КАЛБŲ KONTAKTAI LIETUVOS TSR

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXIII (1983)

КАЗИМЕРАС ГАРШВА

ЗІСТАВЛЕННЯ ФОНОЛОГІЧНИХ СИСТЕМ ЛИТОВСЬКОЇ ТА РОСІЙСЬКОЇ МОВ

У цій статті розглядаються найважливіші особливості фонологічних систем литовської та російської мов: фонеми (голосні й приголосні), просодичні явища (структура складу, наголос), а також деякі варіанти фонем і просодем та їхня дистрибуція.

Зіставні дослідження литовської та російської мов необхідні для вироблення оптимальної системи навчання другої мови (причому опанування вимови в російській і литовській мовах виявляється найскладнішим). Тому автор цієї статті спробував виявити також деякі типи інтерференції під час вивчення другої мови. Оскільки багато учнів вимовляють звуки на основі артикуляційної бази рідного діалекту (пор. Гаршва К. К., 1982), тут наведено також деякі дані литовських діалектів, близькі до фонетики російської мови.

1. Голосні. У литовській літературній мові можна розрізнити 10 голосних фонем: /iː i uː u eː oː e eː aː a/. Литовські голосні нижнього та верхнього підняття в тій самій позиції бувають довгими й короткими. Ознаку довготи деякі автори відносять також до надсегментного рівня, оскільки довготою (або короткістю) характеризуються цілі морфеми.

У литовських словах іншомовного походження трапляється також периферійна фонема < ə >. Зазвичай периферійний звук /e/ (відмінний від короткого /e/) вимовляють лише в наголошених складах (і не в усіх іншомовних словах) небагато литовців.

Отже, п’ятьом сильним фонемам російської мови /u y e o a/ відповідають довгі й короткі голосні литовської мови чотирьох типів: /i u o a/ (див. табл. 1). Російському звуку /e/ у литовській мові дещо подібний дифтонг /ie/.

Для передніх литовських фонем /eː eː e/ у російській мові відповідників немає (тому слов’яномовне населення схильне вимовляти їх як «є, е).

У литовській мові довгі й короткі голосні можуть розрізняти різні слова, пор.: tūko «підстерігає» — tūko «був придатний», siūsti «посилати» — siūsti «скаженіти», šóko «стрибав», «танцював» — šōko «шоку», mės «ми» — mès «кине», kąsti «кусати» — kàsti «копати». У фонологічній системі російської мови цієї опозиції немає, тому для учнів вимова кількості голосних у другій мові становить значну трудність.

159

Таблиця 1. Порівняння голосних фонем литовської та російської мов

Підняття

Ряд

Передній

Задній

лит.

рос.

лит.

рос.

Верхній

/ i· /, / i /

/ и /

/ u· /, / u /

/ у /

Середній

/ e· /

/ е /

/ o· /, / ᴐ /

/ о /

Нижній

/ e· /, / e /

/ a· /, / a /

/ а /

Примітка. У табл. 1 і 2 лит. — литовська мова, рос. — російська мова. У дужки / / беруться фонеми, а в дужки < > — периферійні звуки (уживані у словах іншомовного походження та в звуконаслідуваннях). Крапкою з правого боку (зверху) позначається довгота литовських голосних.

У литовській літературній мові голосні у відкритих складах бувають довгими й короткими, а в російській мові в наголошеній позиції не можна вимовити ні тих, ні інших — слід артикулювати приблизно напівдовгий голосний. У наголошених дифтонгічних складах литовської літературної мови напівдовгими є лише [a], [e]. У діалектах східної та середньої Литви під наголосом до напівдовгих подовжуються й інші короткі голосні.

Наголошені голосні російської мови не збігаються з наголошеними голосними (навіть напівдовгими) литовської мови, пор.: lìpa «лізе» — липа; lìs «піде дощ»: lỹs «буде лізти», «буде худнути» — лис, šùka «крутить» — сука, lìpa «дере, б’є»: lìpa «губа» — лупа, šòka «шок» (зн. в.): šóka «стрибає, кидається, танцює» — шока, dár «ще» — дар. У наголошених складах російського мовлення литовці часто вимовляють довгі голосні, які від відповідних російських звуків відрізняються трьома особливостями: 1) якістю (короткі голосні більше схожі на російські звуки), 2) дещо більшою тривалістю (пор.: bára «лає» — báра, šąla «стає солодким» — sáла) і 3) проявом складового акценту (priėgaidė)¹. За нашими спостереженнями, на довгих кінцевих складах складовий акцент буває циркумфлексним, пор.: xo/ц’ў/, бед/ў/ (як kasij «кішок», bėdų «бід»).

Вважається, що для російських голосних, на відміну від литовських, характерна ненапружена, млява артикуляція, наслідком чого є їхня дифтонгоїдність, тобто «ковзання» від вищого підйому до нижчого (Михальченко В. Ю., 1976, с. 132; Йовайшис В., 1979, с. 30)². На початкових етапах вивчення

¹ Докладніше про складові акценти див. розділ 4 цієї статті.

² С. С. Высотский вважав, що для голосних середнього підйому литовської літературної мови також характерне «ковзання», лише у зворотному напрямку (за якого слова tévas «батько», pokylis «бенкет, бал» вимовлялися б як tė'vas, po'kylis).

160

… російської мови литовцям важко вимовляти звуки ы, э, е, оскільки перших двох у багатьох діалектах і в литовській літературній мові немає, а дифтонг ie не має короткого відповідника. Голосний ы часто вимовляється як i (не розрізняються навіть мінімальні пари быть — буть, мыл — мил тощо). Замість э можна почути литовське ё.

У східнолитовських (східноаукштайтських) діалектах ε вимовляється після приголосного l (замість е), однак це звук вищого підйому й більш переднього ряду. У північнопаневежиському діалекті з трьох можливих різновидів звука ε (пор.: sáulės (šáulės) «сонця», ar'ke₁l's' (arklys) «кінь», matė (matái) «бачиш») найбільш схожий на російський э найвідкритіший варіант (ε₂). У ненаголошених складах названого й ширвінтського діалектів іноді з’являється звук, схожий на ы, пор.: leki.ms | lɨki.ms (lėkimas) «втеча». У російській мові звук э є варіантом е, звук ы — варіантом и.

