Dėl terminų „standartizacija“, „norminimas“ ir „kodifikacija“ santykio dabartinėje norminamojoje kalbotyroje

RITA MILIŪNAITĖ Інститут литовської мови ЩОДО СПІВВІДНОШЕННЯ ТЕРМІНІВ СТАНДАРТИЗАЦІЯ, НОРМУВАННЯ І КОДИФІКАЦІЯ У СУЧАСНІЙ НОРМАТИВНІЙ ЛІНГВІСТИЦІ КЛЮЧОВІ СЛОВА: літературна мова, мовне регулювання, стандартизація мови, нормування, кодифікація, термінологія. ВСТУПНІ ЗАУВАЖЕННЯ Розуміння понять, позначених термінами нормативної лінгвістики стандартизація, нормування та кодифікація1, у працях сучасного литовського й зарубіжного мовознавства різниться; не є цілком усталеними й самі терміни. Тому невипадково потребу переглянути ці та деякі інші терміни цієї галузі й точніше їх визначити (або навіть перейменувати те чи інше поняття) порушують у багатьох недавніх наукових публікаціях литовських мовознавців2. Однак можливість всебічно обговорити терміни обмежує те, що іноді спираються лише на поодинокі джерела, які самі по собі звужують коло проблем, пов’язаних із уживанням цих термінів. Через це висновки не завжди вирізняються науковою точністю й об’єктивністю. До проблематики цих термінів можна підходити кількома способами, що визначають і напрями дослідження: 1) діахронічний, що дає змогу дослідити появу згаданих термінів, їхній історичний розвиток і зв’язки з етапами формування самої літовської літературної мови (у ширшому розумінні — також літературних мов інших країн) та контекстом її розвитку; це потребує спеціальних ґрунтовних досліджень (див. Deumert, Vandenbussche 2003: 455–469; Subačius 2004: 97–115; Miliūnaitė 2010: 231–256); 2) синхронічний, обмежений сучасним станом термінів мовного нормування й охоплює два аспекти: 1 Ці три терміни в заголовку статті, у вступі та в частині 1 узагальнено позначають гнізда термінів із відповідними коренями, оскільки в реальному вжитку є також інші словотвірні варіанти кожного терміна, а іноді й синоніми, що виражають подібні, але не тотожні поняття. 2 Наприклад, Audrius Valotka досліджував терміни мовної політики та мовного планування (Valotka 2015: 84–101); інші найновіші розгляди термінології цієї галузі обговорюються в наступних частинах статті. BENDRINĖ KALBA 90 (2017) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351–7204 RITA MILIŪNAITĖ. Dėl terminų standartizacija, norminimas ir kodifikacija santykio dabartinėje norminamojoje kalbotyroje | 2 a) теоретично визначити потребу в розглядуваних термінах і взаємозв’язки між поняттями, вираженими термінами цієї мікросистеми, спираючись на важливіші сучасні джерела з литовського мовознавства, а також на контекст англомовної лінгвістичної літератури, яка сьогодні загалом значною мірою впливає на вибір литовської термінології; b) дослідити особливості термінів, що реально функціонують у різних текстах литовського мовознавства, і визначити тенденції їх уживання. Сукупність цих напрямів і аспектів дослідження може допомогти сформувати досить повне уявлення про розвиток і функціонування розглядуваних термінів у литовському мовознавстві. Обсяг статті дає змогу обрати один із аспектів. Особливо цікавим, хоча й нелегким для реалізації, видається випадок 2a, тому його й розглянуто далі, не уникаючи водночас зв’язків із згаданими дослідженнями іншого спрямування. 1. НАСКІЛЬКИ ВЕЛИКА «ЩЕ ОДНА БІДА ЛИТОВСЬКОГО МОВОЗНАВСТВА»? Дослідити терміни нормативної лінгвістики стандартизація, унормування і кодифікація спонукала опублікована 2016 року в інтернетному науковому журналі Lietuvių kalba, який видає Вільнюський університет, стаття трьох авторів — Ірени Сметонене, Антанаса Сметони та Аудріуса Валотки — «Про термін стандартна мова» (Smetonienė, Smetona, Valotka 2016)3. Як свідчить назва статті, її присвячено терміну стандартна мова, а її зміст показує, що автори намагаються обґрунтувати потребу в цьому терміні для сучасного литовського мовознавства й замінити ним усталений термін загальнолітературна мова, який уживається з 1927 року, за винятком перерви тривалістю в кілька десятиліть у радянський період. Водночас стисло згадуються й інші важливі для нормативної лінгвістики терміни (Smetonienė, Smetona, Valotka 2016: 10): Слід звернути увагу ще на одну біду литовського мовознавства: унормування та кодифікація мови для нас є синонімами, а стандартизацію взагалі не визначено.4 Щоб обґрунтувати це твердження, автори на с. 10 подають таблицю (щоправда, не зазначають її назви; див. таблицю 1). Після цієї таблиці (далі в тексті — таблиця KNS), не аналізуючи її змісту, автори статті роблять такий висновок (маючи на увазі не лише 3 Рецензію на цю статтю, написану Алдонасом Пупкісом, див. у 90-му номері журналу Bendrinė kalba (доступний в інтернеті: http://www.bendrinekalba.lt/Straipsniai/90/Pupkis_BK_90_straipsnis.pdf). 4 Авторську друкарську помилку залишено без виправлення. BENDRINĖ KALBA 90 (2017) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RITA MILIŪNAITĖ. Dėl terminų standartizacija, norminimas ir kodifikacija santykio dabartinėje norminamojoje kalbotyroje | 3 ці, а й терміни, які раніше розглядалися у власному тексті, для позначення різновидів загальної мови) (Smetonienė, Smetona, Valotka 2016: 11): Отже, як бачимо, термінологічний хаос очевидний (і, до речі, у лінгвістичній термінології він не такий уже й рідкісний). Мета цієї статті — не впорядкувати всю цю мікросистему термінів. Утім, твердження авторів про «ще одну біду литовського мовознавства» істотно розходиться з правдою. Чому? Головна «біда» самих авторів полягає в тому, що вони спираються лише на одне литовське джерело — Енциклопедію литовської мови (далі — LKE), а серед іншомовних джерел також обирають лише по одному, тож не видно ні розмаїття, ні інших аспектів уживання цих термінів, які лишилися поза увагою. Не звернули уваги навіть на доволі недавнє лексикографічне джерело — Словник термінів лінгводидактики (далі — LTŽ) (2012), який є також у Банку термінів Литовської Республіки (далі — TB), де ці терміни чітко визначено. Крім того, мікросистеми термінів кількох мов можна і потрібно порівнювати, але ті чи інші розбіжності самі по собі ще не означають, що якась із цих мікросистем має певні вади. З іншого боку, треба визнати, що в литовській мікросистемі термінів нормувального мовознавства є певний безлад, і це зумовлено кількома причинами: 1) немає чіткої домовленості про те, які поняття потрібні та яким має бути їхній зміст; 2) базові поняття «стандарт» і «норма» є частковими синонімами, що породжує синонімічність похідних понять, а водночас і двозначність; 3) мікросистему термінів литовського нормувального мовознавства розбалансовує вплив інших мов, оскільки в цих мовах таку мікросистему формують не завжди за тими самими принципами. Набагато більшою проблемою, хоч як це парадоксально, є сам сучасний стан кодифікації литовської мовознавчої термінології. Відокремивши кодифікацію литовської мовознавчої термінології (і розглядуваної мікросистеми) від реального вжитку, можна стверджувати, що цю термінологію лексикографічно впорядковано доволі погано порівняно з термінологією інших наукових галузей. Більшість лексикографічних джерел відстає на кілька десятиліть, якщо не більше, від того, що реально вживається. Створюється або запозичується багато нових термінів, які відповідають актуальним потребам зарубіжного мовознавства, але ця термінологія не систематизується централізовано й не оприлюднюється. Виданий наприкінці XX ст. литовський Словник мовознавчих термінів (далі — KTŽ) свого часу був потрібною і зручною працею (див. KTŽ 1990, 288 с.), проте вже не може зрівнятися навіть BENDRINĖ KALBA 90 (2017) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RITA MILIŪNAITĖ. Dėl terminų standartizacija, norminimas ir kodifikacija santykio dabartinėje norminamojoje kalbotyroje | 4 із виданим латишами у 2007 р. Тлумачним словником лінгвістичних термінів (далі — VPSV) (2007, 623 с.). 1ТАБЛИЦЯ. Визначення кодифікації, нормування і стандартизації у джерелах трьома мовами (Smetonienė, Smetona, Valotka 2016: 10). Кодифікація Кодификация языка Кодифікація Встановлення та відбір мовних норм на основі методів мовознавства називається кодифікацією або нормуванням. (Литовська мовна енциклопедія) Експліцитне (зафіксоване у словниках, граматиках тощо) визнання нормативності мовного явища або факту, цілеспрямоване розроблення правил і приписів, покликаних сприяти збереженню літературних норм та їх науково обґрунтованому оновленню. (Словник соціолінгвістичних термінів) Термін, уживаний у мовному плануванні (плануванні корпусу мови), що позначає укладання систематичного викладу правил і конвенцій, які регулюють використання певного мовного різновиду, зазвичай стандартної мови певної спільноти. (D. Crystal A Dictionary of Linguistics and Phonetics) Нормування Нормализация языка Нормалізація Встановлення та відбір мовних норм на основі методів мовознавства називається кодифікацією або нормуванням. (Литовська мовна енциклопедія) Процес формування орфоепічних, граматичних і лексичних норм, які вважаються зразковими в цій мові. (Словник соціолінгвістичних термінів) Термін, уживаний у слуховій фонетиці на позначення типу вимови, що виникає, коли люди слухають мовлення, з урахуванням таких варіацій, як відмінності між мовцями або зміни темпу мовлення. (D. Crystal A Dictionary of Linguistics and Phonetics) Стандартизація Стандартизація мови Стандартизація У «Енциклопедії литовської мови» не описано. Зведення вільних варіантів мовних одиниць до одного, вибір бажаного (рекомендованого) зразкового варіанта з відповідною фіксацією у словниках, граматиках тощо як основа