LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXXI (1994)

KALBOS NORMALIZACIJOS KLAUSIMAI

АЛЬБІНА АУКСОРЄТЄ

ФІЛОСОФИ Р. БУТАУТАС І С. ШАЛЬКАУСКІС ТА НОРМАЛІЗАЦІЯ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ

У цій статті буде зроблено спробу оглянути теоретичні філософські передумови розвитку литовської мови, точніше — те, як у Литві почали формувати філософський погляд на нормування литовської мови, насамперед її термінології. Тут спираємося на праці литовських філософів Р. Бутаутаса і С. Шалькаускіса, які одними з перших зацікавилися питаннями литовської мови. Мета — розкрити погляди цих філософів на литовську мову та її розвиток, показати їхній внесок як філософів у нормування й плекання литовської мови. Про філософські погляди Р. Бутаутаса і С. Шалькаускіса писали А. Свердіолас, А. Шльогеріс, Р. Плечкайтіс, В. Багдонавічюс, Б. Генцеліс та інші. Розглядалися й праці цих філософів, у яких досліджуються питання литовської мови; про це писав К. Гайвеніс¹.

Наприкінці XIX століття розгорнувся литовський національно-визвольний рух, почала розвиватися освіта, зміцнювалася національна інтелігенція, що походила із села. Хоча після повстання 1863 року царська влада заборонила литовський друк, наприкінці століття почали масово видавати й поширювати нелегальну литовську періодику. У 1883—1886 роках у Східній Пруссії видавалася газета литовського відродження «Aušra», яку таємно доправляли до Литви. «Aušra» пробуджувала національну свідомість, висувала завдання національного руху, надавала цьому рухові певної організованості. Після «Aušra» цю справу продовжили інші газети, насамперед «Varpas», а також «Šviesa», «Tėvynės sargas» та ін.

У 1904 році заборону литовського друку скасували. Почали розширювати мережу шкіл, у литовських школах запровадили навчання рідною мовою, побільшало періодичних і неперіодичних видань. Із пожвавленням культурного життя Литви увагу звернули на литовську мову, активізувалися її дослідження. Особливо сприятливі умови для розвитку литовської мови склалися після створення незалежної Литовської держави, адже тоді литовська мова стала державною і її почали вживати в державних установах, війську та інших сферах, до яких за царизму її зовсім не допускали.

На початку XX століття плеканням литовської мови переймалися не лише мовознавці, а й інші представники інтелігенції. Питаннями литовської мови зацікавилися також філософи. Одним із перших литовських філософів, які звернули увагу на литовську мову, був Роман Бутаутас (1886—1915).

¹ Gaivenis K. Ramūnas Bytautas ir kalbos kultūra // Kalbos kultūra. 1987. Sąs. 53. P. 77—79; taip pat jo. Šalkauskio terminologijos teorija // Lietuvių kalbos specialioji leksika: Lietuvių kalbotyros klausimai. V., 1983. T. 22. P. 128—136.

96

Р. Бутаутас народився в Дробукщяї, Тельшяйського району. Початкову школу він закінчив у Кражяї, навчався в Пермі, а з 1897 року — у Першій Вільнюській гімназії. У 1905 році Р. Бутаутас вступив до Московського університету, на фізико-математичний факультет, але через кілька місяців перейшов на юридичний, а в 1907 році — на історико-філософський факультет, який закінчив у 1912 році із золотою медаллю. Її він отримав за працю «Критика вчення В. Вунта [W. Wundt] про поняття субстанції душі», написану 1911 року. Р. Бутаутаса залишили при кафедрі філософії для підготовки до здобуття докторського ступеня. У 1912—1913 роках він працював в одній із московських гімназій, де викладав логіку, психологію, латинську й російську мови, але через погіршення здоров’я залишив гімназію та поїхав лікуватися до Італії, а потім переїхав до Швейцарії, у Лейзен, де й помер.

