ACTA LINGUISTICA LITHUANICA

XLVI (2002), 59–71

Послідовність і функціонування демінутивів у тексті

Jurgita Macienė

Šiaulių universitetas

У литовській лінгвістичній традиції демінутиви описують як експресивний засіб, що належить до сфери стилістики. Демінутиви часто вживають у поєднанні з відповідними базовими іменниками. Їх можна вживати безпосередньо поруч або відокремлювати один від одного. Демінутив може передувати базовому слову або стояти після нього, а іноді поєднуються обидві моделі. Приклади (з конкордансу, укладеного Центром комп’ютерної лінгвістики Каунаського університету, а також із художніх і публіцистичних текстів) виявляють чотири функції демінутивів: дві основні (уточнювальну й оцінну) та дві вторинні (естетичну й таку, що посилює зв’язність). Демінутив може одночасно виконувати кілька функцій. Згадані вище функції можуть також мати різний ступінь виразності залежно від позиції демінутива, його типу та референційного статусу. Іноді ці властивості додатково позначаються іншими мовними засобами.

0. ВСТУП

Демінутив — «слово зі спеціальним суфіксом, що має зменшувальне, пестливе й загалом емоційне значення» (Gaivenis, Keinys 1990: 46) — є характерним для литовської мови засобом характеристики людей, тварин і предметів, а також вираження почуттів. Різноманітні відтінки значення демінутивних похідних особливо виразні у фольклорних творах: на це вже звернув увагу L. Rėza (1825), а згодом ці похідні розглянули B. Sruoga (1927), A. Piročkinas (1974: 208–210) та інші. Найґрунтовніше вживання демінутивів у литовських народних піснях проаналізував K. Aleksynas (1971: 7–300).

Литовські мовознавці приділяють найбільше уваги словотвору зменшувальних (пестливих) слів (див. Ulvydas, ред. 1965: 253–288; Jakaitienė та ін. 1976: 262; Urbutis 1978: 270, 288; Paulauskienė 1994: 65–66; Ambrazas, ред. 1996: 87–94; Keinys 1999: 51–53; LKE 1999: 130). A. Gudavičius (2000: 124–139) наголошує на аксіологічному аспекті демінутивів.

Демінутиви особливо актуальні для науковців, які досліджують проблеми стилістики. Зрозуміло, більше уваги демінутивним похідним приділяють ті мови, у яких їх уживають частіше й різноманітніше, де їхня роль у текстах виразніша. Так, польське мовознавство відносить демінутиви до стилістичної системи мови (Milewski 1976: 124–125), тоді як у великому англомовному енциклопедичному словнику зі стилістики, що містить понад шістсот термінів (Wales 1990), термін DEMINUTYVO взагалі відсутній. У цьому відношенні литовська мова значно ближча до польської. Як явище стилістичної системи мови зменшувальні (пестл-

60 |

JURGITA MACIENĖ

(…ні) слова розглядаються в «Стилістиці литовської мови» Й. Пікчілінгіса (Pikčilingis 1975: 30 і далі). Термін ДЕМІНУТИВ уміщено навіть до невеликого (на сорок два слова) тлумачного словничка стилістичних термінів шкільного підручника (див. Župerka 2001: 115).

І літературознавці, і мовознавці наголошують на важливості слів зі зменшувальним (пестливим) значенням для вираження думки, проте про функції демінутивів у тексті висловлено лише окремі зауваги й міркування¹, тому в цій статті функціонування демінутивів у тексті розглядається докладніше.

У тексті демінутивний дериват зі своїм твірним словом нерідко трапляється в тому самому або сусідньому реченні. Напр.:

Мабуть, я мав дурний і дивний вигляд для машин і машинок, що пролітали повз KUNČKK 302; Сльоза бачила уві сні, що її розбудили кроки. Дуже-дуже дрібні кроки IVANMV 5; – Aaaaaa! Aaaaaa! Відріжте ніжку! Відріжте ногу! Aaaaaaa! JUKNŠ 48.

В інших місцях згадані деривати вживаються в наступних реченнях, навіть в інших абзацах. Напр.:

Ну, скажімо, наш Винцукас пише любовного листа... <...> – Дякую, Винцуку, за листиночку RAČŠ 69.

у тих випадках, коли демінутиви очевидно пов’язують текст, для позначення відстані між твірним словом і демінутивним дериватом можна застосувати терміни лінгвістики тексту КОНТАКТНЕ ПОЛОЖЕННЯ та ДИСТАНТНЕ ПОЛОЖЕННЯ; пор.: «Конексія (зв’язок) буває КОНТАКТНОЮ (близькою), коли пов’язуються сусідні речення <...>, і ДИСТАНТНОЮ (віддаленою), коли сполучники вжито лише в наступних реченнях, в іншому абзаці чи ще далі» (Sirtautas, Grenda 1988: 188; див. також Sirtautas 2001: 47).