нормалізації мови. («Словник соціолінгвістичних термінів») Природний розвиток стандартної мови в мовленнєвій спільноті (або спроба спільноти запровадити один діалект як стандарт) відомий як стандартизація. (D. Crystal A Dictionary of Linguistics and Phonetics) Автори згаданої статті, розуміючи, що проблема розглядуваних термінів заслуговує на більшу увагу, закликають «науковців, які спеціалізуються в цій галузі мовознавства, взятися за впорядкування всієї мікросистеми». Для такого впорядкування, наскільки в ньому є потреба, необхідно BENDRINĖ KALBA 90 (2017) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RITA MILIŪNAITĖ. Dėl terminų standartizacija, norminimas ir kodifikacija santykio dabartinėje norminamojoje kalbotyroje | 5 окремо присвятити цьому час, наприклад, під час укладання нового словника мовознавчих термінів або видання нового видання LKE. Однак, як зазначалося, для ґрунтовного розгляду теоретичних і практичних аспектів походження, історичного розвитку, функціонування та представлення розглядуваних термінів у різних джерелах потрібне ширше дослідження. Тому мета цієї статті вужча: теоретично окреслити мікросистему понять, необхідних для опису процесу унормування літературної мови, і термінів, якими ці поняття позначаються. Для досягнення цієї мети поставлено такі завдання: 1) охарактеризувати основні поняття складових частин (етапів) процесу унормування; 2) розглянути терміни стандартизація, унормування і кодифікація, а також їхні варіанти та синоніми; 3) розкрити взаємозв’язки між термінами, що позначають регулювання мови, і подати начерк можливої мікросистеми цих термінів. 2. ПРО ЯКІ ПОНЯТТЯ ТА ТЕРМІНИ НА ЇХ ПОЗНАЧЕННЯ ЙДЕТЬСЯ? Терміни стандартизація, нормування і кодифікація, а також їхні варіанти й синоніми позначають різні аспекти регулювання (саморегулювання) літературної мови, пов’язані як із зовнішнім боком літературної мови як одного з різновидів національної мови (тобто відмежуванням літературної мови від інших різновидів), так і з її внутрішнім боком (тобто кристалізацією та впорядкуванням норм літературної мови). Щоб зміст і контекст досліджуваних термінів були зрозумілішими, насамперед потрібно визначити опорні поняття «літературна мова» та «регулювання (саморегулювання) літературної мови». Літературна мова є різновидом мови, що формується як стихійно, так і цілеспрямовано. Цим вона відрізняється від інших різновидів мови, виникнення, функціонування та розвиток норм яких зазвичай описують лише як саморегуляцію мови, без свідомого й цілеспрямованого зовнішнього втручання. Щоправда, коли йдеться про літературну мову, переважає (і цілком зрозуміло чому) один аспект — наголошують на більш чи менш активному, організованому (часто на державному рівні) впливі на її розвиток, залишаючи поза увагою особливості її стихійного розвитку. Крім того, літературна мова є водночас і об’єктом регулювання, і його результатом. Саме взаємодію цих двох, хай і суперечливих, сторін природи тієї самої літературної мови — об’єкта регулювання та результату — не намагаються зрозуміти в нинішній дискусії щодо змісту й співвідношення термінів літературна мова і стандартна мова. Ба більше, ці дві сторони намагаються штучно відокремити й деконструювати єдність терміна літературна мова: нормативну, тобто BENDRINĖ KALBA 90 (2017) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RITA MILIŪNAITĖ. Dėl terminų standartizacija, norminimas ir kodifikacija santykio dabartinėje norminamojoje kalbotyroje | 6 кодифіковану літературну мову протиставляють її реальному вжитку, ніби це два окремі різновиди, які слід називати цілком різними термінами. Тому, дещо відступаючи від основної мети й завдань, доцільно подати найприйнятніше для досліджуваної проблематики розуміння літературної мови. Мовознавець Пранас Скарджюс 1927 року в журналі Švietimo darbas (Skardžius 1997 [1927]: 30–85) першим публічно вжив термін літературна мова та обґрунтував його. До речі, до березня 2013 року в Литві вважали й писали, що саме П. Скарджюс був творцем цього терміна. Однак того березня в передачі Литовського національного радіо «Ryto garsai» прозвучала одна з передач радіостанції «Amerikos balsas», у якій було оприлюднено запис із з’їзду Католицької академії, що відбувся 1964 року у Сполучених Штатах Америки; на запитання там відповідав відомий мовознавець міжвоєнного періоду Антанас Саліс, який у роки війни виїхав на Захід. Він пояснив, що сам запропонував П. Скарджюсу термін літературна мова як переклад німецького терміна Gemeinsprache, після чого той почав уживати його повсюди. Пранас Скарджюс визначає літературну мову як таку, «яку могли б розуміти люди всього краю», яка «стала спільною для всього краю, для всієї держави», «у всій етнографічній Литві визнається, уживається або робляться зусилля, щоб уживати її як загальний засіб спілкування», отже, особливо наголошує на її спільності (Skardžius 1997 [1927]: 34–35). Саме для позначення процесу творення (самотворення) літературної мови, добору її норм та їх поширення, що триває в часі від вибору основи літературної мови до теперішнього моменту й визначення орієнтирів на майбутнє, і потрібні спеціальні терміни, які давали б змогу описати цей процес за різними ознаками. У визначеннях літературної мови зазвичай зазначають найважливіші ознаки, що відрізняють цей різновид мови від інших різновидів національної мови. Для контексту досліджуваних термінів найважливішою є ознака літературної мови, що описує характер свідомого впливу на неї, тобто її впорядкування5. Через постійні зміни мови процес упорядкування літературної мови не має завершення; у різних країнах відрізняються лише його масштаби та засоби. З огляду на це для литовської літературної мови могло б бути доречним таке визначення: Літературна мова — престижний різновид мови, який створює, уживає та цілеспрямовано впорядковує мовна спільнота, об’єднана історичними, культурними, а часто й політичними зв’язками; він призначений для потреб суспільного життя й має норми, зафіксовані кодифікацією. 5Свідомому регулюванню може підлягати не лише літературна мова, а й інші різновиди (наприклад, нормується правопис літературного жемайтського діалекту), однак це не тенденція, а радше виняток, зумовлений потребами конкретної мовної спільноти. BENDRINĖ KALBA 90 (2017) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RITA MILIŪNAITĖ. Dėl terminų standartizacija, norminimas ir kodifikacija santykio dabartinėje norminamojoje kalbotyroje | 7 Подібно, але розгорнутіше, загальноприйнята мова визначається і в LTŽ (2012): загальноприйнята мова (англ. standard language, фр. langue standard (f), рос. литературный язык, нім. Standardsprache (f)) загальновживаний ↑різновид мови, більшою чи меншою мірою унормований, що має найвищий престиж і найвищий суспільний статус у ↑мовній спільноті та використовується як мова писемності, суспільного життя, освіти, культури, засобів масової інформації, літератури й освічених верств суспільства. Δ постійно збагачується, свідомо формується, регулюється й унормовується; для цього готують словники, граматики та інші нормативні й навчальні видання. Δ унормуванням опікуються наукові установи й державні інституції; у Литві — Державна комісія литовської мови. Δ цього різновиду навчають у школах, його, як ↑іноземної мови, викладають носіям інших мов. У цих двох визначеннях поняття загальноприйнятої мови відрізняється від традиційного в литовському мовознавстві, оскільки висуваються два нові аспекти. По-перше, безперервність мовного впорядкування, адже досі найчастіше наголошували на результаті впорядкування, а не на самому процесі. Наприклад, у різних працях з литовського мовознавства зазначається, що загальноприйнята мова є «свідомо опрацьованою» (Pupkis 2005: 30), «більшою чи меншою мірою унормованою мовою, призначеною для потреб писемності й суспільного життя та культури всього народу» (LKE 2008: 77), отже, висвітлено лише один аспект — кодифіковану загальноприйняту мову. У проєктах поправок до Закону про державну мову, які розглядаються в Сеймі Литовської Республіки, основною ознакою названо нормативність: Загальноприйнята литовська мова — правильна, тобто письмова або усна литовська мова, заснована на словнику, граматичних, орфографічних і пунктуаційних правилах литовської мови та інших визнаних джерелах мовних норм і призначена для потреб суспільного життя. (LRVKĮPĮ 2008). Загальноприйнята литовська мова — правильна письмова або усна литовська мова, заснована на словникових, граматичних, орфографічних і пунктуаційних нормах литовської мови та призначена для потреб суспільного життя. (LRVKĮPĮ 2011). Panašiai rašoma ir aukštųjų mokyklų vadovėlyje (LBK 2014: 24, paryškinta autorių): Загальноприйнята мова — це унормований (стандартизований) різновид мови, що має письмову й усну форми, використовується в багатьох сферах і є спільним для всіх користувачів мови. Від інших різновидів мови (діалектів чи соціолектів) загальноприйнята мова передусім відрізняється тим, що вона кодифікована, або унормована, тобто стандартизована. BENDRINĖ KALBA 90 (2017) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351–7204 RITA MILIŪNAITĖ. Dėl terminų standartizacija, norminimas ir kodifikacija santykio dabartinėje norminamojoje kalbotyroje | 8 Унормованим і правильним можна вважати стан кодифікованої загальноприйнятої мови, але не її реальне вживання, яке часто варіюється як через внутрішній розвиток, так і через загальні процеси дестандартизації, що нині відбуваються в європейських мовах, а тому містить чимало елементів, характерних