Pastabos baltų ir slavų kalbų seniausių santykių klausimu

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI, II LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA НОТАТКИ ДО ПИТАННЯ ПРО НАЙДАВНІШІ ВІДНОСИНИ БАЛТІЙСЬКИХ І СЛОВ’ЯНСЬКИХ МОВ V. MAŽIULIS Якщо мовознавство XIX століття індоєвропейських мов (А. Шлейхер, молодограматики та ін.) досить одностайно дотримувалося гіпотези балто-слов’янської прамови [яку породила ніщо інше, як теорія «родовідного дерева» мов А. Шлейхера (Stammbaumtheorie)], то згодом почали з’являтися й інші погляди. Один із найвидатніших російських мовознавців того часу Я. Бодуен де Куртене (J. Baudouin de Courtenay), на противагу молодограматикам, вважав, що немає підстав говорити про балто-слов’янську прамову, бо аргументів «проти» не менше, а то й більше, ніж аргументів «за»; проте Я. Бодуен де Куртене так і не розглянув своїх тверджень докладніше. Першим спробував аргументовано обґрунтувати відсутність балто-слов’янської прамови відомий французький мовознавець А. Мейє (A. Meillet). У своїй праці «Les dialectes indoeuropéens» (Paris, 1908), критикуючи концепцію балто-слов’янської прамови К. Бругмана, він дійшов висновку, що генетичні відносини балтійських і слов’янських мов слід пояснювати принципом паралельного розвитку. Для молодограматиків, які дотримувалися традиційних поглядів, ця новація А. Мейє, зрозуміло, видалася єрессю. Однак і для інших мовознавців, особливо новітнього часу (не лише прихильників балто-слов’янської прамови), вона була (і є) далеко не всім прийнятною. Видатний дослідник балтійських мов Я. Ендзелін, так само як і А. Мейє, не схильний визнавати балто-слов’янську прамову, проте розв’язує цю проблему інакше, ніж А. Мейє. Я. Ендзелін, надзвичайно ретельно розглянувши у своїй праці «Славяно-балтийские этюды» (Харьков, 1911) балто-слов’янські подібності й відмінності, доходить висновку, що балти та слов’яни походять з окремих праіндоєвропейських племен, які розмовляли окремими (хоча й досить подібними) діалектами, а згодом пережили період спільного життя — «балто-слов’янську епоху» (l. c., 200—201 psl.)1. Цілком такої самої думки дотримувався2 і наш великий мовознавець К. Буґа — найвидатніший дослідник цієї проблеми з погляду балтійської топоніміки, який останніми роками життя особливо скептично ставився до гіпотези балто-слов’янської прамови. «Інші мовознавці, — писав К. Буґа, — вірять, що спільні мовні риси, яких доволі багато мають мови айстів і слов’ян», 1 Див. також J. Endzelīns, Lekcijas par baltu valodu salīdzināmo gramatiku, 6, Rīgā, 1927; J. Endzelīns, Latviešu valodas gramatika, 18, Rīgā, 1951; Я. Эндзелин, Найдавніші слов’янсько-балтійські мовні зв’язки. — „Труды Академии наук Латвийской ССР“, 2, 67—82, Рига, 1953; пор. Вопросы языкознания, 4, 125, Москва (1952) 2 K. Būga, Kalbų mokslas bei mūsų senovė. — „Draugija“, 20, 9—10, Kaunas (1913). K. Būga, Rinktiniai raštai, 1, 407—408, Vilnius, 1958. 