LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI XXXVI (1996)

LIETUVIŲ KALBA: TYRĖJAI IR TYRIMAI

Algirdas SABALIAUSKAS

КІЛЬКА ДЕТАЛЕЙ ДО БІОГРАФІЇ ЮРГІСА ГЕРУЛІСА

Юргіс Геруліс (німецькою він писав своє ім’я Georg Gerullis¹) народився 13 серпня 1888 року в Йогаудаї (Шилутський район, колишня парафія Вілкішкяй, Тільзитський повіт). Обоє його батьків були чистокровними литовцями. Однак у дитинстві Ю. Геруліса невпинна хвиля германізації вже докотилася й до села Йогаудай. Цей процес сам Геруліс докладно описав у статті «Рідна мова і двомовність в одному селі Прусської Литви» (Gerullis 1932: 59—67). У 1914 році в селі Йогаудай проживало близько 55 відсотків «литовців» і 45 відсотків «німців». Не минуло й двадцяти років, як до «литовців» можна було зарахувати лише трьох старих. Усі інші мешканці села вже стали «німцями». П’ятирічний Геруліс разом із матір’ю починає читати німецький буквар і малий катехізис Мартіна Лютера. А коли підростає, ідучи за сестрами, вирушає до німецької сільської школи. З батьками Геруліс розмовляв лише литовською, але з братом — уже й німецькою. Діти ще моляться та й пізніше пишуть батькам листи литовською, хоча уроки релігії скрізь уже викладаються німецькою.

За давньою традицією батько Геруліса не хотів ділити своє господарство. Тому одному синові мала дістатися батьківщина, а другому, цього разу Юргісу, потрібно було обрати один із двох шляхів — «копати вугілля під землею» або йти вчитися. Юргіс Геруліс вирішив обрати останній шлях.

У 1909 році він закінчив класичну Тільзитську гімназію і розпочав вивчати африканістику в Кенігсберзькому університеті. Однак професор Адальберт Беззенбергер переконав його присвятити себе балтистичним студіям. Геруліс також вивчає порівняльне мовознавство та класичні мови в Берліні, де його головним учителем був видатний індоєвропеїст Вільгельм Шульце. У 1912 році в Кенігсберзькому університеті за написану латиною дисертацію «Про прусські топоніми Самбії» («De Prussicis Sambiensium locorum nominibus». Tilsit, 1912) Геруліс отримав ступінь доктора і був обраний приват-доцентом цього університету.

Слід звернути увагу, що університетське навчання Геруліса тривало лише близько трьох років. Це справді рідкісний випадок у біографії вченого-філолога.

Отже, частину батькового плану вже було виконано. Однак ділити батьківщину й так не довелося б, адже брат Геруліса Генріх загинув у 1918 році на Західному фронті (Mois-lains bei Péronne), коли до кінця війни залишалося два місяці. На згадку про брата Юргіс Геруліс присвятив одну зі своїх найкращих праць «Давньопрусські топоніми» («Die

¹ Ю. Геруліс пояснював, що в німецькому написанні свого прізвища писав ll, аби німці не вимовляли його як Gerulis.

12

altpreussischen Ortsnamen”. Berlin und Leipzig, 1922).

Перша світова війна залишила помітний слід і в житті Юргіса Геруліса. Йому довелося воювати і на Східному, і на Західному фронті. Він бився на передовій, кілька разів був поранений. Командував кулеметною ротою. Був нагороджений найвищою німецькою військовою відзнакою — Залізним хрестом, а також іншими відзнаками. Красень-офіцер гвардії кронпринца, воюючи на території Латвії, вивчив не лише латиську мову, а й закохався в доньку латвійського німця-поміщика, яка згодом, ставши дружиною Геруліса, постійно згадуватиме втрачені батькові маєтки й не відчуватиме жодної симпатії до балтійських країв, особливо до Латвії. Не раз заявлятиме, що далі Ейткюняй ніколи й ногою не ступить. Її дратуватиме навіть мапа Латвії в кабінеті чоловіка: «така маленька країна — така велика мапа».

