Liepiamosios nuosakos dvejopos formos ir jų vartojimas rytų Lietuvos tarmėse

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA ДВОЯКІ ФОРМИ НАКАЗОВОГО СПОСОБУ ТА ЇХ УЖИВАННЯ У СХІДНИХ ГОВІРКАХ ЛИТВИ J. KARDELYTĖ Говірки нашої мови з кожним роком досліджують дедалі більше. Чимало матеріалу зібрано й у східних говірках Литви. У східних говірках Литви трапляються різноманітні архаїчні залишки, що є цінним матеріалом і для діалектології, і для історії мови, і для порівняльної граматики балтійських мов. У цих говірках є чимало цікавих явищ граматичної будови, про які наша мовознавча література поки що мало згадує. Тут зупинимося на одному мовному факті, широко вживаному у східних говірках, а саме на двояких формах наказового способу, або двох часах. Окремі приклади двояких форм трапляються у працях російських і німецьких мовознавців. Проф. J. Endzelynas уже докладніше розглядає наказовий спосіб. Форми латиського наказового способу без -k він порівнює з формами литовського наказового способу без -k¹. В описі тверецької говірки проф. J. Otrembskio² згадується вживання цих форм, а також ідеться про їх творення. У нашій мовознавчій літературі це питання не розглядалося. Більшість наших говірок має лише такі форми наказового способу, як і lk, наприклад, nešk, daryk, lipk, suk, būk... neškite, darykite, lipkite, sukite, būkite... Такі форми є в жмудських, західних і центральних верхньолитовських говірках, у західній частині східних верхньолитовських говірок, а також у західних дзукійських говірках. У східних говірках Литви трапляються двоякі форми наказового способу. Одні форми такі самі, як і в lk, інші — відрізняються від перших і вживанням, і наголосом. Наприклад, поряд із формами daryk, rašyk, kapok, nešk, tylėk, atsikąsk є також форми dārai, rāšai, kapōj, nēš, tylý, atsikāñt³. Ці дві групи форм неоднозначні. Перші форми, тобто ті, що вживаються і в lk, у деяких східнолитовських говірках вживаються тоді, коли хочуть сказати, що наказ має бути виконаний не зараз, негайно, а через певний час, у майбутньому. Другі форми, які відрізняються від перших, ужива- 1 J. Endzelīns, Latviešu valodas gramatika, 887—893, Rīga, 1951; J. Endze-līns, Baltu valodu skaņas un formas, 211—213, Rīga, 1948. 2 J. Otrembski, Wschodniolitewskie narzecze twereckie, 1, 381—392, Kraków, 1934. 3 Форми говірок (за винятком прикладів у реченнях) транскрибовано відповідно до lk. 12. Kalbotyros klausimai 181 кажуть тоді, коли хочуть сказати, що наказ слід виконати негайно, без зволікання, у момент мовлення. Напр., представник таких вимов, бажаючи, щоб хтось інший негайно щось виконав, зробив, скаже: pasākai pasaką; dārai, ko stovi; nuvež arklį; parai žolės; iškāš va čia duobelę; atneš vandens; pakāl dalgi; nešūkau lyg tvoron įkluvęs; eikite dirbt nestovėję; padainuokite, vis bus linksmiau. Однак, якщо хочуть, щоб дію, роботу було виконано пізніше, не в момент мовлення, тоді скажуть: pasakyk pasaką; nuvežk arklį; paraūk žolės; iškašk duobę; eik dirbt тощо. Отже, бачимо, що форми, відмінні від lk, виражають наказ, який має бути виконаний зараз, а форми, що збігаються з lk, — наказ, який має бути виконаний у майбутньому. Тому форми, невідомі lk та іншим згаданим вище говіркам, можна назвати теперішнім часом наказового способу, або формами без суфікса -k, а форми, відомі lk та багатьом говіркам, — майбутнім часом наказового способу, або формами із суфіксом -k. Майбутній час наказового способу утворюється так само, як і lk, тому тут про його творення не йтиметься. Творення форм теперішнього часу зовсім інше. Однина, II-га