Terminas prie termino. X

Термін до терміна. X JONAS KLIMAVIČIUS Шляхетні люди не хапаються за чуже й не терплять, щоб через недбалість загинуло своє Dionisijas Halikarnasietis ТЕАТР, ТЕОРІЯ, ТЕОРЕМА, ІСТОРІЯ: ЗАПОЗИЧЕННЯ І ТВОРЕННЯ: ВИДОВИЩЕ І ЗРЕЛИЩЕ, ПОГЛЯД І ПРОНИКЛИВЕ БАЧЕННЯ, БУТТЯ І ОПОВІДЬ – ВІДПОВІДНИКИ Й ВІДМІННОСТІ Дослідження кількох пов’язаних (походженням, мотивацією найменування), але семантично дуже віддалених міжнародних слів та спричиненої ними семантичної індукції і її результатів не має виглядати невідомо кому й з якого старого пня взятим. Навпаки, це один із багатьох культурно, діалінгвістично, термінологічно й детермінологізаційно складних, але актуальних випадків із безмежно широкого комплексу, особливо пов’язаний із винятковим явищем взаємодії міжнародних термінів та їхніх відповідників — різновидом десинонімізації: не відпаданням якогось одного синоніма, а їхнім розходженням — диференціацією значень. ІСТОРИЧНИЙ ПІДХІД Запозичення міжнародних слів як процес і (регульована) дія (саме явище точніше називати запозичуванням) буває принаймні двох типів — 1) задоволення потреби в незамінних чужих словах для позначення необхідних значень — їх прийняття й остаточне включення до лексичної (і термінологічної) системи власної мови (хіба що згодом деякі з них спіткає доля архаїзмів або оказіоналізмів), 2) успішне творення й уживання власних замінників відповідно до наявних ресурсів або можливостей розвитку власної мови, ширше — відповідно до усвідомленої потреби розвивати самобутність. За нормальних умов, коли визначальними є лише лінгвістичні чинники, вибір способу визначають потреби (попит), а не сліпа пропозиція. І тоді найчастіше вдаються до першого способу. Потреба інтернаціональності життя завжди існувала й зростає, а національні мови виявляються такими, що, впускаючи запозичення, задовольняють потреби своєї національної спільноти 208 Jonas Klimavičius | Terminas prie termino. X і спроможності. Однак ступінь інтернаціональності лексики дуже різниться — і залежно від сфер (найбільше — у науці та культурі в широкому розумінні, найменше — у поезії та натурі), а ще більше — залежно від мов і особливо їхніх сімей (а це ж і різні культури та цивілізації). Тому нерідко, особливо коли пропозиція перевищує попит з боку мови, запозичення є не завершеним процесом, а лише першим етапом: 1) короткий сигнальний — чужомовні слова постукають, але не до системи, а лише до текстів, тому н а я в н і власні слова лінгвістично легко їх замінюють (aukštas – etažas, griuvėsiai – ruinos, kaukė – maskė, pievagrybis – šampinjonas, raumuo – muskulas, raupsai – lepra, sprogimas – eksplozija, šiltinė – tifas, pentinas – šporas), навіть численними синонімами (kaprizas – aikštis, įgeidis, įnoris, nikis, užgaida); 2) триваліший сигнальний — заміна чужомовних слів н а я в н и м и власними словами, але пристосованими до запозиченого значення (kūgis – konusas, lagaminas – valiza ir čemodanas, lingė – resoras, pusiaujaus – ekvatorius), іноді — дуже віддаленими (l štelė – celė, židinys – fokusas); 3) не короткий, навіть тривалий — творення новотворів (замінників, принаймні відповідників) (juodraštis – bruljonas, dviratis – velosipedas, įvartis – golas, kalnodara – orogenezė, kryžiažodis – krosvordas, laikraštis – gazieta ir caitunga, palydovas – konduktorius, palydovė – stiuardesė, rankraštis – manuskriptas, slapyvardis – pseudonimas, slidės – ski, staigmena – siurprizas, užtrauktukas – ziperis, vairuotojas – šoferis, vandenilis – hidrogenas, variklis – motoras, viešbutis – hotelis, viešnamis – bordelis). Для лексикології та термінології важливіші самі результати творення нових слів, тоді як дані перекладу, запозичення й інших індукцій мають значення лише для добору кращих варіантів, наприклад, для оцінювання заміни кальок (принаймні часткової) перекладними відповідниками (krepšia sūvydis → krepšinis, įtaka → / poveikis). Тривалий етап може стати справді затягнутим, а внаслідок перетворення відповідників на замінники — зовсім зійти нанівець, навіть із рецидивами вже після кодифікацій чи апробацій. Але мовознавець має дивитися на с и с т е м у, а не озиратися на т е к с т и, навіть якщо якийсь із них закріплено наказом директора певного центру чи постановою комісії. Ці три дії відомі ще від часів Мартинаса Мажвідаса, патріотично й лінгвістично обґрунтовані вже Міколасом Даукшею, чимало практикувалися вже професором Вільнюського університету Константінасом Сірвідасом (варте уваги auklėtinis замість alumno!). На жаль, не вдалося зупинити широке нашестя чужих мов і чужомовних слів навіть тоді, коли вже поставала літературна мова, а сумнозвісне творення слів найменш кваліфікованими діячами «Аушри» та — як нещасливий рецидив через кілька десятилі- Terminologija | 2016 | 23 209 ть — деякими (але не одним) термінологами, які не були мовознавцями, звалило гори роботи на плечі Йонаса Яблонскіса. Батько сучасної писемної — літературної мови є також творцем наукових новотворів і, крім того, — не помилімося! — засновником творення та вживання не паралельних відповідників, а цілковитих замінників, а також плідним і успішним творцем (ми вживаємо понад 600 його новотворів!) (Piročkinas 2000: 10 6). За короткі роки Першої Республіки цей процес через нечисленність мовознавчих кадрів і недостатнє зміцнення редакторської роботи не розвинувся й не дозрів так, як слід; новою хвилею він проявився розсіяно за кордоном (LKV 1950: 113 ir 159–604 – Žodynas), а в умовах двомовності вигнання особливо актуалізувався з огляду на «потреби ширшої громадськості» (Skardžius 1998: 438), тому його цілісно й стисло розвинув Пранас Скарджюс у книжці 1973 року (у Чикаго) Lietuviški tarptautinių žodžių atitikmenys. На батьківщині в роки окупації нового етапу творення слів не було, лише намагалися зберегти спадщину. У Другій Республіці, коли кодифікація норм лексики й термінології ставала дедалі актуальнішою, згадана книжка стала широко доступною і на батьківщині (Skardžius 1998: 428–507), а того ж року вийшла й велика (200 с.) актуальна словникова праця Віди Рудайтене та Вітаутаса Віткаускаса Vakarų kalbų naujieji skoliniai. Поспіхом виконана праця для нагальної потреби ще не відіграла належної ролі (Klimavičius 2015: 44–47). Для опрацювання щедро поданого матеріалу потрібна праця читачів — не ледачих, із часом і належною кваліфікацією; крім того, «зусилля інтелігенції, спрямовані на збереження мови правильною, успадкованою й доцільною» (Rudaitienė, Vitkauskas 1998: 29), мають бути не абстрактними й декларативними, а зосередженими на постійній роботі. Отже, результати є. Але ситуація склалася так, що руйнують і їх. Є чимало підготовчих напрацювань — незавершених або лише підступів до рішень: добору варіантів, рідше — зміцнення норм, найрідше — остаточного закріплення кодифікації. На широкому полі роботи потрібен і семантичний розмах. Цього разу, простеживши один тривалий і розгалужений процес, хочемо показати й рідкісніший, хоча вже помічений на практиці, етап (fabrikas ↔ gamykla, objektas ↔ dalykas, enchiridionas ↔ manualas ↔ vadovėlis), — 4) розвиток семантичних відношень між інтернаціональними словами та їхніми відповідниками аж до диференціації значень. ТЕАТР Початок дії далеко в минулому, сказали б, і нічим не примітний: Грецький театр складався з трьох частин: орхестри, сцени та амфітеатру. — — — Місця для глядачів становили театр у вузькому значенні цього слова (theastai – дивитися) 210 Jonas Klimavičius | Terminas prie termino. X (Dambrauskas 1974: 299). Словом «театр» (θέατρον), утвореним від дієслова «дивитися» (θεασθαι) і таким, що означає г л я д и щ е, спочатку називали місця для г л я д а ч і в. Так їх називали й деінде, наприклад, на стадіоні. Згодом термін охопив увесь комплекс т е а т р а л ь н о ї споруди та в и с т а в и, що там відбувалися (SenGrK 2007: 168). Місце для гри (а також танцю й співу) було круглою orchestra (ὀρχήστρα), згодом — помостом, зведеним перед наметом skenę (σκηνή), — proskenijo (προσκήνιον), і лише римляни закріпили його в нинішньому вигляді — sceną (scaena) — як найважливішу частину театру (тому «театром» дуже промовисто названо сценічне мистецтво). Римляни також дали лат. spectac(u)lum — 1. «з о б р а ж е н н я, в и д о в и щ е» → 2. вистава, спектакль, 3. переважно мн. «місця для г л я д а ч і в», 4. перен. театр, амфітеатр, навіть 5. «д и в о с в і т у»: septem spectac(u)la – septyni pasaulio stebuklai LoLieŽ 2007. На цій первісній мотивації гр. θέατρον і лат. spectac(u)lum ґрунтується вся широка семантика театру — не мистецтва сцени: астрономічний театр «небесне склепіння», анатомічний театр «секційна» (а англ. операційна – operating theater), театр воєнних дій; новіші, ближчі до сцени: театр політики IQ 2010 42 (пор. актор політичного театру IQ 2011 4 14, маріонетки політичного театру Vd 2010 33 62) і виборчі театри IQ 2010 7 6. Дуже незвичний театр світу — «історія світу»; і театр — це світ: Я к о м е д і а н т! О, з і г р а ю я вам к о м е д і ю, щоб усі ви плакали <...>. Мій т е а т р — ц е с в і т; у ньому я в и к о н у ю р о л ь г о с п о д а р я й а в т о р а; а к о м е д і а н т и для мене — це всі ви: папи, королі, народи! Нитка, за яку я вас смикаю, — це страх! (Bonapartas) PrRAp 1979 185 (Alfredas de Vinji). Є й історизми, наприклад: <...> Засновані в середині XVIII ст. у Вільнюському університеті й не збережені Музеї математики та фізики. <...> для наукової роботи та унаочнення навчання. У залі механіки музею фізичного кабінету стояв м а ш и н н и й т е а т р — конструкція з геліолітичних приладів і пристроїв, змонтована на великому помості TechEnc IV 2010 752. Виявляється, і в литовській мові трапляються нечувані вислови, наприклад: Усі частини, колись сприйняті чуттями, у т е а т р і с в і д о м о с т і є справжніми в р а ж е н н я м и J.GaarSP 1998 211. С в і д о м і с т ь є своєрідним т е а т р о м, у якому одна за одною з ' я в л я ю т ь с я різні п о н я т т я J.GaarSP 1998 213. За такого розмаїття театрів не дивно, що й головний театр може отримати (навіть офіційно) означення — Московський художній театр (1898) — художній, хоча його головному (з двох) творцеві К. Станіславському не вдалося дотримуватися системи — це був лише драматичний театр, і тільки пізніше (1928–1941) він мав і власний театр опери. Образотворче мистецтво на початку XX ст. було «мистецтвом», але Terminologija | 2016 | 23 2 1 1 і тепер називати їх «dailininkai» L. Mal, I. GitČ 1989 517 — уже анахронізм. За римських театру національні замінники (а чи й відповідники) з’явилися в часи національних рухів — чеськ. divadlo, нім. Schaubühne (радше «сцена»), Schauspiel «акторська гра», а також Kriegsschauplatz «театр воєнних дій», англ. playhouse (ніби «палац для вистав»). Написаний наприкінці XVII ст. твір Матаса Преторія Deliciae Prussicae oder Preussische Schaubühne — литовською перекладався як Prūsijos grožybės, arba Prūsijos teatras (Л. Гінейтіс — LlitEnc 2001), у 1999 р. виданий під назвою Prūsijos įdomybės, arba Prūsijos regykla (Вільнюс: Pradai). Nei K. Sirvydo regyklė (widok/dźiowowisko krotofilne. Spectaculum, theatrum, Regikle SD 1642), regykla (naujuosiuose raštuose „vaidinamas, spektaklis“, Vydūno „scena“ LKŽ XI 1978), nei priešaušrio – S. Daukanto žaiminyčia, jo ir L. Ivinskio vypsonė, M. Valančiaus vypsosena, dar vėlesnio Tėvynės sargo panaši vypsosenė (1896) LKŽ XIX 1999 lietuvių kultūros dirvoje nebuvo savi, išnyko be didesnio pėdsako kaip kiti panašūs – teplionė, tepliorius, tepliorystė, skaptorystė, bet užmojis – rimtesnis! – siekė ir XX a. pr. Jurgio Šlapelio SNŽŽ 1907 teatras – regykla; „vieta arba namas, kur rodo ir žiūri komedijas, dramas, tragedijas“, o regykla – paveikslas, scena; scena – „vieta teatre, nuo kurios vaidina“; reginys, regykla; spektaklis – reginys; teatre vaidinimas, komedijų rodymas. STŽŽ 1923 nei teatro, nei spektaklio nėra. SNŽŽ 1924 teatro nėra, spektaklis – reginys, vaidinimas teatre. 