Asmenvardžių rašymas Lietuvos Respublikos dokumentuose ir valstybinės kalbos funkcijos

КАЗІМІЄРАС ГАРШВА Інститут литовської мови НАПИСАННЯ ОСОБОВИХ ІМЕН У ДОКУМЕНТАХ ЛИТОВСЬКОЇ РЕСПУБЛІКИ ТА ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ МОВИ КЛЮЧОВІ СЛОВА: особове ім’я, ім’я, прізвище, культурна спадщина, державна мова, Конституція, мовна політика, соціолінгвістика. ВСТУП Найближчим часом Сейм прагне визначитися, як у Литовській Республіці писатимуть, вимовлятимуть і використовуватимуть особові імена. Для держави, народу та мови це дуже важливе питання. Автор уже 20 років пов’язаний із цим питанням, що перебуває на перетині кількох наук; він рецензував або готував проєкти законів, які не суперечать Конституції. Ініціативу щодо зміни написання особових імен у документах висунули не мовознавці, а насамперед політики. Обґрунтовуючи свої пропозиції, автори поданих проєктів навели мотиви, що не відповідають науці про мову, а також інші міркування, однак на них усе одно потрібно відповісти. Мета статті — розглянути найважливіші принципи написання в документах імен і прізвищ громадян Литовської Республіки та запропонувати найдоцільніший законопроєкт. Завдання статті — коротко обговорити сучасні проблеми написання особових імен, методику дослідження, наявні найважливіші дані, законопроєкти та їхній зв’язок із функціями державної мови. ІМЕНА – ЧАСТИНА МОВИ Й НАСАМПЕРЕД ОБ’ЄКТ МОВОЗНАВЧИХ ДОСЛІДЖЕНЬ Питання правопису особових імен не могло й не може бути швидко, належно та остаточно вирішене через те, що, намагаючись пристосувати до литовської мови абетки й принципи правопису інших мов, почали фальсифікувати наукові дані: нібито 1) особові імена належать не до мови, а є товарними знаками; 2) це частина не мови, а особистої ідентичності та її основне позначення; 3) щодо правопису особових імен (тобто особистої ідентичності) має право вирішувати не суспільство й державні установи, а лише «власник» особового імені; 4) має зберігатися спільне сімейне прізвище (спотворене також окупаційними режимами) — частина приватного життя; 5) литовські прізвища нібито є суто литовськими, а нелитовські — не литовськими; 6) існує й має існувати «оригінальне» написання та вимова прізвищ; 7) Граматика сучасної литовської мови нібито дозволяє не дотримуватися литовської абетки й принципів правопису; 8) у всіх BENDRINĖ KALBA | 87 (2014) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 KAZIMIERAS GARŠVA. Asmenvardžių rašymas Lietuvos Respublikos dokumentuose ir valstybinės kalbos funkcijos 2 країнах (крім Литви й Латвії), мови яких користуються писемністю на основі латиниці, особові імена в документах пишуться «оригінально», тобто всіма латинськими літерами; 9) якщо перенести до литовської мови особові імена з латинським написанням усіх мов, з’являться лише 3 нові літери; 10) у 1938 р. у Литві розпочалося «оригінальне» написання прізвищ тощо (див. www.lrs.lt Комітет з прав людини Сейму 2014 12 03. Ім’я та прізвище — частина особистої ідентичності; законопроєкт XIIP-1653 тощо). Давно відомо, що до словникового складу кожної мови належать загальні слова (які починаються з малої літери) і власні слова (особові імена, географічні назви тощо, які починаються з великої літери; пор. LKE 305, 379, 396–402). Особові імена цілком безпідставно вважають товарними знаками. Товарний знак — це будь-яке позначення, призначене відрізняти товари або послуги однієї особи від товарів або послуг іншої особи, яке можна зобразити графічно. Товарний знак може складатися з позначень слів, прізвищ імен, імен, мистецьких псевдонімів, найменувань юридичних осіб, гасел, яким Законом Литовської Республіки про товарні знаки надано правовий захист («Правові акти, що регулюють охорону винаходів, дизайну, товарних знаків і топографій напівпровідникових виробів у Литовській Республіці» 2013: 253–255). Товарним знаком може бути географічне зазначення — географічна назва або інше слово чи позначення, за якими можна прямо або опосередковано визначити, що товар походить із певної території, регіону чи місцевості, і які пов’язують якість, репутацію чи інші істотні характеристики цього товару з його географічним походженням (Закон Литовської Республіки про товарні знаки. Доступно в інтернеті: www.lrs.lt). Особове ім’я — це власне ім’я людини (LKE 27), умовне позначення для ідентифікації людини, а не справжня частина особистої ідентичності. Жителі, які мають імена Jono, Petro, Stepono, Tado, Kotrynos, Teresės та інші, не є святими й не тотожні (тобто не ідентичні, не рівнозначні; DLKŽ 830) своїм святим покровителям, іменами яких їх охрестили. Kirkilas — не kirklys (той, хто кричить, kir-kia), Kubilius — найчастіше вже не бондар, який виготовляє діжки, Vilkas — не звір, схожий на собаку, тощо. Baltakis, Bepirštis, Šaikus, Sysas