LIETUVIŲ KALBOS MORFOLOGINĖ SANDARA IR JOS RAIDA

LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA

ЩОДО МОРФОЛОГІЧНОЇ БУДОВИ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ ТА ЇЇ РОЗВИТКУ

(Замість вступу)

A. VALECKIENĖ

§ 1. Основу морфологічної будови мови становлять словоформи. Більшість слів у мові має не одну, а кілька чи навіть кільканадцять форм. Словоформи об’єднує лексичне значення слова. Словам та їхнім формам властиві також граматичні значення, які є дуже абстрактними. Те саме граматичне значення може мати не якесь одне слово чи форма, а ціла їхня група. Граматичні значення усвідомлюються через зв’язок одних слів і форм з іншими словами та формами в мові. Вони тісно пов’язані також із лексичними, тобто конкретними, значеннями слів. В. Виноградов наголошує, що граматичне значення слова органічно входить до значеннєвої структури кожного слова¹.

Спираючись на граматичні значення слів, їхні морфологічні особливості та синтаксичні функції, у традиційному мовознавстві виокремлюють певні групи, або типи, слів, які називають частинами мови. Частини мови (іменник, прикметник, числівник тощо) становлять основні морфологічні категорії. Морфологічними категоріями вважають також властиві частині мови загальні морфологічні особливості, що охоплюють її слова (наприклад, рід, число, відмінок тощо). Зовнішніми засобами вираження цих морфологічних категорій, які визначають і морфологічну структуру типів слів, є словоформи. Граматичне значення форм, що становлять певну морфологічну категорію, є водночас і значенням цієї морфологічної категорії. Обидві сторони морфологічних категорій (формальна й семантична) становлять нерозривну цілість.

§ 2. Словоформи найчастіше мають зовнішні формальні категорійні показники. У флективних мовах (до яких належить і литовська мова) такими показниками зазвичай є різні афікси (закінчення, суфікси, префікси). Іноді словоформи утворюються за допомогою різного чергування голосних (так званої «внутрішньої флексії»), наголосу й інтонаційного акценту. Останні засоби творення форм у литовській мові зазвичай поєднуються з афіксами. У литовській мові, як і в інших споріднених із нею мовах, уживаються також аналітичні

¹ В. В. Виноградов, Русский язык, Москва—Ленинград, 1947, p. 33.

5

форми, утворені з повнозначного та допоміжного слова, що не має власної номінативної функції. Граматичне значення аналітичних форм виникає не зі значень складників форми, а із семантичного синтезу всього словосполучення. Це цілком нові форми, що мають власне специфічне граматичне значення. Для литовської мови характерні аналітичні форми дієслова, які називають складеними й які, поряд із простими формами, утворюють власну самостійну систему дієвідмінювання. (Структура й основні функції складених перфектних форм литовських дієслів у зіставленні з простими формами розглядаються у статті цього видання «Складені перфектні форми часів і способів дієслова в літературній литовській мові».)

§ 3. Морфологічні категорії виражаються не морфологічними особливостями окремого слова, а сукупністю функціонально відповідних форм. Наприклад, у литовській мові категорія роду іменників має кілька формальних категорійних показників. Форми чоловічого роду характеризуються закінченнями називного відмінка однини -as, -is, -ys, -us, -uo; форми жіночого роду — закінченнями -a, -ė, -i, -is, -uo. Форми називного відмінка однини чоловічого й жіночого родів, що мають однакові закінчення, розрізняються іншими формами системи відмінювання слів цієї ж групи. Наприклад, іменники чоловічого роду із закінченням називного відмінка однини -is мають закінчення давального відмінка однини -iui (dantis, dančiui), тоді як іменники жіночого роду з таким самим закінченням називного відмінка однини мають закінчення давального відмінка однини -iai (akis, akiai) тощо. Отже, морфологічні категорії в мові зазвичай функціонують як певні системи форм. Усередині системи граматична форма достатньо чітко визначена й без окремого категорійного показника. Наприклад, у литовській мові поряд із парадигмою числівника «10»: dešimtis, dešimties, dešimčiai, dešimtį, dešimtyje утвердилася й така парадигма: dešimt, dešimties||dešimt, dešimčiai, dešimt, dešimtimi, dešimtyje. У цій останній системі форма dešimt, яка не має формального показника категорії відмінка, розуміється як форма називного, знахідного, а іноді й родового відмінка однини.

Формальні показники окремих морфологічних категорій можуть збігатися. Наприклад, закінчення -as у литовській мові синкретично позначає категорії роду, числа й відмінка іменних частин мови та займенників, тобто слова із закінченням -as граматично визначаються як форми називного відмінка однини чоловічого роду.

