VÁCLAV BLAŽEK

Masaryk University

Сфера наукових досліджень: індоєвропейські студії, зокрема слов’янські, балтійські, кельтські, анатолійські, тохарські, індоіранські мови; фіно-угорські мови; афразійські мови; етимологія; генетична класифікація; математичні моделі в історичній лінгвістиці.

DOI: https://doi.org/10.35321/all81-03

ВОЛГА — ПЕРША РІЧКА ЄВРОПИ

Волга — перша річка Європи

Щоб не було розбрату Між вільними людьми, Волго, Волго, рідна мати, На, красуню візьми!

«Щоб вічно панував мир У цій вільній і хоробрій громаді, Волго, Волго, матінко Волго, Зроби цю красуню могилою!»

Дмитрий Николаевич Садовников^¹ у 1883 році

АНОТАЦІЯ

У цьому дослідженні підсумовано всі назви Волги та, де це можливо, їх розглянуто в ширшому контексті першоджерел, наведених у додатку. Друге завдання — огляд і обговорення наявних етимологій. Третя мета полягає в тому, щоб запропонувати нові рішення, якщо наявні недостатньо переконливі. Нарешті, сформульовано деякі загальні висновки.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: річка, Волга, гідронім, етимологія.

^¹ Доступно за адресою: <https://en.wikipedia.org/wiki/Stenka_Razin> [дата звернення 01.11.2019].

52

Acta Linguistica Lithuanica LXXXI

Volga – the First River of Europe

АНОТАЦІЯ

Це дослідження узагальнює всі назви річки Волги, наскільки це можливо, у ширшому контексті першоджерел, наведених у додатку до статті. Друга мета дослідження — вивчити й обговорити наявні етимології, третя — запропонувати нові рішення, якщо наявні не є достатньо переконливими. Наприкінці статті сформульовано загальні висновки.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: річка, Волга, гідронім, етимологія.

Завдовжки 3 534 км (до створення системи водосховищ — 3 693 км) і з площею басейну 1 380 000 км² річка Волга є найбільшим водотоком Європи, найзахіднішою великою річкою Євразії та найбільшою безстічною річкою світу. Для таких довгих річок характерно мати кілька назв у різних мовах. Наведені нижче сім гідронімів, розташованих в алфавітному порядку, буде докладно проаналізовано як з етимологічного погляду, так і з погляду семантичної мотивації.

1. Ἀράξης

1.0. Геродот [1.201–202] (бл. 450 р. до н. е.) згадував Ἀράξης як річку, порівнянну з Істром, тобто Дунаєм, або навіть більшу за нього. Ця Аракс мала текти через 40 рукавів, але лише один із них впадав у Каспійське море. У її дельті нібито були острови розміром із Лесбос (1 630 км²). Цей опис може стосуватися лише Волги (первісна довжина — 3 693 км; площа басейну — 1 380 000 км²; стік біля Астрахані — 8 060 м³/с; дельта Волги складається приблизно з 500 рукавів^² на площі 27 224 км²), а не річки Ἀράξης, відомої в сучасній вірменській як Araks, турецькій, перській і курдській — як Aras, азербайджанській — як Araz (1 072 км; 102 000 км²; стік у гирлі, де вона впадає в Куру, — 285 м³/с), що бере початок поблизу міста Ерзурум у Східній Туреччині, у тій самій місцевості, що й витік

^² Доступно за адресою: <https://earthobservatory.nasa.gov/images/5650/volga-river-delta> [дата звернення: 01.11.2019].

Straipsniai / Articles

53

VÁCLAV BLAŽEK

Євфрату³. Цю Аракс описували як стрімку, але вузьку річку⁴, що суперечить опису Геродота.

1.1. «Стрімкий потік» може бути переконливою мотивацією назви цієї коротшої та швидшої річки, що бере початок на схилах гір заввишки понад 3 000 м; традиційно її пояснюють за допомогою вірменських слів arag, erag «швидкий, стрімкий» (пор. Tomaschek 1895, с. 404), яке саме має іранське походження; пор. парфянське (турфанське) rg «швидкий, стрімкий», авестійське rayu- «легкорухливий, прудкий» (Olsen 1999: 868; Bailey 1979: 359). Початковий голосний є типовим для вірменської протезою перед запозиченнями з r̥-⁵. Додамо, що в класичних вірменських джерелах річка мала назву Erask‘, тоді як у старогрузинській мові — Rakšī⁶, іще без початкового голосного.

1.2. Якщо Геродот справді описував Волгу під назвою Ἀράξης, етимологія зі значенням «стрімкий» непридатна, оскільки витік Волги розташований лише на висоті 228 м, а з огляду на довжину русла, первісно майже 3 700 км, течія надзвичайно повільна. У такому разі назву річки можна було б пояснити іранським *a-raxsa- «нешкідливий»; пор. знахідний відмінок однини молодоавестійської мови (основа на ā?)

³ Про це вже знав Помпей у 68 р. до н. е., як свідчить Плутарх у життєписі Помпея [33.1: Πομπήιος δὲ εἰς Ἀρμενίαν ἐνέβαλε τοῦ νέου Τιγράνου καλούντος αὐτόν ἤδη γὰρ ἀφειστήκει τοῦ πατρός, καὶ συνήντησε τῷ Πομπήιω περὶ τὸν Ἀράξην ποταμόν, ὃς ἀνίσχει μὲν ἐκ τῶν αὐτῶν τῷ Εὐφράτῃ τόπων, ἀποτρεπόμενος δὲ πρὸς τὰς ἀνατολὰς εἰς τὸ Κάσπιον ἐμβάλλει πέλαγος, «Тоді Помпей вторгся до Вірменії на запрошення молодого Тиграна, який уже повстав проти батька й зустрів Помпея біля річки Аракс; вона бере початок у тих самих місцях, що й Євфрат, але повертає на схід і впадає в Каспійське море» (Plutarch 1917: Pompey. – Plutarch’s Lives, with an English Translation by Bernadotte Perrin. Cambridge (MA): Harvard University Press – London: Heinemann, 1917). Доступно за адресою: <http://data.perseus.org/citations/urn:cts:greekLit:tlg0007.tlg045.perseus-grc1:33.1-[accessed 01.11.2019]; <http://data.perseus.org/citations/urn:cts:greekLit:tlg0007.tlg045.perseus-eng1:33.1> [дата звернення: 01.11.2019].

⁴ Пор. Вергілій: Aeneid 8.728: pontem indignatus Araxes «Аракс, обурений тим, що його перекинули мостом». Див. також статтю Araxes в Encyclopaedia Iranica, Vol. II, Fasc. 3 (1986), pp. 268–271, автор W. B. Fisher (& C. E. Bosworth). Доступно за адресою: <http://www.iranicaonline.org/articles/araxes-river> [дата звернення: 01.11.2019].

⁵ Пор. вірменське aroy̌r «латунь» та < іранське *rauða-; пор. маніхейське середньоперське rwy, зороастрійське середньоперське lwd «мідь, латунь»; вірменське erang «колір» і маніхейське середньоперське rng; санскритське raṅga- «колір, барвник»; вірменське erak «вена» і зороастрійське середньоперське rk’ у тому самому значенні тощо (Olsen 1999: 869, 879).

⁶ W. B. Fisher, C. E. Bosworth. Доступно за адресою: <http://www.iranicaonline.org/articles/araxes-river> [дата звернення: 01.11.2019].

54

Acta Linguistica Lithuanica LXXXI

Volga – the First River of Europe

raxsam «шкода» [Vištāsp Yašt 2.127; переклад James Darmstetter^⁸]. Подібну семантичну мотивацію було використано, наприклад, для Тихого океану.

1.3.1. Серед гідронімів назви, мотивовані кольорами, трапляються відносно часто. Перспективним кандидатом може бути іранське *raxšā- «темного кольору», хотаносакське > Khotanese rraša «темного кольору», согдійське rγš «гнідий кінь», перське raxš «суміш червоного й білого, між чорним і бурим» >, ваханське rakš «сірий, коричневий» (Steblin-Kamenskij 1999: 292), курдське raš «чорний, темний» (Bailey 1979: 362; Cabolov 2010: 194). Відкритим залишається питання про тлумачення початкового голосного. Найпростішим розв’язанням було б заперечне *a-, тобто *a-raxšā- = «не темний». Але було б досить дивно, якби замість цього безпосередньо не вживалося якесь слово на позначення світлого кольору. З іншого боку, принаймні середню течію Волги називали «чорною» (див. нижче).

1.3.2. Інша можливість — складне слово *ha-raxšā- «цілком темний», пор. авестійське ha- «разом», хотаносакське ha «усе» (ESI] 3: 345–353; Bailey 1979: 438).

1.3.3. Третя можливість — складне слово *āh-raxšā- «темне гирло», пор. авестійське āh-, хотаносакське āha- «гирло» (Bartholomae 1904: 345, 351, 357; Bailey 1979: 29–30; ESI] 1: 303–304). Гіпотетичне значення «темне гирло» могло б, імовірно, відображати той факт, що в дельті Волги є нафтові родовища^⁹.

1.3.4. У принципі, можна також припустити, що Геродот поєднав два квазіомонімічні гідроніми: один із початковим голосним, що відображає «вірменський протез» (Araks/Ars/Araz; у минулому Eraskʿ, але давньогрузинське Rakšī), а другий — без нього (*Raxsaor *Raxšā-; можливо, Волга). Наслідком стало вирівнювання, що привело до форми *Araxšā з аналогічним початковим a-.

2. *As(a)tEl > Ἀσστὴλ/Ἄσσατὴλ ~ Ἀττίλας ~ Ἄτελ ~ Τίλ ~ Ätil

2.0.1. Візантійські джерела (у хронологічному порядку; див. Moravcsik 1958: 78–79): Ἀττίλας … річка у Земарха, бл. 570 р. (передано через Менандра Протектора) Τίλ … річка у Феофілакта Сімокатти, Historiae, написаній бл. 630 р. про події кінця ^6ᵗʰ століття Ἄτελ … річка у Феофана Сповідника (†818), Chronicle (284–813 рр. н. е.; приблизно бл. 680 р.)

^⁷ Доступно за адресою: <http://titus.fkidg1.uni-frankfurt.de/texte/etcs/iran/airan/avesta/avest.htm> [дата звернення: 01.11.2019].

^⁸ Доступно за адресою: <http://www.avesta.org/fragment/vytsbe.htm> [дата звернення: 01.11.2019].

^⁹ Доступно за адресою: <https://earthobservatory.nasa.gov/images/5650/volga-river-delta> [дата звернення: 01.11.2019].

Straipsniai / Articles

55

VÁCLAV BLAŽEK

Ἄσθηλ... річка й фортеця в Хозарії у візантійських географічних повідомленнях VIII^th ст.

Ἀσατήλ... єпископська кафедра в Хозарії, згідно з одним паризьким рукописом (бл. 800 р.?)

Ἄτηλ... річка у Костянтина Багрянородного (перша половина X^th ст., про IX^th ст.)

Ἀτελκούζου... місцевість, де за часів Костянтина жили печеніги (там само)

Ἐτέλ καὶ Κουσού... місцевість, де раніше жили тюрки (= угорці), а пізніше — печеніги (там само).

2.0.2. Вірменські джерела (Pritsak 1956: 407): Et‘il у «Географії» Псевдо-Мовсеса Хоренаці в копії Ананії Ширакаці (бл. 700 р. н. е.). At‘l у Григора Акнського (†1333).

2.0.3. Джерела, записані єврейським письмом (Gaster 1899: 67, § 34.14): Htl {חטל} у «Йосиппоні» (бл. 900 р. н. е.).

2.0.4. Джерела, записані арабським письмом (Marquart 1929: 96; Pritsak 1954: 407–408): Itil в Ібн Руста (бл. 903) та аль-Мукаддасі (996) Ātl & Ʀtl в Ібн Фадлана (922) ʔIṭl в аль-Балхі (†934) Iṭil в Істахрі (середина X ст.) та Ідрісі (1157) ʔātil в Ібн Хаукалі (977/8) Ātil у Махмуда Кашгарі (бл. 1070) та Марвазі (1120) ʔatal в Абу Хаміда аль-Андалусі аль-Ґарнаті (1080–1170) Itil у Якута (†1229) Ītīl у Джувайні (†1283) Ṣdīl у «Шаджарат аль-атрак» (бл. 1457) Ṣadl в аль-Ісфахані (бл. 1509) Ṣadal or Ṣadil у «Дербенд-наме» тощо.

2.0.5. Записи європейських мандрівників XIII ст.: брат Ріхард Ethyl; Рубрук Etilia, Ethilia, Edilia; Марко Поло Edilia; Бенедикт Поляк Ethyl (Gombocz 1917: 183; Pritsak 1956: 409).

2.0.6. Гідронім засвідчений у тюркських мовах від XI^th ст. (Махмуд Кашгарі), а в монгольських мовах — від XIII^th ст. («Таємна історія монголів»): караханідське Etil «назва річки, можливо, Волга» [Махмуд Кашгарі, XI ст.; легенда про Огуз-кагана XIII ст.] (DTS 187), чагатайське Ātil, Ādil «Волга», Ak–Ādil «Кама», досл. «Біла Ādil», казахське й ногайське Edil, телеутське Ädäl, башкирське Idal «Волга», казансько-татарське Izal, Idal «Волга», Kara Idal «Волга» =

56

Acta Linguistica Lithuanica LXXXI

Volga – the First River of Europe

«Чорний Idal» на противагу Ak Idal «Кама»^¹⁰ = «Білий Idal»; чуваське ADăl «Волга», Šură-ADăl «Кама», досл. «Білий ADăl» (Gombocz 1917: 183; Radlov I: 842, 857, 1509; Räsänen 1969: 52). Пізніше іноді в апелятивній функції: чагатайське ädil «річка, потік», зменш. ädil-ča & ădil-čik «ручаїна», казансько-татарське idal «велика річка» (> мансійське eĕtl «морська вода») на противагу idal-čäk «ручаїна» (Pritsak 1956: 415).

Середньомонгольське Idil «річка Волга» [Secret History of Mongols, §§ 262, 270], Ežil «місто, зруйноване монголами» [Secret History of Mongols, § 274], калмицьке Idžl (mörn) «Волга (річка)» (Ramstedt 1935: 205).

Можна було (або можна) запропонувати такі етимології чи етимологічні коментарі:

2.1. Klaproth (1826) розрізняв ’Aṭṭílas «Волга» (с. 117) і Tíl «Кама» (с. 274), приписуючи останній значення «чорний» (с. 268). Виходячи зі своєї концепції зв’язку між давніми аварами та сучасними аварами з Дагестану, він зіставив гідронім з андійським dir, однак слово «чорний» в андійській має бути b-ečedir, крім того, карати b-ečetiro-b, гунзибське çədilu, бежтинське çodolo тощо (Klimov & Xalilov 2003: 354; за NCED 556, андійське -dir є словотворчим суфіксом). Щодо означення «чорний» пор. Pritsak (1956: 411), який посилається на Historiae Феофілакта Сімокатти [258.9]: (написану близько 630 року, наприкінці ^6ᵗʰ століття), де

там, де протікає річка Тіл, яку тюрки звикли називати Чорною <ἔθος>

«де протікає річка Тіл, яку тюрки звикли <zu>називати<> «Чорною»»

(див. Haussig 1953: 283, 287),

а також поширене тюркське позначення Волги як «чорної» — Qara Idil або Qara Itil. Pritsak (1956: 411) тлумачив його як «великий», подібно до назви Qara Mö́ren, якою Рашид ад-Дін (†1318) називав Хуанхе.

2.2. Haussig (1953: 426) реконструював форму ’Aστıλ як *’As-Til = *«річка ’Ασιοι», де форму Tíl зафіксував Феофілакт Сімокатта (ще Abel-Rémusat 1820, 320 ототожнював Tíl з річкою Волгою). Однак Haussig не зміг навести жодного свідчення того, що Tíl мало апелятивне значення «річка» vel sim. не лише в тюркських мовах.