Не всі мовознавці визначають терміни КОНТАКТНЕ та ДИСТАНТНЕ ПОЛОЖЕННЯ настільки конкретно, коментують їх точно й докладно. М. Некула (2000: 685) подає таке розуміння понять: «Анафорично можна вказати на перший елемент, ужитий поруч або майже поруч (КОНТАКТНИЙ ЗВ’ЯЗОК), або на елемент, який не стоїть безпосередньо перед вказівкою (ДИСТАНТНИЙ ЗВ’ЯЗОК)». Пор. також визначення Й. Грбачека (Hrbáček 1994: 47): «Зв’язок із сусіднім попереднім висловленням називаємо контактним, зв’язок із будь-яким із раніше вжитих висловлень є ДИСТАНТНИМ ЗВ’ЯЗКОМ»; коментар Й. Гофманової (Hoffmannová 1997: 128): «контактні (між сусідніми одиницями тексту) та дистантні (між більш віддаленими одиницями тексту) зв’язки».

У цій статті враховується віддаленість демінутивного деривата та його твірного слова одне від одного: вони вживаються поруч або майже поруч, близько (контактне положення) або на більшій відстані (дистантне положення). Що більшою є відстань між твірним і зменшувальним (пестливим) словами, то слабшою і менш помітною стає текстотвірна функція демінутива.

¹ Деякі твердження цієї статті вперше було оприлюднено в доповіді на науковій конференції (див. Macienė, Župerka 2001: 32–35).

DEMINUTYVŲ SEKA IR FUNKCIONAVIMAS TEKSTE

61

1. ФУНКЦІЇ ДЕМІНУТИВІВ У ТЕКСТІ

Уживання демінутива та спорідненого за коренем слова або контекстного замінника поруч одне з одним не є випадковим — такий вибір мовних «засобів пов’язаний із прагматичними чинниками (цінностями): із ситуацією та типом мовленнєвої діяльності, намірами мовця та впливом» (Hoffmannová 1997: 102), тобто похідне слово з демінутивним значенням уживається з певним наміром і виконує в тексті певні функції.

Kalbėdama apie greta vartojamus bendrašaknius žodžius, J. Buitkienė (1993: 18–22) skiria struktūrinę, struktūrinę-semantinę ir struktūrinę-stilistinę tų žodžių funkcijas. Deminutyvai yra ryškus teksto stiliaus elementas, todėl tikslinga atsižvelgti ir į stilistikos specialistų nurodomas stiliaus atliekamas teksto sandaros funkcijas. K. Hausenblasas (žr. Hausenblas 1985: 25–27) aptaria tokias keturias pagrindines funkcijas: tematinę-semantinę, estetinę, integracinę ir charakterizuojamąją. Išanalizuotoje tekstyno ir tautosakos, grožinės literatūros, publicistikos pavyzdžiai rodo, kad galima skirti keturias deminutyvų vartojimo tekste funkcijas: dvi pagrindines – tikslinamąją ir vertinamąją (resp. ekspresyvinę) bei dvi papildomas – teksto siejamąją (resp. integracinę, tematinę-semantinę, struktūrinę-semantinę) ir estetinę; jos visos dažnai yra susijusios tarpusavyje.

a. ФУНКЦІЯ УТОЧНЕННЯ. Похідне слово з демінутивним значенням уточнює, ясніше характеризує особу, тварину, явище чи властивість, названі іншим словом.

a.a. У поєднанні з іншими мовними засобами (епітетами) підкреслює дрібність особи, малий розмір або тонкість предмета. Напр.:

Господиня — невеличка, худенька жіночка — поралася біля величезної російської печі <…> PožBSD 11; <…> Райма ретельно намалювала начебто профілі кілець, чітко показавши стрілочками, як велике кільце, нахилене всередину під кутом, і маленьке кільце, що виступало під таким самим кутом <…> IvanMV 85; Із дитячих голосочків вирізнявся густий голос татуся KarvNBL 49.

Малий розмір предмета підкреслюється однією із синтаксичних фігур — переліком. Напр.:

Стояла гола, цокаючи зубами й страшенно зосереджена, поволі знімала намисто, намистинки, ланцюжки, стягувала безліч браслетів і кілець IvanMV 13.

a.b. Показує молодість, незрілість особи. Напр.:

Невдовзі повернулися й братики — Стасик і Йонук KarvNBL 12.

Іноді згадані ознаки увиразнюють ужита поруч із демінутивом точніша назва дитинчати тварини та епітети, що передають незрілість. Напр.:

Нещодавно вона привела ягнят² і, щоб ягнята не змерзли в холодному хліві, батько переніс їх усіх до хати. Баранчики малі, з кучерявою вовною, довгими, тонкими, слабенькими ніжками JukNŠ 57.

²Якщо розуміти демінутиви у вузькому значенні, до них не зараховують терміни з демінутивними суфіксами (пор. Kniūkšta 2001: 551).

62 |

JURGITA MACIENĖ

Особливо виразною уточнювальна функція демінутивів є тоді, коли той самий денотат (референт) називається двома словами, утвореними за допомогою демінутивних суфіксів, і між цими словами виникає відношення гіпероніма (родової назви) та гіпоніма (видової назви). Наприклад:

Надзвичайно зрадівши успіху, приніс звірят додому й замкнув у металевій діжці.

