Pavydėtina profesoriaus Vito Labučio darbų ir veiklos įvairovė

PERSONALIJOS АЛЬБІНАС ДРУКТЕНІС Клайпедський університет ЗАВИДНА РІЗНОМАНІТНІСТЬ ПРАЦЬ І ДІЯЛЬНОСТІ ПРОФЕСОРА ВІТАСА ЛАБУТІСА У ювілейній статті зазвичай очікуємо характеристики наукових праць та іншої діяльності, розкриття особистості. Безперечно, так і має бути. Але, з іншого боку, з нагоди ювілеїв досхочу наслухаєшся усних характеристик, і це не було б новиною ані для самого ювіляра, ані для інших. Для науковця, мабуть, цінніші різноманітні, навіть полемічні міркування на теми опублікованих ним досліджень, щодо праць інших учених. Тому в цій, хай і ювілейній, статті найбільшу увагу буде приділено коментарям до досліджень, оглядів і окремих зауваг, опублікованих на довгому науковому шляху вченого, зі спробою побачити 232 KALBOS KULTŪRA | 85 у них найкорисніші (звісно, на суб’єктивний погляд) для мовознавства твердження, описи й позиції. Професора Вітаса Лабутіса ми знаємо передусім як синтаксиста, дослідника й автора описів синтаксису литовської мови Янона Яблонскіса та Янона Балкявічюса. У навчальній книжці «Проблеми словосполучень» (Labutis 1976), виданій ще 1976 року, подані класифікації словосполучень, особливо синтаксично-семантична, є основою для характеристики словосполучень і зв’язків між словами як в описах синтаксису мови, так і в курсі синтаксису у вищій школі. Скільки б різних досліджень та описів словосполучень не читав, усе одно переконливішим видається невіднесення до словосполучень пар слів, пов’язаних сурядним зв’язком, розмежування зв’язку між словами, що утворюють предикативний центр, на зв’язок словосполучення і предикативний зв’язок речення, тобто трактування його як зв’язку двох різних рівнів, що водночас обґрунтовує й відмову від назви «предикативне словосполучення». Різні напрями синтаксичного опису пропонують й інші інтерпретації синтаксичних зв’язків, однак порівняно з концепцією синтаксичних зв’язків, що пов’язана із синтаксичними відношеннями, які випливають із пізнання дійсності й передаються повнозначними словами, вони все ж не видаються такими переконливими. Щоправда (не уникаючи полеміки), досі не вдається послідовно пояснити поняття складного словосполучення. Якщо вважати словосполученням зв’язок двох слів із самостійним лексичним значенням, поєднаних відношеннями підпорядкування, важко уявити, як тут міг би з’явитися третій компонент. Залежний компонент, приєднавши залежний від себе компонент, просто утворює нове словосполучення. А взаємні відношення словосполучень уже не належать до структури словосполучення. Під час оцінювання синтаксичних явищ завжди намагалися зважати на функціональні подібності й відмінності. Адже й інтерпретувати слова, що утворюють предикативний центр, як словосполучення або як центр речення можна, відокремивши роль цієї пари слів у комунікативній одиниці — реченні (висловленні) — від її ролі як одиниці реалізації синтагматичних зв’язків. Через функціональну близькість у праці «Синтаксис литовської мови» (Labutis 1998 та ін.) підрядні частини розглядаються поруч із членами речення того самого типу. Загалом теоретичні питання функціонального підходу професор порушував уже дуже давно. У статті 1981 року «Мовознавство» автор, полемізуючи щодо напряму опису мовних явищ — від форми до значення чи від значення до форми, — не погоджується з позицією «або»: обидва напрями дослідження необхідні й доповнюють один одного (Labutis 1981: 57). Зазвичай вважають, що на початкових етапах опису мовних явищ або мовного рівня переважає опис від форм до значень, а на пізніших, коли накопичено потрібну інформацію про кожну мовну одиницю чи A. DRUKTEINIS. Pavėdėtina profesoriaus Vito Labučio darbų ir veiklos įvairovė 233 їхню групу, — протилежний. Здавалося б, граматику литовської мови вже описано достатньо повно. Однак дослідження метамовних коментарів, тісно пов’язаних із намірами мовця й таких, що характеризують функціонування мови, наведене в описі конкуренції мовних засобів Казимераса Жуперки (Župerka 1995), усе ж належить до досліджень від форми (вираження) до значення. Мабуть, кожен новий погляд на мовне