2.3. Pritsak (1956: 404–419; 1982: 444) аналізував як особове ім’я та назву річки ’Aттíλας, так і назву річки ’Aστıλ, вважаючи їх гіпотетичним давньоболгарським складним словом із компонентів *as «великий, старий» і *til «море», тобто «океанічний = всесвітній {правитель}» (пор. монгольський титул Dalaj-in Qa’an з його тюркським перекладом Talui-nuŋ Xanï — див. Pelliot 1923: 24–25: ‘le khan océanique’; Pritsak

^¹⁰ Крім того, Каму казанські татари називали Čölmen-Idal, тобто «річка пустки»; пор. чуваське čolma і давньоболгарське Čölmän-Itıl (Tomaschek 1889: 33), а також давньотюркське çöl, казахське śöl тощо — «степ, пустка» (Räsänen 1969: 117).

Straipsniai / Articles

57

VÁCLAV BLAŽEK

1956: 417), із засвідченнями в таких тюркських формах: чуваське as-lă «грубий, шляхетний»¹¹, чагатайське äs-li «великий, сильний», давньоуйгурське, середньотюркське äs-ki «старий» тощо (Räsänen 1969: 50), а також давньотюркське talüy «море», давньоуйгурське taluj «море» або «озеро», сари-уйгурське talej, tali, tali «озеро, море, океан» тощо (Räsänen 1969: 130; Clauson 1972: 502). Цей термін міг мати китайське походження, якби був адаптацією китайської назви річки 大漠 dà(i)lěi¹² < Late Middle Chinese *tha(i)lɣjʹ < Early Middle Chinese *daʾlwiʹ or *dajhlwiʹ (Hirth 1895: 18). Однак сумнівно, що це китайське запозичення могло перетворитися на компонент Tíl уже в VI ст. Імовірнішою є інша думка Pritsak: Tíl відповідав чуваському гідроніму TilĚe (> Russian Tel’ca), де останній склад відображав тюркський демінутивний суфікс *-čǎ/*-čě. Pritsak (1956: 410–412) виявив той самий корінь у доволі загадковій назві річки Qara Tíl у басейні Сирдар’ї, наведеній Nizām ad-Dīn (†1404); альтернативна назва Qara Tal трапляється в «анонімного автора Іскандера» 1414 року. Ще одна Qara Tal, за свідченням Ḥudūd al-ʿĀlam, впадала в озеро Балхаш. Реальне апелятивне вживання кореня *til-/*tíl виявив Pritsak (1956: 413) лише в тунгуських мовах: евенкійське tilkan «повінь», евенське ṭilqa, ульчське čílčan, нанайське čílqā — те саме значення, а також дієслова евенкійське tilka-, евенське ṭilqən-, ульчське čílčan-, нанайське čílqa- «розливатися, хлюпати» (Cincius 1977: 180–181). В EDAL його зіставлено з тюркським *d(i)äl(i)- «розливатися» > давньоуйгурське, караханідське taš-, туркменське dāš-, киргизьке, татарське taštĭ-, якутське tahij тощо, те саме значення, а також ойратське tašṭin «повінь» (Räsänen 1969: 466; Clauson 1972: 559; ESTJ 3: 169–170), і монгольським *čilga- / *čal-gi- «розливатися» > письмово-монгольське čilga-, čalgi-, халхаське calgi-, ордоське čal-gi-, бурятське salgĭ-, šalšagana-, šald. Чуваський гідронім Til і його центральноазійські відповідники Tíl / Tal можна пов’язати з тюркським *d(i)äl(i)- «розливатися». У такому разі гідронім Ἀστῆλ можна розкласти як давньоболгарський композит *as-tiál «надмірно розливний» або «{річка, що спричиняє} великі повені».

Note: It is necessary to mention that Eugene Helimski (2000, 2004; plus Evgenij Xelimskij 2000, 2003) tried to present arguments about a Tungusic component in language(s) of the Avar Kaganat. It is natural to add the Tungusic candidate for the first component *asof the hydronym Ἀστῆλ etc. It could be

¹¹ Pritsak (1956: 414) tried to identify the component *äsin the Hunnic name Έσκάμ = *äs-kam “great priest”, and in the name of the Khazarian majordomus, called ʾaštarḥān (Ṭabarī), i.e. “great tarxan”, or rāštarḥān (Yaʿqūbī), with the first Arabic component raʾs “head; top; leader”, i.e. *“over-tarxan”. He added, the same etymology could be ascribed to the city-name Astraxán, although it was known only from the 14ᵗʰ cent.

¹² 大 dà, dài «великий, значний, широкий, глибокий» < Late Middle Chinese *thaʾ, *thajʹ < Early Middle Chinese *daʾ, *dajh & 濁 lěi «назва річки» < Late Middle Chinese *lyjʹ < Early Middle Chinese *lwiʹ (Pulleyblank 1991: 69, 185).

58

Acta Linguistica Lithuanica LXXXI

Volga – the First River of Europe

тунгуський корінь *as- «дуже; багато» > удегейське asahᶦ «дуже», ульчське asir те саме, нанайське asō, asor «не дуже», маньчжурське asi, asuru «дуже; багато, значно, часто» (Cincius 1975: 54–55). Композит *as(V)til означав би *«{річка, що спричиняє} дуже {великі} повені», тобто майже те саме, що й давньоболгарське тлумачення.

2.4. Axmetjanov (2001: 76) виводив форми типу караханідського Etil з *ertil, можливо, через *ettil, і пропонував таке саме походження, як у гідроніма Irtyš; за його версією, ця назва походить від дієслова, засвідченого в давньоуйгурській, куманській і шорській мовах ert-, хакаській і чуваській irt-, якутській irdě- «проходити» (Räsänen 1969: 46).

2.5. Якщо врахувати форму ’Αστῆλ, можна запропонувати альтернативне тюркське пояснення, засноване на гіпотетичному композиті *ast^¹³–(h)ȫl^¹⁴ «нижня вологість», який можна було б віднести до дельти Волги.

2.6. Альтернативно, форма ’Αστῆλ дає змогу припустити ранній угорський композит, що складається зі староугорського (1055 р. н. е.) azaa, azah «річка, струмок» (UEW 3) ~ ‘fehe rea’, сучасного угорського (діал.) aszó «промоїна, тимчасове русло; суха долина» (EWU I: 54), «долина, низина; долина, де в дощові періоди та під час весняного танення снігу тече невеликий струмок, але в інший час сухо» (UEW 3); а також угорського tele (уперше засвідчене 1372 року), tel, діал. telle «повний, наповнений», tel- «ставати повним, наповнюватися», teljes, архаїчне teles «цілий, повний, загальний, завершений; повний», töl-t «(про рідину) лити, наливати, (про напої) розливати; наповнювати, доливати» (EWU II: 1497–1500; UEW 518: разом із мансійським Tᵊ täwl, пермським tayla та хантийським Vj. O tel «повний» виводяться з фінно-угорського *tälk³ або *täwdę).

Гіпотетичний композит asz(a)tele міг означати «долина, повна {води}» або «річка, повна {води}».

Примітка 1: Constantine Porphyrogenitus також зафіксував композит Ἀτελκούζου [§ 38.30], пояснений як місцевості, де за його часів жило плем’я печенігів. Згодом він з’явився у словосполученні Ἐτελ ^{{ποταμός} καὶ¹⁵}

¹³ Туркменське, кримськотатарське, кримсько-караїмське, каракалпацьке, уйгурське ast, узбецьке åst, киргизьке, татарське as(t), башкирське aş(t)/aθ(t) «нижче» (Sevortjan 1974: 195–196); пор. караханідське (XI ст.) astīn «під, нижче», (XIII ст.) astındaɣı «розташований нижче», чагатайське ast(i) «під», куманське astında «під» тощо (Clauson 1972: 242).

¹⁴ Пра-тюркське *(h)ȫl > давньотюркське (маніхейське), давньоуйгурське (буддійське) (обидва VIII ст.) ȫl «вологий» (про землю), караханідське öl [Maḥmūd Kašġari: Qutadğu Bilig] «вологий, мокрий», середньотюркське öl (Sanglax) те саме, (Payet de Courteille) «болото», чагатайське (XV ст.) öl «вологий», також уживане щодо darya «моря», турецьке öl «вологий, мокрий», османське öl «калюжа», туркменське öl, діал. hȫl «вологий, мокрий», халаджське hēl, hēl, киргизьке öl, каракалпацьке hȫl, узбецьке hul — те саме, уйгурське hȫl «сирий, вологий», хакаське öl «вологий, мокрий», шорське ül, ойратське ül, тувинське, тофаларське öl, якутське üöl «вологий, мокрий», чуваське vile — те саме (Räsänen 1969: 371; Clauson 1972: 124; Sevortjan 1974: 524–525).

¹⁵ Marquart (1903: 33, fn. 3) explained the conjunction as a mistake of a copist, who thought that Κουζού was an alternative name for Ἐτελ.

Straipsniai / Articles

59

VÁCLAV BLAŽEK

Kουζού [§ 40.24], що було докладніше пояснено так: «місце, де раніше перебували тюрки (= угорці), називають за назвою річки, що протікає через нього, Етель і Кузу, а тепер там живуть печеніги» (переклад Дженкінса). Менгес (1944–1945: 259) вважав, що цей термін позначав або іншу річку, або став апелятивом. Услід за Цойсом (1837: 751) Маркварт (1903: 33) припускав, що слово Kουζού було відповідником грецького μεσοποταμία, вбачаючи в Kουζού угорське köze (3-тя особа однини присвійної форми від köz «центр, середина»), яке також уживалося в угорських назвах округів, наприклад Szamos-köz, Mura-köze, Rába-köze. Угорське köz можна вивести з фінно-угорського *kütz (UEW 163; EWU II, 827) ~ *kütï «середина» (Sammallahti 1988: 544).

Примітка 2: Мюлленгофф (1906: 75) припускав, що гідронім Δάϊς [Ptolemy 6.14.2,4,5], Δαϊχ [Zemarchus], Γεϊήχ [Constantine Porphyrogenitus 37.2], пізніше Jajïk, пор. чуваське Jejăk, казахське Žajyk, від 1775 року відома як Ural River (Vasmer IV: 551–552), могла мати уральське походження; він пов’язував її з уральським *joke «річка» (UEW 99) ~ *jukă (Sammallahti 1988: 537), хоча зазвичай припускали тюркську етимологію (пор. Menges 1944–1945: 260, де зіставлено турецьке jaj-yк «розширений, відкритий», дієприкметник минулого часу пасивного стану від jaj- «розширювати», тувинське čat-, середньотюркське [MK] jad-, давньоуйгурське jad-; однак алтайське d’ajɣ «повінь», тувинське čajɣ «потоп, злива» семантично ближчі до назви річки й не можуть походити від загальнотюркського *jad-, а лише від *jāj-, продовженням якого в тувинській є čaj- «гойдатись, качати». Алтайське d’aj- означає «виходити з берегів, затоплювати, розливатися (про річку)» — див. ESTJ 1989: 76–77).

3. УЛ

3.0. Марійська: KB Jăl, В Jul, U Ju·l-lǝt Wolga (Wichmann 1953: 54, #264); східномарійська Jul (Paasonen 1948: 29).

3.1. Паасонен (1926: 38) пов’язував гідронім із хантійським діалектом Конди i̯atpз «джерело, витік», i̯atpo·ŋ «гирло струмка, що витікає з джерела», юганським i̯aLpa «невеликий бурхливий струмок, потік». Останній склад пояснив Тойвонен (1933: 382–383).

3.2. Маркварт (1929: 96) припускав, що цей марійський гідронім був запозичений із його чуваського відповідника A̯Dăl через *A̯jol. Однак такому розвиткові немає аналогій серед чуваських запозичень у марійській.

3.3. Найімовірнішим видається розв’язання Сінора (1964: 1–8), який виводив марійське Jul «Волга» з тюркського *jul «потік, струмок, джерело», пор. > давньоуйгурське yuul «гірський струмок, джерело», караханідське jul, jul «струмок», ойратське, саларське jul,

60

Acta Linguistica Lithuanica LXXXI

Volga – the First River of Europe

койбальське jul «струмок, гірський потік», хакаське čul «струмок», чуваське š́wəl «джерело» (Räsänen 1969: 209–210; Clauson 1972: 917–918; Sevortjan 4, 244; DTS 277).

3.4. Татарське, башкирське jul «дорога, шлях» проти давньотюркського jol у тому самому значенні тощо (Räsänen 1969: 205–206; Sevortjan 4: 217–219). Зокрема, Волга з доісторичних часів була головною транспортною магістраллю, що сполучала російську Північ із причорноморсько-каспійськими степами. Щодо зв’язку між значеннями «дорога» і «річка», показові семантичні паралелі можна знайти в кушитських і чадських мовах, а саме: північнокушитська: беджаське lagi ж. р., мн. -a «стежка, шлях, протоптана доріжка» (Roper); східнокушитська: сомалійське laag «водний канал», байсоське lága «берег річки» (Hy); оромо-мачське laga «річка», lage «долина» (LVS); > високогірне східнокушитське *laga «річка» (Hudson 1989: 124); консо lak-a «рівнина, зовнішній простір», дірайта lak «місце, незайняте місце, кімната, простір» (B1), пор. Sasse 1982: 131; південнокушитська: квадзаське lagalako «стежка, дорога» (Ehret); центральночадська: вамдіуське làgu, маргійське lagù, західномаргійське lakù, кілбаське làkù «дорога» (Kraft 1981: 73, 93, 112, 122).

4. Лύκος

4.0. Геродот [4.123] згадував чотири великі річки, що текли з країни фіссагетів через пустельну місцевість, а далі — у землі меотів і впадали в озеро, яке називали Меотидою; їхні назви — Лік, Оар, Танаїс, (С)иргіс. Томашек (1889: 32) припускав, що Лік можна ототожнити з Яїком (нині річка Урал) або верхньою течією Волги, тоді як Оар мав би відповідати її нижній течії.

4.1. Принаймні опосередковано Томашек (1889: 32–33) пов’язував назву річки Λύκος із удмуртським гідронімом Jug, а також L’ug, російський відповідник якого Belaja є притокою Ками. Він виводив його з удмуртського малмижського ju·g-ak, прислівника зі значенням «пекло, світлий, ясний», малмижсько-уржумського l’u·g-ak, d’ug-ak «раптом і світлий»; сарапульського, малмижського, єлабузького jugit, єлабузького, малмижсько-уржумського l’ugit, уфимського d’ugit — прикметника зі значенням «світлий, ясний» тощо (Wichmann 1987: 82). Комі jugid «світло (ім., прикм.), блискавка», jug «блискавка», jugör «промінь, світло», jugδini «світлішати, освітлювати» (KESK 334). Це пояснення, безсумнівно, задовільне для гідроніма Jug/L’ug, але його важко застосувати до Λύκος. Причина полягає в історичній фонетиці: початкові удмуртські l’- і d’- є вторинними варіантами j, а пермському медіальному -g відповідає марійське й мордовське -ŋg- < ФУ *-ŋk- (пор. KESK 14). Пермському кореню *jug регулярно відповідають марійські jongəštas «прояснюватися», jongədo «просторий» (KESK 334; Paasonen 1948: 27).

4.2. Можливо, перспективніше припустити мотивування, що випливає з того, що Λύκος протікав через пустельну місцевість, описану Геродотом. Пор. також казанськотатарське Čölmən–Idal «Кама», тобто «річка пустельної місцевості», а також чуваське

Straipsniai / Articles

61

VÁCLAV BLAŽEK

čolma and Old Bulgarian Čolmän-Itil (Tomaschek 1889: 33) vs. Old Turkish čöl, Kazakh söl etc. “steppe, wasteland” (Räsänen 1969: 117). If this is the case, the Baltic term *laukas “terrain without trees” seems to be a good candidate, cf. Lithuanian laũkas “terrain without trees, free space, field”, Latvian laũrs “clearing, opening (in forest), free space, field”, Prussian (III) laucks, acc.sg. laukan “field” (ALEW I: 561–562), all from IE *leuk- “to light” (Pokorny 1959: 687–689).

