Lietuvos moterų nepriesaginės (latviškos darybos) pavardės

KAZIMIERAS GARŠVA Інститут литовської мови НЕСУФІКСАЛЬНІ ПРІЗВИЩА ЖІНОК ЛИТВИ (ЛАТВІЙСЬКОГО ТВОРЕННЯ) КЛЮЧОВІ СЛОВА: прізвища, словотвір, діалекти, літературна мова. 1. ВСТУП Десять років тому, після ухвалення Державною комісією з литовської мови (VLKK) постанови про можливе офіційне скорочення жіночих прізвищ у Литві, багато хто про це не знав, а ті, хто знав, не приділили цьому належної уваги. Більше про це почали говорити лише через шість років, коли незвичні закінчення жіночих прізвищ стали різати око й вухо, а литуаніст Альбінас Петруліс 26 березня 2009 р. подав до Відділу ономастики Інституту литовської мови листа «Про скасування постанови VLKK від 2003–06–26 № N–2 (87) „Про творення жіночих прізвищ“», у якому писав: Литовська мова, найдавніша жива індоєвропейська мова, вирізняється особливою красою, милозвучністю, багатством, а також унікальною, найдосконалішою системою творення прізвищ. Лише в мові, створеній нашим народом, чоловіки, дівчата й заміжні жінки мають прізвища різного творення, що по-своєму гарно звучать, відмінюються та узгоджуються з іншими частинами мови. Дівочі прізвища з пестливими суфіксами органічно відповідають особливостям їхнього віку й милозвучні. Неповторно гарні й оригінальні також прізвища заміжніх жінок із традиційними суфіксами -ien-, -(i)uvien-. Вони засвідчують священну належність до сім’ї, символізують вірність і тісні стосунки між подружжям. Лише жінок, які живуть аморально й безчесно, зневажливо називають прізвиськами без цих суфіксів. Державною комісією з литовської мови 26 червня 2003 р. постановою № N–2 (87) «Про творення жіночих прізвищ» було дозволено утворювати жіночі прізвища від чоловічої форми прізвища із закінченням -ė. Перетворення зневажливого прізвиська, яке здавна вживалося всім литовським народом, на офіційне прізвище, що звучить неестетично, — безпрецедентна, непробачна помилка, яку слід негайно виправити. Це свідома зрада одного з найдорожчих скарбів рідної мови. Абсурдними є й мотиви та причини, через які було потоптано перлину нашої мови. Якщо вже так кортить приховати сімейний стан, це можна зробити цивілізованим, традиційним і прийнятним для литовської мови способом — залишивши дівоче прізвище. 216 KALBOS KULTŪRA | 85 Просимо шановний Сейм у терміновому порядку розглянути питання про скасування постанови VLKK від 26 червня 2003 р. № N-2 (87) «Про творення жіночих прізвищ». З повагою, Albinas Petrulis, педагог-литуаніст. Невдовзі цей лист із підписами ще кількох десятків діячів культури й науки, які підтримували висунуті думки, було вручено Голові Сейму Литовської Республіки. На запрошення журналістів тоді відбулися дискусії на Литовському телебаченні (передача «Право знати»), Respublikos, у газеті, багато інформації було Delfyje та на інших інтернет-сайтах. Однак постанова Комісії з питань мови залишилася нескасованою. Під час розгляду прохання про скасування постанови VLKK було порушено процедуру: не розглянули всі наявні аргументи за і проти штучних прізвищ, не зібрали всієї інформації, з цього питання не проконсультувалися з відділом ономастики Інституту литовської мови (який у Литві є найкомпетентнішою установою з цього питання) та іншими організаціями, до розгляду цього питання не запросили жодного із заявників і не обговорили їхніх аргументів. Також недостатньо радилися з фахівцями з мовознавства, учителями та громадськістю. Прізвище — це не лише особиста справа людини і не торговельна марка. Це також культурна спадщина народу, яку потрібно берегти. Мова є засобом спілкування