Teisės aktų terminų ir jų apibrėžčių reikalavimų klausimu

doi.org/10.35321/term29-07 Щодо вимог до термінів нормативно-правових актів та їхніх визначень ALVYDAS UMBRASAS Інститут литовської мови Ідентифікатор ORCID: https://orcid.org/0000-0002-5184-0056 АНОТАЦІЯ Упорядкування термінів нормативно-правових актів у Литві вже стало традицією, проте вимоги до термінів нормативно-правових актів та їхніх визначень можуть бути предметом дискусії. Оскільки підготовка нормативно-правових актів регулюється самими нормативно-правовими актами, варто з’ясувати, які термінологічні вимоги в них встановлено. Цій темі й присвячено статтю. Краще регулювання вимог до термінів нормативно-правових актів та їхніх визначень може сприяти підвищенню якості нормотворчості. КЛЮЧОВІ СЛОВА: терміни нормативно-правових актів, мовні вимоги, логічні вимоги, упорядкування термінів, визначення. АНОТАЦІЯ Упорядкування термінів нормативно-правових актів у Литві вже стало традицією, проте вимоги до цих термінів та їхніх визначень можуть бути предметом дискусії. Оскільки підготовка нормативно-правових актів регулюється самими нормативно-правовими актами, варто з’ясувати, які термінологічні вимоги до них встановлюються. Цій темі й присвячено статтю. Краще регулювання вимог до термінів і визначень у нормативно-правових актах може сприяти підвищенню якості законотворчості. КЛЮЧОВІ СЛОВА: терміни нормативно-правових актів, мовні вимоги, логічні вимоги, упорядкування термінології, визначення. ВСТУПНІ ЗАУВАЖЕННЯ Правові акти в державі є одним із найважливіших середовищ уживання мови, а їхня мова впливає на мову, уживану в інших середовищах. Правові акти важливі й з термінологічного погляду, оскільки терміни в них не лише вживаються, а й визначаються. Термінологічні аспекти правових актів є предметом дослідження цієї статті. У статті описово-аналітичним методом 120 Alvydas Umbrasas | Teisės aktų terminų ir jų apibrėžčių reikalavimų klausimu розглядаються вимоги до термінів правових актів — їх оцінюють не лише з термінологічного погляду, а й з погляду правового регулювання. Мета — з’ясувати, які вимоги до термінів правових актів та їхніх визначень установлено в джерелах, що регулюють підготовку правових актів, оцінити достатність цих вимог і на основі практики сформулювати певні висновки та рекомендації. Основну увагу в статті приділено термінологічним аспектам правових актів, ухвалених у Литві, тобто національних правових актів, однак за потреби розглядається також контекст правових актів Європейського Союзу, які перекладають литовською мовою, оскільки вони мають подібний термінологічний характер і, крім того, впливають на національні правові акти. З огляду на характер досліджуваних питань і стан розглядуваних явищ у статті виокремлено дві частини, у яких дані аналізуються по-різному: у першій частині узагальнено описано вимоги до термінів правових актів без розгляду конкретних прикладів, а в другій частині, навпаки, більше уваги приділено прикладам визначень термінів правових актів, щоб показати їхню специфіку. Як буде видно, вимоги до цих визначень — це завдання на майбутнє. Окрім джерел правового характеру, у статті переважно використовуються дослідження Казімераса Гайвенаса, який у нашій термінології приділив найбільше уваги вимогам до термінів та їхніх визначень і загальним питанням термінології (див. Gaivenis 2002: 14–49). Раніше про вимоги, актуальні для цього дослідження, писав і Стасіс Кяйнюс (1980: 27–58). Нині про вимоги до термінів частіше йдеться в дидактичному контексті (наприклад, Akelaitis ir kt. 2009: 36–44). ЩОДО ВИМОГ ДО ТЕРМІНІВ ПРАВОВИХ АКТІВ Статус литовської мови як державної закріплено в Конституції Литовської Республіки, а також у Законі Литовської Республіки про державну мову. В останньому точно визначено використання мови у сфері законотворчості: «Закони та інші правові акти Литовської Республіки ухвалюються й оприлюднюються державною мовою» (VKI 1995: 31). У правових актах, що регулюють підготовку правових актів, установлено також якісні критерії мови. Ще 1995 року було ухвалено Закон Литовської Республіки про порядок підготовки законів та інших нормативно-правових актів, у якому зазначено, що «[П]равові акти 1 Тут і далі для правових актів та рекомендаційних видань зазначаються не сторінки, а номери статей або пунктів. Terminologija | 2022 | 29 121 пишуться з дотриманням норм загальнолітературної литовської мови та вимог юридичної термінології» (ĮTNARTĮ 1995: 12). Це твердження було перенесено до Рекомендацій щодо підготовки законів та інших правових актів (ĮTARR 1998: 1.8). Згодом формулювання дещо змінилося2, але положення про те, що в правових актах слід дотримуватися норм загальнолітературної мови та вимог юридичної термінології, збережено в Законі Литовської Республіки про основи законотворчості, ухваленому 2012 року (TPĮ 2012: 14), а також у Рекомендаціях щодо підготовки проєктів правових актів, затверджених 2013 року (TAPRR 2013: 5), та в їхніх пізніших редакціях. До речі, під час підготовки багатомовних правових актів Європейського Союзу дотримання мовних норм розглядають цілком практично: Спільний практичний посібник Європейського Парламенту, Ради та Комісії для осіб, які готують правові акти Європейського Союзу, зазначає, що «[A]кти, підготовлені з дотриманням правил граматики та пунктуації, легше правильно зрозуміти й перекласти іншими мовами» (BPV 2015: 1.4.2; це положення містилося й у першому виданні Спільного практичного посібника (BPV 2008: 1.4.2)). Отже, правильність у цьому аспекті важлива функційно: вона сприяє не лише внутрішньомовній, а й міжмовній комунікації. Вимога дотримуватися вимог до юридичних термінів у правових актах закріплена юридично майже від самого початку відновлення незалежності, однак слід мати на увазі, що після відновлення незалежності Литва майже не мала словників юридичних термінів3. Отже, можна вважати, що юридично обґрунтованим було не керування якимись словниками юридичних термінів, а усталеною практикою вживання юридичних термінів, із термінами, розвиваними за звичними моделями. До термінів висувають мовні й логічні вимоги; зазвичай вони охоплюють правильність, точність, системність, стислість, зручність словотворення, емоційну нейтральність тощо4 (Gaivenis 2014 [1994]: 206, 211). Ці вимоги загалом придатні для будь-якої галузі, однак мова правових актів відрізняється від мови науки: у праві важливе формальне регулювання висловлення, дотримання вказівок і рекомендацій щодо його оформлення. Хоча вимоги до юридичних термінів певним чином не систематизовано і не завжди виражено чітко, експліцитно, 2 Зокрема, почали наголошувати не на правових актах, а на підготовці їхніх проєктів; замість юридична термінологія, схоже, з’являється юридична термінологія. 