ГАРАЛЬД БІХЛЬМАЙЄР

Університет імені Мартіна Лютера в Галле-Віттенберзі

Університет імені Фрідріха-Олександра в Ерлангені-Нюрнберзі

Саксонська академія наук

Наукові напрями досліджень: давньоєвропейська гідронімія, індоєвропейська, кельтська й германська етимологія, історична фонологія та морфонологія, мікенська мова, синтаксис давньоіранських мов.

Гройле Альбрехт

НІМЕЦЬКИЙ СЛОВНИК НАЗВ ВОДНИХ ОБ’ЄКТІВ. ЕТИМОЛОГІЯ НАЗВ ВОДНИХ ОБ’ЄКТІВ ТА ПОВ’ЯЗАНИХ ІЗ НИМИ НАЗВ РЕГІОНІВ, ПОСЕЛЕНЬ І УРОЧИЩ

За участю Сабіне Гакль-Реслер.

Berlin – Boston: de Gruyter, 2014, 634 S., 2 Karten in den Umschlagdeckeln. ISBN 987-3-11-019039-7

У Deutschen Gewässernamenbuch [DGNB], який тут представляємо, Альбрехт Гройле вперше подав загальний огляд назв водних об’єктів у німецькомовному просторі. Уже за це А. Гройле заслуговує на подяку й визнання. Книга створювалася протягом кількох років, у 2006–2012 роках (с. 8), і її можна вважати підсумком його попередніх праць із топономастики в широкому розумінні.

Воно сусідить із працею про німецькі назви населених пунктів, виданою двома роками раніше під редакцією Манфреда Німайєра (2012), однак істотно відрізняється від неї концепцією та історією створення: Deutsche Ortsnamenbuch [DONB] спиралася на низку попередніх праць і є колективною роботою майже 90 авторів. У ній розглянуто

Recenzijos / Reviews

269

HARALD BICH LMEIER

Назви населених пунктів із чисельністю населення приблизно від 8 000 осіб. Оскільки в укладанні DONB, поряд із визнаними фахівцями з ономастики та мовознавцями (передусім германістами), брали участь численні історики, мовознавчі пояснення в багатьох статтях, особливо коли йдеться про догерманські назви (компоненти назв), часто вже застаріли. До того ж цільовою аудиторією DONB були радше нефахівці з мовознавства, ніж дослідники власних назв. DGNB завдячує своїм появленням натомість працьовитості передусім одного автора. Тут розглянуто близько 3 000 назв водойм у німецькомовному просторі. Завдяки цьому праця загалом і, зокрема, з огляду на рівень мовознавчого опрацювання, є значно одноріднішою за DONB.

У цьому зв’язку слід також зазначити, що з виходом DGNB уперше було представлено масштабну ономастичну працю, присвячену сучасним топонімам у широкому розумінні, у якій зроблено спробу залучити до викладу здобутки сучасної індоєвропеїстики. На цьому неможливо наголосити надмірно, зважаючи на те, що переважна більшість представників того покоління дослідників і далі дотримується рівня індоєвропеїстики часів Hans Krahe та Julius Pokorny (а отже, зрештою, довоєнного рівня).

DGNB складається з трьох частин: вступу до словотворення назв водойм та їх дослідження (с. 1–5), а також загальних пояснень щодо виникнення книжки, структури статей, фахових термінів тощо (с. 7–17). Основну частину становить власне «книга назв» (с. 21–619), а завершує працю бібліографія (с. 621–634). Останньою користуватися дещо незручно: хоча праці автора наведено в хронологічному порядку, у «книзі назв» на них посилаються за ключовими словами із заголовків, надрукованими курсивом у відповідних бібліографічних записах.

У першій частині кожної статті «книги назв» подано назву водойми у стандартній мовній формі; для складених назв із нечітко визначеною граматичною категорією роду основного компонента — означений артикль, а отже, й указівку на рід; відомості про місце розташування та довжину річки, а також, хоча й не послідовно, про (діалектну) вимову. Далі наведено кілька важливих історичних засвідчених форм назви, серед яких зазвичай є перша фіксація. Після цього подано етимологічні та історико-мовні пояснення, а насамкінець — найважливішу літературу. Назви водойм з однаковим звучанням об’єднано в одній статті, хоча, звісно, вони можуть мати різну етимологію; у такому разі її викладено окремо для кожної підстатті. Якщо етимологія збігається, її наведено лише один раз наприкінці статті — спільно для всіх назв.

