LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXVII (1988)

LIETUVIŲ KALBA IR BILINGVIZMAS

ВАЛЕРІЮС ЧЕКМОНАС

ФУНКЦІОНУВАННЯ МОВ І БІЛІНГВІЗМ

(На матеріалі рамашканських говірок)

1. У статті описується сучасна соціолінгвістична ситуація в північно-східній частині Вороновського району Гродненської області БРСР, а за даними усної традиції реконструюються основні етапи її історії за останні півтора століття.

Досліджувані говірки розташовані в (мікро)ареалі між селами Беняконі, Девянішкес, Геранени, Переганці та селищем міського типу Вороново (див. карту-схему 1). Далі цей (мікро)ареал називається рамашканським (село Геранени до нього не входить).

У 1959 р. литовську говірку села Рамашканці (лит. Ramaškõnys) обстежив Й. Шукіс. Уже тоді в Рамашканцях і навколишніх селах литовська мова не була мовою повсякденного спілкування. «Мало сімей, у яких удома розмовляють литовською, хоча майже всі жителі віком понад 30 років уміють говорити литовською або принаймні розуміють цю мову»; основною мовою населення стала білоруська і, на думку Й. Шукіса, «лише в селах біля костелу та колишніх маєтках більшого поширення набула польська» (Шукіс, 1960, с. 177). У листопаді 1977 р. ми зробили магнітофонні записи місцевого литовського, білоруського та польського мовлення в селах Станіши (лит. Stan’š·ei) і Тусаманці (лит. Tūsamon’ys¹). У липні—серпні 1983 р. проведено суцільне

¹ Литовські назви сіл і цитати з магнітофонних записів подано в транскрипції. Складові інтонації в говірці дуже часто не мають фонологічного значення. Окремі інформанти (особливо із сіл Станіши й Тусаманці) спорадично вимовляють короткі наголошені голосні (зазвичай наприкінці слів), а також інтонації /ˈi/ та /ˈu/ у дифтонгічних сполученнях. Характерно, що назву Tūsamon’ys усі інформанти вимовляють із коротким /ū/. Наголошені короткі голосні та складові інтонації часто з’являються у словах під емфазою і використовуються для реалізації певних фразових контурів. Те саме спостерігається й у білоруському мовленні інформантів (особливо тих, хто перейшов на білоруську вже в зрілому віці). Монофтонги в литовському діалектному мовленні акцентуйовано відповідно до традиції, щоб зробити їх доступнішими для читача.

У литовських текстах знаком /æ/ позначається ширше, ніж у літературній мові, /e/ (у більшості інформантів це просто /a/); крапка вгорі після приголосного вказує на невеляризований характер твердих шиплячих і /r/; знаком /α/ позначається короткий редукований /a/; /э/ позначає звук середнього ряду середнього піднесення (на зразок російського або білоруського /е/).

Ненаголошені довгі голосні для говірки нехарактерні. Наголошені голосні за тривалістю подібні до білоруських наголошених. Клітики зазвичай не мають наголосу; зрідка люди старшого покоління вимовляють із довгим /ā/ присвійний займенник -ma ‘тама’.

37

обстеження сіл рамашканського ареалу (усі вони позначені на карті-схемі 1, де їхні назви подано білоруською мовою). Під час експедиції було зроблено магнітофонні записи всіх місцевих говірок загальною тривалістю понад 12 год. Багатьох носіїв говірок опитували за спеціальною програмою, щоб з’ясувати їхнє розуміння сучасної соціолінгвістичної ситуації в цій місцевості та її історії. Статтю написано на основі зазначених матеріалів; вона передує дослідженню процесів мовної інтерференції в цьому районі литовсько-слов’янського пограниччя^².

2. Нині в Рамашканцях литовською говорять 12 осіб, з них 6 — вільно. Наймолодшому носієві литовської говірки 52 роки. Лише 3. Войшніс-Валішкая (60 років) вважає, що їй легше говорити литовською, ніж «по-простому» (тобто місцевою білоруською говіркою). У повсякденному побуті, у сім’ї литовською говорять 3. (нар. 1916 р.) і А. (нар. 1909 р.) Войшніси. Багата литовська мова С. Дубович (нар. 1910 р.), «виконавиці» численних записаних нами оповідей. У решти 6 осіб, які говорять литовською, знання мови варіюється від уміння вести нескладний діалог до вміння складати окремі прості фрази (за доброго розуміння діалектного мовлення).

Основною мовою села є місцева білоруська говірка — «про́сты язык». Цікаво зазначити, що цей населений пункт у 1953 р. обстежували за програмою ДАБМ (1963, с. 59, п. 147), причому білоруські діалектологи вже тоді не помітили тут литовського мовлення.

Усе старше населення Рамашканців тією чи іншою мірою знає польську мову. Для них вона передусім є мовою віросповідання: основні молитви й катехізис вони вивчили польською ще в дитинстві, багато хто з них сповідається польською. Практичним знанням мови вони завдячують польській школі довоєнного періоду, коли Віленський край і західна Білорусь входили до складу буржуазної Польщі, а також спілкуванню з місцевими носіями польської мови. Такою в загальних рисах є мовна ситуація в Рамашканцях, які Й. Шукіс 1959 р. назвав «найлитовськішим селом» усього литовськомовного острівця цієї частини Вороновського р-ну.

У с. Станиші (лит. Stan'iš'ėi) усі місцеві уродженці віком понад 60 років (≈ 15 осіб) говорять литовською, але лише в сім’ї Б. і В. Уткевичів ця мова є повсякденним засобом спілкування (причому В. Уткевич не місцева). Б. Уткевич (нар. 1910 р.)

^² О литовском говоре д. Рамашканцы см.: (Zinkevičius, 1966, p. 26 и карты). История изучения языковой и этнической ситуации в этом районе Виленщины рассмотрена в работе (Lipskienė, Vidugiris, 1967, p. 183—187). Социолингвистическая ситуация, подобная рамашканской, описана А. Видугирисом (1959, p. 195—213). Особенности литовских говоров к юго-западу от Воронова рассматривались О. Броком (1958, с. 1—71). Об этнических отношениях в Виленском крае см.: (Видугирис, Климчук, 1978, с. 10—35; Гаучас, Видугирис, 1983, с. 26—73). Языковая ситуация в островных литовских говорах на территории Белоруссии в общих чертах описана Т. М. Судник (1975, с. 3—22, 102—104, 143—146). О юго-западных, южных и восточных границах этнической Литвы в позднем средневековье см.: (Ochmanski, 1981).