3 У період першої незалежності словників юридичних термінів не видавали (хоча списки термінів і проєкти словників існували). Виданий на початку радянського періоду «Teisinių terminų žodynas» («Словник юридичних термінів»), укладений Alfonso Žiurlio (Vilnius: Valstybinė politinės ir mokslinės literatūros leidykla, 1954, 240 p.), залишався єдиним протягом усього радянського періоду. Від 1995 року видано чимало перекладних словників не лише термінів, а й правничої мови загалом (докладніше див. Umbrasas 2008), проте якісної юридичної термінографії бракує й досі. 4 У давніших публікаціях серед вимог до термінів K. Gaivenis згадував можливість перекладу іншими мовами, а також навіть милозвучність і унікальність (Gaivenis 2014 [1979]: 115). 122 Alvydas Umbrasas | Teisės aktų terminų ir jų apibrėžčių reikalavimų klausimu про них ідеться як у рекомендаціях щодо підготовки національних правових актів, так і в рекомендаціях щодо підготовки правових актів Європейського Союзу. Перші правові акти відновленої незалежності, що регулювали мову права, загалом апелювали до дотримання норм загальнолітературної мови, і зрештою з’явилося точне положення: «[Т]ерміни правових актів мають бути <...> правильними» (TAPRR 2013: 6.5). Вимога правильності у правових актах загалом є широкою: вона охоплює мову загалом і термінологію як її складову. Правильність термінів пов’язана також з усіма мовними рівнями й охоплює не лише словотвір, морфологію та синтаксис, а й вимову, наголошування, правопис і пунктуацію. До правильності належать і питання впливу інших мов та чистоти мови5. У правових актах, що регулювали мову права, раніше чітко зазначалося: «Іншомовні слова вживають лише тоді, коли в литовській мові немає їхніх відповідників» (ĮTNARTĮ 1995: 12; ĮTARR 1998: 1.8). Згодом положення було деталізовано: «Перевагу слід надавати литовським термінам. За потреби іншомовний термін можна навести поруч із литовським (один із них — у дужках)» (ĮTARR 2002: 6). Однак реалізувати положення про уникнення іншомовних термінів у правових актах, імовірно, було досить складно через брак об’єктивних критеріїв оцінювання: питомі та іншомовні терміни не завжди функційно рівнозначні, однаково поширені й однаково усталені, а штучне надання переваги одному з них може не відповідати тенденціям уживання або бути просто суб’єктивним. Отже, хоча в практиці впорядкування термінології критерію чистоти de facto зважають, положення щодо іншомовних слів поступово зникли з рекомендацій із підготовки правових актів, а увагу зосередили більше на запозиченнях, що надходять через переклад, водночас передбачивши можливість зазвичай зазначати відповідники іншими мовами поруч із недостатньо усталеними литовськими термінами: «Усі загальновживані слова інших мов у правовому акті мають бути перекладені литовською мовою» (ĮTARR 2002: 6); «У правовому акті не слід уживати загальновживаних слів інших мов, за винятком нелитовських слів або їхніх сполучень, традиційно вживаних у деяких галузях (найчастіше латинських). За потреби слово іншої мови (найчастіше термін) можна вказати в дужках поруч із литовським» (TAPRR 2013: 6.2). Біля відповідника слід зазначати мовну абревіатуру (TAPRR 2021: 134). Тепер терміни часто потрапляють до національних правових актів із правових актів Європейського Союзу, а під час їх перекладу доводиться розв’язувати питання запозичення та 5 Чистота мови й термінології загалом не сприймається як вимога; це екстралінгвістичний принцип унормування мови, не пов’язаний із самою її системою, що виявляється в наданні переваги словам рідної мови (Gaivenis, Kaulakienė 2014 [1996]: 229–230). Terminologija | 2022 | 29 123 інші проблеми, що зумовлюють негативне ставлення до мови документів: «Тексти, переповнені запозиченнями, дослівними перекладами або жаргонізмами, важко зрозуміти, і в таких випадках вони стають джерелом критики актів права Союзу, які вважають „чужими“» (BPV 2015: 5.4). Звідси випливає прагнення до того, щоб текст звучав природно і не відчувався його перекладний характер. Вимога ясності, що висувається до мови права, застосовна і до правничої термінології (правотворчість загалом ґрунтується на принципі ясності (TPĮ 2012: 3)). Цю вимогу можна розглядати як протилежність складності, заплутаності й вигадливості; звідси випливає прагнення до простих термінів. Укладачам актів права Європейського Союзу рекомендують «намагатися простою мовою висловити мету правової норми, щоб її можна було просто викласти. Слід користуватися повсякденною мовою, наскільки це можливо. За потреби перевагу віддають ясності фраз, а не стилістичній вигадливості» (BPV 2015: 1.4.1). Брак ясності може стати перешкодою як для перекладачів актів права, так і для тих, хто їх застосовує, тому «вихідний текст має бути цілком нескладним, ясним і зрозумілим, оскільки, якщо він буде надто складним або двозначним, то під час перекладу однією чи кількома іншими мовами Союзу може стати неточним, приблизним або цілком хибним» (BPV 2015: 5.2). Нині дедалі частіше говорять про плавну, просту, спрощену мову (англ. plain language), аналізують можливості спрощення мови права та заміни термінів простішими, щоб мова права була зрозумілою без допомоги фахівців (Čės­nienė 2014b). У цьому контексті вже виникла концепція внутрішньомовного перекладу мови права, тобто розширюється розуміння перекладу, йдеться про переклад у межах тієї самої мови, щоб зробити правовий текст доступнішим для цільової аудиторії, полегшити його сприйняття фахівцями або спростити для нефахівців (Čės­nienė 2014a). Втім, з практики поки що не видно, щоб прагнення спростити мову права вже дало якісь відчутніші результати. У рекомендаціях щодо підготовки актів права Литви вимогу стислості термінів окремо не виділено6 (вона й не могла б бути суворою вимогою, а не рекомендацією), проте для зручності передбачено можливість запроваджувати скорочення термінів у самому акті права; вони чинні лише в цьому акті, а в пов’язаних актах або актах, що його імплементують, слід вводити знову 6 На практиці підготовки актів права іноді навіть надмірно прагнуть стислості термінів, жертвуючи точністю. Перекладачам актів права ЄС стислості наводять серед вимог до термінів, щоб термін був зручним у вживанні (TV 2006: 1.1). Існує думка, що довжина терміна може свідчити або про його новизну, або про недостатнє унормування. Припускають, що чим краще розвинена й унормована термінологія, тим більше в ній має бути коротких термінів (Kaulakienė, Makariūnienė 2014 [1999]: 36). Втім, у практиці унормування критерій стислості не є пріоритетним. 