Sociolingvistinis tarminių kodų taisyklingumo tyrimas

DAIVA ALIŪKAITĖ Каунаський гуманітарний факультет Вільнюського університету ERIKA MERKYTĖ Каунаський гуманітарний факультет Вільнюського університету СОЦІОЛІНГВІСТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ НОРМАТИВНОСТІ ДІАЛЕКТНИХ КОДІВ ВСТУПНІ ЗАУВАЖЕННЯ Поняття нормативності мови передусім пов’язане з літературною мовою. У мовознавстві така позиція зумовлена однією з релевантних ознак літературної мови — кодифікацією (докладніше про релевантні й нерелевантні ознаки літературної мови див. Pupkis 2005: 16–19). Слід зазначити, що в теорії литовської літературної мови критерій нормативності не визначений до кінця: одні дослідники розуміють цей критерій як відповідність мовним закономірностям або кодифікованим правилам (пор. Girdenis, Pupkis 2000 [1978]: 109; Kniūkšta 2001 [1979]: 65); інші формулюють визначення нормативності, уточнюючи її самостійність; наприклад, Йонас Шукс розрізняє дві основні складові критерію нормативності — чистоту й системність (див. Šukys 2003: 19). Для питання, порушеного в цій статті, такі теоретичні уточнення не мають великого значення, оскільки з визначень нормативності так чи інакше зрозуміло, що це поняття актуальне лише щодо кодифікованого коду1, адже лише кодифікація передбачає можливість помилки. Діалекти є стихійними системами. Вони засвідчують невпинний розвиток мови, виявляють особливості вживання тощо.2 Незважаючи на те, що до діалекту може влитися 1 Як стверджує Роналд Вордго, код, на відміну від діалекту, стилю, стандартної мови (=загальноприйнята мова), пиджин або креольська мова, є емоційно нейтральним терміном (див. Wardhaugh 2006: 88). Саме тому термін код часто обирають і в цій статті. Задля послідовності тексту або з міркувань стилю терміни код і говірка (діалектне мовлення) versus коду вживаються навперемінно. 2 Слід сказати, що частково й літературну мову можна було б оцінювати так само, однак, говорячи про літературну мову, не слід забувати про співвідношення свідомого впливу на мову та стихійного розвитку мови (див. ілюстративний малюнок Рити Мілюнайте, що зображує літературну мову D. ALIŪKAITĖ, E. MERKYTĖ. Sociolingvistinis tarminių kodų taisyklingumo tyrimas 259 системні елементи чужих мов, останні не роблять говірку неправильною3. Отже, керуючись наведеними визначеннями, що пояснюють правильність, можна стверджувати, що така оцінка — критерій правильності — принципово непридатна для говірок. Однак, як свідчить досвід дослідників з інших країн, передусім маються на увазі дослідження перцептивної діалектології4: оцінювати діалектні коди за критерієм (не)правильності — звична практика5. Майже в кожному дослідженні, що спирається на засади перцептивної діалектології, до завдань з оцінювання мовлення, які пропонують досліджуваним — членам мовних спільнот, — включають також запитання щодо правильності кодів досліджуваних. Такий метод — оцінювати й ранжувати коди6 — є обґрунтованим. Кілька так званих мовних міфів виявляють схильність людей розподіляти варіанти мовлення за рівнями відповідно до різних ознак. У книзі Мовні міфи (Bauer, Trudgill 1998) мовознавці науковими аргументами намагаються спростувати хибні переконання, поширені в окремих мовних спільнотах або навіть універсальні для представників різних мов, щодо варіантів мовлення чи ознак мов і їхньої цінності7. Однак безсумнівно, що науковий дискурс, який виникає у відповідь на, скажімо, лінгвістику мовного чуття, впливає лише на певні верстви суспільства (звісно, передусім на філологів), тоді як погляди звичайних мовців формуються, поширюються й змінюються, не зважаючи ані на закони граматики, ані на мовну дійсність. funkcionavimo visuomenėje schemą – Miliūnaitė 2009: 17); vadinasi, negalima neįvertinti to, kad kai kuriais atvejais kalbos patirtis yra šiek tiek dirbtinai sukuriama, o apie tarmes to pasakyti negalima. 3 Як зазначає R. Miliūnaitė, «про помилки має сенс говорити лише щодо вживання літературної мови, а не говірок (діалектів) чи соціолектів, хоча й в останніх можуть траплятися явища, їм не властиві» (Miliūnaitė 2008: 155). 4 Про засади перцептивної діалектології (англ. perceptual dialectology) див. Preston 1988: 373–395; 1989; 1999: xxiii–xl; а також Aliūkaitė 2006a: 88–89; 2006b: 567–583; 2007: 52–61. 