GRASILDA BLAŽIENĖ

Інститут литовської мови

Напрями наукових досліджень: прусська, відповідно балтійська, мова; ономастика; давня балтійська писемність.

ЩЕ ПРО ПРАЗЬКИЙ РУКОПИСНИЙ НІМЕЦЬКО-ЛИТОВСЬКИЙ СЛОВНИК

Більше про празький рукописний німецько-литовський словник

АНОТАЦІЯ

Празький рукописний німецько-литовський словник увійшов до наукового обігу, коли п’ять років тому про нього заговорив Ілля Лемешкін. Дослідників словника передусім цікавили сам текст рукопису та авторство словника, про яке судили за записом про дарування на форзаці рукопису, де автором зазначено «Hacke». Цей запис також дає змогу припустити, що рукопис словника міг належати видатному професорові Галльського університету Зігмунду Якобу Баумгартену. На підставі матеріалів, зібраних в архівах Галле, у цій статті розглядається проблема власника рукопису з метою підтвердити або спростувати припущення, що ним міг бути згаданий Баумгартен.

АНОТАЦІЯ

Празький рукописний німецько-литовський словник увійшов до наукового обігу після того, як Ілля Лемешкін розповів про нього п’ять років тому. Дослідників словника передусім цікавили сам текст рукопису та його авторство, яке було встановлено за записом про дарування на форзаці рукопису, де автором було зазначено «Hacke». Цей запис також дає підстави припускати, що рукопис словника міг належати відомому професорові Галльського університету Зігмунду Якобу Баумгартену.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: празький рукописний німецько-литовський словник, запис про дарування, авторство, литуаністична бібліотека Баумгартена, аналіз почерку.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: празький рукописний німецько-литовський словник, запис про дарування, авторство, литуаністична бібліотека Баумгартена, аналіз почерку.

Straipsniai / Articles

265

GRASILDA BLAŽIENĖ

Спираючись на матеріали з архівів Галльського університету, у статті розглянуто питання власника рукопису, щоб підтвердити або спростувати припущення, що власником рукопису міг бути згаданий вище Баумгартен.

Коли натхненник Балтистичного семінару Карлового університету в Празі spiritus movens габілітований доктор Ілья Лемешкін повідомив про відкриття празького словника, приписуваного Фрідріху Вільгельму Гааку, стало зрозуміло, що з’явилася ще одна лексикографічна пам’ятка Східної Пруссії, яку необхідно дослідити й опублікувати¹. Лемешкін має добру властивість — до нього наче липнуть неопубліковані джерела з литуаністики й балтистики, не розглянуті іншими авторами. У випадку празького рукописного німецько-литовського словника, що зберігається у відділі рукописів і стародруків Національної бібліотеки Чеської Республіки (шифр XVI.F.30), Лемешкін не був першовідкривачем. У другій половині XIX століття цей словник гортав Леопольд Гейтлер (18 жовтня 1847 р. – 2 червня 1885 р.), який подав короткі відомості в добре відомій балтистам книжці Litauische Studien, виданій у Празі 1875 року. Гейтлер доповнив литовсько-німецький словник Георга Генріха Фердинанда Нессельмана, виданий 1851 року, трьома словами, за його словами, «aus einem in der prager bibliothek aufbewahrten lit. wörterbuche» («з одного литовського словника, що зберігається в празькій бібліотеці»): merlė, patupelis ir prãnaras (Geitler 1875: 96, 103, 104). У «Словнику литовської мови» зафіксовано всі три слова: merlė ‘падаль, здохлятина’, записане з названої книжки Гейтлера (LKŽe); patupelis ‘підбор п’ятки взуття’ — з рукописного словника колишнього Кенігсберзького архіву, Msc. 84 4º, і словника Нессельмана; та prãnaras ‘нерівність, викривлення, наріст на деревині’ — з книжки Гейтлера (LKŽe). Отже, відомості про наявність словника в Празькій бібліотеці були. Виникає питання, як і коли словник потрапив до Праги. Загалом питань, пов’язаних з авторством словника та його власниками, дедалі більшає, хоча з появою докладних досліджень цього рукопису одні питання поступаються місцем іншим. Наприклад, спростувавши припущення про авторство Гаака, на одне питання вже відповіли, але виникає інше: то хто ж автор? (Lemeškin 2013: 269–279; Triškaitė 2014: 292–317).

Походження рукопису, що датується серединою XVIII століття, вже неодноразово обговорювали; саме на його підставі ідентифікували автора й власника празького словника (Lemeškin 2012: 37, 54–55; 2013: 276–277). У записі про походження автором названо «Hacke»; коротко зазначено, що він був проповідником у Литві, навчався в Галле й видав свою граматику в друкарні [Галльського] Вайзенгаузу (лит. «Будинку сиріт»)². Цей запис підписав «Baumgarten», особу якого досі остаточно не встановлено.

¹ Plačiau žr. Lemeškin 2012: 31–58. Šis straipsnis parengtas pagal Valstybinės lietuvių kalbos komisijos 2012-04-02–2014-03-31 finansuotą projektą Friedrichui Wilhelmui Haackui priskiriamo rankraštinio vokiečių–lietuvių kalbų žodyno (XVIII a. pr.) tyrimas ir rengimas spaudai (sutarties Nr. K-4/2012).

² Німецький текст докладно дослідив Лемешкін, радячись із Крістіане Шиллер і Біруте Трішкайте (Lemeškin 2013: 277). На думку авторки статті, така інтерпретація цього короткого тексту з’явилася 2013 року тому, що виконавці проєкту Лемешкін і Трішкайте вже ґрунтовно ознайомилися з досліджуваним словником.

266

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Dar apie Prahos rankraštinį vokiečių–lietuvių kalbų žodyną

¹ РИС. Запис про походження рукопису словника, що зберігається в Празі (1r; NK ČR: XVI.F.30)

Автор Гаке. Був проповідником у Литві. Навчався в Галле. Його граматику, як повідомляють, надруковано у Вайзенгаузі. Подарував [J./D.]³ Баумгартен.

Мета авторки статті полягала в тому, щоб знайти в архівах і бібліотеках Галле надійні відомості про особу, яка підписала запис про походження: [J.] або [D.] Баумгартен⁴. Якщо D слід тлумачити як Doctor, то запис про походження міг внести сам Баумгартен; якщо ж Dominus,

³ У дужках подано можливі варіанти першої літери — J. або D.

⁴ Варто зазначити, що 2012 року Лемешкін прочитав «D<edicavit> / D<ominus> / D<octor> / J. Baumgarten», проте незалежно від інтерпретації схилявся до того, щоб пов’язати Баумгартена, який підписав дарчий запис, із відомим професором із Галле (Lemeškin 2012: 55, 54). У 2013 році науковець уже подав лише «[D.] Baumgarten», наголосивши, що D можна тлумачити по-різному. Це може бути титул Doctor або Dominus ‘пан’, або скорочення останнього слова у вислові dono dedit dedicavit (Lemeškin 2013: 277). У присвятних контекстах Dono dedit означає ‘подарував’ або ‘дав у подарунок’. Скорочення дієслівної форми dedicavit у словниках латинських абревіатур не зафіксовано. Скорочення d: може означати: domini, dictio, divisio, dividit, dominatio;.d. – dicens, duo. (За цю інформацію дякую докторові Роландасу Крєгжджюсу.) Варто додати, що під час виконання проєкту в Інституті литовської мови працювали з копіями словника. Авторка статті разом із Біруте Трішкайте детально вивчала в Празі й оригінал, який допоміг побачити те, чого не передають копії, тобто виправлення, кольори чорнила, посипання виправлених місць піском; за кольором чорнила й натиском пера можна було також зрозуміти, коли автор / переписувач словника робив перерви. Коротко кажучи, багаторічний досвід роботи з рукописами дає підстави зробити висновок, що навіть найкраща копія не замінює оригіналу.

Straipsniai / Articles

267

GRASILDA BLAŽIENĖ

тож її міг вписати й хтось інший. Провенієнцію вже перекладали литовською мовою (Lemeškin 2012: 55; 2013: 277). Текст невеликий — лише чотири рядки й підпис.

Тепер про загадкового Баумгартена. Як вважали 2012 року (Lemeškin 2012: 54–57), провенієнцію вписав Зігмунд Якоб Баумгартен, один із найвидатніших умів Галле й усієї Німеччини першої половини XVIII століття. Щоб установити автора провенієнції та підтвердити або спростувати припущення про належність празького словника Зігмунду Якобу Баумгартену, потрібно було переглянути написані ним листи, нотатки й конспекти лекцій, що зберігаються в архівах Галле. Здивувало, що багато бібліографічних відомостей про відомого пієтиста, письменника, перекладача, дуже популярного й улюбленого студентами університетського викладача, бібліофіла є не надто докладними, а часом і суперечливими, хоча про нього написано чимало. Також здивувало, що в Галле збереглося небагато архівних матеріалів, пов’язаних із Баумгартеном. У першому томі «Німецької біографічної енциклопедії» (Deutsche biographische Enzyklopädie), виданому 2005 року в Мюнхені, згадано двох Баумгартенів, пов’язаних із Зігмундом Якобом: його батька Якоба Баумгартена (1668, Вольмірштедт — 29 червня 1722, Берлін), євангелічного теолога й поета, який був батьком філософа Александера Готліба⁵ (17 червня 1714, Берлін — 26 травня 1762, Франкфурт-на-Одері) та теолога Зігмунда Якоба (14 березня 1706, Вольмірштедт — 4 липня 1757, Галле) (DBE I 429–432). У другому томі ранішої «Реальної енциклопедії протестантського богослов’я та церкви», виданої в 1896–1913 роках (Realencyklopädie für protestantische Theologie und Kirche), зазначено, що батько «нашого» Баумгартена Якоб Баумгартен мав двох обдарованих синів, із яких Зігмунд Якоб був старшим, а молодший брат Александер Готліб був відомим вольфіанцем (RETK 1971: 464–466). У довіднику «Релігія в історії та сучасності», виданому 1998 року (Religion in Geschichte und Gegenwart), сказано, що Зігмунд Якоб був впливовим теологом. За його вченість його уславлювали Вольтер і Готгольд Ефраїм

⁵ Александер Готліб Баумгартен — засновник наукової естетики в Німеччині. Рано осиротівши, він потрапив до педагогіуму в Галле, згодом навчався на теологічному факультеті Галльського університету, а 1737 року став екстраординарним професором; від 1740 року був професором світської мудрості та красних наук у Франкфурті-на-Одері (Professor der Weltweisheit und der schönen Wissenschaften). Найбільший вплив на нього як філософа й теоретика естетики справив раціоналізм Крістіана Вольфа (http://www.baumgarten-alexander-gottlieb.de/leben/#meier) (Переглянуто 25.02.2014). Про вченого після його смерті 1763 року писали: «Його мислення було надзвичайно систематичним. Усе, про що він думав, ставало системою. Він упорядкував хаос істин і думок давніх мудреців світу. У його розумі з них постали світи істин і думок» («Sein Kopf war vorzüglich systematisch. Alles, was er dachte, ward System. In die Chaos, der Wahrheiten und der Meynungen der alten Weltweisen, brachte er Ordnung, und in seinem Verstande wurden Welten der Wahrheiten und Meynungen daraus» (Meier 1763: 37).

