ACTA LINGUISTICA LITHUANICA

L (2004), 35–53

Підрядні часові речення в сучасній литовській мові

JŪRATĖ PAJĖDIENĖ

Lietuvių kalbos institutas

У статті подано огляд особових і безособових підрядних обставинних часових речень у сучасній літературній литовській мові та висвітлено їхні подібності й відмінності. Часові речення класифіковано з огляду на типи часових відношень (одночасність або послідовність) та їхнє граматичне маркування. Особливу увагу приділено таким особливостям: узгодженню часових форм у головному й підрядному реченнях (це характерно для особових підрядних речень, тоді як безособові речення мають відносну свободу щодо маркування часу); обов’язковому опущенню підмета (у безособових реченнях, а також у певних типах особових); узгодженню видів дієслів у головному й підрядному реченнях; уживанню підрядних сполучників та інших синтаксичних засобів підрядності; взаємному розташуванню головного й підрядного речень.

... наше розуміння завжди історично й топографічно зумовлене.

(SVERDIOLAS 1996: 258)

0. ВСТУП

«Призначення граматики — кодувати значення. Кожна мова має виконувати подібний набір завдань. Із універсального фонду, наповненого типами граматичних конструкцій, кожна мова обирає власний набір. Через вибірковий характер подібні типи значень можуть мати неоднакове граматичне вираження в різних мовах. Однак варіації не є випадковими. Кожен тип конструкції має свій семантичний вплив, і хоча певне значення в різних мовах може виражатися різними конструкціями, їхня семантика буде подібною» (Dixon 1995: 175). Спеціальні граматичні засоби потрібні також для передавання інформації про час¹: конкретне часове значення передається за допомогою слів або словосполучень, що відображають календарне позначення часу², а також можливостей, які надає граматична категорія часу; відносне часове значення виявляється через зіставлення відношення однієї дії³ до іншої дії. Послідовність дій / часу

¹ Мається на увазі лінгвістичний час; скористаємося пропозицією Elizabeth Traugott розрізняти в дискусіях про час щонайменше чотири його різновиди: фізичний, психічний, календарний і лінгвістичний (Traugott 1978: 371).

² Apie laiką nusakančius leksinius darinius ir jų sinonimiką žr. Valiulytė (1998: 177–333).

³ У статті терміном «дія» узагальнено позначається будь-яка ситуація, виражена предикатом; це зроблено, щоб зберегти традицію литовської граматичної термінології (пор.: Ulvydas 1976; Ambrazas 1994, action – Ambrazas 1997; Vitas Labutis, описуючи користь підрядних часових речень, уживає поняття факту (Labutis 1998: 291) упереміж із поняттям дії (Labutis 1998: 292)). Термін «ситуація» обирає Com-

36 |

JŪRATĖ PAJĖDIENĖ

відношення можуть іконічно відображатися самим порядком оповіді, для їх передавання можуть використовуватися утворення, що вказують на завершеність, сполучні або підрядні показники (пор. Traugott 1978: 379). Використовуючи засоби підпорядкування того чи іншого рівня, час виражають підрядними часовими реченнями. Таке вимірювання часу ґрунтується на асиметричному взаємозв’язку пропозицій⁴⁵.

У статті, описуючи підрядні часові речення, спираємося на такі постулати:

• Складним підрядним реченням⁶ називається речення, що складається з двох⁷ синтаксично нерівноправних речень⁸ або частин⁹.

• Реченням вважається проєкція пропозиції, основу якої становить дієслово, що виражає предикат, і іменні слова, які сприймаються як аргументи предиката. Структуру предиката та його аргументів (пропозицію) можуть доповнювати обставини, якими «виражається периферія пропозиції. [...] Для обставин [...] характерною категорією є прислівники» (Holvoet, Judžentis 2003: 116).

rie (1985: 5), Greenbaum (1996: 339–340), naujadarą stevent, kaip bendrą terminą vietoj event ir state, kai nereikia skirti veiksmo nuo būsenos, vartoja Durrell, Brée (1993: 296). Jei reikia detalizuoti, galima kalbėti apie propozicijų sąsają su būsenomis (states), kurios gali būti traktuojamos kaip laikin os ar nuolatinės, su įvykiais / atsitikimais (events), kuriems būdingi pakitimai; veiksmai (actions) gali būti apibūdinami kaip įvykiai, kuriuos atlieka atsakingas veikėjas (agentas), pvz.: „Actions are events for which a responsible agent is identified.“ (Givón 1984: 87).

⁴ Christian Lehman характеризує пропозицію як семантичний корелят речення (clause) (Lehman 1988: 182), Peter Hugoe Matthews — як твердження / висловлювання, виражене реченнями, і зазначає, що той самий пропозиційний зміст речення може бути виражений різними реченнями (Matthews 1997: 300); Talmy Givón стверджує, що пропозиційний зміст (як певний мовний рівень, пов’язаний із реченням) є необхідним параметром аналізу структури мови (Givón 1979: 3–4), і називає речення, або пропозицію, основною одиницею передавання інформації в мові (Givón 1984: 239) або основною одиницею в сховищі ментальної інформації (Givón 1990: 896); подібно характеризує пропозицію і John Lyons: різні речення тієї самої мови можуть означати ту саму пропозицію (Lyons 1993: 142). Пропозиції можна оцінювати також з погляду істинності — як істинні й хибні (про це див. Lyons 1993: 38 далі), — а також за тим, що вони відображають: причинний зв’язок у дійсності чи у висловлюванні: — як de re і de dicto (Matthews 1997: 87).

⁵ Про асиметричне — односпрямоване — відношення між двома пропозиціями у складному реченні див. Talmy (1978: 625 і далі).

⁶ Визначення основних граматичних категорій є найбільш проблематичним; до таких належать і частини складного речення — головна та підрядна, оскільки немає чіткого функціонального (семантичного та / або прагматичного) визначення: за словами William Croft, їх ідентифікують евристично (Croft 1990: 13); характеристику підрядного речення як категорії, що виражає відношення, через його зв’язок із синтетичною конструкцією, частиною якої воно є, подає Huddleston (1999: 339).

⁷ Vytautas Ambrazas так пояснює вибір спрощеної моделі речення з двома частинами під час розгляду складних речень: «Підрядними вважаємо речення, утворені з двох або більше частин, що мають граматичну форму речення [...]. Характер зв’язку між частинами не залежить від їхньої кількості, тому далі, говорячи про підрядні речення, обмежимося реченнями, утвореними з двох частин» (Ambrazas 1972: 23).

⁸ Apie terminų – pagrindinis, šalutinis sakinys sąlygiškumą žr. Ambrazas (1994: 660). Apie sakinio kaip visumos (sentence) ir sakinio kaip sudėtinio sakinio dėmens / dalies (clause) santykį žr. Huddleston (1999: 331, 341).

⁹ Про вживання понять головної та підрядної частини в литовському мовознавстві див. Holvoet, Judžentis (2003: 117). Термін «підрядна частина», уживаний Axel Holvoet, має ширший обсяг, ніж термін «підрядне речення», оскільки «підрядне речення включається до структури складного речення разом із показником підрядності, тому підрядну частину в ширшому розумінні можна визначити як сукупність підрядного речення та показника підрядності» (Holvoet 2003: 101).

LIETUVIŲ KALBOS PRIJUNGIAMIEJI LAIKO SAKINIAI | 37

• Сполучним словом вважається кожне слово, яке вживається як показник поєднання компонентів складного речення (Holvoet, Judžentis 2003: 122). Сполучні слова¹⁰ [...] входять до складу підрядної частини (Ambrazas 1994: 659–660).