Р. Бутаутас допоміг заснувати журнал «Aušrinė», співпрацював із журналом «Draugija». На його філософські погляди вплинули російські й німецькі філософи-ідеалісти кінця XIX — початку XX століття. Р. Бутаутас пропонував доповнити матеріалізм телеологізмом і пантеїзмом, намагався поєднати матеріалізм та ідеалізм, дотримуючись принципу психофізичного паралелізму. За Р. Бутаутасом, первинні елементи Всесвіту є і матеріальними, і духовними, а сутність буття — духовна. Суб’єкт може пізнати її, спираючись на власний внутрішній досвід, оскільки сутність буття прихована в монаді душі.

Філософ розглядав питання сутності народу, формування нації та мови. Найважливіша мета існування й об’єднання народу — духовна творчість, суб’єктом якої є особистість, що прагне активного самовираження. Відчуження у відносинах між особистістю та суспільством, а також між людьми пом’якшує зв’язок особистості з народом.

У праці «Tauta ir tautiška sąmonė» («Народ і національна свідомість»), говорячи про народ та його специфіку, Р. Бутаутас значну увагу приділяє також мові як основі специфіки народу. Визначаючи народ, він пише: «Народ — це спільнота людей, об’єднаних інтересами духовної творчості, які ґрунтуються на спільній мові як органі колективної [колективної — A.A.] (вибіркової) духовної діяльності»². За Р. Бутаутасом, мова є основою духовної діяльності людства, на якій постає суспільна організація; через мову відбувається духовна співпраця людей. Мова — основа культури всього народу. Філософ вважав, що історичний розвиток мови пов’язаний із розвитком культури народу та відображає особливості цієї культури. У мові бачимо ставлення народу до світу, спосіб його мислення, адже «у словах і значеннях їхніх сполучень відображаються погляди народу на речі, їхні властивості й відношення [відношення — A.A.]»³. На думку Р. Бутаутаса, у мові накопичена історична пам’ять народу; кожен народ має власний особливий історичний досвід і втілює його у своїй мові.

Слід зазначити, що Р. Бутаутас не вважав мову єдиною основою національної ідентичності. Він гадав, що самобутність народу визначають наука, філософія, мистецтво й усі сфери культури. Однак філософ наголошував, що для литовської культури мова має особливе значення. Р. Бутаутас розумів також важливість уваги до мови в національному русі, адже «звернення людей до рідної мови означає визволення [визволення — A.A.] від духовного рабства, бажання бути самим собою й творити по-своєму»⁴. Він цінував

² Bytautas R. Tauta ir tautiška sąmonė // Aušrinė. 1912. Nr. 17. P. 112.

³Там само. С. 114.

⁴Там само. 1912. № 20. С. 239.

7. Lietuvių kalbotyros klausimai, XXXI

97

те, що литовська інтелігенція бачить у литовській мові не лише знаряддя освіти, а й сприймає її як самостійну духовну цінність, яку слід розвивати заради неї самої, зберігаючи її самобутність.

R. Байтаутас розумів, наскільки важливим і складним є завдання піднести говірку до рівня літературної мови. Він сам також намагався долучитися до виконання цього завдання — у деяких своїх працях філософ розглядає актуальні питання формування літературної мови. У праці «Дещо з філософії литовської мови» він намагається поглянути на мову зі своєї філософської позиції. На його думку, мова — це особливий світ думок, отже, вона нерозривно пов’язана з мисленням, а через нього — і з усією практичною діяльністю людей. Філософський погляд на мову, висунутий Р. Байтаутасом, був важливим і цікавим.

Свої міркування про литовську мову філософ починає з порівняння історичного становища литовців та інших народів. На думку Р. Байтаутаса, культурні народи створювали свою писемну мову протягом багатьох століть. Розвивалася наука, а разом із нею й писемність; виникали нові поняття, для найменування яких створювали нові слова. На його думку, культура цих народів розвивалася поступово, і разом із нею поступово розвивалася мова. Так поволі накопичувалися мовні багатства культурних народів.

