ACTA LINGUISTICA LITHUANICA

XLVI (2002), 81–119

Вираження номінативної системи фігури «гачка» в литовських діалектах

Rolandas Mikulskas

Lietuvių kalbos institutas, Vilnius

Поняття «гачка» є прикладом лінгвістично релевантної прототипної фігури. Кожен литовський діалект має власну систему назв знарядь вигнутої форми, співвіднесених із цією фігурою або з найзагальнішим терміном, здатним її виражати. Такі ономасіологічні системи впорядковані ієрархічно: між окремими членами та загальним терміном, який домінує в системі, існує гіпонімічне відношення. Географічні межі ономасіологічних систем діалектів визначаються ареалами поширення загальних термінів, що позначають фігуру «гачка». Щоб установити такі загальні терміни для конкретних діалектів на основі величезного масиву даних із картотеки «Словника литовської мови», потрібен принциповий підхід. Мета цієї статті — сформулювати ці принципи. Є сподівання, що, mutatis mutandis, вони також допоможуть установити загальні терміни для інших лінгвістично релевантних фігур.

1. ФІГУРАТИВНІ НОМІНАТИВНІ СИСТЕМИ

1.1. Підґрунтям мови як явища є вроджена здатність людського інтелекту трактувати дійсність символічно (Karaliūnas 1997: 200). Символічне трактування дійсності слід розуміти як певну форму її перцепції. Перцепція, або осягнення, безперервної дійсності відбувається у свідомості через певні дискретні елементи — образи. Їх варто розуміти як внутрішні схеми, моделі, що виявляються як генетично чи культурно окреслені очікування та зумовлюють селективний характер сприйняття дійсності. Узагальнено спрямовуючи до фрагментів дійсності, образи стають символами їх первинної репрезентації у свідомості. Таке первинне символізування дійсності й створює передумови для виникнення мови як системи конвенційних знаків.

1.2. Чимало дослідників мовного феномена поділяють думку, що серед інших репрезентацій дійсності у нашому розумі візуальні образи, мабуть, є найважливішими (див. Karaliūnas 1997: 228–229, Greimas 1989: 118–122). Саме візуальні образи вирізняються фігуративним синтезом, коли з конкретних зображень створюються певні узагальнені образи, що набувають абстрактного символічного значення. Просторові об’єкти, які постають перед нашими очима як об’єктивна реальність, можуть стати джерелом мовного символізму лише набувши інваріантності природного знака. Цього досягають, редукуючи конкретні об’єкти дійсності до якомога ви-

¹ Дійсність тут і далі розуміємо як усе, на що спрямоване осягнення індивіда, що сприймає, тобто як певну передмовну мову?

82 |

ROLANDAS MIKULSKAS

менш досконалих геометричних фігур, не зважаючи на їхнє призначення. Пов’язаний із подіями випадковий рівень світу об’єктів у такий спосіб замінюється рівнем світу фігур, що охоплює скінченний інвентар. Отже, згаданий фігуративний синтез по суті є операцією редукції, унаслідок якої отримують загальні фігури. Ці фігури вже можуть функціонувати як певні схеми впорядкування й організації субстанції. Далі, аналізуючи загальні фігури, предикують опозиції, що складаються з елементарних категорій простору та мають відповідники в мові, наприклад: пряме vs криве, опукле vs увігнуте, закрите vs відкрите, повне vs порожнє тощо.

1.3. Окремі фігури так зрозумілого світу (зазвичай важливі для мовної спільноти з того чи іншого погляду) можуть стати структурним осердям різних номінативних систем. Наприклад, такою є фігура «кола». У категоріальному режимі «коло» сприймається як замкнена крива, тобто для формування цього поняття необхідні вже наявні a priori у свідомості категоріальні опозиції: криве vs пряме і закрите vs відкрите. «Коло» як суттєву фігуру розпізнають у семантичній структурі багатьох слів — назв предметів дійсності. Наприклад, візьмімо назви ratas, ratėlis (прядильний), žiedas, lankainis, ratlankis, skrytuolė (такий інструмент), skridinys, kamuolys тощо. Значення двох останніх слів, імовірно, ґрунтуються на поняттях складніших просторових фігур — «диска» і «кулі», які, окрім згаданих раніше категорій простору, доповнюються відповідно іншими опозиціями: повне vs порожнє, увігнуте vs опукле. Деякі з перелічених тут слів позначають цілком конкретні предмети дійсності, наприклад: ratlankis, skrytuolė, lankainis, — іншими можна назвати кілька чи більше таких предметів, наприклад: ratas (возовий, водяного млина, машини тощо), žiedas (обручка, серпа, ланцюга тощо), kamuolys (ниток, диму, ігровий тощо). Про останні кажуть, що їхня референція ширша, а значення загальніше. Тому вони легко набувають похідних значень, а також часто вживаються в переносному значенні. У цьому випадку перенесення значення зазвичай відбувається на основі фігуративної подібності називаних предметів. Так можна говорити про коло років, коло часу (замкнений цикл), про кільце оточення тощо. Що загальніше значення слова, то більше в нього можливостей стати назвою тієї чи іншої фігури, її представником на мовному рівні. Цей представник і може стати структурним осердям, що об’єднує інші назви, якщо предмети, які вони називають, мають суттєву фігуративну подібність.

1.4. Із сказаного зрозуміло, що в мові відповідники мають не лише елементарні категорії простору, які утворюють форму вираження природного світу. У системі мовних номінативних одиниць відповідники мають і фігури, що конструюють семіотичний код візуального вираження цього світу, утворені поєднаннями таких категорій простору. У достатньо однорідному етнолінгвістичному просторі, яким в ідеалі були б діалекти однієї мови, можна досить упевнено говорити про універсальність репертуару цих фігур. Це, своєю чергою, зумовлює виникнення в діалектах номінативних систем, корельованих щодо назв, які позначають ці фігури. Поняття, що відповідають фігурам у полі зору фігуративного режиму, стають чинником, який об’єднує членів номінативних систем, а назви, здатні найкраще репрезентувати ці фігури, стають домінантами таких систем. Назва, найтісніше пов’язана з концептом візуальної фігури, порівняно з іншими членами номінативної системи має найзагальніше значення і найширшу референцію. Остання не лише охоплює референцію решти членів системи, а й може бути розширена шляхом називання на основі фігуративної подібності нових предметів дійсності, у яких

„KABLIO“ FIGŪROS NOMINACINĖS SISTEMOS RAIŠKA | 83

уже є усталеніші назви, утворені на основі іншої номінативної ознаки. З огляду на цю обставину про назви з найзагальнішим значенням можна говорити як про назви з найбільшим номінативним потенціалом.

1.5. Розглядувані номінативні системи формуються шляхом залучення до сфери номінації загальної назви інших назв предметів відповідної фігури. Між назвою, що має таку систему, та іншими назвами встановлюються відношення ВКЛЮЧЕННЯ, або гіперонімічно-гіпонімічні відношення. Це означає, що в певних комунікативних ситуаціях під час побудови висловлень назви із загальним значенням можуть обиратися замість назв зі специфічним значенням. Наприклад, мовець (адресант), звертаючись до слухача (адресата), якого вважає менш обізнаним, для дескрипції денотата може обрати назву з ширшою референцією. Так ніби апелюють до «загального фонду знань». У цьому аспекті можна говорити про відношення ЗАМІЩЕННЯ між назвами. Ієрархічно впорядкований інвентар назв, охоплюваних концептом однієї фігури, зручний для мовця завдяки своїй економності. З погляду добору назв під час побудови висловлень ця системна модель, очевидно, ефективніша за інші аналогічні моделі, засновані на правилах праці або логічної дедукції.

1.6. Однією з важливих для мовної спільноти фігур, зазвичай добре відображених у словниках різних мов, є прототипова фігура «гачка». Систему назв, сформовану поняттям фігури «гачка», обрано для дослідження невипадково. По-перше, завдяки своїй простоті сама фігура легко розпізнається у відповідних формах дійсності. По-друге, предмети, охоплені її концептом, становлять перелік робочих знарядь, які легко перелічити. По-третє, через подібний характер господарської діяльності представники всіх діалектів литовської мови здавна користувалися приблизно тими самими робочими знаряддями. Невипадково назви цих знарядь добре відображені в картотеці Lietuvių kalbos žodyno (далі — LKŽK). Зібрані звідси приклади вживання розкривають не лише специфіку конкретних знарядь зі зігнутою формою, а й види робіт, для виконання яких їх використовували ще зовсім недавно, а подекуди використовують і нині. Тому зручно аналізувати семантичну структуру цих слів-назв. Крім того, у LKŽK багато прикладів контекстів (передбачуваних комунікативних ситуацій), у яких одні з розглядуваних термінів замінюють інші. На їхній основі можна судити про системні зв’язки між назвами (відношення заміщення).

Членів номінативної системи фігури «гачка» об’єднує образ предмета (знаряддя) зі зігнутою формою. Для формування поняття про нього важливою є опозиція елементарних категорій простору криве vs пряме. Однак релевантна для мовних номінацій фігура «гачка» — це не дедуктивно постульована геометрична фігура, а радше інваріант усіх знарядь зі зігнутою формою, індукований шляхом абстрагування. Для цього інваріанта суттєвим є не лише поняття зігнутості, а й поняття спільної функції зачіпляння.

У різних регіонах уживання литовської мови номінативна система фігури «гачка» має своєрідне вираження. Тому можна говорити про ареальні, або діалектні, системи назв знарядь у формі «гачка». Географічні межі вираження окремих номінативних систем окреслює поширення загальних назв. Ці назви (які згодом визначимо як ЗАГАЛЬНІ НОМІНАТОРИ) для дослідника словника литовської мови не є очевидними. Їх доводиться визначати за певною методикою серед численних даних LKŽK про різні назви знарядь зі зігнутою формою. Формулюванню принципів такої методики по суті й присвячено цю статтю. Водночас

84 |

ROLANDAS MIKULSKAS

Сподіваємося, що ці принципи mutatis mutandis будуть придатні й для визначення загальних назв інших важливих для мовної спільноти фігур. Крім того, застосування цієї методики дає змогу на матеріалі діалектів верифікувати функціональність моделі назв ієрархічної структури загалом.

2. МЕТОДИКА ВИЗНАЧЕННЯ ЗАГАЛЬНИХ НАЗВ ФІГУРИ «ГАЧКА» В ДІАЛЕКТАХ

2.1. Навіть швидкий перегляд даних LKŽ і LKŽK дає зрозуміти, що в різних регіонах уживання литовської мови номінативна система фігури «гачка» має різне вираження. Говорячи про різне вираження, насамперед маємо на увазі, що в кожному регіоні є власне слово найзагальнішого значення, яке найкраще здатне назвати фігуру «гачка». Інші регіональні назви інструментів гачкоподібної форми розташовуються (набувають статусу) відносно цієї найзагальнішої назви й у такий спосіб утворюють самобутню номінативну систему цієї фігури, властиву лише мовцям відповідного регіону. Межі територій, де утвердилася та чи інша номінативна система розглядуваної фігури, не цілком збігаються з межами діалектів. Останні, як відомо, мовознавці встановлюють за певними фонетичними відповідниками. Однак діалекти, безперечно, відрізняються не лише фонетикою. Радше їх слід вважати регіональними різновидами тієї самої мови, яким властиві самобутні системні риси всіх рівнів, тобто не лише фонологічного чи морфологічного, а й синтаксичного, а також лексичного. Формування діалектів зумовлює й підтримує їхню стабільність своєрідний етнос окремих регіонів. Його, своєю чергою, формують соціальні, політичні, адміністративні та інші чинники. Діалект не є єдиним виявом етносу як історично сформованого людського генотипу. Він виявляється також у самобутніх звичаях і матеріальній культурі. Саме з останньою найтісніше пов’язана лексика діалекту. Це наймобільніший шар мовної (діалектної) системи. Унаслідок діалектної інтерференції структурні елементи одного діалекту можуть поширюватися в іншому. Найбільше фактів змішування діалектів, безперечно, трапляється в прикордонних зонах. Діалект як мовна система є замкнутою системою. Один діалект запозичує фонему чи морфему іншого лише тоді, коли в ньому «виникають передумови для введення нового елемента, а саме для коригування утвореної структурної рівноваги, заповнення порожніх клітинок системи тощо» (Karaliūnas 1997: 343). Набагато відкритішою до запозичень є діалектна лексика. Слова, що називають матеріальні об’єкти (наприклад, різні інструменти), разом із запозиченням цих об’єктів можуть легко переходити з одного діалекту до іншого. З часом запозичення, входячи до семантично близьких лексичних груп, можуть набувати в них певного статусу й часто відсувати на периферію питомі назви відповідних об’єктів.².

2.1.1. Межі утвердження номінативних систем фігури «гачка» в діалектах визначаємо за поширенням центральної назви цих систем. Випереджаючи подальший виклад, зазначимо, що ареали вживання цих систем приблизно вкладаються в межі великих діалектів, хоча подекуди в прикордонних зонах і виходять за них. Прикладом можуть бути західні аукштайти-каунишкяй

² Статус назви розуміємо як її місце відносно центральної назви системи. Від нього безпосередньо залежить номінативний потенціал слова (номінативна цінність, номінативна вага) у системі.

„KABLIO“ FIGŪROS NOMINACINĖS SISTEMOS RAIŠKA | 85

Загальна назва vašžo, уживана в західній частині кауніського говору західних аукштайтів, далеко заходить на ареал расейняйського говору південних жемайтів. У межах деяких діалектів уживаються навіть дві розглядувані номінативні системи. Скажімо, жемайти, як побачимо, мають номінативні системи, доміновані двома загальними назвами — kōbinio і kebėklio³. Зрозуміло, вони поширені в різних ареалах діалекту. Інші назви з вужчою референцією можуть входити до різних номінативних систем. Наприклад, gėmbė ‘настінна вішалка для одягу’ вживається на всій території жемайтів, тобто як у номінативній системі kōbinio, так і в системі kebėklio. Перетинаючи межі діалекту, те саме слово може набувати в номінативній системі іншого статусу. Так, vašžas, будучи центральною назвою номінативної системи фігури «гачка» в кауніському говорі західних аукштайтів (західна частина), у жемайтському діалекті означає лише стаціонарно прикріплену підвіску для казана над вогнищем (зах. аукшт. vaškaras). Загальна назва східних аукштайтів kab­lys у литовців Східної Пруссії вживалася лише на позначення інструмента для розкидання гною тощо.

2.2. Хотілося б дещо докладніше зупинитися на питанні вираження центральної назви розглядуваних номінативних систем, а також ґрунтовніше розглянути пов’язане з цим поняття НОМІНАТИВНОГО ПОТЕНЦІАЛУ слова. Отже, один або кілька відповідників «гачка», наявних у кожному діалекті, поділяють територію вживання литовської мови на зони, у яких домінують відповідні номінативні системи. Здається, ці слова найзагальнішого значення відрізняються і походженням, і внутрішньою формою, і зумовленими цим семантичними властивостями. Наприклад, східноаукштайтське kab­lys, жемайтське kobi­nys чи kebėklis⁴ словотвірно співвідносяться з дієсловом kabinti: це відповідно похідні із суфіксами -ys, -inys, -eklis, що зберегли словотвірне значення назв знарядь (nomina instrumenti). Як назви вони досі мотивовані номінативною ознакою функції підвішування. Подібно й поширене у східному куті кауніського говору західних аукштайтів kūkis утворене від уживаного тут же дієслова kūkti, що означає ‘нахилятися, згинатися’. Отже, ця загальна назва безпосередньо мотивована номінативною ознакою зігнутої форми. Семантична ознака функції підвішування тут імплікується з ознаки форми. А от словотвірне значення vašžo, поширеного в західній частині цього діалекту, нині навряд чи можна розпізнати. Для сучасного мовця ця назва цілком деетимологізувалася. Немає сенсу говорити й про словотвірну мотивацію запозичення kriūkas⁵, що утвердилося в діалектах південних аукштайтів і східних аукштайтів-вільнюсців. Далі з’ясуємо, якою мірою семантичні особливості цих слів зумовили їхнє висунення на домінантні позиції у власних номінативних системах. Однак уже тепер можна припустити, що згадані відмінності внутрішньої форми й номінативної мотивації могли дещо по-різному спрямувати їхній внутрішній семантичний розвиток. Адже семантична деривація слів, що зберегли словотвірне значення, (принаймні певний час) може спрямовуватися й ПОЧАТКОВИМ номінативним значенням. Натомість слова, що втратили свою структурну мотивацію або не мали її (запозичення), вільніше набувають нових значень; їхня кількість більше залежить від номінативних потреб і зручності вживання.

