ANTA TRUMPA

Латвійський університет

Напрями наукових досліджень: ономастика, історична лексикографія, семантика.

НАЗВИ МІСЦЕВОСТЕЙ ІЗ sāt- У «СЛОВНИКУ НАЗВ МІСЦЕВОСТЕЙ ЛАТВІЇ» (LATVIJAS VIETVĀRDU VĀRDNĪCA)¹

Назви місцевостей із компонентом sāt-

АНОТАЦІЯ

Статтю присвячено аналізу назв місцевостей із sāt- у «Словнику назв місцевостей Латвії» (Latvijas vietvārdu vārdnīcā). Спочатку подано короткий опис словника, охарактеризовано його найважливіші джерела.

Майже століття тривала дискусія мовознавців щодо етимології, семантики та вживання діалектизму sāts / sāta / sāte, який нині вже не вживається і зберігся в латвійських назвах місцевостей. Більшість учасників дискусії, однак, не підтримує гіпотезу професора Яніса Ендзелінса про фінно-угорське походження sats. Оскільки назви місцевостей із sāt- поширені в Курземе, на території куршського субстрату, найімовірніше, це давнє слово куршського походження.

У статті розглянуто діалектизми з sāt-, включені до тому S₁ «Словника назв місцевостей Латвії», їхню семантику, а також ареал поширення, проілюстрований картою. Зроблено висновок, що кількість назв місцевостей із sāt- у латвійському словнику має тенденцію до зменшення, особливо в групі мікротопонімів. Імовірно, латиське діалектне загальне слово sāts / sāta / sāte раніше було поширене ширше, а згодом його ареал звужувався в західному напрямку, залишивши сліди в ойконімах.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: словник назв місцевостей, мікротопоніми, ойконіми, куршизми, зникнення діалектизмів.

¹ Статтю підготовлено в межах проєкту Державної дослідницької програми Letonics: history of Latvia, languages, culture and values Studies of the Latvian language in the context of 21st century science.

Straipsniai / Articles

73

ANTA TRUMPA

АНОТАЦІЯ

У статті розглянуто деякі латвійські топоніми, включені до «Словника латвійських топонімів» (Latvijas vietvārdu vārdnīca), а саме ті, що містять компонент sāt-. Спочатку коротко описано словник і його джерела.

Застаріле діалектне слово sāts / sāta / sāte («будинок, дім»), його етимологію, семантику та вживання в латвійських топонімах обговорюють уже майже століття. Лінгвіст Яніс Ендзелінс висунув гіпотезу, що це слово може мати фінно-угорське походження, однак кілька інших мовознавців із цією думкою не погодилися. Оскільки топоніми з елементом sāt- здебільшого трапляються в Курземе, а точніше — на території, яку раніше населяло балтійське плем’я куршів, вважається, що ця лексема має куршське походження.

Далі у статті аналізуються слова з елементом sāt-, включені до тому S₁ (який іще готується) «Словника латвійських топонімів». Розглянуто їхню семантику та ареал поширення (проілюстрований на карті). Зроблено висновок, що ця група топонімів має тенденцію до скорочення, особливо це стосується мікротопонімів. Діалектне слово sāts / sāta / sāte раніше було поширене ширше, однак його ареал звузився, і сліди цього слова збереглися в ойконімах західної частини території.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: словник топонімів, мікротопоніми, ойконіми, куршська мова, зникнення регіональних слів.

«Словник латвійських топонімів» (Latvijas vietvārdu vārdnīca) — багатотомне видання, що продовжує двотомний словник Яніса Ендзелінса «Топоніми Латвійської РСР» (Latvijas PSR vietvārdi) (том 1 частини I: A–J, 1956; том 2 частини I: K–O, 1961). Після тривалої перерви, на початку XXI століття, у 2003 році нарешті вийшов перший том «Словника латвійських топонімів», що охоплює слова на літеру P — P – Paaglis–Piku; згодом його доповнили ще два томи на літеру P — 2006 року Pilaci–Pracapole та 2010 року Pracirika–Puožu. Крім того, у 2013 році вийшов один том на літеру R. Нині готується перший том на літеру S Sabači–Sēža, який планують видати у 2017 році.