У ненаголошених складах литовської літературної мови розрізняються всі 10 голосних фонем. Із п’яти сильних голосних фонем російської мови в ненаголошеній позиції розрізняються лише три: |u|, |y| и |a|. У I переднаголошеному складі й на абсолютному початку слова фонема |a| реалізується слабкою фонемою |a| (у двох варіантах: [л] — після твердих приголосних, [иᵉ] — після м’яких). У II, III переднаголошених і в усіх післянаголошених складах існує слабка фонема |a₁|, яка після твердих приголосних реалізується варіантом [ъ], а після м’яких — варіантом [ь]. Фонеми |a|, |o|, |e| у ненаголошеній позиції зазнають сильної редукції й не розрізняють таких мінімальних пар, як лиса — леса, чистота — частота, посетить — посвятить тощо (Плакунова Т., 1974, с. 7). У литовській літературній мові слова lipimas «лазіння, приклеювання» — liepimas «наказ» — lėpimas «звисання» — lepimas іменник від дієслова «розпестити» тощо не є омонімами. Отже, стійкість вокалізму теоретично зумовлює більшу інформативність голосних фонем литовської літературної мови порівняно з російськими голосними (Михальченко В. Ю., 1976, с. 131).

У деяких східнолитовських діалектах (паневежиському, ширвінтському та на півдні анікщяйського) у ненаголошеній позиції опозиція за довготою — короткістю нейтралізується: існують лише короткі голосні. Крім того, у паневежиському діалекті ненаголошене ie редукується до ie/i; у більшій частині утенського діалекту (говірки «жалининків») ненаголошене o редукується до напівдовгого a. Носіями цих діалектів є близько 1/5 усіх, хто розмовляє литовською мовою. На матеріалі названих діалектів дещо легше навчитися вимовляти російські голосні в I переднаголошеному складі. Значно важче литовцям дається вимова російських голосних у II, III переднаголошених і в післянаголошених складах, оскільки в литовських діалектах трапляється лише один ступінь редукції.

У російському мовленні литовців ненаголошене |e| нерідко вимовляється як литовське |e|. Це зумовлюється також морфологічними аналогіями рідної мови: російським суфіксам без-, не-, пере- відповідають литовські bė-, nė-, pér-; голосні |e| (рос. і лит.) наявні в деяких морфемах, що мають схожість

11. 949

161

мов (пор.: делегат — delegātas, везти — vėžti, нести — nèšti тощо); закінченню теперішнього часу й наказового способу -те відповідає -те.

2. Приголосні. У сучасній литовській мові можна розрізняти 37 приголосних фонем: /p, p’ b b’ t d k k’ g g’ s s’ z z’ š š’ ž ž’ c c’ č č’ l l’ r r’ m m’ n n’ v v’ j dz dz’ dž dž’/. Крім того, у литовській літературній мові є 8 периферійних фонем (<t’ d’ ff’ ch ch’ h h’>), уживаних у словах іншомовного походження та в деяких звуконаслідуваннях (Girdenis A., 1981, p. 115—126, 141—142)³. У російській мові також 37 приголосних фонем: /п п’ б б’ т т’ д д’ к к’ г г’ с с’ з з’ ш ж ч ч’ ф ф’ х х’ л л’ р р’ м м’ н н’ в в’ j ш’ ж’/. Можна нарахувати 29 приголосних фонем, переважно спільних для обох мов /p p’ b b’ t d k k’ g g’ s s’ z z’ š š’ ž c c’ č l l’ r r’ m m’ n n’ v v’ j/. Існує думка, що артикуляція передньоязикових приголосних у литовській та російській мовах характеризується різним положенням або активністю кінчика язика (Вайтке́вичюте В., 1973, с. 31; Плакунова Т., 1978, с. 45—47), хоча загалом приголосні зіставлюваних мов мають значно менше відмінностей, ніж голосні. У литовській мові немає довгих приголосних /ш’ ж’/ і повноцінних фонем /м’ д’ ф ф’ х х’/, які є в російській. У російській мові немає фонем /š’ ž’ c’ č dz dz’ dž dž’/. Російським приголосним, для яких характерна дорсальна артикуляція, у литовській мові відповідають апікальні приголосні.

Таблиця 2. Зіставлення приголосних фонем литовської та російської мов (щодо ознак м’якості та дзвінкості)

Мова | Ознака | Фонеми | Кількість Лит. | Твердість | /p b t d k g s z š ž c č <f ch h> l r m n v dz dž/ | 19 (22) Рос. | | /п б т д к г с з ш ж ц щ ф х л р м н в/ | 18 Рос. | М’якість | /п’ б’ т’ д’ к’ г’ с’ з’ | ч’ ф’ х’ | л’ р’ м’ н’ в’ j ш’ ж’/ | 19 Лит. | | /p’ b’ <t’ d’> k’ g’ s’ z’ š’ ž’ c’ č’ <f’ ch’ h’> l’ r’ m’ n’ v’ j dz’ dž’/ | Лит. | Глухість | /p p’ t <t’> k k’ s s’ š š’ c c’ č č’ <f f’ ch ch’>/ | 13 (18) Рос. | | /п п’ т т’ к к’ с с’ ш ц ч’ ф ф’ х х’ щ’/ | 16 Рос. | Дзвінкість | /б б’ д д’ г г’ з з’ ж | ж’ | л л’ р р’ м’ н’ в в’/ | 21 Лит. | | /b b’ d <d’> g g’ z z’ ž ž’ | <h h’> | dz dz’ | l l’ r r’ m’ n’ v’ j dž dž’/ | 24 (27)

Найбільша кількість приголосних фонем литовської та російської мов диференціюється за ознаками твердості—м’якості й глухості—дзвінкості (див. табл. 2). У позиції нейтралізації виступають тверді та глухі приголосні

⁸ Досі в литовській літературній мові зазвичай виділяли 45 приголосних фонем (включно з периферійними приголосними).

