Nuo liaudies terminijos prie mokslinės

TERMINOLOGIJA IR DABARTIS Йонас КЛІМАВІЧЮС ВІД НАРОДНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ ДО НАУКОВОЇ Наукова термінологія та народна термінологія — це дуже різні сфери. Це зумовлено відмінностями й суперечностями між наукою, цивілізацією загалом і етносом та народним життям. Однак у термінологічному плані наукова термінологія й народна термінологія нероздільні. Принаймні у Центральній і Східній Європі. Але їхній зв’язок не є рівноправним. Це односпрямований процес від народної термінології до наукової. І цей процес спричиняє та зумовлює не вихідна точка — народна термінологія, а потреба в найменуванні систем наукових понять, зазвичай міжнародних, загальноприйнятих. Не народна термінологія дає, а наукова термінологія, добираючи, запозичує. Тут немає двох діячів — позикодавиці та позичальника, а є лише джерело й черпальниця, яка, щоб угамувати спрагу своєї системи наукових понять до найменувань, коли вони відповідають її міркам, черпає зі свого відра й із цього джерела. До речі, не для всіх галузей наукової термінології ці джерела однаково глибокі, а іноді їх зовсім немає. У традиції литовського мовознавства народну термінологію передусім вважали найважливішим джерелом і взірцем для наукової термінології. Казімерас Буга в незавершеній рецензії на рукописний «Словничок термінів систематики зоології» Ю. Елісона (Каунас, 1920), що залишилася в його паперах, писав: «Усі галузі науки мають брати терміни з розмовної мови. Чого бракує в розмовній мові, те науковець має створити з наявного мовного матеріалу, спираючись на приклади живої мови та її правила»1. Неможливо навіть уявити, щоб ботаніка, зоологія, анатомія, фізична географія, геологія, метеорологія, сільськогосподарська наука чи навіть техніка не запозичували з народної мови. Вони запозичували багато, іноді навіть дуже ретельно й винахідливо. Але й тут трапляється, що непотрібні запозичення, кальки чи новотвори витісняють питомі слова й ускладнюють живе спілкування, наприклад: 1 Būga K. Rinktiniai raštai. V., 1961. T. 3. P. 783. 4 борсук (маємо своє opšrūs); полин, який постійно нав’язують замість питомого mėtelės (: mesti, пор. prametal as «відкритий, незачинений»: pramesti); три-кажолє — цикорій; діастема — pradanitė; коліка — кольки; фурункул — шунвоте (furunculus — фурункул — шунвоте, а furunculosis — уже лише фурункульоз — множинні фурункули MedŽ); карієс — ėduonis; рецидив хвороби — atkrytis; медикамент — vaistas; молозиво — priešpienis; ніздря (šnervė) — носовий отвір (nosiaskylė). Юозас Балчиконіс у статті «Наша мова і термінологія», написаній близько 1939 року, прямо згадував терміни живої мови: «Але набагато більше термінів ми маємо з самої живої мови, яка принесла їх нам із прадавніх часів. — Ба більше, терміни живої мови, що постали безпосередньо з духу нашого мислення, а не були виготовлені за лекалом чужої мови, зрозуміліші й ясніші для нас»². У заклику до інтелігенції та науковців 1946 року «Збираймо живу термінологію» Ю. Балчиконіс писав: «У народній мові термінів набагато більше, ніж дехто з нас думає, — не лише з повсякденного життя, а й із галузі науки»³. Терміни живої мови терміни, розподілені за тематичними групами, іноді називають найменуваннями, назвами. Тут трапляються й значні коливання. У статті Антанаса Саліса 1937 р. «Mūsų gentivardžiai» («Наші назви спорідненості»), хоча переважають відносини спорідненості GK 1937 1 14, хоча лише «Шлюбну спорідненість – affinitas, Schwägerschaft, свойство – дехто намагався називати родинністю, але це слово не приживається», тому «Набагато краще тут підходить свояцтво <…>“ GK 1937 1 4, згодом уживаються свояцька спорідненість і напівспорідненість GK 1937 1 5 76, однак лише спочатку вжито терміни спорідненості GK 1937 1 4, а загалом скрізь — назви спорідненості «Verwandtschaftsnamen, названия родства». Адже А. Саліс замість уже звичного в Литві слова племені (плем’я 1. «у первісному суспільстві — спільнота, пов’язана спорідненістю, звичаями, господарством, мовою та територією»: Балтійські племена DŽ₃) згодом уживав слово кілтіс⁴ (кілтіс — тлумачення DŽ₃: іст. «об’єднання племен (переважно споріднених)» — давно не відповідає вживанню, є лише у DŽ₁ і 2 Balčikonis J. Rinktiniai raštai. V., 1978. T. 1. P. 164. 3 Ten pat. P. 194. 4 Salys A. Baltų kalbos, tautos bei kiltys. V., 1955. 5 Спадщина DŽ2. Тепер родові назви у Литві дедалі частіше й цілком обґрунтовано за аналогією з назвою народу називають «назвою роду», навіть: родові назви рослин і видові назви KK 1979 37 27. Термін спорідненості вживає Algirdas Sabaliauskas (LKK VIII 12). Він також дослідник термінології тваринництва балтійських мов (LKK XII 7). Однак ця народна термінологія розумілася й досліджувалася як тематичні групи лексики, а не як системи термінів. Литовське мовознавство мало цікавилося відомими теоретичними положеннями: «Відмінною рисою народної термінології передусім вважається менша суворість значень і вживання одиниць, що її утворюють»5. Г. Клепикова стверджує, що народну термінологію можна досліджувати двояко: зсередини — у межах діалекту як його термінову систему, зовні — як сукупність термінів усієї народної мови, де виявляються і багатозначність, і синонімія6. Якщо дивитися зсередини, народна й наукова термінологія відрізняються не ступенем суворості, а лише тим, що «у науковій термінології виявляється усвідомлене й послідовне прагнення до однозначності та уникання синонімії». Такою є відмінність народної термінології від наукової. Це чудово розуміли наші попередники у науковій термінології. Povilas Matulionis писав 1906 року: « <…> жива людська мова, а ще частіше писемні тексти одним словом часто називають 2–3 цілком різні рослини, і навпаки: одна рослина має кілька назв. — У таких випадках я наводив лише ті назви, які або ширше відомі, або справді виражають властивості рослини, або мають давніше походження, або краще підтверджуються мовами наших близьких народів: латишів, поляків, росіян»8. Наукова термінологія запозичує з народної приблизно так само, як звичайна лексика літературної мови — з діалектів: не переймається якась одна система, а матеріал береться з усієї сукупності. Т о ч н і с т ь найменування наукових понять вимагає термінологізувати наявне слово — розширивши, звузивши, узагальнивши чи інакше м о д и ф і к у в а в ш и його значення та відмежувавши його від значень інших термінів. З цього погляду народна терміно- 5 К л е п и к о в а Г. П. Славянская пастушеская терминология. М., 1974. С. 30. 