• За синтаксичним зв’язком підрядні частини речення можна поділити на керовані та модифікувальні (Holvoet, Judžentis 2003: 119–120).

• За дієслівними формами підрядного речення підрядні частини поділяють на фінітні, основу яких становлять особові форми дієслова, і нефінітні, основу яких становлять неособові форми дієслова (див. Holvoet, Judžentis 2003: 120).

У цій статті підрядні часові речення сучасної литовської мови описано з наміром виокремити саме подібності й відмінності між фінітними та нефінітними реченнями, оскільки в литовському мовознавстві підрядними реченнями традиційно заведено називати лише сполучникові підрядні речення, присудок яких виражений особовою формою дієслова. Звісно, такого погляду дотримувалися й під час опису підрядних часових речень, пор.: «Розглядаються [...] речення зі сполучниками підрядності часу» (Drotvinas 1962: 249); «до підрядних часових речень належать лише ті речення, у яких часові відношення виражені граматично» (Ambrazas 1972: 31). Хоча визнавалася сама можливість уживання дієприкметникових, напівдієприкметникових і безособово-дієприкметникових обставин як відповідників «підрядних частин підрядних речень часу, причини, умови тощо» (Ambrazas 1976: 527), їх уникали називати реченнями¹¹. На думку Vytautas Ambrazas, «багато безособово-дієприкметникових, напівдієприкметникових і дієприкметникових обставин за своєю функцією посідають ніби проміжне місце між членами речення та підрядними частинами підрядного речення» [...] і часто вживаються «як синоніми підрядних частин підрядних речень. Однак вони відрізняються від підрядних частин підрядного речення тим, що не мають окремого присудка й тісніше пов’язані з реченням» (Ambrazas 1976: 533). У граматичних описах, утім, розглядали подібність функцій підрядного часового речення / частини та обставини часу (Ambrazas 1976: 844), а також наголошували, що «вільну позицію часової конструкції можна заповнити не лише конститутивним реченням, а й його номіналізацією [...], безособово-дієприкметниковою конструкцією [...] чи будь-якою іншою обставиною часу» (Ambrazas 1972: 33)¹².

¹⁰ Dar apie jungiamuosius žodžius žr. Ambrazas (1999: 284).

¹¹ За винятком Jablonskis, який поділяв підрядні речення на повні та скорочені, називаючи останніми дієприкметникові, безособово-дієприкметникові й напівдієприкметникові групи слів (Jablonskis 1957: 515), але сам зізнавався, що робив це «лише за старою звичкою» (!) (Jablonskis 1957: 518).

¹² Elena Valiulytė називає синтаксичними варіантами просту обставину часу та дієприкметникові конструкції — дієприкметникову, безособово-дієприкметникову або напівдієприкметникову обставину часу, а також частину складного підрядного речення зі спеціальними сполучниками часової семантики (Valiulytė 1995: 68). Vitas Labutis формулює так: «Час факту, вираженого присудком, можна уточнити іншим фактом. Для цього годяться дієприкметникові, безособово-дієприкметникові й напівдієприкметникові конструкції та підрядні предикативні частини (підрядні речення)» (Labutis 1998: 291).

38 |

JŪRATĖ PAJĖDIENĖ

1. ОСНОВНІ ЗНАЧЕННЯ ЧАСОВИХ РЕЧЕНЬ

Підрядні часові речення¹³ МОДИФІКУЮТЬ¹⁴ присудок головного речення: вони уточнюють обставини реалізації дії — виражають відношення одночасності чи послідовності дій головного й підрядного речень. Підрядними часовими реченнями можна підкреслити безперервну / повну (1) або часткову (2) одночасність дій підрядного й головного речень, наприклад:

(1) Мама наспівує ту пісеньку, [поки сердиться].

(2) [Їдучи], стемніло;

або послідовність, наприклад:

(3) Мама заспівує, [коли розсердиться].

(4) Брат, [отримавши зарплату], повернув борг.

За допомогою підрядних часових речень поряд зі значеннями послідовності чи одночасності можуть передаватися й інші гіпонімічні¹⁵ параметри загального поняття часу: момент, тривалість, повторюваність (Van der Auwera 1999: 11). Передавання гіпонімічних часових параметрів¹⁶ зумовлює відповідний добір присудків головного й підрядного речень — взаємне співвідношення форм граматичного часу¹⁷, узгодженість видових значень предикатів із семантикою сполучного слова та інші особливості будови речення¹⁸.

Іноді одна модель граматичного вираження може мати подвійне значення: підрядні часові речення можуть означати не лише локалізацію в часі дій, упорядкованих певним чином, а й причинний¹⁹ зв’язок між діями.

¹³ «Речення, семантичні зв’язки яких із головним реченням ґрунтуються на збігу часових [...] обставин обох речень» (Holvoet, Judžentis 2003: 154).

¹⁴ У литовському мовознавстві звичнішим є термін «прилягання», який визначають як «спосіб приєднання слів, заснований лише на логічних зв’язках і не пов’язаний зі зміною форм» (Balkevičius 1963: 35); як «приєднання незмінюваного залежного компонента [...], що відображає певні семантичні відношення між компонентами словосполучення» (Balkevičius 1998: 40); як найхарактерніший зв’язок прислівників з іншими словами речення (Ul vydas 1971: 427). Про модифікацію див. Holvoet, Judžentis (2003: 134).

¹⁵ Apie hiponimiją žr. Lyons (1993: 291–295).

¹⁶ На думку Traugott, це пов’язано з іншими мовними категоріями: передавання вказівки на майбутній час пов’язане з модальністю, послідовність — з обчисленням / нумерацією, вид — з повторюваністю, частотністю (Traugott 1978: 372).

¹⁷ Leonardas Drotvinas описав підрядні часові речення литовської мови відповідно до взаємних відношень часів і видів дієслів, що виступають присудками (Drotvinas 1962: 249–265). На думку Vytautas Ambrazas, характерною ознакою підрядних часових речень є узгодження синтаксичного часового плану (Ambrazas 1976: 845t), а також узгодження часів дієслів, що виступають присудками в компонентах речення, та співвідношення видів (Ambrazas 1994: 680).

¹⁸ Про паралелізм синтаксичної структури та значення, а також про те, що синтаксично релевантні значення відображаються у структурі речень, див. Ambrazas (1972: 30). Зв’язки між компонентами, окрім сполучників та інтонації, допомагають визначити також співвідносні слова, порядок компонентів, граматична форма та значення слів, що виступають присудками (іноді й іншими членами речення) (Ambrazas 1994: 658).

¹⁹ Про переплетіння значень підрядних / прислівникових часових речень див. Van der Auwera (1999: 11); про часові речення зі змішаною функцією див. Edgren (1971: 224–226) або з іншою (non-

LIETUVIŲ KALBOS PRIJUNGIAMIEJI LAIKO SAKINIAI

39

2. ГРАМАТИЧНІ ОЗНАКИ ЧАСОВИХ РЕЧЕНЬ

Розглядаючи підрядні часові речення, важливо звернути увагу на їхні граматичні ознаки, що відображають асиметричне співвідношення²⁰ між компонентами головного та підрядного речень:

• необхідність узгодження граматичного часу предикатів обох компонентів;

• обов’язкова еліпса суб’єкта в підрядних нефінітних компонентах і в деяких фінітних компонентах (коли часові відношення дії, що її виконує той самий суб’єкт, описуються стосовно суб’єкта, вираженого в головному реченні);

• уживання сполучних слів;

• можливі поєднання значень виду сполучних слів і предикатів;

• відношення підрядного компонента до головного — безпосереднє чи опосередковане;

• можливі позиції підрядного компонента щодо головного.

