mokėti, laukas, toli, sotūs, з одного боку, і давньослов. mogą, lęgą, рос. dalb, давньослов. syb, з іншого (с. 108–110), представляють різні корені. Через відмінність вокалізму кореня також не можна етимологічно пов’язувати лит. glodùs і латис. gluds (с. 109), лит. brėžti і braũkti (с. 114). Спорідненість між лит. nãmas і dimstis «Hof(raum), Gut» (с. 109), щоправда, неясна¹⁶, але не можна виключати можливості, що namas, латис. nams має самостійний корінь *nem-. Давньослов. trepetati і рос. pryskatb також краще не пов’язувати з лит. drebėti і рос. bryzgatb (с. 104–105), а вважати окремими коренями¹⁷.

Відмінність приголосних у початковій групі слова лит. strãzdas, латис. strazds і слов. 'drozdъ (с. 104) слід пояснювати законом Зібса. Лит. geĩsti не має ‘-ds- (с. 100), а складається з кореня geid- і форманта інфінітива *-t(e)i, тому на межі морфем маємо *-dt- (> *-tt- > -st-). На с. 94 стверджується, що pirštas, давньослов. prъstъ має лит. š, слов. s з ‘k’, а на с. 115 їх зараховано до слів, у яких литовське š походить з індоєвропейського ‘s після r. На с. 293 зазначено, що закінчення род. відм. одн. іменників o-основи ‘-ā (vilko, давньослов. vlьka) походить з індоєвропейського ‘-ās; на с. 210 і далі правильно доводиться, що це давнє закінчення аблатива (‘-ōd). На с. 178–179 наведено фінське paimen «Hirt», на с. 208 уже правильно вказано piemen. На с. 179 знаходимо прус. menschon «des Fisches», на с. 263 правильно — «des Fleisches». Прус. guntwei не є формою 1-ї множини (с. 69). Замість лит. taišyti (с. 96), прус. sachis (с. 101), давньоінд. ugnis (с. 110), лит. taisytis (с. 116), латис. bārti (с. 141), лит. sù vienà šviesà (с. 226), оруд. відм. одн. bãdu (с. 227, прим. 269), род. відм. двоїни Dvjijų karvių мають бути відповідно tašyti, sackis, ágnis, taušytis, bārt, sù vienà šviesà, badù, dvijjų karvių.

Simas Karaliūnas

ПОВЕРНЕННЯ МОВОЗНАВИЦІ

Tamara Buch. Opuscula Lithuanica. Wydal Wojciech Smoczyński, Warszawa, 1998: Katedra Językoznawstwa Ogólnego i Bałtystyki Uniwersytetu Warszawskiego, 381 p.

Відома наша германістка Іна Мейксінайте в нещодавно опублікованих спогадах про свою сестру Тамару Бухене цитувала уривок з її листа монсеньйорові Вінцентасу Мінцявічюсу, який мешкав у Римі: «І що ж це життя зі мною робить! Адже я завжди лише хотіла жити в Каунасі, гуляти берегами Нямунаса, мені були потрібні соснові бори, озера, тиша; чому ж мені довелося жити в різних країнах, серед різних людей, розмовляти різними мовами і — тепер — втратити

¹⁶ F r e a n k e l E. Litauisches etymologisches Wörterbuch, I, Heidelberg–Göttingen, 1962, 483.

¹⁷ Ф а с м е р М. ЭСРЯ III (1987) 391, IV (1987) 99.

252

«п’ятого громадянства»¹. Ці слова справді влучно характеризують сповнене трагізму й нелегких випробувань життя талановитої дослідниці литовської мови.

Народилася (1923 07 03) у місті Марка Шагала Вітебську. Згодом разом із родиною повернулася на батьківську землю — до Литви. Навчалася в Каунаській німецькій гімназії. Атестат зрілості отримала вже в литовській гімназії 21 червня 1941 року. Наступного ранку війна, що розпочалася, закинула її у далекий російський закуток; працювала трактористкою, вивчала германістику в Горькому. У перші повоєнні роки — аспірантка академіка Віктора Жирмунського в Ленінградському університеті, згодом викладачка Вільнюського університету та Челябінського педагогічного університету. Знову в Литві — кілька років роботи, які значною мірою визначили подальший напрям досліджень молодої науковиці, в Інституті литовської мови й літератури². Трохи довше (1957–1967) — доцентка Варшавського університету. Курси литуаністики читала також у Сорбонні та Чиказькому університеті. У важкі періоди життя, особливо під час перебування в Парижі, відчувала дружню духовну й матеріальну підтримку видатного семіотика Альгірдаса Юлюса Греймаса, монсеньйора Вінцентаса Мінцявічюса та інших. Через несприятливі обставини (про які в Литві мало хто знав) мусила постійно змінювати країни й роботу, часто жити окремо від сім’ї; підірвана тяжкою хворобою, Тамара Бухене померла 7 лютого 1970 року в Хайфі (Ізраїль). Їй ішов лише сорок сьомий рік…

