CHRISTIAN ZSCHIESCHANG

Сербський інститут / Лужицький інститут

Галузі досліджень: географічні назви в міждисциплінарному контексті, географічні назви як свідчення середньовічної історії в німецько-слов’янській контактній зоні, політичне значення назв поселень у німецько-лужицько-сорбсько-польському мовному контексті у 19^th та 20^th століттях, мікротопоніми.

DOI: doi.org/10.35321/all83-09

ДО ПРОСТОРОВОГО ПОВОРОТУ: АРЕАЛЬНИЙ АСПЕКТ У НІМЕЦЬКІЙ ОНОМАСТИЦІ 1980-х РОКІВ ТА ЙОГО ЗАСТОСУВАННЯ В СУЧАСНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ

До просторового повороту: ареальний аспект у німецькій ономастиці XX століття 9-го десятиліття та його застосування в сучасних наукових дослідженнях

АНОТАЦІЯ

Картографування — це не просто картографування. Подання й аналіз назв місць на картах, далекі від простого завдання, є теоретично та практично складними. В ономастичних дослідженнях у Лейпцигу десятиліття тому було зроблено висновок, що ареальний аспект є одним із трьох основних аспектів, корисних для вивчення мовних контактів. Відповідно, географічний розподіл назв потрібно розглядати в ширшому мовному, культурному та соціальному контексті. Отже, ареальний аспект, здається, є передвісником «просторового повороту». «Ареальна ономастика» також відігравала важливу роль у чеських дослідженнях.

Практичні проблеми охоплюють забезпечення чіткого картографічного дизайну, ретельну інтерпретацію картографування без необґрунтованих висновків, визначення ареалів назв місць і вибір базової карти, придатної для мети картографічного подання. З огляду на мету картографування назв місць як свідчення історичного поселенського ландшафту, базова карта

Straipsniai / Articles

193

CHRISTIAN ZSCHIESCHANG

також має якомога точніше показувати колишній ландшафт. Це означає, наприклад, що сучасні об’єкти, як-от водосховища, канали тощо, слід вилучати із сучасних топографічних карт, натомість такі особливості, як історичні берегові лінії, потрібно враховувати.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: назви місць, назви поселень, картографування, просторовий поворот, історичний поселенський ландшафт.

АНОТАЦІЯ

Карти — це не лише створення карт. Теоретично й практично позначати назви місць на картах і аналізувати їх досить складно. Під час ономастичних досліджень у Лейпцигу територіальний аспект кілька десятиліть тому було визначено як один із основних аспектів, необхідних для вивчення мовних контактів. Відповідно, географічне розташування назв має розглядатися в ширшому мовному, культурному та соціальному контексті. Отже, видається, що територіальний аспект є передвісником «просторового повороту». «Просторова (ареальна) ономастика» також відігравала важливу роль у дослідженнях у Чехії.

Сфера розв’язання практичних питань охоплює забезпечення зрозумілості укладених карт, детальне пояснення їх без необґрунтованих висновків, визначення ареалів топонімів і вибір підсумкової карти, що репрезентує картографічне подання. Прагнучи відобразити топоніми як свідків історичного ландшафту поселень, на основній карті також слід якомога точніше показати колишній ландшафт. Наприклад, це означало б, що сучасні об’єкти, такі як водосховища (ставки), канали тощо, могли б бути відсутніми на сучасних топографічних картах, однак такі їхні характеристики, як історичні берегові лінії, необхідно враховувати.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: топоніми, назви поселень, картографування, просторовий поворот, історичний ландшафт населених місць (ландшафт).

ВСТУП

Картографування — це не просто нанесення знаків на якусь базову карту. Це складне завдання, що потребує належних теоретичних передумов і практичної ретельності для досягнення переконливого та надійного результату.

Як і в усіх інших школах ономастики в різних країнах,^¹ ономастика в Лейпцигу також розробила теоретичну та методологічну основу. Щодо мовних (особливо німецько-слов’янських) контактів було визначено три аспекти, які потрібно було враховувати разом у всіх дослідженнях.^²

Аспект мовних рівнів, соціолінгвістичний аспект, ареальний аспект.

194

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII

Before the Spatial Turn: The Areal Aspect in 1980s German Onomastics and its Application in Current Research

Ця теорія також стала далекоглядною максимою практичної ономастичної роботи. Аспект мовних рівнів структурував розділ оцінювання топонімічних словників,³ де всебічно викладалися фонетика / фонологія, морфологія або типологія та лексикологія або семантика досліджуваних назв. Їхнє значення очевидне з того факту, що вони не йшли за словником (як можна було б очікувати з огляду на логіку застосованого процесу), а передували йому. Саме врахування мовних рівнів та оцінювання назв з погляду історії поселень становили ономастику як таку, тоді як словник назв «лише» забезпечував основу для роботи. Щоправда, цю основу укладали з великими зусиллями, і багато хто, особливо нелінгвістичні користувачі, вважав її головним результатом ономастичних досліджень.

Соціолінгвістичний аспект стосувався «реалізації оніма, що належить до коду, у соціолектах та ідіолектах і відповідної класифікації варіантів назв»⁴ (Eichler 1981: 10), тобто взаємозв’язків між назвами та соціальними структурами. Він також відігравав важливу роль в ономастичних дослідженнях. Відповідні дослідження, як правило, містилися в численних нарисах, а не в окремих монографіях.⁵ Відповідні пояснення можна знайти також у релевантних словниках назв (напр. Walther 1971 [DS 26]: 47–57; Hengst 2003 [DS 39]: 192–207).

Ці два чинники доповнював ареальний аспект. Ареальні аспекти узагальнювали дві протилежні, але взаємодоповнювальні перспективи: фіксацію онімів на території та формування ареалів (Eichler 1981: 10). Він стосувався як питання, яким чином ареали утворюються з окремих назв (від окремого до цілого), так і позиції окремих назв у ареалах (від цілого до окремого). Поряд із граматичними та мовними перспективами великого значення надавалося розташуванню онімії на поверхні Землі. (Примітно, що історія не згадується в цих трьох аспектах, хоча вона фактично властива діахронічним дослідженням). Принципово це не було новим, адже від початків наукової або, з сучасного погляду, квазінаукової роботи з власними назвами їх картографування було одним із фундаментальних видів діяльності. Це підтверджує позачасова цитата, яку часто наводять у науковій літературі: «Ми надаємо картам особливого значення. Їхня

³ See the overview in Walther (2004: 115–123) and since then Eichler & Zschieschang 2011. The place-name dictionaries of the Brandenburgisches Namenbuch (BNB) have a similar structure. By contrast, a different structure is found in Hengst 2003; Eichler & Walther 2010 and Foster & Willich 2007.