особа У дієсловах о-основи творення цих форм формально нагадує форми однини II-ї особи теперішнього часу дійсного способу. Напр., у дієслова rašyti форма теп. ч. нак. сп. є rašai, у дієслова baidyti — baidai, barstyti — barstai, laužyti — laužai, gaudyti — gaudai, mėtyti — mėtai, plaukyti — plaukai, ardyti — ardai, vėtyti — vėtai, laupyti (луснути, обчищати) — laupai; baidai žv. rblus iš vi̇šnų. (Linkmenys); parašai lakšteli. sunėliu (Linkmenys); šakai, šakai, ko prikundai ležūvi. (Linkmenys); nemėtai duona.s, trūpinus rinksi (Saldutiškis); pasākai, mā.ma, nesusarma.ci. (Kretuonys); nesvā.idai šopieru. un padlā.gos (Žibališkė, Švenčionių raj.); atā.j kruopė.lyn. (Gražuliai, Švenčionių raj.), pasā.kai, kāp tu j.tu. vadzini (Dvarapievė, Švenčionių raj.); padā.rai, bra.lė.li, grė.bli. (Dūkštas); išārdai lā.pini. (Dūkštas); parašai pavali (Stelmužė, Zarasų raj.). У зворотних дієслів ці форми мають закінчення -ais. Напр., klausais, klausais (прислухайся) dainė.lu. (Linkmenys); mokais (учися), durnas nebū.si (Linkmenys); dairais (озирнися) aplink sau (Kirdeikiai); mā.udai̇si (скупайся), kȯ stovi (Palušė). Ці форми завжди наголошуються на корені. Якщо в корені дієслова є чистий або змішаний дифтонг, то інтонація залежить від того, що наголошується у відповідному дієслові в однині II-ій особі теперішнього часу дійсного способу: 1) Якщо форма однини II-ї особи теперішнього часу дійсного способу має наголос на закінченні, то форма однини II-ї особи теперішнього часу наказового способу має спадну інтонацію, напр., baidai (baidyk), daužai (daužyki), barstai (barstyk). 2) Якщо форма теп. ч. дійсн. 182 Якщо форми 1-ї особи однини теперішнього часу дійсного способу 2-ї особи наголошені на корені, то форми 2-ї особи однини теперішнього часу наказового способу мають спадний наголос. Напр., šaudai (стріляй), gaudai (лови), lodai (довбай), valgai (їж), saldai (підсолоджуй). У дієслів i-основи форми 2-ї особи однини теперішнього часу наказового способу мають закінчення -y. Напр., lydy (супроводжуй), klūpy (ставай навколішки), tyly (мовчи), pamyly (полюби), žydy (цвіти), tūry (май), gūly (лягай), razy (поли), neklapsy (не клацай): patili kai vyresnis užtura (помовчи, коли старший говорить. Linkmenys); patūri laždu. (потримай палицю. Palūšė); miegi, miegi, da, gaidžei negiedaja. (спи, спи, ще півні не співали. Kaltanėnai); dzi-ri, dzi-ri i dzievu. mi-li (мовчи й Бога люби. Dotenėnai, Швенчьоняйський район); išravi gi dvzviliku. šotku. (виполи-но дванадцять арів. Vosiūnai, Ігналінський район); neklapsi jau, galvoj net uža (не клацай уже, у голові аж гуде. Saldutiškis). Зворотні форми такі самі, як зворотні форми 2-ї особи однини теперішнього часу дійсного способу. Напр., turės (тримайся), sėdies (сідай), gules (лягай), klūpies (ставай навколішки): turies, kat neišlėktum (тримайся, щоб не випав. Linkmenys); sa-dies, ko stipsai (сідай, чого стоїш стовпом. Kirdeikiai); gulies gerau, jau meira akisu (лягай краще, вже сон в очах. Linkmenys). Ці форми наголошуються так: 1. Якщо 2-га особа однини теперішнього часу дійсного способу наголошена на корені, то й форма 2-ї особи однини теперішнього часу наказового способу має наголос на корені. Напр., sėdy (сідай). 2. Якщо форма 2-ї особи однини теперішнього часу дійсного способу має наголос на закінченні, то й ця форма наказового способу не змінює місця наголосу. Напр., razy (поли), lydy (супроводжуй), žydy (цвіти). 