Д И С К У С І Ї

ЛАЙМА КАЛЄДЕНЕ

Інститут литовської мови

ГРОМАДСЬКА ДУМКА І МОВНА ПОЛІТИКА

ЧИ ПОТРІБНА ЛИТВІ МОВНА ПОЛІТИКА?

Результати репрезентативного соціолінгвістичного опитування громадськості (про них йтиметься далі) змусили ще раз переосмислити мовну політику Литви, хоча на сайті Державної комісії литовської мови наведено лише орієнтири політики щодо литовської мови (яку там називають державною): «Про орієнтири державної мовної політики на 2009–2013 рр.»¹. Використання російської, польської та інших мов регулює Закон Литовської Республіки про національні меншини², щодо 4-ї та 5-ї статей якого нерідко виникають неясності. Поширення англійської мови у публічному просторі, окрім Закону Литовської Республіки про державну мову³, певною мірою стримує Закон Литовської Республіки про захист прав споживачів⁴, а опосередковано — також Закон Литовської Республіки про банк термінів⁵.

Використання мов і викладання в системі освіти, крім відповідних законів про освіту та науку, безпосередньо регулюються розпорядженнями міністра освіти і науки, а у вищих навчальних закладах — наказами ректора або декана. Отже, кожна мова має своє відомство, свої закони, свої настанови, тоді як людина часто не може обійтися лише однією мовою. Чи саме так і має формуватися політика щодо всіх мов, якими користуються в Литві?

¹ Див. http://www.vlkk.lt/lit/10110 (переглянуто 25.10.2009).

² Valstybės žinios, 1989, Nr. 34–485.

³ Там само, 1995, № 15–344; 2002, № 68–2760.

⁴ Ten pat, 2007, Nr. 12–488.

⁵ Ten pat, 2004, Nr. 7–129.

L. KALĖDIENĖ. Viešoji nuomonė ir kalbų politika 287

Систематизувати й порівняти мовну політику країн світу спробував Жак Леклер із Університету Лаваля в Канаді. У 1988 році він узявся збирати документи, що регулюють мовну політику різних країн, подбав про їх переклад французькою мовою, класифікував їх і 1999 року опублікував в інтернеті документи, що регулюють мовну політику 470 різних країн і територій⁶. 2008 року було проведено аналіз мовної політики цих країн⁷. Наша мовна політика там називається політикою диференційованого правового статусу: державна мова має більше прав, ніж інші мови, які також визнаються. Нас також називають прихильниками політики підтримки офіційної мови та її виняткового статусу щодо мов національних меншин. Зазначається, що литовцям притаманний оборонний пуризм, так званий мовний протекціонізм. Мовна політика Литви майже не відрізняється від політики сусідів і побратимів по долі — латишів та естонців (найчастіше нас так само групують і схоже характеризують). На жаль, кинувши погляд на таку скарбницю досвіду мовної політики, відповіді щодо якості мовної політики, яку провадять у Литві, ми не знайшли: сорока строката, а світ іще строкатіший.

ГРОМАДСЬКА ДУМКА ПРО ВИКОРИСТАННЯ МОВ

Щоб з’ясувати, чи відповідає мовна політика, яку провадять у Литві, очікуванням мовців, їхню думку з’ясовували під час соціолінгвістичного опитування⁸. Застосувавши кількісний соціологічний метод (багатоступеневу ймовірнісну вибірку), опитали 1513 мешканців двох литовських міст — Вільнюса та Клайпеди (згодом і Каунаса) — віком 15–74 роки⁹. Вибірку сформували так,

⁶ Див. http://www.tlfq.ulaval.ca/axl/index.html (переглянуто 2009 10 30).

⁷ Адреса в Литві: http://www.tlfq.ulaval.ca/axl/europe/lituanie.htm (переглянуто 2009 10 30).

⁸ У 2007–2009 роках здійснювався підтримуваний Державним фондом науки та навчання Литви проєкт Використання мов і національна ідентичність у містах Литви (Міста і мови) (http://projektai.vu.lt/miestaiirkalbos/, переглянуто 2009 10 08). Керівниця проєкту — Мейлуте Рамонене; крім науковців Вільнюського університету, у ньому брали участь науковці Університету Вітовта Великого, Клайпедського університету та Інституту литовської мови.

⁹ Чимало авторитетних соціологів критично оцінюють наукове значення опитувань громадської думки й навіть схильні ставити під сумнів існування громадської думки (Blumer 1969: 197–199). Їхній головний аргумент полягає в тому, що соціальне знання нібито є складним явищем, залежним від становища індивіда та його соціальних зв’язків у суспільстві, а тому механічно підрахувати його неможливо. Дуже часто респондент через свій соціальний статус може не мати власної думки або «позичити» її у друзів, сусідів чи зі ЗМІ. Тому опитування радше відображають емоційну й стереотипну реакцію людей, а не добре

288

KALBOS KULTŪRA | 82

зважену думку. Роджер Гуд також зазначає, що нібито важливо відрізняти суспільне схвалення від думки добре поінформованих людей: опитування громадської думки можуть бути помилковими (1989: 150–158).