38

є справжнім хранителем місцевої «литовської традиції», добре знає історію свого краю та чудово володіє білоруською і польською говірками. В. (нар. 1910 р.) і М. (нар. 1908 р.) Синицькі вільно говорять литовською, але в сім’ї нею не користуються; у мовленні М. Синицької дуже добре представлена традиційна фонетика литовської говірки (майже в тому стані, в якому її описав Й. Шукіс). Решта жителів Станишів спілкуються між собою литовською зрідка, у поодиноких випадках (коли залишаються самі, згадують минуле, «працюють» на діалектологів тощо). Звичайною мовою спілкування тут є «просты»; старше покоління, як і в Рамашканцях, знає польську (одними з найкращих носіїв польської говірки є ті самі Синицькі).

У сусідніх зі Станишами Тусаманцях (лит. Tùsamon’ys) двоє можуть говорити литовською, а 6—7 осіб знають цю мову на рівні окремих слів. Як приклад носіїв литовської говірки останньої категорії можна навести Гольцю Казарову (63 роки). Вона практично вільно називає литовською показані їй об’єкти довкілля (žmõgus, tvõra, l’ ėra, išòlas, b’ ažas, m’ adž’us ‘ліс’, kárv’э, av’is), предмети домашнього вжитку (pìodas, lóva ‘лавка’, sámc’is, lalė ‘лялька’), частини тіла (gálva, rankà, kója, ak’is, aus’is, nós’is, danc’is, p’ìrš tas тощо), пам’ятає найуживаніші дієслова, може назвати їх в інфінітиві, іноді — в інших формах (šn’ak’эс, suñku, dud’ án’с, l’ietùv’išk’i, važóc’, važóju, g’iedóc, ās ẽinũ, ās rag’ù, atn’āšk duonos, v’āšk kárv’i, n’āšk d’uonu). На швидке литовське мовлення розуміє важко. Відвідувала польську школу, охоче говорить місцевою польською говіркою; звичайною мовою спілкування для неї (як і для всіх жителів ареалу) є «просты».

За ступенем збереженості литовської говірки до перелічених сіл прилягають с. Навасяди (лит. Navas’ėdai) і Билюнці (або Билюни, лит. Bil’ūnai). У першому з них монологи литовською (хоч і з труднощами) може виголошувати І. Міхневич (нар. 1913 р.); загалом же в селі вільно говорять литовською приблизно чотири особи.

У Билюнцях єдиною носійкою живого литовського мовлення є Броніслава Микольч (нар. 1912 р.); за її словами, ще п’ятеро-шестеро людей у цьому селі пам’ятають литовську, але вже давно не говорять нею.

У невеликому селі Стилгуни (лит. S’t’ilgūnai), розташованому поруч із Навасядами та Рамашканцями, четверо ще можуть говорити литовською (усім понад 70 років: Е. і С. Лілейки, А. Зданович, Л. Карвель та її брат А. Карвель). Перелічені вище населені пункти (Рамашканці, Станиші, Тусаманці, Навасяди, Стилгуни, Билюнці) утворюють у нашому ареалі основну зону за ступенем збереженості литовської говірки (див. картосхему 1).

У Билях (лит. B’il’эi) останнім носієм литовського мовлення є А. Скритун (70 років)³, у Парабишках (лит. Pārab’išk’ės) — В. Мелько (73 роки),

³ Жителі цього села називають іще прізвища деяких старих людей, які нібито говорять литовською, однак усі вони або вже остаточно забули цю мову, або вперто не хочуть нею говорити.

39

у Дайнаві (лит. Dainavà) — І. Мелько (72 роки), у Ромутах (лит. Romùc’ei) — К. Міцкевич (73 роки). У Дайнаві литовську мову ще пам’ятає В. Яскокайць, але він «активно» не хоче нею розмовляти.

У Даукшанцах (Даукшанах), Германишках, Валоткишках і Переганцах нам вдалося розшукати старих людей, які вже років 60–70 не розмовляють литовською. Вони насилу пригадували окремі слова, ще важче їм було будувати словосполучення. С. Войшніс (85 років) із Переганців, наприклад, зміг відтворити близько 100 слів, хоча серед них були такі «литовські» слова, як ūžas ‘вухо’, s’c’ānas ‘стіна’, in v’iganu ‘на вигоні’, rēik’a rubāc vāžolu ‘треба рубати дуб’ і навіть kur tu g’iv’ān’īs ‘де ти живеш?’, kū tu darbās ‘що ти робиш?’ У дитинстві він розмовляв литовською тільки з батьком (/ма́тка гуда́шка была́/). У названих селах є люди, які стверджують, що тут ніхто й ніколи не розмовляв литовською. Такі твердження не завжди викликані бажанням приховати правду, а свідчать про давню слабкість литовської традиції, про те, що її підтримувало вузьке коло осіб у вузькому колі родичів і знайомих.

Нарешті, четвертий прошарок у нашому ареалі становлять села, де старші люди просто пам’ятають, що їхні діди або батьки розмовляли литовською (Базили, Вінцуки, Батраки), або ж самі в дитинстві могли розмовляти цією мовою (Марковщизна). В інших селах, позначених на карті-схемі (Спебки, Пашелі, Ягелі, Шашки, Седлиске, Лінги, Поліпниця), усна традиція не зберегла відомостей про їхнє литовське мовне минуле (його або не було, як у Седлиске, заснованому переселенцями, або ж воно реконструюється за ономастичними даними).

Отже, влітку 1983 р. у рамашканському ареалі місцева литовська говірка переважно використовувалася в одній сім’ї, іноді нею послуговувалися в іншій; одна людина вважала її своєю основною мовою, близько десятка могли досить упевнено нею розмовляти; ця говірка фактично перестала бути засобом спілкування і доживає останні роки в пам’яті окремих людей як їхня пасивна мова.

Основною мовою населення в усьому ареалі є місцева білоруська говірка, або «просты язык». У Біржиніках, Конвелішках, Ромутах, Кавалевщизні та Германишках є сім’ї, в яких старші люди зазвичай спілкуються між собою місцевою польською говіркою. Тут немає і не було сіл, де все населення розмовляло б польською. Більшість представників старшого покоління в усьому рамашканському ареалі тією чи іншою мірою володіє польською, але розмовляє цією мовою рідко. Загалом у цьому ареалі старше покоління за мовними ознаками представлене трьома групами.

Першу групу становлять рештки корінного литовськомовного населення, для якого основною є «простая» мова; вони володіють литовською (пасивно, у зазначеному вище значенні) і розмовляють польською.

Друга (найчисельніша) група представлена білоруськомовним населенням, яке тією чи іншою мірою володіє польською.

40

Третю групу становлять особи, які вважають себе польськомовними («мовні поляки»); їхньою основною мовою також є «простая», але польську вони знають краще і розмовляють нею частіше, ніж представники перших двох груп.

