V. Dubo visuotinės literatūros vadovėlio terminų variantai

Аста МІТКЕВІЧЕНЕ Інститут литовської мови ВАРІАНТИ ТЕРМІНІВ У ПІДРУЧНИКУ ВСЕСВІТНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ В. ДУБО Одним із джерел термінології будь-якої наукової галузі є праці минулого в цій галузі. Терміни з підручника всесвітньої літератури В. Дубо важливі для пізнання історії термінології літературознавства. Адже в ньому зафіксовано терміни цієї та суміжних галузей, які нині широко вживаються і почали формуватися у третьому десятилітті XX ст. Vladas Dubas (1887–1937) – tarpukario Lietuvos literatūrologas romanistas, publicistas, rašytojas. Jis buvo labai išsilavinęs – studijavo Varšuvoje, Paryžiuje, Romoje, baigė Maskvos universitetą, mokėjo daug kalbų – lotynų, prancūzų, vokiečių, italų, lenkų, rusų (Bartkus 1987: 57). Tai vienas pirmųjų tarpukario žmonių, dirbusių Lietuvos aukštojo mokslo bare. Nuo 1920 m. V. Dubas skaitė Vakarų Europos literatūros paskaitas Aukštuosiuose kursuose, o 1922 m. pradėjo dirbti Lietuvos universitete, kur dėstė romanistiką. Rašytinis šio mokslininko (nuo 1928 m. ekstraordinarinio profesoriaus) palikimas apima vadovėlį Įvadas į bendrąją literatūrą1 (1923, kiti du leidimai – 1927 ir 19312 m. – vadinasi Literatūros įvadas), dvitomę Prancūzų literatūros istoriją (1929–1930), studijas Chateaubriand’as (1925), Anatole France (1928), Voltaire (1932) ir kt. Šie darbai išleisti skaitytų paskaitų pagrindu (Bartkus 1987: 56–57; LLE 2001; VLE V 2004). V. Dubas rėmėsi kultūrinės istorinės mokyklos ir jos šalininkų tyrinėjimo principais – daugiau dėmesio kreipė į kūrėjų biografijas, kultūrinę aplinką, o ne į kūrinių meninę analizę (LLE 2001). Tai lėmė kitų sričių (ne vien literatūrologijos) terminų gausą jo darbuose. 1 У деяких енциклопедіях, наприклад VLE V 2004 та ін., зазначено назву Вступ до загальної літератури. 2 Рік третього видання у підручнику не зазначено, але в бібліографічних виданнях вказано, що його було видано 1931 року. 119 Джерело цієї статті — підручник всесвітньої літератури В. Дубо (для старших класів), — як уже зазначалося, виходив тричі (з виправленнями та доповненнями): 1923 року вийшов Вступ до загальної літератури (можливо, Вступ до загальної літератури було написано ще 1920 року, оскільки цей рік зазначено наприкінці передмови), а 1927 і 1931 років — Вступ до літератури. Отже, перше видання від останнього відділяє майже десятиліття. Вступ до загальної літератури укладено за лекціями, які В. Дубас читав 1920 року на Вищих курсах (Dubas 1923: XIII). Вступ до літератури 1927 року є переробленим виданням книги 1923 року, а третє видання підручника — виправленим і доповненим Вступом до літератури. Одразу слід зазначити, що перше видання дуже відрізняється від інших видань підручника (не лише змістом, обсягом, а й мовою). Вступ до загальної літератури різко розкритикував А. Вольдемарас у рецензії, опублікованій 1923 року в Švietimo darbas. Рецензент так оцінив цю працю: «Шкода нам праці п. Дубо, шкода змарнованого часу, але все ж мусимо визнати, що твір невдалий, настільки невдалий, що його не можна виправити» (Voldemaras 1923: 266). А. Вольдемарасу не сподобалися ні структура підручника, ні його зміст і мова. Насамперед рецензентові не сподобалася назва книги, адже підручник є оглядом літератури семи народів, а не якимось вступом до всесвітньої літератури (Voldemaras 1923: 254–255). Крім того, він розкритикував виклад матеріалу за жанрами (підручник складається з чотирьох частин — Епос, Лірика, Драма і Роман), теорію походження літератури, обмеження лише певними творами й авторами. А. Вольдемарас виявив чимало фактичних помилок і хибних цитат (як наведених мовою оригіналу, так і перекладених). Рецензент доходить висновку, що «п. Дубас помиляється не стільки сам, скільки через погані джерела» (Voldemaras 1923: 260). Мову підручника він оцінив так: «Читаючи його книжку, почуваєшся, наче йдеш крізь колючий гравій» (Voldemaras 1923: 268). Можна додати, що в цьому виданні дуже багато різних коректурних помилок. З Вступу до літератури (1927 року) видно, що на деякі критичні зауваження В. Дубас зважив, на деякі — ні. Наприклад, назву підручника змінено, від пояснень походження літератури відмовилися, однак структуру залишили тією самою (до речі, виклад матеріалу за жанрами критикував у рецензії на друге видання Б. Сруога (Sruoga 1927: 3)). Проте можна стверджувати, що видання 1927 року дуже відрізняється від першого. 120 По-перше, він більший за обсягом (понад 100 сторінок, загалом 382 с.). По-друге, він значно кращий з погляду мови. На цьому наголосили і Й. Яблонскіс у рецензії на підручник, надрукованій у Литві 1927 року: «їх [помилок — A.M.] порівняно небагато, мова автора майже всюди плавна, правильна й цілком людська» (Jablonskis 1959: 446), і Б. Кантвідіс: «Загалом рідко трапляються такі шкільні й позашкільні видання, мова яких була б такою досконалою: Вступу автора, видно, у цьому аспекті він працював і радився з іншими» (Kantvydis 1927: 3). Рецензенти (Б. Кантвідіс, Й. Яблонскіс, Б. Сруога) загалом позитивно оцінили Вступ до літератури 1927 року. І Б. Кантвідіс (1927: 3), і Б. Сруога (1927: 2) вважали його найкращим литовським підручником із всесвітньої літератури того періоду. Друге й третє видання відрізняються порівняно мало. Найчастіше в обох книжках повністю збігаються не лише цілі речення, абзаци, а й розділи. Третє видання дещо об’ємніше за друге (408 с.). В. Дубас доповнив третє видання оглядом слов’янської літератури, але відмовився від деяких підрозділів і абзаців другого видання (у них найчастіше пояснюється контекст творчості). За словами самого В. Дубаса, «виправляючи це третє видання „Вступу“, автор загалом намагався врахувати слушні вимоги критики» (Dubas 1931: 3). Однак, хоч В. Дубас і стверджував, що зважив на вимоги критики, до виправлень Й. Яблонскіса він не прислухався (у третьому виданні залишилися ті самі помилки, що й у другому). Зауважено, що в третьому виданні вже немає деяких коректурних помилок другого видання. Відмінність змісту й мови першого та пізніших видань підручника, а також подібність другого й третього видань, можна сказати, зумовлюють уживання однакових або різних термінів. Тому в другому й третьому виданнях найчастіше трапляються ті самі терміни, а в першому деяких із них немає. У цій статті розглядаються варіанти термінів, виявлені в усіх трьох виданнях підручника В. Дубаса: фонетичні й орфографічні, морфологічні, словотвірні, синтаксичні. Поняття варіанта терміна Перш ніж розпочати розгляд варіантів термінів у підручнику В. Дубаса зі всесвітньої літератури, слід обговорити поняття варіанта. У литовському мовознавстві— 121 замість терміна варіант, що з’явився порівняно пізно, використовували й іноді досі використовують суміжна форма (різновид), суміжність, варіантність тощо, а пару варіантів називали груте̇ (наприклад: Būga 1961: 81; Skardžius 1999: 273)3. У словнику мовознавчих термінів зазначено, що варіант — це «відмінність того самого мовного елемента»; наголошується, що варіанти «зазвичай мають тотожну функцію й відрізняються лише вираженням, тому нерідко кажуть, що це різні реалізації того самого окремого мовного елемента» (KTŽ 1990). Подібно цей термін визначають і в закордонних мовознавчих