ПЕТРАС СКІРМАНТАС

Інститут литовської мови

ДО ПОЯВИ ПАЛЕМОНА: КОМП’ЮТЕРИ, ЛИТОВСЬКІ ЛІТЕРИ ТА ШРИФТИ

КЛЮЧОВІ СЛОВА: спеціальні літери, кодування, кодова сторінка, ASCII, ANSI, юнікод, наголошування тексту, фонетична транскрипція.

Розмови про литовські комп’ютерні шрифти регулярно поновлюються: намагаються з’ясувати, скільки їх є, які саме й для кого призначені, у яких випадках вони потрібні, наскільки поширені тощо. Нещодавно нагода поговорити про це трапилася знову, коли Державна комісія литовської мови та Інститут литовської мови провели дискусійний семінар Палемонас та інші литовські шрифти: використання і перспективи. Цією статтею також зроблено спробу торкнутися того, про що там ішлося.

До самостійного виготовлення комп’ютерних шрифтів удома або, точніше кажучи, їх модифікування змусили взятися практичні потреби, як то кажуть, саме життя... У першій половині останнього десятиліття минулого тисячоліття, після 1990 року, тодішні комп’ютери почали з’являтися і дедалі частіше траплятися навіть у середовищі філологів, литуаністів. По-перше, тоді вони ставали дедалі доступнішими за ціною; по-друге, багато їх привозили як благодійну допомогу з-за кордону, адже іноземці купували новіші, сучасніші моделі, а ті, що вже застаріли, віддавали нам або продавали порівняно дешево. Тодішні комп’ютери були значно іншими, набагато скромнішими за можливостями, ніж сучасні. Але оскільки й на комп’ютерах тих часів можна було, серед іншого, писати — як ми тоді почали казати, набирати текст, — вони дуже швидко витіснили з ужитку друкарські машинки. Зручність була величезною і вирішальною: коли пишеш чи переписуєш текст на комп’ютері, таке поняття, як чернетка, втрачає сенс, адже всі виправлення помилок чи редакторські правки замінюють відповідні місця тексту, і все — як на екрані, так і в роздрукованому вигляді — постійно бачиш лише чистовий варіант. Так незабаром для філологів, як і для багатьох людей, що займалися іншою роботою, написання й набір тексту стали основною роботою, яку виконували на комп’ютері.

Оскільки комп’ютери потрапляли до нас різними шляхами й часто були вже не першої молодості, від самого початку виникла проблема з можливістю писати на них правильною литовською мовою: хотілося й потрібно було, щоб і на екрані, і в роздрукованому вигляді були видимі всі знаки, які використовуються в нашому сучасному правописі

BENDRINĖ KALBA 92 (2019)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351-7204

PETRAS SKIRMANTAS. Kol nebuvo Palemono: kompiuteriai, lietuviški rašmenys ir šriftai | 2

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.09

літери, передусім — усі літери сучасної литовської абетки (і ą, ę, į, ų, č, š, ž, ė, ū), а також інші писемні знаки, що трапляються в текстах. Це було потрібно не лише філологам чи литуаністам, а й усім, хто хотів писати на комп’ютері або редагувати литовські тексти зі своєї галузі. А можливості були не завжди...

Невеликий відступ убік: варто нагадати, що вже тоді до середовища філологів найчастіше потрапляли комп’ютери двох типів, які суттєво відрізнялися один від одного і за можливостями, і за зручністю роботи (способами керування та загалом характером «спілкування» з людиною — так званого інтерфейсу, англ. interface). Одні були сконструйовані й виготовлялися фірмою Apple, інші — International Business Machines (IBM). Ще приблизно в середині вісімдесятих років фірма Apple почала випускати комп’ютери серії Macintosh (названої на честь одного із сортів яблук), які згодом стали відоміші як Mac; від самого початку вони мали спеціальний засіб керування — мишу — і графічний інтерфейс взаємодії з людиною (англ. graphic user interface, GUI), який майже все потрібне для роботи на комп’ютері впорядковував у продумані структуровані списки, що відображалися на екрані у спеціально намальованих для цього графічних вікнах. Достатньо було вказати мишею на потрібний пункт списку — і комп’ютер «розумів», що має робити. У вікнах було видно й результат дії — текстовий або графічний документ, що оброблявся, та його стан після виконання тієї чи іншої дії. Основні принципи графічного інтерфейсу поширилися й діють донині.

Тим часом фірма IBM почала виробляти подібні комп’ютери серії PC (скорочення від словосполучення Personal Computer), які певний час не мали графічного інтерфейсу. Усі команди керування ними потрібно було вводити (набирати) на клавіатурі, а інтерфейс взаємодії з людиною був суто текстовим: і введені команди, і результати дій комп’ютера на екрані відображалися текстом, складеним із однакових знаків стандартного розміру й форми, обмежених комірками. Комірка знака — це стандартне прямокутне поле, утворене певною кількістю точок, поділених на однакові стовпці й рядки. Клавіатура та поділений на комірки екран разом називаються текстовим терміналом; певний час він був основним засобом обміну інформацією з комп’ютером типу IBM PC. Тому працювати на такому комп’ютері було непросто: потрібно було пам’ятати чимало команд керування й правильно, без помилок, записувати їх і параметри (дані, посилання), які треба було передавати разом із ними. Людина з таким комп’ютером, можна сказати, листується: вона записує на екрані стандартним текстом команди й дані, а комп’ютер — результати їх виконання. Такий інтерфейс, заснований на принципі текстового термінала, і тепер залишається в деяких операційних системах основним способом обміну інформацією з комп’ютером; його особливо полюбляють фахівці. Однак більшість людей усе ж віддає перевагу вже згаданому графічному інтерфейсу, вважаючи його зручнішим. Тож природно, що згодом його створили й для комп’ютерів типу IBM PC; він отримав

BENDRINĖ KALBA 92 (2019)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351-7204

PETRAS SKIRMANTAS. Kol nebuvo Palemono: kompiuteriai, lietuviški rašmenys ir šriftai | 3

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.09

влучну назву Windows, що безпосередньо вказувала на головний елемент інтерфейсу — графічні вікна. Приблизно в середині останнього десятиліття XX ст. Windows перетворилася на самостійну операційну систему, і відтоді графічний інтерфейс став основним інтерфейсом взаємодії людини з комп’ютерами типу IBM PC. Керування комп’ютерами обох типів — і Apple Macintosh, і IBM PC, — а загалом і робота з комп’ютерами обох типів цілком зблизилися, хоча істотні «внутрішні» відмінності все ще залишаються.

У середовищі філологів, як і в багатьох інших місцях Литви, більше поширилися комп’ютери типу IBM PC. Вони були доступнішими, дешевшими, сказати б, демократичнішими; на них легко було встановити програмне забезпечення різного походження, насамперед потрібні прикладні програми, зокрема й саморобні — створені власноруч або замовлені у знайомих програмістів. Поряд із нечисленними оригінальними комп’ютерами типу PC, виготовленими фірмою IBM, швидко почали поширюватися аналоги, виготовлені в країнах Південно-Східної Азії або зібрані тут, у Литві, з блоків, виготовлених там; їх почали називати комп’ютерами, сумісними з IBM PC... Варто зазначити, що подібних імітацій Macintosh фактично не було.

