Tautinės realijos: pavadinimai, terminai ir jų vartojimas

Національні реалії: назви, терміни та їх уживання REGINA KVAŠYTĖ Šiaulių universitetas ВСТУПНІ ЗАУВАЖЕННЯ Міжкультурне спілкування допомагає пізнавати культуру інших народів і популяризувати у її середовищі культуру свого народу. Говорячи про явища культури народу, важлива роль належить мовному вираженню. Насамперед увага зосереджується на лексиці, що вирізняється національним колоритом і вживається з різною метою в текстах різних стилів — наукових, науково-популярних, публіцистичних і художніх. Така лексика є в усіх мовах. Користувач кожної мови спершу здобуває знання про свій народ і реалії його життя, а згодом знайомиться з культурою чужих народів. Національного колориту тексту надають уживані власні назви (імена людей, географічні назви, символічні назви) та загальні назви (назви реалій матеріальної і духовної культури, явищ тощо). У статті такі загальні назви називаються назвами національних реалій, тобто реальних предметів і явищ матеріальної та духовної культури, що характеризуються національною самобутністю. Вони й обрані об’єктом дослідження, мета якого — розглянути термінологію, що позначає назви національних реалій, з погляду рідної та інших мов. У теоретичному огляді використано публікації литовською та іноземними мовами, а джерелами ілюстративних прикладів обрано різні двомовні та тлумачні словники. КЛАСИФІКАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНИХ РЕАЛІЙ Стверджується, що «особливості семантики слова в конкретному мовленнєвому акті не є беззначущими — вони допомагають викликати ті чи інші образи, дещо по-різному актуалізувати зміст свідомості мовців. <...> Лексичне тло має національну специфіку, оскільки еквівалентні слова в різних мовах можуть викликати різні асоціації <...> Дещо іншим є семантичний ореол слова, живлений текстами фольклору, культурною традицією народу, корінням історичного минулого» (Gudavičius 2000: 84–85). Усі національні реалії можна поділити на певні групи за об’єктами, які вони називають. Етнолінгвіст 56 Regina Kvašytė | Tautinės realijos: pavadinimai, terminai... Алоїзас Гудавічюс виокремив такі ширші сфери вживання національної лексики: національна кухня, одяг, музичні інструменти, народні танці, традиції та звичаї, фольклор і міфологія, історичні аспекти життя народу (Gudavičius 2000: 79–80). Пізніше автор уточнив цей поділ, зазначивши, що «прикладами, які відображають специфіку матеріальної культури», можуть бути: 1) назви страв і напоїв національної кухні; 2) назви музичних інструментів; 3) назви одягу та взуття; 4) назви предметів домашнього вжитку й інструментів і 5) назви явищ побутової культури та суспільного життя» (Gudavičius 2009: 94). Можна погодитися, що перші чотири згадані семантичні групи справді охоплюють аспекти матеріальної культури народу, але назви останньої групи, тобто явищ побутової культури та суспільного життя, відображають «сферу явищ духовної культури». Далі перелічуються насамперед явища народної культури. Як приклади А. Гудавічюс наводить назви танців (але не виокремлює пісень, хоча згадує і sutartinė, і способи співу raliuoti, valiuoti), а також «назви міфологічних істот і персонажів казок та іншу фольклорну лексику, наприклад, krivis ‘давній литовський священнослужитель, жрець’, romuva ‘святилище балтів’, alkas ‘священне місце жертвопринесення’; казкові істоти aitvaras, kaukas, giltinė, laumė» (Gudavičius 2009: 94–95). Здавалося б, що до групи явищ побутової культури та суспільного життя віднесені rūpintojėlis ir koplytstulpis мали б належати до групи реалій матеріальної культури. Ще одна виокремлена група — це традиції, ритуали, народні свята (наведені приклади свідчать, що точніше було б говорити про характерні для них явища) (Gudavičius 2009: 94–95). Також словами, що розкривають національну самобутність, вважаються «назви середовища проживання народу — географічних об’єктів, тваринного й рослинного світу, кліматичних природних явищ, а також різний ступінь деталізації цих назв» (Gudavičius 2000: 