Основу «Словника латвійських топонімів», укладеного в Інституті латиської мови Латвійського університету, становлять кілька джерел. Найважливішим із них є картотека латвійських топонімів (LVK), що налічує близько 1 мільйона карток і нині оцифровується; вона містить топоніми, записування яких розпочалося під час експедицій у 1940-х роках. До джерел також належать архівні матеріали, наприклад дані ревізії коней у Відземе 1638 року (нім. Hakenrevision) (VAR) та ревізії маєтків 1826 року, що зберігаються в Латвійському державному історичному архіві; а також матеріали різних публікацій, зокрема раніше виданих словників (серед них варто згадати, наприклад, словники Я. Ендзелінса

74

Acta Linguistica Lithuanica LXXII

Vietovardžiai su sāt– „Latvijos vietovardžių žodyne“ (Latvijas vietvārdu vārdnīca)

двотомник «Назви місць Латвії» (Latvijas vietu vārdi, 1922; 1925), двочастинне видання Юріса Плакіса «Назви місць Латвії та прізвища латишів» (Latvijas vietu vārdi un latviešu pavārdi, 1936; 1939), праця Валдіса Юріса Зепса «Топоніми Латголи» (The Placenames of Latgola, 1984)). Варто згадати й найновіші джерела, що доповнюють «Словник топонімів Латвії»: нещодавно видані словники топонімів і збірники, наприклад, працю Рути Авотіні «Стабурагська волость. Топоніми, географія, культурна спадщина» (Staburaga pagasts. Vietvārdi, ģeogrāfija, kultūras mantojums, 2007), а також величезну базу даних топонімів Державного агентства геопросторової інформації Латвії (Latvijas Ģeotelpiskās informācijas aģentūra) (LĢIA 2011)².

Отже, і картотека топонімів Латвії, і вже видані томи «Словника топонімів Латвії», і вже підготовлені, але ще не опубліковані рукописи словника топонімів є багатим джерелом латвійських топонімів, що стало невичерпним матеріалом для дослідження латиської топонімії.

Працюючи над найновішим, іще не виданим томом «Словника топонімів Латвії» Sabači–Sēža-, я звернув увагу на доволі велику словникову статтю «Sāt», що займає понад сім сторінок рукопису. В її основі лежить не якийсь загальновідомий апелятив латиської мови, а слово, яке в наш час уже не вживається і не відоме навіть у діалектах, разом зі своїми морфологічними варіантами sāts / sāta / sāte «садиба, місце садиби». З’ясувалося, що це слово, його семантика, етимологія та зв’язки з латвійськими топонімами вже майже століття є предметом дискусій мовознавців. Отже, цю частину статті присвячено розгляду згаданої дискусії.

Раніше вживане загальне слово sāts / sāta / sāte, що лежить в основі багатьох латвійських топонімів, було найбільш поширене в регіоні Курземе. Думки дослідників щодо його походження розходяться. Статтю про ареал курземських топонімів із sāt- ще 1926 року опублікував латиський мовознавець Ю. Плакіс. У ній дослідник топонімів стверджував, що sāts — слово балтійського походження, етимологічно пов’язане з лат. sāts, sātīgs, лит. sotis, sotumas, sotus, давньоіндійським sātu «притулок, місце порятунку, схованка», «однак у назвах місць воно, мабуть, означає щось інше» (Plākis 1926: 318). На думку Ю. Плакіса, первісне значення слова було «відкрите, освітлене сонцем місце в лісі», з якого згодом розвинулося новіше значення «оброблене поле, будинок, зведений посеред поля» (Plākis 1926: 319–320).

У своїй статті Ю. Плакіс також згадує, що топоніми з початковою частиною *sāt- включено й до праці Августа Білленштейна Die Grenzen des lettischen Volkstammes und der lettischen Sprache in der Gegenwart und im 13. Jahrhundert, звертаючи увагу на те, що «це слово було відоме й за межами нинішньої Курземе» (Plākis 1926: 319): кілька топонімів є також із території сучасної Литви — Lampsah ten, Dorf im Kirchspiel Preussisch-Kretingen (Bielenstein 1892:

² Apie „Latvijos vietovardžių žodyną“ smulkiau žr. Balode 2009.