Після війни Геруліс повернувся до Кенігсберзького університету. Щойно заснований Каунаський університет, переважно з ініціативи Казімераса Буґи, запросив його викладати в цьому литовському закладі вищої освіти. Ось що сказано в оцінці наукової діяльності Геруліса («Коротка оцінка праць dr. phil. Юргіса Геруліса»), підписаній 2 березня 1922 р. К. Буґою, Вінцасом Креве-Міцкявічюсом та Едуардасом Вольтерісом і, безперечно, написаній К. Буґою: «Від кінця війни Геруліс веде семінар литовської мови Кенігсберзького університету й як приват-доцент читає обов’язкові курси, доручені факультетом, із порівняльного мовознавства. Минулої осені його запросив на кафедру порівняльного мовознавства Гамбурзький університет. На початку лютого цього року Лейпцизький університет запропонував йому позаштатну посаду з балтійських (айстійських) мов. Від обох пропозицій Геруліс відмовився, вважаючи, що буде кориснішим молодому Литовському університету, якому добрі й сумлінні науковці потрібніші, ніж старим університетам Німеччини».

Для нашого університету важливо мати Геруліса не лише тому, що він литовський мовознавець, а й тому, що він ще й к л а с и к. Поки ми не матимемо професорів на кафедрах латинської та грецької філології, Геруліс зможе читати лекції не лише з порівняльного мовознавства, а й тимчасово виконувати обов’язки професора латинської та грецької філології [...]

Геруліс має такі великі заслуги перед мовознавством, що гідний бути професором нашого молодого університету» (Žukas 1990: 44—46).

Шкода, однак Геруліс усе ж обрав не молодий Каунаський, а старий Лейпцизький університет. Можливо, його дружина, яка не хотіла «далі Ейткюняй і ногою ступити», зіграла тут не останню роль. Так чи інакше, лейпцизький період наукової діяльності Геруліса був дуже успішним. У цей час він опублікував багато своїх найважливіших праць, а для балтійського мовознавства, особливо литуаністики, зробив чимало й завдяки педагогічній діяльності. Адже тоді в Лейпцигу під керівництвом Геруліса завершили студії мовознавства двоє наших видатних мовознавців — Антанас Саліс і Пранас Скарджюс, які згодом у Каунаському університеті змінили Йонаса Яблонскіса й Казімераса Буґу. Геруліс дуже опікувався цими талановитими учнями. Деякі курси з литуаністики він читав лише для цих двох студентів, яких тоді вже товариші називали «майбутніми литовськими професорами» («künftige litauische Professoren»).

Професоруючи в Лейпцигу, Геруліс і сам продовжував поглиблювати свої знання з мовознавства. Наприклад, він умовив відомого німецького фонетиста Едуарда Зіверса—

13

— уже тоді почесного емерита, щоб той викладав А. Салісу й Пр. Скарджюсу курс експериментальної фонетики. Щонайменше два семестри щонеділі Геруліс ходив із обома учнями до Зіверса, де вони по кілька годин обговорювали литовські наголоси та інтонації. Їхні обговорення були особливо цікавими й успішними, адже всі троє учасників представляли різні діалекти: Геруліс — західний аукштайт, Скарджюс — східний субатнієць, Саліс — жемець-салантайський. Семінари Зіверса й стали початком подальших досліджень Геруліса з фонетики литовської мови (Skardžius 1968: 215—216)².

Кілька літ Gerulis подорожував Литвою, досліджуючи литовські діалекти. Він жартував, що коли «каунаські пани гріють зади в Паланзі», він ходить із наплічником за плечима по селах і збирає мовні матеріали. Разом із видатним норвезьким балтистом Крістіаном С. Стангом Геруліс врятував для мовознавства діалект литовських рибалок Східної Пруссії, який уже цілковито вимирає («Діалект литовських рибалок у Пруссії». Каунас, 1933; опис опубліковано німецькою мовою). Разом із цим норвезьким ученим Геруліс досліджував також литовський діалект околиць Зіетелє, що тоді входили до складу Польщі. Шкода, записані Герулісом матеріали цього діалекту не збереглися. Однак майже через тридцять років (Геруліс і Станг побували там у 1930 р.) дуже цінні результати своїх досліджень опублікував Кр. С. Станг (Stang 1958: 171—201)³.

