LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, XXXIV (1994)

LIETUVIŲ KALBOS TARMĖS IR JŲ TYRINĖJIMAI

Aleksandras VANAGAS

ПРОФ. А. САЛІС І КОМІСІЯ З ПРІЗВИЩ ТА ТОПОНІМІВ

За ініціативою «Рідної мови» на зборах кількох десятків людей у червні 1933 р. було обрано «Комісію з прізвищ». Своїм найважливішим завданням вона вважала литуанізацію литовських прізвищ. Щоб це зробити, спершу потрібно було зареєструвати прізвища. Коштом Міністерства внутрішніх справ, за сприяння Департаменту охорони громадян через самоврядування за порівняно короткий час на окремі словникові картки було записано близько 200000 прізвищ (1:2). Їх почали впорядковувати. Найбільше цим опікувалася Комісія, перше засідання якої відбулося 24 січня 1934 р. У засіданні взяли участь: J. Balčikonis (голова), A. Salys, I. Šeinius, A. Survila, свящ. P. Veblaitis і J. Talmantas. Після інформації представника Міністерства внутрішніх справ A. Salys зачитав проєкт меморандуму «Прем’єр-міністрові та міністрові фінансів». У ньому, зокрема, наголошувалося, що зібраний через самоврядування матеріал щодо прізвищ має різні недоліки, тому «ще потрібна перевірка на місці» (1:3). Далі в меморандумі йдеться: «На думку Комісії, найточніше було б перевірити їх, відрядивши по всій країні людей із відповідною підготовкою, які могли б остаточно встановити форми прізвищ, спираючись на вимову старост, скликаних у волостях. На нашу думку, для виконання цієї роботи протягом пів року потрібно було б 6–7 людей. За тієї ж нагоди необхідно було б точно записати й усі топоніми Литви, суворо встановити єдині форми, які належить уживати. Таким чином, одночасно буде виконано дві великі роботи, адже питання правопису топонімів тепер стало дуже гострим» (1:3). І ще: «Оскільки литуанізацію прізвищ не можна доручити на розсуд самоврядування чи якихось інших органів, необхідно видати словник прізвищ усієї Литви, у якому суворо зазначатиметься, що підлягає обов’язковій литуанізації, як саме її здійснювати та які прізвища рекомендовано вільно змінювати» (1:4).

Комісія дотримувалася подібного погляду й щодо топонімів. Очевидно, бажаючи запобігти стихійній, некваліфікованій зміні топонімів, 28 травня 1935 р. вона постановила «Звернутися до Департаменту земельного устрою, щоб той наказав окружним землевпорядникам утриматися від закликів змінювати нелитовські назви сіл і хуторів на литовські відповідно до побажань місцевої інтелігенції та жителів» (1:79). Комісія також розуміла, що помилкові топоніми, внесені до документів особи, буде важко виправити, тому поспішала підготувати словник топонімів: «Подбати про видання словника топонімів також до видачі нових паспортів» (1:10). Звичайно, йшлося не про всі топоніми Литви, а лише про назви населених пунктів.

Такий профіль майбутнього словника топонімів визначив і підхід до назв місцевостей: як побачимо, збирали переважно ойконіми (назви населених пунктів), а на-

64

зви інших топонімів (річок, озер, полів, лісів, лук, пасовищ тощо) записували лише найважливіші, до того ж не всі однаково ретельно.

«Щоб словники прізвищ і топонімів швидше почали готувати до друку, комісія з литуанізації прізвищ обрала редактором словника прізвищ A. Salys, а редактором словника топонімів — J. Balčikonis» (1:11). «Редакторові топонімів насамперед належало відібрати полонізовані топоніми, записати їх на аркушах і розіслати через повітових старост до волосних самоврядувань, які, можливо, змогли б на місці з’ясувати походження цих топонімів або запропонувати їм заміни. Таким чином, комісія з литуанізації прізвищ матиме більше матеріалу, розглядаючи їхню заміну» (1:12).