2.1. Предикати компонентів

Предикатами головного компонента складного підрядного речення можуть бути лише особові форми дієслова, тоді як предикатами підрядного компонента можуть бути як особові, так і неособові форми дієслова (Halliday 1994: 222; Huddleston 1999: 338). За цією формальною ознакою підрядні речення часу поділяються на фінітні речення часу та нефінітні — дієприкметникові, напівдієприкметникові й дієприслівникові — речення часу.

Часове значення особових дієслів зазвичай сприймається як абсолютне, причому за точку відліку береться момент мовлення (див. Comrie 1985: 122, 1999: 365; Šlizienė 1994: 293), оскільки граматична категорія часу (tense), як і граматична категорія особи, а також прислівники часу й місця розуміються дейктично²¹ (Lyons 1981: 170) — їхнє значення залежить від точки відліку, якою є мовець або момент мовлення.

Особові форми дієслів у складних підрядних реченнях часу через зіставлення часових обставин (а значеннєві аспекти такого зіставлення визначає і увиразнює семантика сполучного слова, яка дає змогу не зважати на послідовність дій відповідно до природного лінійного розташування компонентів безсполучникового речення; пор. Haiman 1985: 18) набувають відносного значення (Šlizienė 1994: 293), але зіставлення часових обставин зумовлює те, що дієслово підрядного речення часу й дієслово головного речення мають однаковий граматичний час (пор. Ambrazas 1997: 738), наприклад:

(5) Ми розмовляємо, [поки / коли обідаємо].

temporal) funkcija žr. Edgren (1971: 227–234). Specialių – aplinkybinių – prieveiksminių sakinių porūšį išskiria Greenbaum (1996: 342).

²⁰ Асиметричний зв’язок підрядного компонента з головним відображається в граматичній будові підрядного компонента: у ньому можуть уживатися неособові форми дієслова або спеціальні — сполучні — слова, змінюватися порядок слів чи пропускатися певні елементи (Huddleston 1999: 337).

²¹ Граматичну категорію часу можна назвати найпоширенішим засобом вираження часової віднесеності: «найбільш всеохопним аспектом часової дейксису є “час”» (Levinson 1999: 134). Докладніше про дейксис див. Levinson (1999).

40 |

JŪRATĖ PAJĖDIENĖ

(6) Ми поговорили, [поки / коли обідали].

(7) Ми розмовляли, [поки / коли обідали].

(8) Ми поговоримо, [поки / коли обідатимемо].

Для неособових форм дієслова характерно те, що їхнє часове значення завжди є відносним (Ambrazas 1976: 533), тобто залежить від граматичного часу, наявного в головному компоненті; це зумовлює їхню частково вільну сполучуваність (Haiman 1985: 228): дієприслівникові форми (9), дієприкметникові форми (10) і дієприкметникові форми (11), що утворюють речення часу, можуть однаково підходити до всіх варіантів граматичного часу в головному реченні, наприклад:

(9) Ми розмовляємо / поговорили / розмовляли / поговоримо [обідаючи].

(10) [Поки сусіди запально з’ясовують свої стосунки] ми спокійно обідаємо / пообідали / обідали / пообідаємо.

(11) [Поговоривши телефоном із мамою] він може / міг / міг би / зможе спокійно працювати.

2.2. Вираження суб’єкта підрядної частини

Фінітними часовими реченнями можна виражати одночасність або послідовність різних дій, виконуваних одним діячем, або одночасність чи послідовність дій, виконуваних різними діячами. У підрядних фінітних часових реченнях суб’єкт пропускається лише в першому випадку — коли описується співвідношення в часовій шкалі двох різних дій того самого діяча. Один із цілком тотожних суб’єктів (які мають однакове граматичне вираження) зазвичай усувається, наприклад:

(12) [Коли Ø відчинив двері], Jonas був приголомшений.

У реченнях, у яких суб’єкти головної та підрядної частин лише семантично тотожні (тобто позначають того самого діяча, але мають різну синтаксичну реалізацію: один із них виражений давальним відмінком, якого вимагають певні дієслова, а другий — називним або «прихований» у закінченні особового дієслова), один із синтаксичних варіантів суб’єкта може бути пропущений, як у реченнях (13) чи (14), але, щоб уникнути двозначності, обидва суб’єкти можуть бути залишені, як у реченні (15):

(13) Коли йому вдасться спекти смачний торт, тоді Ø і приїде.

(14) Коли Ø вдасться спекти смачний торт, тоді він і приїде.

(15) Коли йому вдасться спекти смачний торт, тоді він і приїде.

Нефінітним часовим реченням властиве нульове вираження суб’єкта: часовими реченнями з дієприкметниковими та напівдієприкметниковими конструкціями позначається інша дія діяча, вираженого в головному реченні²², підкреслюючи зв’язок цих дій у часовій шкалі. Відсутній суб’єкт підрядної нефінітної частини розуміється як кореферентний тому суб’єктові, який виражений

²² Apie identišką subjektą prijungiamųjų dalyvinių konstrukcijų atveju žr. Haiman (1985: 221).

LIETUVIŲ KALBOS PRIJUNGIAMIEJI LAIKO SAKINIAI | 41

pagrindiniame dėmenyje (Blake 1994: 111). Tokia giminės, asmens ir skaičiaus koreferencija pagrindinio sakinio veiksniui yra užfiksuota pačių dalyvių²³ ir pusdalyvių formose²⁴. Neišpildžius bent vienos koreferentiškumo sąlygos, sakiniai taptų negramatiški, pvz.:

(16) *[Поговоривши телефоном із мамою], Йонас зможе спокійно працювати.

(17) *Вони розмовляють, [обідаючи].

Для дієприслівників характерно вимагати лише одного обов’язкового аргументу, вираженого давальним відмінком²⁵, тому кореферентність діяча в дієприслівникових часових реченнях із діячем головного компонента можлива лише в тих випадках, коли діяч головного компонента також виражений давальним відмінком²⁶; цього відмінка вимагають певні дієслова зі значенням потреби, призначення, бажання, довіри тощо, наприклад:

(18) Йому потрібно було/ необхідно було/ довелося/ хотілося/ подобалося і поплакати, [домагаючись її прихильності].

Але найчастіше головне речення та підрядне дієприслівникове часове речення позначають дії, виконувані різними діячами, наприклад:

(19) [Поки сусіди сварилися] ми обідали.

(20) Ми прийшли [на заході сонця].

2.3. Сполучні слова

Якщо виходити з того, що абсолютна синонімія навряд чи можлива, а різні форми мають різне комунікативне призначення (Haiman 1985: 19), і що наявні відмінності між формами мають відображати певні відмінності у значенні (Haiman 1985: 71), можна стверджувати, що нефінітні часові речення можуть бути синонімічними до фінітних речень (пор. (9) з (5), (6), (7), (8)), але послідовність дій, виражених фінітними часовими реченнями, може передаватися дещо тонше²⁷, ніж нефінітними, оскільки деякі аспекти часового значення увиразнюються обов’язковим сполучним словом (наприклад, коли позначає одночасність, а поки

²³ «Форми називного відмінка напівпредикативних дієприкметників найчастіше вживаються для розрізнення головної та другорядної, або підрядної, дії речення, пов’язаних з тим самим суб’єктом. Та дія, яку хочуть висунути на перший план, виражається особовою формою дієслова, а менш підкреслена дія, пов’язана з головною дією часовими, причинними та іншими відношеннями, виражається називним відмінком дієприкметника» (Ambrazas 1979: 68).