Деякі невідмінювані слова можуть і не мати зовнішніх формальних категорійних показників. Наприклад, особливості та граматичне значення прийменників як морфологічної категорії виявляються з того, з якими словами сполучається певний прийменник (тому розрізняють прийменники, що вимагають родового, знахідного та інших відмінків).

§ 4. Розглядаючи у морфології словоформи, не можна відриватися від морфологічної структури цілого слова й типів слів. Таким чином, морфологія охоплює науку не лише про словоформи та їхні системи, а й про морфологічні типи слів та морфологічні ознаки слів, — про морфологічну природу цілого слова, навіть морфологічно неподільного.

6

У морфології зазвичай досліджують також способи словотворення. Якщо виокремити словоскладання як специфічний спосіб словотворення, інші основні засоби творення слів і словоформ збігаються (суфікси, закінчення, префікси). У литовській мові те саме закінчення може бути засобом творення нового слова та показником форми, наприклад: молодший брат утворений за допомогою закінчення -іс від слова молодий; закінчення -тіс також характеризує цей похідний іменник як форму називного відмінка однини чоловічого роду. (Сферу словотворення у цьому виданні представляють статті: «Про дослідження творення гідронімів» і «Складені частки литовської мови».)

Об’єкт науки про морфологію тісно пов’язаний з об’єктом синтаксису — словосполученнями й реченнями. Синтаксична функція слова є одним із критеріїв поділу на частини мови. Із синтаксичної функції слів та їхніх зв’язків з іншими словами в реченні виявляється також граматичне значення слів. Граматичне значення деяких морфологічних категорій можна з’ясувати лише через їхній синтаксичний аналіз. Наприклад, граматичне значення прийменника усвідомлюється у словосполученнях тих слів, синтаксичні відношення між якими він позначає (найчастіше дієслова й іменника). (Див. статтю цього видання «Значення і вживання прийменника į у сучасній литовській мові».) З іншого боку, закономірності сполучуваності слів у реченні іноді також частково залежать від особливостей їхньої морфологічної структури. Яскравим прикладом тут є дієприкметники. Дієприкметники мають морфологічні властивості і дієслова, і прикметника. Тому вони можуть виконувати атрибутивну й предикативну функції (останню — в оповідному мовленні). Крім того, деякі дієприкметники виконують ніби проміжну функцію між предикативною й атрибутивною. У таких випадках вони виражають у реченні другорядну дію або стан і мають подвійні синтаксичні зв’язки з іншими словами; функціонально такі дієприкметники пов’язані зі словом, що виражає основну дію (зазвичай дієсловом), і зі словом, що позначає суб’єкта дії (зазвичай іменником), пор.: Дитина, стомившись, перестала бігати. Остання функція дієприкметників розглядається у статті цього видання «Атрибутивно-предикативне вживання дієприкметників литовської мови». Тут особливо виразно виявляються й особливості морфологічної структури самої категорії дієприкметника.

§ 5. Мова постійно змінюється. «Кожен період розвитку мови створює щось нове, і це, у міру поступових змін мови, стає основою її подальшого розвитку»². У мові змінюються і лексика, і граматична будова, але все — неоднаковою мірою. Зміни лексики помітні дещо більше. З кожною новою зміною суспільного устрою мова поповнюється новими словами, а деякі слова виходять з ужитку. Граматична, а особливо морфологічна будова мови змінюється дуже повільно й незначно. Однак протягом тривалішого часу й тут можна помітити певні зміни: змінюються словоформи та системи форм, змінюється граматичне значення слів і форм та природа морфологічних категорій, утворюються навіть нові морфологічні категорії.

² І. А. Бодуэн де Куртенэ, Избранные труды по общему языкознанию, т. 1, Москва, 1963, р. 67.

7

У литовській мові до найхарактерніших форм, що зникають, належать форми двоїни, які ще трапляються у творах художньої літератури та в деяких діалектах. Як система форми двоїни вживаються лише в західній частині жемайтського діалекту. В інших діалектах форми двоїни збереглися вже не в усіх словах (найчастіше лише в деяких давніших, за значенням пов’язаних із самою людиною або її побутом). Так само вживаються вже не форми двоїни всіх відмінків (живучішими є називно-знахідні форми чоловічого роду, наприклад: dù výru). Форми двоїни іменників зазвичай уживаються з формами числівників dù, dvi, abù, abi. (Див. статтю цього видання «Двоїна іменників литовської мови».) Як бачимо, форми двоїни цих числівників, утвердившись як нормативні, завдяки принципу узгодження слів у реченні ще певний час допомагають зберігатися відповідним формам двоїни іменників.