На виконання робіт Комісія запросила 38000 Lt, обачно запропонувавши, що «Ця сума могла б повернутися до державної скарбниці з лишком, якщо підвищити лише на 20 центів плату за нові паспорти» (1:5).

На другому засіданні (14 березня 1934 р.) головував A. Salys. Він пояснив, що «прізвища жителів Клайпедського краю збереглися більш литовськими, ніж у Великій Литві. Тут потрібно лише подбати, щоб їх правильно записували литовською мовою» (1:7). Було вирішено отримати список прізвищ Клайпедського краю «через губернатора Клайпедського краю та A. Survila» (там само).

Кошти на перевірку прізвищ і запис топонімів було отримано, роботи виконувалися швидко. На засіданні Комісії 16 жовтня 1934 р. «урядовець у справах упорядкування прізвищ Міністерства внутрішніх справ J. Griška» повідомив, що «із семи перевіряльників прізвищ четверо вже закінчили свою роботу в провінції й тепер працюють у міністерстві, укладаючи словники прізвищ повітів» (1:9). Не вдавалася робота лише одному перевіряльникові — M. Samulėnas: він працював надто повільно. Тому Комісія (головував J. Balčikonis) 24 жовтня 1934 р. постановила «звільнити M. Samulėnas від роботи з перевірки прізвищ і направити замість нього до Утенського повіту іншого перевіряльника» (там само). M. Samulėnas ще звернувся з проханням дозволити йому завершити доручену роботу, але його прохання не буде задоволено (1:11).

Відгукнувся й губернатор Клайпедського краю. У своєму листі він повідомляє, що «Директорія Клайпедського краю, розглянувши питання перевірки прізвищ і збирання топонімів у Клайпедському краї, на своєму засіданні підтримала цю справу, постановила виділити на неї 1000 літів і надати всі необхідні матеріали» (1:15). Комісія вважала доцільним обрати двох перевіряльників із числа студентів-клайпедців, які навчалися в Каунасі. «Проф. A. Salys попросив одного-двох студентів, придатних для роботи перевіряльниками, поговорити» (1:16). Комісія вирішила «написати Директорії та попросити її підготувати й надіслати разом списки населених пунктів і прізвищ, упорядковані за повітами й волостями. Цей лист підпишуть голова Комісії та завідувач відділу впорядкування прізвищ» (тобто A. Salys) (там само).

Коли збирання прізвищ і топонімів добігало кінця, спохопилися, що засідання Комісії не мають офіційного статусу: під час засідання 16 жовтня 1934 р. (протокол № 3) було констатовано, що «досі вони нібито мають приватний характер, не протоколюються, а членам за них не виплачують жодної винагороди». Тому постановили: «Коли розпочнеться справжня робота з литуанізації прізвищ і топонімів та їх упорядкування загалом, проводити засідання офіційно, протоколювати їх і оплачувати участь у них членам комісії» (1:10). Отже, перші протоколи засідань Комісії, мабуть, були складені заднім числом. Дещо змінилася й назва Комісії — «Міністерства внутрішніх справ Комісія з прізвищ і топонімів

65

Комісія» (у протокольній книзі за 1936—1940 рр. її названо «Комісією з литовізації прізвищ і географічних назв Міністерства внутрішніх справ»).

Отже, з ініціативи Комісії з прізвищ і географічних назв було виконано величезну роботу надзвичайної важливості — з живої мови, можна сказати, експедиційним способом записано більшість литовських прізвищ, більшість назв населених пунктів, чимало інших географічних назв. Усе це зроблено за неймовірно короткий час — приблизно за один рік.