³ Варіант kibėklį, частіше вживаний у північно-західному куті, вважаємо фонетичним варіантом тієї самої назви.

⁴ kebėklis <kabėklis унаслідок регресивної асиміляції голосних; останню форму зафіксовано у Скирснемунє та Мяркінє відповідно у значеннях «гачок для дверей» і «настінна вішалка».

⁵ Dėl kriūkas, kriūkas, krūkas, krūgas fonetinių skirtumų žr. Mikulskas (1995: 64); patogumo dėlei toliau vartosime vieną, kriūko formą.

86 |

ROLANDAS MIKULSKAS

2.2.1. Незважаючи на відмінну внутрішню семантичну структуру розглянутих слів і, очевидно, дещо інші парадигматичні зв’язки з іншими лексичними одиницями, що з цього випливають, їхнє місце у власних номінативних системах однакове: це найзагальніші назви, що охоплюють референцію всіх членів. Здається, такого статусу вони набули не завдяки особливостям свого внутрішнього семантичного розвитку. Адже через наявний взаємозв’язок між баченням фігуративного світу та мовою фігури цього бачення (ментальні образи) мають у мові свої відповідники — мовні знаки (слова). Якщо погодитися, що репрезентативна функція є основною функцією мови, то виникнення таких слів, які найкраще можуть називати згадані фігури, запрограмоване самою генезою мови. Отже, для найзагальнішого називання досліджуваної фігури «гачка» мовець неминуче знаходить те чи інше «найвідповідніше» слово. Останнє є домінантою ієрархічної номінативної системи, співвідносячись із рештою її членів як гіперонім. Ця система назв, побудована за принципом включення, так само, як і роль найзагальнішої назви, апріорі зумовлена характером нашого мислення. Як відомо, пізнаючи зовнішній світ, людина на основі відношень подібності поділяє його сприйняття на логічні класи предметів. Досліджувані ієрархічні номінативні системи і є фрагментарним відображенням цих логічних класів на мовному рівні.

2.2.2. Говорити про номінативний потенціал слова — це те саме, що говорити про його референцію⁶. Неважко зрозуміти, що референція найзагальнішої назви в розглянутих номінативних структурах охоплює референцію всіх членів системи. Говорячи про номінативний потенціал цієї назви, слід з’ясувати, наскільки він залежить від її центрального положення в системі, а наскільки — від семантичної структури. Останнє поняття передбачає семантичну деривацію слова, його багатозначність. Визначаючи сутність номінації як позначення об’єктів дійсності під час породження висловлювань, основними одиницями номінації вважаємо слова. Їх розуміємо як двобічні мовні знаки — такі, що мають власне вираження та концептуальний зміст. Під час акту номінації ці мовні знаки вказують на об’єкти дійсності (денотують їх) або, у випадку абстрактних понять, на самих себе. Так слова у висловлюванні набувають конкретного значення. З іншого боку, під час комунікативного акту, коли вказують на конкретні реалії, реалізується лише одне з «багатозначних» значень слова. Отже, під час акту номінації фігурує так зване АКТУАЛЬНЕ ФУНКЦІОНАЛЬНЕ СЛОВО (пор. Jakaitienė 1988: 28).

Немає сенсу говорити про номінативний потенціал слова, реалізованого в тексті. Однак деякі мовознавці, наприклад Nikitin (1983: 9–11), говорять про його номінативність, розуміючи її як здатність слова (номінатора) самостійно, без інших елементів висловлення, виражати (у сприйнятті — актуалізувати) пов’язаний із ним зміст. Отже, номінативність слова в реалізованому тексті вважається функцією його синтаксичної автономії. Говорять навіть про різну номінативність окремих частин мови, що визначає їхні майбутні синтаксичні ролі. З цього погляду номінативність іменника та іменникових словосполучень нібито є найбільшою. На думку Nikitin, реалізований у тексті номінатор нібито граматично маркований. Однак, за його твердженням, у мовній систе-

⁶Мовознавці, які розуміють референцію як поняття мовленнєвого рівня, говорять тут про РЕФЕРЕНТНИЙ ПОТЕНЦІАЛ СЛОВА (Telija 1977: 136), РЕФЕРЕНТНУ СФЕРУ ГІПЕРОНІМА (Nikitin 1983: 29), ДЕНОТАТИВНИЙ ПОТЕНЦІАЛ НАЗВИ (ibid., 31).

„KABLIO“ FIGŪROS NOMINACINĖS SISTEMOS RAIŠKA | 87

мі існує немаркований номінатор. Далі Nikitin (ibid., 22) стверджує, що цей номінатор можна охарактеризувати як лексему, яка має значення, інваріантне для багатьох мовленнєвих номінаторів. Значення немаркованого номінатора не є абстракцією слів, ужитих у конкретних висловленнях. Це значення номіноване немаркованим номінатором як одне з його значень.

2.2.4. До поняття немаркованого номінатора близьке поняття ВІРТУАЛЬНОГО СЛОВА. Воно, за словами Jakaitienė (1988: 28), також не є абстракцією слів, що виявляються лише в конкретному мовленні, а є «об’єктивно наявною одиницею мовної системи, пов’язаною з певним змістом у свідомості членів мовленнєвого колективу». Під час дослідження номінативних одиниць мовної системи та системних зв’язків між ними термін «віртуальне слово» був би дуже зручним. У мові це віртуальне слово виконує функцію номінатора не як багатозначне слово, а як цілісне слово-знак, якому властиве певне ПЕРВИННЕ ЗНАЧЕННЯ⁷. Це первинне значення є невід’ємною частиною слова як двобічного мовного знака. Мовцям воно просто відоме й розпізнається ними як його зміст. Саме це значення відіграє найважливішу роль у конкретних мовленнєвих ситуаціях, коли для об’єктів дійсності добирають відповідні номінатори. Отже, віртуальні слова становлять інвентар номінативних одиниць мовця. Якщо вважати віртуальне слово вихідним пунктом номінативного акту, про інші значення слід говорити як про конкретні реалізації первинного значення в мовленні. Деякі з цих значень закріплюються в мовному вжитку, стають регулярними, а отже, також мають вважатися частиною знань, мовної компетенції (а відтак і мовної системи). Між ними та первинним значенням часто ще відчувається зв’язок семантичної деривації. Мовна компетенція виявляється через похідні значення в тому, що мовець, запам’ятовуючи їх і усвідомлюючи наявність зв’язку між ними та первинним значенням, засвоює правила, за якими може породжувати інші значення, тобто на основі зв’язків подібності або суміжності номінувати тим самим словом відповідні об’єкти дійсності (пор. Nikitin 1988: 72).

2.3. Щоб дослідити вираження номінативних систем фігури «гачка» в литовських діалектах, важливо навчитися визначати віртуальні слова з найзагальнішим значенням — основні номінатори систем. Це доводиться робити, досліджуючи конкретні висловлення, у яких як номінатори фігурують актуальні функціональні слова. Визначити значення останніх допомагають не лише синтаксис висловлень, а й обставини розмови, які можна вивести з них (комунікативна ситуація). Для дослідження використовуємо висловлення, зафіксовані в картотеці LKŽ. До речі, про номінативні системи, як і про мовну систему, має сенс говорити лише в синхронному аспекті. Оскільки матеріали, зібрані в LKŽK, охоплюють майже все двадцяте століття⁸, то, безперечно, у них зафіксовано лексичні зміни, що відбувалися в діалектах. Проте, намагаючись побудувати модель розглянутих номінативних систем, ми неминуче муситимемо відмовитися від діахронічного погляду на зібрані матеріали, тобто вважатимемо, що вони відображають певний статичний стан лексики литовських діалектів⁹. Це не означає, що

⁷Термін «первинне значення» вживаємо без діахронічного відтінку, який тут був би недоречним у розмові про мовні явища як складники системи. Тут він просто означає (як побачимо далі) першість щодо інших, похідних значень.

⁸Матеріали K. Būga почав збирати 1902 року.

⁹ Karaliūnas (1997: 45), komentuodamas F. de Saussure’o teiginį, jog statinėje lingvistikoje be sąlyginio duomenų supaprastinimo joks įrodymas nesąs galimas, kalba, kad, nors absoliuti būsena apibūdinama pakitimų nebuvimu, praktiškai kalbos būsena nesanti taškas, bet ilgesnis ar trumpesnis laiko tarpas, kai pakitimų suma esanti minimali. Tas tarpas gali būti dešimt metų, žmonių karta, šimtmetis ar netgi daugiau.

88 |

ROLANDAS MIKULSKAS

не слід було б зважати на деякі аспекти історичного розвитку досліджуваних назв. Адже синхронний погляд на мову дає змогу виявити не лише системні зв’язки між назвами. У семантичній структурі багатьох назв і досі живо відчуваються зв’язки словотвірної мотивації чи семантичної деривації. Вони є результатом історичного розвитку слова й зазвичай досліджуються спеціальною наукою — етимологією, однак якщо носії мови відчувають їх і використовують для утворення нових найменувань, то вони є також реалією синхронії мови.

2.3.1. Інвентар досліджуваних номінативних систем фігури «гачка» складається переважно з різноманітних назв сільськогосподарських знарядь і предметів домашнього вжитку, а також назв ремісничих знарядь, тісно пов’язаних із господарською діяльністю. Нерідко ці знаряддя чи пристрої зігнутої форми мають по кілька назв, утворених на основі різних номінативних ознак. Візьмімо, наприклад, назви знаряддя для витягування сіна з боку (довгої жердини з одним, а іноді навіть із трьома зубцями на кінці). У LKŽ знаходимо такі приклади: pešėklis, peštukas, šienpešys (šienpešis, šienpeša, šienpešė) — вказують на призначення, а kobinyš, kablys, kūkis — на номінативну ознаку (з погляду сучасного носія мови): зігнуту форму. Навіть у тому самому діалекті можуть уживатися кілька назв того самого знаряддя. Наприклад, у північносамогітському телшяйському діалекті поряд із kōbinio (Жаренай, Тельшяй, Алседжяй, Жемайчю-Калварія) вживаються також šienpešis (Плателяй, Шатес, Скуодас), šienpešys (Алседжяй); у західноаукштайтському каунаському діалекті поряд із peštuko (Велюона, Серейджюс, Аукштої-Панемуне) кажуть також kūkis (Запишкіс, Дарсунішкіс). Яку назву мовець обирає під час розмови, вказуючи на те чи інше знаряддя зігнутої форми, очевидно, залежить як від поширеності назви в діалекті, так і від обставин спілкування.

2.3.2. Якщо ми хочемо виокремити з різноманіття назв цих знарядь назви з найзагальнішим значенням, то, досліджуючи окремі висловлювання, маємо зважати на дві речі. Насамперед потрібно констатувати найширшу референцію таких назв. З огляду на згадане (зумовлене a priori) становище в номінативній системі, у певних комунікативних ситуаціях ці назви можуть заступати звичніші, конкретніші назви знарядь. Обставини спілкування, за яких один загальніший термін заступає інший, конкретніший, можуть бути різними. Скажімо, респондент намагається пояснити записувачеві, який запитує, незнайомий для того термін, уживаючи звичніший гіперонім із загальнішим значенням. Така мовленнєва ситуація, наприклад, вимальовується під час читання речення, записаного у Варняй: Лляні голівки зрізають, вичісують гребенями, тобто шістьма-сімома гачками. Або інший приклад: У маєтку гній такими гачками перекида[ють] (Шакіна). Тут термін ширшого обсягу вжито замість терміна вужчого обсягу, щоб «урівноважити» різницю в обізнаності мовця й слухача. В інших випадках мовець уживає загальну назву, не згадавши назви якогось знаряддя (яке рідко використовують), наприклад у реченні з Кантавчяй: Хіба той гачок мав назву? Можуть бути й інші подібні обставини розмови, що сприяють заміні термінів.

2.3.3. З іншого боку, констатуючи, що та чи та назва має найширшу референцію, ми маємо зважати й на семантичну будову цієї назви, тобто відновити її як багатозначне слово. Оскільки в мовленнєвих актах це загальне слово реалізується в багатьох конкретних значеннях, потрібно встановити, які з них є регулярними (закріпленими у вжитку), а які — оказіональними, виведеними для конкретного мовленнєвого випадку з первинного значення шляхом застосування правил перенесення значення.

„KABLIO“ FIGŪROS NOMINACINĖS SISTEMOS RAIŠKA | 89

Деякі регулярні значення настільки закріплені у вжитку, що носії мови зазвичай безпосередньо співвідносять їх зі словом, як сигніфікат із сигніфікантом. Кількість регулярних значень не лише засвідчує номінативний потенціал слова, а й закріплює його в мовній системі. Тут не слід забувати, що загальне (або, з погляду номінації, первинне) значення досліджуваних слів не є абстракцією узуальних значень, а становить одне зі значень слова, яке реально функціонує в мові. У цьому значенні слово вживається не лише у згаданих випадках заступання, а й виступає в порівняльних конструкціях як еталон порівняння, напр.: Мати та скрутилася, наче kriūkūtis (Єзнас); Висох, як kobinis (Клікаляй) тощо. В інших випадках слова із загальним значенням уживаються для опису, напр.: Із kobinio medžio (тобто з двозубця у формі «гачка») роблять кілки для чинення шкур (Жидікай). У метафорах також зазвичай використовується це загальне значення (пор. речення з Ерішкяй: Журавлиний гачок закурликав на південь). Крім того, сюди слід додати так звані детермінативні складні слова: kabli anosis (Папіліс, Палевене, Ерішкяй, Мєжішкяй, Пагіряй), kriūkanosis (Руднінкай, Пелеша), kakianosis (Пренай), kabliadantis (Крекенава), kriūkagalvis (Рудаміна) тощо. У них перший компонент також репрезентує загальне значення предмета зігнутої форми.

Отже, намагаючись побудувати модель системи значень розглядуваних назв, на перше місце слід поставити це загальне значення предмета зігнутої форми. З погляду синхронії інші регулярні значення варто вважати дериватами цього загального значення, хоча з діахронічного погляду деякі з них могли з’явитися у вжитку ранішеⁱ⁰. І хоча нерідко регулярні значення, здається, можуть безпосередньо брати участь в актах номінації, навіть у таких випадках дослідникові варто розгледіти первинне значення, що перебуває на другому плані.

2.4. Заглиблюючись у семантику такого цілісного номінатора, ми неминуче маємо відповісти на запитання, звідки походить дериваційна сила первинного значення, як вона пов’язана з номінативним потенціалом назви (останній передбачає системні зв’язки й поза межами слова) і якою є семантична структура цього первинного значення.

2.4.1. Слід визнати, що найвищий статус розглядуваних назв у номінативних системах, або найбільша парадигматична цінність (щодо терміна див. Ufimtceva 1977: 24.), значною мірою залежить від дериваційної сили первинного значення або, на ономасіологічному рівні, від сили номінативної ознаки. Найчастіше такі слова мають найбільше похідних значень або на основі тієї самої номінативної ознаки можуть називати найбільшу кількість об’єктів дійсності. Саме такі слова на рівні мови найкраще підходять для репрезентації образів фігуративного бачення. Ця придатність випливає з того, що концепт первинного значення цих слів НАЙТІСНІШЕ пов’язаний із відповідною фігурою. У нашому випадку, слід вважати, поняття зігнутості, виражене первинним значенням, найтісніше пов’язане з фігурою «гачка». Отже, очевидно, що дериваційна сила первинного значення розглядуваних назв походить від того, що в його структурі домінує ознака зігнутості—

¹⁰ Так, схоже, є у випадку kōbinio: численні фіксації ніби свідчать, що раніше це слово насамперед означало знаряддя для витягування сіна або довгу жердину із зігнутим кінцем, яку використовували для інших потреб. Ця назва й досі конкурує в діалекті з назвами šienpešio та vertėklio. Подібне вживання цього слова в самогітських або південноаукштайтських діалектах, тобто за межами ареалу, де воно виступає основною назвою фігури «гачка», нібито також указує на те, що раніше литовці вживали це слово на позначення пристрою для ПІДВІШУВАННЯ.