124 Alvydas Umbrasas | Teisės aktų terminų ir jų apibrėžčių reikalavimų klausimu naujo (TAPRR 2013: 6.5; TAPRR 2021: 116). Rekomendacijose aiškiai pasakyta, kad teisės aktų terminai turi būti tikslūs (TAPRR 2013: 6.5; TAPRR 2021: 11). Čia reikia turėti omenyje, kad tikslumo reikalavimas gali prieštarauti trumpumo reikalavimui. Kita vertus, termino tikslumo samprata gali būti diskusijų objektas. K. Gaivenis tikslumą pirmiausia sieja su vienareikšmiškumu ir reikšmės apibrėžtumu, tačiau pripažįsta, kad šie dalykai sunkiai pasiekiami (Gaivenis 2014 [1994]: 207). Akivaizdu, kad apskritai kalboje terminų vienareikšmiškumas yra utopija, apie jį galima kalbėti nebent tik vienos konkrečios terminų sistemos ribose (Keinys 2003: 50). Terminų dviprasmiškumo vengimas teisės akte (BPV 2015: 6.2) visiškai suprantamas, tačiau vienos reikšmės turėjimas savaime negarantuoja termino tikslumo. Rengiantiems teisės aktus sakoma, kad „[S]iekiant tikslumo ir norint išvengti aiškinimo problemų gali tekti apibrėžti terminą“ (BPV 2015: 6.2.3). Lyginant terminą su apibrėžtimi jau galima kalbėti apie jo tikslumą. Termino tikslumas, be abejo, susijęs su jo semantika, siejasi ir su motyvacija, tačiau, kaip teisingai pastebi K. Gaivenis, negalima sakyti, kad motyvuoti terminai yra tikslūs, o nemotyvuoti – netikslūs (Gaivenis 2014 [1994]: 208). Termino motyvacija gali būti ir neaiški (svarbu, kad nebūtų klaidinanti), bet reikia pripažinti, kad motyvuotų terminų aiškumas didesnis7. Vien tik aiškumo savaime neišeina tapatinti su tikslumu, bet paprastai laikoma privalumu, jei terminas gali būti aiškus ir be apibrėžties. Tikslumo matavimas gali būti grindžiamas apibrėžtyje nurodytų požymių atitikimu ir būtų svarbesnis vertinant ne giminius, o rūšinius terminus. Pastarųjų terminų rūšinių požymių įvardijimas distinktyvumo atžvilgiu ypač svarbus, o tai lemia ir tikslumą. Під час підготовки юридичних висновків щодо проєктів національних актів права оцінюють, чи «узгоджуються вживані в проєкті правничі терміни з термінами, закріпленими в чинному правовому регулюванні, насамперед в актах права, що регулюють подібні правовідносини» (TINTARR 2010: 15.3.3). На необхідності послідовно вживати термінологію, спираючись на чинні акти права, наголошують і рекомендації з підготовки актів права Європейського Союзу (BPV 2015: 6.2.1). Водночас прагнуть забезпечити послідовність термінології в тому самому акті права, його додатках та актах, що його імплементують (BPV 2015: 6; 6.2.1). Важливо стежити за послідовністю під час підготовки проєктів змін до акта права, щоб у зведеній редакції 7 Імовірно, наприклад, вдало вмотивовані новотвори мають більше шансів прижитися. Terminologija | 2022 | 29 125 neatsirastų terminologinių skirtybių (TAPR 2021: 111). Taikymo patogumo atžvilgiu gerai, kai sutampa nacionalinių ir Europos Sąjungos teisės aktų terminai, tačiau dėl susiklosčiusių tradicijų tai ne visada pasiekiama ir nebūtinai visada siektina. Terminų nuoseklumo reikalavimas apskritai atsiskleidžia per vienodumo siekį. Europos Sąjungos teisės aktų rengėjams paaiškinama: „Terminijos nuoseklumas reiškia, kad vienodoms sąvokoms reikšti turi būti vartojami tie patys terminai, o tas pats terminas neturi būti vartojamas skirtingoms sąvokoms reikšti“ (BPV 2015: 6.2). Antroji teiginio dalis orientuoja į daugiareikšmiškumą, o jis, kaip rodo praktika, apskritai yra neišvengiamas, tačiau vienareikšmiškumas siektinas bent jau susijusių teisės aktų ribose. Praktikoje dėl daugiareikšmiškumo didelių problemų paprastai nekyla (prireikus padeda apibrėžtis) arba jos yra retos, daugiau problemų kelia sinonimija, ypač kol terminai yra nauji, nes skirtingos raiškos priemonės kartais gali klaidinti, kurti sąvokų skirtingumo iliuziją. Susijusiuose europiniuose teisės aktuose skirtingai išversti tapatūs terminai gali kelti taikymo problemų ir kelti sumaištį tuos teisės aktus įgyvendinančiuose nacionaliniuose teisės aktuose, todėl sinonimų vengimo siekis (BPV 2015: 1.4.1) natūraliai kyla norint užtikrinti terminijos nuoseklumą. Jis pasiekiamas ir per suderinamumą – ES teisės aktų rengėjams pasirenkant vartoti teisės terminus siūloma atsižvelgti į šių aktų daugiakalbį pobūdį, todėl nurodoma vengti sąvokų ir terminų, būdingų tik tam tikroms nacionalinėms teisės sistemoms, juos vartoti atsargiai (BPV 2015: 5; 5.3.2). Kartu, kiek įmanoma, siekiama teisės aktų terminų, jų sampratų derėjimo su terminais mokslo, technikos ir apskritai bendrinėje kalboje (BPV 2015: 6). Вимогу системності термінів у рекомендаціях щодо підготовки актів права безпосередньо не згадано, однак на практиці вона важлива й застосовується під час упорядкування термінів у будь-якій галузі8. Можна стверджувати, що терміни не функціонують ізольовано — вони є частиною певної термінологічної системи. Перекладачам актів права ЄС вказують на необхідність дотримуватися системності термінів: «Вживаючи наявні або створюючи нові терміни, слід стежити, щоб вони відповідали системі» (TV 2006: 1.1). Вимогу системності можна тлумачити і як логічну, і як мовну вимогу. K. Gaivenis вважає вимогу системності термінів логічною і пов’язує її з класифікацією понять, логічним поділом 8 Слід мати на увазі, що принцип системності є одним із принципів, які загалом застосовуються у правотворчості, і передбачає, зокрема, узгодженість правових норм між собою (TPĮ 2012: 3). 126 Alvydas Umbrasas | Teisės aktų terminų ir jų apibrėžčių reikalavimų klausimu основі. Для термінології важливою є ієрархічна класифікація, коли між групами, на які здійснюється поділ, установлюються відносини підпорядкування, і фасетна класифікація, коли поділ здійснюється за різними ознаками (Gaivenis 2014 [1994]: 211–213). Отже, у цьому аспекті термін правового акта не повинен опинятися на неналежному класифікаційному рівні (наприклад, родовий — серед видових), у неналежній класифікаційній групі (скажімо, під час класифікування дій серед них не повинен опинитися результат дії). Однак на практиці системність часто оцінюють з погляду форми терміна, водночас зважаючи й на зміст, основу класифікації, тобто мовні та логічні вимоги тут діють разом; прагнуть, щоб форма термінів певної класифікаційної групи узгоджувалася між собою. Ідеться не лише про типовість словотвору термінів (на це вказує K. Gaivenis (2014 [1994]: 213)), наприклад, про вибір тієї самої словотвірної категорії чи того самого словотвірного формату, а й про уніфікацію синтаксичних конструкцій, що функціонують як терміни, узгодження кількості слів тощо. Згадуючи про словотвір, варто згадати й вимогу словотвірної зручності термінів. Словотвірна зручність9 