²⁴ Про те, що саме вживання дієприкметника, або «сама форма дієприкметника», позначає підпорядкованість описуваної ним дії дії, вираженій особовою формою дієслова, див. Ambrazas (1979: 68).

²⁵ Apie absoliutinių konstrukcijų periferiskumą (Haiman 1985: 220) ir skirtingus (retais atvejais tapačius) subjektus (Haiman 1985: 221).

²⁶ Такі випадки вживання дієприслівникових обставин у безособових реченнях визначаються як відповідники обставин, виражених дієприслівниками чи дієприкметниками в особових реченнях подібного значення (Ambrazas 1976: 532).

²⁷ Пор.: «цими реченнями можна виразити значно складніший час, ніж обставинами простого речення» (Sirtautas, Grenda 1988: 165).

42 |

J Ū R A T Ė P A J Ė D I E N Ė

із позитивним предикатом позначає не лише одночасність, а й акцентує часову межу дії). Більшість нефінітних підрядних речень часу не мають показника підрядності²⁸. Несамостійність нефінітних частин зумовлена самою неособовою формою дієслова, а несамостійність фінітних підрядних речень часу — обов’язковим, найчастіше препозиційним, уживанням сполучного слова (Ambrazas 1994: 660). Сполучні слова є не лише зовнішнім показником підрядності, а й надають підрядному реченню певних²⁹ аспектів часового значення. Вибір виду дієслівних форм має узгоджуватися зі значеннями сполучних слів. Сполучними словами, здатними підкреслювати одночасність або послідовність у часі (це залежить від вибору предикатів), є узагальнено часовіkai, kada, kuo-met. Указати тривалість дії та її межі можна за допомогоюsu kol, iki, ligi. Підкреслити лише безпосередню (Ambrazas 1994: 683; 1997: 741) послідовність дій і миттєвий характер дій допомагають сполучні словаkai tik, kaip tik, tik, vos, vos tik.

2.4. Сполучення сполучних слів і дієслівних видів

2.4.1. ФІНІТНІ РЕЧЕННЯ. Для вираження відношень повної одночасності можуть уживатися сполучні слова із загальним часовим значенням kai, kada, kuomet або сполучні слова зі значенням тривалості — межі kol, ligi, iki, якщо в підрядній частині вжито дієслово недоконаного виду, а в головній частині — дієслово недоконаного виду, наприклад:

(21) [Kai / Kada / Kuomet / Kol / Ligi / Iki йде через подвір’я,] озирається навколо.

Якщо в головній частині є дієслово доконаного виду, одночасність дій є частковою:

(22) [Kai/Kada/ Kuomet/ Kol/Ligi/ Iki йде через подвір’я,] озирається навколо.

Для вираження відношення послідовності підходить сполучення не лише сполучних слів із загальним часовим значенням (23), а й сполучних слів, що підкреслюють момент (24), із дієсловом доконаного виду в підрядній частині, якщо дієслово доконаного виду є також і в головній частині, наприклад:

(23) [Kai / Kada / Kuomet (я) замовк,] вони заговорили.

(24) [Kai(p) tik / Lig tik / Tik / Vos / Vos tik (я) замовк,] вони заговорили.

Сполучні слова, що виражають тривалість, не узгоджуються в тих випадках, коли в обох частинах — і підрядній, і головній — є дієслова доконаного виду (без заперечення), наприклад:

²⁸ Apie šią nefinitinių prijungiamųjų sakinių ypatybę žr. Biber (2000: 838), Halliday (1994: 229, 240).

²⁹ Пор.: «Семантичні сполучники вказують на підрядність і водночас виражають семантичне відношення між частинами» (Ambrazas 1997: 721); «функцію [часових] речень зазвичай визначають певні — часові — сполучники або відповідні сполучні слова: kai, kada, kol, iki, ligi» (Valeckienė 1998: 105).

LIETUVIŲ KALBOS PRIJUNGIAMIEJI LAIKO SAKINIAI | 43

(25) * [Поки / Доки / До того, як я замовк], заговорили вони.

Дієслово доконаного виду з моментальним значенням, ужите з єднальними словами, що позначають тривалість і межу, позначає дію не як точку, а як відрізок, у який не повинна потрапляти дія, виражена предикатом головної частини, або момент її початку (за Croft, уживання доконаного виду дає змогу зосередити увагу на кінцевій точці події та її впливі на пацієнс, тоді як дієслова недоконаного виду фокусують увагу радше на дії, виконуваній діячем, ніж на її наслідках, див. Croft 1990: 162), тобто відрізки не повинні накладатися один на одного або відрізок і точка не повинні мати спільних точок. Розуміти такі дії як відрізки, що збігаються в часі, неможливо, коли дієслова обох частин ужиті із запереченням, оскільки поки/доки/до того, як + дієслово з моментальним значенням і запереченням змінює поле значення дії з точково-моментального позначення на позначення відрізка-тривалості зі строго визначеною межею завершення дії, а заперечення при предикаті головної частини увиразнює послідовність дій:

(26) [Поки / Доки / До того, як я не замовк], не почали говорити й вони.

Властивість заперечного елемента або елемента, що містить вираження заперечення, ставати найвиразнішою інформаційною частиною (Croft 1990: 170) може надавати реченням інших смислових відтінків, коли заперечення вживається з дієсловами доконаного виду з результативним значенням, але не має значення заперечення предиката, як, наприклад, у реченні:

(27) Бек, [поки не сталося лиха],

а лише позначає межу дії головної частини, наприклад:

(28)? Бив, [поки не вбив].

(29) * Писав, [поки / доки не закінчив / не написав].

Речення, у яких дієслово із запереченням у підрядній частині повторює дієслово головної частини, зазвичай вважають неправильними й невластивими літературній мові (Ambrazas 1994: 683), оскільки підрядною частиною ніби заперечується головна³⁰. Чи можна пояснити їхнє існування еліпсисом модифікатора якості? За Talmy Givón, функціональна сфера заперечення охоплює три частково пов’язані між собою смислові компоненти: пропозиційно-семантичний (інверсія пропозиційної істини / значення твердження), суб’єктивну впевненість (або проміжну впевненість — мовець може своїм твердженням позначати, що подія / стан, про які йдеться, не відбулися) та дискурсивно-прагматичний (мовленнєвий акт заперечення, здійснений у мовленнєвому акті за допомогою чітко встановлених / визначених підтипів речень) (Givón 1984: 322). Інверсія значення пропозиційного твердження в підряд-

³⁰ Існування речень такої моделі найчастіше пояснюють впливом російської мови, оскільки в російській мові частку не в сполучнику/сполучному слові poka, що вживається для утворення підрядних часових речень, вважають структурним елементом самого сполучного слова, який не має заперечного значення/заперечного заряду, див. Belousov (1989: 560).

44 |

JŪRATĖ PAJĖDIENĖ

…ного речення запереченням, що створює протиставлення пропозиційному твердженню головної частини й тим самим породжує нелогічне протиставлення в таких реченнях, як (28) і (29), було б усунуто, якби в підрядному реченні з’явився модифікатор якості, наприклад:

(28a) Бив, [доки не забив на смерть].