Очевидно, як і в інших місцевостях литовсько-слов’янського пограниччя, литовська говірка в рамашканському ареалі витіснялася і витісняється білоруською; польська ж щодо них є адстратною і не бере участі в процесі їхньої взаємодії. Як показують зібрані нами матеріали, загалом це правильно для зовнішнього спостерігача, який оперує відносно великим проміжком часу. Для самих носіїв говірок (внутрішнього спостерігача) механізми взаємодії зазначених говірок видаються дещо іншими. Спираючись на їхні судження й спостереження під час аналізу динаміки соціолінгвістичної ситуації в рамашканському ареалі, ми прагнули експериментально верифікувати основні ланки теоретичної побудови, якою є будь-яка історична реконструкція.

3. З розповідей мешканців сіл основної зони випливає, що на початку століття литовська була тут переважною мовою спілкування для всього старшого населення і для них самих. За словами Й. Смали (73 роки, Тусаманці), природного спостерігача й «стихійного соціолінгвіста», / mažì ir s’ən’i žmón’əs c’ik kal’b’ėjo l’ietuv’iškai / mano_t’ėvas su móc’ina c’ik l’ietuv’iškai / āni.s gùž’iškai n’əkal’b’ėjo / s’ən’i žmón’əs...ān’i.s jāigu sus’ic’ifka təi c’ik kal’b’ėjo l’ietuv’iškai / малі й старі (люди) розмовляли тільки литовською, вони просто не розмовляли; старі люди розмовляли тільки литовською, коли зустрічалися одне з одним.

Абсолютна більшість корінних литовців була двомовною і вільно володіла білоруською говіркою. Теперішні старі люди засвоювали обидві ці мови одночасно, причому не виключено, що вдома вони чули переважно литовське мовлення. 3. Войшніс-Валицька (Рамашканці) стверджує: / māno t’ėvai s’ìlpnėi gùž’iškai kal’b’ėjo / o_dar_anks’c’au (žmonės) n’əток’ėj gùž’iškai / ‘мої батьки погано розмовляли простою мовою; а ще раніше (люди) не вміли розмовляти простою мовою’. Етап литовської одномовності, схоже, реконструюється нашими інформаторами; самі вони його не пам’ятають, але його існування підтверджується тим, що в рідкісних випадках батьки сучасних старих людей зовсім не розмовляли простою мовою; про це розповідає Б. Уткевич: / ma_māma k’itąip n’əgal’ėjo / c’ik l’ietuv’iškai / antra kart bobùt’ė buvo v’ėdus / žmóg’ėl’is gùd’iškai jis kal’bėjo / iš jo mok’ināus / ‘моя мати по-іншому не вміла, тільки литовською; бабуся вдруге вийшла заміж, її чоловік розмовляв тільки простою мовою, від нього вона й навчилася’. Окремі бабусі й жінки, які на початку століття розмовляли тільки литовською, були в цих селах своєрідними раритетами, якщо це врізалося в пам’ять тих, кому тоді було менше десяти років (пор.: / mā_bobùt’ė n’əток’ėj gùd’iškai n’əi l’ank’iškai / t’ik l’ietuv’iškai / ‘моя бабуся не вміла розмовляти ні простою мовою, ні польською, тільки литовською (А. Мукледа, 1904 р. н., Станіши).

Для дітей основною мовою вуличного спілкування на початку століття була білоруська: / o tarpūsav’i vɔjkai dažn’aus’əi kal’b’ėdavo gùž’iškai / ‘а між собою діти найчастіше розмовляли простою мовою’.

41

говорили по-простому» (З. Войшнис-Валицкая). Очевидно, такий розподіл функцій між литовською та простою мовами був досить стійким. Польська в розглядуваних селах на початку століття посідала дуже скромне місце. Передусім це була мова віросповідання: / spāv’əž’in ēinam pa pōl’sku / n’iekas n’əmok’ino pa l’ietuv’išku / «сповідуємося польською; ніхто не вчив литовською» (М. Синицька, Станишни). У повсякденному житті польською не користувалися, оскільки / l’ānk’iškai txi iš v’iso n’iekas n’əmok’əji «по-польськи взагалі ніхто не вмів» (Б. Уткевич). Цікаво, що та сама бабуся А. Мукледи, яка говорила тільки литовською, / pōt’er’us kal’b’əji l’ānk’iškai / «катехізис знала польською». Як мова церкви польська, вочевидь, не була серйозним інструментом полонізації сільського населення.

Важливішу роль у поширенні польської мови відігравали поміщики, на що звернув увагу Й. Смала: / dvaruosā būvo pōnų daug’āus’əi l’ānk’ai / txi kur...būvo arc’āi dvarų / txi jāigu su pōnu n’əkalb’əs’i l’ānk’iškai / txi ānas tāu n’ieko n’əpad’əs / o jāigu l’ānk’iškai kalb’əs’i / to ānas v’isadōs tāu pad’əda / ot kur’iē kaimōi būvo arc’āu dvarų / c’i mūs’ijo bāik’e, kal’b’əc’ l’ānk’iškai / o kal’b’əc’ l’ānk’iškai / o štai pas mūs dōuk v’ietu i rā kur c’ik... l’ietuv’iškai n’əkalba / л’ānk’iškai c’ik / «у маєтках пани були переважно поляками; там, де було ближче до маєтків, якщо не говоритимеш із паном польською, він тобі нічим не допоможе; а якщо говоритимеш польською, то він завжди тобі допоможе; у селах, що були ближче до маєтків, люди мусили перестати говорити литовською й почати говорити польською; ось чому в нас багато місць, де тільки... литовською не говорять, лише польською».

У головній зоні поміщицьких маєтків фактично не було; ті самі села, мешканці яких вважають себе польськомовними, або прилягали до маєтків (Біржинишки, Базили), або виросли на основі маєтків (Конве́лишки).

У колишніх шляхетських селах (на кшталт Кавалёвщизни) польська не була ані єдиною, ані навіть основною мовою, як іноді схильні запевняти їхні мешканці. Частина населення цих сіл — нащадки збіднілої шляхти, яка дробила свої землі. Ні предки збіднілої шляхти, ні сама вона ніколи не були повністю полонізовані, оскільки жили пліч-о-пліч із селянами.