розуміється як придатність терміна для творення нових, семантично й формально залежних від нього слів, тобто інших термінів (Gaivenis 2014 [1994]: 210). У рекомендаціях щодо підготовки правових актів про це не йдеться, і справді, на практиці впорядкування термінів правових актів цю вимогу не зараховують до найважливіших, хоча й не ігнорують. Перекладачам актів права ЄС зазначають, що термін має бути зручним для творення нових термінів; це називають вимогою словотвірної продуктивності (TV 2006: 1.1). Щоправда, у мовознавстві продуктивність зазвичай розуміють як властивість словотвірного формату або певного словотвірного типу, але її можна віднести й до твірного слова. До вимог до термінів іноді зараховують сталість; так, наприклад, роблять у рекомендаціях для перекладачів актів права ЄС. У них зазначено, що «терміни мають бути сталими, їх не слід змінювати кожні кілька чи десяток років. Іноді усталені й широко вживані терміни, хай навіть не цілком точні, кращі за точні нові, адже змінити термін у свідомості користувачів непросто» (TV 2006: 1.1). Однак сталість — це радше не вимога, а принцип нормування термінів, якого на практиці справді намагаються дотримуватися. За словами K. Gaivenis, «[T]а мета нормування термінології — не прискорювати зміну термінів, підтримувати незмінність мікросистем термінології» (Gaivenis 2014 9 Словотвірну зручність також називали словотвірним потенціалом, словотвірною перспективністю (Keinys 1980: 45–46). Terminologija | 2022 | 29 127 [1996]: 227). Зазвичай змінюють ще не усталені терміни, що варіюються, а традиційні схильні не чіпати10. ЩОДО ВИМОГ ДО ВИЗНАЧЕНЬ ТЕРМІНІВ ПРАВОВИХ АКТІВ До логічних вимог до термінів K. Gaivenis зараховує вимогу точності визначень11 (Gaivenis 2014 [1994]: 211). Проте неточно вважати її вимогою до самих термінів. Вимоги до визначень цілком обґрунтовано можна вважати самостійними. Керуючись логікою та іншими критеріями, науковці розрізняють від двох чи кількох до навіть кількох десятків типів визначень (докладніше див. Rimkutė 2021: 180–184). Вимог до визначень, звісно, не так багато; вони залежать від того, хто є адресатом визначення та в якому середовищі його оприлюднено (наприклад, підручник, наукова монографія, термінологічний словник, стандарт термінів тощо). Як і вимоги до термінів, вимоги до визначень також можуть бути мовними й логічними. Серед литовських мовознавців найбільше уваги визначенням термінів, мабуть, приділив K. Gaivenis, але у своїх працях він не систематизував вимоги до визначень. Цей науковець звернув увагу на те, що визначення термінів можуть відрізнятися від звичайних лексикографічних визначень, і що під час укладання визначень слід застосовувати модель зазначення найближчого родового поняття та видових відмінностей, дотримуючись таких основних правил: «а) визначення має бути адекватним, тобто обсяг поняття, яке визначають, має дорівнювати обсягу поняття, за допомогою якого його визначають; б) воно не повинно містити хибного кола; в) має бути точним, чітким, однозначним; г) не повинно бути заперечним» (Gaivenis 2014 [1979]: 116). В інших джерелах також наводять вимоги узгоджувати визначення між собою, зазначати істотні ознаки, прагнути стислості, уникати пояснення словами, тотожними терміну, тощо (докладніше див. Rimkutė 2021: 184–185). У науці звичні вимоги до визначень термінів принаймні частково можна застосовувати й під час формулювання визначень термінів правових актів, однак національних 10 Перетин традиції та новацій у термінології K. Gaivenis охарактеризував, зважаючи на прагнення до прогресу та функціональну доцільність: «Деякі укладачі стандартів термінів суворо вимагають, щоб стандарти термінів були обов’язковими, а термінологія, подана в них, консервувалася на десятиліття. З погляду системи термінології ця вимога нереалістична, адже складові системи мають постійно змінюватися й оновлюватися. Лише в такому разі система безперервно вдосконалюватиметься. Інакше система деградуватиме. Отже, принцип сталості термінології не перешкоджає зміні системи, а лише стримує її недоцільне руйнування. Оцінюючи усталений термін, насамперед слід міркувати не про те, чим новий термін кращий, а про те, чому поганий старий термін» (Gaivenis 2014 [1996]: 228–229). 11 K. Gaivenis згадує точність визначень, але нині зазвичай уживають термін визначення. Впорядкування термінів правових актів якраз і сприяло поширенню цього терміна, адже саме визначення вжито в Законі про Банк термінів (LRTBĮ 2003) та правових актах, прийнятих на його виконання. 128 Alvydas Umbrasas | Teisės aktų terminų ir jų apibrėžčių reikalavimų klausimu Рекомендації щодо підготовки правових актів містять дуже мало вимог до визначень термінів. До визначень термінів правових актів, як і до самих термінів, звісно, застосовується вимога нормативності, оскільки вона є загальною мовною вимогою до правових актів. Логічні вимоги майже не висуваються, лише встановлюються обмеження щодо створення визначень: «[V]iename įstatyme apibrėžta sąvoka neturi būti apibrėžiama kituose įstatymuose, nebent specialiajame įstatyme pateikta sąvokos apibrėžtis yra būdinga tik tam tikrai santykių sričiai» (TAPRR 2013: 6.5; TAPRR 2021: 11). Водночас установлюється, що «[Į]statymų įgyvendinamuosiuose teisės aktuose neturi būti apibrėžiamos įstatymuose vartojamos ar jau apibrėžtos sąvokos, tačiau gali būti apibrėžiamos tik tame įgyvendinamajame teisės akte vartojamos sąvokos» (TAPRR 2021: 11). Якщо терміни, вживані в правовому акті, розуміються так, як їх визначено в інших правових актах, вимагається зазначити, визначеннями яких правових актів керуються (TAPRR 2021: 35, 48). Про зміст визначень сказано лише, що в них «neturėtų būti nustatomi reikalavimai, sąlygos ir pan.» (TAPRR 2021: 11). Так само укладачам правових актів ЄС вказується, що визначення термінів не повинні містити самостійних нормативних положень12 (BPV 2015: 14), а у визначеннях краще не писати того, що можна було б зазначити як сферу застосування правового акта або предмет регулювання (BPV 2015: 13.4). Укладачам правових актів нагадують, що визначень термінів, які вони подали, необхідно дотримуватися в усьому тексті, а терміни слід уживати саме в тому значенні, яке їм надано (BPV 2015: 6.4). У правових актах намагаються обмежувати тлумачення термінів: «[T]ermino apibrėžtis negali prieštarauti įprastai termino reikšmei» (BPV 2015: 14.1). По суті, прагнуть, щоб терміни розумілися так, як їх зазвичай розуміють у регульованій сфері, щоб вони були зрозумілими й без визначення. Водночас наголошується на потребі у визначенні, якщо звичне розуміння в правовому акті звужується або розширюється. Закон