3. Якщо дієслово має короткий голосний u в корені, то форми 2-ї особи однини теперішнього часу наказового способу наголошуються лише на корені. Напр., tūry (май, тримай), gūly (лягай), tūpy (сідай навпочіпки). Виняток становить випадок, коли вставлено сполучення звуків -ks-, -kš-; тоді наголошується лише закінчення. Напр., stuksy (стукай), truksy (труси), kriuksy (кричи), niuksy (нюхай), puksy (бухай). Зворотні форми наголошуються лише на закінченні. У дієслів (i)a-основи форма 2-ї особи однини теперішнього часу наказового способу є основою теперішнього часу дійсного способу. Якщо основа закінчується на приголосний, то цей приголосний завжди м’який, за винятком k, m. Приголосні p, n, t бувають і м’якими, і твердими. Дзвінкі приголосні оглушуються. Напр., lauk (жди), lėk (діал. lak: лети), sem (черпай), grėp (греби), bar (свари), gul (лягай), ve (вези), siuk, neš (неси), bėk (біжи), gel (жали), sviet (світи), dur (бий): ain, abzdairai un Martinu (іди, озирнися до Мартіна. Linkmenys); nedi.re.ji.s nuvein in Maruti. apklausais (не барися, іди до Марії свататися. Linkmenys); duonė.la.s acikūn t, undene lū asiger ir buz gerai (хлібця скуштуй, води напийся — і буде добре 183 відкуси, запий водичкою — і все буде гаразд. Linkmenys); pašil (зігрійся біля вогнища, надворі така прохолода. Kirdeikiai); šluo, šluo ačláimu., šuńde tą.vasei atuš (підмітай подвір’я, сьогодні твій atuš. Saldutiškis); pasverėt šunų, tai ir la.si (перекинься на собаку — тоді й гавкатимеш. Kaltanėnai); parau ža.lės kaūle.m (район Дукштаса). Якщо форми 2-ї та 3-ї особи однини теперішнього часу дійсного способу мають суфікс -v-, то в закінченні форми 2-ї особи однини теперішнього часу наказового способу є або -j, або -n, або залишається лише корінь. Усі три форми вживаються майже по всій території цих говірок паралельно. Напр., būj, būn, bū (būki), griūj, griūn, griū (griūki), kliūj, kliūn, kliū (kliūki), siūj, siūn, siū (siūki), pūj, pūn, pū (pūki): pabūj, da. (побудь ще. Linkmenys); bū'n ti (будь там. Ignalina); bū' bū', kur laki (будь, будь, куди летиш. Kaltanėnai); sūj nezdairus (ший, не озираючись. Adutiškis). Якщо форми 2-ї та 3-ї особи однини теперішнього часу дійсного способу мають суфікс -n-, то форми 2-ї особи однини теперішнього часу наказового способу бувають із кінцевим n або без нього. Напр., griaūn, griaū (griauki), maūn, maū (mauki), šaūn, šaū (šauki), bliaūn, bliaū (bliau ki), gaūn, gaū (gauki), raūn, raū (rauki). Обидві форми вживаються паралельно: g r a ū n || g r a ū ši.tu. stulpu. (спирайся на цей стовп. Linkmenys); apsmaūn || apsmaū kė.lne.m. (загорнися в плащ. Kirdeikiai); su b l aūn || sublaū kai kárve. (плач, бо корову забрали. Kaltanėnai). Якщо форми 2-ї та 3-ї особи однини теперішнього часу дійсного способу мають у корені голосний y і суфікс -j-, то форми 2-ї особи однини теперішнього часу наказового способу не мають кінцевого j. Напр., gy (gyki), ly (lyki), ry (ryki). В інших випадках, тобто якщо голосний кореня не y, форми вживаються і без j, і з j. Напр., atsistoj || atsistà (atsistoki), šluoj || šluo (šluoki), dainuoj || dainuo (dainuoki), šokuoj || šokuo (šokuoki), ropoj || ropà (ropoki), nujoj || nuj à (nujoki), kapoj || kapà (kapoki): dainuoj || dainuo viz bus ramjau un širdės (співай, усім буде веселіше на серці. Linkmenys); kapāj || kapà má.lkas (рубай дрова. Kirdeikiai); nujāj || nuj à pamiškėn (їдь... Ignalina). Якщо інфінітив первинних дієслів a-основи має суфікс -o- або -ė-, то закінчення 2-ї особи однини наказового способу становить -y. Напр., raudý (raudoki), giedý (giedoki), miegy (miegoki), drebý (drebėki), čiūty (lindėki), virpý (virpėki), blizgý (blizgėki): neraudi šit baisei (не плач так страшно. Linkmenys); miegi, kat