Отже, Александер Готліб Баумгартен вважався одним із найвидатніших філософів XVIII століття. Його найвідоміші праці Aestetica (1750 / 1758), Methaphysica (1739), Ethica Philosophica (1740) справили величезний вплив на не одне покоління теоретиків естетики й філософів. Див. також Poppe 1907 і EE 2010: 64–65.

268

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Dar apie Prahos rankraštinį vokiečių–lietuvių kalbų žodyną

Лессінга⁶ як теолога перехідного періоду між старим і новим протестантизмом (HR 1998: 1180–1181). У 1758 році його учень і однодумець Йоганн Саломон Землер (18 грудня 1725, Заальфельд — 14 березня 1791, Галле)⁷ опублікував першу й найповнішу бібліографію Баумгартена, корисну й сьогодні. Згодом було укладено й інші його бібліографії. Термін «теолог перехідного періоду» (Übergangstheologe) утвердився в першій половині XVIII століття, і його слід було розуміти як позначення представника теології перехідного періоду (Übergangstheologie)⁸.

⁶ Вольтер (21 листопада 1694 — 30 травня 1778), французький письменник і філософ, зірка доби Просвітництва, називав Зігмунда Якоба Баумгартена вінцем німецьких учених (Kaunas 1996: 188). Готгольд Ефраїм Лессінг (22 січня 1729, Каменц — 15 лютого 1781, Брауншвейг), найвидатніший німецький поет, драматург і філософ доби Просвітництва, знав також дві литовські народні пісні з «Литовського словника» Філіпа Руїга (Littauisch=Deuſches und Deutſch=Littauiſches Lexicon, Worinnen ein hinlänglicher Vorrath an Wörtern und Redensarten, welche sowohl in der H. Schrift, als in allerley Handlungen und Verkehr der menſchlichen Geſellſchaften vorkommen, befindlich iſt: [...] mit möglichſter Sorgfalt, vieljährigem Fleiß, und Beyhülfe der erfahrenſten Kenner dieſer Sprache geſammelt von Philipp Ruhig, Pfarrern und Seniore zu Walterkehmen, Inſterburgiſchen Hauptamtes. Königsberg, druckts und verlegts I. H. Hartung, 1747) (Biržiška 1963: 20–25). Лессінг писав: «З них можна дізнатися, що під кожним клаптиком неба народжуються поети і що глибокі почуття — не лише привілей культурних народів. Нещодавно я гортав литовський словник Руїга й у доданому наприкінці „Дослідженні цієї мови“ натрапив на рідкісну річ, яка тут дуже доречна й безмежно мене потішила. Це кілька литовських пісень або пісеньок, які співають там сільські дівчата. Який наївний гумор! Яка чарівна простота! Вам не доведеться нічого шукати в литовському словнику: я сам перепишу тут для Вас дві найкращі в перекладі Руїга: [...] [Ці пісні — „Я відмовила своїй бабусі“ та „Раннього ранку“ — G. B.]. Скромний чоловік перепрошує за те, що публікує такі дрібниці; краще б він перепросив за те, що не включив їх» (Lessing 1975: 97–99) (переклала Liucija Citavičiūtė).

⁷ Йоганн Саломон Землер був євангелічним теологом і одним із творців теології доби Просвітництва. Від 1743 року навчався в Галльському університеті класичної філології, історії, логіки й математики, а від 1744 року — у С. Й. Баумгартена євангелічної теології та мов. Особливу увагу Землер приділяв історико-критичному дослідженню Біблії. Під керівництвом Баумгартена 1750 року він здобув ступінь магістра за працю Vindiciae plurium praecipuarum lectionum codicis graeci Novi Testam... (надруковану 1750 року) і того ж року став редактором «Кобурзької державної та наукової газети» (Koburger Staats- und Gelehrten-zeitung). У лютому 1753 року в Альтдорфському університеті він захистив докторську дисертацію й став доктором теології. Того ж 1753 року повернувся до Галле й став ординарним професором. В університеті він відповідав за всі теологічні дисципліни. До речі, литовські текстологи згадують заслуги Землера в дослідженні рукописів Нового Завіту, зокрема Паулюс Субачюс (2001: 523). Землер був проректором у 1761–1762, 177–1771, 1789–1790 роках. Від 1757 року Землер був директором теологічної семінарії. Він утратив цю посаду 1779 року через запрошення до Галльського університету суперечливої постаті Карла Фрідріха Бардта (http://www.deutsche-biographie.de/sfz80023.html) (Переглянуто 20.02.2014). Ці факти показують, які настрої панували в Галльському університеті. Особливо важливе й значуще для життя Галльського університету — двотомне автобіографічне видання Землера (1781–1782).

⁸ Термін Übergangstheologie або Theologie des Übergangs виник у першій половині XVIII століття й застосовувався до теологів Галле, передусім до Зігмунда Якоба Баумгартена. Цей термін мав описувати теологію на межі старого й нового протестантизму, адже вона була справжнім рушієм розвитку теології. Ця галузь теології намагалася уникати крайніх полемік і прагнула повільної реформи (Hirsch II 1968: 319, 371 ff.; Schloemann 1974: 16).

Straipsniai / Articles

269

GRASILDA BLAŽIENĖ

Баумгартен жив у часи, коли співіснували старий протестантизм, пієтизм і модерна наука. Він прожив лише 51 рік, написав дуже багато й мав численних видатних учнів, які згодом активно брали участь у теологічних дискусіях у Німеччині (про учнів див. Schloemann 1974: 21; Ehrhardt-Rein 1996: 79; Schicketanz 2001: 113). До речі, його лекції слухали й молодші брати Alexanderis Gottliebas і Nathanaelis.

Варто згадати найважливіші факти з життя та діяльності Баумгартена. Слід зазначити, що його батько Jakobas також належав до галльських пієтистів і був близьким соратником Augusto Hermanno Francke’s. Francke відвідував його в Берліні, де той був пастором Фрідріхсвердера й Доротеєнштадта. Мати Rosina Elisabeth, дівоче прізвище Wiedemann (Semlerio (1758: 73) пише, що її звали Barbara Rosina), померла рано — 1717 року. Після смерті матері дітьми опікувалася бабуся Anna Barbara Wiedemann (дівоче прізвище Kubitz), народжена в Берліні. Батько був дуже освіченим і навчав своїх синів. А в родині було семеро синів (Semler 1758: 73). Є відомості про п’ятьох, імена яких: Siegmundas Jakobas (1706–1754), Justas Josephas (помер у Галле 1722 року), Samuelis Eusebius (народився 1711 року і, як пише Bernhardas Poppe (1907: 10), на прохання свого брата Alexanderio Gottliebo, молодшого за нього на три роки, мав розповідати йому уривки з Біблії; отже, він був живий і приблизно 1718 року; відомостей про дату його смерті не знайдено), Alexanderis Gottliebas (1714–1762) і Nathanaelis (помер 1763 року). Від 1749 року Nathanaelis працював у Берліні в церкві батька. Він був інспектором і старшим радником консисторії (Oberkonsistorialrat). Nathanaelis Baumgartenas також був духівником королеви Elisabethos Christine’s von Braunschweig-Wolfenbüttel-Bevern (8 листопада 1717 року, Wolfenbüttel — 13 січня 1797 року, Berlin), дружини прусського короля Friedricho II. Після смерті батька 1722 року живими залишалися ще четверо синів: Siegmundas Jakobas, Justas Josephas, Alexanderis Gottliebas і Nathanaelis, які, виконуючи волю батька, вирушили до Галле вивчати теологію (Schloemann 1973: 31). Батько Баумгартена помер від сухот. На смертному одрі, за словами свідка Michaelio Roloffo, берлінського королівського пробста й радника консисторії, він згадав людей, які були для нього найважливішими в Галле. Це були Augustas Hermannas Francke, Justas Breithauptas⁹ і Paulis Antonas¹⁰. Незабаром помер і Justas Josephas, який почав навчатися в Галльському педагогіумі («auf dem Pädagogio»)¹¹.

⁹ Joachimac Justas Breithauptas (17 лютого 1658 року, Northeim / Hannover — 16 березня 1732 року, монастир Berge поблизу Magdeburgo) був одним із засновників галльського пієтизму. Він дуже прихильно ставився до S. J. Baumgartenui (Semler 1758: 89).

¹⁰ Paulis Antonas (12 лютого 1661 року, Oberlausitz — 19 жовтня 1730 року, Halle) був відомим галльським теологом і багато допоміг Баумгартену, який прибув до Галле (Semler 1758: 89).

¹¹ Justas Josephas помер від віспи. Його старший брат Siegmundas Jakobas був поруч із юнаком, який помирав (Semler 1758: 87).