Безсумнівно, польська й до Першої світової війни була для населення рамашканського ареалу мовою високого престижу. Наші інформатори чітко це розуміють: / (польский) p’ar baš’n’ica pl’ito ir p’ar pōnus / kun’igai m’əl’s’c’is v’əž’ə l’ānk’iškai / ir v’əl’ žmōn’es abdāiro / pōnas graž’əi aps’ireng’is ir utar’ija pa pōl’sku ir m’əl’s’ija sau ir aš / nors aš n’ə t’ep būs’u graž’əi aps’ireng’is al’ə, pa pōl’sku utarys’u, ir aš būs’u padābnas ing’i pōnu / žmōn’es prad’ėjo ir l’ətuv’iškai pam’irc’ / prad’ėjo l’ānk’iškai txi guž’iškai kalbēc’ / «(польский) распространялся благодаря церкви и панам; ксендзы молиться заставляли по-польски; а люди видят — пан хорошо одетый и говорит по-польски и думают себе — и я; хоть я и не так хорошо буду одетым, но по-польски буду говорить, и я».

42

«буду похож на папа; и начали люди забывать литовский, начали по-польски и по-просту говорить» (З. Войшнис-Валицкая). Привертає увагу те, що, судячи з цієї розповіді та зауважень Й. Смали, польська поширювалася передусім коштом литовської; до простої мови польська була більш «терпимою», що легко пояснюється двомовністю основних носіїв польської та, вочевидь, відносною близькістю простої й польської мов. Як буде показано далі, і нині деякі місцеві мешканці не вважають ці мови цілком різними; підставою для цього є не лише їхня подібність, а й чіткий розподіл функцій між ними.

Загалом же, судячи з наведених даних, соціолінгвістичні функції литовської, білоруської та польської мов у селах нинішньої головної зони були розподілені таким чином:

Ситуація 1

Говірка/мова | Покоління | Мова сім’ї | Мова вулиці (неофіційного спілкування) | Мова зовнішнього (офіційного) спілкування | Мова конфесії | Мова школи, адміністрації, армії Литовська | Старше | + | + | (+) | − | − | Молодше | + | (+) | (+) | − | − Проста (білоруська говірка) | Старше | (+) | (+) | + | − | − | Молодше | (+) | + | | | Польська | Старше | − | − | − | + | (+) | Молодше | | | | | Російська | | − | − | − | − | +

Дужки в таблиці вказують на відносно меншу поширеність тієї чи іншої мови у відповідній функції⁴. Як бачимо, литовська й білоруська в цій ситуації протиставлені як мова сім’ї та мова зовнішнього (офіційного, міжсільського) спілкування, однак це протиставлення не абсолютне, оскільки обидві могли використовуватися в обох зазначених функціях. Для старшого покоління на початку століття литовська була основною мовою внутрішньосільського (вуличного, неофіційного) спілкування, а для молодшого в цій функції виступала проста мова. Польська протиставлялася литовській і простій як мова конфесії — світським мовам; це була також мова шкіл і шкіл при костелах, у яких навчалися діти дрібної шляхти. Російська, як державна мова, перебувала поза межами цих протиставлень, що описують основні сфери спілкування сільського населення; як мова школи й армії вона також мала дуже незначний

⁴Звісно, сфери вживання й функції говірок суворо, тобто абсолютно, не розмежовані, див.: (Судник, 1975, с. 124). Про соціальні функції мови та сфери її використання див.: (Швейцер, Никольский, 1978, с. 90–94).

43

вплив на основні мови ареалу, хоча це питання потребує подальшого дослідження.

У селах, де тепер не говорять литовською, ситуація була дещо іншою. У частині з них старі люди говорили литовською лише між собою. Так, у Рамучяй / дз’эці ‘аварылі па б’еларуску / а старыя да старых пр’ыдуц’ ‘аворац’ па л’ітоўску / (К. Міцкевич). К. Міцкевич із Дайнави стверджує: / s’an’i’c’ik l’ietuv’iškoi kal’b’əjo i pa prostu / mano t’ənxai (tarp savęs) c’ik l’ietuv’iškai kal’b’əjo / o ing’i mus jau kal’b’əjo pa prostu / ‘старі люди говорили лише литовською і простою мовою; мої батьки (між собою) говорили лише литовською, а до нас уже зверталися простою мовою’. Те саме розповідає і Ч. Казак із Марковщизни: / ‘аварылі па л’ітоўску mój бац’ка і máтка і ўc’э / маладзіцца мы ўжо пачал’і падрастац’ / зачал’і па пол’ску... на л’ітоўск’і мы ўжо ўн’іман’ія н’э абрашчал’і / хватал’іс’а па пол’ску / пойдз’эш да кас’ц’ола / там і с тым і с тым ужо мы начн’а па пол’ску ‘аварылі’ / а па дз’эрав’энск’і як м’эжду сабой м’эсныя / то па просту / а ўжо як выйдз’эш дз’э / вас’эл’а / ужо па пол’ску /. Як бачимо, інформатор чітко розуміє, де якою мовою «говорити пристойно». З його розповіді випливає, що в селах цього типу функції литовської мови звузилися: як мова сім’ї вона поступилася простій мові, а як мова зовнішнього спілкування — польській. У результаті склалася ситуація 2:

Ситуація 2

Говірка/мова | Покоління | Мова сім’ї | Мова вулиці (неофіційного спілкування) | Мова зовнішнього (офіційного) спілкування | Мова конфесії | Мова школи, адміністрації, армії Литовська | Старші | + | (+) | (+) | − | − Литовська | Молодші | (+) | − | − | − | − Проста (білоруська говірка) | Старші | (+) | + | + | − | − Проста (білоруська говірка) | Молодші | + | + | + | − | − Польська | Старші | − | − | − | + | (+) Польська | Молодші | − | − | (+) | + | (+) Російська | — | − | − | − | − | +

У внутрішньосімейному спілкуванні литовська витіснялася двома способами. Якщо обоє батьків були литовцями, вони просто переставали звертатися до своїх дітей литовською. На цьому наголошував у розповідях буквально кожен інформатор, який говорив на цю тему, наприклад: / (дед) разгабарывал па л’ітоўску / мы был’і іашчо мал’эн’к’іе / а ан’і зьідуцца / чтоб дз’эці н’э панімалі / так іаны па л’ітоўску / мая бабка можа іана н’э граматич’нея наварыла / но па л’ітоўску / са мной не наварыла / ні слова н’э панімаў / (В. Мицкевич, 1911 р. н., Базилы).

У змішаних сім’ях дружина-білоруска в жодному з відомих нам випадків не навчилася говорити литовською. Ба більше, зазвичай жінки

44

дуже негативно ставляться до литовської мови своїх чоловіків, рідко її розуміють і завжди сердяться, коли при них говорять литовською. Ми спостерігаємо це тепер; судячи з розповідей інформаторів, так було й раніше. До речі, чоловіки-білоруси терпиміше ставляться до литовської мови своїх дружин.

Звуження функцій литовської говірки призводило до зміцнення позицій простої мови, навіть якщо це звуження відбувалося за рахунок розширення функцій польської. Таким, очевидно, був основний механізм стихійної білорусизації споконвічного литовськомовного населення цього краю.