5 Tirti: amerikietiškasis anglų kalbos variantas (Preston 1989: 51–70); Vokietijos dialektai (Dailey-O’Cain 1999: 229–231); Prancūzijos dialektai (Kuiper 1999: 243–262); Turkijos dialektai (Demirci, Kleiner 1999: 263–282); prancūzų kalbos variantai Kvebeke (Kanadoje) (Evans 2002: 83–86); anglų kalbos variantai Kanadoje (McKinnie, Dailey-O’Cain 2002: 282–284) ir kt. 6 Не обов’язково за критерієм правильності. 7 У книзі Мовні міфи Ray’ius Harlow’ius спростовує міф про те, що деякі мови недостатньо добрі; Edwardas Carney’ius — що вимова англійської мови катастрофічна; Larsas Gunnar as Anderssonas — що одні мови складніші за інші; Howardas Gilesas і Nancy Niedzielskis — що італійська мова красива, а німецька — потворна тощо (див. Bauer, Trudgill 1998: 9–14; 32–40; 50–57; 85–93). 260 KALBOS KULTŪRA | 82 Можна стверджувати, що на погляди членів мовної спільноти впливають різні стереотипи; певний вплив можуть мати й шкільні знання (більш чи менш об’єктивні). Імовірно, на формування різного ставлення до різних кодів впливає також чинник мовної впевненості (або невпевненості), безсумнівно пов’язаний із соціальною захищеністю та самооцінкою членів спільноти. Іноді, як свідчить досвід дослідників, дослідження поглядів можуть виявити, що у спільноті живе й комплекс неповноцінності щодо діалекту8, який можна пов’язати як із мовними уподобаннями, так і з мовними установками. Варто згадати дослідження мовних установок у Йонішкелі, проведене Мейлуте Рамонєне. Спостереження дослідниці дають підстави припускати, що комплекс неповноцінності щодо діалекту існує і серед представників інших говірок. Представляючи дані дослідження, дослідниця зазначає, що в Йонішкелі респонденти оцінюють говірку також як неправильний мовний варіант («у школі треба говорити правильно, не говіркою»; «наша говірка особливо неправильна» (докладніше див. Ramonienė 2006: 144)). Безсумнівно, що, наприклад, мовна ідентичність впливає не лише на мовну поведінку, а й на погляди (пор. Aliūkaitė 2005: 101–108). З огляду на це стає зрозуміло, що питання правильності діалектного коду принаймні варто сформулювати. Чи можна виміряти цінність правильності — це вже інша проблема. Об’єкт цієї статті — правильність діалектних кодів. Важливо наголосити, що, спираючись на дані дослідження сприйняття, правильність діалектних кодів намагаються визначити не з погляду дослідника, а з погляду мовця, тобто того, хто сприймає (оцінювача). Щоб науково обґрунтувати поняття правильності діалектних кодів, слід виокремити аспекти визначення правильності. Хоча, як зазначають A. Girdenis і A. Pupkis, «норма кожної окремо взятої говірки найчастіше буває навіть суворішою, ніж норма літературної мови» (Girdenis, Pupkis 2000 [1978]: 98), релевантна ознака діалектних кодів — некодифікованість — робить такі міркування беззмістовними. Можна лише припустити, що певне обґрунтування могла б мати оцінка поширення розрізнювальних діалектних особливостей у конкретному діалектному мовленні, але це не було б вимогами до правильності діалектного мовлення. Отже, слід визнати, що наукове оцінювання мовних фактів і погляди звичайних членів мовної спільноти — це різні речі. 8 Dėl Takesi Sibatos dialekto nevisavertiškumo koncepcijos daugiau žr. Inoue (1999: 148). D. ALIŪKAITĖ, E. MERKYTĖ. Sociolingvistinis tarminių kodų taisyklingumo tyrimas 261 ДОСЛІДЖЕННЯ УСТАНОВОК: (НЕ)ПРАВИЛЬНІСТЬ ДІАЛЕКТНОГО МОВЛЕННЯ Узагальнювальні міркування щодо поняття правильності сформульовано на підставі дослідження сприйняття й оцінювання діалектного мовлення, проведеного в жовтні та грудні 2008 року в Каунаському й Шакяйському районах. Дослідження — корпус текстів-стимулів і анкета — було підготовлено відповідно до теоретичних вимог перцептивної діалектології. Слід зазначити, що найчастіше дослідження з перцептивної діалектології ґрунтуються на аналізі установок як реакцій на певний мовний стимул (пор. Шен, Байкал 2004). Безсумнівно, ставлення користувача (оцінювача) до конкретного варіанта найкраще виявляється, коли він чує його приклад. Щоб з’ясувати установки членів мовної спільноти щодо правильності діалектних кодів, було створено корпус із 6 текстів-стимулів. Для цього корпусу з LKTCH (2004) і другої частини LT (2005) було відібрано п’ять уривків текстів приблизно півтори хвилини кожен: текст A9 — пункт Тіркшляй тельшяйського говіркового типу північно-жемайтського діалекту (LKTCH 2004: 251); текст B — пункт Варена південноаукштайтського діалекту (LKTCH 2004: 91–92); текст