80). Спираючись на класифікацію А. Гудавічюса, але дещо вдосконаливши її, лексику з національним колоритом за семантикою можна поділити на три групи: 1) реалії матеріальної народної культури; 2) реалії духовної народної культури і 3) реалії історії народу. Далі кожну з цих груп можна розділити на ближчі семантичні підгрупи; наприклад, у групі реалій матеріальної культури чітко виокремлюються групи назв одягу, взуття, прикрас, інструментів, страв, напоїв тощо. До реалій духовної культури доречно віднести назви пісень, способів співу, танців, ігор, свят, традицій, звичаїв тощо. Безперечно, деталізація класифікації залежить від потреби виокремити лексичні одиниці як частини певної сукупності. Наприклад, назви інструментів можна поділити за сферами, у яких Terminologija | 2009 | 16 57 їх використовують: ковальства, гончарства, ткацтва, різьблення хрестів тощо, а традицій — за календарними святами тощо. У такий спосіб розробляється пов’язана ієрархічними відношеннями класифікаційна схема, яку за потреби можна й далі розширювати. Її можна застосовувати для аналізу реалій і явищ як власної, так і чужої культури — етнографізмів та екзотизмів. ТЕРМІНИ КЛАСИФІКАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНИХ РЕАЛІЙ ВЛАСНОЇ МОВИ Етнографізмами, тобто словами, що називають реалії матеріальної чи духовної культури певного народу, які увійшли до загальновживаної мови (пор. етнографізм «назва реалії матеріальної чи духовної культури певної національності, що увійшла до літературної мови <...>» (KTŽ 1990: 60)), найточніше було б називати реалії власного народу. У словнику термінів мовознавства твердження у наведеному визначенні, що так називають реалії «певної національності», дає підстави вважати, що погляд ніби спрямований зсередини, оцінювання здійснюється з позиції мови, про яку йдеться. У словниках у таких випадках нерідко вживаються позначки etnogr. або etn., що виокремлюють у мові елементи етнографії (пор. етнографія «1. наука, що досліджує народи та інші етнічні спільноти, їхню матеріальну й духовну культуру; 2. збирання, опис і накопичення фактів матеріальної та духовної культури народів та інших етнічних спільнот» (TŽŽ 2001: 220)). Уживання таких слів у тексті власної мови зазвичай не спричиняє проблем або ж вони пов’язані з питаннями правопису чи культури мовлення. Наприклад, у литовській мові для назви кулінарного виробу частіше вживається слово cepelinas, ніж didžkukulis (DŽ, 2006; KP 2005: 36), а в латиській мові особливий латиський сир, «виготовлений із сиру та молока з додаванням масла, яєць, солі, часто й кмину; він не потребує спеціального періоду дозрівання» (LLVV 4, 1980: 26), називається складним словом jāņusiers, а також словосполученнями з родовим відмінком множини або однини, у яких залежним компонентом є власна назва: Jāņu siers, Jāņa siers [сир Янів день — R. K.]. Подібні особливості вживання чи варіювання назв національних реалій можна знайти й в інших мовах. Однак термін етнографізм непридатний тоді, коли потрібно описати, наприклад, явища історії власного народу, національні рухи тощо, які також належать до лексики, що виражає національну своєрідність. Таку лексику слід вважати історичною. Історична лексика, або історизми, як назви застарілих реалій, «зазвичай згадуються, коли потрібно назвати предмети й явища минулих часів. Історизми нагадують про давнину (romuva «святилище давніх балтських племен, осередок їхнього культурного життя», krivis «духовний наставник давніх литовських язичників,» 58 Regina Kvašytė | Tautinės realijos: pavadinimai, terminai... žynys“)“ (LK 1995: 41). Kai kurie istorizmai įtraukiami ir į aiškinamuosius, ir į verčiamuosius žodynus, pavyzdžiui, apibrėžtasis istorizmas krūvis lietuvių-anglų kalbų žodyne aprašomas kaip „Lithuanian pagan priest“ (NALKŽ 2002: 370). Taip pat elgiamasi ir Lietuvių-rusų kalbų žodyne, tik dar pridedama atitinkama istorizmo pažyma «istor. (литовский) языческий жрец» (LRKŽ 2001: 370). Akivaizdžia kita lietuvių kalbos istorizmo – knygnešys – tautinė specifika taip pat