Bendrieji žmogaus lytinių organų pavadinimai XIX a. pab. – XX a. pr. lietuvių gydytojų populiarinamuosiuose medicinos raštuose

doi.org/10.35321/term26-12 Загальні назви людських статевих органів у популяризаторських медичних працях литовських лікарів кінця XIX — початку XX століття PALMIRA ZEMLEVIČIŪTĖ Інститут литовської мови АНОТАЦІЯ У статті розглядаються загальні назви людських статевих органів, уживані литовськими лікарями в популяризаторських медичних працях кінця XIX — початку XX століття (книгах, брошурах і статтях): визначаються значення цих назв на підставі контексту їх уживання та, за потреби, інших джерел (академічного словника литовської мови, анатомічної літератури), з’ясовуються джерела походження назв (розмовна мова, писемна мова, іноземні мови), обговорюються питання співвідношення питомих і запозичених термінів, творення нових термінів, проблематичних значень деяких термінів, термінологізації, евфемізації та конотації. КЛЮЧОВІ СЛОВА: термін, назва, табу, евфемізм, медицина, здоров’я, статевий орган, розмовна мова, писемна мова, значення, походження. АНОТАЦІЯ У статті аналізуються загальні назви людських статевих органів, які литовські лікарі вживали в популяризаторських медичних працях (книгах, брошурах і статтях) кінця XIX — початку XX століття. Значення цих назв визначаються на підставі контексту їх уживання та інших джерел (Академічного словника литовської мови, анатомічної літератури), а також встановлюються джерела їхнього походження (розмовна, писемна та іноземні мови). Обговорюються питання співвідношення питомих і запозичених термінів, творення нових термінів, проблематичних значень деяких термінів, конотацій, термінологізації та евфемізації. КЛЮЧОВІ СЛОВА: термін, назва, табу, евфемізм, медицина, здоров’я, статеві органи, розмовна мова, писемна мова, значення, походження. 244 Palmira Zemlevičiūtė Bendrieji žmogaus lytinių organų pavadinimai XIX a. pab.–XX a. pr. lietuvių gydytojų populiarinamuosiuose medicinos raštuose Протягом багатьох століть глибока тиша огортала все, що стосується статі Пророк, PV 1919 7 ВСТУПНІ ЗАУВАГИ Кінець XIX — початок XX ст. був часом бурхливого розвитку популярної медичної преси. Про хвороби, їх лікування та профілактику, гігієну, санітарію й інші питання багато писали видатні литовські громадські діячі й лікарі того часу: Пятрас Авіжоніс (1875–1939), Юозас Багдонас (1866–1950), Йонас Басанавічюс (1851–1927), Елізеюс Драугеліс (1888–1899), Казіс Грінюс (1866–1950), Вінцас Кудірка (1858–1859), Стасіс Матулятіс (1866–1956), Антанас Вілейшис (1856–1919) та ін. Видавалися медичні книжки різного обсягу — оригінальні й перекладні, а періодична преса рясніла статтями на всілякі актуальні на той час питання здоров’я. Тематика публікацій була дуже широкою: писали про інфекційні, хірургічні й травматологічні захворювання, хвороби органів травлення, шкіри, нервової системи, вух, носа й горла, органів дихання, очей, гінекологічні та акушерські, психічні, серцево-судинні, стоматологічні й захворювання ротової порожнини та інші людські хвороби, їх причини, симптоми, лікування й профілактику, догляд за хворими, народну медицину й домашнє лікування, вирощування та догляд за немовлятами, акушерство, гінекологію, анатомію, фізіологію, гомеопатію тощо. Кількістю вирізнялися публікації про інфекційні хвороби, гігієну й санітарію — це були одні з найбільших і найболючіших проблем охорони здоров’я тогочасного краю. Досить актуальною була проблема шкоди алкоголю й тютюну для здоров’я людини. Про інші теми писали дещо менше. Питання статі належали до порівняно рідкісних тем, які тоді порушували. Громадський діяч литовської громади Сполучених Штатів Америки, книгоноша й лікар Пранас Матулятіс (1876–1951) у книжечці Lytiškos Ligos ir Kaip nuo jų apsisaugoti, виданій у Бостоні 1910 року, писав: «Про питання статі недоречно говорити в пресі. Протягом багатьох років ці справи тримають під покровом невігластва: батьки не говорять про них дітям, учителі — учням, молодь дізнається про них лише з брудних джерел, від старших розпусників, від розбещених друзів. Така позиція суспільства щодо важливого питання дуже шкідлива для громади»1 (LytL 1910: 3). У книжці лікаря Антанаса Каралюса Lyties mokslas (1921 р.), що з’явилася десятиліттям пізніше, знову читаємо, що «питання статі були й досі залишаються якоюсь прогалиною, до якої страшно вступити, яку більшість навіть здалеку 1 Мова джерел, цитованих у статті, подається автентичною і без виправлень. Terminologija | 2019 | 26 245 боялися. Стать завжди була прикрита різного роду завісами; та й сьогодні ми маємо досить обережно піднімати цю завісу, бо люди й досі бояться відверто говорити про питання статі» (LM 1921: 1). Отже, стать і пов’язані з нею медичні питання та питання здоров’я тривалий час були своєрідним неписаним табу2. Нерідко статеві органи, пов’язані з ними фізіологічні процеси чи статеві хвороби називали непрямо, замінювали іншими словами: наприклад, статеві органи називали частинами сорому, матку — матусею, ґулею, менструацію — червоною хворобою, квітами, білизною, сифіліс — поганою, злою, паскудною, кепською хворобою, гонорею — бурулькою тощо, іншими словами, евфемізували3 (докладніше про евфемізми на позначення жіночих і чоловічих статевих органів див. Smetona 2015: 122–131; про евфемізми на позначення статевих недуг і хвороб див. Smetona 2015: 131–137), стигматизували (докладніше про мовні стигми див. Солодилова, Соколова 2017: 75–77). Слід зазначити, що навіть самі лікарі уникали писати на ці теми. Переглянувши популярні медичні видання того часу, помічено, що про статеву систему взагалі не писали, хоча у відповідних книжечках розглядали всі інші органи людини та їхні системи. Наприклад, у книжечці Стасиса Матуляйтіса Kaip sutaisytas žmogaus kūnas (1901) є такі розділи: Kaulai, Raumenys, Smegenys ir nervai, Pajautimo intaisai arba organai, Įtaisai valgiui malti, Apie kraują ir kaip jis teka po kūną, Apie plaučius ir kvėpavimą, Kokiu būdu mūsų kūnas pra- 2 Заборона або уникання, що виникає з моральних, релігійних та інших (позамовних) причин, називати певні поняття (табуйовані поняття) їхніми справжніми назвами. Зазвичай їх замінюють іншими словами — евфемізмами (KWT 1975: 266–267; LST 1988: 242; KTŽ 1990: 203; пор. також СЛТ 2005: 467; докладніше див. KPP 2003: 700–701). 