Філологи, які здебільшого користувалися IBM PC та сумісними з ними комп’ютерами, рідко стикалися з серйозними проблемами, пов’язаними з правильним, стандартним литовським правописом. Навіть у тодішніх комп’ютерах типу PC під керуванням операційної системи DOS (англ. Disk Operating System), якими обмінювалися інформацією через текстовий термінал, уже застосовувалися досить чітко визначені схеми кодування письмових знаків, що відображалися в комірках екрана; їх називали кодовими сторінками або таблицями кодів (англ. code page, CP). Їх було кілька, і вони передбачали коди не лише для літер англомовного алфавіту, а й для знаків, уживаних у системах письма деяких інших країн. Разом з операційною системою поширювалися і комп’ютерні шрифти (англ. fonts) — програмні компоненти, інтегровані в операційну систему, які давали змогу відображати знаки у вигляді видимих людському оку графічних образів. Основних пристроїв, здатних це робити, два: екран і принтер. Більш проблемним пристроєм, що потребував винахідливішого узгодження з комп’ютером, був тодішній принтер: багато що залежало від способу його роботи, типу, виробника тощо. Але важливо наголосити, що обидва ці пристрої виконують свою роботу лише під керуванням комп’ютера, а необхідну основну інформацію комп’ютер бере з комп’ютерних шрифтів.

Зрозуміло, що правильний литовський правопис не був головним клопотом фірми Microsoft, яка розробляла програмне забезпечення для комп’ютерів, сумісних з IBM PC (і продовжує розробляти його для багатьох сучасних комп’ютерів). Але, з іншого боку, основа нашого сучасного правопису — литовський алфавіт — не є ані оригінальним, ані дуже унікальним: більшість його літер є спільними, їх у своєму письмі використовують не лише литовці, а й інші народи. Справді литовських літер, яких більше ніхто принаймні

BENDRINĖ KALBA 92 (2019)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351-7204

PETRAS SKIRMANTAS. Kol nebuvo Palemono: kompiuteriai, lietuviški rašmenys ir šriftai | 4

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.09

у Європі практично не вживає, мабуть, лише ė, į та ų. Літери ą і ę у своєму письмі використовують поляки, ć, ś та ź — чехи, ü — латвійці. Однак дев’ять літер — ą, ę, į, ų, č, š, ž, ū, ė — часто відокремлюють від інших літер литовського алфавіту. І небезпідставно: усі вони є подвійними, двокомпонентними, утвореними з двох складових частин — основної літери (a, e, i, u, c, s, z) і доданого знизу чи згори допоміжного знака — носової риски, гачка, риски або крапки. Усі інші 23 літери нашого алфавіту — a, b, c, d, e, f, g, h, i, y, j, k, l, m, n, o, p, r, s, t, u, v, z — однокомпонентні, складаються лише з одного елемента (сумнів у цьому твердженні могли б викликати хіба що малі i та j, що мають крапку згори, але слід пам’ятати, що великі I та J крапки не мають, тоді як і ė, і Ė її мають, отже ці пари літер різні). Варто також зазначити, що однокомпонентні літери набагато «інтернаціональніші» за двокомпонентні: їх використовують у системах письма багатьох європейських країн, і всі 23 входять до англійського алфавіту. Особливо важливо, що під час формування схем кодування письмових знаків у комп’ютерах ці дві групи літер потрапили до різних груп кодів. Однокомпонентні літери нашого алфавіту, які водночас є літерами англійського алфавіту, отримали коди першими, причому такі, що згодом уже не змінювалися й залишаються незмінними досі. Вони належать до так званого стандартного набору знаків (англ. standard character set), регламентованого старим стандартом ASCII (англ. American Standard Code for Information Interchange), що сформувався в шістдесятих роках. Згідно з ним для кодування знаків використовуються цілі числа від 0 до 127, з них для письмових знаків (літер, цифр, розділових знаків) — коди від 32 до 126. Ця схема кодування (іноді кажуть просто кодування) сформувалася ще до появи «малих» комп’ютерів; її було призначено для різних телекомунікаційних пристроїв, а комп’ютери, з’являючись, просто перейняли й запозичили її.

Однак із поширенням і зростанням кількості комп’ютерів знаків зі стандартного набору (ASCII) стало бракувати, оскільки в ньому не було всіх письмових знаків, потрібних для написання текстів не лише англійською, а й іншими мовами. Через зростання потреб комп’ютерного письма для кодування знаків почали використовувати більше цілих чисел — від 0 до 255, оскільки внутрішня будова комп’ютерів це дозволяла. Перші 128 кодів (від 0 до 127), регламентовані ASCII, залишилися незмінними, але з’явилися ще 128 кодів (числа від 128 до 255), якими можна було кодувати інші знаки, що не входили до стандартного набору. Таку розширену множину кодів (кодову область) англомовні нерідко називають Extended ASCII, однак це не є доповненням чи розширенням ASCII (стандарту або регламентованої ним схеми кодування): це розширення множини кодів так, щоб вона охоплювала незмінену схему кодування ASCII та водночас надавала 128 додаткових кодів для інших потрібних знаків, кодування яких ASCII не регламентує. Так виникла модель розподілу 256 кодів, що поділяє всю множину кодів на дві рівні підмножини — фіксовану, регламентовану ASCII й таку, що охоплює коди від 0 до 127, та вільну, що охоплює коди від 128 до

BENDRINĖ KALBA 92 (2019)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351-7204

PETRAS SKIRMANTAS. Kol nebuvo Palemono: kompiuteriai, lietuviški rašmenys ir šriftai | 5

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.09

255. Саме його, цю модель, позначає англійська характеристика Extended ASCII. А закріплена в ній вільна підмножина кодів стала підґрунтям для появи на основі цієї моделі багатьох різних схем кодування, які, як уже згадувалося, називають кодовими сторінками або таблицями кодів і позначають найрізноманітнішими позначеннями. Їхня незмінна підмножина, незмінна частина, була однаковою і збігалася з ASCII, але призначення кодів вільної частини знакам дуже різнилося залежно від того, для якого набору знаків створювали кодову сторінку.

У дедалі ширшому розмаїтті кодових сторінок почали з’являтися й такі, у вільній частині яких кодувалися також складені (подвійні) літери литовської абетки, частіше — лише ті з них, які потрібні не тільки для нашого правопису. З’явилися й кодові сторінки, що передбачали коди для всіх літер литовської абетки; до цього долучилися також і наші комп’ютерники. Водночас виникли й комп’ютерні шрифти, що відповідали цим кодовим сторінкам і давали змогу справді використовувати на комп’ютері письмові знаки, закодовані передбаченими кодами. Траплялася й плутанина: у першій половині останнього десятиліття вже було кілька кодових сторінок для операційної системи DOS з усіма літерами литовської абетки — їхні номери були від 770 до 774, згодом додалися 775, 776, 777 і 778. Коди литовських літер у деяких із цих кодових сторінок збігалися, в інших — відрізнялися. Зі збільшенням кількості комп’ютерних шрифтів, що відображали закодовані в цих сторінках знаки, потрібні були кмітливість і обачність. Також треба було пов’язати мінливі коди дев’яти подвійних літер нашої абетки, які часто називають самобутніми чи специфічними литовськими літерами, з клавіатурою, з відповідними її клавішами (зв’язок кодів одинарних літер, охоплених стандартним набором знаків ASCII, із клавіатурою з цілком зрозумілих причин ніколи не створював жодних проблем). Але, з іншого боку, усе це давало змогу правильно писати литовською навіть на тих комп’ютерах, якими керувала операційна система DOS.

Графічний інтерфейс Windows, призначений для комп’ютерів типу IBM PC, який невдовзі з додатка до DOS перетворився на самостійну операційну систему (першою такою стала Windows 95), докорінно змінив і відображення символів на екрані, і комп’ютерні шрифти, і загалом стан комп’ютерного письма. Зникли знакові комірки, утвердилися інші, нового типу шрифти, які називають векторними: вони створюють видиме зображення символів засобами векторної комп’ютерної графіки, окреслюючи контури символів кривими Безьє. Побільшало струменевих і лазерних принтерів, які могли дуже точно відтворювати ці контури на папері, з найдрібнішими графічними деталями. Завдяки цьому тексти й документи, підготовлені на комп’ютері та надруковані на такому принтері, стали схожими на документи, надруковані друкарськими машинами. Чимало нових шрифтів поширювалося разом із графічним середовищем Windows; вони були його невіддільною частиною, але водночас за потреби можна було доповнити «системний» набір шрифтів іншими, придбаними окремо.