<…> Вигодувані, пещені, чистенькі лисички росли надзвичайно швидко MALM 34.

b. ОЦІННА ФУНКЦІЯ. Демінутив виражає, увиразнює ставлення мовця до того, про що йдеться, або до адресата.

b.a. Розкриває цінність особи чи предмета, позитивне ставлення мовця. Наприклад:

Я за ними не сумував, не міг сумувати, дідусь і бабуся — татусик і матусенька — робили все, що мали робити батьки в моєму маленькому житті T.

Виразність актуалізує вживання поруч двох назв того самого предмета, контраст, нерідко навіть підкреслене протиставлення цих назв. Наприклад:

Це не борошно, а борошенце (радіє, що борошно дрібне) LKŽ_VIII 195.

Позитивна оцінка особливо підкреслюється, коли вживається градаційна фігура й почуття мовця посилюються. Наприклад:

– Сестричко, – тихо промовляє він. – Сестричко… добра… Сестричко милосердна… Найвродливіша з усіх… KAUKMG 5.

b.b. Підкреслює мізерність предмета, негативне ставлення мовця. Наприклад:

Біля садиби — струмочок. Що то за струмочок — ниточка аж до рову, викопаного за часів Сметони зимовими роботами KARČR 8; <…> замість старої дерев’яної халупки збудував цей будинок, облаштував його розкішно, по-сучасному BUIVLN 8: Юозас Стродомскіс із Вільнюса подарував селу Падуропіс село (є таке сільце у Кельмеському районі, Титувенському окрузі, де залишилося лише два обійстя) <…> T.

Мізерність іноді додатково підкреслюється іронією. Наприклад:

З’ясувалося, що книга заяв громадян муніципалітету — не офіційний документ, а просто якась книжечка LR 2000 02 07.

Мізерність та іронія особливо очевидні тоді, коли вживається градація. Наприклад:

Поставив свій штамп староста К. Ігнотас, ляснув штампик староста громади Румсас, підписали «чесні свідки» <…> RAMRK 14.

DEMINUTYVŲ SEKA IR FUNKCIONAVIMAS TEKSTE

| 63

Лаяти, засуджувати, іронізувати — таке призначення демінутивів особливо поширене в наш час, коли відчувається тенденція до зниження стилю, знецінення приємних, ніжних слів. Цей факт підтверджують і проаналізовані приклади, найчастіше знайдені у творчості сучасних письменників³.

c. ЕСТЕТИЧНА ФУНКЦІЯ.

Демінутив уживається тоді, коли найважливішою видається стилістична дисиміляція, тобто небажання повторювати в тексті те саме слово. Напр.:

<...> Віка навіть цмокнула язиком, — ото ж, перш ніж заштовхати мене сюди, матуся продекламувала цілий монолог про материнську любов — Шекспір луснув би від заздрощів IVANMV 229.

Зазначену функцію помічено також в одному довгому або кількох суміжних реченнях, коли демінутивний похідний утвір і твірне слово чи контекстний замінник займають дистантне положення, поєднуючи текст. Напр.:

А коли сніг його кобилці почав черево натирати, то й сани з підбитими слизькими кістяними полозами із ребер і стегнових кісток тварин стали, мов укопані, — бив та бив кобилу, і жодної користі, хіба що сам не змерз ШАЛТКВ 10; <...> приносив йому і банани, і жувальну гумку, і солодощі, а як ні — хлопчисько виривав її. Несамовито бешкетним хлопчаком був Т.

Естетична функція вживання демінутивів часто пов’язана з оцінною функцією.

d. ТЕКСТОЗВ’ЯЗУВАЛЬНА ФУНКЦІЯ.

Іноді демінутив, ужитий разом зі своїм твірним словом або контекстним замінником і займаючи дистантне положення, виконує текстозв’язувальну функцію. Напр.:

Чи правда, що всі імператриці (окупанти й окупантки) поводяться так, як матуся в ірландському анекдоті? Син скаржиться лікареві, що його матуся нічого не їсть Т.

Як бачимо, текстозв’язувальна функція демінутива часто пов’язана з іншими його функціями, наприклад оцінною. Іноді демінутивні похідні в контексті можуть виконувати всі чотири функції. Так, у литовській народній грі «Гусочки» вовк говорить демінутивами, а гуси — ні:

Гуси підходять до вовка й питають: / — Вовче, що ти тут робиш? / — Ямку копаю, — відповідає вовк. / — Навіщо та яма? / — Вогник розпалю.

Надмірне вживання демінутивів характеризує вовка як лицеміра (оцінна функція), який хоче заманити гусей, тому й говорить пестливими словами (очевидно, що ПРОТИСТАВЛЕННЯ ДЕМІНУТИВ — НЕДЕМІНУТИВ виокремлює й увиразнює мовлення персонажів). Демінутив ямку може мати й уточнювальне призначення — вказувати на реальний розмір. Чергування демінутивного похідного утворення та його твірного слова виявляє стилістичну дисимі-

³ На цю тенденцію люб’язно звернула увагу авторки статті проф. габіліт. д-р Р. Коженяускене. Зміна тенденцій уживання демінутивів була б цікавою темою для інших досліджень.

64 |

JURGITA MACIENĖ

ляція (естетична функція), а одна думка з іншою пов’язуються як тема і рема (функція зв’язності тексту).