⁴ Оригінал німецькою: „Realisierung eines dem Kode angehörigen Onyms in Soziolekten und Idiolekten und die entsprechende Einordnung von Namenvarianten“.

⁵ Див., наприклад, Namenforschung heute: 42–50, а також «Der Name in Sprache und Gesellschaft», що містить кілька статей, Walther 1973 [DS 27].

Straipsniai / Articles

195

CHRISTIAN ZSCHIESCHANG

наочна природа може сказати більше, ніж багатослів’я на багатьох сторінках»⁶ (Frings 1957: 9; цитовано за Udolph 1979: 12, прим. 1; Obst 2001: 107, прим. 1). Це твердження вже ґрунтувалося на десятиліттях досвіду, коли його було сформульовано, і тому відображає ономастичний дослідницький контекст, що охоплює ціле століття.

Чи зумовлені люди духовно присвячувати себе картографічним абстракціям навколишнього середовища? Деякі дослідники із захопленням наголошують у назвах своїх нарисів, що до них додано кольорові карти. Що ж, у цьому немає нічого поганого, особливо якщо згадати, що деяким дослідникам, очевидно, навіть не спадає на думку використовувати карти для зображення складних географічних обставин.

Звернімо увагу, що згаданий третій аспект називали «ареальним», а не просторовим, географічним чи картографічним. Навіть якщо карти минулих часів часто видаються дещо примітивними через обмежені технічні можливості на момент їх створення, інноваційність наших предків — не лише в Лейпцигу — не слід недооцінювати. Окрім укладачів словників, зацікавлених етимологією, вони залишили нам справжню скарбницю концептуальних, методологічних і теоретичних міркувань, надто цінну, щоб нащадки могли її ігнорувати. Щоправда, опрацювання цієї гори літератури та співвіднесення її із сучасними дослідженнями потребуватиме значних зусиль.

Певною мірою ареальний аспект випередив те, що пізніше репрезентував просторовий поворот в історіографії (Lübke 2018: 327–328, зокрема з прямим посиланням на ономастику в Лейпцигу), — факт, що назви не просто наносять на карти. Натомість досліджувалося, як властивості та специфіка онімії набували просторового значення — не абстрактно, а у зв’язку з людськими мешканцями, їхньою мовою та соціалізацією. Окрім опису території, зайнятої назвами, утвореними за допомогою певного суфікса, важливо принаймні спробувати пояснити, чому ця територія сформована саме таким чином, а також визначити інші задіяні складові та чинники. Це тісно пов’язано з діалектологією,⁷ у якій, крім картографування певних мовних змін, визначаються мовні ареали. У 1990-х роках, передусім під впливом монументального Hessian Flurnamenatlas (Ramge 1987), «простори назв» були дуже популярною темою досліджень.

⁶ Оригінал німецькою: „Den Karten messen wir besondere Bedeutung zu. Ihre plastische Art vermag mehr zu sagen als das Gerede vieler Seiten“.

⁷ Šrámek 2007: 292–301. Задля ясності назви окремих нарисів у цьому томі та первісні місця публікації опущено. Відповідну інформацію легко знайти в зазначеній публікації.

196

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII

Before the Spatial Turn: The Areal Aspect in 1980s German Onomastics and its Application in Current Research

На щастя, для цих географічних перспектив вирішили використовувати термін «ареали», а не «простори» чи «округи». Безперечно, варто було б утвердити ареал замість простору у термінології.

Ареальний аспект також відігравав важливу роль у чеській ономастиці. У цьому відношенні німецькі та чеські ономастичні дослідження взаємно надихали одне одного. Передусім Rudolf Šrámek неодноразово наголошував на центральному, системному значенні картографування назв у їхній мовній та соціальній контекстуалізації (пор. Šrámek 2007: 292–294, 300, 305–324).

Ареальність, отже, є однією з необхідних передумов реалізації мови й водночас однією з фундаментальних характеристик (ознак), що визначають існування мови, хоча сама ареальність не є внутрішньо мовною. Ареальність мовного явища набуває мовної релевантності лише внаслідок процесу комунікації між людьми. Можна сказати, що мова також тісно пов’язана завдяки своїй ареальності («географічному простору») з типами соціального, географічного, економічного та культурного середовища, які також можна класифікувати як симптом суспільного життя, зокрема в географічному сенсі, тобто через їхню ареальність. І саме тому ареали реалій, об’єктів і понять формують умови та фундаментальну позамовну мережу для ареалів їхнього мовного вираження або найменування (Šrámek 2007: 292).⁸

Попри свою складність, це твердження виражає справжню мету: ареали назв не існують ізольовано, а інтегровані в сукупність людської культури в найширшому сенсі. Такий всеосяжний погляд також є ключовою вимогою, щоб ономастика могла брати участь у міждисциплінарних дискурсах (Šrámek 2007: 212).

Наслідок цієї теоретичної основи полягає в тому, що недостатньо просто наносити щось на ту чи іншу карту. Справді, «випадкове» картографування є майже небезпечним. У цій статті розглянуто деякі пов’язані з цим проблеми.

⁸ Оригінал німецькою: “Die Arealität bildet also eine der notwendigen Voraussetzungen der Realisierung der Sprache und gleichzeitig eines der grundlegenden Merkmale (Anzeichen), die die Existenz der Sprache bedingen, obgleich die Arealität an und für sich nicht inhärent linguistisch ist. Die Arealität einer sprachlichen Erscheinung wird linguistisch relevant erst als Ergebnis des Kommunikationsprozesses zwischen den Menschen. Man kann sagen, dass die Sprache auch mittels der Arealität (der geographischen Räumlichkeit) eng mit den Typen des sozialen, geographischen, ökonomischen und kulturellen Milieus verknüpft ist, die als ein Symptom des gesellschaftlichen Lebens ebenfalls klassifizierbar sind, u.a. in geographischer Hinsicht, d.h. durch ihre Arealität. Und deshalb bilden die Areale der Realien, der Objekte und Begriffe die Bedingungen und das grundlegende außersprachliche Netz für die Areale ihres sprachlichen Ausdrucks oder ihrer Benennung”.