BENDRINĖ KALBA 92 (2019)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351-7204

PETRAS SKIRMANTAS. Kol nebuvo Palemono: kompiuteriai, lietuviški rašmenys ir šriftai | 6

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.09

Кодування знаків також почало усталюватися. Попри розмаїття локальних кодових сторінок, дедалі важливішими ставали універсальні міжнародні стандарти кодування. Найбільше варто згадати два: ISO/IEC 8859, що складається з кількох частин, розроблених поступово, та ISO/IEC 10646. Перший визначив, як кодувати в кодових сторінках по 256 кодів знаки, потрібні більшості європейських систем письма, а другий багаторазово збільшив множину цілих чисел, які можуть бути кодами знаків: вона стала більшою за два мільярди! Більша її частина досі не використовується, а загалом кодами цієї множини наразі закодовано лише близько 140 тисяч знаків... Паралельно з’явився й інший стандарт кодування знаків (не міжнародний) — Unicode. Він також мав на меті збільшити множину кодів знаків. Його нариси підготували 1988 року, на початку 1991 року заснували Unicode Consortium, а восени вийшов перший том стандарту унікоду, згідно з яким кодами знаків можуть бути 65536 цілих чисел — від 0 до 65535. Невдовзі укладачі стандартів ISO/IEC 10646 і Unicode домовилися працювати скоординовано, тож обидва стандарти узгоджували (і досі узгоджують), синхронізували, і відтоді кодування знаків у них стало цілком однаковим, хоча призначення та функції кожного зі стандартів залишилися особливими. З різних причин і з огляду на певні вимоги загальна кількість кодів, які справді можна використовувати, зазвичай звана кодовим простором, значно зменшилася й нині становить трохи більше ніж 1,1 мільйона; з них знакам уже призначено, як зазначалося, близько 140 тисяч кодів, тобто приблизно 12,5 відсотка. Поєднання обох стандартів зазвичай називають унікодом. Ця назва вмотивована й указує на прагнення уніфікувати кодування будь-яких знаків, використовуваних у комп’ютерах, зробити його однаковим у всьому світі.

Згадані стандарти кодування знаків універсальні, орієнтовані на потреби інформаційних технологій — їх створювали не лише для комп’ютерів типу IBM PC чи їхнього графічного інтерфейсу. Однак, розробляючи комп’ютерні шрифти для різних типів і призначень комп’ютерів та різних операційних систем, намагаються якомога точніше дотримуватися визначеного цими стандартами кодування знаків, адже це корисно: уніфіковане кодування знаків забезпечує точне передавання, отримання й відтворення письмової інформації, переданої письмовими знаками, незалежно від того, яке апаратне чи програмне забезпечення використовується.

Виробник програмного забезпечення Microsoft, який створив, розвивав і поширював графічний інтерфейс Windows, що розвивався так швидко, що згодом, образно кажучи, поглинув операційну систему DOS і сам перетворився на операційну систему, для векторних шрифтів, які поширював разом із ним, використовував власні кодові сторінки, кожна з яких охоплювала по 256 кодів знаків. Вони мали особливі назви, але відрізнялися одна від одної та від кодових сторінок DOS лише вільною підмножиною кодів, тобто призначенням знакам кодів від 128 до 255. Незмінна підмножина, регламентована ASCII, також залишилася без змін (до речі, вона не змінилася й у всіх частинах ISO/IEC 8859 та в унікоді). З першими версіями Windows

BENDRINĖ KALBA 92 (2019)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351-7204

PETRAS SKIRMANTAS. Kol nebuvo Palemono: kompiuteriai, lietuviški rašmenys ir šriftai | 7

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.09

почали використовувати кодову сторінку з номером 1252 (code page 1252). Згодом її називали скорочено CP-1252, а також Windows-1252 і просто Latin 1. Потім кодових сторінок більшало, а разом із ними збільшувалася й кількість кодованих ними символів, основаних як на латинській, так і на інших абетках. Щоб наголосити, що ці кодові сторінки призначені не для DOS, а для середовища Windows, їх іноді називають кодовими сторінками ANSI, оскільки початкова версія першої з них, CP-1252, ґрунтувалася на початковому варіанті проєкту кодової сторінки, розробленого Американським національним інститутом стандартів (American National Standards Institute, ANSI). Згодом цей проєкт перетворився на кодову сторінку ISO/IEC 8859-1, однак назва ANSI все одно прижилася у внутрішній термінології Microsoft і стала узагальненою назвою кодових сторінок Windows. Додамо, що кодові сторінки для операційної системи DOS також мали спільну узагальнену назву — OEM.

Кодові сторінки, як уже не раз згадувалося, — це схеми кодування знаків, що визначають, якому знаку який код — ціле число, не більше за 255, — призначити. Код — цифровий ідентифікатор знака в комп’ютерній системі, умовне позначення для його розпізнавання — майже те саме, що позивний радіостанції або персональний код громадянина Литви. В англомовній літературі з комп’ютерної тематики код тепер зазвичай називають влучним, вдало утвореним словом codepoint (іноді пишуть і code point), указуючи так, що це пункт множини кодів, одне з чисел цієї множини. Утім, слід наголосити: код не є якоюсь іманентною властивістю знака, прихованою в його «середині», — його вільно обирають і призначають знакові на підставі певної домовленості. Тому той самий знак, якщо він входить до різних кодових сторінок та/або різних стандартів кодування, у принципі може мати різні коди, хоча цього не бажано й слід уникати. Коди потрібні не лише для кодування знаків у комп’ютерних шрифтах; передусім вони потрібні для того, щоб інформація, виражена письмовими знаками, могла узгоджено циркулювати всередині комп’ютерної системи, щоб різні програмні й апаратні складники комп’ютера, які надсилають і отримують інформацію, зберігали її незмінною, не спотворювали й не перетворювали на потік випадкових сигналів, тобто на інформаційний шум, ентропію.

Коли комп’ютери вдосконалилися й з’явилася можливість використовувати для кодів цілі числа, що багаторазово перевищують 255, значення кодових сторінок дещо зменшилося. У стандарті унікоду, який значно розширив кодовий простір, поняття кодової сторінки більше не вживають; розрізняють інші групи письмових знаків, пов’язані з їхнім призначенням і вживанням, і називають їх скриптами, а поділи кодового простору частіше називають блоками. Однак Microsoft послідовно дотримується принципу так званої зворотної сумісності (іноді кажуть — історичної сумісності): прагне, щоб і на комп’ютерах, якими керують нові версії сучасної Windows, могли працювати старі програми, якими користувалися в минулому. Тому сучасні версії Windows підтримують подвійне кодування знаків

BENDRINĖ KALBA 92 (2019) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204

PETRAS SKIRMANTAS. Kol nebuvo Palemono: kompiuteriai, lietuviški rašmenys ir šriftai | 8

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.09

кодування: і новітнє, узгоджене з Юнікодом, і застаріле, що відповідає раніше створеним таблицям кодів ANSI. Згаданий обіг інформації всередині комп’ютера керує набір програмних функцій, що міститься в системних бібліотеках Windows API (API — від англ. Application Programming Interface), і багато його функцій, призначених для роботи із символами та їхніми послідовностями, існують у двох версіях: A — для символів, закодованих кодами ANSI, і W (англ. wide) — для символів та їхніх послідовностей, що мають коди Юнікоду. Оскільки відповідність між кодами ANSI, присвоєними символу в різних таблицях кодів, і кодом, присвоєним йому в Юнікоді, є однозначною, нескладно перетворювати одні коди на інші «в обох напрямках» — потрібно лише знати, з якою таблицею кодів ANSI вони мають узгоджуватися. За потреби символи перекодовуються в коди ANSI через деякі внутрішні особливості системи та через старі прикладні програми, які досі трапляються і не розпізнають коди, більші за 255. Сучасні текстові прикладні програми зазвичай працюють із символами, закодованими довгими (англ. wide) кодами. Кодування символів у Юнікоді нині є нормою.