D — вільнюський говірковий тип східноаукштайтського діалекту (LT 2005); текст E — пункт Каркленай кретингського говіркового типу північно-жемайтського діалекту (LKTCH 2004: 266–267); текст F — пункт Верснёнис анйкштайтського говіркового типу східноаукштайтського діалекту (LKTCH 2004: 147). Під час формування корпусу текстів-стимулів було враховано не лише вимоги перцептивної діалектології. Частково спираючись на принцип так званого тесту маски Воллеса Ламберта та його колег10 (див. Swann 2003: 149), між діалектними текстами було вставлено також текст літературною мовою (C). Оскільки текст-стимул C літературною мовою було взято з видання Lietuvių kalbos bendrinė tartis (2004: 65), підготовленого Антанасом Пакерісом і Альдонасом Пупкісом для навчання правильної вимови, учасників дослідження частково вводили в оману: як діалектний пропонували оцінити недіалектний текст; водночас учасникам пропонували еталон правильності, яким вони могли скористатися або ні. Але з огляду на те, що відрізняються також оповіді в усіх текстах, 9 Тексти, обрані для дослідження, було закодовано. Дослідники діють по-різному: в одних випадках тексти-стимули кодують, в інших — учасники знають, тексти яких регіонів вони слухають. Відкритість або прихованість дослідження пов’язана з конкретними цілями дослідників: скажімо, зазначення місцевості в завданнях може створити можливість для соціальних стереотипів — оцінюючи тексти-стимули з певної місцевості, оцінювачі матимуть ту чи іншу упередженість. Можна стверджувати, що знання місцевості впливає не лише на оцінки прослуханого тексту, а й на оцінки представників регіону. Імовірно, регіональна анонімність текстів-стимулів забезпечує можливість зафіксувати діалектну компетенцію учасників. 10 Англ. matched-guise technique. 262 KALBOS KULTŪRA | 82 і інформанти11, ідея тесту маски В. Ламберта була лише методологічною опорою для рішення щодо дослідження мовлення. Прослухавши тексти-стимули, учасники мали оцінити їх за критеріями відмінності від літературної мови, (не)правильності та (не)привабливості12, а також кількома словами описати свій вибір. У цій статті обговорюється правильність діалектного мовлення, тож інші дані залучено до аналізу лише як аргументи або тло для міркувань13. Під час проведення перцептивного дослідження важливо вибрати відповідний спосіб подання завдань анкети. Учасникам запропонували типову семибальну шкалу оцінювання семантичного диференціала14. Свою думку вони мали висловити, позначивши число від 7 (не відрізняється від літературної мови; цілком правильна; дуже гарна мова) до 1 (нічого спільного з літературною мовою; цілком неправильна; дуже негарна мова) (див. рис. 1). РИС. 1. Шкала оцінювання семантичного диференціала 11 Це не відповідає вимогам тесту маски. 12 Це типові критерії, що застосовуються в дослідженнях із перцептивної діалектології (див. Preston 1999: xxxiv–xxxv). 13 Крім того, учасники мали записати й позначити на карті Литви (у завданні було подано карту з позначеними межами й центрами муніципалітетів) місця, звідки, на їхню думку, походять мовці. Наприкінці анкети респондентів попросили власними словами описати людину, яка говорить діалектом, однак даним завдань із ментальними картами та концептуалізації діалектного мовлення буде присвячено іншу статтю. 14 У дослідженнях можуть застосовуватися й інші шкали, наприклад на 5, 6 або 9 балів (див. Al-Hindawe 1996: [1–9]). 15 Докладніше про використання шкали семантичного диференціала див. у дослідженнях мовознавців (Wray, Trott, Bloomer, Reay, Butler 2005: 174–176). D. ALIŪKAITĖ, E. MERKYTĖ. Sociolingvistinis tarminių kodų taisyklingumo tyrimas 263 Оцінки показують реакцію респондентів на почутий текст. Така шкала оцінювання не дає підстав для будь-яких припущень досліджуваних про те, що, наприклад, дослідник очікує якомога вищої оцінки. Варто додати, що запропонована Чарльзом Е. Осгудом у 1957 р. методика семантичного диференціала (Al-Hindawe 1996: [1–9]) є одним із найпоширеніших методів дослідження мовних установок, проте представники перцептивної діалектології часто поєднують такий принцип із відкритими запитаннями — і в цьому дослідженні досліджуваних також просили пояснити обрані ними оцінки. Для завдання з текстами-стимулами вибірку досліджуваних потрібно було сформувати так, щоб можна було оцінити, чи впливає мовне оточення респондентів на оцінювання діалектного