1920 m. įkurtos Dramos vaidykla ir Operos vaidykla 1922 m. suvalstybintos ir pavadintos – Valstybinis dramos teatras (nuo 1925 m. Valstybės teatras) ir Valstybės opera. TŽŽ 1936 teatras – tik 1. „<...> pastatas“ (2. „karo veiksmų ar šiaip didelių įvykių vieta“, 3. „anatomijos <...>“), nors teatralas – „teatro [pastato? – J. K.] mėgėjas; dažnas teatro lankytojas“, o spektaklis – 1. „teatralinis vaidinimas“ (2. „reginys“). Taip liko tik vaidyba ir vaidmuo (vėl veržiasi rolė...). Toli jau ir teatrinė regykla MairR III₂ 1992 661 (1908). Bet galima ne kaip terminas, o apibūdinimo, aiškinimo žodis: Drama graikiškai veiksmas. Teatras – regykla. Veiksmas turi būti ir regimas KV 1977 35 11. Kaip pasaulis gali būti teatras, taip kartais jis ir regykla: <...>, Calvinas rašė: „Mes juk nepraleisime progos pasisemti dievobaimingos atgaivos iš Dievo atskleistų ir priešais mus iškylančių darbų šioje nuostabioje regykloje“ NŽA 2009 12 456. Teatro reginys IQ 2010 5 25 – būtinai junginys! – irgi visai natūralus. 2 1 2 Jonas Klimavičius | Terminas prie termino. X ТЕОРІКОН Надзвичайно важливий для нас тут сам по собі чистий театральний історизм теорікон: <...> Періклу приписують також запровадження театральних грошей (теоріконів), які видавали громадянам, щоб придбати жетон або квиток на театральні вистави (SenGrI 1955: 206). Запровадивши теорікон, Перікл зробив театр доступним для всіх афінських громадян (277). Історизм, але він мав би залишатися таким, а не перетворюватися на описове словосполучення гроші на театр (τὸ θεωρικόν) (193). ТЕОРІЯ, ТЕОР, ТЕОРЕМА Театральні гроші теорікон наочно демонструють кожному спільне походження з театром теорії. Та її історія й семантичний розвиток значно довші. І культурно це не дивно: корені обох понять сягають тієї самої так званої осьової доби, що припадає на найрозвиненіші країни Євразії приблизно у VII–V ст. до н. е. Однак перше світло людського розуму у світі не було раптовим осяянням чи просвітленням — воно виникало поступово, долаючи труднощі, серед мороку первісних культів і міфічного туману. Театру тут не торкаємося його туманно знайомого розвитку, бо він важливий лише для трагедії і комедії, а не для семантичного розвитку театру. Теорія прокладає парадоксальний шлях від культу до атлетики й філософії, науки: слово θεωρία етимологічно пов’язане зі словом theos — бог. Теорами греки називали посланців міст на релігійні свята, наділених сакральними повноваженнями A.ŠliogD ir M 1988 30. Загальногрецькі Олімпійські ігри та ігри окремих полісів, а також афінські Панафінеї й спартанська гімнопедія, загальногрецька гімнастика були тісно пов’язані з релігійним культом і всім духовним життям. Однак в історичній повісті Яна Парандовського «Диск Олімпії» це невиразно й навіть бракує ясності: Настав третій молодик після літнього сонцестояння <...>. <...>. <...> покрутилися стежки-доріжки — <...> – – – Рушили процесії, урочисті теорії, послані державами й містами, а разом з офіційними представниками йшли прості прочани OD 1984 110. Першими з’являлися архітеори, провідники процесій, <...>, і домовлялися про місце для ночівлі OD 1984 114–115. У повісті архітеор (179, 236, 237, 242–2x) уживається без відповідників, теорія — або лише разом із процесією (151, 157, 234, 236, 237–2x, 242, 243–2x, 244), або просто хода (112, 234, 277), навіть вервечка (111), нерідко з поясненням, наприклад: Похід завершували прочани з самої Еліди, що припізнилися (150). У поясненнях дуже бракує повноти: теорія — «урочиста хода, процесія», теор — «її учасник» (278), архітеор — «провідник теорії» (273). Це половинчасте вживання, схилене до литовізації — Terminologija | 2016 | 23 213 залишилося без уваги — найімовірніше, у цьому випадку це надмірні зусилля відомого перекладача Домінікаса Урбаса, що обмежують необхідну історичну достовірність1. «Словник спортивних термінів» у поясненні теорії подає 1. «у Стародавній Греції — група громадян, яку місто-держава посилала на Олімпійські ігри» (STŽ 1996), а згодом уточнює: 1. «<...> релігійна група наглядачів (гр. theōria)» (STŽ 2002). А ще значно раніше було наведено точне й повне пояснення: теор — «у Стародавній Греції — особа, яка представляла державу або місто під час релігійних свят та ігор або була уповноважена радитися з оракулом, приносити дари храмові й жертвувати» TŽŽ 1985, 2001, 2013; лише гр. theōros — не «глядач», а певний ритуальний «наглядач», виконавець особливих літургій: «Оскільки Олімпіада була передусім релігійним святом усіх еллінів, поліси надсилали до Олімпії святі посольства, які називали теоріями (θεωρία), щоб вони принесли жертву Зевсу від імені свого міста» (SenGrK 2007: 247). Ця первісна теорія (зі своїми теорами й архітеором) не відокремлена від сучасної звичної наукової теорії — навпаки, вона є її певним прообразом: Theoria — це і просте споглядання, і погляд душі. Явища та їхні системи, які ми бачимо внутрішнім зором, греки також називають теоріями HŠv 1994 22. Гр. θεωρέω — «бути глядачем, дивитися; оглядати, відвідувати; спостерігати; здійснювати огляд; розглядати, міркувати, досліджувати; вирішувати» GrLŽ 1979 — розвиток значень веде від (оглядання) учасників чи відвідувачів до абстрактнішої й спеціальнішої дії — спостереження, вдивляння, коли бачать уже не видовище, а сутність: «Іонійські натурфілософи вважали, що theōria — це мислення про абстрактні речі. <...>. Для Арістотеля bios theōretikos (теоретичне життя) — це життя філософа-дослідника, присвячене роздумам над різними речами. Звідси theōria — наукове дослідження, наука (на противагу практиці, діяльності, гр. praxis; лише в Новий час теорія — погляд або погляди окремого вченого; негативне значення — суха теорія» (AntŽ 1998: 503). «У Греції нау- 1 У повісті Я. Парандовського (ймовірно, у перекладі) змарновано чудову нагоду вжити слово «тезаурус» у його справжньому давньому значенні — у повісті це навіть не скарбниця, а складоподібне сховище скарбів (235, 237, 261, 270), сховище багатств (177, 197) і просто сховище (177, 178,179, 195, 236, 271). Гр. thēsauros у своєму основному значенні — «багатство, скарб; скарбниця; казна» — довго не входило до литовської мови; навіть AntŽ 1998 подає тезаурус >скарбниця: «грецькі міста мали свої скарбниці в Олімпії та Дельфах, де зберігали дари, принесені Зевсу Олімпійському та Аполлону Пітійському. <...>. Δ замикали багатьма замками, а кожен ключ зберігала інша людина. <...>». Хоч це й не системно — підстав для цього немає, — похідні терміни тезауризація «зберігання грошей удома замість внесення їх до банку або ощадної каси» TŽŽ 1951, тезаурування «нагромадження золота як скарбу. <...>» TŽŽ 1969: нагромадження золота, нагромадження капіталу ETŽ 1966, тезаурування — hoarding — 1. переважно «зберігання дорогоцінних металів», 2. «нагромадження майна у формі дорогоцінних металів» B ir KŽ 1997, а також тезаурувати TŽŽ 1985, 2001, 2013. Але тезаурус у значенні «великий словник (лексикон) з певної галузі в Новий час» в лексикографії зафіксовано досить пізно — у TŽŽ 1985, 2001, 2013. А ще 1921 року Казимірас Буґа писав: «Досконалого й повного словника, якому не соромно було б дати назву “Thesaurus linguae Lituanicae”, ми сьогодні ще не спроможні видати. <...>. Тезауруси укладають десятки людей і не одного покоління» (Būga 1959: 379). 214 Jonas Klimavičius | Terminas prie termino. X … теорій вважали не недоліком, а перевагою. – – – Життя споглядача (βίος θεωρητικός) вважали ідеалом» (SenGrK 2007: 298). Мислення починається зі спостереження, але цим особливим процесом воно не обмежується: «Осягнувши мисленням структуру космосу, людина античності відчувала його красу й переживала θεωρια, тобто естетичне задоволення. Оскільки саме встановлення структури космосу викликало в неї такий стан, то поступово θεωρια (теорія) набула значення самої структури, а θεωρειν (теоретизувати) — значення мисленнєвих дій, спрямованих на з’ясування такої структури» (Jankauskas 1987: 36). В історії Європи теорія вже схилялася до утвердження лого, а згодом і праксису. Лише в романтизмі ще траплялися відгомони первісної грецької метафізики — справжньої теорії, наприклад: <...>, я наважився б написати теорію роману, яка була б теорією в первісному значенні цього слова: спокійний, ясний погляд однорідного духу на об’єкт, як і належить із урочистою радістю спостерігати радість значущих божественних образів. Така теорія роману сама мала б стати романом, <...> (Фрідріх Шлегель – P ir LE I 1978: 270). У новітні часи вже достатньо усвідомлено принципову відмінність наук про дух — як наук, що розуміють і пояснюють, а не вимірюють і (об)числюють. Римляни, які щедро черпали зі скарбниці грецької культури, запозичення theōria отримали лише на схилі Античності — радше вже не на ранньому світанку християнства — з рук одного з отців Церкви, перекладача Вульгати святого Єроніма (347–419) (див. LoLieŽ 1996). Боецій (близько 480 року в родині римських аристократів Аніціїв — близько 524 року, переможений остготським королем, аріанином Теодоріхом), «останній римлянин і перший схоласт, останній філософ античності й перший філософ Середньовіччя» (L ir I 1980: 242), перекладач Арістотеля, запозичивши значення з цього грецького слова, надав його латинському слову speculation — 2. філос. спекуляція (1. огляд, розвідка Амміан Марцеллін, IV ст.) LoLieŽ 1996 — пор. спекуляція — «спостереження, споглядання розумом, у пізній античності й Середньовіччі означало те саме або майже те саме, що й поняття theoria, contemplatio, meditatio; <...>» (FilŽ 2002). Згодом значення і теорії, і спекуляції змінилися й віддалилися одне від одного: теорія — 1. «пояснення явищ дійсності в абстрактній логічній формі», 2. «система наукових тверджень, що пояснюють предмет дослідження» TŽŽ 1985, 2001, 2013, спекуляція 3. філос. «цілком абстрактне, теоретичне мислення, спрямоване на здобуття знань про об’єкти, що перебувають поза межами досвіду» TŽŽ 1985 (менш точно — «абстрактне, теоретичне мислення, не пов’язане з практикою, досвідом» TŽŽ 2001, «абстрактне міркування, не пов’язане <...