Поява векторних шрифтів забезпечила можливість правильно писати литовською. Це також заслуга наших фахівців з обчислювальної техніки. Час, коли комп’ютери, що витісняли друкарські машинки, почали дедалі частіше з’являтися на письмових столах наших філологів, приблизно збігся із закріпленням перших версій графічного інтерфейсу Windows. Щоправда, нормально й ефективно цей інтерфейс міг працювати лише на новіших комп’ютерах, оснащених процесором не слабшим за Intel 80386, відеоадаптером (відеокартою) стандарту VGA та монітором, але далеко не всі комп’ютери, які тоді купували філологи, мали такі характеристики. Зі зміною версій Windows вимоги до апаратного забезпечення комп’ютера (так званого технічного оснащення) постійно зростали, або, точніше кажучи, навпаки: що більшими ставали можливості технічного оснащення, то більше виникало передумов для появи нових, удосконалених версій графічного інтерфейсу Windows. На той час уже почала поширюватися версія Windows 3.1, трохи згодом — Windows 3.11, і вже існували векторні шрифти з усіма литовськими літерами. Насамперед тут варто згадати шрифт TimesLT, розроблений компанією Fotonijos, дуже поширений і довго використовуваний литовцями. Малюнок його літер наслідував надзвичайно популярну гарнітуру Times. Невдовзі з’явилися й відповідники TimesLT з малюнком літер, що наслідував інші гарнітури, але кодували литовські літери так само, як і TimesLT. Символи в цих шрифтах уже кодувалися за спільною таблицею кодів, яку тоді розробляли литовські та латвійські фахівці з обчислювальної техніки й назвали амбітно BalticRIM — мовляв, Балтійська окраїна чи Балтійське кільце... Гарно, звісно, було й те, що в ній несподівано відбилася абревіатура Міністерства зв’язку та інформатики, яке тоді діяло й опікувалося питаннями інформаційних технологій. В ANSI-частині цієї таблиці кодів були зібрані символи, потрібні для правопису більшості країн, що оточують Балтійське море, але відсутні в її ASCII-частині. Звісно, серед них були й дев’ять наших особливих літер із діакритичними знаками. А починаючи з версії Windows-95 PE (PE — від

BENDRINĖ KALBA 92 (2019)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351-7204

PETRAS SKIRMANTAS. Kol nebuvo Palemono: kompiuteriai, lietuviški rašmenys ir šriftai | 9

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.09

англ. Pan European) компанія Microsoft фактично затвердила цю таблицю кодів як призначену для країн Балтії — Windows-1257 (її називають Windows Baltic, CP1257, CP1257 BalticRIM тощо). За нею литовські літери та всі символи країн Балтії кодуються тими самими кодами, що вже закріпилися в Литві зі шрифтом TimesLT та іншими шрифтами, що підтримували це кодування. Так сформувався й закріпився набір символів, що викликає асоціації з назвою Baltijos žiedas («Балтійське кільце»), і потрапив ще до двох таблиць кодів: 775 — для операційної системи DOS, яка тоді ще використовувалася, та пізніше, 1998 року, до тринадцятої частини міжнародного стандарту ISO/IEC 8859 (ISO/IEC 8859-13:1998 Information technology – 8-bit single-byte coded graphic character sets – Part 13: Latin alphabet No. 7), яку нерідко неофіційно також називають BalticRIM, Baltic RIM або Baltic Rim. Набір символів той самий, а кодування, за винятком кодів лапок і апострофа, по суті збігається лише у Windows-1257 та ISO/IEC 8859-13; кодування символів у OEM-таблиці кодів 775 істотно відрізняється.

Векторні комп’ютерні шрифти докорінно змінили вигляд текстових документів, підготовлених на комп’ютері. Вони стали дуже відрізнятися від документів, переписаних на машинці, або машинописів, і дедалі більше нагадувати друковані видання, виготовлені в друкарнях поліграфічними засобами. Використання векторної комп’ютерної графіки для створення форм символів дало змогу за потреби, задумом чи бажанням у широкому діапазоні змінювати розмір літер (кегль), зовсім не деформуючи їхніх контурів; також стало можливим, маючи відповідний набір векторних шрифтів, змінювати насиченість літер будь-якого розміру (ширину штрихів, з яких вони складаються), подавати потрібні літери курсивом, регулювати інтервали між літерами чи рядками. Виразний, поліграфічний вигляд документів, підготовлених на комп’ютері, людям сподобався й припав до душі, зокрема й філологам, тож їхнім головним засобом роботи з текстами на комп’ютері майже одразу стала й донині залишається одна зі складових пакета прикладних програм Microsoft Office, що його поширює компанія Microsoft, — текстовий редактор Microsoft Word, адже він дає змогу порівняно легко практично використовувати згадані можливості векторних шрифтів. І сьогодні трапляються філологи, яких не вдається переконати, що тести можна писати не лише в програмі Word, що в деяких випадках раціональніше було б готувати їх за допомогою інших програмних засобів. Залізний аргумент — у Word виходить найгарніше...

Литовські літери в комп’ютерних шрифтах і, відповідно, можливість правильно писати литовські тексти, не порушуючи чинних норм правопису, задовольняли й досі задовольняють практичні потреби багатьох установ, що готують документи, і багатьох людей, для яких писання є складовою, а нерідко й основною частиною професійної діяльності. Для письменника, журналіста, літературного критика, кіносценариста чи фахівця подібної професії цих можливостей часто цілком достатньо, нічого іншого, здається, і не потрібно. Однак філологи, особливо мовознавці, у своїх письмових працях використовують не лише звичайні літери литовської абетки, а й багато інших знаків, найрізноманітніших символів, іноді

BENDRINĖ KALBA 92 (2019)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351-7204

PETRAS SKIRMANTAS. Kol nebuvo Palemono: kompiuteriai, lietuviški rašmenys ir šriftai | 10

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.09

навіть дуже специфічних і незвичних. Зрозуміло, що раніше використовувані друкарські машинки не могли друкувати ці спеціальні знаки, тому було звично вписувати їх від руки в машинописний текст філологічної праці. Машинопис найчастіше був (за винятком, можливо, дисертацій і деяких інших праць, переписаних на машинці) лише проміжним варіантом тексту, ніби допоміжним засобом, а остаточного графічного вигляду текст набував у друкарні, де його повністю передруковували з машинопису металевими літерами. Їхнє розмаїття було значно більшим за набір знаків, доступний друкарській машинці. Найчастіше друкарня знаходила металеві літери, що відповідали й спеціальним знакам, вписаним від руки, а якщо не знаходила — або виготовляла їх окремо, на замовлення, або просила автора замінити такий знак іншим, наявним. Переходячи від друкарських машинок до комп’ютерів і побачивши, що до тексту на комп’ютері можна вставити набагато більше й набагато різноманітніших знаків, ніж їх було на друкарській машинці, філологи почали прагнути використовувати у своїх текстах усі потрібні їм знаки — всілякі-всілякі. Здійснити такі бажання було ані неможливо, ані дуже складно: достатньо було якимось способом, хоч би й кустарним, додати до наявного шрифту потрібної гарнітури (найчастіше родини Times) відсутні в ньому додаткові знаки. Знайшлися способи й засоби, що давали змогу це зробити. А коли на практиці продемонстрували, що така можливість існує, що набір знаків у комп’ютері можна принципово розширювати й доповнювати на власний розсуд, бажання та кількість спеціальних знаків, яких хотілося мати, почали зростати майже експоненційно... Так почалася дивакувата практика модифікування комп’ютерних шрифтів, і тривала вона не один рік.