Збирання прізвищ і географічних назв було ніби першим етапом роботи Комісії. Завершивши його, Комісія взялася за іншу частину цієї роботи — а саме впорядкування прізвищ і географічних назв, яке тоді зазвичай називали литовізацією. Почали з прізвищ: у протоколі засідання Комісії від 19 січня 1935 р. (№ 8) знаходимо лаконічний запис: «Розглянуто 287 прізвищ від Abadauskio до Aikauskio» (1:20). 22 січня 1935 р. знову подібний запис: «Розглянуто 312 прізвищ від Aikevičiaus до Aliach nos» (1:21). І так далі: 24 січня 1935 р. — «Розглянуто 418 прізвищ від Aliachnos до Androkaitis» (1:23); 28 січня 1935 р. — «Розглянуто 434 прізвища від Andronavičiaus до Armino»; 30 січня 1935 р. — «Розглянуто 526 прізвищ від Arminaičio до Ąžuolo». Склад Комісії поки що майже не змінився: голова J. Balčikonis, члени A. Salys, A. Survila, священник P. Veblaitis, J. Gr iška, J. Talmantas. Темп її роботи дивовижно швидкий. Але й прізвищ багато. Тому, здається, розглянути їх усі не встигли. 16 грудня 1938 р. (протокол № 180) знаходимо останній запис: «Литовізовано прізвища від Pilypaitis до Polōkas» (2:161). Щоправда, Комісія розглядала різні питання, пов’язані з прізвищами, аж до завершення своєї діяльності — на її останньому засіданні, що відбулося 16 травня 1940 р. (протокол № 201), ще розглянули кілька заяв про виправлення прізвищ (2:185). Чи й після 180-го засідання прізвища литовізували систематично, невідомо.

Безсумнівно, прізвища впорядковували всі, але невідомо, чи Комісія, чи, що видається більш імовірним, окремі її члени. У справах про прізвища рясніють виправлення й примітки по всій абетці. Однак вони непослідовні, а часом і цілком випадкові.

Дуже лаконічні записи в протоколах нічого не повідомляють про те, як працювали і якими критеріями керувалися, литовізуючи прізвища. У проєкті меморандуму, прочитаному A. Salys, згадано такі чотири принципи:

«1. За законом обов’язково литовізуються всі литовські прізвища з чужими слов’янськими суфіксами, а також ті, що безсумнівно є перекладами,

2. Не змінюються запозичені прізвища нелитовського походження, наприклад Butkus, Jankus, Jonušas, Stankus,

3. Не обов’язково змінювати прізвища й тих литовців, які мають чуже, нелитовське походження,

4. Інші чужі, не литовізовані прізвища, а також прізвища з непристойним значенням змінюються за власним бажанням» (1:4).

Про ці принципи можна було б багато говорити й дискутувати. Наприклад, як показав досвід укладання «Словника литовських прізвищ» (3), дуже важко було б дотримуватися навіть першого принципу — є сотні випадків, коли неможливо безсумнівно сказати, литовське це прізвище чи нелитовське. Прізвище Butkus, згадане в другому пункті, іноді може бути й литовським — скорочення

66

з якого складного особового імені (3: I 368–369). Далеко не завжди буде відомо, чи сучасний литовець має власне чи чуже походження. Ще складніше з перекладними прізвищами — за відсутності докладних досліджень розвитку та змін прізвищ найчастіше неможливо напевно встановити факт перекладу прізвища. Подібних сумнівів виникає й більше. Їх достатньо, щоб зрозуміти, як важко було застосовувати на практиці принципи, задекларовані в меморандумі. Знову ж таки — цих труднощів безпосередньо не видно, їх треба «реконструювати», бо протоколи не відображають лабораторної роботи. Результати перенесено до прізвищних справ, укладених в алфавітному порядку; усі вони збереглися. У справах до прізвищ, які, на думку Комісії, підлягали литуанізації, від руки дописано від однієї до кількох запропонованих замін. Напр. (перше прізвище за абеткою): Abadauskas, Abadauskis, Abadovskis — запропоновані заміни: Abadas, Abadáitis, Abadãnas, Abadõnis, Abadėnas, Abadynas. Що означає така пропозиція? Передусім те, що вона суперечить положенню другого принципу, згідно з яким «недоторканними залишаються чужі прізвища іншомовного походження». Прізвище Abadauskas є запозиченим, можливо білоруським — білорус. Абадоўскі, Обадэй, Абадзянка, Абадкоў тощо: білорус. вобад «обід» (3: I 55).