для інших різновидів національної мови та інших мов. По-друге, загальноприйнята мова, як уже згадувалося, має і рівень природного розвитку, адже не все в ній відбувається шляхом свідомого регулювання. Тому важливо зазначити, що вона також «створюється мовною спільнотою». Співвідношення цих двох процесів — природного й свідомого — може бути дуже різним у різних мовах і в різні періоди розвитку. У литовській мові свідомий вплив на загальноприйняту мову, або її регулювання, інакше — мовне впорядкування, посідає істотне місце в розвитку, функціонуванні та зміні загальноприйнятої мови, тоді як природні процеси мають значно меншу вагу. Pranas Kniūkšta зараховує до впорядкування загальноприйнятої мови унормування, нагляд і мовне вдосконалення (Kniūkšta 1995: 28–39): Найважливіший принцип цілеспрямованого мовного впорядкування — системність, або закономірність. Вона не лише допомагає унормовувати мову, наглядати за нею та вивчати її, а й у багатьох випадках узгоджується із завданнями мовного вдосконалення. Докладніше мовне впорядкування визначено в LTŽ (2012): Мовне впорядкування — створення правової системи захисту мови, заснування установ та організацій з унормування мови, консультування з питань мовного вжитку, нагляду й контролю за мовою та організація їхньої діяльності, розроблення, адміністрування й реалізація програм і проєктів підтримки мови, унормування мови, поширення мовних норм, нагляд і контроль за мовою. Отже, загальноприйнята мова, як і інші різновиди мови, природно формується, функціонує та змінюється, а також свідомо створюється й упорядковується (регулюється). Ці процеси відбуваються на двох рівнях: 1) макрорівні, тобто коли загальноприйняту мову розглядають як різновид національної мови; 2) мікрорівні, тобто коли загальноприйняту мову розглядають як сукупність її норм. Якщо в мовному впорядкуванні відокремити все правове й адміністративне регулювання, то для позначення інших аспектів регулювання (саморегулювання), безпосередньо пов’язаних із різновидом загальноприйнятої мови та її нормами, потрібні щонайменше чотири окремі терміни (див. таблицю 2). BENDRINĖ KALBA 90 (2017) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RITA MILIŪNAITĖ. Dėl terminų standartizacija, norminimas ir kodifikacija santykio dabartinėje norminamojoje kalbotyroje | 9 ТАБЛИЦЯ 2. Характер і рівні регулювання (саморегулювання) літературної мови та потреба в термінах Якщо розкласти деякі процеси, названі цими чотирма термінами, на дрібніші етапи, термінів знадобиться ще більше. Оскільки можна виокремити кілька етапів свідомого регулювання норм літературної мови (T2) (установлення норм, їх узаконення та поширення у вжитку), кожен із них також часто має спеціальне найменування. Отже, очевидно, що в литовському мовознавстві для цього вживають більше термінів, ніж наведено в таблиці KNS (пор. таблицю 1). На рисунку 1 наведено терміни стандартизація (стандартизування), стандартизування; унормування, нормалізація (нормування) і кодифікація, кодифікування, які найчастіше вживаються (або пропонуються до вживання) в сучасних працях із литовського мовознавства. Саме цей термінологічний інвентар і розглядається далі. Крім того, усі ці терміни пов’язані з опорними поняттями «стандарт», «норма» і «кодекс», тому необхідно з’ясувати також їхні значення, пов’язані з термінами згаданого інвентарю. РИС. 1. Терміни, вживані (або запропоновані до вживання) в литовському мовознавстві на позначення регулювання (саморегулювання) літературної мови BENDRINĖ KALBA 90 (2017) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RITA MILIŪNAITĖ. Dėl terminų standartizacija, norminimas ir kodifikacija santykio dabartinėje norminamojoje kalbotyroje | 10 Далі ці терміни розглядаються у трьох окремих групах відповідно до їхніх зв’язків з опорними поняттями. Терміни в кожній групі мають особливості вираження, змісту та вживання, а також окремі зв’язки з термінами інших мов, особливо англійської. 2.1. Стандартизація (стандартизування) і стандартизування Стандартизація, тобто узагальнення різноманітних засобів мовного вираження, усунення варіантів і викристалізовування норм, на відміну від кодифікації (див. розділ 2.3), вважається соціолінгвістичною універсалією (див. Deumert 2004: 6). Це зумовлено історично сформованою потребою неоднорідної мовної спільноти мати мовний стандарт, або взірець, — спільний, зрозумілий усім різновид мови та його норми (Milroy, Milroy 1999 [1985]: 19). В англомовній мовознавчій традиції термін стандартизація (англ. standardization) уживається в кількох значеннях. Перше значення стандартизації належить до макрорівня (T1), тобто стосується літературної мови як різновиду національної мови й означає більш або менш свідоме, планомірне, централізоване творення та впорядкування цього різновиду (Deumert 2004: 6; Subačius 2004: 104–1056). Конкретніше, Ana Deumert визначає стандартизацію як процес, у ході якого літературні мови як відносно однорідні, кодифіковані та ідеологічно узаконені різновиди створюються й розвиваються завдяки більш або менш планомірній діяльності окремих людей чи груп і поширюються через офіційні канали контролю, особливо через систему освіти (Deumert 2010: 244). Стандартизація також означає і спонтанне формування такого різновиду (T3). Обидва ці аспекти значення безпосередньо пов’язані зі значеннями найближчих до мовознавства опорного іменника стандарт та прикметника стандартний, -а, -е в англійській мові. Пор.: standard (іменник) — форма мови, широко визнана як звичайна форма. (Англ. A form of language that is widely accepted as the usual form.) (OD) standard (прикметник) — такий, що позначає або стосується форми мови, широко визнаної звичайною правильною формою: носії літературної мови (Англ. Denoting or relating to the form of a language widely accepted as the usual correct form: speakers of standard language) (OD) 6 Giedrius Subačius переказує концепцію стандартизації, запропоновану Charles Ferguson у 1968 р.: «За його словами, стандартизація мови — це процес, у ході якого один варіант мови стає широко прийнятою мовною спільнотою наддіалектною нормою — найкращою формою мови». BENDRINĖ KALBA 90 (2017) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RITA MILIŪNAITĖ. Dėl terminų standartizacija, norminimas ir kodifikacija santykio dabartinėje norminamojoje kalbotyroje | 11 standard (іменник) — те, що встановлено авторитетом, традицією або загальною згодою як модель чи зразок) (Англ. something established by authority, custom, or general consent as a model or example) (MW) standard (прикм.) — по суті однорідний, усталений у писемному й усному вжитку освічених людей і широко визнаний прийнятним: загальноприйнята (стандартна) вимова (Англ. substantially uniform and well established by usage in the speech and writing of the educated and widely recognized as acceptable: standard pronunciation <...>) (MW) Отже, для англійського мововжитку звично стандартною називати загальну, конвенційну мовну разновидність. Друге значення стандартизації в англійській мові належить до мікрорівня (T2). Це усунення варіантів тієї самої мовної одиниці (наприклад, правопису, вимови, форми слів тощо), тобто узаконення, визнання та вважання нормативним одного з наявних у мові варіантів (пор. Milroy, Milroy 1999 [1985]: 18–23). У латвійському VPSV наведено два значення стандартизації (standartizēšana, standartizācija): одне з них визначено як процес розроблення стандартів (документів), особливо пов’язаний із термінологічним упорядкуванням, а від другого значення відсилають до нормування мови (VPSV 2007: 371–372). Отже, у латвійській термінографії мовознавства актуалізовано лише значення T2. У стовпці таблиці KNS для литовської мови зазначено форму стандартизація і стверджується, що цей термін не описано в LKE. Це правда, однак варіант стандартизації стандартизація визначено в Словнику термінів мовознавства (KTŽ 1990) та інших джерелах або принаймні подано з відсиланнями до інших термінів, що розуміються як синонімічні (див. таблицю 37). 7 У цій та інших таблицях терміни виділено мною. – R. M. BENDRINĖ KALBA 90 (2017) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351–7204 RITA MILIŪNAITĖ. Dėl terminų standartizacija, norminimas ir kodifikacija santykio dabartinėje norminamojoje kalbotyroje | 12 ТАБЛИЦЯ 3. Визначення термінів стандартизація та стандартизування у литовських джерелах Šaltiniai Apibrėžtys KTŽ standartizacija – стандартизация, standartization8, normalization. Įvairių to paties kalbos elemento (tarties, formų, žodžių ir kt.) variantų panaikinimas, t. y. vieno iš kalbos turimų variantų įteisinimas, pripažinimas, laikymas norminiu. Skirtingai nuo anglų kalbos, kurioje standartizacijos terminu paprastai žymima kalbos normalizacija, lietuvių ir rusų kalbotyroje paprastai kalbama tik apie terminų standartizaciją. LKE nėra. LTŽ standartizacijos nėra; yra tik kalbos standartizavimas, žr. kalbos norminimas. DŽ7i standartizacija – standartų nustatymas. TŽŽ standartizacija – kalbot. to paties kalbos elemento variantų panaikinimas. Dėl lietuvių kalboje ne visada aiškiai daromo skirtumo tarp vedinių su baigmeniu -avimas (veiksmo pavadinimas) ir -acija (veiksmo rezultatas arba sukonkretėjęs reiškinio pavadinimas) kai kada pastaruosius linkstama vartoti stipriojoje pozicijoje, t. y. abiem atvejais linkstama prie standartizacijos9 – kaip kad yra anglų ar rusų kalbose (tai tinka ir 2.3 skyriuje aptariamiems terminams kodifikacija ir kodifikavimas). Akivaizdu, kad lietuviškuosiuose leksikografijos šaltiniuose standartizacija (arba standartizavimas) apibrėžiama T2 reikšme, t. y. turint galvoje ne makrokontekstą, o sąmoningą bendrinės kalbos normų reguliavimą, ir ne bet kokį, o vienakryptį, mažinantį variantišką raišką. Todėl suprantama, kad T2 sąvokai pavadinti susidaro variantiška sinonimų pora standartizacija (standartizavimas) ir norminimas (apie šį žr. 2.2 skyrių). O kaip tada dėl sąmoningo bendrinės kalbos normų reguliavimo (T2) ir savaiminės jų raidos (T4) skirties? Giedrius Subačius savaiminiam normų kristalizavimuisi pavadinti (T4) lietuvių kalboje siūlo vartoti standartėjimą (normėjimą), o normų reguliuojamajai veiklai (T2) – standartizavimą (norminimą) (Subačius 2002: 229). Taigi T2 ir T4 atveju matyti terminų perteklius: turint aiškiai su norma siejamą terminą norminimas, su standartu siejami terminai nėra tikslingi. 