словниках та енциклопедіях (STJ 1968; KWST 1975; OCDL 1997; РЯЭ 1998 та ін.), хоча нерідко обмежуються лише його розумінням у фонології (CLT 1960; LST 1988; LE 2004 та ін.). Варіанти — це не лише питання унормування мови (Pupkis 1980; Miliūnaitė 1995, 2003 та ін.). У литовському мовознавстві досліджують варіанти в діалектах (габілітаційна праця В. Віткаускаса Морфонемні явища литовських діалектів та їхнє коливання, 1999), варіювання вивчають у соціолінгвістичному аспекті (докторська дисертація Л. Грумадене Проблема социальной обусловленности речевого варьирования, 1982). Варіювання мовних одиниць актуальне для лексикографії. У LKŽ подано варіанти слів і фразеологізмів різних типів (писемних джерел і діалектів) (LKŽ I 1968: VII, XI, XIV–XV; інструкція LKŽ 1980: 6, 8–9, 11–12, 15, 19–20, 26, 80, 92, 94, 95, 102–103, 106). До DŽ включено акцентуаційні варіанти сучасної літературної мови, частотніші граматичні й лексичні варіанти, а також частотніші діалектні варіанти (DŽ₅ 2003: 20, 21, 22, 39). На думку фахівців зі стилістики, чіткої межі між варіантами й синонімами немає (Župerka 1983: 29; Pikčilingis 1988: 46–47). У російському мовознавстві варіантам приділяють більше уваги. Тут досить докладно розглядають проблему межі між варіюванням і синонімією. К. Горбачевич вважає варіантами слів регулярні різновиди одного й того самого слова, морфологічно-словотвірна будова, лексичне й граматичне значення яких тотожні, а відрізняється лише їхній фонетичний бік або афікси формотворення (Горбачевич 1978: 17). Л. Граудіна стверджує, що варіанти слів— 3 З іншого боку, груте̇ у мовознавстві також уживали в нетермінологічному значенні: так називали будь-яку пару мовних одиниць (наприклад: Būga 1961: 47; Skardžius 1941: 323). 122 Варіанти — це різновиди того самого слова, що характеризуються тотожною лексико-семантичною функцією та частково відмінною фонетичною будовою значущої частини слова (Грудина 1981: 39). У російській мовній енциклопедії, статтю про варіанти для якої написала Л. Граудіна, зазначено такі ознаки граматичних варіантів: граматична системність, регулярна взаємозамінність, функціональна тотожність граматичного значення, спільний корінь (РЯЭ 1998: 62). У багатьох республіках колишнього Радянського Союзу в термінологічних працях про варіанти термінів узагалі не йдеться. Варіанти згадуються у книзі О. Ахманової та ін. Термінологія: теорія і методи (Akhmanova 1974: 176–177). Там розрізняються такі лексичні варіанти термінів: фонетичні, орфографічні та морфологічні. У словнику лінгвістичних термінів О. Ахманова стверджує, що варіанти термінів слід чітко відмежовувати від термінів-дублетів, хоча цю проблему ще не розв’язано (СЛТ 1966). В іншій важливій термінологічній праці — Російській термінології В. Даниленко — варіанти й синоніми чітко не розмежовано, однак авторка наголошує, що частину коротких варіантів термінів не слід вважати синонімами (Даниленко 1977: 73–79, 174). Свою думку вона обґрунтовує тим, що частина коротких варіантів термінів утворена з того самого мовного матеріалу, що й довгі, лише скороченого (Даниленко 1977: 174). Проте в литовській термінології варіювання коротких і довгих форм термінів зараховують до явища синонімії, а не варіантності (див. Keinys 1974, 1980). Латвійська термінологиня В. Скуїня зараховує такі форми до абсолютних синонімів (Skujina 2002: 49). Білоруська мовознавиця Г. Вештарт у статті Типи варіантів термінологічної лексики послуговується широким розумінням варіантів: варіантність термінів тут розглядається як наявність фонетичних, словотвірних і лексичних дублетів (Бевтропт 1985: 39). Варіанти в термінології згадуються у праці А. Суперанської, Н. Подольської та Н. Васильєвої Загальна термінологія. Авторки зазначають, що варіанти того самого слова дають морфологічні, фонетичні або орфографічні дублети з тією самою основою. У Загальній термінології синоніми й дублети (варіанти) розмежовуються: синонімами вважають лише цілком різні (тобто з різними коренями) слова, а дублетами — варіанти того самого слова (Суперанская 1989: 51–52). Для С. Гриньова варіанти термінів — це один із різновидів абсолютних синонімів. Спираючись на В. Лейчика, він наголошує, 123 що поняття «синонім», «варіант» і «дублет» у спеціальній літературі означали те саме, хоча іноді варіанти вважали різновидами синонімів, а дублети — лексичними варіантами (Гринев 1993: 108–109). У додатку 4 стандарту Литовської Республіки Принципи та методи термінології синонімами термінів вважаються слова з різними коренями, а варіантами — слова з тим самим коренем, що мають різні закінчення, префікси й суфікси (RST 1115–90: 27). У стандарті ISO Міжнародні стандарти термінології — розроблення та оформлення перелічено такі різновиди варіантів: орфографічні, морфологічні та синтаксичні (ISO 10241:1992 (E): 4). За мовними одиницями, що варіюються, у словнику лінгвістичних термінів розрізняються варіанти фонем, морфем, слів, їхніх форм, словосполучень, речень тощо (KTŽ 1990). Отже, однослівні терміни є варіантами слів, а складені — варіантами словосполучень. У цій статті варіантами термінів вважаються різні форми того самого терміна4. Тут варіанти поділяються на 5 груп: 1) фонетичні й орфографічні, 2) морфологічні, 3) словотвірні, 4) синтаксичні, 5) змішані. Довгі й короткі форми термінів (наприклад: giesmių giedotojai II 8, III 12 – giedotojai II 10, III 14, politinio gyvenimo elementas II 183 – politinis elementas II 1885 тощо) не вважаються варіантами. У підручнику В. Дубаса із загальної літератури виявлено 125 рядів варіантів термінів. У підручнику найчастіше трапляються фонетичні й орфографічні (68,8% усіх рядів варіантів) та морфологічні варіанти (16,8%). Синтаксичних варіантів менше (8%). Найрідше трапляються словотвірні та змішані варіанти термінів (по 3,2% усіх рядів варіантів). Частотність окремих типів варіантів термінів показано на рисунку 1. У підручнику виявлено 107 (85,6%) рядів варіантів термінів іншомовного походження та гібридних термінів (або термінів, варійований компонент яких є міжнародним чи гібридним)6. 4 У цій статті спираємося на подане в KTŽ 1990 розуміння варіанта й дублета (дублет — «паралельне вираження мовної одиниці»; це поняття охоплює варіанти й синоніми з тотожним значенням). 5 Римська цифра позначає видання, арабська — сторінку (рідко — також римська). 6 До цього числа не включено такі міжнародні терміни, походження яких ніяк не впливає на варіювання терміна (наприклад, синтаксичні варіанти). 