дискурсу, тобто текстів-стимулів. Було сформовано дві приблизно однакові за розміром квоти досліджуваних: 1) до першої належать досліджувані групи KauMi16 (усього 46 осіб); це мешканці великого міста, мовне оточення яких (імовірно) найближче до літературної мови. 2) до другої належать досліджувані LukGr (усього 40 осіб); це мешканці провінції, чиє мовне оточення (імовірно) має виразніші риси західноаукштайтського каунаського діалекту. З’ясовувалися установки молоді віком 14–18 років (тобто учнів 9–12 класів). Досліджувані є представниками однієї вікової групи. Це покоління майбутнього — його установки щодо правильності діалектного коду (і загалом усі установки, виявлені в дослідженні) слід розглядати як показники мовної та культурної свідомості одного покоління. Формуючи квоти досліджуваних, зважали й на ще один критерій. Імовірно, стать також може впливати на установки респондентів щодо діалектного мовлення. Як зазначено в працях із перцептивної діалектології, стать визначає не лише мовлення, а й установки щодо інших варіантів (див. Demirci 2002: 41–50). Отже, намагалися забезпечити приблизно однакове співвідношення респонденток і респондентів: KauMi — 41,3% респонденток і 58,7% респондентів; LukGr — 50% респонденток і 50% респондентів. Підсумовуючи, можна стверджувати, що групи досліджуваних сформовано на основі трьох припущень — на установки та діалектну компетенцію досліджуваних можуть впливати 16 У статті вживаються скорочення назв груп досліджуваних: KauMi — учні середньої школи Міліконю в Каунасі (допомогли вчительки A. Babajan і R. Sventkauskienė), LukGr — учні середньої школи імені Вінцаса Грибаса в Лукшяї (допомогла вчителька A. Urbaitienė). 264 KALBOS KULTŪRA | 82 мовне середовище, вік і стать учасників дослідження17. Слід додати, що розрізнювальне значення віку найкраще виявилося б лише в порівняльних дослідженнях, тобто за наявності даних про кілька поколінь, тож у цьому разі можна лише сформулювати спостереження щодо схильностей представників досліджуваного покоління. Загалом, з огляду на невелику вибірку учасників дослідження, необхідно зазначити, що результати дослідження слід розглядати як передумови для подальших досліджень18. Перед аналізом даних дослідження слід зазначити, що в працях науковців, які емпірично або принаймні теоретично досліджували оцінку нормативності, простежується тенденція пов’язувати цю оцінку з іншими оцінками діалектного коду. Насамперед нормативність варіанта пов’язують із соціокультурною конотацією варіанта (пор. Dailey–O’Cain 1999: 227–242; Benson 2003: 307–330). Дослідники наголошують, що на оцінювання нормативності коду впливає також так званий чинник мовної батьківщини19, тобто існує схильність вважати нормативнішим код свого регіону або власний код (пор. Diercks 2002: 51–70)20. Крім того, дослідження мови свідчать, що прихильніше оцінюють варіанти, більш подібні до літературної мови (Aliūkaitė 2007: 152). Оцінку нормативності текстів-стимулів у проведеному дослідженні обчислено шляхом додавання оцінок текстів учасників дослідження та ділення отриманої суми на кількість оцінювачів. Щоб точно подати отримані дані, обчислено загальні оцінки нормативності текстів-стимулів груп KauMi та LukGr. Щоб виявити вплив статі на оцінки нормативності діалектного коду, окремо обчислено оцінки респонденток і респондентів кожної групи (див. рис. 2 і 3). 17 Під час формування вибірок таких припущень дотримуються й в інших дослідженнях перцептивної діалектології, що проводяться в Литві (пор. Aliūkaitė 2007: 143–146). 18 З іншого боку, для праць із перцептивної діалектології характерний індуктивний принцип: після проведення дослідження ознаки частини (тобто досліджених членів спільноти) переносять на ціле (тобто всю спільноту), тож оцінки варіантів узагальнюють як тенденційні, такі, що відображають ставлення всієї спільноти (пор. Preston 1989: 25–49; Dailey–O’Cain 1999: 227–242; Kuiper 1999: 243–262; Demirci 2002: 41–50). Однак необхідно зазначити, що дослідники формулюють узагальнення як схильності, а не як однозначні висновки, зберігаючи, отже, характер припущень. Так само вчинено й у цій статті. 19 Англ. linguistic homeland. 