162

тому їх можна вважати немаркованими членами опозиції, а м’які та дзвінкі приголосні — маркованими (пор. Girdenis A., 1981, p. 100—101). За ознаками м’якості й дзвінкості асимілюються групи фонем, розташовані як в одному, так і у двох складах (пор.: s’ir-s’ ti / „сердиться“, естес’-т’венный), тому ознаки м’якості й дзвінкості в литовській мові (Girdenis A., 1981, p. 168—170), а почасти й у російській (Степанов Ю. С., 1975, с. 98—101) можна було б віднести до суперсегментного рівня.

У зіставлюваних мовах тверді й м’які, глухі й дзвінкі приголосні розрізняють слова, пор.: gražùs „красивый“ — вин. п. мн. ч. gražiùs, tómnyj — tė́mnyj; pùti „гнуть, плеть“ — bùti „быть“, пал — бал. Порівняно з литовською літературною мовою в російській м’якість приголосних є більш незалежною: 1) у ній тверді й м’які приголосні протиставляються не лише перед голосними, а й у кінці слова; 2) ця опозиція існує не лише перед голосними заднього ряду, а й перед переднім голосним /и/; 3) групи приголосних у російській мові за ознакою твердості — м’якості асимілюються не так послідовно.

У литовській мові групи приголосних перед голосними переднього ряду пом’якшуються повністю (за цим правилом багато литовців вимовляють і сполучення російських приголосних). У російській мові пом’якшуються лише приголосні, що безпосередньо стоять перед /е/, /и/. На думку деяких дослідників, повної м’якості приголосного, що передує м’якому приголосному, досягають рідше, здебільшого має місце „напівм’якість“, пор.: жён’щ’ина (Пирогова Н. К., 1970, с. 33). Якщо при зміні слова другий приголосний може стати твердим, асимілятивне пом’якшення цього приголосного факультативне: в бить’е и в бить’ё, оскільки є битва (але с’в’ет тощо). Приголосний н перед м’якими зубними частіше буває м’яким, а р, навпаки, твердим: бей’зин, Ин’дия, семан’тика, але парт’ия, бр’ен (лит. párt’ija, ór’d’inas). М’якість приголосного, що стоїть після л, на л не поширюється: бъполн’ия, мълния. Отже, у російській мові можливі сполучення не лише твердих або м’яких приголосних, а й твердого та м’якого, м’якого та твердого (в останньому випадку, а також у кінці слова після м’якого приголосного ставиться м’який знак ь, пор.: культ’ура, брат’ь).

У російській мові шиплячі /ж/, /ш/, /ч/ завжди тверді, а /ч’/ і /ш’/ — м’які. У литовській мові ці приголосні можуть бути і твердими, і м’якими. Відповідні тверді або м’які пари литовці часто утворюють і в російській мові.

У російській вимові м’які /т’/, /д’/ звучать із певною африкацією, чого немає в литовській літературній мові та в багатьох литовських діалектах. Така вимова трапляється лише в дзукському (південноаукштайтському й вільнюському) говорі, який межує з білоруським і польським мовними ареалами. Литовські дзуки <t’>, <d’> вимовляють як /c’/, /dz’/: cik (tik) „только“, dzieną (dieną) „день“ (вин. п.).

Отмечается, что в русском языке не только /т’/, /д’/ (ср. Йовайшас В., 1979, с. 30), но и все другие согласные (особенно губные и переднеязычные

11*

163

зімкнені / n’ б’ в’ / та ін.) перед передніми голосними пом’якшуються значно більше, ніж відповідні литовські приголосні (Михальченко В.Ю., 1976, с. 133; Плакунова Т., 1978, с. 47).

Вісім пар глухих і дзвінких приголосних фонем (/ p – b, p’ – b’, t – d, k – g, k’ – g’, s – z, s’ – z’, š – ž /) є як у литовській, так і в російській мові. Крім того, у литовській мові є пари / š’ – ž’, c – dz, c’ – dz’, č – dž, č’ – dž’ /, а в російській — / m’ – d’, ш’ – ж’, ф – б, ф’ – б’ /. В обох мовах приголосні / l l’ p p’ m m’ n n’ j / (у литовській також / v v’ dz dz’ dž dž’ /) бувають лише дзвінкими, а / ц ц’ х х’ / (у литовській — також / c c’ č č’ /) — глухими. Звуки [ff’] і [v v’] у литовській мові навіть фонетично не можуть утворювати пар за глухістю — дзвінкістю: у кінці закритого литовського складу (або слова) f, ch, v не трапляються.

Усі приголосні перед голосними, а також глухі приголосні перед глухими й дзвінкі перед дзвінкими в обох мовах залишаються без змін. Парні глухі приголосні перед дзвінкими озвінчуються, парні дзвінкі перед глухими приголосними та в кінці слова оглушуються, пор.: bëga „бежит“ — 3 л. буд. вр. bė[k]s, skazīt — ska[c]ka; kìrpti „резать, стричь“ — дієприсл. kìr[b]damas, pro-cīt — pro[ž’]ba; наказ. спос. bėk, rasskā[c]. Так само асимілятивне оглушення або озвінчення охоплює і приголосні на межі двох слів. Серед приголосних, що не утворюють пар за глухістю — дзвінкістю, асимілювати попередні приголосні (с, з) у російській мові здатен лише ч; у литовському мовленні s перед š перетворюється на š, z перед dž — на ž: „iš[ui’]č]erpatь „исчерпать“, vo[ui’]ik „возчик“; anksti „рано“ — ank[š]čiau „раньше“, pavyzdys „пример“ — род. п. мн. ч. pavy[ž]džių.

У російському мовленні зазвичай випускається другий приголосний у сполученнях здн, стл, стн, ств, стск, пор.: праздник „праздник“, марксистский „марксистский“ тощо. У литовській мові такі сполучення не трапляються.

У сполученнях жж і зж (сж), зш і сш вимовляється подвоєний другий приголосний: жжёт „жжет“, и шапки „из шапки“. У литовській мові таких сполучень також немає. З морфологічних причин у литовській мові утворюються невимовні сполучення gk, dt, td, sš, šš, sž, žš, žž, šž, sz: у них, як і в згаданих сполученнях російської мови, перший приголосний також асимілюється другим, але в традиційній вимові випускається без подовження другого приголосного, пор.: užsienis (užsienis) „заграница“, pužalis (pužalis) „полусырой“ тощо. Подвоєні приголосні в литовській мові не вживаються навіть у запозичених словах, пор.: okupacija „оккупация“, milijonas „миллион“, grammati-ka „грамматика“, tona „тонна“, aparatas „аппарат“, Rusija „Россия“. Тому у відповідних російських словах литовці часто вимовляють один приголосний.