Спеціальні знаки, потрібні для філологічних праць, передусім із різних галузей мовознавства, можна поділити на кілька груп. Варто згадати такі:

1) литовські літери з наголосом. Вони потрібні, до речі, не лише для наукових праць філологів, а й для писемності інших галузей — підручників та іншої навчальної літератури, різних словників, довідників тощо. Якщо враховувати великі й малі літери, загалом налічується 68 литовських літер із наголосом. У звичайній литовській абетці немає жодної з них, проте деякі трапляються в абетках інших країн.

2) знаки фонетичної транскрипції, які використовували й використовують литовські мовознавці. Для запису діалектного мовлення литовські мовознавці найчастіше використовують не знаки Міжнародного фонетичного алфавіту (МФА, англ. International Phonetic Alphabet, IPA), а власну фонетичну орфографію, витоки якої сягають так званої копенгагенської транскрипції, пристосованої до литовських діалектів Юргісом Герулісом (нім. Georg Gerullis), а згодом деталізованої й доповненої Алексасом Гірденісом.

3) спеціальні знаки, потрібні для публікації писемної спадщини. У давній литовській писемності трапляється багато таких писемних знаків, які не ввійшли до сучасної литовської абетки. Але, цитуючи

BENDRINĖ KALBA 92 (2019)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351-7204

PETRAS SKIRMANTAS. Kol nebuvo Palemono: kompiuteriai, lietuviški rašmenys ir šriftai | 11

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.09

писемну спадщину, зазвичай відтворюють ці знаки, якщо це технічно можливо, саме такими, якими вони є в оригіналі. Деякі мовознавці, наприклад професор Вінцас Урбутіс, ставилися до цього досить прискіпливо.

4) спеціальні знаки, потрібні для праць з історичної граматики, балтистики та індоєвропеїстики. Найчастіше це літери різних абеток (латинської, грецької, кириличної), доповнені різноманітними специфічними допоміжними знаками.

Кінцевою метою філологічних праць було й здебільшого залишається їхнє друковане втілення: праця вважається цілком завершеною тоді, коли стає книжкою або статтею в якомусь виданні. Поки друкарні виготовляли друковану продукцію старим способом — передруковували текст металевими літерами, потім розбивали його на сторінки (верстали) і з них, складених у потрібному порядку, з урахуванням друкарських аркушів, виготовляли друкарські форми, — текст, призначений для друкарні, навіть підготовлений і надрукований на комп’ютері, мав по суті такий самий статус, як раніше машинопис. Тому надруковані в ньому, а не вписані від руки спеціальні знаки були лише справою краси або певного своєрідно розумілого престижу — друкарня все одно передруковувала їх власними літерами. Інакше кажучи, спеціальні знаки все ще можна було вписати й від руки — у готовому друці цього не було видно. Вписані від руки або доповнені знаки потрапляли й до накладу, були видимі в кожному примірнику видання і, вирізняючись серед інших знаків, псували його загальний вигляд. Однак приблизно в середині останнього десятиліття ситуація почала докорінно змінюватися: оскільки досконаліші шрифти й лазерні принтери вже давали змогу друкувати так, що вигляд відбитків став наближатися до традиційної поліграфічної продукції, друкарні почали відмовлятися від «металевого» передруковування видань і стали виготовляти друкарські форми безпосередньо зі сторінок, надрукованих на комп’ютері. У цей переломний період верстка сторінок стала проблемою вже не друкарень, а видавництв і видавців; друкарні хотіли отримувати готові надруковані сторінки. Спочатку вимагалося друкувати їх на спеціальних плівках (прозорих), згодом достатньо було друкувати на віртуальному принтері (спеціалізованій програмі) у файл формату PDF. Бракувальний спеціальний знак або його компонент, наприклад позначку, що вказує на акцентний тон, теоретично ще можна було вписати від руки на прозорій плівці сторінки, але у PDF-файлі цього вже зробити неможливо. Вписані або доповнені від руки літери потрапляли й до накладу, були видимі в кожному примірнику видання і, вирізняючись серед інших знаків, псували загальний вигляд друку. Так наявність у комп’ютері всіх знаків, зокрема й спеціальних, що раніше була радше розкішшю, стала необхідністю. Без них уже не можна було підготувати якісні друковані видання.

Підготовка друкованої продукції, для якої не потрібні спеціальні знаки, майже не відчула таких змін у технології друку. Просто у видавництвах з’явилися додаткові роботи з верстки та люди, які їх виконували, а також технічне обладнання, що давало змогу друкувати якісні прозорі плівки підготовлених макетів. Але укладачам лінгвістичних видань, для яких потрібно багато різноманітних спеціальних літер, і

BENDRINĖ KALBA 92 (2019)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351-7204

PETRAS SKIRMANTAS. Kol nebuvo Palemono: kompiuteriai, lietuviški rašmenys ir šriftai | 12

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.09

видавців цей перелом зачепив досить болісно. Видавництва здебільшого не мали на своїх комп’ютерах багатьох із цих символів, і не було зрозуміло, скільки та яких саме може знадобитися. Тому деякі з них почали схилятися до думки, що їм, як і друкарням, було б краще й зручніше отримувати вже готові, зверстані видання з мовним матеріалом, фактично — їхні комп’ютерні макети. А ті, хто сам наважувався верстати видання, викручувалися як могли. З цих причин на філологічному факультеті Вільнюського університету почали дбати не лише про змістову, а й про технічну підготовку до друку наукових лінгвістичних журналів Kalbotyra і Baltistika, їхнє макетування. Водночас почали думати і про технічну підготовку до друку інших видань, деяких лінгвістичних книжок. Отже, без спеціальних лінгвістичних знаків — ані кроку...

Почали з литовських літер із наголосом. Щоправда, брак таких символів раніше вже відчула компанія Fotonija, яка розробляла різні засоби для підтримки литовського правопису на комп’ютері й почала створювати перші комп’ютерні словники. Вона модифікувала деякі кодові сторінки DOS, додавши до них литовські літери з наголосом і знаки фонетичної транскрипції, потрібні для словників (так з’явилися кодові сторінки 776, 777 і 778). Дуже популярним і впродовж тривалого часу широко вживаним став також варіант шрифту Fotonijos TimesLT із литовськими літерами з наголосом — TimesLTAccented; він, звичайно, також містив транскрипційні знаки, необхідні для словників. Ненаголошені літери литовської абетки у шрифті TimesLTAccented зберегли ті самі коди, що й у TimesLT, тобто коди кодової сторінки Windows-1257, а наголошені було включено до частини ANSI замість інших символів розширеного набору, тож вони «привласнили» собі їхні коди. Тому литовський текст із наголосами, набраний шрифтом TimesLTAccented, суттєво відрізнявся від ненаголошеного: усі наголошені літери отримували інші коди, ніж їхні ненаголошені відповідники, і такий текст уже не могли опрацювати ані засоби перевірки правопису, ані програми складоподілу та перенесення слів. Це було очевидною перешкодою для комп’ютерного видання лінгвістичних текстів. Тож почали шукати інший спосіб підготовки текстів із наголосами.