Другим за порядком є прізвище Abakanauškis, третім — Abakanavičius. Їх пропонують замінити на Abakónis, Abakonáitis, Abakoníūnas, Abakoniónis, Abakonėnas, Abakonýnas. Прізвища, які пропонують змінити, також є «запозиченими», слов’янізмами: пор. рос. Обакань, Обекань (3: I 55).

Таких сумнівних пропозицій безліч. І це не дивно, адже працювали швидко, поспіхом, не маючи жодного серйознішого дослідження литовських прізвищ, бракувало словників прізвищ сусідніх народів тощо. Коротко кажучи, працювали емпірично, керуючись суб’єктивним досвідом і здогадами, а не висновками досліджень. На щастя, ці пропозиції не були втілені, а залишилися у справах як цікаве явище нашої мовознавчої науки та поглядів тієї доби, яке, загалом, варте уважнішого розгляду.

Упорядковуючи та литуанізуючи прізвища, Комісія водночас дбала про юридичне оформлення цієї діяльності. 28 лютого 1935 р. (протокол № 22) на її засіданні було зачитано підготовлений Міністерством внутрішніх справ проєкт закону про литуанізацію прізвищ (1: 45). До нього повернулися й пізніше. 11 березня 1935 р. Комісія розглянула проєкт і за пропозицією А. Саліса доповнила його статтею 4. Проєкт підписали голова J. Balčikonis, члени A. Salys, J. Gr iška, P. Veblaitis, A. Survila (бракує лише підпису J. Talmantas, який був присутній на засіданні).

7 червня 1935 р. було сформовано делегацію (J. Balčikonis, A. Salys, P. Veblaitis, J. Talmantas), уповноважену звернутися до президента щодо проєкту закону про прізвища (1: 83). 22 вересня 1936 р. (протокол № 91) A. Survila повідомив, що «Кабінет міністрів повернув проєкт закону про прізвища Міністерству внутрішніх справ без жодної резолюції, і, наскільки відомо, проєкт офіційно в Кабінеті не розглядався».

Вирішено вжити заходів, щоб законопроєкт було внесено до Сейму» (2: 33). 12 січня 1937 р. (прот. № 111) проєкт закону про прізвища було ще раз переглянуто й доповнено (2: 65). Кабінет міністрів знову повертає проєкт на доопрацювання (2: 81) — його першу частину розглянуто 2 березня 1937 р. (прот. № 123), другу — 5 березня (прот. № 124). Підготовлено також пояснення до нового відредагованого проєкту закону про прізвища. Увесь законопроєкт разом із поясненнями переписано до справи протоколів (2: 89–93). Його

67

подальшу долю з протоколів засідань Комісії не видно.

Комісії довелося впорядковувати й інші питання, пов’язані з особовими іменами. 25 листопада 1938 р. вона почала розглядати список хрестильних імен, отриманий від Вілкавішської курії через прелата J. Laukaitis (2: 158). Розгляд затягнувся і завершився лише 3 квітня 1939 р. (2: 173). У 1939 р. Комісія рекомендує таку норму творення прізвищ заміжніх жінок від чоловічих прізвищ із закінченням -(i)us: «Від прізвищ Simius, Pocius, Girnius, Bartasius, Girdžius, Meidus жіночі прізвища можна утворювати як Simienė, Pocienė, Girnienė... або Simiuvienė, Girniuvienė, Pociuvienė — залежно від того, як їхні носії називаються або бажають називатися» (2: 177). Подібно цю норму формулюють і в наші дні.

