ACTA LINGUISTICA LITHUANICA

XLIV (2001), 251–258

РЕЦЕНЗІЇ

Рецензії

Paweł Wójcik, The Acquisition of Lithuanian Verb Morphology. A Case Study.

Kraków: Universitas, 2000, 152 p.

Молодий науковець Paweł Wójcik написав монографію The Acquisition of Lithuanian Verb Morphology. A Case Study¹ на основі докторської дисертації, підготовленої на кафедрі загального мовознавства та балтистики Варшавського університету (роботу захищено 1998 року). Від дисертації монографія відрізняється передусім зміненою структурою, яка стала послідовнішою, проте надмірно роздробленою на невеликі розділи. Праця P. Wójcika, присвячена литуаністиці, безперечно, є піонерською. Це перша спроба описати засвоєння морфології дієслова литовською дитиною (дівчинкою на ім’я Rūta) у віці від 1;7 до 2;5 року; водночас це і перша книжка про мову литовських дітей. До речі, досліджено також засвоєння морфології іменника тією самою дівчинкою — 1999 року Ineta Savickienė захистила докторську дисертацію «Морфологія іменника в мові литовської дитини» в Університеті Вітовта Великого. Отже, обидва дослідження дадуть змогу скласти досить повне уявлення про те, як литовська дівчинка засвоює систему морфології.

Монографія P. Wójcika складається з десяти невеликих розділів (с. 11–128), короткої передмови (с. 9–10), додатка (с. 129–137), резюме польською (с. 138–143) та литовською (с. 144–148) мовами і списку використаної літератури (с. 149–152).

У передмові зазначено, що емпірична база, потрібна для дослідження засвоєння балтійськими дітьми мови, невелика, зокрема й дані, опрацьовані самим автором, тому головна мета книжки — «подати загальне уявлення про те, як засвоюється система литовського дієслова» (с. 9). P. Wójcikas особливо наголошує на специфіці предмета монографії — досліджується мовлення однієї дитини. Хоча й у таких випадках можна виявити певні універсалії засвоєння мови (спираючись на видатного психолінгвіста D. T. Slobin), усе ж процес засвоєння мови вважається дуже індивідуальним явищем, зумовленим різними чинниками (там само). З цієї причини P. Wójcikas не схильний робити далекосяжні висновки щодо засвоєння системи литовського дієслова.

¹ Книжку видано в серії «Baltica Varsoviensia» (т. 2), заснованій і редагованій проф. Wojciechem Smoczyńskim; перший том серії — збірка праць Tamary Buch з литуаністики (T. Buch, Opuscula Lithuanica, Warszawa, 1998). Автор монографії P. Wójcikas, який викладає литуаністичні дисципліни у Варшавському університеті, вивчав балтистику у Варшавському та Вільнюському університетах, написав магістерську роботу про мовлення, яким дорослі литовці спілкуються з дворічною дитиною (на матеріалі записів, зроблених в одній родині), див. P. Wójcik, Charakterystyka mowy skierowanej do 2-letniego dziecka litewskiego. Магістерська робота. Варшавський університет, 1994; того ж автора, Some characteristic features of Lithuanian Baby Talk, у Linguistica Baltica 3, 1994, 71–86.

252 |

RECENZIJOS

загалом. Таке тверезе розуміння предмета дослідження та його можливостей — похвальна риса, властива далеко не кожному науковцеві-початківцю.