atsispindi dvikalbiuose žodynai. Lietuvių-latvių kalbų žodyne šis žodis apibrėžtas aprašomuoju būdu: „vēst. grāmatu iznēsātājs; (aizliegtu) grāmatu izplatītājs“ [ist. knygų išnešiotojas, (uždraustų) knygų platintojas]1 (LLV 1995: 235), ten pat panašiai apibūdintas ir vedinys knygnešystė „(cara cenzūras aizliegtu) grāmatu iznēsāšana (izplatīšana)“ [(caro cenzūros uždraustų) knygų išnešiojimas (platinimas)]. Kūrybo vartojimas rodo, kad kai kurie apibrėžties elementai pateikiami kaip komentarai. Žodis knygnešys ir lietuvių kalboje yra išgyvenęs tam tikrus reikšmės pokyčius: reiškęs „slaptą lietuviškų knygų gabentoją per sieną“, vėliau imtas vartoti reikšme „knygų platintojas“ (senesnioji reikšmė jau virto semantiniu istorizmu) (Palionis 1979: 301)2. Būtent tai ir bando parodyti cituoto žodyno sudarytojai, vis dėlto palikdami galimybę šį žodį vartoti šiuolaikiškesne reikšme, kuri matoma atmetus komentarus ir pažymą. Anglų kalbos žodyne jau skiriamos šiuolaikinė ir istorinė šio žodžio reikšmės: “1. (knygų platintojas) bookdistributor; 2. ist. book spreader; book-hawker” (NLAKŽ 2002: 356). Lietuvių-rusų kalbų žodyne su pažyma istorija pateiktas tik vertinys книгоноша (LRKŽ 2001: 357). Kitų šalių istorizmų randama ir lietuvių kalbos vartotojams skirtuose žodynuose, pavyzdžiui, Latvių-lietuvių kalbų žodyne kaip istorizmai fiksuotos tokios Latvijos gyvenimo realijos: jaunlatvieši „ist. jaunalatviai (XIX a. šeštojo ir septintojo dešimtmečių kultūrinio-nacionalinio sąjūdžio Latvijoje dalyviai)“ (LLŽ 2003: 308); jaunstrāvnieki „ist. latvių inteligentijos demokratinio „Naujosios srovės“ sąjūdžio XIX a. paskutiniojo dešimtmečio dalyviai“ (LLŽ 2003: 308). Iš pastarojo pavyzdžio matyti, kad istorizmas nei verčiamas, nei rašomas sulietuvinta forma (tokia galimybė buvo – reikėjo tik pakeisti galūnę) – pateikiamas tik komentaras (plg. aiškinamajame latvių kalbos žodyne „vēst. Jaunās strāvas dalībnieki“ (LLVV 4, 1980: 40))3. Kitų kalbų šaltiniuose, pavyzdžiui, Latvių-rusų kalbų 1 Тлумачення значень латиських слів у цій статті перекладено литовською мовою. 2 Детальніше див. Kvašytė, Čepaitienė, Župerka 2006; також див. Vilkaitė, Kvašytė 2006. 3 Apie Latvijos realijų pavadinimus, tarp jų ir istorizmus, plačiau žr. Kvašytė 2005. Terminologija | 2009 | 16 59 у словнику наведено переклади латиських складних слів із коментарями в дужках («младолатыши (прогрессивные деятели национального антифеодального и просветительского движения XIX века в Латвии») (LKV 1, 1979: 487), «новотеченцы (участники демократического движения интеллигенции в 90-ые годы XIX века в Латвии») (LKV 1, 1979: 488). Назву грошової одиниці červoncas, що ілюструє певний період історії Росії, внесено до словників іншомовних слів обох балтійських мов: «1. назва російської золотої монети (від XVII ст.); 2. державний банкнот СРСР, рівний 10 рублям, що перебував в обігу в 1922–1947 роках; 3. золота монета СРСР, випущена 1923 року (переважно для розрахунків з іншими державами)» (TŽŽ 2001: 142) (пор. визначення слова červoncs латиською мовою: «1. Krievijā (līdz 1917. g.) zelta monēta 3 rubļu vērtībā. 2. Padomju Savienībā (no 1922. līdz 1947. g.) – naudaszīme 10 rubļu vērtībā» [1. У Росії (до 1917 р.) золота монета вартістю 3 рублі. 2. У Радянському Союзі (з 1922 до 1947 р.) — грошовий знак вартістю 10 рублів] (SV 1999: 129)). У російсько-литовському словнику зафіксовано аж 3 значення згаданого російського слова, і лише одне з них передано транскрибованою формою: «1. червонець (російська золота монета до 1917 р.1); 2. ч е р в о н е ц ь [розрядка авторки цієї статті], десятирубльова купюра (1922–1947 рр.); 3. розм. десять рублів» (RLKŽ 2002: 834), тоді як до російсько-латиського словника це слово не внесено. Розглянуті випадки дають підстави стверджувати, що прагматичний підхід до історизмів різниться. ТЕРМІНИ КЛАСИФІКАЦІЇ НАЦІОНАЛЬНИХ РЕАЛІЙ ЧУЖИХ МОВ Для називання специфічних явищ чужих мов слід уживати термін е г - з о т и з м — «іншомовне слово, запозичення, що означає незнайому, властиву чужій (особливо далекій) країні побутову чи культурну реалію» (TŽŽ 2001: 190). У лінгвістичній літературі як синонім простого терміна (його множинний відповідник) уживається також складений термін екзотична лексика (коли йдеться про сукупність таких слів): «Слова або спеціальні словосполучення, запозичені з далеких, маловідомих мов, щоб надати стилю особливого колориту <...