Серед педагогічної діяльності Геруліса того часу особливо варто згадати організовані Міністерством освіти й проведені під його керівництвом курси з дослідження діалектів у Каунасі.

У 1931—1933 рр. ці курси організовували чотири рази. Їх відвідували не лише майбутні видатні литовські філологи — Юозас Балчиконіс, Вацловас Баравикас, Юлюс Бутенас, Марія Чилвінайте, Казімерас Ґаспаравічюс, Напаліс Ґрігас, Зузана Йонікайтє, Пятрас Йонікас, Альфонсас Кальнюс, Йонас Крупас, Ізабеле Матусевічюте, Ельжбета Мікалаускайте, Йонас Мікелюнас, Юозас Сенкус, Броне Восилюте, Александрас Жирґуліс, — а й талановитий латвійський мовознавець Алвіліс Аугсткалнс, який, на жаль, трагічно пішов із життя в ранньому віці, а також німецький мовознавець Вальтер Фенцлау, що знав литовську мову з дитинства і був автором книжки «Німецькі форми литовських топонімів та антропонімів Клайпедського краю» («Die deutschen Formen der litauischen Orts- und Personennamen des Memelgebiets». Halle, 1936).

Варто нагадати, що передмову до книжки Ю. Геруліса й Кр. Станга «Діалект литовських рибалок у Пруссії» написав і подякував Герулісу за курси тодішній президент Литви Антанас Сметона. Розглянувши значення діалектів для літературної мови й зазначивши, що вони швидко зникають, він закликав їх досліджувати; далі А. Сметона писав: «Маємо своїх молодих мовознавців, маємо молодих учителів, розпорошених по всій Литві. Вони найкраще придатні допомагати професорові Ю. Герулісу, який люб’язно взявся навчити, як слід досліджувати й записувати діалекти. За підтримки під його керівництвом компетентного науковця, сподіваємося, буде зроблено велику роботу, яка слугуватиме не лише нашому важливому практичному завданню, а й мовознавству» (с. III—IV).

Шкода, після приходу нацистів до влади в Німеччині ці курси з політичних причин більше не проводилися. З іншого боку, 1930 р. з Лейпцига до Каунаського університету

² Пор. також лист Пр. Скарджюса до Й. Яблонскіса від 12 лютого 1926 р. (Лист зберігається в бібліотеці Інституту литовської літератури та фольклору, F 52—252).

³ Докладніше про цю працю пор. Vidugiris A. Нові праці про діалекти литовської мови, Lietuvių kalbotyros klausimai, 1959, 2, 239—242.

14

Після повернення та залучення А. Салиса до дослідження литовської мови литовська діалектологія значно зміцніла, і вже можна було обходитися без допомоги з-за кордону.

Й. Герулі цікавили й практичні питання литовської мови. У листі до Й. Яблонскіса від 29 листопада 1922 року⁴ він непокоїться через неоднаковість нашого правопису, закликає Й. Яблонскіса та К. Бюгу написати підручник з правопису, адже «підручник з правопису, хай навіть недосконалий, набагато кращий за такий, що, здається, вийде без узгодження лише за життя наших онуків». Висловлює він свою думку й щодо мови тогочасних писань: «Ви згадали Жемайте. Це жінка, чиї твори мені дуже подобаються. Здається, ми, сини Малої Литви, маємо в мові багато германізмів, але вміємо відрізнити, що є чистою мовою, а що ні. Мова Жемайте — найпрекрасніша. Вона не штучна. Читаючи «Швєтімо дарбас» або якийсь інший нинішній твір, я дратуюся через слова, синтаксис тощо, вигадані без жодної потреби. Мушу визнати, часто не розумію, що пишуть ці чоловіки: σκοτελνοί ἐσολὶ (темні є, А. С.). З творів Жемайте та Ваших творів я вчуся писати справді литовською».