3 Евфемізмом називають непряме, нейтральніше, м’якше слово для позначення предмета чи явища, коли уникають прямо називати предмет або явище, яке вважають неприємним, огидним, грубим, різким, непристойним тощо (Pikčilingis 1975: 21; KWT 1975: 79; LST 1988: 68; KTŽ 1990: 61; CODL 1997: 119; LKE 1999: 188; EDEL 1999: 201; СЛТ 2005: 521; ДУ 2007: 530; Jakaitienė 2009: 162; докладніше про евфемізми див. KPP 2003: 757–758; DE 2003: viii–xi; Jasiūnaitė 2005; Маджаева 2010: 55–61; Никитина 2015: 101–107; Пастухова 2017: 141–144). Прямих назв предметів і явищ, які оцінюють негативно, уникають; вони стають забороненими й тому під впливом психологічних, соціальних, релігійних, моральних та інших чинників замінюються прийнятнішими. Евфемізм, нова назва, ніби нейтралізує справжню назву предмета чи явища, що викликає негативну емоцію (Никитина 2015: 102–103). Евфемізмові властива семантична невизначеність, яка пом’якшує негативну оцінку названого предмета (Солодилова, Соколова 2017: 74). Евфемізми виконують функцію так званого захисного механізму. В одному випадку це психологічний захисний механізм, який пом’якшує негативну реакцію (сприйняття) за допомогою слів із ширшою семантикою. В іншому випадку це асоціативний захисний механізм, який дає змогу відвернути увагу від небажаного предмета. Хоча не всі евфемізми можна вважати термінами, у межах певної термінологічної системи, будучи частиною її периферії, вони також посідають у цій системі своє місце. Потрапивши до термінологічної системи, евфемізм утрачає свою «евфемістичність» і стає прямою назвою неприємного об’єкта чи явища (Маджаева 2010: 57, 60). 246 Palmira Zemlevičiūtė │ Bendrieji žmogaus lytinių organų pavadinimai XIX a. pab.–XX a. pr. lietuvių gydytojų populiarinamuosiuose medicinos raštuose виводить непотрібні йому відходи?, Uoda. Отже, як видно з назв розділів, розглянуто майже всі життєво важливі системи органів людини — скелетну, м’язову, нервову, травну, серцево-судинну, дихальну, сечову, сенсорну, покривну, але статевої системи не торкаються, про неї мовчать. Щоправда, у тих виданнях дещо частіше трапляються назви жіночих статевих органів. Цього не можна було уникнути, пишучи про жіночу фізіологію, хвороби, вагітність і пологи. Тут найбільше відзначився лікар А. Вілейшіс, який переклав книжечку Patarmės moterims, kurios nori būti sveikos (1899 р.), яка, як гадаю, була тоді популярною, адже 1906 р. вийшло її друге видання. Та-сям прослизає одна-дві назви статевих органів в оголошеннях про різні інші хвороби. Трохи торкалися цієї теми лікарі, які написали статті або книжечки винятково про статеві хвороби. Звісно, пишучи про них, вони не могли обійтися без назв статевих органів, однак, слід сказати, що вони примудрялися всіляко оминати ці назви, тобто майже не згадувати їх або принаймні не конкретизувати. Наприклад, у книжечці А. Вілейшиса Apie blogąją ligą arba syfilį (prancus) (1904) найчастіше вживаються загальні назви частин сорому, місць сорому. У книжечці Ю. Багдонаса Kas reikia žinoti apie lyties ligas (1921) згадується лише назва статевих частин. К. Грінюс був тим лікарем, який порушив згадане табу, популярно пишучи не лише про такі статеві хвороби, як сифіліс і трипер, а й про, за його власними словами, одну з «огидних звичок» — онанізм, інакше мастурбацію, яка, як вважали тоді, була досить поширеним явищем, що викликало занепокоєння людей. У підготовленій ним статті про штучне статеве збудження чи задоволення, спричинене подразненням статевих органів рукою, вжито більше назв чоловічих і жіночих статевих органів, ніж у згаданих вище книжечках лікарів. Серед запитань людей про різні питання здоров’я, що друкувалися в газеті Sveikata, редактором якої був цей лікар, було й чимало запитів про статеві питання. Отже, можна сказати, що теми певною мірою диктували й читачі газети. Як уже зазначалося, у популярній медичній пресі того часу питання статі так чи інакше обходили, замовчували, тому термінів цієї сфери небагато. Дещо вдалося відібрати з книжечок або статей про статеві хвороби. Оригінальні книжечки про ці хвороби видали лікарі Антанас Каралюс (Vyras. Ką kiekvienas vyras turi žinoti apie savo lyties reikalus, 1918), Агнієте Амбразейчюте-Степонайтене (Lyties ligos, 1919). Кілька книжечок були перекладними. 1912 р. вийшла книжка Окер-Блома Ką pasakojo dėdė daktaras vaikui-giminaičiui (Pradinės lyties klausimo srities žinios) (перекладача не вказано Terminologija | 2019 | 26 247 1 pav. Knygelės Lytiškos ligos ir kaip nuo jų apsisaugoti (1910) viršelis дитий). 1919 року з’явилися перекладені Пророком4 Поради чоловікам про статеві питання / З повчаннями, як пояснювати дітям прояви статевого життя. 1901 року вийшов перекладений Й. Лаукісом твір Іди К. Креддок Справжнє подружнє життя. Цю книжечку розкритикував П. Авіжоніс. 1904 року з’явилася праця А. Вілейшиса Про погану хворобу (сифіліс), або французьку хворобу, 1915 року — праця Пр. Матулайтіса Статеві хвороби і як від них уберегтися (див. рис. 1), а 1920 року — праця Й. Багдона Що потрібно знати про статеві хвороби (див. рис. 2). У 1910–1911 роках К. Грінюс опублікував статті «Про онанізм», «Сифіліс і „606“», «Трипер». Назви жіночих статевих органів виявлено у книжечці А. Вілейшиса Поради жінкам, які хочуть бути здоровими. 4 Цим псевдонімом підписувався литовський лікар, популяризатор медичної науки Антанас Каралюс (1890–1932), який 1909 року виїхав до США. Найчастіше писав про медицину й гігієну, написав і переклав медичні книжки (докладніше див. LE X: 512). 