124 Рис. 1. Варіанти термінів у підручнику В. Дуба Фонетичні та орфографічні варіанти З погляду форми вираження фонетичні варіанти термінів зазвичай відрізняються найменше порівняно з іншими варіантами. В енциклопедії російської мови до фонетичних варіантів відносять варіанти, що відрізняються вимовою звуків, складом фонем, місцем наголосу або комбінацією цих ознак. Там розрізняють вимовні, акцентні та фонемні (фонематические) варіанти (РЯЭ 1998: 62). За К. Горбачевичем, фонемні варіанти виникли внаслідок змін у мові, тоді як фонетичні (вимовні) варіанти є живим явищем (Горбачевич 1978: 20–22, 123). У цій статті фонетичні варіанти термінів розглядаються разом з орфографічними варіантами, оскільки фонетичні відмінності найчастіше відображаються на письмі. Коректорські помилки не вважаються орфографічними варіантами термінів. На жаль, не завжди можливо чітко відмежувати їх від орфографічних варіантів. Загалом у підручнику налічується 86 рядків фонетичних та орфографічних варіантів. Найбільше в підручнику В. Дуба з всесвітньої літератури трапляється варіантів термінів (майже всі вони міжнародні), що відрізняються голосними. Варіанти з голосними ė та e. Досить часто терміни або їхні компоненти відрізняються голосними ė та e. Такі варіанти переважно походять із різних видань підручника, наприклад: гіпотеза I XIV – гіпотеза II 196, III 207, поетеса I 58 – поетеса II 94, III 108 (а також дидактичний поет I 184 – дидактичний поет II 26, III 31, придворний поет I 222 – придворний поет II 112, III 127, епічний поет I 41 – епічний поет II 269, III 279, ліричний поет I 54 – ліричний поет II 89) (але поет I 9 – поет I 98 варіює і в тому 125 у самому виданні), поетика I XV – поетика II 4, III 131 (і поетика мінезингерів I 77 – поетика міннезінгерів II 124, III 138), поетична творчість I 70 – поетична творчість II 160, III 178, поетичний жанр I XIV – поетичний жанр II 32, III 37, поезія I XIV – поезія II 7, III 11 (і антична ідилічна поезія I 220 – антична ідилічна поезія II 313, III 323, поезія голіардів I 82 – „поезія голіардів“ II 125, III 138⁷, лірична поезія I 53 – лірична поезія II 88, III 102, мелічна поезія I 51 – мелічна поезія II 7, III 11, покровитель поезії I 59 – покровитель поезії II 95, III 109, меценат поезії I 52 – меценат поезії II 87, III 101, різновид поезії I XIV – різновид поезії II 269, III 279, правила поезії I 153 – правила поезії II 116, III 131, теорія поезії I 153 – теорія поезії II 237, III 247, жанр поезії I 4 – жанр поезії II 88, III 102, політична поезія I 89 – політична поезія II 150, III 165, романтична поезія I 87 – романтична поезія II 148, III 163, поезія трубадурів I 68 – поезія трубадурів II 106, III 121, поезія вагантів I 82 – „поезія вагантів“ II 125, III 138), „трен“ II 89, III 103 – трен I 53. Як видно з цих пар варіантів, варіанти з ė зустрічаються у виданні підручника 1923 року, а в пізніших виданнях їх замінено. Це факти історії, засвідчені також в інших працях із літературознавства та словниках першої половини XX століття. У виданому 1907 року в Тільзиті Словничку чужих і незрозумілих слів, укладеному Й. Шлапелісом (далі – SNŽŽ 1907), подано поет, поезія. У першому литовському підручнику з теорії літератури для середніх шкіл, виданому трохи раніше за перше видання підручника В. Дубаса, — у праці К. Бізаускаса Теорія письменства й літератури (ч. 1, 1918) — уже вживаються терміни поетична мова (17), поезія (18), а у виданому 1924 року Словничку чужих і незрозумілих слів Й. Норкауса (далі – SNŽŽ 1924) — поет, поезія. Як установив Ст. Кейніс, у Короткій історії всесвітньої літератури Майноріса, надрукованій 1926 року (тобто через три роки після Вступу до загальної літератури В. Дубаса), ще вживалися терміни поезія, поет і поетка і лише зрідка- 7 Частину термінів або їхніх компонентів у підручнику В. Дуба взято в лапки. Помічено, що так подано не адаптовані до литовської мови терміни іншомовного походження або їхні компоненти, литовські відповідники таких термінів тощо. Написання деяких термінів у лапках важко пояснити. 126 čiais poezija, poeta (žr. Keinys 2002: 40). 1928 m. V. Kamantausko Trumpas kalbos netaisyklingumų ir barbarizmų žodynėlis liudija po-ėto(s) keitimą poetu. Tarpukario Tarptautinių žodžių žodynas (1936 m., red. J. Žiugžda) (toliau – TŽŽ 1936) įtvirtino žodžius hipotezė, poetas, poetika, poetinis, poezija. Maironis, kaip ir V. Dubas 1923 m., rašė trenas (žr. Keinys 2002: 31). Однак можна знайти випадки, коли терміни su e ir e уживалися одночасно. У виданні 1923 р. є лише термін tema, а у виданнях 1927 і 1931 рр. знаходимо ir tema II 101, III 142, а також téma II 40, III 45. Зауважено, що у другому виданні підручника, починаючи зі сторінки 101, з’являється і надалі вживається лише tema, тоді як у третьому ці варіанти й надалі конкурують (пор. також erotinė tema II 102, III 284 – erotinė téma III 117, satyrinė tema II 102 – satyrinė téma III 117). К. Бізаускас уживав термін tema (6); у SNŽŽ 1924 подано tema. У підручнику М. Майроніса є tematas, але tėmos platumas (див. Keinys 2002: 33, 35); у TŽŽ 1936 — tema. Окрім уже згаданих варіантів poetas і poetas (другий варіант у першому виданні трапляється рідше, ніж перший), лише в першому виданні підручника конкурують tezė I 152 і tezė I 92, хоча вживаються терміни hipotezė I XIV, antitezė I 19. У пізніших виданнях уже усталилися варіанти poetas II 8, III 12, tezė II 107, III 143⁸ (у TŽŽ 1936 також tezė; у SNŽŽ 1924 подано морфологічно оформлений інакше варіант tezis). Варіанти з короткими й довгими голосними. У підручнику В. Дубаса варіюють пари термінів, що відрізняються довготою голосного, наприклад: kalambūras I 63 – kalambūras II 99, III 114, naturalistinė drama I 173 – natūralistinė drama II 256, III 267, naturalistinė mokykla I 252 – natūralistinė mokykla II 259, III 269, naturalistinis romanas I 246 – natūralisti- 8 Термінів літературна революція I 163 (пор. літературна революція II 242, III 252), лірична поема I 90 (пор. лірична поема II 141, III 154) написання компонентів літературіна й поема з ė, імовірно, є коректорськими помилками. Хоча ці терміни в першому виданні вжито лише по одному разу, про наявність коректорських помилок можна судити за термінами з компонентами літературна, поема, наприклад: літературний напрям I 100, літературна школа I 97, літературна течія I 175; поема I 11 (!), поема циклу I 33, драматична поема I 166 тощо. 127 nis romanas II 351, III 358, naturalistinis teatras I 173 – natūralistinis teatras II 256, III 267 (пор. також natūralistas II 368, III 369, natūralizmas II 160, III 178), preliudija I 137 – preliūdija II 206, III 217, satira I 43 – satyra II 98, III 113 (а також plakama romėnų satira I 65 – plakamoji romėnų satyra II 103, III 118), satirikas I 63 – satyrikas II 98, III 113, satirizmas I 115 – satyrizmas II 173, III 191, satirinė daina I 82 – satyrinė daina II 125, III 139, satirinis elementas I 126 – satyrinis elementas II 184, satirinis romanas I 188 – satyrinis romanas II 274, III 283, Šekspiro laikų teatras I 149 – Šekspyro laikų teatras II 209, III 220, Šekspirologas I 145 – šekspyrologas II 210, III 221, Šekspirologija I 145 – šekspirologija II 210, III 221, trubaduras I 73 – trubadūras II 115, III 129 (а також trubadūrų lyrika I 73 – trubadūrų lyrika II 52, III 55, trubadurų poezija I 68 – trubadūrų poezija II 106, III 121). У всіх цих парах термінів варіант із коротким голосним уживається в першому виданні підручника. У SNŽŽ 1907 подано naturalistas, natūrališkas, у SNŽŽ 1924 — уже natūralistas, natūrališkas. Майроніс іще писав naturalizmas (хоча є natūrali kalba), kalambūras. Крім того, у цьому підручнику також конкурують trubadūras ir trubaduras (див. Keinys 2002: 30, 33, 37, 40). Однак Майроніс уже вживав варіанти з довгими голосними satyra, satyrikas, satyriškas romanas, satyrizmas (див. Keinys 2002: 31, 32, 35). Проте у словничку В. Камантаускаса 1928 р. варіант satyra замінено на satira. Варто згадати терміни mytas I 7 і mitas I 61, які конкурують у першому виданні (пор. також