270

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Dar apie Prahos rankraštinį vokiečių–lietuvių kalbų žodyną

1722 року шістнадцятирічний Siegmundas Jakobas, слабкий здоров’ям, отримавши від батька та його друзів¹² дивовижні знання, також почав навчатися в Галльському педагогіумі. На той час він уже знав класичні мови, а також французьку, італійську й англійську, дуже цікавився історією, вивчав математику й малювання. У бібліотеці батька Баумгартена, за словами Брукера й Семлера, було 10 000 книжок (Schloemann 1974: 33). 1723 року Баумгартен тяжко захворів і був змушений подбати про своє здоров’я (Semler 1758: 88). 1724 року він став студентом Галльського університету Friedricho. У списку студентської матрикули він підписався під номером 431:

² PAV. Siegmundo Jakobo Baumgarteno įrašas (1724) Halės universiteto metrikose (UA Halle: Rep. 46, Nr. 2 [1714–1724])

Знаменитий брат Баумгартена Alexanderis Gottliebas від 1730 року також навчався на тому самому теологічному факультеті:

³ PAV. Alexanderio Gottliebo Baumgarteno įrašas (1730) Halės universiteto metrikose (UA Halle: Rep. 46, Nr. 3 [1724–1741])

1731 року в університетському теологічному факультеті починає навчатися і їхній брат Nathanaelis. Про це свідчать матрикуляційні списки:

⁴ PAV. Nathanaelio Baumgarteno įrašas (1731) Halės universiteto metrikose (UA Halle: Rep. 46, Nr. 3 [1724–1741])

¹² Semleris (1758: 76) nurodo, kad Baumgarteno teologijos mokytojas buvo Michaelis Roloffas (1684 m., Oschersleben – 1748 m. sausio 29 d., Berlin), baigęs teologijos mokslus Halės universitete, dirbęs kartu su Baumgarteno tėvu. (https://www.google.lt/search?q=Roloff+Berlin+Propst+und+Konsistorialrat&hl=lt&gbv=2&sa=X&as_q=&spell=1&ei=uXekVNq5I8j9UP rYg7AB&ved=0CBAQBSgA) (Žiūrėta 2014 04 04). Hebrajų kalbos Baumgarteną mokė garsusis Rytų Fryzijos generalinis superintendentas Johannas Ludwigas Lindhammeris (1689 m. gegužės 17 d., Eisannberg – 1771 m. liepos 13 d., Aurich), kuris studijavo teologiją Halės universitete ir išsamiai nagrinėjo Biblijos tekstą. 1720 m. Lindhammeris buvo Berlyne prūsų raitelių pulko Gens d’Armes pastorius.

Straipsniai / Articles

271

GRASILDA BLAŽIENĖ

Вступивши до університету в Галле, Баумгартен оселився у Ґотгільфа Авґуста Франке (1 січня 1696 р., Глауха — 2 вересня 1769 р., Галле)¹³, сина самого Авґуста Германа Франке (12/22 березня 1663 р., Любек — 8 червня 1727 р., Галле)¹⁴. У його домі він їв разом із родиною, тобто, як кажуть німецькою, був Tischgenosse, а пів року — повноправним членом домогосподарства (ein ordentlicher Hausgenosse) (Semler 1758: 88; Schloemann 1974: 33).

Важливий факт, який слід згадати: приблизно в той час до університету в Галле запросили майбутнього славетного кенігсберзького теолога Генріха Лисія, точніше Йоганна Генріха Лисія (19 червня 1704 р., Кенігсберг — 29 березня 1745 р., Кенігсберг), сина славетного Генріха Лисія (10 жовтня 1670 р., Фленсбург — 12 жовтня 1731 р., Кенігсберг)¹⁵. Варто звернути увагу на те, що перший керівник Литовського мовного семінару Кенігсберзького університету Генріх Лисій «підписувався як Henrich Lysius» (Citavičiūtė 2004: 25; пор. Vaclovas Biržiška (1963 (1990): 470), який називав Лисія Йонасом Генріхом. Див. також Lysius 1994. До речі, Она

¹³ Ґотгільф Авґуст Франке був сином славетного Авґуста Германа Франке; його мати Генрієтта була дочкою камерального секретаря Йоганна Георґа Ротальса. У 1750 р. Франке одружився з Євою Вільгельміною (померла 1793 р.), дочкою Йоахіма Зиґізмунда фон Ґерсдорфа. Дітей у них не було. Франке був теологом і педагогом. Він рано почав працювати в установах Франке (Franckesche Stiftungen), вивчав теологію, став пастором, а згодом архідияконом Ринкової церкви (Marktkirche). У 1723 р. він став ад’юнктом теологічного факультету університету в Галле, а в 1726 р. — ординарним професором. Здоров’я Франке було слабким, але він віддано продовжував справу батька та його місіонерську діяльність в Індії й Пенсильванії, де будували лютеранську церкву. Франке підтримував прусський король Фрідріх Вільгельм I; можна сказати, що його діяльності не заперечував і король Фрідріх II. Франке жив у часи розквіту й занепаду галльського пієтизму, що вплинув на історію Бранденбургу-Пруссії. Франке підтримував тисячі учнів і хворих. У 1767 р. він обійняв посаду радника консисторії герцогства Магдебург. Після смерті батька став директором установ Франке. Франке похований у родинній усипальниці на міському цвинтарі Галле. Див. http://www.deutsche-biographie.de/sfz16793.html (переглянуто 2014 03 01).

¹⁴ Авґуст Герман Франке був євангельським теологом і педагогом, автором церковних гімнів, пієтистом, засновником установ Франке, які діють і донині. Його батько був юристом, радником при дворі герцога Ернста Благочестивого та радником з питань юстиції. Мати була дочкою бургомістра Любека Давида Ґлоксина. Франке здобув добру освіту вдома, навчався в кількох університетах класичних мов, особливо грецької та єврейської, а також теології. Він став магістром у Лейпцигу, захистивши диспут про граматику єврейської мови. У тому самому університеті він захистив габілітаційну працю та виголосив перші проповіді в лейпцизькій церкві Паулінеркірхе (Paulinerkirche). Франке рано став пієтистом і спрямовував молодь до вивчення Старого й Нового Завітів. В університеті в Галле він був професором грецької мови та орієнталістики, а згодом і теології. До 1715 р. він був пастором церкви Святого Георгія (St. Georgen-Kirche), а в 1715–1727 рр. — пастором церкви Святого Ульріха в місті Галле (St. Ulrich-Kirche). 18 вересня 1968 р. він розпочав будівництво сиротинця. Установи Франке будувалися протягом 50 років. Це був величезний комплекс будівель, де розміщувалися школа, житлові будинки, майстерні, аптека тощо. У цьому своєрідному містечку жили й працювали близько 2 500 людей. Франке похований у родинній усипальниці на міському цвинтарі Галле. Див. http://www.heiligenlexikon.de/BiographienA/August_Hermann_Francke.html (переглянуто 2014 03 02).

¹⁵ Старший Лисій у 1719 р. організував переклад катехізису Мартіна Лютера двома мовами — німецькою та литовською; його опублікував у 1722 р. Ґабріель Енґель (Dini 1993 ff.).

272

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Dar apie Prahos rankraštinį vokiečių–lietuvių kalbų žodyną

Алєкнавічене, яка 2001 р. опублікувала дві статті про батька Лисія, в одній не називає його імені (2001a: 271–292), а в другій уже називає його лише «Henrich Lysius» [2001b: 187–206]). Семлер (1758: 91) пише, що майбутнього славетного кенігсберзького теолога Генріха Лисія запросили до університету в Галле викладати мови східних країн; він хотів там деякий час залишитися, оскільки в місцевій академії для цього були дуже сприятливі умови, але невдовзі поїхав¹⁶. Це сталося 1724 р. Цей факт згадують біографи Й. Г. Лисія¹⁷. Лисій навчав Баумгартена арамейської, арабської, сирійської та ефіопської мов (das Rabbinische, Arabische, Syrische und Ethiopische) (Semler 1758: 91). Викладачами цих мов в університеті в Галле були також Йоганн Генріх Міхаеліс¹⁸, Крістіан Бенедикт Міхаеліс і охрещений єврей Генріх Крістіан Іммануїль Фроманн (Semler 1758: 91; Schloemann 1974: 34). Один із перших біографів Й. Г. Лисія, Йоганн Крістоф Нетц, також наголошував, що Лисія сирійської та арабської мов навчав Крістіан Бенедикт Міхаеліс, а арамейської та єврейської — навернений єврей Фроманн («Er [J. H. Lysius] bemühte sich auch in den Morgenländischen Sprachen seine Wissenschaft vollkommener zu machen, indem er das Syrische und Arabische unter der Anweisung des Herrn Prof. Christian Benedicti Michaelis erlernte, auch im Rabbinicis und Talmudicis eines bekehrten Juden Namens Frommann bediente») (Netz 1745: 25). 11 липня 1725 р. за бажанням батька та за порадою друзів він став магістром університету Фрідріха, отримавши ступінь від уже згаданого Міхаеліса, який був деканом, і почав навчати студентську молодь ([...] Bald darauf fing er an, seine von GOTT ihm verliehene Gaben in Unterweisung der studierenden Jugend zu gebrauchen, [...]) (Netz ibd.). Отже, Лисій перебував у Галле від 1724 р. до початку 1726 р. Він міг познайомитися з Баумгартеном одразу після прибуття, адже їх оточували ті самі професори університету в Галле. Молоді люди могли

¹⁶ Пор. німецький текст: Es war der nachmalige berühmte königsbergische Theologus, Heinrich Lysius, welcher auf eben genante Universität als Lehrer der morgenländischen Sprachen berufen worden. Dieser wünschte also, sich noch in einiger Zeit hier selbst fester zu setzen, wozu auf hiesiger Academie stets sehr vortheilhafte Gelegenheit gewesen, [...] nach Abreise des bisherigen Geselschafters, Herrn Lysius, [...] (Semler 1758: 91). Слід звернути увагу на означення «nachmalige berühmte» — «майбутній славетний». У варіанті документа помічено, що вживання імен батька й сина Лисіїв є непослідовним.