Литовської Республіки про Банк термінів (LRTBĮ 2003), що діє вже майже два десятиліття, та нормативні акти, ухвалені на його виконання, зумовили приділення порівняно значної уваги впорядкуванню термінів правових актів. Банк термінів Литовської Республіки від 2005 року поступово поповнюється термінами з правових актів державних установ, а Підкомісія з термінології Державної комісії литовської мови, проводячи засідання в середньому щотижня 12 Це обґрунтовується не лише логікою визначень, а й перешкодами практичного застосування. «[S]avarankiškos taisyklės neturi būti įtraukiamos ne tik dėl to, kad būtų išlaikytas loginis tikslumas. Jei į terminų apibrėžtis įtraukiami tokie elementai, kyla pavojus, kad skaitytojas juos interpretuodamas nepastebės tų norminių elementų, kurie nepateikti vienoje vietoje su kitais norminiais elementais» (BPV 2015: 14.4). Terminologija | 2022 | 29 129 (за винятком літа) майже на кожному засіданні обговорює кілька десятків термінів із законів, наказів міністрів та інших правових актів13. Практика показує, що порівняно рідко предметом дискусій стає термін; найбільше зауважень на засіданнях стосується визначень. Ці зауваження часто мають редакційний характер і так чи інакше пов’язані з вибором формулювання, однак нерідко виникають питання щодо зрозумілості, точності та інших аспектів, пов’язаних зі змістом поняття. Однією з можливих причин проблем із визначенням термінів правових актів є недостатнє регулювання визначень термінів у цій сфері. Узагальнюючи, у правових актах терміни визначають трьома способами: пояснювальним (із зазначенням ознак), переліковим і відсильним. Вимога щодо підготовки правових актів не визначати те, що вже визначено, а також пряме застосування частини актів права Європейського Союзу зумовлюють появу відсильних визначень, наприклад14: акредитація — у значенні, визначеному в Регламенті Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 765/2008 від 9 липня 2008 року, що встановлює вимоги до акредитації та ринкового нагляду, пов’язані з торгівлею продукцією, і скасовує Регламент (ЄЕС) № 339/93. консульська установа Литовської Республіки — поняття розуміється так, як його визначено в Консульському статуті. оптова торгівля ветеринарними лікарськими засобами — поняття відповідає поняттю «оптове розповсюдження», визначеному в пункті 36 статті 1 Регламенту (ЄС) 2019/64. істотна зміна клінічного випробування лікарського засобу — це поняття відповідає поняттю «істотна зміна» і вживається в тому самому значенні, що й визначене в пункті 13 частини 2 статті 2 Регламенту (ЄС) № 536/2014. Іноді намагаються зазначити ознаки й водночас подати посилання, наприклад: кінцевий бенефіціар — юридична або фізична особа, якій надається фінансування за рахунок коштів фінансового інструменту. Це поняття відповідає поняттю «кінцевий бенефіціар», наведеному в пункті 12 статті 2 Регламенту (ЄС) № 1303/2013. перевантаження електричної мережі — ситуація, коли електрична мережа не має змоги прийняти весь обсяг електроенергії, запропонований учасниками ринку електроенергії, оскільки мережа 13 Восени 2022 року в Банку термінів Литовської Республіки було накопичено близько 18 000 термінологічних статей із правових актів, затверджених Державною комісією литовської мови. Докладніше про концепцію, зміст і правову основу цієї бази даних див. Umbrasas 2013. 14 Наведені далі приклади взято з Банку термінів Литовської Республіки та наборів термінів із проєктів правових актів, що подаються до нього. Конкретні правові акти чи їхні проєкти не зазначаються, оскільки в цьому разі це не має великого значення. Більше цікавлять самі моделі вираження, а не місце їх виникнення. 130 Alvydas Umbrasas | Teisės aktų terminų ir jų apibrėžčių reikalavimų klausimu елементи не могли б витримати такої кількості цієї енергії. Це поняття відповідає поняттю «перевантаження», наведеному в пункті 4 статті 2 Регламенту (ЄС) № 2019/943. Таке подвійне подання частково суперечить чинним вимогам до підготовки нормативно-правових актів, однак за потреби дає змогу коригувати формулювання визначення, редагувати його мовно, робити плавнішим тощо. І загалом посилальне пов’язування термінів дає змогу уточнити термін, якщо в цьому є потреба (як видно з уже наведених прикладів), або замінити помилкові терміни (доки їх не замінено у пов’язаних нормативно-правових актах), як, наприклад, у цьому випадку: kiškiažvėriai – це поняття відповідає поняттю «кролячі», визначеному в підпункті 1.4 пункту 1 частини I додатка I до Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 853/2004 від 29 квітня 2004 року, що встановлює спеціальні гігієнічні вимоги до харчових продуктів тваринного походження. Слід додати, що поява посилальних визначень іноді зумовлена й внутрішніми причинами, пов’язаними з нормативно-правовим актом: якщо ознак поняття багато й вони деталізовані в окремій статті нормативно-правового акта, замість переліку ознак у визначенні просто дається посилання на статтю цього самого нормативно-правового акта, наприклад: значний страховий ризик – страховий ризик, що відповідає критеріям, зазначеним у статті 10 цього Закону. Система нормативно-правових актів та їхня субординація впливають на визначення в нормативно-правових актах: посилальне тлумачення понять у цьому разі зумовлене самою специфікою нормотворчості. Для користувачів, з одного боку, зручність користування нормативно-правовим актом зменшується (доводиться звертатися й до інших нормативно-правових актів), але, з іншого боку, єдність понять полегшує внесення змін до положень. Однак найчастіше поняття в нормативно-правових актах тлумачать не посилальним способом, а зазначаючи ознаки або перелічуючи всі елементи, що входять до поняття. Перелікові визначення експліцитно обмежують зміст поняття: до нього входить лише те, що конкретно зазначено, наприклад: консульська установа – генеральне консульство, консульство, віцеконсульство або консульська агенція іноземної держави в Литовській Республіці. показники якості молока – загальна кількість бактерій (тис. КУО/мл), кількість соматичних клітин (тис./мл), інгібіторні (пригнічувальні) речовини та температура замерзання молока (м°C). суб’єкт рекламної діяльності – рекламодавець, надавач рекламних послуг. Перелікові визначення в нормативно-правових актах не дуже поширені, оскільки поняття зазвичай охоплюють надто багато елементів, щоб можна було перелічити їх усі, Terminologija | 2022 | 29 131 або заздалегідь невідомі всі можливі випадки, охоплення елементів не є вичерпним. Оскільки перелік визначає скінченність елементів, для включення додаткових елементів довелося б змінити нормативно-правовий акт. У