Перший розділ монографії, як і годиться, присвячено історії питання (с. 11–17). Тут розглянуто дослідження мовлення балтійських дітей, починаючи з праць V. Rūkė-Dravinios, у яких зібрано чимало даних про засвоєння латиської мови її двома дітьми, зокрема й морфології дієслова. P. Wójcikas, зрозуміло, присвячує цій темі окремий підрозділ (с. 13–14), зосереджуючи увагу на послідовності засвоєння дієслівних категорій (схоже, у дисертації такого підрозділу не було). Далі розглянуто дослідження мовлення литовських дітей, які розпочалися дуже пізно — 1992 року, коли за ініціативою Magdalenos Smoczyńskos почали систематично записувати мовлення Eglės, а роком пізніше — і Rūtos. Розвиток мовлення Eglė виявився надзвичайно своєрідним і не відповідав типовому розвитку мовлення дитини віком 2–3 роки, тому для дослідження засвоєння литовської мови було обрано лише аудіозаписи Rūtos². У другому розділі (с. 18–21) автор знайомить читача з досліджуваним матеріалом — аудіозаписами Rūtos: пояснюється, як їх збирали, транскрибували й аналізували за добре відомою у світовій психолінгвістиці системою CHILDES. Загалом закодовано 38 500 висловлювань, у яких виявлено й проаналізовано понад 26 000 дієслівних форм (близько 10 000 ужила Rūta, решту — дорослі, які спілкувалися з нею, переважно мати).

Третій розділ (с. 22–36) — стислий опис системи литовського дієслова (тобто моделі дорослого мовлення, яку засвоюють діти). Не ставлячи під сумнів компетентність автора в питаннях балтійського дієслова, хотів би звернути увагу на кілька сумнівних дрібниць. Так, деякі зворотні форми інтерпретовано неправильно, оскільки в них убачено аломорф зворотності -is, наприклад: kelk-is (= kelki-s), kels-is (= kelsi-s), с. 32 (в іншому місці, у таблиці на с. 36, уже подано членування sùp-ki-s, sùp-si-s). Незрозуміло, чому форми sùptume, sùptute, sùptumėme, sùptumėte членуються як sùp-tume, sùp-tute, sùp-tumėme, sùp-tumėte (с. 36). Який морфологічний статус мають -tume, -tute, -tumėme, -tumėte? Такі чергування голосних, як lėkti, lekia, lėkė; karti, karia, korė (с. 31), синхронно варто було б назвати змішаними (перше автор відносить до кількісних, друге — до якісних; це вже діахронічна інтерпретація). Діахронія проступає й у заувагах щодо категорії роду, де стверджується, що прикметники, числівники та дієприкметники можуть мати форми середнього роду (с. 30, прим. 20). У підсистемі змінюваних за числом і відмінком іменних частин мови (не іменників) синхронно насамперед слід припускати протиставлення узгоджуваних і неузгоджуваних форм. Останні форми вирізняються щодо категорій роду, числа й відмінка, тож і термін «безродові форми», запропонований деякими литуаністами, невдалий.

У четвертому розділі (с. 37–42) подано загальну картину розподілу дієслівних форм — як у мовленні Rūtos, так і в мовленні дорослих, які спілкувалися з нею («input»). Тут констатовано, що для засвоєння морфології дієслова особливо важливий віковий рубіж — 1 рік і 9 місяців (1;9): тоді дитина починає розрізняти майбутній і минулий (одноразовий) час, а словник значно збагачується.

У наступних трьох розділах описано, як Rūta засвоює граматичні категорії дієслова. Розгляд починається з часу (розділ V, с. 43–59), далі аналізується поява та розвиток форм особи (розділ VI, с. 60–80) і способу (розділ VII, с. 81–88) у мовленні Rūtos. У восьмому розділі (с. 89–93) розглядаються нефінітні форми — інфінітив і дієприкметники, а в дев’ятому (с. 94–117) — розвиток структури дієслова. Десятий розділ (с. 118–128) — підсумки. Тут окреслено формування морфологічних категорій дієслова та його структури

² Аудіозаписи Eglės P. Wójcikas використав для дослідження мовлення дорослих, спрямованого на дітей (child directed speech), див. примітку 1.