2 4 8 Palmira Zemlevičiūtė Bendrieji žmogaus lytinių organų pavadinimai XIX a. pab.–XX a. pr. lietuvių gydytojų populiarinamuosiuose medicinos raštuose 2 pav. Knygelės Kas reikia žinoti apie lyties ligas (1921) viršelis Окремо слід згадати майже 400-сторінкову книжку А. Каралюса Наука про статеве життя, видану 1921 року в Чикаго. Сам автор висловився про неї так: «З’явитися перед литовцями з такою книжкою, звісно, вимагало великої відваги» (с. ix). Він також передбачав ціну своєї відваги: «І я знаю, що на похвалу не дочекаюся: та я її й не чекаю. <...>» (с. ix). «Я написав цю книжку тому, що вже настав час і литовцям зацікавитися статевими питаннями, якими весь світ зацікавився вже давно. Я намагався писати так, щоб мене зрозуміли ті, кому адресую цю книжку, — прості люди, які постійно запитують мене листами й особисто про поради щодо статевих питань» (с. x). Об’єктом цієї статті є загальні назви чоловічих і жіночих статевих органів, уживані в популяризаторських медичних працях (книжках, книжечках і статтях) литовських лікарів кінця XIX — початку XX століття. Стат- Terminologija | 2019 | 26 249 ті має на меті визначити значення цих назв і з’ясувати джерела їхнього походження. Для досягнення цієї мети поставлено такі завдання: на підставі контексту вживання досліджуваних назв і, за потреби, інших джерел (Академічного словника литовської мови, анатомічної літератури) визначити, які саме загальні назви чоловічих і жіночих статевих органів ними позначено; з’ясувати, які слова живої мови термінологізовано, а які терміни, можливо, утворено наново; розглянути співвідношення автохтонних і запозичених термінів, проблематичні медичні значення деяких термінів, питання евфемізації та конотації. Під час дослідження назв статевих органів застосовано описово-аналітичний і зіставний методи. Ці назви наведено в контексті — у реченнях і порівняльних таблицях. У таблицях наочно показано всі розглянуті назви та їхній хронологічний розвиток. Крім назв досліджуваного періоду, у таблицях зазначено латинські й сучасні назви статевих органів. Для наочності також наведено ілюстрації — обкладинки деяких книжок (або книжечок), сторінки цих книжок (або книжечок) чи статей, де зафіксовано досліджувані терміни. ЗАГАЛЬНІ НАЗВИ ЧОЛОВІЧИХ І ЖІНОЧИХ СТАТЕВИХ ОРГАНІВ Усі системи організму людини, по суті як чоловіків, так і жінок, хоча й мають незначні або виразніші статеві відмінності, однакові, за винятком системи статевих органів. Системи статевих органів чоловіків і жінок цілком різні (ŽA 2005: 205). Ці системи, точніше, їхні назви, доцільно розглянути окремо. Цього разу обмежимося лише загальними назвами цих систем, хоча, правду кажучи, їх небагато. Найважливішими тут є питання значення й походження цих назв. Отже, розрізняємо назви суто литовського та нелитовського (чужомовного) походження. Перші, своєю чергою, поділяються залежно від того, у яких джерелах — живої чи писемної мови — ці слова зафіксовано в медичних значеннях, у яких їх уживали лікарі. Назви литовського походження Вони бувають двох видів — це залежить від джерела походження цих назв. Розрізняють назви живої та писемної мови. До них прилягає ще одна умовна група — складені назви. Джерела походження компонентів цих назв різні: один може бути взятий із живої, а інший — із писемної мови. 250 Palmira Zemlevičiūtė Bendrieji žmogaus lytinių organų pavadinimai XIX a. pab.–XX a. pr. lietuvių gydytojų populia­r inamuosiuose medicinos raštuose Рис. 3. Термін частини сорому у книжечці А. Вілейшіса «Про погану хворобу, або сифіліс (французький)» (1904) НАЗВИ ЖИВОЇ МОВИ Лікарі вживали їх найчастіше. Це, звичайно, зумовлено адресатом публікацій — звичайною людиною, яка не вивчала медичних наук. Лікарі прагнули викладати медичні знання популярно й зрозуміло, інакше кажучи, мали вживати якомога більше слів, відомих читачам їхніх текстів і зрозумілих їм. Статеві органи людини (лат. organa genitalia) лікарі у своїх текстах називали по-різному, зазвичай складеними двослівними назвами. «Частини сорому» (див. табл. 1) виявлено в книжечці А. Вілейшіса про сифіліс 1904 року: «Якщо ж хтось і наважився б зійтися з зовсім незнайомою йому жінкою, то він повинен у кожному разі перед зляганням добре оглянути свою частину сорому, чи немає на ній десь тріщин або виразок, а якщо є, то краще зовсім не злягатися; після злягання ж неодмінно треба добре вимити частину сорому» BL 1904 21; «І таким чином, злягаючись із ними, гній із отрутою з виразок, які після зараження поганою хворобою часто бувають на частинах сорому, потрапляє на частини сорому чоловіка, який і заражається поганою хворобою, якщо на цих його частинах є тріщини або виразки» BL 1904 9 (див. рис. 3). Цю назву, до речі, виявлено лише в його праці, хоча однослівний термін сором у значенні «зовнішні жіночі статеві органи» вживав також Ст. Матуляйтіс у 1913 році у статті «Литовська термінологія анатомії, фізіології, патології та хімії», опублікованій у «Медицині й природі». Це слово в живій мові (Каркленай, Саламістіс, Гружяй) відоме у значенні «зовнішні статеві органи». Лікарі термінологізували це діалектне слово. Слово сором є очевидним проявом евфемізації. Це слово замінює справжню назву органів, адже поняття, позначуване останньою, люди того часу вважали вульгарним, сороміцьким, непристойним тощо. Як зазначає Евалда Якайтене, у багатьох мовах вульгаризмами вважаються назви певних органів і фізіологічних процесів (Jakaitienė 2009: 161). І в цьому випадку замінник назви статевих органів — слово сором5, однак, з іншого боку, воно м’якше, «не дратує пристойного вуха» (Jakaitienė 2009: 161). 