>» (KTŽ 1990: 55). У словнику термінів мовознавства наведене визначення акцентує мету вживання таких національних реалій. Як зазначає російська соціолінгвістка Ніна Мечковська, «екзотизми не стільки розкривають чи пояснюють чужу культуру, скільки символізують її» (Мечковская 2000: 52). Термін 1 Імовірно, у словнику коректорська помилка — має бути «m». 60 Regina Kvašytė | Tautinės realijos: pavadinimai, terminai... Екзотизм, на відміну від розглянутого раніше етнографізму, уживається для називання реалій інших мов, однак із певними застереженнями: термін екзотизм не підходить для позначення слів, що називають реалії найближчих споріднених мов і культур, наприклад литовської та латвійської, адже реалії згаданих народів, хоч і невідомі, не є екзотичними в буквальному значенні цього слова. Є підстави стверджувати, що описані терміни етнографізм і екзотизм утворюють певну пару антонімів у класифікації назв національних реалій за належністю до своєї чи чужої мови. А як слід називати таку лексику, коли під час перекладу її переносять з мови оригіналу до тексту іншою мовою? Усе, що представник іншої культури помітив, але не зрозумів, що видається йому дивним і потребує інтерпретації, є сигналом того, що в тексті є специфічні елементи тієї культури, яку відображає створений текст і які, за словами лінгвокультурологині Валентини Маслової, називаються лакунами (Маслова 2001: 111). Звузивши це твердження до лексичного рівня, можна сказати, що лакуни, або лакунарна лексика, — це лексичні одиниці певної мови, які не мають прямого лексико-семантичного відповідника в іншій мові (Bankavas 2001: 9). Стверджується, що термін лакуна характерний для франкомовної культурної традиції (Иванов 2006: 79), а першими застосували цей термін у мовознавстві канадські науковці Jean-Paul Vinay і Jean Darbelnet (Дюнь 2007: 135). Термін лакуна уживається в багатьох мовах, зокрема англійській, французькій, латвійській (Bankavas 2006), російській (Степанов 1965; Муравьев 1975 та ін.). Однак визначення слова латинського походження лакуна, наведене у Словнику іншомовних слів, — «[лат. lacuna — заглибина, прогалина] прогалина в тексті, пропуск, відсутнє місце» (TŽŽ 2001: 425) — дає підстави засумніватися в тому, що цей термін придатний для називання згаданої лексики. Стверджується, що національно-культурна своєрідність може виявлятися не лише в наявності специфічних слів, а й у браку слів для передавання значень, виражених іншою мовою. Отже, такі «прогалини», «білі плями на семантичній карті мови» називають тим самим терміном (Степанов 1965: 120). «В одному випадку поява лакун зумовлена відмінностями між відповідними культурами <...>. В іншому випадку лакуна виникає не через відсутність денотата відповідника в одній мові, а через те, що для мови ніби неважливо розрізняти те, що розрізняє інша мова» (Мечковская 2000: 53). Латвійський мовознавець Andrejis Bankavas поділяє таку лексику на абсолютні й відносні лакуни, а перші — ще на дві підгрупи: «етнографічні лакуни (balzams, sagša, sakta, Līgo vakars, lats, auseklītis, dainas, Pērkons, suitu sievas) <...> і лінгвістичні лакуни <...