2. ПОСЛІДОВНІСТЬ ДЕМІНУТИВІВ У ТЕКСТІ

Аналіз зібраного матеріалу показав, що демінутиви виконують різні функції, коли в тексті займають різне місце щодо твірних слів або контекстуальних синонімів і замінників. У цьому сенсі можна говорити про три способи вживання демінутивів: постпозиційний, препозиційний і поєднання двох демінутивів.

2.1. Постпозиційне вживання демінутива

Приклади, вибрані з художніх і публіцистичних текстів, а також із корпусу текстів, укладеного Центром комп’ютерної лінгвістики VDU, свідчать, що похідні демінутиви найчастіше вживаються в тексті постпозиційно щодо твірного слова (69% зібраних прикладів). Отже, спочатку особа, предмет або властивість називаються немаркованим членом стилістичної опозиції, а згодом характеризуються, уточнюються й оцінюються за допомогою демінутива. Звичайно, постпозиційно вживаний демінутивний похідний може виконувати й інші функції — естетичну та зв’язувальну функції тексту.

Послідовність «не-демінутив — демінутив» можна обґрунтувати аналогією з тавтологічними сполуками (про поняття тавтології див. Koženiauskienė 2001: 165–166), у яких другим компонентом виступає демінутив того самого слова, що надає відтінку приємності й ніжності (оцінна функція). Напр.:

Та ось тобі звичаї людей і часи: / Ти їм слово слівце, а вони відгукуються / Довгим вервечним громом і криком, / Гуркотом… ČIGRLJVM 15; [розіпну самотність] Щоб сну білого, мов хмаринка, / Ночами ніченьками вже не бентежили MACIJŽU 7; Бігав Адонюкас, хоч і чисто випраний, але латками латочками прикрашений MALM 10.

Іноді демінутивний похідний виразніше й конкретніше називає предмет мовлення (уточнювальна функція). Напр.:

Ще за часів покійного Гедиміна майстри, запрошені з далеких країв, мурували їх, оздоблювали строкатими шибками, привезеними з-за моря, вежами-вежечками обставили, вигинами-вигинчиками, кутами-кутками підперли, оздобили, мов іграшку зробили MATALV 41.

Tokių pavyzdžių gausu tautosakoje, jų pateikta J. Balkevičiaus (1963: 433–434), V. Sirtauto ir Č. Grendos (1988: 59; 112) sintaksės vadovėliuose.

З огляду на особливості граматичної структури висловлення та синтаксису, пов’язані з твірним словом і демінутивним похідним, позначенням того самого чи різного денотата (референта)⁴ та виконуваними функціями, розрізняють кілька випадків звичайної послідовності в тексті.

⁴ «Денотат — це те, що називається словом або позначається знаком» (Gaivenis, Keinys 1990: 46); референт — «об’єкт думки, з яким пов’язане певне мовне вираження» (там само: 169). Про поняття ДЕНОТАТА і РЕФЕРЕНТА див. також Drotvinas (1986: 49–54), Gudavičius (1994: 20). Стилістичний погляд на них див. Wales (1990: 113–114; 396–397).

DEMINUTYVŲ SEKA IR FUNKCIONAVIMAS TEKSTE

65

a. Похідне слово та демінутив позначають різні денотати (референти), виступають однорідними членами речення. Напр.:

Інші й інші, я Тобі скажу, без змін — несуть свої хрести й хрестики <…> KaukMG 180.

b. Похідне слово та демінутив позначають різні денотати; демінутив також називає менший предмет — виконує уточнювальну функцію. Однак похідне слово та демінутивне похідне виступають різними членами речення. Напр.:

<…> високі хрести з товстими візерунками — для дорослих, а маленькі, поточені гниллю, що ледь сягали дітям до пояса, — дитячі хрестики JuknŠ 103.

c. Проміжне місце між згаданими тавтологіями (словосполученнями) та однорідними членами речення посідають похідне слово й демінутив, відокремлені інтонацією (у тексті — тире) та позначаючи той самий референт. Напр.:

— Ах ти, воле моя, воленько. — Григорій язиком торкнувся розсіченої губи <…> BubnTTA 240; — Боги, боженьки… — склала руки стара MATALV 50; — На жаль, міс, я мало знаю вашого обранця, але, якби я була на місці вашої матері, то, схопившись за голову, голосила б: ах, горе, горенько, за що ти звалило такий тяжкий хрест на мою єдину донечку… IvanMV 230.

(Останній приклад звучить як наслідування фольклору, стилізована старовинна голосільна пісня.) Вживається градація за ступенем, посилюється емоційне забарвлення — демінутив виконує оцінну функцію.

d. Похідне слово та демінутив позначають той самий референт, але займають різні синтаксичні позиції. Похідне слово вживається як один із компонентів назви місцевості, а демінутивне похідне називає особу. Напр.:

Однієї ночі до дитячої палати привозять жінку з крихітним, худеньким дитятком JuknŠ 62; Але те саме, скажімо, з вулицею Arimų, де немає жодної зораної земельної ділянки, <…> чи з Дзіуками, де не зустрінеш жодного справжнього дзукаса… RačKŠI 54–55.

