Postverbų pateikimo problema „Lietuvių kalbos žodyne“

Rolandas Mikulskas

Go to original

Preparing document pages…

ACTA LINGUISTICA LITHUANICA

XLVIII (2003), 71 – 96

Проблема подання поствербів

У словнику литовської мови

ROLANDAS MIKULSKAS

Інститут литовської мови

У статті розглянуто опрацювання так званих «поствербів» (тобто часток, що вживаються у фразових дієсловах) у литовській лексикографії. У цьому зв’язку докладно обговорюються північнолитовські «перфективні» конструкції з такими поствербальними маркерами. Форми, які функціонують як постверби, зазвичай є первісними ілативами. Їхнє функціонування як показників виду позбавляє їх власного лексичного значення та можливості виконувати роль обставин. Саме тому, розглядаючи питання граматичної інтерпретації таких форм (зумовлене потребами лексикографічного опису), насамперед слід відкинути спроби пов’язати їх із процесом адвербіалізації ілативів у західнолитовських діалектах.

0. Після того як минулого червня у пресі з’явився двадцятий том Словника литовської мови (далі — LKŽ), мені, як і будь-якому іншому авторові тексту для LKŽ, кортіло подивитися, як відредаговано мою частину тексту. Особливо мене цікавило, як редактори поставилися до деяких ідей етнолінгвістичного спрямування та нововведень у граматичному оформленні слів, які я намагався впровадити для впорядкування тексту й визначення значень. На жаль, читаючи відредагований текст, я не раз залишався розчарованим: складається враження, що мою спробу впровадити нові принципи організації та подання лексикографічного матеріалу не було розпізнано. Звичайно, редактори LKŽ дотримувалися редакційної традиції, що формувалася протягом багатьох років, але чи не породжує така позиція іноді певної інерції, яка перегороджує шлях нововведенням? Зрозуміло, що в останньому томі Словника, аби зберегти його методологічну цілісність, можливо, вже не час радикально змінювати принципи редагування. Однак запропоновані мною нововведення не були радикальними. До них спонукали дві загальніші передумови. По-перше, протягом столітнього періоду реалізації проєкту LKŽ, аби не відставати від розвитку мовознавства, до написання тексту неодноразово застосовували інновації методичного й теоретичного характеру. По-друге, йдеться про слово з особливо складною семантикою — žemė, — саме його та найближчі похідні й довелося описувати для двадцятого тому LKŽ. З огляду на їхню екзистенційну вагу сучасна наука про значення — когнітивна семантика — приділяє особливу увагу словам подібного типу (крім žemė, тут можна згадати dangus, namai, vieta, tėviškė, історично важливі для литовців слова vakarai і rytai тощо; пор. Gudavičius 2000: 39). Адже у світі значень, охопленому такими словами, закодовано погляд народу, мовної спільноти, що складався протягом століть, на важливі для її існування речі та її менталітет. Пишучи або створюючи такі «фундаментальні тексти литовської культури», як LKŽ (Daujotytė 2002: 35), доцільно впорядкувати й подати значення цих екзистенційно важливих для нас слів так, щоб менталітет їхніх носіїв був якомога зрозумілішим читачам, а також щоб передати його прийдешнім поколінням у якомога чистішому вигляді, використовуючи для цього якнайадекватніші (зокрема й нетрадиційні) лексикографічні засоби.⟧

72 |

ROLANDAS MIKULSKAS

читачам, щоб він був якомога зрозумілішим і щоб його в якомога чистішому вигляді було передано прийдешнім поколінням, використовуючи для цього якнайадекватніші (зокрема й нетрадиційні) лексикографічні засоби. У цьому сенсі набутий досвід упорядкування значень став би у пригоді й надалі, якщо проєкт LKŽ у тій чи іншій формі матиме продовження. Тут хотілося б перервати ці вступні зауваги, абстрактний характер яких може почати дратувати читача. Сподіваюся в майбутньому повернутися до етнолінгвістичних міркувань і застосування принципів цього напряму до словників типу LKŽ. Далі я хотів би докладніше зупинитися на одній граматичній проблемі — поданні так званих поствербів у LKŽ.

1. Працюючи над словом žemė, я помітив, що в північних говорах литовської мови орудний відмінок цього слова або його аналог — прийменникова конструкція «į+знахідний» — після дієслів певного значення вказує на те, що позначена ними дія виконується до кінця, тобто ця форма виступає показником виду. У північно-західному жемайтському (кретингському) діалекті цю функцію також виконує прислівник žemyn (вниз) та його довший варіант žemynais (вниз). Переглянувши аналогічні випадки, наведені в інших томах LKŽ (наприклад: lauka(n), šalin, viršuo тощо), бачимо, що значення цих слів визначаються неоднаково, а погляд редакторів на граматичне призначення цих форм не був чітко сформульований. В одних місцях ці слова називають підсилювальними частками, в інших — прислівниками¹, а ще в інших приклади такого вживання губляться серед відмінкових форм відповідних іменників, ужитих у різних значеннях. Побачивши таке невизначене трактування цих слів у LKŽ і прагнучи показати якомога цілісніший підхід до них, я намагався, наскільки це можливо, подати в одному місці всі пов’язані зі словом žemė форми, що виконують ту саму граматичну функцію (повністю це зробити неможливо, оскільки частина прикладів такого вживання неминуче потрапляє до статті про прислівник žemyn). Отже, я задумав виокремити у статті žemė окреме значення. До нього, зазначивши, що орудна форма заголовного слова або її аналог — прийменникова конструкція «į+знахідний» — уживаються переважно після дієслів зі значенням зникнення, знищення чи усунення та вказують, що дія наближається до завершення або виконується майже до кінця, можна було б звести переважну більшість випадків такого вживання. Скорочення назв місцевостей указували б на географічне поширення цього явища. З огляду на новітні дослідження вираження дієслівного виду в північних говорах литовської мови (Girdeni̇s, Kačiuškienė 1986: 21–27), гадаю, ці форми з граматичним призначенням правильно називати поствербами. Щоправда, обравши таку формулу подання цього явища в LKŽ, довелося заплющити очі на той факт, що в західних діалектах литовської мови орудний відмінок уже не вживається як парадигматичний відмінок; точніше, зафіксовано лише поодинокі випадки такого вживання. Орудні форми деяких слів, що вживаються тут, багато хто вже вважає прислівниками. Однак, як побачимо далі, орудні форми не всіх слів однаковою мірою відірвалися від своїх відмінкових парадигм через їхню внутрішню семантику. З цієї причини легше трактувати як «орудний відмінок» показник проміжного виду дієслів žemė(n), ніж інші слова з такою функцією, наприклад laūkan або šalin.

¹ В останньому випадку їх також трактують неоднаково: подають як окреме значення відповідного прислівника (šalin, viršuo) або виокремлюють в окрему словникову статтю як прислівники особливого призначення (žemė(n), žemyn).

POSTVERBŲ PROBLEMA LKŽ

1.1. У редакції LKŽ було обрано інше рішення. «Іліативно» трактують лише частину прикладів із žemė(n), дотримуючись «граматично правильної» думки, що іліативи на захід від певної межі східноаукштайтських говірок неможливі (див. LKŽ_XX 313, значення 3). Тут залишено лише ті приклади з жемайтського діалекту, у яких функцію показника виду виконує прийменникова конструкція «į+знахідний відмінок». Речення з žemėn (або з північно-східножемайтським žemė) редактори подають при окремо винесеному прислівнику žemėn (ibid., 337). Функцію останнього окремо не пояснено, лише вказано дивитися žemyn (ibid., 344), де пояснюється, що цей прислівник (і його акцентний варіант žemýn) у жемайтському діалекті вживається для підкреслення завершеної дії². Варто додати, що частина таких випадків уживання трапляється також при прислівнику žemynais, винесеному в окрему статтю (žemynais)³ (ibid., 345). Таке рішення редакторів логічне. Його суть у тому, що воно спирається на певне «знання про розташування речей», тобто на знання з історичної граматики та діалектології про розвиток і долю іліативного відмінка в сучасних литовських діалектах. Певна химерність такого принципу редагування стане зрозумілою пізніше. Наразі хотів би звернути увагу на найбільш очевидний недолік такого вибору — форми, що мають по суті те саме граматичне призначення, подано в чотирьох різних місцях Словника, до того ж трактовано неоднаково. Так безпідставно роздрібнюється єдине явище граматики дієслова. Нововведений термін «постверб» залишено лише для першого згаданого випадку (тобто при третьому значенні статті žemė). До речі, уважніше розглянувши редагування цього значення, можна також помітити певні непослідовності й навіть помилки. Згадані раніше семантичні групи дієслів, після яких зазвичай уживаються постверби žemė(n) і į žemę, у визначенні «скориговано» так, що замість значення зникнення знаходимо дієслова зі значенням приниження. А це неправда! Також непослідовно витримано й географічний принцип розмежування іліативного відмінка: у джерелах зазначені Lȳgumai розташовані далеко на захід від ареалу парадигматичного вживання іліатива. Крім того, серед прикладів із поствербним уживанням žemėn трапляються такі, що не лише виходять за межі ареалу поширення поствербів, а й узагалі не демонструють такого вживання. Отже, тут недоречні такі приклади:

(1) Проста серце, то не розпускайся: до землі опускаються руки й падаєш ML. (2) Бив-бив — об землю розбив (пісня) DGLŠ. (3) Ви, братики, швагрики мої, ви підіть на новий пагорб і викуйте золотого серпа та відрубайте мені голову (пісня) PRNG. (4) «Щоб ти йому голову до землі» — так не кажуть, не розуміють ML.