(29a) Писав, [доки / поки не написав так, як хотів написати].

У цих реченнях поява модифікатора якості перетворює заперечення на додатковий сегментний показник, і це інакше розставляє смислові наголоси, ніж у реченнях аналогічної структури без заперечення, пор. (30) і (31), адже завдяки запереченню найважливішим елементом (фокусом)³¹ стає підрядне речення, яке акцентує якісне значення результату дії; на це також указує можливість приєднувати модифікатори способу дії в реченнях (28a) і (29a), тоді як аналогічні речення без заперечення (30) і (31) наголошують на тривалості процесу, але якість досягнутого результату не оцінюється:

(30) Бив, [доки не забив].

(31) Писав, [доки / поки не написав / не закінчив].

Гівон стверджує, що вільно вибирані / факультативні периферійні аргументи речення найчастіше формують фокус нової інформації (самі фокусують нову інформацію), і припускає, що логічна підстава такої їхньої поведінки полягає в тому, що приєднання факультативного аргументу до речення (clause) має бути важливим як осередок нової інформації з комунікативного погляду (див. Givón 1984: 260).

2.4.2. НЕФІНІТНІ РЕЧЕННЯ.

У синонімічних варіантах із фінальними та нефінітними підрядними реченнями можуть уживатися аналогічні дієслівні форми недоконаного або доконаного виду:

(32) [Коли / коли / коли / доки / аж поки тихо], вони говорять.

(33) [Поки я мовчу], вони говорять.

(34) [Коли я замовкаю], вони говорять.

(35) [Після того як я замовкну], вони говорять.

Нефінітне часове речення може бути вставлене у фінальне часове речення, наприклад між сполучним словом і предикатом, і уточнювати одночасність дій (38) (39) або їхню послідовність (40), але в таких випадках нефінітної підрядної частини (яка виконує функцію часової обставини, що уточнює значення сполучного слова), вставленої в підрядну фінальну частину, недостатньо для повноти речення, оскільки обидві частини позначають підрядні дії, а їхнє відносне часове значення можна з’ясувати лише шляхом зіставлення з головною частиною, пор.:

(36) Він подавився, коли [сміючись, ковтав перший шматок].

³¹ Про когнітивно зрозумілий зв’язок поняття фокуса із запереченням як імпульсом і про можливі способи введення параметрів якості див. Lawler, Hoek.

LIETUVIŲ KALBOS PRIJUNGIAMIEJI LAIKO SAKINIAI | 45

(37) Коли [родичі обідають], ми шумимо, мама буває невдоволена.

(38) Коли [побачиш машину] і вирішиш щодо купівлі, зателефонуй мені.

Деякі сполучні слова, що підкреслюють миттєве часове значення³², можуть уживатися в синонімічних фінітних і нефінітних часових реченнях, пор.:

(39) [Щойно / Лише я замовкаю,] вони починають говорити.

(40) [Щойно / Лише я замовкну,] вони починають говорити.

Серед сполучних слів із часовим значенням за можливістю приєднання вирізняється prieš («перед»), яке вживається лише в нефінітних часових реченнях із дієприслівниками та уточнює їхнє значення: за вживання цього сполучного слова в підрядній частині дія головної частини стає попередньою, пор.:

(41) [Перед тим як поїхати до стоматолога] він переодягнувся.

(42) Вони приїхали [перед сходом сонця].

Дія, описана дієприслівниковим реченням без сполучного слова prieš («перед»), передає відношення одночасності з дією головної частини, пор.:

(43) [Їдучи до стоматолога], містер Бін переодягнувся в машині.

(44) Вони приїхали [на світанку].

Щоб підкреслити, що послідовність дій наближається до одночасності, можна вибрати сполуку prieš pat («безпосередньо перед»):

(45) Він знайшов автомобіль із тонованим склом [безпосередньо перед заходом сонця].

(46) Він ішов до зали [безпосередньо перед тим, як згасло світло] / [безпосередньо перед вимкненням світла].

Для позначення подібних «граничних» ситуацій послідовності частіше обирають номіналізовану (іменникову) конструкцію, пор.: безпосередньо перед затемненням сонця, безпосередньо перед вимкненням світла.

32 У нефінітних реченнях допоміжні слова, що уточнюють часове значення, у литовському мовознавстві оцінювалися по-різному: Яблонскіс, навівши приклади скорочених речень, які можуть «мати сполучники підрядних речень» ([...] Щойно зійшло сонечко, одразу відчуваєш силу його проміння [...]), стверджує, що в скорочених реченнях «такі слова, як: lig, ligi, kol... [..] є лише так званими частками мови», оскільки «їхня функція тут — лише допомогти точніше окреслити член речення, виражений іншими словами» (Jablonskis 1957: 518). Амбразас надає їм статус сполучного слова: «Для точнішого визначення часового значення використовуються сполучні слова iki, ligi, ligi tik, prieš та ін., що стоять на початку конструкцій із дієприслівником або дієприкметником. [...] Варто зазначити, що сполучні слова iki, ligi виразно модифікують часове значення конструкції» (Ambrazas 1976: 534).

46 |

JŪRATĖ PAJĖDIENĖ

2.5. Відношення підрядної частини до головної

Підрядна частина, що модифікує всю головну частину або дієслово головної частини (а не спеціальний опорний посередник, який виконує роль обставини часу в головній частині), пов’язана з нею асиметричним відношенням, наприклад:

(47) Я не піду, [поки не заплатить].

(48) Я піду, [коли заплатить].

Підрядна частина, що модифікує головну частину не безпосередньо, а через корелятивне слово, пов’язана з останнім симетричним відношенням, наприклад:

(49) Я не піду доти, [поки не заплатить].

(50) Я піду лише тоді, [коли заплатить].

Наявність корелятивного слова, яким можуть бути прислівники часу із загальним дейктичним значенням тоді, доти, після цього, до того часу, тоді (можливі їхні сполуки з частками лише, навіть), значно знижує граматично-семантичну самостійність головної частини — для них модифікатор є необхідним. Корелятивне слово займає синтаксичну позицію обставини часу. Позиція прислівникового антецедента в головній частині може варіюватися, хоча легко помітити тенденцію відсувати корелятивне слово в препозитивному головному реченні в кінець, оскільки тоді антецедент доповнюється підрядним реченням часу, що безпосередньо йде за ним і є семантично необхідним:

(51) Я приїду лише тоді, [коли у вас не буде того грітуокліса].

(52) Я усвідомив значення своїх слів тільки тоді, [коли вона смикнула мене].

(53) З незнайомими привітаєшся після того, [як господарі представлять їх тобі].

(54) Такий стан невизначеності триватиме доти, [поки не утвердяться справжні власники].

(55) Такий порядок оплати діятиме до того часу, [поки не почнуть застосовувати закон].

Підрядне речення часу може бути пов’язане симетричним відношенням і з контактним словом ширшого часового значення³³ або словосполученням, що позначає часові поняття, наприклад:

(56) Відвідував її рідко, [лише коли отримував премію].

(57) Відчуття успіху повністю розвіялося вранці наступного дня, [коли голова від болю розколювалася на частини].