Кожен дослідник литовської мови, мабуть, із радістю візьме до рук нещодавно видані кафедрою загального мовознавства та балтистики Варшавського університету вибрані праці з литуаністики Тамари Бухене, упорядковані одним із найвидатніших польських балтистів Войцехом Смоцінським. Книга починається спогадами упорядника про Тамару Бухене. У них автор із великою теплотою згадує свою вчительку й описує її педагогічну діяльність у Варшавському університеті. Окремо (Nota wydawnicza) пояснено обставини підготовки та виходу цього видання.

У книзі Opuscula Lithuanica зібрано майже всі важливіші праці Тамари Бухене з литуаністики, опубліковані в наукових виданнях різних країн. Їх подано мовами, якими вони були надруковані вперше: німецькою (15 праць), польською (13), литовською (3), англійською (2), російською (2), французькою (1). Усі праці упорядник книги розподілив на вісім розділів. У семи з них за тематикою охоплено такі галузі литуаністики: фонологія, акцентологія, дієслівна система, мова Малої Литви за граматикою Даніелюса Клейна, мова Крістіонаса Донелайтіса, сейненські литовські говірки, ономастика Сейнів. Зібрані праці свідчать, що авторку цікавили як походження й розвиток різних явищ литовської мови, так і їхнє вживання в сучасній літературній мові або діалектах.

¹ Meiksinaitė I. „Ne mūsų valia!“ – Naujasis Židinys – Aidai 5–6, 1998, 311.

² Тамару Бухене на посаду наукової співробітниці рекомендував директорові Інституту Костасу Корсакесу (1953) його друг юності й тодішній директор Книжкової палати Антанас Улпіс (1904–1981), «людина шляхетної душі й великого духу, яка завжди підтримувала переслідуваних» (слова І. Мейксінайте).

253

У трьох статтях восьмого розділу розглядаються питання германістики. Однак лише перша з них (Die reflexive Konstruktion der Verba im Gotischen), можна сказати, належить суто до царини германістики. Дві інші — Zum ostpreussischen Deutsch im XVII–XVIII Jh. та Remarks on the syntactic influences of German in neighbouring non-German dialects (до речі, співавторка останньої, як і статті з розділу фонології, — польська мовознавиця Зузанна Тополінська) — пов’язані також із литуаністикою: у них є зауваги про писемність литовців Малої Литви та зіставлення деяких її мовних особливостей із відповідними явищами німецької мови.

Загалом праці, присвячені тематиці Малої Литви, становлять досить значну частину спадщини Тамари Бухене: про литовську мову цього краю за граматикою Даніеля Кляйна в книжці опубліковано 6 статей (одну з них написано у співавторстві з Йонасом Паліонісом), а мову великого співця селян Крістіонаса Донелайтіса розглянуто аж у 7 статтях і, мабуть, мало кому досі відомому об’ємному, але незавершеному дослідженні The phonological system of the „Metai“ by Christian Donelaitis (с. 129–199). Це дослідження авторка написала польською мовою. 1974 року його англійський переклад (Lithuanian Phonology in Christian Donelaitis) було опубліковано в Хайфі. На жаль, щойно опублікований текст, перекладений не фахівцем, викликав зауваження мовознавців, і дуже приємно, що нову англійську версію ретельно переглянув професор Аксель Гольвоет.

Литовські діалектологи та дослідники литовської ономастики мають нагоду ще раз звернути увагу на зібрані в одному місці статті мовознавиці про говірки литовців Сейненського краю та цікаві топоніми цього краю, які опубліковано й обговорено у 6 статтях. Зокрема, статтю про гідроніми Сейненського та Сувалкського краю написано разом із нашим видатним мовознавцем Петрасом Йонікасом. Варто нагадати, що Тамара Бухене, працюючи у Варшавському університеті, дуже потоваришувала з литовцями Сейненського краю. Тут вона іноді проводила цілі місяці. Один з авторів цієї короткої статті, побувавши в помешканні мовознавиці у Варшаві, на вулиці Лумумби, побачив, з якою гордістю вона показувала гостям подаровані литовцями Сейненського краю скатертини й покривала та пригощала їх «литовським» медом.