Усі ці речення записано в говірках східноаукштайтів, де іліатив досі живо вживається як парадигматичний відмінок. Це підтверджує і множина іліатива в другому прикладі. У першому прикладі очевидне прислівникове значення слова žemėn: тут воно вказує напрямок дії, тобто модифікує дієслово atsil eidžia щодо просторового напрямку. У третьому

² Таке посилання ніби стверджує перевагу форми žemyn над формою žemė(n), хоча географічні дані показують, що перша є виразно локальним варіантом.

³ У звичайному місці, тобто при відповідних значеннях прикметника žemas, -a, прислівник žemyn подано разом із його довшими варіантами (див. LKŽ_XX 298 і далі).

ROLANDAS MIKULSKAS

і в четвертому прикладі іліативне значення слова žemėn, вжитого в реченнях, особливо виразно проступає, якщо порівняти ці речення з географічно близькими ілюстративними реченнями, наведеними при другому значенні статті žemė:

(5) Дівчина розсердилася, кинула граблі на землю й пішла Lb (308).

(6) Щойно падає на землю щось подібне [яблуко] , розлітається й розбивається ŠVnč (309).

Ці зауваги очевидно свідчать, що редакторам LKŽ до кінця не був зрозумілий сенс моєї пропозиції щодо обговорюваних форм поствербного вживання. Здається, тут наведено достатньо аргументів, чому варто серйозніше обговорити подання поствербів у LKŽ. Тож почнімо спочатку й по порядку.

2.0. Насамперед варто пригадати основні тези вже згаданої статті Алекса Гірденіса та Геновайте Качюшкене. У ній автори, звертаючи увагу на паралельні явища в латиській і північнолитовських дієслівних системах, констатують, що в північних і північно-західних литовських говірках існує тричленна видова опозиція, яка за своїм розвитком значно нагадує латиську. Суть тричленної видової системи полягає в тому, що, крім недоконаного виду — імперфектива — і доконаного виду — перфектива, існує ще проміжна категорія, яку автори статті пропонують називати ПЕРФІЦІЄНТИВОМ. Перфіцієнтив утворюється за допомогою певних прислівників із «збляклою» семантикою, близьких за функцією та значенням до префіксів перфективних дієслів. Автори статті пропонують називати їх ПОСТВЕРБАМИ⁴. Загальне значення перфіцієнтивних дієслів та їхніх поствербів — НАБЛИЖЕННЯ ДІЇ ДО ЗАВЕРШЕННЯ АБО ВЗАГАЛІ ДО ПЕВНОЇ МЕЖІ. Майже всі постверби, вживані в згаданих литовських говірках, мають відповідники в латиській мові. Найпоширеніший постверб — žemė(n) та його локальні варіанти žemyn, žemynais, į žemę, що відповідає латиським nuošts, zemē (наприклад: півн. жем. Kiršk koję žemėn TRK = Cērtiet kāju nuošt). Із цим поствербом особливо часто утворюється перфіцієнтив дієслів так званої анігілятивної (зі значенням знищення) семантики. У жемайтів досить поширені також дієслова з lauk (lauko(n), laukonais) ≈ лат. ārā. У північних паневежських говірках їм найчастіше відповідають форми з ōre. Не набагато поступається їм перфіцієнтив із šalin (šalinais, į šalį) ≈ лат. pruo(j)ām. Автори статті наводять приклади перфіцієнтивів і з іншими, рідше вживаними поствербами. Граматичне призначення деяких із них, наприклад pry(šais), pušiau (pušiau), į rinkį, lygiai, важче розгледіти — принаймні в наведених прикладах, пор.:

(7) Не здійметься в мене рука — навперекір! TRK.

(8) Не ламай навпіл — розкришиться ALS.

(9) З конем гнатиметься так у коло Kl.

(10) Вона йшла — і мене вела рівно KlK.

Адже можна сказати, що ці слова модифікують предикати наведених тут речень

⁴ Ще задовго до виходу статті Гірденіс уживав цей термін у картотеці LKŽ, у поданих туди картках із прикладами з північножемайтських говірок, для позначення граматичної функції обговорюваних слів.

POSTVERBŲ PROBLEMA LKŽ

семантики, а не виду (наприклад, в останньому реченні lygiȧi легко можна було б замінити прислівниковим семантичним відповідником kartų).

2.0.1. Проаналізувавши розшифровані магнітофонні записи, зроблені майже в усіх парафіях північних жмудських говірок, автори статті констатують, що багато перфективних конструкцій (точніше — макроформ), як стверджується, цілком узуальні й нейтральні лише в північних говірках. Уже на південь (і південний схід) від Векшняй, Тиркшляй, Салантай і Грушлаукіса вони поступово втрачають регулярність, дедалі більше залежать від контексту й експресивності мовлення. Імовірно, саме тому найбільш поширені якраз «анігиляційні» конструкції miršta, bẽngi(a)si, sprógsta žẽmen.

2.0.2. З усього цього автори статті роблять один діахронічний висновок: тернарна система виду в північних литовців (або її зародки чи рудименти), як стверджується, є новим граматичним явищем, що виникло під впливом латиської мови⁵. Цей вплив міг бути плідним тому, що, по-перше, новий проміжний вид посилював виразність і точність мовлення, а по-друге, його поява добре узгоджувалася з однією з найвиразніших тенденцій північних говірок — прагненням їхнього синтаксису до якомога більшої конкретності.

2.1. Коротко переказавши основні думки статті Гірденіса й Качюкене, хотілося б виокремити кілька моментів, важливих для подальшого розгляду. По-перше, слова žẽme(n), laũko(n), õre, šalìn тощо, які вживаються після деяких дієслів і виконують функцію певного проміжного показника виду, набагато точніше називати постдієслівними частками, ніж прислівниками, хай навіть із «згаслою» семантикою. По-друге, з’ясовуючи особливості будови перфективних конструкцій, важливо пам’ятати, що їхнє загальне значення — наближення дії до завершення або загалом до певної межі. Із цією думкою узгоджується факт, що найпоширенішою постдієслівною часткою є žẽme(n) (į žẽmę). Саме ця постдієслівна частка порівняно з іншими згаданими у статті найкраще репрезентує поняття межі, тобто завдяки притаманній їй семантичній властивості локалізувати кінцеву точку дії може водночас означати і завершення цієї дії, і межу, до якої вона наближається. Факт, що латиській постдієслівній частці nuõst, яка у прислівниковій функції означає «геть» і вказує лише напрямок, найчастіше відповідає литовське žẽme(n), якраз і свідчить про відзначену авторами статті синтаксичну схильність північних литовських говірок до якомога більшої конкретності. По-третє, для однакової граматичної інтерпретації постдієслівних часток дуже важливо, що автори статті вважають перфективні конструкції певними граматичними МАКРОФОРМАМИ. Це поняття Гірденіс пояснив у попередній статті (Girdenis 1984: 25–30). Макроформи виокремлюються на глибшому морфосинтаксичному рівні, вони безпосередньо «слугують» синтаксису й охоплюють як синтетичні форми, так і ті перифрастичні конструкції, що в реченні належать до тих самих «горизонтальних» парадигм, що й синтетичні форми, та виконують ту саму роль. Макроформи пов’язані з рівнем мікроформ відношеннями реалізації (або маніфестації). Речення безпосередньо-

⁵ Regis, šia išvada dabar abejoja E. Lipartė (2000: 149–150). Jos manymu, trijų veiks lų sistemą šiaurinėse lietuvių tarmėse reikėtų kildinti iš baltų kalbų partik ulinių veiksmažodžių ir priešdėlinių veiksmažodžių koreliacijų sistemos. Ji plačiai paplitusi latvių kalboje. Jos liekanų ar užuomazgų esama ne tik šiaurinėse, bet ir rytinėse bei pietinėse lietuvių kalbos tarmėse, tik čia šios koreliacijos nesančios dar pakankamai ištirtos. Tačiau straipsnio autorės pateikiami negausūs veiksmažodžių su partik ulomis pavyzdžiai iš pastarųjų tarmių terodo lokalinę reikšmę kaip ir jų priešdėliniai atitikmenys, vadinamosios partikulos čia neatlieka veikslo rodiklio funkcijos.

76 | ROLANDAS MIKULSKAS

нібито «конструюється» з макроформ, однак на рівні тексту вже розглядається як поєднання окремих мікроформ (або просто слів). Саме тому можливі різноманітні перестановки слів, що належать до однієї макроформи, а також їх еліпсис і багато інших текстових явищ. На останню думку автора статті варто зважати, адже вона пояснює деякі нерегулярності вираження перфективних конструкцій, як-от іноді трапляються постдієслівні частки в позиції перед дієсловом або їх уживання після префіксальних дієслів. Погоджуючись із Гірденісом, різними маніфестаціями тієї самої макроформи — перифрастичного ілативу — можна було б вважати прийменникову конструкцію

POSTVERBŲ PROBLEMA LKŽ

2.3. Якщо дотримуватися думки, що в північних литовських говірках тернарна система виду формувалася за зразком латиської мови, цілком зрозуміло, що латиським перфективним конструкціям із постдієслівними частками директивного походження nuost, žemė, ārā, pruō(jā)m у литовському мовному ґрунті відповідають аналогічні конструкції з формами ілативу žemė(n), (į žemę), lauk(a)n⁷, šalìn. Оскільки в розглядуваних конструкціях ці постдієслівні частки передусім виконують функцію показника виду, говорити про їхнє значення як конкретних ілативів іменників начебто немає сенсу. Однак, розв’язуючи завдання лексикографічного подання цих форм, яке, зокрема, неодмінно передбачає і граматичну інтерпретацію, цього не уникнути. Тим паче, що, якщо без вагань зараховувати ці слова до класу прислівників, їхнє подання у Словнику ускладнюється.