між людьми, і в ній діють норми, зрозумілі та прийнятні для людей, що не викликають негативної реакції. Мета цієї статті — навести аргументи, чому жіночі прізвища без суфіксів неприйнятні для офіційної литовської мови. 2. ТРАДИЦІЙНЕ НАЗИВАННЯ ЖІНОК У давнину литовці та багато інших індоєвропейських народів мали лише ім’я (без прізвища). Навіть знатні литовці, які першими отримали прізвища, у договорі 1390 р. згадуються ще тільки на ім’я. Тоді й пізніше жіночі імена литовок відрізнялися від чоловічих лише закінченням –a або –ė, пор. Daugirdas – Daugirda, Daugirdis – Daugirdė тощо. У Литві прізвища сформувалися протягом 400 років — від XV ст. до кінця XVIII ст. (селяни та жінки отримали прізвища найпізніше). Подібно було і в сусідніх державах: у Німеччині й Польщі прізвища виникли у XIII–XIX ст., у Латвії — у XVIII ст. (офіційно — 1800 р.), у Росії — у XIX–XX ст. (пор. Zinkevičius 2008: 29–42). Литовські жіночі прізвища утворилися від чоловічих прізвищ у XVI–XVIII ст. Дівочі прізвища мали суфікси –aitė, –ytė, –(i)ūtė, –utė (у діалектах: –aičia, –yčia, –(i)ūčia, –ikė, –(i)ukė, –elė, –okė тощо). Прізвища заміжніх жінок були K. GARŠVA. Lietuvos moterų nepriesaginės (latviškos darybos) pavardės 217 утворюються від прізвища чоловіка додаванням литовського суфікса –ienė (до антропонімів з основою на u та –(i)uvienė), пор. Stripienė, Grigienė, Kairienė, Ožkinienė, Rimkūnienė, Skardžiuvienė. У документах литовських архівів, писаних латинською, польською та російською мовами, багато прізвищ і їхніх суфіксів спотворено. Суфікс –ienė писарі, які часто не знали литовської мови, записували чужими абетками також по-різному: –iene, –ienie, –ienia, –iena, –ene, –enie, –enia, –ena тощо (пор. Maciejauskienė 1991: 256–300). Різноманітне написання того самого суфікса зумовлювали не лише правила письма чужих мов, а й різні литовські говірки, п’ятнадцять піддіалектів і близько 100 місцевих говорів, у яких той самий звук може вимовлятися по-різному, але закономірно відповідати тому самому звукові літературної мови. Наприклад, у північнопаневежиському діалекті Žėkienė вимовляється Žėkienė / Žikienė, а Báikienė — Báikene / Báikėne / Báikine (у ненаголошених складах голосні редукуються, зберігається їхній нерозширений варіант). Суфікс –ien- давно вживається в балтійському іменнику. Цей суфікс використовується для називання дружини особи, позначеної твірним словом, також у загальних назвах dėdienė, brolienė, uošvienė. У Латвії є річка Blydiena, населені пункти Saliena, Skrudaliena тощо (у литовській мові їй відповідав би суфікс –yn–). Сумнівно, чи можна зіставити з цим суфіксом і топонім XIII ст., записаний німецькою як Blidenen (нині також Blīdiene, Blīdiena, див. Žeimelis 2010: 351). У польськомовних документах, писаних у Литві, суфікс –ienė не міг одразу пробитися у вжиток. Знаючи прізвище чоловіка, не дуже потребували запитувати прізвище жінки, тому заміжніх жінок записували зі слов’янським суфіксом –ova (незаміжніх — з –ovna). Для писарів, які приїздили здалеку, литовське словотворення було дуже дивним і незрозумілим, тож вони намагалися його уникати. У творенні жіночих прізвищ суфікс –ienė понад 100 років уживається не лише в літовській літературній мові. Цей суфікс уже пів тисячоліття використовувався в усіх литовських піддіалектах і місцевих говорах, і навіть за межами Литви. Приблизно за 130 км на північ від Зарасая є парафія Цискодо, де 100 і 70 років тому дівчину, яка щойно вийшла заміж, «відразу називали Moroziene, Korsakiene, Čepuliene, Leideriene, а в тій місцевості латвійської мови такого немає»1. Литовки на етнічних землях зберегли свої прізвища із суфіксом –ienė в Індриці, Лаукесі, Даугавпілсі, Акнисте та інших місцевостях Латвії, Білорусі, Польщі, Канаді, США та інших країнах (про це свідчать написи на надгробках). 