Acta Linguistica Lithuanica

LXI (2009), 61 – 111

Альтернації діатези з перспективи досліджень у різних теоретичних моделях

KRISTINA LENARTAITĖ

Інститут литовської мови

У статті подано огляд підходів, запропонованих у різних теоретичних рамках (генеративна граматика, реляційна граматика, моделі лексичних правил, конструкційна граматика та лексико-конструкційний підхід), до пояснення альтернацій у реалізації аргументів (діатетичних альтернацій), таких як альтернація активного vs пасивного стану, альтернації типу «розбризкувати/завантажувати», давальні альтернації тощо. В останній частині статті розглянуто певні міркування на користь дериваційного погляду.

0. ВСТУПНІ ЗАУВАГИ

У статті розглянуто такі явища чергування діатез¹: активні й пасивні конструкції, аплікативні альтернації та інші випадки чергування в реалізації аргументів (наприклад, локативні альтернації тощо). Отже, кож-

¹ Поняття «діатеза» на початку 1970-х років було введене Холодовичем для універсального опису категорії стану. Говорячи про стан, цим терміном часто позначають зміну семантичної функції суб’єкта: наприклад, при активному дієслові суб’єкт є агентом, а при пасивному — пацієнсом або «переживачем» (undergoer) (Matthews 2007: 104–105). Однак діатезу можна розуміти й ширше — загалом як модель розподілу граматичних функцій (членів речення) щодо семантичних ролей, а стан — лише як один із граматичних засобів, що дають змогу змінювати діатезу (Holvoet, Semėnienė 2004: 35–36). Саме таке (ширше) розуміння діатези прийнято і в цій статті.

У лінгвістичній літературі синтаксичними альтернаціями можуть називати найрізноманітніші процеси, що змінюють валентність предикативного слова і реалізуються як із вираженим показником морфологічної деривації, так і без нього. Усі ці явища можна детальніше класифікувати з огляду на їхні функції: процеси, що збільшують валентність (valence-increasing) (наприклад, каузативні конструкції порівняно з відповідними некаузативними), процеси, що зменшують валентність (valence-decreasing) (наприклад, пасивні конструкції зазвичай є інтранзитивними, тоді як їхні активні відповідники — транзитивними); крім того, альтернації можна поділити на такі, що зберігають значення (наприклад, активні / пасивні альтернації, аплікативні альтернації), і такі, що змінюють значення (наприклад, каузативні конструкції) (Kroeger 2005: 270–287).

61

KRISTINA LENARTAITĖ

Один із розглянутих випадків охоплює дві або більше конструкцій, у яких те саме дієслово (з вираженим морфологічним показником деривації чи без нього) може реалізуватися в двох або навіть кількох різних діатезах, які щодо цього дієслова слід вважати альтернуючими. Усі теоретичні моделі, застосовувані для пояснення діатези й розглянуті в цій статті, узагальнено можна поділити на дві групи: (i) конструкційні моделі (тут розглядаються лише дві з них — конструкційна граматика Goldberg і лексико-конструкційна модель Iwata) та (ii) інші моделі, зокрема генеративна граматика, граматика відношень і так звані моделі «лексичних правил» (з-поміж останніх тут оглядається позиція лексико-функціональної граматики щодо питання діатезних альтернацій, а також дослідження Levin і Rappaport Hovav та Pinker). На перший погляд може здатися, що ці групи моделей розрізняє те, чи визнається дериваційне відношення, яке пов’язує альтернуючі конструкції (коли одна конструкція (або її лексико-семантичне представлення) вважається базовою, а інша (або інші) — похідною від неї), чи не визнається виведення однієї конструкції з іншої й стверджується, що відповідні конструкції виникають незалежно одна від одної (такої позиції дотримуються конструкційні моделі). Однак, як з’ясується далі, не лише ця відмінність — дериваційність / недериваційність — є основним критерієм розмежування конструкційних моделей та інших розглянутих тут моделей. Крім того, якщо дивитися на досліджувані явища з позицій конструкційних моделей, термін «альтернації», хоча представники цих моделей традиційно його й уживають, видається оманливим, оскільки в цих моделях не визнається дериваційний зв’язок між конструкціями ані на синтаксичному, ані на семантичному рівні². Отже, очевидно, що якби я розглядала досліджувані явища з перспективи конструкційних моделей, то, найімовірніше, навіть не визначила б так предмет дослідження; отже, уже сама назва статті свідчить про мою прихильність до неконструкційних моделей. Тому наприкінці статті я намагаюся обґрунтувати свої теоретичні преференції щодо розглянутих явищ і відповідний вибір напряму дослідження.

² Pavyzdžiui, Goldberg konstrukcijų gramatikoje (1995, 2006) kiekvienas tokių sakinių yra laikomas skirtingų apibendrintų konstrukcijų konkrečiomis realizacijomis, arba instanciacijomis. Kel laiko konkrečių realizacijų atsiradimą čia iš esmės nulemia ne konkretaus veiksmažodžio reikšmė, o jos galėjimas būti „sulieta“ (integruotus) su skirtingomis apibendrintomis konstrukcijomis, ir kiekvienu realizacijos atveju svarbu tik tai, kaip ta konkreti reikšmė dera prie atitinkamos apibendrintos konstrukcijos reikšmės, o klausimas, koks santykis sieja dvi ar kelias vienos veiksmažodžio reikšmės pagrindu atsiradusias konstrukcijas, šiam modeliui nėra aktualus.

62

Diatezės alternacijos iš skirtingų teorinių modelių tyrimų perspektyvos

1. ОГЛЯД ДОСЛІДЖУВАНИХ ЯВИЩ

Відправним пунктом цього дослідження стали різноманітні випадки чергування способів вираження аргументів, як-от локативні альтернації, інакше відомі як альтернації типу «розпилювати / завантажувати» (spray / load alternation), альтернації типу «кишіти» (swarm alternation) тощо³. Спроба визначити це явище, тобто встановити його функції та знайти його місце в системі мови, спонукала зіставити його з активними / пасивними та аплікативними альтернаціями. Згадані вище й інші випадки чергування аргументів, а також активні / пасивні альтернації в тій чи іншій формі існують у багатьох мовах світу, тоді як аплікативні конструкції (applicatives) властиві неіндоєвропейським мовам (вони є в багатьох африканських мовах, деяких мовах Індонезії тощо). Усі розглянуті явища — з вираженими морфологічними показниками дієслівної деривації (у випадку пасивізації та аплікативних конструкцій) або без них — дають змогу перерозподіляти граматичні функції підмета й прямого додатка, не змінюючи ані кількості аргументів предиката, ані їхніх семантичних ролей. Крім того, часто стверджується, що розглянуті альтернуючі конструкції мають однакове пропозиційне значення (Mel’čuk 1993: 11), оскільки передають ту саму концептуальну подію або ту саму основну інформацію (Foley 2007: 362–370). Це аж ніяк не означає, що альтернуючі речення, наприклад активне й відповідне пасивне, є цілковитими синонімами: насамперед вони виразно відрізняються своєю немаркованою актуальною сегментацією, а деякі з розглянутих явищ мають і інші суттєві відмінності значення; наприклад, у випадку локативних альтернацій предикат одного з речень часто має додаткову холістичну сему, яка вказує на те, що аргумент, виражений прямим додатком, повністю охоплений дією. Далі кожне з досліджуваних явищ розглядається окремо.

³ У цій статті «альтернаціями способу вираження аргументів» або просто «альтернаціями» я називаю лише такі явища, що відповідають критеріям, викладеним у розділі 1 1., хоча в лінгвістичній літературі загалом так можуть називатися й інші явища (пор. примітку 1). Наприклад, одна з найвідоміших дослідниць альтернацій способу вираження аргументів в англійській мові, Levin, розуміє чергування аргументів як усі допустимі для одного дієслова варіанти діатези: сюди належать випадки варіювання вираження позицій аргументів (підмета, прямого й непрямого додатка) та позицій обставинних членів. Крім того, в англійській мові те саме дієслово за формою (тобто без будь-яких виражених морфологічних показників деривації) може реалізувати конфігурації аргументів, які в литовській мові можна було б виразити лише похідними відповідних дієслів, пор.: а. Janet broke the crystal «Джанет розбила кришталь» і б. Crystal breaks at the slightest touch «Кришталь розбивається від найменшого дотику» (Levin 1993: 26).

63

KRISTINA LENARTAITĖ

1.1. Альтернації способу вираження аргументів

Визначення цього явища та критерії його виокремлення я сформулювала насамперед на основі литовських прикладів (пор. Lenartaitė 2007), однак вони застосовні й до аналогічних явищ в інших мовах. І тут переважно розглядатимуться литовські приклади; крім них, буде оглянуто так звані «дативні» альтернації англійської мови та локативні альтернації німецької мови. Оскільки альтернації способу вираження аргументів найкраще досліджені в європейських мовах (передусім, звичайно, в англійській), може скластися враження, що це явище властиве лише індоєвропейським мовам, але це не так: воно наявне, наприклад, і в японській мові (пор. Iwata 2005, 2008).

Отже, тут до альтернацій способу вираження аргументів зараховуються лише випадки, що відповідають усім таким критеріям:

(1) альтернуючі речення мають однаковий лексичний склад, тобто до складу предиката входять ті самі терми з тими самими семантичними ролями;

(2) для реалізації альтернуючих конструкцій потрібні зміни структури предиката;

(3) зміни у вираженні аргументів мають стосуватися принаймні однієї з основних граматичних функцій — підмета та / або прямого додатка (тобто принаймні в одній із цих позицій мають реалізуватися різні аргументи);

(4) відношення між альтернуючими конструкціями можна розглядати як парафразне⁴, а з погляду логічної істинності висловлень часто навіть як еквівалентне.

Різні випадки чергування способів вираження аргументів, що відповідають цим критеріям, найзручніше класифікувати, орієнтуючись на синтаксичні функції підмета й прямого додатка, які можуть призначатися різним термам:

(i) альтернації способу вираження підмета й прямого додатка:

(1) a. Vaikai apspito mamą.

b. Мама оточила дітей.

(ii) альтернації способу вираження підмета:

(2) a. У дворі пахло черемхою.

b. Двір пахнув черемхою.

(iii) чергування вираження прямого об’єкта:

⁴ Dėl šios sąvokos ir jos taikymo plg. Chafe (2003: 107–108).

64

Diatezės alternacijos iš skirtingų teorinių modelių tyrimų perspektyvos

(a) чергування вираження як прямого об’єкта, так і обставинного терміна, що позначає місце дії⁵:

(3) a. Дівчата встромляють квіти в коси.

b. Дівчата (об-)прикрашають коси квітами.

(b) чергування вираження прямого об’єкта та непрямого (реципієнтного / бенефактивного) об’єкта:

(4) a. Мама (на-, по-)натягує шапку на дитину.

b. Мама натягує на дитину шапку.

(c) чергування обставинного терміна, що позначає місце дії / впливу, та прямого об’єкта:

(5) a. Собака (пере-)біг через дорогу.

b. Собака перебіг дорогу.

(6) a. Дитина вдарила по м’ячу ногою.

b. Дитина (коп-)нула м’яч.

Тепер, спираючись на конкретні приклади чергувань, можемо детальніше розглянути кожен із наведених вище критеріїв. Щодо першого слід наголосити, що вимога однакового лексичного складу конструкцій, які чергуються, передусім стосується тотожності термів (аргументів) та обставинних термів, реалізованих у реченнях, що чергуються, тоді як вираження предикатів у таких конструкціях може відрізнятися: тобто іноді одна з конструкцій, що чергуються, може утворюватися лише з дієсловом із префіксом, а інша — з відповідним дієсловом без префікса (пор. 5ab), або префікси дієслів у конструкціях, що чергуються, можуть відрізнятися (пор. 4ab). Однак навіть конструкції з дієсловами, що мають різні префікси, в усіх інших аспектах (за всіма критеріями, застосовуваними до чергувань) еквівалентні конструкціям, утвореним із предикатами однакової форми, пор.:

(7) a. Президент (по-)подарував учням книжок.

b. Президент нагородив учнів книжками.

(8) a. Мама (по-)розкладає яблука навколо гуски.

b. Мама обкладає гуску яблуками.

⁵ Так узагальнюється зміст різноманітних семантичних функцій, які виконують обставинні терми, таких як локатив, директив або ціль (goal).

65

KRISTINA LENARTAITĖ

Лексичне значення дієслів зумовлює те, що в одних предикатів зміну структури аргументів можна реалізувати без зміни форми дієслова (пор. пари речень (1), (2), (3), (6)), тоді як в інших зміни семантичної структури неодмінно мають бути виражені (сигналізовані) відповідним маркером — у литовській мові префіксом (пор. речення (5b), (7b) і (8b)). Однак процеси, що відбуваються в усіх зазначених випадках чергування, можна пояснити й описати однаково. Крім того, у багатьох випадках префікс в одній із конструкцій, що чергуються, є лише бажаним, але не обов’язковим (пор. речення (3ab)) — це ще один аргумент на користь того, що всі ці випадки належать до одного явища — альтернацій — і мають трактуватися однаково. Тут також варто згадати локативні альтернації в німецькій мові, де одне з речень, що чергуються, можна реалізувати лише з дієсловом, яке має префікс be-⁶, пор.:

(9) a. Die Randalierer spritzten Farbe auf das Auto. «Вандали бризкали фарбою на машину» b. Die Randalierer bespritzten das Auto mit Farbe. «Вандали оббризкали машину фарбою» (Приклади з Iwata 2008: 153.)

Локативні альтернації в німецькій мові також можна використати як додатковий аргумент на користь того, що конструкції, які чергуються в литовській мові й реалізуються як із дієсловами, однаковими за формою, так і з відповідними префіксальними дієсловами, слід трактувати однаково. Крім того, так званий аплікативний варіант німецьких локативних альтернацій (речення (9b)) (див. також примітку 6), як і, наприклад, аплікативні конструкції мов африканської групи банту та інших мов (докладніше про них ідеться в розділі 1.3), багато дослідників використовують як аргумент на користь виведення конструкцій, що чергуються, одна з одної (деривація може визнаватися на рівні конструкцій або на рівні лексико-семантичних репрезентацій дієслів): вони спираються на те, що зовні префікс be-

⁶ Оскільки такий процес підвищення обставинного терма до позиції прямого додатка в німецькій мові, який послідовно супроводжується префіксацією be-, дуже подібний до аплікативних конструкцій, характерних для неіндоєвропейських мов, де аналогічні процеси підвищення термів до позиції головного об’єкта речення (primary object) також обов’язково супроводжуються процесом додавання до дієслова аплікативного суфікса, відповідну конструкцію німецької мови також називають аплікативною (пор. Michaelis & Ruppenhofer 2001).

