Jonas Jablonskis apie Jono Šliūpo knygą „Lietuviszkiejie rasztai ir rasztininkai“

GIEDRĖ ČEPAITIENĖ Шяуляйський університет ЙОНАС ЯБЛОНСКІС ПРО КНИГУ ЙОНАСА ШЛЮПАСА LIETUVISZKIEJIE RASZTAI IR RASZTININKAI КЛЮЧОВІ СЛОВА: рецензія, Йонас Яблонскіс, Йонас Шлюпас, література, період, періодика. На праці Йонаса Яблонскіса зазвичай дивляться з погляду формування та унормування літературної мови. Інша його діяльність досліджена мало, зазвичай обмежуються лише згадкою про неї: Й. Яблонскіс — громадський діяч, перекладач, педагог. Рецензії, опубліковані мовознавцем, також найчастіше згадують лише як праці, що відображають певні критерії унормування мови1. У цій статті розглядаються дві праці Й. Яблонскіса, у яких ідеться про книгу Йонаса Шлюпаса Lietuviszkiejie Rasztai ir Rasztininkai2. Книгу, видану 1890 року в Тільзіті, профінансувало Балтиморське товариство любителів Литви. Це перша історія литовської писемності, у якій оглянуто литовські писемні пам’ятки від 1547 року до кінця XIX століття; на титульній сторінці зазначено, що книгу підготував любитель Литви. Й. Яблонскіс розглядав цю книгу у двох публікаціях: у рецензії на згадану книгу, опублікованій 1894 року в розділі «Критика і бібліографія» першого номера Varpo3 (V 1894 1: 10–11), і у статті «Життя і писання С. Даукантаса», опублікованій 1893 року в одинадцятому номері Varpo (V 1893 11: 165–168). Зауваги Йонаса Яблонскіса про книгу Йонаса Шлюпаса Lietuviszkiejie Rasztai ir Rasztininkai важливі з кількох аспектів. Ці тексти — перші рецензії Й. Яблонскіса; до того він не писав творів цього жанру. Отже, вони розкривають і певні 1 Деякі зауваги про публіцистику Й. Яблонскіса містяться в книзі Арнольда Пірочкіна Prie bendrinės kalbos ištakų (1977: 80–85). 2 Так написано на титульній сторінці книги. 3 У рецензії Й. Яблонскіса цю книгу названо так: Lietuviškiejie Raštai ir Raštininkai. Огляд письменства підготував Lietuvos Mylėtojo. Тільзіт, 1890, 234. G. ČEPAITIENĖ. Jonas Jablonskis apie Jono Šliūpo knygą Lietuviszkiejie Rasztai ir Rasztininkai 37 Погляди Я. Яблонскіса, який тоді працював учителем у гімназії в Мінтаві й формувався як мовознавець. Важливо також, що це перші рецензії на працю з історії литовської літератури; у них показано, як видання оцінювали сучасники. Тому варто з’ясувати, якими критеріями керується рецензент, що він вважає позитивним, а що критикує. Крім того, рецензії розкривають і певні риси особистості самого рецензента. Мета цієї статті — показати, якими критеріями керувався тоді Я. Яблонскіс, рецензуючи книжку Йонаса Шлюпаса Lietuviszkieji Rasztai ir Rasztininkai, яких вимог він висував до авторів литовських книжок. Рецензія — це твір аналітичного жанру, що передає ставлення її автора до рецензованого твору та його оцінку. Найхарактернішими ознаками рецензії зазвичай вважають її критичність, яка спонукає читача мислити (Bitinienė 2007: 95; Marcinkevičienė 2008: 152). Хоча розрізняють наукові й публіцистичні рецензії, цю відмінність, імовірно, відображає мовне вираження, адже доброю вважається лише та рецензія, у якій розкрито такі аспекти оцінюваної праці, розпізнати які може тільки компетентний фахівець у певній галузі (Bitinienė 2007: 95). Як уже зазначалося, книжку Lietuviszkieji Rasztai ir Rasztininkai видано під псевдонімом «Любитель Литви», але Я. Яблонскію особистість автора була відома. У більшій частині тексту прізвища автора не названо; лише сказано, що він «є відомим нашим емігрантом, який оселився в Америці» (V 1894 1: 10). У рецензії Я. Яблонскіс знайомить читача зі структурою книжки, висвітлює її переваги й недоліки. Рецензент звертає увагу на те, що письменство XVI–XVIII ст. у книжці розглянуто стисло (с. 1–23), тоді як виданням XIX ст. відведено майже вдесятеро більше місця (с. 23–222). Він