mytinis turinys I 5 і mitinė drama I 121), тоді як у виданнях 1927 і 1931 рр. трапляється лише mitas II 90, III 104. У SNŽŽ 1907 подано слово mitai, Майроніс у 1926 р. писав mytas (див. Keinys 2002: 31), а у словничку В. Камантаускаса 1928 р. mytas виправлено на mitą. Як бачимо, нині усталилися варіанти з довгим голосним із пізніших видань підручника (як і в TŽŽ 1936 — kalambūras, satyra, trubadūrai; пор. також natūralizmas, natūralistas, natūralus). Виняток становить лише preliudija, уживана в першому виданні, а не варіант цього терміна preliūdija (у TŽŽ 1936 також preliudija). У термінах tobula forma II 90, III 89 – tobūla forma I 68, formos tobulumas II 106, III 121 – formos tobūlumas I 65, варіант із довгим голосним уживався в першому виданні. Ці терміни від най- 128 Однак від перелічених вище вони відрізняються тим, що варіюються литовські компоненти термінів. К. Бізаускас писав непослідовно: вжито tobulumas (5), але є tobūlas perijodas (20). У підручнику М. Майроніса знайдено лише tobula forma, kalbos tobulumas (див. Keinys 2002: 36, 37). Замість tobūlas В. Камантаускас пропонував уживати tobulas, за що 1928 року його критикував Й. Яблонскіс (див. Jablonskis 1959: 474). Однак запропонована Й. Яблонскісом вимова й написання цього слова з ū не утвердилися в загальній мові. У LKŽ XVI 1995 зафіксовано, що слово tobū lumas також уживав К. Буґа. П. Скарджюс віддавав перевагу варіанту tobulas (Skardžius 1941: 95, 186, 371). Як пише З. Зінкявічюс, після Першої світової війни в містах під впливом слов’янських мов стиралася виразніша межа між ė та e, довгі голосні не розрізнялися з короткими (Zinkevičius 1992: 277). Це могло вплинути на виникнення більшості розглянутих варіантів. Варіанти з i та j. До іншої підгрупи термінів належать варіанти, що різняться літерами i та j, наприклад: iambas II 89 – jambas I 53, III 103 (а також pajuokiamas iambas II 92, III 106 – pajuokiamas jambas I 54), iambinė poezija II 87, III 104 – jambinė poezija II 87, III 101, romanisto kariera I 224 – romanisto karjera II 321, III 330. У парі romanisto kariera – romanisto karjera варіант із j є пізнішим, тобто вживався з 1927 року. Написання kariera могло виникнути під впливом оригіналу (фр. carrière). І в SNŽŽ 1907, виданому на початку XX ст., і в TŽŽ 1936, виданому в четвертому десятилітті того століття, є лише kariera. У виданні 1923 року вжито міжнародний термін jambas (а також утворені від нього залежні компоненти термінів або терміни, наприклад: jambinė lyrinė poezijos rūšis I 53, jambistas I 54 тощо), який у другому й третьому виданнях конкурує з iambas (імовірно, під впливом грецького оригіналу iambos). К. Бізаускас і Майроніс уживали лише варіант jambas (див. Keinys 2002: 36) (пор. також jambinės eilės (57)), який також увійшов до TŽŽ 1936. Отже, на підставі цих варіантів важко виявити чіткі закономірності щодо того, коли (1923-го чи 1927 року) терміни писалися з j, а коли без нього. Можна лише констатувати, що в підручнику В. Дубаса відображено цей аспект історії правопису (пор. perijodas «Sturm und Drang» I 85, «audros ir varžto» periodas I 163, II 242, III 252, keliaujantis komediantas II 212, III 223, poezijos žanrų diferenciacija I 1). Й. Яблонскіс писав 1922 року про подібні випадки написання з j: 129 «Таке написання цих слів для мене... досить дивне, ще незвичне» (Jablonskis 1934: 113). Варіанти зі звуками іншомовного походження та їхніми замінами. Варіанти термінів у підручнику В. Дубаса різняться також наявністю в уживаних термінах нелитовських звуків h та ch. В одних випадках (chronika I 196, II 35, III 39 – kronika I 204, III 302, heroldas II 196, III 206 – geroldas I 136) іншомовний приголосний замінюється питомим, а в інших (elenizmas I 97 і helenizmas II 149, III 164) такого приголосного взагалі немає. У першому виданні знайдено варіанти термінів elenizmas, geroldas, у яких відмовилися від h або ch, хоча в ньому варіюються chronika і kronika. У другому виданні книжки є лише варіант chronika, який наприкінці третього видання замінено на kronika. У SNŽŽ 1907 і 1924 подано chronika, Майроніс уже вживав цей термін без іншомовного звука — kronika (див. Keinys 2002: 31). У TŽŽ 1936 також подано останній варіант (як, до речі, й інші варіанти з h у пізніших виданнях В. Дубаса — heroldas ir helenizmas). Конкурентами термінів з іншомовними приголосними humoras I 65, humoristika I 131, humoristinis charakteris I 83 є фонетичні варіанти jumoras I 227, II 102, III 117, jumoristika II 188, jumoristinis charakteris II 126, III 139. Варіанти humoristika, humoristinis charakteris є лише в першому виданні підручника В. Дубаса, але в ньому варіюються humoras ir jumoras (пор. також humoristinė ten­sena I 73, jumoristinis elementas I 138). Майроніс, як і В. Дубас у пізніших виданнях, писав лише jumoras, jumoristinis pasakojimas (див. Keinys 2002: 36, 43); у словничку В. Камантаускаса наведено варіант humoras, а до TŽŽ 1936 humoras включено з відсиланням до jumorą. Пара «chornada» II 203, III 213 – jornada I 138 особлива тим, що варіант, який починається з j, відповідає оригіналові (ісп. jornada — «дія» (театр.)). Появу варіанта «chornada» у пізніших виданнях слід пов’язувати з іспанською вимовою: в іспанській мові літера j вимовляється як ch. Відмінності в литовській адаптації та написанні запозичень третього десятиліття XX ст. засвідчують варіанти, що чергуються в першому виданні: verterizmas I 233 / «verterizmas» II 333, III 340 та werterizmas I 223 (Майроніс писав verterizmas (див. Keinys 2002: 33)). Варіювання термінів цієї підгрупи відображає стан писемної мови 130 період історії, коли вимова й написання слів із приголосними іншомовного походження ще не були остаточно усталені. Варіанти з твердими й м’якими приголосними. Варіанти epistoliarinė forma II 321, III 330 – epistoliarinė forma I 232 відрізняються твердістю приголосного в побічному компоненті запозиченої основи. Як бачимо, термін із м’яким приголосним уживався в першому виданні. У підручнику К. Бізаускаса є epistularinė forma (12), тобто ще один варіант із твердим l (пор. гр. epistolē — лист). Варіанти з подвоєними приголосними. У різних виданнях конкурують варіанти atinė komedija I 121 – attinė komedija II 180, III 197 (а також naujoji atinė komedija I 115 – naujoji attinė komedija II 186, III 198, vidurinė atinė komedija I 115 – vidurinė attinė komedija II 173, III 191, vidurinioji atinė komedija I 128 – vidurinioji attinė komedija II 186, III 198, senoji atinė komedija I 128 – senoji attinė komedija II 186), impresionizmas I 252 – impresionizmas II 361, III 383, neorusoistas I 256 – neorussistas II 365, III 387, а також уже згадані elenizmas I 97 і hellenizmas II 149, III 164. До варіантів цієї підгрупи належать також Minesingeris I 73 / minesingeris I 76 – minnezingeris II 122, III 135, а також minesingerių lyrika I 73 – minnezingerių lyrika II 122, III 135, minesingerių poetika I 77 – minnezingerių poetika II 124, III 138 (є також s–z розрізнення). Терміни з подвоєними приголосними вживалися лише в другому й третьому виданнях підручника В. Дуба. У підручнику з літератури М. Майроніса 1926 року подвоєні приголосні або пишуться (minnezingeris), або ні (impresionizmas) (див. Keinys 2002: 33, 34), а в TŽŽ 1936 року — ні (helenizmas, impresionizmas, minezingeriai ir minezengeriai). Цікаво, що minnezingeris у пізніших виданнях пишеться з подвоєними приголосними, як і в мові оригіналу (нім. Minnesinger), але з z (за вимовою) (так само з z це слово вживається в підручнику Майроніса й у TŽŽ 1936). У першому виданні під час литуанізації зазначеного терміна збережено написання з s, але від подвоєних приголосних відмовилися. Варіанти з глухими й дзвінкими приголосними. Окрім уже розглянутих варіантів із s і z, у різних виданнях підручника В. Дуба конкурують anekdotas I 206 і anegdotas II 297, III 306. Очевидно, вони виникли внаслідок написання з огляду на походження або вимову. І в SNŽŽ 1907 та 1924 років, і в підручнику Майроніса, і в TŽŽ 1936 року пишеться відповідно до оригіналу — anekdotas (гр. anekdotos). 