5 Plačiau apie žodžių emocinį reikšmės komponentą žr. Gudavičius 2007: 83–89. Terminologija | 2019 | 26 251 Рис. 4. Термін статеві органи у статті Ю. Багдона «Французька хвороба, або зла хвороба (латиною — syphilis)» Ю. Багдонас і А. Каралюс називали статеві органи терміном статеві частини (див. табл. 1), а А. Амбразієйуте-Степонайтене — статеві частини (див. табл. 1): «Загальне зміцнення м’язової системи, холодні купання, обмивання статевих частин холодними зміцнювальними компресами й носіння належно підібраного бандажа для підтримування мошонки (suspensory) — ось усе, що потрібно робити» PV 1919 176; «Щоб захистити здоров’я, неодмінно треба тримати статеві частини в чистоті» LytLig 1921 4; «Трипер проявляється через кілька днів після зараження й дається взнаки тим, що зі сечовивідних шляхів чоловіків і статевих частин жінок починає текти гній, часто з болем, печінням і свербежем, а часом і без них» LytLig 1921 3; Після зараження хвороба починається в тому місці, де під шкіру проникли сифілітичні мікроби. Якщо це сталося на статевих частинах, то хвороба починається зі статевих органів LL 1919 7. Статевий видовий компонент найчастіше вживали й інші лікарі. У значенні «орган» у публікаціях К. Ґрінюса зафіксовано варіантні терміни пристрої, пристрої, пристрої, пристрої, у А. Вілейшіса — пристрої. Значення «те, що влаштовано» лікарі спеціалізували, пристосувавши його до анатомічної потреби. Згадані варіантні родові компоненти найчастіше поєднуються з видовим компонентом стать: статеві пристрої, статеві пристрої (див. рис. 4), статеві пристрої, статеві пристрої (див. табл. 1): «Очевидно, що злягання чоловіка з жінкою потрібне для того, щоб людський рід розмножувався. Для цього є й статеві пристрої» Svk 1910 12 2; «Людина, а також і деякі тварини не раз намагаються обдурити природу, хочуть мати у статевих пристроях лише джерело насолоди, та за це їх карають» Svk 1910 12 2; «Вони, так би мовити, самі себе лякають, перебираючи статеві пристрої руками чи якимись іншими предметами» Svk 1910 12 2; «Без потреби не торкатися статевих пристроїв, кишені штанів зашити» Svk 1910 12 5; «Будь завжди й у всьому чистим. Якнайчастіше мий статеві пристрої хоча б водою з милом, щоб на них не залишалося жодного бруду» Svk 1911 1 6. 2 5 2 Palmira Zemlevičiūtė Bendrieji žmogaus lytinių organų pavadinimai XIX a. pab.–XX a. pr. lietuvių gydytojų popularinamuosiuose medicinos raštuose Таблиця 1. Відповідники organa genitalia кінця XIX — початку XX ст. і сучасні ЛАТИНСЬКИЙ ТЕРМІН ТЕРМІНИ КІНЦЯ XIX — ПОЧАТКУ XX СТ. СУЧАСНІ ТЕРМІНИ organa genitalia статеві пристрої6 1892, 1899, 1910, 1911, 1913 статеві органи 1895, 1912, 1919, 1921 сороміцькі частини 1904 статеві органи 1908, 1919 статеві пристрої 1910, 1913 статеві пристрої 1910, 1911, 1912, 1921 статеві органи 1915, 1919 статеві частини 1919 статеві частини 1919, 1921 органи розмноження 1919 статеві пристрої 1921 статеві органи Як видно з даних таблиці 1, у досліджуваний період назва статевих органів дуже варіювалася — вживали аж одинадцять варіантних і синонімічних назв. У значенні «орган» було аж три назви — органас, частина і пристрій з варіантами останнього пристрій, –а, інтайсас, –а. Варто звернути увагу на те, що лікарі частіше обирали литовські відповідники слова «орган». Варіювався не лише головний, а й залежний компонент. Крім і нині вживаного компонента статеві, траплялися також такі компоненти, як статевий, статеві, сороміцький, репродуктивний. Найчастіше лікарі вживали форму родового відмінка статевий, а евфемізм сороміцький, прикметник із суфіксом –iškas lytiški вжили лише двоє лікарів, а veisimosi виявлено лише в одному джерелі. Сучасну назву статевих органів, мабуть, найраніше — 1908 року — вжив А. Вілейшис. Статеві органи чоловіків і жінок, розташовані в ділянці промежини, різні, однак назва промежини (лат. perineum) є спільною. Литовські назви Perineum частіше траплялися в оголошеннях на тему пологів. Варто згадати такі назви цієї частини тіла, відомі в живій мові у значенні «розвилка, промежина, міжсідниця»: tarpkojis, tarprietis і варіант terprietis (див. таблицю 2): 6Терміни в таблицях наведено в хронологічному порядку, тобто від найраніше вжитого. Terminologija | 2019 | 26 253 Рис. 5. Термін terprietis у книжечці А. Вілейшиса Поради жінкам, які хочуть бути здоровими «Нарив може прорватися в сечовий канал або в пряму кишку, або в п р о м і ж н і с т ь» PV 1919 165; «А гнійники у хворого, як я казав, спочатку з’являються на виразці, потім, коли висипає, можуть з’явитися і на тілі, у роті, в п р о м і ж к у, і kitose7 місцях» U 1892 6–7 235; «Наприкінці пологів треба сильно т р о х и м а т и м і ж н і с т ь, між передніми й задніми воротами; адже при частих пологах т р о х и м і с т ь розривається, особливо у первісток» PM 1899 21 (див. рис. 5). У наведених ілюстративних реченнях ці терміни вживаються у значенні «частина тіла в ділянці промежини». Це значення не зафіксоване в LKŽe. У тому самому джерелі, крім згаданого терміна tarpkojis, виявлено також kojų tarpas, хоча, з іншого боку, у його термінологічності можна було б і засумніватися: «<...>, хворий, якого мучать надто часті нічні виливи, може відчувати головний біль, біль у потилиці, слабкість м’язів шиї та спини й неприємне відчуття м і ж н о г а м и під статевими органами» PV 1919 56. Таблиця 2. Відповідники терміна perineum кінця XIX — початку XX ст. та сучасні ЛАТИНСЬКИЙ ТЕРМІН | ТЕРМІНИ КІНЦЯ XIX — ПОЧАТКУ XX СТ. | СУЧАСНІ ТЕРМІНИ | perineum | tarprietis 1892; terpoksznis 1893; terprietis 1899 | tarpoksnis 1912; tarpkojis 1913, 1919; kojų tarpas⁸ 1919 | tarpvietė З цього речення важко зрозуміти, що саме названо kojų tarpu — місце між ногами чи частину тіла в цій ділянці. До назв живої мови зараховується термін lyties gėlė, який А. Каралюс уживав у значенні glandula genitalis. Обидва компоненти цього терміна 7 Курсив в оригіналі. 8 Термінологічність цього словосполучення викликає сумніви. 254 Palmira Zemlevičiūtė | Bendrieji žmogaus lytinių organų pavadinimai XIX a. pab.