1 Лист надіслала авторові статті 21 липня 2012 р. А. Василєва, нащадок литовців із Цискодо. 218 KALBOS KULTŪRA | 85 На захист нових прізвищ люблять повторювати, що кількох жінок Північної Литви в метричних книгах XVII ст. записано як Derkinte, Loke, Raude (пор. Salys 1983: 14). Але не слід замовчувати й інші обставини з цього питання: 1) це дуже рідкісне явище; 2) це не прізвище, а прізвиськове означення — слово, що додається до імені й указує на різні прізвиська, ім’я батька, назву ремесла, походження чи місця проживання2; 3) на той час селянські прізвища лише формувалися, їхньої системи ще не було, а особу намагалися конкретизувати різними способами; 4) у прикордонні з Латвією на такі форми впливає також латвійська мова; 5) Derkintis — давнє ім’я, а словотворення імен дещо відрізняється від словотворення прізвищ; 6) це може бути поодиноким неофіційним явищем, як у тій самій Північній Литві молодшого Kareivą у розмовній мові називають Kareiviuku, а Kareivaitę — Kareiviuke. Так утворювали й дитячі прізвища (Žeimelis 2010: 351). Також люблять повторювати, що одного разу Йонас Яблонскіс, розмовляючи про прізвища, сказав, що не може звикнути до того, що першокласника називають Laukiu (неофіційно це було б Laukiukas), а студентку, яка закінчує університет, — Laukyte, хоча вона вже цілком Laukė (пор. Zinkevičius 2008: 338). Однак цими словами патріарх мовознавства висловив не висновки ґрунтовних досліджень, а лише швидкоплинне жартівливе враження, спричинене, можливо, тією самою Північною Литвою, яку йому часто доводилося відвідувати, та численними контактами з учнями того краю в Мітаві (родом із Жеймеліса була й його дружина). 3. НЕТРАДИЦІЙНЕ НАЙМЕНУВАННЯ ЖІНОК Найважливіші джерела литовського мовознавства стверджують, що традиційна, дуже своєрідна модель творення жіночих прізвищ у литовців є унікальним мовним явищем, яке природно сформувалося і яке слід зберігати та підтримувати (LKE 2008: 400; Zinkevičius 2008: 42). Однак Державна комісія литовської мови ухвалила постанову, що порушує традиційне найменування жінок. Перший пункт постанови від 26 червня 2003 р. «Про творення жіночих прізвищ» (Valstybės žinios, 2003, nr. 65–3009) проголошує, що основним способом творення жіночих прізвищ у литовців слід вважати суфіксальний (традиційний), 2 Цікаве складене ім’я давнього грека (з передіменем і післяіменем, що вказують на гілку роду) Bukanosis Plikagalvis (син Плика) Kranonietis (Zinkevičius 2008: 31, 39). K. GARŠVA. Lietuvos moterų nepriesaginės (latviškos darybos) pavardės 219 що вказує на сімейний стан жінки. Другим пунктом тієї самої постанови узаконено також новий спосіб творення жіночих прізвищ із закінченням -ė: «У тих випадках, коли бажають мати (надати) форму прізвища, яка не вказувала б на сімейний стан, прізвище від чоловічої форми прізвища може творитися із закінченням -ė [...]