У нас ситуація була іншою. Культура людства рухалася вперед, але литовці не брали участі в її розвитку. Дворянство влилося в польську культуру, тому, як вважав Р. Байтаутас, не було стану, в якому могла б зосередитися духовна культура народу. Освічені люди Литви навчалися й писали чужими мовами, а литовський народ від найдавніших часів до останнього століття «мав той самий розумовий обрій. Тому й мова розвивалася мало. Вона, можливо, багато змінювалася діалектно, але філософськи, з погляду кількості й значення слів, стояла майже на місці, бо розум людей мав справу все з тими самими поняттями»⁵.

Так характеризуючи цю ситуацію, Р. Байтаутас не все зрозумів правильно. Він помилявся, заперечуючи участь литовців у розвитку культури людства й стверджуючи, що духовна культура народу не сформувалася. Заперечуючи розвиток мови, Р. Байтаутас також помилявся. У цьому випадку слід наголосити, що мало розвивалася лише мова науки.

З’ясувавши, чому литовська мова не змінювалася філософськи, Р. Байтаутас оцінює тогочасну ситуацію, змінені умови й розпочатий національний рух, який, на його думку, зрештою є культурним рухом. Характеризуючи національний рух, він зазначає, що литовський народ вирішив наздогнати інші народи й перейняти всі матеріальні та духовні багатства, накопичені людством за тисячі років. Звідси й величезне завдання для мови: її треба розвинути так, щоб досягти рівня інших культурних народів. Щоб такий «еволюційний процес» мови відбувся швидко, недостатньо дослідити лише її граматичну систему. За словами Р. Байтаутаса, «ми [ми — A.A.] повинні насамперед дослідити литовську мову не лише з зовнішнього боку — граматично, — а й з внутрішнього боку — філософськи, — з погляду значення різних слів і способів висловлювання»⁶. Р. Байтаутас стверджує, що належного рівня мови не буде досягнуто, доки людську мову не буде пізнано філософськи. І філософ визначає найважливіше завдання того часу — «усіх

⁵ Bytautas R. Šis tas iš lietuvių kalbos filosofijos. K., 1908. P. 4.

⁶ Там само. С. 4—5.

98

найважливіша нині потреба нашої писемної мови — це дослідження народної мови з погляду її внутрішнього змісту; а найпотрібніша нам книжка [книжка — A.A.] — це філософія литовської мови⁷. Єдина його мета — привернути увагу мовознавців до філософського змісту литовської мови. У литовській мові приховані невичерпні багатства вираження думок, які залишаються невідомими.

Р. Байтаутас закликав зважати на філософський зміст мови не лише під час найменування нових понять, а й під час удосконалення та унормування мови. Він вважав, що в удосконаленні мови особливо важливо прагнути єдності мови й мислення. Р. Байтаутас намагався філософськи обґрунтувати необхідність і важливість розвитку та унормування літературної литовської мови. Він не лише теоретично розглядав необхідність унормування литовської мови, а й сам практично намагався це робити у вже згаданих працях, а також у статтях «Потреби литовської писемної мови» (1908), «Як вимовляти й писати чужомовні слова» (1912).

Р. Байтаутас помер молодим і не встиг багато зробити, однак його справу продовжив колега-філософ С. Шалкаускіс, якого Р. Байтаутас заохотив зацікавитися литовською мовою, особливо термінологією. Як писав сам С. Шалкаускіс, Р. Байтаутас прищепив йому «свою палку любов до питання термінології»⁸ і називав Р. Байтаутаса своїм безпосереднім натхненником.