³³ Пор.: «У реченнях із коли, коли [...] підрядні частини іноді пов’язуються з іменниками, що позначають поняття часу [...]» (Ambrazas 1972: 42–43). Про можливість подвійного тлумачення таких речень — як другої, уточнювальної обставини часу або як означальних речень: «речення, підрядна частина яких уточнює іменники, що виступають обставинами часу [...], зазвичай мають внутрішню структуру, характерну для речень із семантичним підпорядкуванням» (Ambrazas 1972: 43). Тлумачення таких омонімічних речень зумовлюється функцією контактного слова в головному реченні, оскільки підрядне речення уточнює значення контактного слова.

LIETUVIŲ KALBOS PRIJUNGIAMIEJI LAIKO SAKINIAI

47

Якщо усунути підрядне речення часу, головна частина не втрачає смислової самостійності, пор.:

(56a) Вона навідувалася до неї рідко.

(57a) Відчуття успіху цілком розвіялося наступного ранку.

Речення за позицією співвідносного або контактного слова / словосполучення та підрядної частини можна визначати як:

АНАФОРИЧНІ³⁴

(58) Вона дивилася у вікно доти, [поки зовсім не стемніло].

(59) Вона доти дивилася у вікно, [поки не настала темрява]

або КАТАФОРИЧНІ³⁵

(60) [Поки не побачив своєї обраниці], доти не одужав.

2.5.1. ПРИСУДОК ГОЛОВНОЇ ЧАСТИНИ, ЩО СИЛЬНІШЕ ПОТРЕБУЄ ЧАСОВОГО ОРІЄНТИРА. У певних випадках речення часу навіть без співвідносного слова дещо тісніше включені до складного речення, якщо для характеристики ситуації, описаної головною частиною, семантично потрібен орієнтир, що вказує на конкретніше часове значення — тривалість (довжину відрізка) або момент часу (точку), наприклад:

(61) Діти супроводжують мене, [поки ми не дійдемо до паркану Барткене].

(62) Зазвичай він повертається додому [наприкінці літа].

(63) Брат має відчути себе сильним, [коли виросте].

(64) Таке з нею траплялося, [щойно п’яний дядько переступав поріг].

(65) Червень минає половину, [поки розмов]. (A. Marčėnas)

У цих та подібних випадках головний компонент потребує семантичного доповнення (це залежить не лише від певних семантичних і граматичних особливостей дієслова, а й від особливостей будови всього головного компонента) — надто узагальнене значення головного речення конкретизує підрядне речення часу.

Вказівка на тривалість ще потрібніша, коли предикатом головного компонента є форми дієслів laukti, trukti, наприклад:

(66) Він зазвичай чекає, [поки закінчиться довга перерва].

(67) Він чекає, [поки господиня встане], і лише тоді підганяє коня.

³⁴ Анафора — це відношення між займенником та іншим елементом, що міститься в тому самому або попередньому реченні (Matthews 1997: 18). Анафоричний займенник — це займенник або інший подібний елемент, який можна зрозуміти лише через його зв’язок з антецедентом. Анафору визначають як відсилання до того, що було сказано раніше (Lyons 1993: 659).

³⁵ Katafora vadinama nuoroda į tai, kas yra / bus pasakyta vėliau (Lyons 1993: 659). Katafora – tai santykis tarp anaforinės frazės ir jos antecedento, kuris eina vėliau (Matthews 1997: 48), arba dar vadinama atgalinė anafora (backward anaphora) (Matthews 1997: 34).

48

JŪRATĖ PAJĖDIENĖ

(68) Урок триватиме, [поки діти зможуть утримувати увагу].

(69) Сутички зазвичай тривають, [поки таких бійців не спіймають мурахи].

Речення, у яких предикатом головного компонента є форми дієслова laukti, а підрядний компонент починається сполучним словом kol (V_fin laukti + kol...), вирізняються також тим, що їх інтерпретація залежить від поєднання граматичних часів дієслів у головному й підрядному реченнях: як підрядні речення часу їх можна інтерпретувати в тих випадках, коли граматичний час предикатів обох компонентів однаковий/синхронний:

(70) Чекає, [поки закінчаться уроки].

(71) Чекав, [поки закінчилися уроки].

(72) Чекавало, [поки закінчувалися уроки].

(73) Чекатиме, [поки закінчаться уроки].

У тих випадках, коли в головному й підрядному компонентах уживаються дієслова в різних граматичних часах, тобто дієслово теперішнього або минулого (одноразового/багаторазового³⁶) часу в головному компоненті, а дієслово майбутнього часу — у підрядному, підрядний компонент, формально наділений ознаками речення часу, радше можна інтерпретувати як підрядне додаткове речення, наприклад:

(74) Чекав/ чекало/ чекає, [поки закінчаться уроки]³⁷.

Речення з формами дієслів майбутнього часу в обох компонентах (V_FIN futurum laukti, kol V_FIN futurum) можуть, очевидно, залежно від контексту інтерпретуватися і як підрядні часу, і як підрядні додаткові, наприклад:

(75) Йонас чекатиме, [поки закінчаться уроки].

³⁶ Про те, що давноминулий частотний час є лише ««певним варіантом минулого часу, який за традицією вважають окремим часом», оскільки «повторюваність є значенням не часу, а характеру дії», див. Šlizienė (1994: 291).

³⁷ Для порівняння наведемо ще кілька прикладів речень (V_fin ЧЕКАТИ, ПОКИ + дієслово майбутнього часу) з корпусу текстів сучасної литовської мови Центру комп’ютерної лінгвістики Університету Вітовта Великого в Каунасі:

Є такі, що відкладають яйця в чужі гнізда, чекають, поки прийомні батьки їх висидять, а тоді вже самі опікуються ними, годують. Інші чекають, поки зозуленя виросте, залишить гніздо, і лише тоді починають виховувати його по-своєму. Чекав, поки його покличуть, і часто важко дихав. Чекає, поки німець виспиться. Не треба чекати, поки Литва стане багатою державою. Треба запастися терпінням і чекати, поки ці підприємства оговтаються й повернуть кредити. Однак керівники корпорації нетерпляче чекають, поки буде укладено домовленості між Литвою та Росією щодо того, які товари. Отже, більше не чекатимуть, поки борги значно перевищать можливості. Батько лише стоїть у кутку й чекає, поки висохне пофарбований у чорний колір піджак, поки шашіль насититься й колись залишить наш дім.

LIETUVIŲ KALBOS PRIJUNGIAMIEJI LAIKO SAKINIAI

49

Зазвичай таку модель сприймають як підрядне речення часу (скільки чекатиме Йонас?), оскільки синхронні граматичні форми часу предикатів обох частин дуже виразно підкреслюють часові відношення. Відповідь на запитання: Чого чекатиме Йонас? найімовірніше була б виражена лише іменною конструкцією: Йонас чекатиме на закінчення уроків.

2.6. Позиція³⁸ щодо головної частини

Позиція підрядних речень часу щодо головної частини є досить вільною³⁹, тому здається, що вибір місця майже не впливає на семантичні відношення: підрядна частина, що позначає попередню дію, може стояти і після головної частини, яка позначає пізніші відношення на часовій шкалі, адже співвідношення значень визначається не позицією підрядної частини в реченні, а значеннєвим співвідношенням сполучних слів і форм особових та неособових дієслів, що становлять основу головної й підрядної частин, а також поєднанням виду дієслів і форм граматичного часу в складному реченні. Порядок розташування частин складнопідрядного речення⁴⁰ може допомогти виокремити бажані центри фокусування уваги (про структуру фокусу див. Grote 1998: 22), оскільки порядок розташування елементів відображає порядок подання інформації за її важливістю / значущістю в дискурсі⁴¹. Підрядне речення часу може стояти перед головним (76) і після нього (77), а також вставлятися в нього (78), якщо в ньому є співвідносне слово або обставина часу, яку потрібно уточнити:

(76) [Коли я спав,] вони залізли в клуню.