90 |

ROLANDAS MIKULSKAS

ної ознаки. Ця ознака входить до семантичного складу всіх похідних значень і стосовно них виступає як гіперсема¹¹. Таким чином між первинним значенням і похідними значеннями встановлюються гіперонімічні (включення) відношення. Слова, що вживаються в окремих (похідних) значеннях, у мові постають як назви конкретних інструментів із загнутою формою, які можна назвати АКТУАЛЬНИМИ НОМІНАТОРАМИ. Оскільки, як ми вже згадували, ці інструменти зазвичай мають і інші назви (утворені шляхом предикації інших ознак цих об’єктів дійсності), то згадані актуальні номінатори, конкуруючи в мові з останніми, водночас залучають їх до гіпонімічних відношень зі словом найзагальнішого значення. Таким є шлях формування розглядуваних номінативних систем.

2.4.2. Застосувавши критерій кількості значень, уже можна попередньо виокремити основні діалектні назви фігури «гачка». Точнішу методику їх визначення буде розглянуто пізніше. Тепер спробуємо розглянути семантичний склад первинного значення цих слів, звертаючи увагу на словотвірне значення там, де воно ще живе. Як ми вже згадували, східноавкштайтське kablys, північно-східне жемайтське kobinys або північно-західне, західне й південно-західне жемайтське kebėklis (kibėklis) — це суфіксальні похідні від дієслова kabinti, у яких зберігається інструментальне словотвірне значення. У цьому відношенні вони нічим не відрізняються від інших назв знарядь, розглянутих у цій праці, наприклад: pešėklis, peštukas, vertėklis, vertyklė тощо. Номінативну ознаку в таких назвах виражає перша частина похідного слова. Зазвичай її вказує дія, названа дієсловом, що є словотвірною основою. Саме цією дією окреслюється загальне призначення або функція знаряддя, названого похідним словом. Отже, kablys словотвірно означає знаряддя (для чого?) kabinti — чіпляти, а pešėklis, відповідно, — знаряддя (для чого?) pešti — скубти, і так далі. Можна уявити, що саме таким шляхом давали назви конкретним знаряддям, якими виконували певні конкретні роботи. Тому поряд із загальним словотвірним значенням такі назви відразу набували конкретного лексичного значення, що відповідало характеру роботи.

2.4.3. Такі назви nomina instrumenti також можуть мати похідні значення. Їхня кількість, імовірно, залежить від широти ідеї дії, вираженої їхнім первинним значенням. Можна обґрунтовано стверджувати, що референція назв, які виражають ідею дії чіпляння, ширша, ніж назв, що виражають ідею дій перевертання чи скубання. Отже, дериваційний потенціал первинного значення таких слів більший, і вони можуть мати кілька похідних значень. Однак слід зазначити, що назви, у первинному значенні яких домінує номінативна ознака функції, є несприятливими для закріплення зв’язків між назвами. Для системних зв’язків, що усталюються між поняттями та словами, які їх репрезентують, важлива сталість семантичних ознак. Номінативна ознака функції, що характеризує ту чи іншу назву знаряддя, не є сталою. Адже призначення цих знарядь нерідко змінюється: їх можуть уживати не за призначенням або, інакше кажучи, ті самі знаряддя можуть використовуватися для виконання кількох функцій. Наприклад, pešėklis використовують не лише для того, щоб витягувати сіно з сінника, а й щоб витягувати льон із мочила; būsokas¹² використовують

¹¹ Šį terminą vartoja Nikitinas (1988: 61) kalbėdamas apie intensionalo semantinę struktūrą. Intensionalu jis vadina semantinių požymių visumą, apibrėžiančią denotatų klasę. Semantine apimtimi intensionalas atitiktų mūsų pirminę reikšmę.

¹² А якщо звернутися до походження назви, то побачимо, що спочатку цим словом називали корабельний гак (нім. Bootshaken), тобто гак, щоб відштовхувати чи підтягувати судно.

„KABLIO“ FIGŪROS NOMINACINĖS SISTEMOS RAIŠKA | 91

не лише для розбирання стін будівель у разі пожежі, а й, за потреби, для витягування з колодязя відра з водою тощо.

2.4.4. Здається, значно зручніше систематично групувати знаряддя за їхньою формою, застосовуючи до них ту чи іншу просторову фігуру з репертуару фігуративного мислення. Так чи інакше, мовний аналіз засвідчує, що саме цим шляхом формуються системи назв знарядь гачкоподібної форми та подібні номінативні системи. Концепти просторових конфігурацій зручні як засіб семантичного групування, оскільки всі носії мови сприймають їх більш-менш однаково. Крім того, засновані на них номінативні ознаки стійкіші за відповідні функціональні. Тож таксономія основних понять виявляється в полі зору фігуративного мислення. Номінативні системи, що формуються на такій основі, відповідають природній схильності нашого розуму сприймати об’єкти зовнішнього світу як образи.

2.4.5. Повертаючись до згаданих раніше назв фігури «гачка», які й далі словотвірно співвідносяться з дієсловом kabinti, легко помітити, що ознака функції чіпляння, наявна у структурі їхнього первинного значення, ОБОВ’ЯЗКОВО передбачає ознаку загнутої форми. Інакше кажучи, будь-яке знаряддя, призначене для виконання дії чіпляння, передбачає наявність «гачка». З часом ознака функції чіпляння, яка під час словотворення була найважливішою, поступається першим місцем універсальнішій, а отже, і таксономічно ефективнішій ознаці загнутої форми. Так у структурі первинного значення назв kablio, kabinio bei kebeklio починає домінувати сема загнутої форми. Тепер саме вона визначає характер похідних значень. До речі, ознака функції чіпляння не зникає зі складу первинного значення розглядуваних назв. Вона лише міняється місцями з ознакою загнутої форми, тобто тепер ознака форми передбачає функцію.

2.4.6. У східній частині західноавкштайтського каунайського говору слово найзагальнішого значення kūkis є похідним із суфіксом -is від дієслова kūkti «нахилятися, згинатися». Оскільки це дієслово вживається на тій самій території, зв’язок між kūkis і kūkti для згаданих західних авкштайтів і досі живий: похідне слово й твірне слово поєднує спільна семантична ознака загнутої форми, завдяки якій словотвірне значення kūkis як результату дії (nomina acti) добре відчутне поряд зі значеннями конкретніших назв знарядь, що розвинулися пізніше. У цьому випадку словотвірно зумовлено, що дериваційний потенціал первинного значення слова від початку спирається на домінантну в ньому номінативну ознаку загнутої форми. Остання, безперечно, обов’язково передбачає загальну ознаку функції чіпляння. Обидві вони й становлять основу первинного значення. Його, як і в раніше розглянутих випадках, можна визначити як таке, що позначає будь-яке знаряддя загнутої форми, або просто «гачок».

2.4.7. Для західноавкштайтів-каунишків західної частини території найзагальнішою назвою фігури «гачка» є vąšas. За суворого дотримання синхронного підходу його слід вважати простим словом. Це означає, що для сучасного носія мови це слово не має ні словотвірної структури, ні словотвірного значення. Порівнюючи діалектні дані, можна припустити, що колись vąšas мало вужче значення. Схоже, ця назва пов’язана з функцією ПІДВІШУВАННЯ. Так, у жемайтів vąšas — це «гачок», на якому підвішують казан під час варіння над вогнищем. У південно-східній частині південного авкштайтського ареалу vąšų називають жердину з «гачком» на важелі колодязя. У західноавкштайтському шауляйському говорі vąšas майже не зафіксовано, однак уживане там vąškaras (vąškarys, vąškarys), що тут означає ручку казана або відра, дужку, ремінець, свідчить, що для носіїв цього говору vąšas колись також означало пристрій для підвішування.

92

ROLANDAS MIKULSKAS

Повертаючись до питання про первинне значення цієї назви та її дериваційну здатність, останню, мабуть, варто пов’язувати лише з ознакою загнутої форми, що домінує в семантичній структурі слова. Безперечно, вона обов’язково передбачає загальну ознаку зачіпляння, а остання — інструментальне призначення названих об’єктів. Але vąšas, як віртуальне слово, здатне називати будь-яке інше знаряддя загнутої форми, не є мотивованим словотвірним значенням. Тому порівняно з назвами, розглянутими раніше, ця назва мала б бути придатнішою для вторинної номінації. Так само таксономія інших назв, що нею охоплюється, мала б бути менш складною. З погляду синхронії слід вважати просто предметом домовленості те, що мовці обрали звукову форму vašo для позначення однієї з фігур свого фігуративного бачення. Найширша референція цієї назви (а отже, і дериваційна здатність первинного значення) безпосередньо спирається на її найвищий статус у системі, який, своєю чергою, зумовлений найтіснішим зв’язком значення слова з образом фігури «гачка» у свідомості мовця.

2.4.8. Те саме можна сказати й про назву kriūko. Будучи запозиченням, вона, звісно, не мотивована словотвірно. Номінативний потенціал цього слова й дериваційну здатність його первинного значення слід безпосередньо пов’язувати з його місцем у системі назв знарядь загнутої форми. За даними Атласу литовської мови (LKA, 56), kriūkas (і його фонетичні варіанти) у значенні підвісного пристрою для дверей поширений по всій Литві. Статус найзагальнішої назви фігури «гачка» це слово має лише в південній частині південних аукштайтських говірок і, можливо, у віленській говірці східноаукштайтського діалекту.

У литовських говірках kriūkas, найімовірніше, поширився разом із якимось привезеним з-за кордону знаряддям для господарських робіт або просто побутовим пристроєм. Це міг бути й згаданий підвісний пристрій для дверей. Така назва не започаткувала структурних змін у розглядуваних номінативних системах і посіла в них периферійне місце. Її поширення в номінативній системі згаданих прикордонних говірок пов’язане насамперед із групами білінгвів, які мешкають на цих територіях¹³. Слід гадати, що для місцевого білінгва, який зіставляв відповідні номінативні системи, білоруська назва фігури «гачка» kpyk могла видатися доречнішою (скажімо, через ширшу референцію), ніж її литовський відповідник. Утвердившись у номінативній системі литовської говірки, kriūkas витіснив власну загальну назву на периферію, а отже, структурно перебудував відповідну номінативну систему.

2.5. Намагаючись виокремити аналоги «гачка» з наявних під рукою матеріалів LKŽK і якомога точніше окреслити межі їх поширення в литовських говірках, можна діяти двома шляхами. На першому шляху ми виходили б із твердження, що номінативна здатність назви ґрунтується на кількості її регулярних значень. Тож, виокремлюючи з різних назв знарядь загнутої форми, зібраних у LKŽK, найзагальніші, ми застосували б КРИТЕРІЙ КІЛЬКОСТІ ЗНАЧЕНЬ. На другому шляху найважливішим було б виявити випадки, коли досліджувані слова вживаються в найзагальнішому значенні, тобто просто називають фігуру «гачка». Про РЕАЛЬНЕ функціонування таких значень у системі мови (говірки) ми вже говорили. У цьому разі найбільшу увагу слід приділити семантичному синтаксису фрагментів комунікативних актів — висловлень — наявних у LKŽK. Тут ми маємо на увазі не лише згадані раніше

¹³ Žr. Karaliūnas (1997: 356), kur autorius teigia, jog „kalbos įtakos laidininkai ir interferencijos sukėlėjai yra bilingviai visuomenės nariai“.

„KABLIO“ FIGŪROS NOMINACINĖS SISTEMOS RAIŠKA | 93

випадки, коли слова з найзагальнішими значеннями виконують функцію стандарту порівняння в порівняльних конструкціях, а й випадки, коли вони вживаються (зазвичай у позиції предикатива) у дескриптивній (атрибутивній чи кваліфікативній) функції. Останні випадки вживання зазвичай пов’язані зі співвідношенням старої та нової інформації (теми й реми) у висловленні. Зміст слова в позиції суб’єкта предикативною дескрипцією не ІДЕНТИФІКУЄТЬСЯ (тоді висловлення було б безглуздим!), а КВАЛІФІКУЄТЬСЯ, включаючись до ширшого за обсягом поняття. Між поняттями, вираженими обома словами (між номінаціями в обох позиціях), встановлюється гіпонімічно-гіперонімічне відношення¹⁴. Вводячи об’єкт у комунікативний акт як новий (у позиції введення), для його називання також обирають слово з якомога загальнішим значенням, тобто таке, що вказує на ознаки класу цих об’єктів. Наприклад: Він такий kobinuką parašė (Tauragė). На клас об’єктів указує й вживання в таких випадках поруч із назвою вказівного або неозначеного займенника зі значенням існування (пор. також: На тій вудці якийсь там kōbinį užkabino (Sedà)). Ми поспіхом перелічили далеко не всі випадки, коли у висловленнях назва вживається в найзагальнішому значенні й, отже, безпосередньо виявляється як віртуальна назва фігури «гачка» в тій чи іншій говірці. До цих питань ми ще повернемося.

2.5.1. Порівнюючи обидва представлені тут методи, легко помітити, що результати, отримані другим шляхом, зручно використовувати для перевірки (або коригування) даних, здобутих за критерієм кількості значень. Тому в подальшому дослідженні ми спробуємо поєднати результати, отримані обома способами. Одного методу недостатньо ще й через неповноту й нерівномірність даних LKŽK. Ідучи першим шляхом, із окремих випадків уживання ми маємо реконструювати багатозначне слово (шлях лексикографа), а в ньому побачити віртуальне слово з первинним (номінативним) значенням. Ідеально було б, якби приклади, зібрані в LKŽK, достатньо й адекватно (тобто приблизно відповідно до частотності вживання) відображали поширення окремих значень досліджуваних слів у говірках. На жаль, для деяких говірок бракує даних навіть для підтвердження того чи іншого значення, хоча відповідні знаряддя загнутої форми, безсумнівно, знайомі носіям цих говірок. Тому віртуальне слово доводиться реконструювати, висуваючи певні припущення. Такий брак даних може перешкодити точнішому встановленню меж поширення відповідних номінативних систем. На другому шляху шукане віртуальне слово не абстрагується з окремих випадків уживання, а безпосередньо визначається за сигніфікативним значенням слова. Тут кількість даних не така важлива: достатньо знати, що в говірці «так говорять», тобто що в певній синтаксичній позиції (виконуючи визначену для неї семантичну функцію) вживається одне слово, а не інше.

2.6. Тепер докладніше розглянемо метод критерію кількості значень. Застосовуючи його, ми спиратимемося на два припущення. Перше полягає в тому, що в синхронному зрізі мови кількість значень слова стає показником його номінативного потенціалу. Друге припущення стверджує, що так зване розташування предметів є однаковим на територіях, охоплених литовськими говірками. Окремо зупинимося на кожному припущенні.

2.6.1. Пояснюючи перше припущення, зауважимо, що воно, своєю чергою, ґрунтується на іншому припущенні: загальне, концептуальне значення слова з часом сформувалося з окремих

¹⁴ Визначення — це не що інше, як таксономічне оформлення поняття, вираженого суб’єктом. У цьому й полягає переведення старої (пов’язаної із суб’єктом) інформації висловлення на новий рівень знання (реми).

94 |

ROLANDAS MIKULSKAS

значень слів, що позначають предмети¹⁵. Однак у синхронній системі мови це загальне значення стало основою останніх, що й зумовлює нові можливості найменування слова. Тепер ми говоримо про загальне значення як про первинне, а решта значень щодо нього є похідними. Їхня кількість не лише свідчить про дериваційну силу первинного значення. У свідомості мовців ці значення склалися в певну семантичну парадигму, модель, за якою навчаються їх розширювати. Саме цим шляхом і виникають нові номінації.

2.6.2. У системі мови слово закріплюється не лише через уживання у своєму загальному значенні як номінаційне слово (щодо терміна див. Jakaitienė 1988: 24), а й через свої похідні, особливо регулярні, значення. Крім того, не тільки як мовна (словесно-знакова) пам’ять, а й як компетенція (засвоєні правила семантичної деривації). Кількість похідних значень слова зовні регулюють номінаційні потреби мовної спільноти. Тут ми підходимо до другої передумови щодо однакового становища предметів у говірках. Уже згадана нами подібність господарської діяльності литовських діалектних спільнот зумовлювала б і тотожність використовуваних ними інструментів зі зігнутою формою. Теоретично кажучи, розглянуті загальні назви фігури «гачка» мали б охоплювати всі ці інструменти. Тому дуже ймовірно, що в семантичній парадигмі цих назв принаймні деякі значення, які позначають згадані інструменти, закріплюються як регулярні. Тепер ми можемо точніше сформулювати критерій кількості значень: КІЛЬКІСТЬ РЕГУЛЯРНИХ ЗНАЧЕНЬ СТАЄ ПОКАЗНИКОМ НОМІНАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ СЛОВА.