С. Шалкаускіс (1886—1941) — видатний громадський діяч незалежної Литви, філософ, педагог. Він народився в Аріогалі, у Расейнському районі. 1905 року С. Шалкаускіс закінчив Шяуляйську гімназію й вирушив вивчати право до Московського університету. Закінчивши юридичні студії, він виїхав до Туркестану, оселився в Самарканді, де служив юрисконсультом у банку. Праця юриста його не задовольняла, і він дедалі більше присвячував себе філософії. 1915 року С. Шалкаускіс виїхав до Швейцарії й розпочав вивчати філософію у Фрібурзькому університеті. Ступінь доктора філософії Фрібурзького університету він здобув 1920 року. Того самого року, повернувшись до Литви, він долучився до академічної роботи: викладав на Вищих курсах, був доцентом кафедри філософії факультету теології та філософії Університету Вітовта Великого. 1922 року С. Шалкаускісу вже присвоїли звання професора, і він працював завідувачем кафедри педагогіки та її історії. 1939 року С. Шалкаускіса обрали ректором Університету Вітовта Великого. Після окупації Литви радянською армією професора усунули з посади ректора, а після закриття факультету теології та філософії — звільнили з професури. С. Шалкаускіс переїхав до Вільнюса. 1941 року тимчасовий уряд Литви призначив його професором Вільнюського університету, але працювати там йому не довелося. Через погіршення здоров’я С. Шалкаускіс виїхав до Шяуляя, де взимку 1941 року й помер.

С. Шалкаускіс, найвидатніший представник неосхоластичної філософії в Литві, перебував під впливом теорій В. Соловйова, а згодом став томістом. У працях із загальних питань філософії він стверджував, що філософія — це «царська наука», незалежна від спеціальних наук, і пропагував принцип гармонії віри та знання. Духовну культуру й погляди людей С. Шалкаускіс вважав визначальним чинником суспільного життя. Самобутність литовської національної культури він пов’язував із народами Сходу та Заходу

⁷ Там само. С. 5.

⁸ Шалкаускіс С. Теорія термінології та литовська філософська термінологія // Logos. 1927. № 1. С. 1.

7a

99

синтезом культур. Сам С. Шалкаускіс висловив своє покликання в рішучості здійснювати «національне виховання через філософію». Цьому покликанню він віддано служив усе життя.

Svarbesnieji S. Šalkauskio darbai yra „Kultūros filosofijos metmens“ (1926), „Filosofijos įvadas“ (1928), „Visuomeninis auklėjimas“ (1932), „Ateitininkų ideologija“ (1933), „Lietuvių tauta ir jos ugdymas“ (1933), „Bendrieji pedagogikos pagrindai“ (1936) ir kt. Kaip jau buvo minėta, S. Šalkauskis buvo ir vienas lietuvių filosofijos terminijos kūrėjų.

У той час проблема творення литовської термінології існувала не лише як лінгвістична й логічна, а й як проблема суспільного поступу. «На початку XX ст. литовський народ, який після 40 років тяжкого національного гніту царизму (заборони литовського друку й культурного життя) знову піднявся до науки та освіти, зіткнувся з безліччю нових речей і понять із найрізноманітніших галузей науки, економіки, культури й політики, а з іншого боку — зі слабо розвиненою литовською термінологією, яку до того часу вживали переважно для позначення понять мистецтва та побуту. Перед литовською мовою постало непросте завдання термінологічно засвоїти різнобічний історичний досвід людства⁹. Термінологію почали створювати представники різних галузей науки. Однак спочатку творення термінів було індивідуальним, без чіткішої системи та заздалегідь визначених теоретичних засад. Систематичнішого й організованішого характеру творення литовської термінології набуло лише після утворення незалежної Литовської держави. Тоді прагнули надати творенню термінології теоретичного підґрунтя.

1921 року було створено Термінологічну комісію тодішнього Міністерства освіти. Її головою призначили Й. Яблонскіса. У комісії працювали К. Буґа, А. Дамбраускас, П. Машіотас, Й. Тумас, А. Варнас, А. Віреліунас, а згодом Й. Балчіконіс, А. Саліс, П. Скарджюс, С. Шалкаускіс та інші. Термінологічна комісія працювала п’ять років. З роботою термінологічної комісії офіційно розпочалося організоване творення литовської термінології.

Значну роботу в галузі термінології виконали двоє найвидатніших мовознавців того часу — К. Буґа та Й. Яблонскіс. К. Буґа зробив великий внесок у створення термінів мовознавства, чимало термінів запропонував і сам, брав участь у роботі Термінологічної комісії у 1921—1924 роках, у своїх статтях розглядав різні питання термінології. Й. Яблонскіс створив термінологію литовської граматики, сам розробляв і активно долучався до створення литовських термінів для інших наук, потрібних школі. Він очолював Термінологічну комісію та дбав про те, як краще організувати термінологічну роботу. Термінологічні погляди Й. Яблонскіса заклали теоретичні підвалини творення литовської термінології.