зазначає, що в розділі книжки про письменство XVI–XVIII ст. «автор, як і можна було сподіватися, не зібрав усіх матеріалів про наше письменство»4 (V 1894 1: 10). Водночас Я. Яблонскіс виправдовує цю непропорційність, «бо нині така праця навряд чи була б до снаги одній людині, особливо тій, що живе далеко від рідного краю» (V 1894 1: 10). Однак до цього розділу висунуто серйозний закид: наведені в ньому відомості «ніяк не пов’язані з історією нашого народу» (V 1894 1: 10). Письменство XIX ст. у рецензії розглянуто докладніше. За словами Я. Яблонскіса, тут автор «говорить про 35 письменників різної вартості, починаючи від Д. Пошки й священника А. Стразделя та завершуючи життєписами М. Янкуса й князя А. Бур- 4 Усюди цитуємо за оригіналом. 38 KALBOS KULTŪRA | 85 баса» (V 1894 1: 10). Загалом цю частину рецензії оцінено позитивно. Я. Яблонскіс пише: «Тому, хто хотів би ближче ознайомитися з нашим письменством XIX століття, неодмінно знадобляться відомості, зібрані в описуваній книжці» (V 1894 1: 10). Водночас цей розділ зазнає й критики. Мовознавець вважав такими, що заслуговують на критику, такі риси видання: 1) автор у багатьох місцях лише переказує те, що стверджував той чи інший діяч, який зробив внесок у литовське письменство, однак подає це без будь-якої оцінки, тому читачеві залишається незрозумілою справжня цінність описаних праць; 2) про деяких авторів наведено необ’єктивну або тенденційну інформацію; 3) у литовському письменстві є важливі відомості, відомі авторові книжки, але він їх замовчує. Хоча рецензоване видання — це огляд литовської літератури, Я. Яблонскіс оцінює його не як літературознавець, а як мовознавець. Він зазначає, що читачеві незрозуміло, як оцінювати праці Міколаса Акелайтіса чи священника Міколаса Мєжиніса. Справді, у книжці Й. Шлюпаса без жодних коментарів наведено наївні етимології слів, запропоновані М. Акелайтісом, тож читач може сприйняти їх як наукові факти. Наприклад, Й. Шлюпас пише, що, спираючись на науку про мову, М. Акелайтіс у книжці Rzut oka na starożytności narodu litewskiego (Петербург, 1885) показав, що назву гори Šatrija слід пов’язувати із санскритськими словами s’ath і adri, що означає «шанована гора»; назву Карпатських гір пов’язано з невідомим народом карпів, а назва цього народу нібито означає «стрижії овець»; назву фракійського племені зіставлено з литовським словом draikus, що, за твердженням Й. Шлюпаса, означає, що «люди розпорошені, живуть без зв’язку» (LRR 1890: 93–94); назву російського народу М. Акелайтіс виводив із назви острова Русне, і Й. Шлюпас також подає це як безсумнівний факт (LRR 1890: 94). Й. Шлюпас наводить приклади й з іншої книжки М. Акелайтіса — List otwarty do pana Leonarda Niedzwiedzkiego (Париж, 1887), — у якій автор стверджує, що відкрив закон чергування коренів, який показує, як слова можуть змінюватися як в одній мові, так і переходячи з однієї мови до іншої. Так М. Акелайтіс, на його думку, доводить спорідненість слів із різних мов: «skargas, skundas, klage, lugeo». Цей підрозділ Й. Шлюпас завершує цитатою М. Акелайтіса про те, що його послідовники «просувають уперед науку мовознавства, підносячись вище за німецьку науку» (LRR 1890: 96). Зрозуміло, що такі погляди не могли бути прийнятними для Я. Яблонскіса, який завершив студії з класичної філології. G. ČEPAT tienė. Jonas Jablonskis apie Jono Šliūpo knygą Lietuviszkieji Rasztai ir Rasztininkai 39 У рецензії Й. Яблонскіс звертає увагу на те, що в книжці дуже багато місця відведено Андрюсу Віштелісу-Віштіляускасу, але немає жодної критики його праць. Справді, у виданні ця особа постає найважливішою в історії литовської писемності XIX століття: їй присвячено понад 30 сторінок (LRR 1890: 136–168), і лише розділ про Йонаса Басанавічюса на пару сторінок