>. За поширеністю лакуни поділяють на національні (balzams, GNP, kokle) і регіональні (kefīrs, kvass, ķimelis, rupjmaize» (Bankavas 2001: Terminologija | 2009 | 16 61 (9–10). Очевидно, що те саме слово може відповідати кільком типам класифікації, наприклад, balzams належить і до групи етнографічних, і до групи національних лексичних одиниць. Однак такий поділ досить складний, оскільки не завжди легко віднести те чи інше слово лише до однієї підгрупи. Так, латвійське слово balzams (якщо це не номенклатурне слово в назві конкретного продукту, що представляє Латвію, Rīgas melnais balzams, яке з прагматичних міркувань часто замінює повну назву продукту) могло б бути й регіональною лакуною, адже подібні напої виробляють і в інших місцях, не лише в Латвії (пор. Bitnerio balzamas та ін.), або навіть не мати національного колориту (пор. значення запозиченого з грецької мови слова бальзам: «[гр. balsamon — ароматична смола] 1. розчин природних або синтетичних смол в ефірних оліях; природні ~и є продуктом обміну речовин рослин; 2. фарм. лікувальний або космет. засіб, виготовлений із такого розчину; 3. міцний алкогольний напій, настояний на екстрактах або оліях бальзаму» (TŽŽ 2001: 90). З погляду латвійської мови запозичення з грецької, яке називає реалію, належить до етнографізмів, тому лакуна розуміється двояко: це місце в тексті, яке треба заповнити, а з іншого боку — термін, що називає реалію, яку треба описати засобами іншої мови. Проте є й інша думка; наприклад, A. Gudavičius наголошує, що «лакуна5 позначає відсутність слова в одній мові (англ. lack ‘нестача, брак’) щодо іншої мови, коли у відображеній обома мовами дійсності відповідний предмет, явище тощо існує. Отже, причиною наявності лакун є не різноманітність реального світу, а особливості категоризації світу в мові» (Gudavičius 2007: 93). Інші автори пов’язують назви специфічних національних реалій з еквівалентністю: «важко знайти еквіваленти в іншій мові, оскільки в житті іншого народу немає предметів чи явищ, які називаються. Цю лексику, яку можна було б назвати б е з е к в і в а л е н т н о ю [розрядку автора статті збережено], дуже важливо знати для пізнання матеріальної та духовної культури народу» (Gudavičius 2000: 79; Gudavičius 2009: 93–94). Від слова латинського походження еквівалент «[лат. aequivalens (род. відм. aequivalents)] рівноцінна, рівнозначна річ; еквівалентна вартість, рівна величина; рівень, відповідник» (TŽŽ 2001: 198) походить термін, традиційно вживаний у працях мовознавців різних країн, хоча його значення може варіюватися (Černė 2006; Papaurelytė-Klovienė 2007; Polkovņikova 2006; Влахов, Флорин 2006; Иванов 2006; Саевич 1999 та ін.). Інший дериваційно близький термін, що виражає зв’язок з еквівалентністю, у литовській мові — нееквівалентна лексика — визначається як «слова мови оригіналу або 5 A. Gudavičius vartoja rašybos variantą lakuna (Gudavičius 2007: 93). 62 Regina Kvašytė | Tautinės realijos: pavadinimai, terminai... словосполучення, що позначають предмети, процеси, явища чи інші факти життя, які не мають еквівалентів у мові перекладу» (Ambrasas-Sasnava 1978: 132). Однак зручніше вживати коротший варіант, тобто залежний компонент складеного терміна, утворений за допомогою префікса без-. Відносні прикметники, утворені від іменників за допомогою префікса без-, «позначають ознаку, що випливає з відсутності того, що назване твірним іменником» (Keinys 1999: 80). Безеквівалентними можна вважати і етнографізми, і екзотизми, якщо оцінювати лексику, забарвлену національним колоритом, з погляду мови перекладу. Ба більше, пропонується відмежовувати таку лексику від лексики, яка взагалі не має еквівалентів у мові (Влахов, Флорин 2006: 56). Подібне за значенням до безеквівалентної лексики у латвійській лінгвістичній літературі вживають термін «регіональна географічна лексика» (латв. reģionālģeografiskā leksika). Його вживає латвійська мовознавиця Ilga Migla, яка досліджує передавання латвійських реалій німецькою мовою (Migla 1996: 2). У цьому терміні наголошено на територіальному, а не семантичному чи еквівалентному компоненті. У Новому словнику термінів латвійського мовознавства (Valodniecības pamatterminu skaidrojošā vārdnīca) лексику, для передавання якої не знаходять слів у власній мові, називають культурними запозиченнями (латв. kultūraizguvumi). З визначення видно, що це слово, вислів або фразеологізм мови оригіналу (латв. avotteksts), який, якщо в мові перекладу (латв. mērķteksts) не знаходять відповідного еквівалента, переносять до неї (якщо мови послуговуються однією абеткою — транслітерують, якщо