можуть бути гарнішими за Gružulį, а Mažylis може бути більшим за Didžulį чи Ilgakojį. Якби особові імена почали писати польськими літерами, колишні східні аукштайти Varnialo, Žverialo, Žuvialo, Gerul, Gražul, Mažul та інші втратили б і свою колишню ідентичність. Літературна мова не робить жодних винятків для власника особового імені щодо написання, вимови й наголошування його імені чи прізвища. Багато жінок мають імена Asta, Aušra, Dalia, Diana, Edita, Elena, Gražina, Irena, Janina, Jurgita, Kristina, Lina, Loreta, Marija, Rasa, Regina, Renata, Rima, Rita, Roma, Sigita, Vida, Violeta, Vita тощо й звикли в приватних розмовах наголошувати своє ім’я в називному та орудному відмінках однини на другому складі від кінця, але, виступаючи публічно, зобов’язані наголошувати його на останньому складі (пор. «Навчальний словник литовської мови та наголошування» 1989: 65). Прізвища — не лише частина приватного сімейного життя, а й частина історії мови, культури й держави. Протягом 800 років особові імена жителів Литви записувалися шістьма різними мовами й шістьма різними абетками, їх дуже спотворювали, але ідентичність багатьох литовців від цього істотно не змінилася. Прізвища архаїчної литовської мови зберегли лише спільний корінь або навіть основу сімейного й родового прізвища, однак жіночі прізвища відрізняються від чоловічих: наприклад, чоловік — Daukša, дружина — Daukšienė, а донька — Daukšaitė. Ми не можемо погодитися з твердженням Державної комісії з литовської мови 2008 року, що «особові імена іншими мовами не належать до системи литовської мови [...]. У кожній мові функціонує певна кількість фактів інших мов, серед них — особові імена та географічні назви» (www.vlkk.lt, 2008 01 14. Вичерпна відповідь на звернення «Більше уваги правовому захисту литовської мови»). Особові імена будь-якої мови в литовській, як і в інших індоєвропейських мовах, певною мірою адаптуються. Відповідно до згаданого проти- BENDRINĖ KALBA | 87 (2014) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 KAZIMIERAS GARŠVA. Asmenvardžių rašymas Lietuvos Respublikos dokumentuose ir valstybinės kalbos funkcijos 3 правило наголошення на останньому складі Obamà, Irinà, Jelenà, Lenà, Marinà, Natašà, Tatjanà, Žanà та інші особові імена в литовській мові в називному й орудному відмінках однини наголошуються не «автентично», а по-литовськи, тобто на кінці слова, хоча носії цих імен можуть не мати жодного стосунку до Литви. За правилами литовської мови пишемо й вимовляємо не Pūcin, Lukašenka, а Putinas, Lukašenka тощо — для багатьох це зрозуміло. До системи литовської мови пристосовують прізвища громадян Литви, хоча лише 30 відсотків із них є суто литовськими (походять від литовських або балтійських загальних і власних назв), а 70 відсотків — частково нелитовськими (походять від імен іншомовного походження, слов’янізованих литовських особових імен або є запозиченими) (LKE 400–402). Прізвища такого самого походження мають і литовці, і місцеві поляки. Так зване оригінальне написання прізвищ точно літера за літерою не вживається в жодній країні, оскільки абетки й правопис мов різняться. Литовці читали б польські особові імена Katarzyna, Malgorzata, Tomaszewski як Ka-tar-zy-na, Mal-gor-za-ta, To-mas-zev-ski, хоча поляки вимовляють їх як Ka-ta-ży-na, Mal-go-ża-ta, To-ma-ševs-ki. Це доводить, чому нелитовські особові імена в Литві й надалі доцільно писати відповідно до вимови, а не відповідно до їхнього правопису іноземною мовою. Європейський фонд прав людини (EFHR) опублікував інструкцію «Крок за кроком» — зміни ім’я та прізвище, якщо «твоє ім’я або прізвище литовізовані, а ти хочеш мати запис в оригінальному написанні» (www.efhr.eu/asmenvardziu-rasyba). Такі скарги фонд підготує безкоштовно, спираючись на майже 8800 актів Служби реєстру населення Литовської Республіки, де зареєстровано прізвища іноземців або литовські прізвища Barz-da, Ker-za (пор. лит. kerzukas — людина невисокого зросту; недоросла). Згаданий фонд читає ці прізвища польською: Baž-da, Ke-ža. Dabartinės lietuvių kalbos gramatikos (1994, 1996, 2006) rašybos ir transkripcijos skyriuje, kurį parašė šio straipsnio autorius (su Aleksu Girdeniu), išnašoje paminėta, kad rašant užsieniečių asmenvardžius šalia lietuvių abėcėlės raidžių gali būti vartojamos dar 3 raidės (o rečiau – dar 3) iš kitų kalbų abėcėlių. Ši nuostata apima tik užsienio piliečių pavardžių rašymą mokslinėje literatūroje, o ne dokumentuose. Діакритичні знаки над літерами латинської абетки в особових іменах здебільшого не пишуть у Латвії, Польщі, Німеччині, Франції, Бельгії, Сполученому Королівстві, Канаді, Сполучених Штатах Америки та інших країнах. Наприклад, Rūta Meilutytė за кордоном пишуть Ruta Meilutyte; часто прізвища їхніх дружин і дочок не відрізняють від