явище, новий аспект дослідження вимагає визначити функції мовних одиниць у вибраному контексті, у цьому разі — в акті комунікації. Отже, постульована в згаданій статті необхідність обох функціональних напрямів була важливою теоретичною настановою для функціональних досліджень, актуальною не лише в конкретному випадку тієї дискусійної статті. До докладного опису одного з функціональних напрямів повертаються значно пізніше — у статті, опублікованій в електронному журналі «Литовська мова» (Labutis 2007). Назва статті «Вступ до функціональної граматики мовця» свідчить, що згаданий раніше напрям від значення до форми розширено з боку значення — до наміру мовця, до акту комунікації. І це цілком зрозуміло й прийнятно: багато мовних фактів, навіть закономірності мовної системи, можна, а можливо, й потрібно пояснювати бажанням мовця так чи інакше передати інформацію про зовнішній або внутрішній світ. Вилучити самого творця мови з опису мовних явищ можна лише умовно. У статті розглядаються різні моделі функціонального опису й робиться висновок, що модель функціональної граматики мовця, розглянута на основі праць Симона Діка та Анни Севєрської, є найцікавішою й найперспективнішою. У литовському мовознавстві є приклади функціонального граматичного опису. Функціональний опис Аделі Валецькене (Valeckienė 1998), побудований на засадах Лондонської (Геллідеєвої) функціональної школи, хоч і цікавий, але орієнтований на особливості мовної системи, на її структуру, а це віддаляє опис від особливостей акту комунікації, від найважливіших функцій мови, хоча напрям опису йде від значення до способів його реалізації, тобто опис є і системнішим, і близьким до сучасних теорій. Програмна стаття В. Лабутіса з функціональних досліджень — вона й названа вступом до функціональної граматики — важлива для різних досліджень литовської мови, принаймні в цій галузі. Однією з особливостей аналізованої статті, притаманною й іншим статтям автора та загалом усім його дослідженням, є ретельний огляд історії досліджень аналізованої галузі. Так, здається, нове для семантичних описів поняття пропозиції, як зазначено у статті, вже використовували автори граматики Пор-Рояля в середині XVII століття. І сигніфікат (способи сигніфікації) походить із спекулятивних граматик XII століття, так званих граматик модистів. 234 KALBOS KULTŪRA | 85 Або зовсім інший приклад уважного ставлення і до минулого, і до дрібних деталей опису. Ми знаємо, наскільки важливо в дослідженні належно користуватися прикладами. Можна дібрати найвідповідніші для ілюстрування твердження, можна узагальнити матеріал на основі достатньої кількості прикладів. Спосіб добору прикладів визначає надійність міркувань і тверджень. Нещодавня доповідь професора на конференції, присвяченій сторіччю Lietuvių kalbos sintaksės Йонаса Яблонскіса, була саме про приклади, наведені в цьому описі синтаксису, їхню різноманітність і важливість*. Звернуто увагу на те, наскільки важливі природні приклади, поширені в розмовному мовленні, а також приклади з різних джерел, які часом не меншою мірою висвітлюють описуваний предмет, ніж їхні узагальнення. Водночас це знову погляд на праці минулого, на те, що в них цінне й застосовне в сучасних дослідженнях. Увага до точності висловленого, пошук найвідповіднішого слова чи фрази для передавання думки — ось чого можна навчитися з опублікованих досліджень професора й навчальних видань, ось чого ми вчилися, пишучи власні наукові праці, з його зауважень як керівника та рецензій на статті. Наукові інтереси Вітаса Лабутіса надзвичайно різноманітні. Ось виходить підготовлене Казисом Пакалкою видання Senasis Konstantino Sirvydo žodynas (1997), а невдовзі публікується стаття «Чому в словнику Костянтина Ширвида не названо описувані мови?» (Labutis 2001). У ній наведено цікаві міркування про причини, які, можливо, змусили замовчати в словнику литовську мову, а також про називання всіх мов у назві словника. Збільшується кількість перекладів з англійської мови та англійською — виходить стаття про відповідники безособових речень у литовській та англійській мовах і зіставлення їхніх моделей (Labutis 