66

Diatezės alternacijos iš skirtingų teorinių modelių tyrimų perspektyvos

позначений напрям деривації збігається з процесами деривації, що, як передбачається, відбуваються на рівні лексичної семантики або глибинному синтаксичному рівні. Однак, як і у випадку більшості мовних явищ, у разі чергувань у німецькій мові також трапляються винятки. Наприклад, у дуже рідкісних випадках німецька мова дозволяє виражати речення, що чергуються, безпрефіксальною формою дієслова, хоча можливою є також префіксальна форма (наприклад, у випадку дієслова streichen «розстеляти, мазати») (детальніше див. Iwata 2008: 153–156). Такий стан речей дуже подібний до випадків чергування в литовській мові. Крім того, у німецькій мові можна зустріти випадки, коли префіксальне дієслово в аплікативній конструкції не має відповідника без префікса; наприклад, засвідчено вживання дієслова beampeln «обладнати світлофорами» (буквально: «освітлофорити») в аплікативній конструкції, але немає відповідного речення з дієсловом *ampeln, і це можна пояснити так: оскільки дієслово утворене від іменника Ampel «світлофор», у своєму значенні воно інкорпорує вихідний іменник як об’єкт, тому його можна вжити лише в такій конструкції, у якій на позицію прямого додатка (у пасивній конструкції, відповідно, — підмета) винесено обставинний терм із семантичною роллю локатива, пор. Die Kreuzung Arsenalstraße wird beampelt «Перехрестя Арсенальштрасе буде обладнане світлофорами (букв. «освітлофорене»)». (Приклад із Michaelis & Ruppenhofer 2001: 19.) Для прихильників дериваційних моделей цей приклад становить труднощі: проблематичною тут є непослідовна деривація, тобто пропуск одного з етапів деривації, пор. Ampel → *ampeln → beampeln. На завершення розгляду критерію однакового лексичного складу конструкцій, що чергуються, слід додати, що випадки, коли в одній із конструкцій певний терм не може бути реалізований, не вважаються чергуваннями, пор. Дівчинка витерла крихти зі столу і Дівчинка витерла стіл (?? від крихт). Найімовірніше, у цих реченнях реалізуються дієслова з різними значеннями: у першому випадку — «проводячи чимось, видаляти щось (із чогось)», а в другому — «проводячи чимось, витирати (чистити, сушити) щось».

Другий критерій — необхідність змін у структурі предиката для конструкцій, що чергуються, — можна вважати надлишковим: адже зміни структури предиката можна встановити лише на підставі змін у його аргументній структурі, які визначає третій критерій. Однак цей критерій мав на меті відмежуватися від випадків варіювання вираження обставинних термів (пор. Ведмеді сплять узимку і Ведмеді взимку сплять — зміни обставинних термів не змінюють структури пре-

67

KRISTINA LENARTAITĖ

диката) та від інших випадків, подібних до чергувань (пор. Вони відірвали дитину від матері і Вони відірвали матір від дитини — тут структура предиката також не змінюється, оскільки в обох випадках предикат відкриває тотожні позиції, які лише заповнюють різні учасники ситуації).

Третій критерій — що синтаксичними чергуваннями слід вважати лише випадки варіювання вираження підмета та/або прямого додатка — проводить чітку межу між двома суто структурними синтаксичними позиціями — підмета й прямого додатка — та позицією непрямого додатка⁷, яка частково є синтаксичною, а частково семантичною. Граматична функція непрямого додатка корелює з компактною групою семантичних ролей (реципієнт / бенефіціант / експерієнцер / адресат), і не виявлено випадків, коли кілька різних термів, залучених одним дієсловом, претендували б на синтаксичну позицію додатка в давальному відмінку. Терм, реалізований як додаток у давальному відмінку, як і інші терми, реалізовані в позиції дальших додатків або обставин, може хіба що підвищуватися до позиції прямого додатка (речення (4), (7)), але неможливо уявити підвищення обставинного терма, реалізованого в нижчій обставинній позиції, до позиції додатка в давальному відмінку, а тим більше — пониження аргументу, реалізованого в позиції підмета або додатка, до позиції додатка в давальному відмінку. І цілковито на відміну від щойно розглянутої граматичної функції непрямого додатка, підмет і прямий додаток, хоча й прототипово осмислюються як такі, що корелюють відповідно із семантичними ролями агенса й пацієнса, дають змогу підвищувати до цих позицій обставинні терми з будь-якими іншими семантичними ролями.

Розглядаючи роль додатків у давальному відмінку в чергуваннях литовської мови, корисно було б оглянути «дативні» чергування в англійській мові, які також називають «дативним зсувом» (dative shift), пор.:

(10) a. John handed the scarf to Mary.

«Джон подав шарф Мері»

b. John handed Mary the scarf.

«Джон подав Мері шарф»

(Приклади з Shaumyan 2006: 236.)

Речення (10b) також називають конструкцією з подвійним додатком (double object), або дитранзи-

⁷ Тут поняттю «непрямий додаток» надається вужче значення, ніж у традиційній литовській граматиці; маються на увазі лише додатки в давальному відмінку, що мають семантичну роль реципієнта / бенефіціанта тощо.

68

Diatesės alternacijos iš skirtingų teorinių modelių tyrimų perspektyvos

конструкція, і ці конструкції посідають особливе місце в граматиці англійської мови, оскільки відіграють вирішальну роль у розрізненні об’єктів-реципієнтів / бенефіціарів та інших обставинних елементів речення (oblique), а також у приписуванні їм граматичної функції непрямого додатка. Іншими словами, якби не дитранзитивні конструкції, у яких терм із семантичною роллю реципієнта / бенефіціара реалізується як головний додаток речення (primary object) і тому втрачає прийменникове маркування (пор. Mary у реченні (10b) і to Mary у реченні (10a)), не було б жодних вагоміших підстав виокремлювати терм, реалізований прийменниковою конструкцією в реченні (10a), з-поміж інших обставинних термів, також виражених прийменниками. Отже, в англійській мові легше провести межу між основними граматичними функціями — підметом і прямим додатком — та обставинами, ніж у литовській: в англійській мові обставинами вважається все, що реалізується прийменниковими конструкціями. Як уже згадувалося, виняток становлять лише прийменникові конструкції, що співвідносяться з об’єктами-реципієнтами / бенефіціарами. Далі, говорячи про «давальні» альтернації в англійській мові, варто також зазначити, що в них беруть участь дієслова, які за значенням узагальнено відносять до семантичної групи дієслів «давання»⁸. Якщо спробувати порівняти «давальні» альтернації в англійській мові з альтернаціями в литовській мові, у яких беруть участь терми з ролями реципієнта (пор. речення (7)) або бенефіціара (пор. речення (4)), з погляду значення дієслова, то насамперед помітимо

⁸ Дитранзитивні конструкції «давальних» альтернацій в англійській та інших мовах найчастіше реалізуються з дієсловами, що позначають фізичне передавання (transfer), як-от «давати», «надавати», «продавати», «повертати» тощо. Такі дієслова кодують подію, у якій агенс спричиняє перехід об’єкта у власність іншого живого об’єкта (тобто реципієнта, одержувача або майбутнього посесора). У багатьох мовах до дитранзитивних конструкцій дуже близькі бенефактивні конструкції (benefactive). Дієслова, що позначають бенефактивні ситуації (тобто дії, здійснювані на чиюсь користь), часто важко відмежувати від щойно розглянутих дієслів фізичного передавання; наприклад, англійську дитранзитивну конструкцію She brought me a coffee «Вона принесла мені каву» можна перефразувати і «давальною» конструкцією She brought a coffee to me «Вона принесла каву мені», і бенефактивною конструкцією She brought a coffee for me «Вона принесла каву для мене». Як ми щойно бачили на прикладі англійської мови, так само й у багатьох інших мовах дієслова, що позначають бенефактивні ситуації, можуть реалізуватися в дитранзитивних конструкціях, і це часто ускладнює розмежування семантичних ролей реципієнта і бенефактива (бенефіціара). Однак, на відміну від дієслів, що позначають фізичне передавання, учасник ситуації із семантичною роллю бенефактива може реалізуватися навіть із неперехідними дієсловами, наприклад, She sang for me «Вона співала для мене» (Malchukov, Haspelmath & Comrie 2007).

69

KRISTINA LENARTAITĖ

помітимо, що литовські випадки з бенефактивним давальним відмінком слід відмежовувати від англійських, оскільки тут роль бенефіціара, яку мають терми, не пов’язана із семантикою «давання», і такі литовські альтернації радше варто розглядати як різновид локативних альтернацій, пор.:

(11) a. Жінка (на-, об-) одягла пальтечко на дівчинку /??на манекенниці /?манекену / на манекен.

b. Жінка (об-) одягла дівчинку / манекен у пальтечко.

(12) a. Мама (на-) взула черевички дитині / *на дитину / на (маленькі) ніжки / *(маленьким) ніжкам.

b. Мама (на-) взула дитину / маленькі ніжки в черевички.

У реченнях (11) і (12) (пор. також речення (4)) ознака істоти у термів, позначених давальним відмінком (дівчинці, дитині), не дозволяє виразити їх прийменниковою конструкцією, як це властиво локативам. Про те, що семантична роль бенефіціара істотно пов’язана з ієрархією істотності іменників (Silverstein 1976: 112–171), свідчить також те, що в реченні (11) давальним відмінком можна позначити й неживий предмет (манекену), а також можливість подвійного маркування живої істоти (але не людини!), пор. Накрий коня попоною / на коня. Крім того, навряд чи можна віднести такі дієслова, що допускають альтернації, як vilkti, a uti, mut uriuoti тощо, до семантичної групи предикатів «давання». Із наведених литовських прикладів лише речення (7) можна порівняти за значенням з англійськими «давальними» альтернаціями: дієслову в ньому (pa-, ap-)dovanoti безсумнівно властива семантика «давання», пор. також (pa-)dalinti obuoliu vaikams ir (ap-)dalinti vaikus obuoliais. І все ж поки що відмежуємо такі литовські випадки від «давальних» альтернацій англійської та інших мов подібного типу хоча б тому, що в таких мовах дитранзитивні конструкції, які демонструють нечіткість розподілу об’єктних функцій (пор. Holvoet 2009: 48–55), тісно пов’язані з фіксованим порядком слів у реченні (Rappaport Hovav & Levin 2008: 160–163). Крім того, уважніший розгляд показує, що й група англійських дієслів, які допускають «давальні» альтернації, є неоднорідною; наприклад, тут можна виокремити семантичні групи дієслів give «давати» і throw «кидати»: дієслова першої групи не акцентують семантичний аспект зміни місця аргументу з семантичною роллю теми, тому обидва речення в альтернації завжди пов’язані зі значенням спричиненої посесії, тоді як дієслова другої групи саме цей семантичний аспект підкреслюють, тому речення в їхній альтернації можуть мати або

70

Di atezes alternacijos iš skirtingų teorinių modelių tyrimų perspektyvos

значення каузованого руху або каузованого володіння (Rappaport Hovav & Levin 2008; Jackendoff 1990: 197–200). Литовські випадки чергування термів-реципієнтів щодо значення дієслів потрібно дослідити докладніше, тож поки що ми не зіставлятимемо їх з англійськими «дативними» альтернаціями.

Четвертий критерій — парафразність або навіть логічна еквівалентність висловлень, утворених чергуванням конструкцій, — є найпомітнішою і найвиразнішою ознакою досліджуваних випадків; як незабаром стане зрозуміло, він не менш важливий для розмежування альтернацій та інших явищ, пор.:

(13) a. Йонас розбризкав усю мою фарбу (на стіну будинку).

b. *Йонас розбризкав стіну будинку всією моєю фарбою.

c. Йонас розбризкав моєю фарбою стіну будинку.

(14) a. Йонас розбризкував мою фарбу на всі стіни будинку.

b. Йонас (роз-, ви-)бризкав моєю фарбою всі стіни будинку.

У реченні (13a) дієслово išpurkšti означає «використати, витратити щось, розбризкуючи», а дієслово в реченні (13c) має значення «покрити певну поверхню якоюсь рідиною тощо, розбризкуючи її», — отже, дієслова в цих реченнях мають різні значення, тому ці речення в жодному разі не можуть бути парафразами одне одного, а отже, їх не можна вважати альтернаціями. Крім того, квантифікатор прямого об’єкта, сумісний зі значенням дієслова в реченні (13a) (visus), не допускає відповідної реалізації зі значенням «покриття поверхні», пор. речення (13b). Речення (14ab) можна сприймати як парафрази, однак щодо «вмістовності» їхніх значень вони розташовані асиметрично, пор.: із того, що Йонас (роз-, ви-)бризкав моєю фарбою всі стіни будинку, випливає, що Йонас розбризкував мою фарбу на всі стіни будинку, але не навпаки. Цю асиметричність «вмістовності» значень речень, що чергуються, зумовлює холістична сема, властива одному з речень (наприклад, 14b) (яка вказує, що об’єкт повністю або принаймні значною мірою охоплений дією). Це властиво переважній більшості локативних альтернацій (тобто таким альтернаціям, у яких, якщо узагальнити, обставинний терм із семантичною роллю локусу підвищується до позиції підмета (2b) або прямого об’єкта (3b, 5b, 6b, 8b, 9b, 14b)). А у випадках, коли чергується вираження не локативного, а бенефактивного / реципієнтного об’єкта, речення найчастіше можна вважати еквівалентними, найімовірніше тому, що тут ефект холістичної семи, якщо її взагалі можна виявити, відрізняється від ефекту в локативних альтернаціях, пор.: якщо правда, що Мама вдягла пальтечко на дитину, то правда й те, що Мама вдягла дитину

71

KRISTINA LENARTAITĖ

пальтом, і навпаки — якщо істинно, що Мама одягла дитину в пальто, то істинно, що Мама одягла пальто на дитину. Отже, уточнюючи цей критерій, слід додати, що у випадку локативних альтернацій речення можна розглядати як парафрази, проте співвідношення їхніх значень (через холістичну сему) є асиметричним: одне з них (3b, 5b, 6b, 8b, 9b, 14b) імплікує інформацію іншого (відповідно 3a, 5a, 6a, 8a, 9a, 14a), але не навпаки. Отже, логічна еквівалентність тверджень властива не всім випадкам альтернацій вираження аргументів, однак парафразне співвідношення між реченнями, що чергуються, як ми бачили, є дуже важливою ознакою розглянутих явищ.

Насамкінець слід ще раз наголосити, що пара речень, яку відносять до явища альтернації, має відповідати всім чотирьом критеріям.

1.2. Пасивізація

У цьому розділі лише визначається явище пасивізації, тобто розглядається його місце в системі мови та найхарактерніші особливості, тоді як розгляд таких питань, як співвідношення активних і відповідних пасивних конструкцій або нетипові випадки пасивізації, перенесено до розділів, де оглядаються позиції різних теоретичних моделей щодо явищ діатезного чергування.

Насамперед слід зазначити, що явище пасивізації розглядається як субкатегорія щодо суперкатегорії стану (Mel’čuk 1993). Узагальнено стани⁹ можна описати як операцію, що через певні опозиції (наприклад, активна — пасивна конструкції або активна — медіальна

⁹ З погляду типології мов категорія стану охоплює явища, дуже подібні за функціями, але дуже різноманітні за способами реалізації (або різними рівнями реалізації), як-от властивий філіппінським мовам фокусний стан (focus voice), який не змінює синтаксичного статусу термів, але позначає зміни інформаційної структури речення (тобто теми й реми): відповідний маркер дієслівної лексеми коіндексує семантичну роль терма, що перебуває у фокусі; інверсний стан (inverse voice), у мовах із яким чергування призначення аргументам статусу логічного суб’єкта й логічного об’єкта орієнтується на ієрархію онтологічної виразності / невиділеності референтів предикації (підлеглими ієрархіями якої є ієрархії потенційної агентивності та одушевленості); похідний стан (derived voice), який у різних мовах охоплює різноманітні стратегії маркування, що дають змогу альтернативно призначати різним аргументам одну найвищу — суб’єктну — позицію (наприклад, чергування активного — пасивного станів); базовим станом (basic voice) називають чергування активного — медіального станів (Klaiman 1991).