131 Варіанти з великими та малими літерами. Ще одну групу варіантних термінів становлять також суто орфографічні варіанти — терміни, що пишуться з великої або малої літери. Варіюється або прикметник, що є компонентом терміна, наприклад: Александрійська школа I 63 – александрійська школа I 18, Провансальська поетика I 74 – провансальська поетика I 73, Святе письмо III 65 (Святе Письмо I 219) – святе письмо II 60, або іменник, наприклад: Біблія I 47, III 79 – біблія I 218, II 77, III 321, Меценат I 150 – меценат II 218, III 229, а також уже згадані Шекспірознавець I 145 – шекспірознавець II 210, III 221, шекспірознавство I 145 – шекспірознавство II 210, III 221. Помічено, що назви священних книг у підручнику 1927 року зазвичай писали з малої літери, тоді як в інших виданнях — здебільшого з великої. Терміни, утворені від власних назв, або їхні компоненти в першому виданні книжки писалися з великої літери (Шекспірознавець, шекспірознавство) або і з великої, і з малої літери (Александрійська школа і александрійська школа, Провансальська поетика і провансальська поетика, пор. також Меценат і мецо-меценат I 52, меценат поезії I 52). Написання терміна мінезингер I 73 (поряд із мінезингер I 76 та міннезінгер II 122, III 135) можна було б пояснити впливом німецької мови, у якій іменники пишуться з великої літери. Варіанти з дефісом і без нього. Орфографічна варіантність властива прикладковому терміну artistas mėgėjas I 124, II 182, III 198 – artistas-mėgėjas I 124. У першому виданні підручника була тенденція ставити дефіс (або тире) між компонентами терміна (пор. epo specialistas-dainininkas I 30, klajojantis dainininkas – poetas I 200, poetas–dainius I 73). Специфічні орфографічні варіанти — leitmotyvas I 49, II 102, III 117 – leit-motyvas I 221 (є також leit - motyvas I 39, але, ймовірно, це коректурна помилка), які конкурують у першому виданні підручника. Варіанти в оригіналі. Написання термінів з великої або малої літери властиве деяким термінам, що вживаються мовою оригіналу, наприклад: Chanson de geste I 27 – chanson de geste I 23, II 31, III 36, Deus ex machina I 103 – «deus ex machina» II 159, III 177, Fascenina I 125 – «fascenina» II 183. Варіанти, запозичені з французької мови, fableau I 191 і fabliau II 277, III 281 («короткі народні віршовані оповіді у Франції XIII–XIV ст.») відрізняються і написанням, і вимовою. Нині в литовському літературознавстві вживається термін fablio. 132 Як видно з цього огляду фонетичних і правописних варіантів, деякі варіантні терміни відрізняються навіть кількома ознаками, наприклад: еленізм і елленізм; Мінезингер, мінезингер – міннезингер, лірика мінезингерів – лірика міннезингерів, поетика мінезингерів – поетика міннезингерів; шекспіролог – Шекспіролог, шекспірологія – Шекспірологія; поезія трубадурів I 68 – поезія трубадурів II 106, III 121. За словами Ст. Кейніса, у третьому десятилітті «ще не був цілком усталений спосіб литуанізації та написання так званих інтернаціональних слів, який утвердився пізніше» (Keinys 2002: 40–41). Тож не дивно, що в підручнику В. Дубаса є чимало іншомовних і гібридних термінів із варіантною вимовою та написанням. Більшість варіантів (81,2%) В. Дубас уживав у різних виданнях підручника (1923 р. і пізніших), наприклад, більшу частину або всі варіанти, що відрізняються літерами ė та e, довготою голосного, наявністю j, подвоєними приголосними тощо. Можна припустити, що такі терміни відображають етапи зміни вимови й написання слів (майже в усіх випадках запозичень). Морфологічні варіанти Šiame darbe morfologiniais variantais, remiantis K. Župerka (1983: 28), laikomi formų darybos ir kaitybos variantai. V. Dubo vadovėlyje rasti morfologiniai variantai (21 eilutė) skirstomi į 1) terminų galūnių ir baigmenų, 2) skaičiaus, 3) giminės, 4) dalyvio formų, 5) dalyvio rūšies ir 6) laiko variantus. Prie morfologinių variantų šiame straipsnyje priskiriami ir sudėtiniai terminai. Варіанти закінчень і флексій термінів. Варіанти закінчень і флексій термінів (52,3% морфологічних варіантів) у підручнику В. Дубаса виникли внаслідок неоднакового морфологічного оформлення тих самих запозичень. Деякі варіанти цього типу вживалися в різних виданнях підручника, наприклад: формуле̇ I 35 – formula II 228, III 237 (а також епічна формуле̇ I 30 – епічна formula II 8, III 12), геніус I 54 – геніяс II 58, III 62 (а також бурхливий геніус I 166 – «бурхливий геніяс» II 245, III 256 (форма орудного відмінка однини в пізніших виданнях має тип -us – genijum II 92, III 107), комічний геніус I 116 – комічний геніяс II 173, III 191), герой I 15 – герояс II 7, III 11 (а також герой епосу I 48 – герояс епосу II 78). Отже, ці варіанти відображають зміни в морфологічній литуанізації термінів. Formula 133 появу в пізніших виданнях можна пояснити прагненням зберегти термін ближчим до оригіналу (пор. лат. formula) або іншими причинами. Цей варіант значно раніше подавав Й. Шлапеліс; його включено до SNŽŽ 1924. У SNŽŽ 1907 і 1924, підручнику М. Мажвідаса (див. Keinys 2002: 34), словничку В. Камантаускаса написано genijus. У сучасній термінології, однак, уживаються варіанти першого видання (1923 р.) (formulė, genijus, herojus). Їх також наведено в TŽŽ 1936. Варіанти закінчень термінів виникають не лише з плином часу, як у щойно розглянутих випадках, а й уживаються в тому самому виданні. Наприклад, у першому виданні трапляються і психологічний аналіз I 227 (пор. аналіз I 54, аналіз характерів I 174, аналіз літературних явищ I XIV), і психологічний аналіз I 233. У пізніших виданнях уживається лише психологічний аналіз II 323, III 333. У Збірнику термінів геометрії та тригонометрії З. Жемайтіса наведено два варіанти — аналізис (аналіз). На початку XX ст., імовірно, вживався варіант аналізас (так у SNŽŽ 1907; цей варіант пізніше вже зафіксовано в SNŽŽ 1924), який 1928 р. у словничку В. Камантаускаса було замінено на аналіз. Однак у TŽŽ 1936 подано аналізис. У виданні 1923 р. термін novela ужито, мабуть, лише один раз (уперше), а приблизно через 40 сторінок послідовно (як і в пізніших виданнях) уживається тільки novelė I 183, II 204, III 214. Обидва варіанти також подано в SNŽŽ 1907 та в підручнику Мажвідаса (в останньому є ще фонетичний варіант novelė) (див. Keinys 2002: 40). Морфологічно по-різному оформлені варіанти idilė I 10 та idilija II 24, III 28. Як видно, ці варіанти вживалися в різний час. Другий варіант наведено ще в SNŽŽ 1907, а також у SNŽŽ 1924. Його поява (імовірно, під