>» TŽŽ 2013), «перевищення можливостей пізнання» Terminologija | 2016 | 23 215 (чуттєвого) досвіду та його наукової перевірюваності, перехід до того, що принципово не переживається, не пізнається й не обґрунтовується, є лише вигаданим — «чистою спекуляцією» (FilŽ 2002). Лексичне значення контемпляції [лат. contemplari — 1. (пильно дивитися, спостерігати (відповідає гр. θεάσθαι), 2. перен. (обмірковувати, розглядати LoL ieŽ 2007] має вільніше (і двоїсте) значення — 1. «велика зосередженість, зібраність, задумливість» (2. у містицизмі — «найвищий вид пізнання, що спирається на інтуїцію; пасивне сприйняття дійсності») TŽŽ 1985, 2001, 2013, але це не термін ані філософії, ані психології2, а тлумачення «велика зосередженість, задумливість, м е д и т а ц і я» RelŽ 1991 є по суті неправильним. Медитація, навпаки, передусім — 1. «задумливість, з а н у р е н н я у власні думки, стан глибокої зосередженості» (RelŽ 1991), а ще більше — «один із видів зміненого стану свідомості [інші — сон, гіпнотичний транс, психоделічний стан, стан сенсорної ізоляції тощо] — стан великої зосередженості», що практикується у східних релігіях, застосовується в психотерапії для зменшення стресу, розслаблення й заспокоєння (PsichŽ 1993). У філософії це «о с м и с л е н н я принципів істинного пізнання й діяльності, які в повсякденному житті часто не виражаються й викривлюються» (FilŽ 2002), оскільки лат. meditari — 1. обмірковувати, осмислювати, розглядати, роздумувати LoL ieŽ 2007. Отже, теорія починається зі спостереження (розглядання), спекуляція — цілком абстрактна, без нього, контемпляція — задумливість, зосереджена на дійсності, медитація — занурення в роздуми, зосереджені на собі та житті. До спільного походження з теорією належить і теорема (гр. theōrēma — вчення, правило < theōreō — осмислюю) — «т е о р е т и ч н е твердження, правильність якого може бути або є логічно доведеною на підставі раніше встановлених наукових тверджень» TŽŽ 1985, 2001, 2013. Однак теорема обмежена математикою й логікою. Деякі мови мають власні терміни — польськ. twierdzenie (і teoremat), чеськ. věta, poučka (і teorém), нім. Lehrsatz (і Theorem). 2 За мотивацією сюди належать також скепсис, скептицизм — зі схожого розвитку значень гр. σκέπτομαι — «дивитися; досліджувати, розвідувати, дізнаватися; розглядати; мислити, думати; міркувати, вирішувати; передбачати» (GrLŽ 1979), «oglądam, przyglądam się», skępsis – obserwacja SWO 1997 (хоча більшість словників іншомовних слів не вказує на первісне істотне значення, до якого згодом лише додається сема «сумніваючись, критично, перевіряючи»). Однак лексичне значення скептицизму повністю відхилилося — «філос. напрям, що заперечує можливість пізнати істину, здобути достовірні, обґрунтовані знання» TŽŽ 1985, 2001, 2013; особливо складним є філософський термін, де від змістового скептицизму відрізняють метод скептицизму — «критичну п е р е в і р к у припущень, зазвичай наявних у мисленні й діяльності (особливо у філософії Канта, де в такий спосіб виступають проти догматизму)» (FilŽ 2002). У житті здоровий скептицизм 2. (і скепсис) означає просто «критичність, сумнів у чомусь» TŽŽ 1985, 2001, 2013. Важливо не плутати аспекти. 216 Jonas Klimavičius | Terminas prie termino. X ІСТОРІЯ Крок від теорії до історії — це зовсім не стрибок убік чи через прірву, а послідовний другий крок після першого. Адже батько історії Геродот був першим, хто записував її, точніше, їх, не зі свідчень учасників подій (війн), а — за наказом! — зі своїх власних спостережень. Тож, можливо, його й не без підстав іноді називають першим членом журналістської гільдії Vd 2009 12 14, якби він відмовився і від свідчень учасників подій. Але саме він установив цей важливий зв’язок: «За Геродотом, theōrein — спостерігати, дивитися, а historein становлять основу історичної науки» — адже історія <, гр. historia, — «іонійське слово, що означає розпитування: Геродот бере розпитування разом із теорією (гр. theōria) — спогляданням, баченням (пор. histōr — той, хто бачив на власні очі) за основу дослідження подій минулого» (AntŽ 1998: 503, 212). Насправді значення гр. ἱστορέω ще ширше — «розпитувати, довідуватися; оглядати; відвідувати; досліджувати, пізнавати; запитувати; передавати, о п и с у в а т и, р о з п о в і д а т и»; ἱστορία — «розпитування; дослідження; в і д о м о с т і, д а н і; знання, н а у к а; р о з п о в і д ь п р о м и н у л е, і с т о р і ю» (GrLŽ 1979). Отже, у міру розвитку предмета й розширення значення слова слово також поширювалося на інші галузі: «Греки створили історичну науку; їхнє слово historia означає дослідження» (SenGr 1995: 62). <...> Арістотель <...> зі Стагіри вважається засновником б і о л о г і ч н о ї н а у к и. <...> написаний приблизно 330 року до н. е. зоологічний трактат «І с т о р і я т в а р и н» <...> SenGrK 2007 309. Учень і однодумець Арістотеля Теофраст <...> вважається засновником н а у к о в о ї ботаніки. Він виклав п р и н ц и п и анатомії та фізіології рослин, <...>. У розділах «І с т о р і ї р о с л и н», що складається з дев’яти книг, Теофраст описує <...> SenGrK 2007 310. Авторка книги Даля Диліте тут пропонує замість історії слово відомості, але якщо йдеться про н а у к у та п р и н ц и п и, то чому не наука: наука про тварин і рослини? Традицію продовжив і римлянин Пліній Старший у своїй різнобічній (навіть етнографічній, антропологічній) 37-книжковій праці Naturalis Historia – Історія природи (77, надрукована 1469 року) VLE XVIII 2010 — це наукова книга, а не збірка оповідей (хоча є й вони — розповіді, навіть вигадані, і чимало анекдотів). Історія — подія або звістка про подію, історії — це події, але сукупність подій — збірний одниний історія — як трава — «поле чи купа трави, дерен», насіння — «засік чи мішок насіння». Особливість слова історія полягає в тому, що там, де зазвичай бачать детермінізацію, насправді радше маємо претермін, наприклад: Історія доктора Йоганна Фауста, знаменитого чаклуна й чорного мага (Вільнюс: Інститут литовської літератури та фольклору, 2006), але тут р о з п о в і д а є т ь с я і про Фауста (191, L. Citavičiū- Terminologija | 2016 | 23 217 те). Петро Цирка, Щоденні історії (оповідання), а також його оповідання Історії одружень. Чотиритомні спогади Володимира Короленка Історія мого сучасника. Повчальні історії асирійського письменника (і вченого) XIII ст. Юханана бар Ебрая (Вільнюс: Mintis, 1984) та їхній розділ Кумедні історії про акторів і комедіантів. Людське «життя — це передусім історія; а де історія, там і оповідач» (G. K. ChestO 1998: 69); якщо це опис, то це й біографія, а автор — біограф. Ще до Геродота були й певні записувачі історій: логографи — «давньогрецькі історики, які записували прозою народні перекази й поеми» TŽŽ 1936, точніше — «творці й записувачі давніх оповідей, байок (усе це гр. logoi). У VII і VI ст. до н. е. в Іонії вони були наступниками співців епосу, усною прозою розповідаючи простим громадянам про царів та правителів інших країн, про пригоди, далекі краї, <...>. Коли в Іонії з’явилася писемна проза, вони почали записувати свої <...> історії; <...>» (AntŽ 1998), а згодом логограф — 1. «грецький літописець VI–V ст. до н. е., який писав історію полісів, засновану на міфах і переказах, родоводи, іноді розповідав про враження від подорожей» і зовсім інше значення 2. «укладач судових промов в Афінах (від початку V ст. до н. е.), який працював на замовлення сторін у судових справах» TŽŽ 1985, 2001, 2013. Але той, хто пише історію (науку), — не історіограф. Такого взагалі немає і ніколи не було. Натомість є історіографія, але вона неоднорідна. Найчастіше її визначають двояко: 1. «наука, що вивчає розвиток історичної науки», 2. «історична бібліографія» TŽŽ 1985, MĮstŽ 2000; згодом визначень стає три: 2. «історична література», 3. «історична бібліографія» TŽŽ 2001, 2013, а потім з’являється — найобґрунтованіше? — 4. «історична наука» VLE VIII 2005 (пор. географія). Тоді історик означав би «автора історичного джерела». Остаточно розмірковуючи над цим, слід мати на увазі ще один — системний — аспект: зв’язок історії із багатозначною (від Античності до наших днів) історикою (рит. metai historia) — як синонімії із синонімікою, літургії із літургікою, тоді як зв’язок із історіографією — як лексики із лексикографією (тоді зв’язок з історіографом був би таким, як зв’язок комедії з комедіографом). Історії багатозначність і певний синонім до неї — оповідь — виходять також за межі історичної сфери (як і логограф). Оповідь (1. → оповідати) — а також 2. «невеликий прозовий твір усної народної творчості, у якому зображено події» DŽ 1972. Згодом у DŽ 1993 утверджується його термінологічність — додається позначка літ. і прагнення до системності — подається також оповідач — «той, хто викладає різні пригоди, оповідає твори усної народної творчості тощо». 218 Jonas Klimavičius | Terminas prie termino. X Словник ґрунтовно підкріплює енциклопедія — тут оповіді й спогади — «жанр оповідного фольклору. До нього належать твори, що зображують пам’ятні й дивовижні події та людей м и н у л о г о. — — — має пізнавальну, і с т о р и ч н у цінність, — —» VLE XVII 2010. Семіотичного наративу, а тим паче нарації, наратора VLE XVI 2009 не подає, лише у статті семіотика є синонімічний д и с к у р с и в н и й, н а р а т и в н и й р і в е н ь т е к с т у, але тут і прагматичний в и м і р о п о в і д і, і к о м у н і к а ц і я г о в о р я ч о г о з а д р е с а т о м в и с л о в л ю в а н н я, хоча н а р а т и в н и й с и н т а к с и с зрештою перевершує литовськість: текст оцінюється як в и с л о в л ю в а н н я, нерозривне із ситуацією в и с л о в л ю в а н н я та пам’яттю в и с л о в л ю в а н н я, збереженою у внутрішній структурі в и с л о в л ю в а н н я (VLE XXI 2012 — K. Nastopka). Виклад поняття нарації у TŽŽ 1985 мав пояснювальне значення — «основа структури епічних творів — о п о в і д ь, спосіб оповіді». Через 16 років — пів кроку — «о п о в і д ь як основа структури епічних творів»; неподалік від кроку наратор — «персонаж літературного твору, який розповідає про перебіг подій»; оповідач TŽŽ 2001, ще трохи через 12 років — наратор — оповідач; «<...>» TŽŽ 2013. Та ніхто не каже нара(ти). Тож повторюю давно сказане: не принтина — це не принтер. Перший литовськомовний історик Литви Симонас Даукантас насамперед описав П р а ц і давніх литовців і жемайтів — те, що «Стрийковський, поляк за народженням, <...> з а п и с а в польською», «Віюкас-Коялавічюс (...), литовець за народженням, <...> з а п и с а в латиною» (Daukantas 1976₁: 37), але чия «і с т о р і я коротка, і багато чого ще бракує, передусім у тій частині, де о п и с у ю т ь с я діла язичницьких литовців і жемайтів» (Daukantas 1976₁: 38), тому сам прагнув «показати принаймні більшу частину п о д о б и її давніх днів, звичаїв і порядків» та «п о д а т и життя того народу, який і на землі, і під землею сьогодні ще існує» (Daukantas 1976₁: 38). А мета — щоб учительки для простого люду читали й правильно оповідали: «писав я не для вчених мужів і мудреців, а для тих матерів, які вміють своїм дітям п о в і д а т и п р о д і л а їхніх дідів-прадідів, а без писань багато разів помиляються» (Daukantas 1976₁: 39). Побут давніх литовців, верховинців і жемайтів (1845) — «як давні п и с ь м е н н и к и з а п и с а л и й залишили та що підтверджують прислів’я, які ще живуть у мові» (Daukantas 1976₁: 409); автор так і зробив — не вигадуючи, з а п и с а в. Створюючи Ж е м а й т с ь к у і с т о р і ю (~1836–1838), він опрацював «перші давні п и с а н н я, що оповідають про неї та її краї» (Daukantas 1995₁: 23), «в і д о м о с т і римлян про народ литовців і жемайтів за часів народження Христа» (33), а також «північних письменників» (43), «гудських письменників» (52), далі «домашні о п о в і д і» (62) і «перші т в о р и литовців, верховинців і жемайтів, що трапляються в п и с а н н я х» (144). 