8 Anglų kalboje vartojama forma standardization (plg. standard „standartas“). 9 Plg. įstaigos, kuri rūpinasi terminų standartizavimu, pavadinimą Lietuvos standartizacijos departamentas. BENDRINĖ KALBA 90 (2017) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RITA MILIŪNAITĖ. Dėl terminų standartizacija, norminimas ir kodifikacija santykio dabartinėje norminamojoje kalbotyroje | 13 Kaip tik dėl to lietuvių kalboje norminamosios kalbotyros terminai standartizacija ar standartizavimas nėra populiarūs. Dabartinėje kalbinėje literatūroje šie terminai, jei ir pasitaiko ne terminologijos tekstuose, nėra įgavę konkretumo: dažniau vartojami apibendrinamąja vienodinimo, bendrinimo reikšme, plg.: Žodynas yra žodynas, didelės gyvasties iš jo neišreikalausi, bet per didelė standartizacija ir jo gyvastį gali mažinti. <...> Šiais kalbos biurokratinimo ir standartizavimo laikais dažniau reikėtų prisiminti žmones, kėlusius gyvosios kalbos svarbą. (Kniūkšta 1995: 29) Vienas iš svarbiausių skiriamųjų bendrinės kalbos požymių yra didelis struktūros subendrinimo, arba standartizavimo, laipsnis. (Pupkis 2005: 31) Tokios vartosenos priežastis aiški: lietuvių kalboje standartas suprantamas kiek kitaip nei anglų kalboje, o tai iš dalies lemia ir termino standartizacija skirtumus abiejose kalbose. Tarptautinių žodžių žodyne (toliau – TŽŽ) (2013) nurodomos trys standarto reikšmės, ir nė viena iš jų nepažymėta kaip kalbotyros terminas: standártas [angl. standard – norma, pavyzdys], norma, pavyzdys; sutartas, nustatytas matas, pagrindas: 1 standartizacijos dokumentas, nustatantis normas, taisykles ir reikalavimus produkcijai, metodams, sąvokoms, simboliams arba kt. objektams; 2 tipinis pavyzdys, atitinkantis tam tikras kokybės, chem. sudėties, fizik. savybių, mato, masės ir kt. sąlygas; 3 aukso △ ek. aukso padengtų pinigų sistema, kurioje pinigus galima pakeisti į auksą; valiutos kursas, išreikštas aukso kiekiu. Standartizacija lietuvių, kaip ir latvių, kalboje dažniausiai ir siejama su griežtų standartų diegimu; tai yra standartų diegimo, virtimo (vertimo) standartų procesas. Viena iš kalbos dalykams artimiausių sričių – terminų standartų kūrimas, todėl šioje srityje, kaip nurodyta KTŽ (1990: 191), standartizacijos terminas dažniausiai ir vartojamas. Dar plg. Kazimiero Gaivenio teiginį, kad „[s]ąvoka „terminų standartizacija“ reiškia tik terminų standartų rengimą“, siekiant suderinti skirtingų kalbų sąvokas, jų mikrosistemas ir terminus (Gaivenis 2002: 81). Panašiai ir būdvardis standartinis, -ė lietuvių kalboje apibūdina objektą, atitinkantį standartą, t. y. nepasižymintį nukrypimu nuo jo (TŽŽ 2013): 1 atitinkantis standartą, tipinis; 2* neturintis individualumo, šabloniškas, neoriginalus10. 10 Žvaigždutė * TŽŽ 2013 reiškia, kad reikšmė perkeltinė. BENDRINĖ KALBA 90 (2017) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RITA MILIŪNAITĖ. Dėl terminų standartizacija, norminimas ir kodifikacija santykio dabartinėje norminamojoje kalbotyroje | 14 Stilistikoje standartiškumas siejamas su šablonu, kalbos štampais ir priešinamas kalbos gyvumui. Bendrinės kalbos normos, tiek realiosios, tiek kodifikuotos, toli gražu ne visais atvejais yra nevariantinės, nekalbant jau apie funkcinių stilių, komunikacinių sričių, kalbos registrų įvairovę, kuri lemia ir raiškos priemonių variantiškumą. Kaip tik dėl šių priežasčių ne visiems priimtinas siūlymas bendrinę kalbą lietuviškai imti vadinti standartine kalba, t. y. griežtai, be nuokrypių atitinkančia standartą – nevariantiska, nepaliekanti alternatyvios raiškos (plg. Locher, Strässler 2008: 1–2), be to, šabloniška, t. y. stilistiškai skurdžia. Jeigu bendrąją standartizacijos sampratą, kuri sietina su variantiškumo nepripažįstančiu standartu, pritaikysime kalbotyros sričiai, galėsime sakyti, kad kalbos standartizacija yra procesas, kurio metu susidaro arba nustatomas ir palaikomas kalbos standartas. Vadinasi, standartizacija – pirmiausia bendrinės kalbos kūrimo(si) procesas, tiksliau – vienos kalbos atmainos iš(si)skyrimas iš kitų regioninių ar socialinių atmainų ir jos virtimas (pavertimas) standartu bei tolesnis kultivavimas. Tai logiška, nes, skirtingai, nei kalbant apie mikrolygmenį, kur nėra tikslo variantiškumą visiškai pašalinti, makrolygmeniu iš tiesų atsisakoma atmainų įvairavimo kalbinės bendruomenės viešajame bendravime. Kaip tik šia T1 reikšme lietuvių kalboje atskiro nusistovėjusio termino ir nėra. Tiesa, tų nedaugelio autorių, kurie rašo bendrinės kalbos istorijos klausimais ir skaito dabartinę užsienio kalbotyros literatūrą, ypač naujesniuose tekstuose tokios vartosenos pasitaiko, plg. (paryškinta pačiame šaltinyje. – R. M.): Kalbos standartizavimu vadinamas bendrinės kalbos formavimasis arba raida: tai tam tikras kalbos sąmoningo planavimo (kūrimo) ir savaiminės raidos procesas. (LBK 2014: 24) Vadovėlyje moderniau pažvelgta į lietuvių bendrinės kalbos formavimąsi ir raidą. Bendrinės kalbos samprata čia aptarta per keturis kalbos standartizavimo (kalbos planavimo) aspektus, padėsiančius geriau suvokti lietuvių bendrinės kalbos vietą kitų Europos bendrinių kalbų kontekste, jos ištakas, šiandienes kodifikacijos tendencijas ar valstybinės kalbos politikos ir planavimo prioritetus. (LBK 2014: 9) BENDRINĖ KALBA 90 (2017) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RITA MILIŪNAITĖ. Dėl terminų standartizacija, norminimas ir kodifikacija santykio dabartinėje norminamojoje kalbotyroje | 15 Nors šiose citatose vartojamas tik variantas standardizavimas, lietuviškai turime galimybę savaiminį ir sąmoningą bendrinės atmainos kūrimo(si) procesą (T3 ir T1) pavadinti skirtingais terminais: 1) standartizacija (standartėjimas), 2) standardizavimas. Šiems terminams makrolygmeniu vartoti pagrindo duoda ir keli tarptautiniai su standartu kaip kalbos atmaina susiję kalbotyros terminai, pasitaikantys ir lietuvių kalbotyros darbuose: 1) destandardizacija – priešingas standartizacijai procesas, t. y. bendrinės kalbos išsisklaidymas postmoderniajame pasaulyje (Nekvapil 2010 [2008]: 260). 2) standardologija – mokslas apie bendrinių kalbų kūrimąsi (standartizaciją) (žr. Deumert, Vandenbussche 2003: 455–469); 3) substandartas – bendrinę kalbą reguliariai lydintys reiškiniai, paprastai atsiradę dėl interferencijos su kitomis, nebendrinėmis atmainomis (dažniausiai reiškiasi sakytine forma) (plg. Milroy, Milroy 1999 [1985]: 2); 4) kvazistandartas – kitaip, negu mokslo priimta, suprantamas standartas (t. y. bendrinės kalbos atmaina) (Aliūkaitė 2009: 160–187); Taigi pagal anglakalbę tradiciją lietuvių kalboje skolintą terminą standartizacija, lietuvių kalboje pasidarytus standardizavimą ir standartėjimą, taip pat naujus bendrašaknius terminus tikslingiausia makrolygmeniu (T1) sieti su bendrine kalba kaip nacionalinės kalbos atmaina. 2.2. Нормування і нормалізація (нормування) Для позначення конкретного процесу впорядкування норм літературної мови потрібен окремий термін (T2). У найзагальнішому значенні в литовській мові для цього вживається термін нормування. Опорний для нього термін норма, коли його пов’язують із літературною мовою, має також значення «мовний взірець, якого повинні дотримуватися її користувачі» (KTŽ 1990: 134), «найпридатніший для літературної мови засіб вираження, визначений на основі мовної практики та закономірностей розвитку» (TŽŽ 2013), на відміну від реально функціонуючих мовних фактів, визнаних мовною спільнотою, — реальних норм. Щоб відрізнити їх від реальних норм, норми літературної мови, закріплені в працях із кодифікації, найчастіше називають кодифікованими нормами. Найважливіша мета нормування літературної мови — з огляду на кодифікацію літературної мови та зміни у вживанні підтримувати рівновагу її функціонування (гнучку стабільність норм), щоб цей різновид мови, постійно оновлюючись, якнайкраще BENDRINĖ KALBA 90 (2017) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351–7204 RITA MILIŪNAITĖ. Dėl terminų standartizacija, norminimas ir kodifikacija santykio dabartinėje norminamojoje kalbotyroje | 16 задовольняв потреби мовної спільноти, яка ним послуговується. Своєю чергою, завдання нормування пов’язані з трьома станами розвитку літературної мови: 1) минулим: прагнути до сталості норм, тобто зберігати тяглість літературної мови та традицію норм; 2) сучасністю: прагнути до функціональності літературної мови, тобто періодично переглядати кодифікацію та встановлювати такі норми літературної мови й правила вживання, які давали б змогу гнучко користуватися виражальними можливостями; 3) майбутнім: створювати сприятливі умови для розвитку літературної мови та передбачати способи й напрями, у яких вона могла б оновлюватися. Як видно і з таблиці KNS, термін «нормування» іноді вживається впереміш із терміном кодифікування. Крім того, цей процес зазвичай поділяють на етапи, кожен із яких часто має власну назву. Чеський мовознавець Франтішек Данеш зазначив такі етапи процесу нормування (щоправда, називаючи його кодифікацією, а отже, розширюючи значення останнього терміна, тоді як нормування вважав одним із компонентів кодифікації) (Данеш 1988 [1979]: 281–283): 1) описовий етап: визначення норм літературної мови та їх об’єктивний опис; 2) регулятивний (нормувальний) етап: a) оцінювальний (засоби мовного вираження та способи їх уживання оцінюють за певними об’єктивними критеріями, зважаючи на потреби суспільства й динаміку розвитку літературної мови), b) етап безпосередньої кодифікації; 3) етап реалізації (стратегічно-тактичний): упровадження кодифікації у вжиток. У сучасному литовському мовознавстві, що займається нормуванням (меншою мірою в лексикографії, див. таблицю 4, більшою — у новішій науковій літературі), виразно простежується протилежна тенденція: вживати термін нормування у ширшому значенні, ніж зазначене Ф. Данешем, а значення терміна кодифікація звужувати до позначення етапу 2b. BENDRINĖ KALBA 90 (2017) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351–7204 RITA MILIŪNAITĖ. Dėl terminų standartizacija, norminimas ir kodifikacija santykio dabartinėje norminamojoje kalbotyroje | 17 ТАБЛИЦЯ 4. Визначення терміна нормування у литовських джерелах Šaltiniai Apibrėžtys KTŽ Literatūrinės kalbos norminimas (žr. n o r m a l i z a c i j a) yra mokslinis vartotinųjų kalbos sistemos faktų nustatymas (p. 134, straipsnyje norma). LKE Kalbotyros metodais pagrįstas kalbos normų nustatymas bei parinkimas vadinamas kodifikavimu, arba norminimu (p. 253, straipsnis kalbos norma). LTŽ kalbos norminimas (tas pat kas standartizavimas) – (angl. standardisation, pranc. normalisation (f), standardisation (f), rus. нормализация, vok. Sprachkritik (f), Sprachlenkung (f), Sprachpflege (f), Sprachregelung (f)) bendrinės, visuotinės, pavyzdinės kalbos kaip oficialiosios bendravimo priemonės nustatymas; kalbos vartojimo normų ↑kodifikavimas, jų tikslinimas ir diegimas į ↑vartoseną. Δ dažniausiai susijęs su viešąja kalba ir su rašytine kalba, rašytiniu kodu, rašybos taisyklėmis ir pan. DŽ₇ᵢ norminimo nėra; norminti – nustatyti normas, tvarkyti pagal normas. TŽŽ norminimo nėra; norminti – nustatyti normas, tvarkyti pagal normas. Pagal pačią plačiausią sampratą norminimas atstoja T1 terminą – taip jis apibrėžiamas LTŽ: „bendrinės, visuotinės, pavyzdinės kalbos kaip oficialiosios bendravimo priemonės nustatymas“, t. y. turimas galvoje kalbos atmainos pasirinkimas. Pagal siauresnę, būdingiausią sampratą, bendrinės kalbos normų nustatymas apima vartosenos tyrimą, normų atranką ir vertinimą. Be to, norminamajam procesui priskiriamas ir oficialus normų įteisinimas raštu bei normų sklaida. Antrąjį dėmenį – normų įteisinimą raštu, – o kartais ir pirmąjį, linkstama vadinti atskiru terminu kodifikacija (žr. 2.3 skyrių). Kad norminimas ir kodifikacija ne visada tapatinami, rodo ir Valstybinės lietuvių kalbos komisijos (VLKK) įstatymas. 3-io straipsnio, kuriame vardijami VLKK uždaviniai, 4-ame punkte vartojami šie abu terminai, tik pačiame įstatyme nepateikiamos jų apibrėžtys (VLKK Į 2016): Kalbos komisija: <...> 4) nustato lietuvių kalbos tvarkybos kryptis, sprendžia lietuvių kalbos norminimo ir kodifikavimo klausimus; <...>. Beje, tame pačiame įstatyme bendrinės kalbos normas fiksuojantys veikalai apibūdinami bendresniu pažyminiu norminamasis, o ne siauresniu kodifikacijos (VLKK Į BENDRINĖ KALBA 90 (2017) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RITA MILIŪNAITĖ. Dėl terminų standartizacija, norminimas ir kodifikacija santykio dabartinėje norminamojoje kalbotyroje | 18 2016), – galbūt todėl, kad, pavyzdžiui, vadovėliai gali būti laikomi normų šaltiniu, bet neturi kodifikacinės galios: 5) vertina ir tvirtina svarbiausius norminamuosius kalbos veikalus (žodynus, žinynus, vadovus, vadovėlius); <...>. Kaip norminimo (ir ta pačia reikšme suprantamos kodifikacijos) variantas lietuvių kalbotyroje pavartojamas terminas normalizacija11. Plg. sakinį iš Jono Klimavičiaus straipsnio (Klimavičius 2002: 22): Labiausiai mokslinės lingvistinės analizės reikalingi variantai ir klaidos, ypač objektyvios vartosenos ir pagal prigimtį subjektyvios normalizacijos (normų kodifikacijos) prieštaravimai ir susikirtimai. Ankstesnėje kalbotyros literatūroje normalizacija vietoj norminimo pasitaikydavo dažniau, greičiausiai palaikoma ir rusų kalbos, o šiomis dienomis ji jau retoka, nes tada, kai norminimas ir normalizacija laikomi tą patį reiškiančiais terminais, pirmenybė teikiama aplietuvintajam, arba normalizacijos visai atsisakoma (žr. 5-ą lentelę). 5 LENTELĖ. Termino normalizacija apibrėžtys lietuviškuose šaltiniuose Šaltiniai Apibrėžtys KTŽ normalizacija, нормализация, normalization. Kalbos norminimas, jos normų nustatymas, tvarkymas (p. 135). LKE normalizacijos nėra. LTŽ normalizacijos nėra. DŽ₇ᵢ normalizacija – normos, normų nustatymas; sutvarkymas pagal normas, taisykles, nuostatus. TŽŽ normalizacija 1. normalios padėties nusistojimas, įvedimas; sunorminimas, sutvarkymas pagal normas, taisykles, nuostatus; 2. privalomų normų nustatymas ir įgyvendinimas (ir dar dvi konkretesnės su pramonės gamyba susijusios reikšmės). 11 Tokia tradicija ėjo bent nuo prieškario Gimtosios kalbos, kur buvo kalbama apie bendrinės kalbos normalizacijos kriterijus, plg. Gimtoji kalba, 1938: 143. BENDRINĖ KALBA 90 (2017) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RITA MILIŪNAITĖ. Dėl terminų standartizacija, norminimas ir kodifikacija santykio dabartinėje norminamojoje kalbotyroje | 19 Vis dėlto reikia pažymėti, kad būta mėginimų šiuodu terminus – norminimą ir normalizaciją – diferencijuoti (atsiremiant į tą normalizacijos reikšmės sandą, kuris TŽŽ (2013) nusakytas kaip „normalios padėties nusistojimas“. Pavyzdžiui, Jonas Palionis normalizacijos terminu vadina savaiminį normų kristalizavimosi procesą12, kurio metu kalbos normos išsirutulioja, išsigrynina pačioje kalbos praktikoje (T4) (Palionis 1989: 51; dar plg. Miliūnaitė 2003: 42–43). Praktiškai nevartojamas dar vienas – G. Subáčiaus siūlytas aplietuvintas šios reikšmės termino variantas normėjimas (Subáčius 2002: 229). Ar terminas normalizacija apskritai reikalingas praktiškai, ar svarbi tik teorinė galimybė jį tokį turėti? Kadangi normų kristalizacija vyksta kiekvienoje pokyčių patiriančioje kalboje, taigi ir sąmoningai nereguliuojamose atmainose, tikslinga prireikus šį procesą įvardyti atskiru terminu. Bendrinės kalbos normų kristalizacija specialiai tyrinėjama mažai, šis procesas kartais sąlygiškai įtraukiamas į pirmąjį norminimo etapą, kuriame aprašomos vartosenoje funkcionuojančios normos ir konkuruojantys jų variantai, tačiau dėl tikslumo gali prireikti jį skirti nuo norminimo. Normų kristalizacija gerai matyti, kai į kalbą patenka koks nors naujas reiškinys ir netrukus ima konkuruoti su lietuviškos raiškos variantais. Vartosenoje dažnai pirmiausia stichiškai vyksta tinkamiausio varianto paieška, normintojams stebint padėtį ir dar nesikišant į šį procesą. Pavyzdžiui, kai lietuvių kalboje pradėta vartoti sunkiai adaptuojama anglybė think-tank, dažniausiai reiškianti „tarpdalykinius tyrimus atliekančią ekspertų grupę, kurią remia vyriausybiniai arba komerciniai klientai, ir patariančią jiems socialiniais, politiniais ar pan. klausimais“ (ND, žiūrėta 2017 11 14), vartosenoje susidarė tokia konkuruojančių raiškos būdų įvairovė (paryškinta mano, pavyzdžiai pateikti chronologiškai. – R. M.): Kažin ar daug žmonių yra girdėję apie tokį Demokratinės politikos institutą (DPI), kuris buvo ir yra (ne)oficialus Tėvynės sąjungos „think tank“ (smegenų centras). O juo labiau apie jo prezidentą M. Adomėną, kuris nuo tų pačių 2006 metų buvo ir Seimo pirmininko pavaduotojo Andriaus Kubiliaus patarėjas. (lzinios.lt, 2009) Pirmiausia universitetai atlieka savo profesinės srities lyderio vaidmenį – jie organizuoja konferencijas, kviečia verslininkus, daro kasmetinius renginius, rengia publikacijas, seka žinias, 12 Savaiminis normų kristalizavimosi procesas būdingas ne tik bendrinės kalbos atmainai; galima kalbėti ir apie kitų kalbos atmainų, ir apie ankstesnio, ikikodifikacinio laikotarpio, iki susikuriant bendrinei kalbai, normų kristalizaciją. BENDRINĖ KALBA 90 (2017) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RITA MILIŪNAITĖ. Dėl terminų standartizacija, norminimas ir kodifikacija santykio dabartinėje norminamojoje kalbotyroje | 20 daro ekspertines išvadas. Kitaip sakant, veikia kaip think-tank komanda – kaip „smegenų centras“ šalia pasirinktos industrijos. (Universiteto žinios, 2012) LLRI yra ne mokslinių tyrimų institutas, o idėjų kalvė (angl. Think tank). Jis teikia praktines idėjas, pasiūlymus, situacijos vertinimus bei komentarus, užsiima visuomenės švietimu. (lt.wikipedia.org, 2014) Rusijos „thinktankas“ „Katehon“ yra Kremliaus palaikomas naujienų puslapis, kuris dažnai siūlo geopolitinę informaciją, tiesiog prisotintą karinio ortodoksinio nacionalizmo. (tv3.lt, 2016) Trečioji pakopa – think tankai arba lietuviškai idėjų kalvės ir smegenų centrai Taip, draugai socialdemokratai su savo „darbo grupėmis“ pabandė paversti šį mechanizmą parodija. Bet atskirkime grupę sovietinių partinių bičiulių, kurių vienintelis tikslas greičiau įsisavinti ES lėšas, nuo smegenų centro, kurio vieno profesoriaus intelektas ir tarptautinė patirtis gali pranokti visos „darbo grupės“ kartu sudėjus. (delfi.lt, 2016) Ar R. Karbauskis yra susipažinęs su minėta amerikiečių think-tank'o CSIS analitine studija „Kremliaus scenarijai“ ir joje išdėstytais konkrečiais techniniais siūlymais, kokių veiksmų turi imtis Vakarų valstybės, kad užkardytų kelią tam, kad verslas, susijęs su Rusija, nedarytų žalingo poveikio nacionalinių valstybių politikoms? (delfi.lt, 2016) „Komiteto biuras pasitikslino, nei šią, nei praėjusią kadenciją nebuvo tokio sprendimo, kad komitetas neišleistų į komandiruotę, tuo labiau, kad iš Seimo jokių lėšų nėra prašoma ir tai rimtas renginys, Europos liaudies partijos think tanko Generalinė asamblėja, kur aš atstovauju Tėvynės sąjungai ir reguliariai lankausi“, – BNS sakė M. Adomėnas. (delfi.lt, 2017) „Europa – ar dar tebeveikiam išvien? Ką gyventojai ir elitai iš tikro galvoja apie ES?