Книжка завершується статтею Йонаса Паліоніса, написаною англійською мовою 1971 року, In memory of Tamara Buch, списком публікацій мовознавиці, предметним покажчиком і покажчиком прізвищ, списком власних назв Сейненського та Сувалкського краю. До речі, зі списку публікацій, який налічує 44 позиції, видно, що до Opuscula Lithuanica не включено дисертацію Тамари Бухене, захищену 1951 року в Ленінграді, Возвратная конструкция глагола в германских языках, працю, видану окремою книжкою, Die Akzentuierung des Christian Donelaitis (Вроцлав та ін., 1961, 147 с.), дослідження Pirmosios spausdintos lietuvių kalbos gramatikos (співавтор — Йонас Паліоніс), опубліковане в книжці Pirmoji lietuvių kalbos gramatika. 1653 metai (Вільнюс, 1957), а також 5 коротших статей із різних періодичних видань і Atsiminimų nuotrupos, опубліковані в Литві (Proskyna 3, 1989, 164–177) і передруковані в Польщі (Linguistica Baltica 2, 1993, 301–313). До бібліографічного списку не включено

254

у книжці друкується згадане вище дослідження The phonological system of the „Metai“ by Christian Donelaitis.

Професор Войцех Смочинський, який ретельно підготував Opuscula Lithuanica Тамари Бухене (Бух), додав ще одну вагому позицію до довгого переліку своїх заслуг перед литуаністикою. Водночас опубліковані в цій книжці праці ніби повернули їхню авторку з нагоди 75-річчя від дня народження до тих країв, які вона мусила залишити — з власної волі чи ні.

Kazys Morkūnas, Algirdas Sabaliauskas

Реєстр до журналу порівняльного мовознавства, томи 1–100 (1851–1987). Упорядкували Іво Гайнал, Крістіане Шефер, Герхард Шауфельбергер і Сабіне Циглер. Видання за редакцією Альфреда Баммесбергера. Vandenhoeck & Ruprecht у Геттінгені, 1997, 324 с.

1987 року вийшов 100-й, ювілейний том журналу «Zeitschrift für Vergleichende Sprachforschung» з історичного порівняльного мовознавства, заснованого 1851 року видатним німецьким мовознавцем Адальбертом Куном. Цей том його редактори, Альфред Баммесбергер і Гюнтер Нойман, уклали так, щоб опубліковані в ньому 25 статей відображали актуальну проблематику й методологію дослідження індоєвропейських мов. Відгук був несподівано прихильним: з’явилося понад десяток рецензій і коротких оглядів, у яких усебічно оцінювалася роль цього журналу в історичному порівняльному індоєвропейському мовознавстві. Дві рецензії було надруковано також у литовській мовознавчій періодиці — В. Ґрінавецкіса в «Mūsų kalba» (1988, № 6, 34–35) і В. Урбутіса в «Baltistica» (25, 1989, 188–190). Професор доктор Бернгард Форсманн із Університету Фрідріха-Олександра [Ерланген—Нюрнберг] у своїй рецензії в журналі «Universitas» (№ 12, 1988, 1329–1330) запропонував укласти загальний реєстр (Gesamtregister). Як зазначає у передмові редакторів професор доктор Альфред Баммесбергер, редактори й видавництво охоче прийняли цю пропозицію.

За фінансової підтримки Німецького науково-дослідного товариства над укладанням реєстру почергово працювали доктор Крістіане Шефер (Вільний університет Берліна), доктор Сабіне Циглер (Вюрцбурзький університет) і доктор Іво Гайнал (Цюрихський університет), а до впорядкування зібраного матеріалу значно долучився Герхард Шафельбергер (Цюрихський університет). Технічну роботу виконували на кафедрі англійської філології та порівняльного мовознавства Університету Айхштета, якою керує професор доктор Альфред Баммесбергер. Том реєстру містить: зміст, с. 5–6, передмову редактора, с. 7–8, покажчик авторів, с. 9–209, предметний покажчик, с. 209–321, і список редакторів журналу, с. 323–324. Покажчики авторів і предметів укладено, зрозуміло, за абетковим порядком. Перелічено всіх ав-

255