Straipsniai / Articles

197

CHRISTIAN ZSCHIESCHANG

Проблема 1: Зображення на картах

Через рік після спорудження Берлінського муру один із провідних географів Східної Німеччини опублікував короткий нарис (див. Ogrissek 1983) під назвою «Основні методологічно-картографічні вимоги до топономастичних карт» (Ogrissek 1962). У ньому пояснювалися базові принципи, завдяки яким картографічне подання стає змістовним і зрозумілим. Серед них були вимоги не перевантажувати зміст карт і забезпечувати чітке розрізнення зображених об’єктів. На цей нарис посилалися ще десятиліттями пізніше, а також лунали заклики до подальшої роботи в цій галузі (напр. Šrámek 2007: 324). Легко зрозуміти цю вимогу, коли стикаєшся з деякими картами розподілу назв: багато з них містять символи й ареали, які важко розрізнити, і, що ще гірше, намагаються показати надто багато об’єктів. Навіть найпоширеніше порушення зору ігнорують: червоний і зелений — два кольори, які деякі люди не можуть розрізнити, — часто протиставляють. Але це тема, варта окремого розгляду. Більше того, автор цієї статті не стверджує, що його власні карти досконалі!

Проблема 2: Інтерпретувати обережно

Незалежно від того, наскільки добре накреслено карту, її потрібно розглядати тверезо, щоб протистояти навіюванню картографічного зображення. Географи також убачають у продуктах, створених у ГІС, з їхньою позірною точністю та вражаючою кольоровою гамою, ризик дистанційного детермінізму (в оригіналі німецькою: “Distanzdeterminismus”), який підтримують географічні інформаційні системи та їхні візуалізації (Tschaschel, Wild, Lentz 2007: 5). Це спонукає глядача робити висновки, які насправді не випливають із картографованого матеріалу. Наприклад, часто створюється враження вимірюваної точності, оскільки дані та карта походять із комп’ютера, тоді як насправді вони мають лише розпливчасте значення.

Це стосується, наприклад, розрізнення між давнішими типами назв і новішими. Їхню часову продуктивність найкраще можна описати за допомогою гауссової дзвоноподібної кривої, оскільки природі багатьох характеристик властиво набувати такої форми розподілу (Quatem­ber 2011: 103). Відповідно до цього нормального розподілу тип назви спочатку використовується лише спорадично, але згодом — дедалі частіше. У певний момент він досягає максимуму своєї продуктивності, яка потім знову зменшується й поступово зникає. Криві продуктивності різних типів назв можна було б візуалізувати за допомогою коробчастих діаграм, поширених у статистиці. Однак це суто теоретично, оскільки час, коли, наприклад, давали назви поселенням у Центральній Європі, зазвичай невідомий, а отже, відповідні графіки неможливо побудувати. Попри це, коробчасті діаграми (рис. 1) надзвичайно наочні для моделювання хронологічного розмежування між різними типами назв.

198

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII

Before the Spatial Turn: The Areal Aspect in 1980s German Onomastics and its Application in Current Research

Рис. 1: Статистична модель хронології типів назв місць

Не можна припускати, що оніми, які належать до давніших типів назв, усі старші за новіші. Натомість слід припускати, що криві продуктивності перекриваються. Це означає, що хоча періоди продуктивності зосереджені в різний час, чітке розмежування неможливе й можна виявити лише тенденції. На карті, однак, дві окремі групи, утворені двома хмарами точно локалізованих точок, показано двома різними символами. Проте їх можна інтерпретувати — і саме це зрештою становить науковий підхід — лише разом із їхнім методологічним підґрунтям. Хмара точок давніших типів назв сама по собі не є давнішою поселенською територією, а лише вказує на неї. Отже, карта є лише більш-менш блідим відображенням складнішої ситуації, яка колись існувала. А це означає, що вкрай важливо уникати необережної інтерпретації геометричних конфігурацій розподілу назв.

Проблема 3: Ареали назв

У цьому контексті потрібно запитати, як визначається ареал назви. З огляду на поширену практику відповідь може бути лише такою: «на око». Зазвичай хмари точок візуально досліджують, а певні скупчення та концентрації оголошують ареалами. Зважаючи на це, варто було б з’ясувати, чи можна розробити аналітичні інструменти для визначення ареалів математичними методами. Ключове слово тут — «чи», адже розглядаються лише релікти колишньої онімії. Прогалини, втрачені назви, про які ми не знаємо, можуть фальсифікувати результати (через згаданий вище дистанційний детермінізм), і ми не матимемо змоги оцінити ступінь фальсифікації.

Straipsniai / Articles

199

CHRISTIAN ZSCHIESCHANG

Проте варто розглянути, чи були б корисними прості буфери навколо кожної точки на карті під час визначення поселенських ареалів. Оскільки кожне сільське поселення має певну площу придатних для використання земель навколо себе, її можна приблизно змоделювати буфером із радіусом 500, 1 000 або 2 000 метрів, що нагадує концентричні кільця фон Тюнена. Тоді можна вважати, що поселенський ареал існує, коли ці буфери стикаються або перекриваються, утворюючи безперервну територію. Інша можливість — визначити максимальні відстані між місцями, позначеними точками, і таким чином представити ареал як мережу сполучних ліній певної максимальної довжини між місцями. Археологи вже розробили відповідні моделі просторових структур ранніх поселень (див., наприклад, Łosiński 1982: 168–176, рис. 52–57; частково відтворено у Gringmuth–Dallmer 1996: 10; Volkmann 2009: 228–229, 241 та 243), які можна було б також використати в міждисциплінарному сенсі для топонімії.