(77) Вони залізли в клуню, [коли я спав.]

(78) Саме тоді, [коли я спав,] вони залізли в клуню.

У фінітних підрядних реченнях часу підмет пропускається в тих випадках, коли він тотожний підмету головного речення. Така еліпса підмета підрядної частини надає підрядному реченню часу більше позиційних можливостей, якщо головне речення є поширеним, тому таке підрядне речення часу може модифікувати не лише дієслово (або дієслівну фразу)⁴², а й усе головне речення або деякі його члени, наприклад:

(79) Мама, [поки працювала в лікарні], часто їздила до тітки.

³⁸ Apie labilią prieveiksminių konstrukcijų poziciją (Sanders 1978); apie tai, kad mobilesnę poziciją gali nulemti tekstiniai ir pragmatiniai faktoriai (Biber 2000: 131); apie laisvą dėmenų tvarką laiko sakiniuose (Ambrazas 1976: 844).

³⁹ Про те, що багато підрядних речень англійської мови можна досить вільно перемістити в іншу позицію (разом із підрядним сполучником) і утворити якщо не цілком синонімічне, то принаймні граматичне речення, див. Haiman (1985: 40–41)

⁴⁰ «Оскільки пропозиція, що утворює тло, в принципі завжди виражається підрядним реченням із чітким показником підрядності, її статус не потрібно додатково підкреслювати таким засобом, як порядок частин» (Holvoet 2003: 107), «розташування тла й фігури в підрядних реченнях граматикалізоване» (Holvoet 2003: 106).

⁴¹ Apie ikoniškumo principą, žr. Croft (1990: 194), apie ikoniškumo principus sintaksėje ir biologinį ikoniškumo kodų pagrindą, žr. Givón (1990: 966–984).

⁴² Прислівник речення може семантично стосуватися не лише дієслова, а й усього речення, див. Matthews (1997: 338).

50

JŪRATĖ PAJĖDIENĖ

(80) Мама часто їздила до тітки, [поки працювала в лікарні].

(81) Мама часто їздила до тітки, [поки працювала в лікарні].

(82) [Поки працювала в лікарні], мама часто їздила до тітки.

Статус обставинних підрядних речень часу зумовлює їхній відносно вільний зв’язок із дієсловом, яке вони модифікують. Певні типи інформації займають конкретні позиції, характерні для їхнього вживання, оскільки мовець, прагнучи полегшити слухачеві процес сприйняття, розміщує фокусну / важливу інформацію там, де слухач очікує її знайти (Luchjenbroers 1996: 149). Часова вказівка зазвичай вважається важливою⁴³, тому підрядні речення часу можуть відрізнятися від інших підрядних речень обставинної / прислівникової функції⁴⁴, ніби сильнішим включенням до структури головного речення. На думку деяких дослідників, часові вказівки можуть сприйматися як елементи, рівнозначні за статусом ядерним⁴⁵. Можливо, цей «коефіцієнт важливості» залежить від позиції лабільної конструкції, що виконує обставинну / прислівникову функцію, яку визначають як синтаксичну функцію поверхневого рівня⁴⁶. Формально відмежовуючи лише функцію модифікатора, підрядні речення часу можуть передавати важливу інформацію, коли їх несподівано вставляють у речення або виносять на його початок.

3. ВИСНОВКИ

Підрядними реченнями часу передаються відношення послідовності дій або одночасності. Фінітні підрядні речення часу з невисловленим підметом (тобто підметом, тотожним підметові головного речення, а тому усуненим) вирізняються ширшими можливостями модифікації — вони можуть фокусувати не лише дієслово, а й його аргументи або навіть усе речення. Фінітні речення з різними суб’єктами придатні для позначення узагальненого часового відношення, коли часову вказівку потрібно подати як одночасність або послідовність дій. Сполучні слова можуть увиразнювати додаткові аспекти часового значення, наприклад, підкреслювати не лише одночасність, а й тривалість (Дивився передачу, [поки їв]), увиразнювати не лише безпосередню послідовність ([Увійшовши до магазину], розплакався), а й наголошувати на моменті ([Щойно увійшов до магазину], розплакався).

⁴³На думку Edgren, прислівники місця й часу передають важливу інформацію, і ця інформація може становити найважливішу частину головного речення, тоді як у підрядному реченні часу інформаційна цінність прислівникової конструкції є меншою (Edgren 1971: 239–240).

⁴⁴Про те, чи відповідає підрядне речення прислівникам, а також про стилістичні трансформації зі зміною позицій частин див. Haiman (1985: 41).

⁴⁵Luchjenbroers, описуючи особливості інформації, яку передають ядро та модифікатори, на прикладах англійської мови, стверджує, що у 27% досліджених випадків часові вказівки сприймалися як елементи, рівнозначні за статусом ядерним (Luchjenbroers 1996: 149–150).

⁴⁶Gerald A. Sanders формулює синтаксичні функції поверхневого рівня за допомогою таких універсалій: у всіх мовах речення можуть починатися прислівниковими конструкціями; у всіх мовах є речення, у яких прислівникові конструкції можуть стояти не лише на початку, а й в іншій позиції; у прислівникових конструкцій майже всіх, а можливо, й усіх мов типовішою (немаркованою) є непочаткова позиція в реченні (Sanders 1978: 72–74).

LIETUVIŲ KALBOS PRIJUNGIAMIEJI LAIKO SAKINIAI

51

Деякі нефінітні — напівдієприслівникові та дієприслівникові — часові речення вирізняються здатністю приєднувати сполучне слово prieš, з яким не можуть сполучатися особові форми дієслова у фінітних часових реченнях і дієприкметники минулого одноразового часу в нефінітних дієприкметникових часових реченнях: напівдієприслівникові та дієприслівникові часові речення зі сполучним словом prieš указують на попередню дію, а безсполучникові варіанти таких самих речень позначають відношення одночасності дій.

Модель підрядного речення, у головній частині якого вжито особові форми дієслів laukti ar trukti, вирізняється з-поміж інших сильнішою вимогою семантичного доповнення для вказівки на обставину часу. Як і для всіх підрядних часових речень, так і для речень, основу головної частини яких становить особова форма дієслова laukti, характерним є узгодження граматичної форми часу з дієсловом головної частини. Якщо предикат головної частини V_FIN laukti виражений формою теперішнього або минулого (одноразового чи багаторазового) часу, а предикат підрядної частини має форму майбутнього часу (kol + V_{FIN FUTURUM}), такі підрядні речення зазвичай виконують функцію додаткових речень, хоча за граматичною будовою підрядної частини вони ідентичні/омонімічні підрядним часовим реченням.

LITERATŪRA

AMBRAZAS, V. 1972: Lietuvių kalbos prijungiamųjų sakinių struktūriniai tipai. Baltistica 8 (1), 23–48.

AMBRAZAS, V. 1976a: Padalyvinės, pusdalyvinės ir dalyvinės aplinkybės. Ulvydas, K., red., Lietuvių kalbos gramatika 3: Sintaksė, Vilnius: Mokslas, 527–540.

AMBRAZAS, V. 1976b: Prijungiamieji sakiniai. Ulvydas, K., red., Lietuvių kalbos gramatika 3: Sintaksė, Vilnius: Mokslas, 789–916.