“ – tokiu pavadinimu šį antradienį paskelbta idėjų kalvės studija, grindžiama plataus masto reprezentatyvia apklausa. (delfi.lt, 2017) Šie pavyzdžiai rodo, kad kristalizuojasi du lietuviški metaforiški, dėl to pagaulūs atitikmenys idėjų kalvė ir smegenų centras, kurie ilgainiui turėtų išstumti svetimybę bent iš oficialiosios vartosenos. Tiesa, TB pateiktas lietuviškas daugiskaitos formas think tanks atitikmuo analitikų centrai¹³, bet vartosenoje jis beveik neturi atramos, arba analitikos centru verčiamas kitas angliškas terminas analytics center. Toks normos radimosi etapas, kol vartosenoje nusistovės perspektyvus variantas, ir gali būti vadinamas normalizacija. Jis 13 Šis terminas fiksuotas į TB įtrauktame šaltinyje: Politikos mokslų enciklopedinis žodynas. Redaktorių kolegija: Algimantas Jankauskas (ats. red.) ir kt. Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla, 2007. BENDRINĖ KALBA 90 (2017) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RITA MILIŪNAITĖ. Dėl terminų standartizacija, norminimas ir kodifikacija santykio dabartinėje norminamojoje kalbotyroje | 21 dažnai eina pirmiau už norminimo procesą, o kartais ir lygiagrečiai su juo (kai stebima ir tiriama įvairuojanti vartosena), kol įteisinama (kodifikuojama) tam tikro laikotarpio realioji norma. Angl天kalbės kalbotyros tekstuose terminas norma dažnai vartojamas pramaišiui su standartu, o kartais skirtingose kalbotyros šakose jie traktuojami skirtingai (Locher, Strässler 2008: 1). Žodynuose norma bendresne reikšme – kaip modelis, etalonas ar pavyzdys – apibrėžiama ir kaip standarto sinonimas (OD; MW), o kalbotyroje – kaip siauresnė už standartą sąvoka. Terminas norminimas, arba normalizacija (angl. normalization), anglkalbėje kalbotyroje, kaip matyti ir KNS lentelėje, vartojamas ne norminamosios kalbotyros reikalui, o fonetikos srityje. Norminamajam procesui pavadinti jį atstoja aptartoji standardizacija (antrąja reikšme, T2) (plg. Bartsch 1985: 23; Subačius 2002: 229). Latvių kalbotyroje vartojamas terminas kalbos norminimas (valodas normēšana) apibrėžtas kaip „normos nustatymas – procesas, susijęs su kalbos dėsningumų ištyrimu, fiksavimu, vertinimu, palaikymu ir sklaida“, o jo atitikmenys kitomis kalbomis nurodyti šie: angl. language standardization, vok. Sprachnormierung (f), Sprachpflege (f), rus. нормализация языка (VPSV 2007: 421), taigi atitinka lietuviškąją norminimo sampratą. 2.3. Кодифікація і кодифікування Як було видно з попереднього розділу, для позначення важливого етапу унормування (або вживаної в цьому значенні стандартизації), під час якого відібрані норми літературної мови закріплюються письмово в певних джерелах, потрібен окремий термін (див. (Milroy, Milroy 1999 [1985]: 22, 28; Nevalainen, Tieken-Boon van Ostade 2006: 283). Щоправда, нерідко відбір норм також пов’язують із цим етапом, відмежовуючи його від терміна більш абстрактного рівня унормування, однак, як зазначалося в розділі 2.2, межі етапів унормування є умовними. Теоретично кодифікація особливо важлива для визначення одного з найважливіших понять нормувальної лінгвістики — мовної норми. Коли норми загальнолітературної мови письмово закріплюються, вони стають кодифікованими, тож з часом між ними та реальними нормами, що функціонують у вжитку, виникає більша чи менша відмінність. В англомовній лінгвістичній літературі та лексикографічних джерелах для цього вживається слово кодифікація (англ. codification), без розрізнення процесу та його результату. На відміну від стандартизації, кодифікація може бути лише свідомою, організованою BENDRINĖ KALBA 90 (2017) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RITA MILIŪNAITĖ. Dėl terminų standartizacija, norminimas ir kodifikacija santykio dabartinėje norminamojoje kalbotyroje | 22 діяльністю; як відбір і (або) оформлення приписових мовних норм, кодифікація не є універсальним явищем і має виразний культурний характер (див. Deumert 2004: 6). Цей термін, говорячи про мовне планування, популяризував у 1960-х роках Ейнар Гауген (Haugen 1966: 922–935). Це складова планування мовної структури (докладніше див. Miliūnaitė 2010: 231–256): зазвичай кодифікують систему писемних знаків і правил правопису, вимову, наголошування, лексику, морфологію та синтаксис. У латвійському VPSV кодифікація (kodificēšana, kodifikācija) описана як «відбір мовних норм і фіксація їх у нормативних джерелах, наприклад у граматиках, орфографічних словниках» (VPSV 2007: 184), отже, розуміється вужче, ніж термін нормування, визначений у тому самому словнику. І в зарубіжних, і в литовських лінгвістичних працях щодо терміна кодифікація плутанини найменше. Кодифікація насамперед означає узагальнене найменування однієї частини (етапу) нормувальної роботи: це офіційне письмове закріплення мовних норм і правил, установлених у процесі нормування, у певних престижних джерелах, доступних мовній спільноті: словниках, граматиках, посібниках зі стилістики та мовної практики, збірниках правил, постановах і рекомендаціях органів мовного нагляду (пор. Garvin 1993: 42). Кодифікацію як один з елементів мовного планування включено також до відомої моделі мовного планування Ейнара Гауґена, яку автор неодноразово вдосконалював і яка охоплює найважливіші етапи творення загальнолітературної мови (див. Haugen 1983: 270–275). По-друге, кодифікація — це сам результат закріплення норм і правил загальнолітературної мови, можна сказати, сукупність закріплених норм і правил (Girdenis, Pupkis 1978: 56). Опорне поняття «кодекс» означає саме «збірник правил якоїсь галузі науки» (TŽŽ 2013). Тому за потреби йдеться про зміну кодифікації або кодифікованих норм (докладніше див. Miliūnaitė 2007: 7–23). Для точнішого розрізнення процесу та результату або узагальненого найменування однієї частини нормувальної роботи в литовській мові іноді вживається також термін кодифікування — на позначення процесу письмового закріплення норм загальнолітературної мови, проте насправді ця тенденція не є виразною. Розрізнення між кодифікацією та кодифікуванням проводить і LTŽ (2012). У досліджених литовських лексикографічних та енциклопедичних джерелах поняття кодифікації відрізняється незначно (див. таблицю 6). BENDRINĖ KALBA 90 (2017) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RITA MILIŪNAITĖ. Dėl terminų standartizacija, norminimas ir kodifikacija santykio dabartinėje norminamojoje kalbotyroje | 23 ТАБЛИЦЯ 6. Визначення термінів кодифікація та кодифікування у литовських джерелах Šaltiniai Apibrėžtys KTŽ nei kodifikacijos, nei kodifikavimo nėra. LKE Kalbotyros metodais pagrįstas kalbos normų nustatymas bei parinkimas vadinamas kodifikavimu, arba norminimu (straipsnis kalbos norma). LTŽ kodifikacija – (angl. codification, pranc. codification (f), rus. кодификация, vok. Kodifizierung (f)) kalbos taisyklės, norminamuosiuose darbuose aprašytos normos ir jų vartojimo dėsningumai. kodifikavimas – (angl. codification, pranc. codification (f), rus. кодифицирование, vok. Kodifizierung (f)) kalbos norminimo veiklos dalis – pirminis normų nustatymas. DŽ7i kodifikacija lingv. pavyzdinių kalbos normų nustatymas ir sisteminimas, teikyba. TŽŽ kodifikacija kalbot. pavyzdinių kalbos normų nustatymas ir sisteminimas. Kaip nurodė ir KNS lentelės autoriai, LKE kodifikavimas prilyginamas norminimui kaip sinonimas. Kituose šaltiniuose skiriamos kodifikacijos procedūros – normų nustatymas, sisteminimas, parinkimas, teikyba – taip pat rodo, kad kodifikacija čia suprantama labai plačiai ir iš esmės nesiskiria nuo norminimo. Plg. J. Palionio pateiktą kodifikacijos apibrėžtį (Palionis 1989: 51): Mokslinis rašomosios kalbos normų aprašymas bei sisteminimas, taip pat tam tikrų kalbos ir rašybos lyčių tikimo normai nustatymas, vadinamas kodifikacija. Tačiau naujesnėje kalbinėje literatūroje terminas kodifikacija santykiauja su terminu norminimas kaip dalis ir visuma (plg. Miliūnaitė 2003: 42; Miliūnaitė 2006a: 50–59; Miliūnaitė 2006b: 9–28; LTŽ 2012). Žinoma, tai nepanaikina susidariusių, kad ir dalinės, jų sinonimijos. Ypač sinonimiškumas ryškus sudėtinių terminų kalbos norminimo / kodifikacijos (–avimo) principai ir kriterijai vartosenoje14. 