Straipsniai / Articles

75

ANTA TRUMPA

248), Lampsaten [помилково наведено А. Плакісом: Lamsaten] (Bielenstein 1892: 279), Nars satay [помилково наведено А. Плакісом: Nassatag], Gesinde (Bielenstein 1892: 389); один із цих прикладів — Satagont (Bielenstein 1892: 275 [помилково наведено А. Плакісом: 175]) — Август Білленштейн згадує як назву замку або городища та kiligundos, тобто давнього адміністративного округу, розташованого у Фінляндії (Bielenstein 1892: 275).

Дискусію продовжив Ю. Ендзелін, який дотримувався іншої думки щодо значення та походження слова. У «Словнику латиської мови» Карліса Міленбаха (Latviešu valodas vārdnīca, 1923–1932) серед кількох інших омонімів sāts він наводить як четверте слово з німецьким значенням ‘eine Baustelle, alte Gesindestellen (будівельний майданчик, двір, місце, де стояли будинки)’. Цікаво, що Ю. Ендзелін також посилається на працю А. Білленштейна, щоправда, на іншу — «Die Holzbauten und Holzgeräte der Letten [...]», зазначаючи, що в Західній Курземе sāts, sāta означає ‘Zaun, Bauerhof (огорожа, садиба)’. Ю. Ендзелін першим, хоча й не без сумнівів, висунув гіпотезу, що sāts має фіно-угорське походження, точніше, запозичене з лівської мови й споріднене з естонським sāt ‘eingezäunter Platz; Rödung (обгороджене місце, розчищена ділянка)’ (Mīlenbahs III 809).

Не заглиблюючись в етимологію апелятивів sāte, sāts, про значення цього слова та його давнє вживання в топонімах рідної Стендської волості у своїй статті 1939 року «Життя назв місць» («Vietu vārdu mūžs», 1939) писав і мовознавець Карліс Дравіньш. Він згадує, що «поля біля будинків, які спорожніли й занепали після епідемій, називали satais або sātemis (par sātiem (vai sātēm)), [...] наприклад, Pekšāte, Pūcsāte, Mežitsāts, Sāti, Ve̦csāte, Kne̦ijsāts тощо» (Draviņš 1939: 413). Автор визнає, що на час запису матеріалу — у 1930-х роках — у Стенде вже не могли пояснити апелятив sāts, sāte, його значення зникло з живої мови. Він пояснював це явище тим, що старі satai (sāti), тобто поля, що належали садибам, після епідемії та спустошення будинків заростали деревами, чагарниками, а то й густим лісом, тоді як саме слово збереглося. «Слід наголосити, що нині слово sāts у свідомості людей пов’язане з поняттям старих місць садиб, але не стало їхнім безпосереднім позначенням» (Draviņš 1939: 413). Про те, що «ці слова вживали також як топоніми, називаючи місця, де до епідемії або до Північної війни були селянські садиби», на початку XX століття писав і А. Білленштейн (Bīlenšteins 2001: 133).

Ще одним прихильником гіпотези про фіно-угорське походження слова є естонський латвіст Карл А́бен, який у своїй статті 1957 року «Запозичення з естонської та лівської мов у латиській» («Aizguvumi no igauņu un lībiešu valodas latviešu valodā») підтверджує думку Ю. Ендзелінса, вважаючи латиське sāts «місце, де стояв будинок, давнє місце садиби» надійним запозиченням з естонського слова saat (Aben 1957: 203).

І в дослідженні етимології окремих латиських слів, опублікованому 1957 року, латиський мовознавець Ернестс Блесе висловлює сумнів щодо фіно-угорського походження латиського sāts. Учений наводить лист фінського мовознавця Ейно Нієміне: «Ест. sāt є

76

Acta Linguistica Lithuanica LXXII

Vietovardžiai su sāt-

„Latvijos vietovardžių žodyne“ (Latvijas vietvārdu vārdnīca)

діалектне слово, уживане лише на острові Сааремаа та острові Муху, а також в околицях Пярну. Це слово не могло бути успадкованим, радше його запозичено з латиської мови». Крім того, Е. Блесе сумнівається, чи слово *sāt взагалі коли-небудь існувало в лівській мові (Blese 1957: 104). Тому мовознавець вважає, що латиське sāts має куршське / латиське походження і припускає, що воно споріднене з назвою давньопрусського поселення Satheken та назвою луки Satho (Blese 1957, 103, 109).