Проблема 4: Базові карти

Також важливо правильно вибрати базову карту. Часто, наприклад, об’єкти раннього Середньовіччя бездумно подають поруч із, скажімо, сучасною береговою лінією Північного моря, мережею автомагістралей або покинутими кар’єрами. В останньому випадку, коли ці відкриті гірничі виробки згодом були затоплені, деякі нанесені символи можуть опинитися у воді. Відповідно, історичні села тощо, назви яких нанесено на карту, видаються розташованими на островах або плавучих платформах. Отже, базова карта, на якій подаються назви, повинна відповідати зображеній інформації — зрештою, це стосується всього ономастичного картографування. Слід пам’ятати, що картографування назв може ґрунтуватися на двох різних передумовах:

• Показати, де розташовані ці назви, щоб глядач міг співвіднести їх зі своїм сучасним просторовим сприйняттям, або

• Співвіднести назви з історичним ландшафтом, щоб показати, як топографія впливала на ландшафт назв і як він інтегрувався в неї на час свого виникнення.

Якщо застосовувати перший підхід, наприклад на оглядових картах словників назв місць, не є безглуздим, коли деякі місця плавають у воді. Насправді це може бути дуже важливо, якщо в тексті поселення описано, скажімо, як «покинуте» або «спустошене». Очевидно, що в історичному контексті назви поселень спочатку не плавали на воді.

З іншого боку, звернення до історичного ландшафту важливе для численних мовних та історичних аналізів. Проте відображення історичного ландшафту на базовій карті потребує значної роботи й компромісів. Придатні базові карти доступні не завжди. Навіть барвисті LIDAR-скани (див., наприклад, Westphalen, Zschieschang 2015: 65, рис. 5), які останнім часом стали такими популярними, показують не лише

200

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII

Before the Spatial Turn: The Areal Aspect in 1980s German Onomastics and its Application in Current Research

(певною мірою) позачасовий рельєф місцевості, а й деталі сучасної земної поверхні, як-от будівлі та дороги тощо. Якщо це порушує або спотворює зображення історичного ландшафту, буде необхідне ручне виправлення.

Дозвольте проілюструвати цю проблему практичним прикладом, у якому топонімію потрібно було класифікувати в межах історичного ландшафту у зв’язку з писемними джерелами та археологічними знахідками (Altmann 2012; Altmann 2017; Zschieschang 2017). По-перше, потрібно було стерти відкриті буровугільні кар’єри. Крім того, розмір і розташування Мансфельдських озер потрібно було принаймні приблизно привести у відповідність до їхнього середньовічного стану (рис. 2a). Якщо сьогодні залишилося лише Süsser See («Солодке озеро»), його двійник Salziger See («Солоне озеро») також існував до індустріальної доби, перш ніж зникнути наприкінці XIX століття, коли вода просочилася в ґрунт через гірничі роботи. Хоч це й не було катастрофою, явище, безперечно, вражало (Ule 1994 [1895]). Крім того, оскільки в попередні століття обидва озера вже зменшилися, потрібно було нанести берегові лінії, зафіксовані в якомога давніший час. Ба більше, колись біля Eisleben було також третє озеро, відоме як Fauler See («Гниле озеро»).

Рис. 2: Мансфельдські озера, сучасний (a) та середньовічний (b) стан

Straipsniai / Articles

201

CHRISTIAN ZSCHIESCHANG

Тому берегові лінії потрібно було змінити,^⁹ певною мірою на око (рис. 2b). Звичайно, не всі зміни можна було детально реконструювати через брак джерел. Проте природний ландшафт раннього Середньовіччя можна було принаймні приблизно відтворити. Видно, що згадані вище озера мали значно істотніший вплив на ландшафт (оскільки вони були більшими й їх було більше), ніж нині. Особливо на півночі вони утворювали велику перешкоду. Хоча розгляд подробиць історичної топонімії та топографії цього регіону перевищив би обсяг цієї статті (див. Zschieschang 2017), слід зазначити, що назва Seeburg («Замок на озері») була зумовлена набагато помітнішим розташуванням, ніж те, на яке вказує сучасна топографія, на південному кінці Süßer See. Виявляється, що в минулому Seeburg був оточений з кількох боків Süßer See, його колишніми притоками та Salziger See.

Це аж ніяк не рідкісний виняток. Деякі топографічні зміни навіть охоплювали цілі регіони. Наприклад, в історичні часи значні частини північної Німеччини зазнали масштабних змін довкілля. Освоєння німецьких земель у Високому Середньовіччі, пов’язане з масштабним вирубуванням лісів, спричинило широкомасштабну ерозію ґрунтів. Змитий матеріал накопичувався нижче за течією, і з часом північні німецькі льодовикові долини заповнилися алювіальними відкладами завтовшки в кілька метрів. Отже, ландшафт назв раннього Середньовіччя був буквально похований, і залишилися лише релікти. У цій ситуації картографування слов’янських назв поселень не можна просто розглядати як відображення поселенських ландшафтів раннього Середньовіччя. Натомість потрібно також враховувати розподіл алювіального суглинку та втрату поселень і їхніх назв (Zschieschang, in print).

Дослідження мікротопонімів може виявити ономастичні релікти давніших поселень. З одного боку, існують прямі посилання, такі як Wörplitzen, Wörblichen and Werbitzen. Цей приклад документально засвідчений лише в писемних джерелах дев’ятнадцятого століття, де використано наведені різні форми. Це може бути лише патронімічна назва поселення *Virb_l’+ici, заснована на особовому імені *Virb_l’ (Zschieschang 2003: 71, 327; Zschieschang 2020: 336). З іншого боку, існують непрямі посилання у формі назв, заснованих на локальних особливостях, таких як Hofstätten, Altes Dorf and Wüste Mark. Такі посилання роблять надзвичайно важливим трудомістке дослідження назв поселень. Ще важливішою була б співпраця з археологами, геологами та седиментологами для оцінювання поширення й віку алювіальних відкладів (див., наприклад, Brachmann 1979: 81–82; Schulz

^⁹ Це було зроблено на підставі відомостей у Neuß (1995: 56–58), а також Krümmling (1933), причому площі водного покриву були ще більшими; їх іще не враховували у Zschieschang (2017).

