Šnekamosios kalbos ir žargoninės leksikos paskirtis viešajame žurnalisto diskurse

REGINA KOŽENIAUSKIENĖ Вільнюський університет ПРИЗНАЧЕННЯ РОЗМОВНОЇ МОВИ ТА ЖАРГОННОЇ ЛЕКСИКИ В ПУБЛІЧНОМУ ДИСКУРСІ ЖУРНАЛІСТА ВСТУП У сучасних медіа зникає межа між публічністю та приватністю, аналітичним оцінним і сатиричним жанрами. Автор політичних коментарів, прагнучи образності й риторичної переконливості, дедалі більше балансує на межі цього жанру, вдаючись до непрестижної лексики, характерної для розмовної мови (іноді надзвичайно грубої, вульгарної): «[...] я намагався зробити так, щоб читачеві було цікаво читати, байдуже, чи він погодиться, чи обуриться. Образне слово, фраза, вислів у багатьох випадках були для мене важливішими за серйозну політологічну лінію».1 Не можна стверджувати, що політологічна лінія не важлива для автора. А головне джерело мовлення журналіста — розмовна мова, а з неї й жаргон — «найрухливіший, постійно оновлюваний різновид розмовної мови» (Jakaitienė 2009: 198), справді допомагає авторові не задовольнятися шаблоном, говорити образно, барвисто, прагнути інтимнішого спілкування з читачем (я свій для вас2), бути оригінальним, самобутнім і саркастично гнівним чи дотепним. Однак у цій статті йтиметься не про образність розмовної лексики; мета статті — розкрити приховані функції такої лексики в публічному дискурсі журналіста3, розпізнати автентичні вислови, які можна почути в коментарях 1 R i m v y d a s V a l a t k a. Atviro nervo krapštymas. Vilnius: Lietuvos rytas, 2005, 4. 2 Подібно пише про мову молодіжного журнального додатка до Lietuvos ryto Mes фахівчиня з культури мови Ріта Мілюнайте: «...особливо помітне проникнення жаргонних елементів у публічні медіа. Значну їх частину поряд з англіцизмами становлять російські жаргонізми. [...] Жаргонізми тут уживаються і без жодних підстав, і з певною іронією, щоб привабити читачів, скоротити відстань між авторами й адресатами. [...] Жаргонізмам надається також функція ототожнення мовця з певною суспільною групою та творення іміджу: я такий, як ви, моя мова не відрізняється від вашої.» (див. Miliūnaitė 2009: 75–76). 3 У статті дискурс розглядається як процес, що відбувається в конкретній ситуації, — як соціальна дія і як мовний засіб комунікації, тобто як складне явище комунікації, 126 KALBOS KULTŪRA | 82 голоси інших персонажів (зазвичай — політиків, які сидять на верхівці), або їхнє наслідування, показати, як і чому автор іноді наближає мову описуваних діячів до лексики, властивої «зекам». Об’єкт дослідження — збірка політичних коментарів Рімвідаса Валатки Atviro nervo krapštymas (у цитатах позначається абревіатурою ANK і номером сторінки), а також понеділкові коментарі цього автора, надруковані в щоденній газеті Lietuvos ryto після виходу цієї збірки й до 5 жовтня 2009 р. — A. Kubiliaus „nacionalinis“ susitarimas su B. Lubiu. Метод дослідження — описово-аналітичний. Ключові слова: розмовна мова, сленг, вульгарна лексика, жаргонна лексика, жаргонна фразеологія, оказіональна фразеологія, мовна етика журналіста, публічний дискурс, політичний коментар. РОЗМОВНИЙ ШАР ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ ТА ЙОГО МЕЖІ В ПУБЛІЧНИХ ДИСКУРСАХ У розглянутих публічних текстах журналіста чітко вирізняється розмовна лексика низького стилістичного регістру, для якої характерна сильна емоційно-експресивна конотація. У політичних коментарях серед розмовних слів найчастіше вживаються дієслова — найактивніша