Після смерті К. Буґи та Й. Яблонскіса теоретичні принципи діяльності, утвердження вимог до термінології та її практичне впорядкування підтримував журнал «Gimtoji kalba» (1933—1941). У цьому журналі С. Шалкаускіс опублікував свою теоретичну працю «Основні принципи творення термінів», у якій намагався сформулювати правила термінологічної роботи. У Литовському мовному товаристві було створено секцію термінології, яка опікувалася термінологічними питаннями. Отже, можна сказати, «що

⁹ Vaišvila A. Logikos mokslas Lietuvoje. V., 1980. P. 11—12.

100

у перші десятиліття XX ст. сформувалася національна школа термінології, що спиралася як на підвалини творення й унормування самої литовської літературної мови, так і на досвід термінологічної роботи литовською та іншими мовами»¹⁰.

Поряд із термінологією інших галузей науки особливу увагу приділяли філософській термінології. За словами С. Шалкаускіса, філософська термінологія «важлива ще й тому, що охоплює чи не всі абстрактні терміни загального змісту, які мають велике значення для всього інтелектуального життя і, зокрема, для спеціальних наук»¹¹.

Термінологічна спадщина С. Шалкаускіса складається з двох частин: 1) дослідження теорії термінології «Теорія термінології та литовська філософська термінологія», надрукованого в журналі «Logos», і 2) словника філософських термінів «Загальна філософська термінологія» (1938). Словник містив близько 1600 литовських філософських термінів із відповідниками французькою, німецькою та російською мовами, а також поясненням особливостей їх уживання. Теоретичними питаннями термінології С. Шалкаускіс зацікавився ще до того, як почав унормовувати литовську філософську термінологію. У праці «Теорія термінології та литовська філософська термінологія» він виклав теорію творення й унормування термінів.

Починаючи викладати свою теорію, С. Шалкаускіс наголошує, що в термінології мовознавство тісно пов’язане з філософією, тому в цій галузі не є цілком компетентними ані самі філософи, ані самі мовознавці. Наукову термінологію можна створити лише спільними зусиллями мовознавців, філософів та інших зацікавлених науковців¹². Важливість цього зв’язку С. Шалкаускіс пояснює, характеризуючи сам термін. Як слово він належить до граматики, як поняття — до логіки, а як поняття з певним спеціальним змістом — до відповідної науки, до предметної сфери якої це поняття входить. Отже, загальне питання термінології водночас стосується галузей логіки й граматики, а тому належить до мовознавства та філософії.

С. Шалкаускіс вважає, що термінологія потребує особливої дисципліни, яка поєднувала б дані мовознавства й філософії¹³. С. Шалкаускіс сумнівається, чи можна визнавати запропоновану Р. Битавтасом філософію мови окремою філософською дисципліною, оскільки не кожен предмет, пов’язаний із філософією, належить і до філософської науки. На його думку, предмет філософії мови тією мірою, якою він належить до сфери філософії, можна досліджувати в окремих аспектах у логіці, психології та філософії культури.

Наголошуючи, що термінологія не є окремою, самостійною науковою дисципліною, С. Шалкаускіс вважає її спеціальною частиною семантики. Розуміючи термінологію таким чином, він дійшов висновку, що термін невіддільний від знака та поняття. Філософ наголошує, що «теорія термінології має зважати й на те, що логіка, психологія та філософія культури говорять про загальні факти й прояви мовного явища

¹⁰ Keinys S. Mokslo ir technikos revoliucija ir lietuvių terminologijos raida // Mokslo kalbos kultūros ir terminologijos raida: Lietuvių kalbotyros klausimai. V., 1985. T. 24. P. 182.

¹¹ Šalkauskis S. Min. veik. 1925. Nr. 1. P. 4.

¹² Žr. Ten pat. P. 2.