2.3.1. Погоджуючись із думкою авторів розглянутої статті, що це нове граматичне явище, ми все ж не можемо нічого певнішого сказати про початок поширення перфективних конструкцій у північних литовських говірках. Оскільки Даукантас уже вживав їх у своїх працях, можна лише припустити, що наприкінці XVIII — на початку XIX століття деякі з них були поширені в північно-західному жмудському (кретингському) діалекті. Дані історичної граматики свідчать, що на той час ілатив як парадигматичний відмінок уже був замінений прийменниковою конструкцією «į + знахідний відмінок» (Zinkevičius 1980: 258). Найімовірніше, заміна синтетичної форми ілативу прийменниковою конструкцією поступово посилювалася в західному напрямку. І досі ілатив однини деяких іменників систематично вживають люди старшого покоління значно західніше від раніше зазначеної лінії, аж поблизу Аріогали, Титувеная, Радвілішкіса, Юкішкіса; деінде в західній Литві він трапляється переважно лише у фольклорі (Zinkevičius 1966: 200–201). Очевидно, потреба в ілативі як макроформі, що функціонує в мові на морфосинтаксичному рівні, не зникла. Лише його загальне призначення — позначати місце, до якого спрямована дія або куди її спрямовують, — у західних діалектах литовської мови реалізує перифрастична конструкція. Постає питання: як розглядати синтетичні форми ілативу деяких слів, що з тих чи інших причин і далі вживаються в цих діалектах? Намагаючись відповісти на це питання, мовознавці змушені розв’язувати інше завдання — визначати ступінь прислівниковізації цих форм.

2.3.2. У граматиці прислівник визначається як незмінна й недієвідмінювана самостійна частина мови, що модифікує дію або стан щодо різних обставин (місця, часу, причини тощо) (пор. Ulvydas, red., 1971: 425; Ambrazas, red., 1997: 410; LKE 504). Однак часто, прагнучи відмежувати прислівник від інших частин мови, ми не можемо скористатися цими ознаками, що визначають його категорію, як критеріями. Наприклад, намагаючись установити ступінь прислівниковізації певного відмінка конкретного іменника, ми по суті розв’язуємо питання про його належність чи неналежність до парадигми відмінювання, тому перший критерій — незмінність частини мови — тут стає тавтологічним. Іноді відрізнити непарадигматичну форму іменника від парадигматичної допомагає контекст, а точніше — функція, яку ця форма виконує в реченні

⁷ Цю постдієслівну частку в LKŽ (VII 176), очевидно, подано в літературно унормованій формі. Автентичні жмудські форми lauko(n), laukonais (там само, 184), які наводять у статті Гірденіс і Кауцкене, у словнику не пов’язуються з обговорюваною граматичною функцією; тут їх розглядають як прислівники, що вказують напрямок руху в просторі, хоча в деяких реченнях ці слова можна інтерпретувати і як постдієслівні частки, пор.: Gana, lipk lauko [з дерева]! ŽG.

78 | ROLANDAS MIKULSKAS

(Paulauskienė 1989: 55–56). Однак у конкретному розглянутому випадку і ілатив, і директивне значення похідного від нього прислівника модифікують дію щодо її напряму в просторі, тобто обидва виконують функцію обставини місця. Отже, і друга, функціональна, ознака прислівника в цьому випадку не може слугувати критерієм для розмежування прислівника та ілатива іменника. Серйознішою підставою вважати спірну словоформу не цілком відірваною від парадигми іменника є те, що й досі трапляються демінутиви цієї форми або її множина. Однак цей критерій застосовний лише частково, оскільки в західних литовських діалектах насамперед зник ілатив множини, і йдеться тільки про збережені форми однини. Якщо конкретно взяти форму žemė(n), то, зважаючи на важливий для поствербального вживання зв’язок цієї форми з основним⁸ значенням слова žemė — «поверхня (нашої планети), якою ми ходимо, на якій стоїмо», — загалом важко очікувати її форми множини. Зовсім інакше буває, коли це слово вживають в інших значеннях. Наприклад, четверте значення слова žemė — «верхній сипкий шар поверхні нашої планети» (LKŽ_XX 313) — цілком допускає ілатив множини, пор.:»

(11) Ми не забрали із землі того, що з’їли й випили. ŠvNČ (316).

(12) У лісі народився, у лісі виріс, вийшов на поле — в землю лізе (плуг) SLK (316).

2.3.3. Як дієвий засіб, що допомагає відмежувати прислівники від відмінкових форм, від яких вони походять, називають їхню нездатність мати узгоджені означення (Laigonaitė 1957: 49; Ulvydas, red., 1971: 426; Paulauskienė 1989: 56). Із цим слід погодитися, але хотілося б додати, що не всі конкретні іменники, не всі значення багатозначного іменника й не всі парадигматичні форми одного значення однаковою мірою схильні приєднувати узгоджені означення. Скажімо, коли в мовленні якийсь об’єкт використовують лише як орієнтир для вказівки напряму руху, тоді вжитий ілатив (або прийменникова конструкція «į + знахідний відмінок») зазвичай не має означень, оскільки обставини побудови висловлення не вимагають додаткової модифікації цього об’єкта.

2.3.4.Було б помилкою вважати, що наведені тут критерії вичерпують усі можливості розрізнення прислівників і конкретних значень відмінків, які їх породжують. Широкі можливості для цього дає семантичний аналіз усього висловлювання. Вплив контексту, розуміння ситуації та її інтерпретації на значення граматичної форми визнає й Aldona Paulauskienė (ibid., 56). За її словами, відмінок перетворюється на прислівник, коли об’єктне значення цілком зникає, а адвербіальне стає основним (ibid., 55). «Об’єктна» інтерпретація граматичного значення залежить і від конкретного значення іменника. З іншого боку, її також зумовлює й підтримує семантика деяких предикатів, які найчастіше вживаються у висловлюваннях із цим іменником. Нескладно зрозуміти, що такий іменник, як

⁸ Це значення за рішенням редакторів опинилося на другому місці, а на перше було висунуто значення Землі як планети. Таке рішення було б зрозумілим для енциклопедичного словника, астрономічного довідника чи, зрештою, словника сучасної мови. Однак такий порядок подання значень зовсім не підходить для словника типу LKŽ, у якому значення формуються насамперед на основі висловлень народної мови. Ретельний семантичний і когнітивний аналіз цих висловлень показує, що для литовців базовим є поняття землі як поверхні, якою ми ходимо, і відповідне йому значення. Саме від цього концепту відходять і до нього повертаються нитки багатьох інших значень слова žemė.

POSTVERBŲ PROBLEMA LKŽ

| 79

žemė, базове значення якого за своєю суттю передбачає межу, на якій природно зупиняється й завершується дія всіх предметів, що падають або які кидають, ілатив, ужитий із предикатами kristi, mėsti, lėistis, lipti тощо, легше зберігає об’єктне значення, ніж, скажімо, ілативи іменників laukas або šalis. Через семантичну структуру цих іменників їхні форми ілатива, модифікуючи дію, не можуть локалізувати її кінцеву точку. Тому, маючи лише дуже абстрактне значення напряму дії, вони легше інтерпретуються як прислівники. Утім, лише дослідивши окремо кожен випадок уживання таких форм, можна зробити надійні висновки про співвідношення їхніх об’єктного й адвербіального значень. Наприклад, навіть ілативні форми в таких реченнях у жемайтів, які зазвичай уже вважають лише прислівниками (Laigonaitė 1957: 50), можна інтерпретувати по-різному, пор.:

(13) Піду надвір подивитися, який вітерець дме Vkš.

(14) Іди геть! Vkš⁹.

У першому прикладі об’єктне значення форми laukan легко помітити завдяки її семантичному зв’язку зі змістом підрядного речення. У другому прикладі форма šalin справді має лише адвербіальне значення. Далі пор. речення з LKŽ_xx:

(15) Як дим із комина валить до землі — певно, буде дощ PLs (309).

(16) Коли топиш, дим падає на землю — вже перед дощем Vdk (309).

(17) Дим іще валить до землі, отже, погоди ще не буде Aln (309).

(18) Дим униз — мабуть, знову буде більше дощу Kp (309).