¹⁷ У 1724 р. Йоганн Генріх Лисій прибув до Галле, де познайомився з Юстом Йозефом Брайтгауптом, Паулем Антоном, Авґустом Германом Франке та іншими видатними професорами університету в Галле. Він вивчав мови східних країн і почав викладати їх студентській молоді, а також заснував «Collegium cursorium in NT Graecum». 11 червня 1725 р. він став магістром університету в Галле, але невдовзі мусив виїхати з Галле, оскільки 15 травня 1726 р. його призначили екстраординарним професором східних мов Кенігсберзького університету. У Кенігсберзі він також продовжив справу батька й допомагав йому виконувати обов’язки пастора в церкві Льобенихта та наглядати за синагогою. У 1731 р. він став ординарним професором теології, а в 1736 р. відмовився від посади екстраординарного професора орієнталістики на філософському факультеті (Netz 1745; 24–28; Arnoldt 1746: 189–190, 219, 422; http://www.manchester.edu/kant/bio/biokon2.htm) (переглянуто 2014 12 10).

¹⁸ Йоганн Генріх Міхаеліс (26 липня 1668 р., Клеттенберг — 10 березня 1738 р., Галле) був теологом і орієнталістом.

Straipsniai / Articles

273

GRASILDA BLAŽIENĖ

подружитися, коли Лисіюс навчав Баумгартена мов Східних країв. Він міг розповісти Баумгартену про лінгвістичну діяльність свого батька, про підготовку Малого катехізису, про його роботу в семінарі литовської мови Кенігсберзького університету й зацікавити допитливого Баумгартена литуаністикою, хоча його батько, старший Лисіюс, «уславився як укладач плану швидкої германізації литовців (Verdeutschung Litauens) у місцях їхнього проживання» (Dini 1993: 5,10).

Ще до від’їзду Лисіюса з Галле Баумгартен, за усталеною в Галле традицією, викладав у Сирітському домі (Waisenhaus). У 1725 році він викладав у Латинській школі іврит і грецьку мову, а 1726 року почав очолювати клас теології (Hoffbauer 1805: 213–218). У 1726 році Баумгартен захистив дисертацію під керівництвом орієнталіста й теолога Крістіана Бенедикта Міхаеліса. У своїй дисертації Баумгартен писав про гіпотезу Германа фон дер Гардта¹⁹, нібито семітські мови походять від грецької. Баумгартен спростував цю гіпотезу. Захистивши цю працю, Баумгартен став директором / інспектором усієї Латинської школи (Semler 1758: 92; Schloemann 1974: 34). У школі він заснував classis selecta і навчав обраних учнів витонченої латини та філософії. Ґрунтовне вивчення філософії допомогло йому сформувати власну думку про філософію Крістіана Вольфа²⁰. Від 1728 року Баумгартен став помічником проповідника. Він допомагав Готгільфу Августу Франке в Ринковій церкві (Marktkirche) (Semler 1758: 93; Schloemann 1974: 35). Його проповіді були дуже популярними. Імовірно, на початку зимового семестру 1731–1732 років Баумгартен здобув ступінь магістра²¹ (Schloemann 1974: 36; пор. твердження Семлера (1758: 96), що Баумгартен став магістром у 1732 році, коли деканом був Крістіан Бенедикт Міхаеліс, який деканував уже втретє. Його каденція тривала з 12 липня 1731 року до 12 січня 1732 року; пор. зауваження Бюшинга (1783: 168–169) щодо неточного пояснення Семлера). Ставши магістром, Баумгартен уже від 1731 року викладав у Галльському університеті філологію, філософію та історію науки, навчав у школі, а також — і це теж дуже важливий факт — викладав догматику слухачам семінару литовської мови (repetierte) (Schloemann 1974: 36). Отже, Баумгартен справді міг знати Фрідріха Вільгельма Гаака (1706 р., Кретингале – 19 листопада 1754 р., Пілкалніс —

¹⁹ Герман фон дер Гардт (11 листопада 1660 р., Мелле – 28 лютого 1746 р., Гельмштедт), орієнталіст і дослідник Старого Заповіту. Він був професором орієнталістики Гельмштедтського університету. На його думку, іврит і арабська мови походили від грецької (http://www.deutsche-biographie.de/sfz26004.html (Переглянуто 2014 3 2); Schloemann 1974: 34).

²⁰ Крістіан Вольф (Christian Freiherr von Wolff, 24 січня 1679 р., Бреслау – 9 квітня 1754 р., Галле) був видатним ученим, правником, математиком і одним із найвизначніших філософів доби Просвітництва між Лейбніцем і Кантом; він також розробляв німецьку філософську термінологію.

²¹ Magistro laipsnis, pasak Martino Schloemanno (1974: 36), po disertacijos gynimo buvo savotiškas formalumas, vis atidėliotas veikiausiai neišgalint susimokėti mokesčių, tačiau be to laipsnio nebuvo galima pradėti dėstyti universitete.

274

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Dar apie Prahos rankraštinį vokiečių–lietuvių kalbų žodyną

19 листопада, Пілкалніс, див. також http://prusija.lki.lt/, Пілкайнис), навчався в Кенігсберзькому університеті (6 вересня 1724 р. – кінець 1727 р.), пів року — у Галльському університеті (від 17 грудня 1727 р., а від 21 червня 1728 р. уже викладав литовську мову в семінарі литовської мови Галльського університету разом із першим доцентом семінару Йоганном Ріхтером). Після від’їзду Ріхтера з Галле до Східної Пруссії 27 серпня 1728 року Гаак був доцентом семінару до травня 1732 року, а сам семінар діяв до 1740 року. У Галле 1730 року Гаак видав перший друкований словник литовської мови на німецькомовних землях Vocabularium litthvanico–germanicum, et germanivo–littvanicum («Литовсько-німецький і німецько-литовський словник») разом із граматикою литовської мови (Nebst einem Anhang einer kurtzgefassten litthauischen Grammatic) (Specht 1935: 39; Schiller 1994: 212; Drotvinas 1998: 163; Zubaitienė 2012: 7 ff.)

У 1734 році помер професор теології Йоганн Ліборіус Циммерман²². Після його смерті увага університету звернулася до Баумгартена. Прізвище Баумгартена як викладача зафіксовано в розкладі лекцій за зимовий семестр 1734–1735 років, хоча він ніколи не здобув ступеня magister legens²³ (Schloemann 1973: 36). Баумгартен став професором завдяки заступництву Ролоффа, приятеля його батька, який повідомив самому королю про виняткову освіту Баумгартена (Semler 1758: 98). Лекції Баумгартена з теології, як і його проповіді, були дуже популярними. У багатьох джерелах зазначено, що лекції Баумгартена відвідували 300–400 студентів. Він читав лекції щодня й керував диспутами. Його увага почала звертатися до філософії Вольфа, яку не схвалював не один професор Галле, зокрема Готгільф Август Франке та Йоахім Ланге²⁴. Попри опозицію, Вольфа запросили до Галле. Дуже цікаво читати листи, в яких колеги гостро дискутують і критикують одне одного. Нижче наведено відповідь Баумгартена своєму керівникові дисертації Крістіану Бенедикту Міхаелісу²⁵, написану у вересні 1735 року, тобто через дев’ять

²² Йоганн Ліборіус Циммерман (14 листопада 1702 р., Верніґероде – 2 квітня 1734 р., Галле) навчався в Єні, був теологом, сповідував пієтизм, але також цікавився філософією Вольфа. Від 1731 року він був професором теології Галльського університету (Jacobs 1898: 121–226; Wundt 1932).

²³ Magister legens ставали лише після публічного диспуту, який надавав право читати лекції в університеті.

²⁴ Йоахім Ланге (28 жовтня 1670 р., Гарделеген – 7 травня 1744 р., Галле), орієнталіст і теолог. Рано познайомився з Августом Германом Франке, навчався в Ерфурті, Галле й Берліні. Чудово володів івритом. У 1717 році став доктором теології Галльського університету й залишився жити в Галле. Він також був проректором університету. Ланге був суперечливим пієтистом. Відомі його ідеологічні розбіжності з Крістіаном Вольфом.

²⁵ Крістіан Бенедикт Міхаеліс (26 січня 1680 р., Елльріх – 22 лютого 1764 р., Галле) був німецьким орієнталістом і євангелічним теологом. Рано навчився читати Біблію мовою оригіналу; 1715 року став ординарним професором філософії Галльського університету та наглядачем бібліотеки. У 1731 році Міхаеліс уже був професором теології Галльського університету, а від 1738 року — також професором східних мов (орієнталістики). Він досліджував Старий Заповіт і був дуже любимий студентами. Також був проректором університету.

Straipsniai / Articles

275

GRASILDA BLAŽIENĖ

5 РИС. Лист Зігмунда Якоба Баумгартена до Крістіана Бенедикта Міхаеліса, написаний у вересні 1735 р., з архіву університету в Галле (UA Halle: Rep. 27 Nr. 1044)

через рік після захисту дисертації. Того року Міхаеліс був деканом теологічного факультету, на що вказує і звертання Вельмишановний пане декане (Venerande Dom. Decane). Зміст листа свідчить, що Баумгартен уже представляв інший напрям. За словами Петера Шикетанца (2001: 113, 2005: 238, див. також Roeber 2005: 754), праці Баумгартена — тритомна праця Evangelische Glaubenslehre («Наука євангелічної віри»), видана Семлером у 1759–1760 рр., і Unterricht vom rechtmäßigen Verhalten eines Christen oder Theologische Moral («Настанови щодо належної поведінки християнина, або Теологічна мораль») (1738) — можна розглядати як синтез філософії Вольфа й пієтизму. Варто зазначити, що колишні декани та Г. А. Франке критикували теологічну мораль Баумгартена.