20 Безперечно, не можна забувати про чинники мовної невпевненості або неповноцінності діалекту. D. ALIŪKAITĖ, E. MERKYTĖ. Sociolingvistinis tarminių kodų taisyklingumo tyrimas 265 РИС. 2. Частина анкети KauMi M67 (оцінки нормативності) 266 KALBOS KULTŪRA | 82 Частина III 3.1. Оцініть правильність тексту A: цілком правильний цілком неправильний 7 6 5 4 3 2 1 Чому змарновані можливості 3.2. Оцініть правильність тексту B: цілком правильний цілком неправильний 7 6 5 4 3 2 1 Чому Дайна бат… «каже» 3.3. Оцініть правильність тексту C: цілком правильний цілком неправильний 7 6 5 4 3 2 1 Чому 3.4. Оцініть правильність тексту D: цілком правильний цілком неправильний 7 6 5 4 3 2 1 Чому дуже короткий, інший... 3.5. Оцініть правильність тексту E: цілком правильний цілком неправильний 7 6 5 4 3 2 1 Чому 3.6. Оцініть правильність тексту F: цілком правильний цілком неправильний 7 6 5 4 3 2 1 Чому РИС. 3. Частина анкети LukGr V32 (оцінки правильності) D. ALIŪKAITĖ, E. MERKYTĖ. Sociolingvistinis tarminių kodų taisyklingumo tyrimas 267 У подібних дослідженнях оцінку правильності порівнюють з іншими оцінками кодів, тому в статті наведено узагальнені дані обох груп щодо відмінності від літературної мови та естетичної цінності текстів-стимулів (див. рис. 4 і 5).21 ПРАВИЛЬНІСТЬ BK PA RAv RAa Ž1t Ž2k KauMi 6,65 4,28 3,17 2,93 2,93 2,52 BK PA RAa RAv Ž2k Ž1t LukGr 6,15 4,2 3,52 3,37 2,67 2,6 ВІДМІННІСТЬ від BK BK PA RAa RAv Ž1t Ž2k KauMi 6,63 4,69 3,32 3,21 2,95 2,56 BK PA RAa RAv Ž2k Ž1t LukGr 6,25 4,22 3,4 3,25 2,65 2,37 ПРИВАБЛИВІСТЬ BK PA Ž1t RAv RAa Ž2k KauMi 6,3 4 3,73 3,47 3,43 3,36 BK PA RAa Ž2k RAv Ž1t LukGr 6,2 4,35 3,5 3,4 3,37 2,9 РИС. 4. Правильність, відмінність від BK і привабливість ПРАВИЛЬНІСТЬ Ž1t PA BK RAv Ž2k RAa KauMiM 2,84 4,21 6,63 3,1 2,57 2,73 KauMiV 3 4,33 6,66 3,22 2,48 3,07 LukGrM 2,5 4,45 6,65 3,25 2,85 3,95 LukGrV 2,7 3,95 5,65 3,2 2,5 3,1 РИС. 5. Правильність, відмінність від BK і привабливість Оцінки правильності діалектних кодів дають змогу зробити певні висновки. Дослідження показало, що молоді респонденти схильні вважати діалектне мовлення радше неправильним, ніж правильним. Лише текст-стимул B=PA, судячи із загальних даних груп KauMi і LukGr, оцінено як радше правильний, ніж неправильний (понад 3,5 бала з 7). Однак навіть такі оцінки свідчать про певну неповноцінність коду за цим критерієм. 21 Кодовані назви текстів-стимулів: A – Ž1t (текст жемайтського телшяйського діалекту), B – PA (текст південноавкштайтського діалекту); C – BK (текст літературної мови); D – RAv (текст східноавкштайтського вільнюського діалекту); E – Ž2k (текст жемайтського кретингського діалекту); F – RAa (текст східноавкштайтського анікщяйського діалекту). 268 KALBOS KULTŪRA | 82 Обидва тексти східноавкштайтського діалекту й обидва тексти жемайтського діалекту (див. рис. 4 і 5) оцінено суворіше. Імовірно, такі оцінки пов’язані з відмінністю від літературної мови. Відповідність між цими двома оцінками очевидна. Тут можна згадати так звані гіпотези Renée van Bezooijen про сприйнятність, розпізнавання та подібність22. Дослідниця пов’язує естетичну цінність коду зі сприйнятністю варіанта, його зрозумілістю, близькістю до способу мовлення самого оцінювача або подібністю до літературної мови (див. Bezooijen 2002: 14–15). Хоча авторка висунула ці гіпотези, пояснюючи оцінки привабливості, імовірно, визначені нею чинники важливі й для оцінки правильності коду. Такий висновок можна зробити також на підставі коментарів учасників дослідження. Респонденти обох груп неохоче пояснювали свої оцінки, однак повторювані аргументи дають змогу помітити певні тенденції. З коментарів випливає, що (не)зрозумілість є чинником правильності; наприклад, такі коментарі23 – A=Ž1t: дивні ті слова (LukGr M36, 1 бал), багато слів не можна було зрозуміти (KauMi M67, 2 бали); D=RAv: люди вживають свої слова, які звучать по-своєму (LukGr M8, 4 бали), незрозумілі закінчення (KauMi V58, 3 бали); E=Ž2k: зрозумів кожне третє слово (LukGr V23, 1 бал), важко зрозуміти, багато неправильних слів та їх уживань (KauMi M61, 2 бали); F=RAa: не дуже правильно, тож треба уважно слухати (LukGr M8, 3 бали), багато нових слів тощо (KauMi V73, 4 бали). З коментарів учасників дослідження видно, що образ літературної мови (точний він чи ні — це вже завдання інших досліджень) є імперативним чинником на когнітивному рівні; наприклад, A=Ž1t: не схоже на літературну мову, неправильне наголошування (LukGr M10, 1 бал), не відповідає літературній мові (LukGr V34, 2 бали). Крім того, коментарі свідчать, що учасники схильні довіряти власній компетентності та