RECENZIJOS

253

… найзагальніші закономірності в мовленні Рути, подібності й відмінності між мовленням Рути та мовленням дорослих («input»). Засвоєння морфології дієслова Рутою порівнюється з даними латиської мови, наведеними у працях В. Рукє-Дравіні. У додатку до монографії (с. 129–137) подано транскрибований і кодований матеріал, прислівники часу, форми 3-ї особи, дієприкметники та інші приклади.

Дослідження П. Вуйчика ґрунтується на аудіозаписах мовлення дитини, зроблених протягом майже року й опрацьованих, як уже зазначалося, за системою CHILDES. Отже, матеріал автора монографії є надійним і придатним для перевірки; ним і результатами дослідження можуть користуватися всі науковці, які досліджують дитяче мовлення, спираючись на принципи CHILDES. З іншого боку, виявлені дослідником закономірності будуть цікавими й психолінгвістам, які не практикують систему CHILDES (пор. використані в самій рецензованій праці публікації Дравіні). Коротко кажучи, усі, кого цікавитимуть питання засвоєння литовської дитячої мови, звертатимуться до праць П. Вуйчика (та І. Савічене), бо інших просто немає. Праці цих молодих науковців стануть опорою для тих мовознавців, які оберуть литовське дитяче мовлення об’єктом своїх досліджень.

Те, що досліджується одна дитина, породжує певні проблеми (пор. думки, висловлені в передмові до монографії): наприклад, незрозуміло, які явища слід вважати індивідуальною особливістю мовлення Рути, а які — рисою, притаманною литовському дитячому мовленню загалом. Однак і таке дослідження дає змогу виокремити універсальні або більш універсальні та індивідуальні риси формування мовлення Рути, залучаючи до розгляду дані досліджень дитячого мовлення інших народів. Формулюючи висновки, П. Вуйчик насамперед порівнює мовні факти з мовлення Рути з відповідними даними латиського дитячого мовлення. Для порівняння можна було б значно ширше скористатися дослідженнями дитячого мовлення інших народів, зокрема працями учасників проєкту «The Acquisition of Pre- and Protomorphology» під керівництвом В. У. Дресслера. Було б цікаво дізнатися, чи дає матеріал про дієслово в мовленні Рути змогу виокремити постульовані прихильниками природної морфології стадії преморфології, протоморфології та модульованої морфології. Загалом для інтерпретації фактів автор міг би ширше спиратися на загальновизнані положення загального мовознавства й продемонструвати свою лінгвістичну ерудицію.

Серед узагальнень, зроблених у монографії, особливо хотів би відзначити встановлену П. Вуйчиком послідовність засвоєння окремих морфологічних категорій дієслова, яка, майже не сумніваюся, загалом характерна для засвоєння морфології литовського дієслова. Спочатку (приблизно у віці 1;8) з’являються форми теперішнього часу й наказового способу, місяцем пізніше — форми минулого та майбутнього часу, дієприкметники, а найпізніше — форми умовного способу. Ця послідовність більш-менш відповідає структурній і статистичній³ маркованості категорій. Якщо порівняти тривалість засвоєння категорій дієслова та імені, то другі Рута засвоїла дещо швидше. Симптоматичним є домінування так званих форм третьої особи протягом усього досліджуваного періоду. Це підтверджувало б думку, що в балтійських мовах «3-тя особа» випадає із системи категорії особи й насправді не є особою (пор. праці В. Жуліса).

Факти в монографії викладено з великою точністю; варто відзначити зразкове технічне оформлення. Коректурні помилки трапляються порівняно рідко; в англійському тексті я помітив лише кілька: paticiples (= participles) с. 14, 19-й рядок згори⁴; situtation (= situation) с. 24, прим. 14; dipthongs (= diphthongs)

³ Узагальнюючи засвоєння морфології дієслова в мовленні Рути, П. Вуйчик, до речі, бере до уваги також статистичні дані про вживання дієслівних форм у литовській літературній мові, наведені у працях В. Жилінскєне.

⁴ Тут і далі v. означає «(рядок) згори», ap. — «(рядок) знизу».