Як у російському, так і в литовському мовленні на початку слова та після голосних перед ие, ie зазвичай вимовляється j, пор.: (j)eštь, (j)ieškóti „искать“, po(j)ėla, pa(j)-ieškóti „поискать“. У російській мові j вимовляється також після розділових ъ і ь: съел, воскресенье.

164

3. Сполучення голосних і приголосних. Склад. Склади литовської та російської мов складаються з центральних елементів — голосних і периферійних елементів — приголосних. Склади поділяються на відкриті (що закінчуються на голосний) і закриті (що закінчуються на приголосний), на наголошені й ненаголошені. У литовській літературній мові як наголошені, так і ненаголошені склади можуть бути довгими (складатися з довгих голосних або дифтонгів) і короткими (складатися з коротких голосних). У російській мові навіть фонетично існує лише по одному виду складів: довші під наголосом і короткі (редуковані) в ненаголошеній позиції. У ненаголошених закінченнях частіше трапляються також сполучення голосних із сонантами, тобто своєрідні дифтонги.

Щодо кількості складів литовські та російські слова можна поділити на односкладові й багатоскладові. Найчастіше трапляються двоскладові, трискладові й односкладові слова. Непохідні слова зазвичай бувають одно-, дво-, три- й чотирискладовими, а похідні — від двоскладових до десяти-одинадцятискладових: пор. найдовші слова са-мо-о-про-ки-ды-ва-ю-ща-я-ся, pe-be-sve-ti-mo-te-riau-da-vo-me „більше ми не передобстоювали“.

У російській мові склади утворюються одним голосним або голосним і приголосним. У складі литовської мови, крім того, трапляються сполучення двох голосних (до них можуть приєднуватися й приголосні). Найдовші склади литовської та російської мов складаються з одного голосного і шести приголосних, пор.: spriñks „буде давитися“, всплеск.

У литовській мові розрізняють три види дифтонгів: «злиті» ie, uo, «складені» ai, au, ei, ui, eu, oi, ou (три останні трапляються лише в словах іншомовного походження) і «змішані» a, e, i, u+l, m, n, r: al, am, an, ar; el, em, en, er; il, im, in, ir; ul, um, un, ur. Усі ці дифтонгічні сполучення можна вважати двофонемними, оскільки: 1) обидва їхні компоненти можуть бути заміщені іншими фонемами (пор.: veistas «розведений(а)» (у значенні «сорт, порода») — vaistas «ліки», verštas «той, що обертається»); 2) перед голосними дифтонги поділяються на два склади (gér-ti «пити» — 3-тя особа однини теперішнього часу gé-ria, gù-ti «ображати, гнати» — gù-ja); 3) з погляду структури й акцентуації мови сполучення двох голосних прирівнюються до безсумнівно двофонемних сполучень голосного й сонанта.

У російській мові існують своєрідні відповідники литовським дифтонгам ай, ой, уй, ал, ам, ан, ар, ил, им, ин, ир, ул, ум, ун, ур, пор.: дай, стойте, дуй, спал, лампа, так, ударный, сильный, стоим, один, мир, стул, разум, скакун, Курск. У російській мові трапляється звукосполучення [ей] (пор. воробей), якого немає в литовській (у ній є ei).

Склади литовської та російської мов складаються з двох груп приголосних: початкової та кінцевої, або експлозивної та імплозивної. У початкових і кінцевих групах приголосних литовської мови може бути до трьох приголосних, а в російській — до чотирьох.

Кінцеві сполучення приголосних литовської мови в багатьох випадках можна вважати дзеркальним відображенням початкових сполучень. У кінцевих групах зберігаються ті самі відношення між фонемами, хоча вони розташовані в діаметрально

165

протилежному порядку. Напр., якщо в початковій групі є сполучення skl-, то в кінцевій буває сполучення -lks: sklis-ti «поширюватися» — vilks «буде тягнути» тощо (Girdenis A., 1981, p. 79—81). На відміну від литовської мови, у російській багато сполучень у кінці слова трапляються в такій самій послідовності, як і на початку, пор.: снег — песнь, Псков — Прокопск тощо (хоча чимало початкових груп не засвідчені в кінці складу, і навпаки).

Серед початкових сполучень приголосних у литовському словнику найпоширенішими є pr-, sk-, tr-, gr-, pl-, kr-, kl-, st- (Strimaitienė M., 1981, p. 93). У сполученнях приголосних сонанти / lmnɲv / можуть стояти лише безпосередньо перед голосними. Решта приголосних поділяється на два підкласи: ті, що вживаються лише як перші члени сполучень (/ s š z ž /), і ті, що можуть займати обидві зазначені позиції (/ k p t g b d /). Найдовші початкові сполучення в литовській мові завжди мають тип str- (Girdenis A., 1981, p. 76—77). Для початкових російських сполучень приголосних також характерна певна послідовність (Ломтев Т. П., 1972, с. 203—212).

Класифікацію сполучень приголосних фонем на початку слова перед голосними в литовській і російській мовах умовно можна подати в такому вигляді:

У російській мові в сполученнях можуть брати участь усі приголосні, наведені в цій схемі (хоча далеко не всі вони сполучаються між собою). Приголосні, позначені літерами латинської абетки й відокремлені пунктиром, утворюють сполучення і в литовській, і в російській мовах; приголосні, позначені російськими літерами, — лише в російській мові. Фонема / в /, розташована в 4-му стовпчику, утворює дво- й тричленні сполучення з деякими приголосними 3-го, 2-го й 1-го стовпчиків, пор.: все, втереть, влить; взбить, вклеить; встреча, взгляд тощо. Сполучення приголосних ніколи не утворюються у зворотній послідовності, тобто в напрямку від 1-го стовпчика до 4-го.

