MOKSLO KALBOS KULTŪROS IR TERMINOLOGIJOS PROBLEMOS

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXIV(1985)

ЛАЙМУТЕ БАЛОДЕ

ПРО ЛАТИСЬКУ Й ЛИТОВСЬКУ ЛІНГВІСТИЧНУ ТЕРМІНОЛОГІЮ (ПОДІБНІСТЬ І ВІДМІННОСТІ)

У перших граматиках латиської та литовської мов (XVII—XVIII ст.) уживалися латинські лінгвістичні терміни. Перші спроби створити терміни рідною мовою належать до початку XIX ст. Кілька латиських лінгвістичних термінів виявлено в книжці К. Елферфельда «Līksmības grāmata» (1804), наприклад: jumis «дифтонг», neskanis «приголосний», skandinieks «голосний», проте ці неологізми не знайшли відгуку в мовознавстві й не вживалися наступними авторами. Слід також згадати книжку А. Стендера «Vācu valodas un vārdu grāmata» (1820), у якій уже знаходимо такий загальновідомий термін, як locīšana «відмінювання, дієвідмінювання». Засновником латиської морфологічної термінології можна вважати Ю. Нейкена (Vācu valodas mācība priekš latviešiem, ч. 1 — 1850, ч. 2 — 1859); його перу належать такі терміни, як celms «основа», īpašības vārds «прикметник», līdzskanis «приголосний», patskanis «голосний», vienskaitlis «однина» та ін.

У литовській мові початок формування граматичної термінології також припадає на першу половину XIX ст., хоча й на дещо пізніший час. К. Касакаускакіс у литовській граматиці (1832) уживає такі загальновідомі й нині терміни, як aukštesnis laipsnis «вищий ступінь», aukščiausias laipsnis «найвищий ступінь», balsis «голосний», doibalsis «дифтонг» та ін.

У 50—70-х роках XIX ст. термінологічна лексика латиської мови починає розвиватися порівняно швидко. У цей період молодолатиші та інші прогресивні діячі публікують багато оригінальних і перекладних статей та книжок. Слід згадати Ю. Алунана, А. Кронвальда, К. Бєзбардіса, М. Каудзите, А. Стерсте. Особливо багато вдалих термінів створив А. Стерсте (Latviešu valodas mācības sistemātisks kurss, ч. 1 — 1879, ч. 2 — 1880), наприклад: tagadne «теперішній час», pagātne «минулий час», nākotne «майбутній час», uzruna «звертання», pakārtojums «підпорядкування» та ін. А. Стерсте першим приділяв велику увагу термінам синтаксису.

У розвитку литовської лінгвістичної термінології в другій половині XIX ст. важливу роль відіграли наукові праці С. Даукантаса,

11

І. Юшки, А. Баранаускаса, К. Яуноса. Наприклад, перу С. Даукантаса належать такі вдалі й досі живі терміни, як būdvardis «прикметник», daiktavardis «іменник», trumposios balsės «короткі голосні» та ін.; І. Юшка створив такі терміни, як galūnė «закінчення», šaknis «корінь», skiemuo «склад», įvardis «займенник», skaitvardis «числівник» та ін.; А. Баранаускас — raidė «літера», rašyba «правопис», sakinys «речення», tarmė «діалект», žodynas «словник, лексика»; К. Яунос — kamienas «основа», priesdėlis «префікс», priesaga «суфікс», šnekta «говір», patarmė «підговір», особливо в галузі акцентології, наприклад: kirtis «наголос», priegaidė «інтонація (складу)» та ін.

У цей період в обох порівнюваних системах латиської та литовської мов характерним було співіснування численних різновидів позначень одного й того самого поняття, наприклад: латиськ. patskanis, pašskanis, vienskanis, balsskanis, vokālis «голосний».

До початку XX ст. термінологія латиської мови розвивалася поступово, природно, тоді як у литовській мові в силу історичних обставин цей процес затримувався, а на початку XX ст. у галузі мовознавчої термінології стався ніби вибух. У подальшому бурхливому розвитку лінгвістичної лексики величезну роль відіграли наукові праці І. Яблонскіса та К. Буги. Особливо слід відзначити граматики І. Яблонскіса (1901, 1911, 1919 та ін.). Майже всі терміни синтаксису й пунктуації створив І. Яблонскіс, наприклад: papildinys «додаток», pažyminys «означення», tarinys «присудок», veiksnys «підмет»; kablelis «кома», klaustukas «знак питання», šauktukas «знак оклику». Засади термінології лексикології, етимології, ономастики й топоніміки заклав К. Буга, наприклад: skoliniai «запозичення», svetimybės «іншомовні слова», asmenvardžiai «антропоніми», vietovardžiai «топоніми».