Геруліс, який спочатку ставився до націонал-соціалістичного руху досить негативно, 1933 року вступає до їхньої партії (важливу роль у цьому кроці, очевидно, відіграла й дружина) і стає, можна сказати, активним прихильником згубної політики Адольфа Гітлера. 1933 року його призначають міністром освіти Саксонії. Того ж року він стає директором департаменту вищих навчальних закладів Міністерства освіти Пруссії. 1934 року Геруліс залишає цю посаду й повертається до Кенігсберзького університету. За свідченням учня Геруліса, професора Віктора Фалькенгана, Геруліс зробив це на знак протесту проти влади (Falkenhahn 1964: 240). Двоє інших учнів Геруліса, А. Саліс і Пр. Скардіус, стверджують, що їхній учитель «не міг довго втриматися на цих посадах через свою військову суворість» (A. S. ir P. S. 1956: 187—188). Незабаром Геруліса призначають ректором Кенігсберзького університету. Але й звідти через партійні чвари його переводять до Берліна. З 1937 року він обіймає посаду ординарного професора Берлінського університету й опікується новоствореним німцями Українським науковим інститутом.

Втягнувшись у політичну діяльність, після 1933 року Геруліс майже не публікує жодних важливих праць. Однак і в цей час його педагогічна діяльність має велике значення. Зокрема, у Берлінському університеті він дбайливо опікується майбутніми литовськими мовознавцями Йонасом Кабелкою, Ізабеле Матусевичюте та Ельжбетою Мікалаускайте.

Геруліса пов’язували тісні дружні стосунки з класиком нашої літератури Антанасом Венуолісом. Ця дружба особливо зміцніла, коли А. Венуоліс під час своїх подорожей Європою 1929 року довший час перебував у Лейпцигу. Геруліс створив йому умови, щоб той міг відвідувати лекції деяких професорів Лейпцизького університету та користуватися університетською бібліотекою. Разом вони подорожували ближніми й дальшими околицями Лейпцига, відвідали знамениту гімназію Шульпфорті (Schulpforte), розташовану неподалік Наумбурга. Навіть син Геруліса захотів обмінюватися поштовими марками із сином А. Венуоліса. Геруліс радить Венуолісу написати історичний роман, тільки, можливо, не про Вітаутаса, а про Ягайла: адже А.

⁴ Лист зберігається в бібліотеці Інституту литовської літератури та фольклору (F 52—199).

15

Венуоліс краще зрозуміє характер верховинця, тоді як Вітаутас — радше жмудин. Геруліс також дбав про майбутнє родича А. Венуоліса, тоді ще студента Каунаського університету Раполаса Шальтеніса. Ознайомившись із його статтею «Sturm und Drang», опублікованою в «Jaunoji Lietuva» (1929 р., № 8, с. 17—22), Геруліс намагається створити йому умови для продовження навчання в Грацькому університеті в Австрії. 1926 року Геруліс відвідав А. Венуоліса в Анікщяї (Vienuolis 1988: 95—96, 111—119, 609—612; Šaltenis 1982: 150—151; 1991: 166—167; 1994: 115—116).

З різних нагод Геруліс надавав литовцям і інші послуги. Так, президент А. Сметона пропонує Йонасу Пузінасу, який допомагав готувати його твори до видання, вивчати археологію, обіцяючи стипендію Міністерства освіти. Спочатку Й. Пузінас хоче поїхати до Кенігсберга. Однак Геруліс радить уникати Кенігсберга, оскільки через Клайпедський край там склалися несприятливі настрої щодо Литви та литовців. За порадою Геруліса Й. Пузінас 1930 року вирушає до Гайдельберзького університету, розташованого далі від Клайпедського краю (Mažulis 1983: 14—15).

Загалом наш видатний археолог, який, зокрема, спочатку вивчав філологію в Каунаському університеті, підтримував із Герулісом досить близькі стосунки. Разом із Герулісом він записував факти з литовських діалектів. Однак найцікавіше те, що Й. Пузінас був своєрідним посередником між президентом Литви Антанасом Сметоною та Герулісом. Адже А. Сметона, як колись і Казімерас Бюга, хотів якось умовити Геруліса переїхати працювати до Каунаського університету. Про це Й. Пузінас розмовляв із Герулісом не лише в Кенігсберзі, а й у Лейпцигу. Герулісу запропонували вищу платню, ніж іншим професорам Каунаського університету, і він уже був готовий переїхати до Каунаса. Однак усі плани зруйнувала дружина. Геруліс пояснював Й. Пузінасу, що, якби його дружина була німкенею з Німеччини, вона, мабуть, не заперечувала б проти такого кроку чоловіка, але вона була німкенею з Латвії...