276

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Dar apie Prahos rankraštinį vokiečių–lietuvių kalbų žodyną

Після смерті Ланге 1744 року, який усією душею не любив Баумгартена через його популярність і прихильність до Вольфа, Баумгартен став директором теологічної семінарії. Він уславився милосердям: допомагав грошима бідним студентам і не брав плати за відвідування лекцій. Чимало цікавих відомостей подає Семлер, називаючи себе карликом (нім. Zwerg), а Баумгартена — велетнем (нім. Riese), і наголошуючи, що був постійним, непохитним послідовником доктора Баумгартена (нім. «daß ich eyn steter unbiegsamer Anhänger des D[oktor] Baumgartens seyn würde») (Semler 1782: 5). Семлер, говорячи, що знання людини цілковито підвладні часові й змінам, не сумнівався у своєму вчителеві. У докладній автобіографії Семлер зворушливо пише про нього, до речі, усюди називаючи його доктором Баумгартеном: «Оскільки я, ще будучи студентом, жив у домі Баумгартена, то мав постійну нагоду пізнати надзвичайно широку вчену, а особливо історичну начитаність доктора Баумгартена; його проникливість і глибоке, ніби нездоланне судження виявилися для мене такими ж очевидними й безсумнівними, як його майже незмінний душевний стан, доброзичлива поблажливість і спокійна привітна вдача, що виявлялися в усіх аспектах його спілкування» («Ich hatte, da ich noch als Student im Baumgartenschen Hause wonete, unaufhörliche Gelegenheit, die ganz ausgebreitete gelerte, und zumal historische Belesenheit des D. Baumgartens kennen zu lernen; seine Scharffsinnigkeit und eindringende, gleichsam unbesiegliche Urtheilskraft, war mir so eben auffalend gros und gewis worden, als seine fast gleichförmige Gemütsfassung, liebreiche Schonung, und ruhige freundliche Mine, in allen Arten des Umganges.») (Semler 1782: 8). У 1748–1749 рр. Баумгартен став проректором і членом Королівської академії наук у Берліні. До Галле приїздили закордонні науковці, а іноземні університети запрошували його на професорську посаду (Schloemann 1973: 50–51). Баумгартен був надзвичайно продуктивним ученим. У переліку його друкованих праць 214 позицій. Під його керівництвом було захищено 87 дисертацій (Schloemann 1974: 245–279).

Баумгартен також уславився своєю бібліотекою, яка перевершувала фонди університетської бібліотеки. Частину книжок він успадкував із батькової бібліотеки, яку мав поділити з братами; інші купував, відмовляючи собі в багатьох речах, що, можливо, могли б полегшити життя йому та його родині (Schloemann 1974: 51–52). Баумгартен був не лише теологом. Він цікавився історією та літературою, чудово знався на книжках. Завдяки своїй унікальній бібліотеці він став видатним знавцем німецької та зарубіжної літератури. 1748 року Баумгартен почав розповідати громадськості про свою бібліотеку, написавши про неї 8 томів: «Відомості про одну бібліотеку в Галле» (Nachrichten von einer Hallischen Bibliothek). Загалом цієї праці було надруковано 4479 сторінок. Не слід забувати про його 16-томну «Загальну історію світу» (Allgemeine Welthistorie), укладену за англійською версією, а від 1752 року вийшло 12 томів «Відомостей про

Straipsniai / Articles

277

GRASILDA BLAŽIENĖ

незвичайні книжки» (Nachrichten von merkwürdigen Büchern). Загалом було надруковано 7777 сторінок. Останній том вийшов після смерті Баумгартена. У ньому було надруковано передмову Семлера. У дев’ятому томі Баумгартен пише про литовську Біблію та інші литовські релігійні книжки (Baumgarten 1756: 377–380; Doering 1831: 55–65). У бібліотеці Баумгартена була величезна збірка Біблій, безліч стародруків, рукописів, листів, а також праць зі сходознавства. В аукціонному каталозі 1765–1767 рр. Bibliothecae Baumgartenianae наведено 22 308 позицій. У бібліотеці було багато конволютів, тож кількість книжок мала бути значно більшою. У зведеному каталозі аукціонів книжок і приватних бібліотек німецькомовного простору згадується розпродаж бібліотеки Баумгартена. Згадуються також lit. libr. (Loh 2002: 48). Як зазначено в каталозі, аукціон тривав три роки, а литовські книжки було продано 4 квітня 1767 року.

Pasak Domo Kauno (1996: 188), velionio įpėdiniai 1765 m. nurodė du spaudinius lietuvių kalba: Naująjį Testamentą (1727) ir Bibliją (1755). Paties Baumgarteno (1756: 377–380) kataloge išsamiai aprašyti abu lietuviški spaudiniai, pastebint, kad Biblija antrą kartą išspausdinta Karaliaučiuje 1755 m., jos numeris Baumgarteno bibliotekoje buvo 2778. 2779 numeriu pažymėtas Naujasis Testamentas, pabrėžiant, kad jis neturėjo nei antraštės, nei įžanginio žodžio, bet palyginęs tą spaudinį su Biblija Baumgartenas nustatė, kad Testamentas parašytas ir lietuvių kalba („so zeiget doch der Augenschein bey angestelter Vergleichung der in der einen

278

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Dar apie Prahos rankraštinį vokiečių–lietuvių kalbų žodyną

Columne jeder Seite befindlichen ausländischen Ueberfeßung mit der oben beschriebenen litthauischen Bibel, daß dieselbe litthauisch sey») (Baumgarten 1756: 380). Можливо, можна обережно припустити, що Баумгартен читав литовською і дещо розумів цю мову, адже у своєму каталозі він подає не лише докладний опис Біблії, а й молитву «Отче наш» (Baumgarten 1756: 377–381). Слід наголосити, що в бібліотеці Литовського мовного семінару також був Новий Завіт литовською та німецькою мовами, виданий у Кенігсберзі 1727 року (Specht 1935: 45; Bense 1997: 457). Потрібне окреме дослідження, щоб з’ясувати, чи міг примірник Нового Завіту Баумгартена походити з бібліотеки Литовського мовного семінару.

Університет Галле, важливий не лише у зв’язку з розглядуваним словником, а й такий, що завдяки Литовському мовному семінару зробив внесок у литуаністику, нині має назву Martin-Luther-Universität Halle-Wittenberg (MLU). Він виник 1817 року внаслідок об’єднання двох університетів: заснованого 1502 року Віттенберзького університету Leucorea і заснованого 1694 року Friedrichs-Universität. Університет Галле назвали на честь його засновника, бранденбурзького курфюрста Фрідріха III. Університет став осередком пієтизму й епохи Просвітництва. У цьому сенсі йому не було рівних у Німеччині. 1933 року університет назвали на честь Мартіна Лютера.

Po didžiojo XVIII a. pradžios maro (1709–1711) ištuštėjo Rytų Prūsijos lietuviškos gyvenvietės ir ištisi valsčiai. Prūsijos karalius Friedrichas Wilhelmas I (1713–1740), suvokdamas situaciją, pradėjo rūpintis lietuviškosios Rytų Prūsijos dalies švietimu, o tam reikėjo žmonių, mokančių lietuvių kalbą. Į pagalbą kvietė pietistus. 1718 m. birželio 27 d. potvarkiu karalius įsakė įsteigti Lietuvių kalbos seminarą Karaliaučiuje, o liepos 2 d. parašė Augustui Hermanui Francke’ei, ragindamas pagalvoti apie lietuvių kalbos mokymą Halėje (Citavičiūtė 2004: 38). Lietuvių kalbos seminaras Halėje pradėjo veikti 1727 m. (Specht 1935: 36; Schiller 1994b: 383). Pirmasis mokytojas docentas Johannas Richteris į Halės universiteto metrikas įrašytas 1727 m. rugsėjo 15 d. (Schiller 1994a: 216; Drotvinas 1998: 160). 1728 m. sausio 2 d. studentams skirti nemokami pietūs (Preußisch-littauischer Freytisch) (Specht 1935: 38; Schiller 1994b: 383; Drotvinas 1998: 160). Į Halę pradėjo keliauti lietuviškos knygos iš Rytų Prūsijos, o nuo 1729 m. lietuviškos knygos pradėtos spausdinti ir pačioje Halėje. Vis dėlto studentų skaičius mažėjo, ir 1740 m. seminaras nustojo egzistuoti. Tačiau pėdsaką Halės universiteto istorijoje jis paliko, kaip ir lietuviškos knygos istorijoje. Kalbamasis žodynas galbūt galėjo būti parašytas Halėje, nors iš vandenženklų Lemeškinas (2012: 52–53) nustatė, kad rankraščio popierius gamintas Rytų Prūsijoje 1683–1712 m., tad ir žodynas turėjo būti parengtas ten (žr. Triškaitė 2014: 294). Bet popierius galėjo būti saugomas sandėliuose, jis galėjo būti atgabentas ir į Halę, kai mieste radosi sąlytis su Rytų Prūsija per Lietuvių kalbos seminarą. Jo autorius arba perrašytojas galėjo būti įkvėptas Halės universiteto idėjų. Vien Baumgarteno darbai ir aistra knygoms, rašytam žodžiui

Straipsniai / Articles

279

GRASILDA BLAŽIENĖ

могло означати дуже багато для людини, яка прагнула дбати про мову й плекати її, створюючи необхідні для її вивчення та розуміння інструменти — у цьому випадку словник, питання авторства якого ще належить з’ясувати.

Після повторного виявлення словника провенієнція набула великого значення, оскільки в ній згадувалися автор і власник. Спираючись на неї, почали шукати факти, які підтверджували б достовірність даних запису про дарування. Також важливо було з’ясувати, хто був автором самої провенієнції. Для цього залучили автографи Baumgarteno, знайдені в архіві університету Martin-Luther-Universität Halle (Archiv der Martin-Luther-Universität zu Halle), у бібліотеці університету Martin-Luther-Universität Halle-Wittenberg і землі Саксонія-Ангальт (Martin-Luther Universität Halle-Wittenberg, Universitäts- u. Landesbibliothek Sachsen-Anhalt) та в архіві фондів Francke в Галле (Archiv der Franckeschen Stiftungen). У Галле збереглося небагато автографів Baumgarteno. Це записи в документах університету Галле, фрагменти його рукописів і листи, написані латинською та німецькою мовами. В архіві фондів Francke зберігаються 13 автографів. Це записки, записи в колективних листах колегам, два листи до Christiano Friedricho Pressier (Bressier), один — до Gotthilfo Augusto Francke та рукопис обсягом 136 сторінок, написаний у 1728–1754 роках. Знайдені автографи, як найавторитетніші безпосередні джерела (Subačius 2001: 87), придатні для порівняння почерку.