miegi (спи, якщо спиш. Kaltanėnai); drabi, drabi, vis ne te bu šá.lta (тремти, тремти — все ж не буде так холодно. Ignalina). Утворені від зворотних дієслів форми мають закінчення -ies. Напр., žadìes (пообіцяй собі), derìes (домовся), knìsies (копайся), barìes (сварися): žadìes ateit, ko ti.li (пообіцяй прийти — чого мовчиш. Linkmenys); derìes greita. ir važuojam (домовся швидко... Ignalina); barìes, dau gau teip nedaris (сварися, більше так не робитиме. Kaltanėnai). Утворені від дієслів (i) a-основи форми наказового способу без -k наголошуються так: 184 Якщо голосні кореня 3-ї особи однини теперішнього часу дійсного способу — a, e — і мають циркумфлексну інтонацію (у говірці середню), то форми 2-ї особи однини теперішнього часу наказового способу мають коротку інтонацію. Напр., kàš (kaski), pavàk (pavoki), pašàk (pašoki), nèš (neški), vèšk (veski), mèt (meski). Якщо голосні кореня 3-ї особи однини теперішнього часу дійсного способу — i, u — і мають коротку інтонацію (у говірках середню), то форми 2-ї особи однини теперішнього часу наказового способу також мають коротку інтонацію. Напр., lìp (lipki), rìš (riški), knìš (kniski), rìš (riški), pùšk (puški), lùp (lupki), skùt (skuski). Якщо форми 2-ї особи однини теперішнього часу наказового способу мають чистий або змішаний дифтонг, то наголошується другий компонент і він має циркумфлексну інтонацію. Напр., laĩt (leiski), bàrk (barki), gèrk (gerki), kùlk (kulki), vèrs (verski), šàl (šalki), màl (malki). Форми 2-ї особи однини теперішнього часу наказового способу вторинних дієслів a-основи такі: 1. У дієслів, інфінітив яких має суфікс -au-, закінчення форми 2-ї особи однини наказового способу — -au або -aun. Обидві форми вживаються паралельно. Напр., šùkaun || šùkau (šūkauki), rė́kaun || rė́kau (rėkauki), riešutaũn || riešutaũ (riešutauki), grybaũn || grybaũ (grybauki): šùkaun || šùkau і prisišauks (Linkmenys); gri.baũn || gri.baũ nebizdė.le.vi.s (набирай грибів, не блукай. Kirdeikiai). Якщо в інфінітиві цих дієслів наголос падає на корінь, то й у формі 2-ї особи однини теперішнього часу наказового способу наголос падає на корінь. Напр., ùkaun || ùkau (ūkauki), sùpaun || sùpau (sūpuoki). Якщо в інфінітиві наголос падає на суфікс, то й у формі 2-ї особи однини теперішнього часу наказового способу наголос припадає на суфікс. Відмінність лише в тому, що в цих формах інтонація циркумфлексна. Напр., žuvaũn || žuvaũ (žuvauki), lapaũn || lapaũ (lapauki; lapauti: збирати листя). 2. У дієслів, інфінітив яких має суфікс -uo-, закінчення форми 2-ї особи однини теперішнього часу наказового способу — -uo або -uoj. Обидві форми вживаються паралельно. Напр., dainúo || dainúoj (dainuoki), siūbúo || siūbúoj (siūbuoki), sopúo || sopúoj (sopuoki: важко дихай), šokúo || šokúoj (šokuoki). Наголос падає на закінчення. 3. У дієслів, інфінітив яких має суфікс -o-, у закінченні форми 2-ї особи однини теперішнього часу наказового способу є -oj. Напр., knaĩsioj (knaisioki), laĩpioj (laipioki), raĩčioj (raičioki), vaĩkščioj (vaikščioki): nelàipja:j так не стрибай — упадеш. (Linkmenys); vaĩkšččoj гуляй по садочку та dainuoj (гуляй по садочку та співай. Kirdeikiai). Наголошується так само, як у відповідному інфінітиві. 