14 Plg., pavyzdžiui, mokslo straipsnių pavadinimus, kurie rodo XX a. pabaigoje šiuos terminus buvus dar ne visai nusistovėjusius: Bendrinės kalbos norminimo ir kodifikavimo principai (Girdenis, Pupkis 1978: 53–66); Evalda Jakaitienė. Dėl semantinės motyvacijos, kaip kodifikavimo kriterijaus. – Kalbotyra XXXVII (1), 1986, 102–105; Aleksas Girdenis, Aldonas Pupkis. Kalbos norminimo principai. – Gimtoji kalba, 1996, 8, 1–5. BENDRINĖ KALBA 90 (2017) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RITA MILIŪNAITĖ. Dėl terminų standartizacija, norminimas ir kodifikacija santykio dabartinėje norminamojoje kalbotyroje | 24 3. МІКРОСИСТЕМА ТЕРМІНІВ РЕГУЛЮВАННЯ (РЕГУЛЮВАННЯ СЕБЕ) ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ Відповідаючи на потребу нормативної лінгвістики мати окремі терміни для позначення стихійного розвитку літературної мови як різновиду та її норм і свідомого регулювання, можна запропонувати набір із чотирьох основних термінів (два з яких мають також адаптовані литовські варіанти): стандартизування – стандартизація та нормування – нормалізація (див. таблицю 7). ТАБЛИЦЯ 7. Основні терміни регулювання (регулювання себе) літературної мови У литовському мовознавстві, можна сказати, вже починає усталюватися згода вживати поряд із нормуванням і термін вужчого обсягу на позначення одного з етапів нормування — кодифікування, а його результат називати кодифікацією. Схема на рисунку 2 показує зв’язки між поняттями, названими термінами, розглянутими у статті. Стандартизування і стандартизацію можна вважати найзагальнішими термінами, що позначають регулювання (регулювання себе) літературної мови, яке охоплює також вужчі поняття «нормування» та «кодифікування». Стандартизування і стандартизація у литовському мовознавстві вживаються поки що доволі рідко. Основу мікросистеми становлять терміни нормування і кодифікування (кодифікація), а нормалізація належить до периферії, оскільки стрижнем процесів регулювання (регулювання себе) літературної мови є її активне, свідоме впорядкування, тобто нормування. BENDRINĖ KALBA 90 (2017) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RITA MILIŪNAITĖ. Dėl terminų standartizacija, norminimas ir kodifikacija santykio dabartinėje norminamojoje kalbotyroje | 25 РИС. 2. Мікросистема термінів регулювання (регулювання себе) літературної мови ВИСНОВКИ Слід визнати, що литовська лінгвістична термінологія порівняно з термінологією інших наук упорядкована недостатньо, значно варіюється у різних словниках, які рідко оновлюються, а новіших систематизованих збірників термінів, що відображали б дослідження сучасного світового мовознавства, загалом бракує. Такий стан ускладнює можливість системно розглянути й термінологію нормативної лінгвістики, оскільки реальне вживання термінів цієї галузі, хоча й чітко виявляє певні тенденції, не відповідає мінливій і застарілій картині, зафіксованій у нечисленних лексикографічних працях. На основі литовських та англомовних джерел, а також латвійського мовознавчого джерела у статті теоретично визначено найважливіші поняття нормативної лінгвістики, необхідні для опису процесів творення (творення себе) та регулювання (регулювання себе) літературної мови. Насамперед відповідно до характеру регулювання цього різновиду розмежовано його стихійний розвиток і свідоме впорядкування. Друге розрізнення стосується мікро- та макрорівнів цих процесів: в одному випадку охоплюється сам різновид літературної мови, в іншому — конкретні норми цього різновиду. BENDRINĖ KALBA 90 (2017) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RITA MILIŪNAITĖ. Dėl terminų standartizacija, norminimas ir kodifikacija santykio dabartinėje norminamojoje kalbotyroje | 26 Після укладання інвентарю термінів, уживаних для позначення цих понять (стандартизація (стандартизування), стандартизування; нормування, нормалізація (нормалізування) і кодифікація, кодифікування), та дослідження їхніх взаємозв’язків з’ясувалося, що частина термінів дублює один одного, є синонімами з не цілком тотожними значеннями або співвідноситься як частина й ціле позначуваних явищ. Варіанти розглянутих термінів із закінченнями -acija і -avimas ще не чітко диференціювалися відповідно до загальних тенденцій уживання цих похідних для позначення значень конкретизованого явища (-acija) та дії або назви дії (-avimas). Сильніші члени цієї варіації із закінченням -acija (точніше кажучи, запозичення, що мають таке умовно виокремлюване закінчення) standartizacija ir kodifikacija часто вживаються в найзагальнішому значенні — і явища, і дії. Розмірковуючи над тим, як зробити цю мікросистему термінів нормативної лінгвістики компактнішою, можна запропонувати такі її орієнтири: 1. Стандартизування — свідомий вибір різновиду літературної мови та узагальнений процес його впорядкування. Стандартизація — стихійне формування та саморозвиток літературної мови як різновиду. 2. Нормування — свідоме впорядкування норм літературної мови: дослідження вжитку, відбір та оцінювання норм, їх письмова кодифікація і поширення. Нормалізація — стихійний процес кристалізації норм літературної мови. 3. Кодифікування — один з етапів нормативного процесу: відбір норм літературної мови та їх письмова кодифікація. Кодифікація — результат цього процесу: сукупність кодифікованих норм і правил літературної мови. З огляду на обсяг понять, позначуваних цими термінами, та їх представлення у важливіших працях литовської лексикографії, центр мікросистеми становлять три терміни: найширшим є термін стандартизація, його частиною є нормування, а кодифікація — результат одного з етапів нормування. У литовській лінгвістичній літературі такі тенденції також наявні, проте їх слід докладніше дослідити, а тоді остаточно обговорити прийнятну для сучасного етапу розвитку літературної литовської мови мікросистему термінів цієї галузі. BENDRINĖ KALBA 90 (2017) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RITA MILIŪNAITĖ. Dėl terminų standartizacija, norminimas ir kodifikacija santykio dabartinėje norminamojoje kalbotyroje | 27 ŠALTINIAI DŽ7 2015: Dabartinės lietuvių kalbos žodynas. Vyr. red. Stasys Keinys. 7-as internetinis leid.Vilnius: Lietuvių kalbos institutas, 2015. Prieiga internete: http://lkiis.lki.lt. KTŽ 1990: Gaivenis K., Keinys S. Kalbotyros terminų žodynas, Kaunas: Šviesa. LBK 2014: Agnė Bielinskienė, Asta Kazlauskienė, Erika Rimkutė, Aureli­ja Tamošiūnaitė. Lietuvių bendrinė kalba: normos ir vartosena. Vadovėlis aukštųjų mokyklų studentams. Versus aureus: Vytauto Didžiojo universitetas. Prieiga internete: http://www.llks.lt/pdf2/kalba/Lietuviu%20bendrines%20kalbos%20normos%20ir%20vartosena.pdf (žiūrėta 2017 12 12). LKE 2008: Lietuvių kalbos enciklopedija. Parengė Kazys Morkūnas, redagavo Vytautas Ambrazas. 2-as patikslintas ir papildytas leidimas. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas. LRVKĮPĮ 2008: Lietuvos Respublikos valstybinės kalbos įstatymo pakeitimo įstatymas. Projektas XP-1320(2). Prieiga internete: https://e-seimas.lrs.lt/portal/legalAct/lt/TAP/TAIS.324133 (žiūrėta 2017 09 15). LRVKĮPĮ 2011: Lietuvos Respublikos valstybinės kalbos įstatymo pakeitimo įstatymas. Projektas XP-1320(3). Prieiga internete: https://e-seimas.lrs.lt/portal/legalAct/lt/TAP/TAIS.402981?jfwid=-wbkgqm837 (žiūrėta 2017 09 15). LTŽ 2012: Lingvodidaktikos terminų žodynas. Meilutė Ramonienė, Jelena Brazauskienė, Nida Burneikaitė, Jurga Daugmaudytė, Eglė Kontutytė, Joana Pribušauskaitė. Vilniaus universitetas. Vilnius: Vilniaus universiteto leidykla. Prieiga internete: http://www.lsk.flf.vu.lt/file/Lingvodidaktikos_terminu_zodynas___2012_2.pdf (žiūrėta 2017 09 12). MW – Merriam-Webster dictionary. Prieiga internete: https://www.merriam-webster.com/dictionary (žiūrėta 2017 12 06–2017 12 17). ND – Lietuvių kalbos naujažodžių duomenynas. Tęstinis internetinis žinynas nuo 2011 m. Sud. ir ats. red. Rita Miliūnaitė. Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. Prieiga internete: http://naujazodziai.lki.lt. OD – English living Oxford dictionaries. Prieiga internete: https://en.oxforddictionaries.com (žiūrėta 2017 12 06–2017 12 17). TB – Lietuvos Respublikos terminų bankas. Prieiga internete: http://terminai.vlkk.lt/pls/tb/ BENDRINĖ KALBA 90 (2017) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RITA MILIŪNAITĖ. Dėl terminų standartizacija, norminimas ir kodifikacija santykio dabartinėje norminamojoje kalbotyroje | 28 TŽŽ 2013: Tarptautinių žodžių žodynas. Vilnius: Alma littera. VLKK Į 2016: Lietuvos Respublikos Valstybinės lietuvių kalbos komisijos įstatymas. Galiojanti suvestinė redakcija (nuo 2016-12-29). Prieiga internete: https://e-seimas.lrs.lt/portal/legalAct/lt/TAD/TAIS.5412/SwSlyNwRBc?positionInSearchResults=0&searchModelUUID=52f26d53-88fd-4056-9258-86663b3074ee (žiūrėta 2017 12 14). VPSV 2007: Valodniecības pamatterminu skaidrojošā vārdnīca, Rīgā: LU Latviešu valodas institūts. LITERATŪRA A l i ū k a i t ė D. 2009: Bendrinės kalbos vaizdinių tikslumas: kvazistandarto problema. – Respectus Philologicus 16 (21)A, 160–187. B a r t s c h R. 1985: The influence of language standardization on linguistic norms. – Studia Linguistica 39 (1), 23–50. D e u m e r t A. 2004: Language Standardization and Language Change: The Dynamics of Cape Dutch, Amsterdam / Philadelphia: John Benjamins Publishing Company. D e u m e r t A. 2010: Imbodela zamakhumsha – reflections on standardization and destandardization. – Multilingua 29, 343–264. D e u m e r t A., V a n d e n b u s s c h e W. 2003: Research Directions in the Study of Language Standardization. – Germanic Standardizations: Past to present. A. Deumert, W. Vandenbussche (eds.). Philadelphia: John Benjamins Publishing Company, 455–469. G a i v e n i s K. 2002: Lietuvių terminologija: teorijos ir tvarkybos metmenys, Vilnius: Lietuvių kalbos instituto leidykla. G a r v i n P. L. 1993: A conceptual framework for the study of language standardization. – International Journal of the Sociology of Language 100/101, 37–54. G i r d e n i s A., P u p k i s A. 1978: Bendrinės kalbos norminimo ir kodifikavimo principai. – Baltų