4.3. Інше пояснення може ґрунтуватися на тому, що Волга змінює напрямок течії зі східного на південний біля гирла своєї найбільшої притоки Ками. У марійській мові, якою нині розмовляють поблизу цього вигину, а в минулому розмовляли навколо нього, є слово luk (P, B, M, U, CÜ), lŭk (CK, Č, J), lāk (K) «кут, закуток», а також «вигин річки або озера» < прамарійське *lukā (Bereczki 1992: 34, № 165; 2013: 124–125). Саме це значення якнайкраще відповідає вигину Волги зі сходу на південь. Інші споріднені слова підтверджують первинність цього значення: фінське loukka, loukas «лігво, барліг», loukku «щілина, печера», loukko «кут, закуток, схованка, печера»,?laukku «отвір, дірка»,?liukku «снігова печера»; угорське lyuk (діал. gyuk, juk, lik, luk) «дірка, протікання; печера; сідниці»; ненец. O loxəʔ «кут (наприклад, у кімнаті або у витягнутому озері)» (UEW 252: *lowkə).

Примітка: Аналогічне семантичне мотивування можна вбачати в давньоруському гідронімі Erelb (нині Oreľ), що позначав ліву притоку Дніпра і вперше згадується в Іпатіївській редакції «Повісті временних літ» під 1183 р. н. е.: Ереҕ, егоже Русь зовуть Уголь. Vasmer (III, 151) етимологізував його за допомогою османського əjri «косий, кривий», əjrilä «гнутися» (Radloff I: 661–662), турецького eğri «кривий; вигин», eğrilik «кривизна», давньоуйгурського ägri «косий», караханідського, куманського, чагатайського ägri «кривий, зігнутий»; чуваського avăr «глибоке місце, яма в річці або озері» тощо (Räsänen 1969: 37–38).

5. RAV & RAVO

5.0. Ерзянське мордовське Rav, Ravo «Волга», мокшанське rava «річка», Rav «Волга» (UEW 420). Ібн Хаукаль, 977/8 рр. н. е.: naḥr al-Rōs ~ визначена форма мордовського Rav-ś (Aalto 1976[79], 37). Праформу мордовського гідроніма реконструювали як (i) *rava (Keresztes 1986: 127), проте є щонайменше дві інші альтернативи: (ii) *raya і (iii) *raja; пор. щодо (ii) мокшанське мордовське pavaź ~ pavas «Бог» < *payas <індоіранське *bhagas, а щодо (iii) мокшанське ov(a) «зять» < фінно-волзьке *wäje (див. Keresztes 1986: 106, 103). Порівняння з хантійськими DN rōu, DT rāu «нечистота, відходи, мул (у воді)», Likr. rāɣɜ, Mj. rāuɣ3 «мул, багно (у воді)» (Korenchy 1972: 65), яке підтверджує можливості (i) і (ii), є семантично слабким.

62

Acta Linguistica Lithuanica LXXXI

Volga – the First River of Europe

5.1. Schlözer (1771: 306), імовірно, першим пов’язав мордовський гідронім із грецькою назвою Волги ‘Pã¹⁶, зафіксованою у Ptolemy [6.14.1,4]. За ним пішли, наприклад, Klaproth (1826: 82), Šafarik (1837: 402) та Kiepert (1878: 346, прим. 3). De Lagarde (1866: 263) пов’язав назву ‘Pã у Ptolemy з назвою міфічної річки в Авесті Ranhā-, але обережно поставився до ототожнення цих гідронімів із Волгою¹⁷. Пізніше (1868, 62) він додав санскритське Rasā, а в обох працях — фригійське ‘Péa, тобто Réha?, та вірменський гідронім Rah, згаданий Koriwn у «Житії Месропа Маштоца» [11.33]. Kuhn (1887: 214–215) додав авестійське Ranhā та ведійське Rasā- — обидві назви міфічних річок. Він висловив сумнів щодо їх ототожнення. Він згадав спробу Geiger, який намагався ототожнити Ranhā з Яксартом, і прокоментував її: той, хто хотів би впізнати в ній Ranha, у будь-якому разі мусить зважати, що її прибережні мешканці називали річку інакше; від тієї назви походить сучасне Sīr, яке у греків постає як Silis, а в індійців — як Sidā (Kiepert 1878, § 58). Далі він зазначив, що... Sidā, безперечно, слід вважати іранською, а не індійською формою назви.

Let us mention that Rasā- (see Blažek 2016a: 13) was the name of a mythical stream flowing around the earth and the atmosphere [e.g. RV IX.41.6; 10.108., also Nirukta of Yaska], only in RV V.53.9. is it described as the western tributary of the Indus River. In Puranas and Mahabharata Rasā is connected with the underworld or hell (MW 870c). The form rasāis the feminine to the masculine rāsa- “the sap or juice of plants, juice of fruit, any liquid or fluid, moisture, humidity, essence, marrow” [RV] (MW 869b, 870c: rasā- = “moisture, humidity”, but Mayrhofer in EWA I: 441–442 expressed doubts about any appellative sense of rasā-). In Iranian the corresponding hydronym is identified in Young Avestan Ranhā- ‘a mythical river’ [Yašt 5.63, 5.81, 10.104, 14.29, 15.27; Vidēvdāt 1.19 etc.], transcribed in Zoroastrian Pahlavi as Arang (Bartholomae 1904: 1510–1511).

Примітка 1: Marquart (1903: 378–379, прим. 4) витлумачив етнонім Rogasta-dzans у Jordanes [Getica 23, § 116] як *Rauwa-stadjans «мешканці берегів Волги». Той самий гідронім він убачав в етнонімі ‘Ρόβοσκοι, зафіксованому у Ptolemy.

¹⁶ Волгу вони й досі називають Rhau, так само як у Ptolemäus вона зветься ‘Pã.

¹⁷ Я думаю, що назва відомої річки ‘Pã — не що інше, як Raniha: звичайно, я не маю на увазі, що міфічна Ranha з текстів і є Волгою. Арום {ʔarūm} у пехлевійському перекладі Vd 7, 9 — це, як припускав Spiegel у коментарі на с. 46, новоперське Harūm (місто амазонок): у Ptolemaeus ε 9.19 амазонки мешкають μεταξὺ τοῦ ‘Pã ποταμοῦ καὶ τῶν Ἰππικῶν ὀρέων.

Straipsniai / Articles

63

VÁCLAV BLAŽEK

5.2. Schrader (1890: 633f) і Schrader & Nehring (1917–1923: 329) вбачали в гідронімі адаптацію ІЄ *srou̯a «потік», пор. епічний санскрит giri-srāvā- «гірський потік», литовське sravā «течія, кровотеча, менструація» тощо (Pokorny 1959: 1003).

5.3. У рецензії на Schrader (1890) Bartholomae (1890: 1108) спробував пояснити гідронім мордви та Ῥᾶ у Птолемея на підставі авестійського rau̯an-/raon- «річка, водотік» [Yt. 14.21, 18.6, V. 5.1f / Y. 10.17, V. 2.23] (Bartholomae 1904: c. 1512) < іранське *hrauᵒ < *srauᵒ (пор. EWAI II: 784).

5.4. Paasonen (1897: 122–123) відкинув ідею Schrader і запропонував власну етимологію на основі фінського rapa «бруд, мул; щось крихке, ламке», естонського raba «болото; вичавки; трухлявий, ламкий», лівського raba mā «пухкий ґрунт»; саамського N rappe «багно в місці, яке часто топчуть люди або худоба». Насправді саамський термін має фінське походження, а балто-фінські форми — скандинавське походження, пор. давньоскандинавське draf «осад, дріжджі» (de Vries 1962: 79–80; SKES 735–736).

6. *U̯ar(i̯)- > ᾽Oαρος

6.0. Гідронім ᾽Oαρος уперше засвідчено у Геродота [4.123–124] близько 450 р. до н. е. Той самий компонент *u̯arможна розпізнати в гідронімі Οὐαρουδάνης, засвідченому у Птолемея [5.9.5, 28], який, імовірно, позначав річку Кубань (пор. Abaev 1949: 188: *u̯aru-dānu- «широка річка»).

6.1. Marquart (1903: 378–379, прим. 4) вважав, що гідронім ᾽Oαρος мав бути альтернативною назвою річки Волги, витлумаченою як іранське *u̯aru- «широкий»¹⁸, пор. авестійське vouru-, наприклад у давньоавестійському vouru-cāšani- «всередині

¹⁸ Рогастадзанс — це готський переклад назви Ῥόβοσοι, народу, згаданого Птолемеєм (6.14, с. 426, 28 Wilberg) біля найсхідніших витоків Ра; у Орозія (I, 2, 2) — Rhobasci, тотожні Βοροῦσκοι Птолемея (3, 5, с. 201, 15), що жили під Рипейськими горами. Ῥόβοσοι, Rhobasci походить від фінської назви Волги, яка й досі в мордви має форми Raw, Rau, а у визначеній формі — Rawš, і, ймовірно, лежить в основі Ῥᾶς Агатемера. Остання, мабуть, запозичена зі скіфо-іранського *Raha, у Птолемея Ῥᾶ (лише родовий і знахідний відмінки), авест. Raihā, вед. Rasā. Поряд із цією назвою іранські скіфи знали для Волги також назву ᾽Oαρος (Herodotos 4, 123. 124), тобто *waru- «широка» (пор. Βοροῦ-σθένης, гунське War), від якої утворено етнонім Βοροῦσκοι. Пор. Zeuss 1837: 80; Müllenhoff 1906: 98; Tomaschek 1889: 20. Рівняння Ῥᾶ = Raiha підтримували P. de Lagarde 1866: 263; Id. 1868: 62.

64

Acta Linguistica Lithuanica LXXXI

Volga – the First River of Europe

blickend” ~ ведичне uru-cākṣas-; осетинське urux «широкий, просторий» (EWAI I: 227). Так само Herrmann (1937: cc. 1680–1681¹⁹).

6.2. Kretschmer (1928: 101) пояснював гідронім за допомогою санскритського vār(i) «вода», згадуючи значення «дощ» відповідника в авестійській мові vār-. Насправді існує ведичне vār- «вода», крім санскритського vārī- зі значеннями «вода» і «дощ» [Mn, MBh], що відповідає авестійському vār- «дощ», а також санскритському vārī-, мн. varyas «річка», що відповідає авестійському vai̯ri- «море, морська затока» [Y. 42.2, 65.4, 71.10; Yt. 5.37, 8.46.8, 10.14, 19.51, 19.56, 19.59; Aog. 28; Ny. 5.5; S. 2.9] > зороастрійське середньоперське var «озеро» (Bartholomae 1904: 1364–1365; Eilers & Mayrhofer 1960: 110–111; Nyberg 1974: 203). Kretschmer також пов’язував цей гідронім із тохарським A wār «вода» і далі з лігурійською назвою річки Vārus, уперше засвідченою у Цезаря [BG 1.86.8]. Пізніше Krahe (1964: 38–40) включив її до своєї «давньоєвропейської» гідронімії.

6.3. Для Ὄαρος Геродота Napolskix (особисте повідомлення) шукав походження безпосередньо в тохарській A wār, B war «вода», B -wār «потік», наприклад ñoru-wār «за течією» (Adams 2013: 627–628), припускаючи, що в цьому гідронімі зберігся слід східного переселення пратохарів.

6.4. Schramm (1973: 115) взагалі відкинув Ὄαρος як назву Волги і віддав перевагу її пов’язуванню з Дніпром, прямо названим Var у Jordanes 52: ut vix pars aliqua hostium remaneret, quae in fuga versa eas partes Scythiae peteret, quas Danabri amnis fluente praetermeant, quam lingua sua Hunni Var appellant²⁰, і Βαζούχ у Constantine Porphyrogenitus (De administrando imperio 38.68). Цей гідронім також пояснювали етимологічно кількома способами:

6.4.1. Вбачаючи тут слід давніх аварів, Klaproth (1826: 245) спробував пояснити Var за допомогою сучасної аварської мови Дагестану, де трапляється слово ʒor «річка». Nikolayev & Starostin (NCED 537) зіставили його з тіндальським reha «водосховище», бежтинським rühi «штучний струмок», лезгинським і табасаранським hül «море» тощо, реконструювавши північнокавказьку праформу *hʷilV/*l̥hʷV.

¹⁹ Oaros — за Геродотом [IV 123], поряд із Лікосом, Танаїсом і Сиргісом, притока Меотиди, що бере початок біля тисагетів. Із Геродота [IV, 124] випливає, що O. була великою річкою, біля якої Дарій розташував своє військо й збудував вісім фортець, коли просунувся до пустельної місцевості між будинами й тисагетами. Відповідно (c. 1681), ідеться лише про Волгу, яку Геродот помилково вважав такою, що впадає в Меотиду, а не в Каспійське море. Kiessling у Bd. IA, с. 1 і далі, порівнює назву O. з авестійським Vouru «широкий (потік)», що тюркські племена переклали як Atl;

²⁰ «Залишки [війська] повернули навтіки й попрямували до тих частин Скіфії, що межують із течією річки Данапер, яку гуни своєю мовою називають Вар». Див. The Gothic history of Jordanes в англійському перекладі, зі вступом і коментарями Charles Christopher Mierow. Princeton: University Press – London: Humphrey Milford – Oxford: University Press 1915: 128.

Straipsniai / Articles

65

VÁCLAV BLAŽEK

6.4.2. Томашек (1889: 20) порівняв Βαqούη з якутським üräx «річка» (Böhtling 1851: 49). До цього може бути споріднене чуваське vъrə, уживане у словосполученні šъ vъri «гирло річки». Втрату кінцевого велярного приголосного можна зіставити з омонімічним чуваським vъrə «насіння» та давньотюркським uruy у тому самому значенні (Egorov 1964: 49; Räsänen 1969: 516).

6.4.3. Васмер (1923: 66), Абаев (1949: 187) і Шрамм (1973: 99) пояснювали Βαqούη на осетинському ґрунті: іронське wærax, дигорське urux «широкий» < *uaruka−/*uruka− (Abaev 1989: 90).

6.4.4. Пріцак (1954: 124–134; пор. також Schramm 1973: 99) запропонував давньоболгарське пояснення назви Var, залучивши чуваське var «долина, протока, яр, ущелина; нутро, центр, середина, живіт»; анатолійсько-турецьке поетичне öz у назвах річок Ėgri öz, Qïlïğ özü, а також казансько-татарське üzän «долина, низина», барабинсько-татарське üzön «річечка, струмок», казахське özän «річка; нутро», а також назву Yozu (= özü < *özi) Дніпра в пізній копії «Географії» Псевдо-Мовсеса Хоренаці, можливо, переробленій Ананією Ширакаці близько 700 року н. е., та огузо-куманську назву Özi тієї самої річки (-i — присвійний суфікс 3-ї особи, що виконує визначальну функцію).

Примітка. Привабливо припустити, що давньоболгарський попередник чуваського var «долина, протока, яр, ущелина; нутро, центр, середина, живіт» у назві Дніпра міг бути калькований словом -коúζου, Κουζού, зафіксованим Костянтином Багрянородним у композиті Ἀτελλοúζου [§ 38.30] та у словосполученні Ἐτέλ {ποταμός} καὶ Κουζού [§ 40.24]. Цойс (1837: 751) і Маркварт (1903: 33) вбачали в -коúζου та Κουζού угорське köze (3-тя особа однини присвійної форми від köz «центр, середина»), яке також уживалося в угорських назвах районів, наприклад Szamos-köz, Mura-köze, Rába-köze. Угорське köz можна також вивести з фіно-угорського *kütз (UEW: 163; EWU II: 827) ~ *kütï «середина» (Sammallahti 1988: 544). У такому разі форми -коúζου та Κουζού були відповідником грецького μεσοποταμία, а давньоболгарське Var, імовірно, виконувало ту саму роль.