різними — транскрибують). Крім того, там само зазначено, що до шару таких запозичень належать уже згадані етнографізми (VPSV 2007: 198). Хоча латвійський дериват зручний у вжитку, за змістом він не цілком точний, оскільки наголошує лише на одному способі передавання такої національної лексики — прямому перенесенні, тоді як із прагматичного погляду можуть обиратися й інші способи передавання цієї лексики, наприклад коментування, пояснення, заміна тощо, тобто шукають інші відповідники, не обмежуючись транслітерацією чи транскрибуванням. Тому вживати лише цей термін було б неправильно (до того ж у литовській мові цей складений термін не має традиції вживання і за зручністю поступається латвійському новотвору). Іноді взагалі немає підстав говорити про появу запозичень. Приклади різного фіксування такої безеквівалентної лексики трапляються в різних словниках — і тлумачних⁶, і перекладних⁷. Їхні автори ⁶ Plačiau apie liaudies šokių ir žaidimų pavadinimus žr. Černė 2006. ⁷ Plačiau apie latvių kalbos realijas kitų kalbų žodynuose žr. Kvašytė 2003, apie lietuvių kalbos realijas latvių kalba žr. Kvašytė 2005. Terminologija | 2009 | 16 63 Національний колорит слова намагаються відобразити в коментарях або хоча б у примітці. Наприклад, у групі реалій духовної народної культури особливо характерна для литовців назва способу співу sutartinė Lietuvių–latvių kalbų žodyne подається з певною приміткою. Саме слово не перекладається, наводиться лише коментар: «folk. sutartine (lietuviėšu tautas dziesmu žanrs)» (LLV 1995: 495), а англійською литовське слово передається описом: «flk. Lithuanian polyphonic part-song» (NLAKŽ 2002: 768), так само як і в Lietuvių–rusų kalbų žodyne «сутартине», многоголосая хоровая литовская народная песня» (LRKŽ 2001: 802). У Lietuvių–latvių kalbų žodyne зафіксовано назву специфічної страви — випічки — šakotis «2. kul. šakotis (lietuviėšu nacionālais zarains pīrāgs no olām)» (LLV 1995: 502), передане литовською, тоді як англомовних читачів ознайомлюють із виглядом шако́тіса: «kul. pyramidal cake (resembling the tree-trunk with spikes)» (NLAKŽ 2002: 778); згадка про зовнішній вигляд є також у Lietuvių–rusų kalbų žodyne: «3. kul. песочный торт в форме елки» (LRKŽ 2001: 816). У Rusų–lietuvių kalbų žodyne назву російського народного музичного інструмента балалайка передано транслітерованим відповідником «muz. balalaika» (RLKŽ 2003: 26); подібно зроблено і в Rusų–latvių kalbų žodyne — «балалайка» (KLV 1988: 25). Крім того, литовською і латиською (або однією з цих мов) пояснюються такі слова, як назва народної пісні частушка: «частушка (гумористична російська народна пісня)» (RLKŽ 2003: 883); «частушка (krievu tautas dziesma)» (KLV 1988: 563), або назва жіночого головного убору кокошник – «kokošņiks (krievu sieviešu tautastērpa galvasrota» [кокошник (російський жіночий головний убір)] (KLV 1988: 196). Як видно з визначень, окрім загального пояснення, що це російська народна пісня, литовці додатково уточнюють її характер — гумористична. Жодного натяку на національну специфіку не залишається, коли російський етнографізм самовар литовською передається словом virdulys (RLKŽ 2003: 722). Латиським відповідником того самого російського етнографізму є калька складного слова patvāris [той, що сам кип’ятить] і частково зберігає відтінок, характерний для російської культури. Це збережено й у тлумачному словнику латиської мови: «pārnēsājama tējas gatavošanas ierīce, kurā ūdeni karsē kurtuvē vai elektrisks sildītājs» [переносний пристрій для приготування чаю, в якому воду нагрівають у топці або електричним нагрівачем], а всі ілюстративні приклади пов’язані з Росією (LLVV 6(1), 1986: 533). Для тих, хто знайомий із російською культурою, цей предмет асоціюється з виробом специфічної форми та призначення, однак без ширшого контексту такі асоціації не виникають, коли чують або читають литовське слово virdulys. У виданнях із культури мовлення слово samo-varas оцінюється як ненормативне запозичення (KP 2005: 99). 