2.6.3. Загалом неважко відрізнити регулярні значення слова від оказіональних. Розуміння слів, ужитих в останніх значеннях, зазвичай залежить від контексту. Тому номінації, що спираються на них, характеризують як непрямі. Їх розуміють лише через проміжне контекстуальне слово (слова) (пор.: Gervių kablys nukark­sėjo an pietus (Eriškiai) – ОПОРНИМ словом для розуміння номінації гачка тут є gervės). До непрямої номінації вдаються задля виразності; позначуваний нею об’єкт має іншу, звичайну назву. Звісно, і тут можна помітити певну закономірність: наприклад, «гачками» зазвичай називають сутулих (старих) людей або людські носи тощо. Через залежність від визначеного кола контекстуальних (опорних) слів номінативність таких значень (функціональних слів), за терміном М. В. Никитина, дуже низька. Такі номінації належать радше до мовленнєвих актів, ніж до системи мови.

2.6.4. Уживання слів у регулярних значеннях значно менше залежить від контексту. Дослідник розпізнає їх за частотністю вживання. Вважатимемо, що цю частотність принаймні приблизно відображають дані LKŽK. Однак через згадану нерівномірність поповнення картотеки не слід покладатися лише на кількість уживань¹⁶. Тут допомогло б мовне чуття-

¹⁵ Говорячи про предмети, тут маємо на увазі не конкретні об’єкти дійсності, а їхні класи. Різні назви інструментів зі зігнутою формою (навіть вузького призначення) вже від самого початку виникали не як назви конкретних інструментів, а як найменування певних класів. Отже, від самого початку їхня номінація ґрунтувалася на виокремленні (істотних) спільних ознак відповідних груп інструментів. Лише в мовленнєвих актах ними вказують на конкретний pešeklis, конкретний kanabėkas тощо.

¹⁶ Ще обережніше слід робити висновки про частотність уживання значення, а отже, і про його регулярність, на підставі статей LKŽ. Зрозуміло, що обраний лексикографічний метод може призвести до того, що через брак даних тому чи іншому значенню не надають статусу регулярного; однак нерідко цей статус надають очевидно оказіональному вживанню.

„KABLIO“ FIGŪROS NOMINACINĖS SISTEMOS RAIŠKA | 95

…мантиками широко застосовується спосіб ВНУТРІШНЬОЇ ІНТРОСПЕКЦІЇ. Ми вже згадували, що деякі значення настільки закріпилися у вжитку, що свідомість мовців нерідко безпосередньо пов’язує їх зі звуковою формою слова, як сигніфікат із сигніфікатором. У мовленнєвих актах слова в цих значеннях уживаються як самостійні номінатори. Певною мірою їх також можна вважати (однозначними) номінаційними словами. Отже, маючи перед собою більшу чи меншу кількість випадків уживання в одному значенні, дослідник міг би додатково судити про регулярність значення, спираючись на мовне чуття, яке підказало б йому, наскільки тісно це значення пов’язане зі звуковою формою слова. У термінах семіотики його завданням у цьому випадку було б шляхом внутрішнього осягнення визначити ступінь «знаковості» номінацій¹⁷.

2.6.5. Це були б внутрішні критерії визначення регулярності значень, що спираються на вживання мови та мовну компетенцію. Однак не слід відкидати й зовнішні критерії, пов’язані з потребою в номінаціях. Адже, якщо конкретизувати наш випадок, найімовірніше, що в семантичних парадигмах загальних назв фігури «гачка» найбільшою регулярністю вирізняються ті значення, які позначають інструменти, найчастіше використовувані в господарській діяльності. Вони найкраще знайомі членам мовної спільноти й найчастіше згадуються в мові. Отже, відібравши ці інструменти, ми можемо обґрунтовано очікувати регулярності їхніх номінацій загальним словом. На нашу думку, для відбору цих інструментів достатньо двох критеріїв. По-перше, інструмент, який називають досліджуваними словами, має використовуватися (а відповідне його значення має бути відоме) на всій території Литви. По-друге, ці інструменти мають бути пов’язані з традиційними промислами. Матеріали LKŽK показують, що для надійного висновку про закріплення аналогів «гачка» в тій чи іншій говірці достатньо зареєструвати дані про номінації шести-семи найзвичніших інструментів цими словами з найширшим значенням.

2.6.6. З огляду на все це ми відібрали інструменти, призначені для виконання таких робіт: вивертання гною з воза, витягування сіна з копиці чи з кінця стогу, рибальства, в’язання гачком, скручування мотузок. Далі реєструємо номінації цих інструментів за назвами інструментів зі зігнутою формою, що мають найширшу референцію (найбільше значень) і зафіксовані в конкретних місцевостях. Ми вже встановили, що найбільше значень мають такі слова: kebėklis (kibėklis), kobinys, kablys, kriūkas, kūkis, vašas. Розглядаючи приклади висловлювань, зібраних у LKŽK, у яких ці слова позначають згадані інструменти, вважаємо, що таке референційне вживання засвідчує відповідні регулярні значення досліджуваних слів, визначеннями яких могли б бути описи призначення перелічених вище інструментів. Інакше кажучи-

¹⁷Проблема регулярності значення частково пов’язана з проблемою статусу значення багатозначного слова в системі номінаційних засобів. Останню слід розуміти як проблему визначення сили зв’язку значень слова (десигнатів) із загальним десигнатором. На думку Никитина (1983: 59), силу цього зв’язку насамперед зумовлюють такі чинники: a) СПОСІБ НОМІНАЦІЇ (тобто прямий чи опосередкований зв’язок десигната з десигнатором); b) ЧАСТОТНІСТЬ УЖИВАННЯ; c) РЕФЕРЕНЦІЙНА ДОСТАТНІСТЬ (через пряму номінацію значення набуває більшої референційної достатності, ніж через непряму); d) СЛОВОТВІРНІ ЗВ’ЯЗКИ (значення слова з довшим дериваційним ланцюжком претендує на вищий статус); e) СИНТАГМАТИЧНІ ЛЕКСИЧНІ ЗВ’ЯЗКИ (лексична сполучуваність); f) КОНКРЕТНІСТЬ ЧИ АБСТРАКТНІСТЬ ЗНАЧЕННЯ (конкретні значення виразніше закарбовуються у свідомості мовця, а тому легше актуалізуються в ній). Із цього переліку для нашого дослідження, схоже, найважливішим є пункт про словотвірні зв’язки. Якщо бракує даних про поширеність (а отже, і регулярність) якогось значення в говірці, про нього могли б опосередковано свідчити вживання похідних, утворених від нього. Так, поширення на південно-західній території західноаукштайтського каунаського діалекту дієслова vašúoti у значенні «пом’якшувати шкіру» свідчить також про вживання в цій місцевості твірного слова vašas у значенні знаряддя для пом’якшення шкір, хоча даних про це в LKŽK бракує (докладніше див. Mikulskas 1995: 59–60).

96 |

ROLANDAS MIKULSKAS

Під час картографування географічно фіксуємо вживання згаданих шести слів із такими регулярними значеннями: «знаряддя для вивертання гною з воза», «знаряддя, яким витягують сіно з копиці чи з кінця сіносховища», «знаряддя для риболовлі», «знаряддя для в’язання», «пристрій для скручування мотузок». До них додаємо ще дещо загальніше значення — «знаряддя, щоб щось витягувати, підвішуючи». Так можна було б визначити значення слова, яке позначає знаряддя загальнішого призначення. Його можна описати як довгу жердину із зігнутим кінцем, яку використовують, щоб витягати колоди з річки, черпати воду, діставати з колодязя відро, що впало, розбирати під час пожежі стіни будівель тощо. Щоб було зрозуміліше, про що йдеться, наведемо кілька прикладів зі Східної Аукштайтії:

1. Збігаються люди з відрами, з гаками, де горить, бувало (Leliūnai).

2. Відро відчепилося, тепер вигрібаємо його гачком (Krinčinas).

3. Гак, яким витягають льон із мички (Naujamiestis)¹⁸.

Однак це значення було обране також і тому, що воно зумовило значення численних дієслівних похідних, твірними словами яких є деякі з відібраних нами іменників. Розгляньмо такі похідні дієслова, як važúoti (: važàs) і kabliúoti (: kablỹs). По-перше, значення цих похідних додатково ілюструють поширеність у діалекті відповідних значень їхніх твірних слів. По-друге, можна навіть стверджувати, що ці останні завдяки першим наче «пустили коріння» в тому чи іншому діалекті. Цю думку підтверджує також уживання згаданих похідних дієслів у переносних значеннях, що, зокрема, опосередковано засвідчує і розширення значень твірних слів, а разом із цим — і ширші номінативні можливості цих слів у відповідному діалекті. Наприклад, у двох окремих діалектах (західно- й східноаукштайтському) похідні дієслова зі словотвірним значенням «маніпулювати предметом, названим твірним словом (знаряддям зі зігнутою формою)» асоціативно починають означати іншу, зовні подібну дію — «зачерпувати (ложкою), жадібно їсти», проте в кожному з цих діалектів для цього є «своє» слово: у західних аукштайтів це (iš)važúoti, у східних аукштайтів — (iš-, pa-, už)kabliúoti.

2.6.7. Місцевості, де загальні назви фігури «гака» зафіксовано в шести наведених вище значеннях, подано в таблиці та на карті наприкінці статті. За цією методикою ідеальним було б, якби в кожному населеному пункті, включеному до таблиці, вживання відповідної загальної назви було зафіксовано в усіх шести значеннях. На жаль, через нерівномірне й несистематичне поповнення картотеки дані в цьому аспекті неповні¹⁹. Тому, припускаючи, що діалектам, а отже, і їхній лексиці властива певна цілісність, вважаємо, що в місцях²⁰, зазначених у таблиці й позначених на карті, ці назви регулярно вживаються в усіх шести значеннях (на карті цей факт можна навіть підкреслити однаковим умовним позначенням)²¹. Так отримуємо попередню картину компактного поширення діалектами аналогів «гака»

¹⁸ Також пор. поширений тут фразеологізм su kabliù traukti žõdį (iš burnõs) «важко розговорити», наприклад: Tik kalbėk nuėjus, kad nereikt traukt su kabliukù žõdžio iš burnõs (Surėdigis).

¹⁹ Наприклад, kāblio у межах ареалу поширення це вживання достатньо повно зафіксовано лише в Купішкському районі. Кілька років поспіль до цього району вирушали експедиції працівників LKŽ під керівництвом д-р К. Восилюте.

²⁰ За умови, що ці місця не віддалені від компактного ареалу вживання назви.

²¹ Якщо прийняти це припущення, про ступінь регулярності значення за кількістю його фіксацій у діалекті слід судити обережно. Лише надзвичайно велика кількість фіксацій у L.KŽK у цьому разі свідчила б про поширеність значення, і навпаки.

„KABLIO“ FIGŪROS NOMINACINĖS SISTEMOS RAIŠKA | 97

картину. Межі вживання загальних назв, а разом із ними й поширення номінативних систем, у яких вони домінують, надалі уточнюватимемо, фіксуючи ті діалектні висловлювання, у яких ці назви безпосередньо вказують на своє сигніфікативне значення.

2.7. Раніше, обговорюючи структуру номінативних систем, ми говорили про відношення заміщення. Тепер, перш ніж зробити ще один крок, який дасть змогу уточнити поширення ЗАГАЛЬНИХ НОМІНАТОРІВ²² у діалектах, хотіли б докладніше розглянути можливості застосування терміна ЗАМІЩЕННЯ та його користь для нашого дослідження. Однак перед цим слід ґрунтовніше обговорити тісно пов’язаний із цим терміном термін РЕФЕРЕНЦІЇ. Останній, як уже має бути зрозуміло, ми використовуємо для позначення можливостей іменування слова-назви (номінативного потенціалу). Слова як мовні знаки репрезентують або — під час комунікації — заступають немовні об’єкти дійсності. Як ми вже зазначали, вони роблять це узагальнено, виражаючи останні. Отже, слово символізує не конкретну річ дійсності, а певний її ідеал, який складається з істотних рис речей цього виду. Ці риси або ознаки і є концептуальним змістом слова як мовного знака. З погляду вживання мови слово-знак характеризується інтенсіональністю. Виражаючи той чи інший концепт, воно завжди спрямоване на певний клас об’єктів дійсності, тобто як назва підходить до всіх елементів цього класу й може їх називати. Ба більше, місткість деяких концептів, виражених словами (спільність ознак, що їх утворюють), зумовлює, що за подібністю вони можуть називати також елементи іншого класу об’єктів. Таким чином, у процесі номінативної діяльності клас об’єктів вужчого обсягу включається до класу ширшого обсягу. Елементи класів (ширших або вужчих), які можуть бути об’єктами називання, і становлять референцію слова-назви. Це кількісна характеристика слова, що відображає коло його можливих номінацій як назви. Можна було б сказати, що референція назви існує в мовній свідомості як пам’ять про її попередні комунікативні ролі та (частково залежне від них) передбачення майбутніх комунікативних ролей. Однак її визначають не лише всі попередні випадки вживання, а й парадигматична цінність назви або її статус у власній номінативній системі.

2.7.1. Із сказаного зрозуміло, що референцію слова ми розуміємо як поняття мовного рівня. Вона визначає обсяг назви як одиниці номінативної системи мови. Нікітін (1988: 50), говорячи про обсяг понять і значень (він їх по суті не розрізняє), вживає термін екстенсіонал (а зміст значення визначає як контенсіонал). Референція ж для цього мовознавця — поняття мовленнєвого рівня, тобто так він називає те, на що вказує (що називає) слово, реалізоване в конкретному висловлюванні. Оскільки ці питання будуть актуальними і для нас, застосовуватимемо до них термін ДЕНОТАЦІЯ. Слово як назва, що має ширшу або вужчу референцію, у висловлюванні вказує, або денотує (позначає), конкретний об’єкт дійсності чи їхній клас. Отже, тут воно може мати конкретну денотацію (позначає конкретну річ) або загальну денотацію (позначає будь-якого члена класу чи весь клас in corpore). Нижче наводимо три висловлювання жемайтського діалекту, у яких та сама назва vertėklės має різну денотацію:

²² Вважаємо, що цей нововведений термін чіткіше визначає центральну назву розглядуваних номінативних систем ієрархічної структури як засіб вторинних номінацій. Однак у подальшому викладі ми не відмовлятимемося цілковито й від старого терміна — загальна назва.

98 |

ROLANDAS MIKULSKAS

1. Su vertekle liuob versti mėšlus [з воза] на поле (Gir diškė).

2. Та вертела, так ці нігті були загнуті (Endriejavas).

3. Ta ten su verteklem išėmė [щось] (Seda).

Verteklė, як бачимо, — це знаряддя, яким вивантажують гній із воза на поле. Місцеві жителі описують його як вила із загнутими зубцями (частіше) або як kobinys чи kebėklis (рідше). По суті, таким і був би контенсіонал значення цього слова, або його семантичний зміст. Референція цієї назви — клас знарядь для вивантаження гною. Навряд чи її можна вживати для ширшої номінації (принаймні такого не зафіксовано). У перших двох випадках verteklė представляє весь клас цих знарядь, отже, її денотація — клас verteklių. Вона збігається з референцією назви sui generis²³. У третьому прикладі йдеться про конкретні verteklės, використані для виконання конкретної роботи. У цьому випадку денотація назви конкретна й не збігається з її референцією як одиниці номінативної системи. До речі, і тут за бажання можна побачити вказівку на згаданий клас знарядь. Лише у випадку конкретної денотації ця вказівка ніби відходить на другий план. Сказали б, що на рівні комунікації вона не виявляється, адже для передавання інформації, для комунікативного завдання вказівка ще й на клас була б зайвою. Для одержувача інформації, слухача, зазвичай важливий лише зміст повідомлення. Однак для дослідника висловлювання завжди важливо й те, що репрезентує цей зміст. Тому йому важко не помітити, що під час мовлення для вказування на конкретні речі завжди вживаються одиниці з ширшим семантичним обсягом. Адже він розглядає конкретне висловлювання також із погляду системи мови: в елементах висловлювання, словах, завжди вбачаються реалізації одиниць номінативної системи, що мають ширшу або вужчу референцію. Коротко кажучи, для звичайного учасника комунікативного акту слова здебільшого лише заступають об’єкти дійсності, про які йдеться, а для дослідника мови, крім репрезентативної, вони виконують і дескриптивну функцію.

