Acta Linguistica Lithuanica

LX (2009), 129 – 134

Примітки

Remarks

Доповнення до SEJL

Шановний професор із Кракова своєю працею після К. Бюги, Е. Френкеля, Й. Казлаускаса, В. Урбутіса зрушив із місця дослідження етимології лексики нашої мови, усе викладаючи з добрим знанням усіх балтійських мов. Він спирається на найважливіші джерела — наш LKŽ, К. Ширвідаса, частково А. Юшку, а особливо З. Зінкявічюса. Тож маємо усвідомити особливість і важливість цієї праці для мовознавства нашої мови та висловити повагу вченому, адже в цьому сенсі ми досить відстали.

У наукових працях автор, здається, просто кипить енергією. Ось у нас у руках і ми уважно розглядаємо кілька книг 2007 року обсягом майже тисячу сторінок кожна, а також цілу низку виправлень і доповнень у мовному журналі ALL. Для багатьох мовознавців книги В. Смоцінського — справжня відрада. Однак щодо етимологізації деяких слів, поданої у Stownike, ми маємо інші думки (наприклад, ačiū, aršūs, lęšis тощо). Сумнівними є й деякі питання наголошування. Це не якісь визначальні помилки, але вони можуть вводити в оману читачів і послідовників праць Професора.

Слід нагадати всім, що чимало слів літературної мови мають не успадкований наголос чи інтонацію, а змінені, запозичені з діалектів письмовими людьми: це й progą (4) ← prógą, reikšmę (4) ← reikšmę, veikslas ← veikslas тощо. Наприклад, audrà поети й театрали почали вживати як нормативне в літературній мові лише з 1935 року, за назвою озера Audrà, -õs (Aldrà, -õs); нині це стало нормою літературної мови (її твердо дотримуються навіть молодші жмудини). Так само поводяться і зі словами lėkštė → lėkštė, óda → odà, kibìras → kìbiras, vérgas → vèrgas, pavėrgti → pavèrgti, vaĩstas → vaistàs, žãisti → žaĩsti, spėĩgas → spėgas тощо.

В. Смоцінський записує всі варіанти наголошування нарівні з успадкованими. Ні, це новітні варіанти наголошування, а не результат розвитку слів. Це audrà / audrà (у LKŽ¹ I їх навіть не було подано, як і kibìro / kìbiro¹). Унаслідок молодості цих форм у говорах наголос ãikštę у слові aikštės (4) через учителів змінився на aikštę; те саме сталося зі словом aistrà (2) у жмудських говорах, нині в літературній мові — aistrà (4).

¹ В інституті довелося послухати рішення Б. Восилюте та К. Улвідаса 1956 року щодо слів, записаних у діалектах і принесених туди: Кажуть, лише Вільнюс, Жалякальніс, можливо, Паневежис. Це нововивчене слово, непотрібне для LKŽ

129

Pastabos

Звісно, мовні норми змінюються, вони не можуть застигнути. Якщо вони не руйнують мовної системи, а культурне суспільство майже повсюдно їх засвоює, маємо прийняти й почати змінювати синонімічно. Лише варіанти, наведені студентками ВПУ, у підручнику одного науковця «Наголошування литовської літературної мови» (2007) усі автори і зі Східної Литви, і з Каунаса схильні багато чого змінювати й не зважати на закономірність тих, хто навчився.

Припустімо, що наголос указує також на давність. Напр., у багатьох жемайтських і північно-західноаукштайтських говорах є advėrėje, бо не встигла пристосуватися довге наголошене ē; таких відомостей не опубліковано. Так само ābrė Skn, Žg, Grz, ābrī Krš — без жодних сумнівів запозичення з латиської; і не треба було б довго розмірковувати, бо давнім діалектним словом було б ābrė (у говорах, що подовжують короткі наголошені голосні, їх і так подовжують; у Пп, с. Шеметачі, 1985 року доводилося чути й таке: á. brė ~ ābrė.