6 Ten pat. C. 31. 7 Ten pat. C. 33. 8 M a t u l i o n i s P. Žolynas. V., 1907. P. 3. 6 її використання — це не переливання з однієї посудини в іншу, а переливання крові відповідно до групи, не перенесення з одного місця в інше, а пересаджування чи щеплення. Крім того, на основі сукупності народних термінів та іншого матеріалу створюється система наукових термінів. Шкода, що це недостатньо осмислено теоретично; часто обмежуються спостереженнями про те, хто звідки підхопив якийсь термін, пустив його в обіг, і чи прижився він, чи набув поширення. Проблематичність питання добре ілюструє стаття J. Balčikonis «Бджолярська термінологія», що драматично прозвучала 1960 року9. 1966 року вийшов LKŽ VII, з якого можна переконатися, що неправильний варіант medonėšis Pkr, Všn, Užv, Šauk, Jrb — не вигадка, а правильний medunešis Jnš, Vdn (medunešys Ob) уже був у DŽ₁ 1954 року. Назва точна; подібні терміни характерні й для народної термінології, пор. навіть ¹ bitkopis 1. «збирання бджіл (меду) (виймання)», 2. «час збирання бджіл» (bitkopis, bičkop(t)is) LKŽ I₂, жнива сіна, жнива жита, збирання льону, тіпання льону, копання картоплі. Якщо в народній термінології такого немає, а науці це потрібно, назву легко уточнити: наприклад, від gyslos утворюється кровоносна судина (у народній мові вживається krãugyslė, див. LKŽ VI; є навіть назва артерії gyvagyslė, див. LKŽ III) і лімфатична судина (сухожилля — народна назва, див. LKŽ XII); від плівки — очеревина і плевра. І якщо є бджолина сім’я, то чому має бути сліпий переклад, якщо є матка? У LKŽ XIV šeima 5. «бджоли одного вулика, одного пня». Також у Mšk позначено nj., але: Tei ma iškada, ka šeimelę buvau padaręs, į ta motina žuvo Jrb. А також šeimyna 6. Aps, Nmč, S. Dauk — уже не nj. Можна сказати бджолиний вулик, якщо йдеться саме про медоносних бджіл. Етнологія знає і: сім’я медоносних бджіл Zoopsich 138, і сім’я земляних бджіл Zoopsich 137, а також сім’я ос Zoopsich 137, сім’я мурах Zoopsich 140, сім’я термітів Zoopsich 141. І не лише серед суспільних комах — у тваринному світі є багато варіантів сімей: від ізольованої моногамної до полігамної сім’ї Zoopsich 130. Материнська сім’я, що складається із самки та дитинчат, поширеніша серед птахів, а батьківська — серед риб і земноводних, <...> Zoopsich 130; отже, є й пташина сім’я Zoopsich 131, вовча сім’я Zoopsich 132. Уже в DŽ₂ 1972 року є šeima 4. «бджоли одного вулика, одного пня». Хто міг би 9 Balčikonis J. Min. veik. P. 353 – 354. 7 не можна заперечувати, що серед живої термінології діалектів — медоносіння і медозбір точнішим і системнішим є медозбір? А «бджолина сім’я», чи походить цей вислів із живої термінології, чи є калькою, так само як «матка» (у живій термінології бджолина, бджілка), найточніше називає спосіб життя бджіл: бджолина сім’я — «спільнота, що складається з робочих бджіл, бджолиної матки і трутнів» LTE II. Однак відмінність наукової термінології від народної набагато більша, ніж відмінність народної термінології від наукової. Вона не обмежується ні однозначністю, ні точністю та системністю найменування наукових понять. Необхідно додати ще принаймні дві відмінності: наукова система є міжнародною і мусить мати визначення. У багатьох галузях науки міжнародний характер системи понять виявляється також у формальній міжнародності термінології та номенклатури. Терміни ботаніки, зоології, анатомії, медицини латинські, утворені за певними міжнародними кодексами й затверджені міжнародними конгресами фахівців. Литовські відповідники цих термінів, серед яких, як уже зазначалося на початку, багато слів із живої термінології, є лише національним варіантом: у науці, якщо їх уживають, то зазвичай поряд із латинськими, а окремо — частіше в шкільній або популярній літературі. Науковість змісту понять, що виявляється не лише в логічних визначеннях, а й у дуже або досить точних вимірах предметів чи явищ та їхнього складу або будови, зумовлює те, що одні слова з відповідного набору народних термінів можуть бути придатними для називання простішого наукового поняття, інші можуть залишитися суто народними або навіть, за словами поета Юстінаса Марцінкявічюса, під зогнилим порогом батьківщини, тоді як для складнішого, дуже точного поняття наука використовує міжнародні терміни. Пил із народної мови добре придатний для техніки, гірництва, метеорології, навіть астрономії та частково геології: рудний, вугільний і шахтний пил, сніговий і льодовий пил, атмосферний, вулканічний, космічний, міжзоряний, радіоактивний пил, пилова буря, захист від пилу, пилове господарство, пилові кільця, прибирання пилу, пилосос, пиловідсмоктувач, пилосаджувач, пилозбірник, пиловловлювач, пиловловлювач, пиломір, пилопровід, пилова хвороба (коніоз), пилове паливо,... Однак пил — це лише певні «частинки»: пил — «найдрібніші (<μm) тверді 8 частинки речовини, розсіяні в повітрі та інших газах або осілі на поверхнях» LTE III; частинки пилу — «найдрібніші частинки ґрунту діаметром від 0,001 до 0,05 мм. Бувають і дрібніші частинки (діаметром менше ніж 0,001 мм) — мул, і більші, піщані частинки — діаметром від 0,05 до 3 мм» FGŽŽ. Однак петрографія, тобто «наука, що вивчає мінералогічний і хімічний склад гірських порід, їхні геологічні особливості (умови залягання, поширення, походження та зміни в земній корі й на поверхні Землі)» FGŽŽ, точніше — літологія, тобто розділ петрографії, що вивчає осадові породи (магматичні й метаморфічні породи вивчає петрографія), у класифікації уламкових (кластичних) порід пилу не виокремлює: «Структури осадових уламкових і глинистих порід розрізняють за розміром зерен — псефітова структура (зерна >діаметром 1 мм), псамітова (1–0,1 мм; за іншими класифікаціями, 1–0,05 мм), алевритова (0,1–0,01 мм; за іншими класифікаціями, 0,05–0,005 мм), пелітова (<0,01mm)” LTE XI 555; псефіти [гр. psēphos — камінчик, галька] — «уламкові породи, утворені з уламків діаметром >2 мм (за іншими класифікаціями, >1 мм). Це можуть бути обкатані