частина мови. У словниках їх зазвичай характеризують спеціальними функціонально-стилістичними позначками: flk., iron., juok., menk., niek., šnek., vulg. тощо. Щоправда, іноді важко чітко розмежувати ці позначки, оскільки те, що є вульгарним, майже завжди має зневажливий, принизливий та іронічний відтінок4. Далі наведено слова, виявлені в коментарях: вони литовські й об’єднані тим, що вживаються в переносному значенні (у словнику ці значення є побічними). Чимало з них, наприклад: apsidirbti, susidirbti, išpaišyti, perspjauti, neraukti, nukalti, numuilinti, nusigrybauti, suvynioti, є сленговими5 словами. Неодноразово автор уживав такі розмовні та жаргонні дієслова: apmauti у значенні «обдурити»; apsidirbti — скомпрометувати себе; apšvarinti — обікрасти; blefuoti — вихвалятися, брехати, обманювати; išdrėbti — викинути; що охоплює широкий мовний і соціальний контекст, який дає змогу описати учасників комунікації (зокрема й самого адресанта), а також процеси творення та сприйняття мовленнєвого акту. 4Евалда Якайтене пише: «Поняття вульгаризму значно ширше. Вульгаризмами називають не лише слова, що мають виразну негативну конотацію щодо співрозмовника, а й інші слова з низьким стилістичним забарвленням, які позначають „негарні, грубі“ поняття, що сприймаються суспільством як неестетичні» (Jakaitienė 2005: 257). 5Йдеться про семантичні жаргонізми, що вийшли за межі професійного та соціального вжитку й увійшли до загальновживаної розмовної лексики; їх називають спеціальним терміном — сленгом. R. KOŽENIAUSKIENĖ. Šnekamosios kalbos ir žargoninės leksikos paskirtis viešajame žurnalisto diskurse 127 вигадувати – вигадати; викручуватися – витворяти дурниці; виштовхати – вигнати, викинути; влити – багато випити (алкоголю); не тямити – не знати, не розуміти; поцупити – вкрасти; прибити – збити, заколоти, прикінчити; приховати – вкрасти, не повернути, приховати; збитися з дороги – верзти нісенітниці; робити щось не так; поцупити – вкрасти; переплюнути – обігнати, перевершити; витратити – витратити; просунути – таємно підсунути; піна́тися – злитися, лютувати, сваритися; гасати – бігати з одного місця в інше; накоїти – цілковито зіпсувати справу; осоромитися – помилитися, не впоратися з чимось; обкрутити – обвести навколо пальця (обдурити); заробити – заробити; замучити – смертельно втомити, виснажити. Через обмежений обсяг статті тут цитуємо лише ще один типовий приклад, сповнений розмовної та жаргонної лексики: Той самий С. С.6, який сидів у в’язниці за те, що поцупив хтозна-який для тих часів шмат валюти. Того самого С. С., якого самі консерватори обікрали, а за це до буцегарні запроторили. Коли влада починає вислизати з-під ніг, у пару годиться і ексзлодій. З горбом? Нава́ричив, але свій, от і очі начальству не мулятиме. (Lrytas.lt 2009 09 27) Б. те, Р. англ. Зовсім втратили сором, жаболюди, розігнати такий Сейм. Усі закутки гудуть. А чого тут гудіти? Чого піною бризкаєте? Дайте відповідь на просте запитання: що є більшим злом: брехлива, яка двері з гуртожитку поцупила депутатка Сейму А. Б. чи начальник безпеки П. М.? [...] Хоча А. Б. обчистила гуртожиток... (Lrytas.lt 2009 09 27) Консерватори й ліберали, які вважають себе правими, не тямлять анітрохи. (Lrytas.lt 2009 10 04) Чимало й відмінюваних розмовних слів — принизливих, зневажливих, глузливих, навіть вульгарних (іменників і прикметників), які здебільшого характеризують обмежений розум або поведінку політиків: дурноголовий – людина