більший. У книжці Й. Шлюпаса наголошено, що А. Віштеліс-Віштіляускас — маловідома особа, хоча вона справила значний вплив на Юргіса Мікшаса5, Мартінаса Янкуса6, Йонаса Басанавічюса та інших литовських просвітників. Більшу частину цього підрозділу становлять уривки з листів А. Віштеліса-Віштіляускаса (у книжці не зазначено, кому вони були адресовані), де висловлені думки ніби підкріплюються уривками з віршів, надрукованих у Aušroje. Так фрагментарно подано огляд життя цього автора, розглянуто його розуміння литовської ідентичності, литовсько-польські відносини; зазначено, що А. Віштеліс-Віштіляускас говорив про становище литовської мови та наголошував на необхідності граматики литовської мови. Й. Яблонскіс оцінює цей підрозділ надзвичайно суворо. Можна сказати, що тут він каменя на камені не залишає. Йому не до вподоби навіть вірші А. Віштеліса-Віштіляускаса, цитовані Й. Шлюпасом, та коментарі до них: «тут ми знаходимо вказівки, цілком без критики, щодо пісень В-ка, правду кажучи, зовсім невдалих» (V 1894 1: 10). Різні думки А. Віштіляускаса, наведені в книжці, викликають надзвичайно емоційну критику Й. Яблонскіса: «Балаканина В-а [Віштіляускаса] може постати в очах того чи того читача справжніми міркуваннями й науковими вказівками». (V 1894 1: 10). Критик спрямовує свої зауваги на дві основні сфери тверджень А. Віштіляускаса: 1) безпідставні етимології; 2) розуміння взаємозв’язків між різними мовами. Як цілковито невдалі етимології Й. Яблонскіс наводить приклади з книжки Й. Шлюпаса, де нібито спорідненими є лит. motina, франц. matin «ранок», пол. mowa «мова» (до речі, А. Віштіляускас навів іще більше «родичів» цього слова: mutter, mater, madre, навіть «литовське» слово muterkė). Й. Яблонскіс також цитує думки А. Віштіляускаса, які показують, як той розумів взаємозв’язки між різними мовами. Нині вони викликали б усмішку, але читач кінця XIX століття, особливо той, хто не мав основ мовознавства, міг сприйняти це за чисту правду. Й. Яблонскіс з іронією цитує такі думки А. Віштіляускаса: «Поляки мають перероблену литовську мову, не інакшу. Німці мають половину литовських слів у своїй упорядкованій мові, тільки страшенно перероблених; литовська мова, як мати польської, не може відштовхнути й зневажити свою 5 Юргіс Мікшас (1862–1903) — діяч друку Малої Литви, учасник руху «Аушра», перекладач. 6 Мартінас Янкус (1858–1956) — діяч друку Малої Литви, учасник руху «Аушра», друкар. 40 KALBOS KULTŪRA | 85 дочку» (V 1894 1: 10). Рецензент доходить такого висновку: «В-с [Віштіляускас] належить до тих наших мовознавців, які вважають литовську мову матір’ю всіх мов, мовою Адама й Єви». (V 1894 1: 10). Водночас Й. Яблонскіс критикує і Й. Шлюпаса. На його думку, «[ц]ю темряву й слабку сторону наших доморощених мовознавців автор „Lietuv. R. ir R.“ мав неодмінно з’ясувати й не називати всі такі балачки дослідженнями» (V 1894 1: 10). Отже, Й. Яблонскіс висуває до видання критерій науковості. Утім, тут Й. Яблонскіс дещо упереджений. З його заувагами щодо наївних етимологій і взаємозв’язків між мовами можна погодитися. Однак у рецензії мовознавець зовсім нічого не каже про інші факти, згадані в книжці Й. Шлюпаса: погляд А. Віштіляускаса на тогочасне становище литовської мови, необхідність граматики литовської мови тощо. Значну частину рецензії присвячено тому, як у книжці Lietuviszkiejie Rasztai ir Rasztininkai розглянуто особистість Антанаса Баранаускаса та його праці. У цій частині рецензії Й. Яблонскіс не бачить нічого позитивного. Рецензент пише, що автор розглядуваної книжки обіцяв не згадувати прізвищ письменників, які живуть у Росії (V 1894 1: 11), і схвалює таку позицію. Це зрозуміло: і книжка, і її рецензія з’явилися в період заборони друку, коли переслідували і авторів литовських текстів, і