Ця послідовність сполучення приголосних (запропонована А. Гірденісом для литовської мови), на наш погляд, точніше відображає дійсність. І досі три- й чотиричленні сполучення російської мови описують як комбінації, що складаються з двох або трьох двочленних сполучень. Друге з них має початковий приголосний, тотожний кінцевому приголосному першого двочленного сполучення, а третє — початковий приголосний, тотожний кі-

166

…нечного другого сполучення, напр.: ст+мп'=смп; фс+сх+хр=фсхр (всхр) (Ломтев Т. П., 1972, с. 212—221; Русская грамматика, 1980, с. 56, 65).

Порівняно з литовською мовою, в утворенні сполучень приголосних у російській мові бере участь удвічі більша кількість фонем. У початковій групі приголосних російського слова перед голосними можуть стояти також / к м г д с ш ч х / (з останніми двома литовські сполучення взагалі не утворюються); як другі члени сполучень уживаються / ч ч ф х / (також не властиві литовським сполученням) і сонорні / л м н р /, які литовці вживають лише безпосередньо перед голосними. Унаслідок іншої морфологічної структури в російській мові можливий і четвертий член сполучення — приголосний / в /).

Тому на початку слова в російській мові вживається близько 100 двочленних сполучень приголосних, а в литовській мові — 39 (близько 35 із них трапляються і в російській). В обох мовах існують обмеження сполучуваності приголосних за ознаками глухості — дзвінкості й твердості — м’якості, а також за місцем творення звуків.

У середині слова між двома голосними (в інтервокальній позиції) найпростішим є однофонемний приголосний сегмент, який у литовській і російській мовах утворює склад із голосним, що йде після приголосного: va-sa-ra «літо», po-ho-ro-нато. В інтервокальних сполученнях двох і більше приголосних межу складу за вимовою встановити нелегко, і це питання певною мірою вирішується залежно від погляду дослідника. У сполученнях приголосних литовської мови межу складу можна було б провести там, де починається найбільша частина внутрішнього сполучення, за своєю структурою тотожна відповідному сполученню на початку слова: gu-drūs «розумний», alk-snis «вільха», čirk-šti «цвірінькати» (Girdенis A., 1981, p. 84—87). Щодо складоподілу в російській мові також існує кілька поглядів (Р. И. Аванесова, Л. В. Щербы, Л. В. Бондарко та ін.). Згідно з результатами артикуляційно-акустичного дослідження Л. В. Бондарко, будь-яке російське висловлювання розпадається на ланцюг відкритих складів незалежно від якості сполучуваних приголосних і місця наголосу (пор. Русский язык, 1979, с. 312).

4. Просодеми. Крім одиниць сегментного рівня — фонем (голосних і приголосних), у литовській і російській мовах існують одиниці несегментного рівня — просодеми (наголос, інтонація; лише для литовської мови характерні складові акценти). Просодеми охоплюють більший відрізок, ніж фонеми: складові акценти характеризують морфему, наголос — слово, інтонація — речення. Під наголосом розуміють виділення одного складу в ланцюзі слів.

Слід зазначити, що в працях русистів реальні явища литовської мови враховуються недостатньою мірою. Наприклад, навіть у шкільному підручнику російської мови для литовців (Лауринавичене М., Хмеляускене Г., 1978, с. 5, 19) стверджується, що в литовській мові наголос «музичний» і немає редукції ненаголошених голосних, хоча в сучасних дослідженнях литовський наголос-

167

рение считается динамическим (ср. Laigonaitė A., 1978, p. 6). Количественная и даже качественная редукция некоторых безударных гласных существует в восточнолитовских диалектах (Zinkevičius Z., 1978, p. 49—75); элементы редукции присущи и безударным долгим гласным современного литовского литературного языка (Урбелене Я., 1967, с. 16—17).

Литовський наголос характеризується ознаками інтенсивності й тривалості. Наголос у сучасній російській мові — кількісно-динамічний: голосний наголошеного складу, на відміну від ненаголошених, вирізняється напруженішою вимовою, більшою тривалістю, а отже, і чіткішим звучанням (Русская грамматика, 1980, с. 90).

Наголос у литовській і російській мовах різномісний (вільний): він не закріплений за якимось певним складом слова чи певною морфемою (однак місце наголосу визначається акцентними особливостями морфем і властивою їм акцентуаційною парадигмою). Різномісний словесний наголос виконує дві основні функції — кульмінативну (контрастну) в синтагматиці та дистинктивну (розпізнавальну) в парадигматиці: указує на кількість самостійних слів або інших значущих одиниць у мовленнєвому відрізку й полегшує розпізнавання або розрізнення різних слів і форм того самого слова, що збігаються за фонемним складом.

Таблиця 3. Акцентуаційні схеми литовської та російської мов

№ | Кількість складів | Акцентуаційна схема | Приклади: литовська мова | російська мова 1 | II | ´ ´ | kūria — kurià | стоит — сто́ит 2 | III | ´ ´ — | pārāšo — parāšo | до́роги — дороги́ 3 | „ | ´ — ´ | užrašai — užrašai | бе́регу — берегу́ 4 | „ | — ´ ´ | pašaukti — pašaukti | обма́ну — обману́ 5 | IV | ´ — — ´ | pastebima — pastebimà | 6 | „ | — ´ ´ — | garsiákalbis — garsiakalbis | 7 | „ | — ´ — ´ | suprantama — suprantamà | профессо́ра — профессора́ 8 | „ | — — ´ ´ | geraširdė — geraširdė | переме́ним — перемени́м 9 | V | — ´ — — ´ | nesuariama — nesuariamà | 10 | „ | — — ´ — ´ | nesuprantama — nesuprantamà | 11 | „ | — — — ´ ´ | nesubjektyviai — nesubjektyviai | нераздели́м — нераздели́м

Примітка. Знаком «´» позначається наголошений склад слова, знаком «—» позначається ненаголошений склад.

У зв’язку з різномісністю наголосу в квазіомонімах можливі опозиції різних акцентуаційних схем (див. табл. 3). Акцентуаційні схеми литовської та російської мов збігаються не повністю. Крім того, у російській мові трапляється менше акцентуаційних схем.

168

У зіставлюваних мовах опозиція за місцем наголосу трапляється у словах від двоскладових до семискладових: у двоскладових і семискладових є по одній опозиції місця наголосу, у три-, п’яти- й шестискладових — по 3, у чотирискладових — по 4. Усі можливі комбінації протиставлень наголошених і ненаголошених складів існують лише у дво- та трискладових словах. У п’яти-семискладових словах, утворених за допомогою ненаголошених суфіксів, наголос може падати на 4 останні склади й у такий спосіб частково повторюються схеми наголосу чотирискладових слів.