72

Di atezės alternacijos iš skirtingų teorinių modelių tyrimų perspektyvos

конструкції) реалізують різний розподіл синтаксичних позицій аргументів (інакше кажучи, діатезу), не змінюючи пропозиційного (тобто істиннісного) значення. Ще однією важливою ознакою для визначення явищ стану є те, що всі зміни діатези, які тут відбуваються, маркуються у структурі дієслова. У різних мовах стратегії маркування можуть відрізнятися; узагальнюючи можливості маркування пасивних конструкцій, можна зазначити, що мови можуть мати суто морфологічний пасив (коли афікс пасивізації приєднується безпосередньо до дієслова (наприклад, у японській мові), реалізується інфіксом (у мові тагалог (tagalog, Філіппіни)) або чергуванням голосних (у єврейській та арабській мовах)) чи перифрастичний пасив, що реалізується за допомогою допоміжного дієслова та спеціальної форми перехідного дієслова (наприклад, так званого пасивного дієприкметника) (наприклад, у литовській, німецькій та англійській мовах). Іноді одна мова може мати кілька способів маркування (наприклад, у російській мові поряд із продуктивними перифрастичними пасивними формами існує й інший спосіб маркування — зворотний афікс (-sja), пор. Doma strojat-sja rabočimi ‚Будинки (є) будуються робітниками‘). І лише в дуже рідкісних випадках процес пасивізації не маркується у структурі дієслова жодним спеціальним маркером, а позначається тільки узгодженням дієслова з підметом відповідного іменникового класу (наприклад, у мові суахілі (swahili, група мов банту)) (Keenan & Dryer 2007: 332–339).

Далі розглянемо функції пасивізації та процеси, що супроводжують це явище. Пасивізація, як і всі явища категорії стану, зберігає незмінним значення твердження (так званий семантичний зміст), тож відмінності, реалізовані активними та відповідними пасивними конструкціями, насамперед мають прагматичний характер (тобто перебудовують актуальне членування речення). Однак, на відміну від більшості інших засобів маркування відмінностей актуального членування, які слід розглядати як операції на рівні речення, наприклад логічний наголос у реченні, інверсія порядку слів у реченні, винесена тема (див. Holvoet 2003: 79–98), пасивізація є операцією на рівні предиката (Keenan & Dryer 2007: 325–328). Узагальнено реалізація пасивних конструкцій охоплює такі основні процеси: відсунення на задній план найвиразнішого (тематичного) аргументу (backgrounding), тобто до обставинної позиції, що знижує (demotion) його синтаксичний статус, або винесення нетематичного аргументу на передній план (тематичну позицію) в реченні (foregrounding), що підвищує (promotion) його синтаксичний статус (тобто реалізує його в синтаксичній позиції підмета), пор.:»

73

KRISTINA LENARTAITE

(15) a. Йонас збудував будинок. b. Будинок був збудований (Йонасом).

(16) a. John kissed Marry. «Йонас поцілував Мері¹ b. Mary was kissed (by John). «Мері була (Йонасом) поцілована¹

І в литовських пасивних реченнях (15b), і в англійських (16b), якщо порівнювати їх із відповідними активними варіантами, відбуваються операції обох типів: детопікалізація найвищого за ступенем виділеності (агентивного) аргументу (Jonas, John) шляхом його реалізації в синтаксичній позиції обставини та топікалізація другого за ступенем виділеності (пацієнтивного) аргументу (namą, Marry) шляхом його реалізації в позиції підмета. Однак обидві мови дозволяють за потреби виражати або не виражати агентивний аргумент у пасивних реченнях. І тут важливо відповісти на запитання, яку пасивну конструкцію — з вираженою агентивною фразою, тобто «довгу» пасивну конструкцію (long / agented passive), чи без агентивної фрази, «коротку» пасивну конструкцію (short / agentless passive), — вважати базовою. Із цим останнім питанням пов’язане й інше: який із процесів пасивізації — висунення учасника описуваної ситуації на передній (тематичний) план і, відповідно, підвищення його синтаксичного статусу чи його усунення з найвищої позиції і, відповідно, зниження синтаксичного статусу — становить суть цього явища. І тут існують різні погляди. Наприклад, Givón вважає, що пасивізація — це процес, який підвищує неагентивний аргумент до головної тематичної позиції. А оскільки мови мають засоби кодування, які ідентифікують головний тематичний аргумент як підмет, процедура підвищення в пасивній конструкції може також передбачати суб’єктивізацію (Givón 1979: 186). На користь цієї операції може свідчити й те, що підвищення неагентивного аргументу до позиції підмета обов’язково передбачає також операцію зниження агентивного аргументу, але не навпаки, — отже, зниження можна розглядати як наслідок процедури підвищення. Проте існує чимало мов, як-от латиська (17) і мова taba (Індонезія) (18), які взагалі не допускають реалізації зниженого агентивного аргументу в пасивних конструкціях, пор.:

(17) Es tieku mācīts (*no mātes).

1SG стати-1SG навчати:PART.PASS.PRAES

«Я є навчуваний¹

74

Diatezės alternacijos iš skirtingų teorinių modelių tyrimų perspektyvos

(18) a. i n=bes niwi. 3SG 3SG-обчищати кокосовий горіх «Вона очистила кокосовий горіх» b. niwi ta-bhes do. кокосовий горіх DEAGENT-обчищати REALIS «Кокосовий горіх було очищено» (Приклади з Keenan & Dryer 2007: 331.)

У реченні (18b) префікс, що позначає пасивний предикат, у ширшому значенні вказує на відсутність агента і, приєднуючись до семантично перехідних дієслів, виконує функцію маркера пасивізації, водночас показуючи, що єдиний аргумент такого дієслова відповідає пацієнсу активного речення (ibid., 331). Ці факти разом із безособовими пасивними конструкціями (пор. безособову пасивну конструкцію латинської мови (b): a. Boni cives (NOM.PL) legibus (DAT.PL) parent «Добрі громадяни підкоряються законам» і b. Legibus (DAT.PL) (a bonis civibus) paretur «Законам (добрими громадянами) підкоряються» (Keenan & Dryer 2007: 347), а також із випадками пасивізації неперехідних дієслів (пор. безособову пасивну конструкцію німецької мови з неперехідним дієсловом Gestern wurde getanzt «Учора танцювали» (ibid., 346)) свідчать на користь усунення агентивного аргументу на другий план (через зниження його синтаксичного статусу)¹⁰. Надалі дотримуватимемося цієї позиції, тому базовими вважатимемо пасивні конструкції з невисловленою агентивною фразою (пор. Keenan & Dryer 2007: 328–342, Mel’čuk 1993: 21, Desclés, Guentchéva & Shaumyan 1985: 26–27, 42–46).

1.3. Аплікативні конструкції

Як уже зазначалося, ці конструкції характерні для неіндоєвропейських мов; наприклад, вони надзвичайно розвинені в мовах банту, що належать до африканської групи. Коротко це явище

¹⁰ Додатковим аргументом на користь операції зниження, імовірно, можна вважати й такі нетипові випадки пасивізації, коли в пасивній конструкції позицію прямого додатка займає також пацієнтивний аргумент, пор.: a. U nej třex teljat (ACC) zarezano (PART.PASS.SG.N) «букв. у неї трьох телят зарізано» (Mel’čuk 1993: 24) і b. Šunelis šiandien tebėra nieko neduotas (Jablonskis 1997: 140). У першому випадку (a) пасивна конструкція безособова, а в другому (b) до позиції підмета підвищено реципієнтний аргумент; однак в обох випадках положення пацієнтивного аргументу порівняно з відповідними активними реченнями не змінюється — він і надалі займає позицію додатка.

75

KRISTINA LENARTAITĖ

це явище описують як підвищення обставинного терма до позиції прямого (або головного) додатка. У структурі дієслова цей процес завжди позначається аплікативним суфіксом. Розгляньмо кілька прикладів із мови чичева (chichewa) (група мов банту)¹¹:

(19) a. Ndi-na-tumiz-a kalata kwa mfumu. 1SG.SUBJ-PRAET-надсилати-ASP лист начальникові «Я надіслав листа начальникові»

b. Ndi-na-tumiz-ir-a mfumu kalata. 1SG.SUBJ-PRAET-надсилати-APPL-ASP начальник лист «Я надіслав начальникові листа»

(20) a. Msangalatsi a-ku-yend-a ndi ndodo. гуляка(1) SUBJ(1)-PRAES-ходити-ASP з палицею «Гуляка ходить із палицею»

b. Msangalatsi a-ku-yend-er-a ndodo. гуляка(1) SUBJ(1)-PRAES-ходити-APPL-ASP палиця «букв. Гуляка ходить палицею»

(Приклади з Kroeger 2004: 64.)

У реченнях (19a) і (20a) обставинні терми, виражені прийменниковими конструкціями (kwa mfumu, ndi ndodo), набувають іншого синтаксичного статусу в реченнях (19b) і (20b) — тут вони вже є прямими додатками. Такий процес підвищення обставинного терма до позиції прямого додатка завжди позначається аплікативним суфіксом у структурі предиката — у мові чичева це суфікс (-ir- ~ -er-). Тут може постати питання, чи справді в реченнях (19b) і (20b) терми mfumu і ndodo є додатками. Невдовзі побачимо, що на об’єктний статус цих термів указують порядок слів, узгодження дієслова з додатком і рефлекси пасивізації. У реченні (19a) терм, виражений без прийменника (тобто формально немаркований) (kalata), займає позицію безпосередньо після дієслова, тоді як у реченні (20b) цю позицію вже займає терм (mfumu), також виражений не прийменниковою конструкцією. Речення (20b) є дитранзитивним (або, інакше кажучи, конструкцією з подвійним додатком), оскільки тут є два немарковані додаткові комплементи; однак в аплікативних конструкціях (тобто тих, у яких дієслово має аплікативний суфікс) підвищений додаток із семантичною функцією реципієнта / бенефіціанта реалізується першим

¹¹ Duomenys apie čičeva kalbos aplikatyvines konstrukcijas pateikiami iš Kroeger (2004: 63–71).

76

Diatezės alternacijos iš skirtingų teorinių modelių tyrimų perspektyvos

у позиції після дієслова, перед іншим, також немаркованим щодо вираження об’єктним комплементом, що має семантичну функцію теми. У більшості мов, які мають конструкції з подвійним об’єктом, основний об’єкт також реалізується в першій позиції після дієслова (пор. англійську дитранзитивну конструкцію (10b)). Крім того, у мові чичева дієслово обов’язково узгоджується в роді¹² із суб’єктом, тоді як узгодження з об’єктом є необов’язковим. Якщо дієслово не має показника узгодження з об’єктом, об’єкт обов’язково має реалізуватися одразу після дієслова. Однак коли дієслово має виражений показник узгодження з об’єктом, об’єкт не обов’язково має реалізуватися в першій позиції після дієслова. Підвищений об’єкт (або аплікативний (applied object)) аплікативних конструкцій у мові чичева, якщо дієслово не має вираженого показника узгодження, реалізується одразу після дієслова; якщо ж показник узгодження з об’єктом виражений, об’єкт може реалізуватися і в іншому місці або взагалі залишатися невираженим, пор.:

(21) Amayi [a-ku-mu-tumb-ir-a mtsuko]^VP Жінка(1) SUBJ(1)-PRAES-OBJ(1)-лити-APPL-ASP чашка(3) (mwana). дитина(1) «Жінка наливає йому (дитині) чашку» (Приклад із Kroeger 2004: 67.)

У (21) дієслово демонструє узгодження в роді з основним об’єктом (mwana), який реалізується поза межами дієслівної групи або може навіть залишатися зовсім невираженим. Далі розгляньмо дані пасивізації, які також підтверджують, що підвищені терми в аплікативних конструкціях є прямими (або основними) об’єктами, пор.:

(22) a. Ndodo i-ku-yend-er-edw-a. палиця(9) SUBJ(9)-PRAES-ходити-APPL-PASS-ASP «Палицею ходять» b. *Ndodo i-ku-yend-edw-a (ndi). палиця(9) SUBJ(9)-PRAES-ходити-PASS-ASP з («Палицею ходять», пор.)

¹² Мова чичева має складну систему категорії роду, що складається з 18 класів роду; у глосуванні клас роду позначається арабськими цифрами в дужках.

77

KRISTINA LENARTAITĖ

У пасивному реченні (22a) (пасивне дієслово позначається суфіксом -idw- ~ -edw-) суб’єктом є терм із семантичною роллю інструмента ndodo, але дієслово цього речення також має аплікативний суфікс (-er-), який указує, що ndodo є підвищеним об’єктом; пор. речення (20a) і (20b), у яких цей терм виступає відповідно обставиною та об’єктом. Дієслово речення (22b) не має аплікативного суфікса, який указував би, що ndodo є підвищеним об’єктом, тому його переміщення в позицію суб’єкта в пасивному реченні також неможливе. Предикат аплікативних дитранзитивних речень, як-от (19b), дозволив би реалізувати суб’єктом у пасивній конструкції лише об’єкт із семантичною роллю реципієнта, але не теми (тобто основний об’єкт).

Отже, підсумуймо: призначення аплікативних конструкцій — підвищити обставинний терм до синтаксичної позиції об’єкта. Цей процес завжди супроводжується змінами структури предиката, які в мові чичева позначаються обов’язково вираженим аплікативним суфіксом. Дуже подібними до явища аплікативних конструкцій є розглянуті в розділі 1.1 локативні альтернації німецької мови (див. також примітку 6). У цій статті аплікативні конструкції залучаються не лише для того, щоб засвідчити значне розмаїття явищ чергування діатез, а насамперед тому, що різні теоретичні моделі часто використовують їх для обґрунтування своїх гіпотез щодо інших явищ чергування аргументів.

1.4. Підсумкові зауваги

Після огляду всіх досліджуваних явищ можна узагальнити й порівняти, як у них відображаються такі аспекти: (i) зміни значень і функцій альтернуючих речень, (ii) вираження яких синтаксичних позицій зазнає змін і (iii) як зміна статусу аргументів відображається у структурі дієслова. Розглядаючи всі досліджувані випадки, насамперед помічаємо парафразний зв’язок між альтернуючими реченнями, а загалом щодо всіх цих явищ можна стверджувати, що вони функціонують як граматикалізовані засоби вираження змін актуального членування. Типові випадки активно-пасивних альтернацій охоплюють зміни у вираженні обох основних синтаксичних позицій — суб’єкта й прямого об’єкта. За допомогою аплікативних альтернацій реалізується лише варіювання вираження прямого об’єкта. Розглянуті в розділі 1.1 різні випадки чергування вираження аргументів допускають варіювання вираження суб’єкта та/або прямого об’єкта. Крім того, якщо в активно-пасивних та аплікативних альтернаціях зміни синтаксичного статусу аргументів завжди відповідно

78

Diatezės alternacijos iš skirtingų teorinių modelių tyrimų perspektyvos

позначаються у структурі дієслова, то інші альтернації вираження аргументів у цьому аспекті поводяться дуже по-різному: наприклад, переважна більшість випадків локативних альтернацій у німецькій мові позначається префіксом дієслова be-, в англійських альтернаціях дієслово ніколи не має жодного зовнішнього маркера, а литовська мова поводиться тут непослідовно — часто те саме дієслово допускає альтернацію як без будь-яких маркерів, так і з відповідним префіксальним похідним дієсловом, однак чимало й таких випадків, коли одну з альтернувальних конструкцій можна утворити лише з відповідним префіксальним дієсловом. Різні теоретичні моделі по-різному трактують ці розбіжності, пов’язані з позначенням процесів альтернації у структурі дієслова. Очевидно, що всі досліджувані явища мають чимало спільного, але чи справді цього достатньо, щоб зіставляти їх і шукати спільні принципи, які регулюють ці процеси? І на це запитання не може бути однієї відповіді. Однак, обравши поняття діатези за основу визначення всіх досліджуваних явищ, ми можемо розглядати їх як різні схеми розподілу синтаксичних позицій для семантичних змінних (термів), залучених одним дієсловом. Послідовне дотримання такої позиції дає змогу навіть трактувати всі ці явища як підкатегорії однієї суп categoría — категорії стану, — якщо стан визначати як словозмінну¹³ (inflectional) категорію, що специфікує модифікації основної діатези дієслівної лексеми (Mel’čuk 1993: 11). Тут слід звернути увагу на те, що одна діатеза в такому разі трактується як базова (basic), а інші — як її модифікації, і це найчастіше виражається відповідним маркером у дієслівній лексемі¹⁴.