4. Соціолінгвістична ситуація в Рамашканському ареалі різко змінюється після приєднання до Польщі колишнього Віленського краю та Західної Білорусі. Здавалося б, зміна державної мови не мала б істотно вплинути на перерозподіл внутрішніх функцій литовської та простої говірок. Однак ця зміна знаменувала початок періоду цілеспрямованої та інтенсивної полонізації місцевого населення, що не могло не позначитися на статусі й функціях місцевої польської говірки, яка відтепер стає дієвим чинником перетворення традиційного для цього краю соціолінгвістичного «ландшафту».

Польська мова насаджувалася й поширювалася трьома каналами, два з яких діяли й раніше. Передусім активізував свою діяльність костел; по-друге, після відкриття початкових шкіл із польською мовою навчання та запровадження обов’язкової початкової освіти значно зріс престиж тієї частини населення, яка й до того була орієнтована на польську (частина жителів шляхетських сіл, сіл поблизу костелів тощо). І обставини склалися так, що головним «лінгвістичним противником» польської виявилася передусім литовська.

На це було кілька причин. По-перше, як ми вже знаємо, у межах ситуацій 1 і 2 литовська була немаркованою, соціально «слабкою» мовою. По-друге, прихильниками й безпосередніми провідниками політики полонізації на місцях виявилися люди, для яких місцева проста мова фактично була основною. Нарешті, необхідно врахувати, що окупація колишнього Віленського краю породила дуже напружені відносини між буржуазними Литвою та Польщею. Усе це разом призвело до того, що в Рамашканському ареалі склалася атмосфера надзвичайно недоброзичливого ставлення до місцевої литовської говірки, і це мало дуже важливі наслідки для її подальшої долі.

Наші інформатори пам’ятають, як на початку 30-х років у костелах часто звучало ганебно-знамените: / ʒ’i vas n’э́moka k’itʲejr c’ik ra pɔ’lsku / ‘бог не розуміє інакше, тільки польською’ (З. Войшнис-Валишкайя)⁵. Б. Утке-

⁵ Цю ідею почали втілювати в життя набагато раніше, ще наприкінці XIX—на початку XX ст., про що свідчать відомості в тогочасній періодичній пресі (див., наприклад, Viltis, 1911, Nr. 93 (578), де наведено таку фразу місцевого жителя із села поблизу Асави, нині Вороновського р-ну: „Pan Jezus pa litousku nia havariu, ale pa polsku“).

45

Один із них розповідає про період окупації: / p’ar z’vid’əs’imt m’ətu l’ánkəi íkalə žmón’əm galvón kad l’ietuv’u kalbā īra chāmu kalbā / b’ədiev’u kalbā / maidōs d’ievas n’aiskla us’is l’ietuv’iškai / за двадцять років поляки втовкмачили людям у голову, що литовська мова — некультурна, мова хамів, мова безбожників; Бог не почує молитви литовською.

Про безпосередній вплив політичних подій на ситуацію в нашому ареалі можна судити з таких зауважень: / dz’ár’ūn’a Біł было Ко́йно / зва́ли Ка́унас / a s’ā l’áŋk’ia jau būvo Kaulāl’išk’əs (Конве́лишки) l’áŋk’išk’əi kalbā to varšav’ák’i / pal’áki значы / ну i vabaáli Ко́йна з Варшава́й / (А. Скиртун).

З посиленням темпів полонізації старше покоління мешканців у селах поза основною зоною остаточно відмовляється від литовської мови; своїх дітей тут охоче віддають до польських шкіл і самі намагаються якомога частіше розмовляти нею у сфері офіційного спілкування. Однак основною мовою цих сіл і далі залишається білоруська: / а па поль’ску пры Поль’шчы маладз’óж гаварыла на такіх сабра́ннях бывала і старшыя людзі ла поль’ску разгаваралі / а маладз’óш асаб’енна іес’лі на м’астэчк’э там / у нас ц’оле ўстрэчаўца то́л’к’i па поль’ску / а ў даму па просту / а ўстрэціца дзе нібуд’ с чалавекам / па поль’ску разговор / з бац’камі па просту ў кожным даму / у сам’і ўс’ó па просту / (В. Мицкевич, Базыль). Отже, у цих селах складається ситуація 3 (див. нижче), а польська й білоруська мови перебувають у відношенні додаткового розподілу. Генетична близькість цих мов, зародження польської національної свідомості (про що йтиметься далі), а також тенденція до додаткового розподілу їхніх функцій породжують

Ситуація 3

Говірка/мова | Покоління | Мова сім’ї | Мова вулиці (неофіційного спілкування) | Мова зовнішнього (офіційного) спілкування | Мова конфесії | Мова школи, адміністрації, армії Литовська | Старше | — | — | — | — | — | Молодше | — | — | — | — | — Просты (білоруська говірка) | Старше | + | + | (+) | — | — | Молодше | + | + | + | — | — Польська | Старше | — | + | (+) | + | + | Молодше | — | + | + | + | +

дали підстави для ідеї принципової тотожності цих мов. Іншими словами, ситуація 3 містить очевидні зародки диглосії⁷. Не виключено, що саме стихійна диглосія такого типу й уберегла говірку просты від її цілковитого

⁷ О понятии диглоссии см.: (Успенский, 1983, с. 3—8).

46

вытеснения польским на территории балто-славянского пограничья (Вярэнич, 1973, с. 5—22).

За змістом ця ситуація значно багатша за її схематичне зображення. Втрата литовською мовою соціолінгвістичних функцій не означала її негайного зникнення; як мова зовнішнього спілкування й далі широко використовується говірка просты, лише існує тенденція до її обмеження тощо. Схема описує певний «усереднений» стан, який постає перед спостерігачем, що враховує основні тенденції динаміки її розвитку; вона ніби передбачає можливе майбутнє. І найголовніше — слід ще раз звернути увагу на те, що політика полонізації сильно позначилася на становищі литовської говірки, але поки що не зачепила говірки просты, яка зберегла практично всі свої попередні позиції, а можливо, у межах зароджуваної диглосії навіть зміцнила їх.

У селах основної зони соціолінгвістична ситуація була складнішою. Оскільки литовською тут володіли практично всі, поширення польської не могло відразу призвести до становлення ситуації 3. Крім того, у цей час тут відкриваються перші литовські початкові школи та клуби-читальні, організовані приїжджими членами просвітницьких товариств.