Односкладові прийменники та сполучники зіставлюваних мов виступають як проклітики, частки — частіше як енклітики: ir, tų — u, ty; kodėl gi — почему же. На відміну від російської мови, у литовській мові односкладові прийменники та частка не не можуть перебирати на себе наголос повнозначного слова: по два — po du, не был — nebuvo. Слабконаголошені слова, очевидно, трапляються в потоці не лише російського, а й литовського мовлення: прое́хали м^ы^мо до́ма „pravažiavo prō namą“, éjo p(a)skui tėvą „шли за отцом“.

У складних словах обох мов трапляється і побічний наголос, що існує поряд з основним. У литовській мові він може виникати у чотирискладових і семискладових словах, у російській — у словах, що складаються з п’яти складів і більше, пор.: Grìškab^ūd^is, kėturiased^ė^šimt „сорок“, h^id^rom^eteorologija „гидрометеорология“; b^o^доснабжение, самол^ё^тостроение. За наявності двох наголосів побічний наголос у російській мові трапляється ближче до початку слова, а в литовській на довгих складах він може бути й у кінці слова.

Порівняно з литовською, у російській мові акцентуація частин мови значно різноманітніша. Напр., у парадигмах іменників російської літературної мови трапляються 10 різних схем наголосу (парадигм), у парадигмах литовської — переважно 4; у дієвідмінюванні первинних дієслів російської мови трапляються 9 схем наголосу, литовської — лише 3 (Федянина Н. А., 1976, с. 30–34, 195–200; Laigonaitė A., 1978, p. 35–41, 71–75). Відрізняється акцентуація й етимологічно спільних слів литовської та російської мов. Напр., слова книга, берёза, болото у російській мають одну й ту саму схему наголосу (нерухомий наголос на основі в усіх формах відмінкової парадигми); литовські відповідники цих слів акцентуються за рухомими схемами наголосу, причому різними: knygà — за другою парадигмою, béržas — за третьою, balà — за четвертою. Тому російська акцентологія для литовця і тим паче литовська літературна акцентологія для росіянина — вельми складний і важкий для вивчення предмет.

У зіставлюваних мовах повністю збігається лише одна схема наголосу (але в російській вона найпоширеніша) — нерухомий наголос на основі всіх словоформ іменників та на основі дієслів теперішнього й минулого часу (АА). У литовській мові цій схемі відповідає перша акцентуаційна парадигма іменників і перша група дієслів. Напр., за цією схемою акцентуються слова бу́ква и brólis „брат“, делать и augti „расти“. Російській схемі наголосу в іменниках АВ (слова типу город) у литовській мові найближче відповідає четверта акцентуаційна парадигма (пор. gárdas „загородка, стойло“):

169

відрізняється лише акцентуація оруд. і прийм. відм. одн. (у російській мові наголос падає на основу, у литовській — на закінчення). Для дієслів обох мов найближчими є російська схема АВ (пор. лечь) і литовська третя акцентуаційна група (пор. virti „варить“; відрізняється множина минулого часу), а також схема СС (пор. снимать) і друга акцентуаційна група (пор. kirpti „резать“) — в останніх схемах не збігаються 2-га особа однини теперішнього часу та однина чоловічого роду минулого часу.

На довгих (і зазвичай наголошених) складах литовської мови існує опозиція двох складових акцентів: акута (´) і циркумфлекса (~), які не характерні для російської мови. Складовим акцентом називається спосіб вимови довгого складотворчого звука, що сприяє розрізненню слів. Залежно від складотворчого звука в литовській мові існують три фонетичні варіанти складових акцентів: 1) на довгих голосних і на «злитих» дифтонгах ie, uo; 2) на дифтонгах ui та i, i+l, m, n, r і 3) на дифтонгах ai, au, ei та a, e+l, m, n, r. Найчіткіше (приблизно як місце наголосу) опозиція складових акцентів розрізняється в третій позиції, пор.: d.í.sta „отстывает“ — aí.šta „светает“, mė.rkti „закрывать“ (глаза) — mẽr.kti „мочить“.

Найбільше на акут у третій позиції схожий російський наголос на вторинних «дифтонгах». Судячи з попередніх даних, у парах dár „ещё“ і dàr, ár.tija і армия наголошений литовський голосний /а/ порівняно з таким самим російським голосним вимовляється дещо довше, менш напружено, більш передньо, а також з іншим перебігом інтенсивності в межах складу⁴.

У литовських і російських реченнях розрізняють три основні інтонації: розповідну, питальну й спонукальну, розрізнювальними ознаками яких є основний тон, тембр, інтенсивність і тривалість звуків. Порівняно з наголосом і складовими акцентами, литовські інтонації досліджені менше.

Помічено, що окремі індивіди іноді замінюють розповідну інтонацію квазіпитальною (Плакунова Т., 1974, с. 11). Для литовської та російської мов це не є нормою: така заміна зумовлюється соціальними причинами й ситуацією. Серед можливих інтонаційних відмінностей двох мов можна згадати, що паузи в реченнях російською мовою робляться дещо частіше, ніж у реченнях литовською.

5. Висновок. Вивчення фонологічних систем литовської та російської мов дає змогу зіставити всі фонеми, а також абетки цих мов (останнє актуальне на самому початку навчання) (див. табл. 4).

У литовській літературній мові налічується 54 звуки, яким у російській літературній відповідає 41 (без урахування звукосполучень). Із 40 звуками литовської мови ([b b’ c c’ č č’ d<d’ f f’ h h’ ch ch’>g g’ k k’ l l’ m m’ n n’ p p’ r r’ s s’ š š’ t<t’>v v’ z z’ ž ž’]) схожі 34 звуки російської мови [б б’ ц ч’ д д’

⁴ Ці властивості, як і тонкі відмінності литовських і російських голосних, приголосних (особливо палаталізованих), наголосів, а також інтонацій, слід перевірити експериментально.