Одним із несподіваних результатів стало те, що 8 відсотків респондентів зазначили, що мають не одну, як заведено вважати, а аж дві рідні мови; для половини з них це були литовська й російська мови. Усі ці респонденти походили зі змішаних сімей¹⁰. На запитання, наскільки добре вони володіють рідними мовами, більшість опитаних відповіла, що добре, особливо литовці й росіяни (лише 5 відсотків литовців і 4 відсотки росіян вважають, що пишуть рідною мовою на середньому рівні). 7 відсотків поляків стверджують, що також пишуть на середньому рівні, а ще стільки ж — що пишуть польською зовсім погано. Близько 10 відсотків поляків вважають, що їм не дуже добре вдається не лише читати, а й говорити. Натомість аж третина представників інших національностей зазначила, що погано пише рідною мовою, чверть — що погано читає, а 12 відсоткам респондентів, за їхніми словами, важко навіть говорити рідною мовою.

Хоча й очікували, що всі мешканці Литви досить добре володіють литовською та російською мовами, нікому й на думку не спадало, що лише 1 відсоток учасників опитування зазначить, що зовсім не володіє литовською. Очікували, що понад 3 відсотки скажуть, що не володіють російською. Однак 42 відсотки респондентів зовсім не володіють англійською, французькою володіють дуже мало хто, а цілих три чверті опитаних узагалі не змогли б порозумітися німецькою.

До речі, неабияк здивувало цілковите небажання вивчати мови: лише кожен п’ятий мешканець Вільнюса чи Клайпеди висловив бажання вивчати різні мови. Ця п’ята частина опитаних¹¹ уже вивчає або збирається вивчати англійську. Нелитовці розповіли, що найчастіше вивчають литовську самостійно — читаючи, переглядаючи інтернет і дивлячись телевізор; так чи інакше навчаються 27 відсотків опитаних. Більшість скаржилася, що їй важко вивчати литовську. Найважливішим мотивом навчання вони назвали бажання порозумітися з

щоб кожен мешканець Вільнюса й Клайпеди мав однакову ймовірність потрапити до опитування. Під час інтерв’ю, які проводили вдома в респондентів, було поставлено 64 запитання: з’ясовували національний склад батьків респондентів, самих респондентів та їхніх сімей, національну й локальну ідентичність, рідну та нерідну мови, їх використання й рівень володіння ними, особливості використання мов у публічному та приватному просторі, мови навчання й бажані мови респондентів та їхніх дітей у школах, використання й оцінювання діалектів тощо.

¹⁰ Про розуміння рідної мови див.: Ала Лікачьова. Розуміння рідної мови литовськими росіянами та російськомовними. – KK 82, 2009, 253–258.

¹¹ Оскільки наймолодшим респондентам було п’ятнадцять років, то, безперечно, «ця п’ята частина» і була учнями середніх шкіл, а решта — студентами закладів вищої освіти.

L. KALĖDIENĖ. Viešoji nuomonė ir kalbų politika

289

литовськ[?]ими

Аналіз стану середньої освіти в сучасній системі освіти показав, що хоча суспільна потреба у викладанні англійської мови проявилася раніше (у 2006–2007 навчальному році англійську мову вивчали 86 відсотків учнів загальноосвітніх шкіл, російську — 47 відсотків, німецьку — 18 відсотків, французьку — 3 відсотки; отже, у 2006–2007 навчальному році один учень за програмою середньої освіти вивчав 1,6 іноземної мови¹³), освітню політику Литви не було своєчасно спрямовано на задоволення потреб громадян. Запроваджене 2009 року раннє навчання англійської мови в початкових школах, починаючи з другого класу, навряд чи буде успішним, оскільки бракує вчителів англійської мови: хороші фахівці через порівняно низьку оплату праці не йдуть працювати до шкіл.

Англійська мова всебічно впливає на саму литовську мову: що гірше люди володіють англійською, то менш передбачуваними є вплив цієї мови та інтерференція. Офіційна мовна політика в Литві посіла оборонні позиції; не підготовлено умов для плекання й розвитку литовської мови в нових обставинах: в інших країнах уже впроваджується навчання двома або навіть кількома мовами в межах одного уроку — його замісний, інтегральний формат невдовзі дістанеться й Литви.

Про те, що статус мови має значення для її подальшої долі, свідчить і те, що абсолютна більшість громадян-нелитовців вивчила литовську як нерідну мову. Надзвичайно позитивне ставлення до необхідності володіти державною литовською мовою можна пояснити так само, як і ставлення до володіння англійською мовою.