Інший напрям роботи Комісії на другому етапі — упорядкування топонімів. Зібрані назви населених пунктів, а також деякі назви ненаселених місцевостей переписали до окремих справ — за волостями та повітами. Усі вони також збереглися.

Топоніми, що містилися в цих справах, почали розглядати в Комісії. У протоколі № 35 від 20 травня 1935 р. знаходимо короткий запис: «Розглянуто села й хутори Алітуської волості» (220). Комісія: голова J. Balčikonis, члени A. Salys, A. Survila, J. Grįška, P. Veblaitis, J. Talmantas (1: 75). Цим засіданням розпочалася ціла епопея унормування топонімів, що тривала кілька років. Спочатку перебіг розгляду, принципи й мотиви коригування, заміни, добору та надання назв місцям у протоколах не фіксували (подібно до литуанізації прізвищ). Але невдовзі (від третього засідання, що відбулося 20 травня 1935 р.) перебіг розгляду почали відображати докладніше. Напр.: «Margava — Kėdariškės: так називають люди»; «Smolnica — Strazdinė, назва сусіднього гаю»; «Dembavka перекласти — Ąžuolinė» (1: 85). Згодом протоколювання (і, вочевидь, робота) дедалі вдосконалювалося, аж поки зрештою, скажімо, під час розглядів 1937 р. записи в протоколах не стали настільки точними, що й сучасний читач легко бачить мотиви всіх виправлень. Це особливо важливо для сучасних нормувальників і дослідників топонімів, оскільки деяким населеним пунктам пропонували повернути попередні назви, назвати їх на честь інших об’єктів (луків, річок, озер, лісів, гір тощо) або просто вигадували нову, тобто штучну назву. Частина цих пропозицій прижилася. Щоправда, визначити, який відсоток рекомендацій було втілено, дуже складно — довелося б звірити близько тридцяти тисяч топонімів. Тому обмежимося таким прикладом. У Тракайському повіті, в Аукштадварській волості, розглядали 53 ойконіми, які Комісія вважала такими, що потребують виправлення або заміни (2: 43–44). Із п’ятдесяти трьох пропозицій прижилися сім: Juozapava→Juōzapiškės, Katalaučizna→Katilai, Kopecai→Kāpčiai (примітка: «так називають люди»), Sabaliaučizna→Sabāliškes, Gubiškės→Ūbiškės (примітка: «так називають люди»), Žukaučizna→Žukai, Novosadai→Naujasodis. І тепер вони є нормою літературної мови.

Більшість пропозицій не прижилася — загалом двадцять дві: нині Babrauninkai — *Babrininkai, Graužinkai — *Graužiniai, Mackāntiškės — *Mackōniškės, Malināvka — *Avietynė, Merġiškės — *Mērkiškės (раніше так називалися), Mickūnavà — *Mickūniškės, Mikalavà — *Mýkoliškės, Parankavà — *Parankiškės, Rangavà — *Ranginės, Ružiavà — *Rūžiškės, Samāuka — *Sāmė, Zabarauskai — *Paverkniai, Žilinčiškės — *Žiliškės, Albinavà — *Albi-

68

нішкес, Андріянава — * Андрішкес, Баришява — * Баришішкес, Камантишкес — * Акменяй, Лаварава — * Лавароніс, Станяуа — * Стонішке, Шафарне — * Кіртімай, Дубелка — * Дуобеле, Тамашява — * Тамошішкес.

Для кількох ойконімів утвердилися дещо інші форми, ніж пропонувала Комісія: замість запропонованого Markutaičiūna — * Markutónys утвердилася форма Markūtiškės; Okmenai — * Ãtakmenys (примітка: «так називають люди») — Akmeniai; Odincava — * Adiniškės — Adincavà; Vladislavava — * Vladiškės — Vladislava.