У 20-х роках XX ст. у Латвії було створено Термінологічну комісію, яка кілька років працювала над унормуванням латиської наукової термінології. Під керівництвом цієї комісії було укладено й списки мовознавчих термінів. Однак, оскільки комісія проіснувала порівняно недовго, розроблення термінів переважно було справою окремих учених. Велику роль в уніфікації та стабілізації латиської лінгвістичної термінології відіграли наукові праці К. Мюленбаха та Я. Ендзелінса.

Систематична й безперервна робота над мовознавчою термінологією латиської та литовської мов ведеться за радянських часів. Керівництво систематизацією й уніфікацією здійснюють термінологічні комісії академій наук обох республік. Слід відзначити дискусію з питань латиської граматичної термінології, що розгорнулася 1951 р. на сторінках газети «Skolotāju avīze». У ній узяли участь багато вчених, учителів, викладачів вишів. Однією з тен-

12

денцій цієї дискусії був захист загальноприйнятих інтернаціональних термінів.

У 1961 р. у Литві було захищено кандидатську дисертацію А. Балашайтаса «Історія литовської лінгвістичної термінології». Такої праці дуже бракує в латиському мовознавстві. У 1963 р. вийшов словник лінгвістичних термінів латиської мови (Valodniecības terminu vārdnīca; укладачі Р. Грабіс, Дз. Барбаре, А. Бергмане). Словник лінгвістичних термінів литовської мови ще тільки чекає своєї черги.

Такими є в найзагальніших рисах основні віхи історії лінгвістичної термінології латиської та литовської мов.

Сучасні способи творення термінів як у латиській, так і в литовській мовах однакові, хоча пропорції їх застосування різняться:

1. Інтернаціональні терміни, наприклад: латис., лит. gramatika, латис. fonētika — лит. fonetika, homonimi — homonimai.

2а. Терміни-неологізми, самостійно утворені з елементів власної мови за допомогою афіксації, складання слів або творення словосполучень, наприклад: лат. piedēklis «суфікс», divdabis «дієприкметник», vajadzības izteiksme «дебітив»; лит. skyryba «пунктуація», veiksmažodis «дієслово», tiesioginė nuosaka «дійсний спосіб». Дуже часто терміни-неологізми, що виникли самостійним шляхом на ґрунті рідної мови, надзвичайно важко відрізнити від термінів-кальок.

2б. Терміни-неологізми-кальки:

2б1) з німецької мови, наприклад: латис. lietvārds — Dingwort (у литовській мові калькування з німецької трапляється значно рідше);

2б2) з російської мови, наприклад: латис. saskaņojums — узгодження, ciešamā kārta — пасивний стан; лит. prokalbė — прамова, kiekiniai — кількісні, латис. atgriezeniskie — лит. sangražiniai — зворотні;

2б3) з латинської мови, наприклад: лит. laipsnis — gradus, dalyvis — participium, priegaidė — accentus.

Більшість кальок, так само як і лексичних інтернаціоналізмів, можна назвати інтернаціональним пластом термінології, оскільки одна й та сама словотвірно-семантична модель (найчастіше первісно латинська) повторюється в багатьох мовах.

Під час зіставлення сучасних лінгвістичних термінів латиської та литовської мов ¹ можна відзначити такі закономірності.

¹ Зіставний аналіз проведено на матеріалі словників: Valodniecības terminu vārdnīca (Rīgā, 1963.—256 lpp.); Balkevičius J., Kabelka J. Latvių-lietuvių kalbų žodynas (V., 1977.—760 p.), а також різних книг і статей з мовознавства.

13

1. Як і слід було очікувати, багато термінів в обох мовах мають інтернаціональну основу, напр.: латис. afrikata — лит. afrikata, латис. і лит. baltistika, leksika, латис. terminoloģija — лит. terminologija. Переважна більшість інтернаціональних мовознавчих термінів належить до загальної лінгвістики та фонетики. Інтернаціональні терміни в обох мовах підпорядковуються загальним фонетичним і морфологічним правилам, напр.: латис. bilingvisms — лит. bilingvizmas, латис. indoeiropiestika — indoeuropeistika. Нерідко в обох мовах термін має ту саму інтернаціональну основу, але різні суфікси, напр.: modalitate — modalumas; diakritiskā zīme — diakritinis ženklas, matemātiskā lingvistika — matematinė lingvistika (прикметникам з інтернаціональною основою латиський суфікс -isk- зазвичай відповідає литовський -in-).