¹³ Поняття «словозмінна категорія» тут слід розуміти дещо інакше, ніж зазвичай (тобто не як парадигму повних морфологічних протиставлень), оскільки, наприклад, у литовській мові протиставлення активного й пасивного стану властиве лише дієприкметникам, але не особовим формам дієслів, а відмінності у значенні стану виражаються дієслівною конструкцією; це одна з причин, чому опозиції активного й пасивного стану в литовській мові радше слід оцінювати як семантичну категорію, а не як словозмінну. Крім того, у литовській мові неможливо встановити сувору парадигматичну відповідність між активною та відповідною їй пасивною формами (пор. Holvoet & Semėnienė 2004: 36–41). «Словозмінність» стану тут слід пов’язувати з відповідним маркуванням у структурі дієслова, яке найчастіше супроводжує модифікації основної (basic) діатези дієслова (тобто конфігурації семантичних ролей аргументів і синтаксичних функцій) (пор. Mel’čuk 1993: 5–13).

¹⁴ Те, що в деяких випадках альтернацій у деяких мовах дієслово не має жодного додаткового маркера, не вважається підставою відмежовувати такі випадки від тих, що мають відповідні маркери (пор. Mel’čuk 1993: 25–29).

79

KRISTINA LENARTAITĖ

З цієї перспективи зіставлення досліджуваних явищ справді є обґрунтованим.

2. ОГЛЯД ТЕОРЕТИЧНИХ МОДЕЛЕЙ

Перш ніж перейти до огляду позицій різних теоретичних моделей щодо питання діатезних альтернацій, слід наголосити, що основну увагу тут буде приділено випадкам альтернацій вираження аргументів (тобто явищам, розглянутим у розділі 1.1), тоді як активні / пасивні та аплікативні альтернації здебільшого слугуватимуть для аргументації. Як уже зазначалося у вступному розділі, усі розглянуті теоретичні моделі можна поділити на дві групи — конструкційні моделі та всі інші, для яких важко знайти спільну назву.

2.1. Генеративна граматика, реляційна граматика та моделі «лексичних правил»

Спільним для всіх цих теоретичних моделей є те, що на тому чи іншому рівні — наприклад, на рівні речення або семантичної структури предиката, тобто лексико-семантичних репрезентацій, — вони прагнуть визначити зв’язок між альтернувальними конструкціями. Спочатку розгляньмо моделі, у яких визнається кілька рівнів організації синтаксичних репрезентацій, як-от у генеративній і реляційній граматиках. У генеративній граматиці розрізняють два рівні синтаксичної структури — глибинну структуру (deep structure) і поверхневу структуру (surface structure): перша створює основу для семантичної інтерпретації речення, а друга — основу для фонологічної репрезентації. Трансформаційні правила діють між цими двома рівнями. Наприклад, тут стверджується, що відповідні активна й пасивна конструкції мають спільну глибинну синтаксичну структуру, і лише під час реалізації пасивної конструкції, ще до організації поверхневої структури, застосовуються спеціальні трансформаційні правила переміщення іменної групи¹⁵ (NP movement) (пор. Radford 2002: 420–435). На цю теоретичну модель схожа реляційна граматика, проте, на відміну від генеративної граматики, де предикат і

¹⁵ Тут цей термін інтерпретується суто в синтаксичному сенсі й охоплює лише комплементи дієслова (слова або їхні сполучення).

80

Diatezės alternacijos iš skirtingų teorinių modelių tyrimų perspektyvos

їхні терми відношення визначаються через їхню структурну конфігурацію (наприклад, суб’єктне відношення має іменна група, безпосередньо домінована вузлом речення, а об’єктне — іменна група, безпосередньо домінована дієслівною фразою); натомість у реляційній граматиці відношення термів до предиката — суб’єкт, об’єкт і непрямий об’єкт — безпосередньо функціонують у синтаксичному описі, тобто як примітивні поняття, які не виводяться ні з чого й не визначаються на основі жодних інших елементів. У реляційній граматиці на кожному рівні, або шарі, синтаксичної репрезентації (stratum) ідентифікуються граматичні функції термів, а правила, що визначають відповідні зміни граматичних функцій, пов’язують наявну репрезентацію з попередньою, базовою (underlying) репрезентацією та заново визначають граматичні функції термів, якщо наявна репрезентація не є початковим рівнем, тобто якщо вона охоплює більше ніж один шар (Blake 1990). Наприклад, тут стверджується, що пасивні конструкції складаються щонайменше з двох шарів, пор.:

(23) a. John sent the letter to Mary. «Джон надіслав листа Мері» b. John sent Mary the letter. «Джон надіслав Мері листа» c. The letter was sent to Mary by John. «Лист був надісланий Мері Джоном» d. Mary was sent the letter by John. «букв. Мері була надіслана Джоном листа» (Приклади з Perlmutter & Postal 1986: 92–93.)

Лише речення (23a) можна вважати одношаровим: у ньому терм John виконує функцію суб’єкта, letter — прямого об’єкта, а (to) Mary — непрямого об’єкта. Речення (23b) є двошаровим. В остаточному шарі, який і репрезентує розглядуване речення, його терми мають такі граматичні функції: John — суб’єкта, Mary — прямого об’єкта, а letter — chômeur (фр. «безробітний»); однак базовим шаром цієї репрезентації є речення (23a), що відображає розглянутий вище інший розподіл граматичних функцій термів. Далі, речення (23c) є пасивним відповідником речення (23a), а речення (23d) — пасивним варіантом речення (23b). Речення (23c) є двошаровим, оскільки має за базову одношарову репрезентацію речення (23a); у ньому функції термів розподіляються так: letter — суб’єкт, (to) Mary — непрямий об’єкт, а (by) John — chômeur. А пасивне речення (23d) охоплює три

81

KRISTINA LENARTAITĖ

шари, оскільки його базова репрезентація (23b) вже була двошаровою; функції термів у (23d) розподіляються так: Mary — суб’єкт, letter — chômeur, (by) John — chômeur (пор. там само, 92–95). Пара речень (23a) і (23b) є випадком «дативної» альтернації (пор. речення (10) у розділі 1.1.), отже, у реляційній граматиці речення, що реалізують як «дативні», так і активні / пасивні альтернації, оцінюються однаково: одне з них є базовим щодо іншого (похідного). Однак один важливий аспект, здається, не визначається в реляційній граматиці: тобто як змінюється позиція відповідного предиката в репрезентаціях різних шарів: чи залишається вона тією самою (хоча це навряд чи можливо за зміни граматичних функцій термів), чи зміни предиката мають автоматично виявлятися через зміни граматичних функцій термів. Крім того, тут, здається, зовсім не беруть до уваги морфологічні зміни структури предиката, виражені у відповідних альтернувальних конструкціях (наприклад, показники пасивної форми тощо), — найімовірніше, від них абстрагуються, як і від лінійного порядку слів у реченні (пор. Blake 1990: 2).

Повертаючись до того, як генеративна граматика трактує діатезні альтернації, які нас цікавлять, слід звернути увагу, що тут дериваційне відношення безсумнівно встановлюється лише між активними / пасивними альтернаціями, тоді як у випадку так званих локативних і «дативних» альтернацій навіть дослідники, які спираються на одну теоретичну модель, пропонують різні інтерпретації. Наприклад, у варіанті розглядуваної граматики Government & Binding Принцип проєкції (Projection Principle) регулює те, що всі лексичні властивості дієслова мають бути закодовані на початку деривації, тобто ще у глибинній структурі. Субкатегоризаційні властивості кожного дієслова (тобто його комплементи, їхній тип — реалізований прийменниковою конструкцією (PP) чи без прийменника (NP) — і порядок лінійного розташування комплементів у реченні (Radford 2002: 339–361)) можна передбачити на основі тематичних властивостей його аргументів, тому тематичні ролі (наприклад, агент, тема тощо) беруть участь в організації синтаксичної проєкції дієслова. І ось у випадку альтернацій вираження аргументів постає принципове питання: чи існує кілька дієслів, кожне з яких по-різному специфікує тематичні ролі, пов’язані з різними синтаксичними структурами, чи є лише одне дієслово, пов’язане з єдиною синтаксичною структурою, тоді як інша структура має розглядатися як похідна від першої. Оскільки явище альтернацій охоплює багато різних випадків, не дивно, що до одних із них застосовують одну з названих стратегій, а до інших — іншу. Щодо локативних альтернацій (напри-

82

Diатеzės alternacijos iš skirtingų teorinių modelų tyrimų perspektyvos

клад, a. I loaded hay onto the truck «я завантажив сіно у віз» і b. I loaded the truck with hay «я навантажив віз сіном / сіна») частіше схиляються до думки, що в основі таких реалізацій лежать різні дієслівні лексеми (пор. Radford 2002: 372–384). А щодо «дативних» альтернацій (пор. (10), (23ab)) єдиної згоди немає¹⁶, тож розгляньмо цей випадок докладніше. Коли визнається, що «дативні» альтернації пов’язані дериваційним відношенням, саме конструкцію з подвійним об’єктом (10b, 23b) вважають похідною від «дативної» (10a, 23a). Коли розглядувані випадки схильні трактувати як лексичні альтернації (тобто як синтаксичні проєкції різних дієслівних лексем, не пов’язані дериваційним відношенням), на користь такого вибору часто наводять такі аргументи: (i) дериваційна операція зазвичай характеризується регулярністю та продуктивністю, а «дативним» альтернаціям не властиве ні те, ні інше (ці альтернації охоплюють лише дієслова певних семантичних груп, але й щодо цих конкретних груп важко визначити обмеження, які дозволяють або не дозволяють такі альтернації); (ii) альтернувальні конструкції, пов’язані дериваційно, несумісні з дією Принципу проєкції (див. вище). Прихильники дериваційного відношення стверджують, що без визнання деривації неможливо адекватно пояснити й такі регулярні та продуктивні альтернації, як аплікативні (див. розділ 1.3.); до речі, останні залучаються для пояснення процесів реалізації «дативних» альтернацій. Ми вже бачили, що з аплікативними альтернаціями зіставлялися локативні альтернації німецької мови, в яких одна з конструкцій обов’язково реалізується з дієсловом, що має префікс be- (див. розділ 1.1. і пор. примітку 6); тому, щоб обґрунтувати трансформаційне переміщення давального відмінка в конструкціях із подвійним об’єктом, ці англійські та інші германські конструкції вирішили пояснювати як реалізації нульового аплікативного суфікса. Іншими словами, предикат конструкцій із подвійним об’єктом виводиться з предиката відповідної «дативної» конструкції, проте реалізується з нульовим показником морфологічної деривації, тобто показник деривації не виражається. Насамперед це дає змогу охопити аналогічні явища в різних мовах і пояснити їх на однаковій основі; крім того, така інтерпретація допомагає розв’язати деякі проблеми, що виникають у генеративному описі: коли в «дативній» конструкції (пор. 10a, 23a) реалізовано прийменникову фразу,

¹⁶Відмінне трактування локативних і «дативних» альтернацій, імовірно, значною мірою зумовлене неоднаковим розташуванням їхніх конструкцій на шкалі парафразовості; докладніше про це див. розділ 1.1.

83

KRISTINA LENARTAITĖ

Якщо прийменники, як стверджується, лексикалізуються в глибинній структурі й не дозволяють переміщувати керовані ними іменні групи до позиції прямого додатка шляхом трансформації, то це, здається, суперечить трансформаційному походженню конструкції з подвійним додатком, адже саме тут у позиції прямого додатка реалізується та іменна група (пор. 10b, 23b), яка у відповідній «дативній» прийменниковій конструкції (10a, 23a) виражається як прийменниковий додаток (його залежний компонент). Однак цю проблему можна розв’язати, якщо деривація конструкції з подвійним додатком включає нульовий предикатний афікс, який замінює прийменник напрямку в «дативній» конструкції та має семантичну ознаку ШЛЯХУ (PATH)¹⁷, а відповідна трансформація в конструкції з подвійним додатком підвищує непрямий додаток глибинної структури (прийменниковий додаток «дативної» конструкції) до позиції прямого додатка. Крім того, ефект нульового афікса в аплікативній конструкції можна порівняти з «конверсією» в дериваційній морфології, коли, наприклад, в англійській мові лексичні прикметники також «конвертуються» на дієслова за допомогою нульового афікса, пор. brown «коричневий» і brown «фарбувати в коричневий колір». Таким чином проблему непродуктивності «дативних» чергувань перенесено на лексичний рівень (докладніше див. Emonds & Whitney 2006: 73–144). Неважко уявити, як таку інтерпретацію можна було б застосувати до інших типів чергувань, наприклад до локативних чергувань.

Тут варто було б обговорити ще одне дещо відмінне явище, також пов’язане зі зміною статусу прийменника в чергувальних конструкціях, — нетипові пасивні конструкції, або прийменникові пасивні конструкції (prepositional / non-canonical / peculiar passive / pseudopassive), пор.:

(24) a. Цією ложкою їли.

«Цією ложкою їли»

b. У цій пивниці раніше не курили гашишу.

«У цій пивниці до того не курили / не було курено гашишу»

(Приклади з Kageyama 2006: 88–90.)

c. У цьому горщику варили (покоління Смітів).

«У цьому горщику варили ([цілі] покоління Смітів)»

d. У цьому ліжку ніхто не спав.

«У цьому ліжку не спали (нічиїм сном)»

(Приклади з Anderson 1997: 202.)

¹⁷Щодо точного місця нульового афікса в конфігураційній структурі єдиної думки немає, однак погоджуються, що він має безпосередньо домінуватися вузлом V (Emonds & Whitney 2006: 73–144).

84

Diatezės alternacijos iš skirtingų teorinių modelių tyrimų perspektyvos

(25) a. Нори є населеними звірами.

(Приклад з Ambrazas, ред., 1997: 322.)

b. Ця кімната була ним заселена.

c. Ця ложка їстівна тобою.

d. Цією дорогою тепер (люди) вже не їздять.

e. Цуценяті й сьогодні нічого не дано.

(Приклади з Jablonskis 1997: 132, 140.)