Ідентифікувати решту двадцятьох не вдалося — найімовірніше, переважно через те, що нині самих населених пунктів уже немає (здебільшого це були хутори).

Отже, хоча виправлень було внесено небагато, можна стверджувати, що працювали недаремно. Ознайомлення з виправленнями топонімів інших волостей виявляє певні відмінності, але здебільшого неістотні, тому є підстави припускати, що рекомендації утверджувалися приблизно такою самою мірою.

Розпочавши унормування топонімів 20 травня 1935 р., Комісія по суті завершує цю роботу 23 лютого 1937 р., розглянувши топоніми Зарасайського повіту (2: 84–86). Але на цьому її робота не закінчилася. У протоколі засідання від 12 березня 1937 р. знаходимо такий запис: «Завершивши литуанізацію топонімів усіх 20 повітів, знову почали спочатку, з Алітуського повіту, литуанізувати й виправляти решту незрозумілих топонімів, про які додатково запитували волосні самоврядування» (2: 94). Цей другий етап розгляду завершився 26 листопада 1937 р. (прот. № 149) (II: 129–130).

Комісії й надалі доводилося займатися питаннями топонімів, але вже не систематично, а за потреби. Одне пов’язане з топонімами питання актуальне й нині — це затверджені Комісією назви населених пунктів та їхні скорочення:

«маєток — dv., доки його не розпарцельовано; центри розпарцельованих маєтків слід об’єднувати із селом чи іншим населеним пунктом і називати спільною назвою цього населеного пункту, як і інші його господарства.

фільварок — plv., відповідно до того, як його називають місцеві жителі; з розпарцельованим поводяться як із маєтком (див.).

хутір — vs., населений пункт з одним господарством; окреме господарство офіційно також слід називати хутором.

садиба — sod., хутір посадової особи; садибою слід називати й лісову сторожку, коли йдеться не про територію чи площу; слово pasoda не вживати.

інші населені пункти, такі як: колонія, ферма, городники, десятинники, бобилі, господарі, кумечі, плецинінки тощо, залежно від кількості господарств слід називати селами або хуторами.

сторожка — sarg. (будка, будочка), наприклад: залізнична сторожка — gelež. sarg.» (2: 181).

Комісія запропонувала також деякі скорочення та визначила типи назв населених пунктів Віленського краю (2: 181–182).

Комісія виконала величезну роботу, яку можна поділити на два етапи. Перший, значно коротший, — це збирання прізвищ і топонімів із живої мови. Картотека зібраних прізвищ, згодом, уже після війни, істотно доповнена, особливо прізвищами з Віленського та Клайпедського країв, стала джерелом, на основі якого підготували й видали «Словник литовських прізвищ» (3). Зібраних у волостях

69

Картотеки перевірених топонімів мали бути використані для підготовки запланованого словника топонімів (назв населених пунктів). Зробити цього не встигли. Крім того, картотеки топонімів не охоплювали Віленський і Клайпедський край (проєкт словника «Топоніми Віленського краю» підготували пізніше). Але те, що міститься в картотеках, дуже цінне: ці топоніми використали під час укладання нормативного офіційного списку назв населених пунктів Литви — «Довідника адміністративно-територіального поділу Литовської РСР» (4). Заперечити можна хіба що те, що перевіряльникам, яких надсилали до волостей, не доручали записувати всі топоніми, а здебільшого вимагали записувати назви населених пунктів. Один із реєстраторів, А. Жиргулис, у спогадах (1982 р.) пише: «Щодо записування назв місцевостей, то, як мені тепер здається, — так само здавалося й тоді, — нас спрямовували не надто перспективним чином. Не надто вдалим було розпорядження записувати лише великі топоніми, а не назви боліт, болотць, струмочків, лужків... Перед від’їздом ми, кілька людей, порадившись, вирішили записувати, наскільки це буде можливо, і дрібні назви полів та водойм. Балчіконис, побачивши згодом такі записи, сказав, що це була не надто потрібна праця. Для нього важливими були лише ті назви, які могли знадобитися адміністрації» (5).