впливом російського идиллия) у пізніших виданнях підручника В. Дубаса не випадкова. Термін idilija уживав також Мажвідас (див. Keinys 2002: 30). Про варіативність форми цього терміна в міжвоєнній Литві свідчить TŽŽ 1936, де наведено обидва варіанти idilija, idilė. Проте нині утвердився варіант idilė. До варіантів закінчень належать неоднаково литуанізовані варіанти epas I XV, II 3, III 9 та eposas I XIV. Закінчення останнього варіанта без змін додано до грецького epos. Знайдено лише один випадок уживання цього варіанта (у передмові до першого видання, хоча вже на сусідній сторінці маємо epas). Однак слід зазначити, що eposas, ма- 134 …тит, уживалося до В. Дуба. Такий варіант цього терміна грецького походження трапляється в підручнику К. Бізаускаса 1918 р. (с. 64). Майроніс уживав варіант epas (див. Keinys 2002: 30). Варіанти числа. Варіанти числа становлять 14,3% усіх морфологічних варіантів. У підручнику В. Дуба варіюють viduramžis III 66 і viduramžiai II 27, III 31. Ці варіанти конкурують лише в третьому виданні книжки (пор. також ankstybi viduramžiai III 55, viduramžių literatūra III 286, viduriniai amžiai III 35 і viduramžio idealas III 66). Помічено, що в ролі залежних компонентів термінів найчастіше виступає форма множини viduramžiai. Майроніс також уживав viduramžis, хоча в його підручнику все ж частотніший варіант viduramžiai (див. Keinys 2002: 42). Як свідчать матеріали, наведені в LKŽ XIX 1999, термін в однині вживався в Aušroje, К. Буги та ін. (очевидно, переважно наприкінці XIX — на початку XX ст.). Морфологічними варіантами числа слід вважати конкуруючі в першому виданні anekdoto elementas I 35 — anekdotų elementas I 30 та різночасові варіанти miesto kultūra II 52, III 55 — miestų kultūra I 191. Члени цих термінологічних пар відрізняються числом іменників, що виступають керованими означеннями: протиставлення однини й множини нейтралізоване. Варіанти роду. Виявлено також три різні пари варіантів роду. Одна з них — koturnos I 104 — koturnai II 160, III 178. Ці варіанти вживалися не одночасно, тобто не в тих самих виданнях. У TŽŽ 1936 подано термін жіночого роду koturnos. До TŽŽ 2001 включено обидва варіанти терміна (перевагу віддано слову жіночого роду), а у VaitkTŽŽ 2001 — лише koturnos. Очевидно, питання адаптації цього терміна до литовської мови ще не вирішене. Морфологічними варіантами роду, мабуть, можна вважати форми з різними закінченнями grožė I 81 і grožis II 61, III 66 (і відповідно grožės kultas I 252 — grožio kultas II 61, III 66). К. Бізаускас 1918 р. (с. 9) і Майроніс уживали grožį (див. Keinys 2002: 32). Варіанти форм дієприкметника. Варіантами форм дієприкметника слід вважати вживані в тих самих виданнях keliaujantysis dainius II 35, III 39 — keliaująs dainius II 41, III 45, keliaujantysis siužetas I 36 — keliaująs siužetas I 30. Залежні компоненти, виражені дієприкметниками, відрізняються насамперед повною і короткою формами називного відмінка — keliaujantysis і keliaująs. 135 Остання форма називного відмінка не може бути займенниковою, тому тут не може виникнути протиставлення займенникової та простої форм. Варіанти стану дієприкметника.Veikiamasis asmuo I 185 і veikiantysis asmuo I 129, ужиті в першому виданні підручника В. Дуба, різняться станом дієприкметника. У цьому випадку обидва словосполучення позначають те саме поняття, проте протиставлення станів дієприкметника тут не може бути нейтралізоване, оскільки пасивний стан не підходить: veikiamasis asmuo здається двозначним (veikiamasis — «який зазнає дії», а veikiamasis asmuo — «особа, яка діє; діяч»). Варіанти часу. Варіанти neribojama fantazija I 90 — neribota fantazija I 90, також виявлені лише у виданні підручника 1923 р., різняться часом дієприкметника. Слід зазначити, що поза контекстом neribojama fantazija — neribota fantazija не сприймалися б як варіанти, проте в підручнику В. Дуба їхню часову опозицію нейтралізовано. З цього огляду видно, що найчастіше в підручнику В. Дуба трапляються варіанти закінчень і фіналей термінів (52,3% усіх морфологічних варіантів). Інших морфологічних варіантів значно менше. По 14,3% морфологічних варіантів становлять варіанти числа та роду, 9,5% — варіанти форм дієприкметника, по 4,8% — варіанти стану й часу дієприкметника. Менше половини (42,8%) варіантів конкурують в одному й тому самому виданні підручника В. Дуба (хоча б в одному). Псевдоваріанти. Займенникові та прості форми теоретично не можна вважати варіантами, оскільки в мовній системі це мовні одиниці з різними значеннями. Про конкурентні терміни однакового значення, утворені від цих форм, можна говорити як про псевдоваріанти, наприклад: baironiška poema II 85 — baironiškoji poema II 84, jausminga mokykla I 84 — jausmingoji mokykla II 135, III 149, komiškas elementas I 135, II 190, III 202 — komiškasis elementas II 203, III 214, pirmas artistas I 102 — pirmasis artistas II 158, III 176, poetiška priemonė II 275, III 284 — poetiškoji priemonė II 28, III 32, svarbiausias veikėjas I 116, II 175, III 192 — svarbiausiasis veikėjas I 116, II 40, III 250, vyriausias herojus II 83, III 83 — vyriausiasis herojus II 61, III 66 тощо. 136 Словотвірні варіанти О. Ахманова вважає варіантами спільнокореневі слова з однаковим значенням, які можуть замінювати одне одного (Ахманова 1957: 213–217). Такий підхід у російському мовознавстві спричинив дискусію щодо виокремлення словотвірних варіантів та їхнього співвідношення із синонімами. Наприклад, Ф. Філін дотримується протилежної думки: словотвірні афікси спільнокореневих слів з однаковим значенням не втрачають своїх функцій, отже, такі слова не є варіантами (Филин 1963: 131–133). В енциклопедії російської мови стверджується, що словотвірні варіанти — це граматичні варіанти, які мають варіантні словотвірні афікси (РЯЭ 1998: 62). Фахівець зі словотвору литовської мови В. Урбутіс у праці «Теорія словотвору» розглядає словотвірні варіанти з іншого погляду: йдеться не про похідні слова, а про варіанти словотвірних засобів — суфіксів. Про відмінність між словотвірними варіантами та словотвірними синонімами писала Й. Васкелене. Вона стверджує, що «варіантами того самого слова слід вважати такі його різновиди, які відрізняються один від одного несуттєвими фонетичними або морфологічними ознаками, що не змінюють їхнього значення». Однак мовознавиця зазначає, що на практиці не завжди легко розмежувати ці мовні одиниці (Vaskelienė 2000: 11–13). У цій статті словотвірними варіантами вважаються відмінності того самого терміна, зумовлені варіантами словотвірних засобів. Ці відмінності не змінюють значення терміна, він сприймається як те саме слово. Словотвірними варіантами тут вважаються також пари складених термінів, компонентами яких є словотвірні варіанти. У підручнику В. Дубаса виявлено лише чотири пари словотвірних варіантів термінів, наприклад: класична комедія II 173, III 191 – класова комедія I 116, класична традиція II 61, III 66 – класова традиція I 43, класичний твір II 251, III 261 – класовий твір I 169, «псевдокласична трагедія II 255, III 265 – псевдокласова трагедія I 171. Прикметники класичний, -а, псевдокласична, що виступають залежними компонентами, мають суфікс -ik-, а класовий, -а, псевдокласова — ні. Під час творення прикметників із суфіксом -inis від іншомовних іменників на -ika суфікс -ik- твірного слова випадає. Саме так утворені прикметники класовий, -а, псевдокласова. Однак після випадіння зазначеного суфікса можлива двозначність (слово може нагадувати похідні від іменника клас). Імовірно, саме з цієї причини, починаючи з другого видання підручника, стали вживати терміни 137 класична комедія, класичний твір, класична традиція, «псевдокласична» трагедія (пор. також класична драматична традиція I 143, псевдокласична комедія I 157 і класична поезія II 23, III 28, «псевдокласична» драма II 255, III 250). У SNŽŽ 1924 наведено синонімічні терміни класова, або класична, література. Майроніс також уживав класична драма «класична драма», класична література «класична література» (див. Keinys 2002: 30, 42), тобто терміни, залежні компоненти яких виражені прикметниками, утвореними без -ik-. Й. Яблонскіс у 1926 р. класовий виправляв на класичний (див. Jablonskis 1959: 395). У 1928 р. він писав: «„Класовий“ (класу) предмет тут [у праці А. Вірелюнаса «Розвиток нашої мови». – A.M.] безпідставно не відрізняють від предмета „класиків (класичного)“» (Jablonskis 1959: 463). У TŽŽ 1936 наведено класичний, але класичний. Синтаксичні варіанти Синтаксичні варіанти — це синтаксичні конструкції з цілком однаковим значенням (Župerka 1983: 28). В енциклопедії російської мови до синтаксичних варіантів зараховано варіанти керування, узгодження та прилягання (РЯЭ 1998: 62). У підручнику В. Дубаса виявлено синтаксичні варіанти, які відрізняються порядком компонентів. У підручнику В. Дубаса такі варіанти утворюють 10 варіантних рядів. Варіюють терміни з прикладкою, наприклад: співак-фахівець I 134 – фахівець-співак I 34, пісня-спів II 17, III 21 – спів-пісня II 88, III 102, письменник-реаліст I 246, II 352, III 359 – реаліст-письменник I 246, II 351, III 358. Ці варіанти є синхронними. Три пари варіантів утворилися через невластиве литовській мові вживання означення після, а не перед означуваним словом, наприклад: предметний символізм I 173, II 259, III 270 – символізм предметний II 259, III 270, драма літургійна II 194 – літургійна драма I 133, II 190, III 202, ідейний символізм I 175 – символізм ідейний II 259, III 270. Лише ідейний символізм і символізм ідейний трапляються в різних виданнях підручника В. Дубаса. Варіант драма літургійна уживається лише в другому виданні. У виданні 1931 р. його замінено на літургійна драма, пор.: «Літургійна драма у Франції розвивалася не так швидко» II 194 і «Літургійна драма у Франції розвивалася не так швидко» III 204. 138 Варіанти хорова мелічна поезія II 87, III 101 – мелічна хорова поезія II 90, III 105 відрізняються порядком розташування керованого й узгодженого означень. Із цієї пари одночасних варіантів прийнятнішим був би другий член, оскільки звичне місце узгодженого означення — перед керованим. У підручнику V. Dubo трапляються також багатослівні складені терміни, яким властивий протилежний порядок означень. У першому виданні кон-курують «комедія плаща і шпаги» II 202, III 212 / комедія плаща і шпаги I 139 – «комедія шпаги і плаща» I 137; у другому виданні – колорит часу і місця II 225 – колорит місця і часу I 186, II 180, III 197; у другому й третьому – «школа поезії приємного нового стилю» II 28, III 142 – «школа поезії нового приємного стилю» II 56 / школа поезії нового приємного стилю III 60. Як бачимо, у терміні може змінюватися місце як керованих, так і узгоджених означень. Варіантні терміни «комедія плаща і шпаги» / комедія плаща і шпаги та «комедія шпаги і плаща» є перекладами терміна «comedia de capa y espada» I 137, II 198, III 210, а «приємного нового стилю» школа поезії, «нового приємного стилю» школа поезії / школа поезії нового приємного стилю — перекладами «dolce stil nuovo» II 127, III 140. Як бачимо, у підручнику V. Dubo відрізняється порядок компонентів як у двослівних (60% синтаксичних варіантів), так і в багатослівних термінах (40%). 80% варіантів конкурують у межах одного й того самого видання підручника. Змішані варіанти У підручнику V. Dubo вживаються варіанти термінів, що належать до кількох типів варіантів, наприклад, орфографічні й синтаксичні конструкції – dainius poėtas I 37 – poėtas–dainius I 73, literatūra fableaux I 198 – fabliaux literatura II 286, periodas „Šturm und Drang“ I 85 – Šturm und Drang periodas I 235. Конкуренція варіантів останньої пари не є випадковою. У SNŽŽ 1907 зафіксовано лише periodas, а в TŽŽ 1936 зазначено periodas. Maironis писав periodas – Šturm und Drang periodas (див. Keinys 2002: 51). У підручнику конкурують не лише два, а й три варіанти терміна, що належать до двох типів варіантів: орфографічні варіанти — dramatur- 139 gas simbolistas II 264, III 274 – dramaturgas – simbolistas I 180, які з simbolistu dramaturgu II 259, III 270 конкурують як синтаксичні варіанти. Написання другого варіанта з тире, а не з дефісом, імовірно, слід вважати коректорською помилкою (пор. також poetas–redaktorius I 20 – poetas-redaktorius I 30). Висновки 1. Традиційно варіант визначають як відмінну форму тієї самої мовної одиниці з тим самим значенням. У литовській термінології варіанти майже не досліджувалися. 2. Підручник із загальної літератури V. Dubo — зручне джерело для дослідження змін у термінології літературознавства міжвоєнної Литви та суміжних із ним галузей. Термінології видань підручника 1923, 1927 і 1931 років властива варіантність однослівних і складених термінів (125 варіантних рядів). У підручнику виявлено термінологічні варіанти всіх типів, виокремлених за мовними рівнями: фонетичні й орфографічні, морфологічні, словотвірні, синтаксичні, а також змішані. Переважають фонетичні (і орфографічні) та морфологічні варіанти термінів, які разом становлять аж 85,6% усіх варіантів. Більшість таких варіантів є наслідком неоднакового пристосування запозичень до литовської мови (наприклад, poezija і poezija, formulė і formula). Варіантність термінів литовського походження трапляється рідко (наприклад, keliaujantysis dainius – keliaująs dainius). 3. Якби в цій статті розглядалися терміни лише одного видання, варіантів було б виявлено значно менше. Варіантні ряди в підручнику V. Dubo здебільшого виникали з часом, тобто в одному виданні вживався один варіант, а в іншому — інший. Таких варіантів у підручнику понад дві третини (70,4%). Оскільки варіантність частини термінів (наприклад, trubadūras і trubadūras, epas і eposas) засвідчена в інших виданнях першої половини XX століття, то, безперечно, такі варіанти є відображенням змін мовних норм (або їх нестабільності), результатом мовного розвитку. Розглянуті варіанти термінів підручника свідчать про спроби шукати нормативніші способи вираження термінів і впорядкованіше адаптувати запозичення до литовської мови. Однак трапляється кілька випадків, коли нині усталилися варіанти першого, а не пізніших видань (наприклад, preliudija, idilė). 