Й. Пузінас пригадує різні цікаві подробиці зі своїх зустрічей із Герулісом. Так, будучи ректором Кенігсберзького університету, Геруліс пишався тим, що першим керівником цього закладу (тоді так званого партикуляра) був литовець Абраомас Кулвієтіс, а останнім — також литовець, Юргіс Геруліс. Якось Й. Пузінас, тоді ще студент, хотів відвідати Геруліса в Кенігсберзькому університеті. Сторож, який сидів біля дверей його кабінету, попередив Й. Пузінаса, що ректор зайнятий: у нього, мовляв, декан одного з факультетів. Й. Пузінас передав свою візитівку, і той відвідувач швидко вийшов із кабінету. «Дурний німець може почекати. Нам треба поговорити», — сказав Геруліс (Jankus 1979: 207).

Другу світову війну Геруліс зустрів у званні майора німецької армії. Спочатку його планували залучити до бойових дій на Західному фронті — він мав командувати підрозділом зенітної артилерії біля знаменитої лінії Зігфрида (Siegfried). Однак війну йому все-таки довелося провести на Східному фронті, де з 1941 року він очолював відділ східного Абверу (зв’язків між армією та націонал-соціалістичною партією). Під час війни Геруліс переважно жив у Вільнюсі. Часом він заходив тут до Інституту литовської мови, зустрічався зі своїми колишніми учнями, професором Юозасом Балчіконисом та мовознавцями молодшого покоління, пропонував їм теми для дисертацій. У бібліотеці Вільнюського університету він знайшов важливу пам’ятку латиської мови — рукопис «Євангелій та послань» Георга Елгера 1640 року. Після війни дружина Геруліса передасть цей рукопис професорові Chr. S. Stang, який передасть його латиському філологові Карлху Дравіню, якого воєнний вихор закинув до Швеції. Той дбайливо видасть рукопис, присвятивши його пам’яті Геруліса (Draviņš 1961, 1976).

Біля озера Ільмень, неподалік Великих Лук, гине офіцер німецької армії Ге-

16

сина Геруліса Герберта, на якого батько покладав стільки надій. Коли працівники Інституту литовської мови висловлюють йому співчуття, Геруліс, дивлячись кудись удалину, промовляє, що він уже був німцем...

На Східному фронті Геруліс зустрічається і з В. Фалькенхагном, нині перекладачем у штабі якогось німецького підрозділу. Разом вони їдуть оглянути російські городища.

Коли німці заарештували у Вільнюсі Баліса Сруогу, його дружина Ванда Дауґірдайте-Сруоґене звернулася по допомогу до Ю. Геруліса. Він щось їй пообіцяв. У листі (весна 1944 р.) Вінцас Креве-Міцкявічюс заспокоював В. Дауґірдайтє-Сруоґєнє: «Мене тішить, що є надія щодо Баліса. Якщо професор Юргіс так сказав, гадаю, є підстави вірити. Я вважаю його серйозною людиною, і якщо він сказав, що йому пообіцяли, цьому цілком можна вірити» (Krėvė 1981: 132).

У листі до Алгіраса Самуліоніса від 18 липня 1979 р. В. Дауґірдайтє-Сруоґєнє згадує: ”Навесні 1944 р. я дізналася, що він приїжджає до Вільнюса. Я була з ним знайома, хоч і дуже мало [...] Де ми зустрічалися — невиразно пам’ятаю: якась напівтемна кімната, наче якісь канцелярські меблі. Говорив стоячи й недовго. Але те, що він сказав, врізалося мені в пам’ять і не стерлося. Пам’ятаю дослівно: ”Схоже, що я скоро займу місце Єгера. Тоді в Литві все буде інакше [...] Далі він так само чітко сказав мені, що коли я йду говорити з німцями, то маю не забувати, що я ”Frau Professor” і повинна триматися гордо, не принижуватися [...] Ще в Німеччині він допоміг нам із Далею, давши рекомендацію, щоб Далю прийняли до школи медсестер при лікарні Грайфсвальдського університету”⁵