7. ВОЛГА

7.0. Гідронім Volga уперше з’явився як давньоруське Volga у «Повісті временних літ», укладеній близько 1100 року, у повідомленні про події, датовані 964 роком н. е.

7.1. Візантійський історик і архіваріус, теолог та астроном Никифор Григора (1290/1–1360) висунув у своїй Byzantina Historia 1.26.19–21 гіпотезу, що назва болгар Βούλγαροι походить від назви річки Βούλγα «Волга» (пор. також Moravcsik 1958: 105). Інша Volga — притока Дніпра. У Польщі є дві притоки Вісли під назвою Wilga: одна впадає поблизу Кракова (довжина 25 км), друга

66

Acta Linguistica Lithuanica LXXXI

Volga – the First River of Europe

впадає в південному передмісті Варшави (довжина 67 км). Ці гідроніми прозоро виводяться зі спільнослов’янського *Volga «волога, сирість» (Vasmer I: 336–337). Слід додати прямі балтійські відповідники, якими також можна етимологізувати гідронім Volga, а саме латиські vāļgs чол. р., vaļga жін. р. «вологий», vīlgt, ōgstu, ōgu «ставати вологим» (ME IV: 454, 587), литовські vīlgti, vīlgstu, vīlgau «зволожувати» тощо (Pokorny 1959: 1145–1146: *uelg-).

Існують також альтернативні етимологічні спроби:

7.2. Tomaschek (1889: 32) і Rozwadowski (1913: 49; 1948: 227–230) намагалися пояснити гідронім через фінно-волзьке *walkeda «білий»²¹, але Vasmer (I: 336–337) відкинув це пояснення як фонологічно неможливе. Це слушно щодо *walkeda «білий» та його продовжень, але існують і інші форми, не утворені суфіксом *–đa, зокрема марійське wolɣem «я сяю, блищу (про вогонь, воду, золото, скло)». Його форма 3-ї особи однини wolɣa «світло» видається добрим кандидатом з огляду на те, що найбільша притока Волги, Кама, називається «білою»: чагатайською Ätil, Ädil ‘Волга’, Ak-Ädil ‘Кама’, дослівно ‘Біла Ädil’, казансько-татарською Iẓal, Idal ‘Волга; велика річка’, Kara Idal ‘Волга’ = ‘Чорна Idal’ на противагу Ak Idal ‘Кама’ = ‘Біла Idal’, чуваською ADăl ‘Волга’, Šură–ADăl ‘Кама’, дослівно ‘Біла ADăl’ (Gombocz 1917: 183; Radloff I: 842, 857, 1509; Räsänen 1969: 52). Tomaschek (1889: 32) також згадував озеро Волго (61 км²), найнижче з чотирьох природних озер, через які протікає Волга.

7.3. Згідно з усним свідченням Романа Якобсона, його колишній співвітчизник Миколай Сергійович Трубецькой запропонував балтійську етимологію гідроніма Volga під час лекцій у Відні в 1930-х роках. За його версією, етимологія Volga була такою: у прасхіднослов’янській мові неогублені голосні переднього ряду переходили в огублені голосні заднього ряду перед таутоскладовим l, тож jilga мало перейти в julga; початкове j зникало перед огубленими голосними у східнослов’янській, а початковий u набував обов’язкового протетичного v. Так виникла форма vulga, а коротке u у XII–XIII століттях перейшло в o. Отже, внаслідок довгого ланцюга змін Jilga перетворилося на Volga. Цит. за Gimbutas 1963a: 69; 1963b: 33, 205. Див. також Toporov 1980: 40. Серед балтійських гідронімів справді є назви, утворені від балтійського прикметника «довгий», продовженнями якого є литовське ilgas, латиське ilgs у тому самому значенні, а також пруське прислівник ilga «довго»,

^{²¹ Фіно-волзьке *walkeda} > фінське valkea «білий; сяйний, світлий; вогонь, яскраве полум’я, світло вогню, блискавка», людикове valged, естонське valge «білий, світлий, русявий; біле, світло», лівське vālda (SKES: 1619–1621); саамське північне viel’gâd «білий; світлий, блідий», кільдинське vielked, норвезьке vielked у тому самому значенні; мордовське ерзянське valdo, мокшанське valdă «світлий, ясний»; марійське (I) waylăd, (U B) wolyadă «ясний, світлий; ясність, світло». Далі пор. марійське wolɣem «я сяю, блищу (про вогонь, воду, золото, скло)»; угорське világ «світло; світ; люди», (застар.) «людство, життя», що вказує на фіно-угорське *walkз «білий, світлий; сяяти» (UEW: 554–555; Bereczky 2013: 315–316). Саммаллахті (1988: 551) реконструював фіно-угорське *wilki– «світло», а також фінно-пермське *vēlkita.

Straipsniai / Articles

67

VÁCLAV BLAŽEK

наприклад, у Литві річки Įlga, Įlė, Įlgės, Įlgupys тощо, а також озера Įlgai, Įlgis, Įlgys, Įlgžeris, Įlgžeris тощо (Vanagas 1981: 129); у Латвії — річки Įlga upe, Įlupe та озера Įldza-ęzers, Įldzes-ezers тощо; у Пруссії — озера Įlgayn, Įlgen See, Įlgowen тощо (Toporov 1980: 39). Найдовша «Довга річка» — китайська 長江 Cháng Jiāng, завдовжки 6 379 км, з басейном площею 1 808 500 км²; її називають «Довгою» з часів Шести династій (220–589 н. е.). Сучасну назву 揚子 Yángzǐ спочатку вживали щодо нижньої течії річки²².

7.4. Ще менш імовірною є спроба Mikola (1929: 127–128) виявити джерело в прамарійському *Jyl⁽²³⁾, засвідченому насправді як західномарійське Jāl, східномарійське Jul «Волга» (див. нижче). Пояснюючи відмінність у приступному звуці, Mikola (1929: 127) згадав давньоруську транскрипцію Омov(ь)за, Омovуза естонської назви річки Emajõgi. Існування давньоруської форми *Vьlga належало б довести на підставі удмуртського фольклорного запозичення Bulga «Волга» (Mikola 1929: 128). Vasmer (I: 337) додав, що гіпотетичне прамарійське *Jyl було б запозичене з таких тюркських мов, як баба-татарська, башкирська jylya «річка, струмок», казахська žylğa «річечка, річка» (Räsänen 1969: 200; запозичено з монгольської žylga «русло річки, струмок, схил» — див. Ramstedt 1935: 109).

7.5. На підставі угорського völgy «долина» (121); (застаріле) «мітка, ядро нариву» можна запропонувати цілком нове пояснення; пор. давньоугорські топоніми: Furizelgi (121), Welg (120), Saswelgy (126), Welgzad (1338), Worrewwabelgy (1342) тощо (EW 1653). Спорідненими є обсько-угорські *wāyəl > прахантийське *wāyəl > хантийське Trj. wāyəl «притока Обі», Oxal, Kaz. wōxal «притока; вогул», wōxal-jōxan «Борика (річечка); мансійське *wāl > мансійське (LM) vuol «вигин річки», (KU KM P LO) wōl, (So.) wōl «відтинок річки» (Honti 1982: 193, #677); комі (S) vol, vol-ju «невелика річка», (Vō) vel «права притока верхньої Вичегди»; ненец. (Nj.) wäej у jaew wäej «довга пряма ділянка річки між двома вигинами; плесо» < уральське *waδз «невелика річка; вигин річки або її ділянка між двома вигинами» (UEW: 550–551).

7.6. Для повноти слід також додати як гіпотетичне джерело тохарське B walke (невідмінюване) прикм. «довгий (про час)», присл. «довго». Семантична мотивація така сама, як у литовського ilga ж. р. «довга» (пор. § 7.3). Синхронна форма також дуже близька до форми Volga. Традиційне виведення від *uḷ₂Hgo-, можливо, похідного від дієслова *uel- «повертати» (Adams 2013: 631–632), також застосовне до Volga. Однак етимологічний аналіз *u̯i-dH̥gʰo- (див. Blažek 2015: 62), якщо він правильний, імовірно, виключав би це пояснення.

²² Доступно за адресою:<https://en.wikipedia.org/wiki/Yangtze> [дата звернення 01.11.2019].

²³ Випадіння γ після занепаду кінцевого голосного є закономірним; пор. марійське KB jal «нога» проти мордовського мокшанського jalga «пішки», фінського jalka «нога» (Mikola 1929: 127; UEW: 88–89).

68

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Volga – the First River of Europe

8.

ПІДСУМОК

Індоіранська

Слов’янська

Балтійська

Іранська

Тохарська

Мордовська

Марійська

Угорська

Татарська

(пор. татарське Kara Tatar Volga)

* велика повінь

* нижня вологість

* потік

татарська дорога

asz (V) — долина, повна води

вигин

річка * Rava * Rava * Runa

* draša- вологість > авестійське Raŋha-

* naraxs- увесь темний

* hraxsa- темне гирло

* daugas безліса місцевість

* Aogəs

* As(a)f[?]

* ul

* Aresos

Rau(e)

Strainsai / Articles

69

VÁCLAV BLAŽEK

Індоєвропейська

*Ocos

Слов’янська

*bog вогкість

Балтійська

латвійське padag — мокрий

*lōg довгий

Іранська

авестійське tāri — море, морська затока; пехлевійське bar — озеро

*pāru- широкий

Тохарська

B war — вода; B-war — потік

Мордовська

Марійська

nuolya — світло

Угорська

долина Зої

тюркська

башкирська iylya «річка»

70

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Volga – the First River of Europe

9. ВИСНОВОК

9.1. У наведеній вище таблиці (§ 8) підсумовано всі більш-менш імовірні пояснення, хоча вони часто взаємно виключають одне одного. За їхньою семантичною мотивацією їх можна поділити на дві групи. До першої групи належать суто «гідронімічні» назви, мотивовані значеннями, пов’язаними з «водою», а саме «вода» як така, а також «річка», «(річкова) долина», «потік», «повінь», «вологість», «озеро», «море». Друга група охоплює терміни, що характеризують річкове русло або береги: «широкий», «довгий», «звивистий», «безлісий», «безпечний», «білий/світлий», «чорний/темний». Очевидно, що перша семантична група безпосередньо пов’язана з водою, тому їй слід віддавати перевагу. У разі кількох етимологічних кандидатів семантична мотивація, що повторюється в різних назвах, видається перспективнішою за ізольовані пояснення. Так, давньоруське Volga < праслов’янське *vəlgə «вологість» відповідає іранському, можливо скіфському, *raha-, значення якого «волога, сирість, вологість» реконструюється на підставі ведійського [RV] rasā- — жіночого відповідника чоловічого rāsa- «сік або сок рослин, фруктовий сік, будь-яка рідина, волога, вологість, сутність, кістковий мозок». Третій відповідник можна вбачати в гіпотетичному тюркському складному слові *ast-(h)öl «нижня вологість». Можна припустити, що воно описувало дельту Волги. Спокусливо дійти висновку, що слов’янські, а можливо, й тюркські гідроніми є кальками з їхнього іранського попередника.

9.2. Хронологічно найдавнішими, мабуть, є міфічні назви річок Rasā́, відомі вже з Ṛgveda, укладеної, ймовірно, у 1500–1100 рр. до н. е., та її молодоавестійський відповідник Raŋhā, що датується початком I^st тис. до н. е. Мордовське Rav або Rav може відображати як *ra, так і *raya. У першому випадку зберігається характерний для авестійської розвиток послідовності *ə̄hā; пізніша форма, ймовірно, відображає *Rahā, реконструйоване для кількох давньо- та ранньосередньоіранських діалектів — скіфської, сарматської та сакської — з огляду на їхнє географічне поширення. Назви Птолемея Ῥᾶ та Псевдо-Агатемера Ῥᾶ ще близькі до *Rahā відповідно у II^nd та III^rd ст. н. е. У середині V^th ст. до н. е. Геродот зафіксував три різні назви річок, які, можливо, стосуються Волги: Ὄαρος, Ἀγάρης, Λύκος. Назву Ὄαρος можна етимологізувати на підставі молодоавестійського vāiri- «море, морська затока» та пехлевійського var «озеро». Це пояснення вказує на річку, що впадає у велике водоймище. Серед конкуруючих, не менш привабливих тохарських етимологій (B war «вода», -wär «потік») слід віддати перевагу іранському походженню, з огляду на гідронім Птолемея Οὐαράνης, імовірно позначення річки Кубань, що впадає в Азовське море/Меотиду; його можна однозначно розкласти як *uar(V)-dānu- «річка, що впадає в море/озеро», де другий компонент — іранське *dānu- «річка» > молодоавестійське dānu «річка, потік», осетинське don «річка, вода», без жодного відомого

Straișnai / Articles

71

VÁCLAV BLAŽEK

тохарського відповідника. Річку Ἀογῆς Геродот описував як потік, що перед гирлом, де впадає в Каспійське море, розгалужується на 40 рукавів. Такий опис підходить лише до справжньої великої дельти. Якщо йшлося про дельту Волги, можливі щонайменше три іранські тлумачення: *a-raxsā- «нешкідливий» — з огляду на спокійну течію, або *ha-raxsā- «цілком темний», із варіантом *āh-raxsā- «темне гирло» — з огляду на чорний мул у дельті (пор. також казансько-татарське Ka-ra Idəl). Третій гідронім Геродота, ймовірно пов’язаний із Волгою, Λύκος, схожий на грецьку транскрипцію прамарійського *lukə «вигин», яким могли позначати вигин Волги зі сходу на південь біля гирла її найбільшої притоки, річки Ками. Це пояснення видається переконливішим за альтернативну балтійську назву *laukas «безліса місцевість», якою могли позначати пустку навколо річки Ками, описану Геродотом. Хоча таке тлумачення цілком допустиме, воно не є типовим для семантичної мотивації гідронімів. У II^2nd та III^3rd ст. н. е. Птолемей і Псевдо-Агатемер зафіксували назви Волги Ῥᾶ та Ῥᾶς відповідно, що продовжують розглянуте вище іранське *Rahā. Від V^6th ст. н. е. відома нова назва Волги, яку можна реконструювати як *As(a)tEl. Існують щонайменше три альтернативні етимології. Давньоболгарське *as-tíl «із великими розливами» можна підкріпити тим, що, наприклад, Астраханська та Волгоградська області більш-менш регулярно затоплюються раз на п’ять років. Слабке місце цього пояснення полягає в тому, що в чуваській немає відповідного апелятива, а відомий лише гідронім Tilž (див. § 2.3). Гіпотетичне складне слово *ast-(h)əl «нижня вологість», імовірно, слід безпосередньо приписати якомусь поширеному тюркському діалекту, оскільки в чуваській не зберігся жоден із його компонентів. Третє етимологічне припущення трактує гідронім як попередника гіпотетичного угорського складного слова asz(V)-tele «річкова долина, повна {води». Не дивно розглянути й можливість угорської етимології. Маршрут міграції предків угорців, імовірно, пролягав уздовж течії Ками, а далі Волгою від місця її злиття з Камою до басейну Дону; звідти вони дісталися Понту, а вздовж його берегів — басейну Дунаю (пор. Blažek 2013: 181). Ця етимологія передбачає присутність предків угорців у басейні нижньої Волги до приблизно 570 р. н. е., коли Земарх перетнув річку й зафіксував її назву як Ἄττιλας. Це тлумачення можна підкріпити однією з альтернативних етимологій власне гідроніма Volga, а саме угорським völgy «долина». Сама Volga уперше згадується в «Повісті временних літ», датованій 964 р. н. е. Її слов’янська праформа *vьlga «вологість» видається безсумнівною; відповідні гідроніми відомі в басейнах Дніпра та Вісли. Однак Волга може бути

²⁴ Доступно за адресою: <https://www.climatechgepost.com/russia/river-floods/> [дата звернення: 01.11.2019].