170

Таблиця 4. Зіставлення фонологічних систем і алфавітів литовської та російської мов

Литовська мова Російська мова Відповідність літери фонеми фонеми літери

A a | a· | | a | | а | A a | A ą „ „ „ „ B b | b | | b’ | | б | | б’ | Б б | C c | c | | c’ | | ц | — Ц ц | Č č | č | | č’ | — | ч’ | Ч ч | D d | d | 〈d’〉 | д | | д’ | Д д | E e | e· | | e | (a’) 〈Я я〉 | Ę ę „ — „ „ Ė ė e· — (э) Э э | F f 〈f〉 〈f’〉 | ф | | ф’ | Ф ф + G g | g | | g’ | | г | | г’ | Г г + H h 〈h〉 〈h’〉 — — — — I i | i· | | i | | и | · И и | Į į „ — „ „ Y y „ — „ „ J j — | j’ | (й) Й й | K k | k | | k’ | | к | | к’ | К к + L l | l | | l’ | | л | | л’ | Л л + M m | m | | m’ | | м | | м’ | М м + N n | n | | n’ | | н | | н’ | Н н + O o | o· | 〈o〉 | о | О о | P p | p | | p’ | | п | | п’ | П п + R r | r | | r’ | | р | | р’ | Р р + S s | s | | s’ | | с | | с’ | С с + Š š | š | | š’ | | ш | Ш ш | T t | t | 〈t’〉 | т | | т’ | Т т | U u | u | — | y | У у | Ų ų | u· | „ „ | Ū ū „ „ „ | V v | v | | v’ | | в | | в’ | В в | Z z | z | | z’ | | з | | з’ | З з + Ž ž | ž | | ž’ | | ж | — Ж ж | CH ch 〈ch〉 〈ch’〉 | х | | х’ | Х х +

Примітка. Виокремлюються три види відповідностей: повна (+), часткова (|) і відсутність цієї фонеми (—).

171

x x’ ə ə’ k k’ l l’ m m’ n n’ p p’ c c’ u m m’ в в’ з з’ ж; 11 голосним звукам литовської мови / aː a eː e iː i oː o uː u / фонетично лише частково відповідають 5 звуків російської / a <э> u o y /.

Для 28 литовських фонем / b b’ c c’ d g g’ k k’ l l’ m m’ n n’ p p’ r r’ s s’ t v v’ z z’ ž / існують відповідники в російській мові; голосним фонемам / i u o a / відповідають лише часткові відповідники (фонетично дещо відмінні), фонеми / i eː u o c’ č š’ ž’ / залишаються без еквівалентів. Щодо графіки литовської та російської мов, то з 64 великих і малих літер литовського алфавіту 3 збігаються з російськими літерами за звуковим еквівалентом і рукописним накресленням, 18 літер в обох мовах мають спільне накреслення, але позначають різні звуки тощо (див. Ванагайте И., 1978, с. 19—21).

Исследование русской речи студентов показало (Меркене Н. А., 1981, с. 87—90), что 59% всех ошибок произношения составляет неверное произношение безударного / e /, примерно 57 — ошибки по глухости—звонкости согласных, 29 — ошибки по твердости—мягкости согласных, 20 — безударные / o / и 9% — произношение двойных согласных. В русской речи литовцев-школьников больше всего ошибок встречается в произношении безударных гласных и твердых—мягких согласных (Neseckienė I., 1980, с. 75). Большинство перечисленных ошибок возникает из-за несовпадения звуков литовского и русского языков и несовпадения в русском языке правописания с произношением. В связи с приближением произношения к письму на протяжении последних десятилетий оформилось новомосковское произношение. Наряду с нейтральным и разговорным стилями русского языка существует книжный (высокий) стиль, который характеризуется ослабленной редукцией безударных гласных и т. п.

Особливу трудність для мовців становлять слова, значення яких у литовській і російській мовах збігається, а форма — частково відрізняється. Такими можуть бути міжнародні слова (literatūra — литература, autobusas — автобус, alfabetas — алфавит, himnas — гимн, technikumas — техникум), географічні назви (Rumunija — Румыния, Austrija — Австрия, Arābija — Аравия, Bukareštas — Бухарест, Olandija — Голландия), літературні слова, спільні за походженням або запозичені (knyga, вин. п. knygą — книга, blynas — блин, bėda — беда), діалектні варваризми (bliūdas «миска» — блюдо). У таких словах голосні, приголосні, місце наголосу в другій мові часто вимовляються так само, як і в рідній. У власних назвах місцевостей за зразком рідної мови передаються не лише місце наголосу та якість відповідних фонем, а й їхня кількість, складові акценти, м’якість або твердість тощо, пор.: Panevėžys «Панявежис», Kaunas «Каунас» (він відрізняється від kaūnas «воює»), Šir’vintos «Ширвинтос».

На підставі зіставлення фонологічних систем литовської та російської мов можна зробити деякі зауваження й щодо транскрипції з литовської мови на російську. Голосний / e / литовських власних імен у російських текстах іще часто передають як / e /, ie — як ие, хоча обґрунтовано потрібно транскрибувати їх російськими я, е (пор. Ульнядис К., 1981, с. 28—32).

172

Литовський голосний /e/ і дифтонг ei на початку слова та після голосних доцільно було б транскрибувати не як э, эй, а як э, ай (так само, як після приголосних, оскільки якість фонем литовської літературної мови не залежить від позиції). Голосний /ė/ у всіх позиціях можна передавати як російське /е/ або: э менш подібне до /ė/ (хоча замість /ė/ його вживають у східнолитовських діалектах), але тоді литовське /ė/ не змішується з ie. Обидва ці звуки можуть розрізняти слова: kėlė «піднімав» – kielė «плиска» (пор. Garšva K., Trifonovas J., 1977, p. 30–31).

Під час передавання литовських сполучень ja, ju використовують російські літери я, ю, тому сполучення jo слід було б транскрибувати наявним російським знаком ё. Наприклад, якщо Janina транскрибуємо як Янина (не Йанина), Juozas — як Юозас (не Йуозас), то Jōnas, Nijolė також доцільно писати як Ёнас, Ниёле́ (а не Йонас, Нийоле)⁵.

СПИСОК ЛИТЕРАТУРЫ

Вайткавичюте В. Некоторые артикуляционные различия звуков литовского и русского языков. – Tarybinė mokykla, 1973, Nr. 3.