знанню мовної культури й оцінюють тексти, називаючи помилки; наприклад, A=Ž1t: є помилки у вимові, неправильні слова (LukGr V18, 4 бали); B=PA: є слова, яких не слід уживати (LukGr M29, 5 балів), є варваризми, “t” змінюють на “c” (KauMi M62, 5 балів); D=RAv: повно варваризмів (KauMi M76, 2 бали), неправильно, бо неправильно наголошують (LukGr V19, 1 бал); E=Ž2k: є неправильні прислів’я (KauMi V52, 5 балів), багато стилістичних помилок (KauMi V74, 2 бали); F=RAa: неправильно наголошують (LukGr V19, 1 бал). Сувору оцінку можна пов’язати також із бажанням дистанціюватися від такого коду. Ці висновки були б обґрунтованішими за наявності більших вибірок. Отже, можна зробити лише 22 Англ. гіпотеза, зумовлена зрозумілістю; гіпотеза, зумовлена знайомістю; гіпотеза, зумовлена подібністю. 23 Мову не редаговано. D. ALIŪKAITĖ, E. MERKYTĖ. Sociolingvistinis terminų kodų taisyklingumo tyrimas 269 припущення, що так званий чинник мовної батьківщини є важливим для установок досліджуваних. Про це свідчать коментарі до оцінок досліджуваних C=BK (високих!), наприклад: правильна, бо я тут живу (KauMi M83, 7 балів), не роблю помилок, бо й сама так розмовляю (KauMi V64, 7 балів)24. Оцінки текстового стимулу C=BK показують, що молоді респонденти більшою чи меншою мірою розпізнали текст літературної мови25. На користь такого твердження свідчать коментарі до їхніх оцінок, наприклад: усе як і має бути (KauMi M62, 7 балів); наголошування збігається з літературною мовою (KauMi M59, 6 балів); усе мовлення було бездоганно правильним (KauMi M67, 7 балів); правильне мовлення (LukGr M6, 7 балів); мовлення дуже правильне (LukGr M11, 7 балів) тощо. Хоча дослідники зазначають, що привабливість коду, мабуть, є найбільш самостійним параметром і не пов’язана з іншими ознаками (пор. Kuiper 1999: 243–262), отримані дані радше вказують на схильність пов’язувати правильність (і відмінність від літературної мови) з привабливістю (див. рис. 4). Лише щодо оцінок текстового стимулу E=Ž2k можна було б стверджувати, що оцінка правильності не стає абсолютною передумовою для оцінювання мовлення як непривабливого (або принаймні менш привабливого, ніж привабливого). Різниця майже в 1 бал в оцінках текстового стимулу E=Ž2k за критеріями правильності та привабливості є підставою для подальшої дослідницької гіпотези про те, що правильність і привабливість — не пов’язані між собою параметри. Можна стверджувати, що стать досліджуваних не є значущим чинником для оцінок правильності (див. рис. 5). Результати дослідження дають підстави сумніватися в тому, що респондентки уважніше оцінюють мовлення. Також немає підстав вважати, що представники молодого покоління — респонденти — виявили вищий прихований престиж діалектних кодів (їхні оцінки правильності не вищі, ніж у респонденток). Як видно з даних, відмінності в оцінках залежно від місця проживання (тобто чинника мовного середовища) також не є значущими, отже, можна стверджувати, що на мовні установки більшою мірою вплинув однаковий вік респондентів. ВИСНОВКИ ТА ПЕРЕДУМОВИ Підсумовуючи дані дослідження, можна сказати, що молоді респонденти насамперед пов’язують правильність мови з літературною мовою. Однак постало б запитан- 24 Пор. D=RAv: схожа на нашу, тільки смішна (KauMi V84, 6 балів). 25 Хоча лише один респондент назвав точно — літературна мова (KauMi V49, 7 балів). 270 KALBOS KULTŪRA | 82 — чи пов’язане це з реальною компетенцією, чи лише з прескриптивними шкільними знаннями про те, що літературна мова є правильною системою і слугує (може слугувати) точкою відліку під час оцінювання іншого мовного вираження. До діалектного коду схильні застосовувати вимоги, що висуваються до літературної мови, тому молоді респонденти оцінюють діалектні коди як більш неправильні, ніж правильні: 1) оцінка правильності діалектного коду залежить від його подібності до літературної мови — чим більше діалектний код подібний до літературної мови, тим він правильніший; 2) правильність вважається умовою успішної комунікації — незрозумілий текст є більшою чи меншою мірою неправильним. Оцінки текстів-стимулів, у яких виявляється різне оцінювання правильності діалектних кодів, дають змогу припустити, що молоді респонденти мають ментальну карту діалектів26, а не однорідне уявлення про діалектне мовлення. Відмінності в оцінках кодів аукштайтів і жемайтів створюють підґрунтя для подальших досліджень, які мають