Однак латиський мовознавець В. Й. Зепс, який жив за кордоном і 1962 року опублікував англійською мовою своє дослідження «Конвергенція латиської та фінської мов» (The Placenames of Latgola. A Dictionary of East Latvian Toponyms), попри стриманість у конкретних коментарях, не погоджується з поглядом Я. Ендзелінса (Zeps 1962: 180).

Переконливіші аргументи проти гіпотези про фінно-угорське походження слова наводить естонський мовознавець Лембіт Ваба, який, описуючи у своїй книжці запозичення, що потрапили до естонської мови з латиської, стверджує протилежне — припускає латиське походження saat (Vaba 1997: 196–197).

Сільвії Раге також у статті про балтійсько-фінські запозичення в латиській мові, етимологізовані Я. Ендзелінсом, спало на думку запитання: якби слово sāts було запозиченням із лівської мови, з яким словом цієї мови воно було б пов’язане? «Чи не з ар. šǫt ‘Scheiterhaufen (числа червоний)’, яке Кеттунен вважає запозиченням у латв. sārts?» (Rāge 2003: 315).

Про значення та походження sāts у своїх статтях, опублікованих у різні періоди життя, висловлювалася латиська ономастка Валя Дамбе. У статті про географічні терміни в топонімії Латвійської РСР, написаній російською мовою 1970 року, мовознавиця визнає, що апелятив sāts, який лежить в основі численних топонімів, на той час — на початку 1970-х років — уже не був відомий навіть у діалектах; утім, авторка визнає, що, імовірно, це був термін на позначення поселення в лісі, мешканці якого займалися землеробством. Там само В. Дамбе згадує і гіпотезу Я. Ендзелінса про фінно-угорське походження слова, однак відкидає її, припускаючи, що можливі зв’язки з латиськими sēt ‘сіяти’ та sēta ‘садиба’ свідчать про індоєвропейське походження слова (Dambe 2012b: 198). Своєю чергою, майже через півтора десятиліття, у статті «Контакт мов у топонімах Північної Курземе» («Valodu saskare Ziemļkurzemes vietvārdos»), опублікованій 1986 року, В. Дамбе висловлюється вже обережніше, визнаючи, що етимологія та походження слова sāts не цілком зрозумілі, але водночас не відкидаючи повністю погляду Я. Ендзелінса. На відміну від своєї статті 1970 року, 1986 року В. Дамбе визнає, що «слово sēta зовсім не пов’язане з курземським sāts», тим самим спростовуючи власну раніше висловлену думку про безсумнівне індоєвропейське походження слова. У цій статті авторка також подає карту поширення топонімів із sāt, спираючись на наявні на той час матеріали рукопису «Словника топонімів Латвії» і, до речі, класифікуючи топоніми

Straipsniai / Articles

77

ANTA TRUMPA

за основами та закінченнями, а не за позначуваним об’єктом чи значеннями (Dambe 2012a: 268).

Опосередковано розглядає слово sāta у своїй «Етимологічній енциклопедії латиської мови» (Latviešu etimoloģijas vārdnīca) і Костянтінс Каруліс, описуючи походження латиських слів pilsēta та pilsāts. Мовознавець вважає, що в основі форми pilsāts, раніше поширеної в Курземе, лежить pils + sāts, інакше кажучи, «замкове поле, місце перед замком або навколо нього». Саме слово sāts, спираючись на ареал його поширення, К. Каруліс цілком обґрунтовано вважає словом куршської мови, а про гіпотезу Я. Ендзелінса щодо фінно-угорського походження слова sāts навіть не згадує. К. Каруліс, до речі, згадує й назву історичної куршської землі поблизу Клайпеди XIII століття Pilsaten (Karulis II 50–51).