kalbos ir jų tyrinėjimo metodai. Vilnius, 53–66. H a u g e n E. 1966: Dialect, Language, Nation. – American Anthropologist, New Series 68 (4), 922–935. Prieiga internete: https://alogro.files.wordpress.com/2010/05/haugen_1_d_n.pdf (žiūrėta 2017 12 05). BENDRINĖ KALBA 90 (2017) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RITA MILIŪNAITĖ. Dėl terminų standartizacija, norminimas ir kodifikacija santykio dabartinėje norminamojoje kalbotyroje | 29 Haugen E. 1983: The implementation of corpus planning: theory and practice. – Progress in language planning. International perspectives. Eds. J. Cobarrubias, J. A. Fishman. Berlin: Walter de Gruyter, 269–289. Klimavičius J. 2002: Lietuvių bendrinė kalba: ribos ir beribiškumas, sistema, norma ir kodifikacija. – Terminologija 9, 7–25. Kniūkšta P. 1995: Kalbos tvarkybos tikslas – ugdyti kalbą. – Kalbos kultūra 68, 28–39. Locher M. A., Strässler J. 2008: Introduction: Standards and norms. – Standards and Norms in the English Language. M. A. Locher, J. Strässler (eds.). Berlin: Mouton de Gruyter, 1–20. Miliūnaitė R. 2003: Dabartinės lietuvių kalbos gramatikos norminimo pagrindai, Vilnius: Lietuvių kalbos institutas. Miliūnaitė R. 2006a: Kodifikacijos ir vartosenos santykiai dabartinėje lietuvių kalboje. – Lituanistica 3(67), 50–59. Miliūnaitė R. 2006b: Kodifikacijos ir vartosenos santykių modelis. – Kalbos kultūra 79, 9–28. Miliūnaitė R. 2007: Kodifikuotų normų keitimas: už ir prieš. – Kalbos kultūra 80, 7–23. Miliūnaitė R. 2010: Kalbos prestižas ir jo planavimas. – Kalbos kultūra 83, 231–256. Milroy J., Milroy L. 1999 [1985]: Authority in language: Investigating Standard English. 3rd ed. New York: Routledge; 1st ed., 1985; 4th ed., 2012. Nekvapil J. 2010 [2008]: Language cultivation in developed contexts. – The Handbook of Educational Linguistics. B. Spolsky, F. M. Hult (eds.). Wiley-Blackwell Publishing, 251–265. Nevalainen T., Tieken-Boon van Ostade I. 2006: Standardization. – A History of the English Language. R. Hogg, D. Denison (eds.). Cambridge: Cambridge university Press, 271–311. Palionis J. 1989: Lietuvių rašomosios literatūrinės kalbos istorijos įvadas, Vilnius: Vilniaus universitetas. Pupkis A. 2005: Kalbos kultūros studijos, Vilnius: Gimasis žodis. Pupkis A. 2017: Standartinė kalba? – Bendrinė kalba 90. Prieiga internete: http://www.bendrinekalba.lt/Straipsniai/90/Pupkis_BK_90_straipsnis.pdf Skardžius P. 1997 [1927]: Bendrinė kalba ir jos vartojimas. – Rinktiniai raštai 2. Vilnius: Mokslo ir enciklopedijų leidybos institutas, 30–85. BENDRINĖ KALBA 90 (2017) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RITA MILIŪNAITĖ. Dėl terminų standartizacija, norminimas ir kodifikacija santykio dabartinėje norminamojoje kalbotyroje | 30 Smetonienė I., Smetona A., Valotka A. 2016: Dėl standartinės kalbos termino. – Lietuvių kalba 10. Prieiga internete: http://www.lietuviukalba.lt/index.php/lietuviu-kalba/article/view/217. Subačius G. 2002: The Development of Standard English 1300–1800. Theories, Descriptions, Conflicts (ed. Laura Wright, 2000) [Recenzija]. – Archivum Lithuanicum 4, 227–234. Subačius G. 2004: Standartinių (bendrinių) kalbų istorijos chronologija. – Metmenys 84, 97–115. Prieiga internete http://www.uic.edu/classes/lith/lith520/SUB_strp/SUB_2004_Chron%20METM.PDF Valotka A. 2015: Kalbos planavimo ir kalbos politikos terminai. – Parlamento studijos 18, 84–101. Prieiga internete: http://www.parlamentostudijos.lt/Nr18/files/5.pdf (žiūrėta 2017 09 12). Данеш Ф. 1988 [1979]: Позиции и оценочные критерии при кодификации. – Новое в зарубежной лингвистике 20. – Москва: Прогресс, 281–295. Įteikta 2017 12 19 Priimta 2017 12 29 BENDRINĖ KALBA 90 (2017) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RITA MILIŪNAITĖ. Dėl terminų standartizacija, norminimas ir kodifikacija santykio dabartinėje norminamojoje kalbotyroje | 31 REGARDING THE RELATIONSHIP OF THE TERMS STANDARDIZATION, NORMALIZATION, AND CODIFICATION IN MODERN NORMATIVE LINGUISTICS S u m m a r y The article analyses the terms standartizacija (standardization), norminimas (normalization), and kodifikacija (codification) as well as their Lithuanian forms and synonyms (such as standartizavimas, normalizacija, kodifikavimas, and so on) through the prism of theoretical and practical needs of normative linguistics. The understanding of the concepts these terms denote varies in the works of modern Lithuanian and foreign linguistics; the terms and their relationships are not completely established as such either. As a result, the problem of managing the microsystem of these terms is being addressed in some publications of contemporary Lithuanian linguists. Yet any chance of a fully rounded discussion is reduced by the fact that sometimes reliance is made on isolated sources that, in their own right, restrict the field of problems relating to the usage of the terms. Ergo, the conclusions do not always carry a substantial degree of scientific accuracy and objectivity. The terms in question denote various aspects of regulation of the standard languages pertaining both to the exterior of the standard language as a variety of the national language (that is, the separation of the standard language from the other varieties), and to the interior thereof (that is, the crystallisation and management of the standard language norms). The article adopts a synchronic approach towards the subject of structuring these terms. The goal is to provide a theoretical description of the microsystem of concepts required to define the process of standardization of the standard language and the terms that denote them. To that end, the following objectives are set: 1) describe the main concepts of the elements (or stages) of the standardization process; 2) discussing the terms standartizacija, norminimas, and kodifikacija, as well as their variations and synonyms; 3) disclosing the mutual relationships of the terms that denote the (self–)regulation of language and providing an outline of their possible microsystem. BENDRINĖ KALBA 90 (2017) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351–7204 RITA MILIŪNAITĖ. Dėl terminų standartizacija, norminimas ir kodifikacija santykio dabartinėje norminamojoje kalbotyroje | 32 With reference to Lithuanian and English sources, as well as one Latvian source of linguistics (The Glossary of Linguistic Terms), the article makes an inventory of terms denoting the (self-)regulation of the standard language: standartizacija (standartējimas), standartizavimas; norminimas, normalizacija (normējimas), and kodifikacija, kodifikavimas. The spontaneous development and conscious management of the standard language are distinguished on the basis of the nature of its (self-)regulation. Another distinction is made in terms of the micro- and macro-levels of these processes, which in one case include the strain of the standard language per se, in the other, its specific norms. Analysis of the mutual relationships of the terms in questions has revealed that some of the terms are overlapping, are synonyms of not-quite-identical meaning, or interact as a part and whole of the phenomena they denote. Notably, opposite to the English language where terminology affects that of other languages to a substantial extent, the Lithuanian language allows certain elements of word formation (in the case at hand, the suffixes -acija and -avimas) to signify the difference between a spontaneous act and an active action. This difference, however, is but a tendency rather than a strong regularity; therefore, when it comes to actual usage, formations of the suffix -acija are often used in both cases – just like in the English language. For the purposes of considering making the microsystem of the terms of normative linguistics clearer and more compact, we could suggest it be given the following guidelines in the terminology of Lithuanian linguistics: 1. Standartizacija (standardization): spontaneous establishment and self-development of the standard language as an individual variety. Standartizavimas: conscious selection of the standard language variety and generalised process of its management. 2. Normalizacija (normalization): the spontaneous process of the crystallisation of standard language norms. Norminimas: conscious management of standard language norms: investigation of usage, selection and assessment, written legalisation, and proliferation of norms. 3. Kodifikavimas (codification): one of the stages of the standardisation process: selection and written legalisation of standard language norms. Kodifikacija: the outcome of this process: the whole of the legalised norms and rules of the standard language. BENDRINĖ KALBA 90 (2017) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204 RITA MILIŪNAITĖ. Dėl terminų standartizacija, norminimas ir kodifikacija santykio dabartinėje norminamojoje kalbotyroje | 33 Such tendencies of usage do exist in Lithuanian linguistic literature and scientific texts, yet they call for a closer examination to be able to round up the discussion of the microsystem of the terms of this field that is acceptable to the current phase in the course of the development of the standard Lithuanian language. KEYWORDS: standard language, normative linguistics, language standardization, language codification, terminology. RITA MILIŪNAITĖ Lietuvių kalbos institutas Petro Vileišio g. 5, LT-10308 Vilnius [email protected] BENDRINĖ KALBA 90 (2017) www.bendrinekalba.lt ISSN 2351-7204