¹³ Ten pat.

101

основи»¹⁴. Особливо це, як зазначається, важливо, коли йдеться про філософську термінологію. С. Шалкаускіс наголошує, що, укладаючи литовську філософську термінологію, необхідно враховувати висунуті ним вимоги, і сам приділяє цьому значну увагу.

Розгляд сутності й особливостей терміна С. Шалкаускіс починає з походження та первісного значення самого слова terminas. Він зазначає, що це слово латинської мови terminus, яке означало остаточну межу, де щось закінчується. Перенісши слово terminas у сферу філософії та аналогічно застосувавши до неї його первісне значення, отримали нове значення терміна — його почали розуміти як кінцевий елемент або засаду, до якої доходять, аналізуючи щось. Перенісши за аналогією первісне значення терміна у сфери логіки, граматики й письма, С. Шалкаускіс характеризує термін трьома способами — як поняттєвий, усний і письмовий.

Філософ дуже послідовно викладає еволюцію розуміння самого терміна. Припустімо, що нам потрібно усвідомити якийсь предмет. Усвідомлення сутності предмета завершується утворенням поняття, а поняття, що міститься в розумі, виражається усним або письмовим словом; слово ж уже є «справжнім терміном, тобто кінцем, або межею, якої досягає пізнання, виражене зовнішнім способом»¹⁵. Отже, насамперед С. Шалкаускіс розглядає термін з того боку, яким він пов’язаний із філософією, і характеризує його як поняттєвий термін.

С. Шалкаускіс стверджує, що в новітні часи, коли спеціальні науки дуже розвинулися, розуміння терміна звузилося; термін є вужчим поняттям, ніж слово загалом. Філософ наголошує, що термін — це слово, яке позначає поняття, але не будь-яке поняття, а те, що має спеціальне значення для певної галузі науки.

Пояснюючи знаки, С. Шалкаускіс виокремлює кілька їхніх груп — природні й умовні знаки, формальні й інструментальні, знаки-об’явлення та знаки-заступники. Слово найчастіше є умовним знаком, оскільки, за словами С. Шалкаускіса, зв’язок між словом як знаком і позначуваним ним предметом не є природним, а встановлений довільно або за домовленістю. Філософ характеризує слово також як інструментальний знак, адже слово є знаряддям, інструментом для вираження предмета та пов’язаного з ним поняття. А до найглибшого розуміння значення слова, на його думку, веде твердження, що слова є «знаками-об’явленнями понять і знаками-заступниками предметів»¹⁶.

Виклавши особливості знака, слова й поняття, С. Шалкаускіс повертається до визначення терміна: «термін завжди є словесним знаком, що заступає предмет і виявляє поняття»¹⁷. Однак не всі такі слова є термінами. Щоб такий словесний знак став терміном, потрібно, щоб він увійшов до певної галузі науки й був науково опрацьований. Філософ показує відмінність між значенням і смислом слова та включає зв’язок між смислом і значенням слова до характеристики терміна. За його словами, значення слова залежить від предмета, який ним позначається, а смисл слова — від поняття, що відповідає позначуваному предметові. Виявлення смислу слова — це ніщо інше, як точне зазначення того, яке поняття лежить в основі слова. Отже, встановити науковий термін — означає встановити зв’язок його значення й смислу з поняттям, на якому він ґрунтується. С. Шалкаус-

¹⁴ Там само. С. 5.

¹⁵ Там само.

¹⁶ Там само. С. 9.

¹⁷ Там само. 1927. № 1. С. 9.

102

ки наголошує, що обговорення терміна завжди має супроводжуватися обговоренням поняття, яке він позначає¹⁸. Тому не може бути добре розвиненої термінології там, де недостатньо розвинена наукова дисципліна, але, з іншого боку, розвиток наукової дисципліни може відбуватися лише разом із удосконаленням відповідної термінології.