валуни, галька, дрібна галька, гравій і необкатані брили, щебінь» LTE IX; псамміти [гр. psammitēs — піщаний] — «піщані породи, що містять >50% мінералів і уламків порід розміром 0,05–2 мм (за іншими класифікаціями, 0,05–1 мм). Незцементовані псамміти називають піском, зцементовані — пісковиком» LTE IX; пеліти [гр. pēlos — глина], глинисті породи — «різноманітні за складом уламкові породи, що складаються переважно з частинок діаметром <0,01 мм. До пелітів належать глина, мул, аргіліт» LTE VIII. Між псамітами (піском) і пелітами (глиною, мулом, аргілітом) розташовується алеврит [гр. aleuron — борошно] — пухке скупчення мінеральних частинок діаметром 0,01–0,1 мм (дрібніших за пісок і крупніших за глину). До алевритів належать пил, мул, лес та лесоподібні породи. Зцементований алеврит називають алевролітом; з водою він утворює таку масу — мул LTE I. Наукова відмінність пилу й алеуриту тепер зрозуміла. Однак слід зробити відступ, адже тут є чудова нагода показати, що й наукової точності можна не досягти, а головне — прагнення до неї породжує цілком небажані й серйозні суперечності між науковою та народною термінологіями, а також 9 невизначеності наукових термінів. Інакше кажучи, прагнучи однієї точності, досягають і іншої неточності. Ось алеурит (в однині!) розташований між псаммітами (піском) і пелітами(глиною, мулом, аргілітом), але алеурит — це 1) пил, 2) мул, 3) лес; алеурит — це також мул (а його ще називають дрібним піском). Скільки ж суперечностей у спробах уточнення! Тож іще треба з’ясувати, що таке глина й пісок, глина й мул, мул і сапропель («гнилий мул»), що таке лес. Глина — «осадова порода, утворена з дрібнесеньких частинок, <...>. Такі частинки, потрапивши у воду, перетворюються на каламуть, <...>. <...>. Вона легко просочується водою, стає пластичною, а набувши такої форми, зберігає її й після висихання. Опинившись глибоко під землею, глина втрачає ці властивості — вона перетворюється на глинистий сланець або іншу глинисту породу» GŽ. «Глинистий сланець не розмокає у воді» FGŽŽ. Пісок — «--- Пісок сипкий, пористий (пористість 26–49%). --- Пісок із великим вмістом алеуриту називається алеуритовим (пилуватим), із глиною — глинистим, із гравієм — гравійним тощо. За переважним розміром частинок пісок буває дуже дрібний, дрібний, середній, крупний, дуже крупний (...)» LTE X. Є також їхні суміші — супіщаний ґрунт і суглинок (із власними визначеннями). Отже, пухкий, але не сипкий алеурит міститься між пластичною, розмоклою, такою, що злипається в грудки, глиною і уламковим — сипким, пористим піском, серед якого є й алеуритовий. Алеурит — це 1) пил, але далеко не будь-який: буває й муловий і піщаний пил, а також зовсім не пил осадових порід і навіть пил, що не є пилом жодної породи пил. Алеурит — це 2) мул — «дрібні м’які відклади на дні морів, озер, річок, ставків. 30–50% їхніх частинок мають діаметр менш як 0,01 мм. <...>» LTE III; «глинисті частинки, що осіли у воді озер, боліт, морів або річок, часто розмоклі від води й такі, що містять органічну речовину. Існують різні різновиди мулу: піщаний, глинистий, органічний (див. сапропель) та ін.» GŽ. «За природних умов мул текучий, а висохнувши, набуває властивостей твердого тіла, <...>» FGŽŽ. Отже, тепер стає зрозуміло, що пил — це лише певна частинкова б у д о в а, але не с к л а д речовини (гірської породи чи іншої) і не її с т р у к т у р а; а алеурит — це певна с т р у к т у р а певних порід — пухке, але не сипке скупчення уламкових порід, у зволоженому стані — розмокле й текуче, але не пластичне, у висохлому — крихке, лускувате, але не тверде»; алеуриту 10 структура може бути не лише уламковою породою (найчастіше), а й просто глинистою породою — мул. Однак мул може бути й не гірською породою, а складом — сапропелем [гр. sapros — гнилий + гр. pélos — мул] — «мул квіткових вод і боліт. У ньому багато органічних речовин. Утворюється переважно з решток планктонних і бентосних організмів та осадів (піску, глини, вапна). Містить до 30% перегною, <...>» LTE X¹⁰. Один мул має пелітову структуру, інший — алевритову. Суперечності стосуються не понять, а лише слів: глина відрізняється від піску, але є глинистий пісок; мул буває глинистим і піщаним; мул відрізняється від пилу, але є і муловий пил; є також пісочний пил — понять та відмінностей між ними більше, ніж слів. Алеврит — це також 3) лес [нім. Löss] — «пухка, пориста жовтувата гірська порода, складена з дуже дрібних, як пил, частинок глини, піску й вапняку» GŽ. «Частинок пилуватої фракції (діаметром 0,01–0,05 мм) у ньому 30–55%, глинистих (<0,005 мм) — 5–30%» LTE VII — литовською це, мабуть, було б передпил, а не «родючий легкий суглинок» VLKŽ II. Найважче розв’язати суперечність: dribsėlis чи dumslas? У 1947 р. LKŽ II dribsmėlis (неол.) — «?»: У dribsmėlis часто трапляється так, що згодом дренаж забивається rš. Новотвір прижився, його узаконено 1954 р. у DŽ I — dribsmėlis — «пливкий пісок». 1956 р. з’являється інший новотвір: пыльный — думслас, о пыльнич песок — дрибсмелис GirFGTŽ. Надалі вживають обидва, тільки одні розрізняють їх, інші 10 Вживали й синоніми сапропелю: гиттья — gitija, sapropelis, mauras GirFGTŽ, sapropelis, gitija, mauras GŽ. Gitija (швед. gyttja — мул, багно) — «озерні відклади», інакше сапропель TŽ, TLE I навряд чи може конкурувати з сапропелем (sapropelis див. gitiją JKTŽ 286 — це крок назад). Тим паче не може конкурувати maūras — 1) «мул, багатий на органічні рештки, який утворюється в заболочених прибережних озерах або в замулених річкових затоках», 2) «місцева назва водяних рослин — водоростей» GŽ: хоча водорості названі новотвором (усе словотвірне гніздо: зелені водорості, жовті водорості, синьо-зелені водорості, бурі водорості, червоні водорості, золотисті водорості, харові водорості, діатомові водорості, слизькі водорості, джгутикові водорості, довгі водорості, водоростеві гриби, водоростеві жуки), а не словом maurai (є лише родові назви мулів maurenė, maurabragis, mauragimbė, maurakulis, mauragryškėtė), — можливо, воно й не підходило (це радше зарості ряски), але багатозначність слова maurai (mãuras) дуже помітна і, до того ж, зворотна: 1. бот. «водяна рослина ряска (Lemna)», 2. «мул, багно» (будь-який, а не органічний!) LKŽ VII. 11 ототожнюють: dùmslas — «розріджений водою пісок або інші дрібнозернисті відклади. Вони замулюють (заносять) криниці й свердловини. Піщаний dumslas ще називають dribsmėlis» GŽ; dùmslas, dribsmėlis — «насичений водою ґрунт, переважно пісок, здатний розтікатися й сповзати» FGŽŽ (але sliuogas — інше: «грязьовий потік, тобто тонкий шар ґрунту або землі (завтовшки менш як 1 м), насичений талими, дощовими або ґрунтовими водами, що сповзає схилом униз» FGŽŽ; ще інше — сел [араб. sajl — потік] — «стрімкий короткочасний потік води, багна, уламків і валунів у руслах гірських річок» EGŽ). Могло б вистачити одного dribsmėlis, хоча іноді це й не пісок. Достатньо й двох, хоча насправді і dribsmėlis, і dùmslas однаково замулюють. Щоправда, dumslas утворено правильно й дуже вдало мотивовано: dumti 7.