Ілатив у першому реченні žemėn і відповідна йому прийменникова конструкція другого речення į žemę тут означають напрям поширення диму, тобто мають лише директивне значення. Це ще виразніше демонструє порівняння з наведеними далі прикладами висловлень: для опису аналогічної ситуації тут обрано однозначні директиви — прислівник žemyn (4) і прийменникову конструкцію in žemę¹⁰. Цими прикладами хотілося показати, що навіть «справжні» ілативи можна інтерпретувати «адвербіально». Щоправда, такі випадки трапляються рідше. Значно частіші контексти, які підкреслюють об’єктне значення ілатива слова žemė, пор.:

(19) Щойно [яблуко] падає на землю, схоже, розбивається й тріскається Švnč (309).

(20) Буря вирвала, поклала на землю Akm (309).

Дієслова обох речень razsipleskoja, trūksta, dėjo «вдаривши» предикують твердість поверхні землі й водночас зумовлюють «об’єктну» інтерпретацію форм ілативу відповідного слова.

⁹ Приклади з книжки А. Лайгонайте тут подано без змін, хоча вони не відповідають правилам транспонування до літературної мови, прийнятим у LKŽ.

¹⁰ У говорах Східної Литви, де ілатив уживається як парадигматичний відмінок, напрямок передається конструкцією «į + akuzatyvas» (Laigonaitė 1957: 47; Zinkevičius 1980: 255). За даними LKŽ, таке вживання властиве й південноаукштайтському говору, пор.: Jeigu in aukštų staugia, tai an gaisro, o jei in žemę, tai an mirties šuva staugia Mrc (LKŽ_xx 308).

80 |

ROLANDAS MIKULSKAS

2.3.5. Визнаючи вплив контексту на значення граматичної форми, не можна відкидати можливості, що в певних випадках навіть носії тих говірок, у яких ілатив уже не вживається як парадигматичний відмінок, здатні усвідомити первісне призначення цих синтетичних форм. Так само безглуздо було б заперечувати, що ми розуміємо граматичне значення форм ілативу, вживаних у літературі чи розмовній літературній мові, лише через те, що цей відмінок уже не функціонує в сучасній мові як парадигматичний (пор. Laigonaitė 1957: 48).

2.3.6. Загалом призначення ілативу можна визначити так: виражаючи об’єкт, він модифікує дію щодо напрямку в просторі¹¹. Його формальне значення можна зобразити так: переміщення + напрямок усередину + внутрішня частина предмета – місце (Paulauskienė 1989: 121). Застосовуючи цю схему до ілативу слова žemė, маємо зважати на конкретне значення. Якщо за основне виділити значення «поверхня (нашої планети), якою ходимо, на якій стоїмо», то ця схема буде простішою. Тоді форму žemė(n) (į žemę) становитимуть такі компоненти: переміщення + напрямок до об’єкта – місце. Наприклад, за цією схемою ми могли б легко інтерпретувати ілатив у реченні: Nedainuok ne ant lietaus, lipk žemė (сказано півневі) GrNK (LKŽ_xx 337)¹². Однак ця схема ще простіша. Наприклад, значення вжитої форми ілативу в реченні Vanduo krisdamas už daideliai, par užplūška krimta žemėn Kl (LKŽ_xx 337) можна зобразити так: переміщення + напрямок до об’єкта – напрямок. Від значення ілативу тут залишився лише семантичний компонент директива. Не дивно, що за певних обставин форма žemė(n) виражала б лише напрямок. Адже всі предмети під дією сили тяжіння, рухаючись до ЗЕМЛІ, водночас рухаються ВНИЗ. У наведеному прикладі форму žemėn простіше вважати прислівником¹³.

2.3.7. Із сказаного настав час зробити один важливий для нас висновок: інтерпретація граматичного значення розглянутих форм залежить також від лексикографічного подання матеріалу. Якщо постулювати як основне згадане значення слова žemė, то випадків, коли форму žemė(n) можна було б інтерпретувати суто «адвербіально» (тобто коли вона має лише абстрактне значення напрямку), залишається небагато. Тому, абстрактно розмірковуючи, форму žemėn у наказі Lipk žemėn! можна розглядати одним чином, вважаючи, що конкретне значення žemės тут уже зникає (Laigonaitė 1957: 49), а в лексикографічному описі, де як відтінки основного значення виділено і «земляну підлогу», і «підлогу» (LKŽ_xx 312–313), її доводиться розглядати зовсім інакше. Тоді форму ілативу й у реченні Lipk žemė nu lovos vaikai, kur užsikorei? KrŠ (LKŽ_xx 337) слід інтерпретувати конкретно, «об’єктно»¹⁴.

2.4. Повернімося до головного предмета розгляду — перфективних конструкцій. Неважко помітити, що граматична функція, яку в цих конструкціях виконують постверби, відмежовує їх від лексичного значення, яке ці слова мали б, якби вживалися в реченні вільно. Самостійність лексичного значення є однією з ознак прислівнико-

11 У цій статті можна не розглядати можливість того, що ілатив виражає також обставини часу, способу й мети (докладніше про це див. Laigonaitė 1957: 38–44; Paulauskienė 1989: 59).

12 На думку автора статті, це речення не демонструє поствербального вживання.

13 Можливо, через таку інтерпретацію, що сама напрошується, це речення також недоречне тут серед інших прикладів, що репрезентують перфективні конструкції.

14 Тому включення цього речення до ілюстрацій перфективних конструкцій також викликає сумніви.

POSTVERBŲ PROBLEMA LKŽ

goriją apibrėžiančių požymių (Ul vydas, red., 1971: 425; Ambrazas, red., 1997: 410). Būtent dėl turimos leksinės reikšmės prieveiksmis ir sugeba reikšti įvairias veiksmo aplinkybes, t. y. modifikuoti sakinio tarinį erdvės, laiko, būdo ir kitais atžvilgiais. Akivaizdu, kad perficientyvinėse konstrukcijose postverbais einantys žodžiai žemyn (žemyn), žemynais (žemynais), laũk, nors formaliai ir nesiskiria nuo atitinkamų prieveiksmių, tačiau yra daugiau ar mažiau apriboti reikšmės atžvilgiu ir tokiems prieveiksmiams būdingos vietos aplinkybės funkcijos par excellence neatlieka. Kita vertus, ir minėtos iliatyvo formos žemė(n), lauka(n), (veikiau – laũko(n)), šali(n) dėl tų pačių priežasčių beveik¹⁵ nemodifikuoja sakinio veiksmo krypties erdvėje atžvilgiu. Ypač perficientyvinėse konstrukcijose yra desemantizuota forma žemė(n). Neaišku, kuo ją laikyti, prie kurios kalbos dalies priskirti. Geografinio kriterijaus taikymas nepadeda atsakyti į šį klausimą. Juk vargu ar galėtume analogiškuose pasakymuose iš rytinių tarmių, kur iliatyvas dar gyvas kaip linksnis, formą žemėn interpretuoti kitaip: čia vartojamose perficientyvinėse konstrukcijose ji desemantizuota lygiai taip pat kaip ir vakarų pusės pavyzdžiuose. Šios ir kitų panašių formų interpretacijai labai reikšmingas tas faktas, kad žemė(n) šiaurės rytų žemaičiai perficientyvuose vartoja pramaišiui su prielinks nine konstrukcija į žemę. Kadangi konstrukcijos su šiais postverbais yra labiausiai paplitę ir, kaip matysime toliau, aiškiausiai reiškia tarpinį veikslą, tai pagrįstai galime manyti, kad šiaurinėse lietuvių šnektose formuojantis ternarinei veikslo sistemai būtent iliatyvas suvaidino svarbų vaidmenį. Žinoma, kalbėti reikėtų tik apie semantinę minėtų iliatyvo formų potenciją, kuri, kaip minėta anksčiau, net vakarinėse tarmėse tam tikruose kontekstuose tolydžio gali būti atgaivinama. Sprendžiant apie formų žemė(n) ir į žemę semantinių potencijų panaudojimą perficientyvui reikšti, jas derėtų suprasti labai plačiai: gebėdamos reikšti nukreipto ar kreipiamo žemyn veiksmo ribą kartu jos gali reikšti ir kai kurių kitų veiksmų pabaigą, o veikiau – artėjimą prie pabaigos. Inherentiškai turėdamos semantinį ribos požymį kalbamosios formos geriausiai tinka tarpiniam veiksmažodžio veikslui reikšti. Taip įtikinamai galima būtų paaiškinti, kodėl būtent su postverbais žemė(n) ir į žemę perficientyvinės konstrukcijos yra labiausiai paplitusios. Nėra abejonės, kad ribos požymį šios iliatyvo formos paveldėjo iš tų junginių, kuriuose jos modifikuoja vertikalaus judėjimo žemyn reikšmę turinčius veiksmažodžius. Kaip žinome, perficientyvines konstrukcijas su kalbamomis formomis sudaro tik tam tikros reikšmės veiksmažodžiai. Tačiau tik dalyje jų galima įžvelgti vertikalaus judėjimo žemyn reikšmę. Suprantama, kad kuo sunkiau ši reikšmė įžvelgiama, tuo aiškesnė yra perficientyvo raiška.

2.4.1. Спираючись на дані картотеки LKŽ, предикати, з якими вживаються постверби žemė(n) і į žemę, можна поділити на три семантичні групи. До першої групи належать дієслова зі значенням зникнення, до другої — знищення, до третьої — усунення (відокремлення). Найчастіше засвідчені дієслова першої групи: mirti, sprógti, dvėsti, šalti; другої групи — šauti, mušti, bengti; третьої групи — imti, vilkti(s), kinkyti, mėsti, griauti, kirsti, pjauti (див. табл. 1, 2, 3, с. 90–95). Лише в третій групі можна сподіватися знайти дієслова з виразнішим значенням вертикального руху вниз, пор.:

¹⁵ Як побачимо далі, ступінь десемантизації всіх цих форм vs можливість семантичної інтерпретації залежить також від значення конкретних дієслів, після яких вони вживаються.