254 |

RECENZIJOS

с. 32, 2-й рядок знизу. У литовській частині помилок більше — не лише коректурних, наприклад: Aurelia (= Aurelija) с. 16, 10-й рядок згори, прим. 6; busimasis (= būsimasis) с. 25, 8-й рядок згори; lekti (= lėkti) с. 31, 8-й рядок згори; pusti, putė (= pūsti, pūtė), žadžia (= žaidžia) с. 31, 13-й рядок згори; baigiai (= baigei) с. 34, 6-й рядок знизу; на с. 34, прим. 27 згадано праці литовських акцентологів, яких немає в бібліографії; mok+tė-s ir mok+ė-me-s (с. 35, 2-й і 3-й рядки знизу) треба поміняти місцями; tečiu (= tečiu) с. 58, 12-й рядок знизу; biški (= biški «трохи») с. 92, 3-й рядок знизу; неправда, що форми šokinti в литовській мові не існує (с. 103, прим. 64); krenta (= krinta) с. 115, 15-й рядок знизу (форма з материнського мовлення krenta — не форма літературної мови); MFTYTI (= MĖTYTI) с. 117, 1-й рядок згори; {tevelis} (= tėvelis) с. 133, 13-й рядок знизу; tetis (= tetis {tėtis}) с. 134, 10-й і 13-й рядки згори. Перелічені огріхи «розчиняються» серед безлічі бездоганно поданих прикладів і не впадають в око. Гірше зі стислим викладом литовською — його мову, стиль і пунктуацію слід ґрунтовно відредагувати. Прикро, що багато помилок у литовському тексті перенесено з дисертації. Це свідчить, що підготовка монографії відбувалася поспіхом. Поспіхом, мабуть, слід пояснити й те, що в тексті книжки замість «монографія» подекуди проскочило «дисертація», наприклад: «In this dissertation, I shall refer to problems of accentuation» (с. 34, прим. 27).

На завершення цієї рецензії хочу сказати, що, попри зазначені недоліки та помилки, монографія П. Вуйчика є ґрунтовною працею, яка розширила горизонти литуаністики дослідженнями дитячого мовлення. Рецензована книжка й статті не з’явилися б без зусиль багатьох людей: аудіозаписи робила й транскрибувала мати Рути, литуаністка Аурелія Кашкелевічене (цю роботу частково підтримала Австрійська академія наук — грант отримано завдяки клопотанню проф. В. У. Дресслера; також Фонд відкритої Литви, який придбав комп’ютер, магнітофон і касети); дані кодував і аналізував, звісно, П. Вуйчик, якого консультувала й усебічно підтримувала відома психолінгвістка проф. М. Смоцінська, з чиєї ініціативи й розпочалися дослідження литовського дитячого мовлення; написанням і захистом дисертації керував балтист проф. Аксель Холвоет. Допомогу цих та інших людей автор влучно висвітлює у книжці (с. 7), однак головним героєм нового напряму литовського мовознавства є він сам — професійно підготовлений психолінгвіст і литуаніст, який, не сумніваюся, і надалі успішно продовжуватиме дослідження з литуаністики.

Боніфацас Стунджа

Кафедра балтістики та загального мовознавства

Вільнюський університет

вул. Університето, 5, 2734 Вільнюс, Литва

[email protected]

Отримано 2001 08 17

П’ЄТРО У. ДІНІ, Балтійські мови. Порівняльна історія.

Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 2000, 540 p.

Вступ П’єтро У. Діні до балтійської філології Le lingue baltiche уже здобув численні схвальні відгуки в лінгвістичній пресі. Переклади литовською та латиською мовами свідчать не лише про те, що ця праця заповнює прогалину в балтистичній літературі, а й про позитивні якості самої книжки. Щоб литовське видання зберегло всі ці особливості оригіналу, чимало зусиль доклав спеціальний редактор книжки Боніфацас Стунджа. Його ретельна праця дала змогу уникнути бага-