72

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Volga – the First River of Europe

Східнослов’янська адаптація балтійської назви типу латвійського valga f. «мокра» також. Подібну семантичну мотивацію запропоновано для ведійської міфічної річки Rasā та її авестійського відповідника Raŋhā, які пов’язували з іранською / індоіранською прабатьківщиною та ототожнювали з Волгою. Гіпотетичний тюркський композит *ast-(h)öł «нижня вогкість» виражав би ті самі характеристики. Однак існує кілька альтернативних етимологій, заснованих на мовах, якими говорили вздовж Волги до того, як перші слов’яни дісталися річки (можливо, близько 600 року н. е., якщо зважати на глотохронологічне датування розпаду спільнослов’янської мови VI^th століттям), а саме: балтійська (латвійське valga f. «мокра»; менш імовірне литовське ilga f. «довга», з огляду на труднощі пояснення слов’янського v–); марійське wolγa «світла»; угорське völgy «долина»; тохарське wake «довгий». Башкирське yïlya «річка» можна відразу виключити як пізнє монгольське запозичення. Хоча марійське, угорське й тохарське тлумачення несумісні між собою, їх могли застосовувати до тієї самої річки в різні часи. Можна припустити, що давнішу назву замінювали новою за принципом квазіомонімії, незалежно від семантичної відмінності. Показовий приклад можна знайти, наприклад, у давньоруському гідронімі Erel, перекладеному в «Повісті временних літ» як Уголъ «кут», що узгоджується з його тюркською етимологією (османське äjri «головний, кривий», äjrilä «гнутися»), але нині його змінено на Orel, тобто «орел» (див. § 4.3). Із трьох останніх альтернатив тохарська відокремилася першою. За глотохронологічними аналізами, відокремлення тохарської гілки від індоєвропейського стовбура (анатолійська гілка відокремилася ще у V^th тисячолітті до н. е.) датують 3810 роком до н. е. та 3900 роком до н. е. відповідно Сергій Старостін і Георгій Старостін (див. Blažek & Schwarz 2017: 203–204), тоді як розпад фінно-угорської прамови датується лише 2350 роком до н. е. у Blažek (2012: 34; 2016b: 89), 2180 роком до н. е. у S. Starostin (див. Blažek 2012: 32) і 2160 роком до н. е. у G. Starostin (2015: 569); у середньому — 2230 роком до н. е. Відокремлення марійської та пермської гілок датується 1370 роком до н. е. у S. Starostin і 1200 роком до н. е. у Blažek (див. Blažek 2012: 32, 34; 2016: 89), а відокремлення угорської від обсько-угорських мов — 1340 роком до н. е. у S. Starostin і 1480 роком до н. е. у Blažek (див. Blažek 2012: 32, 34). Це означає, що тохарська гілка відокремилася приблизно за півтора тисячоліття до розпаду фінно-угорської єдності й приблизно за два з половиною тисячоліття до відокремлення марійської та угорської. У I^st тисячолітті н. е. тохарці були найсхіднішою індоєвропейською гілкою. Імовірно, вони також займали найсхідніше положення на індоєвропейській прабатьківщині. Якщо прийняти північнопонтійську локалізацію індоєвропейської прабатьківщини, принаймні після відокремлення анатолійської гілки, Волга могла позначати східну межу індоєвропейського діалектного континууму, яку першими перетнули лише предки тохарців, можливо, у першій половині IV^th тисячоліття.

Strapšnia / Articles

73

VÁCLAV BLAŽEK

до н. е. У такому разі природно припустити, що назва такої могутньої річки, важливої для орієнтування, пересування й рибальства, зберігалася тривалий час, а коли на її берегах оселялися нові народи, вони воліли вживати квазіомонімічні назви, переосмислюючи їхнє значення. Окрім найдовшого ланцюжка — тохарське B wake «довгий»²⁵ → угорське volǵ «річкова долина» → марійське wolγa «біле» → латвійське vala «мокре» → давньоруське Volga *«вогкість», — існує також низка відповідників: тохарське B war «вода», -wār «потік» → авестійське vari- «море, морська затока», пехлевійське var «озеро» → чуваське var «долина, русло, яр, ущелина; усередині, центр, середина, живіт», або молодоавестійське Raŋhā чи «скіфське» *Rahā → ерзянське мордовське Rav, Rav «Волга», мокшанське rava «річка», Rav «Волга». Ця гіпотеза передбачає безперервність населення попри періоди масштабних міграцій, імовірно у формі реліктових поселень уздовж важливих річок, які передавали первісні гідроніми. Завдяки цьому механізму назви багатьох важливих річок збереглися, хоча мови на їхніх берегах змінилися. Звісно, поряд зі старими вводять і нові назви. У випадку Волги наймолодшим прикладом такого типу, ймовірно, є марійське Jul, запозичене з якогось тюркського джерела типу давньоуйгурського yul «гірський струмок, джерело».

10. ДОДАТОК: ФРАГМЕНТИ ТЕКСТІВ

«Повість временних літ»

Лаврентіївська редакція

[642 (964)] Князь Стославъ възрастыю. и възмужавъ. нача воѣ сокупляти. многи и храбры и легко хода. акы пардусь. воинѣ многи творяше хода. воз по собѣ не возяше. ни котла ни мясъ варя. но потонку изрѣзавъ. коню ли. звѣрину ли. или говядину. на углехъ испекъ ядяше. ни шатра имаше. но подкладъ пославъ. и сѣдло в головахъ. также и прочи воѣ его вси бѣхѫ. [и] посылаше къ странамъ глѣ. хочю на вы ити. и иде на Оку рѣку и на Волгу. и налезе Вятичѣ. и речѣ Вятичемъ. кому дань даете. они же рѣша Козарамъ по щьлягу. и тѣ ра даемъ.

Доступно за адресою: <http://litopys.org.ua/lavrlet/lavr03.htm> [переглянуто 01.11.2019].

25 Якби тохарське B wake справді походило від *ui-dḷHgh⁰-, його слід було б вилучити зі списку кандидатів на праформу Volga. У такому разі найдавнішим членом цього ланцюжка, що відтворює течію Волги, було б марійське слово. Ланцюжок мав би виглядати так: угорське volǵ ← марійське wolγa → латвійське vala → давньоруське Volga.

74

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Volga – the First River of Europe

Іпатіївська редакція

[6472 (964)] Князю Святославу възрастьшю. и възмужаю. нача воевати. многы и храбры. бѣ бо и сам храбръ и легокъ. хода акы пардусъ. воины многы творяше. въз бо по себѣ не возяше. ни котла ни масла варя. но по тонку изрѣзав. конину. или звѣрину. или говядину на угльех испекъ аше. ни шатра имаше. но подклада постилаше. а сѣдло въ головѣ. тако же и прочи вои єго бѣху. и посылаше къ странамъ. глаголя хочю на вы ити. и иде на Оку рѣку. и на Волгу. и налѣзе Вятичи. и рече имъ кому дань даете. они же рекоша Козаромъ. по щелягу ѡ рала даємъ

Доступно за адресою: <http://litopys.org.ua/ipat/ipat03.htm> [дата звернення: 01.11.2019].

Англійський переклад Лаврентіївської редакції

472 (964). «Коли князь Святослав виріс і змужнів, він почав збирати численне й доблесне військо. Легкий, мов леопард, він здійснив багато походів. У походи він не брав із собою ні возів, ні казанів і не варив м’яса, а відрізав тонкі смужки конини, дичини або яловичини й їв їх, підсмаживши на вугіллі. Не мав він і намету, а розстеляв під собою кінську попону й клав під голову сідло; (65) так само чинила й уся його дружина. Він посилав посланців до інших земель, сповіщаючи про намір напасти на них. Він вирушив до Оки й Волги та, зустрівши вятичів, запитав їх, кому вони сплачують данину. Ті відповіли, що сплачують хозарам по срібній монеті з кожного плуга».

«Руський літопис: Лаврентіївський текст», переклад і редакція Семюела Газарда Кросса та Ольгерда П. Шербовіц-Ветцора. Кембридж, Массачусетс: Середньовічна академія Америки, № 60, 1953. Доступно за адресою:<http://www.mgh-bibliothek.de/dokumente/a/a011458.pdf> [дата звернення: 01.11.2019].

Свідчення грецьких авторів

Геродот 1.201–202: 201. Коли Кір підкорив і цей народ, він забажав підкорити собі массагетів. Цей народ, як кажуть, великий і войовничий; він живе на сході, у напрямку сходу сонця, по той бік річки Аракс, навпроти ісседонів. Є й такі, хто називає цей народ скіфським.

Доступно за адресою: <http://data.perseus.org/citations/urn:cts:greekLit:tlg0016.tlg001.perseus-grc1:1.201.1>

«Коли Кір підкорив і цей народ, він захотів підкорити собі массагетів. Кажуть, що це великий і могутній народ, який мешкає на схід, у напрямку

Stripsnii / Articles

75

VÁCLAV BLAŽEK

на схід і до сходу сонця, за Araxes і навпроти ісседонів; дехто каже, що вони — скіфський народ”.

Доступно за адресою: <http://data.perseus.org/citations/urn:cts:greekLit:tlg0016.tlg001.perseus-eng1:1.201.1>

202. Кажуть, що Ἀράξης буває і більшим, і меншим за Істр; кажуть також, що в ньому є багато островів завбільшки приблизно з Лесбос, а на них живуть люди, які влітку викопують і їдять найрізноманітніше коріння; плоди ж, що достигли на деревах, вони запасають собі на поживу й споживають узимку.

Кажуть, що Ἀράξης буває і більшим, і меншим за Істр; кажуть також, що в ньому є багато островів завбільшки приблизно з Лесбос, а на них живуть люди, які влітку викопують і їдять найрізноманітніше коріння; плоди ж, що достигли на деревах, вони запасають собі на поживу й споживають узимку. Кажуть, що їм відомі й інші дерева, які дають такі плоди: коли люди збираються гуртом у лісі й розпалюють вогонь, вони, оточивши його, кидають у полум’я ці плоди; вдихаючи дим від тих, що горять, вони п’яніють від запаху, як елліни від вина, і що більше плодів кидають у вогонь, то дужче п’яніють, аж доки не встають танцювати й співати. Такий, кажуть, їхній спосіб життя. Річка ж Ἀράξης тече з Матієни, звідки й Гінд, який Кір розділив на триста шістдесят каналів, а впадає сорока гирлами; усі вони, крім одного, розходяться в болота й трясовини. Кажуть, що там живуть люди, які їдять сиру рибу й носять за одяг тюленячі шкури. Одне ж гирло Араксу чистим руслом впадає в Каспійське море.

Доступно за адресою: <http://data.perseus.org/citations/urn:cts:greekLit:tlg0016.tlg001.perseus-grc1:1.202> [дата звернення: 01.11.2019].

Одні кажуть, що Araxes більший за Істр, інші — що менший. Повідомляють, що в ньому багато островів завбільшки з Лесбос, а на них живуть люди, які влітку харчуються корінням усіх видів, що його викопують, а взимку — плодами, які збирають із дерев достиглими й запасають як їжу. Кажуть, що їм відомі дерева, плоди яких мають таку дію: люди збираються гуртом і розпалюють вогонь, сідають навколо нього та кидають плоди у полум’я; дим від плодів, що горять, сп’яняє їх, як вино — еллінів, і що більше плодів кидають у вогонь, то дужче вони п’яніють, аж нарешті встають танцювати й навіть співати. Кажуть, такий їхній спосіб життя. Araxes тече з краю матієнів (як і Гінд, який Кір розділив на триста шістдесят каналів) і впадає сорока

76

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Volga – the First River of Europe

гирлами, з яких усі, крім одного, ведуть у болота й трясовини; кажуть, що там живуть люди, які їдять сиру рибу, а за звичайний одяг мають тюленячі шкури. Єдине ж гирло Араксу тече чистим руслом у Каспійське море.Araxes

Доступно за адресою: <http://data.perseus.org/citations/urn:cts:greekLit:tlg0016.tlg001.perseus-eng1:1.202.1> [дата звернення: 01.1.2019]. Herodotus 1920: Histories, англійський переклад А. Д. Ґодлі. Кембридж: Harvard University Press.

Геродот 4.123–124:

4.123.3

За пустелею живуть ісседони; із їхньої країни чотири великі річки течуть через землю меотів і впадають в озеро, що зветься Меотидою. Ось їхні назви: Лік, Оар, Танаїс, Сиргіс.

Доступно за адресою: <http://data.perseus.org/citations/urn:cts:greekLit:tlg0016.tlg001.perseus-grc1:4.123.3> [дата звернення: 01.1.2019].

За цією пусткою живуть фіссагети; чотири великі річки течуть із їхньої країни через землю меотів і впадають в озеро, що зветься Меотидою; їхні назви — Лік, Оар, Танаїс, Сиргіс.

Доступно за адресою: <http://data.perseus.org/citations/urn:cts:greekLit:tlg0016.tlg001.perseus-eng1:4.123.3> [дата звернення: 01.1.2019].

4.124.1.

Коли Дарій прибув у пустелю, він припинив похід і розташував військо біля річки Оар. Після цього він спорудив вісім великих укріплень, одне від одного на відстані приблизно шістдесяти стадій; руїни їх зберігалися ще за мого життя.

Доступно за адресою: <http://data.perseus.org/citations/urn:cts:greekLit:tlg0016.tlg001.perseus-grc1:4.124.1> [дата звернення: 01.1.2019].

Коли Дарій прибув у пустельну країну, він зупинив переслідування й розбив табір біля річки Оар, де спорудив вісім великих фортець, руїни яких стояли ще за мого життя; усі вони були розташовані на однаковій відстані — приблизно сім миль одна від одної.

Доступно за адресою: <http://data.perseus.org/citations/urn:cts:greekLit:tlg0016.tlg001.perseus-eng1:4.124.1> [дата звернення: 01.1.2019]. Геродот 1920: «Історії», англійський переклад А. Д. Ґодлі. Кембридж: Видавництво Гарвардського університету.

Straipsniai / Articles

77

VÁCLAV BLAŽEK

Птолемей, 6.14.1–4:

Скіфія всередині гір Імаю обмежується із заходу Сарматією, що лежить в Азії, уздовж описаної сторони; з півночі — невідомою землею; зі сходу — горами Імаю, що тягнуться на північ приблизно вздовж меридіана від згаданого гірського хребта до невідомої землі; з півдня та ще зі сходу — саками, согдійцями й маргіанцями вздовж описаних меж аж до гирла річки Окс, що впадає в Гірканське море, а також частиною Гірканського моря звідти до річки Ра, за таким описом узбережжя. Вигин річки Ра, де проходить межа Сарматії та Скіфії: … Після гирла річки Ра, розташованого на 91° 48′ 15″, гирло річки Римн: … гирло річки Дайк: … гирло річки Яксарт: … гирло річки Іст: … гирло річки Полімет: … місто Аспабота: … після нього — гирло річки Окс.

Скіфія всередині гір Імаю обмежується на заході стороною азійської Сарматії, як ми вже сказали; на півночі — Terra Incognita (невідома земля); лише на сході — горами Імаю, що простягаються на північ уздовж меридіана, який, як ми зазначили, доходить до Terra Incognita; на півдні — східною Согдіаною та Маргіаною і вздовж зазначеного кордону до гирла річки Окс, що впадає в Гірканське море, а також частиною Гірканського моря аж до річки Ра, узбережжя якої описується так:

Після гирла річки Ра: гирло річки Римн 91 48 15; гирло річки Дайк 94 48 15; гирло річки Яксарт 97 48; гирло річки Іст 100 47 20; гирло річки Полімет 103 45 30; місто Аспабота 102 44; після нього — гирло річки Окс 100 43

Англійський переклад Едварда Лютера Стівенсона (1932).

78

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Volga – the First River of Europe

[Анонім] Geographiae expositio compendiaria (зазвичай приписують Агатеру; III ст. н. е.)