Знайомство з литовською писемністю, літературною мовою, елементами національної культури спричинило справжній вибух національної самосвідомості в цих селах. За словами В. Мукледи (Станицы), / ikˈi trˈizdˈesˈimtu mˈėtu pas mūs čˈa. būvo maža (lenkų) / būvo lˈietuvˈu / bˈet mˈes dar nˈэ sugalvóyom kas tai rȯjškˈa. lˈietuvˈэi / «до тридцятих років у нас було мало (поляків), були литовці, але ми ще не розуміли, що означає бути литовцями». Зародження литовської національної самосвідомості було безсумнівним викликом і противагою політиці полонізації. Так її сприймала польська адміністрація, переслідуючи діяльність литовських просвітницьких установ з усіма наслідками, що з цього випливали (усі старі охоче розповідають про те, як у читальнях / lˈaŋkai láŋgus gùrino / «поляки вибивали вікна»), так її сприймали й самі місцеві мешканці: / alˈэ mus̩ pˈərsˈəkˈojo už tai / kad̩ mˈэs vˈištum lˈaŋkais / alˈэ nˈэi̯ čˈas nˈэi̯ šˈas / šˈэimō tˈэvas lˈietuvˈiškai kalba / motkà... vˈiša šˈэimà / «але нас переслідували, щоб ми стали поляками, але ні туди ні сюди: у сім’ї батько говорить литовською, мати... вся сім’я». До 1937 р. литовські школи закрили, / alˈэ jaunˈimas jau prˈilˈipom... / jau mūs nˈэ prˈvˈэrs imˈį lˈaŋku / «але молодь, ми вже (до шкіл, до мови) прикипіли... нас уже не перетворять на поляків» (В. Мукледа).

Зіткнення процесів полонізації та становлення литовської національної свідомості призвело до глибокого розколу сільського суспільства. Частина його прийняла офіційну лінію поведінки й почала відмовлятися від уживання — принаймні публічного — литовської мови, що спричинило зародження в відповідних селах основних елементів ситуації 3. Інша ж частина населення активно опиралася полонізації,

47

почувствувавши себе литовцями: / m’iest’ėl’i pasród’is’i kat l’ietùv’ji buvo g’ėda / sarmatà /…/ o |kāp ac’s’idār’a (mokyklos) suv’ėjnam pas v’ėnu k’ìtu / sustójom / sāvo rat’āl’i padārom ir kalbam l’ietùv’iškai / tai k’ìc’i p’ištzai(s) bād’ė / to l’ic’v’ni ps’a, krėf ich / «у містечку з’явитися, що литовці,— було сором, ганьба;... а коли відкрилися (школи), зійдемося разом, зробимо своє коло й говоритимемо литовською; а інші ще пальцями тицяють — це литовці, пся крев їх» (Б. Мукледа). У Рамашканцях та інших селах, за словами цього ж інформатора, / iau... buvo p’э l’ankù / b’ėt l’ietùv’u / «вже... були не поляки, а литовці».

Послаблення позицій литовської мови не призвело до виникнення принципово нової ситуації, а означало модифікацію ситуації 1: простий говір і далі залишався основною мовою спілкування, литовська стала мовою школи (поряд із польською), а польська дещо розширила свої функції, «пробиваючись» у сферу зовнішнього спілкування (ситуація 1а).

Ситуація 1а

Говір/мова | Покоління | Мова сім’ї | Мова вулиці (неофіційного) спілкування | Мова зовнішнього (офіційного) спілкування | Мова конфесії | Мова школи, адміністрації, армії Литовська | Старші | + | + | – | – | (+) Литовська | Молодші | + | (+) | – | – | (+) Простий говір (білор. говір) | Старші | (+) | + | + | – | – Простий говір (білор. говір) | Молодші | (+) | + | + | – | – Польська | Старші | – | – | – | + | + Польська | Молодші | – | – | (+) | + | +

Фактично цю ситуацію описала З. Войшнис-Валицька: / kар atāj l’ankai mok’ìklos buvo / l’ank’ìškos / ir v’ìsus vaikùs l’ank’ìškai mok’ìno / o namō atēina su t’ėvais l’otuv’ìškai kalba / o išėina mok’ìklon l’ank’ìškai / o tarpūsav’i vaikài dažn’aus’ėi kal’b’ėdavo guž’ìško / «коли прийшли поляки, школи були польські; і всіх дітей навчали польською; а додому прийдуть — із батьками говорять литовською, виходять до школи — польською; а між собою діти найчастіше говорили простим говором».

Зародження литовської національної самосвідомості та знайомство з літературною литовською мовою мали величезне значення для рамашканського литовського говору. Усі жителі цього ареалу, які нині говорять литовською, закінчили два-три класи литовської школи, відвідували литовські читальні; їхні родичі виїжджали на роботу до Вільнюса, тепер багато хто з них має тісні «родинні» зв’язки з Литвою, дехто передплачує литовські періодичні видання, читає літературу. З літературної мови до говору було запозичено багато слів, а чимало діалектних слів набули нових, літературних значень. На фонетику й морфологію говору

48

літературна мова не справила глибокого впливу, але більшість наших інформаторів за потреби може дещо «олітературити» своє мовлення і в цьому відношенні.

5. Вирішальне значення для долі місцевого литовського говору і, отже, для соціолінгвістичної ситуації в ареалі загалом мали роки Другої світової війни. Як відомо, у цих краях діяли загони польських націоналістів — «білих партизанів». Люди добре запам’ятали їхні ворожі дії проти місцевого населення. Про це розповідали буквально всі інформатори; наведемо лише одну з таких розповідей: / p’ɛ kãga l’áŋkai labái blogái su l’ietuv’ɛis ɛl’g’ɛs’i / bal’t’ɛi bùvo l’ãŋkų partizanai / labái kaŋk’ino ir mùš’ɛ ir v’isa at’ímde iš l’ɛtuv’ų / pas mùs v’ísus rùbus at’ɛ-mɛ /... / gal’ù sak’íc’ kat kɔžnunɛkc’ atɛina ir kɔžnu nɛkc’ ko toi rɛ́ida pajímc’ / ir dar pr’igɛž’ina ir mùša ir šaudo / su l’ɛtuv’ɛis t’ɛp dãr’ɛ /... / nurož’in’ɛjo kurã nušáuž’ic’ kurã apr’ɛiŋk’c’ su kurù ir kas padar’íc’ p’il’ack’is kùn’igas / «під час війни поляки дуже погано поводилися з литовцями; були польські білі партизани, вони дуже мучили й били литовців, і все в них відбирали; у нас забрали весь одяг; можу сказати, що приходили щоночі й знаходили, що взяти; ще й залякували, били та стріляли. Так вони поводилися з литовцями; ксьондз Пілляцький вказував, кого застрелити, кого пограбувати, як із ким учинити» (із Германішек) (З. Войшнис-Валицька).