В останньому реченні виникає наче гра слів: різні предмети (денотати) називаються за допомогою етимологічної фігури — повторення кореня слова для посилення його семантичної сили (пор. Koženiauskienė 2001: 277), а демінутивне похідне виконує естетичну функцію.

e. Похідне слово та демінутив позначають той самий денотат (або принаймні референт); вони вживаються в сусідніх реченнях, розташовані далі одне від одного й посідають дистанційну позицію. Можна вбачати в демінутиві, подібно до інших спільнокореневих слів, синонімів тощо, функцію зв’язування тексту: «Отже, корінь, повторюючись у споріднених словах, повторюється в реченнях, поєднуючи їх у більшу мовну одиницю — текст» (Buitkienė 1993: 17). Напр.:

Ельжбета відсунула ниточки штор, і до вікон наблизилися похмурі рівнини луків <…>. Акуратно, за давньою звичкою складаючи фіранки, вона ще раз оглянула всю хатину <…>

66 |

JURGITA MACIENĖ

JUKNŠ 160; ПОПУЛЯРНЕ СЛОВО — КОРУПЦІЯ. Воно повністю витіснило слово нижчої цінності й рівня — хабар, підкуп LM 1993 03 06; А може, й вашому [автомобілю — J. M.] підійшли б нові шини? <…> виграйте комплект новеньких шин ŠN 2001 02 17.

f. Послідовність НЕЗМЕНШУВАЛЬНЕ СЛОВО — ЗМЕНШУВАЛЬНЕ СЛОВО спостерігається також у тих випадках, коли поряд із першим називанням предмета в подальшому тексті вживається не його демінутивне похідне, а демінутив іншого слова близького значення — контекстуальний замінник. Пор. сполуки:

Берізко, братику, як ти так виріс — / Тремтячий, чистий, увесь осяяний? DEGA 25; Троє бідолах-плакальників SRUOGRI 48.

Між незменшувальним словом і демінутивом виникає відношення гіпероніма й гіпоніма. Напр.:

Першою зустрілась невеличка, тендітна жіночка PožBSD 153; Батько підняв дитину на руки: / — Там наш дім, Бенутику APUTDA 7.

Спочатку вживається слово ширшого значення, змальовується загальна картина, у якій не виділяються деталі. За допомогою демінутивного похідного точніше називається конкретний об’єкт, картина деталізується — виконується уточнювальна функція.

g. За наявності відношення гіперонім — гіпонім уживані слова НЕЗМЕНШУВАЛЬНЕ СЛОВО — ЗМЕНШУВАЛЬНЕ СЛОВО набувають і емоційного забарвлення, тобто демінутивні похідні виконують оцінну функцію. Напр.:

Знайшовся «майстер на такі справи» майстер, якийсь любитель горілочки фельдшерочок <…> JO- NUŠkDS 7; Нарешті мумія, що стала зимівницею на дев’ятому поверсі блоку, прокидається від дзвінка у двері — дівчина зі служби опіки, яку впустили, бризкає старенькому в очі рідиною із запахом бузку <…> KUNČKK 6.

h. Іноді демінутивне похідне за своїм значенням досить далеко відходить від першого слова, особливо коли демінутив ужито в переносному значенні; вони сприймаються як синоніми лише в конкретному контексті. Напр.:

Сонце — це весела червона моторчик VILRO 122; <…> викинула в сміттєвий контейнер усю колекцію ширвжиткових дрібничок Аро, якою він так пишався й раз у раз повторював: «якщо якийсь Рік Вейкман може колекціонувати ролсройси, то чому я не можу збирати хоча б такі машинки» IVANMV 207.

У попередньому прикладі демінутив машинки вживається і в прямому значенні, коли описує ролсройси, і в переносному значенні, коли інакше називає ширвжиткові дрібнички. Таке вживання демінутива дає змогу уникнути монотонності мовлення, зменшувальне (пестливе) слово виконує естетичну функцію.

2.2. Препозитивне вживання демінутива

Є випадки (31% зібраних прикладів), коли в тексті твірне слово та його демінутивний похідний розташовуються у зворотному порядку, тобто спочатку йде демінутив. Тоді демінутив найчастіше виконує естетичну функцію, оскільки уникають повторення того самого слова.

DEMINUTYVŲ SEKA IR FUNKCIONAVIMAS TEKSTE

| 67

У поезії зворотна послідовність компонентів обирається задля рими та ритму. Напр.:

Де домівки-домівки? NĖRRI 167.

Якщо поміняти місцями демінутив і твірне слово, зміст речення залишається тим самим, нових стилістичних відтінків не виникає.

Послідовність ДЕМІНУТИВ – НЕДЕМІНУТИВ, що позначає той самий референт, обирається тоді, коли уникають повторення цілком того самого слова, тобто діє принцип стилістичної дисиміляції. Напр.:

Прибиває до дверей виплетене з дубового листя сердечко, прикрашене білими ромашками, у серце, що хилиться, встромлено червоний півонію <…> JUKNŠ 98; Присівши біля пічки, він розпалює вогонь полінами. Піч відчинена, жовті відблиски вогню мерехтять на стіні <…> JUKNŠ 107.

З естетичною функцією іноді пов’язана також оцінна функція. Напр.:

На Землі живуть люди і звірятка. З усіх звірів найбільше люблю маленьких їжачків VILRO 122.