чоловічих прізвищ. Навіть згаданий фонд знає, що литовки, які виїхали навчатися або працювати за кордон, просять змінити свої литовські особові імена через «труднощі, пов’язані з написанням в інших країнах. Напр., особа на ім’я „Ana“, щоб уникнути подальших труднощів (наприклад, адміністративних), хоче змінити його на „Anna“, оскільки в цій країні навіть її оригінальне ім’я „Ana“ пишуть із подвійною „nn“ (www.efhr.eu/asmenvardziu-rasyba). Якщо передати литовською мовою особові імена, записані абетками на латинській основі всіх мов, з’явиться не 3 нові літери, а близько 150 (ніхто їх точно не порахував, не вміє вимовляти й навіть не знає, скільки коштувало б Литві використання зазначених літер у всіх сферах). Повідомляється, що 1938 12 06 до Закону про прізвища було включено пункт 22: «Прізвище нелитовця записується відповідно до правил литовської мови та правопису, але його можна записати й так, як його носій пише його своєю мовою, якщо він цього бажає і якщо абетка цієї мови є литовською». У цьому випадку замовчуються аж 6 обставин: 1) цю поправку було внесено після ультиматуму Польщі Литві; 2) цей пункт 22 не вказував, де і як саме можуть застосовуватися такі винятки; 3) на практиці цієї вимоги в документах не дотримувалися; 4) на той час розглядали закон не про зняття литовського оформлення прізвищ, а про його відновлення; 5) у 1939 році Уряд Литви та литовські установи дбали про якнайшвидше відновлення та оприлюднення нормативних литовських форм прізвищ і географічних назв Віленського краю (Salys 1983: 490–670); 6) у пункті 22 згаданого закону йдеться не про абетку на латинській основі, а про литовську абетку. BENDRINĖ KALBA | 87 (2014) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 KAZIMIERAS GARŠVA. Asmenvardžių rašymas Lietuvos Respublikos dokumentuose ir valstybinės kalbos funkcijos 4 Якби було узаконено загальне іншомовне написання особових імен, то, згідно з Атласом зникаючих мов світу ЮНЕСКО від 2009 03 24, у Литві було б порушено 3 (із 9) критерії життєздатності мови: 1) передавання мови від покоління до покоління, 2) ставлення уряду й установ та мовна політика, 3) ставлення членів спільноти до своєї мови. Державна комісія литовської мови (далі — VLKK) підготувала з цього питання фахову відповідь, але припускається помилок щодо написання імен і прізвищ іноземців (пор. Astas 2014). Якщо особове ім’я в наших документах записано літерами іншої мови, то ця іноземна мова також використовується в нашій Республіці як державна (пор. Kniūkšta 2013: 157, 165). У такому разі державній литовській мові можуть нав’язуватися правила правопису й навіть вимови та відмінювання іншої мови. VLKK, яка згідно зі статутом має охороняти й захищати литовську мову, зробила крок до зміни правопису литовської мови, що утвердився 110 років тому. На думку VLKK, імена та прізвища громадян Литовської Республіки в документах, що посвідчують особу, мають записуватися литовськими літерами, і водночас більше не мають записуватися литовськими літерами «з огляду на потреби сучасного суспільства [...]: a) імена та прізвища іноземців, які набули громадянства Литовської Республіки, у документах, що посвідчують особу, виданих Литовською Республікою, записуються літерами на латинській основі згідно з джерелом документа — документом, що посвідчує особу, виданим іншою державою (відповідно до міжнародної практики діакритичні знаки з технічних причин можуть не відтворюватися); b) прізвища громадян Литовської Республіки, які одружилися з іноземцем і взяли його прізвище, а також дітей таких подружжів можуть записуватися літерами на латинській основі, вважаючи джерелом документа документ іноземця, що посвідчує особу. Особові імена громадян іноземних держав в інших документах слід записувати на основі принципів, установлених постановою VLKK № 60» (www.lrs.lt). Пропонуємо використовувати іншомовне написання за бажанням лише у спеціальних посвідченнях особи або в дужках після литовської форми особового імені, на другій сторінці паспорта й ніде більше: ані в реєстрах, банках, транспортних, бібліотечних та інших документах, ані в пресі тощо. НАПИСАННЯ ОСОБОВИХ ІМЕН ГРОМАДЯН Прізвища всіх громадян Литви, які існували до 1940 року, 30 років тому почали публікувати у Словнику литовських прізвищ (т. 1 — 1985; т. 2 — 1989), і це не викликало жодних дискусій. У постанові від 21 жовтня 1999 року Конституційний Суд Литовської Республіки зазначив, що державна мова є конституційною цінністю, яка «охороняє ідентичність нації, інтегрує громадянську націю, забезпечує вияв суверенітету нації, цілісність держави та її неподільність, нормальне функціонування державних і муніципальних установ» (Valstybės žinios 1999). Записи в офіційних документах громадян Литовської Республіки, незалежно від національності та інших