// «нести наноси»: Мінія в один бік гризе, а в інший несе намул Krt. Під час повені вода вимила велику яму Kal. Криниця замулена, треба почистити Skr (LKŽ II₂). Тому цілком безпідставно усувають dribsmėlis, відсувають dumslas, намагаючись упоратися з цими неповороткими термінами: dùmslas, інакше пливкий ґрунт, а трискладовий відповідник пливкий ґрунт, нестійкий ґрунт, dùmslas має ще два різновиди: «насичений водою сипкий ґрунт, який, якщо копати нижче рівня ґрунтових вод, розріджується, тече як важка в’язка рідина й руйнує виробки. Розрізняють справжній і несправжній Δ. Справжній Δ — це дрібнозернистий, пилуватий, глинистий або мулуватий пісок, що містить колоїди. <…>. Тому цей ґрунт п л и в е, коли гідродинамічний тиск невеликий. <…>. Несправжній Δ п л и в е, коли гідродинамічний тиск потоку ґрунтових вод великий. <…>. Це піски й гравій різної крупності. <…>» LTE III. Отже, хоч і пилуватий, глинистий, мулуватий, але пісок; пливе, а не несе намул чи сповзає, хоча несправжній Δ буває й із гравію. Тож DŽ₃ має рацію, дотримуючись традиції: dùmslas див. dribsmėlis. Розмежування dribsmėlis і dumslas у JKTŽ 273, коли відповідники в російській, німецькій та англійській мовах збігаються, не видається необхідним. Звичайна ясна, чиста, хмарна, похмура погода, коли літають, снують, ширяють птахи, комахи чи повітряні змії, літають або стоять хмари, тягнуться павутинки, у науці постає як складна, різноструктурна, сповнена всіляких явищ атмосфера [гр. atmos — повітря + sphaira — куля] — «повітряна оболонка, що огортає земну кулю, 12 яка обертається разом із Землею» GŽ. Це атмосфера Землі. Виміряний атмосферний тиск — це також атмосфера, нині позасистемна одиниця тиску; насправді є дві атмосфери: одна — нормальна, або фізична атмосфера (atm), дорівнює 760 мм ртутного стовпа; інша — технічна атмосфера (at), менша, дорівнює рівномірно розподіленому тиску сили в 1 кілограм (1 kgf, або kG) на плоску горизонтальну поверхню площею 1 см² — це дорівнює 735,56 мм ртутного стовпа, або 0,968 atm. Атмосфера Землі вертикально поділяється на 5 шарів, які різняться також щільністю й температурою: тропосфера (найщільніша, до 8–17 км, над Литвою — 9,8–11,2 км), стратосфера, мезосфера, термосфера, екзосфера (вище 800 км). Є також перехідні шари, де температура мало змінюється, — тропопауза, стратопауза, мезопауза, термопауза. По горизонталі в тропосфері відбувається циркуляція атмосфери, що залежить від нерівномірного розподілу сонячного випромінювання: через різницю температур виникають перепади тиску й рух повітряних мас, а також турбулентність атмосфери — вихровий рух і перемішування повітряних потоків: динамічна — спричинена вітрами, і термічна турбулентність атмосфери, або конвекція, яка породжує також висхідні потоки повітря, або терміки. Тут часто змінюється погода. Це теж науковий термін; у народній мові — те саме недиференційоване, багатозначне повітря. Погода — ще новація, її вживання ще не усталилося: погода — orai (лише мн.) (клімат.) GirFGŽŽ (1956 р.); погода — «стан нижнього шару атмосфери (температура, тиск, хмарність, опади, напрямок і сила вітру та інші атмосферні показники) у певний час і в певному місці» GŽ (1972 р.); погода, повітря LTĖ VIII (1981 р.); погода FGŽŽ (1987 р.); погода, повітря EGŽ (1994 р.). Чи справді так багато диференційованих типів погоди буває в одному місці й в один час? У MeteorŽ Миколаса Мікалайюна 1975 р. це ще не стверджується настільки категорично: там лише розрізняються погода в одному місці та її множинні різновиди: погода і множина її типів — погоди: погода — oras, orai: ясна / ясна погода, вітряна погода, дощова погода, задушлива [душна] погода, негода, похмура погода, сприятлива погода, погода для польотів, …, але квітнева погода, погода місцевості, переважні типи погоди, або сухе повітря / посушлива погода, вологе повітря / волога погода, ясне повітря / ясна погода, погода світу / світова погода: морозная погода — 1. дуже холодна, морозна погода, 2. (класифікації погоди- 13 ції) морозна погода. Так само й у CAvŽ: погода [погодні умови] – weather conditions – условия погоды: нинішня погода, майбутня погода. Це близьке до живої мови, де слово orai вживається лише у множині: За день минає кілька погод Напр. Він іде за будь-якої погоди — і за доброї, і за поганої Trs (LKŽ VIII). Зрідка вживана множина від однини виникла під впливом інших мов: schlechte Witterung – погана погода. od. Pl. погані погоди K II 357, per ótrus atėjau – ich bin durch Wind und Wetter hergekommen (NLKŽ VIII). Сюди пасує і рядок К. Донелайтіса Так поля пестили, свіжили лагідні погоди. Погодне бюро давно стало бюро погоди, orotyra — це лише наука про погоду MeteorŽ, інакше бути не може. Зазвичай кажуть метеорологічна служба, але в прогностичній термінології — прогноз погоди [повітря] MeteorŽ, прогноз погоди для польоту, прогноз погоди на маршруті, автономний прогноз типової погоди, орієнтовний прогноз погоди CAvŽ. DŽ₃, подаючи те саме значення слова oras 4, що й DŽ₂ — «стан атмосферних умов у певний час», із тими самими прикладами в однині й множині, формулює дещо інакше: погода 4. здебільшого мн. Насправді для Литви оприлюднюють прогнози погоди — погода у Вільнюсі й Паланзі рідко буває однакова, завжди різниться вдень і вночі, вранці й опівдні, проте в одному місці в один час є лише погода. Повернімося до повітря й атмосфери. Є атмосферний озон, атмосферний тиск, атмосферна каламутність, забруднення, радіоактивність, атмосферний струмінь, атмосферна циркуляція, турбулентність, атмосферна електрика, атмосферна оптика, фізика, акустика, хімія, але повітряні маси, літак, повітряна куля, повітряна бульбашка, повітряний шлях, повітряний транспорт, повітряний перевізник, повітряний бій, повітряний десант. Є й атмосферне повітря! Тропосферу поділяють на приземний шар (до 1,5 км) і вільну атмосферу. У приземному шарі властивості повітря ще залежать від особливостей земної поверхні. У ньому виділяють іще два нижні підшари: приповерхневий — «від земної поверхні до висоти 2 м (шар найбільшого вертикального градієнта температури й вологості повітря та швидкості вітру» LTE I і приземний — «від 2 до 100 м (у ньому відбувається найінтенсивніше перемішування повітря — турбулентність)» LTE I (1976 р.). В інших джерелах інакше: приповерхневий шар повітря, приземний шар — «<…>до 30–50 м, а іноді до висоти 250 м. <…>. Нижня частина п.