. Якщо чоловіче прізвище має закінчення -ė, жіноче прізвище залишається незмінним.» Автори поспішної постанови помітили, що в певних випадках новомодне жіноче прізвище більше не відрізнятиметься від чоловічого (коли воно має закінчення -ė: Bložė, Gervė, Kielė, Kregždė, Mitė, Ropė, Skrebė, Vegėlė, Žagrė тощо), але співвітчизницям, менш обізнаним у мовних питаннях, не назвали ще одинадцяти речей. Нові прізвища хочуть називати не прізвищами латвійського творення, а «жіночими прізвищами, що не вказують на сімейний стан» (пор. Stundžia 2010: 8–11). Але бажання не завжди збігаються з дійсністю. Ці прізвища якраз виразно вказують не лише на «сімейний стан», а й на ще дві речі, про які власниці цих прізвищ не хотіли б чути. Прізвище без суфікса із закінченням -ė свідчить про те, що жінка шлюбного віку, найімовірніше, принаймні раз справді була заміжня, адже її прізвище змінене (такі прізвища не мають ні дівчата, ні пенсіонерки). Таким чином намагаються приховати шлюб, і це може викликати в когось цікавість та бажання з’ясувати, з якою метою його приховують. Відкидаються вимоги власної мовної системи, збіднюється і спотворюється національний іменник, адже відкидається навіть традиція творення прізвищ матері, бабусі та інших предків жіночої статі. Відмовившись від суфіксів прізвищ батьків і предків, жінки переходять до системи словотворення латвійської мови, і при записі литовською абеткою вже незрозуміло, чи вони литовки, чи латвійки, наприклад: Baluodė, Jansonė, Dauguvietė, Kalnietė. Литовська мова належним чином «не розуміє» систему творення антропонімів іншої мови, не пристосована до неї, а тому в суспільства та власниць нових прізвищ виникають мовні, етнічні, юридичні й семантичні проблеми. Прізвища є також юридичним актом; передаючись із покоління в покоління, офіційно вони не можуть змінюватися, адже навіть заміна однієї літери у прізвищі з юридичного погляду означає утворення нового прізвища (LPŽ 1985: 16). «Обрубуючи» свої прізвища, заміжні жінки відмежовуються від роду чоловіка, а незаміжні — від своїх батьків і родичів. Відмовляючись від суфіксів прізвищ -aitė, -ytė, -(i)ūtė, -utė, втрачають зменшувально-пестливе значення, а відмовляючись від суфікса -ienė, втрачають нейтральне, 220 KALBOS KULTŪRA | 85 суфікс, що не має негативного значення, набуває грубішої форми, яка, навпаки, набуває негативних відтінків. Без суфікса –ienė значення деяких прізвищ збігається з небажаними реаліями (Bobelė, Čigonė, Dručke, Kiaulė, Vištelė, Žilė тощо) або ж жінці, яка носить це прізвище, приписуються реалії, яких вона не має чи не хотіла б мати. Створюючи варіанти прізвищ нетрадиційної словотвірної структури, завдають шкоди литовській мові, руйнують її словотвірну систему; прізвища нелитовського походження, втрачаючи литовські суфікси, втрачають свою литовськість (Ručinskė поляки називатимуть Ruczinska тощо). Прізвища Apuokė, Katinė, Sakalė, Strazdė, Vanagė, Žvirblė, Gaidė, Gaigalė, Žąsinė, Ešerė, Karosė, Karpė, Šapalė, Žiobrė, Bitinė, Vorė, Žiogė, Apynė, Dagė, Dobilė, Kopūstė, Miežė, Ridikė, Žirnė тощо нав’язують громадянам рід, якого в мові не існує, а через це VLKK уже тричі судилася. Прізвища — це культурна спадщина, що належить не лише жінці, яка їх носить, а й народу, державі, громаді, роду. Експериментуючи з прізвищами, ображають радіослухачів і телеглядачів, відвідувачів установ, хоча сотні представників громадськості просили врегулювати ці питання відповідно до законів і мовних норм (див. також Miliūnaitė 2012). Жінкам, які скорочують прізвища і чиї чоловіки або батьки мають прізвище із суфіксом –aitis, сама мовна система не дозволяє приховати «сімейний стан», адже Grigaitienė або Grigaitytė, відкинувши суфікси –ienė або –ytė, стали б Grigaite, тобто не дружинами чи доньками Грігача, а доньками Гріго (див. Labutis 2009: 17). Деякі прізвища (Birutė, Giedrė, Milė (Emilija) тощо) тепер збігаються з іменами, і незрозуміло, де ім’я людини, а де прізвище. Є приклади, коли через нову систему творення прізвищ значення прізвища чоловіка вже не збігається зі значенням прізвища дружини, наприклад: Raudonikis – Raudonikė, Šakalys – Šakalė. Ці проблеми рано чи пізно мають бути розв’язані. Академік Zigmas Zinkevičius ще 2009 року писав у Voruta: Різні люди часто запитують мене: як я ставлюся до нібито сучасних жіночих прізвищ Žvirblis і Žvirblė замість Žvirblytė і Žvirblienė. Скажу відразу: за невеликими винятками — негативно. І ось чому. З давніх часів литовці успадкували чітку й дуже зручну систему називання людей. Доньку чоловіка з прізвищем Žvirblis називали Žvirblyte, із зменшувальним суфіксом, адже вона мала бути малою людиною, ще дитиною. Замість суфікса –ytė у певних випадках додавали суфікси –aitė, –ūtė, –ikė тощо, первісне значення яких також було зменшувальним. K. GARŠVA. Lietuvos moterų nepriesaginės (lietuviškos darybos) pavardės 221 Коли Жвірбліте (Жвірбле) виходила заміж, вона отримувала прізвище чоловіка із суфіксом –ienė (у деяких місцевостях –uvienė), отже, вийшовши заміж за Карвеліса, ставала Karveliene. Її не називали Karvele, бо вже не потрібно було вказувати, що жінка досягла зрілості: адже вона вже була заміжньою жінкою, тобто дружиною. Karvelė (із –ė від чоловічого прізвища!) називали лише глузливо, зазвичай якщо жінка вела вільний спосіб життя, як казали в народі, була розпусницею. Так і досі подекуди кажуть. [...] Іноді доводиться чути, що жінки починають уживати чоловічу форму прізвища, наприклад, Žvirblis замість Žvirblytė або Karvelis замість Karvelienė. Це вже зовсім неправильно. Так робити не дозволяє система литовської мови, у якій рід іменників розрізняється за закінченнями; до того ж такий ужиток нелогічний. Він і незручний, бо недосконалий. [...] Іноземні балтисти не раз висловлювали мені своє захоплення досконалою литовською системою називання осіб. А ми, наслідуючи чужинців, її зрікаємося! 4. ПІДСУМКОВІ ЗАУВАЖЕННЯ У статті наведено 12 аргументів, чому нові штучні жіночі прізвища із закінченням –ė не приносять користі ні жінкам, ні державі, мові чи народові. Відомі лише два аргументи на користь того, що деяким жінкам потрібні ці штучні прізвища: мовляв, так коротше й легше спілкуватися з іноземцями. Але тієї самої мети можна досягти цивілізовано й із подвійною вигодою для себе: згідно з пунктом 11.12 наказу міністра юстиції Литовської Республіки від 12 жовтня 2009 р. № 1R–318 «Про затвердження правил зміни імені, прізвища та національності особи», заявник може «скоротити прізвище, якщо в традиційному вжитку це прізвище має коротший, безсуфіксний варіант». Так Vitkauskaitė або Vitkevičiūtė може стати Vitkute, а Vitkauskienė або Vitkevičienė — Vitkiene (представники чоловічої статі також могли б скорочувати прізвища). Від нав’язаних слов’янських суфіксів можна відмовитися і заради економії. Згідно зі статтями 11.1, 11.7, 11.9 і 12 згаданого наказу міністра юстиції Литовської Республіки, заявникові дозволено змінити прізвище (або повернути попереднє), якщо воно принижує гідність власника чи ним незручно користуватися, форма прізвища не відповідає статі людини, людина не хоче приховувати так званий сімейний стан (і зв’язок зі своїм чи чоловіковим родом, традиційною культурою), а також якщо прізвище суперечить моралі та громадському порядку Литовської Республіки. Литовець, який перебуває за кордоном, є також своєрідним послом свого народу й держави. Його прізвище може автоматично вказувати і на його національність. Традиційний спосіб творення жіночих прізвищ підтримують мовознавці-професори Вітас Лабутіс, Йонас Пальоніс, Алдона Паулаускене, Зігмас Зінкявічюс і 222 KALBOS KULTŪRA | 85 інші. Чіткого ідеолога протилежної думки та ґрунтовних аргументів на її підтримку ми досі добре не знаємо. З огляду