1846 р. Terminologija | 2016 | 23 219 У теоретичному та історичному вступі до перекладу «Байок Федра» на противагу байці — просто казці, або побрехеньці, або балачці, і науковій казці, яка «навчає людей, як поводитися», — «оповідь про колишні діяння та славні вчинки <...>» названа дієвою оповіддю, або історією (Daukantas 1984: 32). Зрештою написав «Оповідь про діяння давнього литовського народу» (1850). Однак оповідь адресована не лише матерям. Сімонас Даукантас чудово відчув складну структуру подій, їхніх ланцюгів і розгалужених перебігів; вона виливається і продовжує виливатися в синтаксис періоду. Оповідь — найзрозуміліший і найбільш тривало дієвий різновид образного вираження. І це аж ніяк не застаріле3; навпаки, дедалі краще розуміється й пояснюється, обґрунтовується, наприклад: опис палеогеографічного розвитку природного середовища Литви в пізньому льодовиковому періоді та голоцені (як, коли і куди рухався льодовик, що відбувалося під час його відступу, які рослини з’являлися й поширювалися, як змінювався клімат, тобто що відбувалося до і після) також має наративну структуру тексту, попри те, що описує природний, а не соціальний світ. Однак його розвиток (ре)(де)конструює сама людина. Звідси випливає, що й оповідь про історію природи створюється історично, а отже соціально NŽA 2014 8 63. — Опис розвитку є оповіддю про історію. Наукова історія — це не опис, тим паче не оповідь, а неодмінно пояснення подій, їх трактування та виклад оцінок. З етимологічного погляду, якщо гр. histor — той, хто бачив на власні очі, свідок, historia, то «литовським відповідником було б свідчення» FaustI 2006 196 (L. Citavičiūtė). Та для греків, і лише на початку — цього недостатньо, потрібні причини й оцінки. Діячі національного руху, прихильники мовної литовськості, Йонас Яблонскіс і Казимерас Буга уславилися також новотвором būtovė: «Зв’язок із минулим, із власною давньою побутовістю ми носимо в собі» LKŽ I₂ 1968 (J. Jablonskis). Антанас Вірелюнас на основі значення «минуле, давнина» утворив нове — «історія»: «Būtovė, або історія, простежує життя людей з погляду часу» LKŽ I₂ 1968. Відомі таємниці «Būtovė» на литовському телебаченні (А. Бумблаускас із Е. Гудавічюсом), найімовірніше, означають «давнину». Однак у К. Буги римський побутовик — «історик» LKŽ I₂ 1968. Цікаві слова, але вони не були термінами й не стануть ними. 3Недвозначно й беззастережно сказано: «І „науковий“ дискурс знаходить опору лише на тій борозні, яку проклав міф. Цей момент справді суттєвий: якщо сучасна людина знищує наративно-символічний вимір свого пізнання, то зрештою втрачає сенс і абсолютно звеличує раціоналізм та прагматизм» (RelF 1997: 138). 2 2 0 Jonas Klimavičius | Terminas prie termino. X II. ПОГЛЯД Теорії мотиваційно (лише!) повністю відповідає погляд, а розвиток погляду також нагадує теорію. У філософії погляд (і споглядання) насамперед постає в тлумаченнях теорії: «У філософії Платона теорія означає не лише чуттєве споглядання, а й духовне осягнення незмінних (вічних) ідей, що спрямовує діяльність; ці ідеї як основа буття впорядковують усі речі, а особливо — осягнення ідеї ідей, блага, осягнення (...). Теорією Арістотель називає таке пізнання, за якого духовне споглядання, як і видима ним дійсність, існує передусім заради себе. На противагу цьому, практичне пізнання служить тому, щоб робити людину доброю, а у творчості (poiesis) — щоб створювати корисний або прекрасний твір. Теорія вільна від будь-якого служіння, самодостатня, безцільна (бо є самоціллю), «чиста», оскільки, перебуваючи лише в собі, є досконалим рухом (...) і завдяки цьому — «божественним способом життя» (FilŽ 2002). Žiūra teikta jau Stasio Šalkauskio žodyne Bendroji filosofijos terminija (1938) – vue, Gesicht, зрение, t. y. kaip psichologijos terminas, nors pagrindas yra rega – irgi vue, Gesicht, зрение (su visa mikrosistema – regumas, regėjimas, regimybė). II dalyje Paaiškinimai ir pavyzdžiai bandoma grįsti: „Kaip rega yra regėjimo pajėga, taip žiūra yra žiūrėjimo pajėga, bet galima žiūrėti ir vis dėlto neregėti. Paprastai žiūrint matoma, regima“ (ŠalkR II 1991). Iš tikrųjų žiūrima akimis, regima smegenimis. II dalyje atsiranda ir žiūrus, žiūr umas: „Žiūrus yra žmogus, kuris yra linkęs ar paslankus žiūrėti. Žiūr umas, regumas ir akylumas yra artimi sinonimai“ (ŠalkR II 1991). Vėlesniame nebaigtame rengti žodyne Bendroji pedagogikos terminija – taip pat, tik be aiškinimų. Aristotelio dvasinė žiūra, kaip cituota, regima esamybė, o čia – gryna psichologija. Kazimieras Gaivenis S. Šalkauskio pateiktus žiūra, žiūrus, žiūr umas priskyrė prie neprigijusių dvily pės grupės – terminizuotų liaudies kalbos žodžių ir naujadarų (Gaivenis 1983: 135). Liko nepasakyta, kad nebuvo būtinos reikmės. Jos nėra ir dabar – žiūros psichologijoje neprireikė (žr. PsichŽ 1993). Слово погляд справді походить із живої мови — має різні значення в різних місцевостях: 1. «здатність дивитися, дивлення, бачення» (Ержвілкас, Скаудвіле, Бетигала), 2. «погляд» (Расейняй, Дусетос): Погляд оченят, усміх уст манить мене тихо Юрбаркас, 3. «нагляд за порядком» (Румшишкес, Баготоя, Рамігала), 5. «огляд» (Паланга), 6. «зовнішність» (Акмене), 7. «вид» (Вілкавішкіс); досить поширений вислів місяць (час) поглядання — «сватання» Terminologija | 2016 | 23 221 laikas“ (Kėdainių r. Pagiriai, Pociūnėliai, Vaškai, Ramygala, Ėriškiai) LKŽ XX 2002. Nuo Aušros laikų vartota ir žymesnių rašytojų, V. Kudirkos – reikšmėmis „pažiūra“ ir „panorama, reginys“. Okulisto Petro Avižonio terminizuota – žiūros kampas. Traukta į žodynus – LKRŽ 1948, LKVŽ 1950, DŽ 1954, 1972 (žiūros linija – med. linea visus), net dvikalbius: смотрение psn. – žiūrėjimas, veizdėjimas, žiūra RLKŽ II 1967, žiūra – смотрение, глядение, net žiūrus (ir įžiūrus – проницательный) LRKŽ 1971, t. p. 1988 (be įžiūrus). Ir žiūrus yra iš gyvosios kalbos – 2. „akylas, gerai matantis“: žiūrus katinas Kupiškis, žiūrus kaip vanagas Vilkaviškis (nors 3. „žvairas“ Vabalninkas), 4. „gerai matomas, perregimas“ Anykščiai (LKŽ XX 2002). Pateikiama ir DŽ: 1. „linkęs žiūrėti“, 2. „gerai matomas, aiškus“ DŽ 1954, 1972 (1993 vietoj „aiškus“ – „perregimas“). З-поміж дивитися кільканадцяти значень уже не лише з погляду мотивації, а й термінізації важливі 3. «оглядати, щоб з’ясувати, що являє собою щось, пересвідчитися в чомусь», 5. «звертати увагу, зважати, брати до уваги», 8. «чекати, сподіватися», 9. «перевіряти», навіть 13. «слухати (зазвичай із захопленням або подивом)» (Тауранґнай, Смалінинкай, Даугай) LKŽ XX 2002, 4. «мати сформовану думку», 5. «досліджувати» DŽ 1993. Тут важливе розгледіти, наприклад, значення категорій I ir B 1988 111, придивитися: історична наука <...> почала уважніше придивлятися до минулого P ir LE II 8 (V. Zaborskaitė), дивитися на себе: Загалом про самосприйняття цього персонажа (...) можна сказати, що він дивиться на себе досить іронічно й не надає собі надмірного значення L. JonRvb 2008 175. У LKŽ XII 1981 ще немає новітнього неологізму самоспоглядання: Підкреслюючи іманентність Бога, ми культивуємо с а м о с п о г л я д а н н я, відстороненість, культ спокою, байдужість до соціальних питань — словом, Тибет. Підкреслюючи трансцендентність Бога, ми заохочуємо подив, допитливість, моральні й політичні пригоди, праведне обурення — інакше кажучи, християнський світ G. K. ChestO 1998 155. Самоспоглядання виразно відрізняється і від самоспостереження, і від створеного на його основі методу інтроспекції (PsichŽ 1993). А погляд, найуживаніше в живому мовленні значення — 1. «зовнішність, вигляд», рідше 4. «спосіб дивитися, погляд», 5. «розглядання, спостереження», має також значення 2. «думка» (Я вибрав собі дівчину відповідно до своїх поглядів Jankai) LKŽ IX 1973 (а підхід має повний набір значень — 1. «аспект, ракурс» і 2. «погляд, переконання, позиція» LKŽ X 1976 — це новотвір писемного мовлення). Довгий і повільний, послідовний і розгалужений, але незворотний шлях від початку піднесення найважливішого людського чуття до абстракції — до найбільших широт і глибин. На початку «Метафізики» Арістотель стверджує: «Дивитися — це радість, 222 Jonas Klimavičius | Terminas prie termino. X нам подобається просто дивитися». <...>. <...>. Захоплення спогляданням свідчить, що існує пізнання, яке є самоціллю, <...> M.-D. PhilTI 2009 105. Думку Августина: теперішнє минулого — це пам’ять, теперішнє теперішнього — спостереження, а теперішнє майбутнього — очікування AurAugIšp 2004 281 майже дослівно повторює людина нашого часу — дослідник самосвідомості епохи феодалізму: для пізнання минулого нам дано пам’ять, теперішнього — споглядання, а майбутнього — надію й очікування A. GurVKK 1989 104. Але він бачить і розвиток: європейське суспільство поступово перейшло від споглядання світу в аспекті вічності до активного ставлення до нього в часовому аспекті A. GurVKK 1989 136. Чернець наших часів також проводить своєрідне розрізнення: <...> небезпечно плутати теологічний і філософський погляди на мораль. Перший сам собою охоплює мудре споглядання, а другий має завершитися мудрим спогляданням M.-D. PhilTI 2009 84. Природний закон по суті залежить від мудрого споглядання: <...> (84). І останнє важливе розрізнення: Суб’єктне споглядання є для деяких дисциплін гуманітарних наук єдиним способом пізнання, цілком неприйнятним у точних науках, але природно співзвучним індивідуальності людського буття й безмежності духу; саме воно лежить в основі художньої творчості KB 1999 5 12. Споглядання — це точка зору: За словами Г. Карделаса, «ця калейдоскопічна, постійно мінлива точка зору є основою когнітивної граматики» (...) A. GudE 2000 34. «<...>. Ця частина культури [мова] <...> подає характерні для цієї культури способи концептуалізації та категоризації речей, систему цінностей, точки зору, суспільно закріплене ставлення до світу» (...) A. GudE 2000 35. <...> Чеслава Мілоша та його творчість ми найчастіше сприймаємо з литовської точки зору MkslL 2011 15 7. Немає навіть серйозного аналізу жіночих персонажів з точки зору чоловіків LitIšv II 1997 74 (V. Kelertienė). <...> переосмислити свій літературний канон із нових точок зору LitIšv II 1997 76 (V. Kelertienė); зміщення точки зору NŽA 2013 3 230, змінити точку зору NŽA 2014 6 22. Із точки визначається також кут: <...> у концептуалізації <...> можна розрізнити конкретнішу, емпіричну частину та абстрактнішу, поняттєву сферу. В останній дуже важливим є аспект профілю — кут зору, параметр, який стає істотним у певній ситуації під час фіксації предмета чи явища, <...> A. GudE 2000 49. Гадаю, поєднання британської схильності весело дивитися на явища з литовським характером і реальністю дає змогу уявити й такий кут зору IQ 2010 410. Незвичний кут зору дав йому змогу звернутися до цих тем NŽA 2014 4 72. Усі поняття <...