202

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII

Before the Spatial Turn: The Areal Aspect in 1980s German Onomastics and its Application in Current Research

1998; Schulz 2002; Tinapp, Meller, Baumhauer 2008; Kaiser et al. 2012; Laurat 2018; Zschieschang 2020: 333–335).

Наслідки спорудження млинових гребель були не менш значними. Будівництво водяних млинів у добу Високого Середньовіччя вздовж необхідних гребель заввишки, можливо, один або два метри іноді мало серйозні наслідки для низовин: цілі регіони затоплювалися або ставали заболоченими. Наприклад, на річці Havel у регіоні Brandenburg було споруджено «одну з найбільших у світі антропогенних гребельно-озерних систем історичних часів» (Kaiser et al. 2018: 253).

Неврахування таких змін ландшафту може істотно викривити аналіз географічного розподілу назв поселень. Ситуація ускладнюється, якщо досліджують лише назви поселень, які досі існують, ігноруючи свідчення про села, що більше не існують. Це показує, наскільки важливо розглядати картографовану топонімію в широкому контексті, охоплюючи природне середовище.

ВИСНОВОК

Приклади в цій статті покликані показати, що під час картографування географічних назв недостатньо просто скористатися тим чи іншим картографічним інструментом, а потім геометрично інтерпретувати закономірності розподілу. Під час аналізу та інтерпретації картографічних матеріалів слід ретельно вибирати базову карту й формат подання, а також перевіряти джерела, щоб отримані результати були справді достовірними й не зазнавали хибного тлумачення. Крім того, поряд із практичною роботою необхідно враховувати певні теоретичні засади, в ідеалі — у міждисциплінарній перспективі. Особливо з огляду на новітні технічні розробки, які полегшують створення карт як ніколи раніше, важливо стежити, щоб дослідження не відставали від давно усталених висновків «ареальної ономастики» (Šrámek 2007: 36–37), наведених на початку.

BIBLIOGRAPHY

Altmann Sabine 2012: Grenzüberschreitungen am westlichen Rand Ostmitteleuropas. Die Saale als Grenzund Kontaktzone zwischen Frankreich und slawischer Fürstenherrschaft im 9. Jahrhundert. – Salamon Maciej, Wołoszyn Marcin, Musin Alexander, Špehar Perica, Hardt Matthias, Kruk Mirosław P., Sulikowska-Gąska Aleksandra (eds.): Rome, Constantinople and Newly-Converted Europe: Archaeological

Straipsniai / Articles

203

CHRISTIAN ZSCHIESCHANG

and Historical Evidence. Vol. 1 (= U Źródeł Europy Środkowo-Wschodniej / Frühzeit Ostmitteleuropas 1.1), Kraków, Leipzig, Rzeszów, Warszawa: Geisteswissenschaftliches Zentrum Geschichte und Kultur Ostmitteleuropas et al., 183–193.

Altmann Sabine 2017: At the boundary of East Central Europe: The Region along the Saale River as an Early Medieval Border Zone between the Frankish Empire and the Slavic Sorbs. – Semple Sarah, Orsini Celia, Mui Sian (eds.): Life on the Edge: Social, Political and religious Frontiers in Early Medieval Europe. – Neue Studien zur Sachsenforschung 6, Wendeburg: Braunschweigisches Landesmuseum, 225–232.

BNB – Fischer Reinhard E. et al. 1967–2005. Brandenburgisches Namenbuch. 12 vol. 1–11: Weimar: Hermann Böhlau Nachfolger, vol. 12, Stuttgart: Franz Steiner.

Brachmann Hansjürgen 1979: Serimunt – Zitice: Rekonstruktion einer frühgeschichtlichen Altlandschaft. Mit Hilfe archäologischer, namenkundlicher und historischer Quellen. – Rospond Stanisław (ed.): Onomastica Slavogermanica XII, Wrocław: Państwowe wydawnictwo naukowe, 75–88.

Eichler Ernst 1976: Sprachkontakte im Lichte der Onomastik. – Onoma 20, 128–141.

Eichler Ernst 1981: Sprachkontakte und Sprachebenen in der Onomastik. – Eichler Ernst, Walther Hans & Schultheis Johannes (eds.): Onomastica Slavogermanica XIII. – Abhandlungen der Sächsischen Akademie der Wissenschaften zu Leipzig, Philologisch-historische Klasse 69.4, Leipzig: Akademie-Verlag, 7–19.

Eichler Ernst 1985: Probleme der linguistischen Behandlung von Flurnamen slawischer Herkunft im deutsch-slawischen Kontaktgebiet. In Schützeichel Rudolf (ed.), Gießener Flurnamen-Kolloquium 1. bis 4. Oktober 1984. – Beiträge zur Namenforschung. N. F., Beiheft 23, Heidelberg: Winter, 256–265.

Eichler Ernst, Hengst Karlheinz & Wenzel Walter 1986: Zur Entwicklung der deutsch-slawischen onomastischen Sprachkontaktforschung. – Eichler Ernst, Walther Hans & Schultheis Johannes (eds.): Onomastica Slavogermanica XV. – Abhandlungen der Sächsischen Akademie der Wissenschaften zu Leipzig, Philologisch-historische Klasse 71.2, Berlin: Akademie-Verlag, 19–28.

Eichler Ernst & Walther Hans 2010: Alt-Leipzig und das Leipziger Land. Ein historisch-geographisches Namenbuch. – Onomastica Lipsiensia 7, Leipzig: Universitätsverlag.

Eichler Ernst & Zschieschang Christian 2011: Die Ortsnamen der Niederlausitz östlich der Neiße. – Abhandlungen der Sächsischen Akademie der Wissenschaften zu Leipzig, Philologisch-historische Klasse 81.6, Stuttgart, Leipzig: Sächsische Akademie der Wissenschaften zu Leipzig, S. Hirzel.

204

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII

Before the Spatial Turn: The Areal Aspect in 1980s German Onomastics and its Application in Current Research

Foster Elżbieta & Willich Cornelia 2007: Ortsnamen und Siedlungsentwicklung. Das nördliche Mecklenburg im Frühund Hochmittelalter. – Forschungen zur Geschichte und Kultur des östlichen Mitteleuropas 31, Stuttgart: Franz Steiner.