Forma pálksninė dėsningai iš paalksninės (p. 11) – dėsningas balsių sutraukimas. Mažai girdima álksnuotos pievos (p. 11). Priešdėlio ant- dariniai žemaičių tik ánt- (net ámburgos, iškritus priebalsiui t, o n atsidūrė prieš b ir tariama m. Žodis ánkiaušis ‚anties kiaušinis‘ yra šnekamojo stiliaus, tarties dialektizmas. Tik aukštaičių yra añštolis (p. 18). Apsidžiaugti taisytinas apsidžiaugti (p. 19). Ką apie žem. apẽi, aplẽi, āple mano autorius, kodėl vietoj ie čia ei, e? Žodis atañčių (dgs. gal.) turi atitrauktinį kirtį (p. 28). Tarminis pasakymas yra tik áudras kėlti ‚dūkti‘ (p. 31). Žem. yra avėčia (p. 38). Prieveiksmis beveik (p. 58) nepaveldėtas, priegaidės keitimas miestuose. Negi duburkālis ‚menkas duburkis‘ (p. 69) ir kurpālis — vienos priesagos dariniai? Visame žem. plote yra tik bruotėrė.lis, ne broterėlis (p. 75). čigonėna = čigonėnai (1). Žodis giesmė (3) ne tiktai yra religinė, bet ir iškilminga, pvz., himnas (p. 91). Ar daugėlis yra ne daūgelis ‚l. gromada‘. Forma drėžū (drežėti ‚šykštauti‘ (p. 124)) yra nesusipratimas = drėžū. Žem. drįsti tam tikrame an, en, in, un išlaikymo krašte esam. 1. yra drēnčo / drēn.ču ~ draṣū, o formos dresū (p. 125) tiesiog nesu niekur girdėjęs ir užrašęs; šalia drū.kc ‚drūtas‘, daug kur tariamas drū·gdgalis Krš, Pvn ir kt. Ar ne korektūros klaida yra acc. sg. dūobę = duobę (p. 133). Žodis eikštė yra kažkokių transponavimų (J), balsių redukavimo rezultatas (p. 143). Žodžiai aldija ir eldija vien susieti a- ir e- transponavimu — turbūt tai vienas žodis (p. 146). Abejotini duomenys gāila (p. 151), po gāisą (iš latvių kalbos? – p. 151). Žodis urkštynė šnektų tik urkštynė, o urkštynė teikiama bk pagal kitus tokius priesaginius žodžius. Juškos bāgalis iš šnektų, kur na-, ba-, ta- dėl e platėjimo buvo pakeistas balsiu e vakarų šnektose (klaipėdiškių ir kretingiškių) — p. 165, o gegužė bene korektūros klaida (ten pat). Iš vok. žem. rašybos atsirado jēlas = gēlas (p. 166, taip pat ten žr. ir išnašą). Gelžis žodžio etimologija neįtikinama dėl didesnio baltų kalbų ploto gelž-, o gelež- (gelaž- tik dėl le > la) tik aukštaičių šnektų. Veiksmažodžių gimdžia, kludžia (p. 175) yra i ir o kam. esam.