Ці приклади з англійської та литовської мов показують, що суб’єктами пасивних конструкцій у нетипових випадках можуть виступати обставинні терми зі значенням реципієнта / бенефіціара (25e), інструмента (24a, 25c) або локативного учасника (24b–d, 25abd). На перший погляд може здатися, що суб’єктним іменникам англійських пасивних конструкцій (24) (пор. this spoon, this pot) в активних конструкціях відповідають прийменникові конструкції (наприклад, with this spoon, in this pot), і прийменник мав би перешкоджати переміщенню його залежного компонента до позиції суб’єкта шляхом трансформації (як і в розглянутих вище випадках «дативних» альтернацій); крім того, трансформаційне переміщення NP (іменникової групи) до позиції суб’єкта пасивної конструкції можливе лише з першої постдієслівної позиції (у якій зазвичай реалізується прямий додаток). Але це не так: залежний компонент прийменника в відповідній пасивній конструкції виступає суб’єктом, причому сам прийменник у такій пасивній конструкції найчастіше нікуди не зникає. Ці випадки пасивізації пояснюються за допомогою правила реаналізу: у глибинній синтаксичній структурі після процесу лексикалізації (тобто після лексикалізації як прийменника, так і його залежного компонента) правило реаналізу дозволяє переінтерпретувати відношення між простим дієсловом та його непрямим комплементом (обставинним термом), вираженим прийменниковою конструкцією. Наприклад, конституентна структура, яка до реаналізу мала вигляд [V eat] [PP with [NP spoon]]], після реаналізу набуває вигляду [V eat with] [NP spoon] (Radford 2002: 427–432). Отже, після такого реаналізу просте дієслово перетворюється на складене, а для іменника, що займає першу постдієслівну позицію, більше немає перешкод для його трансформаційного переміщення до позиції суб’єкта. Але як слід пояснити англійське речення (24b), у якому іменник pub переміщується до позиції суб’єкта не з першої постдієслівної позиції (у цій позиції навіть у пасивній конструкції реалізується прямий додаток hash), а з обставинної позиції, і як слід інтерпретувати аналогічні литовські конструкції? У литовській мові всі суб’єкти пасивних речень у відповідних активних

85

KRISTINA LENARTAITĖ

У цих реченнях позначалися б непрямими відмінками (місцевим — (25ab), орудним — (25cd), давальним — (25e)). У генеративній граматиці непрямі відмінки можна інтерпретувати як прийменникові конструкції з нульовим прийменником (Emonds & Whitney 2006: 78), тож видається, що аналіз нетипових литовських пасивних конструкцій не обійшовся б без нульових афіксів, які слід постулювати безпосередньо в структурі предиката пасивної конструкції. Варто також звернути увагу на те, що в розглянутих англійських реченнях (за винятком лише речення (24b)) після реаналізу іменник, яким керував прийменник, інтерпретується по-новому не лише як самостійна NP, що займає першу позицію після дієслова, а й як прямий додаток (який зазвичай ідентифікують саме з огляду на позицію, яку він займає). У литовських реченнях важче довести й те, що іменники в позиції підмета в нетипових пасивних реченнях до переміщення в цю позицію інтерпретувалися як прямі додатки¹⁸. Тут варто також пригадати, що чергування вираження аргументів, які допускають варіювання у вираженні прямого додатка, відповідно реалізують у пасивних конструкціях як підмети різні аргументи, пор.:

(26)(= 4) a. Мама (ap-, už-)минула шапку на дитину.

b. Мама насунула шапку на дитину.

(27) a. Шапка є (мамою) (ap-, už-)натягнута на дитину.

b. Дитина (мамою) є насунута шапкою.

Пасивним відповідником речення (26a) є (27a), а речення (26b) — (27b). Можливість реалізувати обидва терміни (і шапку, і дитину) як підмети пасивних речень лише підтверджує, що вони є прямими додатками, однак із цього може випливати й інший висновок — підмети пасивних речень неодмінно є прямими додатками відповідних активних конструкцій¹⁹ (незалежно від того, чи було таким їхнє становище від самого початку

¹⁸ Хоча в литовській мові теоретично можна було б, наприклад, створити для речення (25a) лексему gyventi-kame, яка керувала б прямим додатком, що в пасивній конструкції виноситься в позицію підмета, проте це не був би прямий додаток у звичному значенні цього терміна (Holvoet 2009: 14). Щодо транзитивності литовських предикатів, які допускають нетипові пасивні конструкції, та припущення, що підмети таких пасивних речень до реалізації в цій позиції слід було б сприймати як прямі додатки, пор. Lenartaitė (2009: 80).

¹⁹ Пасивні варіанти конструкцій англійських «дативних» чергувань також різняться, пор. речення (23). У генеративній граматиці дотримуються погляду, що пасивізація непрямого додатка (не позначеного жодним давальним відмінком) можлива

86

Diatezės alternacijos iš skirtingų teorinių modelių tyrimų perspektyvos

спочатку, чи лише після підвищення). Однак як у такому разі пояснити речення (25e) і (24b), де в позиції підмета відповідно реалізовано непрямий об’єкт глибинної структури (реципієнтний / бенефактивний) (šunelis) і обставину (локатив) (in this pub), але також у пасивних конструкціях у позиції прямого додатка виражаються терми nieko, hash? Схоже, що після усунення відповідного терма з виділеної (суб’єктної) позиції на неї може претендувати не лише той, що реалізований у позиції прямого додатка, а й інші терми (див. також примітку 10).

Ми бачили, що в обох розглянутих моделях важливі для нас явища чергування діатез пояснюються як поверхневі структури (або, у випадку граматики відношень, нові шари щодо початкового), виведені з однієї базової синтаксичної структури (у генеративній граматиці — з глибинної структури, або бази, у граматиці відношень — із початкового шару (initial stratum)). У генеративній граматиці як одну з найбільших переваг трансформаційного аналізу пасивізації чи інших чергувань часто називають те, що в такому разі обмеження добору для окремих предикатів потрібно встановлювати лише один раз — у глибинній структурі. Якби черговані речення не породжувалися на основі однієї бази, довелося б установлювати окремі обмеження для активних / пасивних та інших чергованих речень. Однак деривація і в цих, і в моделях «лексичних правил», які розглянемо невдовзі, стикається з однією проблемою: якщо у випадку активних / пасивних та аплікативних чергувань напрям деривації не викликає сумнівів, то інші випадки чергування вираження аргументів іноді не такі однозначні в цьому аспекті.

Лексичні правила, як альтернатива трансформаційним правилам, установлюють спорідненість окремих лексичних одиниць, тобто ці правила визначають, як

переміщуючи відповідний іменниковий вираз (NP) лише з тієї позиції, куди його вже підвищено¹ прямий додаток (Emonds & Whitney 2006: 96–98).

Щодо інших обставин, які зумовлюють появу нетипових пасивних конструкцій, як-от семантична природа (внутрішня структура) їхніх предикатів, зазначається, що предикати активних відповідників таких пасивних конструкцій зазвичай є неперехідними; крім того, вважається, що такі пасивні конструкції допускають лише неергативні дієслова (тобто неперехідні дієслова, суб’єкт поверхневої структури яких є також суб’єктом глибинної структури, наприклад, mąstyti, kalbėti, atsistoti тощо), але не неакузативні дієслова (тобто неперехідні дієслова, суб’єкт поверхневої структури яких є також об’єктом глибинної структури, наприклад, skęsti, degti, mirti тощо) (пор. Blake 1990: 29–34). Однак не всі неергативні дієслова англійської мови допускають прийменникові пасивні конструкції (Levin 1993: 86).

87

KRISTINA LENARTAITĖ

слова різних класів (наприклад, дієслова та їхні номіналізації) можуть бути пов’язані між собою спорідненістю на фонологічному, синтаксичному й семантичному рівнях. Можливі дві стратегії застосування лексичних правил, відповідно до яких і класифікують так звані моделі «лексичних правил»: (i) лексичні правила можуть пов’язувати лексичні одиниці, що мають одне й те саме лексико-семантичне представлення, але різні синтаксичні реалізації (наприклад, у лексико-функціональній граматиці); (ii) лексичні правила можуть визначати зв’язок між лексичними одиницями з різними, але системно пов’язаними лексико-семантичними представленнями (наприклад, у дослідженнях Levin і Rappaport Hovav та Pinker).

У лексико-функціональній граматиці (Lexical-Functional Grammar) аргументна структура кожного предиката репрезентує семантичні функції можливих для граматичної інтерпретації n аргументів, а кожному аргументу предиката лексична форма приписує граматичну функцію. Семантичні функції, репрезентовані предикатом, мають бути сумісними з усіма семантичними інтерпретаціями суб’єктів, об’єктів та інших граматичних аргументів, пов’язаних із цим предикатом. Це необхідна вимога семантичної сумісності, якою в лексико-функціональній граматиці замінено обмеження добору генеративної граматики (див. вище). Розгляньмо далі, як ця модель трактує важливі для нас явища. Наприклад, у типових випадках активні / пасивні чергування зберігають ту саму аргументну структуру предиката (а отже, і ті самі обмеження добору); відмінність полягає лише в тому, що порівняно з активним предикатом у пасивного предиката змінюється розподіл граматичних функцій між аргументами — пасивізація перерозподіляє граматичні функції між тими самими аргументами. Отже, вимог семантичної сумісності також не порушено. Лексико-функціональна граматика застосовує обмеження добору до семантики аргументної структури предиката, тоді як генеративна граматика трактує ці обмеження як визначений набір семантичних ознак, релевантних для граматики (наприклад, [абстрактний], [живий] тощо), на підставі якого й установлюються обмеження. Далі закон Функціональної повноти (Functional completeness) вимагає, щоб кожен аргумент предиката був пов’язаний із функціональним аргументом (тобто граматичною функцією) типу, заданого лексичною формою дієслова; наприклад, в англійській мові речення *John admired «Джон захоплюється» є неможливим, оскільки тут не виражено функціональний аргумент — об’єкт, пов’язаний із другим аргументом лексичної форми «ADMIRE ((SUBJ), (OBJ))». Крім того, закон Функціональної когерентності (Functional cohe-

88

Diatezės alternacijos iš skirtingų teorinių modelių tyrimų perspektyvos

rence) вимагає, щоб кожен змістовий функціональний аргумент типу, заданого лексичною формою дієслова, обов’язково був пов’язаний з аргументом предиката; наприклад, речення Fred sent John Mary «Фред надіслав Джонові Мері» є функціонально когерентним, оскільки всі три функціональні аргументи — суб’єкт Fred, об’єкт John і другий об’єкт Mary — у лексичній формі зі значенням «SEND ((SUBJ), (OBJ), (OBJ2))» можуть бути пов’язані з відповідними аргументами предиката (Bresnan 1982a: 39–49). Отже, у лексико-функціональній граматиці активні / пасивні чергування розглядаються як дві різні синтаксичні проєкції одного лексико-семантичного представлення, а відповідні активне й пасивне дієслова вважаються окремими лексичними одиницями; крім того, пасивне речення може породжуватися безпосередньо, незалежно від відповідного активного, якщо відповідне пасивне дієслово наявне в лексиконі. Функції правила пасивізації такі: утворити пасивне дієслово від активного й водночас виразити системний зв’язок між цими двома лексичними одиницями. Схематично правило пасивізації для типових випадків можна подати так:

(28) (SUBJ) → (OBLagt)

(OBJ) → (SUBJ).

Це правило слід пояснювати так: кожна референція до об’єктного відношення (OBJ) базової лексичної одиниці у похідній лексичній одиниці замінюється референцією до суб’єктного відношення (SUBJ), і водночас кожна референція до суб’єктного відношення (SUBJ) базової лексичної одиниці замінюється референцією до обставинного відношення (OBLagt) (Bresnan 1982a: 2–86; Kroeger 2004: 53–63). У цій моделі аналогічно пояснюються й «дативні» чергування: одному аргументному структурному утворенню предиката з семантичними ролями агенса, теми та цілі (goal) приписуються два різні набори граматичних функцій, пор.:

(29) a. Fred handed a toy to the baby.

«Фред подав іграшку немовляті»

b. Fred handed the baby a toy.

(Приклади з Bresnan 1982b:150–151.)

«Фред подав немовляті іграшку»

c. ‚HAND ((SUBJ), (OBJ), (TO OBJ))‘

d. ‚HAND ((SUBJ), (OBJ), (OBJ2))‘.

89

KRISTINA LENARTAITĖ

Тут (29c) є репрезентацією граматичних функцій речення (29a), а (29d) — (29b). Отже, у лексико-функціональній граматиці системний зв’язок конструкцій NP_to-NP (29a) і NP–NP (29b) установлює відповідне лексичне правило, пор.:

(30) (OBJ) → (OBJ2²⁰)

(TO OBJ) → (OBJ).

Це правило передбачає, що лексична одиниця зі специфікаціями (OBJ) і (TO OBJ) (тобто об’єкта, керованого прийменником to), як-от у реченні (29a), може бути замінена іншою лексичною одиницею, де (OBJ) замінено на (OBJ2), а (TO OBJ) — на (OBJ) (Kaplan & Bresnan 1982: 173–180). У цій моделі аналогічно пояснюються й аплікативні альтернації (див. розділ 1.3.): відповідні лексичні правила ([X]v → [X-APPL]v; (OBL) → (OBJ); (OBJ) → (OBJ2)) встановлюють системний зв’язок між неаплікативними та відповідними аплікативними дієсловами й граматичними функціями, які вони специфікують (пор. Kroeger 2004: 68–69).

Підсумуймо: у лексико-функціональній граматиці визнається, що діатезні альтернації мають окремі однорівневі синтаксичні репрезентації, однак предикати альтернувальних конструкцій опосередковано пов’язані «спорідненістю», яку визначають відповідні лексичні правила. Отже, у цій моделі дериваційне відношення між альтернувальними конструкціями можна встановити лише опосередковано, тобто через дериваційний зв’язок між їхніми предикатами.

До іншого різновиду так званих моделей «лексичних правил», у яких лексичні правила визначають зв’язок між лексичними одиницями з різними, але системно пов’язаними лексико-семантичними репрезентаціями, належать дослідження чергування вираження аргументів у Levin і Rappaport Hovav, а також у Pinker. Levin і Rappaport Hovav досліджують випадки локативних альтернацій. Це дослідження ґрунтується на припущенні, що альтернувальні конструкції, які відображають системне варіювання значень, є реалізаціями різних лексико-семантичних репрезентацій, а відповідні лексичні правила регламентують позначення різних лексико-семантичних репрезентацій дієслова у правильних моделях реалізації аргументів, пор.:

²⁰ В дитранзитивних конструкціях англійської та інших мов основним об’єктом є об’єкт-реципієнт / бенефіціант (на це вказують ефекти пасивізації, суворо фіксована позиція в реченні та інші ознаки), тоді як об’єкт із семантичною роллю теми в таких реченнях вважається другим об’єктом; у лексико-функціональній граматиці та інших моделях його позначають як (OBJ2).

90

Diateses alternacijos iš skirtingų teorinių modelių tyrimų perspektyvos

(31) a. They loaded boxes onto the truck. «Вони (за-, по-)навантажили коробки на вантажівку» b. They loaded the truck with boxes. «Вони завантажили вантажівку коробками» c. Load: [x спричиняє [y опинитися в z] / LOAD] «Навантажувати: [x каузує [y бути на z] / НАВАНТАЖУВВАТИ]» b. Load: [[x спричиняє [z набути стану]]] ЗА ДОПОМОГОЮ [x спричиняє [y опинитися в z] / LOAD] «Навантажувати: [[x каузує [z набути стану]]] ТАКИМ ЧИНОМ, ЩО [x каузує [y бути на z] / НАВАНТАЖУВАТИ]»

Тут речення (31a) співвідноситься із семантичною репрезентацією дієслова load (31c), а речення (31b) — з (31d). Варто звернути увагу, що лише семантична репрезентація (31d) успадковує й інкорпорує семантичну репрезентацію (31c), але аж ніяк не навпаки. Оскільки в семантичній репрезентації (31d) місце (z) є першим аргументом, що зазнає змін, його вважають таким, що може бути пов’язаним із синтаксичною позицією об’єкта в моделі синтаксичної реалізації аргументів (31b). У семантичній репрезентації (31c) тема (y) (переміщуваний вантаж) є першим аргументом, що зазнає змін (місця розташування), тому вона пов’язується з позицією об’єкта (31a) (Levin & Rappaport Hovav 2005: 206–208).

Як головний недолік цього дослідження називають односпрямованість деривації, через що ця модель не може пояснити, чому деякі семантично близькі дієслова допускають лише одну модель реалізації аргументів. Крім того, імплікування однієї семантичної репрезентації в іншій, здається, передусім ґрунтується на гаданій часовій першості однієї події відносно іншої, тобто нам здається, що подія завантаження передує події наповнення: коли щось завантажують у певну місткість (наприклад, стіну у віз), вантаж зазвичай переносять (або іншим чином перевозять) до цієї місткості певними порціями, і це потребує певного часу, перш ніж вона нарешті стане повною, завантаженою або напівзавантаженою; тривалість завантаження ніби відділяє ці тісно пов’язані події. Саме цим значною мірою обґрунтовано інтуїцію, що такі дві події, які «відбуваються одна за одною»²¹, пов’язані також причинним зв’язком (без діяльності із завантаження, що триває стільки часу

²¹ Хоча ми могли б обґрунтовано вважати, що в таких випадках результат дії (повний віз сіна) зумовила виконана дія завантаження, уважніший розгляд показує, що і завантаження (сіном), і наповнення воза відбувалися паралельно, тобто обидві події тривали одночасно аж до самого кінця.