§ 29. Яксарт, Окс, Римн, Ра, Кір і Аракс впадають у внутрішнє море

«Яксарт, Окс, Римн, Ра, Кір і Аракс впадають у Каспійське море».

Примітка: редактор висунув кон’єктуру `Ρᾶς замість `Ρώς

Geographi Graeci Minores, Vol. II, ed. by Karl Müller. Paris: Firmin-Didot, 1861, 502.

Візантійські джерела

Земарх, бл. 570 р. (передано Менандром Протектором, який народився приблизно в середині VI^th ст.)

Земарх, прямуючи протягом дванадцяти днів піщаним берегом озера й обминувши кілька важкопрохідних місць, дістався течії річки Іх, а також Дайха, а потім, перетнувши ще кілька озер, — Аттіла.

«Земарх дванадцять днів мандрував піщаним берегом і, обминувши деяку важкопрохідну місцевість, дістався річки Іх, потім Дайха, а, пройшовши повз інші озера, — Атіла {річки}.»

Edited and translated by Blockley 1985: 124–125.

Further see Moravcsik (1958: 78–79):

Теофілакт Сімокатта (Θεοφύλακτος Σιμοκάτ(τ)ης: Історії (написано бл. 630 р. про події кінця VI^th ст.)

258.9: річка Тіл..., яку тюрки звикли називати Мелан<>

Феофан Сповідник (†818), Хроніка (284–813 рр. н. е.; створена бл. 680 р.)

356.23: Ател

У північних прибережних областях Понту Евксинського, у так званому Меотійському озері, куди впадає найбільша річка, що несе свої води від океану через землю савроматів і зветься Ател, у неї впадає названа річка Танаїс, яка також бере початок біля Іберійських воріт у Кавказьких горах; від злиття Танаїсу й Ателу (Ател розділяється вище згаданого Меотійського озера) утворюється названа річка Куфіс, яка впадає в самий край Понтійського моря поблизу Мертвих воріт, біля мису, що зветься Кріу-Пропросопон.

Stripsni / Articles

79

Václav Blažek

«У північних частинах Чорного моря, біля озера, що називається Маотида, у яке впадає велика річка, що тече з Океану через країну сарматів і називається Atel, впадає річка на ім’я Танаїс, що бере початок біля Іберійських воріт у Кавказьких горах; від місця злиття Танаїсу й Atel (вище згаданого озера Маотида, де Atel розділяється) тече річка, що називається Куфіс, і впадає в крайній частині Понтійського моря, біля Некрополя, поблизу мису, що називається Бараняча губа».

Візантійські географічні згадки VIII ст. ὁ Ἀστήλ ἐν ᾧ λέγεται ὁ Ἀστήλ ὁ ποταμὸς τῆς Χαζαρίας, ἔστιν δὲ κάστρον «{Єпископія} Астіл, тобто Астіл — річка в Хазарії, але є також фортеця {з такою самою назвою}» (див. Moravcsik 1958: 78). Seibt (2017: 301) згадує варіантне написання Ἀσταήλ цієї єпископії в одному паризькому рукописі.

Constantine Porphyrogenitus (Κωνσταντίνος Πορφυρογέννητος; 905–959 рр. н. е.): De Administrando Imperio (бл. 50)

37.2–4: Ἰστέον, ὅτι οἱ Πατζινακῖται τὸ ἀπ’ ἀρχῆς εἰς τὸν ποταμὸν Ἀτήλ τὴν αὐτῶν εἶχον κατοίκησιν ὁμοίως δὲ καὶ εἰς τὸν ποταμὸν Γείχ, ἔχοντες τοὺς τε Χαζάρους συνοροῦντας καὶ τοὺς Οὔζους «Спочатку печеніги жили на річці Атил, а також на річці Гейк, межуючи з хозарами та так званими узами».

38.30 εἰς τόπους ἐπονομαζομένους Ἀτελούζου, ἐν οἷς τόποις τὰ νῦν τὸ τῶν Πατζινακιτῶν ἔθνος κατοικεῖ «У місця, що називаються Ателькузу, де нині живе народ печенігів».

38.66–71 Ὅτι ὁ τῶν Πατζινακιτῶν τόπος, ἐν ᾧ τῷ τότε καιρῷ κατῴκησαν οἱ Τοῦρκοι, καλεῖται κατὰ τὴν ἐπωνυμίαν τῶν ἐκεῖσε ὄντων ποταμῶν. Οἱ δὲ ποταμοί εἰσιν οὗτοι· ποταμὸς πρῶτος ὁ καλούμενος Βαρούχ, ποταμὸς δεύτερος ὁ καλούμενος Κουβού, ποταμὸς τρίτος ὁ καλούμενος Τρούλλος, ποταμὸς τέταρτος ὁ καλούμενος Βρούτος, ποταμὸς πέμπτος ὁ καλούμενος Σέρετος. «Земля печенігів, де тоді жили турки, названа за іменами тамтешніх річок. А річки такі: перша річка, що називається Барух {Дніпро}, друга річка, що називається Кубу {Буг}, третя річка, що називається Труллос {Дністер}, четверта річка, що називається Брутос {Прут}, п’ята річка, що називається Серетос {Серет}».

40.23–25 Місцевість, де раніше перебували турки, називається за назвою річки, що там протікає, — Етель і Кубу; нині в ній живуть печеніги.

80

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Volga – the First River of Europe

«Місце, де раніше жили турки (= угорці), називається за назвою річки, що протікає через нього, Етел і Коузу; нині в ньому живуть печеніги».

Edited by Gy. Moravcsik; translated by R. J. H. Jenkins 1967: 166–179.

Никифор Григора (1290/1–1360) 1.26.19-21 Є певний Осос, що лежить за Істром, далі на північ, і через нього протікає чимала річка; Болгар називають її місцеві жителі; від неї й самі вони отримали назву болгар, хоча спершу були скіфами.

«За Істром, на північ, лежить місцевість, через яку протікає чимала річка, названа місцевими жителями Bulga; звідси й самі вони отримали назву болгар, хоча спочатку були скіфами».

Nicephori Gregorae Byzantina Historia, Graece et Latine, cum annotationes Hier. Wolfii, Car. Ducangii, Io. Boivini et Cl. Capperonnerii. Bon: Weber, 1829 (Scriptorum Historiae Byzantinae, editio emendatior et copiosior, consilio B.G. Niebuhr, Pars IX: Nicephorus Gregoras, Vol. I), 26.

Доступно за адресою: <https://ia800207.us.archive.org/31/items/byzantinahistor00bekgoog/byzantinahistor00bekgoog.pdf> [дата доступу: 01.11.2019].

Свідчення молодоавестійської мови

Avestan Raŋhā- ‘a mythical river’ (Bartholomae 1904: 1510–1511)

ym bariti Karō masiō upā yō Raŋhaiiā dūrāeparāiia. jafraiia hazarō vīraia varəsō.stauuaŋhəm apō uruaesəm maraiiete «… рибу Кара, що живе у воді, яка помічає водоверть завширшки з волосину у глибокій Ранзі, віддаленій від країв і завглибшки в тисячу чоловіків»

[Yt. 14.29].

təm yazata yōišō yō friianąm paiti pəduuaēpā Raŋhaiiā. satəm aspanəm aršnəm hazarəm gauuəm baēuuarə anumiiąm «Їй приніс жертву Йоїшта, з роду Фріянів, на оточеному хвилями острові Рангхи: сто жеребців, тисячу голів великої рогатої худоби, десять тисяч овець»

[Yt. 5.81].

xšuuāš.kasəm asahəmca šōiθranəmca | vahištəm frāβərəsəm azəm yō ahurō mazdā | upa aoδešu Raŋhaiiā | yō. asarō. aibiiaxšaienti:

Stripsnai / Articles

81

Václav Blažek

«Шістнадцятим із місць і осель створив Я, Ахура Мазда, землю upa aodāešu Rahaiiā (= біля джерел Рахи), де живуть ті, хто не має володаря»

[Vd. 1.19].

yațcīt ahi rašnuō āšam upa aodāešu raha iiā yațcīt ahi rašnuō āšam upa sanke raha iiā «Навіть якщо ти, о блаженний Ра̄ну, перебуваєш біля джерела Рахи, ми закликаємо… Навіть якщо ти, о блаженний Ра̄ну, перебуваєш біля гирла Рахи, ми закликаємо»

[Yt. 12.18–19].

yațcīt sanke raha iiā yațcīt ūmaidīm aihā zəmō «Навіть якщо (Мітра) біля гирла Рахи, навіть якщо (він) тут, у центрі землі»

[Yt. 10.104].

təm yazata naire.māṇ kərəsāspō upa guδəm apəžarəm Ranhaiiā mazdātaiiā. «Йому приніс жертву мужній Кереса̄па біля Гуди, рукава Ранхи, дарованої Маздою»

[Yt. 15.27].

Aduiš ūre āhite | mōšu mē javca auuahe | nūram mē bara upastaṇ hazərəm tē azəm zaoθraṇ | haomauuaitiṇəm gaomauuaitiṇəm | yaoždātəm pairihaštāṇəm | bārani | oi āpəm yəm Rahəm | yezi jun frapaiēni | oi zəm ahuraδātəm | oi nūnan yim xᵛēpaθəm «О могутня бездоганна Ардві! Поспіши мені на допомогу, хутко! Нині принеси мені підтримку! Я принесу тобі тисячу заотра, що містять хаому й молоко, належно очищених і проціджених, до води Рахи, якщо живим вирушу до створеної Ахурою землі й до свого дому»

[Yt. 5.63].

Доступно за адресою: <http://titus.fkidg1.uni-frankfurt.de/texte/etcs/iran/iran/avesta/avest.htm>

Німецький переклад Wolff 1910.

Ведичне свідчення

I.12.12

yā́bʰiḥ rasā́m kṣódasā udnā́ pinvat́ uḥ anasvám yā́bʰiḥ rāt́ am āvatam iṣé yā́bʰiḥ triṣókaḥ usriyā́h údīyata tá́bʰiḥ u sū́ utíbʰiḥ áśvinā ā́ gatam

82

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Volga – the First River of Europe

Ja: «Ті, завдяки яким ви сповнили Расу (річку) потоком води, завдяки яким допомогли безкінній колісниці здобути перемогу, завдяки яким Трішока вигнав для себе рудих корів, — з тією допомогою прийдіть сюди, о Ашвіни».

Gr: «Завдяки чому ви сповнили Расу потоками води й привели до перемоги колісницю без коня; завдяки чому Трішока вигнав своїх повернених корів, — з тими помічниками прийдіть сюди до нас, о Ашвіни».

Ge: «Завдяки яким ви розлили Расу потоками води, завдяки яким допомогли колісниці без коня здобути перемогу, завдяки яким Трішока вигнав корів, — із цією допомогою таки приходьте сюди, о Ашвіни!»

IV.43.6.

sindhūḥ ha vām rasāyā sincad áśvān ghṛṇāḥ! vāya aruṣāsa pari gman tā ū sū vām ajiram ceti yānam yena pāti bṛhávātah sūryāḥ

Ja: «Річка Сіндгу окроплює ваших коней Расою; ваші руді птахи уникають палючої спеки. Ваша швидка колісниця щойно з’явилася, на якій ви двоє стаєте володарями [/чоловіками] Сур’ї».

Gr: «Нехай Сіндгу своєю хвилею зволожить ваших коней: у вогненному сяйві сюди прилетіли червоні птахи. Усі бачили вашу стрімку їзду, завдяки якій ви стали володарями Дочки Сур’ї».

Ge: «Сіндгу з Расою змочила ваших коней; рудуваті птахи-коні уникнули палючої спеки. Ця ваша стрімка їзда привернула неабияку увагу, завдяки їй ви станете чоловіками Сур’ї».

V.41.15

padé-pade me jaramāṇi dhāyai vārtrī vā śakrā yā pāyubhiḥ ca śak tu mātā mahī rasā naḥ smat surbhih juhāsta juvanih

Ja: «Крок за кроком мені забезпечено старість — чи то завдяки тій, хто є могутньою богинею-захисницею, чи завдяки охоронцям. Нехай мати, велика Раса, супроводжує нас разом із нашими покровителями — вона з простягнутими руками, простягнутими дарами».

Gr: «Кожному належно принесено мою хвалу. Нехай Варатрі буде сильною завдяки своїм силам і допоможе нам. Нехай велика Мати Раса тут буде прихильною до нас, з щедрою рукою, з нагородами, що спонукають рухатися вперед».

Ge: «Нехай на кожному кроці мені буде забезпечена старість — чи то завдяки могутній Ватрі, чи завдяки духам-охоронцям. Нехай велика мати Раса стане поруч із нами разом із володарями винагороди — та, що має чесну руку й приносить багатий здобуток».

Straipsniai / Articles

83

VÁCLAV BLAŽEK

V.53.9.

mā vaḥ rasā anitabʰā kubʰā kr̥muḥ mā vaḥ sindʰuḥ ni rīramat mā vaḥ pāri stʰāt sarayuḥ puriṣiṇī asmē it sunnām astu vaḥ

Ja: «Нехай Раса {річка}, Анітабга, Кубга, Круму не затримують вас; нехай Сіндгу не зупиняє вас. Нехай повноводна Сараю не оточує вас. Нехай ваша прихильність буде лише до нас».

Gr: «Тож нехай Раса, Круму чи Анітабга, Кубга чи Сіндгу не затримують вас. Нехай води Сараті не перешкоджають вашій дорозі. Нехай із нами буде все блаженство, яке ви даруєте».

Ge: «Нехай Раса, Анітабга, Кубга, Круму не затримують вас, нехай Сіндгу не стає вам на заваді, і нехай повноводна Сараю не перепиняє вам шлях. Нехай ваша прихильність буде з нами».

VII.72.13.

ā suté siñcata śriyam rodasyoḥ abʰiśriyam rasā dadʰīta vr̥sabʰām

Ja: «У пресований сому влийте славу {= молоко}, величну славу обох половин світу. Нехай Раса (річкова {= вода}) прийме бика».

Ge: «Вилий славу в вичавлений сік, що перевершує сяйвом обидва світи! Нехай Раса прийме бика!»

IX.41.6.

pári naḥ sarmayāntā dʰārā soma viśvataḥ | sāra rasā́ iva viṣṭapam

Ja: «О Сомо, вливайся до нас захисним потоком звідусіль, як {небесна ріка} Раса, по верхній поверхні {фільтра}».

Gr: «З усіх боків, о Сомо, обтікай нас своїм захисним потоком, як Раса обтікає світ».

Ge: «Плину для нас у захисному потоці, о Сомо, навколо, як Раса навколо земного підвищення!»

X.75.6

tr̥ṣṭāmayā pratʰamā yatave sajūḥ susartvā rasayā śvetāyā tvām sindʰo kubʰayā gomatiṃ kr̥mum mehanvā saratʰam yábʰiḥ iyase

Ja: «Щоб вирушити спершу разом із Тріштою, {потім} із Сусарту, Расою та цією Шветою, ти, о Сіндгу, {приходиш} із Кубгою до Гоматі, з Мегатною до Круму, на одній колісниці {з усіма ними}, якою мчиш».

84

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Volga – the First River of Europe

Gr: «Спершу разом із Tṛstāma ти прагнеш устремітися вперед, із Rasā, Susartū та цією Śvetā; із Kubhā, а також із цими — Sindhu та Mehatnū; у своїй течії ти шукаєш Krumu й Gomati».

Ge: «Спершу, з’єднавшись у течії з Trstama, ти приходиш із Susartū, Rasā та цією Svetā; Sindhu — з Kubhā до Gomati, з Mehatnū до Krumu, з ними ти вирушаєш тим самим возом».