Вірність Ю. Геруліса німецькій владі, мабуть, ніколи не похитнулася. Пр. Скарджюс згадує, як Геруліс обурено говорив про свого колишнього учня Пранаса Ґерманта (Мешкаускаса)⁶. Річ у тім, що той, колись пообіцявши працювати на німців, у роки їхньої окупації почав діяти проти них у Литві. На думку Геруліса, він був справжнім ідіотом. ”Таке юнкерське мислення німецького майора, хоч і литовця, мене дещо приголомшило, і я нічого йому не відповів. Але ця звістка стала фатальною: рішуче виступивши проти мобілізації литовської молоді, Пр. Ґермант був заарештований і вивезений до концентраційного табору Штутгоф” (Skardžius 1974: 323— 324).

Одного разу в Інституті литовської мови Геруліс навіть доводив, що його прізвище походить не від слова gėras, а від німецького особового імені Gerhard (Skardžius 1970: 270)⁷.

⁵ З листом автора статті ознайомив А. Самуліоніс.

⁶ Pranas Germantas (Meškauskas), 1903.XII.3 – 1945.IV.22), tragiškai žuvusio lituanisto Kosto Meškausko (1906—1932) brolis, buvo išvykęs į Leipcigą studijuoti kalbotyros. Tačiau čia J. Gerulio patartas pasirinko disertacijos temą „Liaudies papročiai lietuvių šeimos gyvenime”. 1936 m. disertaciją apgynė, bet, anot Pr. Skardžiaus, nebuvo patenkintas nei pačiu J. Geruliu, nei savo disertacija. 1941 m. vokiečiams užėmus Lietuvą, Pr. Germantas buvo paskirtas Švietimo generaliniu tarėju. Eidamas šias pareigas, jis labai stengėsi išsaugoti Lietuvos mokyklas, ypač rūpinosi Vilniaus krašto švietimu. 1943 m. už pasipriešinimą mobilizacijai į vokiečių kariuomenę suimtas. Kalintas Vilniaus, Kauno, Tilžės, Karaliaučiaus, Marienburgo kalėjimuose, Stuthof koncentracijos stovykloje. Čia ypač pasižymėjo ”valenrodišku suktumu” gelbėdamas kalinius (plg. S. Yla. Žmonės ir žvėrys Dievų miške. Kaunas, 1991). Mirė šiltine. Kūnas buvo sudegintas Stuthof krematoriume. Tačiau kaliniai pavogę pelenus ir vėliau palaidojo vienose Kopenhagos kapinėse.

⁷ Литовці Малої Литви справді вживали литовську форму німецького імені Gerhard — Gerulis. Однак прізвища Gerulis, Gerulaitis, широко поширені в Литві.

17

Геруліс чимало спілкувався з видатним латвійським балтистом Янісом Ендзелінсом. Схоже, той дуже цінував Геруліса як фахівця. Про це, можливо, свідчить і така деталь: до свого «Вступу до балтійської філології» («Ievads baltu filoloģijā». Riga, 1945) Я. Ендзелінс серед інших видатних балтистів умістив і фотографію Геруліса. 1943 року Геруліс прибув до пивоварні Латвійського університету, щоб привітати Я. Ендзелінса з нагоди його сімдесятиріччя (II.22). Він прибув дуже вишукано вбраний, у «фазанячому вбранні» (фазанова пір’їна), очевидно, у формі німецького офіцера. Я. Ендзелінс згадував, що вбрання цього колеги його неабияк налякало (Liepiņš 1991: 41).

Як сумлінний науковець, Геруліс виявляв себе і в складних політичних ситуаціях. Коли В. Фалькенган, досліджуючи біографію Й. Бреткуна, знаходить латинський документ, який свідчить, що литовці у Східній Пруссії жили далі на захід, ніж визнає офіційна німецька наука, і приходить до свого наукового керівника запитати поради, той справді знаходить соломонове рішення. Мовляв, у дисертації про своє відкриття нічого не пиши, а десь умісти факсиміле документа — цензори прогавлять, а кому треба, той довідається правду...