82 |

ROLANDAS MIKULSKAS

(21) Закопай зерно, не їж, ще захворієш PLN.

(22) Кидай таке старе зерно, кому воно потрібне RDN.

(23) Малі будинки руйнують дощенту, будують п’ятиповерхові, дев’ятиповерхові ŠTS.

(24) Несемо донизу [горщик із картоплею, щоб не пригоріла KL.

Однак окремі дієслова з таким значенням можуть траплятися і в перших двох семантичних групах, пор.:

(25) Йшли вони вдвох, та й зайшли в таку трясовину — грузнуть, провалюються в землю тієї дитини VKŠ.

Оскільки дієслова в цих реченнях іще зберігають значення вертикального руху вниз, залишається можливість семантично інтерпретувати утворені ними сполуки з формами žėmė(n) і į žėmę, тому їхній перфективний характер не дуже виразний. Утім, абсолютна більшість цих дієслів, названих анігілятивними, не утворює осмислених сполук із розглядуваними формами ілативу, іншими словами, утворені ними перифрастичні конструкції не відповідають умовам семантичної сполучуваності. Найкраще це видно на прикладах, у яких ці форми вживаються після дієслів протилежного напрямку, тобто таких, що означають рух угору, пор.:

(26) У мене вже й очі побіліли, ну от почало мене піднімати із землі, і годі LC.

(27) Вирву з землі ті трави та викину KRŠ.

(28) Льон треба вирвати із землі KLVRŽ.

Отже, граматична функція конструкцій розглядуваних дієслів із формами ілативу žėmė(n) і į žėmę цілком зрозуміла.

2.4.2. Як уже знаємо, у північно-західному жемайтському (кретингському) діалекті поряд із žėmen уживається постверб žėmyn (žėmyn) та його довший варіант žėmynais (žėmynais). Оскільки ця форма, вжита вільно, тобто як прислівник, має дещо іншу семантичну структуру, ніж раніше розглянуті форми ілативу, можна обґрунтовано поставити питання, чи не зумовлений її вибір для виконання поствербальної функції значенням предиката висловлення. Однак дослідження висловлень, наявних у картотеці LKŽ, у цьому аспекті дає підстави констатувати, що предикати, які утворюють перфективні конструкції з поствербами žėmyn (žėmyn) ir žėmynais (žėmynais), за своїм значенням нічим не відрізняються від розглянутих раніше. Їх також можна поділити на згадані три семантичні групи. Деякі з них, наприклад: mirti, sprógti, šálti; šáuti, pílti, kárti, múšti, ganýti; ráuti, máuti, gráuti, kìršti, засвідчені і з ілативними, і з прислівниковими за походженням поствербами, нерідко з тих самих або близьких місцевостей (пор. дані таблиць 1, 2, 3). Це свідчить про те, що вибір форми постверба при утворенні висловлень (принаймні нині) не визначається значенням предиката. Однак із погляду значення форми žėmyn (žėmyn) ir žėmynais (žėmynais) явно виводяться з форм ілативу, тому щодо них їх слід вважати вторинними (у вільному вжитку вони мають лише абстрактне директивне значення). Вторинними їх слід вважати також з огляду на їхню локальність порівняно з повсюдно поширеними (у північних говірках) формами ілативного походження. Аргументи на користь такого напряму розвитку підтверджують і інші географічні факти. Спираючись на дані Lietuvių kalbos atlaso, ілативні форми žėmė(n) на південній периферії поширення

POSTVERBŲ PROBLEMA LKŽ

межу (на захід від ареалу вживання ілативу як парадигматичного відмінка) можна було б зобразити лінією Пагегяй – Катичяй – Швекшна – Юдренаї – Плунге – Тельшяй – Луоке – Павандене – Падубисис – Радвилишкіс – Шедува – Поцюне́ляй – Сурвилишкіс – Кедайняй (LKA₁₁ 55). Бачимо, що ця межа загалом збігається з раніше наведеною межею поширення перфективних конструкцій у північних литовських говорах. Отже, можемо зробити висновок, що поширення форми žemė(n) на захід від ареалу вживання ілативу пов’язане лише з уживанням перфективних конструкцій. Поодинокі випадки, коли тут цю форму можна інтерпретувати суто «ілативно» (або навіть прислівниково), лише демонструють її семантичний потенціал, тобто їх слід вважати певним випадком ресемантизації. З прислівником žemyn усе зовсім інакше. Він широко вживається по всій Литві й є одним із найчастотніших прислівників литовської мови (Ulvy das, red., 1971: 535). До перфективних конструкцій він міг увійти пізніше як синонімічний варіант постверба žemėn, оскільки частково відтворює його семантичну структуру. Таку думку підтверджує наявне нині подвійне наголошування цього постверба (і його довшого варіанта). Як прислівник у жемайтському діалекті, як, до речі, і по всій Литві, ця форма має наголос лише на закінченні, отже žemyn (žemynais). Однак у перфективних конструкціях, тобто опинившись у певній ізоляції, вона часто має наголос і на корені, отже žemyn (žemynais). Найімовірніше, žemyn (півн.-зах. жем. žėmin) у поствербальній позиції почав наголошуватися також як žemyn (півн.-зах. жем. žėmin) за аналогією з досить часто вживаним у цій позиції žemėn (півн.-зах. жем. žėmėn).

2.4.3. Зі сказаного зрозуміло, що форми ілативного й адвербіального походження, які нині вживаються в перфективних конструкціях, слід розглядати лише як показники проміжної дії, не зважаючи на семантичні інтерпретації цих форм, які ще зрідка можливі. Для позначення цих форм цілком достатньо формальної назви постверб, адже вона дає змогу штучно не «підтягувати» їх до якоїсь частини мови за семантичним змістом. Оскільки місце згаданих форм у Словнику все ж залежить від їхнього співвідношення з традиційними частинами мови, а в дефініції значення (функції) часто просто необхідно вживати їхні назви, то в таких випадках можна користуватися нейтральними термінами форми ілативу (не відмінка!) або адвербіальні форми. Знання історичної граматики при категоріальному трактуванні цих форм слід застосовувати дуже обережно. Загалом відображаючи тенденції розвитку, вони більшою чи меншою мірою схематизують опис мови. А найважливіший обов’язок укладача словника — якомога повніше описати семантику кожного слова (або його форми), яке подається. Як ми бачили, розглянуті форми зазнали неоднакових семантичних змін. У Словнику було б надмірно ригористично пояснювати семантичний зміст і граматичне призначення цих форм за наперед заданими схемами, запропонованими історичною граматикою. Так лише маскується справжня природа цих форм.

3. У цій статті хотілося б хоча б коротко торкнутися й інших поширеніших поствербів. У північних литовських говорах функцію показника проміжної дії досить часто виконують форми ілативного походження lauka(n), lauk(o)n, laukonais і вже суто прислівникова за походженням форма laũk-16. За даними LKŽ (переглянуто також картотеку доповнень), перфі-

¹⁶ У LKŽ (VII 176) лише форма laukan (і її коротший варіант lauka) пов’язується з поствербальною функцією. Тут її названо підсилювальною часткою, але водночас семантично витлумачено як прислівник šalin, тобто підхід є непослідовним.

84 |

ROLANDAS MIKULSKAS

Перфективні конструкції з цими поствербами найчастіше утворюють ті самі дієслова з аннігіляційним значенням. Їх також можна поділити на три згадані семантичні групи, пор.:

(i) предикати зі значенням зникнення:

(29) Смереки всихали геть (laukon? – R. M.), почервоніли ШтС (LKŽᵥᵢᵢ 177).

(30) З тих старих втікають геть YL.

(ii) предикати зі значенням знищення:

(31) Випали геть (laukon? – R. M.) ті луки, тут трава рідка, ґрунт буде кращий ШтС (LKŽᵥᵢᵢ 176).

(32) У Курляндських лісах вовченят відстрілювали геть (laukon? – R. M.), а лосів — ні ШтС (LKŽᵥᵢᵢ 176).

(33) А я вже не відкладаю [гроші, маю й пускаю геть JDR.

(iii) предикати зі значенням усунення (відокремлення):

(34) Якщо знайдете запліснявілий віск і загиблих бджіл чи розплід, то вирізайте їх геть (laukon? – R. M.) S. DAUK. (LKŽᵥᵢᵢ 176–177).

(35) Сад треба буде вирвати геть PKR.

(36) Того взяли збирати міни геть після війни AKM.

(37) Та от, коли вже пропився, коли вже судовий виконавець вивозив надвір LŽ.

(38) Залізь у комору по ведмежий льон надвір SKD.

Серед перфективних конструкцій, утворених дієсловами останньої групи, є чимало неоднозначних випадків, коли постверби можна вважати такими, що виконують також функцію модифікації напрямку дії у просторі, пор.:“},{

(39) Робитиме операцію, треба видалити ту селезінку назовні TRK.

(40) Тільки чую — стукають у двері надворі (надворі? – R. M.) Dr (LKŽᵥᵢᵢ 176).