130

Pastabos

1. pakeičiamas es. l. kamienų ia. glėmža = glėmža (p. 188; gliuosis (iš Jž) tikriausiai yra korektūros klaida — tikrinta, žmonės nežino (p. 191); glūdinas = gluodinas (p. 191) iš pietų žem. (dūnininkų); atėjo = atėjo (p. 214). Aukštaičių šnektose ir bk prieš ie- visada pridedamas i = j: jekà = jekà, jėšmas = iešmas, ievà = ievà, Jiešmuo = Iešmuo (p. 216–217). ilgainiui = ilgainiui (naujo prisiminto žodžio kirčio vietos ir priegaidės keitimas — p. 218; nuõdai = nuodaĩ (4 kirč.) — p. 221; įsnauja ir yšnauja tik rašyba, tariama i (p. 225); lėlė = lėlė (4) — p. 227; jeknos ir jāk nos,‘kepenys’ tik rašyba, tarimas vienodas, pirmasis — p. 233; tas pats reiškinys júo = juõ, júoba = juõba — p. 238; giāure — g atsirado iš rašybos vokiečių žemaičių tarmė — Prūsų lietuviai tarė j (p. 235), jūsasis = jūšasis žem — p. 240; kainà 4 — žodžio ne iš šnektų priėmimo apie 1910 m. kirčio ir priegaidės perstatymo pagal K. Būgą dalykas (p. 242). karčemà — retesnis žodžio kirtis = karčėma (p. 255). Vad. rotininkų kevárza,‘keverza’ (p. 280) = kevérza, net transponuotas nedėsningas. Žodis kivirčias yra atsipalaidavusių sportininkų ir žurnalistų žodis, visai naujas = kivirčas (2) — p. 293. klānas (vandens) 4 — klānai yra skolinys ekonomikos reikalams, o klanai,‘balos’ — p. 293. Ten pat rašoma klonė, klonis, dažniau tarmėse klonė, klonis — tvirtagalę nori įtvirtinti dr. S. Ambrazas. Žodžiai klėvas ir kliūvai (p. 297) yra tik rašybos reikalas. Kirčiavimas kõneveikti, -veikiù, -veikiaũ yra neįmanomas, sudurstytas iš kelių šnektų: kõneveikti, -ių, -iau bk ir vakarų aukštaičiai ir koneveikti, -veikiù, -iaũ — pietų aukštaičiai (Drsk, Rtn, Maceliai, Vrn) — p. 305. kópa,‘wydma pomorska’ — naujas kirčio vietos ir priegaidės pertvarkymas miestų inteligentų (ten pat). Iš košėti sakome kósėju, o kosėju beveik negirdimas (p. 306). Formos krātis keitimas kreĩčiu yra *ri > rei (p. 307). Net iš krāšės padaroma krēšė net žem. (ten pat) — žr. knygoje Lietuvių kalbos tarmių morfoneminiai reiškiniai (p. 155–158). Taip pat vyksta su žodžiais krātilas ir krētilas, krašėti ir krešėti ir kt. (ten pat), kráuti ir kriáuti, kraulioti ir kriaulioti ir daugybė kitų — p. 309. Na, tas kriau akis yra tik kreivākis (ei > e. transponuota dvibalsio pirmuoju sandu, buvo rašyta, o kraivas — priebalsio r kietinimo, matyt, prasidėjusio K. Sirvydo laikais, padarinys (p. 311). Žodis krāušė ypač būdingas žemaičiams Sg, Kin, Šv, Grdm, Pj ir kt. (p. 313). Jau autoriaus rašyta, kad krumsnóti netransponuota kramsnoti forma (p. 315). Pr. cugis yra aiškus rašymas pagal vok. žem. (p. 321). Kūlis / kūlys,‘akmuo’ nemaišytinas su kul- šaknies žodžiais (ten pat), ypač Kulių su Kūliais. Sovietų okupacijos laikais sukurti laisvanõris, kad nesutaptų su lietuvių kovotojais savanoriais (p. 394). Kauniškių šnektų laĩškas yra naujo žodžio priegaidės perstatymas, atsisakant skolinio grõmata nuo 1920 m. — p. 335. Taurālaūkis naujas pavadinimas, nes senieji klaipėdiškiai (ir pagal Fenzlaw) vartojo tāurlā.ūkis. Veiksmažodis lailėti, lailà, -ėjo yra netransponuota rytų lietuvių forma (p. 342), sena mūsų

131

Pastabos

Помилка укладачів словника. Порушення закону Ф. де Соссюра — це lėžti, lėžtu, lėžiau «завмирати, зменшуватися» =... lėžtų, lėžiai (с. 349). lėsgyvis, lėžgyvis, lėl-t-gyvis — це перестановка наголосу в новому слові, вжитому літературною мовою (с. 342). atlyžau слід виправити, оскільки є лише atlyžau від atlyžti (с. 348). Історія слова lėšis у говірках — lė̃šis, lĩšis, S. Stan. laisis = leisīs ar lėsis, leniš — схоже, не свідчить про германське походження (с. 348); mėštas (с. 368) — це південноаукштайтський (дзукійський) матеріал зі стягненим дифтонгом -ai: = maištas. Форма màno = màno походить із говірок, де подовжують короткі наголошені голосні (с. 372). «Matomai» (= «мабуть, видно») — така вже моя доля (помилка культури мовлення) — с. 377. Написання правильне, треба лише виправити (kaip mat) = kaipmàt — с. 377. Слова madùs, bárnas (с. 385), мабуть, походять із дадінінкських говірок або з Шв, Грдм. Слово malata (с. 386) також має склад -at- із говірок, де пом’якшують l, тоді як mala liežuvìu — це, мабуть, невиправлена коректура. Вислів žmonà parsilėido, імовірно, має бути žmonà pérsileido (с. 391, прим. 307). Прикметник paminklinis (2) — певно, діалектний; нормативна форма — paminklinis, -ė (1) — с. 403. Наскільки відомо, діалектний теперішній час дієслова myžti — menžù, menžà (Krš, Šauk, Vg, Varn), а не minžù — с. 407; mókymasis не є новотвором (с. 409), пор. також незмінювану жемайтську форму múoki. mùos / múoki.muos, поширену в багатьох місцевостях (с. 408). Жемайтська форма mótyna не може мати дзукійського суфікса -yna, що виражає зневагу (коли швенчонський merginoms у школі сказав «славний» учитель mergynos, вони й через 50 років згадували, що постаріли (с. 411). Прикметник жіночого роду papúota означає самицю з багатьма papų; відомо, що на одному засіданні Товариства литовської мови 1910 року говорили про papingą mergą ir papúotą kiaulę (с. 439). Слова pumplys, pumpùkas мають неперетворене um ~ am (с. 438). Прийменники й прислівники pàskui «позаду» і paskui «пізніше» — дуже різні й не змішувані слова (с. 441), так само як pàskum ir paskuṁ. Дієслово pavydėti у 1-й особі однини теперішнього часу вимовляється pavẏdžiu, ne pavyzdžiu̇ (с. 444). Pavẏtra має якось несподівано наголошене й написане слово (с. 444). Pielčiai «така щітка» (с. 447), навряд чи слід перетворювати на pėlčiais. Твердження, що суфікс -ūn- має російське походження (с. 451), давно відкинуто. Прислівник pérnot у північних західножемайтських говірках (Klp, Krg, Plik) у кінцевому складі слова ai > o (W. Fenzlau 1936, 13, D. Gargasaitė LKK III 87–89, LD 90 та ін.) = pérnait. per- замінюється не лише латвійським par-, а й у всіх жемайтських та північноаукштайтських говірках поблизу Žg, Ps, Pn, Kp та деінде (с. 451). Є певна невизначеність щодо pėšti ir pàšyti «рвати» (с. 453). Слова pelakas ir pelakai походять із ареалу говірок -le- > -la- (с. 459). Багато жемайтів і нині кажуть pìninks / pìni.njks, pìni̇gìnis, це не stlit. gw. (с. 461). Не всі литовці мають форму šuodžiai (с. 474); бідолашні жемайтці повсюди кажуть sú.des / sù.dis, prìsu.dėjusį / prìsu.dėjosė «присмердівши». Наголошеної форми plúgas я ніде не чув; записано без урахування інтонаційних розрізнень (с. 476). Іменник prastúolis треба виправити на prastuòlis (с. 480). púota 1 також є новим перенесенням наголосу літературної мови (с. 489). Pùnia ir pùnė — слова одного кореня? ràisas, -à (4) — це перебудована форма з жемайтських говірок від літературного слова