С. Шалькаускіс першим узявся досліджувати категорії термінології та способи їх вираження. Він зазначає, що йому довелося розглядати способи вираження термінів з погляду логіки й онтології, що є чужим для мовознавців. Така його позиція створила чимало труднощів, оскільки категорії онтології визначають дуже широкі межі й самі можуть тлумачитися та інтерпретуватися по-різному. Філософ розглядає дві основні категорії онтології — субстанцію та акциденцію — і подає таке їх визначення: «субстанція є сутністю, що існує сама по собі, тобто тим, що має існувати в собі, тоді як акциденція є тим, що має існувати в чомусь іншому, а саме в субстанції»¹⁹.

Філософ пояснює, що термінологія досліджує факти мислення, зважаючи на їхні зв’язки з мовою, тобто із засобами вираження, які їм відповідають. З одного боку, відповідно до способів або станів буття формуються способи сприйняття, або категорії мислення, а з іншого — відповідно до способів сприйняття формуються способи вираження, або категорії термінології. На його думку, категорія термінів — це група термінів, типова за своєю формою, найчастіше — за суфіксом, і відповідна групі понять, що мають певну спільність.

Наслідуючи Аристотеля та середньовічних логіків, С. Шалькаускіс розрізняє субстанцію-суб’єкт і субстанцію-об’єкт. Субстанція-суб’єкт — це жива істота і насамперед людина, отже, вона діє, відбувається, визначається, свідомо вступає у відносини й активно виявляє якість. Відповідно до цього С. Шалькаускіс розрізняє ще чотири різновиди цієї категорії: суб’єкт дії, суб’єкт процесу-визначення, суб’єкт якості та суб’єкт відношення.

Субстанція-об’єкт найчастіше є неживою річчю, рідше — живою істотою, а найрідше — людиною. На субстанцію-об’єкт спрямовано дію; її використовують як вторинний матеріал або як знаряддя, засіб і, зрештою, як річ, що щось вміщує. Філософ наводить і чотири різновиди цієї категорії: об’єкт дії, вторинний матеріал, знаряддя або засіб і вмістище. С. Шалькаускіс дуже докладно описав набір засобів творення цих категорій термінології та подав таблиці, у яких зазначив, які суфікси чи закінчення характерні для тієї чи іншої категорії термінології.

У своїй теорії термінології С. Шалькаускіс називає джерела творення термінів і характеризує їх уживання. Він виокремлює й розглядає три основні джерела термінів. Одні терміни, за його словами, взято з живої народної мови й пристосовано спеціально до наукової мови; інші — новоутворені за законами мови та за аналогією з її типовими виявами; третю групу термінів просто запозичено з інших мов. Розглянуті С. Шалькаускісом джерела термінології важливі й для розвитку сучасної термінології, однак він не згадав літературну мову, яка є одним з основних джерел творення сучасної термінології.

¹⁸ Див. там само. С. 10.

¹⁹ Там само. 1934. № 1. С. 7.

103

На думку С. Шалькаускіса, існує чотири основні способи введення діалектних слів до наукової термінології. Це уточнення смислу й значення слів, розширення значення, звуження значення та перенесення смислу за аналогією. Говорячи про друге джерело термінології, філософ зазначає, що новотвори можна утворювати двома способами — виведенням нових слів і складанням слів. У такий спосіб утворюються складні слова, а виведенням нових слів він називає творення новотворів за допомогою префіксів, суфіксів і закінчень. С. Шалькаускіс наголошує, що новотвір має бути типовим за своєю формою, тож новотвори необхідно утворювати відповідно до окремих категорій понять.

Важливими є вимоги, висунуті С. Шалькаускісом, яких слід дотримуватися, запозичуючи терміни з інших мов. На його думку, запозичення чужих слів виправдане лише тоді, коли «потрібного терміна не можна отримати ані пристосуванням слова з повсякденної мови, ані утворенням нового терміна способом складання чи виведення»²⁰.

С. Шалькаускіс першим спробував сформулювати основні принципи творення термінів. Ще 1927 року він виклав їх у другому номері журналу «Logos», а 1935 року опублікував і в «Gimtoji kalba» — у статті «Основні принципи творення термінів». Автор сподівався, що «Gimtoji kalba» читає більше людей, які цікавляться термінологією, і їм буде важливо ознайомитися з його думками.