2. Численну групу термінів-інтернаціоналізмів латиської мови становлять терміни, яким у литовській мові відповідають питомі слова, напр.: латис. defise — лит. brūkšnelis, nomens — vardažodis, partikula — dalelytė, semikols — kabliataškis. До цієї групи належать, зокрема, усі назви відмінків, напр.: латис. nominatīvs — лит. vardininkas, латис. genitīvs — kilmininkas. У литовській мові назви відмінків створив Й. Яблонскіс. У латиській мові також була спроба створити такі назви (Г. Тауріньш, К. Мюленбах), напр.: vārdotājs, saķulis «називний відмінок», devējs «давальний відмінок», attiecūlis «орудний відмінок», але ці неологізми не закріпилися в мовознавчій лексиці. Хоча трапляються випадки, коли поряд з інтернаціональним терміном паралельно вживається власне латиське слово, напр.: латис. adjektīvs, īpašības vārds — лит. būdvardis; латис. labials, lūpu — lūpinis; латис. prefikss, priedēklis — priešdėlis, усе ж у латиській мові інтернаціональних мовознавчих термінів значно більше, ніж у литовській.

3. У литовській мові майже немає таких інтернаціональних лінгвістичних термінів, яким у латиській відповідало б незапозичене слово. Можна навести лише один приклад: латис. jauninājums — лит. inovacija, але останнім часом у латиській мові дедалі частіше вживається також інтернаціоналізм inovācija.

4. Багато термінів у латиській та литовській мовах ґрунтуються на матеріалі власної мови. Це і слова, що без змін перейшли до термінології із загальновживаної лексики, напр.: латис. galotne — лит. galūnė «закінчення», skaņa — garsas «звук», і спеціальні афіксальні утворення — префіксальні: латис. prevārds — лит. prielinksnis «прийменник», суфіксальні: латис. teikums — лит. sakinys «речення», латис. pakārtojums — лит. prijungimas «приєднання». На основі власної лексики утворено також терміни-складні слова: латис. divskanis — лит. dvibalsis «дифтонг», personvārds — asmenvardis «антропонім», а також терміни-словосполучення: латис. apgriezta vārdu kārta — atvirkštinė žodžių tvarka «зворотний порядок слів», lielais burts — didžioji raidė

14

«велика літера» тощо. Як свідчать наведені приклади, у латиській та литовській мовах існує чимало ідентичних і частково ідентичних лінгвістичних термінів (тобто таких, що збігаються за внутрішньою і зовнішньою формою або лише за внутрішньою формою). Семантично ідентичні, напр.: латис. atvērta zilbe — лит. atviras skiemuo, ciets lidzskanis — kietasis priebal-sis, izsaukuma zīme — šauktukas, jautājuma zīme — klaustukas.

Існує група термінів, що виражають однакові поняття, але утворені з використанням різних семантичних одиниць, напр.: латис. domuzīme (дослівно литовською minties ženklas) — brūkšnys, lāpāmais vokālis (дослівно литовською lopomasis balsis) — pridedamasis balsis.

Деякі більш своєрідні випадки відповідності мовознавчих термінів, напр.: латис. sakne відповідає лит. šaknis (терміни однакового семантичного походження), пор. лат. radix, рос. корень, нім. Wurzel, фр. racine, італ. radice, англ. root, ісл. rot та ін., але лит. celms — лит. kamienas «основа» (основою цих термінів стали назви різних частин дерева: у латиській мові — пня, у литовській — стовбура). Латиському celms відповідає, напр., польськ. pień, а литовському kamienas — нім. Stamm, англ. stem. Російський термін основа можна порівняти з грецьким thema «основа», фр. thème, італ. tema. Ще один приклад: латис. pēdinas і лит. kabutės «лапки» виникли на основі рідної мови, але в основі латиського слова лежить іменник pēda «ступня, стопа», а в основі литовського терміна — дієслово kabėti «висіти».

Незвичайне співвідношення між термінами латис. kols — лит. dvitaškis «двокрапка» та латис. divpunkte — лит. praleidimo ženklas «знак пропуску». За внутрішньою формою ідентичні лит. dvitaškis і латис. divpunkte, але вони позначають різні поняття (хоча раніше й у латиській мовознавчій термінології термін divpunkte вживався у значенні «двокрапка»).