2008). У 2002 році підготовлено видання, здавалося б, далеке від синтаксиста, — Daukšių krašto žodynas, — данину рідному говору. А водночас і людям рідного краю: у 2011 році опубліковано ґрунтовну статтю про світоча Даукшяйського краю Юозаса Лазаускаса (Labutis 2011). І це далеко не все, що могло б засвідчити цю різноманітність. Хоча дослідник мови мав би бути науковцем в одній із галузей науки, мовознавцеві, мабуть, найважче обмежитися лише науковими дослідженнями. Мова є засобом мислення й передавання думок як для науковців усіх галузей, так і для мовців, зайнятих будь-якою діяльністю, тож кожен вважає, що має компетенцію обговорювати мову. Мовознавець, хоч би як прагнув зануритися в самі глибини науки, не може залишатися осторонь різноманітних дискусій про мову й мовознавців, про вживання мови та його регулювання. * Стаття професора Вітаса Лабутіса, підготовлена на основі доповіді, виголошеної на конференції, друкується в цьому томі Kalbos kultūros, с. 19–36. A. DRUKTEINIS. Pavydėtina profesoriaus Vito Labučio darbų ir veiklos įvairovė 235 У кількох статтях професор відгукується на міркування мовознавців і немовознавців про мовне впорядкування, ідеологію регулювання мови. Дуже послідовно й аргументовано він відповідає, наприклад, на міркування, висловлені в розмові групи інтелектуалів, про необґрунтоване регулювання мови, диктат мовознавців, звеличення литовської мови та її неспроможність і непридатність для певних сфер діяльності (Labutis 2011a). Часом вдаючись до їдкого слова, автор, однак, досить стримано міркує про твердження, далекі від стриманості й науковості. Можна цілком погодитися з автором у тому, що нерозуміння мови як частини культури та історії народу веде в глухий кут, і дивуватися, наскільки невдало інтерпретують розвиток мови й діяльність, пов’язану з її аналізом. Аналізуються також міркування так званих сучасних мовознавців, які зачіпають теорію мови, — про прескриптивні й дескриптивні описи (Labutis 2011b). На прикладах конкретних досліджень автор показує, що розмежувати ці два способи опису неможливо, адже будь-яка пропозиція регулювати вживання мови постає з аналізу мовної системи, її закономірностей і розвитку. Можна додати: лише мовознавець, який не виконував подібної роботи, може подумати, що нормувальники встановлюють норму навмання чи витягають її з капелюха. Уже ціле десятиліття не вщухає дискусія про регулювання вживання нелитовських прізвищ, частково записуваних нелитовськими літерами; вона переростає в ширші теми збереження литовської мови, співвідношення мовної системи й уживання, уживання мови та його регулювання. З цих питань професор опублікував цілу низку статей або в інший спосіб реагував на питання прізвищ. Професор чітко відстоює позицію, що нелитовські прізвища слід записувати адаптовано, відповідно до вимови, а за потреби наводити й оригінальні форми. Коментуючи преамбулу законопроєкту, поданого до Сейму, автор вбачає в ній зміст, що суперечить теорії мови й становить для неї небезпеку. На його думку, а також з опорою на лексичні дослідження Евальди Якайтене, особові імена є частиною мовної системи, як і інші іменники, лише семантика в них інша (Labutis 2010). І з цим не можна не погодитися. Принаймні в певних сферах і в текстах цих сфер адаптація могла б бути обов’язковою (а не лише граматичне оформлення). З іншого боку, загальне формулювання пункту 5.1 згаданої постанови № 60 Державної комісії з литовської мови є імперативним, тобто його слід розуміти як вимогу обов’язкової адаптації; однак суперечливо сформульовані умови адаптації роблять її неоднозначною та такою, що застосовується на вибір. Цю позицію відстоюють і в іншій, дискусійній статті (Labutis 2007b), де наголошується на важливості точних і неспростованих аргументів. 