2.7.2. Висловлювання, у яких назви з ширшою референцією денотують класи об’єктів вужчого обсягу або конкретні елементи цих класів — об’єкти дійсності, — дають змогу говорити про відношення заміщення під час номінативного акту. Зокрема, нас цікавлять випадки, коли функцію заміщення виконують загальні назви з найширшою референцією — домінанти розглядуваних номінативних систем. Але спершу слід з’ясувати, наскільки виправдане вживання терміна заміщення. Мовець, породжуючи висловлювання, вибирає слова-назви (з інвентарю номінативної системи) залежно від своїх намірів, поінформованості слухача, комунікативної ситуації — загалом від обставин, за яких відбувається розмова. Наприклад, говорячи про розглядувані нами знаряддя, він обиратиме одну назву, спілкуючись із людиною зі свого кола, коли мова є лише складовою їхньої спільної праці, засобом координації дій; іншу назву того самого знаряддя — спілкуючись із людиною з чужого середовища (у висловлюваннях LKŽK слухачем часто є записувач слів, мовознавець, тобто людина з міського середовища). Розмовляючи з останнім, мовець прагне не стільки вказати на запитувану річ, скільки описати її. Так, апелюючи до «спільного фонду знань», «вирівнюється» нерівність поінформованості учасників комунікативного акту. У таких випадках найчастіше обирають зага-

²³ У другому випадку загальна денотація ще фіксується демонстративом зі значенням існування.

„KABLIO“ FIGŪROS NOMINACINĖS SISTEMOS RAIŠKA | 99

слово з ширшим значенням, що вказує на належність названого знаряддя до певного виду. Така назва позначає належність знаряддя до вужчого чи ширшого класу знарядь цього виду (сформованого за подібністю ознаки або ознаки й функції). Іноді загальна назва виконує лише описову функцію, нічого не денотуючи²⁴. Зазвичай це трапляється в предикативних дескрипціях, наприклад:

Вертикле — щоб перекидати гній із воза кобини с (Жидикай).

Отже, якщо мовцеві вдається адекватно розв’язати комунікативне завдання, можна стверджувати, що в кожному мовленнєвому акті обирається «відповідна» назва. Тому говорити про заміну одних назв іншими на рівні комунікації було б неточно. Якщо навмисно обрати іншу назву, зміниться і загальний зміст висловлювання. Однак дослідник, маючи перед собою ієрархічно впорядковану модель номінативної системи, може говорити, що за певних комунікативних обставин одні одиниці системи (зазвичай із ширшою референцією) можуть замінювати інші (із вужчою референцією). У цьому сенсі термін «заміна» описує вибір мовцем назв як односпрямований рух мовної свідомості: назви із загальнішим значенням (ширшою референцією) замінюють специфічні терміни з вужчою референцією, але не навпаки. Найближче наше завдання — навчитися розпізнавати ці випадки заміни у висловлюваннях, а також бодай у загальних рисах показати комунікативні обставини, за яких зазвичай відбувається така «зміна» назв.

2.7.3. У LKŽK зібрані приклади діалектних висловлювань — це ті мінімальні контексти, які дають змогу хоча б приблизно судити про обставини розмови, що відбулася: про комунікативні настанови мовця, тип слухача, ситуацію мовлення тощо. Порівнюючи висловлювання з ареалів тієї самої номінативної системи, у яких обрано назви з різною референцією (гіпонімічно пов’язані), ми часто можемо здогадатися про мотиви різного вибору. Наприклад, пор. речення з Векшне:

1. Куди ти поклав вертеклі, треба йти перекидати гній із воза?

2. Гній перекидають за допомогою ко̄біні.

У першому випадку, у звичайній мовленнєвій ситуації, коли адресат — людина зі свого оточення, яка бере участь у спільній господарській діяльності, конкретне знаряддя називають звичним у цій місцевості словом (північніше ще вживається vertūklė, західніше — vertēklė). Тут денотується конкретний предмет дійсності. А в другому випадку мовець, очевидно, пояснює людині з іншого середовища (міського), яка запитує, яким знаряддям узагалі перекидають гній (із воза в полі). Тут денотація загальна — вказується (описується) певний клас знарядь. Денотація назви в останньому висловлюванні з’ясовується з припущених обставин розмови, що відбулася; як і в багатьох подібних випадках, вона не зафіксована на рівні тексту. Однак можлива й така фіксація. На належність до класу об’єктів зазвичай вказують неозначені або вказівні займенники з екзистенційним значенням, наприклад:

²⁴ Про користь такого нереферентного вживання слів для нашого дослідження говоритимемо пізніше.

100 |

ROLANDAS MIKULSKAS

3. У хліві гній з ТАКИМИ граблями варто (Шакіна).

Фіксація денотації можлива й граматичними засобами, наприклад, завдяки вживанню давноминулого часу, пор.:

4. Вилами РАНІШЕ ВИВОЗИЛИ (= вивозили) гній [із воза] на поле (Гірдішке).

У прикладах (2, 3), у яких знаряддя називають тим самим словом, що в цьому ареалі виконує також роль загального номінатора, зв’язок між референцією назви та її денотацією не є очевидним. Теоретично ці два параметри можуть бути двоякими. Кобинь у цій місцевості насамперед реферує до всього класу знарядь зі зігнутою формою. У такому разі його референція була б ширшою за клас знарядь для вивезення гною, денотований у наведених реченнях. Однак лише після додаткового вивчення вживання може з’ясуватися, чи може це слово мати й регулярне значення назви розглядуваного знаряддя. Тоді його референція дорівнювала б референції іншої назви того самого знаряддя — вертеклю (вертикле, вертеклес), а її обсяг у згаданих висловлюваннях дорівнював би денотованому обсягу класу знарядь (пор. у цьому аспекті приклад 4).

2.7.4. Дослідивши поширеність кількох назв того самого знаряддя в певному ареалі, бачимо, що зазвичай у певній місцевості домінує одна назва, а інша (або інші) трапляється значно рідше. Це не обов’язково має бути специфічна назва цього знаряддя, яка найчастіше вказує на його функцію. Основною назвою того чи іншого знаряддя (або пристрою) може бути й загальний номінатор, поширений у цій місцевості. Йдеться про його регулярні значення. У такому разі істотні ознаки певного класу знарядь, що становлять зміст цих значень, «уміщуються» в первинному значенні загальної назви, яке, як ми вже з’ясували, зазвичай є відображенням фігуративного сприйняття об’єктів. Проілюструємо ці твердження кількома прикладами. Північні жемайти-тельшяйці та північно-східна окраїна південних жемайтів-варняйців (ареал можна було б окреслити лінією Шатес – Алседжяй – Плунге – Ріетавас – Лаукюва – Каркленай – Шаукенай – Куршенай – Шакіна – Жагаре; див. карту в кінці статті) для загального позначення знарядь зі зігнутою формою вживають слово кобиніс. У цій місцевості тим самим словом регулярно називають і знаряддя для висмикування сіна. Деякі респонденти, яких запитували, що таке кобиніс, прямо вказують на це знаряддя (це свідчить про статус значення), наприклад:

1. Кобиніс — пристрій, яким висмикують сіно (Тельшяй).

Пор. також:

2. Кобиніс був великий. Три такі кобинюки (значення останнього слова — загальне) (Акмене).

На північному заході зазначеної місцевості трапляється й інша назва, що прямо вказує на призначення знаряддя. Зафіксовано кілька її варіантів: шєнопєша (Мажейкяй), шєнопєшис (Шатес, Седа), шєнопєше (Шатес, Барстичяй, Ґеґренай)²⁵. За такого значення денотація кобиніо, реалізованого у висловлюванні, може бути як конкретною, так і загальною, тобто вказувати на весь клас розглядуваних знарядь. В останньому випадку денотація кобиніо не виходить за межі загальної денотації аналогічно вжитої специфічної назви, наприклад, шєнопєшіо. Припустімо, що…

²⁵ Варіативність основи цього похідного слова свідчить про те, що назва не усталилася і не є дуже поширеною.

„KABLIO“ FIGŪROS NOMINACINĖS SISTEMOS RAIŠKA | 101

у вислові: Шиєнпешю потрібен твердий, та твердий дуб (Шатес) замість šienpešio може вживатися назва kōbinio. Однак, оскільки в ареалі, де вживається kobinȳs, це слово є також загальною назвою фігури «гачок», при його вживанні нерідко уточнюють призначення названого знаряддя²⁶, наприклад:

3. Твій ніс, мов kobinys, щоб сіно громадити (Жемайчю-Кальварія).

4. Kobinys šienapešis (Шатес).

5. Зроби kōbinį, щоб сіно громадити (Луоке).

У цьому зв’язку пор. також речення з ареалу поширення kebėklio (kibėklio):

6. Зроби нового kibėklį, щоб сіно громадити, старий зламався (Моседіс).

Подібно можна було б говорити й про kāblį, уживаний у значенні знаряддя для перевертання гною. Приклади засвідчують, що таке вживання цієї назви є звичним. Регулярність цього значення підтверджує й уживане в цьому ареалі відповідне похідне слово: kabliuoti «перевертати гній гачком» (Дусетос, Сурвілишкіс). Пор. також:

1. Візьми kāblį, бо не матимеш чим перевернути гній у хліві (Камаяй).

Ти б побачив, як Адоліс каблює гній — ну, батькові з ним не зрівнятися! (Сурвілишкіс).

Місцями тут зафіксовано й іншу назву згаданого знаряддя — mėšlakablis (Шімоніс). Виникнення такого складного слова легко пояснити. Оскільки в цьому ареалі kablýs є також загальною назвою фігури «гачок», то для уточнення знаряддя називають mėšlakabliu, тобто одним із різновидів kāblio.

2.7.5. Має вже бути зрозуміло, що в розглянутих випадках говорити про відношення заміщення було б складно. У цьому сенсі, мабуть, більше користі дасть звернення уваги на назви знарядь зі зігнутою формою, які водночас не є загальним номінатором ареалу. Наприклад, у зоні вживання kebėklio регулярною назвою згаданого знаряддя для громадження сіна є pešėklis. Це означає, що за звичайних обставин мовлення, найімовірніше, вживатиметься саме ця назва, пор.:

Громади pešekliu — набагато легше й швидше (Куляй).

За іншої комунікативної ситуації pešėklis у цьому ареалі може замінюватися назвою з ширшою референцією — kebėklio.

2.7.6. Розглянуті приклади дають змогу точніше визначити поняття заміщення. Отже, про ЗАМІЩЕННЯ доцільно говорити тоді, коли, по-перше, звичну діалектну назву за певних комунікативних обставин замінює назва загального значення, а по-друге, значення звичної назви не є одним із регулярних значень загальної назви.

²⁶ Для подальшого нашого дослідження важливо зауважити, що необхідність уточнювати назву свідчить про її вживання в загальному значенні в цьому ареалі.

102 |

ROLANDAS MIKULSKAS

2.8. Неважко зрозуміти, що випадки заміни свідчать про вживання загальних номінаторів у тому чи іншому діалекті. Очевидні приклади такої заміни назв можуть допомогти точніше визначити межі поширення слів загальної референції. У цьому плані багато користі може дати дослідження в діалектах висловів, у яких уживаються назви пристрою для підвішування одягу («гачка» на стіні). Адже ця проста вішалка для одягу, безперечно, була або й досі є в оселі кожного литовського селянина. У багатьох діалектах згаданий пристрій має власні, здавна звичні назви: за даними LKŽK, у західних, північних і південних жемайтських варнишських говірках для цього вживалося слово gėmbė, а західні аукштайтські кауняські, частина південних аукштайтських (у південно-західному куті), східні аукштайтські утенські та сусідні вільнюські називають підвішування одягу vagiu. Далі зареєструємо ті діалектні вислови, у яких ці звичні назви замінюються загальними назвами, тобто kabliu, vašų, kukiu, kebekliu чи krūku.

2.8.1. Випадки заміни назв gėmbė та vagis можна додати до таблиці регулярних значень загальних назв, записавши їх в окрему графу. Як ми вже згадували, випадки заміни не дають вичерпної інформації про вживання загальних номінаторів у діалектах литовської мови. Вони лише уточнюють межі поширення загальних назв, визначені іншими способами. Однак і в цьому аспекті цей спосіб не всюди може нам допомогти. Насамперед тому, що в частині регіонів Литви згадані назви, здається, зовсім не вживаються або трапляються рідко. Якщо вірити даним LKŽK, то ні vagis, ні gėmbė не є основною назвою пристрою для підвішування на стіні в західних аукштайтських шауляйських говірках. Vagis (а тим більше gėmbė), здається, невідоме ні в південному куті східних аукштайтських вільнюських говірок, ні у східній частині південних аукштайтських. Через брак даних із цих регіонів ми також не можемо сказати, якими словами тут найчастіше називають згаданий пристрій.

2.8.2. Шукаючи випадки заміни в діалектах, де вживаються назви vagio або gėmbės, також слід зробити кілька застережень. Наприклад, у ареалі домінування kablio (який можна окреслити лінією Жеймяліс – Лінкува – Пакруоїс – Шедува – Байсогала – Сурвілішкіс – Пагіряй – Сесикай – Ширвінтос – Кріаунос – Молетай – Лабанорас – Лінкменіс – Салакас – Зарасай; див. карту наприкінці статті) назва підвішування одягу на стіні безсумнівно є одним із регулярних значень цього слова. Про це свідчать не лише численні приклади, а й поширений тут похідний суфіксальний іменник, мотивований цим значенням, kablinė (подружка нареченої), а також фразеологізми, пов’язані з цією ситуацією²⁷, наприклад: посадити на гачок (Саламестіс), сісти на гачок (Анікщяй), залишити на гачку (Сурдегіс) тощо. Лише у східній частині ареалу, переважно в утенському діалекті, крім kāblio, тут трапляються також назви vagio (Шімоніс, Дуокішкіс, Судейкяй) і kablėlio (Утена, Алунта, Антазаве). Тому в ареалі домінування kāblio, як ми вже встановили раніше, говорити про заміну назви згаданого пристрою було б недоречно. Отже, заносячи до таблиці населені пункти, де kab-lys зафіксовано у значенні пристрою для підвішування на стіні, цього разу позначаємо не випадки заміни, а ще одне регулярне значення цього слова, яке разом з іншими свідчить про поширення в регіоні загального номінатора.

2.8.3. Випадки заміни назв можна без вагань шукати в діалектах, де vagis є основною назвою пристрою для підвішування на стіні. Це західні аукштайтські кауняські говірки та

²⁷ Наймолодшу подружку нареченої зазвичай (було) саджали в кінці столу, біля вішалки для одягу, тобто на не надто почесне місце.

„KABLIO“ FIGŪROS NOMINACINĖS SISTEMOS RAIŠKA | 103

південно-західний кут південних аукштайтських говірок. У цих діалектах vągi за певних комунікативних обставин замінювало відповідно vąžas, kūkis або krūkas.

2.8.4. У Жемайтії найпоширенішою назвою пристрою для підвішування одягу, як ми вже згадували, є gėmbė. Інші назви трапляються значно рідше²⁸. Звичну назву gėmbės у жемайтському діалекті можуть замінювати відповідно загальні назви kebėklio (kibėklio) або kōbinio.

2.8.5. Випадки заміни назв gėmbės і vągio зрештою свідчать про поширення загальних номінаторів у відповідних діалектах. Однак при уважнішому розгляді семантичної структури цих слів, здається, можна стверджувати, що заміна цих двох назв не в усіх випадках однаково мотивована. Наприклад, vągis у багатьох випадках зберіг у діалектах давнє значення дерев’яного цвяха, кілочка, клина тощо. Тому пристрій для підвішування одягу vągis насамперед сприймається як дерев’яний кілочок, забитий у стіну (пор.: In-kalk vągi stienon, bus nor guncė an ko pakart (Сейріяй)). Безперечно, такий пристрій для підвішування зручніший, якщо він зігнутий. Але в записах LKŽK контексти, у яких виявляється сема зігнутості, присутня в цій назві, трапляються вкрай рідко (очевидно, для цього слова вона не є основною), пор.:

1. Vągis – KŪKIS для підвішування одягу чи інших речей (Даукшяй).

2. Бачив — є ЗІГНУТА вишнева гілка, буде добрий гачок (Судейкяй).

Через це слід вважати, що, хоча назва vągio входить до номінативної системи інструментів зігнутої форми, через нечіткість семи зігнутості вона посідає в ній периферійне місце. А загальними номінаторами його називають радше не через подібність форми, а через спільну функцію підвішування. Останню, як ми вже з’ясували раніше, у загальних назвах обов’язково імплікує сема зігнутості²⁹. Невипадково випадків, коли vągi замінювало vąžas чи krūkas, тобто дериваційно немотивовані (деетимологізовані) назви, зафіксовано більше, ніж аналогічних випадків із kūkiu. Адже через живий словотвірний зв’язок із дієсловом kūkti ‘гнутися, схилятися’ останній надто очевидно пов’язується з ознакою зігнутості.