У цьому випадку зміст листів був би цікавим, якби в них ішлося про те, що нас цікавить, — про зв’язки Baumgarteno з J. H. Lysijumi, Haacku, семінаром литовської мови. Birutė Triškaitė, шукаючи в архіві фондів Francke сліди семінару литовської мови, знайшла лист слухача семінару Friedricho Preuβo (1705 р., Königsberg — 5 липня 1733 р., Pilkalnis; 13 червня 1729 р. зарахований до семінару литовської мови; при цьому зазначалося, що в 1719–1733 роках він був пастором церкви в Pilkalnis) (Schiller 1994a: 215), написаний 5 лютого 1733 року до Gotthilfo Augusto Francke. На останній сторінці автор листа передає вітання також професорові Baumgartenui, а це означає, що він знав Baumgarteną, який спілкувався зі слухачами семінару. Є надія, що в архівах Галле й Берліна можна знайти й інші свідчення таких зв’язків.

Baumgartenas неодноразово був також деканом факультету. Про це свідчить список студентів Теологічного факультету, написаний 1738 року самим деканом Baumgartenu («Sigism. Jac. Baumgarten»), у якому згадано і його колег — Lange, професорів Michaelis і Knappas²⁶ (рис. 6), — а також лист 1753 року (рис. 7).

Для дослідження почерку можуть стати в пригоді й два інші документи з архіву фондів Francke (Franckesche Stiftungen).

²⁶ Johannes Georgas Knappas (25 грудня 1705 р., Öhringen — 30 липня 1771 р., Halle) був теологом, пієтистом, професором теології університету Галле.

280

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Dar apie Prahos rankraštinį vokiečių–lietuvių kalbų žodyną

РИС. 6. Запис Siegmundo Jokobo Baumgarteno в студентському реєстрі університету Галле, що зберігається в архіві університету Галле (UA Halle: Rep 27 Nr. 1203).

РИС. 7. Фрагмент листа, написаного деканом Siegmundo Jokobo Baumgarteno латинською мовою 12 червня 1753 року (Martin Luther Universität Halle-Wittenberg Universitäts- u. Landesbibliothek Sachsen-Anhalt, Ym 169 (1))

Straipsniai / Articles

281

GRASILDA BLAŽIENĖ

8 РИС. Уривок із листа Зігмунда Якоба Баумгартена до Крістіана Фрідріха Брессієра²⁷ 1735 р. (Галле, Franckesche Stiftungen: AFSt/M I B 17: 35)

9 РИС. Записка Зігмунда Якоба Баумгартена про пожертву, тобто про пересилання пожертви на місію, написана 26 листопада 1754 р. (Галле, Franckesche Stiftungen: AFSt/M 3 H 45: 108)

З огляду на запис про пожертву та автографи Баумгартена не видається, що автором провенієнції був Баумгартен. Наприклад, у записі про пожертву над прізвищем Баумгартена, імовірно, є пляма чорнила. Таких плям у рукописах Баумгартена не доводилося помічати, хоча є чимало ознак різного натиску пера. Запис про пожертву написано

²⁷ Крістіан Фрідріх Прессієр, або Брессієр, як зазначено в онлайн-каталозі архіву установ Франке (26 липня 1697 р., Перлеберг — 15 лютого 1738 р., Транкебар), вивчав теологію в університеті Галле. Змінивши погляди, працював у педагогіумі Галле, згодом став місіонером (http://192.124.243.55/cgi-bin/dhm.pl?x=u&t_show=x&wertreg=PER&wert=pressier%2C+christian+friedrich+++BIOGRAFIE&reccheck=,26302) (Переглянуто 03.04.2014). Докладніше про місію в Транкебарі див. Aleknavičienė 2001: 195–198.

282

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Dar apie Prahos rankraštinį vokiečių–lietuvių kalbų žodyną

готичним курсивом, перші два слова про гаданого автора словника — гуманістичним латинським письмом. Автографи Баумгартена також написані не одним, а двома типами письма — готичним курсивом і гуманістичним латинським письмом (див. Triškaitė 2012: 139–140)²⁸. Для порівняння обрано автографи з різних періодів життя, оскільки дата запису про пожертву невідома. Порівнюються окремі літери, а також графіка окремих слів. Поки що в автографах вдалося знайти не всі слова, записані в провенієнції, проте їх ще можна пошукати, хоча малоймовірно, що вони зможуть суттєво змінити думку про те, що наведені зразки запису про пожертву й автографів Баумгартена написані точно не тією самою рукою. Ознаки почерку (Kurapka ir kiti 1998: 202) істотно відрізняються. Також для встановлення автора підпису наведено автографи його братів Alexanderio Gottliebo та Nathanaelio, які, на думку авторки, показують, що вони також не підписували запис про пожертву, адже відрізняються поєднання літер та інші ознаки, описані фахівцями з почеркознавства (Kurapka ir kiti 1998: 206ff.)

¹ Т А Б Л И Ц Я. Готичне та гуманістичне письмо в Новий час (літери й слова) у записі про пожертву та в автографах Зігмунда Якоба Баумгартена і його братів Alexanderio Gottliebo Baumgarteno та Nathanaelio Baumgarteno (збільшено, щоб виразніше показати особливості почерку)

Рука, якою написано запис про пожертву

Автографи Баумгартена

A

Ha

D[ono] d[edit]

Prediger

zu

Halle

²⁸ Авторка щиро дякує д-ці Біруте Трішкайте за моральну й фізичну допомогу під час роботи в архівах Галле в листопаді 2012 р.

Straipsniai / Articles

283

GRASILDA BLAŽIENĖ

Рука, якою зроблено запис про дарування

Автографи Баумгартена

ſoll, ſollen, ſolt[en], ſolte

auf

Waißenhauſe

ſeÿn

Баумґартен (1724–1754)

Автографи Бролюса, 1730–1731

284

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Dar apie Prahos rankraštinį vokiečių–lietuvių kalbų žodyną

Безперечно, стали б у пригоді ще ґрунтовніші дослідження почерку. Варто було б іще попрацювати в Галле, шукаючи зразки почерків людей з оточення Баумгартена. Було вивчено справді чимало таких зразків, але жоден почерк, бодай схожий на текст провенієнції, не впав у вічі. Найближчим до Баумгартена був усе ж Семлер, який спорудив своєму вчителеві й бібліографічний пам’ятник. Його автографи ще належить дослідити, але перші дослідження виявили більше відмінностей, ніж подібностей. Можливо, автором провенієнції міг бути й хтось інший із багатьох відданих Баумгартенові учнів.

З іншого боку, окрім учнів, провенієнцію на форзаці празького словника могли вписати й брати Баумгартена або його діти. Баумгартен одружився 13 травня 1734 р. з Генрієттою Еленорою фон Бомсдорф, яка народилася 16 квітня 1712 р. Вона була дочкою королівського польського й курфюрстського саксонського полковника Філіппа Вільгельма фон Бомсдорфа та пережила свого чоловіка. Про неї, засмучену, яка після смерті [чоловіка] залишилася вдовою («jeßige nachgelassene betrübte Frau Witwe»), із великою теплотою писав Семлер (1758: 108)²⁹. У них було 5 дітей: Крістіана Генрієтта (народилася 31 травня 1736 р.), Марія Еленора (народилася 7 червня 1738 р.), Зіґізмунд Генріх (народився 2 лютого 1740 р.), Шарлотте Вільгельміне (народилася 26 січня 1743 р.) і Фрідріх Якоб (народився 24 липня 1745 р.) (Semler 1758: 108–109). Можна припустити, що книги на аукціон могли подати його сини. На час смерті батька всі діти були живі й, як написано в некролозі Семлера, втратили неперевершеного батька: «[...] einen unvergleichlichen Vater nun verloren haben» (Semler 1758: 108). Після смерті батька синам було 14 і 9 років, а на час початку аукціону 1765 р. — 25 і 20 років. У 1765 р. справами бібліотеки могли займатися також доньки або їхні чоловіки. Постає питання, чи не зверталася родина по допомогу до високоосвічених братів Баумгартена, Александера Готліба й Натанаеля, які добре зналися на книжках і веденні бібліотеки. Ці питання ще належить дослідити. Відомості про дітей і зразки їхнього почерку ще треба буде відшукати. Ще ретельніше слід пошукати автографи колег і учнів Баумгартена, можливо, також слухачів Семінару литовської мови. У Галле вдалося знайти лише два автографи братів Александера Готліба й Натанаеля, які пережили Баумгартена. Отже, питання авторства запису про дарування ще потребує ґрунтовного дослідження. З огляду на безмежну старанність і працьовитість Баумгартена важко повірити, що він ніяк не позначив придбаних рукописів, хоча, з іншого боку, невідомо, коли саме було придбано цей рукопис. Як відомо, Баумгартен тяжко хворів на подагру та хірагру (подагру кистей рук) (Semler 1758: 116). Ця хвороба проявляється відкладенням солей у суглобах і сильними болями (MTŽ 1980: 100, 447; Ferlinz 2012: 123 ff.) і могла не-

²⁹ Інтернет-джерела повідомляють, що Генрієтта Елеонора Баумгартен померла 1745 р. (https://portal.dnb.de/opac.htm?method=simpleSearch&cqlMode=true&query=idn%3D1014348714) (Дата перегляду: 10.12.2014). Семлер (1758: 108) пише про єдину сестру Генрієтти Елеонори, Крістіану Елеонору, яка 17 квітня 1727 р. стала третьою дружиною відомого медика Йоганна Юнкера (23 грудня 1679 р., Лондорф — 25 жовтня 1759 р., Галле).