270

Acta Linguistica Lithuanica LXXII

Greule Albrecht. Німецька книга назв водойм. Етимологія назв водойм і пов’язаних із ними назв територій, населених пунктів і урочищ За участю Sabine Hackl-Rößler.

Загалом статті містять надійні відомості, однак помітні й певні непослідовності, які частково можна пояснити процесом створення праці: A. Greule здебільшого дотримується реконструкцій коренів за LIV², проте поряд із ними трапляються й застарілі написання на кшталт J. Pokorny. Так, «праіндоєвроп. *h₂em(H)-e- ‘лити, поливати’» (с. 125, s.v. Emme) сусідить із «індоєвроп. *ama- (>герм. *ama-) ‘діяти рішуче, братися до роботи’» (наприклад, с. 126, s.v. Ems; так, наприклад, IEW 36), де, безперечно, мається на увазі праіндоєвроп. *h₂emh₃- (LIV² 265f.). Це стає зрозуміло, наприклад, на с. 127, s.v. Emsbach, де читаємо: «праіндоєвроп. *h₂emh₃- (>індоєвроп. *ama-) ‘торкатися, братися до роботи’». Отже, A. Greule вводить між праіндоєвропейською мовою та окремими мовами проміжну стадію — індоєвропейську, фонетичний стан якої значною мірою відповідає реконструкціям у IEW. Незрозуміло, чи A. Greule справді має на увазі реальну проміжну стадію, чи просто прагне врахувати читачів, для яких реконструкція з ларингалами є надто складною. Щодо останнього кореня, який без розширення, схоже, засвідчений у германській лише в давньоісландських ama ‘мучити, надокучати’, ami ‘мука’ тощо (IEW 778; de Vries 1962: 8; відсутнє в EDPG), через його семантику все одно сумнівно, чи могло воно справді стояти в основі цієї та багатьох інших назв водойм, для яких його запропоновано як основу, або ж краще (завжди?) виходити з праіндоєвроп. *h₂em(H)- ‘лити, поливати’. Тим паче, що можна реконструювати прагерм. лексему *ami-, *ama- ‘водотік’ (цитовано за DGNB 126), яка, безперечно, радше належить до згаданого вище «праіндоєвроп. *h₂em(H)-e- ‘лити, поливати’».

Ці непослідовності можна пояснити браком додаткового етапу коректури, але вони також можуть бути наслідком визначеного видавництвом способу роботи (особисте повідомлення A. Greule): завершені статті про назви, за цією вимогою, надалі не слід було доповнювати, переписувати тощо. Ця вимога призвела також до того, що статті про назви, розташовані далі за абеткою, часто є актуальнішими з наукового й бібліографічного погляду, ніж ті, що стоять раніше. Через шестирічний період створення праці (збирання матеріалу та написання статей) багато чого вже не вдалося врахувати. Це прикро, адже саме останніми роками з’явилося кілька праць, які спричинили своєрідну зміну парадигми у дослідженні найдавніших шарів назв водойм; цю зміну можна простежити й в інших працях A. Greule, який сам на неї вказує (Greule 2011: 125): йдеться про звернення до методів і способів викладу сучасної індоєвропеїстики.

З вимог видавництва випливає ще одна проблема, знайома, звісно, також із двох найновіших видань «Kluge/Seebold» (EWdS²⁴, EWdS²⁵), які слугували зразком для DGNB (с. 8): в етимологічній частині зазвичай наведено лише одне пояснення назви, а виклад або навіть

Recenzijos / Reviews

271

HARALD BICHlMEIER

Обговорення конкуруючих пропозицій трапляється лише зрідка. Тож у кожному окремому поясненні далеко не завжди зрозуміло, чи йдеться про давно загальновизнану етимологію, яку, можливо, лише модернізовано в плані нотації, чи про (нову) пропозицію A. Greule (яка цілком може походити й від нього самого та бути опублікованою раніше). Оскільки бібліографічні відомості в кожній статті дуже стислі, зробити висновок на цій підставі також неможливо, хіба що мати під рукою цитовану літературу й перевірити її.