> одразу задають однобічну точку зору Schopenhauer 1995 107. <...> шукати нові кути зору й оцінювання MkslL 2014 13 5. Дуже близьким тут Terminologija | 2016 | 23 223 є зміна близьких і далеких перспектив бачення SLL XXIII 2007 315. Є також поле: у поле бачення семіотики потрапляє все (...) NŽA 2016 5 68, розширює поле бачення NŽA 2015 3 58. Відповідно до цих кутів, полів постають і сфери бачення: рефлексії письменника, викладача, фотографа, художника створюють розмаїття бачення, зміну персонажів L і M 2013 45 14. <...> філософ, який осмислює технології з теологічної точки зору IQ 2010 7 112. <...>, Лелевель та його Hystorika вписуються між Просвітництвом та Історизмом як двома різними традиціями бачення історичної науки NŽA 2015 8 57. Відкриття етичних цінностей людині гарантує її ціннісне бачення. Воно є частиною відчуття реальності, за допомогою якого суб’єкт постійно оцінює життєву ситуацію та моральні явища EtEt VI 1982 172. Трапляються також методологічне бачення M.–D. PhilTI 2009 176, неметодологічне бачення MksIL 2016 8 8, вертикальне бачення NŽA 2011 7 489. Можливі й інші4. Однак найважливішим, відомим уже Платонові, є споглядання сутностей: «<...> об’єктом пізнання є не те, що сприймається чуттями, а те, що існує згідно зі своєю ідеєю, яка крізь ці сприймані речі ніби просвічує. Пізнання як процес здобуття знання (episteme) є сходженням наділеної розумом (nous) душі до царства незасвоюваних чуттями й непідвладних часові сутностей і водночас відривом (katharsis) від усього чуттєвого (...). Це сходження спонукає ерос (божественність душі, daimonion) — прагнення вічно досконалого буття в духовному спогляданні сутностей (theoria), яке означає для душі блаженство» (FilŽ 2000: 162). Ще до втілення душа «бачила ідеї» — лише тому «можливе споглядання побаченого й пригаданого» (162). Однак це — зрозуміла чи ні, прийнятна чи ні — сфера історії спеціальної термінології. Але у фахових текстах, хоч і рідко, трапляється споглядання — не якесь духовне, а інтелектуальне, тобто чисте мислення: Знання, здобуте шляхом чистого мислення, інтелектуального споглядання, завжди є знанням ейдосів, ідей (Nekra šas 2004: 140). Так само рідко трапляється й теоретичне споглядання: Саму постмодерність він розуміє як саморефлексивний етап модерності, коли модерність наче скидає свої концептуальні та ідеологічні звички й «суб’єктивує» їх у полі теоретичного споглядання A. BaumG 2007 20 (V. Rubavičius). Однак тлумачення DŽ 1993 для споглядання та LKŽ XX 2002, значення 4 — «чуттєве пізнання; <...>» — усе це спростовує. 4 Хоча словники не фіксують це значення, як синонім споглядання трапляється також бачення: утвердити власну точку бачення MksIL 2011 16 10, нескінченність можна охопити з нескінченної кількості точок бачення RelF 1997 38, точка бачення змінюється RelF 1997 45, сформувавши власні домінанти бачення <...> академіки NŽA 2014 4 37, помітно віддаляються від інтуїтивістського бачення світу LitIšv II 1997 176. Але це, здається, більше нагадує давній погляд і модне бачення. Чи було б змістовним розрізняти бачення і споглядання? 224 Jonas Klimavičius | Terminas prie termino. X Намагаючись визначити це значення, точніше — значення, насамперед слід спиратися на основне значення живої мови. Далі треба зрозуміти, що теорія філософії Арістотеля як духовне споглядання всього сущого заради власного блаженства світогляду залишилася в історії, але нині ми вже давно живемо у світі наукових теорій, що пояснюють явища, встановлюють закони й навіть приносять користь (теорії мистецтва залишаються близькими до розуміння Арістотеля), а замість тієї єдиної теорії маємо розмаїття споглядань, аж ніяк не чуттєвих, а заснованих на поглядах, контемплятивних. Це, без сумніву, зумовив «властивий філософії Нового часу поворот до суб’єкта» (Anzenbacher 1992: 150), причому такого повороту, що потребує не природничо-наукової картини світу (202), а цілісного світогляду людини (214), хоча він неминуче є мовним і притаманним лише носіям рідної мови (167), завжди конкретно-історичним і бодай трохи суб’єктивним. «Людині властивий єдиний спосіб споглядання світу, зумовлений властивими їй і незалежними від її досвіду, тобто апріорними, уявленнями про простір і час, а також апріорними чистими інтелектуальними поняттями (категоріями)» Канта (Nekrašas 2004: 181). Томас Кун (1922–1996), навпаки, вважає, що «способів споглядання світу багато», адже їх визначає парадигма — «спосіб мислення про світ, мережа понять, крізь яку науковці дивляться на дійсність» (181). Оспорюється, що кожен із них був би однаково правильним, але безперечно, що не всі вони однаково значущі. Це споглядання широко вживається, хоча й не повсюдно (в Anzenbacher 1992 його немає). Але його визначення немає ані у Filž 2002 Алоїза Гальдера, ані у книжці Вільяма Рейпера та Лінди Сміт По ідеальному світу: Релігія і філософія в давнину й нині (Vilnius: Alma littera, 1996) у Глосарії (219–258). Зрозуміло, що це споглядання не виходить за межі філософії та духовної науки. Тепер переходимо до естетики, адже залишається друга частина цього пояснення — «естетичне споглядання». Це особливе споглядання також має свою історію розвитку. Вона починається в перші століття Античності: «<...> У розумінні Гомера мистецтво все одно залишається не чим іншим, як мистецтвом, що викликає суто мистецьке зачарування, ніби його створено лише для споглядання слухачів5, для милування, насолоди» (Stoškus 1981: 23). Філософ-феноменолог XX століття Ніколай Гартман у своїй капітальній праці Естетика (виданій посмертно — 1953 року) лише починає з цього: «Естетичне мислення завжди є вторинним. Воно може початися після того, як завершилося естетичне споглядання і безпосереднє сприйняття» 5 Тут згадаймо вже згадане значення слова споглядати — 13. «слухати (зазвичай милуючись або дивуючись)». Terminologija | 2016 | 23 225 davimas gėrėjimuisi grožiu, <...>“ (GrožK 1980: 335–336). Nors pavadintas estetiniu mąstymu (tiksliau būtų – suvokimas), tuoj pervadinamas žiūra ir atskiriamas nuo mąstymo: „<...> daug pražūtingesnė klaida manyti, kad estetinis suvokimas (žiūra) apskritai esąs vienas iš pažinimo būdų, to paties lygio, kaip ir racionalusis pažinimas“ (336). Bet kas tada lieka – juk „grožis nėra daikto ontinė savybė“ (345). Tada prasideda antroji žiūra: „Estetinė žiūra yra tik pusiau pojūtinė žiūra. Virš jos yra dar antropo laipsnio žiūra, kurią pojūčiuose sukelia įspūdis, bet kuri su juo nesusilieja ir akte yra aiškiai nuo jo priklausoma. Ta antroji žiūra nėra nei esmežiūra, nei platoniškasis bendrybės suvokimas, nei intuicija, <...>. Ji tebėra nukreipta į vienintelį ir individualų atskirą objektą, bet įžvelgia jame tai, ko pojūčiai betarpiškai nepasiekia: <...>“ (312). Antroji žiūra yra vidinė žiūra (343), pojūtinę žiūrą iš vidaus apšviečia viršpojūtinė žiūra (344), kuri yra kurianti ar bent jau atkurianti žiūra (343). Galima suprasti, kad „tai, ką ji įžiūri, nėra duota pojūčiuose, pojūčiai tai tik įgalina“ (343), nors lieka klausimas – kaip? Trūksta visai mažai, o visa – labai reikšminga6. N. Hartmanno bendraamžis ir bendramintis Vosylius Sezemanas savo studijoje Estetika (1970, parašyta 1962) esmingai papildo, paryškina ir apibendrina: „Mūsų asmenybės emocinis atsiliepimas į objekte pasireiškiančią gyvybę arba jausminį tonalumą nekliudo tam, kad mes to objekto atžvilgiu išlaikytume kontempliatyvų nusistatymą, pajungdami jam ir tą nuotaiką, kurią mus užkrečia pats objektas. Tokio pobūdžio yra kaip tik estetinė žiūra, estetinis atsidėjimas, atskleidžiąs mums ir objektyvią, antiindividualinę jausminių išgyvenimų reikšmę“ (Sezemanas 1970: 256). Vis dėlto estetinės ir teorinės žiūros tapatybė, kartais skelbiama visai tiesmukai, susilaukia neigimo: <...> teigti, kad teorinė ir estetinė žiūra iš esmės sutampa, kad tai vienodai objektyvus žvilgsnis, yra netikslu. <...>. <...>. Teorinei žiūrai rūpi pats konkretus, individualus daiktas, objektas, jo būtis – <...>. Teigti, kad estetiniu žvilgsniu mes suvokiame grynąjį daikto būtį ir pan., vadinasi, pasiduoti iliuzijai L ir M 1989 49 10 (K. Rastenis). 6 Значно раніше Артур Шопенгауер, розрізняючи у філософії інтелектуальне споглядання, або абсолютне мислення (Schopenhauer 1995: 30 / споглядання розуму (73) та чуттєве споглядання (131), в естетиці вже розрізняв названі ним «дві невіддільні складові естетичного споглядання: пізнання об’єкта (не як окремої речі, а як платонівської ідеї, тобто як сталої форми, властивої цілому певному класу речей); і самосвідомість того, хто пізнає (не як індивіда, а як чистого, безвольного суб’єкта пізнання)» (286). Першу він називає об’єктивним спогляданням (288), цю об’єктивність — геніальністю, а суб’єктивний бік краси спонукає просто «зануритися в чисте естетичне споглядання» (317). 226 Jonas Klimavičius | Terminas prie termino. X ОЗАРІННЯ Споглядання — споріднене зі споглядати, але семантично пов’язане й із дієсловом дивитися; воно споріднене також зі словами погляд, рідшим požiūlgis: 1. «погляд» (požvilga С. Даукантаса), 2. див. požiūris 1 (тобто «погляд, ракурс»), 3. див. požiūris 2 (тобто «погляд, переконання, позиція») LKŽ X 1976, наприклад: Практичність — головна риса, через яку сущість дивиться на нас, тобто випромінює й каже, що вона саме така GrožK 1980 217 (М. Гайдеґґер). Дивитися, кинути погляд, озиратися — це процес, а не завершена дія, не результат, отже, по суті, щось інше, ніж споглядати, бо тоді бачити. Проте поряд зі спогляданням (і рідше — зором) намагалися вживати й слово огляд: Безсмертя є остаточним здійсненням індивідуального буття <...>. <...>. Це огляд, що глибоко пустив коріння в ґрунт християнства K. BradPvs 1990 452–453 (V. Zaborskaitė). Č. Milošą оцінюють з іншого оглядового погляду MkslL 2011 18 9. <...> кожен судить зі свого оглядового погляду MkslL 2014 11 7. <...> не зачеплений аспект огляду <...> у дослідженнях MkslL 2013 5 12 (тут, схоже, огляд... погляд / ракурс!..). Цей огляд не зафіксований у словниках⁷, можливо, й не буде. Термінологічної потреби в ньому не видно. Зовсім інші значення — події та спрямованості — мають помічати й прозріння. Не дивно, що це слово навіть зіставляють із розгледіти: «Спочатку було Слово. Його можна розгледіти лише без слів; “людські слова не допоможуть це прозріти. – – –” KatKŽ 1989 256. <...> своїм великим прозрінням він розгледів у них символ історії наук T. ManLV 1969 253. Прозріння і прозірливий не є словами живої мови (у LKŽ IV 1957 значення «той, хто далеко бачить», наведене з Расейняй, не належить до надійних). Вони походять зі словників і дуже поволі входять у вжиток. RLŽ 1924 проницательный — пронизливий (про вітер), різкий; проникливий; прозірливий, кмітливий; прозорливый — прозірливий, пильний; прозорливость — прозірливість; о провидные — одне означає «провидіння», інше — «передбачення»; навіть RLKŽ II 1967 — «передбачення, передбачення наперед» і лише RLKŽ III 1984 — передбачення, здогад, прозріння (інше — рел. провидіння, провіденція). Імовірно, тут бачимо первісне джерело кальки: лат. providere — 2. перен. 