Підсумовуючи, можна сказати, що суспільство Литви нічим не відрізняється від суспільств інших європейських країн, адже усвідомлює значення англійської мови — головної мови спілкування сучасної Європи, а частково й світу — у своєму житті та житті своїх дітей. Багато опитаних, які бажають двомовних шкіл, ухвалили таке рішення інтуїтивно, навіть не чувши про найновіші тенденції та моди у викладанні мов (пор. Ferguson 2006).

ПІДСУМКОВІ ЗАУВАЖЕННЯ

Для мов, якими користуються в Литві, формують окремі мовні політики: мовною політикою щодо литовської мови опікується Державна комісія з литовської мови, щодо російської, польської,

інший вимір: паралельно досліджується функціонування як мов, так і самого суспільства. Засновником досліджень екологічного контексту мов вважають Майкла Голлідея, який 1990 року опублікував статтю New Ways of Meaning: the Challenge to Applied Linguistics.

¹³ Див. http://www.smm.lt/svietimo_bukle/docs/apzvalgos/Svietimas_regionuose_2007.pdf (переглянуто 21.09.2009).

L. KALĖDIENĖ. Viešoji nuomonė ir kalbų politika

291

За гудську та інші мови національних меншин відповідає Департамент національних меншин та еміграції при Уряді Литовської Республіки, а нагляд за англійською мовою покладено на Міністерство освіти і науки. Потрібна спільна інтегрована програма, яка окреслювала б перспективи всіх мов, що активно вживаються в Литві, та створювала цілісне бачення мовної політики.

Соціолінгвістичне опитування міських жителів допомогло з’ясувати громадську думку щодо деяких гострих питань мовної політики. Однією з найсерйозніших потреб є те, що половина опитаних висловила бажання віддати своїх дітей до двомовних литовсько-англійських шкіл. Варто зазначити, що майже половина респондентів зовсім не володіє англійською мовою, хоча вважає її найпрестижнішою. Ба більше, багато хто з них, особливо старші люди, навіть не збираються її вивчати.

Ще одна виразна й тривожна тенденція — зміни у самовизначенні щодо національної ідентичності: шоста частина опитаних молодих людей вирішила бути не литовцями, а європейцями або громадянами світу. Однак одним із найрадісніших результатів опитування є те, що майже всі жителі найбільших міст Литви володіють литовською мовою, хоча ще пару десятиліть тому про такі результати годі було й мріяти.

LITERATŪRA

Blumer H. 1969: Public Opinion and Public Opinion Polling. – H. Blumer. Symbolic Interactionism: Perspective and Method, Berkley: University of California Press, 195–208.

Ferguson G. 2006: Language Planning and Education, Edinburgh University Press.

Halliday M. 1990: New Ways of Meaning: the Challenge to Applied Linguistics. – A. Fill, P. Mühlhäusler (eds.), 2001: The Ecolinguistics Reader, London: Continuum, 175–202.

Hood R. 1989: The Death Penalty: a World – wide Perspective, Oxford: Clarendon Press, 150–158.

Leclerc J. 2007: L'aménagement linguistique dans le monde, Québec, TLFQ, Université Laval. – Prieiga per internetą: http://www.tlfq.ulaval.ca/axl/index.html (žiūrėta 2009 10 30).

Liddicoat A., Baldauf R. B. 2008: Language Planning in Local Contexts: Agents, Contexts and Interactions. – A. Liddicoat, R. B. Baldauf (eds.), Language Planning in Local Contexts, Clevedon: Multilingual Matters Ltd.

Gauta 2009 11 10

292 KALBOS KULTŪRA | 82

PUBLIC OPINION AND LANGUAGE POLICY

Summary

The paper sets out to examine if the present language policy responds to the society’s needs. A conclusion is made that presently Lithuania has no general policy of all languages used in the country; it only has a certain attitude formed towards the state Lithuanian language and legal basis established for the state Lithuanian language. Any other language can adopt some parts of the laws or decrees of the Government. As shown by the results of a representative sociolinguistic research Language Usage and National Identity in the Cities and Towns of Lithuania (Cities and Languages), the situation does not respond to the needs of the society and the changing life.

Presently, issues of using and teaching English are of special importance. A search for a better job determines that the society manifests an increased need to learn English; however, there is neither adequate plan of measures to be implemented nor resources; there are no qualified specialists either. The society’s request that bilingual learning/teaching should be started at secondary schools has been rather unexpected.

LAIMA KALĖDIENĖ

Lietuvių kalbos institutas

P. Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius

[email protected]

L. KALĖDIENĖ. Viešoji nuomonė ir kalbų politika

293