–XX a. pr. lietuvių gydytojų popul iarinamuosiuose medicinos raštuose Рис. 6. Термін lyties gilės у книжці Patarimai vyrams apie lyties dalykus є словами живої мови, однак медичне значення родового компонента в цій мові не зафіксоване; отже, це значення, імовірно, надав слову лікар, який ужив його у своєму тексті: «Видалення л я й к и я є ч о к (яєчок) у чоловіка або жінки називається кастрацією, або вичищенням, видаленням яєчників» PV 1919 30 (див. таблицю 3, рис. 6). Таблиця 3. Відповідники кінця XIX — початку XX століття та сучасні glandula genitalis ЛАТИНСЬКИЙ ТЕРМІН | ТЕРМІНИ КІНЦЯ XIX — ПОЧАТКУ XX СТ. | СУЧАСНІ ТЕРМІНИ | glandula genitalis | lytiška gilė 1915; lyties gilė 1919; kiaušinėliai 1919 | статева залоза Читаючи ілюстративне речення, постає питання, що подано в дужках поруч із терміном lyties gilės. У популярних медичних працях у дужках зазвичай наводять синоніми, рідше — пояснення. Цей випадок подання термінів можна тлумачити двояко. З одного боку, між цими термінами можливі синонімічні відношення, адже з речення зрозуміло, що яєчка мають і жінки, і чоловіки, хоча, якщо спиратися на дані LKŽe, kiaušinėliu називають лише жіночу статеву клітину. З іншого боку, спираючись на згаданий словник, між цими термінами можна вбачати гіпонімічні та гіперонімічні відношення, тобто відношення між словами, що позначають поняття роду й виду (KTŽ 1990: 79; Jakaitienė 2009: 113–114): kiaušinėliai (гіпонім, слово з вужчим значенням): lyties gilės (гіперонім, слово з ширшим значенням). Однак цю гіпотезу унеможливлює саме ширший контекст уживання терміна kiaušinėliai. Отже, з наведеного можна стверджувати, що в цьому випадку терміни lyties gilės і kiaušinėliai є контекстуальними синонімами (докладніше про такі синоніми див. Mitkevičienė 2015: 51–56). Terminologija | 2019 | 26 255 Рис. 7. Термін terpoksznis у книжечці Kaip atsiginti nū Koleros ir kiti Naudingi skaitymai НАЗВИ З ПИСЕМНОЇ МОВИ9 Слова, запозичені з писемних джерел і вживані як терміни, майже не властиві мікросистемі загальних назв статевих органів. Два варіантні терміни tarpokšnis і terpokšnis (див. таблицю 2) у значенні «промежина» (perineum) ужив лікар А. Скетяріс. У LKŽe ці слова не зафіксовані в медичному значенні, тож можливо, що цього значення їм надав сам автор публікації: «Наприкінці пологів треба сильно м а т и п р о м е ж и н у між входом у родові шляхи та отвором прямої кишки, бо коли цього не робити, ця промежина часто розривається, особливо в першороділь» AK 1893 26 (див. рис. 7); «І найлегші пологи не минають без ушкодження родових шляхів, а іноді вхід сильно травмується і розривається п р о м е ж и н а між входом і кінцем прямої кишки» Psnt 1912 6 185. У популярних медичних публікаціях досліджуваного періоду про промежину (дно таза) писали мало; цю частину тіла, пов’язану зі статевими органами, лікарі називали чотирма термінами (не враховуючи варіантів). У деяких текстах, наприклад на тему пологів, значення термінів terprietis, tarpoksznis, terpoksznis «промежина» досить чітке, тоді як межа між значеннями інших згаданих тут термінів — «місце між ногами» і «частина тіла в ділянці промежини» — досить розмита. НАЗВИ З ЖИВОЇ ТА ПИСЕМНОЇ МОВИ10 Зрозуміло, що, пишучи на наукові анатомічні теми, лікарі могли й не знаходити в живій мові відповідних слів або їхніх значень, адже таких слів там просто не могло бути. Тоді доводилося створювати терміни 9 У статті так називаються найменування, які, за даними LKŽe, не засвідчені в живій мові, а джерелами їх фіксації вказано лише писемні пам’ятки. 10 Як уже зазначалося, це складені найменування, один компонент яких (або медичне значення одного з них) походить із живої мови, а інший компонент (або медичне значення одного з них) — із писемних джерел. 256 Palmira Zemlevičiūtė | Bendrieji žmogaus lytinių organų pavadinimai XIX a. pab.–XX a. pr. lietuvių gydytojų populiarinamuosiuose medicinos raštuose шляхом поєднання слів із мовних джерел різного походження — живої та писемної мови. До таких найменувань належить veislinis narvelis К. Грінюса (див. таблицю 4). К. Грінюс уживав narvelį у значенні «клітина», яке не зафіксоване в живій мові, тоді як компонент veislinis відомий із живої мови. У LKŽe це значення подано як ботанічне, а не медичне, отже, К. Грінюс його термінологізував: «Лише злиття п л і д н и х к л і т и н обох статей дає початок зародку або плоду» Svk 1910 12 1. Таблиця 4. Відповідники гамети наприкінці XIX — на початку XX ст. та сучасні ЛАТИНСЬКИЙ ТЕРМІН ТЕРМІНИ КІНЦЯ XIX — ПОЧАТКУ XX СТ. СУЧАСНІ ТЕРМІНИ гамета репродуктивна клітина 1910 гамета11 (зріла статева клітина) До досліджуваної групи найменувань належить литовський відповідник латинського glandula genitalis — lytiška gilė, який уживав Пр. Матулайтіс. Основний компонент цього терміна gilė — слово з живої мови, хоча в медичному значенні в цій мові воно не зафіксоване; другорядний компонент — слово з писемної мови. Пр. Матулайтіс написав книжку про статеві хвороби, тож мусив вигадати й терміни, яких бракувало. Компонент згаданого терміна gilė означає «залозу» (лат. glandula), а lytiška gilė — «залозу репродуктивної системи, статеву залозу» (див. таблицю 3): «Соки статевих з а л о з мають неабияке значення в житті організму. Коли вони виснажуються через надмірне самозадоволення, страждають і інші залози» LytL 1915 17. Підсумовуючи, можна сказати, що розглянуті складені назви статевих органів, компоненти яких (або їхні медичні значення) походять із різних джерел, у досліджуваних текстах трапляються рідко. Навіть розглянутий термін veislinis narvelis лише умовно відносять до таких найменувань, адже обидва його компоненти відомі в живій мові, проте медичного значення narvelio у цій мові не виявлено. Структура терміна lytiška gilė дещо ясніша, оскільки його другорядний компонент у живій мові не зафіксований. Формально кажучи, ця група термінів є умовною. Загалом обидва розглянуті терміни, найімовірніше, були створені самими лікарями (К. Грінюсом і Пр. Матулайтісом). 