Таке подвійне тлумачення можливе, особливо коли в реченні вжито також конструкцію «iš+родовий відмінок», що локалізує початок дії, пор.:

(41) Сини стукають надворі з подвір’я, не показався жоден чоловік TRK.

Фразу стукають надворі з подвір’я можна інтерпретувати як: [стукають надворі] з подвір’я = вибивають (з подвір’я) і стукають [надворі з подвір’я] = (стукають) з подвір’я надвір. В останньому випадку форма надворі модифікує просторово не стільки дієслово (стукають), скільки іменник (подвір’я). 3.1. Раніше ми показали, що поствербна форма žemė(n) генетично пов’язана з предикатами, що позначають вертикальний рух униз. Подібно й форми laũka(n), laũko(n), laũkonais, laũk можна було б пов’язати з дієсловами руху, тобто дієсловами, що позначають горизонтальне переміщення. Однак цього разу генетичний зв’язок, мабуть, сильніший. Справді, переважну більшість відповідних форм, уживаних із дієсловами, що позначають горизонтальне переміщення, вже слід вважати прислівниками місця, пор.:

POSTVERBŲ PROBLEMA LKŽ

(42) Vaikai, lėkam laukó! RDN (LKŽ_VII 184).

(43) Ans leidos laukon MŽK (LKŽ_VII 184).

(44) Bėgom laukon iš trobos, bijo[j]om, ka neuždegtų budinkus TRKN.

(45) Išvaryk vištas laukonais iš trobos SLNT (LKŽ_VII 184).

В одному чи іншому подібному вислові з предикатом переміщення можна було б убачати і перфіцієнтив, пор.:

(46) I tu eik po velnium nu muno galvos, eik, žalį, tu laukon! PLN.

3.2. З дієсловами переміщення обговорювані форми вживаються на всій території на захід від ареалу вживання іллятива. Тут вони зазвичай лише означають рух назовні й мають вважатися прислівниками. Швидку адвербіалізацію форми іллятива laukon, найімовірніше, спричинила еволюція семантичної структури іменника laukas у напрямі абстрагування. Найабстрактніші значення цього іменника — «місце просто неба» і «зовнішній бік» (LKŽ_VII 178) — найчастіше позначають лише один бік просторової опозиції «внутрішнє vs зовнішнє». Такий іменник уже не має об’єктного значення. Його форма іллятива laukon абстрактно вказує на напрямок у просторі (зсередини назовні) і фактично вже є прислівником. Такі прислівники не здатні локалізувати завершення (результат) модифікованої дії¹⁷. Можливо, через цю успадковану семантичну особливість форми lauka(n), laukon, laukonais (і похідна lauk) у перфіцієнтивних конструкціях обираються на роль постверба рідше, ніж форма žemė(n) (і похідна žemyn), адже гірше за останню підходять для вираження наближення дії до завершення. Розв’язуючи питання про трактування цих форм у поствербальному вживанні та їхнє подання в лексикографічному описі, слід звернути увагу на те, що через втрату об’єктного значення в одному випадку та його збереження в іншому семантична відмінність між формами іллятива lauka(n) (et cet.) і прислівником lauk значно менша, ніж відповідно між žemė(n) та žemyn (et cet.).

4. Із вираженням проміжного виду дієслова можна було б пов’язати також форму іллятива šalin. У LKŽ (XIV 446–447) цю форму, вживану поствербально, названо прислівником, що підкреслює значення дієслова. Розглянувши наведені тут приклади й приклади з картотеки доповнень, стає зрозуміло, що перфіцієнтивні конструкції з формою šalin здебільшого утворюють дієслова зі значенням усунення (відокремлення), пор.:

(47) Lūpa tas duris šalin atsispyręs TRK (LKŽ_XIV 447).

(48) Paskiau tą [v]andini lėisi apent šalin VVR (LKŽ_XIV 447).

(49) Vaikščioji kaip baidyklė – plaukus kirpk šalin JDR (LKŽ_XIV 446).

(50) Drabužius išplausi i neįmsai šalin, pakol nenusileis saulė DR (LKŽ_XIV 447).

З предикатами зі значенням зникнення та знищення зафіксовано лише один чи інший вислів, пор.:

¹⁷ У висловах із цими прислівниками зазвичай локалізується початок (переміщення) дії; для цього додатково використовуються прийменникові конструкції зі значенням внутрішнього простору: iš trobos, pro duris тощо.

86 |

ROLANDAS MIKULSKAS

(51) Цибулинки сохнуть осторонь ŽR_xiv, 447).

(52) Той верстат уже відслужив своє, треба робити інший Šts (LKŽ_xiv, 447).

У багатьох висловах із предикатами зі значенням усунення форму šalin можна вважати такою, що одночасно виконує функцію прислівника місця. І це не дивно: як прислівник, šalin ідеально семантично узгоджується з дієсловами такого значення. Якщо дієслова цього значення форма šalin модифікує в говірках, віддалених від ареалу вживання перфективних конструкцій, то в такому разі її слід вважати суто прислівником, пор.:

(53) Кажу, чи доведеться всю руку відрізати? KIVRŽ (LKŽ_xiv 446).

(54) У бузкової яблуні доведеться обрізати гілки. SNT (LKŽ_xiv 446).

З огляду на те, що більшість таких прикладів допускає двояке тлумачення, доводиться визнати, що перфективні конструкції, утворені з формою šalin (за винятком, звичайно, тих рідкісних випадків із дієсловами зі значенням зникнення або знищення), не такі однозначні, як, наприклад, конструкції з формою žemė(n). Через це й виникають труднощі з їхнім поданням у лексикографічному описі¹⁸. Про слабке вираження перфектива в таких конструкціях свідчить, зокрема, і той факт, що форма šalin у них досить часто вживається після префіксальних дієслів, які й самі можуть означати завершену дію, пор.:

(55) Наказав знести геть ті старі хліви KRT.

(56) Потім знову повалили ту вежу LK (LKŽ_xiv 447).

(57) Знімаємо кору, нарізаємо великими шматками [яблука] TV.

4.1. Причини непридатності форми šalin для вираження перфектива, як і в попередньому випадку, слід шукати в її семантиці. Як прислівник ця форма широко вживається на всій території на захід від ареалу вживання ілативу. Вона, як і форма lauka(n), найчастіше модифікує дієслова переміщення або, загалом, горизонтального руху. Швидку адвербіалізацію ілативної форми šalin, найімовірніше, зумовило абстрагування значення іменника šalis. Найабстрактніше значення цього іменника — «місце або простір, розташований далі від чогось, осторонь» (LKŽ_xiv, 456) — позначає один із полюсів просторової опозиції центр (де локалізований суб’єкт) vs периферія. Такий іменник уже втратив предметне значення. Його ілативна форма šalin абстрактно вказує напрямок у просторі (від місця, де перебуває суб’єкт, до околиці) і фактично вже є прислівником. Ця форма, як і форма lauka(n), за своєю природою не здатна локалізувати кінець модифікованої дії й, можливо, тому гірше, ніж форма žemė(n), придатна для вираження перфектива. З іншого боку, шукаючи відповідь на питання, як слова з такою семантикою взагалі можуть виконувати функцію показника виду, слід звернути увагу на той факт, що перфективність дієслів переміщення, модифікованих директивами laukan та šalin, пов’язана не стільки з локалізацією кінця дії, скільки з локалізацією її початку, яка в цих конструкціях завжди передбачається.

¹⁸У LKŽ у тому самому місці наведено приклади як із північних, так і з південних говірок. Здається, серед прикладів адвербіального вживання подекуди трапляються виразніші перфективи, пор.: Зерно мені вичави, і досить ŽEML (LKŽ_xiv 446); Я взяв палицю, щоб прогнати того собаку. END (LKŽ_xiv 446).

POSTVERBŲ PROBLEMA LKŽ

5. Не всі постверби, уживані в північних литовських говорах, пов’язані з ілативним відмінком. Форма viršuo, уживана в північних жемайтських говорах, найімовірніше, походить від інесива¹⁹. У північному паневежиському діалекті їй відповідають форми viršū (viršum), viš. У LKŽ усі ці форми інтерпретуються семантично й подаються як прислівники. Оскільки вони часто повторюються після деяких дієслів, у Словнику їх нерідко вважають складниками фразеологічних сполучень, утворених із цими дієсловами (особливо коли дієслова вживаються в переносному значенні). Однак такий підхід непослідовний, пор.:

(58) Налітає virš, сварить: завалена канава Všk (LKŽ_XIX 605).

(59) Нічого не можу сказати, зараз налітає viršum Všk (LKŽ_XIX 621).

(60) Коли він побачив, налетів viršuo, мов кабан TL (LKŽ_XIX 626).

Останній приклад у Словнику подано вже не як фразеологізм (до речі, як і інші сусідні жемайтські речення). З іншого боку, зовсім безпідставно тут утворюють фразеологізми з таких висловів, що розуміються буквально, як-от Лізе viršuo [собака], якщо нічого не кажеш Klk (LKŽ_XIX 626) тощо.