Архаїчними в литовській мові є також постпозиційні місцеві відмінки, утворені від різних відмінків за допомогою постпозицій, особливо адесив і аліатив. Останні два відмінки в сучасній литовській мові трапляються лише в окремих застиглих формах (наприклад: velniõp, vakarõp, namiẽpi тощо). Ширше ці відмінки відомі зі старих писемних пам’яток. Ілатив ще живий у східноаукштайтських діалектах і вживається після дієслів руху (išėjo miškañ). Подекуди цей відмінок уже має ознаки зникнення: його змішують із внутрішнім місцевим відмінком (miškė). (У цьому виданні надруковано статтю про історію форм множини внутрішнього місцевого відмінка (інесиву).)

Форми слів, що зникають, ізолюються в мові й певний час існують як своєрідні релікти. Іноді вони зберігаються у фразеологічних сполуках навіть дуже довго. Однак із зникненням одних форм з’являються інші, що виконують ту саму функцію. Завдяки цьому граматична система мови залишається неушкодженою, і мова без жодних перешкод виконує комунікативну функцію. Наприклад, у литовській літературній мові замість постпозиційних місцевих відмінків утвердилися прийменникові конструкції (їде до міста, іде додому||у напрямку додому, живе в нас тощо). Функцію форм, що зникають, можуть перебирати й інші наявні в мові форми. Наприклад, функцію форм двоїни перебирають форми множини³. Унаслідок цього дещо змінюється граматичне значення форм множини й характер самої категорії числа.

§ 6. Одним із найпомітніших процесів розвитку граматичної будови мови є лексикалізація форм окремих відмінків, або адвербіалізація. Форми відмінків деяких слів у міру поступових змін мови відриваються від своєї парадигми, втрачають будь-який граматичний зв’язок із формами інших відмінків (а отже, і своє попереднє граматичне значення) та стають самостійними — лексикалізуються. Вони починають виконувати нові, прислівникові функції. Спільний формальний показник відмінка (застигле закінчення), після розриву формою попередніх зв’язків з усією парадигмою, втрачає категорійне значення. Таким чином, з погляду сучасної мови, прислівники-

³ Імовірно, форми двоїни почали зникати саме тому, що за своїм граматичним значенням протиставлялися в мові формам однини разом із формами множини.

8

Форми відмінків, що стали прислівниками, вже не можна зіставляти з іншими формами, які зберегли те саме закінчення й мають значення відмінка. Не всі форми відмінків, що виконують функцію прислівника, однаково відірвані від своєї системи відмінювання. Зазвичай прислівниковими вважають форми відмінків, до яких уже не можна додати означення. За ізольованими формами відмінків можуть утворюватися нові прислівники з тим самим формантом. Таким чином, ізольована форма відмінка в іншій системі граматичних явищ (у категорії прислівника) знову може стати продуктивною. (Див. у цьому виданні статтю «Прислівникове вживання родового відмінка однини та прислівники з формантами -(i)os, -ės у сучасній литовській мові». Із категорії прислівника в цьому виданні також друкується інша стаття «Прислівники з формантом -(i)ai у північно-західних аукштайтських говірках».)

§ 7. Морфологічна структура мови є складною системою. Усі явища морфології пов’язані між собою. Зі зміною одного явища дещо змінюються й інші. Іноді невелика, незначна зміна в морфологічній системі може спричинити й дуже великі зміни. Закон аналогії має дуже велике значення для розвитку морфологічної системи мови. Форми, що утворюють системи, впливають одна на одну. За формою якогось відмінка в одній парадигмі вирівнюються форми відповідних відмінків інших парадигм або за парадигмами одного типу — цілі парадигми іншого типу. У певних випадках змінюється навіть лексична морфема. Наприклад, у литовській, як і в інших індоєвропейських мовах, парадигми займенників 1-ї та 2-ї особи складаються з суплетивних форм, тобто окремі відмінки цих парадигм мають різні корені, пор. лит. я, мене, мені тощо, ми, нас, нам, нас тощо. У парадигмі однини займенника першої особи корінь називного відмінка я відрізняється від кореня інших відмінків мен-; парадигма множини в літературній мові ще різноманітніша. Тут можна розрізнити навіть чотири корені (мес, мус-, мум-, мус). У діалектах парадигма множини займенників першої особи вирівнюється за аналогією. За формами давального й орудного відмінків множини, що мають корінь мум-, утворюються й форми інших непрямих відмінків із тим самим коренем, наприклад: род. мумі, мумі, мум, мумес, зн. мумус, муміс, мумс і мумі, мумі, мум (як родові), місц. мумисе, мумісе, мумес, мумі (поряд із мусіє); іл. мумісна. Подібна аналогія відбувається і в парадигмі множини займенників другої особи. Парадигми однини й множини займенників першої та другої особи, відрізняючись своїми коренями, пов’язані між собою менш тісно, ніж відповідні парадигми інших займенників чи іменних слів. З погляду значення форми займенників я і ми, ти і ви також можна трактувати як самостійні слова. Тому між парадигмами займенників я і ми, ти і ви відбувається аналогічне творення форм. Форми однини впливають на форми множини. Наприклад, багато згаданих вище та інших форм відмінків множини мають закінчення відповідних відмінків однини, пор.: род. мн. мумі (за зразком род. одн. мене, з носовим голосним за зразком знахідного відмінка однини іменників), мумес (за зразком род. одн. менес із закінченням іменників основи на ė), мум (…