2.8.6. З назвою gėmbės усе зовсім інакше. У LKŽK є безліч контекстів, які засвідчують, що в семантичній структурі цього слова домінує ознака зігнутості. Насамперед це вислови, у яких gėmbė виконує функцію еталона порівняння, наприклад:

1. Він зігнувся, як gėmbė (Прекуле).

2. Свині виснажені (тобто схудлі, зігнуті), як gėmbės (Тельшяй).

²⁸ Серед них варто згадати kėngė (Плунге, Ержвілкас), а також поширені на заході kabinōkšlis (Паланга, Кретинга, Ендрєявас), kabinōklis (Жидикай, Моседіс), kabinėklis (Швекшна). Останні назви очевидно мотивовані функційною номінативною ознакою, тобто пов’язані з дієсловом (pa)kabinti. Вони можуть самостійно називати вішалку для одягу, без посередництва ознаки зігнутості. У Мажейкяї також зафіксовано назву knābio. Через живий словотвірний зв’язок із дієсловом knābti ‘гнутися, схилятися донизу’ це слово може мати також загальніше значення. Через переважання у його семантичній структурі семи кривизни / зігнутості ця назва може позначати не один предмет подібного вигляду, зокрема й пристрій для підвішування на стіні. Можливо, цього разу вона замінює звичнішу назву gėmbės.

²⁹ Так, наприклад, у типовій комунікативній ситуації, що сприяє заміні, кажуть: Сукні ВІШАЛИ на kukūčio, шаф чи вішалок у нас не було (Гізай).

104 |

ROLANDAS MIKULSKAS

Також і так звані детермінативні складні слова, наприклад:

3. Ніс як гак, усі гачки називають DunŽ (Dirvėnonai).

У наведених висловах gėmbė набуває загального значення предмета зі зігнутою формою, очевидно, через те, що в подібних контекстах значно частіше трапляються kōbinio ar kebėklio, а також завдяки усталеним синонімічним відношенням між останніми назвами й gėmbės³⁰, пор.:

1. Висохлий, скручений — справжній kobiny̆s (Kuršėnai).

2. Та свиня висохла, наче kobinys (Klykoliai).

3. Коли людина старіє, усі пальці згинаються в kōbinius (Laukūva).

4. Хіба я так зігнулася б у такий kebėklis, якби покликала лікаря (Judrėnai).

5. Пальці — точнісінько як kebėkliai (Kvėdarna).

Можливо, завдяки загальному значенню, набутому в такий спосіб, gėmbė іноді може називати деякі предмети зі зігнутою формою, наприклад «гачок» вудки (Salantai, Kuliai) або пристрій для скручування мотузок (Tirkšliai, Akmenė). Назву gėmbės для останнього пристрою могли перенести й через подібність денотатів — обидва кріплять до стіни.

Вигин віддавна мав ознаку округлості/зігнутості у своїй семантичній структурі, про що свідчить також значення цього слова ‘вигин, закрут’, наявне в говірках східних верхньолитовських купішкенів, анікштенів та північних утенішків, і вживане поряд дієслово (iš)гемб(і)уо-^ti31. Пор. у цьому аспекті також уживане в паневежиській говірці пер(сі)гембті ‘пер(сі)крутитися, пер(сі)коситися’³².

Отже, очевидно, що kobinys чи kebėklis (kibėklis) замінює назву gėmbė на підставі спільної ознаки зігнутої форми.

Зрештою, не має значення, чи відбувається заміна через функцію названого пристрою, чи через подібність форми: рухаючись цим шляхом, в обох випадках отримуємо додаткову інформацію про поширення загальних номінаторів у литовських говірках.

2.9. Тепер докладніше розглянемо ті випадки, коли назви, про які йдеться, у висловах уживаються в найзагальнішому значенні, тобто просто називають фігуру «гачка».

³⁰ Синонімічні зв’язки посилюються і внаслідок уживання gėmbės у згаданих складних словах gembnosà (Dirvėnonai), gembnõsis, -ė (Gegrėnai). Хоча складні слова *kobinianosis, -ė чи *kebeklianososis, -ė не зафіксовані (пор. аналогічні kablanõsis, -ė; važanõsis, -ė, kukanõsis, -ė, riukanõsis, -ė в інших говірках), однак через наявну подібність семантичних структур таких складних слів і порівняльних висловів (ці складні слова легко трансформувати в порівняльні конструкції. — Докладніше про це див. Mikulskas 1995: 69–70) контекст складного слова в розглянутому аспекті адекватний контексту відповідного порівняння. До речі, відсутність складних слів, першим компонентом яких були б згадані загальні назви, можна пояснити дією обмежувального словотвірного правила (словоскладання). Це правило обмежувало б утворення складних слів із першим компонентом, довшим за два склади. Натомість у жмудському діалекті трапляється більше подібних складних слів із двоскладовим першим компонентом, наприклад: oknosà (Žemaičių Kalvarija, Šatės, Barstyčiai), kabnosà (Ylakiai). Однак, очевидно, це правило не діє в інших литовських говірках, пор.: važkamõsis, -ė (Vadvžgiris, Skirsnemunė, Gelgaudiškis, Plokščiai, Keturvalakiai), kabeliānos, -ė (Dusetos, Tauragnai).

³¹ Аналогічний похідний утвір від gėmbė замість нормативного *gembėti, адже іменників *gembas чи *gembis не зафіксовано.

³² З історичного погляду, gėmbė могло б бути суфіксальним похідним від цього дієслова —gėmbti, досі зберігаючи значення результату дії (nomina acti). Географічне поширення дієслова й іменника свідчить про те, що нині цей словотвірний зв’язок перервався.

„KABLIO“ FIGŪROS NOMINACINĖS SISTEMOS RAIŠKA | 105

Значення слова, ужитого таким чином, як одиниці номінативної системи мови, дорівнює його первинному значенню, а термінами семантики — становить його сигніфікат. Побачимо, що в більшості таких висловлювань ці назви виконують ОПИСОВУ функцію³³ щодо денотата, уже введеного в акт комунікації іншою назвою. Слугуючи моделлю для опису цього денотата, вони не мають конкретної денотації. В інших випадках вони описують денотат опосередковано, відносячи його до ширшого класу об’єктів цього виду або (у разі заміщення) вказуючи на цей клас.

2.9.1. Описова функція пов’язана з властивістю іменникової назви не лише репрезентувати денотат, а й водночас описувати його (див. Nikitin 1988: 25). Наприклад, коли денотат вводиться такою назвою в акт комунікації, зазвичай у позиції суб’єкта, вона виконує обидві функції. Та сама назва, вжита в позиції предикатива, виконує лише описову функцію. Цю функцію вона виконує щодо денотата, уже введеного у висловлювання іншою (або тією самою!) назвою, виражаючи концепт, визначений дедуктивним шляхом. Останній складають істотні ознаки описуваного об’єкта (у нашому випадку це були б вигнутість і придатність виконувати будь-яку дію з підвішування). Тому навіть такі висловлювання, як місто є місто, село є село, не є тавтологіями й мають сенс, — їхні суб’єкти визначаються через їхнє власне сигніфікатне значення (див. Nikitin 1983: 73–74). Однак такі позірні тавтології очевидно належать до периферії комунікації. Ці вислови вживаються як стилістичний засіб, що дає змогу стисло висловити думку. Абсолютна більшість таких предикаційних³⁴ дескрипцій у позиції предикатива має назву з ширшою референцією, ніж у позиції суб’єкта. Саме аналіз таких висловлювань був би корисним для нашого дослідження. Розглянувши діалектні висловлювання подібної структури, які нас цікавлять, можемо констатувати, що описову функцію в позиції предикатива найчастіше виконує загальний діалектний номінатор — назва фігури «гачка». Так ми безпосередньо отримуємо дані про поширеність цих назв у тій чи іншій діалектній ареалі. Однак, крім констатації цих фактів, було б цікаво поміркувати, наскільки на вибір таких назв для опису впливає внутрішня логіка розв’язання комунікативних завдань, а наскільки він підпорядковується вимогам, що їх висувають синтаксичні позиції.

2.9.2. Намагаючись відповісти на це запитання, насамперед згадаймо, що сутність таких предикаційних дескрипцій полягає в тому, що той самий денотат, уже введений у висловлювання назвою з вужчою референцією, визначається (або описується) через споріднену назву з ширшою референцією. Інакше кажучи, актом предикації між цими назвами встановлюється родо-видова належність. Залишаючись на рівні реалізованого висловлювання (тобто синтаксису), ми можемо лише констатувати, що певні ролі назв у реченні ФІКСУЮТЬ їхнє сигніфікатне значення. Інтенсіонал багатозначного слова в цих позиціях стає найпростішим, а екстенсіонал — найширшим. Завдяки цьому воно й здатне

³³ Rusų kalbininkė Arutjunova (1977: 304) ją vadina ATRIBUTYVINE arba KVALIFIKATYVINE funkcija. Lietuvių kalbininkų dažniau vartojamas APIBŪDINAMOSIOS funkcijos terminas.

³⁴Зосередивши більшу увагу на опосередкованому характері опису (дескрипції), тут можна було б уживати й термін ПРЕДИКАТИВНА дескрипція. Термін ПРЕДИКАЦІЙНА (а не предикатна!) дескрипція ми обрали, щоб наголосити на дескриптивному призначенні певного типу синтаксичних конструкцій. Виражаючи сам акт предикації, вони по суті виконують роль логічних визначень. А предикатив є лише концептуальним відповідником цього акту.

106 |

ROLANDAS MIKULSKAS

імплікувати назву вужчого обсягу, водночас кваліфікуючи її за ознаками, які він маніфестує. І навпаки, висловлювання стало б безглуздим (справді тавтологічним), якби припустити, що в позиції предикатива (або в іншій позиції опису, як побачимо далі) багатозначна назва залишалася в межах якогось одного значення, хай навіть найчастотнішого. Отже, очевидно, що ролі, які слово виконує в реченні, зумовлюють коливання його семантики в певних межах — від специфічного значення до загального. Це виразно демонструють і згадані вище позірні тавтології. Беручи до уваги сукупність реалізованих висловлювань, так званий узус, можемо стверджувати, що синтаксичні ролі назв у номінативній системі мови закріплюють певні семантичні параметри, які виявляються як компетенція мовців. Однак, породжуючи висловлювання із загальними назвами, що виконують у них описову функцію (як побачимо далі, це не обов’язково мають бути експліцитно виражені предикаційні дескрипції), часто не покладаються лише на цю компетенцію. З одного боку, ці висловлювання зазвичай входять до ширшого тексту, якому властиве чергування нової та старої інформації. Через це семантика назв, ужитих у висловлюванні, залежить не лише від синтаксичної позиції, а й від актуального членування висловлювання. Слухачеві зрозуміти це членування допомагають певні текстові сигнали — вказівні або неозначені займенники (наприклад: tas, toks, (kažin) koks тощо), які у висловлюванні виконують функції означеного або неозначеного артиклеподібного слова. «Неозначений артиклеподібний елемент, — пише Rosinas (1996: 69), — змушує адресата звернути увагу на те, що після нього йде маркована інформація, і адресат стикається з актуальним фокусом. Натомість означений артиклеподібний елемент сигналізує адресатові, що після нього йде немаркована інформація і що адресат стикається зі знятим фокусом». З іншого боку, і це найважливіше для нашого дослідження, ці займенники, ужиті поруч із загальними назвами з огляду на згадані причини, водночас виражаючи існування, здатні фіксувати їхню денотацію в межах певного класу (описуваних об’єктів). Отже, прирівнюючи денотації загальних назв, що описують, до денотацій описуваних назв, вони стають для слухача додатковими ідентифікаційними показниками. Крім того, ідентифікувати денотацію назви, що описує, допомагають не лише артиклеподібні елементи зі значенням існування, а й слова, які позначають цю назву, пор.:

Vasiūkai – ДЕРЕВ’ЯНІ kukučiai (для плетіння мотузок) (Šunskai).

*Vasiūkai – ТАКІ kukučiai (для плетіння мотузок).

2.9.3. Незважаючи на згадану залежність семантики слів від синтаксису, легко зрозуміти, що саме вибір мовця, генератора висловлювань, зумовлює появу назв із найширшою референцією в певних синтаксичних позиціях. Отже, питання вибору розв’язується на рівні комунікативних завдань. Перш ніж породити висловлювання, мовець (свідомо чи ні) оцінює обставини комунікації, формулює відповідно до них комунікативні завдання та передбачає засоби їх реалізації. Безперечно, йому як компетентному мовцеві відомі згадані «позиційні» коливання значень обираних назв.

Аналіз висловлювань LKŽK показує, що найтиповішою комунікативною ситуацією, у якій мовець обирає слова найзагальнішого значення для опису денотатів, є ситуація, коли він оцінює іншого учасника розмови, слухача, як менш обізнаного щодо обговорюваних да-

„KABLIO“ FIGŪROS NOMINACINĖS SISTEMOS RAIŠKA | 107

гачки. Отже, усунення нерівномірності поінформованості учасників комунікативного акту було б основним мотивом вибору загальних назв для опису. Логіка цього вибору полягала б у тому, що таким чином ніби апелюють до «спільного фонду знань». Так чинять, навіть якщо й усвідомлюють, що так званий спільний фонд знань (цього разу його представляють загальні назви) не виходить за межі говірки мовця, а співрозмовникові — представникові іншої говірки чи міста — слово, ужите для опису, може бути незнайомим.

Таке вирівнювання нерівномірності поінформованості співрозмовників — не єдиний мотив, через який для опису денотатів обирають загальні номінатори. Як побачимо далі, до цих назв вдаються як до моделей, щоб якомога образніше й виразніше описати зовнішність людей або предметів. Цього разу обидва учасники розмови — мовець і слухач — можуть бути представниками тієї самої говірки й того самого середовища. Мотив вибору тут прагматичний. Щоправда, назви, ужиті таким чином, зазвичай уже не є вільними, найчастіше вони мають стале лексичне оточення. Породжуючи висловлення, ними не можна вільно розпоряджатися: з лексичного інвентарю мови обирають уже готові фрази.

2.9.4. У попередньому розгляді ми приділили більше уваги висловленням, у яких загальні назви виконують описову функцію в позиції предикатива, тобто виступають іменною частиною присудка або предикативним означенням. Однак суто для опису ці назви можна використовувати також у позиції прикладки чи неузгодженого означення, а також як обставини способу дії. Як побачимо, і в порівняльних зворотах, які в реченні можуть виконувати різні синтаксичні функції, стандартом порівняння також найчастіше виступають загальні назви.

2.10. Далі зупинимося на найхарактерніших висловленнях LKŽK (або коротших контекстах), у яких назви, що нас цікавлять, виконують суто описову функцію, тобто безпосередньо постають як загальні номінатори тієї чи тієї говірки. Як ми вже зазначали, ці та подібні випадки допоможуть точніше визначити ареали вживання назв фігури «гачка». Отже, доповнимо складену таблицю ще однією графою: у ній зазначимо місця, де розглянуті назви можуть означати будь-яке знаряддя форми «гачка», а іноді — просто предмет зігнутої форми.

2.10.1. Почнемо з власне предикативних дескрипцій. Наведемо пару прикладів:

1. Важюкай — дерев’яні КУКІЧЯЙ для плетіння тканини (Шунскай).

2. Ваґіс — КУКІС для підвішування одягу чи інших речей (Даукшяй).

Таких висловлень у LKŽK небагато. У них або респондент пояснює збирачеві слів назву знаряддя, про яку його запитують, або сам збирач слів пояснює назву, вжиту у висловленні, наведеному далі. В останньому випадку ми можемо скористатися поясненням лише за умови, що достеменно знаємо: збирач слів є представником цієї говірки.

Насамперед зауважимо, що структурно такі речення є своєрідними рівняннями, у яких значення назв у позиції суб’єкта ототожнюються зі значеннями назв, що займають позицію іменної частини складеного присудка. Семантично таке ототожнення можливе, оскільки предикативне слово, що має лише сигніфікативне значення, актуалізує той самий концепт і в значенні суб’єкта. Екстенсіонально (за денотацією) обидві назви вирівнюються предикативами, що вказують на призначення або матеріал

108 |

ROLANDAS MIKULSKAS

позначками. Для простоти їх можна було б замінити ідентифікувальними артиклоїдами. Тоді речення можна було б переписати так:

1°. *Vašiūkai – TOKIE kukučiai.