тих, хто їх поширював. Тому в книжці розглянуто авторів, які на час її виходу вже померли. Виняток — Антанас Баранаускас. Згадування прізвища цього автора Й. Яблонскіс вважає помилкою автора книжки, адже така поведінка наражає згаданого автора на небезпеку. Й. Шлюпасові дорікають і за те, що він звертає увагу не стільки на А. Баранаускаса-поета, скільки на А. Баранаускаса-священнослужителя, спираючись на власні дитячі враження. Й. Яблонскіс зазначає, що «у статті про цього чоловіка читач даремно шукав би критики його „Шіляліса“ й оцінки самого письменника» (V 1894: 11). Справді, у книжці Lietuviszkiejie Rasztai ir Rasztininkai немає докладнішої оцінки поеми Anykščių šilelis. Автор книжки лише зазначає, що «[н]айкраща з його пісень за своїм складом — „Anykszsciu Szilelys“» (LRR 1890: 83). Тут Й. Шлюпас цитує пояснення самого А. Баранаускаса про те, коли й де було написано «Шіляліс», і перелічує відомі видання поеми: 1861 року — у календарі Лаурінаса Івінскіса, 1875 року — видана зусиллями Леопольда Ґейтлера, а 1892 року — Гуго Вебера (LRR 1890: 83). У рецензії сказано, що автор книжки дорікає А. Баранаускасу за надмірну побожність («кілька годин щодня витрачати на навчання, віддаючи їх повторенню середньовічних молитов» (LRR 1890: 82), ніби не розуміючи його духовного сану. Й. Я- G. ČEPATIENĖ. Jonas Jablonskis apie Jono Šliūpo knygą Lietuviszkiejie Rasztai ir Rasztininkai 41 блонскіс у рецензії не згадує інших фактів, опублікованих Й. Шлюпасом про А. Баранаускаса (про литовсько-польські відносини, про «шляхетську» та «мужицьку» поведінку єпископа), а лише каже: «Скільки тут правди й брехні, чи справді той чоловік такий „страшний“, нам поки що важко знати; <...> без цих образ окремих людей автор мав неодмінно обійтися, бо цього вимагали користь і цінність самих „Raštų“». (V 1894 1: 11). Водночас Й. Яблонскіс закидає авторові книжки упередженість: «З усього видно, що Л. М-яс, живучи в домі князя А. Б-іса (с. 82), набув до нього особливої ненависті й, бажаючи йому „помститися“, скористався своїми „Raštai ir Raštininkai“». (V 1894 1: 11). Отже, тут виявляється ще одна вимога Й. Яблонскіса до автора-рецензента — неодмінно залишатися об’єктивним. Останній абзац рецензії присвячено литовським газетам. На думку Й. Яблонскіса, у книжці литовській пресі приділено мало уваги (с. 223–229). Як позитивний момент він зазначає, що в книжці згадано газети і Прусської Литви, і Америки (Keleivis, Tilžės Keleivis, Garsas, Nemuno Sargas, Aušra, Šviesa, Lietuvių Balsas). Однак водночас Й. Яблонскіс помічає певну упередженість. Із іронією сказано: «Найбільше доброго сказано про Lietuv. Balsą та його колишнього редактора п. Й. Шлюпаса; автор „R. ir R.“ не пошкодував слів, аби тільки п. Шлюпас постав у піднесеному світлі, виправданий і захищений з усіх боків....» (V 1894 1: 11). Якщо знати, що Й. Шлюпас і є автором книжки, іронія стає зрозумілою. Рецензента засмучує, що в книжці нічого не сказано про Varpą і Ūkininką (як відомо, ці газети пробуджували національну самосвідомість і тоді виходили великим накладом — від 1000 до 2000 примірників). Про образу свідчить така примітка Й. Яблонскіса: «Схоже, що в очах Л. М-я вони стоять нижче за всілякі „Laiškus“, „Keleivius“ і „Ceitungas“». (V 1894 1: 11). Підсумовуючи, рецензент каже: «Цими словами завершую свій відгук про книжку, що вийшла вже давно, зміст якої, так чи так, дуже цікавий» (V 1894 1: 11). Ця коротка примітка насамперед вказує на дві речі: 1) книжку, видану чотири роки тому, рецензент вважає старою, тим самим опосередковано даючи читачеві зрозуміти, що є набагато новіші книжки; 2) хоча в рецензії висловлено чимало критики, Й. Яблонскіс завершує свій текст позитивно, закликаючи читачів Varpo зацікавитися рецензованою книжкою. Текст статті