У роки війни тому / kurɛ́i dar ir mok’ɛjo l’ietuv’ɛškai kalb’c’ / t’ai iš’žad’ɛjo / šɛk’ɛ kat aš n’ɛmókiu ir aš n’ɛ l’ietuv’is / daũk tók’u bùvo žmon’ų / «ті, хто ще й умів говорити литовською, відмовилися; казали: я не вмію, я не литовець; багато було таких людей» (З. Войшнис-Валицька).

Отже, у литовських селах основної зони складалася ситуація типу 3, з тією різницею, що литовська, втрачаючи свої функції, ставала пасивною мовою, а польська в умовах гітлерівської окупації не могла розширити сферу свого функціонування.

6. Після Великої Вітчизняної війни склалися всі умови для відновлення в рамашканській зоні ситуацій типів 1 і 2, у яких функції співіснуючих говорів не були б різко розмежовані, а основна мова для кожної з груп населення стала б етновизначальною. Однак події минулих років не минули безслідно. Литовська стала не етновизначальною, а просто малопоширеною мовою групи населення старшого віку. Значно зменшилася кількість місцевих жителів, які вважали себе польськомовними, після «репатріації» частини населення до Польщі. З цієї причини польська також стала практично пасивною мовою старшого покоління жителів у всіх сферах, крім конфесійної. У результаті склалася ситуація 4, «розвинений» варіант якої ми й спостерігаємо нині:

4. 1880

49

Ситуация 4

Говірка/мова

Покоління

Мова сім'ї

Мова вулиці (неофіційне спілкування)

Мова зовнішнього (офіційного) спілкування

Мова конфесії

Мова школи, адміністрації, армії

Литовська

Старше покоління

((+))

−

−

−

−

Молодше покоління

−

Білоруська

Старше покоління

+

+

+

−

−

Молодше покоління

+

+

+

−

(+)

Польська

Старше покоління

((+))

−

(+)

+

−

Молодше покоління

−

−

−

((+))

−

Російська

Старша

−

−

((+))

−

((+))

Молодша

−

−

(+)

−

+

Ставлення місцевих жителів до відомих їм мов зумовлене не лише традицією та сферами їх уживання, а й тим, що в офіційних документах практично всі жителі ареалу значаться поляками. Нині важко з’ясувати мотиви такого етновизначення, але очевидно, що воно не має мовного підґрунтя. Наші інформатори-литовці дуже плутано пояснюють, чому їх назвали (чи вони називалися?) поляками. Решта груп жителів переконана, що вони поляки, бо є католиками. Хай там як, етнічна (само?)віднесеність населення цього ареалу до поляків, очевидно, є серйозним результатом полонізаторських тенденцій попереднього часу.

Місцева назва литовського населення — жыгунъ; самоназви вони не мають. За їхніми словами, литовці у Вільнюсі та далі на північ говорять „па жмудску“ (тобто по-жмудськи). Місцевим литовським говором люди dud’ėna (dud’ana) або ùtar’ija (рідше). Нині kalbà ‘говорить’ і kalbà ‘мова’ для більшості наших інформаторів означають ‘говорить литовською’, ‘литовська мова’; раніше це слово вживалося лише у сполученні põt’ər’-us kal’b’əc’ ‘говорити катехізис’. Традиційний литовський говір наші інформатори характеризують як „зіпсовану“ мову: / pas mùs kalbà suga’ž’inta / ‘у нас зіпсована мова’; / mús kalbà iš patvorõs kok’õs / ‘наша мова якась із-під тину’ (Й. Смала); безсумнівно, це результат знайомства з литовською літературною мовою. Позитивне ставлення до литовського говору відзначено в усіх осіб, які відвідували литовську школу і нині мають у Литві родичів (найчастіше дітей, онуків), читають литовською, цікавляться культурним життям Литви. Ці особи становлять своєрідний місцевий „інтелігентний“ прошарок.

Особи, які не говорять литовською, одностайно характеризують її як „брьткі ідзьк“; як уже згадувалося вище, дружини в мішаних сім’ях протестують, коли їхні чоловіки говорять (або намагаються говорити) литовською. Діти в таких сім’ях, як правило, зовсім не розуміють литовської.

50

Фактично в усіх груп населення відзначено негативне ставлення до місцевого білоруського говору, але воно виявляється різною мірою та з різних причин.

Особи, які вважають себе польськомовними, тобто володіють польською, але в повсякденному житті переважно користуються простою мовою, трактують просту як / pól’sk’i m’əšany z b’əloruśk’im, хоча й можуть визнати, що вона / v’əncei podobny na b’əlaruśki / (с. Бержини). Що менше вони говорять польською, то більше сумніваються у справедливості такої характеристики простої. / i atkúda ez’ájułys’ taki jåzyk / — дивувався один із наших інформаторів. А подумавши, сам собі відповів: / pól’ski am pal’akáy, b’elarúski ad b’elarúsay, a prósty — ad l’udz’ej / (с. Бержини). Польськомовне населення схильне дуже різко протиставляти польську й просту за сферами їх уживання: / l’uz’i n’ə xco žėbu po prostu do n’ix muv’ili v kos’c’ele / n’əxco do ks’onga gádae’ tak jak do króvy / (с. Конве́льшники).

Місцеве литовськомовне населення вислів „гаварыць па-просту“ передає словами / dūd’ən’c’ gùž’škai /. А гудас — це / n’ə jis l’ánkas n’əi l’ietùv’u n’əi… jis pác n’əž’ino / ‘ні поляк він, ні литовець, ні… сам не знає’; / jië doku-mėntosa rašos…v’is’ l’ankai rašos / o jiė_g’i v’isai n’əi p’ir’k’on kal’b’ėk l’ánk’škai / jiė n’əmókə / ‘у документах вони записані всі поляками, а він зовсім ні слова польською не вміє’ (досл. ‘до хати не говори їм по-польськи’, тобто навіть не вітайся з ними по-польськи).

Місцеві жителі, які говорять лише простою мовою, схильні досить чітко протиставляти просту літературній білоруській — мові школи, радіо, центральної та районної газет, телебачення. За моїми спостереженнями, це протиставлення ґрунтується не стільки на мовних фактах, скільки на самому факті (само)віднесеності до поляків. У довірливій бесіді вони можуть зізнатися: / jakija мы pal’aki / мы i na pól’sku не ўме́ем / (с. Гарманишки). Місцеву польську вони можуть характеризувати як „просту польську“, наголошуючи, що й місцеві поляки — не справжні, а саме місцеві. За словами Ч. Казака (Марковщизна), / na pól’sku (поляки) jak ‘аворац’ / мы не раз’б’аром / (они) na mazúrsку ‘аворац’ /.