11 Чоловічі гамети називаються сперматозоїдами, а жіночі — яйцеклітинами (ŽA 2005: 205). Terminologija | 2019 | 26 257 Рис. 8. Термін lyt ies organai у статті В. Кудірки «Алкоголь і алкоголізм» Назви нелитовського походження Гадаю, сьогодні жодна науково-популярна публікація не обходиться без запозичених термінів. Не оминули їх, звісно, і литовські лікарі досліджуваного періоду, однак слід наголосити, що запозичення в їхніх публікаціях трапляються рідко. Серед групи загальних назв статевих органів варто згадати два терміни грецького походження — organas, що виступає основним компонентом складених двослівних термінів lyties organai (К. Грінюс, В. Кудірка) (див. рис. 8), lytiniai organai (А. Вілейшіс), lytiški organai (Пр. Матуляйтіс, Pranašas), veisimosi organai (Pranašas) (див. табл. 1), а також sistema, що є компонентом складеного двослівного терміна lytiška sistema (Pranašas), і термін латинського походження aparatas — основний компонент складеного терміна lyties aparatas (А. Каралюс): «Статеві органи в алкоголіків, як у чоловіків, так і в жінок, зазнають різних змін і ослаблення» Vrp 1895 9–10 157; «Дитина, як вогню, має остерігатися звички тримати руки в кишенях, щоб не торкатися статевих органів» PD 1912 15; «Так слід робити тому, що збудники бешихи легко можуть потрапити в якусь ранку на статевих органах жінки, яка щойно народила, або в ще не загоєну ранку на пупку щойно народженої дитини, — і можуть спричинити загальне зараження крові» NG 1908 25; М’який шанкр, як і інші статеві хвороби, зазвичай спершу з’являється на статевих органах LL 1919 21; «Брудні оповідання псують людський розум, збуджують статеві органи, роблять людину нервовим банкрутом, так само, як і самозадоволення» LytL 1915 20; «Ніщо так не шкодить статевим органам, як передчасне їх виснаження» PV 1919 68; «Порушення статевої системи відіграють важливу роль при статевій неврастенії» PV 1919 75; «Статеві органи чоловіка, які називають також veisimosi organais12, поділяються на зовнішні й внутрішні» PV 1919 19; 12 Курсивом в оригіналі. 258 Palmira Zemlevičiūtė | Bendrieji žmogaus lytinių organų pavadinimai XIX a. pab.–XX a. pr. lietuvių gydytojų populiarinamuosiuose medicinos raštuose «Здається, природа припустилася непробачної помилки, розмістивши такі дорогоцінні органи, абсолютно необхідні для збереження раси, у такому незахищеному місці. Їх слід було б розмістити в добре захищеному місці, так само, як розміщені органи розмноження жінки, яєчники» PV 1919 20. Варто звернути увагу на співвідношення термінів lytiška sistema та lyties aparatas, ужитих тим самим автором (А. Каралюсом) у різних текстах 1919 і 1921 років. З наведеного ілюстративного речення можна припустити, що термін lytiška sistema ужито у значенні «система статевих органів». А що ж із lyties aparatu? У книзі 1921 року Lyties mokslas терміни vyro lyties aparatas, moters lyties aparatas слугують назвами розділів книги. Чи можна стверджувати, що автор уживав aparatą як синонім до sistemos? Гадаю, можна, якщо спиратися на сучасні енциклопедичні дані, пор. aparatas — сукупність органів людини, призначених для виконання певної функції (VLE 2001: 631). Але, з іншого боку, напрошується й інша думка: термінами vyro lyties aparatas, moters lyties aparatas автор міг називати як чоловічі статеві органи, так і жіночі статеві органи. Зі сказаного очевидно, що запозичені терміни ще не були характерні для мікросистеми загальних назв чоловічих і жіночих статевих органів у досліджуваний період. Лікарі намагалися послуговуватися лексикою рідної мови, і це їм чудово вдавалося. ВИСНОВКИ 1. Наприкінці XIX — на початку XX ст. литовські лікарі багато писали в книжках, брошурах і періодичній пресі про різні хвороби, їх лікування та профілактику, гігієну, санітарію та інші актуальні на той час питання здоров’я. Система статевих органів і її хвороби були однією з тих нечисленних табуйованих тем, про які уникали писати навіть самі лікарі. З’явилося лише кілька книжок, брошур і статей про статеві хвороби, у яких уживалися назви статевих органів. У тогочасній медичній пресі питання статі й усе з нею пов’язане були ніби неписаним табу: їх оминали, а нерідко навіть статеві органи, пов’язані з ними фізіологічні процеси чи статеві хвороби називали непрямо (евфемізували), стигматизували. Звідси постали емоційно-експресивно конотовані назви й метафори. Загалом про систему статевих органів хоч трохи докладно взагалі не писали, хоча у брошурах на відповідні теми розглядали всі інші життєво важливі органи людини та їхні системи. Питання статі в тогочасній популярній медичній пресі так чи інакше замовчували, тому термінів цієї галузі також небагато. Terminologija | 2019 | 26 259 2. У сімнадцяти досліджених джерелах різного обсягу (книжках, брошурах, статтях) знайдено близько двох десятків назв, переважно складених (включно з їхніми варіантами), якими лікарі називали загалом чоловічі й жіночі статеві органи. Цими назвами позначено чотири анатомічні поняття — organa genitalia, perineum, glandula genitalis, gameta. 3. Перед лікарями, які писали на цю тему, постало непросте завдання — насамперед пошук і добір термінів. Звісно, спочатку лікарі зверталися до живої мови й шукали в ній відповідні слова для позначення потрібних понять. Жива мова була основним джерелом литовських загальних назв чоловічих і жіночих статевих органів. Частину слів цієї мови лікарі термінологізували, наприклад, gėda (термін gėdos dalys «статеві органи»), įtaisas (термін lyties įtaisai «статеві органи»), įtaisa (терміни vyrų veislinės įtaisos «чоловічі статеві органи», moterų veislinės įtaisos «жіночі статеві органи»), narvelis (термін veislinis narvelis «гамета»). 4. Іншим важливим джерелом досліджуваних назв була писемна мова. Деякі слова для потреб термінології лікарі взяли з писемних джерел, наприклад, gilė (термін lytiška gilė «залоза репродуктивної системи, статева залоза»). 