Frings Theodor 1957: Grundlegung einer Geschichte der deutschen Sprache, 3rd edition, Halle (Saale): Max Niemeyer.

Gringmuth-Dallmer Eike 1996: Kulturlandschaftsmuster und Siedlungssysteme. – Siedlungsforschung. Archäologie-Geschichte-Geographie 14, 7–31.

Hengst Karlheinz 2003: Ortsnamen Südwestsachsens. Die Ortsnamen der Kreise Chemnitzer Land und Stollberg. – Deutsch-Slawische Forschungen zur Namenkunde und Siedlungsgeschichte, Berlin: Akademie-Verlag.

Kaiser Knut, Lorenz Sebastian, Germer Sonja, Juschus Olaf, Küster Mathias, Libra Judy, Bens Oliver & Hüttl Reinhard F. 2012: Late Quaternary evolution of rivers, lakes and peatlands in northeast Germany reflecting past climatic and human impact – an overview. – Quaternary Science Journal 61(2), 103–132. Available at: http://gfzpublic.gfz-potsdam.de/pubman/faces/viewItemFullPage.jsp;jsessionid=904351F713A908D9BF7D8BD49F2956B8?itemId=escidoc%3A244764%3A2&view=EXPORT [Accessed 22 April 2019].

Kaiser Knut, Keller Nora, Brande Arthur, Dalitz Stefan, Hensel Nicola, Heußner Karl-Uwe, Kappler Christoph, Michas Uwe, Müller Joachim, Schwalbe Grit, Weiße Roland & Bens Oliver 2018: A large-scale medieval dam-lake cascade in central Europe: Water level dynamics of the Havel River, Berlin-Brandenburg region, Germany. – Geoarchaeology 33, 237–259.

Krümmling Otto 1933: Die Ausdehnung der Mansfelder Seen im 17. und 18. Jahrhundert. – Wöhlbier Fritz [ed.]: Aus dem Mansfelder Seengebiete. Ein Heimatbuch, Eisleben: Ed. Winkler, 61–78.

Laurat Thomas 2018: Zur Lage und Charakteristik der Fundstellen an der Ortsumgehung Eutzsch. – Meller Harald & Friederich Susanne (eds.): Archäologie in der Flussaue. 20 Jahre Hochwasserschutz und Ortsumgehung Eutzsch. – Archäologie in Sachsen-Anhalt, Sonderband 27, Halle (Saale): Landesamt für Denkmalpflege und Archäologie Sachsen-Anhalt – Landesmuseum für Vorgeschichte, 27–39.

Łosiński Władysław 1982: Osadnictwo plemienne Pomorza (VI–X wiek), Wrocław u.a.: Polska Akademia Nauk.

Lübke Christian 2018: Sprache als Quelle historischer Forschung. Überlegungen zur Aneignung des Raumes in der slavischen Frühgeschichte. – Pohl Walter, Diesenberger Maximilian & Zeller Bernhard (eds.), Neue Wege der Frühmittelalterforschung. Bilanz und Perspektiven. – Denkschriften. Akademie der Wissenschaften in Wien,

Straipsniai / Articles

205

CHRISTIAN ZSCHIESCHANG

Philosophisch-Historische Klasse 507 / Forschungen zur Geschichte des Mittelalters 22, Wien: Österreichische Akademie der Wissenschaften, 323–337.

Namenforschung heute – Fischer Reinhard E. & Walther Hans (red.) 1971: Namenforschung heute. Ihre Aufgaben und Ergebnisse in der Deutschen Demokratischen Republik, Berlin: Akademie-Verlag.

Neuß Erich 1990: Besiedlungsgeschichte des Saalkreises und des Mansfelder Landes. – Quellen und Forschungen zur sächsischen Geschichte 9, Weimar: Böhlau.

Obst Ulrich 2001: Review Wenzel Walter: Studien zu sorbischen Personennamen, Teil III. – Beiträge zur Namenforschung, N. F. 36(1), 106–109.

Ogrissek Rudi 1962: Methodisch-kartographische Grundforderungen an toponomastische Karten. – Wissenschaftliche Zeitschrift der Karl-Marx-Universität Leipzig 11, Gesellschaftsund Sprachwissenschaftliche Reihe 2, 361–364.

Ogrissek Rudi (Hrsg.) 1983: Brockhaus abc Kartenkunde, Leipzig: F. A. Brockhaus.

Quatember Andreas 2011: Statistik ohne Angst vor Formeln. Das Studienbuch für Wirtschaft sund Sozialwissenschaftler, 3rd edition, München u.a.: Pearson.

Ramge Hans (ed.) 1987: Hessischer Flurnamenatlas. – Arbeiten der Hessischen Historischen Kommission, N. F. 3, Darmstadt: Hessische Historische Kommission.

Schulz Rainer 1998: Betrachtungen zur Besiedlungsgeschichte im mittleren und unteren Odertal anläßlich des Oder-Hochwassers 1997. – Beiträge zum Oderprojekt 4, Berlin: Deutsches Archäologisches Institut, 77–113.

Schulz Rainer 2002: Urund frühgeschichtliche Fundplätze im Odertal. – Gringmuth-Dallmer Eike & Leciejewicz Lech (eds.), Forschungen zu Mensch und Umwelt im Odergebiet in urund frühgeschichtlicher Zeit, Mainz am Rhein: Philipp von Zabern, 183–193.

Šrámek Rudolf 2007: Beiträge zur allgemeinen Namen theorie, ed. by Hansack Ernst, Wien: Praesens.

Tinapp Ch[ristian], Meller H[arald] & Baumhauer R[oland] 2008: Holocene Accumulation of Colluvial and Alluvial Sediments in the weiße Elster River Valley in Saxony, Germany. – Archaeometry 50(4), 696–709. Available at: https://onlinelibrary.wiley.com/doi/full/10.1111/j.1475-4754.2007.00356.x [Accessed 18 May 2020].