п.ш. до висоти 2–2,5 м (шар над ґрунтом). <…>» FGŽŽ (1987 р.). Dirva означає також 2. «ґрунт» DŽ₃, однак padirvys — лише «місце, луг уздовж ґрунту». 14 DŽ3 підтримує перший варіант, розрізняючи, звісно, у слові pažemys загальне й термінологічне значення: pažemys 1. «простір біля землі»: Ластівки літають майже над самою землею. Вікна крамниці були низько [і pažemė «pažemys»: Летить над землею; pažemiai «pažemys». Дим із низин здіймається вгору. Сонечко вже котиться низинами], 2. геогр. «підшар атмосфери до 2 м»: приземний вітер, туман, повітря, а priežemis геогр. «підшар атмосфери від 2 до 100 м». Протиставлення слів dulkės та aleuritas, повітря й атмосфери свідчить про майже повне відмежування народної та наукової термінології. Часто переважає наукова термінологія, бо саме наука, хоча явища існували й раніше, з'ясувала їх, визначила й дала їм назви. У Біржайському й Пасвальському краї здавна провалювалася земля, осідали будинки й худоба; геологи кажуть, що там давно чули про smegdobučių, įdubalių, але лише зарубіжна геологія пояснила явище й дала йому назву — карст, карстові явища та карстовий рельєф, хоча тепер намагаються вживати й литовські слова: карстова вирва, провалля FGŽŽ; коли в гіпсових шарах утворюються порожнини, земля провалюється й виникають провалля TLE II 226. У Литві споконвіку дмуть бризи, є морени, зандри, ками, ози, варви, але лише наука назвала й визначила їх як бриз, морена, зандр, кам, оз, варви. Згодом з'являються й деякі литовські відповідники: Ожас (швед. äs- — гряда) — «довгий (до 30–40 км) і вузький (від кількох метрів, іноді до 2–3 км) пасмоподібний гребінь або насип заввишки до кількох десятків метрів. Найчастіше утворений із відкладів, що накопичувалися в долинах талих вод, які текли всередині льодовика. Складається з флювіогляціальної гальки й піску, трапляються скупчення валунів.<...>» FGŽŽ має литовський відповідник ožnugaris GŽ, LTE VIII, TLE III, EGŽ, хоча в живій мові це дуже рідкісне слово зовсім з іншим значенням — «голе місце на пагорбі, де майже не росте трава» Srd (LKŽ VIII), хоча жоден із литовських озів не називають ožnugariu. І в загальній мові знаменитий Вільнюський оз Шешкінес ніколи не називають ožnugariu, натомість є вулиця Озо. Тому й DŽ3 подає відповідник до ozo не як географічний термін: ožnugaris «оз». Ще більше зусиль докладено, щоб шведські varvos мали не лише відповідник, а й заміну: ленточная глина – стрічкувата глина, варви GirFGŽŽ, варви, або стрічкуваті глини GŽ, стрічкуваті 15 глини, варви LTE V і варви — «відклади прильодовикових підпрудних озер», інакше стрічкуваті глини LTE XII, стрічкувата глина, варви TLE II і варви, інакше стрічкувата глина TLE IV; лише стрічкуваті глини FGŽŽ. Та чи вже можна радіти, чи вже переміг литовський відповідник? Чому така розбіжність у числі — стрічкуваті глини, рідше стрічкувата глина. З чого ті стрічки? Гадаю, термін неточний. Прочитаймо уважно: стрічкуваті глини — «відклади прильодовикових озер, що складаються з тонких прошарків глини та дрібнозернистого піску — осілих льодовикових завислих частинок. Навесні й улітку, коли танув льодовик, осідав пісок, восени й узимку — глина. Кожна пара прошарків утворює річну стрічку. За кількістю стрічок визначають час, протягом якого сформувалася вся товща стрічкуватих глин; <-->» FGŽŽ. І швед. varv — «оберт, періодичне повернення» GŽ, а не якась «глина» чи «стрічки». Це радше глинисто-піщані стрічки. Міжнародні наукові поняття не обов'язково мають називатися міжнародними словами чи просто запозиченнями. Камені з литовського пагорба Скаліай (мінерал) — це доломіт, а метаморфічна гірська порода, яку привозять з Естонії, сланці ку́керсит (: Кукерсас — село Кукрузе в Естонії), литовською називається горючим сланцем. Сланець відомий щонайменше з 1936 р. (LEnc IV 733). Наукова термінологія відокремлюється від народної, усуваючи багатозначність її термінів — і за допомогою міжнародних термінів: пил — алеврит, повітря — атмосфера, і власними засобами: oras — orai. Розмежовуючи поняття, наука дуже плідно використовує можливості народної термінології. Із двох значень слова lijundra у народній мові та звичайній літературній мові: 1. «дощ під час замерзання, що утворює ожеледь»: Куди підеш у таку ожеледь, 2. «ожеледь, що утворилася під час замерзання дощу (або туману)»: Земля вкрита ожеледдю. Дорога слизька — ожеледь DŽ₃ (у GirFGTŽ також не розрізняється: і гололёд – lijundra, і гололедица – lijundra) метеорологія залишила для lijundra лише перше значення, зате ввела ще два терміни: гололёд – lijundra, отложение гололёда – 1. ожеледь (процес), 2. відкладення ожеледі [осад], гололедица – ожеледиця, зледеніла дорога, розм. [тобто в розмовній мові] узимку слизька дорога MeteorŽ. У літературній мові apšalas уживається і як термін, і як звичайне слово: 1. «шар льоду від ожеледі»: <-->, 2. «ожеледь»: ап- 16 підмерзло, 3. «лід, що примерз до якогось предмета»: <...