4. У дієслів, інфінітив яких має суфікс -ė-, закінчення форми 2-ї особи однини наказового способу — -ėj. Напр., didėj (didėki), mažėj (mažėki), sunkėj (sunkėki): didė.j akmenė.li, mažė.j tu varge.li (didėki, akmenėli, mažėki tu, vargeli. Linkmenys). Наголос падає на закінчення. У дієслів, інфінітив яких має суфікс -in-, -en-, формою 2-ї особи однини наказового способу є лише основа. Напр., blógin (bloginki), gėrin (gerinki), 185 svėiki̇n (віта́й), vārgin (помуч), dárgin (пестливо доглядай), barbēn (бороди), gyvēn (живи), dardēn (дренуй), klebēn (клей), šokdēn (стрибай): svėiki̇n швидко, поки не пішов. (віта́й швидко, поки не пішов. Кірдейкіс); dá.rgi.n, dá.rgi.n, тоді побачиш, який виросте (пести, тоді побачиш, який виросте. Лінкмяни). Форми з суфіксом -in- наголошуються на корені; форми з суфіксом -en- наголошують закінчення і мають циркумфлексний наголос. Зворотні форми дієслів вторинної а-основи мають закінчення -ies. Напр., graudenės (graudenki), gabenės (gabenki), šukuojies (šukuokis): šukuojies grāita. ir_lāk (šukuokis greitai ir lėk. Linkmenys). Наголос як у зворотних формах теперішнього часу дійсного способу. 1-ша особа множини Форми 1-ї особи множини такі самі, як і форми 1-ї особи множини теперішнього часу дійсного способу. Напр., dainuojam (dainuokime), nešam (neškime), tylim (tylėkime), barstom (barstykime). Поряд із цими формами 1-ї особи множини у Швенчонському краї є також форми із закінченням -te. Напр., einamte (eikime), bėgamte (bėkime), važiuojamte (važiuokime), lipamte (lipkime). Ці форми з кінцевим -te, імовірно, аналогічні формі 1-ї особи множини білоруського наказового способу (идѐмте) або формі 2-ї особи множини наказового способу (див. нижче). Друга особа множини Форми другої особи множини утворюються від форм другої особи однини теперішнього часу наказового способу додаванням закінчення -te, -e. Напр., dāraite (робіть), klaušaitė (слухайте), barštaite (розсипайте), dainuojte (співайте), šokinejte (стрибайте), detė (кладіть), lintė (лізьте), ritė (котіть), būjte (будьте), šūktelle: klaušaitė, kas ti_bīr_bja (слухайте, що там дзижчить. Linkmenys); visi dainuojte (Linkmenys); ritė, ritė a.kmenus (Калтаненай); kū̄_ĝi lā.kat, pabu.jte (куди ж летить, побудьте. Ігналіна); svieċte ju.s į.tu. i aintė kalkuozan (Адутишкіс). Закінчення зворотних форм — -tės. Напр., klaušaitės (слухайте), šluojtės (підмітайте), praustės (умивайтеся), šukuojtės (розчісуйтеся). У двоскладових формах другої особи множини наголос падає лише на закінчення, яке має коротку інтонацію. Напр., liptė (лізьте), neštė (несіть), suktė (крутіть). У трискладових і багатоскладових формах наголос розташований відповідно до форм другої особи однини: якщо у формі другої особи однини наголос падає на корінь, суфікс або закінчення, то й у формі другої особи множини він падатиме відповідно на корінь, суфікс або закінчення. Напр., mokāte (навчайте), gūlyte (лежіть), rāšaite (пишіть), sėdyte (сидіть), padainuojte (заспівайте), važiuojte (їдьте), bėginėte (бігайте), tylyte (мовчіть), miegite (спіть), paklylyte (заблукайте), panėšyte (побудьте схожими), išravyte (виполіть). 186 Місце наголосу у зворотних формах таке саме, як і в незворотних. Напр., mokaitės (навчайтеся), šukuotės (розчісуйтеся). Тут описано вживання та творення двоїстих форм наказового способу, характерних для східнолитовських говірок: околиць Салдутишкіса, Лінкменіса, Ігналіни, Адутишкіса, Тверячюса, Дукштаса та ін. Двоїсті форми наказового способу трапляються не лише у східнолитовських говірках, а й у південній частині. У цих південних говірках творення форм наказового способу без суфікса -k майже таке саме, лише іноді відрізняються деякі дрібниці. Крім того, у південних говірках форми теперішнього й майбутнього часу наказового способу часто вживаються паралельно, без смислової різниці. Форми наказового способу без суфікса -k трапляються також в околицях Гервечюса, Лазунів, Апсо (БРСР) та ін. Напр., pagiedžì kokù grą˙ žu giėsmì (околиці Гервечюса); šluotė, mergos, pìr̃ku; palùrkė, grùdza ir grùdza (околиці Гервечюса); móumula, nebėdavoji (околиці Лазунів); lãndz iš papėčės (околиці Лазунів); vàlgai dúonu ir dúo žmonėmu (околиці Лазунів). У жемайтів, західних дзуків та інших говірках відомий такий вислів: «як є — рубай, як нема — терпи». У цьому випадку це можуть бути застиглі форми давнього оптатива або форми, утворені таким чином заради ритму. Про давність цих форм судити важко. Проф. Я. Ендзелін стверджує, що в латиській мові форма другої особи однини імператива тотожна формі другої особи однини теперішнього часу дійсного способу; те саме може стосуватися й литовської мови4. Можна припустити, що в литовській мові форми дієслів о-основи без суфікса -k давніші за форми із суфіксом -k. В інших індоєвропейських мовах трапляються приклади давнього оптатива з -ai-, -oi-, напр., у грецькій мові φέροι (нехай несе), (F)δοι (нехай бачить; -oi означає бажальний спосіб), у готській мові bairais, -ai (неси, нехай несе), nimais, -ai (візьми, нехай візьме), haitais, -ai (назви, нехай назве). Форми дієслів (i)a-основи могли бути тотожними формам другої особи однини теперішнього часу дійсного способу, лише з випадінням кінцевого i (kùl, vėrì, mėt). У наших давніх писемних пам’ятках (у Постилі Даукши, Катехизмі, «Пунктах висловлювань» Сирвіда) трапляються форми наказового способу без суфікса -k. Ці форми записані як із -i, так і без -i. Напр., у Постилі Даукши є Dūdi Diewe (дай), dùd Diewe, atleid (прости). Є також грецькі форми з -i: κλύθι <* kludhi, δόθι (дай), але закінчення грецького імператива насправді є індоєвропейським -dhi. У східнолитовських говірках форми наказового способу дієслів (-i)a-основи спочатку мали закінчуватися на i; i мало випасти порівняно недавно, оскільки кінцеві приголосні м’які (vẽl, nėš, kẽl). В інших словах через артикуляційні причини випав навіть приголосний (dúot (t) || dúo, šlúoj || šlúo, dainúoj || dainúo, kapój || kapù). Походження форм дієслів i-основи також неясне — фонетичних відповідників в індоєвропейських мовах не знайдено. У латинській мові імперативом є чиста основа (audi, laudā, dēlē), але тут маємо лише морфологічну подібність. Литовські форми tylý, mylý, ravý..., імовірно, узагальнені за аналогією з іншими основами. 4 J. Endzelīns, Baltu valodu skaņas un formas, 213, Rīgā, 1948. 187 ДВОЯКІ ФОРМИ НАКАЗОВОГО СПОСОБУ ТА ЇХ УЖИВАННЯ В ДІАЛЕКТАХ СХІДНОЇ ЧАСТИНИ ЛИТОВСЬКОЇ РСР Я. И. КАРДЕЛИТЕ Резюме У статті аналізується вживання двояких форм наказового способу. Форми без суфікса -k у деяких районах Східної Литви вживаються тоді, коли мовець хоче, щоб наказ було виконано негайно, а форми із суфіксом -k — щоб наказ було виконано в майбутньому, через деякий час. Розглянуто лише творення форм без суфікса -k та наголос у них, тобто таких форм, які не вживаються в літературній мові, а також в інших діалектах. Форми, утворені від дієслівних основ на o-, формально тотожні формам 2-ї особи однини дійсного способу. Форми без суфікса -k історично давніші, ніж форми із суфіксом -k. На це вказують і інші індоєвропейські мови. Форми, утворені від дієслівних основ на i- (і коротке), мають закінчення u (і довге). Їхнє походження поки що не з’ясоване. Форми, утворені від дієслівних основ на (i)a, тотожні формам 2-ї особи однини дійсного способу, лише без кінцевого i (і коротке). 1-ша особа множини збігається з 1-ю особою множини дійсного способу. 2-га особа множини утворюється від наказового способу без суфікса -k за допомогою закінчень -te, -e.