Насамкінець, повертаючись до топонімів із sāt- у рукописі «Словника топонімів Латвії», можемо констатувати їхню численність і різноманітність — як серед давніших номенклатурних слів, наприклад: лука Bērznieku sāta у Вармє (Endzelīns II: 106; Plāķis 1939: 167; не зафіксована 1962 року), поле Brūžu sāta у Турлаві (Endzelīns II: 105; Plāķis 1936: 165; не зафіксоване 1972 року), так і серед основних назв, наприклад: гора Sāta kalns в Априках (1958), маєток Sātu muiža у Гренчах (Endzelīns II 134).

Аналіз 286 випадків уживання показує, що слово sāts, яке лежить в основі топонімів, найчастіше трапляється в назвах лук (~ 23%), наприклад: лука Bundžu sāta у Вармє (Endzelīns 1925: 106; Plāķis 1936: 167; не зафіксована 1962 року), лука Sat у Юркалне (Plāķis 1936: 52; не зафіксована 1969 року), лука Satiņi у Пурмсатах (Endzelīns 1925: 20; Plāķis 1936: 53; Sātiņi 1955); а також у назвах будинків і садиб (~ 19,93%), наприклад: садиба Sāta Juōrši у Крауклях (1970), будинок Čīmsāti у Гуденієках (1973); у назвах полів (~ 15,38%), наприклад: поле Brūžu sāta у Турлаві (Endzelīns 1925: 105; Plāķis 1936: 165; не зафіксоване 1972 року), поле Sātiņlauks в Алсунзі (1970); у назвах лісів (~ 11,53%), наприклад: ліс Buņdžu sāta у Ранках (Plāķis 1936: 143), ліс Jâtniekšāte у Злеках (1963), Jahtnik fahte (Plāķis 1936: 296); у назвах гір (~ 4,54%), наприклад: гора Sāta kalns в Априках; у назвах маєтків (~ 4,19%), наприклад: маєток Vārmsāta у Нікреце (Endzelīns 1925: 10); у назвах пасовищ (~ 3,15%), наприклад: пасовище Buciņu sāta у Рудбаржі, біля старої аптеки (1966), пасовище Kalējisāts у Маткуле (Endzelīns 1925: 116; Plāķis 1936: 205; 1962); у назвах волостей, сіл та інших населених пунктів (~ 3,15%), наприклад: волость Sātiņu pagasts (1953), волость Siēksātes pagasts (Endzelīns 1925: 21). Лише в поодиноких випадках sāt- лежить в основі назв боліт, волостей, ярів, безлюдних місць, долин, перевалок, ставків, млинів, доріг, сіл та інших об’єктів.

Для кількох топонімів із sāt-, зафіксованих у двох волостях Західної Курземе — Едуоле та Саці, Я. Плакіс указав категоріальну належність словом

78

Acta Linguistica Lithuanica LXXII

Vietovardžiai su sāt- „Latvijos vietovardžių žodyne“ (Latvijas vietvārdu vārdnīca)

sāta (Plāķis 1936). Matyt, šiuose valsčiuose dar vietovardžių užrašymo metu, XX a. pirmaisiais dešimtmečiais, sāta buvo pažįstamas ir gyvojoje kalboje vartojamas bendrinis žodis, ne tik vietovardžiuose sustingusi forma. Dėl to statistiškai išskirta dar viena grupė – sodybviečių (sāta) pavadinimai (~ 5,24%), pvz.: Pētersāt Ēduoleje (Plāķis 1936: 265), Duņņu fahte sodybvietė Sakoje (Plāķis 1936: 58).

РИС. 1. Поширення топонімів із sāt- за матеріалами «Словника топонімів Латвії»

Straipsniai / Articles

79

ANTA TRUMPA

Розглядаючи семантику топонімів із sāt у «Словнику топонімів Латвії», бачимо, що існують дві великі групи: перша — більша — це група мікротопонімів: назви лук, полів, пасовищ, гір і лісів; другу велику групу становлять ойконіми — у цьому разі переважно назви домів (садиб), а також маєтків, волостей і сіл. Отже, схоже, що цей матеріал радше підтверджує думку, висловлену раніше Я. Плакісом: загальні слова (апелятиви) sāts, sāta, sāte спочатку означали «луг, поле (можливо, розташоване в лісі)», і лише згодом їх почали вживати також для називання полів біля домів; пізніше вони поширилися й у назвах домів (садиб), маєтків і більших населених пунктів, наприклад сіл і волостей. У деяких місцевостях, наприклад у Стенде, слово sāts почали вживати також для позначення старих домів, полів і інших місць навколо них.