91

KRISTINA LENARTAITĖ

протягом певного часу місткість залишатиметься незаповненою). Однак таке пояснення важче застосувати до аналогічних випадків, у яких одночасність подій очевидніша, а отже, причинний зв’язок між ними не проступає (пор. Iwata 2005: 375–376).

У моделі Пінкера відповідне лексичне правило також регулює перетворення дієслова, ядром семантичної структури якого (core) є «x спричиняє рух y / на z», на нове дієслово, ядром семантичної структури якого вже є «x спричиняє зміну стану z таким чином, що y рухається до нього / на нього» (Pinker²² 1989: 79). Порівняно з поясненням, розглянутим вище, новим тут є те, що у випадку локативних альтернацій деривація може відбуватися в обох напрямках: і від локативного варіанта (31a) до варіанта з with (31b), і від варіанта з with до локативного (це випадок «інверсивної субординації»). Напрям деривації визначається тим, який аргумент не можна опустити, тобто який аргумент може бути єдиним об’єктним комплементом: якщо це аргумент із семантичною роллю теми, деривація відбувається від локативного варіанта, а якщо це аргумент із роллю цілі (goal), то від варіанта з with. Однак виявляється, що цей спосіб перевірки ненадійний, оскільки трапляються випадки, коли в альтернувальних реченнях одну й ту саму синтаксичну позицію можуть займати обидва комплементи, і обидва можуть бути опущені (або жоден не може). На думку Пінкера, такі випадки, як-от альтернація з дієсловом stuff «(на-)набивати», свідчать про деривацію від варіанта з with (32b) до локативного (32a), пор.:

(32) a. Він набив індичку хлібними крихтами.

«Він напхав хлібних крихт в індичкуᵉ

b. Він набив індичку хлібними крихтами.

«Він набив індичку хлібними крихтамиᵉ

c. *Він набив хлібні крихти.

d. Він набив індичку.

Речення (32c) і (32d) показують, що єдиним об’єктним комплементом дієслова stuff може бути лише turkey, оскільки речення (32c) неграматичне, тож базовою формою є (32b). Тут семантична репрезентація дієслова має складнішу структуру події («x спричиняє зміну стану z таким чином, що y рухається до нього / на нього (z)»), і коли відповідне правило видаляє головну клаузу («x спричиняє зміну стану z таким чином, що y рухається до нього / на нього (z)»), підпорядкована клауза може бути підвищена до головної клаузи (Iwata 2005:

²² Referuojama iš Iwata (2005: 358).

92

Diatezės alternacijos iš skirtingų teorinių modelių tyrimų perspektyvos

358–375). У моделі Пінкера «посередниками» відповідності форми та значення вважаються тематичні ядра (thematic cores), тобто схематичні репрезентації типу події або відношення, що становить ядро значень відповідного класу дієслів. Тематичні ядра, такі як «x впливає на y» або «x зумовлює, щоб y мало z», співвідносяться з відповідними синтаксичними рамками [NP V NP], [NP V NP NP]. Отже, дієслово з’являється в тій чи іншій синтаксичній рамці, якщо його тематичне ядро пов’язане з цією синтаксичною рамкою (ibid., 363).

Крім того, Пінкер класифікував англійські локативні дієслова, які допускають і не допускають альтернації: одні з них, «орієнтовані на вміст» (content-oriented), обов’язково виражають аргумент, що позначає відповідний «предмет, який розміщують» (locatum), а інші, «орієнтовані на вмістище» (container-oriented), обов’язково виражають аргумент, що позначає місце (location). На думку Пінкера, у типах дій, аргументи яких із семантичною роллю мети (goal) легше осмислити як такі, що зазнають зміни, аргументи мети частіше реалізуються як пацієнси, а тому такі дієслова можуть брати участь в альтернаціях (пор. Arad 2006: 474–477).

Підсумовуючи, варто зазначити, що в обох запропонованих моделях «лексичних правил» — і Левіна та Раппапорта Говава, і Пінкера — дві різні реалізації семантичного представлення одного дієслова, пов’язані між собою лише опосередковано, співвідносяться з різними реалізаціями аргументів. Отже, хоча тут, як і у випадку лексико-функціональної граматики, неможливо встановити прямий дериваційний зв’язок між двома реалізаціями, відповідний зв’язок між лексико-семантичними репрезентаціями все ж можна простежити опосередковано — через лексичні правила. Принципова відмінність між розглянутими тут моделями генеративної та реляційної граматик, з одного боку, і моделями «лексичних правил», з іншого, полягає в тому, що перші пояснюють відмінності між альтернувальними конструкціями на синтаксичному рівні, тоді як другі, навпаки, пояснюють, що відмінності між альтернувальними конструкціями зумовлені процесами на семантичному рівні, які згодом відповідно поєднуються з різними синтаксичними репрезентаціями; отже, моделі «лексичних правил» є однорівневими щодо синтаксичних репрезентацій, а моделі генеративної та реляційної граматик — багаторівневими.

2.2. Конструкційні моделі

Одразу зазначимо, що конструкційні моделі — це лінгвістичні моделі, орієнтовані на випадки вживання, інакше кажучи, засновані на вживанні (usage-based), лінг-

93

KRISTINA LENARTAITĖ

вістичні моделі, які визнають процеси поступового засвоєння мови, що значною мірою відбуваються індуктивним шляхом пізнання (тобто від окремих випадків — до узагальнень), і висувають узагальнення як основний механізм, що визначає різні мовні процеси. Крім того, у цих моделях не визнається такий важливий для інших моделей процес, як деривація одних мовних структур з інших, оскільки, на відміну від розглянутих досі моделей, конструкційні моделі вважають основною лінгвістичною одиницею конструкції, закріплені в мовному вжитку, які надалі не розкладаються на жодні атомарні примітиви. Конструкціями, тобто засвоєними конкретними лінгвістичними одиницями з властивими їм формою та значенням або дискурсивною функцією, вважаються такі структури (конструкціями тут вважаються також морфеми, слова, ідіоми), аспекти форми чи значення яких не можуть бути повністю передбачені на підставі їхніх окремих компонентів або інших конструкцій, наявних у мові. Крім того, навіть цілком передбачуваний конкретний випадок зв’язку форми та значення може вважатися конструкцією, якщо він уживається достатньо часто (Goldberg 2006: 5). Далі в цьому розділі розглянемо явища діатезних альтернацій у межах конструкційної граматики Goldberg та лексико-конструкційної моделі Iwata.

У конструкційній граматиці Goldberg як основні засоби вираження речень виокремлюються, наприклад, такі конструкції англійської мови зі структурою аргументів:

(33) a. Дитранзитивна конструкція «x каузує, щоб y отримав z» Subj V Obj Obj2 Pat faxed Bill the letter. «Пет надіслав Білу листа факсом» b. Конструкція каузованого руху «x каузує рух y до z» Subj V Obj Obl Pat sneezed the napkin off the table. «букв. Пет чхнув серветку зі столу» (Goldberg 1995: 3–4).

Такі конструкції зі структурою аргументів радше пов’язані з групою близьких значень, ніж з одним абстрактним значенням, хоча таке значення можна було б виокремити в успадкованій ієрархії конструкцій (Goldberg 1995: 108–110). У конструкційній граматиці, як і в інших різновидах конструкційних моделей, конструкції значною мірою визначають відмінності у значенні речень, а

94

Dia tezės alternacijos iš skirtingų teorinių modelių tyrimų perspektyvos

дієслово²³ лише семантично інтегрується в конструкцію. Конструкції існують незалежно від дієслова, мають власне значення та специфічну синтаксичну структуру. Наприклад, у конструкції спричиненого руху (caused motion) x спричиняє рух y до z; тематичні ролі аргументів — причина (cause), ціль (goal), тема (theme) — безпосередньо пов’язані з конструкцією, тоді як тематичні ролі дієслова DĖTI — той, хто кладе, те, що кладуть, місце, куди кладуть, — пов’язані з дієсловом. «Злиття», або інтеграція, тематичних ролей аргументів із тематичними ролями учасників дії утворює складну синтаксично-семантичну структуру, пор.:

(пор. Goldberg 1995: 52)

Процес злиття тематичних ролей аргументів конструкції з тематичними ролями учасників дієслова регулюється такими принципами: (i) принципом семантичної узгодженості (Semantic Coherence principle): «зливатися» можуть лише семантично сумісні ролі; (ii) принципом відповідності (Correspondence Principle): кожна тематична роль учасника, яка лексично профілюється та виражається, має «зливатися» з профільованими ролями аргументів конструкції. Якщо дієслово має три тематичні ролі учасників, одна з них може «зливатися» з роллю, не профільованою в аргументній структурі конструкції (Goldberg 1995: 50). Тут слід звернути увагу на те, що лексично профільованими тематичними ролями учасників є ті, вираження яких обов’язково вимагається в реченні, тоді як профільовані ролі аргументів конструкцій (наприклад, причина (агент), ціль, тема) пов’язані з основними синтаксичними позиціями — підметом і прямим додатком.

Випадки альтернацій у граматиці конструкцій пояснюються як реалізації одного й того самого значення дієслова (тобто дії, осмисленої на основі відповідної семантико-інтерпретаційної рамки, та тематичних ролей учасників, яких вона залучає)

²³ У конструкційних моделях значення дієслова обов’язково пов’язується із семантикою відповідної семантико-інтерпретаційної рамки, на основі якої визначаються обмеження на тематичні ролі учасників дієслова (див. Goldberg 1995: 25–31; 43–44).

95

KRISTINA LENARTAITĖ

здатність інтегруватися з двома або більше різними конструкціями аргументної структури. Наприклад, у випадку англійських локативних альтернацій, або альтернацій spray / load, розпилювати / завантажувати (пор. речення (31a) і (31b)), те саме дієслово load може інтегруватися з конструкцією спричиненого руху (31a) або з каузативною конструкцією + конструкцією з прийменником with²⁴ (31b); інакше кажучи, ці речення слід розглядати як реалізації різних конструкцій: речення (31a) — конструкції спричиненого руху, а речення (31b) — каузативної конструкції + конструкції з прийменником with. У такому разі відмінності у значенні альтернувальних речень зумовлені відмінностями у значенні конструкцій (пор. Goldberg 1995: 175–179; Goldberg 2006: 34–38).

Активно-пасивні альтернації тут також пояснюються як реалізації різних конструкцій. Призначення пасивної конструкції — затінити (shading) тематичну роль учасника найвищого рангу, пов’язану з дієсловом. Отже, конкретне пасивне речення слід розглядати як реалізацію конструкції, що затінює відповідну тематичну роль учасника, тобто пасивної конструкції (Goldberg 1995: 56–57). А те, що такі альтернації, як пасивізація чи аплікативні конструкції, зазвичай супроводжуються морфологічною деривацією, у граматиці конструкцій пояснюється так: із зазначеними явищами пов’язані закриті класи граматичних морфем, як-от показники пасивізації дієслів або аплікативні суфікси, які прирівнюються до конструкцій аргументної структури²⁵, тому семантична інтеграція відповідної морфеми з дієсловом аналогічна інтеграції конструкції з дієсловом (Goldberg 1995: 22–23). Цікаво, як у цій моделі трактувалися б аплікативні конструкції мови чичева, розглянуті в розділі 1.3: адже тут інтеграція дієслів з тією самою закритою групою граматичних морфем, а саме з аплікативним суфіксом (-ir- ~ -er-), утворює зовсім різні конструкції, наприклад дитранзитивну (19b) і каузативну (20b). В інших моделях відмова від дериваційного відношення, що так чи інакше (на синтаксичному або семантичному рівні) пов’язує ці явища, обґрунтовується в граматиці конструкцій так: (i) краще безпосередньо породжувати A, а не

²⁴ Таку конструкцію аргументної структури слід розглядати як складну, тобто утворену з двох незалежних конструкцій: каузативної конструкції та конструкції, керованої прийменником with (Goldberg 2006: 36).

²⁵ У конструкційних моделях, як і в когнітивній граматиці, немає чіткого розмежування між лексичними та граматичними одиницями.

96

Di atezės alternacijos iš skirtingų teorinių modelių tyrimų perspektyvos

вивести з C, якщо існує модель B, яка має такі самі (target) синтаксичні властивості, як A, але очевидно не є виведеною з C; (ii) краще не виводити A з C, якщо існує модель B, яка має такі самі синтаксичні властивості, як C, але не є входом (input), з якого може бути виведено A. (Goldberg 2006: 22–25). У такий спосіб усувається проблема, з якою стикаються інші моделі, що визнають деривацію на тому чи іншому рівні: конструкції структури аргументів у цій моделі функціонують як поверхневі узагальнення (surface generalizations) щодо своїх конкретних інстанціацій.

Недоліком граматики конструкцій Goldberg називають те, що тут за основну лінгвістичну одиницю обрано абстрактні конструкції вищого рівня, хоча факти засвоєння дітьми мови та інші дані свідчать, що основними одиницями в цьому відношенні функціонують конструкції нижчого рівня, пов’язані з конкретними класами дієслів. Абстрактні конструкції вищого рівня не можуть існувати без конструкцій нижчого рівня, тому перші не можна вважати адекватнішими за другі з погляду психологічної реальності²⁶ (Iwata 2008: 123–129). Інший зазначений недолік пов’язаний із розглянутою вище дією Принципу відповідності: по-перше, як показує застосування тесту на пропуск, проблематичним тут є визначення семантично профільованих ролей учасників події, тобто ролей учасників події, які обов’язково мають бути виражені; крім того, на думку Iwata, цей принцип частково дублює Принцип семантичної узгодженості, і загалом без нього (тобто Принципу відповідності) можна було б обійтися (Iwata 2005: 382–387). Може також здатися, що в граматиці конструкцій інформація, передана на різних рівнях, повторюється і є надлишковою: наприклад, пов’язані з дієсловом ролі учасників події, здається, передають достатньо інформації і про синтаксичні проєкції аргументів, однак усе це повторюється ще й на рівні конструкцій. Але ця надлишкова інформація становить суть механізму інстанціації, надзвичайно важливого для когнітивної граматики та граматики конструкцій. Призначення (функціональна мотивація) абстрактніших конструкцій полягає в санкціонуванні конкретніших конструкцій нижчого рівня, наприклад речень, зокрема й новоутворених. Отже, конструкції виконують ту саму функцію, що й правила в генеративних моделях.

²⁶ Для конструкційних моделей, як і для моделей, заснованих на вживанні (usage-based), дуже важливо, щоб визнані ними граматичні одиниці й твердження були адекватними також з огляду на інші психологічні та когнітивні процеси, тобто щоб для мовця / слухача вони були психологічно реальними.