слабкого розуму; недорост – незріла людина; велика, але недалека людина; недорозвинений – той, хто народився невчасно, недостатньо розвинувся; шмаркач – нікчема; лайно – ні на що не здатний; собачий гриб – нікчемний, негідний, той, хто верзе нісенітниці; собача морда – негідник, нікчема. Суспільна криза, схоже, вже буде вічною. На політичній арені Литви немає навіть приблизно придатних постатей, які могли б із нею впоратися. Куди не глянь — самі руйнівники, нарциси, просто кліщі на тілі держави та з рейок з’їхалі дурноголові. (Lrytas.lt 2009 10 05) Тому що ми такі. Некритичні. І досі самогубно поблажливі до будь-якої собачої морди, дурноголового чи такої іншої особи, якщо тільки вона «своя». (Lrytas.lt 2009 07 02) 6 З етичних міркувань тут і далі залишено лише ініціали імені та прізвища (слова, виділені темним шрифтом, виокремлені авторкою) – Р. К. 128 KALBOS KULTŪRA | 82 На чолі Сейму, де офіційно заборонено навіть вино, сидить недоросток — ряджений, який не може протверезіти від Масляної. (Lrytas.lt 2009 09 13) Вишиковуємося. Кращого грибоглуза Сейм не знайде! (Lrytas.lt 2009 09 13) Рідше вживані запозичення, наприклад, цупа — в’язниця: У нормальній державі прокурори принаймні спробували б ознайомити з теорією та практикою цупи нинішнього єврокомісара, усе Міністерство фінансів і чотирьох лідерів правлячих партій — хоча б за це. (Lrytas.lt 2009 09 13) Серед відмінюваних частин мови яскравіші семантичні жаргонізми: шматок — щонайменше тисяча доларів, євро чи литів; гриб — дурень, бовдур, телепень; дах — прикриття, захист, дах; зелені — долари. Той самий С. С., який сидів у в’язниці за те, що поцупив чималий на ті часи шматок валюти. (Lrytas.lt 2009 09 27) Наївні. Якщо вже косити гриб, то косою. Якщо комусь і належить сидіти на чолі цілком загрибілої країни, то тільки мухомору — щоранку з червоним обличчям у білих цятках і почервонілими очима, та з білою ніжкою, помережаною чорними рисками докторських вусів. (Lrytas.lt 2009 09 13) Таке покарання — за те, що кілька компаній шахраїв, які мали «дах» від російських чиновників, попалися на контрабанді. (ANK 188) Можна повірити, що, як сказав керівник «Avia Baltikos», «Helisota» дала 15 тис. зелених. (ANK 213) У текстах журналіста чимало асимільованих запозичень — слів російського жаргону7: крутий — класний, упевнений у собі (про людину), дорога річ; відкат (відкатники) — незаконна відсоткова плата з майбутнього прибутку; частина товару чи іншої угоди, що належить за послуги посередникові (відкатнику); шестірка (лит. šešetukas) — дрібний злодій; особа, яка виконує дрібні доручення, некваліфіковану або брудну роботу; слуга, поплічник; тупий — дурний; всьо законно (усе за законом), пор. вор в законе (злодій у законі) — позначає рецидивіста, який дотримується злодійських законів. «Всьо законно» у четвертому ступені, а ви подуйте прем’єрові в хвіст. (ANK 302) Ще страшніше, коли колишній дисидент, борець за правду перетворюється на мафіозну «шестірку». (ANK 57) 7 Žr. Elistratov 2000; Mokijenko, Nikitina 2000; Dubiagina, Smirnov 2001. R. KOŽENIAUSKIENĖ. Šnekamosios kalbos ir žargoninės leksikos paskirtis viešajame žurnalisto diskurse 129 У коментарях вжито поширені останнім часом у Литві жаргонні вигуки: blin — для вираження різних емоцій (евфемізм російської лайки); dzin — мені байдуже, мені однаково, мені зовсім не цікаво; nafik — від рос. na fig, na figa, na figiščia (від fig, figa — ось тобі, дулю, фігу) — немає причин, навіщо