ознак осіб, мають робитися литовськими літерами, — інакше «було б не лише заперечено конституційний принцип державної мови, а й порушено діяльність державних і муніципальних установ, інших підприємств, установ та організацій. Через це громадянам було б складніше здійснювати свої права та законні інтереси, а закріплений у Конституції принцип їхньої рівності перед законом було б порушено» (Valstybės žinios 1999). Ці твердження стосуються написання всіх власних назв у всіх литовськомовних текстах, оскільки періодична преса, книжки, реклама, імена та прізвища, географічні назви й інші публічні написи також належать до сфер суспільного життя держави. Прізвища литовських поляків, відповідно до договору між Литвою та Польщею, тради- BENDRINĖ KALBA | 87 (2014) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 KAZIMIERAS GARŠVA. Asmenvardžių rašymas Lietuvos Respublikos dokumentuose ir valstybinės kalbos funkcijos 5 ційно записують за звучанням і не литовізують — не додають литовських суфіксів, не змінюють голосних тощо, хоча литовські прізвища в Польщі полонізують. Але попри це вимагають використовувати в Литві також польську абетку з вісьмома додатковими літерами (а не лише літеру w). Якщо записувати прізвища та імена всіма абетками на латинській основі, у литовській мові з’явилося б близько 150 нових літер (з усіма діакритичними знаками), і це спричинило б найбільше сум’яття в державній мові, адже знайомі літери (32) становили б у цій абетці навіть менше ніж 20 відсотків. Отже, дискусія ведеться не про написання польських прізвищ, а про функціонування та правопис державної литовської мови. Ми не маємо даних про те, що до окупації в документах громадян Литовської Республіки імена та прізвища записували абетками інших мов. Верховний комісар Організації з безпеки і співробітництва в Європі у справах національних меншин зазначив, що питання написання польських прізвищ має вирішити сама Литва. Конституцію може змінити референдум усього народу, а не обіцянки чи бажання якогось чиновника. Європейський суд з прав людини (Mentzen проти Латвії, справа № 46726/99) уже відхилив скарги щодо зміни письмової форми прізвища Mentzen на Mencena відповідно до чинних у Латвії правил запису та реєстрації імен і прізвищ у документах, які вимагають, щоб усі прізвища та імена громадян Латвії передавалися за правилами латиського правопису, якомога точніше відтворюючи вимову мовою оригіналу. Було наголошено, що імена та прізвища людей належать до зовсім іншої категорії, ніж товарні знаки чи назви підприємств, і регулюються іншими правилами. Прізвище використовує не лише особа, яка його має, а й суспільство, тому правила щодо прізвищ мають бути зручними для більшості людей. Європейський суд з прав людини також наголосив: Латвія — єдине місце у світі, де можна гарантувати існування й розвиток латиської мови, а отже, і латиського народу. Заборону чи обмеження латиської мови на території її держави слід вважати загрозою демократичному устрою держави. Дії, названі заявницею «втручанням у її особисте життя», мали законну мету — захистити право інших жителів Латвії вільно користуватися своєю мовою на всій території держави, тобто захистити демократичний устрій країни (Mentzen проти Латвії, справа № 46726/99). Європейський суд з прав людини, який має статус Конституційного Суду, не сумнівається, що письмова форма прізвища в документах безпосередньо впливає на інші сфери використання мови, оскільки вони тісно пов’язані. Якби в документах дозволялося записувати лише «оригінальну» письмову форму іншомовних прізвищ, вона дедалі ширше поширювалася б у різних текстах. Це становило б серйозну загрозу якості державної мови та її функціонуванню як цілісної системи. Шкода державній мові, якої завдало б написання прізвищ абетками інших мов, значно переважила б можливі незручності, яких у повсякденному житті могла б зазнати особа з паспортом, у якому її прізвище передано відповідно до правил і традицій державної мови. Передавання прізвища (транслітерація) — це не його переклад державною мовою, а лише пристосування до граматичних особливостей державної мови. Усі ці зауваги стосуються й литовської мови. Всупереч статті 14 договору між Литвою та Польщею, імена та прізвища багатьох литовців Польщі записують не за звучанням, а полонізують і суттєво змінюють, додаючи польські суфікси, не розрізняючи роду тощо: Birgelis, Birgelienė записують однаково — Birgel, Malinauskas – Malinowski, Vitkauskas – Witkowski, Valinčius – Wołyniec, Zakarauskas – Zakrewski, Vaicekauskienė – Wojciechowska тощо. Теоретично за дуже складних і незручних умов у польському паспорті дозволяють записати прізвище й автентично, але такі документи не приймають банки, реєстри та інші установи, тому документи з литовською формою прізвища має