Ванагайте Н. Формирование первоначальных навыков орфографии. – Русский язык в школе, 1978, № 5.

Гаршва К. Развитие двуязычия в Литовской ССР. – Lietuvos TSR Mokslų Akademijos darbai, A serija, 1982, t. 3.

Йовайшас В. Об орфоэпическом минимуме для школ с литовским языком обучения. – В кн.: Вопросы обучения русскому языку в средней школе. Каунас, 1979.

Лауринавичене М., Хмеляускене Г. Грамматика русского языка (IX–X кл.). – Каунас, 1981.

Ломтев Т. П. Фонология современного русского языка. – М., 1972.

Меркене Н. А. Проблема функционирования русского языка в сфере высшего образования (на материале Литовской ССР): Канд. дис. – М., 1981.

Михальченко В. Ю. Типологические особенности литовского и русского языков. – В кн.: Развитие национально-русского двуязычия. М., 1976.

Пирогова А. К. Русское литературное произношение. – М., 1970.

Плакунова Т. Артикуляционная база русского языка (в сопоставлении с литовским). – В кн.: Kalbos garsai ir melodika. V., 1978.

Плакунова Т. Некоторые черты русского произношения в г. Вильнюсе. – Mūsų kalba, 1974, Nr. 9.

Русская грамматика. – М., 1980, т. 1.

Русский язык: Энциклопедия. – М., 1979.

Степанов Ю. С. О зависимости понятия фонемы от понятия слога при синхронном описании и исторической реконструкции. – ВЯ, 1975, № 5.

Ульвидас К. Решение вопросов русско-литовской и литовско-русской транскрипции в Литовской ССР. – Русский язык в школе. 1981, № 2.

Урбелене Я. Долгие гласные современного литовского литературного языка: Автореф. канд. дис. – Вильнюс, 1967.

Федянина Н. А. Ударение в современном русском языке. – М., 1976.

Garšva K., Trifonovas J. Lietuvių vietovardžių tarimo ypatybės Šiaulių raj. rusų senbuvių šnektoje. – Mūsų kalba, 1977, Nr. 6.

⁵ Автор выражает глубокую благодарность доц. А. Гирденису, доц. Т. Е. Плакуновой и проф. Ю. С. Степанову за критические замечания и ценные советы.

173

Girdenis A. Fonologija. – V., 1981.

Laigonaitė A. Lietuvių kalbos akcentologija. – V., 1978.

Nesekienė I. Apie lietuvių ir rusų kalbų fonetinių reiškinių gretinimą mokant tarimo. – Kn.: Mokymo ir auklėjimo klausimai. V., 1980.

Strimaitienė M. Lietuvių ir anglų priebalsių junginiai rišliuos tekstuose ir žodyne. – Kalbotyra, 1981, t. 32 (1).

Zinkevičius Z. Lietuvių kalbos dialektologija. – V., 1978.

K. GARŠVA

LIETUVIŲ IR RUSŲ KALBŲ FONOLOGINIŲ SISTEMŲ GRETINIMAS

Reziumė

Šiame straipsnyje gretinami svarbesnieji lietuvių ir rusų literatūrinių kalbų fonologinių sistemų reiškiniai: fonemos (balsiai, priebalsiai), skiemenų struktūra, prozodemos (kirtis ir kt.). Pateikiamos ir kai kurios lietuvių kalbos tarmių ypatybės, artimesnės rusų kalbai.

Dvidešimt aštuonioms lietuvių kalbos fonemoms (b b’ c č d d’ g g’ k k’ l l’ m m’ n n’ p p’ r r’ s s’ š t t’ v z z’ ž) rusų kalboje yra panašūs atitikmenys. Fonemų (i u a o ai) atitikmenys rusų kalboje fonetiškai skiriasi jau daugiau. Aštuonioms fonemoms (i’ e’ u’ o’ c’ č’ š’ ž’) rusų kalboje nėra ekvivalentų.

Rusų kalbos žodžio pradžioje yra dvigubai daugiau priebalsių junginių, nes, juos sudarant, vartojama daugiau priebalsių ir jie gali eiti laisvesne tvarka. Iš 39 priebalsių junginių, galimų lietuvių kalbos žodžio pradžioje, 35 vartojami ir rusų kalboje.

Dviskiemeniuose–septynskiemeniniuose lietuvių kalbos žodžiuose būna apie 12 kirčio schemų (kirčiuotų ir nekirčiuotų skiemenų kombinacijų), rusų kalboje – apie 8 (iš jų lietuvių kalboje yra 5). Palyginus su lietuvių kalbos kirčiuotėmis, rusų kalbos dalių schemų yra maždaug dvigubai daugiau. Abiejose kalbose yra tik viena bendra kirčiavimo schema: kai visose žodžio formose kirčiuojamas tas pats skiemuo. Lietuvių kalboje dar yra ir dviejų priegaidžių (akūto ir cirkumflekso) opozicija.

K. GARŠVA

COMPARISON OF THE PHONOLOGICAL SYSTEMS OF LITHUANIAN AND RUSSIAN

Summary

In this article the author compares more significant phenomena of the phonological systems of the Lithuanian and the Russian languages: phonemes (vocals, consonants), the structure of syllables, prosodemes (stress etc.). The article presents some features of Lithuanian dialects, which are closely related to the Russian language.

There are similar equivalents in Russian for 28 Lithuanian phonemes: l b b’ c č d d’ g g’ k k’ l’ m m’ n n’ p p’ r r’ s s’ š t v z z’ ž. Equivalents of the phonemes i u a o ai in the Russian language phonetically are more different. For 8 Lithuanian phonemes [i’ e’ u’ o’ c’ č’ š’ ž’] there are no equivalents.

At the beginning of the Russian word there are twice as many consonant clusters, because when composing them more consonants are employed, which may go in more free order. Of 39 consonant clusters, which are possible at the beginning of the Lithuanian word, 35 are used in Russian.

As compared with Lithuanian stress paradigms, there are twice as many stress schemes of parts of speech in Russian. There is only one common stress scheme in both languages: when the same syllable in all forms of the word is stressed. Solely, in the Lithuanian language the opposition of two syllable accents (the acute and the circumflex) exists.