5.1. Очевидно, що форми, про які йдеться в LKŽ, не пов’язуються з категорією виду. Перегляд поданих тут жемайтських висловів із формою viršuo показує, що вона найчастіше вживається з дієсловами, які позначають горизонтальний рух (падати, стрибати, іти, їхати), і модифікує їх не лише щодо напрямку (показує наближення прямо до чогось, напад безпосередньо на когось/щось), а й щодо інтенсивності (показує стрімке наближення, раптовий напад). Саме як інтенсифікатори дії, що позначають раптове наближення об’єкта чи явища до чогось, вони могли б інтерпретуватися також як граматичні показники виду, оскільки водночас виражають і дію переміщення, яка швидко наближається до завершення (зіткнення, контакту).

5.2. Аналіз висловів показує, що якщо дієслово позначає безпосередній (фізичний) контакт з об’єктом, тоді форму viršuo зазвичай легше інтерпретувати як прислівник напрямку, пор.:

(61) Заревла [машина], думаю, ось viršuo їде, я здригнувся Krš (LKŽ_XIX 626).

(62) Мали півня, — ось налітає viršuo! Rnv (LKŽ_XIX 626).

(63) Ми тікали від тих биків, — налетить viršuo Žd (LKŽ_XIX 626).

Можна припустити, що функцію модифікатора напрямку дії форма viršuo успадкувала від прийменникового (післяйменникового) вживання, по суті, у висловах того самого типу, пор.:

(64) Машини женуться, а viršuo людини їде RDN (LKŽ_XIX 626).

(65) Та корова дуже брикалася, кинулася viršuo людей AKM (LKŽ_XIX 626).

5.3. Коли ці дієслова вживаються в переносному значенні, тобто не позначають фізичного контакту, форму viršuo, що їх модифікує, легше вважати поствербом, пор.:

¹⁹ Зафіксовано також форму viršūon, де n, найімовірніше, походить від ілативної форми viršun: Тепер діти кидаються viršūon на старшого Krš (LKŽ_XIX 627).

88 |

ROLANDAS MIKULSKAS

(66) Я не хотів би тих дітей видавати, на той пагорб угору SD (LKŽ_xix 626).

(67) Стрибає вгору, очі дряпає [хлопчина] Krš (LKŽ_xix 626).

5.4. Перфієнтивне значення найвиразніше передається тоді, коли форма viršuo стоїть після дієслів руху й позначає (швидке) наближення чогось просто до того місця, де перебуває мовець, пор.:

(68) Німець іде вгору, але чума й русаки Šts (LKŽ_xix 626).

(69) Вітер несе той сморід сюди Trk (LKŽ_xix 626).

(70) Дощ іде сюди, мерщій-но гребіть Akm (LKŽ_xix 626).

Це зрозуміло, адже подія, виражена модифікованими формами viršuo дієслів такого значення, обов’язково пов’язана з прибуттям суб’єкта дії (або доставленням об’єкта) до певного пункту простору (шляху).

6. Насамкінець слід обговорити одне питання практичного характеру, що виникає під час застосування терміна «постдієслівний елемент» до розглядуваних форм у тих випадках, коли вони стоять перед дієсловом, пор.:

(71) Курка, може, щось прокукурікає — головою в землю б’є Krš.

(72) Почало село палити, одних жителів поневолювати, інших гнати геть S. Dauk (LKŽ_vii 177).

Аналіз перфієнтивних конструкцій виявляє таку тенденцію: що чистіше виражене проміжне значення, то жорсткіше фіксується позиція постдієслівного елемента після дієслова. І навпаки: що більше граматична функція, яку виконують розглядувані форми, змішується з вираженням директива²⁰, то вільніше вони розташовуються в реченні. Однак навіть у випадку чітких перфієнтивів зрідка вживаний перед дієсловом постдієслівний елемент цілком зрозумілий, якщо тлумачити його як текстове явище, тобто таке, що залежить від обставин реалізації висловлювання. Така «інверсія» можлива, коли існує суворе правило, яке фіксує порядок компонентів перифрастичного перфієнтива лише на глибшому морфосинтаксичному рівні. Отже, вживання терміна «постдієслівний елемент» для опису розглядуваних форм цілком виправдане.

ВИСНОВКИ

1. Не викликає сумнівів існування перфективних конструкцій у північних литовських говірках. Вони мають бути належно представлені в тексті LKŽ.

2. Перфективні конструкції в LKŽ слід подавати біля форм відповідних дієслів, що виражають проміжний вид. Ці форми мають якомога послідовніше трактуватися граматично. Так досягається максимальна концентрація згадуваних конструкцій в одному місці, що дає змогу судити про географію їх поширення. Послідовне подання цих показників перфективу підвищило б також прозорість електронного пошуку в новому виданні LKŽ, яке готується.

²⁰ Перфективні конструкції з поствербами іншої семантичної природи, як-от kiaurai, ilgai, kiekai тощо, не розглядалися.

POSTVERBŲ PROBLEMA LKŽ

3. Видове вираження перфективних конструкцій, уживаних у північних литовських говірках, має неоднакову виразність. Чистота перфективу залежить від ступеня десемантизації форм, що вказують на його граматичну функцію. Що більше десемантизовані ці форми, то чистіше виражений проміжний вид. Можливості ресемантизації цих форм, тобто можливість інтерпретувати їх як прислівники місця, частково залежать також від семантики предикатів висловлень.

4. Немає жодних теоретичних підстав вважати згадувані форми прислівниками. Для їх подання у словнику достатньо формального терміна postverbo (скорочено — postv.), а за потреби у визначенні можна вживати нейтральні терміни форми ілативу, прислівникові форми тощо (залежно від семантичної природи цих форм).

5. Найпоширенішими є перфективні конструкції з поствербом ілативного походження žemė(n) (į žemę) та його локальними варіантами прислівникової природи (північно-західні жемайтські) žemyn (žemyn) і žemynais (žemynais). Ці постверби зазвичай уживаються після дієслів зі значенням зникнення, знищення та усунення (відокремлення). Перфективне значення цих перифрастичних конструкцій є найвиразнішим. Двозначним видається лише окремий випадок, коли згадані дієслова водночас означають і вертикальний рух униз (тоді згадані форми можуть сприйматися також як прислівники місця).

6. Перфективні конструкції з поствербом žemė(n) уживаються вздовж усього литовсько-латвійського кордону. Південну межу поширення цих конструкцій можна вважати загалом межею поширення перфективу в північних литовських говірках і орієнтуватися на неї у випадках, коли згадані перифрастичні конструкції можна тлумачити подвійно.

7. Постверби ілативного походження lauka(n), (lauko(n), laūkonais) і šalin слід вважати радше формами прислівникової природи, як і форму laū́k. Перфективні конструкції з цими поствербами належать до змішаного типу, оскільки часто їх можна інтерпретувати також як модифікатори напрямку дії у просторі. Дещо виразніше перфектив виражений у конструкціях тих самих дієслів зі значенням анігіляції, утворених за допомогою цих поствербів. Найлегше прислівниковому тлумаченню піддаються форми, що стоять після дієслів зі значенням горизонтального руху (ковзання), тому їхня поствербна функція найбільше «затемнена».

8. Перфективні конструкції з обмеженою кількістю дієслів, що означають напад або раптове переміщення, утворюються з жемайтською формою viršūo, що походить від інесиву. Ця форма часто модифікує дію речення одночасно за кількістю (виражає інтенсивність руху) і напрямком у просторі (прямо до об’єкта), тому не є суто граматичним показником (видової функції). Найвиразніше поствербна функція форми viršūo виявляється, коли вона стоїть після дієслів руху. Означаючи раптове наближення чогось прямо до суб’єкта висловлення, вона водночас означає й завершення руху.

9. У словнику ці форми, що виконують функцію показника проміжного виду, слід подавати з позначкою postv. окремо від прислівників. Найкраще, звичайно, було б винести їх в окрему статтю. Щоб якомога більше перфективних конструкцій подавалося в одному місці, біля основних форм за можливості слід наводити й локальні варіанти. Скажімо, методика LKŽ не дозволяє подати форми žemė(n) і žemyn (žemyn) в одній словниковій статті, однак доцільно (і, як ми показали, для цього є теоретичні підстави) поряд із перфективами із синтетичною формою ілативу žemė(n) подати

ROLANDAS MIKULSKAS

приклади з формою перифрастичного ілативу į žemę (або навпаки, як це зроблено тут у статті žemė). Подібно, поряд із конструкціями з поствербом žemyn (žemyn) в одній статті можна було б подати й приклади з його довшим варіантом žemynais (žemynais), як це робиться при поданні прислівників у статті žemas, -a

ТАБЛИЦЯ 1. ВИСЛОВЛЕННЯ З ПЕРФІЦІЄНТИВНИМИ КОНСТРУКЦІЯМИ

ПРЕДИКАТИ (ДІЄСЛОВА ЗІ ЗНАЧЕННЯМ ЗНИКАННЯ)

Дієслово | на землю | земля | у землю | вниз | униз | нижче | нижче померти | PLNG, LG, SKD, TRKN, ŠTS, YL, TRK, AKM, VGR, MŽK x 2 | KRŠ, TRŠ | TL | DR, GRŠL, PLT | SD, VGR | LNK | SK вибухнути | KLVRŽ, TRK x 3 | RDN, KRŠ | — | DR, SKD, BRS | SD, TRK | — | — душити | KRT, PLT, x 2, KLVRŽ, AKM | KRŠ | — | SD | — | — | — бігти | TRK | — | — | — | — | — | — šlóṗti | AKM | — | — | — | — | — | — чухатися | ŠTS | — | — | — | YL | — | — свербіти | ŠTS (про хутро) | — | — | — | — | — | — мерзнути | ŽEML, MŽK, TRK x 3 | — | PP | — | KLVRŽ x 2, TRK | — | — тонути | — | — | VKŠ, LŽ | ŠTS | — | — | — іти ‘повзти’ | VGR (про вуса), RDN (про волосся) | — | — | — | — | — | —