лише 0,2 відсотка литовськомовних литовців, які живуть на своїх етнічних землях. Усі їхні прізвища наведено й розглянуто в книжці Зігмаса Зінкявічюса Литовська спадщина у прізвищах Сувалкського й Августовського краю Польщі (2010). BENDRINĖ KALBA | 87 (2014) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 KAZIMIERAS GARŠVA. Asmenvardžių rašymas Lietuvos Respublikos dokumentuose ir valstybinės kalbos funkcijos 6 ЗАКОНОПРОЄКТИ ПРО ІМЕНА ТА ФУНКЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ МОВИ Поданий Іреною Шяулене та Гедимінасом Кіркіласом законопроєкт Литовської Республіки про написання імен і прізвищ у документах змінює політику державної мови, правопис антропонімів, правила вимови та функції державної мови. Мета цього законопроєкту — не забезпечити правовий захист імен і прізвищ громадян Литовської Республіки як культурної спадщини Великого князівства Литовського, а знищити його. Спільне сімейне прізвище частково захищене третім пунктом постанови Верховної Ради Литовської Республіки від 1991 01 31 «Про написання імен і прізвищ у паспорті громадянина Литовської Республіки», який дозволяє писати особові імена відповідно до первинних документів. Понад 1000 громадян Литви, які вийшли заміж за іноземців, підписали Вимогу захистити державну мову та територіальну цілісність, відмовившись від чужих літер у своїх прізвищах. Третю частину другої статті законопроєкту слід сформулювати так: «Джерело документа — виданий компетентною установою Литовської Республіки». Законопроєкт порушує основний принцип литовського правопису — позначати різні звуки (фонеми) різними літерами, додає до 32 литовських літер ще близько 150 нових, яких ніхто не вміє вимовляти й писати і яких немає в жодній абетці. Законопроєкт суперечить преамбулі Конституції Литовської Республіки («Литовський Народ, зберігши свій дух, рідну мову, писемність і звичаї»), 3-й статті («Ніхто не може обмежувати чи звужувати суверенітет Народу, привласнювати суверенні повноваження, що належать усьому Народові»), 7-й статті («Жоден закон чи інший акт, що суперечить Конституції, не має чинності»), 10-й статті («Територія Литовської держави є цілісною і не поділяється на жодні державні утворення»), 14-й статті («Державна мова — литовська мова»). Конституційний Суд Литовської Республіки (далі — LRKT) розглядав лише відповідність написання імен і прізвищ громадян Литовської Республіки статті 14 Конституції. У постанові від 1999-10-21 «Про відповідність Конституції Литовської Республіки постанови Верховної Ради Литовської Республіки від 1991-01-31 «Про написання імен і прізвищ у паспорті громадянина Литовської Республіки» Конституційний Суд довів, що «ім’я та прізвище особи в паспорті громадянина мають бути написані державною мовою. Інакше було б заперечено конституційний статус державної мови». Рішенням 2014 року LRKT не спростував і не відкинув жодного з цих положень, зазначивши: «...можуть бути встановлені й інші правила написання імені та прізвища особи в паспорті громадянина ЛР, ніж ті, що встановлені пунктом 2 постанови Верховної Ради від 1991-01-31 «Про написання імен і прізвищ у паспорті громадянина ЛР», якщо їх пропонує змінити державна установа, сформована відповідно до законів Литовської Республіки з професійних мовознавців — фахівців з литовської мови (а в межах, дозволених законом, і представників інших галузей лінгвістики), уповноважена дбати про збереження державної мови». Автори зареєстрованого 1 квітня 2014 року законопроєкту безпідставно стверджують у пояснювальній записці, що «підготувати законопроєкт спонукало рішення LRKT від 2014-02-27. У цьому рішенні не пропонується, наприклад, «писати імена та прізвища громадян Литви чужими літерами». Згідно з Конституцією, законами та рішенням LRKT, іншими правилами написання імені та прізвища особи в паспорті громадянина Литовської Республіки, зазначеними в пункті 2, могли б бути лише такі, які пропонував Vincas Urbutis (2007: 16 ir t. t.): «2. Імена та прізвища громадян ЛР нелитовської національності пишуться літерами литовської мови, фонетично й граматично адаптуються зі збереженням автентичних особових імен і норм вимови, словозміни та правопису державної мови». BENDRINĖ KALBA | 87 (2014) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 KAZIMIERAS GARŠVA. Asmenvardžių rašymas Lietuvos Respublikos dokumentuose ir valstybinės kalbos funkcijos 7 LRKT також не пропонував, щоб партії могли змусити установу професійних мовознавців виконувати волю будь-якої партії або створити нову мовознавчу установу, яка точно й оперативно виконувала б вказівки партій. У рішенні LRKT зазначено, що «для встановлення законодавцем правового регулювання написання імені та прізвища особи в паспорті громадянина ЛР потрібні спеціальні знання; він має отримати від осіб (установ), що володіють професійними знаннями, офіційний висновок, чітко викладену позицію, конкретні пропозиції, на які законодавець не може не зважати». Такі конкретні пропозиції вже сформульовано в розділі «Яким міг би бути закон про написання імен і прізвищ у документах» книжки Pranas Kniūkšta «Між граматикою і політикою» (2013: 145–170). Про це у своїх працях писали також Z. Zinkevičius («Литовські особові імена», 2008; «Прізвища польськомовних мешканців Вільнюського краю», 2012), Vitalija Maciejauskienė, Vincas Urbutis, Vitas Labutis, Arnoldas Piročkinas, Alvydas Butkus та інші. І жоден із них не пропонував писати прізвища чужими літерами. У рішенні LRKT, очевидно, свідомо йдеться не про одну установу професійних мовознавців, а про установи. Окрім VLKK, є ще Інститут литовської мови, у якому працює відділ ономастики (з 2014 12 05 — Центр досліджень балтійських мов та ономастики), що згідно зі своїм статутом формує стратегію й тактику дослідження та вживання власних імен у Литовській Республіці. У 2008 році в Інституті відбувся семінар професійних мовознавців, який після обговорень запропонував писати імена та прізвища громадян Литви в документах абеткою державної мови. Другий семінар з ономастики, що відбувся в Інституті 2014 року, ще раз підтвердив ці положення. У згаданому законопроєкті також не дотримано останнього рішення LRKT: без жодних консультацій з установами професійних мовознавців Уряд готує й затверджує Правила написання імен і прізвищ, готує та здійснює реорганізацію реєстрів і державних інформаційних систем. Це робиться поспіхом і свавільно, «до набрання чинності цим законом», хоча цьому суперечитиме чинна постанова від 1991 01 31 № I-1031 «Про написання імен і прізвищ у паспорті громадянина Литовської Республіки» (Valstybės žinios 1991, Nr. 5-132), яка втратить чинність лише після набрання чинності цим законом. Аналогічний законопроєкт про написання імен і прізвищ у документах було подано Сейму 2010 року, і більшість Сейму його відхилила, натомість для розгляду обрали проєкт, що не суперечить Конституції: за ним, якщо ім’я та прізвище громадянина Литовської Республіки вписано в паспорт державною мовою, у розділі інших записів того самого паспорта можна зазначити ім’я та прізвище цієї особи іншими, нелитовськими літерами й у неграматизованій формі, якщо вона цього бажає. У розглядуваному законопроєкті I. Šiaulienė та G. Kirkilas не передбачено застережень, що відповідали б Конституції Литовської Республіки. На прохання громадянина Литовської Республіки його прізвище має бути написане «літерами латинської абетки, що не належать до литовської мови», якщо це прізвище записане такими літерами в джерелі документа; винятків для документів періодів окупації, коли особові імена примусово слов’янізували, не передбачено. У пояснювальній записці до законопроєкту не передбачено можливих негативних наслідків ухвалення закону, хоча цим законом, із порушенням статті 28 Конституції та статей 4, 5, 6, 20, 21 Рамкової конвенції про захист національних меншин, обмежувалися б права і свободи автохтонів та більшості населення — литовців та інших національних спільнот і національних меншин, які проживають у Литві. Стаття 29 Конституції забороняє обмежувати права і свободи людини та не дозволяє надавати привілеї за національністю, мовою чи поглядами. Автори законопроєкту замовчують, що всі скарги Виборчої акції поляків у Європейському Союзі було відхилено, як і скаргу громадянки Латвії Mencenos. Європейський суд з прав людини 2007 року відмовився прийняти до розгляду скаргу мешканця Литви M. Klečkovskio щодо написання прізвища, а 2011 року Суд Європейського Союзу M. Runevič-Vardyn зазначив, що Суд не вирішує BENDRINĖ KALBA | 87 (2014) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 KAZIMIERAS GARŠVA. Asmenvardžių rašymas Lietuvos Respublikos dokumentuose ir valstybinės kalbos funkcijos 8 проблеми однакового написання прізвищ подружжя, один із яких є іноземцем, і надає державам можливість на власний розсуд установлювати національне правове регулювання цього питання (пор. Kuzborska 2012: 175). У законопроєкті неправильно стверджується, що писати імена та прізвища латинськими літерами «звично в усіх країнах (за винятком Литви й Латвії), писемність яких ґрунтується на латиниці» (с. 4). Замовчується, що на етнічних литовських землях у Польщі такого написання немає, а багато інших держав світу (за винятком Чехії) не мають літер č, š, ž, ė, ū тощо, а також не пишуть суфіксів у прізвищах заміжніх і незаміжніх литовок. Більшість держав пише прізвища та імена відповідно до звучання й правил власного правопису. Стаття 11 Рамкової конвенції про захист національних меншин залишає державам можливість писати всі особові імена відповідно до вимови державною мовою («згідно