2°. *Vāgis – TOKS kūkis.

Однак з погляду комунікації ці речення-рівняння не є рівностями чи тавтологіями — вони містять повідомлення, яке виражає намір мовця описати одну назву через іншу. Формально цей опис, або характеристика, відбувається опосередковано — денотат, уведений назвою суб’єкта, відносять до гіперонімічно вищого класу знарядь. Kūkis у цих висловлюваннях репрезентує будь-яке знаряддя класу «гачків». Однак віднесення до вищого класу об’єктів, або встановлення родо-видового відношення між назвами, як ми вже зазначали, не є кінцевою метою цих висловлювань, а лише способом охарактеризувати відповідний денотат. Тому, щоб з’ясувати значення подібних висловлювань, слід звертати увагу не стільки на те, що сигніфікативне значення назви в позиції предикатива вказує на гіперонімічно вищий клас «гачків», скільки на те, що в такий спосіб маніфестуються істотні ознаки об’єктів цього класу — загнута форма та загальне призначення для підвішування. Саме ці ознаки стають засобом кваліфікації денотата, введеного у висловлювання в позиції суб’єкта.

2.10.2. Іноді гіпонімічно-гіперонімічне відношення між двома назвами з’ясовується з мінімального фрагмента розмови, наприклад:

3. – Хіба мав назву TAS kobinėsys?

– Ва̄шас (Кантаучяй).

Перший співрозмовник, не згадавши назви жмудського пристрою для підвішування казана (ця назва вже стала архаїзмом), замінює її загальною назвою. Другий співрозмовник нагадує йому цю назву — це vāšas. Комунікативна ситуація, у якій породжуються висловлювання, — це вже згадане вирівнювання нерівномірності поінформованості, але тут воно відбувається у зворотному напрямку. У наведеному фрагменті розмови описова функція загальної назви не така очевидна, адже відношення між родовими назвами з’ясовується на перетині висловлювань двох осіб. Однак цю розмову двох осіб легко звести до вже розглянутої предикативної дескрипції. За вихідний пункт візьмімо повну відповідь другого учасника розмови: (назва того kōbinio vardas yra) vāšas, що імплікує, ніби vāšas є таким kobinėsys. Перебудовуючи фрагмент розмови таким чином, вказівний займенник першого речення tas, який тут фактично виконує функцію означеного артиклоїда, доводиться замінити іншим вказівним займенником toks, що через інверсію теми й реми стає вже неозначеним артиклоїдом. В обох випадках цим артиклоїдам властиве екзистенційне значення, суть якого полягає в тому, що вони ідентифікують денотат kōbinio як представника певного підкласу kōbinių. Інакше кажучи, за їхньою допомогою (у раніше наведених прикладах цю функцію виконували означення) денотація kōbinio звужується до денотації vāšo, яка тут дорівнює класу пристроїв для підвішування казанів. Лише після такого вирівнювання обсягів понять, виражених назвами, стає можливою адекватна предикативна дескрипція, яка, як ми бачили, може виражатися як експліцитно, так і імпліцитно. Такий ім-

„KABLIO“ FIGŪROS NOMINACINĖS SISTEMOS RAIŠKA | 109

Неявна, або «обернена», предикативна дескрипція може міститися й в одному висловленні, наприклад:

4. А як підвісиш більший казан, тоді ЯКОГО гака, ми зазвичай казали (Notėnai).

Для простоти перепишімо це висловлення так: ЯКИЙ (придатний, щоб підвісити більший казан) гак ми зазвичай називали «вашас», або ще простіше: ЯКИЙ (більший) гак ми зазвичай називали «вашас». Останнє висловлення імплікує, що «вашас» є ЯКИМ (більшим) гаком або просто «вашас» є ТАКИМ гаком.

2.10.3. Як ми вже зазначали, загальна діалектна назва виконує описову функцію, виступаючи як неузгоджене означення (5) або прикладка (6, 7), наприклад:

5. Із гакового дерева виготовляють ручки для вичісування хутра (Židikai).

6. Головки льону зрізають, вичісують гребенями, тобто за допомогою 6–7 гаків (Varniai).

7. Знаєте, серпи, гачки ТАКІ (Daugailiai).

Ці назви, співвіднесені з означуваним словом, функційно близькі до предикативів, порівняймо:

Гакове дерево → дерево, яке є (наче) гаком.

Серпи, гачки ТАКІ → серпи, які є (наче) гачками.

Розгляньмо також кілька типових випадків заміщення, порівняймо:

8. Усю внутрішню частину вирізали долотами, вичищали ТАКИМИ гачками (Juodupė).

9. Щоб це був ЯКИЙСЬ гак, то, може, й підчепиш (Alksnėnai).

За даними Атласу литовської мови, у першому реченні назва інструмента, названого гачком, який використовують у Юодупе та її околицях, — ведега (див. LKA₁ 87 (карта № 33)). У другому реченні кукіс замінює спеціальну назву інструмента, що використовується в подібних ситуаціях, — прікіс (запозичення з німецької мови). Можна припустити, що в цьому висловлюванні вживання загальної діалектної назви зумовлене не стільки комунікативною ситуацією (різним рівнем обізнаності мовця й слухача), скільки самим характером передбачуваної діяльності. Для виконання потрібної дії тут підійшов би будь-який інструмент, подібний до прікіса, наприклад, пештукас або канабекас. Загальні назви фігури «гачка», замінюючи в цих випадках назви конкретних інструментів, водночас виконують щодо них і описову функцію. Уживаючи їх, часто ніби також апелюють до «спільного фонду знань». Поряд із цими назвами найчастіше трапляються неозначені займенники зі значенням існування (артроїди), які, визначаючи денотацію своїх іменників, ототожнюють її з денотацією невисловлених членів гіпонімічно-гіперонімічного відношення. Фактично в таких висловлюваннях також приховані предикативні дескрипції. Наприклад, потрібну нам частину першого висловлювання: вичищали зсередини за допомогою ТАКИХ гачків можна було б легко розгорнути в вичищали зсередини ведегами, які є ТАКИМИ гачками.

110 |

ROLANDAS MIKULSKAS

2.10.4. Іноді загальні номінатори вживаються в предикативних дескрипціях не для виявлення родо-видових відношень між об’єктами, названими двома словами, а як моделі для опису різних інших об’єктів дійсності. Ці назви, що виступають іменною частиною присудка, мають форму не називного, а орудного або місцевого відмінка. Значення таких дескрипцій близьке до порівнянь, пор.:»

10. Уже жито krūkel iuosa, а все ще не жнуть (Armōniškės);

≈вже жито як krūkeliai³⁵.

11. Krūkel ių [є] jo dziūbas (дзьоб) (Žietela);

≈його дзьоб як krūkelis.

Як і в порівняннях, тут загальні назви вживаються нереферентно, тобто без конкретної денотації.

2.10.5. У висловленнях загальні назви, що входять до складу порівняльних зворотів, виконують функцію стандарту порівняння (про структуру порівняльних зворотів докладніше див. Ambrazas, ред. 1996: 634). Самі порівняльні звороти тоді виконують описову функцію. У нашому випадку за подібністю до предмета зі зігнутою формою (яку репрезентує узагальнений образ «гачка») вони характеризують суб’єкт дії (12, 13, 14), об’єкт (знаряддя) (15) або результат самої дії (16, 17, 18). У реченні ці звороти можуть відповідно виступати іменними частинами присудка, означеннями або обставинами способу дії. Пор. висловлення:

12. Твій ніс як vąšiūkas (Ketūrvalakiai).

13. Пальці — точнісінько як kebėkliai (Kvėdarna).

14. Донька залишилася з горбом, як kobinȳs (Žagarė).

15. Косили серпами ж бо як kabliais, мабуть, доводилося бачити? (Saldūtiškis).

16. Мати там скрутилася, як kriūkutis (Lėipalingis).

17. Іде зігнувшись, як kriūkas (Jiežnas).

18. Та свиня висохла, як kobinȳs buvo (Klȳkoliai).

У перших чотирьох висловленнях порівняння відбувається в усіх аспектах. Інакше кажучи, обидва предмети (і особи), виражені іменниками, порівнюються в усіх аспектах; або ж можна сказати, що ніс, пальці, донька, серпи, що слугують основою порівняння, безпосередньо ототожнюються з vašiūku, kebėkliais, kobiniu, kabliais, які позначають стандарт порівняння. Безперечно, таке порівняння, або ототожнення, ґрунтується на спільній семантичній ознаці обох крайніх членів порівняння — зігнутій формі.

У трьох останніх висловленнях критерій порівняння людини чи тварини зі знаряддям зігнутої форми виражають предикати скрутився, (іде) зігнувшись, висохла. Цей критерій — зігнута форма (в останньому випадку критерій порівняння вказується опосередковано: дієслово сохнути у нашій свідомості завжди асоціюється з такими діями

³⁵ В іншому діалекті цю властивість перестиглих злаків предикують інакше, пор.:

1. Житечко зовсім зіщулилося, нема кому його зрізати (Nemajūnai).

2. Ячмінь уже так зіщулився (Pilviškiai).

„KABLIO“ FIGŪROS NOMINACINĖS SISTEMOS RAIŠKA | 111

назвами на кшталт згинатися, схилятися тощо). Дивлячись на це очима мовця, творця висловлення, ми сказали б, що ознака зігнутої форми предикується дієсловами суб’єктам, позначеним першими іменниками, і додатково фіксується (визначається) загальними назвами «гачка», що позначають стандарт. Здається, так ці висловлення набувають форми порівняльної конструкції. Усі три члени цієї конструкції — партнери порівняння — утворюють злагоджену семантичну єдність. З іншого боку, з погляду слухача, сприймача висловлення, цей словесний комплекс можливий (або порівняння має сенс) лише за наявності семантичної відповідності між його членами. Це означає, що три слова, які їх представляють, мають спільну семантичну ознаку.

2.10.6. По суті, порівняння, але зі значно вищим ступенем упевненості, маємо і у висловленні:

19. Засохлий, скручений — справжній kobinäys (Kuršėnai).

Описову функцію виконує також дієслівний похідний від kāblio дієслово sukablėti у висловленні:

20. Він був увесь скрючений, а тепер наче відійшов (Antašava).

Тут маємо справу з так званою мінімізацією семантичних актантів, коли вони включаються у значення предикативного слова (див. Jakaitienė 1988: 68). Справді, першу частину цього висловлення легко розгорнути в він став схожим на kāblį або він став як kāblýs. Отже, і тут у висловленні приховане порівняння.

2.10.7. Описову функцію виконує обставина способу дії, виражена орудним відмінком загальної назви або відмінком із прийменником (у діалектах тут може вживатися ілатив), наприклад:

21. Журавлі летять каблю (Kuktiškės).

22. Той ледар і сидить собі каблю (Švenčionys).

23. Почорнів, скрутився в kōbinį, гріючись DunŽ (Kuršėnai).

24. Уже стара, зігнулася kriūkelin ZtŽ.

25. Чи я стала б така kebėklį згорбленою, якби пішла до лікаря? (Judrėnai).

26. Коли людина старіє, усі пальці згинаються в kōbinius, так що їх і не випрямити (Laukuva).

Ці обставини способу дії описують (або уточнюють) дію предиката, а через нього й суб’єкта, подібно до порівняльних висловів — за подібністю до фігури «гачка». Фактично між трьома членами речення — суб’єктом, предикатом і обставиною способу дії — існує така сама семантична відповідність, як і в порівняльному вислові. Предикат тут часто безпосередньо вказує на основу семантичної відповідності, як і відношення в порівняльному вислові, — на зігнуту форму. Пор. предикати висловів 23–26: зігнувся, нахилився, (бучо) згорблена, згинається. Ці вислови легко можна трансформувати в порівняльні — зміниться лише ступінь достовірності чи можливості предикації ознаки. Пор.: зігнувся в kōbinį копаючи → зігнувся, як kōbinys копаючи.

2.10.8. Так звані детермінаційні композити (докладніше про них див. Urbutis 1978: 173–174) також можна вважати контекстами, близькими до порівняльних висловів. Насправді такі композити утворено на основі цілих порівняльних висловів. Наприклад, kablianōsis — це той, у кого ніс як kablýs. Отже, призначення першої основи цих композитів — бути еталоном порівняння

112 |

ROLANDAS MIKULSKAS

Описуваним об’єктом (або основою порівняння) у таких складних словах зазвичай є людський ніс, пор.:

27. Негарний такий старий, kablenosis (Ерішкяй).

28. Ой, який негарний, який kukianosis (Прєнай).

29. Як же мені за тебе заміж виходити, коли ти kriūkanosis і так негарний! (Пелеса).

30. І батько був із восковим носом, і всі діти такі (Велюона).

Однак трапляється, що таку подібність знаходять і в інших частинах тіла, причому не лише людського, пор.:

31. Такий kabliadantis нічого не зробить! (Крекенава).

32. Криюкголово, куди повернув! (сказано про коня) (Рудаміна).

Приклади показують, що такі композити мають прагматичну спрямованість і негативну конотацію. Попри це, їхня перша основа найчастіше має нейтральне з цього погляду сигніфікатне значення загальної назви. Вона не означає конкретного знаряддя зі зігнутою формою, певна помітна ознака якого могла б мотивувати прагматичну номінацію, а репрезентує загальну фігуру «гачка». Безперечно, кожен більший термінологічний ареал має тут свого репрезентанта, що видно з наведених прикладів. Такі назви з найзагальнішим значенням, що спираються на одну чи дві істотні ознаки референта, найкраще підходять для його опису з фігуративного погляду. Однак детерміновані композити, утворені від цих назв, не є виразними з погляду форми — їхня негативна конотація, очевидно, походить від прагматичної установки мовця та попередніх відповідних уживань. Можливо, саме тому в говорах нерідко утворюють аналогічні композити з першими основами, що позначають конкретне знаряддя зі зігнутою формою. З прагматичних міркувань, зрозуміло, обирають репрезентанти з виразнішими рисами. Схоже, саме так у жемайтському говорі виникли складені назви gembnōsis, -ė, oknošà, у західноаукштайтському говорі — vaškamōsis, -ė, у східноаукштайтському говорі — kabelanōsis, -ė. Також ми вже зазначали, що між цими конкретними назвами та загальними назвами, які трапляються в аналогічних контекстах, встановлюються синонімічні відношення. З цієї причини референція деяких вужчих за обсягом назв, наприклад gembės або kabelio, може розширюватися, і ними час від часу або постійно можуть називати різні інші знаряддя зі зігнутою формою⁳⁶.

2.10.9. Про поширення загальної назви по-своєму свідчать і композити іншого типу — vaškarà, vaškaras, які в західноаукштайтському каунаському говорі позначають пристрій для підвішування казана під час готування на відкритому вогнищі (друге слово може також означати жердину колодязного журавля з «гач-

³⁶ Наприклад, у західноаукштайтському каунаському говорі vaškarà (vaškaras) набуває загального значення еталона порівняння не лише в композитах vaškamōsis, -ė, а й, відповідно, у порівняльних конструкціях або метафоричних номінаціях, пор.:

1. Ніс як vaškarà (Сінтаути).

2. Уже своєї vaškaròs, благаю, не виставляй! (Лукшяй).

Тут vaškarà (vaškaras) виконує функції фігуративного моделювання об’єктів дійсності, як і набагато частіше в аналогічних контекстах уживане vašas. Однак ширший діапазон значень vaškarai (vaškarui) цього разу не властивий. Імовірно, через те, що словотвірне значення ще живе, потенціал загальної назви залишається нереалізованим.

„KABLIO“ FIGŪROS NOMINACINĖS SISTEMOS RAIŠKA | 113

liu“). Як ми вже знаємо, у жмудському говорі vašas означає знаряддя для підвішування казана. У західній частині каунаського говору західних аукштайтів vašu може називатися будь-який інструмент зігнутої форми, яким, до речі, зазвичай можна вільно маніпулювати. Отже, очевидно, що назва vašo для згаданого пристрою підвішування казана (або подібного) є незручною щонайменше з двох причин: через багатозначність або широкий обсяг референції, а також через специфіку пристрою — стаціонарне кріплення. Тому цілком обґрунтовано можна припустити, що виникає мотив утворити за допомогою словоскладання придатнішу назву. Так виникають vašk aras ar vaškarà. Їхнє словотвірне значення можна визначити так: «пристрій, щоб щось (pa)karti (підвісити) за vašu на кінці». Перший компонент словотвірної основи vašas тут має загальне значення знаряддя для підвішування, яке, звісно, неодмінно передбачає семантичну ознаку зігнутої форми. Отже, у цьому випадку сема зігнутості виражена опосередковано. Цим ці складні слова відрізняються від розглянутих раніше (зокрема — vašanósio), у яких ця сема аналогічним способом виражалася безпосередньо³⁷.