У пейзажі Жемайте з «Петра Курмеліса» знаходимо послідовність:

сонечко – сонечко – навпроти сонця – сонечко – перед сонцем ŽemPK 45–46.

Коли демінутивне похідне й твірне слово позначають різні референти (денотати), наголошуються естетична та уточнювальна функції демінутива. Напр.:

[не можу сказати] Хоч і присвятив я вам вірші / Хоч би пучечок, ніби пучок льону STRIELKEN 26; Вона спустилася драбиною вниз, відчинила комору й почала виносити надвір дерев’яні діжечки, черпак, величезну діжку JUKNŠ 162.

Послідовність ДЕМІНУТИВ – НЕДЕМІНУТИВ зафіксовано також тоді, коли обидва слова мають різні корені й стають синонімами лише в конкретному контексті. Контекстуальні синоніми позначають різні референти. Напр.:

Вибиваючи собі стежки / (З ногами й так було сутужно...) / Вискочили в гості / Два маленькі динозаврики SKUČLS 20.

Поняття, виражене недемінутивом, дещо ширше за поняття, виражене демінутивним похідним, яке виконує уточнювальну функцію.

Демінутив виконує оцінну функцію, коли поняття, виражене його недемінутивним відповідником, є дещо точнішим. Контекстні синоніми, що позначають той самий референт, уживаються (майже) поруч у тому самому або сусідніх реченнях, тобто займають контактну позицію. Наприклад:

68 |

JURGITA MACIENĖ

Не камінчик у грудях жінки — затріпоче серце, починає битися частіше BUBNŽS 12; <…> усі ти спали останньої ночі перед поверненням батьків — мамунеля, тетушис і я. Дідусь із бабусею всю ніч розмовляли <…> T.

Спершу демінутив, який іноді вживається і в переносному значенні, називає явище абстрактніше, а недемінутив, що йде за ним, уточнює, конкретизує його. Наприклад:

— Куди ти біжиш, / сірий земний створінню, мишко? BALT V 120; Матінка наша — Дзукія! KUDSSK 14; Лежу біля будки, поклавши голову на дошки, і бачу, як у оксамитовій темряві саду мерехтять зеленкуваті вогники. Це світляки LIEGŠDŽG 5.

2.3. Поєднання демінутива з демінутивом

Чверть усіх зібраних прикладів (трохи більше, ніж демінутивів, уживаних у препозиції) належить до третьої групи вживання демінутивів у тексті, коли поруч опиняються два демінутивні деривати.

Бувають випадки, коли два пестливі слова з різними коренями вживаються як тавтологічне сполучення, між ними не робиться пауза (кома не ставиться). Тоді важливою стає не функція синонімії, а функція епітета: другий демінутивний дериват указує на властивість об'єкта, названого першим демінутивом. Наприклад:

Камінчику сіренький, / Чи спиш, чи спиш? DEGA 18; Джерельце холодненьке, / Чи чуєш, чи чуєш?.. DEGA 18.

Аналізуючи місце демінутивів у тексті, помічено вживання двох демінутивів із тим самим коренем, які водночас виконують функції уточнення й оцінювання.

a. Два демінутиви, що позначають той самий референт і вживаються в різних реченнях (дистантна позиція), надають нову інформацію, підкреслюють оцінку того, про що йдеться. Наприклад: Коли вони дісталися берега Неріс (не тієї Неріс, що протікає через Вільнюс, — є інша Неріс, маленький струмочок, притока Відуоя), друзі вже були на другому боці струмка (T). (Останній приклад також ілюструє естетичну функцію демінутивів.)

b. Бувають випадки, коли два демінутиви вживаються в одному реченні, але позначають різні референти. Наприклад: <…> зовсім неподалік починається озеро, що замулюється, з якого витікає струмочок, що протікає просто повз Палкабаліс і шумливо впадає в сільський потічок (T); — Тересію, чи знаєш ти, мамунеля тобі — не матуся, тетушис — не татусь (T). Один із демінутивів утворений за допомогою частотнішого, поширенішого суфікса, а інший має складнішу будову: додано рідше вживаний суфікс, слово утворене за допомогою кількох суфіксів. Демінутив із незвичним способом творення набуває нових семантичних та емоційних (оцінних) відтінків.

Іноді демінутиви вживаються як контекстуальні синоніми: ту саму особу, річ, явище названо двома демінутивними дериватами з різними коренями.

Два пестливі слова, що позначають той самий денотат (референт), займають дистантну позицію, є контекстуальними синонімами й надають нову інформацію, тобто виконують уточнювальну функцію. Наприклад:

DEMINUTYVŲ SĄSAKA IR FUNKCIONAVIMAS TEKSTE

69

Я лизала ручки й личко Монікуте, <…> кінчик носа втікає, втікає вбік, бо дівчинка дуже смачно пахне LIEGŠDŽG 10; – Монікуте, дивись, твій Джім прийшов. Онученько, прокинься, – каже господиня, змахуючи волосся з її чола LIEGŠDŽG 11.

Під час створення тексту намагаються не повторювати однакових слів, шукають контекстуальні замінники, – демінутивні похідні виконують естетичну функцію. Очевидною є й текстозв’язувальна функція, коли контекстуальні замінники зближують окремі частини довгого речення. Наприклад:

<…> Батько Бенуті несміливо глянув на нижню білизну тієї блакитно-білої панночки, що виглядала з-під квітчастої сукні, а вона, та німкеня, помітивши це, широко всміхнулася… APUTDA 9.