1) передбачати, providus — 1. той, хто передбачає, прозірливий, providens, entis — 2) прикм. прозірливий, передбачливий, обачний, розсудливий, providentia — 1. прозірливість, передбачення LoLieŽ 2007. LKRŽ 1948 — лише прозірливий, LKVŽ 1950 прозірливий — «здатний прозирати»; пильний, кмітливий, а прозріння — осягнення, інтроспекція, 7 Інша річ — комп’ютерне сканування — замість сканування (без зчитування); хоча зрозуміліше — перегляд (переглядач зовсім не змушує від цього відмовлятися). Terminologija | 2016 | 23 2 2 7 хоча інтроспекція — інтуїтивне осягнення, самоспоглядання, самоспостереження (але самоспостереження — це лише інтроспекція, а самоспоглядання — «споглядання себе»; самоспостереження). Інтроспекція — це «спостереження за власним внутрішнім життям» (метод інтроспекції — у психології «пізнання психічних явищ іншої особи на підставі власних внутрішніх переживань»), з’являється лише в TŽŽ 1936 — і відразу як самоспостереження: запозичено новотвір Йонаса Яблонскіса (LKŽ XII 1981). Ототожнення інтуїтивного осягнення та самоспостереження / інтроспекції може створити враження, що інтроспекція (лат. introspectare — оглядати (зсередини) LoLieŽ 2007) теж могла б бути першоджерелом слова інтуїтивне осягнення, якби не її ближчий і ширший зв’язок зі значно давнішою провидінням. Інтроспекція у психології через свою суб’єктивність вважається такою, що втратила значення (PsichŽ 1993), але варто пам’ятати, що це — самоспостереження Šalk II 1991 329, Skardžius 1998 461, адже поза термінологічним ужитком це цілком можливе слово. Провидіння також фіксується лише в TŽŽ 1936 (лише — Провидіння); до першого значення воно дійшло не швидко: 1. передбачення TŽŽ 1969, 1. передбачення, обачність TŽŽ 1985, зрештою — 1. проникливість, передбачення, обачність TŽŽ II 2000. У нормативній лексикографії та новій термінографії інтуїтивне осягнення спершу з’являється у звичайному значенні — «осягнення, заглиблення, зосереджене споглядання» DŽ 1954 (хоча погляд книжн. — 1. «зосереджене споглядання, інтуїтивне осягнення», 2. «погляд»). У LKŽ IV 1957 і DŽ 1972 з’являється також наукове інтуїтивне осягнення. Не просто як слово, а справді н а у к о в е інтуїтивне осягнення у термінологічних словниках: англ. insight, нім. Einsicht, рос. инсайт — «раптове розв’язання труднощів і проблеми, несподіване прояснення складних відносин і зв’язків; у діагностиці школярів — прозріння та нове розуміння складних рис особистості, емоцій і мотивів, які раніше були незрозумілими. <...>» (PT 1993). Психологи вирішили інакше, ніж педагоги, — як росіяни: інтуїтивне осягнення (рос. инсайт, англ. insight) — інакше ↗ інсайт, хоча пояснення подібне: інсайт (рос. инсайт, англ. insight), інтуїтивне осягнення — «раптове й ніби не обґрунтоване попереднім досвідом розуміння істотних відносин і всієї структури ситуації, розв’язання проблеми. – – – Δ Важливе для виникнення — підготовча стадія: попередня діяльність людини, засвоєний соціальний досвід і суспільно-історичні засоби передавання цього досвіду (мова)» (PsichŽ 1993). Педагоги підтвердили свою позицію — інтуїтивне осягнення EncEdŽ 2007. Отже, вторинне, але безпосереднє першоджерело — англ. insight. Фахівці з предметної галузі обґрунтовано обрали один із запропонованих лінгвістами відповідників — передчуття, інтуїтивне осягнення, інтуїція (Rudaitienė, Vitkauskas 1998). інтуїтивне осягнення. Інсайт не прижився у вжитку, а його чужомовність навіть відзначають, наприклад: Віпассана означає чисте, незамутнене бачення, якому властиві особливі відкриття, осягнення і те, що психологи називають «інсайтом» (insight) J. IvanTM 2004 27. 228 Jonas Klimavičius | Terminas prie termino. X У філософії Платона поряд із чуттєвим спогляданням діє також духовне осягнення вічних ідей, особливо блага — це і є теорія (FilŽ 2002). А саме інтуїтивне осягнення починається з «вузького значення» — «безпосереднього чуттєвого сприйняття зором окремого явища дійсності» (FilŽ 2002), що насправді навряд чи ще є інтуїтивним осягненням. Справжнє інтуїтивне осягнення незрозуміло чому називають «переносним значенням» (у мовознавстві, коли перенесення вже не відчувається — воно стерлося, значення вже не називають переносним, а похідним тощо). Для інтуїтивного осягнення насамперед розрізняють різновиди: «непоодинока чуттєва присутність основних одиничних форм сприйняття» — чисте споглядання Канта (спостереження), тобто «споглядання форм простору й часу, які зумовлюють можливість усього досвіду»; цілком нечуттєве інтелектуальне споглядання (мисленнєве, поняттєве) і категоріальне споглядання Гуссерля, особливо споглядання сутності (подібне до платонівського споглядання ідей). Утім, існує узагальнене осягнення життя і світу — «загальне духовне, етичне, релігійне тощо розуміння дійсності загалом і людського буття (картина світу, людини), яке формує індивід, група, епоха. <...>. Виразна тенденція трактувати інтуїтивне осягнення як володіння тут і тепер тим, що вічно незмінне й залишається тотожним собі, на що принципово можна будь-коли спертися» (FilŽ 2002). Варто згадати й найвинятковіший різновид — безпомилкове осягнення Бога, visio infallibilis — різновид апріорного знання NŽA 2014 1 50 — не як досвідне знання (52). У безмежному розмаїтті вживань насамперед не слід забувати про «висловлену Аристотелем схильність, закладену в самій сутності людського духу (intellectus animae humanae), до чуттєвого споглядання» (FilŽ 2002: 218). Можливо, йому близьке безпосередньо обґрунтоване інтуїтивне осягнення Schopenhauer 1995 127. Але й у сучасності: Політики ухвалюють багато важливих рішень, але не можуть пояснити їх науково. Вони ніби відчувають дійсність, мають політичне чуття, що ґрунтується не на наукових розрахунках, а радше на чуттєвому ставленні до дійсності. Це називають «інтуїцією», «передчуттям», «інтуїтивним осягненням» і «практичною мудрістю». «Відчуття реальності» — не містична річ IQ 2010 3 40 (A. Jokubaitis). Сьогодні письменники займаються <...> літературою. Звісно, їхня інтуїція, художнє чуття й інтуїтивне осягнення іноді можуть сказати більше, ніж міркування журналістів буденності чи аналітиків-політологів Sav su TV 2015 29 22. Художня творчість є інтуїтивним осягненням істини буття GrožK 1980 14 (B.Kuzmickas). Інша група прикладів стосується самопізнання через самоспостереження тощо: Ця програмна енцикліка показує шлях сучасної Церкви: шлях самопізнання й інтуїтивного осягнення, шлях оновлення і шлях діалогу KatKŽ 1988 122. Книга Його Святості Далай-лами XIV «Як пізнати себе» присвячена розвитку самоспостереження. Любов і осягнення ведуть нас до просвітлення <...> Sav Terminologija | 2016 | 23 229 з TV 2012 5 81. Тут поєднується харизматичне й (псевдо)поетичне: Даруючи харизми, <...>, християнство також називає дарами одкровення, чудесними дарами. Це — дари знання (мудрість, знання, духовне прозріння), дари мовлення (...) і дари сили (...) Sav з TV 2016 38 18. Ось чому барди так люблять вино, мед, наркотики, каву, чай, опій, пахощі сандалового дерева й тютюн або щось інше, що<...> це <...> замінники нектару, справжнього напою богів, який впливає на людський розум, коли той наближається до істинного прозріння. – – – Дух світу, величезний спокій, притаманний буттю Творця, не відкривається через чари вина й опію R. W. EmP 2000 48–49. Справжнє прозріння справді походить від мислення: <...> жодна оповідь про всесвіт не може бути істинною, якщо вона не залишає можливості нашому мисленню перетворитися на справжнє прозріння C. S. LewS 2007 22. Це теоретичне прозріння MksIL 2012 8 8, розумове прозріння H. D. TorV 1985 157, метафізичне прозріння A. MacR VI 1994 303 (1977)8, філософське прозріння NŽA 2014 1 43, релігійне прозріння RelF 1997 64, природне філософське прозріння NŽA 2013 5 370, феноменологічне прозріння GerK 1989 8 (B. Kuzmickas), психологічне й феноменологічне прозріння SLL XXIII 2007 300, глибоке психологічне прозріння R. FridG 1977 462. Нерідко осягненням пронизаний об’єкт пізнання SLL XXIII 2007 300, трапляються пронизливі осягнення NŽA 2013 1 11. Найсерйозніше йдеться про проникнення: <...> проникнути в життя так, <...>. Це під силу лише людині з надзвичайними духовними здібностями, яку називають генієм, адже тільки вона спроможна осягнути сутність буття й речей як цілість, зробити її своєю абсолютною темою й дуже своєрідно виразити це особливе осягнення в мистецтві, поезії чи філософії A. ŠopGIA 1994 68. Коли філософ уживає слово «осягнення», це — осягнення. Коли ж філософствує хтось інший, значення слова невиразне, визначення поняття розпливчасті: <...> він був у такому душевному стані, який я впізнавав у собі та інших: це стан бадьорості, осягнення й знання, стан духовної благодаті H. HesE 1991 260. <...> відбувалося багато подій і переживань, забарвлених дивовижними осягненнями L. JonRvb 2008 150. <...> — усе це передано з особливою літературною виразністю, проникливістю й мудрістю L. JonRvb 2008 150. Зовсім невизначені й загалом туманні філософські й літературні осягнення A. JasmK 2001 12 (M. Martinaitis), зародки сучасного літературного осягнення NŽA 2012 4 218, художнє осягнення NŽA 2012 5 307, духовне осягнення Sav su TV 2016 38 18. Не можна було б навіть сказати, що тут ідеться про просте бачення чи проникливість. 8 Termino įžvalga vis dėlto nėra A. Maceinos knygos Religijos filosofija (1975) priede Retesnių lietuviškų žodžių paaiškinimas (A. MacR VII 1994 341–345) ir knygos Asmuo ir istorija (1981) priede Retesnių žodžių paaiškinimas (A. MacR VI 1994 372–374). 230 Jonas Klimavičius | Terminas prie termino. X Не справжні, але цілком ясні й зрозумілі — зовсім не філософські чи психологічні осяяння: осяяння технологічного розвитку («foresight») Vd 2006 16 10 (E. Vilkas); «футурологія» як осяяння майбутнього A. MacR VI 1994 464; мав чимало здорового глузду й деяку проникливість NŽA 2011 6 396. Чисто духовне / інтелектуальне осяяння характеризують і за об’єктами, але особливо за властивостями: глибокі осяяння Sav su TV 2014 35 32, інтелектуально глибші осяяння NŽA 2013 4 269, велике осяяння R. W. EmP 2000 35, змістовні осяяння NŽA 2013 4 293, особливе осяяння A. ŠopGIA 1994 68. Значно частіше осяяння тут означає «бачення; орієнтири; програма»: формування осяянь щодо науки й навчання в Литві «Наукова Литва 2030» MksIL 2013 10 11. <...> осяяння щодо литовського господарства, підготовлене групою науковців Vd 2009 38 34. <...> написав інтригуючі орієнтири культурної стратегії. <...>. Для швидкого переходу від стратегічних осяянь до їх реалізації склалися належні умови IQ 2010 5 89. Національні комплексні програми мали сформувати певні стратегічні осяяння — що впорядкувати й змінити MksIL 2013 10 5. До таких значень належать, мабуть, і толерантне осяяння Sav su TV 2012 37 4, уважніше осяяння NŽA 2013 1 14, успішне осяяння Vd 2011 4 29, вражаюче осяяння NŽA 2013 5 370, позитивне осяяння IQ 2011 7 17, радикальні осяяння NŽA 2011 8 536, осяяння скептиків NŽA 2014 5 26. Подекуди проступає значення «висновки; твердження; думка»: осяяння аналітиків NŽA 2011 6 419, осяяння найновіших досліджень MksIL 2015 8 10, осяяння структурного аналізу LitŠv II 1997 83. Ніхто не хоче залишатися без осяянь: осяянь ворожки й екстрасенса Sav su TV 2010 40 25. Для термінологізації необхідна й належна граматикалізація — без остаточного граматичного оформлення вона ніби незавершена. У цьому випадку це була б прийменникова конструкція: осяяння щодо внутрішньої сутності й сенсу Schopenhauer 1995 236; неприйнятна — відмінкова: осяяння щодо питань ідентичності та імагології MksIL 2013 5 12, ще менш прийнятна — дієприкметникова й дієприслівникова: осяяння, що сягають глибоко NŽA 2015 8 24, потрібна неабияка проникливість, щоб розрізнити, <...