Як бачимо, типи ставлення до місцевих говорів досить точно корелюють з особливостями їхнього функціонального навантаження та ступенем поширеності. Литовський говір — найменш поширений і функціонально навантажений — має негативне маркування в більшості жителів ареалу, тобто є цілком непрестижним. Проста мова, безсумнівно, позитивно маркована щодо литовської, але явно не є мовою високого престижу. На це місце в престижній ієрархії претендує польська, але її позиції явно підірвані через вузьку сферу вживання та значно меншу поширеність, ніж у простої. Отже, проста є не лише найпоширенішою та найбільш функціонально навантаженою мовою в ареалі, а й посідає найміцніше місце в системі престижних оцінок, залишаючись нейтральною.

4°

51

1 — села, у яких є литовськомовні сім’ї та кілька осіб, які розмовляють литовською

2 — села, у яких є окремі особи, які розмовляють литовською

3 — села, де деякі старі люди пам’ятають литовські слова й можуть вимовити литовською окремі фрази

4 — села, у яких є деякі особи старшого віку, що насилу пригадують окремі литовські слова

5 — села, де старші люди пам’ятають, що їхні батьки або діди розмовляли литовською

6 — села, у яких за пам’яті старшого покоління розмовляли литовською

7 — села, де є окремі сім’ї, у яких розмовляють польською

8 — села, де окремі мешканці відносно вільно розмовляють польською

9 — костели

Водночас наголошуємо: цілковита непрестижність литовського говору зумовлена не стільки його стосунками з білоруською (простою), скільки тією обставиною, що і литовська, і білоруська опинилися

52

протиставлялися престижнішій (особливо в недавньому минулому) польській мові. Саме тому і природна, і цілеспрямована полонізація призводила насамперед до послаблення позицій литовської говірки, однак поширювалася й зміцнювала свої позиції передусім білоруська, проста говірка, яку в ситуації 3 почали трактувати як соціолінгвістично функціональний стиль польської мови.

Гадаємо, вивчення динаміки соціолінгвістичної ситуації в окремих мікроареалах литовсько-білоруського прикордоння допоможе не лише реалістичніше реконструювати мовну історію цієї зони загалом, а й стане своєрідною лабораторією, що дасть змогу наочно спостерігати найінтимніші механізми взаємодії мов, а також процеси формування етнічної самосвідомості.

* * *

Вивчення говірок рамашканського ареалу було продовжено під час літніх експедицій 1984 і 1985 рр. У них брали участь, крім автора статті, студенти ВДУ Т. Войшніс, В. Чарнайте, Г. Чернайте (які захистили 1986 р. дипломні роботи, виконані на основі зібраних ними матеріалів), Є. Лекаркіна, Є. Кальвенаіте та кандидат філологічних наук Л. Грумадене, науковий співробітник Інституту мови та літератури АН Литовської РСР. Щиро дякуємо першому секретареві Вороновського районного комітету партії Н. І. Йоскевичу та секретареві райкому Н. А. Попиліну за допомогу в організації цих експедицій.

Литовська говірка рамашканського ареалу доживає останні роки. У 1983—1985 рр. померли А. Мукледа, Б. Уткевич, С. Дудович; постарів і практично перестав розмовляти литовською Й. Смала; З. Войшніс-Вапіцкая дедалі рідше розмовляє литовською, оскільки майже постійно проживає в с. Лашаки; наймолодшому носієві рамашканської говірки В. Войшнісу 1986 р. виповнилося 55 років, литовською він розмовляє неохоче й насилу. Лише в родині З. та А. Войшнісів (Рамашканці) ще зрідка лунає литовська мова.

У більшості сіл ареалу (за винятком Пераганців і Навіянки) молоді практично немає, тому актуальним є завдання вивчення місцевої білоруської говірки, що виникла на литовському субстраті, та залишків польського мовлення.

V. ČEKMONAS

ФУНКЦІОНУВАННЯ МОВ І БІЛІНГВІЗМ

(на матеріалі рамашканських говірок)

Резюме

У статті описано соціолінгвістичну ситуацію в північно-східній частині Вороновського (Варенавського) району Білоруської РСР і на основі розповідей жителів реконструйовано історію цієї ситуації за останні 100—150 років. Показано, що поширення польської мови було головною причиною зникнення місцевої литовської говірки.

53

V. ČEKMONAS

ФУНКЦІОНУВАННЯ МОВ І БІЛІНГВІЗМ

Анотація

Описано соціолінгвістичну ситуацію в північно-східній частині Воронівського району Білоруської РСР, реконструйовано її історію протягом останніх 100—150 років. Викладено міркування автора щодо поширення польського діалекту як головної причини зникнення традиційного литовського діалекту в цій місцевості.

ЛИТЕРАТУРА

Видугирис А. Ю., Климчук Э. Д. Некоторые вопросы этно-языковых процессов на балто-восточнославянском пограничье // Этнолингвистические балто-славянские контакты в настоящем и прошлом: Предварительные материалы конференции 11—15 декабря 1978 г. М., 1978. С. 10—35.

Вярэч В. А. Польскія падпрыдчэрынныя гаворкі на ўсходзе // Польские говоры в СССР. Ч. 1: Материалы и исследования 1967—1969 г.г. Мн., 1973. С. 5—22.

Гаучас М., Видугирис А. Этнолингвистическая ситуация литовско-белорусского пограничья с конца XVIII по начало XX вв. // Geografija. 1983. Т. 19. С. 26—73.

Дыялекталагічны атлас беларускай мовы (ДАБМ). Уступныя артыкулы, даведачныя матэрыялы і каментары да карт. Мн., 1963. С. 59 (описание пункта 147).

Судник Т. М. Диалекты литовско-славянского пограничья (Очерки фонологических систем). М., 1975.

Успенский Б. А. Языковая ситуация Киевской Руси и ее значение для истории русского литературного языка. М., 1983.

Швейцер А. Д., Никольский Л. Б. Введение в социолингвистику. М., 1978.

Broch O. Zum Litauischen südlich von Vilna // Norsk Tidsskrift for Sprogvidenskap. 1958. T. 19. S. 1—71.

Lipskienė J., Vidugiris A. Dieveniškių tarmė // Lietuvių kalbotyros klausimai: Lietuvių kalbos gramatinė sandara. V., 1967. – T. 9. P. 183—222.

Ochmański J. Litewska granica etniczna na wschodzie od epoki plemiennej do XVI wieku. Warszawa, 1981.

Sukys J. Būdingesnės Ramaškonių tarmės ypatybės // Lietuvių kalbotyros klausimai. V., 1960. T. 3. P. 177—190.

Vidugiris A. Kai kurios Zietelos tarmės ypatybės // Lietuvių kalbotyros klausimai. V., 1959. T. 2. P. 195—213.

Zinkevičius Z. Lietuvių dialektologija. V., 1960.

54