Tschaschel Sabine, Wild Holger & Lentz Sebastian 2007: Vorwort oder „Aufruf zum weiterführenden Dialog“. – Sabine Tschaschel, Holger Wild & Sebastian Lentz (Hrsg.), Visualisierung des Raumes. Karten machen – die Macht der Karten. – Forum IfL 6, Leipzig: Leibniz-Institut für Länderkunde, 5–8.

206

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII

Before the Spatial Turn: The Areal Aspect in 1980s German Onomastics and its Application in Current Research

Udolph Jürgen 1979: Studien zu slawischen Gewässernamen und Gewässerbezeichnungen. Ein Beitrag zur Frage nach der Urheimat der Slaven. – Beiträge zur Namenforschung, N. F., Beiheft 16, Heidelberg: Winter.

Ule Willi 1994 [1895]: Die Mansfelder Seen [sic!] und die Vorgänge an denselben im Jahre 1892, ed. Eisleben, Winkler. Reprint Querfurt: Dingsda.

Volkmann Armin 2009: Siedlungsgenetisch-archäologische Raumanalyse und Forschungen zum Verbleib der slawischen Bevölkerung in der mittelalterlichen provincia trans Oderam. – Müller Joachim, Neitmann Klaus & Schopper Franz Franz (eds.): Wie die Mark entstand. 850 Jahre Brandenburg. Fachtagung unter der Schirmherrschaft von Gunter Fritsch, Präsident des Landtages von Brandenburg vom 20. bis 22. Juni 2007 in Brandenburg an der Havel. – Forschungen zur Archäologie im Land Brandenburg 11 / Einzelveröffentlichung des Brandenburgischen Landeshauptarchivs 9, Wünsdorf: Brandenburgisches Landesamt für Denkmalpflege und Archäologisches Landesmuseum, 225–248.

Walther Hans 1971: Namenkundliche Beiträge zur Siedlungsgeschichte des Saaleund mittleren Elbegebietes bis zum Ende des 9. Jahrhunderts. – Deutsch-Slawische Forschungen zur Namenkunde und Siedlungsgeschichte 26, Berlin: Akademie-Verlag.

Walther Hans (red.) 1973: Der Name in Sprache und Gesellschaft. Beiträge zur Theorie der Onomastik. – Deutsch-Slawische Forschungen zur Namenkunde und Siedlungsgeschichte 27, Berlin: Akademie-Verlag.

Walther Hans 2004: Namenkunde und geschichtliche Landeskunde. Ein einführender Überblick, Erläuterungen namen kundlicher Fachbegriffe. Auswahlbibliographie zur Namenkunde und Landeskunde Ostmitteldeutschlands. Eichler Ernst, Hengst Karlheinz & Udolph Jürgen (eds.). – Onomastica Lipsiensia 1, Leipzig: Universitätsverlag.

Westphalen Thomas & Zschieschang Christian 2015: Die Slawen im Leipziger Raum. Archäologie und Ortsnamen. – Bünz Enno & John Uwe (eds.): Geschichte der Stadt Leipzig. Vol. 1: Von den Anfängen bis zur Reformation, Leipzig: Universitätsverlag, 57–72.

Zschieschang Christian 2003: “Das land tuget gar nichts.” Slaven und Deutsche zwischen Elbe und Dü̈bener Heide aus namenkundlicher Sicht. – Namenkundliche Informationen, Beiheft 22, Leipzig: Universitätsverlag.

Zschieschang Christian 2017: Das Hersfelder Zehntverzeichnis und die frühmittelalterliche Grenzsituation an der mittleren Saale. Eine namenkundliche Studie. – Forschungen zur Geschichte und Kultur des östlichen Mitteleuropa 52, Köln, Weimar, Wien: Böhlau. Available at: https://www.vandenhoeck-ruprecht-verlage.com/themen-entdecken/geschichte/sozial-und-kulturgeschichte/41679/

Straipsniai / Articles

207

CHRISTIAN ZSCHIESCHANG

das-hersfelder-zehntverzeichnis-und-die-fruehmittelalterliche-grenzsituation-an-der-mittleren-saale [Accessed 18 May 2020].

Zschieschang Christian 2020 [in print]: Ortsnamen und Gewässer – eine komplexe Beziehung. – Balode Laimute & Čīšangs Kristians [Zschieschang Christian] (eds.): Onomastikas pētījumi II / Onomastic Investigations II. Starptautiskās zinātniskās konferences “Onomastikas pētījumi” (Rīga, 2018. gada 10.–12. maijs) rakstu krājums / Proceedings of the international scientific conference “Onomastic Investigations” (Rīga, May 10–12, 2018), Rīga: LU Latviešu valodas institūts, 2020, 327–341.

Iki erdvinio posūkio: arealinis aspektas vokiečių onomastikoje XX amžiaus 9 dešimtmetyje ir jo pritaikymas dabartiniuose moksliniuose tyrimuose

SANTRAUKA

Žemėlapių sudarymas yra ne tik ženklų žymėjimas tam tikruose žemėlapiuose. Tai sudėtinga užduotis, reikalaujanti tinkamų teorinių nuostatų ir praktinių įgūdžių tam, kad būtų pasiektas įtikinantis ir patikimas rezultatas.

Kaip ir visose kitose onomastikos mokyklose visame pasaulyje, Leipcigo onomastikos mokykla taip pat ištobulino teorinius ir metodinius pagrindus. Jau prieš kelis dešimtmečius siekiant nustatyti kalbų (ypač vokiečių ir slavų) kontaktus buvo numatyti trys aspektai, į kuriuos reikėjo atsižvelgti visuose tyrimuose: 1) kalbos lygmenų aspektas, 2) sociolingvistinis aspektas, 3) teritorinis aspektas. Būtent pastarasis ir sprendė klausimą, kaip teritorijos sudaromos iš atskirų vardų (nuo paskirų iki vardų visumos), ir iš kitos pozicijos – kokie paskiri vardai tose vietovėse (nuo vardų visumos prie paskirų vardų). Iš esmės tai nebuvo naujiena. Arealinė onomastika taip pat vaidino svarbų vaidmenį atliekant tyrimus Čekijoje. Nuo pat pradžių, žvelgiant iš mokslinių, ar šiandienos požiūriu, pusiau mokslinių, pozicijų, tikrinių žodžių tyrimų vienas iš pagrindinių tikslų yra vietų vardų žemėlapių sudarymas.