з’ясувати, чи вважаються діалектні коди аукштайтів правильнішими за коди жемайтів. Оцінки молодими респондентами діалектних текстів-стимулів і наведені ними аргументи, виражені числовими значеннями, дають змогу стверджувати, що для членів мовної спільноти правильність є не лише принципом мовленнєвого рівня, а й принципом когнітивного рівня установок. Суворе оцінювання діалектних кодів виявляє суспільний престиж літературної мови. LITERATŪRA A1-Hindawe J. 1996: Considerations when Constructing a Semantic Differential Scale. – La Trobe Papers in Linguistics. Volume 9, [1–9]. Aliūkaitė D. 2005: Lingvistinės tapatybės veiksniai: tarminio kalbėjimo pasirinkimas. – Valoda dažādu kultūru kontekstā. Zinātnisko rakstu krājums 15, Daugavpils: Saule, 101–108. Aliūkaitė D. 2006a: Perceptyvinės dialektologijos tyrimai: dialekto vaizdinys. – Valoda dažādu kultūru kontekstā. Zinātnisko rakstu krājums 16, Daugavpils: Saule, 87–95. Aliūkaitė D. 2006b: Tarminio kalbėjimo kultūrinis aspektas. – Acta Baltico-Slavica 30, 567–583. Aliūkaitė D. 2007: Tarminis kalbėjimas ir bendrinė kalba: objektyviųjų ir subjektyviųjų skirtumų kultūrinė vertė. [Rankraštis: daktaro disertacija], Vilniaus universitetas. Aliūkaitė D. 2009: Perceptyviniai dialektų tyrimai: mentalinis žemėlapis. – Respectus Philologicus 15 (20), 164–179. 26 Tokias įžvalgas galima daryti ir iš kito tyrimo duomenų (žr. Aliūkaitė 2009: 164–191). D. ALIŪKAITĖ, E. MERKYTĖ. Sociolingvistinis tarminių kodų taisyklingumo tyrimas 271 Bauer L., Trudgill P. 1998: Language Myths, New York: Penguin Books. Benson E. J. 2003: Folk Linguistic Perceptions and the Mapping of Dialect Boundaries. – American Speech 78 (3), 307–330. Dailey-O’Cain J. 1999: The Perception of Post-Unification German Regional Speech. – Handbook of Perceptual Dialectology. Volume 1. Ed. by D. R. Preston, Amsterdam, Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, 227–242. Demirci M. 2002: Gender Differences in the Perception of Turkish Regional Dialects. – Handbook of Perceptual Dialectology. Volume 2. Ed. by D. Long, D. R. Preston, Amsterdam, Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, 41–50. Demirci M., Kleiner B. 1999: The Perception of Turkish Dialects. – Handbook of Perceptual Dialectology. Volume 1. [etc.], 263–282. Diercks W. 2002: Mental Maps. Linguistic-Geographic Concepts. – Handbook of Perceptual Dialectology. Volume 2. [etc.], 51–70. Evans B. 2002: Attitudes of Montreal Students towards Varieties of French. – Handbook of Perceptual Dialectology. Volume 2. [etc.], 71–93. Girdenis A., Pupkis A. 2000 [1978]: Bendrinės kalbos norminimo ir kodifikavimo principai. – A. Girdenis. Kalbotyros darbai 1, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 97–110. Inoue F. 1999: Classification of Dialects by Image: English and Japanese. – Handbook of Perceptual Dialectology. Volume 1. [etc.], 147–160. Kniūkšta P. 2001 [1979]: Lingvistinis ir socialinis kodifikacijos santykis su norma. – P. Kniūkšta. Kalbos vartosena ir tvarkyba, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 62–71. Kuiper L. 1999: Variation and the Norm. Parisian Perceptions of Regional French. – Handbook of Perceptual Dialectology. Volume 1. [etc.], 243–262. LKTCH 2004: Lietuvių kalbos tarmių chrestomatija. Sudarė R. Bacevičiūtė, A. Ivanauskienė, A. Leskauskaitė, E. Trumpa, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. LT 2005: Lietuvių tarmės. II dalis. Sudarė R. Bacevičiūtė, K. Juškevičius, A. Leskauskaitė, K. Morkūnas, D. Mikulėnienė, E. Ožeraitis, L. Telksnys, D. Vaišnienė, A. Vidugiris ir kt., Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, Matematikos ir informatikos institutas. McKinnie M., Dailey-O’Cain J. 2002: A Perceptual Dialectology of Anglophone Canada from Perspective of Young Albertans and Ontarians. – Handbook of Perceptual Dialectology. Volume 2. [etc.], 277–294. Miliūnaitė R. 2008: Dėl kalbos kultūros mokymo. – Kalbos kultūra 81, 151–169. Miliūnaitė R. 2009: Dabartinės lietuvių kalbos vartosenos variantai, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. 