Ні в литовській, ні в російській мові немає такого узагальнювального слова, як латиський термін locīt (об’єднує латис. deklinēt — лит. linksniuoti, konjugēt — asmenuoti) «відмінювати і дієвідмінювати». Зокрема, його можна порівняти з лит. kaityti «(з)мінювати, словозмінювати», хоча цей термін має ширше значення.

У литовській мові є три терміни: dalyvis, pusdalyvis, padalyvis, яким у латиській мові відповідають lokāmais divdabis, daļēji lokāmais divdabis, nelokāmais divdabis «дієприкметник, дієприслівник», однак у литовській немає такого узагальнювального терміна, як divdabis.

Паралельні терміни (інтернаціональний термін і його питомий відповідник) уживаються в обох мовах, але в латиській значно частіше, напр.: латис. adverbs, apstākļa vārds — лит. prieveiksmis; латис. akc entēt, uzsvērt — лит. kirčiuoti; латис. saiklis, konjunkcija — лит. jungtukas.

15

У таких випадках, коли існують паралельні терміни, похідні слова, як правило, утворюються від терміна з інтернаціональною основою, напр.: латис. verbs, darbības vārds — лит. veiksmāzodis «дієслово», але латис. verbals — лит. veiksmāžodinis «дієслівний», латис. verbalizēties — лит. veiksmāžodėti.

Як видно, у латиській і литовській лінгвістичній лексиці багато спільного. Основна відмінність — більша питома вага інтернаціоналізмів у латиській мові. Це можна пояснити, по-перше, тривалими, усталеними традиціями творення національної термінології в обох мовах. По-друге, внесок видатних мовознавців (І. Яблонскіса, К. Буги) у розвиток литовської термінології був вагомішим. У колі зацікавлень Я. Ендзелінса питання лінгвістичної термінології посідали далеко не центральне місце, а термінологічні пропозиції деяких менш авторитетних мовознавців не прижилися.

В останнє десятиліття як у латиській, так і в литовській мові з’являється дедалі більше інтернаціональних мовознавчих термінів. Особливо виразно ця тенденція проявляється в термінології сучасного синтаксису (лит. agentas, beneficientas, abetantas) і фонетики (лит. intonologija, dispersija, apofonija), але чимало інтернаціональних термінів з’являється і в інших галузях мовознавства (латис. okazionālismi; лит. kontinuumas, sintopija, diatopija, prozodema). Набагато рідше трапляються нові терміни, утворені з елементів рідної мови (лит. dūrinys «складне слово», gatvėvardis «назва вулиці»); водночас видається, що в цьому відношенні литовські термінологи й надалі активніші.

СПИСОК ЛИТЕРАТУРЫ

Balašaitis A. Lietuvių dialektologijos terminai.— Lietuvos TSR Mokslų Akademijos darbai. A serija, 1959, t. 2, p. 205—222.

Balašaitis A. Lietuvių kalbos akcentologijos terminai.— Lietuvos TSR Mokslų Akademijos darbai. A serija, 1960, t. 1, p. 199—209.

Balašaitis A. Lietuvių kalbos fonetikos terminai.— Lietuvos TSR Mokslų Akademijos darbai. A serija, 1961, t. 1, p. 183—205.

Debates per gramatisko terminoloģiju.— Skolotāju Avīze, 1951, 2. martā—25. maijā.

Strautiņa V. Valodniecības terminoloģijas attīstība 19. gadsimta 50.—70. gados.— In: Latviešu valodas teorijas un prakses jautājumi. Rīga, 1967, 103.—107. lpp.

Valodniecības terminu vārdnīca / Sast. R. Grabis, Dz. Barbare, A. Bergmane.— Rīga, 1963, 256 lpp.

Балашайтис А. История литовской лингвистической терминологии: Автореф. дис.... канд. филол. наук.— Вильнюс, 1961.

Грабис Р. О развитии и разработке латышской терминологии.— Тр. Ин-та яз. и лит-ры АН ЛатССР, 1953, т. 2, с. 171—186.

Грабис Р. Разработка научной терминологии и составление терминологических словарей в Латвийской ССР.— В кн.: Вопросы разработки научно-технической терминологии. Рига, 1973, с. 5—22.

Крупопас И., Гайвенис К. Терминологическая работа и подготовка терминологических словарей в Литовской ССР.— В кн.: Вопросы разработки научно-технической терминологии. Рига, 1973, с. 23—36.

16