> Vd 2011 8 43, навіть сполучникова: залежатиме від нашого осяяння, що власне мислення виражається лише власною мовою A. MacR VI 1994 309. Особливо паразитує конструкція осяяння про: Осяяння св. Томи про блаженне бачення свідчать про його прагнення бути справжнім споглядальником — людиною, яка споглядає Бога у світлі Його самого та Його любові й завдяки цьому все бачить у світлі Бога та Його любові M.-D. PhilTI 2009 513. Геніальне осяяння Чеслава Мілоша у «Поневоленому розумі» про <...> страх IQ 2011 5 13. Осяяння автора щодо феномену натовпу Vd 2011 25 57. <...> нагадує класичні праці Ганни Арендт Terminologija | 2016 | 231 ні осяяння щодо брехні в пропаганді тоталітарного руху NŽA 2014 2 64. До речі, найчастіше тут маємо не справжнє осяяння: осяяння щодо можливостей і меж пізнання минулого NŽA 2011 6 429, осяяння щодо тенденцій і перспектив розвитку напрямів наукових досліджень MksIL 2009 7 2, осяяння щодо нинішнього стану Литви NŽA 2011 3 158, осяяння щодо іншої Литви IQ 2010 4 9, осяяння щодо Вільнюса, <...>, і культурних зв’язків Праги MksIL 2014 12 12, осяяння щодо формування маркетингу фермерських господарств MksIL 2016 7 5, навіть осяяння щодо галіндів Vor 2014 3 10, просто — щодо цього Vd 2011 18 37, Vor 2014 13 11. Теорію треба створювати, її можна мати, а споглядання дане або просто є. Осяяння потрібно мати, але його можна й здійснювати MksIL 2013 10 5, у стилі епохи — формувати MksIL 2013 10 5, іншим — подавати Vd 2011 18 37, Sav su TV 2012 3 5, Vor 2014 3 10, часто — розсипати NŽA 2013 5 370, ділитися Vd 2014 13 11, MksIL 2016 7 5, рідко — пережити Sav su TV 2014 35 32. Рідкісне сполучення — висловити своєрідно A. ŠopGIA 1994 68. Осяянням можна по-військовому озброїтися NŽA 2012 2 129, його може забракнути Vd 2005 6 28. Воно може поповнюватися Vd 2011 10 35, Vor 2013 11 15. Зрозуміло, що осяяння утворене від побачити, хоча головне — це калька (англ. insight, лат. providentia). Цілком зрозуміло, що DŽ 1972 і 1993, 2000 побачити — це ще лише «розгледіти, помітити». LKŽ XX 2002 ¹побачити 2. перен. «зрозуміти, заглибившись», і це відомо вже зі старих писемних пам’яток — Вольфенбюттельської Постилі (1573), словників F. W. Haacko, P. Ruigio, K. Milk aus, а також, звісно, новіших творів — Maironio, Šatrijos Raganos, Vydūno, V. Mykolaičio-Putino та ін. Дієслово побачити (з керованим знахідним відмінком) часто обирають саме для того, щоб уникнути неживого словосполучення здійснювати осяяння, наприклад: Мистецтво за своєю суттю є незацікавленим інтуїтивним спостереженням дійсності, своєрідним видом пізнання, що автентично осягає дійсність GrožK 1980 15 (B. Kuzmickas). Історицизм (...) — спосіб мислення, що виник у XIX ст. на основі філософського та історико-наукового пояснення історії, а згодом спирався на розуміння Дільтеєм історичних явищ, яке має виявляти зв’язки між відмінними й мінливими значеннями життя в різних епохах FilŽ 2002 97. <...> критикує позитивістське розуміння мови, за якого в слові бачать лише сполучну функцію, але не вбачають «його метафізичної глибини та значення» A. MacR VI 1994 461 (1977). Це <...> серйозна поетична спроба своєрідним, дуже милозвучним поетичним словом передати духовний стан сучасної людини, яка знає, що Бог є таємничим. Інакше кажучи, поет Мацейна прагне бодай трохи осягнути Божу таємницю, якось наблизитися до Нього Sant 1992 2 31. <...> людина 2 3 2 Jonas Klimavičius | Terminas prie termino. X здатна власним розумом побачити благо, яке є універсальним (пізнаваним нормальним розумом) NŽA 2012 4 229. <...> я відчував, що мені потрібен кращий [інтелектуальний] зір, якщо я хочу побачити сутність усього цього PrRAp 1979 191. Коли йдеться не про справжнє, а про звичайне осяяння, то можливе лише побачити: побачити можливості інновацій Sav su TV 2014 31 5, загрозу руйнування довкілля KB 2012 7–8 7, щось погане NŽA 2011 6 464, просто щось NŽA 2012 5 307, або багато чого V. Jer M–P 1992 45. Загальну картину доповнює й увиразнює також означення проникливий: <...> висуває значно вільнішу й жвавішу манеру філософування, сповнену інтуїції та іронії проникливості A. ŠopGIA 1994 15 (A. Andrijauskas). Бог йому [Соломонові] сказав: «Оскільки <...> ти просив собі сприйнятливої проникливості, щоб знати, що є справедливим, <...> даю тобі мудре й проникливе серце» (...) VL 1997 101 4. Не той письменник, хто людські очі (=очі) не зробив трохи проникливішими K. PaustAR 1958 29. Не лише очі, а й прониклива свідомість NŽA 2014 5 65, глибоке, проникливе мислення Vd 2016 26 41. Так само й абстрактний іменник якості: Проникливість, яку ми називаємо Уявою, — це надзвичайно чутливий внутрішній зір, якого не можна навчитися; це властивість інтелекту, що дає змогу побачити все, що справді потрібно бачити R. W. EmP 2000 46. Рідко трапляється проникливо осягнути KB 1991 11 44, MkslL 2013 10 5. Два литовські терміни, породжені міжнародною теорією, яка історично мала неоднозначний зміст, теорії, не є ні її відповідниками чи замінниками, ні синонімами одне одного. Багатозначне в діалектах і досить рідкісне в літературній мові слово žiūra термінологізувалося в дуже віддаленому спеціальному значенні. Новотвір осяяння (хоч і походить від звичного побачити і стоїть поруч із давно поширеним проникливий) також має дуже спеціальне термінологічне значення, але його значно затьмарює широка, не завжди окреслена, детермінізована й навіть екстермінізована, майже беззмістовна вживаність. ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ Слова — не товар. Потреба в міжнародності життя є вторинною: первинними, природними є національні особливості — культурно й цивілізаційно, історично й структурно дуже різні. Так само й міжнародність лексики: хоча слова безкоштовні, ми все прагнемо надбати властивість — зберегти її, примножити — витворити. Мова найжвавіша, коли породжує, плека́є й шанує давнину, дорожить нею. Хвилі лексичної індукції античних і західних мов (а через них — і східних) несуть нам не лише потрібні міжнародні слова й важко уникненні міжнародні кальки, а й непотрібне — надмір, що нищить самобутність, — нібито Terminologija | 2016 | 23 2 3 3 непотрібні чудові, пишні й — наважмося сказати собі! — нашарування та осади безкультурності. Від самого початку литовської літературної — давньої писемної — мови й упродовж кожного визначнішого періоду безперервні й різноманітні потоки міжнародних слів (та й запозичень узагалі, навіть чужомовних елементів) різними способами вплітаються в духовні, культурні й соціальні системи та комплекси рідного самоусвідомлення й самопізнання, світовідчуття, світосприйняття та світогляду, у цінності й самооцінку; непомітно й помітно змінюють їх — доповнюють, реструктурують і руйнують — плідно, глибоко, поверхово, загрозливо й навіть небезпечно. Не сьогодні слушно зауважено, що литовці — мабуть, навіки — легко й плідно перетравлюють чуже (це кулінарно нагадує нездорову невибагливість), але слід додати: свій горщик варити нелегко. Звісно, творчість — набагато важча справа. Та хто вдовольняється легким — іде під гору й на узбіччя. Якщо докладніше й системно дослідити хвильки індукції в литовській мові однієї групи міжнародних термінів (ґрунтованих на найважливішому чутті — «дивитися»), насамперед впадають у вічі й серце семантична життєвість, творчість, мотиваційна свобода та винахідливість мов-джерел, а також обґрунтованість їхнього розвитку, взаємозв’язок і, звісно, їхні чудові всебічні плоди: усе названо, але інше — перейменовано, нове прийнято, а старе не забуто. Чи не могло б це стати імпульсом і прикладом і для нас, мови-реципієнта? У багатьох місцях історії своєї мови — і літературної — ми бачимо або брак цього, подекуди навіть його цілковиту відсутність, або нагромадження зайвих, невдалих чи посередніх новотворів. Та хіба вже не заохочував і не навчав власним прикладом С. Даукантас: «<...> має свою особливу мову, неодмінно [тобто цілком] відмінну [тобто незвичайну, відмінну] від інших мов, <...>, якою можна все зрозуміти й усе висловити» (Daukantas 1976₁: 407–408)? Істотно додає надії П. Скарджюс: «<...> у литовській мові чимало новотворів утворено самобутніше, ніж, скажімо, у латиській, російській чи німецькій мовах» (Skardžius 1998: 435). На жаль, нас уже хилить на узбіччя й манівці: литовська мова зійшла в бік польської, де в термінологіях (у науці!) безліч замінників міжнародних слів, а в звичайній, навіть розмовній мові повно міжнародної пихи. Це плоди, просякнуті марнотою способу життя. І все ж маємо й дедалі частіше вживану давнину та стрімко поширюваний погляд — мотивований, як теорія, але відмінний, отже, власне слово й власний семантичний результат, хоча й збуджений (індукований) здалеку. І знову — не кидаймося всі наввипередки сліпо до сумнівної детермінізації чи просто до невизначеної, неокресленої екстермінації: так сталося з осяянням (тут воно недоладно змагається з викликом). 234 Jonas Klimavičius | Terminas prie termino. X Тож дороговказом у будь-якому унормуванні (стандартизації), упорядкуванні й плеканні варто обрати таку максиму Г. К. Честертона: «<...> якщо ми відчуваємо особливу пристрасть до впорядкування всього, то маємо постійно й наполегливо повторювати, що все може зіпсуватися» (G. K. ChestO 1998: 158). Коли можливостей усе псувати — вище даху, то неабияке здивування викликає спроба людини, цілком нової в теорії та практиці термінології, відразу спрямувати її в бік якоїсь ринкової лінгвістики та лінгвістики думок (Vladarskienė 2015), дуже неточно оперуючи поняттями (наприклад, стилістична лінгвістика 98 — замість лінгвістичної стилістики) і не розуміючи ролі термінолога (наприклад, «способи впорядкування термінів важливі для утвердження в ужитку того чи того конкурента», 100). Принижувати термінологію й підривати авторитет мовознавців-термінологів і без того є кому. ŠALTINIAI AurAug Išp 2004 – Aurelijus Augustinas. Išpažinimai. Vert. E. Ulčinaitė ir V. Staliorait y tė, Vilnius: Aidai. A. BaumG 2007 – Bauman A. Globalizacija: pasekmės žmogui. Vert. V. Rubavičius, Vilnius. B ir KŽ 1997 – Buračas A. Bankininkystės ir komercijos terminų aiškinamasis žodynas, Vilnius–Kaunas. K. BradPvs 1990 – Bradūnas K. Prie vieno stalo, Vilnius: Vaga. DŽ 1954 – Dabartinės lietuvių kalbos žodynas. Ats. red. J. Kruopas, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla. DŽ 1972 – Dabartinės lietuvių kalbos žodynas. Ats. red. J. Kruopas, Vilnius: Mintis. DŽ 1993 – Dabartinės lietuvių kalbos žodynas. Vyr. red. S. Keinys, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. DŽ 2000 – Dabartinės lietuvių kalbos žodynas. Vyr. red. S. Keinys, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. R. W. EmP 2000 – Emerson R. W. Poetas. Vert. N. S. Pukinskaitė, Vilnius: Vyturys. ETŽ 1966 – Rusiškai lietuviškas ekonomikos terminų žodynas. Red. kol. K. Meškauskas (ats. red.), A. Poviliūnas, V. Puronas, A. Skupeika, Vilnius: Mintis. FaustI 2006 – Daktaro Johano Fausto, <...