132

Santraukos

raisas, -à (3) (с. 497). Ravkasys вимовляється raukasiš ~ Ravkasys мало б бути; частіше ravakasys більше припало до вподоби укладачам словника (с. 505). У літературній мові нині замість rožančiaus поширюється rožinis (1) — с. 505. Прислівники žemynražui, žemynvarpiui (с. 505), утворені замість жемайтських žėmi-nražų, žėmi-nvãrpų; незрозуміле дієслово rumžtis (с. 510), чи не > um ramžtis? Прикметник riebus, -ì 3 через рідкість такого наголошення лише тепер починає узгоджуватися в літературній мові з типом 4 (с. 514). Множина atariečiai = atóriečiai походить із говірок, де збереглося *a, а o не змінилося (с. 515). У жемайтських говірках є також rùdmėiši / ròdmė.nčę / ròdmė.se, як і варіанти слова «м’ясо» (с. 522). Слово samànė «самогон» поширилося завдяки гумористичним телепередачам, навіть у Жемайтії, де слово sàmāna зовсім не вживалося; цьому слову 5–7 років (с. 531). Sámpylinis pienas — не молоко, налите обережно (с. 532), а молоко під час сухого посту на Адвент або Великий піст. Форма sãvo походить із говірок, де подовжують короткі наголошені голосні (с. 537). šėkantis «наступний, хто прийде» літературна мова ще не прийняла (с. 540). skiedrà (4) — новотвір зі шкільного середовища від (3) — с. 562. smėlėtas, -a = smėlėtas (1) — друкарська помилка? (с. 576). У літературній мові є sóstas (1), а не šòstas (с. 584). Як це пояснити: spėlgti переважно жемайтське, а spàlgena (1) — східноаукштайтське (с. 585). Новотвір А. Саліса 1932 року — staigmenė (3ᵇ) — с. 600, а įstinga = ístinga (с. 601). Дієслово stérti, -u не може мати форму stėrãu = stė́rau (с. 602). Теперішній час: šála = šãla (с. 623). Знову з’являється слово kainà, давно зникле з живої мови (с. 623). Жемайтська форма — Šatrija (3ᵇ), а не Šatrija! (с. 625). šiauža трапляється лише в одному місці; у Жемайтії є atšiaūža, atšãža, atšmìža (с. 627). Іменник šeimà має дифтонг ei, як kreitis, kreivas, seitas (с. 617). kreivas — успадковане слово, r могло стати твердим; seitas — слово з говірок, можливо, результат редукції a або корекції твердого й м’якого s (с. 637). Форма родового відмінка однини šėpos не може мати наголос типу 4 (с. 628). Топонім — Šeštokai (4), а не Šeštokai (с. 633). Та šiaūža трапляється лише в одному місці; надійна форма — pašāža (1) — с. 635. Там, де розрізняють інтонації, кажуть liėknas⟧, а lieknas — форма східноаукштайтських говірок, що нейтралізували інтонаційні розрізнення ˈˈ (с. 635). У живій мові є žálesas, а не žalėsas (с. 639). Теперішній час — šniokščiu = šniokščiu (с. 648). Прикметник šunkùs, -ì, імовірно, правильніше було б перетворити на šankus, -ì «прудкий» — с. 652. Діалектне rumbus = rambùs (с. 658). Із Прусської Литви прийшло téigti — це первісний варіант (с. 664), а teigti — слово пізнішої перебудови. Форма prãžvimbė діалектна (с. 675). Форма минулого часу — trémti, trémiau, a trémiau належить дієслову trémti (с. 685). ūstai вживається в околицях Жагаре-Груджяй (із Krš ùsta), тобто ùostai (північножемайтське ùustā) — с. 707. Від ùtis у Krš, Rdn, Tl, Eig, імовірно, утворилося utėlė; від skruzdìs (skruzdės) — skruzdėlė, skruzelė тощо (пор. с. 707). Слово vàlanda (від успадкованого valandà, -õs 3ᵇ) утворили ті, хто вживав adyną, замінивши запозичення власним словом (с. 715). Частіший наголос — nėvala, ne nevalà (с. 717). Приголосний v- перед am-, an- не вимовляється в говірках, де діє закон am-, an- > ǫm-, ǫn- / um-, un-: ūm.ždis, ūn.čas, ūndù; але ū.nìni (с. 718, 720). Про це багато писали. У цьому випадку