з умовами, встановленими правовими системами країн»). Відповідно до цієї статті назви населених пунктів і вулиць у Литві та Латвії не потрібно писати недержавною мовою, оскільки це не відповідає вимогам правових систем держав і порушує права більшості населення (ст. 20), а також, зокрема, принципи суверенітету держав, рівності, територіальної цілісності та політичної незалежності (ст. 21). Пункт 68 коментаря до цієї Конвенції повторює: «сторони можуть писати прізвище (прізвища) особи, яка належить до національної меншини, відповідно до вимови літерами офіційної мови». Стаття 14 Договору про дружню співпрацю та добросусідство між Литвою і Польщею, підписаного 1994 року, передбачає написання прізвищ відповідно до звучання; у Литві договір, на відміну від Польщі, виконується точно. За проведеними опитуваннями, писати свої прізвища літерами чужого алфавіту бажали б лише від 20 до 40 відсотків литовських поляків. Частина з них так швидше втратила б рідну просту мову. Литовські переговорники й автори цього законопроєкту досі не змогли належно роз’яснити польським представникам і громадськості, що в Литві небагато прізвищ суто польського походження (так само як і суто литовського — лише близько 30 відсотків). Більшість прізвищ становить культурна спадщина Великого князівства Литовського (так звана литуаніка), що вкоренилася на етнічних литовських землях і пристосувалася до мови місцевого населення. Цивілізованим партіям і державам не слід на неї зазіхати. Польща не визнала ані здійснену нею окупацію східної частини Литви й історичної столиці Литви Вільнюса у 1920–1939 роках, ані примусову полонізацію литовських особових і географічних назв; неавтентичні написи, нав’язані в період окупації, відродили б у Литві наслідки тієї окупації. Депутати Сейму І. Шяулене та Г. Кіркілас, які підписалися як автори законопроєкту, так і не відповіли на 12-те запитання пояснювальної записки — скільки коштів із державного та муніципальних бюджетів, а також інших заснованих державою фондів знадобиться для реалізації закону. Необхідність і строки перебудови реєстрів та систем, а також потребу в необхідних коштах обіцяють оцінити лише згодом. У відповіді йдеться щось про «однакове встановлення особи». Неправильно повідомляється, що під час підготовки цього законопроєкту не було отримано оцінок і висновків фахівців. Цей законопроєкт не новий — слід було згадати попередні законопроєкти та їхні оцінки. За 20 років їх накопичилося чимало. Ухваливши запропонований законопроєкт, ми відмовилися б від культурної єдності балтійських народів, функції державної мови було б звужено, а традиційну самобутню мовну систему — порушено. Депутати Сейму І. Шяулене та Г. Кіркілас разом із законопроєктом XIIP-1653 зареєстрували також законопроєкт XIIP-1654 про внесення змін до статті 3.282 Цивільного кодексу, згідно з яким ім’я, прізвище та географічні назви пишуться за правилами литовської мови, якщо інші закони не передбачають інакше. Закони про державну мову, освіту та всі інші закони досі не передбачали написання «інакше», але саме в підготовлюваних законах про імена та прізвища й національні меншини прагнуть порушити Конституцію. BENDRINĖ KALBA | 87 (2014) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 KAZIMIERAS GARŠVA. Asmenvardžių rašymas Lietuvos Respublikos dokumentuose ir valstybinės kalbos funkcijos 9 Якщо узаконити неавтентичні змінені географічні назви окупаційних режимів Wilno, Kowno, Memel, Szawli, Poniewież тощо, це означало б визнати, що на території Литовської Республіки її Конституція більше не діє й не захищає автентичну систему назв, як і на етнічних литовських землях за її межами, де Tilžė названа Sovietsk, Ragainė–Nieman, Vidugiriai–Widugiery, Vilkapėdžiai–Wilkopędzie, Gervėčiai–Gierwiaty, Gardinas–Grodno тощо. Зазнають посягання і статті 14 («офіційні, унормовані форми географічних назв у Литовській Республіці пишуться державною мовою») та 17 («публічні написи в Литві виконуються державною мовою») Закону про державну мову, а також рішення Вищого адміністративного суду («Литовська мова, яка відповідно до Конституції набула статусу державної мови, має вживатися в усіх державних і муніципальних установах, у всіх закладах, підприємствах та організаціях, розташованих у Литві»). Пропонуємо відхилити законопроєкт, що суперечить Конституції Литовської Республіки, і надалі розглядати законопроєкт про написання імен і прізвищ у документах XIP-1675, який не суперечить Конституції, був обраний Сеймом у 2010 році й тепер підготовлений 12 депутатами Сейму — Валентінасом Стундисом, Ритасом Купчинскасом, Альгірдасом Патацкасом та іншими. Таке положення підтримали також 70 000 громадян Литовської Республіки, семінари професійних мовознавців, державні й громадські організації. ВИСНОВКИ 1. Прізвища часів Великого князівства Литовського — це культурна спадщина не Польщі, Білорусі чи Росії, а Литви. 