> DŽ₃. У вузькому вжитку відоме plikledis 1. «ожеледь, паморозь»: Plikledis ant medžiais S. Dauk, 2. I, J «голий, не вкритий снігом лід» LKŽ X (plikledis 2. має синоніми grynledis MŽ, Š, Sn, grynledys Bd, grynledai (Šauk – LKŽ III) став широко вживаним терміном: plikledis — «лід, що утворився на землі та інших поверхнях після мокрого снігу, дощу, ожеледі або відлиги, а на дорогах — ще й сніг, утрамбований і ковзаний транспортними засобами» LTE IX. Отже, значення plikledžio і lijundra лише частково збігаються: plikledis може виникати не тільки через ожеледь. Дорожній plikledis тепер уже звичніший навіть за розмовне slidus kelias, адже слизькою може бути не лише обледеніла, а й засніжена (особливо поверх льоду) та мокра дорога. Та все ж щороку після першого plikledžio дехто потребує нагадування: якщо дорога слизька, то це не plikšala — тоді ґрунтовими дорогами колеса гуркотять, стукають11. Мабуть, варто нагадати, що шар льоду на поверхні землі й різних предметах (дротах, деревах, гілках тощо), який утворюється, коли замерзають краплі дощу або туману за температури повітря від 0 до −3 °C, — це не lijundra, як стверджує FGŽŽ, а apšalas — адже там далі є вираз «товщина apšalo» (але там є й інша неточність: «Лід, що утворився на поверхні землі після відлиги, називається plikledžiu» — plikledis насамперед виникає через опади, а вже потім — через відлигу). Хто міг би повірити, що plikledis — це «конденсація вологи та перетворення її на лід на поверхні охололих предметів із утворенням тоненької крижаної кірки», JKTŽ 178. Метеорологія розмежовує регулярні (сезонні) паводки і раптові дощові повені (а слово tvano їй зовсім не знадобилося). Добирати синоніми з народної термінології для системи наукових понять — мабуть, ще складніше завдання. Серед синонімів слова «імла» (згущені водяні випари в повітрі) — туман, імла, серпанок, мряка (= rūkana) метеорологія в SinŽ зробила домінантним слово rūkas — «скупчення продуктів конденсації водяної пари (дрібних крапель води або кристалів льоду) у приземному шарі атмосфери. <...>» FGŽŽ. Rūkana і в метеорології має два значення, але друге випливає з першого: 1. «скупчення дрібних крапель води або кристалів льоду в повітрі, що знижує видимість в атмосфері (але не більш ніж до 1 км; густіший- 11 Докладніше див.: Klimavičius J. Plikšala // Mūsų kalba. 1987. Nr. 4. P. 43 – 47. 17 ший серпанок, що знижує видимість до менш ніж 1 км, називається rūku», 2. «помутніння атмосфери, спричинене розсіяним світлом від дуже дрібних крапель води й кристалів льоду в повітрі. <...>» LTE IX. Так само й у DŽ: rūkana геогр. 1. «дуже слабкий туман, у якому видимість становить від 1 до 10 км», 2. «помутніння повітря, спричинене розсіяним світлом від крапель туману чи кристаликів льоду» (у DŽ₁ цього слова взагалі немає, а в DŽ₂ rūkana зовсім не визначене — «імлисте повітря, серпанок, туман»). У MeteorŽ уникнуто двозначності (до речі, характерної й для інших мов — рос. дымка, нім. Dunst, англ. haze), але навряд чи вдало: дымка — 1. rūkana; не рекоменд. rūkelis, dūmelis (видимість в атмосфері від 1 до 10 км), 2. ūkanotumas (погіршення видимості в атмосфері різного ступеня). Адже є і ūkana — схожа на rūkaną?.. але водночас відмінна: ū kana — «оптичне явище; у спекотний сонячний літній день, дивлячись на горизонт, видно, як від нагрітої землі здіймається пара, а повітря ніби тремтить, струмує й мерехтить. <...>» FGŽŽ, отже rūkana — це помутніння атмосфери, а ū kana — мерехтіння повітря. У DŽ₃ ū kana — «видимий шар теплого випаруваного повітря або туману, що здіймається»: ryto, rudens ūkana. У DŽ₁, DŽ₂ ū kana — лише «туман, імла». Для MeteorŽ це тільки розмовне слово: марево — розм. 1. ū kana, 2. miražas; у RLKŽ II марево — 1. miražas, 2. ūkas, ū kana, blanda¹². Для метеорологів ūkas — лише розмовне слово: мгла — 2. розм. migla, ūkas MeteorŽ, а для астрономії — термін: ūkas, kosminis ūkas — «скупчення міжзоряного газу й пилу» AstrŽ (подібно й LTE XI). Отже, у загальній мові ūkas має звичайне й спеціальне значення: ¹ūkas 1. «серпанок»: <...>, 2. астр. <...> 12 Тут уже зовсім убік — до хмар: blanda «серпанок, хмарність»: Saulė į blandą leidžiasi, gali būti lietaus DŽ₃; LKŽ II, blandus — аж 2. «темний, похмурий, невиразний»: Blandžios akys Kp. Pats blandumas — це опівніч, час сну Pl. Подібно й ū kana — «імлиста, похмура погода» — пасмурная погода, Nebelwetter, cloudiness, cloudy weather JKTŽ 158. Але ж пасмурная погода — це apsiniaukęs oras у MeteorŽ; хоч і в MeteorŽ відбулося відхилення: пасмурно — хмарно, імлисто; пасмурность — тільки імлистість; пасмурный — хмарний (про небо), похмурий (про день, погоду); навіть сумрачный — імлистий, похмурий, хоча сумрак — сутінки. Rūškanas, rūškanotas означає лише «хмарний» (якщо дуже — то, звісно, і «темний»), а не «імлистий»; до того ж у загальній мові вже є іменник rūškana — 1. «хмарна, похмура погода» DŽ₃. 18 (DŽ₁, DŽ₂¹: ūkas 2. астр. див. miglynas; в AstrŽ miglynas навіть не згадується). У космічному просторі пил утворює туманність. А в повітрі? Саме тут і відбулася найбільша термінологічна операція: migla — «помутніння повітря через тверді домішки (пил, дим, сажу)». Густа migla, як і rūkas, може сильно знижувати видимість <...>. <...>» LTE VII (подібно й FGŽŽ). У живій мові (говорах) подібне значення має rūkas 2. sing. «пил»: Боже милий, як було, жили самі в пилюці — стільки пилу! Slm. На сірому одязі то ні пух, ні пил MI (LKŽ X). Мотивація, до речі, цілком зрозуміла — пор. 1. rūkti 3. «підніматися (про пил), припадати пилом» (лише 6. «випаровуватися, пітніти») LKŽ XI. Migla ir rūkas — два найуживаніші синоніми, але в метеорології здавна стоїть і випаровується rūkas. У MeteorŽ є також šlapias rūkas (мокрый туман), але зазначено: сухой туман — не рекоменд. sausasis rūkas, натомість слід уживати (sausoj)i migla: мгла — 1. (sausoj)i migla (тверді домішки в повітрі), звісно, 2. розм. migla, ūkas. Інші видові назви — dulkių [dulkinė], ūminė migla у MeteorŽ, а також miglelė JKTŽ 153; див. dunksą «помутніння повітря — задимленість», дымка, Dunst, haze 149, що наштовхує на думки. Dūmka, як уже зазначалося, — 1. rūkana, 2. ūkanotumas (нос дымиться — 2. rūkuoti, migloti) MeteorŽ. Як dunksa могло б означати «помутніння, задимленість», якщо dunksoti — «бути невиразно видимим, мріти» DŽ₃. Можна було б звернути увагу термінологів на слово dūmaka у Švnč, Vdš, Rš, Ml — «туман, імла, серпанок»: Восени буває dūmaka Dglš. Така dūmaka стояла, що за два кроки нічого не видно Tvr. Уранці була dūmaka — не було видно ні неба, ні землі Tvr (LKŽ II₂). Щодо семантики пор. dūmuoti 2. Vlkv, V. Piet. «хмарніти, затуманюватися, прояснюватися», apsidūmuoti Ggr, Vdk «затягтися