разі переліку труднощі може спричинити співвідношення терміна й дефініції, наприклад: заклад охорони здоров’я, що надає послуги з вакцинації – VšĮ Lietuvos sveikatos mokslų universiteto Kauno ligoninė, VšĮ Vilniaus universiteto ligoninė Santaros klinikos, VšĮ Klaipėdos universitetinė ligoninė, VšĮ Respublikinė Panevėžio ligoninė, VšĮ Respublikinė Šiaulių ligoninė. Таке визначення передбачає остаточний перелік закладів охорони здоров’я, що надають послуги з вакцинації, але, як можна припустити, у реальності послуги з вакцинації надають не лише перелічені суб’єкти. Проблема полягає в тому, що в проєкті нормативно-правового акта, з якого взято це визначення, йдеться лише про специфічну вакцинацію певною вакциною. Це свідчить про те, що в цьому випадку не ставиться за мету визначити наведений термін (з огляду на ситуацію він надто загальний), а лише вказати, кому доручаються передбачені нормативно-правовим актом функції з вакцинації. Отже, це не питання дефініції: суб’єктів, на яких нормативно-правовим актом покладаються обов’язки, краще зазначити в окремій статті нормативно-правового акта, а не в розділі термінів і дефініцій. Для більшої визначеності й чіткості поняття в деяких випадках перелічувальний спосіб визначення можна поєднати із зазначенням ознак, наприклад: показники якості послуг із постачання питної води та водовідведення – показники (постачання питної води, тиску води, що постачається, перерв у постачанні питної води, якості питної води, обслуговування абонентів і споживачів, збирання стічних вод, затоплення стічними водами, перерв у водовідведенні), за якими визначається якість послуг із постачання питної води та водовідведення. Найхарактернішими для нормативно-правових актів є пояснювальні (за ознаками) дефініції. Як опорне поняття в такій дефініції зазвичай зазначають певне ширше поняття (іноді не одне) та розрізнювальні ознаки, наприклад: орган з контролю відповідності – юридична особа або філія підприємства, заснованого в державі Європейського економічного простору та зареєстрованого в Литовській Республіці, які оцінюють відповідність шляхом вимірювання, спостереження, випробування та перевірки параметрів, зазначених у нормативно-правових актах та (або) стандартах. суб’єкт, що консолідує – суб’єкт, дані фінансової звітності якого консолідуються до комплекту консолідованої фінансової звітності групи суб’єктів державного сектору. 132 Alvydas Umbrasas | Teisės aktų terminų ir jų apibrėžčių reikalavimų klausimu показники нагляду за проєктом – показники, що характеризують економічну життєздатність отримувачів допомоги, їхній фінансовий стан та реалізацію проєкту. Визначення розрізнювальних ознак поняття є однією з найважливіших цілей, які має ставити перед собою укладач дефініції. Порівняймо такі тлумачення: засновник політичної партії – громадянин Литовської Республіки або громадянин іншої держави-члена Європейського Союзу, який постійно проживає в Литовській Республіці. засновник політичної партії – громадянин Литовської Республіки, який засновує політичну партію та досяг 18 років. На відміну від другого випадку, у першому випадку формулювання дефініції не містить жодних ознак, які робили б його дефініцією щодо терміна, що визначається. Поділ неявного твердження засновником політичної партії може бути громадянин Литовської Республіки або громадянин іншої держави-члена Європейського Союзу, який постійно проживає в Литовській Республіці на дві частини автоматично не перетворює другу частину на дефініцію; її потрібно переформулювати, вказавши ознаки та пов’язавши їх із терміном. Після виокремлення ознак поняття наступним кроком була б оцінка самого терміна. Порівняймо: адміністратор виплат – установа, уповноважена Урядом Литовської Республіки. адміністратор державних виплат на утримання дітей – установа, уповноважена Урядом Литовської Республіки адмініструвати державні виплати, призначені на утримання дітей. У першому випадку тут також немає логічного зв’язку між терміном і уявною дефініцією (лише зазначено, кому доручається функція адміністрування виплат, але це не є об’єктом дефініції). Коли дефініція містить ознаки (другий приклад), стає зрозуміло, які саме виплати маються на увазі, що створює передумови для позначення поняття точнішим терміном, який краще відповідає ознакам поняття. Узгодження терміна й дефініції між собою і є основним завданням, що постає під час упорядкування термінів законодавчих актів та їхніх дефініцій. Загалом слід сказати, що дефініції термінів законодавчих актів не завжди відповідають відомій у науці класичній моделі визначення per genus proximum et differentiam specificam (коли вказується найближче родове поняття та видові відмінності). Причина полягає в тому, що в документі не обов’язково прагнуть визначити поняття – вказати його ознаки й відмежувати від інших понять. Часто мета полягає лише в тому, щоб обмежити в контексті законодавчого акта множину елементів, які входять до поняття, наприклад: Terminologija | 2022 | 29 133 юридична особа – юридична особа, інша організація або її підрозділ, засновані в державах Європейського Союзу чи Європейської економічної зони. проєкт – проєкт, розроблений для задоволення потреб бізнесу, професійної діяльності, науки, досліджень та інших потреб, за винятком споживання, і оприлюднений на платформі краудфандингу, для реалізації якого власник проєкту прагне залучити кошти краудфандингу. Як видно, тут тлумачення є тавтологічним15 (загалом це вважається вадою визначень), але в цьому випадку суб’єкт правотворчості не прагне вказати ознаки юридичної особи (це радше предмет теорії права), а лише зазначає, які юридичні особи для нього мають значення. Подібно й у випадку проєкту – для зручності обирається термін із надто широким значенням за суттю (адже йдеться не про будь-який проєкт), а коло релевантних проєктів обмежується. Обмежуючи обсяг поняття у визначенні, можна певною мірою застосовувати як метод переліку, так і метод виокремлення певних ознак. Залежно від сфери та потреб той самий термін (збіг вираження сам собою не свідчить про тотожність понять) у різних нормативно-правових актах може визначатися шляхом відсилання, переліку або зазначення ознак, наприклад: кредитна установа – кредитна установа, визначена в пункті 1 частини 1 статті 4 Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) № 575/2013 від 26 червня 2013 року про пруденційні вимоги до кредитних установ та інвестиційних фірм і про внесення змін до Регламенту (ЄС) № 648/2012 (ОВ 2013 L 176, с. 1), її філія або філія кредитної установи іноземної держави, заснована в Литовській Республіці. кредитна установа – банк, філія іноземного банку, Центральна кредитна спілка Литви або кредитна спілка. кредитна установа – підприємство, яке має ліцензію на здійснення та здійснює приймання депозитів або інших коштів, що підлягають поверненню, від непрофесійних учасників ринку та надання їм позик. Як зазначалося, рекомендації щодо підготовки нормативно-правових актів по суті не вказують, як слід визначати терміни нормативно-правових актів. Хоча можна було б стверджувати, що принаймні частково застосовуються загальні принципи та вимоги термінології, визначення певних моделей і вимог до дефініцій, імовірно, полегшило б правотворчу роботу, тим паче що вона має специфіку, не властиву іншим середовищам подання термінів (наприклад, термінологічним словникам). Для цього стали б у пригоді ширші дослідження термінів нормативно-правових актів та їхніх визначень. 