Отже, значення топонімів для науки, балтистики та індоєвропеїстики тоді ще не було належно усвідомлене. Про це варто згадати хоча б тому, що в той час у Литві й світі були відомі ономастичні дослідження К. Бюги. Зрозуміло, обставини змушували поспішати, не зволікати й завершити все до заміни паспортів, але очевидно й те, що тисячі найпрекрасніших топонімів залишилися незаписаними.

Дещо інакше слід оцінювати роботу з упорядкування, унормування та отлитовлення прізвищ і топонімів. Роботи справді було виконано багато — засідання відбувалися 201 раз: як уже зазначалося, перше засідання відбулося 24 січня 1934 р., останнє — 16 травня 1940 р. (його протокол підписав лише секретар Комісії М. Юркинас) (2: 185). А. Саліс був одним із найсумлінніших членів (після Й. Балчікониса) — він пропустив лише 19 засідань. Безсумнівно, внесок А. Саліса в цю роботу є одним із найвагоміших.

На жаль, не можна сказати, що результат відповідав вкладеній праці. Найбільше часу забирало отлитовлення прізвищ. Але ця робота по суті виявилася марною — її результатом стали лише протоколи певних зусиль і своєрідних тенденцій. Пліднішим було унормування топонімів.

Як би ми не оцінювали шлях, пройдений Комісією, без жодних сумнівів маємо визнати важливість виконаної нею роботи. Навіть ті її напрями, що в певних аспектах були не надто плідними, усе ж залишили свій слід — принаймні як вираження тогочасних поглядів і настроїв, які намагалися перенести в конкретний лінгвістичний і культурний простір. Багато з того, що розпочала Комісія, триває й нині, — лише обставини для цього тепер значно сприятливіші: маємо численні зібрання особових імен, картотеку 700.000 топонімів, зібраних із живої мови, картотеку 300.000 історичних топонімів, узагальнювальні ономастичні дослідження.

LITERATŪRA

1. V.R.M. Pavardžių ir Vietovardžių Komisija. Protokolų knyga. 1934. I. 24. — 1935—1936. III. 27 (Saugoma Lietuvių kalbos instituto Vardyno skyriuje).

2. V.R.M-ja. Pavardžių ir vietovardžių At lietuvinimo Komisijos Protokolų Kny-

70

gos. 1936, 1937, 1938, 1939, 1940 (Saugoma Lietuvių kalbos instituto Vardyno skyriuje).

3. Lietuvių pavardžių žodynas. V., 1985, T. 1; 1989, T. 2.

4. Lietuvos TSR administracinio-teritorinio suskirstymo žinynas. V., 1976. D. 2.

5. A. Žirgulio atsiminimai (saugomi Lietuvių kalbos instituto Vardyno skyriuje).

PROFESSOR A. SALYS UND DIE KOMMISSION FÜR FAMILIEN- UND ORTSNAMEN

Zusammenfassung

1933 ist ”Komission für Familien- und Ortsnamen” gewählt worden, die bis Mai 1940 als Organ des Innenministeriums tätig war. Durch die Sorge der Kommission wurden die litauischen Familiennamen registriert und vor Ort geprüft. Speziell geschulte Personen haben die litauischen Siedlungsnamen (Oikonvme), einen Teil der anderen Ortsnamen aus der lebenden Sprache aufgeschrieben. Später hat die Kommission die Familien- und Ortsnamen bearbeitet, normiert. Es wurde geplant, das Wörterbuch der Familien- und Ortsnamen herauszugeben. Der Krieg hat verhindert, das Vorhaben zu verwirklichen.

Eines der aktivsten Mitglieder der Kommission war Professor A. Salys.

71