Ідею, правду кажучи, підказав сам MS Word, у якому фрагменти напівжирним (англ. bold) і курсивом (англ. italic) створюються зміною шрифтів. Коди символів у цих шрифтах не змінюються, змінюється лише їхній рисунок, графічне зображення. Це нітрохи не заважає ані перевірці правопису, ані автоматичному перенесенню слів. Так виникла думка, що зі зміною шрифту наголошена літера могла б замінювати ненаголошену, і навпаки. Задум реалізували: створили модифікацію шрифту гарнітури Times — LT-Times, що охоплювала всі чотири стилістичні варіанти: звичайний прямий, звичайний курсивний, напівжирний прямий і напівжирний курсивний. Літери було закодовано відповідно до кодової сторінки Windows-1257, тому добре відображалися й тексти, набрані шрифтом TimesLT. Кільком додатковим знакам присвоїли невизначені коди ANSI у Windows-1257. Але найважливіше — до цієї чотиричленної родини LT-Times

BENDRINĖ KALBA 92 (2019)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351-7204

PETRAS SKIRMANTAS. Kol nebuvo Palemono: kompiuteriai, lietuviški rašmenys ir šriftai | 13

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.09

було додано ще три цілком такі самі родини з розширеними назвами LT-Times-GR, LT-Times-AK і LT-Times-CF. Додаток GR тут указує на знак наголосу — гравіс, AK — на акут, CF — на циркумфлекс. У шрифтах із відповідними назвами цей знак було додано до всіх литовських літер, які можуть його мати, — його намалювали над літерами. Так утворилася родина з 16 шрифтів, що давала змогу змінювати наголошеність літер так само, як змінюють їхню жирність або курсивність. Це уможливило легко розставляти наголоси в уже набраному тексті, одним махом перетворювати текст із наголосами на текст без них, дуже просто замінювати один знак наголосу іншим тощо. Таке позначення наголосу нітрохи не заважало перевірці правопису чи автоматичному перенесенню слів: допоміжні програми, створені для цього, його навіть не помічали. І як би вони його помітили — адже наголошені й ненаголошені літери насправді відрізняються лише рисунками, видимими зображеннями, які з’являються на екрані або друкуються, тоді як усередині комп’ютера вони однакові й виражаються тими самими кодами. Інакше кажучи, тут наголошення стосується не самого тексту, а його відображення в деяких програмах, таких як MS Word чи програми верстки, тобто є різновидом форматування символів. Для підготовки та видання лінгвістичних праць усе це годилося й було доволі зручним. Наприклад, через позначення наголосу нічого не потрібно було змінювати в клавіатурі комп’ютера, адже текст наголошували за допомогою наявних у MS Word засобів форматування символів, доповнених саморобними інструментами на основі застосунків (скриптів) VBA. Крім того, такий спосіб позначення наголосу дещо нагадував поширений у мовознавстві підхід до наголосу та інтонації, згідно з яким вони є ознаками чи властивостями не звуків, а складів, не повинні змішуватися зі звуками й належать до окремого, суперсегментного рівня. За такого способу знаки наголосу й інтонації не приписують текстові, а переносять на інший — фактично форматувальний — рівень, де їх лише розташовують біля літери, що позначає центр наголошеного складу. Літери в тексті як із наголосами, так і без них «усередині» комп’ютера однакові й кодуються однаково. Майже повсюдно вживане й часто повторюване словосполучення kirčiuotos raidės («наголошені літери») не зовсім точне, адже літери — це графічні відповідники звуків, тож, послідовно дотримуючись згаданого підходу, у багатьох випадках доречніше було б казати kirčiuoti skiemenys («наголошені склади»). На жаль, у комп’ютерному наборі та друці немає засобів, які давали б змогу пов’язати наголошеність саме зі складами, а не з окремими літерами.

Описаний спосіб передавання знаків наголосу, придатний для тогочасного «паперового» видавництва, мав і величезний недолік: коли наголос виносили на рівень форматування, його принципово неможливо було передати там, де форматування не було! Інакше кажучи, наголос узагалі не можна було передати так званим чистим (англ. plane) текстом. Тому такий спосіб позначення наголосу годився лише для підготовки друкованих видань. Сфера його практичного застосування була справді вузькою та обмеженою. А з укладеного набору з 16 шрифтів LT-Times повноцінними були лише чотири однієї

BENDRINĖ KALBA 92 (2019) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204

PETRAS SKIRMANTAS. Kol nebuvo Palemono: kompiuteriai, lietuviški rašmenys ir šriftai | 14

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.09

родинні шрифти — ті, у яких усі литовські літери були без наголосів. Інші 12 шрифтів були просто допоміжними модифікаціями тих чотирьох шрифтів, призначеними для передавання описаного способу відображення наголосів. До того ж у цих останніх знехтували одним із найбільших табу в цій царині — недоторканністю частини ASCII: знаки наголосу вставляли й над малими a, e, i, o, u, l, m, n, r, які входять до стандартного набору символів і кодуються кодами ASCII...

Аналогічно створювали й інші набори спеціальних лінгвістичних знаків, потрібних для видавничої справи, точніше — шрифти, призначені для цих наборів: до одного, початкового шрифту вносили базові символи набору, а їхні варіанти, доповнені допоміжними позначками, діакритичними знаками тощо, розміщували в інших шрифтах цього набору. Кожному такому спеціальному знакові зазвичай відводили окремий шрифт. А несистематичні, випадкові, просто дуже рідкісні чи незвичні спеціальні знаки, які не пасували до жодного набору, розміщували в окремому допоміжному шрифті, який часто називали Varia. З часом таких Varia ставало дедалі більше, назви доводилося доповнювати й змінювати, і невдовзі увійшло у звичку створювати подібний допоміжний шрифт майже для кожної великої мовознавчої праці чи видання.

Майже одночасно з літерами з наголосами в комп’ютері забракло й знаків фонетичної транскрипції, якими користувалися литовські мовознавці. Вони, безперечно, були потрібні і для Kalbotyrai, і для Baltistikai, але потреба в них усе ж була несистематичною: вони знадоблялися лише час від часу, тож можна було обходитися допоміжними шрифтами, створюючи для кожного тому власну Varia. Видання цих журналів, ненадовго призупинене після 1990 року, відновилося в 1993–1994 роках і знову почало набирати обертів. Наприкінці 1994-го та в 1995 році в них уже не було ні намальованих від руки знаків наголосу, ні інших рукописно вписаних символів. Приблизно тоді ж покійний професор Aleksas Girdenis, натхненник, прихильник і справжній рушій багатьох описаних тут справ spiritus movens, готував до друку книжку текстів, записаних транскрипцією його рідного діалекту. Коли робота наближалася до завершення, постало питання: як її видати, як зверстати й надрукувати? У цій праці вживалося безліч знаків діалектної транскрипції, яких не було в жодному комп’ютері; ними було набрано більшу частину тексту книжки. Такого тексту видавництвам і не пропонуй! Довелося взятися за створення спеціального комплекту шрифтів, який давав би змогу відображати потрібні знаки діалектної транскрипції. За ескізами й усними описами автора книжки було підготовлено векторні зображення цих знаків, а коди для них обрали на власний розсуд і «без табу» — як із зони ANSI, так і з зони ASCII. Так з’явився шрифт із базовими знаками фонетичної транскрипції. Модифікуючи його копії, до базових знаків додали допоміжні позначки й діакритики, кожна з яких передавала інший відтінок вимови звука, позначеного знаком. Утворився набір із восьми комп’ютерних шрифтів зі знаками фонетичної транскрипції, кожен із яких передавав інші відтінки. Оскільки рідний діалект професора є

BENDRINĖ KALBA 92 (2019)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351-7204

PETRAS SKIRMANTAS. Kol nebuvo Palemono: kompiuteriai, lietuviški rašmenys ir šriftai | 15

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.09

жемайтський, і до книжки, зрозуміло, увійшли записані транскрипцією зразки мовлення з його рідних околиць, набір знаків назвали Zemtra — узявши початок слів Žemaitiška transkripcija. За допомогою цього набору та раніше розглянутого комплекту шрифтів LT-Times книжку текстів, транскрибованих жемайтською говіркою, було набрано, зверстано й передано до видавництва, яке 1996 року видало її під назвою Taip šneka tirkšliškiai. Усе це показало, що можливості підготовки книжок до друку за допомогою комп’ютера справді великі й гнучкі. Видання такої книжки з використанням технології «металевого» друку спричинило б величезні проблеми й навряд чи взагалі було б можливим: найімовірніше, довелося б звузити набір знаків транскрипції, пристосувавши транскрибування мовлення до можливостей друкарні. А тепер можна було добирати знаки книжки та їхнє розмаїття відповідно до задуму й вибору автора. Інакше кажучи, знаки вже можна було пристосовувати до потреб і забезпечувати саме тими, які були потрібні. Раніше доводилося пристосовувати потреби до наявних знаків.