15 Тавтологія – логічна помилка в доведенні або визначенні, коли визначуване поняття характеризують, використовуючи його самого або його синонім (VLEe). 134 Alvydas Umbrasas | Teisės aktų terminų ir jų apibrėžčių reikalavimų klausimu УЗАГАЛЬНЮВАЛЬНІ ВИСНОВКИ Закон Литовської Республіки про Банк термінів і нормативно-правові акти, ухвалені для його реалізації, юридично врегулювали впорядкування термінів нормативно-правових актів, що спонукає оцінити вимоги до термінів нормативно-правових актів. Рекомендації щодо підготовки проєктів нормативно-правових актів зобов’язують дотримуватися вимог юридичної термінології та норм літературної литовської мови й чітко зазначають, що терміни нормативно-правових актів мають бути точними й нормативними та узгоджуватися з термінами чинних нормативно-правових актів. Отже, вимоги мовної нормативності, логічної точності й послідовності вважаються, можна сказати, найважливішими, оскільки їх зазначено безпосередньо. Вимога узгодженості термінів із термінами інших нормативно-правових актів частково передбачає також вимогу системності. Остання вимога, як і можлива вимога ясності термінів, пов’язана із принципами ясності та системності, що застосовуються загалом у нормотворчості. Інші відомі в науці вимоги до термінів, як-от стислість, зручність словотворення та емоційна нейтральність, у рекомендаціях щодо підготовки нормативно-правових актів прямо не виражені. У нормативно-правових актах фактично прагнуть до стислості термінів, однак стислість не сприймається як вимога; радше її зумовлюють практичні причини та бажання забезпечити зручність уживання. Колізію між точністю та стислістю іноді нелегко розв’язати, тому рекомендації щодо підготовки нормативно-правових актів передбачають можливість використання коротких варіантів термінів, забезпечуючи таким чином зручніше функціонування узгоджених термінів у тексті. У нормативно-правових актах прийнято визначати вживані терміни, однак рекомендації щодо підготовки нормативно-правових актів по суті не вказують, як це слід робити, а лише відмежовують нормативні положення нормативно-правових актів від визначень термінів, тобто не дозволяють установлювати у визначеннях вимоги, умови тощо (це слід робити в тексті нормативно-правового акта). У визначеннях укладачі нормативно-правових актів іноді намагаються зазначати предмет регулювання нормативно-правового акта, функції, покладені на суб’єктів, тощо, однак це стосується не визначень понять, а положень про значення, що мають міститися в тексті нормативно-правового акта. Практика показує, що терміни в нормативно-правових актах зазвичай визначають описовим (через зазначення ознак), переліковим і відсильним способом. Поява відсильних визначень зумовлена положенням, заснованим на зв’язках між нормативно-правовими актами та їх підпорядкованості: не визначати терміни нормативно-правових актів вищого рівня, а також терміни, визначені в інших пов’язаних нормативно-правових актах. Модель формулювання відсильних визначень не стандартизована; не виключено, що через безпосереднє застосування деяких актів Європейського Союзу таких визначень може побільшати. Перелікові визначення іноді зручні в нормативно-правових актах, але їх ширше застосування суттєво обмежує Terminologija | 2022 | 29 135 сама природа понять — адже поняття нечасто охоплює заздалегідь відому скінченну множину елементів. Зазвичай зручніше зазначити ознаки, щоб поняття могло охоплювати відомі й потенційні елементи. До формулювань визначень можна застосовувати відомі в науці логічні вимоги до визначень термінів, однак специфіка нормативно-правових актів свідчить, що до рекомендацій щодо їх підготовки варто було б включити також рекомендації щодо визначень термінів. Чинне регулювання визначень термінів нормативно-правових актів є недосконалим. Загалом слід розуміти, що визначення є основою впорядкування термінів — воно слугує підґрунтям для оцінювання точності та ясності терміна, а отже, від визначення залежить і реалізація вимог до самого терміна. LITERATŪRA Akelaitis Gintautas, Pečkuvienė Laima, Žilinskienė Vida 2009: Specialybės kalba: administracinės kalbos vadovėlis, Vilnius: Mykolo Romerio universiteto Leidybos centras. BPV 2008: Europos Parlamento, Tarybos ir Komisijos bendrasis praktinis vadovas asmenims, rengiantiems Bendrijos teisės aktus, Liuksemburgas: Europos Bendrijų oficialiųjų leidinių biuras. BPV 2015: Europos Parlamento, Tarybos ir Komisijos bendrasis praktinis vadovas asmenims, rengiantiems Europos Sąjungos teisės aktus, Liuksemburgas: Europos Sąjungos leidinių biuras. Češienė Žaneta 2014a: Intralingvistinio vertimo samprata ir jos evoliucija teisiniame diskurse. – Logos 78, 194–202. Prieiga internete: http://www.litlogos.eu/L78/Logos_78_194_202_Cesniene.pdf. Češienė Žaneta 2014b: Lexical Units Impeding the Perception of Legalese in the Context of Plain Language. – Res Humanitariae 16, 37–53. Prieiga internete: https://e-journals.ku.lt/journal/RH/article/1874/info. Gaivenis Kazimieras 2002: Lietuvių terminologija: teorijos ir tvarkybos metmenys, Vilnius: LKI leidykla. Gaivenis Kazimieras 2014 [1979]: Bendrieji lietuvių terminijos kūrimo ir norminimo principai. – Kazimieras Gaivenis. Rinktiniai raštai, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 107–117. Gaivenis Kazimieras 2014 [1994]: Kalbiniai ir loginiai terminų reikalavimai. – Kazimieras Gaivenis. Rinktiniai raštai, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 204–213. Gaivenis Kazimieras 2014 [1996]: Apie du terminų norminimo principus. – Kazimieras Gaivenis. Rinktiniai raštai, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 224–229. Gaivenis Kazimieras, Kaulakienė Angelė 2014 [1996]: Ekstralingvistiniai terminų norminimo principai. – Kazimieras Gaivenis. Rinktiniai raštai, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 