це потрібно; так кажуть, заперечуючи, обурюючись або відкидаючи щось. Blin, якщо вже так, Високий Сейме... (ANK 220) Зрештою А. Б. знає, що його шанувальникам глибоко dzin, брехав він чи казав правду. (ANK 161) Чи може Сейм такої країни залишитися без головуючого? Чи маємо ми таке право — вигнати А. В. nafik, залишити його без лімузинів, охоронців? (Lrytas.lt 2009 09 13) Поряд зі словами розмовного мовлення8 журналіст використовує також жаргонну фразеологію, характерну для певного соціального прошарку: вішати локшину на вуха, давати дах, дах поїхав, а також частіше — дещо вульгарні розмовні вислови: плювати на все, на чужому «хріні рятівників» до раю доскакати, прикрити голий зад, думати задом, дулю з маком. «Що залишиться бюджету? Дулю з маком.» (ANK 211);...ті, хто боїться реформ, як чорт хреста. (ANK 110) Однак і так зрозуміло, що прем’єр Д. Т. та ліберали Сейму Польщі думають головою, а А. К. і консерватори чи ліберали Сейму Литви — хіба що бухгалтерськими задами. (Lrytas.lt 2009 09 01) Автор досить легко вміє оказіонально вживати народні фразеологізми: Ну і що, що кредит на облаштування кафе щодня збільшується на відсотки, а бюджет не отримує податків: не чиновницькі свині, не йому й горох. (ANK 283) Будь-який інший діяч, — Боже, захисти нас від чуми, голоду, війни й повалення А. В. — замінить у вівторок головуючого Сейму, буде лише листком віника, який має прикрити голий зад влади А. К. Вам тут так конче потрібен цей листок віника? Вірите, що разом із колишнім головою Сейму зникне й безсилля влади? (Lrytas.lt 2009 09 13) Литва, мов та жадібна казкова баба, що хотіла на чужому хроні «рятівників» до раю доскакати, — опинилася біля розбитого корита. (Lrytas.lt 2009 09 13) 8 Із ужитої журналістом у текстах лексики розмовного мовлення до DLKŽ (2000) увійшла лише частина; більше таких одиниць знайдено в LKŽ. 130 KALBOS KULTŪRA | 82 БАГАТОГОЛОССЯ ПОЛІТИЧНИХ КОМЕНТАРІВ Як видно з наведених прикладів, на коментарі журналіста сильно впливає розмовний стиль. Зазвичай кажуть, що вживання цього стилю (частково й завдяки жаргонній лексиці) допомагає відійти від стандартного висловлювання та легше налагодити зв’язок із читачем, який мислить подібно. «Дружній, або невимушений, рівень спілкування властивий рівноправним співрозмовникам, які однаково беруть участь у дискусії та мають багато спільних знань і поглядів, тож можуть дозволити собі натяки, еліпси, недомовки, перебивання, елементи жаргону (виділення моє. – R. K.) та інші атрибути звичного повсякденного спілкування» (Marcinkevičienė 2008: 36). Жанру коментаря властиві підтексти, імплікації, експресивність мови й стилю, що значно посилюють переконливість тексту (там само, 133). Експресивна розмовна лексика звучить і з уст самого журналіста, і з уст певних персонажів: коли описано дійових осіб — у цьому разі політиків різних поглядів, людей із вулиці, телеведучих, які стали політиками, і навіть героїв романів, — чітко вирізняються цитати, парафрази й алюзії в їхніх висловлюваннях9. Там, де журналіст, заперечуючи владі, хоче висловити різні позиції, він неодмінно вдається до багатоголосся, інакше кажучи — інтертекстуальності. У цьому разі термін «багатоголосся» доречніший: читач упізнає ці чужі голоси, він справді чув їх. Кілька років [...] на екрані менторським тоном він пояснює, що [...] зелені та християнські демократи — злодії й salamakakinai, а журналісти «тюп. (ANK 279) Авторство одних голосів журналіст прямо не