2.10.10. Рідше трапляються складні слова такого типу, як mėšlakablis (Шимоніс) або mėšlakriukš (Лейпалінгіс). Вони також свідчать про поширеність загальних номінаторів у відповідних говорах. Причину їх появи можна пояснити так само, як і в розглянутих раніше випадках складних слів: назви загального характеру з надто широкою референцією не завжди придатні для називання знарядь вузького призначення, тож їхній обсяг звужується шляхом словоскладання.

2.10.11. Загальна назва, що втілює ознаку зігнутої форми, може метафорично вживатися для найменування якогось об’єкта, який вирізняється цією ознакою. Метафори, як відомо, створюються й уживаються в мові з прагматичних міркувань. Їхнє призначення — не репрезентувати денотати, що номінуються в мовленнєвих актах, а характеризувати їх у певному відношенні. Щоправда, ця характеристика відбувається не безпосередньо, а із залученням звичайної назви іншого об’єкта (класу об’єктів). Це можливо завдяки встановленню відношень подібності, або, висловлюючись повсякденною мовою, — виявленню певної схожості між двома предметами дійсності. Отже, метафори, по суті, є прихованими порівняннями (пор. Nikitin 1983: 56; 84). У нашому випадку коло об’єктів, що називаються метафорично, доволі вузьке — найчастіше це ті самі предмети, які слугують основою порівняльних висловів: людське тіло, деякі його частини, рідше інші речі (наприклад, вервечка журавлів у польоті), пор.:

33. Які руки були, а тепер kabliai (Шаукотас).

34. То kōbinio (висохлого старого) й на очі не можу бачити. ДуНЖ (Рауденай).

35. Журавлиний kablys пролетів на південь (Ерішкяй).

Спільна ознака зігнутої форми особливо очевидна при зіставленні носа та інструмента зігнутої форми. Тому нерідко вона стає підґрунтям перенесення значення, коли vašas, kablys тощо безпосередньо починають означати ніс (або дзьоб). Наприклад, у реченні Ko nuleidai savo kablį? (Шяуляй) у такий спосіб замінено відомий фразеологізм nulėisti nosį «занепасти духом», пор. також:

³⁷ Зовсім інші явища засвідчують формально подібні складні слова, уживані в ширшому шяуляйському говорі західних аукштайтів. Як зазначалося раніше, тут vaškans, vaškaris ar vaškarýs означають обруч казана або відра, ручку. Отже, словотвірне значення таких складних слів — «місце, за яке підвішують (вішають) vašas». Остання назва в говорі майже не засвідчена, але, найімовірніше, у час утворення складного слова шяуляйці, як і сусідні жмудини, називали нею згаданий пристрій для підвішування казана.

114 |

ROLANDAS MIKULSKAS

36. Сплю, повісивши гачок [біля колиски сестричок] (Surdegis).

На основі спільних семантичних ознак часто складають загадки. Так їхні основні денотати кодуються метафорами. Відгадавши ці ознаки, розгадують загадку. Пор. два варіанти тієї самої загадки з різних місцевостей:

37. На одному кінці вила, на другому — віск, а посередині — як куля (Didvyžiai) [ластівка].

38. На одному кінці вила, на іншому — гак, латинський одяг, адвернська мова (Pilviškiai).

Для нашого дослідження важливо зауважити, що в цих варіантах однієї загадки загальні назви репрезентують власні ареали домінування.

Загальними назвами метафорично можуть позначатися й відповідні графічні фігури, наприклад літери, пор.:

39. Російською важко читати — самі закарлючки (Priekulė).

40. Він такого гачечка написав, пташку намалював, навчив ту дитину (Tauragė).

Деякі з цих назв мотивують дієслівні похідні, наприклад:

41. Цього листа я так закарлючив, а гарно, вправно не вмів [писати] (Endriejavas).

Після розгляду вживання загальних номінаторів у термінологічних висловах можна, нарешті, подати повну таблицю, яка наочно демонструє географічний розподіл номінаційних систем, у яких вони домінують. Ареальний розподіл загальних назв ще виразніше показано на карті, укладеній на основі даних цієї таблиці. Місцевості, де ці назви зафіксовано у вживанні в усіх шести регулярних значеннях, і місцевості, де їх зафіксовано лише зі сигніфікативним значенням, на цій карті позначено однаковими символами. Так само позначено й регулярніші випадки заміщення.

3. ЗАКЛЮЧНІ ЗАУВАЖЕННЯ

3.1. Придатність назв, що домінують у номінативних системах фігуративної подібності, для найменування концептів просторових фігур випливає з ІЗОМОРФІЗМУ їхніх семантичних структур цим фігурам. Ядро структури значення таких назв становлять істотні (тобто важливі для членів мовної спільноти) ознаки називаних фігур. Ці ознаки формують номінативне (первинне) значення цих назв, яке мовці розпізнають як їхнє знакове значення. Номінативне значення назви відіграє головну роль під час мовленнєвих актів, коли денотуються об’єкти дійсності, пов’язані фігуративною подібністю. Регулярні значення слова, що формуються на основі цих денотацій, слід вважати вторинними (похідними) щодо номінативного значення.

3.2. Загальні діалектні назви фігури «гачка» є домінантами назв знарядь однакової форми, що склалися шляхом ВКЛЮЧЕННЯ. У синхронному аспекті найбільша називна сила (номінативний потенціал) загальних назв випливає з їхньої займа-

„KABLIO“ FIGŪROS NOMINACINĖS SISTEMOS RAIŠKA | 115

ння найвищого положення в системній ієрархії, яке, своєю чергою, залежить виключно від пристосованості їхніх семантичних структур належно репрезентувати фігуру «гачка» і не залежить від їхнього походження чи внутрішньої форми. Зумовлені останньою словотвірні зв’язки назв можуть актуалізуватися на рівні реалізованого тексту, якщо ці назви вжито поруч із дієсловами, що становлять їхню словотвірну основу. Отже, ці словотвірні зв’язки важливіші для сприймача висловлення (адресата), ніж для його творця (адресанта). Для останнього, як видається, зручнішою є таксономія назв, що розшарувалася на основі фігуративної подібності денотатів.

3.3. Для поширення загальних номінаторів фігури «гачка» найбільше значення мають межі більших діалектів або говірок. Наприклад, для територіального розподілу назв kebėklis (kibėklis) і kobinys, уживаних жмудинами, вирішальне значення має межа між північними жмудськими говірками кретингинків і тельшян. Відповідно, для географічного поширення назв vąšas і kūkis, уживаних західними аукштайтами-каунашцями, важливе розмежування між етнічними групами занавиків і капсів. З історичного погляду можна стверджувати, що ті самі політичні, адміністративні, фізичні та інші чинники, які зумовили відмінності у фонетиці діалектів, формували й своєрідні номінативні системи. Із синхронного погляду факт, що певні номінативні системи, попри властиву лексиці рухливість, більш-менш зберігаються в межах діалектів, слід пояснювати тим, що діалекти мають ознаки замкненої мовної системи. Отже, щодо номінативних одиниць вони функціонують як окремі мови. Це означає, що люди, мовлення яких помітно відрізняється від мовлення сусідів, ідентифікують себе як окрему етнічну групу, як «своїх», які, спілкуючись між собою, уживають звичні для них назви предметів дійсності й без потреби не допускають на їхнє місце відповідників, уживаних іншими, «чужими». Своєрідна номінативна система діалекту зумовлює те, що аналогічні назви з інших діалектів (або мов) не приймаються без більшої чи меншої адаптації. Інакше кажучи, останні, якщо їх запозичують, мають знайти своє місце (посісти певне положення) в ієрархії відповідних номінативних підсистем.

СКОРОЧЕННЯ

Dūnž–Vitkauskas, V. 1976: Šiaurės rytų dūnininkų šnektų žodynas, Vilnius: Mokslas.

LKA₁ – Атлас литовської мови 1. Лексика, ред. K. Morkūnas, Vilnius: Mokslas, 1977.

LKŽ – Словник литовської мови 1–19, ред. J. Balčikonis, J. Kruopas, K. Ulvydas, V. Vitkauskas, 1941–1999.

LKŽK – картотека Словника литовської мови: Інститут литовської мови.

ZtŽ – Vidugiris, A. 1998: Zietelos šnektos žodynas, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas.

LITERATŪRA

Ambrazas, V., red. 1996: Dabartinės lietuvių kalbos gramatika, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

Arutjunova, N. D. 1977: Номинация и текст. Серебренников, Б. А., Уфимцева, А. А., ред., Языковая номинация: Виды наименований, Москва: Наука, 304–357.

Greimas, A. J. 1989: Semiotika. Darbų rinktinė, sudarė R. Pavilionis, Vilnius: Mintis.

Jakaitienė, E. 1988: Leksinė semantika, Vilnius: Mokslas.

Karaliūnas, S. 1997: Kalba ir visuomenė: Psichosociologiniai ir komunikaciniai kalbos vartojimo bruožai, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas.

Mikulskas, R. 1995: Žodžių vōkas, vokūoti kilmė onomasiologiniu požiūriu. Lituanistica 4 (24), 58–74.

116 |

ROLANDAS MIKULSKAS

1 LENTELĖ. BENDRŲJŲ „KABLIO“ FIGŪROS PAVADINIMŲ PAPLITIMAS TARMĖSE

Riestos formos

Įrankis

įrankio pavadinimas

Mėšlui iš

Šienui iš kūgio

Kam traukti

Meškeriojimo (pp. mažybinė forma)

vežimo versti

ar šalinės galo pešti

pakabinus

mažybinė forma

kablys

SRv, Km, Ds, Kp

SKp, SDk, SLK

Nj, Krč, Ut, Lel, Kp; Klp, Nd, Jrb Sur; Jnš, prk.: SRv, Bsg, Skrb, Všk, Ppl, Vb, Slm, Alz, Kp, Šmn, SKp, PnmR, Rk, Č, Km, Dkk, Žr, Aln, Kkl, Ukm, Pg, Er, Tr, An, Sb; Jrb

važąs

Erž, Vdk

Snt, Jrb, Skr; Rmš, Nmj, prk.: Pjv, Plv, Pžrl, Pnma, Al, Mrs

Všt, Gs

kūkis

Krok, Pun, Jz

Zp, Drs

Ss, Ūd, Jz, Prn

Bgt, Skrd, Šil, Jz, Ūd, Ldvn

kebėklis (kibėklis)

Klvrž, Plt, Slnt, Grsl, Ms, Šts, Yl; Žr, Žd

Tž, Kv, Slnt, Šts

Plt; Nm

kobinys

Vkš, Škn; Šl, Btg

Akm, Rdn, Lk, Žr, Tl, Als, Klvrž, Šts

Brs, Žr, Varn, Vkš, Trk; Vn, Šl, Kv

Sd, Trk, Krš, Žr

kriūkas

Vs, Lš, Lz, Dv; Aps, Brsl

Drsk, Mrc

Krsn, Smn, Srj, Rud, Nč, Žt, Lz, Dv; Švnc, Skdt, Plv

Sn, Mrk, Žt, Auk; Švnc, Rš, Upn

Pastabos: 1) vietų santrumpos tokios pat kaip LKŽ; 2) po kabliataškio pateikiamos vietų, esančių toli nuo kompaktiško pavadinimų vartojimo ploto, santrumpos; 3) po pažymos prk. pateikiamos vietų, kuriose užfiksuoti tokie veiksmažodiniai vediniai kaip kabliuoti ar vašiuoti santrum-

„KABLIO“ FIGŪROS NOMINACINĖS SISTEMOS RAIŠKA | 117

Nėrimo (ppr. mažybinė forma)

Įtaisas virvėms vyti (gali būti mažybinė forma)

Gembė, vagis

Bet koks riestos formos įrankis

Tarmės

BSG, SKP, PC

PS, SKP, JDP, ZR, ŽL

SML, PAĮ, PS, SLM, KP, SKP, JDP, RK, DS, TRGN, SSK, KUR, AN, SUR; ŽSL

KRKN, UPT, ĖR, MŽS, PPL, KPR, ANTŠ, PLVN, ŠMM, PND, JDP, DGL, SLD, KTK, SUG, ALN, KKL, ŠR, PG; ŠVNČ, ŠKT, ŠL

Rytų aukštaičiai: panevėžiškiai, kupiškėnai, anykštėnai, širvintiškiai, uteniškiai

ErŽ, PnmŽ; Grd, Nmn

Šn, Mrj, Kt, Gž, VlkV, Grš, Vlkj, Jd, Grk, Btg, Vdk; Jsv, Ldv, Gdž, Grl, Vv, Krok

Jrb, Snt, Mrj; Tlž

Kt, Gs, Gž, Grš, Lkš, Snt, Slv, Erž, Vdžg, Rs, Grk, Stak, Ar, Jd, PnmŽ, Rdd, Lkč, Vlkj, Vl, Plk; Jsv, Prn

Vakarų aukštaičių kauniškių vakarinė pusė

Al, Brb, Mrj, Gž

Rmš, Nmj, Brb, Gdl, Šil

Vv, Gž

PnmA, Prn, Ūd, Krok, Dks, Mrj, Klvr, Alk, Plv, Šn, Grl

Vakarų aukštaičių kauniškių rytinė pusė

Klp, Sg, Vn, Kv, Kl, Plt, Slnt, Lkž, Ms, Yl, Brs, KlvrŽ, Sd; Lpl, Lž

Vyž, Šll

Als, KlvrŽ, Sd, Šts, Nt, Pln, End, Jdr, Kv, Šll, Prk

Vakarų žemaičiai, pietų žemaičių vakarinė pusė, šiaurės žemaičiai kretingiškiai

Sd, Šts, Žr, Užv, Rdn, Škn, Krp; Rd

Žlb, Krš; Slnt, Prk

Šts, Žd, Sd, Trk, Akm, Klk, Žg, Škn, Krš, Rdn, Krkl, Lkv, Knt; Kv, Trg, Šlv, Mšk

Šiaurės žemaičiai telšiškiai, pietų žemaičių varniškių rytinė pusė

Klvr, Kpč, Drsk, Vrn, Vlk, Dsm, Dg, Pun

Rdm, Bd, Pns, Sn, Srj, Lš, Drsk, Pls, Zt, Lz

Klvr, Vrn, Pls, Zt, Lz; Sdk

Rdm, Bd, Lzd, Švn, Sn, Kpč, Lp, Rud, Pls, Zt, Arm, Dv, Rūd, Dsm, Jz

Pietų aukštaičiai (išskyrus šiaurinį kampą), kai kurios rytų aukštaičių vilniškių salos

pos. Ppr. jie turi perkeltinės reikšmės ‘godžiai (kabinat) valgyti’ ar ‘skobti’ ir taip netiesiogiai nurodo į savo pamatinius daiktavardžius, kaip bendros paskirties kabinimo įrankių pavadinimus.

118 |

ROLANDAS MIKULSKAS

1 PAV. BENDRŲJŲ „KABLIO“ FIGŪROS PAVADINIMŲ PAPLITIMAS TARMĖSE

„KABLIO“ FIGŪROS NOMINACINĖS SISTEMOS RAIŠKA | 119

Nikitin, M. V. 1983: Лексическое значение слова: Структура и комбинаторика, Москва: Высшая школа.

Nikitin, M. V. 1988: Основы лингвистической теории значения, Москва: Высшая школа.

Rosinas, A. 1996: Lietuvių bendrinės kalbos įvardžiai: Funkcijos ir semantika, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla.

Telija, V. N. 1977: Вторичная номинация и ее виды. Серебренников, Б. А., Уфимцева, А. А., ред. Языковая номинация: Виды наименований, Москва: Наука, 129–221.

Ufimtseva, A. A. 1977: Лексическая номинация. Серебренников, Б. А., Уфимцева, А. А., ред. Языковая номинация: Виды наименований, Москва: Наука, 5–85.

Urbutis, V. 1978: Žodžių darybos teorija, Vilnius: Mokslas.

Rolandas Mikulskas Lietuvių kalbos institutas P. Vileišio g. 5, 2055 Vilnius, Lietuva

Gauta 2002 05 07