9

бути, за структурою подібну (з однієї лексичної морфеми) форму род. в. одн. mán, яка фонетично скоротилася з manė), mūsų (за аналогією з mano); дав. в. мн. mūmienai (за аналогією з дав. в. одн. mānienai зі старим закінченням -ie <ei, пор. пр. mennei), знах. в. мн. mūmi (за аналогією зі знах. в. одн. mànį) та mumį, mūm, як форми родового відмінка множини; місц. в. мн. mùmy, mùsyje (за аналогією з місц. в. одн. manỹ(ję)), mumės (за аналогією з місц. в. одн. munė (жмуд.) зі старим і-основним іменниковим закінченням -ė, до якого додалося характерне для множини -s), адесив мн. mùsip (за аналогією з адесивом одн. manip) тощо.

Своєрідне відмінювання займенників 1-ї та 2-ї особи в литовській мові зазнало значного впливу відмінювання іменників і займенників третьої особи; пор. форми займенників 1-ї особи, утворені за відповідними формами відмінків іменників основи на i: род. одн. munės (жмуд.), оруд. одн. manim(i), місц. одн. manyje, munė (жмуд.), місц. мн. mumys(ė); за відповідними формами відмінків займенників третьої особи: оруд. мн. m umais (за jais), місц. мн. mūsuose (за juose), дав. мн. mūmiem (імовірно, за jiem) тощо. У відмінюванні займенників, що не мають категорії роду, є дуже багато різноманітних взаємоперехресних аналогій; їх дослідження — завдання окремої статті.

Треба сказати, що зміни в одній мовній сфері часто переходять в іншу, наприклад із фонетики в морфологію. Через фонетичний збіг деяких відмінкових закінчень в окремих парадигмах у литовській мові зникає відмінювання іменників і прикметників основи на u, а також приголосне відмінювання іменників; значно послабилося й відмінювання іменників основи на i. Унаслідок цього дедалі більше утверджується й поширюється відмінювання основ на a та ia.

§ 8. У процесі розвитку морфологічної будови мови з часом одні форми або їхні системи виявляються продуктивними, інші залишаються поряд із продуктивними як другорядні паралельні форми або як винятки. Отже, у морфологічній системі мови постійно наявні так звані дублети деяких форм. Продуктивні й найуживаніші форми зазвичай фіксуються в граматиках як нормативні. Однак продуктивність форм, а разом із нею й деякі граматичні норми також змінюються. У кожному періоді розвитку мови є морфологічні явища більш стійкі й такі, що змінюються швидше. У тій сфері, де відбуваються зміни, граматичні норми можуть змінитися й за короткий період розвитку мови. Наприклад, порівняно з граматикою J. Jablonskio 1901 року, нині нормативними вважаються інші форми деяких відмінків іменників u-, i- та приголосного відмінювання, пор.: у граматиці J. Jablonskio наз. мн. ãkmenės, šėsers, dùkteres, але mėnesiai (нині ãkmenys, šėserys, dùkte-rys), місц. одн. sūnūje, žmogūje, vaisiūje, puōdžiūje (нині sūnuje, žmoguje, vaisiuje, puōdžiuje), оруд. одн. patimi (нині pačiu), місц. одн. patimė (нині pačiame) тощо.

Досліджуючи морфологічну будову мови та її розвиток, важливо в кожному періоді розвитку мови виокремлювати продуктивні й непродуктивні форми, визначати напрям розвитку певних морфологічних явищ і всієї морфологічної системи.

10