Tam tikra prasme teritorinis aspektas numatė tai, ką vėliau patvirtino istoriografijos erdvinis posūkis – vietų vardai nėra paprasčiausiai pažymimi žemėlapiuose. Be to, šiuo aspektu buvo tiriama, kaip onimijos ypatybės ir specifika tapo erdviškai reikšmingos – ne

208

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII

Before the Spatial Turn: The Areal Aspect in 1980s German Onomastics and its Application in Current Research

abstrakčiai, bet santykiaudamos su žmonių gyvenamosiomis vietomis, jų kalba ir socialinėmis reikšmėmis.

Greta vietovardžių, sudarytų su tam tikra priesaga, teritorijos apibūdinimo, būtina bent pabandyti paaiškinti, kodėl šios teritorijos vietovardžiai taip sudaromi, taip pat nustatyti veiksnius ir aprašyti kitas teritorijos sudedamąsias dalis.

Taigi vietovardžių teritorijos neegzistuoja atskirai, jos yra integruotos į žmogiškąją kultūrą plačiąja prasme. Toks platus požiūris taip pat yra pagrindinis reikalavimas onomastikai, siekiant ją įtraukti į tarpsritinius diskursus. Šių teorinių nuostatų pamatu parodoma, kad nepakanka tiesiog nurodyti objektus viename ar kitame žemėlapyje. Iš tiesų „atsitiktinis“ žemėlapių sudarymas yra netgi pavojingas. Šiame straipsnyje ir aptariamos kai kurios su tuo susijusios problemos. Praktinis problemų sprendimas užtikrina aiškų žemėlapio sudarymą (1 problema šiame straipsnyje), tikslų žemėlapių paaiškinimą be nepagrįstų išvadų (2 problema), vietovardžių sričių nustatymą (3 problema) ir galutinio žemėlapio, reprezentuojančio kartografinį, pateikimą (4 problema). Nesvarbu, kaip gerai bebūtų sudarytas žemėlapis, į jį reikia žvelgti objektyviai tam, kad būtų įmanoma atsispirti siūlomam suplanuotam (netikram) vaizdui. Pavyzdžiui, erdvinių išmatavimų tikslumas dažnai yra numanomas, nes duomenys ir žemėlapis yra paimti iš kompiuterio, tuo tarpu tikrovė turi tik neaiškius parametrus. Tai, pavyzdžiui, taikoma atskiriant ankstesnių ir naujausius vietų vardų tipus.

Paprastai taškinių duomenų sritys yra tikrinamos vizualiai, o tam tikros aglomeracijos ir koncentracijos yra deklaruojamos teritorijos. Turint tai omenyje, vertėtų išsiaiškinti, ar nebūtų galima sukurti analitinius instrumentus, apibrėžiančius teritorijas matematiniais metodais. Taip pat svarbu pasirinkti tinkamą atraminį žemėlapį. Pavyzdžiui, dažnai, ankstyvųjų viduramžių objektai yra neapgalvotai pateikiami šalia, tarkime, šiandienos Šiaurės jūros pakrantės, greitkelių tinklo ar apleistų kasyklų. Paprastai gyvenviečių vardų žemėlapiai gali būti grindžiami dviem skirtingomis nuostatomis: (1) parodyti, kur yra šie vardai, kad vartotojas galėtų juos susieti su esama padėtimi erdvėje arba (2) susieti vardus su istoriniu kraštovaizdžiu, siekiant parodyti, kaip kraštovaizdžio vardynas buvo paveiktas topografijos ir integruotas į ją sukūrimo metu. Atsižvelgiant į tikslą pažymėti vietovardžius kaip istorinio gyvenvietės kraštovaizdžio liudininkus žemėlapyje, turėtų būti kuo tiksliau atspindėtas ir buvęs kraštovaizdis. Pavyzdžiui, tai reiškia, kad dabartiniai objektai, tokie kaip vandens rezervuarai (tvenkiniai), kanalai ir pan. galėtų ir nepatekti į šių dienų topografinius žemėlapius, atsižvelgiant į tokias jų charakteristikas, kaip istorinės krantų linijos. Pastarasis aspektas yra būtinas, nes vykę istoriniai topografiniai pokyčiai paveikė ištisus regionus. Neatsižvelgus į kraštovaizdžio pokyčius, vietovardžių geografinio išsidėstymo duomenys gali būti iškraipomi. Dar blogiau, jei yra tiriami tik vis dar egzistuojančių gyvenviečių vardai, ignoruojant įrodymus apie nebeegzistuojančias gyvenvietes. Ypač tiksliai atskleisti ankstesnių gyvenviečių onominius reliktus galima tiriant laukų vardus.

Šiame straipsnyje pateikti pavyzdžiai yra skirti iliustruoti, kaip kartografuojant geografinius vardus nepakanka vien tik naudoti tam tikrus žemėlapių sudarymo įrankius, o po to interpretuoti vietovardžių išsidėstymą geometriškai. Analizuojant ir aiškinant vietovardžių pateikimą žemėlapiuose, reikia atsargiai pasirinkti pagrindinį žemėlapį ir pateikimo formatą,

Straipsniai / Articles

209

CHRISTIAN ZSCHIESCHANG

taip pat patikrinti šaltinius, kad gauti rezultatai būtų teisingi ir nebūtų klaidingai interpretuojami. Ypač atsižvelgiant į naujausius technologinius pokyčius, kurie palengvina žemėlapių sudarymą kaip niekad anksčiau, svarbu užtikrinti, kad tyrimai neatsiliktų nuo seniai žinomų arealinės (teritorinės) onomastikos išvadų.

Įteikta 2020 m. birželio 25 d.

CHRISTIAN ZSCHIESCHANG Serbski institut / Sorbisches Institut Wótnožka za dolnoserbske slěženja Zweigstelle für niedersorbische Forschungen Droga Augusta Bebela 82 August-Bebel-Straße 82 D-03046 Chóśebuz / Cottbus [email protected] [email protected]

210

Acta Linguistica Lithuanica LXXXIII