вказує, але певне текстове оточення одразу підказує адресатові, кому вони належать. В інших випадках він каже, що це чужий голос (беручи його в лапки), або прямо називає його власника: «Vsio zakonno» у четвертому ступені — і ви дмухніть прем’єрові в хвіст. (ANK 302) Автор покладається на свого постійного читача, який знає, про що йдеться і якого персонажа мають на увазі. Такого читача закам’янілою мовою навряд чи вразиш. Відкрито саркастичний голос автора, який нещадно бичує вади політиків, переплітається з голосами описаних персонажів, але зовсім не зли- 9 Apie daugiabalsiškumą ir intertekstualumo rūšis žr. R. Marcinkevičienė (2008: 73). R. KOŽENIAUSKIENĖ. Šnekamosios kalbos ir žargoninės leksikos paskirtis viešajame žurnalisto diskurse 131 вається з ними. Навіть у тих вкрай рідкісних випадках, коли автор коментаря говорить від першої особи, виразно вирізняється вставлений чужий голос, який бравурно наслідують (як однословну цитату): Блін, якщо вже так, шановний Сейме, можете віддати належну мені пенсію підписанта колишньому професорові М. Б. — дурнішого все одно не вигадаєш. (ANK 220) Журналіст намагається сказати те, що йому, а іноді й не лише йому, «здається неправильним, обурює або тішить» (ANK 3). У коментарях звучить голос автора, який представляє дві різні позиції. В одному випадку він говорить спокійно, розмірковуючи й спілкуючись із читачами, ставить серйозні запитання; тоді його мова правильна, з висловами літературного походження та фразеологізмами. Ось як коректно автор робить ледь помітний натяк на героя І. Ільфа та Є. Петрова — знаменитого шахрая, ошуканця всіх часів, авантюриста й махінатора Остапа Бендера. Алюзія дуже промовиста: прагнення деяких політиків нажитися, шукати вигоди для себе, а не для держави, розбагатіти за будь-яку ціну, байдужість до людських турбот справді нагадують цілі цього персонажа. Хоч журналіст і не називає Остапа Бендера, читач виразно чує його голос: Порятунок потопельників — справа рук самих потопельників? Якщо так, то не пояснюйте, що ми зобов’язані любити державу, яка не виконує своїх обов’язків. (ANK 188) Голос автора, що виражає першу позицію, можна назвати інтелектуальним, інтуїтивним і натренованим як у плані літературної мови, так і стилю. Досвідчений журналіст уміє змінювати тон голосу й підтримувати постійний зв’язок зі слухачами. Голос Р. Валатки — невтомний, переконливий і такий, що привертає увагу, — легко впізнати: він любить образну лексику, низки риторичних запитань, емоційно наростаючі переліки. Ось кілька таких прикладів: Чи піде Союз Вітчизни шляхом соціал-демократів, які не мали таких сумнівів? Чи буде перейдено ще один рубікон литовської антиполітики? Той, що досі офіційно відділяв консерваторів від популістів. З одного боку, de facto переходити вже нічого не треба. Ще за попередньої каденції Сейму об’єднані сили Союзу Вітчизни, Руху лібералів, самопроголошених і «трудовиків» спільно громили Департамент державної безпеки. (Lrytas.lt 2009 09 21) Результат: А. Шемета — у Брюсселі, Литва — у чорній дірі кризи, а Уряд — у найглибшій депресії за весь період відновленої Незалежності. (Lrytas.lt 2009 09 01) 132 KALBOS KULTŪRA | 82 В іншому разі автор говорить саркастично, обурюючись поведінкою та вчинками політиків, які збрехали, привласнили чуже10, заплямували себе й були звинувачені в корупції. Для оцінки таких діячів журналіст добирає відповідну розмовну лексику, і ми ніби чуємо цинічні голоси з тюремного середовища (засвистали, поцупив, за ґрати запроторили, локшину на вуха вішав, дах поїхав, провинився, п’яний, психушка, дожати, усі законно, відкатник, злодюжка тощо): Намагається врятуватися так, як звик, як підказує його мізерна політична та правова обізнаність, пропонує обмеженістю сяючу серйозну схему: підкупити, збрехати, дожати (натиснути) або уникнути відповідальності. (ANK 268) Самоповаги в більшості Сейму не знайшлося. Точніше, її було стільки ж, скільки за часів влади А. Б., коли панував вислів «усі законно». Литовці швидко забули, що цей діяч разом із усією четвіркою11 у грудні урочисто пообіцяв, що підвищення ПДВ з 18 до 19 відсотків — лише тимчасове. Що ж, справді тимчасове. Тільки не в той бік. (Lrytas.lt 2009 07 02) Егоїзм і слабкість політиків очевидні. Від їхнього себелюбства потерпають суспільні інтереси, тож зрозуміле прагнення журналіста викрити перед суспільством гріхи політиків. Однак часом звучить надзвичайно злостивий голос автора; не можна не помітити, що він із насолодою послуговується чималим арсеналом образної лексики. Поведінку та вчинки політиків журналіст часто оцінює гіперболізовано, не шкодуючи лексики й фразеології найнижчого рівня: К. сьогодні тричі зрікся б цих слів, як Симон зрікся Христа в день розп’яття. Одне слово, А. К. зі своєю податковою політикою вже накоїв, як немовля, залишене без нагляду на цілий день, — по самі вуха. (Lrytas.lt 2009 10 05) 10 «Досвід виборів за останні 12 років загалом дає підстави стверджувати, що, голосуючи, литовці віддають перевагу саме злодіям і брехунам», — безкомпромісно заявляє автор (ANK 283). «Інші твердять, що виборці самі винні в негараздах нашої демократії та заслуговують саме на ту владу, яку обирають. Однак несправедливо звинувачувати за неправильний вибір, коли насправді вибору немає. Чи багато хто обирає народних представників за раціональним критерієм політичного добра? Ні. Більшість тих, хто йде голосувати й бодай трохи замислюється над критеріями свого вибору, обирає не добро, а менше зло. Якщо громадяни змушені обирати лише „менше зло“, то до влади обирають тільки зло й нічого іншого: ступінь зіпсованості окремих фракцій чи політиків не має вирішального впливу на загальну картину» (див. V. L a u č i u s. Trūksta ne politinės valios, o politinių smegenų. – www.DELFI.lt 2009 09 03). 11 Важко сказати, чи слово banda автор уживає в дещо м’якшому значенні, як іменник 4-ї акцентної парадигми (гурт, отара), чи як слово 1-ї акцентної парадигми (банда; гурт негідників, грабіжників, головорізів). Цей випадок відсилає до слова з російського жаргону. R. KOŽENIAUSKIENĖ. Šnekamosios kalbos ir žargoninės leksikos paskirtis viešajame žurnalisto diskurse 133 Коли матимемо з чим порівняти Т. Вулфа6, Джека Лондона, Е. Гемінґвея, [...] тоді, можливо, й отримаємо моральне право плювати12 на американську культуру. (ANK 172) Зрозуміло, що багатоголосу лексику журналістського дискурсу визначає комунікативна мета — увиразнити вади політиків, застерегти про наслідки таких недоліків. Висловлення його думки залежить від мети критики, мотивів та обставин. Однак навіть знаючи, що журналіст має право висловлювати суб’єктивну думку, критикувати, провокувати, перебільшувати факти, що роль медіа — бути сторожовим псом суспільства (англ. public-watchdog) (див. Meškauskaitė 2004: 90), і що «за правилами, сформульованими Європейським судом з прав людини, межі критики політиків та офіційних представників державної влади є