236 KALBOS KULTŪRA | 85 Багато часу й сил Професор віддав нормотворчій роботі. Він є автором частини Kalbos praktikos patarimų (1976, 2-ге вид. 1985), автором Kalbos patarimų 2: Sintaksė (S1, S2, S3 – 2003), а також багатьох статей з різних питань уживання мови в Gimtojoje kalboje. Із цією роботою тісно пов’язана діяльність у Державній комісії з литовської мови та створеній нею робочій групі з підготовки частин Kalbos patarimų, а також у Товаристві литовської мови — і в період його відновлення (від 1989 року), і в час розгортання його діяльності. Аналіз праць, що виявляв глибину діяльності, на з’їздах Товариства завжди був доброю опорою для подальшої роботи. Тепер, коли Товариство віддалилося від актуальних мовних питань, було б корисно пригадати міркування В. Лабутіса про концептуальність діяльності. Ne viename straipsnyje Profesorius atkreipia dėmesį į blogus vertimus (Labutis 2005a, 2005b) ir pateikia įvairių siūlymų, kaip išvengti vis blogėjančios vertimų padėties. Praktinis kalbos aspektas neišslysta iš akiračio net visiškai teoriniuose tyrimuose. Tarkim, gabenimo veiksmažodžių semantikos analizėje (Labutis 2007a) autorius nepraleidžia progos pakomentuoti veiksmažodžio gabenti skverbimąsi į konkretesniųjų jo sinonimų vietą vartosenoje ir pateikia kaip vieną iš tyrimo išvadų. Такими широкими інтересами вирізняється професор Вітас Лабутіс. Його, уже поважного ювіляра, завжди можна було зустріти на якійсь конференції, присвяченій мовним питанням, почитати його думки, скажімо, у коментарях до обговорення програми литовської мови для середньої освіти, поспілкуватися з ним у Міжнародній літній школі з мовознавства на островах у Рокишському районі. Цікаво, чи маємо ми, молодші, стільки бажання й наполегливості, щоб не випускати з поля зору всіх найважливіших мовних справ. Цим оглядом хотілося віддати належне діяльності Професора, ще раз згадати зроблене й пошукати в цих працях найважливіші осередки тяжіння, спробувати розгледіти вістря думки, найголовнішу точку інтересів, що спонукають тих, хто звертається до цих праць, не вважати, ніби вже дещо зроблено й можна спокійно відпочивати. LITERATŪRA Labutis V. 1976: Žodžių junginių problemos. – Mokymo priemonė, Vilnius: Vilniaus valstybinis universitetas. Labutis V. 1981: Sintaksės aprašymo galimybės ir uždaviniai. – Kalbotyra 32(1), 54–61. A. DRUKTEINIS. Pavydėtina profesoriaus Vito Labučio darbų ir veiklos įvairovė 237 Labutis V. 1998: Lietuvių kalbos sintaksė. Antrasis pataisytas leidimas, Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla. Labutis V. 2001: Kodėl Konstantino Sirvydo žodyne neįvardytos aprašomosios kalbos? – Interneto svetainė-leidinys Postilei – 400. Prieiga per internetą: <http://postilla.mch.mii.lt/Informacija.htm> (žiūrėta 2012 m. gruodžio mėn.). Labutis V. 2005a: Išaugusi vertėjų paklausa – nauji pavojai lietuvių kalbai. – Kalbos kultūra 78, 205–209. Labutis V. 2005b: Recenzija: Bill Mc Farlan. Kalbėk paprastai ir suprantamai. Vertė Rasa Klikūnienė. – Gimtoji kalba 5, 19–24. Labutis V. 2007: Kalbėtojo funkcinės gramatikos įvadas. – Lietuvių kalba 1. Prieiga per internetą: <http://www.lietuviukalba.lt> (žiūrėta 2012 m. gruodžio mėn.). Labutis V. 2007a: Gabenimo veiksmažodžių semantika ir sinonimika. – Kalbos kultūra 80, 32–44. Labutis V. 2007b: Diskutuokime kalbos klausimais garbingai! – Bernardinai.lt; 2007 06 08. Prieiga per internetą: <http://www.bernardinai.lt> (žiūrėta 2012 m. gruodžio mėn.). Labutis V. 2008: Lietuvių kalbos beasmeniai sakiniai ir jų atitikmenys anglų kalboje. – Kalbų studijos 12, 5–10. Labutis V. 2010: Ar asmenvardžiai yra žodžiai? – Bernardinai.lt; 2010 03 09. Prieiga per internetą: <http://www.bernardinai.lt> (žiūrėta 2012 m. gruodžio mėn.). Labutis V. 2011: Juozas Lazauskas – pedagogas, vadovėlių autorius, lituanistas, filosofas, redaktorius... Mokslo Lietuva, Nr. 21 (465), gruodžio 21. Labutis V. 2011a: Modernieji intelektualai atsuka nugarą lietuvių kalbai ir tyčiojasi iš kalbininkų. – Lietuvos aidas, rugpjūčio 19. Prieiga per internetą: <http://www.aidas.lt> (žiūrėta 2012 m. gruodžio mėn.). Labutis V. 2011b: Kalbos kultūros šaknys ir kylantys modernizmo vėjai. – Kalbos kultūra 84, 9–16. Valeckienė A. 1998: Funkcinė lietuvių kalbos gramatika, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. Župerka K. 1995: Kalbos priemonių konkurencija kaip lietuvių kalbos stilistikos objektas, Šiauliai: Šiaulių pedagoginis institutas. Gauta 2012 12 20 238 KALBOS KULTŪRA | 85