272 KALBOS KULTŪRA | 82 P a k e r y s A., P u p k i s A. 2004: Lietuvių kalbos bendrinė tartis. Kompaktinės plokštelės tekstai, Vilnius: Gimtasis žodis. P r e s t o n D. R. 1988: Methods in the Study of Dialect Perceptions. – Methods in Dialectology. Ed. by A. R. Thomas, Clevedon: Multilingual Matters, 373–395. P r e s t o n D. R. 1989: Perceptual Dialectology: Nonlinguists’ Views of Areal Linguistics, Dordrecht: Foris. P r e s t o n D. R. 1999: Introduction. – Handbook of Perceptual Dialectology. Volume 1. [etc.], xxiii–xl. P u p k i s A. 2005: Kalbos kultūros studijos, Vilnius: Gimtasis žodis. R a m o n i e n ė M. 2006: Nuostatos dėl bendrinės kalbos ir tarmės: Joniškėlio atvejis. – Kalbos kultūra 79, 137–147. Š e n M., B a y k a l N., 2004: Evaluational Reactions of Standard Accented Turkish Speakers towards Accented Speech and Speakers. – TRANS. Internet-Zeitschrift für Kulturwissenschaften, No. 15/2003. Prieiga per internetą: http://www.inst.at/trans/15Nr/06_1/sen_baykal15.htm S w a n n J. 2003: Language Choice and Code-switching. – R. Mesthrie, J. Swann, A. Deumert, L. W. Leap. Introducing Sociolinguistics, Edinburgh: Edinburgh University Press, 148–183. Š u k y s J. 2003: Kalbos kultūra visiems, Kaunas: Šviesa. V a n B e z o o i j e n R. 2002: Aesthetic Evaluation of Dutch. – Handbook of Perceptual Dialectology. Volume 2. [etc.], 13–30. W a r d h a u g h R. 2006: An Introduction to Sociolinguistics, Oxford: Blackwell. W r a y A., T r o t t K., B l o o m e r A., R e a y S., B u t l e r Ch. 2005: Projects in Linguistics. A Practical Guide to Researching Language, London: Replika Press Pvt. Ltd. Gauta 2009 11 10 A SOCIOLINGUISTIC INVESTIGATION OF GRAMMATICAL WELL-FORMEDNESS OF DIALECTAL CODES S u m m a r y The concept of grammatical well-formedness is concerned with standard language. Dialects are spontaneous systems, they show the development of a language and usage peculiarities. Any dialect might adopt elements from foreign systems; however, they do not become ungrammatical. It can thus be claimed that the cri- D. ALIŪKAITĖ, E. MERKYTĖ. Sociolingvistinis tarminių kodų taisyklingumo tyrimas 273 terion of grammatical well-formedness is in principle unsuitable for dialects. However, the experience of researchers from other countries has shown that evaluating dialectal codes in terms of grammatical well-formedness in the framework of perceptive dialectology is usual practice. The present investigation focuses on the grammatical well-formedness of dialectal codes. Considering the data of perceptive research, the paper aims at defining the well-formedness of dialectal codes from the user’s/receiver’s (evaluator’s) point of view rather than the researcher’s. The concluding remarks on the well-formedness of dialectal codes are based on a research conducted in October-December of 2008 in the districts of Kaunas and Šakiai and focusing on the perception and evaluation of dialectal speech by secondary schoolstudents in their 9-12 year at school (aged 14-18). The research materials covered a corpus of 6 text-stimuli and a questionnaire; both were prepared in accordance with the requirements of perceptive dialectology. To conclude, young respondents adhere to a certain prototype of a well-formed expression. For them, well-formedness is primarily concerned with standard language. However, in this context a natural question could arise: is well-formedness related with the school students’ actual experience or confined to the knowledge received at school that language is a well-formed system and that it serves (or can serve) as a reference to evaluate another expression? Since dialects are usually discussed in the framework of general requirements applicable to standard language, they are usually treated as ungrammatical rather than grammatical. A major factor determining the well-formedness of a dialectal code is its affinity to standard language: the more similar the dialectal code is to standard language, the more grammatical it is. Young respondents consider the well-formedness as a major factor of communicative success: if the text is difficult to understand, it is also more or less ungrammatical. Differing evaluation of the dialectal codes of Highlanders (aukštaičių) and Lowlanders (žemaičių) provides basis for further research that dialectal codes of Highlanders are treated as more grammatical than Lowlanders. DAIVA ALIŪKAITĖ Vilniaus universiteto Kauno humanitarinis fakultetas Muitinės g. 8, LT-44280 Kaunas [email protected] ERIKA MERKYTĖ Vilniaus universiteto Kauno humanitarinis fakultetas Muitinės g. 8, LT-44280 Kaunas [email protected] 274 KALBOS KULTŪRA | 82