Порівняння матеріалів різних періодів у картотеці топонімів Латвії та рукописі «Словника топонімів Латвії» дає підстави зробити висновок, що кількість топонімів із sāt– у латвійській топонімії зменшується. Багато назв домів, лук, полів і пасовищ, записаних у збірниках початку XX ст., через пів століття або вже не позначають реалій, що зникли, або їхні назви стали невідомі місцевим жителям.

Важливо зазначити, що з 158 топонімів із sāt–, опублікованих 1936 року в книжці Я. Плакіса Latvijas vietu vārdi un latviešu pavārdi, лише 70 (або ~ 44%) зафіксовано в матеріалах, записаних пізніше, переважно в 1960-х роках. Оскільки відтоді минуло вже близько пів століття, дуже ймовірно, що ці слова, особливо мікротопоніми, продовжували зникати й донині.

Цікаво, що серед топонімів, які, за словами інформантів, існували раніше, але тепер зникли, переважають назви домів і маєтків. Очевидно, це зумовила історична ситуація: після Другої світової війни маєтки перетворилися на школи чи інші громадські установи, а садиби зникали через різноманітні драматичні історичні події — під час війни, у повоєнний період і в пізніші часи. Серед топонімів, про які інформанти зовсім не чули, переважають назви лук і полів. Ця обставина підтверджує тенденцію щодо топонімів із sāt–, яку ще 1939 року помітив К. Дравіньш: «[...] існує загроза забути ті назви місць, чиї об’єкти зникли або істотно змінилися [...], або про які в повсякденному спілкуванні згадують дуже рідко, або які паралельно отримали нову назву, що відсуває стару в тінь» (Draviņš 1939: 411). Щоправда, мікротопонімам загалом властива тенденція змінюватися, а їхній кількості — зменшуватися.

З даних «Словника топонімів Латвії» видно, що у східній частині досліджуваної території компоненти із sāt– найчастіше трапляються в назвах домів і маєтків, а не в назвах лук, полів чи інших мікротопонімах. Виняток становлять дві назви одного болота, записані поруч одна з одною у 2011 році у Зварде: Sātu purvs та Satu liekna (LGIA 2011). Це справді дає підстави припускати, що спершу ареал власної назви міг бути більшим, а згодом звужувався в західному напрямку, залишивши сліди в ойконімах.

80

Acta Linguistica Lithuanica LXXII

Vietovardžiai su sāt- „Latvijos vietovardžių žodynė“ (Latvijas vietvārdu vārdnīca)

Як попередні дослідження (Я. Плакіса, В. Дамбе та ін.), так і новітні матеріали «Словника топонімів Латвії» підтверджують, що топоніми з sāt- поширені в Курземе, на всій території куршського субстрату (див. рис. 1), тоді як окремі топоніми далеко за межами цього регіону, найімовірніше, мають інше походження та інше значення (Dambe 2012a: 269). Це, утім, ще раз дає змогу відкинути припущення Я. Ендзелінса про лівське або естонське походження слова sāts.

Ці сумніви ще більше посилюють деякі литовські топоніми, наприклад річка Sõtupis у Жаренаях (Тельшяйський район) і лука Sòtai у Кведарні, яку литовський ономаст Александрас Ванагас, хоча й обережно, усе ж пов’язує з латвійськими назвами лук Sāta, Sāts, Valta-sātu upe, топонімом Pūc-sāte, що позначає місце в лісі, а також іншими латвійськими топонімами із sāt- (Vanagas 1981: 310). Як відомо, згадані литовські топоніми розташовані в межах історичного ареалу куршів. Крім того, перелік топонімів, що підтверджують куршське походження sāts, доповнюють приклади, наведені у праці А. Бюленштайна Die Grenzen des lettischen Volksstammes und der lettischen Sprache [...]: «Lapsahten, Dorf im Kirchspiel Preussisch-Kretingen» (Bielenstein 1892: 248), «Lampsaten (litt. Lāpsatē); cf bei Спрогисъ, л. с. Ломосатишки, село въ Гондыгин. в.» (Bielenstein 1892: 279), а також згадана К. Карулісом германізована назва землі Пілсота поблизу Клайпеди (Pilsaten).