Можна припустити, що ця ретельно підготовлена A. Girdenis книжка транскрибованих текстів стала поштовхом і прикладом, який заохотив укладати подібні книжки з текстами інших діалектів, піддіалектів і говірок. Коло мовознавців, які бралися за таку роботу, ширшало; активно долучився Інститут литовської мови. Географія зразків живого мовлення, записаних фонетичною транскрипцією, швидко розширювалася, охоплюючи різні регіони Литви, і знаків комплекту Zemtra, пристосованого для транскрибування мовлення північних жемайтів, почало бракувати; принаймні не всі знаки підходили в кожному випадку. Поєднуючи символи Zemtros із символами інших саморобних шрифтів, сяк-так можна було обійтися, але це було незручно. Інститут литовської мови створив власні шрифти зі знаками для транскрибування діалектів та інших потреб (TimesDialect0 – TimesDialect2, Alt, Altt ir kt.), а в університеті розробляли дедалі нові додаткові Varia... Одне слово, ставало зрозуміло, що потрібен інший комплект шрифтів для фонетичної транскрипції — такий, знаками якого можна було б передати фонетичні тонкощі будь-якого діалекту чи говірки литовської мови. Професор A. Girdenis обрав за основу нового набору знаків для діалектного письма транскрипцію J. Gerulis, доповнив її й чітко вказав, як має виглядати кожен фонетичний знак. Векторні зображення цих знаків, пов’язані з кодами, також обраними на власний розсуд і «без табу», розмістили у десяти шрифтах, позначених розрізнювальними номерами від 0 до 9; увесь комплект назвали Fontra — поєднавши початки слів Fonetinė transkripcija. Fontra охоплювала практично всі знаки Zemtros і мала інші, потрібні для передавання мовлення інших регіонів. Цей комплект значно полегшив підготовку й видання книжок із діалектними текстами та інших мовознавчих видань, що вже набирали обертів. У 1998 році в журналі Kalbotyroje (т. 47, вип. 1, с. 107–121) було надруковано статтю, у якій пояснювалося, як створено Fontra, для чого вона призначена, яке призначення мають її знаки та які особливості їхнього вжитку. Витіснивши Zemtrą,

BENDRINĖ KALBA 92 (2019) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204

PETRAS SKIRMANTAS. Kol nebuvo Palemono: kompiuteriai, lietuviški rašmenys ir šriftai | 16

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.09

Fontra закріпилася на досить тривалий час, майже на десятиліття — до 2004–2005 років, а тоді її почав витісняти сучасний, докорінно відмінний Palemonas. Ближче до кінця того тисячоліття й на початку нового побільшало друкованих книжок, написаних фонетичною транскрипцією з транскрипційними знаками; їх почали видавати одну за одною, і, мабуть, цьому сприяла Fontra.

До речі, професор А. Girdenis дуже любив Fontrą, вважав її вдалим інструментом фонетичного письма, найпридатнішим для друку транскрибованих діалектних текстів, і хотів, щоб підготовлені ним тексти друкували саме нею. Palemono А. Girdenis не полюбив... Тому друга книжка діалектних текстів, підготовлена професором і видана 2008 року, — Žemaičių dzūkai — була надрукована Fontra, хоча на той час її вже багато де замінював Palemonas. Лише третя збірка жемайтських текстів, Šiaurės žemaičių Skuodo zona, видана вже після смерті професора (†2011), була конвертована його учнями в Palemoną... Її надруковано 2013 року.

Третій комплект шрифтів, що передають спеціальні знаки, потрібні для лінгвістичних праць, укладений так само, як два вже описані, і названий IndoBalt, призначений для власних графем і символів, які трапляються у працях з індоєвропеїстики, балтистики та історичної граматики. Він значно полегшив підготовку текстів для Kalbotyros та Baltistikos і використовувався під час видання інших лінгвістичних праць. Маючи три згадані комплекти шрифтів — LT-Times, Fontra і IndoBalt, — на філологічному факультеті Вільнюського університету вже не відчували браку спеціальних знаків, потрібних для лінгвістичних праць, тим паче що за потреби можна було без труднощів зробити допоміжний шрифт — ще один Varia... Тоді філологічний факультет майже не публікував спадщину писемності — цим переважно займався Інститут литовської мови, тож проблеми, пов’язані зі специфічними графемами спадщини, лягали на його плечі. Їх розв’язували подібним чином — створюючи шрифти з потрібними знаками.

Така зумовлена необхідністю практика «домашнього» створення шрифтів, що нагадувала надзвичайно популярне ще не так давно радянське гасло «зроби сам», давала змогу порівняно успішно долати труднощі підготовки й видання лінгвістичної літератури, спричинені змінами технологій друку внаслідок розвитку комп’ютерів. Стало можливо готувати й видавати лінгвістичні праці майже будь-якої поліграфічної складності. Однак почали виявлятися й незручності: саморобних шрифтів ставало дедалі більше, зростав загальний обсяг спеціальних знаків, знаки дублювалися, повторювалися... Відстежувати й упорядковувати дедалі більший арсенал шрифтів і знаків ставало непросто. Набирання текстів уповільнилося: клавіш клавіатури вже ніяк не вистачало на всі знаки, часто доводилося нишпорити у дедалі товстішій папці з таблицями знаків, шукаючи якусь рідкісну графему... Особливо проблематично було переносити з комп’ютера на комп’ютер і пересилати тексти, у яких використовували саморобні шрифти «спеціального призначення». Адже потрібно було, щоб на комп’ютері були встановлені всі шрифти, використані в отриманому

BENDRINĖ KALBA 92 (2019)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351-7204

PETRAS SKIRMANTAS. Kol nebuvo Palemono: kompiuteriai, lietuviški rašmenys ir šriftai | 17

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.09

тексті. Насправді це означало, що підготовлений або підготовлюваний текст, файл комп’ютерного документа, треба було надсилати разом із комплектом використаних у ньому шрифтів, а це було недобре: хто ж захоче встановлювати на свій комп’ютер кілька, а часом і з десяток незрозуміло звідки взятих і сумнівної якості несертифікованих шрифтів лише для того, щоб правильно прочитати один-два документи? Тим часом комп’ютерні мережі розширювалися, інтернет ставав дедалі функціональнішим і всюдисущим; почали з’являтися як електронні словники, що поширювалися на носіях, так і призначені для інтернету, а трохи згодом — електронні книжки. Поряд із традиційними публікаціями у друкованому вигляді почали з’являтися електронні версії. У цьому напрямі почали розвиватися й мовознавчі видання. А саморобні спеціалізовані шрифти з вільним кодуванням «без табу», цілком придатні для традиційного видавництва, стали великою й надзвичайно важкоподоланною перешкодою.