Straipsniai / Articles

285

GRASILDA BLAŽIENĖ

дозволити писати, тому цілком переконливим видається припущення, що запис зробив хтось інший. Отже, зараз не можна достеменно стверджувати, що Зіґмунд Якоб Баумгартен був автором запису про дарування.

За результатами дослідження можна зробити такі висновки: 1) Лисій, який викладав в університеті Галле, міг зацікавити Баумгартена литовською мовою та литуаністичною літературою; 2) дуже ймовірно, що Баумгартен особисто знав Гаакка й слухачів Семінару литовської мови, оскільки сам викладав у семінарі; 3) спираючись на знайдені в архівах автографи Баумгартена, можна зробити висновок, що запис про дарування зроблений не його рукою.

ŠALTINIAI

Baumgarten Alexander Gottlieb 1730: Įrašas Halės universiteto metrikose; UA Halle: Rep. 46, Nr. 3 (1724–1741).

Baumgarten Nathanael 1731: Įrašas Halės universiteto metrikose; UA Halle: Rep. 46, Nr. 3 (1724–1741).

Baumgarten Siegmund Jacob 1724: Įrašas Halės universiteto metrikose; UA Halle: Rep. 46, Nr. 2 (1714–1724).

Baumgarten Siegmund Jacob 1735: Laiškas Christianui Benedictui Michaelis UA Halle: Rep. 27 Nr. 1044.

Baumgarten Siegmund Jacob 1735: Laiškas Christianui Friedrichui Bressier, Halle, Franckesche Stiftungen: AFSt/M I B 17: 35.

Baumgarten Siegmund Jacob 1738: Įrašas Halės universiteto studentų registre, UA Halle: Rep 27 Nr. 1203.

Baumgarten Siegmund Jacob 1753: Laiškas lotynų kalba. Martin Luther Univer-sität Halle-Wittenberg Universitäts- u. Landesbibliothek Sachsen-Anhalt, Ym 169 (1).

Baumgarten Siegmund Jacob 1754: Raštelis apie auką, t. y. apie misijos aukos persiuntimą. Halle, Franckesche Stiftungen: AFSt/M 3 H 45: 108.

LITERATŪRA

Aleknavičienė Ona 2001a: Die Reste des verschollenen Königsberger Exemplars des handschriftlichen Lysius-Katechismus (1719). – Linguistica Baltica 9, 271–292.

Aleknavičienė Ona 2001b: Henricho Lyzijaus laiškas Augustui Hermannui Francke’i. – Archivum Lithuanicum 3, 187–206.

Aleknavičienė Ona 2005: Henrich Lysius’ Missionsarbeit in Preußisch-Litauen nach seinen Briefen an August Hermann Francke. – Interdisziplinäre Pietismusforschungen. Beiträge zum Ersten Internationalen Kongress für Pietismusforschung 2001. Hrsg. Von Udo Sträter in Verbindung mit Hartmut Lehmann, Thomas Müller-Bahlke und Johannes Wall-

286

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Dar apie Prahos rankraštinį vokiečių–lietuvių kalbų žodyną

mann. Hallesche Forschungen 17/2. Tübingen: Verlag der Franckeschen Stiftungen Halle im Max Niemeyer Verlag, 675–688.

A r n o l d t D a n i e l H e i n r i c h 1746: Ausführliche und mit Urkunden versehene Historie der Königsbergischen Universität. Königsberg in Preußen: Hartung.

B a u m g a r t e n J a k o b S i e g m u n d 1748–1752: Nachrichten von einer hallischen Bibliothek. Bd. 1–8. Halle: bei Johann Justinus Gebauer.

B a u m g a r t e n J a k o b S i e g m u n d 1752–1758: Nachrichten von merkwürdigen Büchern. Bd. 1–12. Halle: bei Johann Justinus Gebauer.

B e n s e G e r t r u d 1997: Kėlos Nobažnos Giesmes. Zum litauischen evangelischen Kirchenlied im 18. Jahrhundert. – Europa in der Frühen Neuzeit. Festschrift für Günter Mühlpfordt. Bd. 3. Aufbruch zur Moderne. Hrsg. von Erich Donnert. Weimar, Köln, Wien: Böhlau Verlag, 447–459.

B i r ž i š k a V a c l o v a s 1963 (1990): Aleksandrynas: Senųjų lietuvių rašytojų, rašiusių prieš 1856 m., biografijos, bibliografijos ir biobibliografijos 2: XVIII–XIX amžiai. Čikaga: JAV LB Kultūros fondas. Antrasis fotografuotinis leidimas. Vilnius: Lietuvos kultūros fondas.

B l a ž i e n ė G r a s i l d a, T r u m p a E d m u n d a s, G e l u m b e c k a i t ė J o l a n t a, A d a m o n y t ė V e r o n i k a 2013: Interaktyvus Rytų Prūsijos žemėlapis. Prieiga internete http://prusija.lki.lt/.

B ü s c h i n g A n t o n F r i e d r i c h 1783: Beyträge zu der Lebensgeschichte denkwürdiger Personen insonderheit gelehrter Männer. Bd. 1. Halle: verleget von sel. Joh. Jac. Curts Witwe.

C i t a v i č i ū t ė L i u c i j a 2004: Karaliaučiaus universiteto Lietuvių kalbos seminaras. Istorija ir reikšmė lietuvių kultūrai. Vilnius: Lietuvių literatūros ir tautosakos institutas.

DBE 2005 – Deutsche biographische Enzyklopädie. 2. überarbeitete und erweiterte Ausgabe. Bd. 1. Aachen – Bran­iß, hrsg. von Rudolf Vierhaus. München: K.G. Saur.

D o e r i n g H e i n r i c h 1831: Die Gelehrten Theologen Deutschlands im achtzehnten und neunzehnten Jahrhundert. Nach ihrem Leben und Werken klargestellt von Dr. Heinrich Doering. Bd. 1. A–B. Orla: bei Johann Karl Gottfried Wagner.

D r o t v i n a s V i n c e n t a s 1998: Das Seminarium Lituanicum an der Universität Halle (1727–1740 in seinem Einfluß auf die Herausbildung der litauischen Philologie. – Hallesche Forschungen. Bd. 1. Halle und Osteuropa. Zur europäischen Ausstrahlung des hallischen Pietismus. Hrsg. von Johannes Wallmann und Udo Sträter. Tübingen: Verlag der Franckeschen Stiftungen Halle im Max Niemeyer Verlag, 157–171.

EE 2010 – Estetikos enciklopedija. Sudarytojas, rengėjas ir mokslinis redaktorius Juozas Mureika. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos centras.

E h r h a r d t - R e i n S u s a n n e 1996: Zwischen Glaubenslehre und Vernunftwahrheit. Natur und Schöpfung bei Hallischen Theologen des 18. Jahrhunderts. Physikotheologie im historischen Kontext. Bd. 3. Hrsg. von Manfred Büttner Münster: LIT.

Straipsniai / Articles

287

GRASILDA BLAŽIENĖ

Ferlinz Rudolf 2012: Vidaus ligų diferencinė diagnozė. Vilnius: Medicinos tyrimų ir konsultacijų centras GEROMEDA.

Geitler Leopold 1875: Litauische Studien. Auswahl aus den ältesten denkmälern, dialectische beispiele, lexikalische und sprachwissenschaftliche beiträge von. Dr. Leopold Geitler. Prag: Mourek.

Hirsch Emanuel 1968: Geschichte der neuern evangelischen Theologie im Zusammenhang des europäischen Denkens. Bd. 2. Gütersloh: Verlagshaus Gerd Mohn.

Hoffbauer Johann Christian 1805: Geschichte der Universtät Halle bis zum Jahre 1805. Halle: Schimmelpfennig.

HR 1998 – Religion in Geschichte und Gegenwart. Handwörterbuch und Religionswissenschaft. Vierte, völlig neu bearbeitet Auflage, hrsg. von Hans Dieter Betz, Don S. Browning, Bernd Janowski, Eberhard Jüngel. Bd 1. A–B. Tübingen: Mohr Siebeck.

Jacobs Eduard 1898: Johann Liborius Zimmermann und die pietistische Bewegung in Wernigerode. – Zeitschrift des Harz-Vereins für Geschichte und Altertumskunde 31, 121–226.

Kaunas Domas 1996: Mažosios Lietuvos knyga. Lietuviškos knygos raida 1547–1940. Vilnius: Baltos lankos.

Kurapka E[g idijus], Malevski H[endryk], Palskys E[ugenijus], Kuklianskis S[amuelis] 1998: Kriminalistikos technikos pagrindai. Vilnius: Eugrimas.

Lemeškin Ilja 2012: Friedrichui Wilhelmui Haackui priskiriamas Prahos rankraštinis vokiečių–lietuvių kalbų žodynas. – Mažoji Lietuva; paribio kultūros tyrimai. Kalbų ir kultūrų sankirtos archyvai. Vilnius: Europos kalbų ir kultūrų dialogo tyrėjų asociacija EKKDTA, 31–58.

Lemeškin Ilja 2013: Prahos vokiečių–lietuvių rankraštinio žodyno autorystės klausimu. – Acta Linguistica Lithuanica 69, 269–279.

Lessing Gotthold Ephraim 1759: Briefe die neueste Literatur betreffend. Dreiunddreissigster Brief. Den 19. April 1759. – Lessings Werke in fünf Bänden. Dritter Band. Berlin und Weimar: Aufbau-Verlag, S. 96–99.

LKŽe – Lietuvių kalbos žodynas 1–20, 1941–2002; elektroninis variantas. Redaktorių kolegija: Gertrūda Naktinienė (vyr. redaktorė), Jonas Paulauskas, Ritutė Petrokienė, Vytautas Vitkauskas, Jolanta Zabarskaitė. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. Prieiga internete www.lkz.lt.