Коли Пр. Скарджюс надіслав Герулісу свою «Праця над словником литовської мови», той у листі подякував колишньому учневі за подарунок, написавши «Ich bin satt vom Krieg» («Я ситий війною»), і додав, що невдовзі піде з війська та повернеться до мовознавчої праці (Skardžius 1970:270). На жаль, було вже запізно⁸.

Досить докладну характеристику Геруліса подав Валентинас Густайніс у своїй книжці спогадів «Без вини» (Gustainis 1989: 7—20). Ще до приходу Гітлера до влади Геруліс умовляв Вінцаса Креве-Міцкявічюса, щоб той із поважною литовською делегацією вирушив до Мюнхена, до тоді ще досить ізольованого Гітлера, висловити йому свої симпатії, і за це «Гітлер був би вдячний і, прийшовши до влади, ставився б до Литви дружньо». Однак «той слов’янин Креве-Міцкявічюс такого не розумів і не цінував: їхати таємно домовлятися з Гітлером про майбутнє категорично відмовився». Національні амбіції В. Густайніса тішив той факт, що Геруліс завжди розмовляв із ним лише литовською, навіть в університеті столиці Німеччини. Геруліс дуже тверезо міркував про відносини Литви та Польщі. Він не підтримував литовських державних діячів, які після нападу німців на Польщу хотіли збройною силою повернути Віленський край, адже, програвши війну німцям, Литва могла накликати на себе звинувачення в агресії, а для малої нації це дуже небезпечно. Однак якщо у війні переможе Німеччина, доля Литви Герулісу зрозуміла: «Наш фюрер напише вашому Сметоні листівку, у якій буде сказано, що тепер організовано німецьку Європу і Литва є її складовою...»

Імовірно, через політичні погляди Геруліса погіршилися його стосунки й із Максом Фасмером: у Лейпцигу вони були близькими друзями, а в Берліні вже навіть не розмовляли. М. Фасмер, як відомо, пам’ятаючи політичні уроки Яна Бодуена де Куртене, у роки нацистського панування поводився дуже гідно.

Наприкінці Другої світової війни Геруліс отримав наказ організувати нараду видатних діячів литовського суспільства. Учасники наради мали ще раз

Gerulškis, топоніми Geruliai, Gerulaičiai, Geruliškiai свідчать, що ці слова, безперечно, пов’язані з лит. gėras.

Друга світова війна боляче зачепила й інших видатних німецьких балтистів покоління Геруліса. Едуард Германн утратив обох синів. На фронті загинув єдиний син Франца Шпехта. Самого Ф. Шпехта взимку 1945 року мобілізували до армії старих і дітей — так званих загонів «фольксштурму» — і відправили на фронт, звідки він, знесилений і з ногами, що відмовляли, ледве дістався до Дрездена.

18

спробувати закликати литовську молодь вступати до німецького війська. Нарада мала відбутися 5 вересня 1944 року в Кальтіненай. Однак Геруліс і деякі інші учасники зазнали травм в автомобільній аварії та потрапили до лікарні (Laurinaitis 1983: 23).

Після того як радянська армія зайняла Берлін, Геруліса, який на той час був доволі тяжко хворий, побили у його квартирі. Його подальша доля поки що невідома. Коли споруджували знамениту Берлінську стіну, професор В. Фалькенхан, який високо цінував і поважав Геруліса, тоді ще жив у Західному Берліні, а працював у розташованому у Східному Берліні університеті Гумбольдта. Перш ніж переїхати до Східного Берліна, він пішов попрощатися з дружиною свого вчителя, але знайшов її вже померлою. Хтось із сусідів тоді розповів В. Фалькенхану, що дружину Геруліса відвідав один німець, який повернувся з Росії і десь разом із Герулісом перебував у таборі. На цьому й завершується трагедія цього талановитого науковця, чудового педагога, «великого німецького балтиста пруссько-литовського походження», за словами В. Фалькенхана, але нікчемного політика. На жаль, така трагедія спіткала не одного сина Малої Литви. Це також трагедія, принесена нашому зовсім малому народові великими сусідами.