3. ВИСНОВКИ

Литовські демінутивні похідні та їхні твірні слова можуть уживатися поруч або майже поруч (контактне розташування) чи на більшій відстані (дистантне розташування). Стосовно твірних слів демінутиви займають постпозицію або препозицію, або ж уживається поєднання двох слів із зменшувально-пестливим значенням.

У тексті (в одному реченні або більшому уривку) демінутивні похідні виконують чотири функції: дві основні (пов’язані зі словотвором) – уточнювальну й оцінну, а також дві додаткові – естетичну та текстозв’язувальну. Залежно від розташування демінутивної похідної стосовно твірного слова та від того, чи позначаються той самий або різні денотати (референти), згадані функції виявляються по-різному. Іноді їх додатково увиразнюють інші мовні засоби, ужиті поряд зі зменшувально-пестливим словом.

Коли демінутив у тексті займає постпозицію, він може виконувати всі чотири функції:

a. Уточнювальну функцію – коли твірне слово й демінутивна похідна позначають різні денотати (референти), виступають однорідними або різними членами речення чи між демінутивом і його контекстуальним синонімом виникає відношення гіперонімії – гіпонімії.

b. Оцінну функцію – коли твірне слово й демінутивна похідна позначають той самий референт і розмежовуються інтонацією (на письмі – комою) або, коли виникає відношення гіперонімії – гіпонімії, демінутив підкреслює оцінний аспект.

c. Естетичну функцію – коли твірне слово й демінутивна похідна позначають різні референти, що займають різні синтаксичні позиції, або демінутив уживається в переносному значенні.

d. Текстозв’язувальну функцію – коли твірне слово й демінутивна похідна позначають той самий денотат (або принаймні референт).

У тексті виявляються такі функції демінутива, ужитого в препозиції:

a. Уточнювальна функція – коли демінутив і його контекстуальний синонім позначають різні референти.

b. Оцінна функція – коли демінутивна похідна та її контекстуальний замінник позначають той самий референт.

c. Естетична функція – коли демінутивна похідна й твірне слово вживаються в поезії заради рими й ритму та позначають той самий або різні референти.

70 |

JURGITA MACIENĖ

Утворюючи поєднання ДЕМИНУТИВ – ДЕМИНУТИВ, похідні виконують такі функції: а. Уточнювальну й оцінну функції водночас — коли зменшувальні (пестливі) слова позначають той самий або різні референти. б. Естетичну функцію — коли демінутиви позначають той самий референт. в. Текстозв’язувальну функцію — коли демінутивні похідні позначають той самий денотат (референт).

СКОРОЧЕННЯ

AputDA – Aputis J. Dvi apysakos, Vilnius, 1996.

BaltV – Baltakis A. Vienuolynas, Vilnius, 1998.

BubnŽS – Bubnys V. Žalios šiuoklės, Vilnius, 1992.

BubnTTA – Bubnys V. Teatsiveria tavo akys, Vilnius, 1993.

BuivLn – Buivydaitė I. Laiko tiek nedaug… Vilnius, 1998.

ČigrLJVM – Čigriejus H. A. Po laiko juokas – vėlyva metigė, Vilnius, 1994.

Dega – Degutytė J. Artumas, Kaunas, 1995.

IvanMV – Ivanauskaitė J. Mėnulio vaikai, Vilnius, 1988.

JonuškDS – Jonuškaitė B. Didžioji sala, Vilnius, 1997.

JuknŠ – Juknaitė V. Šermenys, Vilnius, 2000.

KarČR – Karčiauskas M. Ričas. Agavos žiedas, Vilnius, 1992.

KarvNBL – Karvelytė S. Jei norite būti laimingi, Kaunas, 1995.

KaukMG – Kaukas K. Musei vis dar geriau, Klaipėda, 1993.

KudSSK – Kudarauskaitė M. Sekunde smėlio karalienė, Vilnius, 1989–1997.

KunčKK – Kunčinas J. Kasdien į karą, Vilnius, 2000.

LiegŠDžG – Lie gūtė E. Šuo Džimas – geras, Vilnius, 2000.

LKŽ_VII – Lietuvių kalbos žodynas 8, red. J. Kruopas, Vilnius: Mintis, 1970.

LM – «Література і мистецтво»

LR – «Летувас рітас»

MaciŽŪ – Macijauskienė M. Žaidimas su ugnimi, Jonava, 1994.

MalM – Malūkas E. Migla, Panevėžys, 1999.

MatALV – Matusevičiūtė O. Amžinas Lietuvos vainikas, Vilnius, 1994.

NėrRI – Nėris S. Raštai 1, Vilnius, 1984.

PožBSD – Požėra J. Baltos saulės diena, Vilnius, 1989.

RačKŠI – Račickas V. Kita šlepetės istorija, Vilnius, 1998.

RačŠ – Račickas V. Šlepetė – 3, Vilnius, 1999.

RamRK – Ramonas A. Ramybės kalva, Vilnius, 1997.