X. 108.1–2

kím ic^h ánti saramá prá idám ánat dúré hí á^dh vā jagurih parācáḥ kā asméhitih kā pártakmyā ásit kat^hām asāyā atarah pāyamsi índrasya dútih iśā carāmi maháś ic^h ánti panáyah nid^h vah atiśadab^h iyāsā tát nah ávat tāt^hā asāyā ataram pāyamsi

Ja: [Пані] «Чого шукаючи, Сарама прибула сюди, адже шлях далекий і виснажує мандрівника вдалині? Яке твоє доручення нам? Який поворот зрештою привів тебе сюди? Як ти перетнула води Rasā?»

[Сарама] «Я мандрую як посланниця Індри, шукаючи ваші великі приховані скарби, пані. Страх стрибка через води допоміг нам! — так я перетнула води Rasā».

Gr: «Яке бажання Сарами привело її сюди? Шлях веде далеко, у далекі краї. Яке доручення маєш для нас? Куди повертає твоя дорога? Як ти проклала шлях через води Rasā?»

«Я приходжу як призначена посланниця Індри, шукаючи ваші великі багатства, о пані. Це вберегло мене від страху переправи: так я проклала шлях через води Rasā».

Ge: «З яким проханням Сарама прибула сюди? Дорога така далека, аж виснажує. Що означає доручення нам? Який був вирішальний поворот? Як ти перебралася через води Rasā?»

«Я приходжу як посланниця Індри, шукаючи ваші великі скарби, пані. Страх перестрибнути через води допоміг нам. Так я перетнула води Rasā».

X. 121.4.

yásya imé himávantaḥ mahitvā yásya samudráṃ rasáyā sahá āhuḥ yásya imāḥ pradíśaḥ yásya bāhū kásmai devāya haviṣā vid^hema

Ja: «Чиї це засніжені гори (= Гімалаї) у всій їхній величі; чиє море разом зі світовою течією, як кажуть; чиї ці сторони світу, чиї (їхні) дві руки (= зеніт і надир?) — якому богові маємо віддати шану нашим жертовним даром?»

Stripsnai / Articles

85

Václav Blažek

Gr: «Йому належать, завдяки його могутності, ці засніжені гори, і люди називають море та Rašā його надбанням: Його — ці руки, його — ці небесні простори. Якому Богові ми маємо поклонятися з нашим приношенням?»

Ge: «Завдяки його могутності існують ті снігові гори, завдяки його могутності, як кажуть, океан разом із Ра є його, завдяки його могутності ці небесні простори є обома його руками. — Який Бог є тим, кому ми маємо служити жертвопринесенням?»

Доступно за адресою: <http://titus.fkidg1.uni-frankfurt.de/texte/etcs/ind/ind/ved/rv/mt/rv.htm>

Translations: Ja = Jamison & Brereton 2013; Gr = Grith 189[1987]; Ge = Geldner 1951.

Примітка: скорочення без спеціальних пояснень, а саме назви частин Авести або діалектів уральських мов, відповідають стандартним скороченням, ужитим у цитованих джерелах.

BIBLIOGRAPHY

Aalto Pentti 1976[79]: Kara-kala, le poison. – Études Finno-Ougriennes 13, 29–38.

Abaev Vasili I. 1949: Osetinskij jazyk i fol’klor I. Moskva–Leningrad: Izdatel’stvo Akademii nauk SSR.

Abaev Vasili I. 1958–1973–1978–1989–1995: Istoriko-ètimologičeskij slovar ossetinskogo jazyka I–V. (Moskva)–Leningrad: Izdatel’stvo Akademii nauk SSR.

Abel-Rémusat M. 1820: Recherches sur les langues tartares, ou Mémoires sur differens points de la grammaire et de la littérature des Mandchous, des Mongols, des Ouigours et des Tibétains. Paris: Imprimerie Royale.

Adams Douglas Q. 2013: A Dictionary of Tocharian B (Revised and Greatly Enlarged) 1–2. Amsterdam–New York: Rodopi.

Aufrecht Theodor 1955: Die Hymnen des Rigveda. Wiesbaden: Harrassowitz.

Axmetjanov R. G. (Әхмәтьянов Р. Г.) 2001: Татар теленең кыскача тарихи-этимологик сүзлеге. Казан: Тат. кит. Нәшр

Bailey Harold W. 1979: Dictionary of Khotan Saka. Cambridge: University Press.

Barthélemae Christian 1890: Review of Shader 1890. – Wochenschrift für klassische Philologie 7, 1105–1110.

86

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Volga – the First River of Europe

Bartholomae Christian 1904: Altiranisches Wörterbuch. Berlin: Walter de Gruyter.

Bereczki Gábor 1992: Grundzüge der Tscheremissischen Sprachgeschichte II. Szeged: Studia uralo-altaica, 34.

Bereczki Gábor 2013: Etymologisches Wörterbuch des Tscheremissischen (Mari). Der einheimische Wortschatz, Nach dem Tode des Verfassers herausgeben von Klára Agyagási und Eberhard Winkler. Wiesbaden: Harrassowitz.

Blažek Václav 2012: Was the a Volgaic unity within Finno-Uric? – Finnisch-Ugrische Forschungen 61, 29–91.

Blažek Václav 2013: Northern Europe and Russia: Uralic migrations. – The Encyclopedia of Global Human Migration I, ed. by Immanuel Ness & Peter Bellwood. Oxford: Wiley-Blackwell, 178–183.

Blažek Václav 2015: A Long Way to “far”: Tocharian A lo, B lau and A lok, B lauke adv. “(a)far (off; away” in perspective of the Indo-European etymon “long”. – Journal of Indo-European Studies 43(1–2), 57–80.

Blažek Václav 2016a: Hydronymia Řgedica. – Linguistica Brunensia 64(2), 7–54.

Blažek Václav 2016b: On the classification of the Samoyed languages. – Finnisch-Ugrische Forschungen 63, 79–125.

Blažek Václav & Schwarz Michal 2017: Early Indo-Europeans in Central Asia and China. Cultural relations as reflected in language. Innsbruck: Innsbrucker Beiträge zur Kulturwissenschaft, Neue Folge, Band 13.

Böhtling Otto 1851: Die Sprache der Jakuten, Theil 2: Jakutisch-deutsches Wörterbuch. St. Petersburg: Kaiserliche Akademie der Wissenschaften.

Bongard-Levin G. M. & Grantovskij E. A. 1983: Ot Skifii do Indii. Moskva: Mysl’.

Cabolov Ruslan L. 2001–2010: Ėtimologičeskij slovar’ kurdskogo jazyka I–II. Moskva: Vostočnaja literatura.

Cincius Vera I. (ed.) 1975–1977: Sravnitel’nyj slovar’ tunguso-man’čžurskix jazykov I–II. Leningrad: Nauka.

Clauson sir Gerard 1972: An Etymological Dictionary of Pre-Thirteenth-Century Turkish. Oxford: Clarendon Press.

Collinder Björn 1960: Comparative Grammar of the Uralic Languages. Stockholm: Almqvist & Wiksell.

Constantine Porphyrogenitus 1967: De administrando imperio, ed. by Gyula Moravcsik, translated by R. J. H. Jenkins. Dumbarton: Center for Byzantine Studies.

Straipsniai / Articles

87

VÁCLAV BLAŽEK

Cf. Available at: <https://epf.pub/de-administrando-imperio.html> [accessed 01.11.2019].

Eilers Wilhem & Mayrhofer Manfred 1960: Namenkundliche Zeugnisse der indischen Wanderung? Eine Nachprüfung. – Sprache 6, 107–134.

ERS – Ėrjansko-russkij slovarʹ, ed. by M. N. Koljadenkov & N. F. Cyganov. Moskva: Gosudarstvennoe izdatelʹstvo inostrannyx i nacionalʹnyx slovarej, 1949.

ESIJ – Ėtimologičeskij slovarʹ iranskix jazykov I–IV, by V. S. Rastorgueva (I–III) & Dž. I. Ėdelʹman (I–IV). Moskva: Vostočnaja literatura, 2000–2011.

ESTJ – Ėtimologičeskij slovarʹ tjurkskix jazykov 1 (glavnye), 2 (B), 3 (V, G, D) by Ė. V. Sevortjan. Moskva: Nauka, 1974, 1978, 1980; 4 (Ď, Ž, Z) by Ė. V. Sevortjan & L. S. Levitskaja. Moskva: Nauka, 1989; 5 (K, Q). Moskva: Jazyki russkoj kulʹtury, 1997 & 6 (K) by L. S. Levitskaja, A. V. Dybo, V. I. Rassadin. Moskva: Indrik, 2000; 7 (L, M, N, P, S) by L. S. Levitskaja, G. F. Blagova, A. V. Dybo, D. M. Nasilov. Moskva: Institut jazykoznanija RAN, 2003.

EWAI – Etymologisches Wörterbuch des Altindischen I–II, by Manfred Mayrhofer. Heidelberg: Winter, 1986.

EWU – Etymologisches Wörterbuch des Ungarischen I–II, ed. by Loránd Benkő. Budapest: Akadémiai Kiadó, 1994.

Gaster M. 1891: The Chronicles of Jerahmeel, or the Hebrew Bible Historie. London: Royal Asiatic Society.

Geldner Karl Friedrich 1951: Der Rig-Veda aus dem Sanskrit ins Deutsche übersetzt (3 vols.). London and Wiesbaden: Harrassowitz. Available at: <http://www.sanskritweb.net/rigveda/rigveda.pdf> [accessed 01.11.2019].

Gimbutas Marija 1963a: Ancient Baltic Lands. – International Journal of Slavic Linguistics and Poetics 6, 65–102.

Gimbutas Marija 1963b: The Balts. London: Hudson & Thames.

Gombocz Zoltán 1917: A magyar őshaza és a nemzeti hagyomány. – Nyelvtudományi Közlemények 45, 129–194.

Griffith Ralph T. H. 1884[2002]: Hymns of the Atharvaveda I–II. New Delhi: Munshiram Manoharlal.

Griffith Ralph T. H. 1889[1987]: Hymns of the Ṛgveda I–II. New Delhi: Munshiram Manoharlal.

Hausig J. 1953: Theophylakts Exkurs über die skythischen Völker. – Byzantion 23, 275–462.

88

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Volga – the First River of Europe

Helimski Eugene 2000: On probate Tungus-Manchurian origin of the Byla inscription from Nagy-Szentmiklós. – Studia Etymologica Cracoviensia 5, 43–56.

Helimski Eugene 2004: Die Sprache(n) der Awaren: Die manschu-tungusische Alternative. – Procedings of the First International Conference on Manchu-Tungus Studies (Bonn, VIII–IX, 2000), Vol. 2: Trends in Tungusic and Siberian Linguistics, ed. C. Näher. Wiesbaden (Tunguso-Sibirica 9), 59–72.

Hermann Albert 1937: Oars. – Pauls Realencyclopädie der classischen Altertumswissenschaft, neue bearbeitung von Georg Wissowa und Wilhelm Kroll, 34. Halbband. Stuttgart: Druckenmüller, cc. 1680–1681.

Hirth Friedrich 1895: Nachwort zur Inschrift des Tonjuk. Beiträge zur Geschichte der Ost-Türken im 7. und 8. Jahrhundert nach chinesischen Quellen. – Die Alttürkische Inschriften der Mongolei von Wilhelm Radloff. St. Petersburg: Académie imperiale des sciences, 1–140.

Honko Lauri et al. 1993: The Great Bear. A Thematic Anthology of Oral Poetry in the Finno-Ugrian Languages. Helsinki: Suomalaisen Kirjallisuuden Seura.

Honti László 1982: Geschichte des ugrischen Vokalismus der erste Silbe. Budapest: Akadémiai Kiadó.

Horn Paul 1893: Grundriss der neupersischen Etymologie. Strassburg: Trübner.

Humbach Helmut, in collaboration with Josef Elfenbein & Prods O. Skjærvø 1991: The Gāthās of Zarathustra and the Other Old Avestan Texts. Heidelberg: Winter.

Jacobsohn Hermann 1922: Arier und Ugrofinen. Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht.

Jamison Stephanie & Brenton Joel P. 2014: The Rigveda. The Earliest Religious Poetry of India Vol. I–III. Oxford: University Press.

Joki Aulis J. 1973: Uralier und Indogermanen. Helsinki: Suomalais-Ugrilainen Seura (Mémoires de la Société Finno-Ougrienne 151).

Keresztes László 1986: Geschichte des mordwinischen Konsonantismus. II: Etymologisches Belegmaterial. Szeged: Studia uralo-altaica, 26.

KESK – Kratkj etimologičeskij slovar’ komi jazyka, by Vasilij I. Litkin & Evgenij I. Guljaev. Moskva: Nauka, 190.

KEWA – Kurzgefasstes etymologisches Wörterbuch I–IV, by Mannfred Mayrhofer. Heidelberg: Winter, 1956f.

Kiepert Heinrich 1878: Lehrbuch der alten Geographie. Berlin: Reimer.

Straipsniai / Articles

89

VÁCLAV BLAŽEK

Klaproth Julius 1826: Tableaux historiques de l’Asie, depuis la monarchie de Cyrus jusqu’à nos jours; accompagnés de recherches historiques et ethnographiques sur cette partie du monde. Paris: Schubart.

Klimov Georgij A. & Xailov Magiz Š. 2003: Slovar kavkazskix jazykov. Sopostalenie osnovnoj leksiki. Moskva: Vostočnaja literatura, RAN.

Korenchy Éva 1972: Iranische Lehnwörter in den ugrischen Sprachen. Budapest: Akadémiai Kiadó.

Krahe Hans 1964: Unsere ältesten Flussnamen. Wiesbaden: Harrassowitz.

Kretschmer Paul 1927: Weiteres zur Urgeschichte der Ind. – Zeitschrift für vergleichende Sprachforschung auf dem Gebiete der Indogermanischen Sprachen 55, 75–103.

Kuhn Ernst 1887: Miszellen. – Zeitschrift für vergleichende Sprachforschung 28, 214–216.

de Lagarde Paul 1866: Gesammelte Abhandlungen. Leipzig: Brockhaus.

de Lagarde Paul 1868: Beiträge zur batrischen Lexikographie. Leipzig: Teubner.

Lehtiranta Juhani 1989: Yhteis-saamelainen sanasto. Helsinki: Suomalais-ugrilainen Seura (Mémoires de la Société Finno-Ougrienne 200).

Lewy Ernst 1937: Merja und Tscherewisen. – Ungarische Jahrbücher 16, 79–81. Available at: <http://real-j.mtak.hu/7008/1/MTA_UngarischeJahrbücher_16.pdf> [accessed 01.11.2019].

Lytkin Vasilij I. & Guljaev Evgenij S. 1970: Kratkij etimologičeskij slovar komi jazyka. Moskva: Nauka.

Macdonell A. A. 191: Vedic Mythology. Delhi–Varanasi: Indological Book House.

Markwart Josef 1929: Kultur- und sprachgeschichtliche Analekten. – Ungarische Jahrbücher 9, 68–103. Available at: <http://real-j.mtak.hu/7008/1/MTA_Ungarische-Jahrbücher_9.pdf> [accessed 01.11.2019].

Marquart Josef 1903: Studien zur Geschichte des 9. und 10. Jahrhunderts (ca. 840–940). Leipzig: Dietrich.

ME – Mühlenbach K. & Endzelin J. 1929–1932: Lettisch-deutsches Wörterbuch IV. Band. Riga: Herausgegeben vom lettischen Kulturfonds.

Menander 1985: The history of Menander the Guardsman. Introductory essay, text, translation, and historiographical notes R.C. Blockley. Liverpool: Cairns.

Menges Karl H. 1944–1945: Etymological notes on some Päčäg names. – Byzantion 17, 256–280.

90

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Volga – the First River of Europe

Mikkola J, J. 1929: Der name Wolga. – Finnisch-ugrische Forschungen 20, 125–128. Available at: <http://fennougrica.kansalliskirjasto.fi/handle/10024/9295> [accessed 01.11.2019].

Montgomery James E. 2000: Ibn Faḍlān and the Rūsiyah. – Journal of Arabic & Islamic Studies 3, 1–25. Available at:<http://www.unm.edu/~doug/montgomery.ibn-fadlan.2000.pdf> [accessed 01.11.2019].