>, istorija. Vert. L. Citavičiūtė, Vilnius: Lietuvių literatūros ir tautosakos institutas. R. FridG 1977 – Fridentalis R. Getė. Vert. E. Vengrienė ir J. Kilius, Vilnius: Vaga. J. GaarSP 1998 – Gaarder J. Sofijos pasaulis. Vert. E. Išganaitė, Vilnius: Tyto alba. A. GudE 2000 – Gudavičius A. Etnolingvistika, Šiauliai. H. HesE 1991 – Hesė H. Esė. Vert. Z. Ardickas, Vilnius: Mintis. HŠv 1994 – Dilytė D. Heladės šviesa, Vilnius: Lietus. I ir B 1988 – Istorija ir būtis, Vilnius: Mintis. IQ – IQ (žurnalas). J. IvanTM 2004 – Ivanauskaitė J. Tibeto mandala, Vilnius: Tyto alba. A. JasmK 2001 – Jasmantas A. Kla jūnas, Vilnius: Aidai. V. JerM–P 1992 – Jerofejevas V. Maskva–Petuškai. Vert. R. Vanagas, Vilnius: Lietuvos rašytojų sąjungos leidykla. L. JonRvb 2008 – Jonušys L. Rūmas virš bedugnės, Vilnius: Lietuvos rašytojų sąjungos leidykla. KatKŽ 1989 – Katalikų kalendorius žinynas, Kaunas–Vilnius. KB – Kultūros barai (žurnalas). KV – Kalba Vilnius (laikraštis). C. S. LewS 2007 – Lewis C. S. Stebuklai. Vert. J. Kriūnienė, Kaunas: Verba vera. Terminologija | 2016 | 23 235 L ir M – Literatūra ir menas (laikraštis). LitIšV II 1997 – Lituanistika XXI amžiaus išvakarese 2, Vilnius: Pasaulio lituanistų bendrija. LKRŽ 1948 – Lietuvių kalbos rašybos žodynas. Red. K. Gasparavičius, N. Grigas, J. Lazauskas, K. Ulvydas ir A. Žirgulys, Kaunas: Valstybinė enciklopedijų, žodynų ir mokslo literatūros leidykla. LKŽ I₂ 1968 – Lietuvių kalbos žodynas 1, Vilnius: Mintis. LKŽ IV 1957 – Lietuvių kalbos žodynas 4, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla. LKŽ IX 1973 – Lietuvių kalbos žodynas 9, Vilnius: Mintis. LKŽ X 1976 – Lietuvių kalbos žodynas 10, Vilnius: Mokslas. LKŽ XI 1978 – Lietuvių kalbos žodynas 11, Vilnius: Mokslas. LKŽ XII 1981 – Lietuvių kalbos žodynas 12, Vilnius: Mokslas. LKŽ XIX 1999 – Lietuvių kalbos žodynas 19, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. LKŽ XX 2002 – Lietuvių kalbos žodynas 20, Vilnius: Lietuvių kalbos instituto leidykla. LLitEnc 2001 – Lietuvių literatūros enciklopedija, Vilnius: Lietuvių literatūros ir tautosakos institutas. LRKŽ 1971 – Lyberis A. Lietuvių–rusų kalbų žodynas, Vilnius: Mintis. LRKŽ 1988 – Lyberis A. Lietuvių–rusų kalbų žodynas, Vilnius: Mokslas. A. MacR VI, VII 1994 – Maceina A. Raštai 6, 7, Vilnius: Mintis. MairR III₂ 1992 – Maironis. Raštai 3 2, Vilnius: Vaga. L. Mal, L. GitČ 1989 – Maliuginas L., Gitovič L. Čechovas. Vert. J. Vaitkus, Vilnius: Vyturys. T. ManLV 1964 – Manas T. Lota Veimare. Vert. V. Petrauskas, Vilnius: Vaga. H. MelvEK 1987 – Melvilis H. Enkantados. Kelionė po Europą ir Levantą. Vert. O. Armalytė, Vilnius: Mintis. A. MickLBP 1975 – Mickevičius A. Lyrika. Baladės. Poemos, Vilnius: Vaga. MIstŽ 2000 – Mokyklinis istorijos žodynas. Sudarė A. Endzinas, II pat. leid., Vilnius: Biblion. MkslL – Mokslo Lietuva (laikraštis). NŽA – Naujasis židinys–Aidai (žurnalas). OD 1984 – Parandovskis J. Olimpijos diskas. Vert. D. Urbas, red. A. Gailius, Vilnius: Vaga. K. PaustAr 1958 – Paustovskis K. Aukso rožė. Vert. E. Murkienė, Vilnius: Valstybinė grožinės literatūros leidykla. M.–D. PhilTI 2009 – Philippe M.–D. Trys išmintys, Vilnius: Agapetos. P ir LE I 1978 – Poetika ir literatūros estetika 1, Vilnius: Vaga. P ir LE II 1989 – Poetika ir literatūros estetika 2, Vilnius: Vaga. PokAk 1991 – Pokalbių akiračiai, Vilnius: Vaga. PrRAp 1979 – Prancūzų romantikų apysakos. Vert. R. Ramunienė, Vilnius: Vaga. RLKŽ II 1967 – Rusų–lietuvių kalbų žodynas 2. Paruošė V. Baronas, V. Galinis, red. B. Larinas, J. Macaitis, Vilnius: Mintis. RLKŽ III 1984 – Rusų–lietuvių kalbų žodynas 3. Sudarė J. Kardelytė, J. Macaitis, A. Mankevičienė, Vilnius: Mokslas. RLŽ 1924 – Baronas J. Rusiškai lietuviškas žodynas, Kaunas. Sant – Santara (žurnalas). Sav su TV – Savaitė su TV (savaitraštis). SD 1642 – Pirmasis lietuvių kalbos žodynas: Konstantinas Sirvydas. Dictionarium trium linguarum [fotografinis tekstas], Vilnius, 1979. SLL XXIII 2007 – Senoji Lietuvos literatūra 23, Vilnius: Lietuvių literatūros ir tautosakos institutas. V. ŠeksR VI 1965 – Šekspyras V. Raštai 6, Vilnius: Vaga. A. ŠliogD ir M 1988 – Šliogeris A. Daiktai ir menas, Vilnius: Mintis. A. ŠopGIA 1994 – Šopenhaueris A. Gyvenimo išminties aforizmai. Vert. A. Tekorius, Vilnius: Pradai. ŠRSdv 1969 – Šatrijos Ragana. Sename dvare, Vilnius: Vaga. TechEnc IV 2010 – Technikos enciklopedija 4, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos centras. H. D. TorV 1985 – Toro H. D. Voldenas, arba gyvenimas miške. Vert. R. Pavilionis, Vilnius: Vaga. Vd – Veidas (žurnalas). VL – Valstiečių laikraštis (laikraštis). Vor – Voruta (laikraštis). 2 3 6 Jonas Klimavičius | Terminas prie termino. X LITERATŪRA9 AntŽ 1998: Antikos žodynas. Vert. R. Kumžienė, A. Tekorius, A. Trakymas, ats. red. D. Staškevičienė, Vilnius. Anzenbacher A. 1992: Filosofijos įvadas. Vert. A. Degutis, D. Macevičienė, T. Raudeliūnas, T. Sodeika, A. Sverd iolas, G. Žukas, Vilnius: Katalikų pasaulis. Būga K. 1959: Rinktiniai raštai 2, Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla. G. K. ChestO 1998: Chesterton G. K. Ortodoksija. Vert. R. Drazdauskienė, Vilnius: Aidai. Dambrauskas A. 1974: Graikų teatras ir Sofoklis. – Sofoklis. Tragedijos, Vilnius: Vaga, 295–305. Daukantas S. 1976₁: Raštai 1, Vilnius: Vaga. Daukantas S. 1984: Vertimai ir sekimai, Vilnius: Vaga. Daukantas S. 1995₁: Istorija žemaitiška 1, Vilnius: Vaga. EncEdŽ 2007: Jovaiša L. Enciklopedinis edukologijos žodynas, Vilnius: Gimtasis žodis. EtEt VI 1982: Etikos etiudai 6, Vilnius: Mintis. FilŽ 2002: Halder A. Filosofijos žodynas. Vert. A. Tekorius, Vilnius: Alma littera. Gaivenis K. 1983: S. Šalkauskio terminologijos teorija. – Lietuvių kalbotyros klausimai 22, Vilnius: Mokslas, 128–136. GērK 1989: Gėrio kontūrai, Vilnius: Mintis. GrLŽ 1979: Graikų–lietuvių kalbų žodynas. Sudarė R. Mironas, Vilnius. GroŽK 1980: Grožio kontūrai, Vilnius: Mintis. A. GurvGK 1989: Gurvičius A. Viduramžių kultūros kategorijos. Vert. V. Nekrašienė, Vilnius: Mintis. Jankauskas S. 1987: Antikinės filosofijos ištakos. – Problemos 1987 36. Klimavičius J. 1975: Tarptautinių ir lietuviškųjų terminų sinonimija terminografijoje. – Lietuvių kalbotyros klausimai 16, Vilnius: Mokslas, 91–123. Klimavičius J. 1996: Kuo prasik alto „mūsų kalbininkai“ ir rinkodara? – Gimtoji kalba 8, 5–8. Klimavičius J. 2014: Kazimieras Gaivenis – žmogus ir mokslininkas. – Terminologija 21, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 218–227. Klimavičius J. 2015: Smarkus žemaitis. – Atsiminimai apie Vytautą Vitkauską, Vilnius: Lietuvių kalbos draugija, Lietuvių kalbos institutas, 31–51. L ir I 1980: Laikas ir idėjos, Vilnius: Mintis. LKV 1950: Lietuvių kalbos vadovas. Tartis ir rašyba. Kirčiavimas. Kalbos dalykai. Žodynas. Sudarė prof. dr. Pr. Skardžius, St. Barzdukas ir J. M. Laurinaitis, [Miunchenas]: Ventos leidykla: Lietuvių tremtinių bendruomenė + Ž.: Žodynas, 159–604. LoLieŽ 1996: Kuzavinis K. Lotynų–lietuvių kalbų žodynas, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. LoLieŽ 2007: Kuzavinis K. Lotynų–lietuvių kalbų žodynas, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. Nekrašas E. 2004: Filosofijos įvadas, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. Piročkinas A. 2000: Jonas Jablonskis – naujų žodžių kūrėjas. – Gimtasis žodis 10, 2–6; 11, 14–16; 12, 7–12. PsichŽ 1993: Psichologijos žodynas. Spec. red. R. Augis ir R. Kočiūnas, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla. PT 1993: Jovaiša L. Pedagogikos terminai, Kaunas: Šviesa. RelF 1997: Jacopozzi A. Religijos filosofija. Vert. R. Šerpytytė, Vilnius: Aidai. RelŽ 1991: Religijotyros žodynas. Ats. red. A. Rybelis, Vilnius: Mintis. Rudaitienė V., Vitkauskas V. 1998: Vakarų kalbų naujieji skoliniai, Vilnius: Enciklopedija. Schopenhauer A. 1995: Pasaulis kaip valia ir vaizdinys. Vert. A. Šliogeris, Vilnius: Pradai. SenGr 1995: Kleras Dž. D. Senovės Graikija. Vert. N. Skliutaitė, Vilnius: Alma littera. SenGrI 1955: Sergejevas V. S. Senovės Graikijos istorija. Red. Vyt. Petrauskas, Vilnius: Politinės ir mokslinės literatūros leidykla. SenGrK 2007: Dilytė D. Senovės Graikijos kultūra, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla. Sezemanas V. 1970: Estetika, Vilnius: Mintis. Skardžius P. 1998: Lietuviški tarptautinių žodžių atitikmenys. – Rinktiniai raštai 3, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 428–507. SNŽŽ 1907: Svetimų ir nesuprantamų žodžių žodynėlis. Sudarė J. Šlapelis, Tilžė. 9 Kai kurios literatūros pozicijos kartu yra ir kalbos duomenų šaltiniai. Terminologija | 2016 | 23 237 SNŽŽ 1924: Norkus J. Svetimų ir nesuprantamų žodžių žodynėlis, Kaunas: „Vaivos“ b–vė. STŽŽ 1923: M. ir S. Svetimų ir tarptautiskų žodžių žodynėlis, Šiauliai: „Vilties“ dr–ja. Stoškus K. 1981: Hedonistinė estetika ir meno rangai. – Estetinė kultūra 1, Vilnius: Mintis, 21–74. STŽ 1996: Sporto terminų žodynas. Parengė S. Stonkus, Kaunas. STŽ 2002: Sporto terminų žodynas. Parengė S. Stonkus, 2-asis pat. ir pap. leid., Kaunas. SWO 1997: Słownik wyrazów obcych. Red. E. Sobol, Warszawa. ŠalkR II 1991: Šalkauskis S. Raštai 2, Vilnius: Mintis. TŽŽ 1936: Tarptautinių žodžių žodynas. Sudarė K. Boruta, Pr. Čepėnas, S. Sirutytė-Čepėnienė, redagavo J. Žiugžda, peržiūrėjo Vacl. Biržiška, Pr. Dovydaitis, Kaunas: Spaudos fondas. TŽŽ 1951: Tarptautinių žodžių žodynas. Redagavo I. V. Liochinas ir F. N. Petrovas, vertė O. Katinskaitė, Ch. Lemchenas, J. Talmantas, lietuviškąjį leidimą redagavo Ch. Lemchenas, Vilnius. TŽŽ 1969: Tarptautinių žodžių žodynas. Redagavo I. Liochinas, S. Lokšina, F. Petrovas (vyr. redaktorius) ir L. Šaumianas, vertė O. Dovėikienė, J. Kabelka ir Ch. Lemchenas, lietuviškąjį leidimą redagavo Ch. Lemchenas, Vilnius. TŽŽ 1985: Tarptautinių žodžių žodynas. Ats. redaktorius V. Kvietkauskas, Vilnius. TŽŽ 2001: Tarptautinių žodžių žodynas. Ats. redaktorius A. Kinderys, Vilnius: Alma littera. TŽŽ 2013: Tarptautinių žodžių žodynas, Vilnius: Alma littera. TŽŽ II 2000: V. Vaitkevičiūtė. Tarptautinių žodžių žodynas. L–Ž, Vilnius. Vladarskienė R. 2015: Skolintų ir lietuviškų ekonomikos terminų konkurencija. – Terminologija 22, 98–109. VLE VIII 2005: Visuotinė lietuvių enciklopedija 8, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. VLE XVI 2009: Visuotinė lietuvių enciklopedija 16, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. VLE XVII 2010: Visuotinė lietuvių enciklopedija 17, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos centras. VLE XVIII 2010: Visuotinė lietuvių enciklopedija 18, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos centras. VLE XXI 2012: Visuotinė lietuvių enciklopedija 21, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos centras. Gauta 2016-10-17 Jonas Klimavičius Erfurto g. 56-14 LT-04107 Vilnius, Lietuva 2 3 8 Jonas Klimavičius | Terminas prie termino. X