SkučLS – Skučaitė R. Laiškas Sekmadieniui, Vilnius, 1998.

SruogRi – Sruoga B. Raštai 1, Vilnius, 1957.

StrielkEn – Strielkūnas J. Einu namo: Meilės ir lemties dainos, Vilnius, 1999.

ŠaltKV – Šaltenis S. Kalės vaikai, Vilnius, 1990.

ŠN – «Шяуляйські новини»

T – корпус текстів Центру комп’ютерної лінгвістики ВДУ

VilRO – Vilimaitė B. Roj aus obuoliukai. Čiuožyklos muzika, Vilnius, 1999.

ŽemPK – Žemaitė. Petras Kurmelis, Vilnius, 1976.

DEMINUTYVŲ SEKA IR FUNKCIONAVIMAS TEKSTE | 71

LITERATŪRA

ALEKSYNAS, K. 1971: Lietuvių liaudies dainų kalbinės stilistinės ypatybės. Literatūra ir kalba 11, 7–300.

AMBRAZAS, V., red. 1996: Dabartinės lietuvių kalbos gramatika, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

BALKEVIČIUS, J. 1963: Dabartinės lietuvių kalbos sintaksė, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla.

BUITKIENĖ, J. 1993: Bendrašaknių žodžių vaidmuo lietuvių kalbos tekstų organizacijoje. Kalbotyra 42 (1), 17–22.

DROTVINAS, V. 1986: Pagrindinės leksikologijos sąvokos, Vilnius: Vilniaus pedagoginis institutas.

GAIVENIS, K., KEINYS, S. 1990: Kalbotyros terminų žodynas, Kaunas: Šviesa.

GUDAVIČIUS, A. 1994: Leksinė semantika: Vienetai. Ryšiai. Struktūra, Šiauliai: Šiaulių pedagoginis institutas.

GUDAVIČIUS, A. 2000: Etnolingvistika, Šiauliai: K. J. Vasiliausko įmonė.

HAUSENBLAS, K. 1985: Zu den Prinzipien des Textaufbaus oder: Text ohne Stil? Linguistica 11, 25–27, Praha.

HOFFMANNOVÁ, J. 1997: Stylistika a...: Současná situace stylistiky, Praha: Trizonia.

HRBÁČEK, J. 1994: Nárys textové syntaxe spisovné češtiny, Praha: Trizonia.

JAKAITIENĖ, E., LAIGONAITĖ, A., PAULAUSKIENĖ, A. 1976: Lietuvių kalbos morfologija, Vilnius: Mokslas.

KEINYS, S. 1999: Bendrinės lietuvių kalbos žodžių daryba, Šiauliai: Šiaulių universiteto leidykla.

KNIŪKŠTA, P. 2001: Kalbos vartosena ir tvarkyba, Vilnius: Lietuvių kalbos instituto leidykla.

KOŽENIAUSKIENĖ, R. 2001: Retorika: Iškalbos stilistika, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

LKE – AMBRAZAS, V., red. 1999: Lietuvių kalbos enciklopedija, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

MACIENĖ, J., ŽUPERKA, K. 2001: Deminutyvų seka ir funkcijos tekste. Tekstas: lingvistika ir poetika. Mokslinės konferencijos medžiaga, Šiauliai: Šiaulių universiteto leidykla.

MILEWSKI, T. 1976: Językoznawstwo, Warszawa: Państwowe Wydawnictwo Naukowe.

NEKULA, M. 2000: Text. Příruční mluvnice češtiny, Praha: Nakladatelství Lidové noviny.

PAULAUSKIENĖ, A. 1994: Lietuvių kalbos morfologija: Paskaitos lituanistams, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

PIKČILINGIS, J. 1975: Lietuvių kalbos stilistika 2, Vilnius: Mintis.

PIROČKINAS, A. 1974: Motinos vardas. Žodžiai ir žmonės, Vilnius.

RĖZA, L. 1825: Lietuvių liaudies dainos 1, Vilnius, 1958. [Paimta iš RĖZA, L. Dainos oder Litthauische Volkslieder, Königsberg.]

SIRTAUTAS, V., GRENDA, Č. 1988: Lietuvių kalbos sintaksė, Vilnius: Mokslas.

SIRTAUTAS, V. 2001: Iš teksto teorijos. Sirtautas, V., Petkevičienė, R., Grenda, Č. Rinktiniai kalbotyros straipsniai, Šiauliai: Šiaulių universiteto leidykla, 44–57.

SRUOGA, B. 1927: Dainų poetikos etiudai. Raštai 6, Vilnius, 1957. [Paimta iš SRUOGA, B. Dainų poetikos etiudai, Kaunas.]

ULVYDAS, K., red. 1965: Lietuvių kalbos gramatika 1, Vilnius: Mintis.

URBUTIS, V. 1978: Žodžių darybos teorija, Vilnius: Mokslas.

WALES, K. 1990: A Dictionary of Stylistics, London and New York: Longman.

ŽUPERKA, K. 2001: Lietuvių kalba: Stilistika. Vadovėlis XII klasei, Kaunas: Šviesa.

Jurgita Macienė Šiaulių universitetas P. Višinskio g. 38, 5400 Šiauliai, Lietuva [email protected]

Gauta 2002 03 05