AMBRAZAS, V. 1979: Lietuvių kalbos dalyvių istorinė sintaksė, Vilnius: Mokslas.

AMBRAZAS, V. 1994a: Sudėtinis sakinys. Prijungiamieji sakiniai. Ambrazas, V., red., Dabartinės lietuvių kalbos gramatika, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla, 658–696.

AMBRAZAS, V. 1994b: Veiksmažodžio neasmenuojamosios formos. Ambrazas, V., red., Dabartinės lietuvių kalbos gramatika, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla, 354–385.

AMBRAZAS, V., ed., 1997: Lithuanian Grammar, Vilnius: Baltos lankos.

AMBRAZAS, V., red., 1999: Lietuvių kalbos enciklopedija, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

AUWERA, J. van der, 1999: Adverbs and adverbials. Brown, Miller, eds., 1999, 8–12.

BALKEVIČIUS, J. 1963: Dabartinės lietuvių kalbos sintaksė, Vilnius: Mintis.

BALKEVIČIUS, J. 1998: Lietuvių kalbos predikatinių konstrukcijų sintaksė, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

BELOUSOV, V. N., KOYTUNOVA, I. I., KRUČININA, I. N. ir kt. 1989: Kratkaja russkaja grammatika, Moskva: Russkij jazyk.

BIBER, D. et. al. 2000: Longman Grammar of Spoken and Written Language, London: Longman.

BLAKE, B. J. 1994: Case, Cambridge: University Press.

BROWN, K., MILLER, K. 1996: Syntax: A Linguistic Introduction to Sentence Structure, London and New York: Routledge.

BROWN, K., MILLER, J., eds., 1999: Concise Encyclopedia of Grammatical Categories, Amsterdam: Elsevier.

COMRIE, B. 1985: Tense, Cambridge: University Press.

COMRIE, B. 1999: Tense. Brown, Miller, eds., 1999, 363–368.

CROFT, W. 1990: Typology and Universals, Cambridge: University Press.

52 |

JŪRATĖ PAJEDIENĖ

Dixon, R. M. W. 1995: Complement clauses and complementation strategies. Palmer, F. R., ed., Grammar and Meaning. Essays in Honour of Sir John Lyons, Cambridge: University Press, 175–220.

Drotvinas, L. 1962: Apie dabartinės lietuvių literatūrinės kalbos laiko konstrukcijas. Lietuvos TSR MA darbai. Serija A, 1 (12), 249–265.

Durrell, M., Brée, D. 1993: German temporal prepositions from an English perspective. Zelinsky-Wibbelt, C., ed., The Semantics of Prepositions. From Mental Processing to Natural Language Processing, Berlin–New York: Mouton de Gruyter, 295–325.

Edgren, E. 1971: Temporal clauses in English, Uppsala: Academia Upsaliensis.

Givón, T. 1979: On Understanding Grammar, New York, San Francisco, London: Academic Press.

Givón, T. 1984. 1990: Syntax. Vols. 1, 2, Amsterdam–Philadelphia: John Benjamins.

Greenbaum, S. 1996: The Oxford English Grammar, New York, San Francisco, London: Oxford University Press.

Greenberg, J. H., Ferguson, Ch. A., Moravcsik, E. A., eds., 1978a: Universals of Human Language 3. Word Structure, Stanford: Stanford University Press.

Greenberg, J. H., Ferguson, Ch. A., Moravcsik, E. A.,eds., 1978b: Universals of Human Language 4. Syntax, Stanford: Stanford University Press.

Grote, B. 1998: Representing temporal discourse markers for generation purposes. In: Proc. of the COLING-ACL workshop on Discourse Markers and Discourse Relations, Montreal.

Haiman, J. 1985: Natural Syntax, Cambridge: University Press.

Halliday, M. A. K. 1994: An introduction to functional grammar. 2nd edition, London: Arnold.

Haumann, D. 1997: The Syntax of Subordination, Tübingen: Niemeyer.

Holvoet, A. 2003: Sujungiamieji ir prijungiamieji sakiniai formos bei funkcijos požiūriu. Holvoet, A., Judžentis, A., red., Sintaksinių ryšių tyrimai, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas (Lietuvių kalbos gramatikos darbai, 1), 99–114.

Holvoet, A., Judžentis, A. 2003: Sudėtinio prijungiamojo sakinio aprašymo pagrindai. Holvoet, A., Judžentis, A., red., Sintaksinių ryšių tyrimai, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas (Lietuvių kalbos gramatikos darbai, 1), 115–172.

Huddleston, R. H. 1999: Sentence types and clause subordination. Brown, Miller, eds., 1999, 329–343.

Jablonskis, J. 1911/1957: Lietuvių kalbos sintaksė. Jablonskis, J., Rinktiniai raštai 1. Sudarė J. Palionis, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla, 435–549.

Labutis, V. 1998: Lietuvių kalbos sintaksė, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla.

Lawler, J., Hoek, K. K. Space, Time, and Polarity (Or, Negs in Space!). <www.personal.umich.edu/~jlawler/negsinspace.doc>

Lehman, Ch. 1988: Towards a typology of clause linkage. Haiman J., Thompson, S. A., eds., Clause Combining in Grammar and Discourse, Amsterdam–Philadelphia: John Benjamins, 181–225.

Levinson, S. 1999: Deixis. Brown, Miller, eds., 1999, 132–136.

Lyons, J. 1981: Language and Linguistics, Cambridge etc.: Cambridge University Press.

Lyons, J. 1993: Semantics. Vols. 1, 2, Cambridge: University Press.

Luchjenbroers, J. 1996: Diskursyvinį analizį a schematičeskaja struktura. Voprosy jazykoznanija 1996 (2), 141–155.

Matthews, P. H. 1997: The Concise Oxford Dictionary of Linguistics, Oxford–New York: Oxford University Press.

Sanders, G. A. 1978: Adverbial constructions. Greenberg, Ferguson, Moravcsik, eds., 1978b, 51–84.

Sirtautas, V., Grenda, Č. 1988: Lietuvių kalbos sintaksė, Vilnius: Mokslas.

Sližienė, N. 1994: Veiksmažodžio laikas. Ambrazas, V., red., Dabartinės lietuvių kalbos gramatika, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla, 290–304.

Sverdiolas, A. 1996: Steigtis ir sauga, Vilnius: Baltos lankos.

LIETUVIŲ KALBOS PRIJUNGIAMIEJI LAIKO SAKINIAI | 53

Talmy, L. 1978: Figure and ground in complex sentences. Greenberg, Ferguson, Moravcsik, eds., 1978b, 625–649.

Traugott, E. C. 1978: On the expression of spatio–temporal relations in language. Greenberg, Ferguson, Moravcsik, eds., 1978a, 367–400.

Ul vydas, K., red., 1971: Lietuvių kalbos gramatika 2: Morfologija, Vilnius: Mintis.

Ul vydas, K., red., 1976: Lietuvių kalbos gramatika 3: Sintaksė, Vilnius: Mokslas.

Valeckienė, A. 1998: Funkcinė gramatika, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

Valiulytė, E. 1995: Sintaksinė laiko raiška. Lituanistica 22, 68–81.

Valiulytė, E. 1998: Dabartinės lietuvių kalbos sintaksiniai sinonimai, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

Jūratė Pajėdienė Lietuvių kalbos institutas P. Vileišio g. 5, 10308 Vilnius, Lietuva [email protected]

Gauta 2004 03 23