Прикладом цього може слугувати стаття Ems-Bach¹ (с. 127): 795 Hemisa, 805 (копія XII ст.) Emisa, Heimese, 1420 Emse. Назву виводять із давньоверхньонім. *Amisa; розглядається германське пояснення, пов’язане з коренем «торкатися, хапати», як наведено вище для Ems, або кельтська етимологія, пов’язана з коренем «лити, поливати», яку застосовують також до швейцарських топонімів Oberems, Niederems (Вале): 1101–1300 Emesa, 1270 Hemesa; ці назви виводять із кельтського гідроніма *Amisā- (пор. LSG 660, 899). Для того самого струмка (але там його наведено як «Emsbach») Greule 1998: 11 = 2007: 48 іще припускає: «іє. *Amesā, s-похідне від іє. *am- “русло річки, рів”. Через наявність паралельних назв це давньоєвропейська назва»¹

Відсутність розгляду конкуруючих пропозицій і надзвичайно стислі бібліографічні відомості можуть бути здебільшого байдужими неспеціалістові, але тому, хто науково використовує DGNB, це, звісно, ускладнює роботу: неминуче знайдуться дослідники, які висловлюватимуть «нові» міркування щодо гідронімів, хоча інші вже давно їх висловили.

Крім того, у багатьох випадках можна мати іншу думку щодо етимологій або мовної класифікації етимонів, особливо стосовно їх віднесення до кельтських чи давньоєвропейських/індоєвропейських додописемних мов. Так, назви Isar (права притока Дунаю) < Isara (244f.), Isel (ліва притока Драви) < 1312 Isel < *Isala (246), Isen (ліва притока Інну) < Isana (246) традиційно характеризують як «вест.-іл.»; однак кельтське пояснення залишається можливим — і в кельтологічних працях його вже давно вважають самоочевидним:² Зрештою, досі не з’ясовано напевно, чи справді в інтерконсонантному ларингалі всередині слова, тобто в передостанньому складі, у «давньоєвропейському» шарі гідронімів відбувалася вокалізація як *a-,

¹ Пор. Bichlmeier 2015b щодо низки гідронімів, які, як вважають, містять саме цей корінь.

² Vgl. etwa Pokorny 1914: 293; DLG² 191; Delamarre 2012: 165.

272

Acta Linguistica Lithuanica LXXII

Greule Albrecht. Німецький словник гідронімів. Етимологія назв водойм і пов’язаних із ними назв територій, поселень та урочищ За участю Sabine Hackl-Rößler.

тоді як для кельтської мови це підтверджено.³ Крім того, вищезгаданий прикметник у кельтській мові засвідчений також як апелятив: давньоірландське слово на позначення білки, íaru, є похідним від реконструйованого пракельтського прикметника з індивідуалізувальним суфіксом on і зводиться до прадавньоірл. *isarōn- «прудкий», утвореного від пракельт. прикметника *isaro- «прудкий» < праіє. *h₁ish₂-ró-.⁴

Отже, *Isa-l/r/nā- < праіє. *h₁ish₂-l/r/néh₂- у будь-якому разі може бути кельтським; чи могло воно бути також докельтським, слід вважати невизначеним, доки не буде наведено прикладів гідронімів, що демонструють вокалізацію праіє. *KHK- > *KaK- і не розташовані на територіях поселення чи поширення мови, які згодом стали кельтськими. Утім, саме в таких назвах визначення їхньої належності до певного мовного шару ускладнюється тим, що завжди слід ураховувати й варіант суфікса *-eró-, незалежно від того, чи пояснювати його, як Hardarson 2011, Vr̥ddhi-похідним від праіє. *-ró-, чи інакше. Саме в цьому випадку через праіє. *-h₂-e- > *-a- у внутрішньому складі остаточно унеможливлюється чітке віднесення назв до одного з двох мовних шарів.⁵ Таких випадків можна знайти дуже багато.

У такому великому за обсягом виданні неминучі й помилки, які зумовлені не лише відмінними поглядами дослідників на окремі звукові зміни тощо й через це призводять до іншого результату, ніж у A. Greule.

Це стосується назви Luhe (ліва притока Наабу; DGNB 328). Спираючись на засвідчену форму давньоверхньонім. Loua (прибл. 905 р. [копія XII ст.]) і сучасну діалектну форму [lɔu], A. Greule реконструює кельт. *lōu̯ā- < пізньопраіє. *pl̥ōu̯ā- (із типовою для кельтських мов втратою p) як утворення зі ступенем подовження від кореня праіє. *pleu- «текти» (LIV² 487f.: «плавати, ширяти»). Таке виведення неможливе, оскільки в пракельтській мові не було *ō: праіє. *ō у внутрішній позиції розвинулося в *ā, а в кінцевій — у *ū.⁶ Як альтернативне розв’язання можна запропонувати тлумачити верхньопфальцький гідронім як германське утворення або від кореня праіє. *leu- «бруднити» (LIV² 414): тоді основою є праіє. *lōu̯-o- «бруднення, бруд», або *lou̯-ó- «той, що бруднить, забруднювач»; для германської мови безпроблемним Vr̥ddhi-похідним від одного з цих двох утворень було б праіє. *lōu̯-o- зі значенням «забруднений, укритий брудом» → «брудний» або «той, що забруднює»

³ Vgl. McCone 1996: 51f.; etwas abweichend EDPC 6: nur in erster Silbe?; Zair 2012: 193–201, zu *isarā- 197.