5. Назви іншомовного походження, що розглядаються, майже не трапляються — знайдено лише три запозичення: грецького походження sistema (термін lytiška sistema) і organas (терміни lyties organai, lytiniai organai, lytiški organai, veisimosi organai), а також латинського походження aparatas (термін lyties aparatas); вони є основними компонентами складених термінів. Варто звернути увагу, що для запозичення organas лікарі знайшли й питомі литовські відповідники, які вживали набагато частіше, ніж згадане запозичення. Безперечно, на це впливав адресат — читач, недостатньо обізнаний у медицині; тому, щоб він розумів адресований йому медичний текст, лікарі, імовірно, намагалися добирати слова, знайомі й зрозумілі більшості. 6. Не знайшовши у живій чи писемній мові, а також в іноземних мовах відповідних слів для називання статевих органів, лікарі самі створювали терміни. Важко визначити авторство того чи іншого терміна, згаданого в цій статті, але серед таких новостворених термінів можна назвати, наприклад, ужитий А. Вілейшісом gėdos dalis, К. Грініусом — veislinį narvelį, Пр. Матулайтісом — lytišką gilę. 7. На мою думку, досліджувані праці лікарів кінця XIX — початку XX ст. були, мабуть, першими популярними джерелами з медичної науки, що розвіяли завісу таємничості, страху й неприродності, яка багато століть огортала все, пов’язане зі статтю. У цих працях литовські лікарі просвітлювали пересічного читача з питань статі. У них з’явилися загальні назви чоловічих і жіночих статевих органів. Звісно, більшість цих назв так і залишилися увічненими- 260 Palmira Zemlevičiūtė Bendrieji žmogaus lytinių organų pavadinimai XIX a. pab.–XX a. pr. lietuvių gydytojų populiarinamuosiuose medicinos raštuose на сторінках тих писань, і це частина історичної медичної термінології, однак термін статевий орган чудово прижився й досі вживається в сучасній анатомічній номенклатурі. ŠALTINIAI AK – [Vaistininkas (Daktaras)]. Apie kolerą. – Kaip atsiginti nū Koleros ir kiti Naudingi skaitymai, Tilžė, 1893, 14–27. BL – Apie blogią ligą arba syfilį (prancus). Pagal d-ro M. Čėlenovo veikalėlį sutaisė d-ras A. V., Tilžėje, 1904. LytL – [D-ras F. Matulaitis]. Lytiškos Ligos ir Kaip nuo jų apsisaugoti. Parašė D-ras F. Matulaitis. Antra, peržiūrėta ir pagerinta laida, So Boston, Mass, 1910. [D-ras F. Matulaitis]. Lytiškos Ligos ir Kaip nuo jų apsisaugoti. Parašė D-ras F. Matulaitis. Antra, peržiūrėta ir pagerinta laida, So Boston, Mass, 1915. LytLig – Kas reikia žinoti apie lyties ligas. Vertė iš vokiečių kalbos D-ras J. Bagdonas, Kaunas, 1920. LL – D-ras AS-nė. Lyties ligos, Kaunas, 1919. LM – Lyties mokslas. Parašė A. J. Karalius, M. D., Chicago, Ill.: West Side Press, 1921. NG – Naminis gydytojas: Trumpas aprašymas prasčiausių ligų ir prasčiausių vaistų kovoje su jomis. D. 1. Apie žmonių ligas ir jų gydymą. Sutaisė D-ras A. Vileišis, Seinai, 1908. PD – D-ras Oker-Blom. Ką pasakojo dėdė daktaras vaikui-giminaičiui. (Pradinės lyties klausimo srities žinios), Vilnius, 1912. PM – Antanas Vileišis. Patar mes moterims, kurios nori būti sveikos. Pagal Zielčaka parašė Dr. A. V., Tilžėje, 1899. Patar mes moterims, kurios nori būti sveikos. Pagal Zielčaka parašė dr. A. Vileišis. 2-oji laida, Vilnius, 1906. Psnt – [D-ras A. Sketeris]. Švarumas ir sveikata. – Pasiuntinys 6, 1912, 184–186. PV – Wm. J. Robinson, M. D. Patarimai vyrams apie lyties dalykus. Su pamokinimais, kaip aiškinti vaikams lyties apsireiškimus. Autoriui leidus vertė Pranašas, New York, 1919. Svk – [D-ras K. Grinius]. Apie onanizmą. – Sveikata 12, 1910, 1–6. [D-ras K. Grinius]. Sifilis ir „606“. – Sveikata 1, 1911, 1–8. Ū – [J. Slibinas]. Prancuzligė arba piktoji liga (lotynizskai – syphilis). – Ūkinikas 6 ir 7, 1892, 230–237. Vrp – [Hygienos tarnas]. Alkogolis ir alkogolizmas. – Varpas 9 ir 10, 1895, 155–157. LITERATŪRA CODL 1997: The Concise Oxford Dictionary of Linguistics. P. H. Matthews, Oxford, New York. DE 2003: A Dictionary of Euphemisms. How not to say what you mean. R. W. Holder, New York: Oxford University Press. DU 2007: Duden Deutsches Universalwörterbuch 6. überarbeitete und erweiterte Auflage. Herausgegeben von der Dudenredaktion, Mannheim, Leipzig, Wien, Zürich: Dudenverlag. EDEL 1999: An etymological dictionary of the english language by the Rev. Walter W. Skeat, Oxford: At the Clarendon Press. Gaivenis K. 2014 [1991]: Lietuviškų terminų vaizdingumo klausimu. – Gaivenis K. Rinktiniai raštai. Sudarė J. Gaivenytė-Butler, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 189–194. Gudavičius A. 2000: Etnolingvistika, Šiauliai: Šiaulių universitetas. Gudavičius A. 2007: Gretinamoji semantika, Šiauliai: VšĮ Šiaulių universiteto leidykla. Jakaitienė E. 2009: Leksikologija, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla. Jasiūnaitė B. 2005: Eufemizmai tarmėse bei tautosakoje: problemos ir perspektyvos. – Baltistica, 6 priedas, 101–117. Keinys St. 2005 [1975]: Priesaginė lietuviškų terminų daryba. – Keinys St. Dabartinė lietuvių terminologija, Vilnius: Lietuvių kalbos instituto leidykla, 21–76. KTŽ 1990: Gaivenis K., Keinys St. Kalbotyros terminų žodynas, Kaunas: Šviesa. Kvašytė R. 2005: Mokomasis terminologijos žodynėlis, Šiauliai: VšĮ Šiaulių universiteto leidykla. KWT 1975: Kleines Wörterbuch sprachwissenschaftlicher Termini, Leipzig: VEB Bibliographisches Institut. Terminologija | 2019 | 26 261 LE 1957: Lietuvių enciklopedija X, So. Boston, Mass: Lietuvių enciklopedijos leidykla. LKE 1999: Lietuvių kalbos enciklopedija. Parengė K. Morkūnas, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. LKŽe – Lietuvių kalbos žodynas (I–XX, 1941–2002), e. variantas, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2005. Prieiga per internetą: www.lkz.lt LST 1988: Lexikon sprachwissenschaftlicher Termini, Leipzig: VEB Bibliographisches Institut. Macienė J. 2005: Deminutyvų stilistika, Šiauliai: Šiaulių universitetas. MedŽ 1980: Astrauskas V., Bizulevičius S., Pavilonis S., Vaitilavičius A., Vileišis A. Medicinos terminų žodynas, Vilnius: Mokslas. Mitkevičienė A. 2015: Kai kurie terminų sinonimijos aspektai. – Terminologija 22, 39–60. Pikčilingis J. 1975: Lietuvių kalbos stilistika II, Vilnius: Mokslas. Skardžius Pr. 1996: Rinktiniai raštai 1: Lietuvių kalbos žodžių daryba, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. Smetona M. 2015: Lietuvių kalbos eufemizmai: raiška ir motyvacija. Daktaro disertacija, Vilnius. Prieiga per internetą: https://epublications.vu.lt/object/elaba:8283971/index.html. VLE 2001: Visuotinė lietuvių enciklopedija I, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. ŽA 2005: Stropus R., Tamašauskas K. A., Paužienė N. Žmogaus anatomija, Kaunas: Vitae Litera. ŽAF 2014: Anusevičienė O. V, Cibas P., Lilienė L. Žmogaus anatomija ir fiziologija, Kaunas. КРР 2003: Культура русской речи. Энциклопедический словарь-справочник, Москва: Флинта Наука. Маджаева С. И. 2010: Эвфемизация как способ пополнения медицинской терминологии. – Гуманитарные исследования 3(35), Астрахань: Астраханский государственный университет, 55–61. Доступ через интернет: https://elibrary.ru/item.asp?id=15260446. Никитина И. Н. 2015: Теоретические основы изучения эвфемии. – Актуальные проблемы лингвистики переводоведения и педагогики 1(2), Самара: Самарский государственный экономический университет, 101–107. Доступ через интернет: https://elibrary.ru/item.asp?id=26901789. Пастухова О. Д. 2017: Об эвфемизмах и табу. – Филологические науки. Вопросы теории и практики, Тамбов: Грамота, № 11(77): в 3-х ч., ч. 1, 141–144. Доступ через интернет: http://gramota.net/materials/2/2017/11-1/38.html. СЛТ 2005: Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов, Москва: КомКнига. Солодилова И. А., Соколова Т. Ю. 2017: Критерии идентификации эвфемизмов. – Вестник оренбургского государственного университета 11(211), Оренбург: Оренбургский государственный университет, 73–78. Доступ через интернет: https://elibrary.ru/item.asp?id=32274049. COMMON NAMES OF HUMAN GENITALS IN THE POPULAR MEDICAL WRITINGS BY LITHUANIAN MEDICAL DOCTORS OF THE LATE 19TH AND EARLY 20TH CENTURIES S u m m a r y The article analyses common names of male and female genitals used by Lithuanian medical doctors in the popular medical writings (books, booklets and articles) of the late 19th and early 20th centuries. The meanings of these names are identified based on the context of their use and other sources (the Academic Dictionary of the Lithuanian Language, anatomy literature), and the etymological sources are determined. In this period, Lithuanian medical doctors wrote a lot about various diseases, their treatment and prevention, hygiene, sanitation, and other delicate health issues of the time. However, the genital system and its diseases was one of few taboo topics that even doctors avoided writing to write about. Therefore, the terminology of this field is scarce. Only few publications about genital diseases used some names of genitals. Authors often named these organs and related physiological processes or genital diseases indirectly (euphemized them), and stigmatized them. 262 Palmira Zemlevičiūtė Bendrieji žmogaus lytinių organų pavadinimai XIX a. pab.–XX a. pr. lietuvių gydytojų populiarinamuosiuose medicinos raštuose In seventeen sources studied, around twenty mostly composite names (including their variations) were found that doctors used to name general male and female genitals. They named four anatomical concepts – organa genitalia, perineum, glandula genitalis, gameta. Doctors writing about this topic faced a challenge in searching and selecting the terms. The main source of the Lithuanian common names of male and female genitals was colloquial language. Doctors terminologized a part of the words of the colloquial language, e.g., gėda (term gėdos dalys “genitals”), įtaisas (term lyties įtaisai “genitals”), įtaisa (terms vyrų veislinės įtaisos, moterų veislinės įtaisos), narvelis (term veislinis narvelis “gamete (a mature reproductive cell)”). Another important source of those names was written language. Doctors adopted some terminology from written sources, e.g. gilė (term lytiška gilė “reproductive system gland, gonad”). The genital names of non-Lithuanian origin were rather uncommon. Only three loanwords – of Greek origin, sistema (term lytiška sistema) and organas (terms lyties organai, lytiniai organai, lytiški organai, veisimosi organai), and Latin origin, aparatas (term lyties aparatas) – were found that serve as main components of composite terms. It is noteworthy that doctors found Lithuanian substitutes for the loanword organas and used them more often than the latter. This was mainly due to the medical illiteracy of the readers of their texts. Authors, very likely, attempted to select words that the majority of readers would recognize and comprehend. If doctors could not find suitable words to name genitals in colloquial, written or foreign language, they created the terms themselves. Examples of such newly made terms are gėdos dalis “genitals” by Antanas Vileišis, veislinis narvelis “gamete” by Kazys Grinius, and lytiška gilė “gonad” by Pranas Matulaitis. The writings of doctors of the late 19th and early 20th centuries were some of the first popular sources of medical science that disrupted secrecy, fear, and indecency accompanying all questions related to sexual health. In these writings, doctors were educating their ordinary readers on sexual health. In these writings, the first common names of male and female genitals appeared. Although most of those terms have not become established and have remained part of historical medical terminology, the term lyties organas is still used in the contemporary anatomical nomenclature. Gauta 2019-09-18 Palmira Zemlevičiūtė Lietuvių kalbos institutas P. Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius E. paštas [email protected] Terminologija | 2019 | 26 263