найширшими порівняно з критикою інших державних службовців» (там само, 92), вульгарне висловлювання в публічних текстах журналіста не завжди виправдане. Особливо в тих випадках, коли політикам приписують відверто принизливі13, непристойні епітети, інші емоційно надмірні слова чи вислови: гриб, поганка, політичний графоман, невчасний, шмік, морда собача, недоумок, що з’їхав із рейок, недоросток, патологічний брехун, невиліковний хворий; коли вживають лексику, неприйнятну для публічного дискурсу: облажатися, не тямити, плювати, нести дурниці, переплюнути тощо. До думки, як відомо, «не застосовуються критерії істини й точності, однак її слід висловлювати ч е с н о й е т и ч н о (курсив мій. – R. K.), свідомо не приховуючи й не спотворюючи фактів та даних»14. Журналіста не можна звинувачувати в нечесності: він спирається на приклади, видимі всім, однак не можна не визнати, що гіперболізована вульгарна лексика іноді порушує межі політичного коментаря як жанру, суперечить мовній етиці особи, яка представляє культурну еліту (пор. Koženiauskienė 2001: 79). Через грубе, прямолінійне, «колоритне» слово (за сміливим зізнанням самого автора у збірці коментарів!) він зазнав від читачів найжахливіших епітетів, прокльонів і навіть погроз: «Навіть не знаю, як звернутися до 12плювати (на кого) — метонімічно скорочений варіант украй вульгарного фразеологізму, що означає: не турбуватися, не зважати, не звертати жодної уваги, ігнорувати. 13Слова злочинець, шахрай, злодій, нікчема, баришник, повія, брехун, негідник тощо розуміються однозначно, а поширення таких відомостей формує негативну думку, тому навіть не потрібно доводити, що вони принижують репутацію особи (див. Meškauskaitė 2004: 262). Переносні вислови, як-от патологічний брехун, недоумок, що з’їхав із рейок, поганка, дурень, хоч і не меншою мірою підривають авторитет політиків, є багатозначними, тому важче визначити, наскільки вони порушують межі журналістської мовної етики. 14Якщо обмовляють — можна захищатися: www.blogas.lt/innodea/ – 24k – копія Google. 134 KALBOS KULTŪRA | 82 вас. Товаришу Р. В., падлюко, хаме чи як іще? [...] Ви ідіот, одержимий дияволом. [...] Будь проклятий, байстрюче Лаврентія Берії» (ANK 307, 309). Слова, що виражають «перегріті» емоції, повну відсутність стриманості, «у мовленні культурних людей слід замінювати евфемізмами, тобто м’якшими словами, які не ріжуть пристойного слуху [...]. У суспільстві існує певна шкала табу, яка й окреслює, які речі або слова на їх позначення виходять за межі пристойності» (Jakaitienė 2005: 257). ВИСНОВКИ 1. Прагнучи зацікавити й привабити адресата, автор політичних коментарів, уживаючи лексику розмовного мовлення (і особливо вульгарний жаргон), балансує на межі жанру політичного коментаря, часом наближаючись до стилістики фейлетону чи пасквіля. 2. Автор не порушує мовної етики журналіста в тих випадках, коли, використовуючи багатоголосся, уміє дистанціюватися від такої лексики, говорить від третьої особи, ніби збоку, вплітаючи у власне мовлення референційним способом почуті вислови самих політиків. 