2. Протягом 800 років особові імена жителів Литви записували шістьма мовами, і автентичним можна вважати нинішній усталений правопис особових імен. Ідентичність людей не змінювалася через зміну написання їхніх особових імен. Написання особових імен не завжди збігалося з рідною мовою особи. 3. Написання особових імен литовських поляків державною литовською мовою — це питання функціонування не польських особових імен, а литовської мови. 4. Згідно з опитуваннями населення, від 5 до 40 відсотків жителів Вільнюського та Шальчинінкського районів погодилися б на запис особових імен польською мовою в документах, тоді як це підтримали б лише 1–10 відсотків громадян Литовської Республіки. 70 тисяч громадян Литви та понад 1000 осіб, які перебувають у шлюбі з іноземцями, виступили проти цього, підписавши Вимогу захищати державну мову Литовської Республіки та територіальну цілісність. 5. Використання літер інших абеток у паспорті та запровадження нових принципів правопису означали б внесення змін до Конституції Литовської Республіки та Закону про державну мову. Неконституційний законопроєкт обґрунтовано десятьма хибними твердженнями, розглянутими на початку цієї статті. 6. Міністерству юстиції пропонується підготувати нормативно-правовий акт, щоб поляки могли за бажанням простіше змінювати русифіковані прізвища Jedinskij, Kvietkovskij, Tomaševskij тощо на польські (без кінцевого приголосного j). 7. Пропонується зазначати всі особові імена, записані літерами інших абеток, у документах Литовської Республіки лише як додаткову інформацію. Так було б враховано рекомендації семінарів мовознавців, що відбулися у 2008 та 2014 роках у Інституті литовської мови. BENDRINĖ KALBA | 87 (2014) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 KAZIMIERAS GARŠVA. Asmenvardžių rašymas Lietuvos Respublikos dokumentuose ir valstybinės kalbos funkcijos 10 LITERATŪRA Astas V. 2014: Kam tarnauja Valstybinė lietuvių kalbos komisija? Prieiga internete: www.alkas.lt. Dabartinės lietuvių kalbos gramatika, red. V. Ambrazas, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidykla, 1994, 1996, 2006. DLKŽ – Dabartinės lietuvių kalbos žodynas, red. S. Keinys, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų institutas, 2000. Europos žmogaus teisių fondo svetainė. Prieiga internete: www.efhr.eu/asmenvardziu-rasyba. Kniūkšta P. 2013: Tarp gramatikos ir politikos, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. Kuzborska E. 2012: Teisinė tautinių mažumų padėtis Lietuvoje, Vilnius: Vaga. Lietuvos Respublikos prekių ženklų įstatymas. Prieiga internete: www.lrs.lt; Teisės aktai, reglamentuojantys išradimų, dizaino, prekių ženklų ir puslaidininkinių gaminių topografijų apsaugą Lietuvos Respublikoje, p. 253–297. LKE – Lietuvių kalbos enciklopedija, sud. K. Morkūnas, red. V. Ambrazas, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų institutas, 2008. Lietuvių pavardžių žodynas. T. A–K, sud. A. Vanagas, V. Maciejauskienė, M. Razukaitė, Vilnius: Mokslas, 1985. Lietuvių pavardžių žodynas. T. L–Ž, sud. A. Vanagas, V. Maciejauskienė, M. Razukaitė, Vilnius: Mokslas, 1989. Lietuvos Respublikos Konstitucija. Prieiga internete: www.lrs.lt. Lietuvos Respublikos Konstitucinio Teismo 1999 m. spalio 21 d. nutarimas, Valstybės žinios, 1999, Nr. 90-2662. Lietuvos Respublikos Seimo svetainė. Prieiga internete: www.lrs.lt ŽTK 2014-12-03. Vardas ir pavardė – asmens tapatybės dalis; įstatymo projektas XIIP-1653 ir t. t. Lietuvos Respublikos valstybinės kalbos įstatymas. Prieiga internete: www3.lrs.lt. Mokomasis lietuvių kalbos kirčiavimo žodynas, sud. P. Kniūkšta, A. Lyberis, Vilnius: Šviesa, 1989. Salys A. 1983: Raštai 2. Tikriniai vardai, Roma: Lietuvių katalikų mokslo akademija. Urbutis V. 2007: Lietuvių kalbos išdavystė. Vilnius: Margi raštai. Valstybinės lietuvių kalbos komisijos išvada dėl Lietuvos Respublikos vardų ir pavardžių rašymo dokumentuose įstatymų projektų Nr. XIIP-1653 ir Nr. XIIP-1675. Prieiga internete: www.lrs.lt. Valstybinės lietuvių kalbos komisijos svetainė. Prieiga internete: www.vlkk.lt. Zinkevičius Z. 2008: Lietuvių asmenvardžiai. Vilnius, Lietuvių kalbos institutas. Zinkevičius Z. 2010: Lietuviškas paveldas Suvalkų ir Augustavo krašto Lenkijoje pavardėse: polonizacijos apybraiža, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos centras. Zinkevičius Z. 2012: Vilnijos lenkakalbių pavardės, Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos centras. Gauta 2014 11 24 KAZIMIERAS GARŠVA Lietuvių kalbos institutas Petro Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius [email protected] BENDRINĖ KALBA | 87 (2014) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204