97

KRISTINA LENARTAITĖ

У лексично-конструкційній моделі Iwata (lexical-constructional approach), хоча загалом і наслідується граматика конструкцій Goldberg, усі її основні аспекти дещо модифікуються: (i) у граматиці конструкцій основною одиницею граматичного опису обрано абстрактні конструкції вищого рівня, тоді як у лексично-конструкційній моделі основними є конструкції нижчого рівня, пов’язані з конкретним класом дієслів; (ii) у граматиці конструкцій значення дієслова можна звести до ролей учасників події, тобто для репрезентації значення дієслова достатньо ролей учасників події, які воно позначає, тоді як у лексично-конструкційній граматиці значення дієслова не обмежується лише ролями учасників, а розуміється ширше; (iii) у граматиці конструкцій відношення між дієсловом і конструкцією встановлюється через те, наскільки значення конкретного дієслова сумісне зі значенням конструкції, а в лексично-конструкційній моделі важливо, наскільки все висловлення, наприклад, He sprayed the wall with paint «Він обприскав стіну фарбою», сумісне з конструкцією конкретного класу дієслів (пор. Iwata 2008: 123). Перевагу застосування конструкцій нижчого рівня вже згадано вище, а те, що параметри, традиційно пов’язані з лексемою дієслова (наприклад, структура аргументів), не можуть адекватно відображати сумісність із конструкцією, демонструють випадки, коли цю сумісність очевидно визначає не лише дієслово, а й інші елементи речення: тобто з одними термінами дієслово можна вжити в конкретній конструкції, а з іншими — ні, пор.:

(34) a. *He spread the sleeping child with a blanket. «Він укрив сплячу дитину ковдрою» b. He spread the bread with butter. «Він намастив хліб маслом» (Приклади з Iwata 2008: 124.)

Обидві праці Iwata, розглянуті в цій статті (Iwata 2005; 2008), присвячені проблемам локативних альтернацій, а основні питання щодо цих явищ такі: чому одні дієслова допускають локативні альтернації, а інші — ні; з останнього питання випливають і інші: які аспекти семантики дієслів, що беруть участь у локативних альтернаціях, визначають цю можливість і чому. Отже, очевидно, що дослідження Iwata більшою мірою зосереджене на семантичному аналізі локативних альтернацій. Детальніше

98

Diატезės alternacijos iš skirtingų teorinių modelių tyrimų perspektyvos

розглянувши твердження Pinker та інших про те, що так званий варіант with у парі локативної альтернації (пор. (31b)), у якому член із роллю місця розташування, скорочено — локатива, виступає об’єктом, можна охарактеризувати як такий, що позначає «зміну стану (локатива)» (change of state) щодо іншого чергованого речення, яке позначає «зміну місця розташування (теми)» (варіант onto / into, пор. (31a)), Iwata дійшов висновку, що характеристика «зміни стану (локатива)» не може адекватно описати семантичні аспекти досліджуваного явища ні через надмірну загальність, ні через значні семантичні відмінності між дієсловами, що допускають локативні альтернації, та прототиповими дієсловами «зміни стану», як-от break «ламати» (Iwata 2008: 22–25). Тому у запропонованій ним лексично-конструкційній моделі Iwata дотримується думки, що адекватно відображати семантичні й синтаксичні процеси локативних альтернацій можуть лише конструкції нижчого рівня, тобто пов’язані з конкретним класом дієслів. Варіант локативних альтернацій із with (31b), де локатив виступає об’єктом, слід описувати як такий, що реалізує семантику класу дієслів «cover» «покривати» (а в деяких випадках — класу дієслів «fill» «наповнювати»), тоді як варіант into / onto (31a), де об’єкт, що змінює місце розташування (locatum), виступає об’єктом, реалізує семантику класу дієслів «put» «класти». Конструкцію, пов’язану з конкретним класом дієслів, слід розглядати як схему, що санкціонує конкретні реалізації, які її інстанціюють²⁷, пор.:

(35) a. The vandal sprayed paint onto the sculpture. «Вандал розпилив фарбу на скульптуру» b. The vandal sprayed the sculpture with paint. «Вандал обприскав скульптуру фарбою» (Приклад з Iwata 2008: 48.)

²⁷ В теоретичних моделях, орієнтованих на вживання, конструкції є не чим іншим, як схемними утвореннями форми й значення, абстрагованими від подій уживання (речень). Конструкції, які розуміються як усталені у вживанні схеми, що охоплюють спільні риси своїх конкретних реалізацій, утілюються в цих реалізаціях і санкціонують нові реалізації, які відповідають їхнім специфікаціям (Iwata 2008: 38). І конкретне значення дієслова, що бере участь в альтернаціях, і значення конструкції щодо конкретних подій уживання слід розглядати як певні абстракції. Крім того, значення дієслова важко відмежувати від значення конструкції, тобто вони перекриваються. Отже, значення конкретного дієслова можна уявити як мінімум інформації, пов’язаної з цим дієсловом (ibid., 87–99).

99

KRISTINA LENARTAITĖ

Речення (35a) розглядається як інстанціація конструкції рангу класу дієслів із семантичним компонентом «put»,класти‘, а речення (35b) — як конкретна реалізація конструкції рангу класу дієслів із семантичним компонентом «cover»,покривати‘ (ibid., 27–51). Альтернації мають місце тоді, коли семантика того самого дієслова (межі її специфікацій визначає відповідна семантико-інтерпретаційна рамка) може узгоджуватися (інтегруватися) з двома різними конструкціями. Іншими значущими семантичними ознаками дієслів, що допускають локативні альтернації, є такі: холістичний характер дії та її телічність (тобто передбачуване завершення дії). У реченнях на кшталт (31b) і (35b), де локатив виступає об’єктом, класи дієслів із семантикою «cover» (35b) або «fill» (31b), які санкціонують ці речення, зумовлюють появу додаткового семантичного компонента — холістичного ефекту, тобто усвідомлення того, що об’єкт, на який спрямована дія, повністю охоплений нею. Однак, наприклад, речення (35b) допускає подвійне — як холістичне, так і нехолістичне — тлумачення: з огляду на скульптуру як витвір мистецтва навіть найменший бризк фарби на ній можна вважати зміною стану скульптури, тобто її естетичного вигляду, і тому можлива реалізація (35b). Однак, за Іватою, класами дієслів із семантикою «cover» / «fill» санкціонуються лише реалізації з холістичним ефектом, тож те саме речення (35b), якщо допускає холістичне тлумачення, розглядатиметься як інстанціація конструкцій згаданої групи, а якщо не допускає — це означатиме, що воно санкціонує конструкцію якогось іншого класу дієслів (наприклад, дієслів «огидження»). Крім того, якщо конкретне речення, у якому локатив обрано об’єктом, не допускає холістичного тлумачення, то, строго кажучи, воно не є цілком справжнім випадком локативної альтернації, оскільки санкціонується не конструкціями класу дієслів із семантикою «cover» / «fill». Подібно пояснюється і відображення семантичного компонента телічності: якщо дія в реченнях, у яких локатив обрано об’єктом, є телічною (недовготривалою / завершеною), то вони санкціонуються конструкціями класу дієслів із семантикою «cover» / «fill», а якщо ателічною — конструкціями якогось іншого класу дієслів (ibid., 55–64).

Розглядаючи такі випадки локативних альтернацій, коли одне з речень утворене морфологічно складнішим дієсловом, як-от локативні альтернації в німецькій мові (пор. речення (9)) або локативні альтернації в японській мові, Івата діє непослідовно: у німецькій мові речення з дієсловами з префіксом (be-) реалізують локатив у позиції об’єкта

100

Di atezės alternacijos iš skirtingų teorinių modelių tyrimų perspektyvos

(9b) загалом, якщо оцінювати строго, не вважаються випадками локативної альтернації, оскільки вони не санкціонуються конструкціями класу дієслів із семантикою «cover» / «fill», адже нібито для них не характерне холістичне тлумачення (ibid., 2008: 152–156); натомість, наприклад, у реченнях японської мови з локативним об’єктом, утворених за допомогою дієслова з суфіксом (-tsukusu), оскільки реалізації з цими дієсловами можна вважати інстанціаціями конструкцій класу дієслів із семантикою «cover» / «fill», а суфікс -tsukusu не є граматичною морфемою, ці випадки альтернацій оцінюються так само, як і випадки локативних альтернацій в англійській мові (ibid., 2008: 188–192).

Лексико-конструкційну модель можна дорікнути за такі аспекти: (i) називатися «локативними альтернаціями», схоже, можуть усі речення, що чергуються, якщо в одному з них у позиції об’єкта реалізується член речення із семантичною роллю локатива (у широкому розумінні), однак Івата схильний вважати локативними альтернаціями лише ті випадки, які відповідають встановленим ним семантичним обмеженням; (ii) схоже, тут також переоцінюється роль певних аспектів семантичної структури дієслова — холістичності та телічності: холістичність завжди відносна — її завжди оцінює мовець, і можливість кількох (холістичного / нехолістичного) тлумачень таких речень, як-от (35b), якраз свідчить, що в разі локативних альтернацій холістичність не обов’язково відіграє таку вирішальну роль, яку їй хотів би приписати Івата (з цього питання пор. також Michaelis & Ruppenhofer 2001: 23–27). Холістична сема, безперечно, властива більшості локативних альтернацій, але не всім їм.

Отже, хоча конструкційні моделі, безперечно, можуть пояснити явища чергування аргументів, проте як «альтернації» у буквальному значенні цього поняття розглядувані нами явища в цих моделях не існують, оскільки їх тут не пов’язує жоден особливий зв’язок. У конструкційних моделях усі реалізації, які можна утворити з тим самим дієсловом, загалом можна було б називати альтернаціями.

2.3. Узагальнювальні зауваги

Тепер слід коротко пояснити, чому всі теоретичні моделі, розглянуті тут (у розділах 2.1 і 2.2), відмовляємося класифікувати на основі деривації, тобто поділяти на дериваційні й недериваційні. Щодо генеративної та реляційної граматик, а також моделей «лексичних правил» уже зазначалося, що там дериваційні процеси

101

KRISTINA LENARTAITĖ

відбуваються на різних рівнях — у першому типі моделей безпосередньо й у синтаксисі, а в другому — опосередковано (через лексичні правила) й у семантиці. Отже, називати їх усі «дериваційними» можна лише з певними застереженнями. Натомість конструкційні моделі не слід називати «недериваційними», оскільки невизнання деривації тут радше варто розглядати як наслідок, що випливає зі значущішої ознаки цих моделей — орієнтації на мовця та випадки вживання. Як ми бачили, дериваційні підходи стикаються з багатьма проблемами, як-от напрям деривації та, загалом, доведення її існування в конкретному випадку, тому представникам конструкційних моделей важливішими видаються такі процеси, як узагальнення, що водночас дає змогу оцінити й граматичні процеси в контексті інших процесів людської ментальної діяльності.

Позиції розглянутих моделей щодо явищ діатези ми вже з’ясували, проте ще потрібно коротко наголосити, як ці моделі співвідносяться між собою. Із поданого стислого огляду, звісно, важко визначити спільні точки дотику генеративної граматики, реляційної граматики та конструкційних моделей; на рівні філософського осмислення мовних явищ вони, можливо, десь і перетиналися б, але не на рівні граматичного опису. Натомість моделі «лексичних правил» можна порівняти з конструкційними: і ті, й ті шукають причини появи різних реалізацій на семантичному рівні, тому визнають лише одноплощинні синтаксичні реалізації; і ті, й ті моделі приписують різним реалізаціям різні значення (лише моделі «лексичних правил» пов’язують ці значення з конкретним дієсловом, а конструкційні — зі значеннями різних конструкцій, що санкціонують різні реалізації). По суті, їх розрізняє те, що в моделях «лексичних правил» різні лексико-семантичні репрезентації конструкцій, що чергуються, систематично пов’язуються за допомогою лексичних правил, тоді як у конструкційних моделях різні синтаксичні репрезентації пов’язуються лише через те саме дієслово, роль якого в конструкційних моделях, порівняно з усіма іншими, значно звужена.

3. ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ

З огляду на поданий у статті огляд теоретичних моделей, які досліджували діатезні альтернації, стає зрозуміло, що всі вони по-різному розв’язують ті самі або подібні проблеми: кожне з розглянутих досліджень (а також численні інші, тут не згадані), розглядаючи досліджувані явища з різних перспектив, критикує недоліки одне одного й намагається їх виправити. Тож на завершення я коротко розгляну

102

Diatezės alternacijos iš skirtingų teorinių modelių tyrimų perspektyvos

обрану мною модель для дослідження діатезних альтернацій і спробую обґрунтувати цей вибір. Для пояснення явищ чергування вираження аргументів я застосовую універсальну аплікативну граматику Шаумяна (Shaumyan) (Universal Applicative Grammar) (Shaumyan 2006; 1987), у якій, подібно, наприклад, до лексико-функціональної граматики, зв’язок між реченнями, що чергуються, встановлюється на семантичному рівні: конструкції, що чергуються, можна пов’язати лише через зв’язок між їхніми предикатами, який визначається відповідними правилами зміни структури предиката. Отже, перше й одне з найважливіших завдань, що постають перед обраною моделлю, — довести, що структура предиката однієї з конструкцій, які чергуються, є базовою щодо структури предиката іншої конструкції.

Передусім дуже важливо звернути увагу на те, що в описі аплікативної граматики чітко розмежовуються два рівні мовних явищ — генотипний (genotype) і фенотипний (phenotype). На генотипному рівні репрезентовано істотні універсальні властивості мов світу як знакових систем. До цього рівня належать функціональні одиниці, як-от предикати й терми, а також абстрактні відношення між ними — як операторами, операндами чи модифікаторами. Явища генотипного рівня досліджує генотипна граматика, яка оперує теоретичними конструктами, сформованими на основі емпіричних даних. На фенотипному рівні описується позначення явищ генотипного рівня морфологічними, фонологічними та іншими засобами конкретної мови (Shaumyan 1987: 97, 101, Desclés, Guentchéva & Shaumyan 1985: 5). Тому й у процесі аналізу діатезних альтернацій необхідно виокремити два етапи: на генотипному рівні (тобто універсально) визначаються правила й закономірності, що регулюють ці явища, а на фенотипному рівні описуються засоби конкретних мов, за допомогою яких виражаються правила й закономірності генотипного рівня.

Зміни структури предикатів, що становлять сутність явищ діатезного чергування, на генотипному рівні можна визначити лише через зміни відношень між предикатами та їхніми термами (адже морфологічне маркування, що супроводжує ці зміни, як-от у пасивних конструкціях різних мов або, наприклад, в аплікативних конструкціях групи мов банту, уже є явищем фенотипного рівня). Оскільки такі поняття, що визначають відношення між предикатами та їхніми термами, як «суб’єкт», «прямий об’єкт» і «непрямий об’єкт», не можна вважати універсальними²⁸, для універсального визначення діатезного чергування та інших про-

²⁸ Наприклад, представники граматики ролей і референції (Role and Reference Grammar) вважають, що синтаксичні функції можна визнавати лише в тих мовах, де є

103

Kristina Lenartaitė

цесів ці поняття в аплікативній граматиці розкладаються на два класи примітивних понять: синтаксичний — клас перших, других і третіх термів — і семантичний — клас агента, пацієнса, не[агента / пацієнса]. Суб’єкт в акузативних мовах — це перший терм, що позначає «агента» в транзитивних і дитранзитивних реченнях, а в інтранзитивних — «агента / пацієнса». Прямий об’єкт в акузативних мовах — це другий терм, що позначає «пацієнса» в транзитивних і дитранзитивних реченнях. В ергативних мовах основні граматичні функції зазвичай позначаються відповідно абсолютивним та ергативним відмінками. Абсолютивом позначається перший терм, який має роль «пацієнса» в транзитивних і дитранзитивних конструкціях ергативних мов, а в інтранзитивних конструкціях — роль «агента / пацієнса». Ергативом позначається другий терм, який має роль «агента» в транзитивних і дитранзитивних конструкціях ергативних мов. Поняття «непрямого об’єкта» визначається однаково для акузативних і ергативних мов, однак семантична роль третього терма є неоднорідною («реципієнт», «бенефіцієнт», «адресат» тощо), тому його значення визначається як «не[агент / пацієнс]». Отже, непрямий об’єкт — це третій терм, який у дитранзитивних конструкціях як акузативних, так і ергативних мов має семантичну роль «не[агента / пацієнса]» (Desclés, Guentchéva & Shaumyan 1985: 3, 66–67, 79–80). Далі порівняймо такі випадки діатезного чергування в литовській мові:

їхнього незалежного існування від семантичних чи прагматичних функцій. І, спираючись на приклади таких мов, як-от ачехська (acehnese / achehnese / achinese, Північна Суматра) або yumas (Папуа — Нова Гвінея), де особлива функція аргумента в конструкції, імовірно, пов’язана з його семантичною роллю («діяч», «експерієнцер»), а не із синтаксичними властивостями, представники цієї граматики вважають, що граматичні функції суб’єкта й об’єкта не є універсальними, і зовсім не використовують їх у своєму описі. Тут запроваджуються узагальнені семантичні макроролі (macroroles), що позначають узагальнені типи аргументів, які відіграють важливі ролі в граматичній структурі, тобто подібно до аргументів логічної структури, на які граматичні правила орієнтуються передусім. Узагальнена роль агентного типу називається «діячем» (actor), а пацієнсного типу — «підданим впливу» (undergoer). Крім того, у цій граматиці виокремлюється ще один рівень організації синтаксичної структури — рівень «синтаксичної осі» (pivot). «Синтаксична вісь» виконує функцію контролера синтаксичних і семантичних процесів конструкції; наприклад, в англійській мові узгодження, пропуск кореферентного елемента та інші операції контролює один тип іменної фрази, який в інших моделях називають суб’єктом (Van Valin & LaPolla 1997: 139–141, 274–285; Foley 2007: 388–402).