на наведені обставини ініціатива скасувати постанову VLKK від 26 червня 2003 р. № N-2 (87) «Про творення жіночих прізвищ» залишається актуальною. Безсуфіксні жіночі прізвища руйнують традиційну систему словотвору литовської мови, мають грубший, негативний відтінок і всупереч бажанню власниць прізвищ указують, що ця жінка перебуває у шлюбному віці й, найімовірніше, заміжня або розлучена. Згадану постанову було ухвалено, не ознайомивши належним чином громадськість із проєктом, не обговоривши його та не отримавши згоди більшості громадян і мовознавців. Нетрадиційні жіночі прізвища не мають престижу й шкодять литовській мові, тому від штучних прізвищ потрібно відмовитися. LITERATŪRA Labutis V. 2009: Dar kartą apie moterų pavardes. – Gimtoji kalba 9, 12–19. LKE 2008: Lietuvių kalbos enciklopedija. Antrasis patikslintas ir papildytas leidimas. Sudarė K. Morkūnas, redagavo V. Ambrazas. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. LPŽ 1985: Lietuvių pavardžių žodynas 1. Ats. red. A. Vanagas. Vilnius: Mokslas. Maciejauskienė V. 1991: Lietuvių pavardžių susidarymas XVI–XVIII a., Vilnius: Mokslas. Miliūnaitė R. 2012: Dabartinė Lietuvos moterų pavardžių formų įvairovė ir pasirinkimo galimybės (ištrauka iš rašomos studijos Ką manote apie nepriesagines moterų pavardes). Prieiga per internetą: <www.kalbosnamai.lt> (žiūrėta 2012 11 10). Salys A. 1983: Raštai 2: Tikriniai vardai, Roma: Lietuvių katalikų mokslo akademija. Stundžia B. 2010: Kaip kirčiuoti šeiminės padėties nerodančias moterų pavardes? – Gimtoji kalba 4, 8–11. Zinkevičius Z. 2008: Lietuvių asmenvardžiai, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. Zinkevičius Z. 2009: Apie moterų pavardes. – Voruta, Nr. 12(678), 1, 16; birželio 20. Žeimelis 2010: Žeimelis. II dalis. Sudarytojas A. Bečius. Vilnius: Versmė. Gauta 2012 11 15 K. GARŠVA. Lietuvos moterų nepriesaginės (latviškos darybos) pavardės 223 LITHUANIAN WOMEN’S SURNAMES (OF LATVIAN WORD-FORMATION) WITHOUT SUFFIXES Summary The article provides 12 arguments why the new artificial surnames of women with the ending -ė are not beneficial for the women themselves or for the state, language and nation. There are only two arguments why these artificial surnames are necessary for some women – they are shorter and easier when communicating with foreigners. The same could be achieved in a more civilized and beneficial way: following the order of the Minister of Justice the applicant can shorten the surname if in traditional usage there is a shorter variant without suffix. Thus Vitkauskaitė or Vitkevičiūtė can become Vikutė and Vitkauskienė or Vitkevičienė – Vitkienė (men should shorten their surnames too). The traditional way of feminine surname formation is supported by professors Vitas Labutis, Jonas Palionis, Aldona Paulauskienė, Zigmas Zinkevičius and others. There is no evident ideologist of the opposing side and comprehensive arguments are still not known. In our opinion the artificial forms of surnames (without a suffix and with the ending -ė) ruin the traditional word-formation system of the Lithuanian language, gives a rougher, negative shade to the surname and against the will of the owner indicates that a woman is of a marrying age and most probably married or divorced. Non-traditional surnames are not prestigious; they harm the Lithuanian language and should be abandoned. KEYWORDS: surnames, word-formation, dialects, standard language. KAZIMIERAS GARŠVA Lietuvių kalbos institutas P. Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius [email protected] 224 KALBOS KULTŪRA | 85