64 Regina Kvašytė | Tautinės realijos: pavadinimai, terminai... Частина такої безеквівалентної лексики — за статусом вона ближча до запозичень — включається до словників іншомовних слів: balalaika «струнний російський народний музичний інструмент із трьома струнами та трикутним корпусом; на ньому грають пальцями» (TŽŽ 2001: 88), kokošnikas «1. старовинний святковий головний убір заміжніх росіянок; 2. декоративний профільований елемент архітектури російських церков у формі арки» (TŽŽ 2001: 378), častuška «у російській народній усній творчості — коротка пісня (зазвичай чотиривірш) на актуальну тему» [у російській народній усній творчості — коротка пісня (зазвичай чотиривірш) на актуальну тему] (SV 1999: 128–129). Очевидно, що кожна мова (і конкретні укладачі словників) обирає спосіб фіксації таких слів, забарвлених національним колоритом. ВИСНОВКИ Підсумовуючи, можна констатувати, що терміни класифікації національних реалій власної та іноземних мов характеризуються різноманітністю. Терміни етнографізм і екзотизм, як певна пара антонімів, важливі для розгляду лексики з національною специфікою з погляду власної мови. Для позначення лексики, що використовується з метою укладання словників або, у ширшому розумінні, міжкультурного спілкування, лінгвісти різних країн використовують терміни лакуна, регіональна географічна лексика, культурні запозичення, безеквівалентна лексика тощо. У литовському мовознавстві найдоцільнішим вважається термін безеквівалентна лексика, хоча слід визнати, що він також умовний (варто нагадати, що вживання термінів загалом є предметом домовленості): у кожному випадку еквівалент необхідно знайти, проте прямого лексичного відповідника в іншій мові немає. А прагматика вибору еквівалента залежить від різних обставин і умов, наприклад, спорідненості мови перекладу, характеру тексту, а також традицій і цілей уживання конкретного слова. ŠALTINIAI DŽ – Dabartinės lietuvių kalbos žodynas. Šeštasis (trečiasis elektroninis) leidimas. Ats. red. S. Keinys, Vilnius, 2006. KLV – Krievu–latviešu vārdnīca. Izlabots un papildināts otrais izdevums, Rīga, 1988. LKV – Latviešu–krievu valodu vārdnīca. Rīga, 1979. LIV – Balkevičius J., Balode L., Bojāte A., Subatnieks V. Lietuviešu–latviešu vārdnīca, Rīga, 1995. LLVV – Latviešu literārās valodas vārdnīca, 1.–8. sēj. Rīga, 1972–1996. LLŽ – Latvių–lietuvių kalbų žodynas, Sud. A. Butkus. Kaunas, 2003. LRKŽ – Lyberis A. Lietuvių–rusų kalbų žodynas. Vilnius, 2001. NLAKŽ – Piesarskas B., Svecevičius B. Naujasis lietuvių–anglų kalbų žodynas. Vilnius, 2002. RLKŽ – Lemchenas Ch., Macaitis J. Rusų–lietuvių kalbų žodynas, Trečiasis leidimas, Vilnius, 2003. SV – Svešvārdu vārdnīca, Dr. philol. J. Baldučnika redakcijā, Rīga, 1999. TŽŽ – Tarptautinių žodžių žodynas. Ats. red. A. Kinderis, Vilnius, 2001. Terminologija | 2009 | 16 65 LITERATŪRA Ambrasas-Sasnava K. 1978: Vertimo mokslas, Vilnius. Bankavs A. 2001: Lakūnas latviešu valodā. – Leksika: vēsturiskais un aktuālais. Akadēmiķa Jāņa Endzelīna 128. dzimšanas dienas atceres starptautiskās zinātniskās konferences materiāli, Rīga, 9–10. Bankavs A. 2006: Franču–latviešu–angļu leksikogrāfijas terminu vārdnīca, Sast. A. Bankavs, Rīga. Černie V. 2006: Beekvivalente leksika aiškinamuosiuose žodynuose. – Leksikografija ir leksikologija I. Aiškinamųjų bendrinės kalbos žodynų aktualijos. Sud. R. Petrokienė, Vilnius, 192–208. Gudavičius A. 2000: Etnolingvistika, Šiauliai. Gudavičius A. 2009: Etnolingvistika (Tauta kalboje), Šiauliai. Gudavičius A. 2007: Gretinamoji semantika, Šiauliai. Keinys S. 1999: Bendrinės lietuvių kalbos žodžių daryba, Šiauliai. KP 2005: Kalbos patarimai 4. Leksika: skolinių vartojimas (svetimybės, tarptautiniai žodžiai) (L 1). Sud. D. Mikulėnienė, Vilnius. KTŽ 1990: Gaivenis K., Keinys S. Kalbotyros terminų žodynas, Kaunas. Kvašytė R. 2005: Latvijos gyvenimo realijos lietuvių šaltiniuose. – Filologija 10, 57–64. Kvašytė R. 2003: Latvių nacionalinės realijos kitų kalbų šaltiniuose. – Filologija 8, 15–24. Kvašytė R. 2005: Lietuvių tautas realijas latviešu avotos. – Vārds un tā pētišanas