Й. Яблонскіса «Життя й твори С. Даукантаса» свідчить, що її поява також пов’язана з книжкою Lietuviškieji Raštai ir Raštininkai. У ній мовознавець пише: «Як мало ми знаємо про Сіманаса Д., можна зрозуміти вже з того, що такий сміливий автор „Lietuv. raštų ir raštininkų“ (Тільзит- 42 KALBOS KULTŪRA | 85 є, 1890 р.) й обговоренню його праць він зміг приділити лише п’яту частину того місця, яке відвів А. Й. Віштьєляуцку, мало відомому нам, нещодавно померлому нашому письменникові» (V 1893 11: 165). Отже, стаття Й. Яблонскіса — це своєрідне доповнення відомостей про життя і діяльність Симона Даукантаса. Й. Шлюпас лише коротко розглянув найважливіші етапи життя С. Даукантаса (навчання у Вільнюському університеті7, роботу в Ризі та Петербурзі) і за роками видання перелічив видання, підготовлені С. Даукантасом. Водночас він зробив загальний висновок, що історія заохочує цікавитися власним народом (LRR 1890: 37). Й. Яблонскіс зазначає, що спирається на статтю Едуарда Вольтера, матеріали, отримані від неназваної особи, та заповіт самого С. Даукантаса. Так він доповнює біографію С. Даукантаса кількома фактами. Й. Яблонскіс пише, що батько Юргіс Д., королівський селянин, був лісником; навчання С. Даукантаса фінансово підтримав Трикінський вікарій ксьондз Сим. Лопацінскіс; 1814 року С. Даукантас закінчив чотирикласну школу в Жемайчю-Кальварії; невідомо, чи спілкувався він під час навчання у Вільнюсі зі «славетним Адамом Міцкевичем і кількома симпатичними студентськими гуртками»; ступінь магістра філософії здобув у Дерпті (Тарту); усе життя залишався неодруженим. Й. Яблонскіс звертає увагу на те, що С. Даукантас «був надзвичайно освіченою людиною, чудовим знавцем історії, був знайомий і листувався з найславетнішими друзями та дослідниками свого народу, з Пабреже8, Казім. Майгисом9, професором Кенігсберзького університету Фойгтом10 та багатьма іншими»; сам С. Даукантас відмовився писати біографію та бібліографію (V 1893 11: 165–167). У статті Й. Яблонскіса вперше в литовській бібліографії подано класифікований опис праць С. Даукантаса (видання поділено на історичні, філологічні, книжечки з корисними читаннями для людей, книги духовного змісту). Дуже стисло розглянуто мову творів С. Даукантаса. Зазначено, що вона жемайтська, зі значною домішкою латиських слів і конструкцій; іноді 7 До речі, чи не з книжки Й. Шлюпаса поширилася легенда про те, що С. Даукантас прибув до Вільнюського університету пішки (LRR 1890: 34). 8 Мається на увазі священник Юргіс Амбразеюс Пабреже (1771–1849), творець литовської релігійної літератури, творець ботанічної термінології, поет. 9 Дворянин Казімієрас Майгис (1800–близько 1858) не лише листувався із С. Даукантасом, а й надсилав йому записані власноруч народні пісні зі Східної Аукштайтії. Будучи управителем кількох маєтків, у листах він скаржився, що селяни не спроможні працювати. Це спонукало С. Даукантаса готувати книжечки з господарськими порадами (див. Merkys 1991: 135, 146). 10 Profesorius Johanas Voigtas (Johann Voigt) (1786–1863) – žinomas istorikas, išleidęs 9 tomų Prūsijos istoriją (Geschichte Preussens von den ältesten Zeiten bis zum Untergang der Herrschaft des Deutschen Ordens 1525), kryžiuočių ordino istoriją (Geschichte des deutsche Rittersordens). Šiais darbais S. Daukantas rėmėsi, rašydamas istorijos veikalus (žr. Kaunas 1996: 326, 438; Merkys 1991: 167). G. ČEPATITENĖ. Jonas Jablonskis apie Jono Šliūpo knygą Lietuviszkieji Rasztai ir Rasztininkai 43 можна побачити невільні сполуки. Сам Й. Яблонскіс розуміє, що це лише незначні зауваги, тому пише: «дослідження його мови та визначення його справжніх заслуг у нашій літературі залишаю на майбутнє. А поки що слід збирати всілякі матеріали й публікувати у „Varpas“ — про його життя, про його твори, рукописи....» (V 1893 11: 168). Отже, у цій статті Й. Яблонскіс не стільки аналізує, що сказано про С. Даукантаса в книжці Й. Шлюпаса, скільки намагається доповнити її матеріал новими фактами та власними коментарями. ВИСНОВКИ 1. Йонасу Яблонскісу були важливі всі литовські видання; ще працюючи вчителем гімназії в Мінтаві, тобто на початку своєї трудової та громадської діяльності, він намагався рецензувати їх або доповнювати новими фактами. 