Змінювалося й програмне забезпечення для роботи з текстами. Найпопулярніший і найзвичніший для філологів засіб письма Microsoft Word, починаючи з восьмої версії, більш відомої як Word 97, давав змогу використовувати комп’ютерні шрифти, що містили набагато більше ніж 255 знаків: у них, як передбачав уже зміцнілий і авторитетний на той час Unicode, могло бути сотні й тисячі знаків. Шрифти саморобних описаних комплектів такими не були, але перспектива великих шрифтів, що відкривалася, здавалася привабливою. Адже в одному такому шрифті могли б уміститися всі спеціальні знаки, потрібні для праці філологів! Ще залишилося б місце і для звичайних традиційних літер різних абеток та їхніх варіантів, адже в один шрифт такого формату, хоча його місткість і не безмежна, можна помістити понад 65,5 тисячі різних знаків. Цю перспективу зробила ще реальнішою нова програма верстки друкованих видань InDesign, випущена компанією Adobe на межі тисячоліть; вона також підтримувала кодування символів Unicode та засновані на ньому шрифти (усі версії програми верстки Adobe PageMaker, якими користувалися раніше, крім останньої, сьомої, випущеної вже після появи InDesign і швидко занепалої, визнавали лише коди типу ANSI). Ідею одного шрифту з усіма знаками, потрібними для лінгвістики, просувало також те, що транскрибовані на комп’ютері діалектні тексти почали не лише видавати книжками, а й накопичувати в комп’ютерних сховищах та базах даних: розмаїття й численність шрифтів із знаками фонетичної транскрипції почали перетворюватися на плутанину, а свобода кодування знаків, відверто кажучи, вела до хаосу. Зрозуміло, це обмежувало можливості розвитку наборів знаків і породжувало сумніви щодо їхньої функціональності та користі. Одне слово, потреба в новому багатофункціональному шрифті, придатному і для друку, і для інтернету, і для баз даних, відчувалася всюди.

Державна комісія з литовської мови виступила з ініціативою створити такий шрифт. Восени 2002 року скликана нею робоча група зі створення нового шрифту зібралася на перше робоче засідання. А восени 2006 року, під час виставки Infobalt 2006, завершений і перевірений шрифт, яким фактично вже з 2004 року друкували книжки

BENDRINĖ KALBA 92 (2019)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351-7204

PETRAS SKIRMANTAS. Kol nebuvo Palemono: kompiuteriai, lietuviški rašmenys ir šriftai | 18

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.09

Новий шрифт для видавничої справи Palemonas було представлено громадськості. Група, яка створила Palemoną, крім того, підготувала й видала 2005 року книжку Lituanistinis šriftas Palemonas, більшу частину якої становить конкретна технічна інформація — згруповані за базовими літерами списки знаків із зазначенням унікодної назви та кодування кожного знака, а також схеми, які допомагають швидко знайти потрібний знак. Palemonas — мабуть, єдиний литовський комп’ютерний шрифт із настільки докладною документацією.

Під час роботи над Palemono, приблизно 2003 року з’явився його попередник — створений Fotonijos комерційний шрифт такого самого формату Aistika; його публічно представляли як перший литовський комп’ютерний шрифт. Хоча щодо цього можна й засумніватися (невже раніше поширювані тією самою Fotonijos TimesLT ir TimesLTAccented були нелитовськими?), Aistika все ж була першою справді вдалою роботою в цій галузі: литовські літери — не лише звичайні, а й чимала частина спеціальних — було втілено в сучасному шрифті з унікодним кодуванням. Aistika призначалася для інших продуктів Fotonijos — комп’ютерних словників, які вона поширювала, — але водночас давала змогу якісно писати як стандартними, так і наголошеними литовськими чи російськими літерами, містила грецькі літери, чимало знаків транскрипції та інших символів. Проте навіть Aistika не передбачала всіх знаків, потрібних для філологічних видань. Тому Palemonas залишається потрібним і після появи Aistikos, тим паче що його задумали як безкоштовний шрифт із вільним поширенням, і таким він залишається досі. Обидва ці шрифти з унікодним кодуванням сумісні між собою; узгоджено також кодування всіх наголошених літер (навіть тих, які не мають кодів Unicode). Тому текст литовською мовою — звичайний чи з позначеними наголосами, набраний будь-яким із них, — можна відтворити іншим без спотворень.

Із створенням Palemoną проблему спеціальних літер, потрібних для лінгвістичних і литуаністичних праць, було принципово розв’язано.

Отримано 2019 12 15

BENDRINĖ KALBA 92 (2019)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351-7204

PETRAS SKIRMANTAS. Kol nebuvo Palemono: kompiuteriai, lietuviški rašmenys ir šriftai | 19

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.09

ДО ПОЯВИ PALEMONAS: КОМП’ЮТЕРИ, ЛИТОВСЬКІ ГРАФЕМИ ТА ШРИФТИ

Анотація

У статті розглянуто труднощі, які довелося подолати під час підготовки філологічних видань із литовського мовознавства, що містили спеціальні графеми (поза межами стандартної литовської абетки), в останнє десятиліття XX століття, коли з появою комп’ютерного складання відбулися радикальні зміни в технологіях набору. Особливу увагу приділено значенню графічного інтерфейсу та можливостям, які він відкрив у комп’ютерах типу IBM PC, а також векторним шрифтам, що з’явилися разом із ним. Розглянуто тогочасні схеми кодування символів і становище литовської абетки в них. Головна увага у статті, однак, зосереджена на спеціальних лінгвістичних знаках, що використовуються в литовській філології (поза межами стандартних літер литовської абетки), та пов’язаних із ними технічних труднощах. Обговорено створені власними силами спеціальні комп’ютерні шрифти й набори шрифтів, які тоді використовував філологічний факультет Вільнюського університету для видання періодичних видань Baltistica і Kalbotyra, а також мовознавчих книжок із фонетично транскрибованими текстами литовських діалектів, знаками литовського наголосу (тону складу), так званою «фонетичною абеткою Геруліса» (тобто системою фонетичної транскрипції, заснованою на так званій Копенгагенській схемі транслітерації та фонетичної транскрипції й запровадженою у вивчення литовських діалектів видатним ученим Юргісом Герулісом), а також іншими знаками, необхідними для такого типу видань, яких не було в стандартних комп’ютерних шрифтах того часу. Слід визнати, що сфера використання цих створених власними силами шрифтів була досить вузькою й обмежувалася друком мовознавчих текстів на папері; отже, ці набори шрифтів не були універсальним засобом обміну інформацією, що й робило їх гіршими за інші, стандартні шрифти. У статті також розглянуто труднощі, спричинені цією неуніверсальністю та розмаїттям різновидів приватно створених шрифтів; особливо гостро проблема постала, коли виникла потреба публікувати мовознавчі тексти в інтернеті та збирати їх у бази даних із можливістю сортування й пошуку. Саме ці труднощі й нові вимоги, що з них випливали, стали головною причиною створення сучасного універсального комп’ютерного шрифту, який мав би охоплювати всі графеми, необхідні для мовознавчих текстів, особливо для литовського мовознавства.

BENDRINĖ KALBA 92 (2019)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351-7204

PETRAS SKIRMANTAS. Kol nebuvo Palemono: kompiuteriai, lietuviški rašmenys ir šriftai | 20

doi.org/10.35321/bkalba.2019.92.09

КЛЮЧОВІ СЛОВА: шрифт, спеціальні знаки для мовознавства, кодування, набір символів, кодова сторінка, стандарти кодування, ASCII, ANSI, Unicode, позначення наголосу на письмі, фонетична транскрипція

PETRAS SKIRMANTAS

Інститут литовської мови

вул. Петра Вілейшиса, 5, LT-10308 Вільнюс

[email protected]

BENDRINĖ KALBA 92 (2019)

www.bendrinekalba.lt

ISSN 2351-7204