229–235. ĮTARR 1998: Įstatymų ir kitų teisės aktų rengimo rekomendacijos (patvirtintos Lietuvos Respublikos teisingumo ministro 1998 m. rugpjūčio 17 d. įsakymu Nr. 104). Prieiga internete: https://www.e-tar.lt/portal/lt/legalAct/TAR.84BA09B7F50B. ĮTARR 2002: Įstatymų ir kitų teisės aktų rengimo rekomendacijos (patvirtintos Lietuvos Respublikos teisingumo ministro 1998 m. rugpjūčio 17 d. įsakymu Nr. 104 (Lietuvos Respublikos teisingumo ministro 2002 m. kovo 21 d. įsakymo Nr. 75 redakcija)). Prieiga internete: https://www.e-tar.lt/portal/lt/legalAct/TAR.6E8262E60853. ĮTNARTĮ 1995: Lietuvos Respublikos įstatymų ir kitų teisės norminių aktų rengimo tvarkos įstatymas Nr. I-872. Prieiga internete: https://www.e-tar.lt/portal/lt/legalAct/TAR.502CB1B9F3DB. Kaulakienė Angelė, Makariūnienė Eglė 2014 [1999]: Statistinis terminų trumpumo vertinimas. – Angelė Kaulakienė. Terminologija. Terminografija. Terminija: straipsnių rinkinys, Vilnius: Technika, 36–38. Keinys Stasys 1980: Terminologijos abėcėlė, Vilnius: Mokslas. Keinys Stasys 2003: Dėl mokslo terminų vienareikšmiškumo supratimo. – Terminologija 20, 47–55. Prieiga internete: https://journals.lki.lt/terminologija/article/view/471. LRTBĮ 2003: Lietuvos Respublikos terminų banko įstatymas Nr. IX–1950. Prieiga internete: https://www.e-tar.lt/portal/lt/legalAct/TAR.D1F51C2190D5/asr. 136 Alvydas Umbrasas | Teisės aktų terminų ir jų apibrėžčių reikalavimų klausimu Rimkutė Aušra 2021: Sudėtinio termino dėmenų ir apibrėžties subordinacija: vieno atvejo analizė. – Terminologija 28, 175–191. Prieiga internete: https://journals.lki.lt/terminologija/article/view/2095. TAPRR 2013: Teisės aktų projektų rengimo rekomendacijos (patvirtintos Lietuvos Respublikos teisingumo ministro 2013 m. gruodžio 23 d. įsakymu Nr. 1R-298). Prieiga internete: https://www.e-tar.lt/portal/lt/legalAct/9f8e8430723411e3a1f1b21417c4c75e. TAPRR 2021: Teisės aktų projektų rengimo rekomendacijos (patvirtintos Lietuvos Respublikos teisingumo ministro 2013 m. gruodžio 23 d. įsakymu Nr. 1R-298 (Lietuvos Respublikos teisingumo ministro 2021 m. lapkričio 18 d. įsakymo Nr. 1R-388 redakcija)). Prieiga internete: https://www.e-tar.lt/portal/lt/legalAct/12575f60488c11ec992fe4cdfceb5666. TINTARR 2010: Teisinių išvadų dėl norminių teisės aktų projektų rengimo rekomendacijos (patvirtintos Lietuvos Respublikos teisingumo ministro 2009 m. gegužės 29 d. įsakymu Nr. 1R-168 (Lietuvos Respublikos teisingumo ministro 2010 m. rugsėjo 8 d. įsakymo Nr. 1R-190 redakcija)). Prieiga internete: https://www.e-tar.lt/portal/lt/legalAct/TAR.78663FCA5223. TPĮ 2012: Lietuvos Respublikos teisėkūros pagrindų įstatymas Nr. XI-2220. Prieiga internete: https://www.e-tar.lt/portal/lt/legalAct/TAR.B4FA4C56B8D5. TV 2006: Terminologijos vadovėlis: Europos Komisijos Vertimo raštu generalinio direktorato Lietuvių kalbos departamento vertėjams, Liuksemburgas. Prieiga internete: https://ec.europa.eu/info/sites/info/files/terminology_guidelines_lt.pdf. Umbrasas Alvydas 2008: Lietuvių teisės terminografija: nuo rankraščių iki duomenų bazių. – Specialybės kalba: terminija ir studijos: mokslinių straipsnių rinkinys, Vilnius: Mykolo Romerio universiteto Leidybos centras, 100–109. Umbrasas Alvydas 2013: Lietuvos Respublikos terminų bankas: 10 metų po įstatymo priėmimo. – Terminologija 20, 96–122. Prieiga internete: https://journals.lki.lt/terminologija/article/view/475. VKĮ 1995: Lietuvos Respublikos valstybinės kalbos įstatymas Nr. I-779. Prieiga internete: https://www.e-tar.lt/portal/lt/legalAct/TAR.0B0253BB424C. VLEe – Visuotinė lietuvių enciklopedija, e. variantas, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos centras. Prieiga internete: https://www.vle.lt. ON THE REQUIREMENTS FOR THE TERMS OF LEGAL ACTS AND THEIR DEFINITIONS Summary The article analyses the requirements for legal terms not only from a terminological point of view, but also from the point of view of legal regulation. The aim is to find out what requirements are placed on legal terms and their definitions in the sources governing the drafting of legislation, to assess the sufficiency of these requirements, and to provide some practice-based insights and recommendations. The focus of the paper is on the terminological aspects of the legislation adopted in Lithuania, i.e., national legislation, but the context of European Union legislation is also considered where appropriate, as the terminological nature of these pieces of legislation is similar. The guidelines for drafting legal acts oblige compliance with the requirements of legal terminology and the norms of the standard Lithuanian language; they make it clear that the terminology of legal acts must be precise, correct, and consistent with the terminology of the existing legal acts. The requirements for linguistic correctness, logical precision, and consistency are thus considered to be of paramount importance, as they are explicitly stated. The requirement that terms be consistent with the terms in other legal acts implies, to some extent, the requirement of systematicity. The latter requirement, as well as the requirement of the clarity of terms, is linked to the Terminologija | 2022 | 29 137 principles of clarity and systematicity applied to legislation in general. Other requirements for terms known in terminology theory, such as conciseness and derivability, are not explicitly expressed in the drafting guidelines. It is common practice for legislation to define the terms to be used, but the drafting guidelines do not, in principle, specify how this should be done. The guidelines only distinguish regulatory provisions in legislation from definitions of terms, i.e., they do not allow requirements, conditions, etc. to be imposed in the definitions. In practice, it appears that terms are usually defined in legislation by reference to the attributes of the concept, by listing the elements included in the concept or by reference. The pattern of the formulation of definitions is not standardised. While the formulation of definitions may be subject to the logical requirements of definitions known in terminology theory, the specific nature of legislation suggests that it would be worthwhile to include guidance on the definition of terms in the drafting guidelines. The current regulation of definitions of terms in legislation is insufficient. Gauta 2022-11-03 Alvydas Umbrasas Lietuvių kalbos institutas P. Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius E. paštas [email protected] 138 Alvydas Umbrasas | Teisės aktų terminų ir jų apibrėžčių reikalavimų klausimu