⁴ Пор. Ziegler 2001.

⁵ Vgl. dazu Bichlmeier 2011, 2015a mit weiterer Literatur.

⁶ Пор. McCone 1996: 54–65; EDPC 8, 9.

Rezencijos / Reviews

273

HARALD BICHlMEIER

«належний», причому перше тлумачення є ймовірнішим; або ж, за умови, що довелося б припустити семантичне зміщення, можна припустити, що йдеться також про утворення за допомогою вріддгі від праіндоєвропейського *louh₃o/eh₂- > прагерм. *lou̯a/ō-, що могло б дати ступеневе утворення з o *lóuh₃-o- «прання» або *louh₃-ó- «той, хто миє, прач» (від кореня праіндоєвроп. leuh₃- «мити» [LIV² 418]).⁷

Однак наведені останніми приклади не слід сприймати як принципову критику DGNB. Вони радше показують, наскільки великими залишаються потреби в дослідженнях найдавніших шарів назв водних об’єктів Центральної Європи. Не визнавати цієї потреби в дослідженнях, а частково й потреби надолужити відставання, означає заплющувати очі на дійсність. Праці Г. Крахе, В. П. Шміда та Й. Удольфа з цієї тематики, які за своєю методикою (а отже, зазвичай, і результатами) сьогодні значною мірою застаріли, безумовно потребують перегляду з урахуванням сучасного стану індоєвропеїстики (на чому рецензент неодноразово наполягав). А. Гройле зробив із DGNB великий крок у правильному напрямку. Його книга ще багато років буде опорним виданням і зможе слугувати цінним підґрунтям для подальших досліджень. Тепер нарешті необхідно, щоб індоєвропеїсти ґрунтовно й вичерпно дослідили принаймні найдавніші шари назв водних об’єктів Центральної Європи, включивши до багатотомної праці обговорення давніших гіпотез. DGNB є для цього цілком придатною основою.

ЛІТЕРАТУРА

Bichlmeier Harald 2011: Bayerisch-österreichische Orts- und Gewässernamen aus indogermanistischer Sicht: Teil 2: Isar und etymologisch Verwandtes sowie Addenda zu dem Beitrag in den BONF 46 (2009), 3–63. – Blätter für oberdeutsche Namenforschung 47, 2010[2011], 21–31.

Bichlmeier Harald 2015: Einige indogermanistische Anmerkungen zum Namen der Luhe (Obpf.) (Bayerisch-österreichische Orts- und Gewässernamen aus indogermanistischer Sicht 7). – Blätter für oberdeutsche Namenforschung 52, 2015. [im Druck]

Bichlmeier Harald 2015a: Isar, Isel, Isen, Iser, Isny – Reflexe einer keltischen Gewässernamensippe in Bayern und Österreich mit einem Anhang zu Isura (Bayerisch-österreichische Orts- und Gewässernamen aus indogermanistischer Sicht 8). – Österreichische Namenforschung 42, 2014[2015]. [im Druck]

⁷ Vgl. zum ganzen Komplex ausführlich Bichlmeier 2015.

274

Acta Linguistica Lithuanica LXXII

Гройле Альбрехт. Німецький словник назв водних об’єктів. Етимологія назв водних об’єктів і пов’язаних із ними назв територій, поселень та урочищ За участю Сабіне Гакль-Ресслер.

Bichlmeier Harald 2015b: Ammerbach und etymologisch Verwandtes. – Österreichische Namenforschung 42, 2014[2015]). [im Druck]

Delamarre Xavier 2012: Noms de lieux celtiques de l’Europe ancienne (-500/ +500). Dictionnaire. (Collection Les Hespérides) Arles: Éditions Errance.

de Vries Jan 1962: Altnordisches etymologisches Wörterbuch. 2. erg. Aufl. Leiden: Brill.

DLG²: Delamarre Xavier: Dictionnaire de la langue gauloise. Une approche linguistique du vieux-celtique continental. Préface: Pierre-Yves Lambert. 2^e édition revue et augmentée. Paris: Éditions Errance 2003.