Loh Gerhard 2002: Verzeichnis der Kataloge von Buchauktionen und Privatbibliotheken aus dem deutschsprachigen Raum. Teil 3: 1761–1780. Leipzig: v.

Lysius Heinrich Johann 1993: Mažasis Katekizmas. Pagal Berlyno rankraštį parengė Pietro U. Dini. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

[Meier Georg Friedrich] 1763: Alexander Gottlieb Baumgartens Leben, beschrieben von Georg Friedrich Meier. Halle im Magdeburgischen: verleget von Carl Hermann Hemmerde.

288

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Dar apie Prahos rankraštinį vokiečių–lietuvių kalbų žodyną

MTŽ 1980 – Astrauskas Vytautas, Bizulevičius Stasys, Pavilonis Salezijus, Vaitilavičius Adomas, Vileišis Aleksandras. Medicinos terminų žodynas. Vilnius: Mokslas.

Netz Johann Christoph 1745: Des Apostels Pauli abgenöthigtes öffentliche Bekenntniß, vor denen Theßalonichern, von seinem geführten Amte und Wandel aus den Worten des ersten Briefes an die Theßalonicher, im andern Capittel, v. 3.4.5. bey dem Hochverdienten Ehren-Gedächtniß Welches dem Weyland Hochehrwürdigen, in GOTT andächtigen und Hochgelahrten Herrn Johann Heinrich Lysio, Der H. Schrifft Hochberühmten DOCTORI, bey der Löblichen Königsbergischen Academie Hochmeritirten PROFESSORI, Hochverordneten Consistorial=Rath, PASTORI der Löbenichtschen Pfarr=Kirche, wie auch Inspectori der Löbenichtschen Schule und Jüdischen Synagogae, Nachdem Derselbe den 29. Martii dieses 1745. Jahres in dem 41. Jahr, Seines rühmlich geführten priesterlichen Lebens und Wandels, sanft und selig in dem Herrn entschlafen, und darauf den 9. April in hiesiger Pfarr=Kirche beerdiget worden, an demselben betrübten Begräbniß=Tage vorgestellet von Johann Christoph Neß, Diacono bey derselben Pfarr=Kirche. Königsberg: gedruckt bey Martin Eberhard Dorn, Königl. Privil. Buchdrucker.

Poppe Benhard 1907: Alexander Gottlieb Baumgarten. Seine Bedeutung und Stellung in der Leibnitz-Wolffischen Philosophie und seine Bedeutung zu Kant. Nebst Veröffentlichung einer bisher unbekannten Handschrift der Ästhetik Baumgartens. Inaugural – Dissertation zur Erlangung der Doktorwürde der Hohen Philosophischen und Naturwissenschaftlichen Fakultät der Universität Münster in Westfallen vorgelegt von Bernhard Poppe aus Lauer. Borna-Leipzig: Buchdruckerei Robert Noske.

RETK 1971 – Realencyklopädie für protestantische Theologie und Kirche. Begründet von J.J. Herzog. In dritter verbesserter und vermehrter Auflage unter Mitwirkung vieler Theologen und anderer Gelehrten hrsg. von. D. Albert Hauck Professor in Leipzig. Zweiter Band. Arethas von Cäsarea – Bibeltext des AT. Unveränderter Nachdruck der 1896–1913 bei der J. C. Hinrichs’schen Buchhandlung in Leipzig herausgegebenen Ausgabe. Graz: Akademischer Druck- u. Verlagsanstalt.

Roebber Gregg A. 2005: Pietists and the Orders of Creation. Interdisziplinäre Pietismusforschungen. Beiträge zum Ersten Internationalen Kongress für Pietismusforschung 2001. Hrsg. Von Udo Sträter in Verbindung mit Hartmut Lehmann, Thomas Müller-Bahlke und Johannes Wallmann. Hallesche Forschungen 17/2. Tübingen: Verlag der Franckeschen Stiftungen Halle im Max Niemeyer Verlag, 747–758.

Schicketanz Peter 2001: Der Pietismus von 1676 bis 1800. – Kirchengeschichte in Einzeldarstellungen III/1. Hrsg.: Ulrich Gäbler, Gert Haendler und Joachim Rogge. Leipzig: Evangelische Verlagsanstalt.

Schicketanz Peter 2005: Das Miteinander von Pietismus und Aufklärung in Halle. – Interdisziplinäre Pietismusforschungen. Beiträge zum Ersten Internationalen Kongress für Pietismusforschung 2001. Hrsg. Von Udo Sträter in Verbindung mit Hartmut Lehmann, Thomas Müller-Bahlke und Johannes Wallmann. Hallesche Forschungen, Bd. 17/1. Tübingen: Verlag der Franckeschen Stiftungen Halle im Max Niemeyer Verlag, 235–242.

Straipsniai / Articles

289

GRASILDA BLAŽIENĖ

Schiller Christiane 1994a: Das Litauische Seminar in Halle (1727–1740) und seine Mitglieder. Auf Spurensuche. – Acta Baltica 32, 195–223.

Schiller Christiane 1994b: Die Litauischen Seminare in Königsberg und Halle. Eine Bilanz. – Nordost-Archiv. NF Bd. III, 375–392.

Schloemann Martin 1973: Siegmund Jacob Baumgarten. System und Geschichte in der Theologie des Übergangs zum Neoprotestantismus. Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht.

Semler Johann Salomon 1758: Ehrengedächtnis des weiland Hochwürdigen und Hochgelarten Herrn Siegmund Jacob Baumgartens, des heil. Schrift Doctors, ordentlichen öffentlichen Lehrers auf der königlichen preußischen Friedrichsuniversität, des königlichen Seminarii Directors, Ephori der königlichen Freitische, der königlichen Academie der Wissenschaften zu Berlin Mitglied, auch der teutschen Gesellschaft zu Jena, gesamelt von D. Johann Salomon Semler. Halle: bey Johann Justinus Gebauer.

Semler Johann Salomon 1758: Vorrede vom 4. 4. 1758 (nicht paginiert), 6 S. – Baumgarten Jakob Siegmund 1758. Nachrichten von merkwürdigen Büchern. Zwölfter Band, welcher die vollständigen Register über alle Bände sowohl dieser als auch der Nachrichten von einer hallischen Bibliothek enthält. Halle: bey Johann Justinus Gebauer, 424 S.

Semler Johann Salomon 1781–1782: Lebensbeschreibung von ihm selbst abgefasst. Erster Theil. Zweiter Theil. Halle: bei Johannn Justinus Gebauer.

Specht Franz 1935: Das Litauische Seminar an der Universität Halle. – Archivum Philologicum 5, 36–53.

Subačius Paulius 2001: Tekstologija: Teorijos ir praktikos gairės. Vilnius: Aidai.

Triškaitė Birutė 2012: Friedricho Selle’o prierašai rankraštiniame žodyne Clavis Germanico-Lithuana. – Archivum Lithuanicum 14, 129–154.

Triškaitė Birutė 2014: Ar Frydrichas Vilhelmas Hakas – vadinamojo Prahos rankraštinio žodyno autorius? Acta Linguistica Lithuanica 71, 292–317.

Wundt Max 1932: Die Philosophie an der Universität Jena in ihrem geschichtlichen Verlaufe dargestellt. – Zeitschrift des Vereins für thüringische Geschichte und Altertumskunde. NF.15 Beiheft, Heft 4.

Zubaitienė Vilma 2012: Frydrichas Vilhelmas Hakas. Vocabularium Litthvanico-Germanicum, et Germanico-Litthvanicum... nebst einem Anhang einer kurzgefassten Litthauischen Grammatic (1730) 2. Studija, indeksai, rodyklės. Parengė Vilma Zubaitienė. Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla.

Interneto resursai:

http://www.baumgarten-alexander-gottlieb.de/leben/#meier

http://www.deutsche-biographie.de/sfz80023.html

http://www.deutsche-biographie.de/sfz16793.html

290

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Dar apie Prahos rankraštinį vokiečių–lietuvių kalbų žodyną

http://www.heiligenlexikon.de/BiographienA/August_Hermann_Francke.html

http://www.deutsche-biographie.de/sfz26004.html

http://192.124.243.55/cgi-in/dhm.pl?x=u&t_show=x&wertreg=PER&wert=pressier%2C+christian+friedrich+1++BIOGRAFIE&reccheck=,26302

https://www.google.lt/search?q=Roloff+Berlin+Propst+und+Konsistorialrat&hl=lt&gbv=2&sa=X&as_q=&spell=1&ei=uXexVNq5I8j9UPrYg7AB&ved=0CBAQBSgA

http://prusija.lki.lt/

http://www.manchester.edu/kant/bio/biokon2.htm

More on the Prague Manuscript German–Lithuanian Dictionary

S U M M A R Y

The article originated while implementing the project The Research and Redaction of the Manuscript German–Lithuanian Dictionary Credited to Friedrich Wilhelm Haack (beginning of the 18th century). The author of the article aimed at following the provenience tracks of the first page in search of the author of donation inscription. It was observed while researching that the knowledge about majority of people in the 17^th century is not exact and this kind of information was entirely missing in the majority of cases, for example: the children of Siegmund Jakob Baumgarten who could have been the authors of the inscription in line with the apprentices or brothers of the famous scientist August Gotlieb and Nathanael.

A certain amount of material was found about Baumgarten environment in Halle and evidentiary connection to Johann Heinrich Lysius who might have inspired Baumgarten’s interest in Lituanistic literature. It is also possible that the interest was raised by the teachers and students of Lithuanian language sessions in the University of Halle and Friedrich Wilhelm Haack himself among them, as the data about Baumgarten’s teaching at the same session when Friedrich Wilhelm Haack had the position of a docent is found. It is still early to state who was the author of the donation inscription. A search of thorough manuscript material is necessary which can lead to no result. However, we already have more information about a person who greatly contributed to science and paid attention to Lithuanian books.

Įteikta 2014 m. gruodžio 20 d.

GRASILDA BLAŽIENĖ

Lietuvių kalbos institutas

Petro Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius, Lietuva

[email protected]

Straipsniai / Articles

291