Moravcsik Gyula 1958: Byzantinoturcica II: Sprachreste der Türkvölker in den byzantinischen Quellen. Berlin: Akademie-Verlag.

Morgenstierne Georg 1974: Etymological Vocabulary of the Shughni Group. Wiesbaden: Reichert.

Müllenhoff Karl 1906: Die Nord- und Ostnachbarn der Germanen. – Deutsche Altertumskunde II, 1–416.

Munkácsi Bernát 1910: Review of Arische U rzeit von Hermann Brunnhofer (Bern: Francke 1910). – Keleti Szemle 11, 150–158.

Munkácsi Bernát & Kálmán Béla, ed., 1986: Wogulisches Wörterbuch. Budapest: Akadémiai Kiadó.

MW – Monier-Williams Sir Monier 1899 (reprint 1993): A Sanskrit-English Dictionary. Delhi: Motilal Banarsidas.

NED – A Northern Caucasian Etymological Dictionary, Sergei L. Nikolayev & Sergei A. Starostin. Moscow: Asterisk Publishers, 1994.

Nobe C. F. A. 1966: Claudi Ptolemaei Geographia. Hildesheim: Olms.

Nyberg Henrik S. 1974: A Manual of Pahlavi Vol. II. Wiesbaden: Harrassowitz.

Olsen Birgit A. 1999: The Noun in Biblical Armenian Origin and Word-Formation – with special emphasis on the Indo-European heritage. Berlin–New York: de Gruyter Mouton (Trends in Linguistics. Studies and Monographs 119).

Paasonen Heikki (Henrik) 1897: Indogermän eredetű-e a Volga folyónak régebbi ismeretes mordvin neve? – Nyelvtudományi Közlemények 27, 121–123.

Paasonen Heikki 1926: Ostjakisches Wörterbuch (nach den Dialekten an der Konda und am Jugan), ed. Kai Donner. Helsingfors: Société Finno-Ougrienne (Lexica Societatis Fenno-Ugricae II).

Paasonen Heikki 1948: Ost-Tscheremissisches Wörterbuch, ed. P. Siro. Helsinki: Suomalais-Ugrilainen Seura (Lexica Societatis Fenno-Ugricae XI).

Pellioi Paul 1923: Les Mongols et la papauté. – Revue de l’Orient chrétien 23, 3–30.

Straipsniai / Articles

91

VÁCLAV BLAŽEK

Pokorny Julius 1959: Indogermanisches etymologisches Wörterbuch. Bern–München: Francke.

Pritsak Omeljan 1954: Ein hunnisches Wort. – Zeitschrift der Deutschen Morgenländischen Gesellschaft 104(1), 124–135.

Pritsak Omeljan 1956: Der Titel Atila. – Festschrift für Max Vasmer, ed. by Margarete Woltner & Herbert Bräuer. Wiesbaden: Harrassowitz, 404–419.

Pritsak Omeljan 1982: The Hunnic Language of the Attila Clan. – Harvard Ukrainian Studies VI(4), 428–476.

Ptolemäus 1990: Cosmographia. Das Weltbild der Antike. Stuttgart: Parkland.

Ptolemaeus Claudius 1998: Geography, book 6: Middle East, Central and North Asia, China, eds. Humbach Helmut & Ziegler Susanne. Wiesbaden: Reichert.

Ptolemy Claudius 1932 (repr. 1991): The Geography by Claudius Ptolemy, translated and edited by Edward Luther Stevenson. New York: The New York Public Library. Available at: <http://www.heritageinstitute.com/zoroastrianism/reference/ptolemy/index.htm> [accessed 01.11.2019]; <http://bedrosian.com/Classic/Ptol/ptoltoc.html> [accessed 01.11.2019].

Radloff Wilhelm (Radlov Vasilij V.) 1893: Versuch eines Wörterbuches der Türk-Dialecte 1. Band. St. Petersburg: Commissionaires de l’Académie Impériale des Sciences.

Ramstedt Gustav J. 1935: kalmückisches Wörterbuch. Helsinki: Lexica Societatis Fenno-Ugricae, 111.

Räsänen Martti 1969: Versuch eines etymologischen Wörterbuchs der Türksprachen. Helsinki: Lexica Societatis Fenno-Ugricae, XVII.1.

Rédei Károly 1986: Zu den indogermanisch-uralischen Sprachkontakten. Wien: Österreichische Akademie der Wissenschaften (Sitzungsberichte, Philosophisch-historische Klasse, Bd. 468).

Rozwadowski Jan 1913: Kilka uwag do przedhistorycznych stosunków wschodniej Europy i praojczyzny indoeuropejskiej na podstawie nazw wód. – Rocznik slawistyczny 6, 39–73.

Rozwadowski Jan 1948: Studia nad nazwami wód słowiańskich. Kraków: Polska Akademia umiejętności (Prace onomastyczne Nr. 1).

Sammallahti Pekka 2001: The Indo-European Loanwords in Sami. – Early Contacts between Uralic and Indo-European: linguistic and Archaeological Considerations, eds.

92

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Volga – the First River of Europe

Christian Carpelan, Asko Parpola & Petteri Koskikallio. Helsinki: Suomalais-ugrilainen seura (Mémoires de la Société Finno-Ougrienne 242), 397–415.

Schlözer August Ludwig von 1771: Allgemeine nordische Geschichte aus den besten nord. Schriftstellern und eigenen Untersuchungen beschrieben & als eine geogr. & histor. Einleitung zur richtigen Kenntniß aller Skandinavien... Völker in alten & mittleren Zeiten. Halle.

Schrader Otto 1890: Sprachvergleichung und Urgeschichte 2. Jena: Costenoble.

Schramm Gottfried 1973: Nordpontische Ströme. Namenphilologische Zugänge zur Frühzeit des europäischen Ostens. Göttingen: Vandenhoeck & Ruprecht.

Seit W. [Zaj[t] V.] 2017: Iako, mitropolit Gotii, i ego pečat’ (XIV v.). Materialy po arxeologii, istorii i etnografii Tavrii, vypusk 22, 299–305.

Sertjan Ervand V. 1974–1980: Ėtimologičeskij slovar’ tjurkskix jazykov I–III. Moskva: Nauka.

Sinor Denis 1964: Yul. – Studia Orientalia (Helsinki) 28(7), 1–8.

SKES – Suomen kielen etymologinen sanakirja, ed. Y. H. Toivonen et al. Helsinki: Suomalais-Ugrilainen seura, 1955f.

Starostin Georgij S. 2015: K istokam jazykov raznoobrazi͡a. Desyat’ bes o sravni-tel’no-istoričeskom jazykoznanii. Moskva: Izdatel’kij dom Delo.

Steblin-Kamenskij Ivan M. 1999: Ėtimologičeskij slovar’ vaxskogo jazyka. Sankt-Peterburg: Sankt-Peterburgskij Gosudarstvennyj universitet.

Strabonis Geographica recognit A. Meineke. Lipsiae: Teubner, 1907.

Šafarik Pavel Josef 1837: Slowanské starožitnosti. Oddíl dějepný. Praha: Spurný.

Tereškin Nikolaj I. 1981: Slovar’ vostočno-xantyjskix dialektov. Leningrad: Nauka.

Toivonen Y. H. 1933: Kleiner Beitrag zur Geschichte der finnisch-ugrischen Sib-anten. – Mémoires de la Société Finno-Ougrienne 67, 377–384.

Tomaschek Wilhelm 1888: Ueber das Arimaspische Gedicht des Aristeas. – Sitzungsberichte der philosophisch-historischen Classe der Kaiserlichen Akademie der Wissenschaften 116, 715–780.

Tomaschek Wilhelm 1889: Kritik der ältesten Nachrichten über den skythischen Norden II: Die Nachrichten Herodots über den skythischen Karawanenweg nach Innerasien. Sitzungsberichte der philosophisch-historischen Classe der Kaiserlichen Akademie der Wissenschaften 117, Abh. Nr. I, 1–70.

Stripsnai / Articles

93

VÁCLAV BLAŽEK

Tomaschek Wilhelm 1895: Araxes. – Pauly Realencyclopädie der classischen Altertumswissenschaft 2.1. Stuttgart: Metzler, cc. 403–404.

Toporov Vladimir N. 1980: Prusskij jazyk. Slovar (I–K). Moskva: Nauka.

Toporov Vladimir N. 1981: Ob iranskom vlijanii v mifologii narodov Sibiri i Central'noj Azii (1–2). – Kavkaz i Srednjaja Azija v drevnosti i srednevekoje (istorija i kultura). Moskva: Nauka, 146–162.

Turner Ralph L. 1966: A Comparative Dictionary of the Indo-Aryan Languages. London: Oxford University Press.

UEW – Uralisches etymologisches Wörterbuch, ed. Károly Rédei et al. Budapest: Akadémiai Kiadó, 1986–1988.

Vanagas Aleksandras 1981: Lietuvių hidronimų etimologinis žodynas. Vilnius: Mokslas.

Vasmer Max 1923: Untersuchungen über die ältesten Wohnsitze der Slaven I: Die Iranien in Südrussland. Leipzig: Markert & Peters.

Vasmer Max 1986–1987: Etimologičeskij slovar' russkogo jazyka I–IV, translated in Russian by Oleg N. Trubačev. Moskva: Progress.

Wichmann Yrjö 1953: Tscheremissische Texte mit Wörterverzeichnis und grammatischem Abriss. Turku: Turun suomalai ja kirjapaino osakeyhtiö.

Wichmann Yrjö 1987: Wotjakischer Wortschatz, bearbeitet von T. E. Uotila & Mikko Korhonen. Helsinki: Suomalais-Ugrilainen Seura / Lexica Societatis Fenno-Ugricae XI.

Wolff Fritz 1910: Avesta. Die heiligen Bücher der Parsen. Strassburg: Trübner.

Xelimskiĭ Evgeniĭ 2000: Jzyk(i) avarov: tunguso-man'čžurskiĭ aspekt. – Folia Orientalia 36, 135–148.

Xelimskiĭ Evgeniĭ 2003: Tunguso-man'čžurskiĭ jazykovyj komponent v Avarskom kaganate i slavjanskaja etimologija. – Zbornik povzetkov 13. Mednarodni slavistični kongres (Ljubljana, VII, 2003), I. del: Jezikoslovje, ed. F. Novak. Ljubljana, 140–141.

Zeuss Kaspar 1837: Die Deutschen und die Nachbarstämme. München: Lentner.

Acknowledgement

The article was prepared under the auspice of the research Fund of Masaryk University, Nr. 287. I am grateful to John Bengtson for his correction of English.

94

Acta Linguistica Lithuanica LXXI

Volga – the First River of Europe

Volga – pirmoji Europos upė

SANTRAUKA

Šiame tyrime apibendrinami visi Volgos upės pavadinimai, kurie, kai įmanoma, yra aprašomi platesniame pirminių tekstų, pateiktų prie, kontekste. Taip pat straipsnyje tiriamos ir aptariamos esamos etimologijos bei nurodomos naujos etimologijos, kai senosios atrodo nepakankamai įtikinamos. Volga yra ilgiausia Europos upė (ilgis – 3534 km (prieš užtvankų sistemą ji buvo 3693 km) su didžiausiu baseinu (1 380 000 km²), vakariausia ir didžiausia Eurazijos upė bei didžiausia endorinė upė pasaulyje. Tokiems ilgiems upėms būdinga, kad jos įvairiomis kalbomis vadinamos keliais pavadinimais: septyni hidronimai (Ἀράξης, *As(a)tEl, Jul, Λύγος, Rav(o), Ὄαρος, Volga), išdėstyti abėcėlės tvarka, yra išsamiai išanalizuojami tiek etimologiniu, tiek semantinės motyvacijos požiūriais. Nors šių hidronimų etimologijos yra dažnai nesuderinamos, įvertinus jų semantinę motyvaciją, jos gali būti suskirstytos į dvi grupes. Pirmą grupę sudaro visiškai hidroniminiai vardai, pagrįsti reikšmėmis, susijusiomis su „vandeniu“, t. y. „vanduo“, toliau „upė“, „(upės) slėnis“, „srovė (tėkmė)“, „potvynis“, „drėgmė“, „ežeras“, „jūra“. Antroji grupė apima terminus, apibūdinančius upę ar krantus, būtent: „platus“, „ilgas“, „išlenktas“, „be medžių“, „nekenksmingas“, „baltas / šviesus“, „juodas / tamsus“. Akivaizdu, kad pirmoji semantinė grupė yra tiesiogiai susijusi su vandeniu ir turėtų būti svarbesnė. Keliems etnonimams skirtinguose varduose pasikartojanti semantinė motyvacija atrodo yra perspektyvesnė nei pavieniai paaiškinimai. Tai senovės rusų Volga < bendrinės slavų *vьlga „drėgmė“ sutampa su iranėčių, greičiausiai skitų, *rahā-, kurio reikšmė „drėgnė“ gali būti rekonstruojama pagal vedų [RV] rasā- (vyriškos giminės rasā- „augalų sultys ar sula, vaisių sultys, bet koks skystis ar skystis, drėgmė, esme, čiulpai“ moteriškos giminės forma). Trečiąjį atitikmenį būtų galima identifikuoti hipotetiniame tiurkų junginyje *ast-(h)ōl „apatinis drenumas“. Tikėtina, kad tai apibūdino Volgos deltą. Kyla pagrįsta išvada, kad slavų ir galbūt tiurkų hidronimai kilo iš iranėčių kalbos.

Remiantis senoviniais tekstais, prieinama prie išvados, kad Volga galėjo žymėti rytinę indoeuropiečių tarmės kontinuumo ribą, kuri pirmiausia kito tik toliau protėviai, galbūt pirmoje 4-ojo tūkstantmečio prieš Kristų pusėje. Tokiu atveju atrodytų natūralu, kad tokios galingos upės vardas, kuri yra svarbi orientavimuisi, laivybai, krovinų gabenimui ir žvejybai, buvo išlaikytas ilgą laiką. Kai šios upės krantuose apsigyveno naujų tautų, teisių pirmenybę, kvaizonominiškiems vardams, pradėtos naujai interpretuoti šių vardų reikšmės. Šalia ilgiausios vardų grandinės – tocharų B waike „ilgas“ → vengrų völgy „upės slėnis“ → marų (finougrų) wola „yra baltas, balta“ → latvių valga „šlapias“ → senovės rusų Volga „drėgnumas, drėgė“ – egzistuoja dar viena: tocharų B war „vanduo“, -wär „srovė, tėkmė, upė“ → avestų vairi- „jūra, jūros įlanka“, pelevų var „ežeras“ → čuvašų var „slėnis, pylimas, vaga, tarpeklis; vidurė, centre, viduryje, pilvas“, arba nauji avestų Raŋhā arba ‘skitų’ *Rahā → mordvių erzių Rav, Ravo ‘Volga’, mokšų rava „upė“, Rav ‘Volga’. Ši hipotezė, nepaisant minių migracijų laikotarpių, rodo populiacijų tęstinumą, greičiausiai atsispindi

Straipsniai / Articles

95

VÁCLAV BLAŽEK

reikinių gyveniečių prie svarbių upių varduose, kurie yra kilę iš pirminių hidronimų. Šis mechanizmas padėjo išsaugoti daugelio svarbių upių vardus, nors jų krantose keitėsi kalbos. Natūralu, kad šalia senų vardų atsiranda naujų. Volgos atveju jauniausias tokio tipo pavyzdys yra greičiausiai marų (fino-ugrų) Jul, paimtas iš senovės turkų šaltinio senovės uigūrų yul „kalnų upelis, šaltinis, versmė“.

Įteikta 2019 m. lapkričio 4 d.

VÁCLAV BLAŽEK

Ústav jazykovědy a baltistiky

Filozofická fakulta Masarykovy University

A. Nováka 1, CZ-60200 Brno

[email protected]

96

Acta Linguistica Lithuanica XXI