133

Pastabos

окреслений ареал говірок не дає змоги вважати це давнішим явищем, до того ж воно варіює. Цікаво, чи є тут щось особливе, чи якісь антів, ą̃шів, анденів тощо. Іменник veisėlė (с. 728) є діалектним, загальновживане майже повсюдно veislė (2), а veislė у містах — наслідок нерозуміння. Vėltana — закономірне e > a у так званих говірках дадінінків (с. 733). Землероби вимовляють šienveržė, не šienveržė (с. 742). Форму vėdo слід замінити на vėso (с. 743). sėjėjas = sėjėjas (там само). Вимова місцевого відмінка однини в усіх литовців — vidui, viršui, kraujui, лише підручники навчають vidui, viršui — це лише звичка письма (с. 747); навіть викладачі ВПУ наголошують viduj, viršuj (!) тощо. Несподівано наголошене viengungis (с. 748) = viengungis (2). Заміна Pono на viešių (с. 750) перетворилася на маленький жарт. Дієслово viežtis не пояснене; на Жемайтії вимовляють viež̌:s, neūšioviežu, а це звучить як якісь miėstas, svietas та інші славізми. Назва озера Vāšuoka походить від діалектних vā.so.kas / vā.šakas через вимову ненаголошеного uo у говірках (с. 744). Форма nakvašà має склад -va- з говірок дадінінків (с. 744). Інше слово — pavėnia — загалом важко пояснити наголосом (с. 744). Viengungis, -ė (с. 748) = viengungis, -ė (2). Дієприкметник apvilktas характерний для Швенчонського та Утенського країв; більшість литовців уживає лише apvilktas (с. 753). Bevyrė, didvyrė вимовляють із метатонічним наголосом: bevyrė, didvyrė (с. 757). Paviržis слід замінити формою pavìržis (с. 761). žāisti — успадкована форма (у Сувалкському краї сварять дітей: vė̃ pražā.i-dei pirštinītės; про Lz, Zt уже й не кажу (с. 771)). Форма žìpsnis, імовірніше, виникла з žìpsnis, -ỹs через ú > i (с. 775). Літературно оформлені жемайтські слова žemynrašui, žemynvārpiui так і розходяться по всьому тексту: є лише закінчення ‘-u / ’ou / o‘ (с. 778). Із німецького жемайтського правопису прийшло žlėga (с. 789), його стали вимовляти західні аукштайти з Тільзіта й Пагегяя, які зазнали германізації.

Проф. W. Smoczyńskis доклав багато праці й представив світові великий творчий доробок. Він прославив нашу мову, навчає всіх нас досліджувати — сумлінно й самовіддано — діалекти рідної мови та найрізноманітніші наукові джерела. Чи то ми не довіряємо власним силам, чи вважаємо, що краще підготуємося, чи просто хочемо трохи полінуватися?

Vytautas Antanas Vitkauskas

Lietuvių kalbos institutas

P. Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius, Lietuva

134