Висновки

1. Кількість топонімів із sāt- у латвійській топонімії, особливо в мікротопонімії, має тенденцію до зменшення. 2. Фіно-угорське походження sats / sata / sate сумнівне; це, найімовірніше, давнє індоєвропейське слово, сліди якого збереглися в мікротопонімах та ойконімах на території Латвії, колись заселеній куршами, а також частково й у Литві. 3. Поширення діалектного латиського слова sāts / sāta / sāte раніше могло бути ширшим, однак згодом ареал звузився в західному напрямку, залишивши сліди в ойконімах у зоні зникнення слова.

LITERATŪRA

1962 [ar kiti nurodyti metai] – tais metais vykusių toponimų rinkimo ekspedicijų medžiaga.

Aben Karl 1957: Eesti ja liivi laene läti sõnavaras. – Emakeele seltsi aastaraamat 3. Tallin: Eesti Riiklik kirjastus.

Avotiņa Ruta 2007: Staburaga pagasts. Vietvārdi, ģeogrāfija, kultūras mantojums. Rīga: Latvijas Ģeotelpiskās informācijas aģentūra.

Straipsniai / Articles

81

ANTA TRUMPA

Balode Laimute 2009: Vietvārdu vārdnīcas un to struktūra: somu, igauņu, lietuviešu un latviešu pieredze. Toponymic Dictionaries and Their Structure: Finnish, Estonian, Lithuanian, and Latvian Experience. – Latvijas Universitātes raksti, 746. sēj. Valodniecība. L atvistika un somugristika. Rīga: Latvijas Universitāte.

Bielenstein August 1892: Die Grenzen des lettischen Volksstammes und der lettischen Sprache in der Gegenwart und im 13. Jahrhundert. Ein Beitrag zur ethnologischen Geographie und Geschichte Russlands. St. Petersburg: Commissionäre der Kaiserlichen Akademie der Wissenschaften.

Bīlenšteins Augusts 2001: Latviešu koka celtnes un iedzīves priekšmeti. Pirmā daļa. Latviešu koka celtnes. Rīga: Jumava.

Dambe Vallija 2012a: Valodu saskare Ziemeļkurzemes vietvārdos. – Darbu izlase. Rīga: LU Latviešu valodas institūts, 258–278.

Dambe Vallija 2012b: Географически термины в топонимии Латвийской ССР. – Darbu izlase. Rīga: LU Latviešu valodas institūts, 197–199.

Draviņš Kārlis 1939: Vietu vārdu mūžs. – Ceļi 9, 407–418.

Endzelīns Jānis I–II: Latvijas vietu vārdi. 1: Vidzemes vārdi; 2: Kurzemes un Latgales vārdi. Rīga: A. Gulbis, 1922–1925.

Endzelīns Jānis 1956–1961: Latvijas PSR vietvārdi. _I. A–J; I₂. K–O. Rīga: Latvijas PSR Zinātņu akadēmijas izdevniecība.

Karulis Konstantīns I–II: Latviešu etimoloģijas vārdnīca. Rīga: Avots, 1992.

Latvijas vietvārdu vārdnīca. Paaglis – Piķu-, 2003; Pilaci – Pracapole, 2006; Pracirika – Puožu-, 2010; R, 2013. Rīga: LU Latviešu valodas institūts.

LĢIA – Valstybinės agentūros Latvijas Ģeotelpiskās informācijas aģentūra vietovardžių duomenų bazė, 2011.

LVK – Latvijas vietovardžių kartoteka, saugoma LU Latvių kalbos institute.

Mīlenbahs Kārlis I–IV: Latviešu valodas vārdnīca 1–4, rediģējis, papildinājis, turpinājis Jānis Endzelīns. Rīga: Kultūras fonds, 1923–1932.

Plāķis Juris 1926: Pilsāts – pilsēta. – Izglītības Ministrijas Mēnešraksts. 01.04.1926., 318–320.