104

Dia tezės alternacijos iš skirtingų teorinių modelių tyrimų perspektyvos

(36) a. Поросята обліпили свиню. b. Свиня була обліплена поросятами. (37) a. Поросята обліпили свиню. b. Свиня обліпилася поросятами.

Речення (36) становлять активну / пасивну альтернацію, а речення (37) — один із випадків альтернування вираження аргументів (пор. у розділі 1.1. альтернації вираження суб’єкта й прямого додатка); речення (36a) і (37a) є перехідними, і тут синтаксичні позиції типово корелюють із відповідними семантичними ролями: в обох реченнях у позиції першого терма, або суб’єкта, реалізовано іменник поросята, що виконує роль агенса; так само іменник свиню, реалізований у позиції другого терма, або прямого додатка, в обох реченнях виконує роль пацієнса. Натомість речення (36b) і (37b) вже є неперехідними, і тут іменник свиня, реалізований у позиції першого терма, або суб’єкта, є пацієнсом, а іменники, що мають роль агенса, — поросят (36b) і поросятами (37b) — реалізовані тут у відповідних обставинних позиціях і виконують граматичну функцію модифікатора предиката. Предикат неперехідного речення може реалізувати в позиції суб’єкта іменник із семантичною роллю пацієнса (див. наведене вище визначення), однак незвичним тут є те, що іменники із семантичною роллю агенса, які зазвичай мали б реалізуватися як суб’єкти, у реченнях (36b) і (37b) є обставинами. Розгляньмо ще такий приклад:

(38) a. Дівчинка розсипає пісок на стежці. b. Дівчинка розсипає стежку піском.

Це випадок так званих локативних альтернацій, і в реченні (38a) бачимо типовий розподіл синтаксичних позицій термів і семантичних ролей, які вони виконують: агенс (дівчинка) — у позиції суб’єкта, об’єкт, що рухається і зазнає впливу, узагальнено сприйманий як один із різновидів ролі пацієнса (пісок), — прямий додаток, а локатив (на стежці) — обставина. Натомість у реченні (38b) бачимо локатив (стежку), реалізований у позиції прямого додатка, а пацієнс (піском) — в обставинній позиції (інструмента). Отже, підсумовуючи, можемо стверджувати, що у випадку діатезних альтернацій в одному з альтернуючих речень реалізується типова конфігурація синтаксичних позицій термів і семантичних ролей, які вони виконують²⁹, тоді як в іншому (або інших) речен-

²⁹ Тут, звичайно, можуть виникнути труднощі з класифікацією семантичних ролей і критеріями їх визначення загалом. Крім того, за словами Dowty, варіювання вираження аргументів, тобто різ-

105

KRISTINA LENARTAITĖ

нях — нетипова. Нетипові реалізації термів відображають зміни семантичної структури предиката, які на генотипному рівні можна універсально визначити відповідними правилами зміни структури предиката (або, інакше кажучи, обмеженнями), встановленими на основі зміни синтаксичного статусу термів предиката й визначеними через неї (пор. Shaumyan 2006: 234–237). Отже, лише типовий розподіл синтаксичних позицій і ролей, реалізований предикатом, можна вважати безпосереднім³⁰ (наприклад, у реченнях (36a), (37a) і (38a)), а всі інші — лише вторинними й реалізованими предикатом зі зміненою семантичною структурою (пор. речення (36b), (37b), (38b)) стосовно відповідного предиката з незміненою структурою (докладніше про можливості застосування аплікаційної граматики для пояснення явищ альтернування аргументів див. Lenartaitė 2007).

Щоб універсально визначити суттєві ознаки явищ альтернування діатез, важливо абстрагуватися від явищ морфологічного рівня окремих мов, що супроводжують розглядувані процеси. Очевидно, що ані абстрактні конструкції структури аргументів Goldberg, ані тим паче конструкції Iwata, пов’язані з конкретним класом дієслів, ані, наприклад, трансформації пасивізації генеративної граматики, що передбачають операцію переміщення іменникової групи (NP movement), орієнтовану на лінійне розташування слів конкретної мови в реченні, не можуть універсально характеризувати явища альтернування діатез. Однак ґрунтовне дослідження явищ альтернування аргументів у конкретних мовах вимагає з’ясувати, як правила й закономірності, сформульовані на генотипному рівні, співвідносяться з даними фенотипного рівня. Звісно, дані досліджень фенотипного рівня конкретних мов також можна порівнювати, і тут навіть можна виявити типологічно значущі спільні риси, але універсально визначити ці явища можна лише суворо через генотипний рівень

ативне вираження аргументів у позиції суб’єкта або прямого додатка можливе тоді, коли жоден з аргументів не має прототипових властивостей агенса або прототипових властивостей пацієнса (пор. Levin & Rappaport Hovav 2005: 203). Однак у всіх випадках діатезних альтернацій конкретним термам предикатів, безперечно, можна приписати відповідні семантичні ролі (як-от у реченнях (38ab) терму пісок приписується семантична роль об’єкта, що рухається і зазнає впливу, тобто теми, яку узагальнено можна сприймати як різновид ролі пацієнса, а терму стежка — семантична роль локатива), хоча часто вони й не мають усіх властивостей, характерних для прототипу. І ці семантичні ролі залишаються незмінними, попри зміни діатези дієслова.

³⁰ Щодо співвідношення різних діатез того самого дієслова, зокрема базової діатези (basic) та її модифікацій, пор. Mel’čuk (1993: 9–10).

106

Dia tezės alternacijos iš skirtingų teorinių modelių tyrimų perspektyvos

теоретичні конструкти, як це й робиться в універсальній аплікативній граматиці.

СКОРОЧЕННЯ

APPL — аплікативний дієслівний суфікс

ASP — вид

DEAGENT — деагентивна форма

N — neutrum, середній рід

OBJ — показник узгодження (роду) з основним об’єктом

PART — participium, дієприкметник

PASS — passivum, пасивний стан

PL — pluralis, множина

PRAES — praesens, теперішній час

PRAET — praeteritum, минулий час

SG — singularis, однина

SUBJ — показник узгодження (роду) із суб’єктом

LITERATŪRA

AMBRAZAS, V., red. 1997: Dabartinės lietuvių kalbos gramatika. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

ANDERSON, J., M. 1997: A Notional Theory of Syntactic Categories. Cambridge: Cambridge University Press.

ARAD, M. 2006: The Spray-Load Alternation. In: EVERAERT & VAN RIEMSDIJK, eds., vol. 4, 2006, 466–478.

BLAKE, B., J. 1990: Relational Grammar. London: Routledge.

BRESNAN, J. 1982a: The passive in lexical theory. In: BRESNAN, ed., 1982, 3–86.

BRESNAN, J. 1982b: Polyadicity. In: BRESNAN, ed., 1982, 149–172.

BRESNAN, J., ed. 1982: The Mental Representation of Grammatical Relations. Cambridge, MA: MIT Press.

107

KRISTINA LENARTAITE

COMRIE, B. & M. POLINSKY, eds. 1993: Causatives and Transitivity. Amsterdam–Philadelphia: John Benjamins.

CHAFE [ČEJF], W., L. 2003: Značenje i struktura jazyka, Moskva: URSS.

DESCLÉS, J.-P., Z. GUENTCHÉVA & S. SHAUMYAN 1985: Passivization in Applicative Grammar. Amsterdam–Philadelphia: John Benjamins Publishing Company.

EMONDS, J. & R. WHITNEY 2006: Double Object Constructions. In: EVERAERT & VAN RIEMSDIJK, eds., vol. 2, 2006, 73–145.

EVERAERT, M. & H. VAN RIEMSDIJK, eds., 2006: The Blackwell Companion to Syntax, vols. 1–5. Malden–Oxford–Victoria: Blackwell Publishing.

FOLEY, W. 2007: A typology of information packaging in the clause. In: SHOPEN, ed., vol 1, 2007, 362–446.

GIVÓN, T. 1979: On understanding grammar. New York: Academic Press.

GOLDBERG, A., E. 1995: Constructions: A Construction Grammar Approach to Argument Structure. Chicago: University of Chicago Press.

GOLDBERG, A., E. 2006: Constructions at work: The nature of generalization in language. Oxford–New York: Oxford University Press.

HOLVOET, A. 2003: Aktualiosios skaidos problemos. In: HOLVOET & JUDŽENTIS, red., 2003, 79–98.

HOLVOET, A. 2009: Argumentų hierarchijos ir gramatinės funkcijos. In: HOLVOET & MIKULSKAS, red., 2009, 1–36.

HOLVOET, A. 2009: Difuziniai subjektai ir objektai. In: HOLVOET & MIKULSKAS, red., 2009, 37–68.

HOLVOET, A. & A. JUDŽENTIS, red. 2003: Sintaksinių ryšių tyrimai. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. (Lietuvių kalbos gramatikos darbai, 1.)

HOLVOET, A. & R. MIKULSKAS, red. 2009: Gramatinių funkcijų prigimtis ir raiška. Vilnius: Vilniaus universitetas & Asociacija „Academia Salensis“. (Acta Salensia, 1.)

HOLVOET, A. & L. SEMĖNIENĖ, 2004: Rūšies kategorija: mediumas ir pasyvas. In: HOLVOET & SEMĖNIENĖ, red., 2004, 35–60.

108

Diatezės alternacijos iš skirtingų teorinių modelių tyrimų perspektyvos

Holvoet, A. & L. Semėnienė, red. 2004: Gramatinių kategorijų tyrimai, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. (Lietuvių kalbos gramatikos darbai, 2.)

Iwata, S. 2005: Locative alternation and two levels of verb meaning. Cognitive Linguistics 16–2, 355–407.

Iwata, S. 2008: Locative Alternation: A Lexical-Constructional Approach. Amsterdam–Philadelphia: John Benjamins Publishing Company.

Jablonskis, J. 1997: Lietuvių kalbos gramatika, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

Jackendoff, R. 1990: Semantic structures. Cambridge MA: MIT Press.

Kageyama, T. 2006: Property description as a voice phenomenon. In: Tsunoda & Kageyama, eds., 2006, 85–114.

Kaplan, R., M. & J. Bresnan 1982: Lexical-Functional Grammar: A formal system for grammatical representation. In: Bresnan, ed., 1982, 173–281.

Keenan, E. L. & M. S. Dryer 2007: Passive in the world’s languages. In: Shopen, ed., vol. 1, 2007, 325–361.

Klaiman, M. H. 1991: Grammatical voice. Cambridge: Cambridge University Press.

Kroeger, P. R. 2004: Analyzing Syntax: A Lexical-Functional Approach. Cambridge: Cambridge University Press.

Kroeger, P. R. 2005: Analyzing Grammar: An Introduction. Cambridge: Cambridge University Press.

Lenartaitė, K. 2007: Lietuvių kalbos argumentų raiškos alternacijos ir aplikacinės gramatikos priemonės joms aiškinti. Acta Linguistica Lithuanica 57, 17–44.

Lenartaitė, K. 2009: Tiesioginiai objektai ir ditranzityvinių konstrukcijų klausimas lietuvių kalboje. In: Holvoet & Mikulskas, red., 2009, 69–98.

Levin, B. 1993: English Verb Classes and Alternations: A Preliminary Investigation. Chicago–London: University of Chicago Press.

Levin, B. & M. Rappaport Hovav 2005: Argument Realization. Cambridge: Cambridge University Press.

109

Kristina Lenartaite

Malchukov, A., M. Haspelmath & B. Comrie 2007: Ditransitive constructions: a typological overview. http://email.eva.mpg.de/~haspelmt/Ditransitive.html

Matthews, P., H. 2007: The Concise Oxford Dictionary of Linguistics. Oxford–New York: Oxford University Press.

Mel’čuk, I. 1993: Voice: Toward a rigorous definition. In: Comrie & Polinsky, eds., 1993, 1–46.

Michaelis, L. & J. Ruppenhofer 2001: Beyond Alternations: A Constructional Model of the German Applicative Pattern. Stanford: CSLI Publications.

Perlmutter, D., M. & P. M. Postal 1986: Toward a universal characterization of passivization. In: Perlmutter, ed., 1986, 3–29.

Perlmutter, D. M. & P. M. Postal 1986: Some proposed laws of basic clause structure. In: Perlmutter, ed., 1986, 81–128.

Perlmutter, D., M., ed. 1986: Studies in Relational Grammar 1. Chicago–London: The University of Chicago Press.

Pinker, S. 1989: Learnability and Cognition: The Acquisition of Argument Structure. Cambridge MA: MIT Press.

Rappaport, M. & B. Levin 1988: What to do with theta-roles. In: W. Wilkins, ed., Syntax and Semantics 21: Thematic Relations. New York: Academic Press, 7–36.

Rappaport, M. & B. Levin 2008: The English dative alternation: The case for verb sensitivity. Journal of Linguistics 44, 129–167.

Radford, A. 2002: Transformational Grammar. Cambridge: Cambridge University Press.

Shaumyan, S. 1987: A Semiotic Theory of Language. Bloomington–Indianapolis: Indiana University Press.

Shaumyan, S. 2006: Signs, Mind and Reality: A Theory of Language as the Folk Model of the World. Amsterdam–Philadelphia: John Benjamins.

Shopen, T., ed., 2007: Language Typology and Syntactic Description. Vol. 1: Clause Structure. Cambridge: Cambridge University Press.

110

Diatezės alternacijos iš skirtingų teorinių modelių tyrimų perspektyvos

SILVERSTEIN, M. 1976: Hierarchy of features and ergativity. In: R. M. W. DIXON, ed., Grammatical Categories in Australian Languages. Canberra: Australian Institute of Aboriginal Studies, 112–171.

TSUNODA, T. & T. KAGEYAMA, eds., 2006: Voice and Grammatical Relations. Amsterdam–Philadelphia: John Benjamins.

VAN VALIN, R. D. & R. J. LAPOLLA 1997: Syntax: Structure, Meaning and Function. Cambridge: Cambridge University Press.

Kristina Lenartaitė

Lietuvių kalbos institutas

P. Vileišio 5, LT-10308 Vilnius

[email protected]

111