140 Не можна виключати, що варіантність термінів (особливо коли варіанти терміна конкурують в одному виданні) могла бути зумовлена редакторськими прогалинами (у пізніших виданнях), а можливо, навіть їхньою відсутністю (у першому виданні). ЛІТЕРАТУРА І ДЖЕРЕЛА A k h m a n o v a O. та ін. 1974: Terminology: Theory and Method, Москва. B a r t k u s G. 1987: Vladas Dubas – literatūros ir kultūros istorikas. – Kultūros ba-rai 6, 56–57. B i z a u s k a s K. 1918: Raštijos bei literatūros teorija 1, Каунас. B ū g a K. 1961: Rinktiniai raštai 3. Sudarė Z. Zinkevičius, Vilnius. D u b a s V. 1923: Įvadas į bendrąją literatūrą, Kaunas–Marijampolė. D u b a s V. 1927 [1931]: Literatūros įvadas, Каунас–Маріямполе. DŽ 2003: Dabartinės lietuvių kalbos žodynas. Vyr. red. St. Keinys, Vilnius (e. leidimas). ISO 10241:1992 (E): International terminology standards -- Preparation and layout. J a b l o n s k i s 1934: Jablonskio raštai. Ред. J. Balčikonis, Каунас. J a b l o n s k i s J. 1959: Rinktiniai raštai 2. Упорядкував J. Palionis, Вільнюс. K a m a n t a u s k a s V. 1928: Trumpas kalbos netaisyklingumų ir barbarizmų žodyne-lis, Каунас. K a n t v y d i s B. 1927: Доц. V. Dubas. Literatūros įvadas [Рец.]. – Lietuva 190, 2–3. K e i n y s St. 1966: Робочі синоніми в термінології. – Mokslas ir technika 2, 48; 3, 29; 4, 28–29; 5, 29. K e i n y s St. 1974: Terminų sinonimijos klausimu. – Leksikos ir sintaksės klausimai, Šiauliai, 44–51. K e i n y s St. 1980: Terminologijos abėcėlė. Вільнюс. K e i n y s St. 2002: Maironis ir mūsų literatūros mokslo terminologija. – Terminologija 9, 26–54. K n i ū k š t a P. 1976: Priesagos -inis būdvardžiai. Daryba, reikšmės, gramatiniai sinonimai, Vilnius. KTŽ 1990: G a i v e n i s K., K e i n y s St. Kalbotyros terminų žodynas, Каунас. KWST 1975: Kleines Wörterbuch sprachwissenschaftlicher Termini. Hrsg. R. Conrad, Leipzig. LKŽ I 1968, XVI 1995, XIX 1999: Lietuvių kalbos žodynas, Vilnius. LKŽ instrukcija 1980: „Lietuvių kalbos žodyno“ instrukcija, Vilnius. LE 2004: The Linguistics Encyclopedia. Ed. K. Malmkjær, London. LLE 2001: Lietuvių literatūros enciklopedija. Red. V. Kubilius, V. Rakauskas, V. Vanagas, Vilnius (e. leidimas). LST 1988: Lexicon sprachwissenschaftlicher Termini. Hrsg. R. Conrad, Leipzig. OCDL 1997: M a t t h e w s P. H. The Concise Oxford Dictionary of Linguistics, Oxford, New York. 141 Miliūnaitė R. 1995: Variantiški bendrinės kalbos vartosenos reiškiniai (fiksavimas ir vertinimas). – Kalbos kultūra 67, 39–49. Miliūnaitė R. 2003: Lietuvių kalbos gramatikos norminimo pagrindai, Vilnius. PetrlLKŽ 2001: Petrauskas V. V. Ispanų–lietuvių kalbų žodynas, Vilnius. Pikčilingis J. 1988: Sinonimika. Kalbos figūros, Kaunas. PLKŽ 1992: Prancūzų–lietuvių kalbų žodynas. Sudarė A. Juškienė, M. Katilienė, K. Kazlauskienė, Vilnius. Pupkis A. 1980: Kalbos kultūros pagrindai, Vilnius. RST 1115–90: Принципи та методи термінології. Литовський RST 1115–90 (ISO 704–87), Вільнюс. Skardžius P. 1941: Lietuvių kalbos žodžių daryba, Vilnius. Skardžius P. 1999: Rinktiniai raštai 5. Sudarė A. Rosinas, Vilnius. Skujiņa V. 2002: Latviešu terminoloģijas izstrādes principi, Rīga. Sruoga B. 1927: Literatūros vadovėliai. Doc. V. Dubas. Literatūros įvadas [Rec.]. – STJ Lietuvis 213, 2–3. STJ 1968: Gołąb Z., Heinz A., Polański K. Słownik terminologii językoznawczej, Warszawa. SNŽŽ 1907: Svetimų ir nesuprantamų žodžių žodynėlis. Skaitytojams palengvinimas. Sudarė J. Šlapelis, Tilžė. SNŽŽ 1924: Norkus J. Svetimų ir nesuprantamų žodžių žodynėlis, Kaunas. TD 1973: Terminologinis darbas, Vilnius. TŽŽ 1936: Tarptautinių žodžių žodynas. Sudarė K. Boruta, Pr. Čepėnas, A. Sirutytė-Čepėnienė, Klaipėda. TŽŽ 2001: Tarptautinių žodžių žodynas. Ats. red. A. Kinderys, Vilnius. Urbutis V. 1978: Žodžių darybos teorija, Vilnius. VaitkTŽŽ 2001: Vaitkevičiūtė V. Tarptautinių žodžių žodynas, Vilnius. Vaskelienė J. 2000: Darybiniai sinonimai, Šiauliai. Vitkauskas V. 1999: Lietuvių kalbos tartimi morfoneminiai reiškiniai ir jų svyravimas. Habilitacinio darbo autoreferatas, Vilnius. VLE V 2004: Visuotinė lietuvių enciklopedija, Vilnius. Voldemaras A. 1923: Docentas V. Dubas. Įvadas į bendrąją literatūrą [Rec.]. – Švietimo darbas 3/4, 253–268. Zinkevičius Z. 1992: Lietuvių kalbos istorija 5. Bendrinės kalbos iškilimas, Vilnius. Žemaitis Z. 1920: Geometrijos ir trigonometrijos terminų rinkinelis, Kaunas. Župerka K. 1983: Lietuvių kalbos stilistika, Vilnius. Ахманова О. С. 1957: Очерки по общей и русской лексикологии, Москва. Вепшторт Г. Ф. 1985: Типы вариантов в терминологической лексике. – Lietuvių kalbotyros klausimai 24. Mokslo kalbos kultūros ir terminologijos problemos, 39–45. Горбачевич К. С. 1978: Вариантность слова и языковая норма, Ленинград. Граудина Л. К. 1981: К истории нормализации вариантов в грамматиках 142 (поч. XX ст. — 60-ті роки). – Літературна норма і варіантність, Москва, 39–69). Гринев С. В. 1993: Введение в терминоведение, Москва. Грумадене Л. 1982: Проблема социальной обусловленности речевого варьирования (на материале литовского языка). Автореферат диссертации кандид. филол. наук, Москва. Даниленко В. П. 1977: Русская терминология. Опыт лингвистического описания, Москва. РЯЭ 1998: Русский язык. Энциклопедия. Гл. ред. Ю. Н. Караулов, Москва. СЛТ 1960: Марузо Ж. Словарь лингвистических терминов, Москва. СЛТ 1966: Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов, Москва. Суперанская А. В. 1989: Суперанская А. В., Подольская Н. В., Васильева Н. В. Общая терминология. Вопросы теории, Москва. Филин Ф. П. 1963: О слове и вариантах слова. – Морфологическая структура слова в языках различных типов, Москва, Ленинград, 128–133. ВАРІАНТИ ТЕРМІНІВ У ПІДРУЧНИКУ ЗІ СВІТОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ В. ДУБОСА Анотація У цій статті розглянуто варіанти термінів у трьох виданнях підручника В. Дубаса зі світової літератури Вступ до загальної літератури (Вступ до світової літератури) (друге і третє видання — Вступ до літератури (Вступ до літератури)). Варіанти термінів у литовській термінології майже не досліджувалися. Традиційно варіант визначають як відмінну форму тієї самої мовної одиниці з тим самим значенням. У цьому підручнику варіанти термінів наявні на всіх мовних рівнях: фонетика та орфографія (68,8% варіантів), морфологія (16,8%), словотвір (3,2%), синтаксис (8%), а також деякі змішані варіанти (3,2%). Найбільша частка цих варіантів є результатом литуанізації запозичень (наприклад, poezija і poėzija). Варіювання термінів литовського походження трапляється досить рідко (наприклад, keliaujanysis dainius – keliaujas dainius). Варіанти термінів у підручнику В. Дубаса зі світової літератури найчастіше виникали з часом (в одному виданні вжито один варіант, в іншому — інший). Такі варіанти становлять понад дві третини від загальної кількості. Варіювання деяких термінів (наприклад, трубадур та трубадурас) трапляється в інших працях з літературознавства або словниках першої половини XXth століття. Діахронні варіанти відображають зміни мовних норм (або їхню нестабільність) і є результатом розвитку мови. Досліджені варіанти термінів у підручнику свідчать про прагнення знайти точніше вираження терміна та більш упорядковано литуанізувати запозичення. 143 Можна було б припустити, що варіативність термінів (особливо випадки, коли в одному виданні конкурують різні варіанти) була зумовлена редакторськими помилками (у пізніших виданнях) або навіть їхньою відсутністю (у першому виданні). Asta MITKEVIČIENĖ Отримано 2004-10-15 Інститут литовської мови P. Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius Е. пошта [email protected] 144