EDPC: Matasović Ranko: Etymological Dictionary of Proto-Celtic. (Leiden Indo-European Etymological Dictionary Series 9) Leiden – Boston: Brill 2009.

EDPG: Kroonen Guus: Etymological Dictionary of Proto-Germanic. (Leiden Indo-European Etymological Dictionary Series 11) Leiden – Boston: Brill 2013.

EWdS²⁴: Kluge Friedrich / Seebold Elmar: Etymologisches Wörterbuch der deutschen Sprache. 24., durchges. u. erw. Aufl. Berlin – New York: de Gruyter 2002.

EWdS²⁵: Kluge Friedrich / Seebold Elmar: Etymologisches Wörterbuch der deutschen Sprache. 25. Aufl. Berlin – Boston: de Gruyter 2011.

Greule Albrecht 1998: Gewässernamenschichten im Flußgebiet der Lahn. – Nail Robert (Hg.): Die Welt der Namen. Sechs namenkundliche Beiträge. (Schriften der Universitätsbibliothek Marburg 87) Marburg: Universitätsbibliothek Marburg, 1–17.

Greule Albrecht 2007: Etymologische Studien zu geographischen Namen in Europa. Ausgewählte Beiträge 1998–2006 herausgegeben von Wolfgang Janka und Michael Prinz. (Regensburger Studien zur Namenforschung 2) Regensburg: edition vulpes.

Greule Albrecht 2011: Arbeits- und Darstellungstechniken des Deutschen Gewässernamenbuchs. In: Ziegler, Arne / Windberger-Heidenkummer, Erika (Hgg.): Methoden der Namenforschung. Methodologie, Methodik und Praxis. Berlin: Akademie-Verlag, 117–126.

Harðarson Jón Axel. 2011: Um orðið járn í fornnorrænu og forsøg þess. – Orð og tunga 13, 93–121.

IEW: Pokorny Julius: Indogermanisches etymologisches Wörterbuch. I. Band. München – Basel: A. Francke 1959.

LIV²: Rix Helmut et al.: Lexikon der indogermanischen Verben. Die Wurzeln und ihre Primärstammbildungen. Zweite, verb. u. erw. Aufl. Wiesbaden: Reichert 2001.

Recenzijos / Reviews

275

HARALD BICHIMEIER

LSG: Lexikon der schweizerischen Gemeindenamen. Dictionnaire toponymique des communes suisses. Dizionario toponomastico dei communi svizzeri, hrsgg. vom Centre de Dialectologie an der Universität Neuchâtel unter der Leitung von Andres Kristol. Frauenfeld – Stuttgart – Wien: Huber, Lausanne: Editions Payot 2005.

McCone Kim 1996: Towards a Relative Chronology of Ancient and Medieval Sound Change. (Maynooth Studies in Celtic Linguistics 1) Maynooth: Department of Old and Middle Irish, St. Patrick’s College.

Niemeyer Manfred (Hg.) 2012: Deutsches Ortsnamenbuch. Berlin – Boston: de Gruyter.

Pokorny Julius 1914: Herkunft und Etymologie des Wortes Eisen. – Kuhns Zeitschrift 46, 292–294.

Zair Nicholas 2012: The Reflexes of the Proto-Indo-European Laryngeals in Celtic. (Brill’s Studies in Indo-European Languages and Linguistics 7). Leiden – Boston: Brill.

Ziegler Sabine 2001: Altirisch íaru, das „flinke“ Eichhörnchen. – Fritz, Matthias / Zeilfelder, Susanne (Hgg.): Novalis Indogermanica. Festschrift für Günter Neumann zum 80. Geburtstag. Graz: Leykam, 587–590.

Подано 2 червня 2015 р.

HARALD BICHIMEIER

Friedrich-Alexander-Universität Erlangen-Nürnberg Institut für Vergleichende Indogermanische Sprachwissenschaft Kochstr. 4/16, D-91054 Erlangen [email protected]

Martin-Luther-Universität Halle-Wittenberg Orientalisches Institut Seminar für Indogermanistik und Allgemeine Sprachwissenschaft Ludwig-Wucherer-Str. 2, D-06108 Halle (Saale) [email protected]

Sächsische Akademie der Wissenschaften Arbeitsstelle Jena Etymologisches Wörterbuch des Althochdeutschen Zwätzengasse 12, D-07743 Jena [email protected]

276

Acta Linguistica Lithuanica LXXII