С. Шалькаускіс спробував сформулювати загальні принципи творення термінів для всіх галузей науки, поділивши їх на три групи — принципи давнини, принципи новацій і принципи еволюції. Принципи давнини охоплюють принцип найширшого використання («не слід ані запозичувати чужий термін, ані створювати новий власний, якщо можна задовільно пристосувати для потреб науки слово з повсякденної мови»²¹) і принцип традиційного утвердження (жодне слово, що закріпилося в мові, не можна усувати з наукового вжитку без чітко виправданих причин). Ці принципи актуальні й для сучасної термінології. Важливими є також сформульовані ним принципи новацій — типовості, найбільшої корисності та естетичності, адже й у сучасній термінології вимагається, щоб новостворений термін був типовим і зручним для словотворення нових похідних. Принципів еволюції С. Шалькаускіс навів лише два — категорійного закінчення («використання типових закінчень для творення термінів відповідно до належних категорій понять слід підтримувати живим у мовному вжитку й послідовно розвивати в межах його прав»²²) та зміни смислу й значення слів (за потреби смисл і значення слів слід змінювати такими способами, які могли б бути підтверджені законами мовознавства та логіки). Сформульовані С. Шалькаускісом принципи творення термінів мали тоді велике значення, оскільки більшість нових литовських термінів створювали з огляду на них.

С. Шалькаускіс застосовував свою теорію термінології на практиці, унормовуючи філософську термінологію. Уже згаданий словник філософських термінів, укладений С. Шалькаускісом,

²⁰ Ten pat. 1927. Nr. 1. P. 24.

²¹ Šalkauskis S. Pagrindiniai terminų darybos principai // Gimtoji kalba. 1935. Nr. 4. P. 49—50.

²² Ten pat. P. 51.

104

1937 року його було надруковано у другому номері «Logos», а 1938 року видано окремою книжкою. Крім того, німецьку версію словника було опубліковано в журналі «Logos» за 1938 рік. Словник філософських термінів розглянула секція термінології Товариства литовської мови. Словник складається з двох частин. У першій частині подано литовські терміни та їхні відповідники французькою, німецькою й російською мовами, а також короткі пояснення литовською; у другій — розглянуто терміни й наведено приклади. Терміни першої частини позначено наголосом. С. Шалькаускіс вважає термінами й подає у словнику не лише іменники, а й дієслова.

Практична робота С. Шалькаускіса не завжди відповідала його теоретичним принципам термінології. У словнику він розглядає терміни, поділені на окремі групи споріднених термінів, які називає семантичними групами, а не за категоріями термінології, як виклав у теорії. У виданому С. Шалькаускісом словнику філософських термінів систематизовано майже все позитивне, чого до того часу вдалося досягти у творенні литовської філософської термінології. Хоча словник і не охоплює всіх філософських термінів того часу, словник С. Шалькаускіса та його термінологічні дослідження значною мірою сприяли подальшому унормуванню, систематизації й творенню філософської та загалом литовської наукової термінології, а також вплинули на розвиток самої філософської науки.

НОРМАЛІЗАЦІЯ ЛИТОВСЬКОЇ МОВИ ТА ЛИТОВСЬКІ ФІЛОСОФИ РОМАНАС БУТАУТАС І СТАСІС ШАЛКАУСКІС

Анотація

На початку XX століття розвиток литовської мови цікавив не лише лінгвістів, а й філософів. Романас Бутаутас був першим серед литовських філософів, хто звернув увагу на литовську мову та її філософський зміст. Він спробував розглянути проблеми нормалізації загальної мови з філософської точки зору.

Литовський філософ Стасіс Шалкаускіс успішно досліджував проблеми термінології. Він запропонував правила опису термінологічної роботи, опублікованої під назвою Теорія термінології та литовська філософська термінологія. Словник філософських термінів Шалкаускіса та його дослідження в галузі термінології відіграли важливу роль у подальшій нормалізації та систематизації філософських термінів і наукової термінології загалом.