Як уже зазначалося, Геруліс присвятив свої «Давньопрусські топоніми» братові, який загинув у Першій світовій війні. Там він вписав слова грецького поета Тіртея, який творив у сьомому столітті до нашої ери й своїми елегіями надихав на відвагу воїнів Спарти:

«Гарно мужеві сміливому в першім ряду на двобої смерть зустріти, за рідну вітчизну вступивши у бій⁹.

Геруліс, звісно, мав на думці не ту батьківщину свого брата, що була зовсім неподалік від Німану, а ту, яку поети пов’язують із Рейном, Ельбою та Одером. Із цією батьківщиною була пов’язана переважна частина діяльності Юргіса Геруліса. Однак своєю працею Юргіс Геруліс багато заслужив і перед краєм Німану. За це жителі цього краю завжди будуть йому вдячні. Тут пам’ять про нього, можливо, збережеться навіть довше, ніж на тій батьківщині, за яку він із братом «вступив у бій»¹⁰.

LITERATŪRA

A. S. ir P. S. 1956: Gerulis Jurgis. — Lietuvių enciklopedija, Boston: Lietuvių enciklopedijos leidykla, 7, 187—188.

Draviņš K. 1961, 1976: Evangelien und Episteln ins lettische übersetzt von Georg Elger... hrsg. von Kārlis Draviņš, Lund, 1—2.

Falkenhahn V. 1964: Zu den Anfängen der Baltistik. — Beiträge zur Geschichte der Slawistik, Berlin, 239—266.

Gerullis G. 1932: Muttersprache und Zweisprachigkeit in einem preussisch-litauischen Dorf. — Studi Baltici, 2, 59—67.

Gustainis V. 1989: Be kaltes, Vilnius: Mintis.

Jankus J. 1979: Jonas Puzinas apie save ir kitus. — Aidai, 4, 141, 206—208.

Krėvė V. 1981: V. Krėvės laiškai. — Literatūra ir kalba, 17, 9—132.

Laurinaitis S. 1983: Tėvynės išdavikų krachas. — Laikas ir įvykiai, 17, 20—23.

⁹ Vertimas iš: V. S. Sergejevas. Senovės Graikijos istorija. Vilnius, 1955, 146.

¹⁰ Autorius, rašydamas šį straipsnį, pasinaudojo vienu kitu Gerulio biografijos faktu, girdėtu iš Gerulio mokinių: J. Būteno, V. Falkenhahno, J. Kabelkos, E. Mikalauskaitės, A. Salio, J. Senkaus.

19

Liepiņš J. 1991: Laipnums bardzībā. — Latviešu valodas kultūras jautājumi, 26, 37—44.

Mažiulis A. 1983: Prof. Dr. J. Puzinas ir jo mokslinis palikimas. — Jonas Puzinas. Rinktiniai raštai. Chicago: Lituanistikos instituto leidykla, 1, 13—22.

Skardžius Pr. 1968: Lietuvių kalbos dialektologija. — Aidai, 5, 215—218, 240.

Skardžius Pr. 1970: Prof. J. Gerulis ir jo likimas. — Aidai, 6, 270.

Skardžius Pr. 1974: Dar šis tas apie Pr. Germaną. — Aidai, 7, 323—324.

Stang Chr. S. 1958: Die litauische Mundart von Zasėčiai im Gebiet von Wilna. — Norsk Tidsskrift for Sprogvidenskap, 18, 171—201.

Šaltenis R. 1982: Vienuolio gyvenimo pėdsakais, Vilnius: Vaga.

Šaltenis R. 1991: Jau skleidės burės, Kaunas: Šviesa.

Šaltenis R. 1994: Tikras netikras A. Vienuolis, Kaunas: Šviesa.

Vienuolis A. 1988: Raštai, 6(2), Vilnius: Vaga.

Žukas V. 1990: Prof. Jurgio Gerulio darbų charakteristika. Parengė Vladas Žukas. — Gimtoji kalba, 8—9, 44—46.

20