2. Рецензії показують, що Й. Яблонскіс дивився на книжку ширше: він прагнув, щоб історія книжки була невіддільною від загальної історії народу. 3. Рецензент дивиться на рецензоване видання з історії литовської літератури очима мовознавця. У рецензіях виразно проступають мовознавчі спостереження, які розкриваються в подальшій діяльності Й. Яблонскіса. Важливими є його зауваги щодо етимології, взаємин між мовами тощо. 4. Для Й. Яблонскіса важливі засади об’єктивності та науковості; саме цього йому бракує в рецензованій книжці (пор. зауваги про обсяг, відведений окремим авторам, розділ про А. Баранаускаса, періодичну пресу тощо). 5. Рецензії завершуються позитивними настановами: авторів книжок та інших діячів культури заохочують до праці над важливими для литовського народу справами. ДЖЕРЕЛА І ЛІТЕРАТУРА LRR – Литовські писання та письменники: огляд писемності, підготовлений Любителем Литви, Тільзіт, 1890. V – Varpas – щомісячна газета з літератури, політики й науки (виходила з січня 1889 року до 1906 року в Тільзіті та Рагніті). Bitinienė A. 2007: Publicistinis stilius, Vilnius: Vilniaus pedagoginio instituto leidykla. Kaunas D. 1996: Mažosios Lietuvos knyga: Lietuviškos knygos raida, Vilnius: Baltos lankos. 44 KALBOS KULTŪRA | 85 Marcinkevičienė R. 2008: Žanro ribos ir paribiai: Spaudos patirtys, Vilnius: Versus aureus. Merkys V. 1991: Simonas Daukantas, Vilnius: Vyturys. Piročkinas A. 1977: Prie bendrinės kalbos ištakų, Vilnius: Mokslas. Отримано 2012 12 02 ЙОНАС ЯБЛОНСКІС ПРО КНИГУ LIETUVISZKIEJIE RASZTAI IR RASZTININKAI (ЛИТОВСЬКІ ПИСАННЯ І ПИСЬМЕННИКИ) BY JONAS ŠLIŪPAS Резюме Праці Йонаса Яблонскіса зазвичай розглядають крізь призму формування літературної мови та її унормування. Інші напрями його діяльності досліджено недостатньо. Коментарі Яблонскіса до підготовленої Йонасом Шлюпасом книжки — першої історії литовської писемності, у якій розглянуто литовські писемні пам’ятки від 1547 року до кінця 19th століття, — були опубліковані в газеті «Варпас» у 1893–1894 роках. Коментарі Яблонскіса є важливим історичним свідченням того, як сучасники оцінили це видання. Ці статті є також першими рецензіями Йонаса Яблонскіса. На час написання рецензій Йонас Яблонскіс працював учителем у гімназії в Мітаві. Крім того, вони виявляють особливі погляди Яблонскіса як мовознавця, що вдосконалювався. Коментарі Яблонскіса дають змогу зробити такі висновки: 1) Яблонскіс дбав про всі литовські видання; працюючи в Мітаві, він намагався рецензувати їх або доповнювати новими фактами; 2) Як рецензент, Яблонскіс прагне бути об’єктивним: він говорить про книжку, не зважаючи на свої стосунки з її автором; 3) Рецензії свідчать, що Яблонскіс розглядав книжку в ширшому контексті: він прагнув, щоб історія книжки була пов’язана із загальною історією нації; 4) Рецензії завершуються позитивними оцінками, заохочуючи автора й інших діячів культурного світу готувати праці, важливі для литовської нації; 5) У рецензіях проступають мовні свідчення, важливі для подальшої діяльності Яблонскіса. КЛЮЧОВІ СЛОВА: рецензія, Йонас Яблонскіс, Йонас Шлюпас, література, періоди, періодичні видання. GIEDRĖ ČEPAITIENĖ Шяуляйський університет P. Višinskio g. 38, LT-76352 Šiauliai [email protected] G. ČEPAITIENĖ. Jonas Jablonskis apie Jono Šliūpo knygą Lietuviszkieji Rasztai ir Rasztininkai 45