POSTVERBŲ PROBLEMA LKŽ

ПРОДОВЖЕННЯ ТАБЛИЦІ 1

Дієслово

žemėn

žemė

į žemę

žemyn

žemynais

šėrties

Šts

розсипатися

Ms (про леза)

сір(g)ти

падати

SKD (про голови на війні)

галіотіс

SKD

псуватися

SKD

ТАБЛИЦЯ 2. ПРЕДИКАТИ ВИСЛОВЛЕНЬ ІЗ ПЕРФІЦІЄНТИВНИМИ КОНСТРУКЦІЯМИ (ДІЄСЛОВА ЗІ ЗНАЧЕННЯМ ЗНИЩЕННЯ)

Дієслово

на землю

земля

у землю

донизу

стріляти

сусіда KL, [людину] PLT, [людину] KRTN, [людину] ALS, [людину] YL, [людину] ŽEML, того вужа TRK, [людину] SK, бабу VŠK, батьків PS, комуніста PPL, чоловіка KPR

[людину] KAL, [людину] SD, [людину] GD

такого вужа SD, людину ŽD x 2, [людину] YL, [людину] SD

бити

дитину TRK, батька TRK

[людину] TRKN

[людину] YL

ROLANDAS MIKULSKAS

ПРОДОВЖЕННЯ ТАБЛИЦІ 2

Дієслово

додолу

земля

у землю

донизу

[предмет] TRK, [людину] YL, мух END

убити

того чоловіка PLNG

закінчити

[людину] ŽEML, жінку TRK

себе SD

позбавити життя

[людину] SD

повісити

[людину] LC

[людину] YL

душити

[людину]TRK

[людину] TRK, [людину] Ms

гарчати

кабана KRŠ

стріляти

людиноріза KRŠ

людиновбивць PVN

убивати

[людину] YL

каноті

[varna] PLT

(су)лісти

віштицис ШТС

мучити

стару ВКШ

(по)бити

старих ЖЕМЛ

пасти

конюшину ШТС

зернові ПЛНГ

POSTVERBŲ PROBLEMA LKŽ

ПРОДОВЖЕННЯ ТАБЛИЦІ 2

Дієслово на землю землею у землю донизу донизу долів долів тиснути (про тисняву в церкві) SLNT (про біль) ŠTS молотити льон ŠTS морозити (про мороз) ŠTS рубати [людину] ŠTS різати (про хворобу) Sd

ТАБЛИЦЯ 3. ПРЕДИКАТИ ВИСЛОВЛЕНЬ ІЗ ПЕРФІЦІЄНТНИМИ КОНСТРУКЦІЯМИ

ПРЕДИКАТИ (ДІЄСЛОВА ЗІ ЗНАЧЕННЯМ УСУНЕННЯ (ВІДДІЛЕННЯ))

Дієслово на землю землею у землю донизу донизу долів долів знімати шкуру YL, хрест TrK, шлейєр KlK, шапку KlK, руку KlK, коштовності Vgr, лушпиння JDP, буряки AKN пилюку Pp здирати піджак JNŠ, [одяг] VŠK піджак LK запрягати коня KlK, коня ŽG, кобилиць KlvrŽ [коня] TrŠ

94 |

ROLANDAS MIKULSKAS

ПРОДОВЖЕННЯ ТАБЛИЦІ 3

Дієслово

на землю

землею

у землю

донизу

долів

кидати

[їжу] PLN, латку LNKV, пиво KRČ

куріння KRŠ

рубати

дерева VŽ, голову KL, ногу TRK, голову VB

голову KrŠ

голову LK

ногу TrK

руйнувати(ся)

[будинок] KRTN, будинки ŠTS, школу KLK, будиночок SLČ

[будинки] YL

стригти

бороду SD, вуса SD, [матеріал] YL, матеріал ŽG

різати

[зернові] BDR, гіпс BDR, грушу ŽG, ноги VKŠ

ліщину AKM

ногу KRG

виривати

льон KLVRŽ, траву KRŠ

картоплю KRTN, льон JDR, льон KLP

кусати

картоплю SD

картоплю TrK

ламати

руку TrK

колупати

бджіл MŠK

(по)дерти

цибулеву шкірку Č

драти

прищ на VKŠ

нести

горщик KL

POSTVERBŲ PROBLEMA LKŽ

ПРОДОВЖЕННЯ ТАБЛИЦІ 3

Дієслово донизу земля на землю донизу вниз донизу донизу

піднімати горщик KL сковороду Lk [горщик] SD

máuti(s) перстень TrK штани ŠAUK шкарпетки GrŠL

одягати [людину] TrK

daryties LKŽ Ms ‘одягатися’

роззявляти рот PlT

луснути берези AkM

топити мед ŠtS

(nu)mėsti старосту JDR

котити діда RDN

перевертати владу Skp

СКОРОЧЕННЯ

LKA_III – Атлас литовської мови 3, Морфологія, ред. K. Morkūnas, Vilnius: Mokslas, 1991.

LKE – Енциклопедія литовської мови, ред. V. Ambrazas, Vilnius: Інститут видавництва науки та енциклопедій, 1999.

LKŽ_VII – Словник литовської мови 7, ред. J. Kruopas, Vilnius: Mintis, 1966.

LKŽ_XIV – Словник литовської мови 14, ред. K. Ulvydas, Vilnius: Mokslas, 1986.

LKŽ_XIX – Словник литовської мови 19, ред. V. Vitkauskas, Vilnius: Інститут видавництва науки та енциклопедій, 1999.

LKŽ_XX – Словник литовської мови 20, ред. V. Vitkauskas, Vilnius: Інститут литовської мови, 2002.

LITERATŪRA

Ambrazas, V., red., 1997: Dabartinės lietuvių kalbos gramatika. Trečiasis pataisytas leidimas, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

Daujotytė, V. 2002: Pamatinis kultūros tekstas. Dvidešimt lietuvių kalbos žodyno tomų, sudarė J. Zabarskaitė, Z. Šimėnaitė, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 34–35.

Girdenis, A. 1984: Stratifikacinis lietuvių kalbos veiksmažodžio morfologijos modelis. Kalbotyra 35(1), 25–30.

Girdenis, A., Kačiuškienė, G. 1986: Paraleliniai reiškiniai latvių ir šiaurinių lietuvių veiksmažodžio sistemose. Kalbotyra 37 (1), 21–27.

Gudavičius, A. 2000: Etnolingvistika, Šiauliai: Šiaulių universitetas.

96 |

ROLANDAS MIKULSKAS

LAIGONAITĖ, A. 1957: Vietininkų reikšmė ir vartosena dabartinėje lietuvių kalboje, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla.

LIPARTĖ, E. 2000: Inatyvo resp. prieveiksmio laukan reikšmės ir galimi sinonimai lietuvių kalbos tarmėse. Acta Linguistica Lithuanica 43, 144–151.

PAULAUSKIENĖ, A. 1989: Gramatinės lietuvių kalbos vardažodžių kategorijos, Vilnius: Mokslas.

ULVYDAS, K., red., 1971: Lietuvių kalbos gramatika 2, Vilnius: Mintis.

ZINKEVIČIUS, Z. 1966: Lietuvių dialektologija, Vilnius: Mintis.

ZINKEVIČIUS, Z. 1980: Lietuvių kalbos istorinė gramatika 1, Vilnius: Mokslas.

Gauta 2003 04 22

Rolandas Mikulskas Lietuvių kalbos institutas P. Vileišio g. 5, 2055 Vilnius, Lietuva

Проблема подання поствербів

У словнику литовської мови

ВИСНОВКИ

ПРЕДИКАТИ (ДІЄСЛОВА ЗІ ЗНАЧЕННЯМ ЗНИКАННЯ)

ПРОДОВЖЕННЯ ТАБЛИЦІ 1

ТАБЛИЦЯ 2. ПРЕДИКАТИ ВИСЛОВЛЕНЬ ІЗ ПЕРФІЦІЄНТИВНИМИ КОНСТРУКЦІЯМИ (ДІЄСЛОВА ЗІ ЗНАЧЕННЯМ ЗНИЩЕННЯ)

ПРОДОВЖЕННЯ ТАБЛИЦІ 2

ПРОДОВЖЕННЯ ТАБЛИЦІ 2

ТАБЛИЦЯ 3. ПРЕДИКАТИ ВИСЛОВЛЕНЬ ІЗ ПЕРФІЦІЄНТНИМИ КОНСТРУКЦІЯМИ

ПРЕДИКАТИ (ДІЄСЛОВА ЗІ ЗНАЧЕННЯМ УСУНЕННЯ (ВІДДІЛЕННЯ))

ПРОДОВЖЕННЯ ТАБЛИЦІ 3

ПРОДОВЖЕННЯ ТАБЛИЦІ 3

СКОРОЧЕННЯ

LITERATŪRA

Document details