імлою, захмаритися», padūmuoti 2: День такий імлистий, небо затягнуте Ds. Усі околиці затягнуті імлою й потемніли Alk, uždūmuoti 2. Grv, Trgn «затягтися імлою»; dūmyti 4. refl. Bsg «хмарніти, прояснюватися»; apsidūmėti «захмаритися, затуманитися»: Захмарилося — мабуть, до дощу Šts, dūmėtas 2. Žeml, Srj «імлистий, невиразний»; dūmsa Brt «похмура, імлиста погода», dumcus 1. Brt «темний та імлистий» LKŽ II₂. Аналіз цієї мікросистеми можна завершити висновком: народна термінологія має великі виражальні можливості, і чимало її слів уміло використано для наукової термінології, 19 ретельно термінологізовано; дещо ще проблематичне. Наука відмежувала marias (теоретично назвала lagūna — «морська затока, яку від моря відділяє коса» GŽ) від jūros (поділила на: pakraštinė jūra; uždaroji, наприклад, Балтійське море; tarpžemyninė, наприклад, Середземне море, де, до речі, є ще кілька морів: Мармурове, Егейське, Іонічне, Адріатичне, Тірренське, Лігурійське), відокремила jūrą від ežero (хоча політики можуть вважати Каспій jūra) і від vandenyno, хоча й не все: є лише okeanografija, okeanologija, уже й океанічна інженерія JKTŽ 47, є океанічна западина, але фізика моря, геологія моря, морська біологія, морські карти / навігаційні карти, морська миля, морське узбережжя, рівень моря, морська вода, морські хвилі, зазвичай морські течії (океанічні течії / морські течії GŽ, але вже океанічні течії žl. jūrų srovės FGŽŽ), моряк, мореплавство, моряк. Наука розрізнила: у людини — skrandis, у птаха — skilvys, а «животик» і «черево» SinŽ їй тут зовсім не знадобилися. Для агрономії dirva — це лише 1. «рілля, оброблювана земля, поле» DŽ₃, а «поверхневий шар землі, придатний для росту рослин» — це dirvožemis DŽ₃, отже, є й ґрунт луки, лісовий ґрунт. Є аерація ґрунту, вологість, ґрунтове повітря, вода, ерозія ґрунту, засолення, опідзолення, видування, вапнування ґрунту, кислотність ґрунту, лужність, ґрунтовий профіль, горизонт, структура ґрунту, тип; наука про ґрунт — ґрунтознавство, його розділ — ґрунтоутворення, є ґрунтознавець. Декому не подобається науковий термін dirvožemis. Але якщо є чорнозем, білозем, червонозем, жовтозем, бурозем, сірозем, дрібнозем, солонуватий ґрунт, солончак, глинистий ґрунт, піщаний ґрунт, то ґрунт відпадає, мов переповнена крапля. Звісно, хоча термін — заморозок на поверхні ґрунту, а повідомляють, що буде заморозок на поверхні ріллі, нікому, мабуть, і на думку не спадає, що йдеться лише про орні поля. Прикладом використання й невикористання набору народних термінів може бути навіть не наукова термінологія, а звичайна літературна мова, яка запозичила слово grybas, відкинувши власні діалектизми kremblys ir budė. Чому? Це не єдиний і не рідкісний випадок, коли поширене запозичення перемогло вузький діалектизм або цілу групу таких слів: тарган — kakšlė, prūsokas; карась — krakė; неге̇ — graužavirba; куріпка — čerekslė; господарство 20 — duba, butà; молот — plaktas, kūgis, pasėkelis, luokas; качалка — valkas, velenas; костюм — eilutė, karta; метал — naugė. Важко переконливо стверджувати, що kremblys і budė взагалі виникли як родові (загальні) назви «гриба». Варіант 2budis sf. Sdk, Ds, LzP — лише «гриб родини пластинчастих» LKKŽ I₂, [lakštabudiniai (Agaricaceae) — «<...> Частіше трапляються види родів п’євогриби (Agaricus), лускатки (Lepiota), великолускатки (Macrolepiota), дрібнолускатки (Phaeolepiota), плямистолускатки (Cystoderma)» LTE VI]. Ширший варіант 2budė, būdė має багато видових значень — 1. Arm «неїстівний гриб, поганка»; Visokios budės pradėjo augt, džgs ir grybai Mrc, 2. Rdm «паниабуде̇ (Phallus impudicus), 4. Tvr, Lz, BB In 19, 29 «трутовик, губка»: Ar nežinai, kad budė ant medžio auga? Ad; також 2budelė 1. Kžt, Trgn «сироїжка (Russula)», budelė MŽ «такий гриб». Лише 2budė 3. Lkm, Ds, Rš «гриб»: Nemunė – tokia budė Lkm [а nemunė — це kelmutis бот. «їстівний гриб, що росте гронами, з кривою волокнистою ніжкою (Armillariella)» DŽ₃]. Budžių tiltas Lkm (LKKŽ I₂). Характерне речення: Darbas kaip budė («робота неміцна») Ds. Насправді гриби бувають міцні й неміцні. Budė, budis — неміцний гриб. Інші й самі засвідчують це своїми назвами: lepšė, težė / ¹težlis 1. «lepšė», 2. «козляк» LKŽ XVI, glébė / glebe «козляк» LKŽ III, rud-mesė. Kremblys лише 1. B, R, MŽ; Km, Vl «гриб» (krembiai Vžns), 4. Al «сморчок»; іншими своїми значеннями слово виразно свідчить, що означає щось тверде — не «м’який, розм’яклий, пухкий», не «м’ясистий», а «хрящуватий»: 5. Krok «скручене, вузлувате дерево» (пор. 2kremlys Grv, Str, Švnč «стовбур, дужка»), 6. перен. Krok «загартована людина» LKŽ VI, пор. хрящ — не лише 1. «тверда пружна сполучна тканина в організмі людини, тварини» (а також kremblė, kremslė, ¹kremslys; хоча й kramslė MŽ, W, kramslys 1. B, N, Tv) і 3. «сухожилля», але й 2. зневажл. «ніс»: Коли влучиш у хрящ, то й сльози потечуть! Skr, Vai, перестань, бо ти весь обляпався хрящем! Dkš, 4. розм. зневажл. Arm «худа тварина» (пор. також kremblys 2. перен. Vdžg «стара, слабка людина» — не «м’якотіла», а «згорблена») — це не обов’язково переносне значення; пор. kremzliai Ds «розкидані по полю рештки соломи; солом’яні уламки, розсипані стебла, згрібана солома», навіть krem-slės J(BzF128) «такий вид грибів», далі — кремздіти, кре́мзда, -іла. 21 VlkV, Alk «скрипіти, скреготати, хрустіти, тріщати»: Коли їси, хрумтить у зубах хрящувата картопля або недоварена картопля J. Картопля тверда — аж хрумтить, коли їси Vrb; krėmsyti див. kramsėti 2: Твої гриби не доварені, ще хрумтять, наче сирі Srv. Картопля хрумтить, ще не доварена Srv; kramsėti2. Rm «хрустіти, тріщати»: Недоварена картопля, коли їси, хрумтить J. І характерне: Мені ті грибочки хрумтять Ps. Особливо: Лисичка ніколи не може хрустіти Žml (сумнівні тлумачення значень: kramsėti 1. Nm, Vaižg «з хрускотом жувати, хрумкати» і kramsčioti див. kramčioti 1. «потроху гризти, жувати», pakramščoti «трохи пожувати», адже: Трохи пожував сирої картоплі Lp — дуже схоже на «хрустіти, тріщати»). Тому в DŽ₃ budis, -iės м. означає «якийсь пластинчастий гриб», а krembly s — «гриб»: кремблі швидко ростуть. У народній термінології, за словами Антанаса Баранаускаса з «Анікщяйського бору», гриби й поганки не розрізняються за назвами. Поряд із доповненими назвами поганки (šunagrýbio, šūniagrýbio, šūngrybės) — žūniabudė Srj, šūniamenunė Grv, šūnbaravykis Krs, див. šėtonbaravykis LKŽ XV, grybekėsis Rdm, gribšis Rdm (LKŽ III). Можливо, запозичене слово grybas (варіант grybė не етимологізовано; gryba, імовірно, походить від латв. grība) було потрібне для позначення спорідненого поняття, що охоплює вправні кремблі і м’які буде, їстівні [у західних дзуків tikrìnis — «білий гриб» LKŽ XVI], у літературній мові — baravykas або tikrinis baravykas (Boletus edulis), адже є також рудокапелюшковий баровикус (Xerocomus badius), жовтий баровикус (Suillus variegatus), šilbaravykis 1. «Gyroporus cyanescens», 2. «піщаний баровик (Gyroporus castaneus)», навіть отруйний šėtonbaravykis (Tylopilus felleus) і šūninis 1. «несправжній» LKŽ XV] кремблі, пумпо-тахкшліуси, -тахшіуси, -текшліуси (:¹pumpa 3. «<···> ґуля» LKŽ X), кукур-бездалюси (:kūkuràs «горб») / (s)kūz-бездалюси. У 8-му десятилітті XX ст. мікологія виокремлює гриби в окреме царство організмів Mycetalia, проміжне між царствами рослин і тварин. У науковій термінології немає протиставлення гриби й поганки, узагалі немає поганок — є гриби (Fungi), які бувають їстівними (4 категорії — сюди входять і малоцінні, неотруйні, але зазвичай не вживані людьми, так би мовити, їстівні) та отруйними грибами. Отже, поділ нелогічний: не всі 22 неотруйні гриби є їстівними, а менш отруйні після відварювання та зливання води можна їсти. Цей поділ охоплює вищі гриби, які поділяються на два класи: 1) аскоміцети (Ascomycetes) — строчок, зморшок, вухатик, трюфель, гудунок, а також так звані грибочки — дріжджі, паразитичний борошнистий гриб, сажковий гриб, відомий пеніцил (Penicillium); 2) базидіоміцети, або зрозуміліше булавкові гриби (Basidiomycetes) — «майже всі їстівні гриби, поганки, трутовики, дощовики й веселки (=paniabūdės DŽ₃) <...>; <...> іржі, сажки, trobāgrybiai» PDŽ II 35 — їх поділяють на пластинчасті (нижній бік шапинки з пластинками), трубчасті (нижній бік шапинки пористий), слизовики тощо; серед родових назв є чимало новотворів: за словами живої мови kiaūliabudė, kėlmabudė LKŽ VI — gaibudė, jaunābudė, kreivābudė, kūgiabudė, plaušābudė, skydābudė, šlakābudė, tauriābudė, žvynābudė. Нижчі гриби також мають два класи: 1) архіміцети (Archimycetes) — «найпримітивніші одноклітинні гриби, що не мають грибниці» TLE I, «тіло — гола грудочка протоплазми або слабо розвинена грибниця (ризоміцелій)» TLE IX; 2) фікоміцети (Phycomycetes) — гриби, що ростуть у мулі, воді та на рослинах, «не утворюють складних плодових тіл» PDŽ II 34 — «грибниця здебільшого несептована, багатоядерна» LTE III. П’ятий клас проміжний — недосконалі гриби (Fungi imperfecti, або Deuteromycetes) — «грибниця септована, але статевого розмноження не виявлено» LTE IV. Ось скільки новотворів дала наукова систематика (і називання всіх грибів, не позначених народними назвами й навіть невідомих народові), цілих рядів із компонентами -гриб, -буде (навіть -недосконалий гриб: skylegrybšis див. skylėgrybis LKŽ XII). Тут розглянуто й трохи осмислено невелику частину великого поступу від народної термінології до наукової (з науковими компасами й дорожніми знаками). Якщо змінити погляд на протилежний — не на те, що дала народна термінологія, а на те, що наукова запозичила, чого не запозичила і що мала власного, — може постати слушне запитання, наскільки успішно вона виконала це завдання. Якщо вона взяла не все, що могла, є надія, що, можливо, ще візьме. Найважливіше — чи не пригнічувала народну мову, не душила її, чи не суперечить їй, чи не втручається радикально в її віковічне буття. Це окрема тема. Тут варто згадати дещо. Запровадження маси замість ваги жахливо розійшлося з живою термінологією — усі щодня бачимо, як цю масу зважують на терез- 23 ах, і так у багатьох мовах; про це вже говорять самі науковці. Кожен фізик сказав би, що лід і сніг не тануть, а плавляться, утворюючи не розчин, а розплав, однак метеорологія й геологія вживають тут лише танення, розтання — без суперечності з живою термінологією. Наукова й повсякденна мови мають мирно поділити сфери вживання. Кожен школярик може відчути себе науковцем, коли на уроці географії дізнається, що в Литві гір немає, а є лише пагорби, але, збігаючи з невеличкого пагорба в долину, він не зважає на цю науку. Скорочення AstrŽ – Astronomijos enciklopedinis žodynas / Sudarė A. Juška. V., 1984. CavŽ — Словник термінів цивільної авіації / Упорядники-керівники R. Eriksonienė, J. Klimavičius. V., 1996. DŽ – Dabartinės lietuvių kalbos žodynas: DŽ₁ – I leid., V., 1954. DŽ₂ – II leid., V., 1972. DŽ₃ – III leid., V., 1993. EGŽ – Vaitekūnas S. Enciklopedinis geografijos žodynas. K., 1994. FGŽŽ – Solovjovas V., Karpovas G. Fizinės geografijos žodynas-žinynas. K., 1987. GirFGTŽ – Gudelis V. Geologijos ir fizinė geografijos terminų žodynas. V., 1956. GK — «Gimtoji kalba». GŽ – Agapovas S., Sokolovas S., Tichomirovas D. Geografijos žodynas. K., 1972. JKTŽ – Gudelis V. Jūros krantotyros terminų žodynas. V., 1993. KK — «Kalbos kultūra». LEnc – Lietuviškoji enciklopedija. K., 1936, T. 4. LKK – Lietuvių kalbotyros klausimai. V., 1966, T. 8. 1970, T. 12. LKŽ — Словник литовської мови. V., 1968, т. 1, 2-ге вид. 1947, т. 2, 1-ше вид. 1969, т. 2, 2-ге вид. 1956, т. 3. 1962, т. 6. 1966, т. 7. 1970, т. 8. 1976, т. 10. 1978, т. 11. 1981, т. 12. 1986, т. 14. 1991, т. 15. 1995, т. 16. У статті вживаються також скорочення цього словника. LTE — Литовська радянська енциклопедія. V., 1976, т. 1. 1977, т. 2. 1978, т. 3. 1978, т. 4. 1979, т. 5. 1980, т. 6. 1981, т. 7. 1981, т. 8. 1982, т. 9. 1983, т. 10. 1983, т. 11. 1984, т. 12. MeteorŽ – Mikალjūnas M. Rusų-lietuvių kalbų meteorologijos terminų žodynas. V., 1975. PDŽ II – Pažinimo džiaugsmas: Gyvoji gamta. V., 1990. RLKŽ II – Rusų-lietuvių kalbų žodynas. V., 1983, T. 2 / Sudarė Ch. Lemchenas. SinŽ – Lyberis A. Sinonimų žodynas. V., 1980. 24 TLE – Tarybų Lietuvos enciklopedija. V., 1985, T. 1. 1986, T. 2. 1987, T. 3. 1988, T. 4. TŽ – Tarptautinių žodžių žodynas. V., 1985. VLKŽ II – Kr ž i n a u s k a s J., S m a g u r a u s k a s S. Vokiečių-lietuvių kalbų žodynas. V., 1992, T. 2. Zoopsich – B a g d o n a s A. Zoopsichologija. V., 1983. Цифри всюди позначають роки, номери (римські — томи), сторінки. 25