Plāķis Juris 1936–1939: Latvijas vietu vārdi un latviešu pavārdi. I. Kurzemes vārdi. – Latvijas Universitātes Raksti. Filoloģijas un filozofijas fakultātes serija. IV, 1; II. Zemgales vārdi. – Latvijas Universitātes Raksti. Filoloģijas un filozofijas fakultātes serija. V, 5. Rīga: Latvijas Universitāte.

82

Acta Linguistica Lithuanica LXXII

Vietovardžiai su sāt– „Latvijos vietovardžių žodyne“ (Latvijas vietvārdu vārdnīca)

Raǧe Silvija 2003: Baltijas somu valodu aizguvumi latviešu valodā, ko pirmais etimologizėjis J. Endzelīns. – Darbu izlase. Rīga: LU Latviešu valodas institūts, 271–336.

Vaba Lembit 1997: Uurimusi läti–eesti keelesuhetest. Tallinn–Tamper: Eesti Keele Instituut, Tampereen yliopiston Suomen kielen ja yleisen kielitieteen laitos.

Vanagas Aleksandras 1981: Lietuvių hidronimų etimologinis žodynas. Vilnius: Mokslas.

VAR – Vidzemes 1638. gada arklu revīzija. Latviešu novadi. I–III. – Latvijas vēstures avoti. IV. Rīga: Latvijas Vēstures institūta apgādiens 1938–1941.

Zeps Valdis Juris 1962: Latvian and Finnic Linguistic Convergences. Indiana University Publications. Uralic and Altaic Series. Published by Indiana University, Bloomington, Mouton & Co, The Hague, The Netherlands, 1962, Vol. 9.

Zeps Valdis Juris 1984: The Placenames of Latgola. A Dictionary of East Latvian Toponyms. Madison, Wisconsin: Baltic Studies Center.

Place-names with the Component sāt- in the Dictionary of Latvian Toponyms

S U M M A R Y

“Dictionary of Latvian Toponyms” (Latvijas vietvārdu vārdnīca) is a rich source of materials for the researchers of Latvian place-names. It contains data from the card files of Latvian toponyms gathered during earlier times, archival materials, toponym dictionaries published during different periods of time, etc. Volume S₁, which is still in progress, contains an extensive entry devoted to the component „Sāt”, covering almost 7 pages.

Latvian dialectal word sāts / sāta / sāte (‘house, home’), as well as its semantics, etymology and reflection in place-names, has been discussed by Latvian linguists for almost a century. The opinions about its origins have been varied – J. Endzelīns and K. Abens believed that it might be a borrowing from Estonian or Livonian, while most other researchers agreed with J. Plāķis stating that it is an Indo-European word.

The materials included in the “Dictionary of Latvian Toponyms” confirm the earlier knowledge that toponyms with sāt- are mostly used in Kurzeme and, more precisely, in the territory of the Curonian language substratum.

In most cases, sāt- is observed in microtoponyms (names of meadows, fields and forests), but there is also a considerably large group of oikonyms (names of farmhouses, manors and rural territories). In the eastern part of the area, the root sāt- mainly survives

Straipsniai / Articles

83

ANTA TRUMPA

in oikonyms, thus confirming the fact that microtoponyms are likely to disappear first when the respective appellative is no longer used. Obviously, the usage of the appellative sāts began to diminish.

Summing up the opinions of linguists and the data from the dictionary of toponyms, the article presents the following conclusions:

1) place-names with the root sāt- in Latvia tend to diminish, especially in microtoponyms, 2) the dialectal noun sāts / sāta / sāte used to be more widespread in the past, but its usage has gradually shrunk, leaving some traces in oikonyms; 3) sāts / sāta / sāte does not seem to have Finno-Ugric origin; it is most probably an archaic Indo-European word whose traces can be observed in the territory formerly inhabited by the Curonians in Latvia, and also some parts of Lithuania.

Įteikta 2015 m. balandžio 7 d.

A N T A T R U M P A

Latvijos Universitetas, Latvių kalbos institutas

Akadēmijas lauk. 1-913, LV-1050 Rīga, Latvija

[email protected]

84

Acta Linguistica Lithuanica LXXII