3. Жаргонна лексика журналіста чітко демонструє його позицію: поведінку й дії обговорюваних політиків він оцінює як аморальні, тому наближує їх до мовлення, властивого певним групам осіб. 4. Досить вільно висловлюючи суб’єктивну думку, автор іноді заходить надто далеко на периферію літературної мови. Чим далі, тим грубіші епітети, якими він наділяє політиків, деморалізують суспільство й змушують читачів бачити все лише в чорному світлі. Репліки в читацьких коментарях в інтернеті, непристойна лайка, спрямована на політиків і бумерангом повернена самому авторові (якщо журналіст такого рівня дозволяє собі некоректні висловлювання, анонімним особам уже ніщо не заважає), відображають такі самі суспільні настрої. LITERATŪRA DLKŽ 2000: Dabartinės lietuvių kalbos žodynas. Vyr. redaktorius S. Keinys, 4 leid., Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. Dubiagina O., Smirnov G. 2001: О. П. Дубягина, Г. Ф. Смирнов. Современный русский жаргон уголовного мира, Москва: Юриспруденция. R. KOŽENIAUSKIENĖ. Šnekamosios kalbos ir žargoninės leksikos paskirtis viešajame žurnalisto diskurse 135 Elistratov V. 2000: B. C. Елистратов. Словарь русского арго, Москва: Русские словари. Jakaitienė E. 2005: Leksikografija, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. Jakaitienė E. 2009: Leksikologija. Studijų knyga, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla. Koženiauskienė R. 2001: Žiniasklaidos retorika ir elitinė kalba. – Kalbos kultūra 74, 74–81. LKŽ – Lietuvių kalbos žodynas 1–20. Marcinkevičienė R. 2008: Žanro ribos ir paribiai. Spaudos patirtys, Vilnius: Versus aureus. Meškauskaitė L. 2004: Žiniasklaidos teisė, Vilnius: Teisinio informavimo centras. Miliūnaitė R. 2009: Dabartinės lietuvių kalbos vartosenos variantai, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. Mokijenko V., Nikitina T. 2000: В. М. Мокиенко, Т. Г. Никитина. Большой словарь русского жаргона, Санкт-Петербург: Норинт. Gauta 2009 10 26 THE ROLE OF COLLOQUIAL AND JARGON WORDS IN PUBLIC JOURNALISTIC DISCOURSE Summary The paper discusses colloquial and jargon words used by a famous journalist in political commentaries. It also attempts to identify functions of dispreferred words in public discourse and whether and to what extent they are compatible with standard Lithuanian usage and the ethics of journalists. The author is usually able to distance himself from colloquial and jargon words; he speaks like a stranger, from aside, and gives references to well-known political figures by using elements of their speech (e. g. blin, dzin, išdūrė, tūpas, usio zakonno). He also adds some such words and expressions of his own accord, e. g. otkatininkai, krūtas, mafiozų šestiorka, keturių banda, apmauti, susimauti, perspja(u)ti, užkalti, vagilka and some other pejorative words and phrases referring to limited intellectual ability of politicians, e.g. svačioti, vapėti, nuo bėgių nušokęs plumprotis, nebrendyla, debiliškai, kietakaktiškai. The journalist’s lexicon also contains some vivid idioms, like dėti skersą, kabinti makaronus, duoti stogą or colloquial expressions: į čypę įkišti, aplink pirštą apvynioti, špyga taukuota. 136 KALBOS KULTŪRA | 82 The journalist admits that in many cases a vivid word or expression is more relevant than a serious political argument. However, the paper focuses on the evaluation of the behaviour and individual actions of politicians expressed by colloquial and jargon words and phrases rather than their vividness or stylistic function. The paper expresses doubts as to the ethical aspects of such vocabulary and its morally negative impact on the society. REGINA KOŽENIAUSKIENĖ Vilniaus universitetas Universiteto g. 3, LT-01513 Vilnius [email protected] R. KOŽENIAUSKIENĖ. Šnekamosios kalbos ir žargoninės leksikos paskirtis viešajame žurnalisto diskurse 137