилий. Тайны происхождения и значения. Москва: Астрель, АСТ.

Гамильтон Эдит 2009: Мифы и легенды Греции и Рима. Москва: Центрполиграф.

Грошева Антонина В. 2009: Латинская земледельческая лексика на индоевропейском фоне. Санкт-Петербург: Наука.

Даль I–IV – Даль Владимир. Толковый словарь живого великорусского языка 1–4. Москва: Русский язык, 1989–1991.

Дворецкий Иосиф Хананович 1976: Латинско-русский словарь. Изд. 2-е. Москва: Русский язык.

Дрбоглав Донат Александрович 1993: Учебное пособие по средневековой латыни. Москва: Изд-во МГУ.

Кагаровъ Евгеній 1913: Культъ фетишей, растений, животныхъ въ Древней Греціи. С.-Петербургъ: Сенатская Типографія.

Казанскене Ванда Петровна, Казанский Николай Николаевич 1986: Предметно-понятийный словарь греческого языка. Крито-микенский период. Ленинград: Наука.

Калыгин Виктор Павлович 2006: Этимологический словарь кельтских теонимов. Москва: Наука.

Крегждис Роландас 2009: Прусс. Curche: этимология теонима, функции божества; проблематика установления культовых соответствий на почве обрядовой традиции восточно-балтийских, славянских и других индоевропейских народов. – Studia Mythologica Slavica 12, 249–320.

Кюршунова Ирина Алексеевна 2010: Словарь некалендарных личных имен, прозвищ и фамильных прозваний Северо-Западной Руси XV–XVII вв. Санкт-Петербург: Дмитрий Буланин.

Straipsniai / Articles

121

ROLANDAS KREGŽDYS

Лосев Алексей Федорович 1957: Античная мифология в ее историческом развитии. Москва: Государственное учебно-педагогическое издательство министерства просвещения РСФСР.

Лосев Алексей Федорович 1996: Мифология греков и римлян. Москва: Мысль.

Носовичъ Иван И. 1984: Словарь бѣлорусскаго нарѣчія (Specimina philologiae Slavicae). München: Verlag Otto Sagner.

ПЯ I–V – Топоров Владимир Николаевич. Прусский язык: Словарь. Москва: Наука, 1975–1990.

РООР – Русская ономастика и ономастика России. Словарь, под ред. Олега Николаевича Трубачева. Москва: Школа-Пресс, 1994.

СБГП I–V – Слоўнік беларускіх гаворак Паўночна-Заходняй Беларусі і яе пагранічча 1–5. Мінск: Навука і тэхніка, 1979–1986.

СД I–V – Славянские древности. Этнолингвистический словарь 1–5, ред. Никита И. Толстой. Москва: Международные отношения, 1995–2012.

Скрипник Лариса Григорівна, Дзятківська Ніна Пантелеймонівна 2005: Власні імена людей. Київ: Наукова думка.

Стеблин-Каменский Иван М. 1999: Этимологический словарь ваханского языка. Санкт-Петербург: Петербургское Востоковедение.

Суперанская Александра Васильевна и др. 1986: Теория и методика ономастических исследований. Москва: Наука.

Суслова Анна Владимировна, Суперанская Александра Васильевна 1991: О русских именах. Ленинград: Лениздат.

Тупиковъ Николай М. 1903: Словарь древне-русскихъ личныхъ собственныхъ именъ. С.-Петербургъ: Типографія И. Н. Скороходова.

Унбегаун Б. 1989: Русские фамилии. Москва: Прогресс.

Фасмер I–IV – Фасмер Макс. Этимологический словарь русского языка 1–4. Москва: Прогресс, 1986–1987.

Чайкина Юлия Ивановна 1995: Вологодские фамилии: Этимологический словарь. Вологда: Русь.

Штаерман Елена Михайловна 1961: Мораль и религия угнетенных классов Римской империи (Италия и Западные провинции). Москва: Издательство академии наук СССР.

122

Acta Linguistica Lithuanica LXX

Lietuvių kalbos leksemų morfologinio ir semasiologinio lygmenų interferencinio ryšio kvintesencija: Kirnis

Determination of the Interferential Relationship of the Lexemes at the Morphological and Semasiological Levels: Kirnis

S U M M A R Y

The article presents a semasiological analysis of theonym Lith. Kirnis mentioned in De Diis Samagitarum (1582) by Jan Łasicki. It also deals with the determination of the interferential relationship of the semantic extens ionale and referent, which is to be based on the arguments of the twofold criteria (onomasiological and semasiological).

The assumption of the deity cult reconstruction by the individual social group of hewers is based on the following conclusions:

1. Onomasiological word research methodology, based on the syncretic semantic distribution of the lexeme, which accounts for hyperonymic status of the definite object / subject in the case of taxonomy of its structural complexes, presupposes the emergence of pseudo-scientific etymologies.

2. Theonym Lith. Kirnis with the meaning ‘protector of the cherries’, mentioned in De Diis Samagitarum by J. Łasicki, cannot be interpreted as a reflection of Proto-Lith. *kirnas ‘cherry’. The said conclusion can be drawn on the basis of

2a. factographic discrepancy, for the cultivation of tamed cherries as plants of the manor in Lithuania began in the 16^th c. only;

2b. outcomes of the formal analysis of Łasicki’s text, which is written in Latin, that presuppose existence of lapsus calami, i.e. M.A. Lat. cerasus ‘cherry (tree)’ fem.; ‘cherry (fruit)’ neutr. ≠ M.A. Lat. caerasos (J. Łasicki);

2c. M.A. Lat. caerasos fem. (J. Łasicki) does not agree with the grammatical status of prepositional syntagma in quos (masc. / neutr.), which regularly should be put down as in quas, in quae.

3. Theonym Lith. dial. (Lowland) Kirnis presupposes reconstruction of the defective form Lith. dial. *Kirny̆s ‘deity of hewers’, which is to be derived from Lith. dial. *Kirtiny̆s ‘ditto’. The origin of the last is to be justified by the phenomenon of antonomasia.

4. Given the analysis of the theonym Lith. Kirnis, the possibility of the reconstruction of I-E *kʰrnō- ‘cornel (Cornus’), as well as the existence of Greek, Italic and Baltic isolexeme with the meaning of ‘cherry’ must be rejected.

Įteikta 2014 m. kovo 4 d.

ROLANDAS KREGŽDYS

Lietuvos kultūros tyrimų institutas

Saltoniškių g. 58, Vilnius LT-08105, Lietuva

[email protected]

Straipsniai / Articles

123