aspekti 9, Liepāja, 290–299. Kvašytė R., Čepaitienė G., Župerka K. 2006: Istorija kaip kalbos ir raštijos stilistinio savitumo veiksnys (lietuvių ir latvių paralelės). – Lietuvių ir latvių gretinamosios stilistikos klausimai, Sud. ir ats. red. R. Kvašytė, Šiauliai, 40–53. LK 1995: Barauskaitė J. ir kt. Lietuvių kalba I: Leksikologija, fonetika, akcentologija, dialektologija, rašyba, Vilnius. Migla I. 1996: Latvijas reģionālgeogrāfiskā leksika vācu valodā. Disertācijas kopsavilkums filoloģijas doktora grāda iegūšanai, Rīga. Palionis J. 1979: Lietuvių literatūrinės kalbos istorija, Vilnius. Papaurėlytė-Klovienė S. 2007: Lingvistinės kultūrologijos bruožai, Šiauliai. Polkovnikova S. 2006: Latviešu valodas bezekvivalenta runs verbi kontrastīvā aspektā. – Valoda – 2006. Valodas dažādu kultūru kontekstā, Zinātnisko rakstu krājums XVI. Daugavpils, 49–56. Vilkaite I., Kvašytė R. 2006: Pasvyoji leksika lietuvių–latvių ir latvių–lietuvių žodynuose. – Lietuvių ir latvių gretinamosios stilistikos klausimai, Sud. ir ats. red. R. Kvašytė, Šiauliai, 225–243. VPSV 2007: Valodniecības pamatterminu skaidrojošā vārdnīca. Sast. aut. kol. V. Skujiņas vad., Rīga. Влахов С. И., Флорин С. П. 2006: Непереводимое в переводе. Издание третье, испер. и доп., Москва. Дунь И. Л. 2007: Интраглингвальные лакуны в лексической системе русского языка. – Вісник СумДУ. Серія Філологія, № 1. Том 1, 135–141. Интернето prieiga <visnyk.sumdu.edu.ua/ arhiv/2007/1/02_124_Dun.pdf> [žiūrėta 2009 12 08]. Иванов А. О. 2006: Безэквивалентная лексика: учебное пособие. Санкт-Петербург. Маслова В. А. 2001: Лингвокультурология, Москва. Мечковская Н. Б. 2000: Социальная лингвистика, Москва. Муравьев В. Л. 1975: Лексические лакуны (на материале лексики французского и русского языков), Владимир. Савич И. 1999: Безэквивалентная лексика в тематической группе названий музыкальных инструментов. – Национально-культурный компонент в тексте и языке: материалы Международной научной конференции, ч. 3. Минск, 107–111. Степанов Ю. С. 1965: Французская стилистика в сравнении с русской. Москва. NATIONAL REALIA: NAMES, TERMS AND THEIR USAGE The object of this research is appellative nouns which reflect the peculiarities of life, traditions and environment of a certain nation. The aim of the article is to find a term which is the most appropriate for naming of such national realia. Some authors use the term lacuna when naming things which seem unusual to a representative of another culture and which require interpretation. Other authors relate them with equivalency. 66 Regina Kvašytė | Tautinės realijos: pavadinimai, terminai... Since it is sometimes difficult to find equivalents in a language when the speakers of it are not familiar with a certain things or phenomena existing in another culture, the term non-equivalent lexis can be used. In linguistic literature other terms are also used, for example exotism and exotic vocabulary, though these are not suitable for closely related languages. The term ethnographism which names some national realia is not suitable for describing national historical events, national movements and other things the names of which belong to the specific national lexis. Moreover, ethnographisms first of all denote national realia which do not cause problems for native speakers when used in a text. It is more difficult with foreign cultural phenomena and translation of their names. A conclusion could be drawn that the most suitable term for the lexis referring to national realia is non-equivalent lexis. Is has to be admitted that this term may not always be applicable because it is necessary to find a certain equivalent while translating a text. The choice of the equivalent depends on many things, for example the affinity of the source language, the character of the text and the tradition and intention of the usage of a particular word. Gauta 2009-12-13 Regina Kvašytė Šiaulių universitetas P. Višinskio g. 38, LT – 76352, Šiauliai E. paštas [email protected] Terminologija | 2009 | 16 67