5 які засвідчують, що айсти та слов’яни мали ще й окрему прамову після індоєвропейської. Я цьому не вірю, бо не знаходжу жодного мовного факту, який неодмінно змушував би нас визнати гадану айсто-слов’янську прамову. Усі спільні риси айстів і слов’ян свідчать лише про те, що айсти від незапам’ятних часів жили по сусідству зі слов’янами, тобто від індоєвропейської доби3. Дехто4 вважає, що К. Буґа був цілковитим прихильником концепції А. Мейє, однак із цим не можна погодитися. Досить виразне негативне ставлення К. Буґи до балто-слов’янської прамови ще не дає нам права стверджувати, що К. Буґа заперечував концепцію Я. Ендзеліна, адже К. Буґа, завжди наголошуючи на особливій близькості балтійських і слов’янських мов, був прихильником принципу контактного розвитку цих мов (не без впливу «теорії хвиль» Я. Шмідта6), пор. «спільні мовні риси показують, що айсти були сусідами слов’ян набагато довше, ніж італіки кельтів»5. Схожої, здається, на Ендзеліна думки дотримується й Пр. Скарджюс6. На користь теорії Я. Ендзеліна (відповідно, проти балто-слов’янської прамови) чимало раціональних міркувань нещодавно навів видатний радянський славіст проф. д-р С. Бернштейн (С. Б. Бернштейн) у своїй статті «Балто-славянская языковая сообщность»7, основну думку якої стисло виражають такі слова автора: «У нашій статті (тобто статті С. Бернштейна — В. М.) йтиметься саме про Verkehrsgemeinschaft (цей термін автор далі перекладає терміном сообщность — В. М.), тобто про спільність балтійських і слов’янських мов, що виникла не внаслідок їхнього спільного походження від індоєвропейської прамови, а через тривалий контакт, який почався значно пізніше за індоєвропейську епоху й завершився ще задовго до нашої ери»8. Не розглядаючи докладно історії питання про генетичну спорідненість балтійських і слов’янських мов (цьому й так присвячено чимало праць), слід додати, що, незважаючи на фундаментальні дослідження Я. Ендзеліна, К. Буґи, Е. Френкеля (E. Fraenkel), Chr. Stang, М. Фасмера (M. Vasmer), Л. Булаховського та інших учених (балтистів, славістів та індоєвропеїстів, а також археологів тощо), остаточне розв’язання проблеми найдавніших відносин балтійських і слов’янських мов, безперечно, потребує ще чимало праці9. Так чи інакше, слід сказати, що в наш час типологія набуває дедалі більшого значення як у дослідженнях окремих мов, так і споріднених мов; її досить плідно застосовують до вивчення проблеми найдавніших відносин балтійських і слов’янських мов, наприклад, В. Іванов і В. Топоров10. У цій статті розглянуто походження найдавніших відносин балтійських і слов’янських мов 3 K. Būga, Šis-tas iš lietuvių ir indoeuropiečių senovės. — „Tauta ir žodis“, 2, 106, Kaunas, 1924; plg. dar op. cit., 1, 431. 4 Plg. pvz., „Славянская филология (Philologie slave)“ (toliau — СФ) 1, 8, Москва (1958). 5 K. Būga, op. cit., 106. 6 Pr. Skardžius, Lietuvių kalba, jos susidarymas ir raida (nurodoma pagal СФ, 1, 31. — V. M.). 7 Žr. СФ, 1, 45—67. 8 СФ, 1, 45. 9 Деякі мовознавці (особливо прихильники балто-слов’янської прамови) вважають, що основне питання цієї проблеми (тобто існування балто-слов’янської прамови тощо) нині остаточно вирішене, з чим далеко не всі погоджуються. 10 Žr. В. В. Иванов и В. Н. Топоров, К постановке вопроса о древнейших отношениях балтийских и славянских языков (IV Международный съезд славистов), Москва, 1958. 6 ми не маємо наміру розглядати цю проблему, а обмежимося лише кількома конкретними зауваженнями щодо деяких питань, які мають певне значення для дослідження найдавніших взаємин цих мовних груп11. I лит. duomi, demi, східнослов. damb основа § 1. Уже понад сто років мовознавці досліджують основу теперішнього часу лит. duomi, duosti, duo-dąs, східнослов. damb, dastō, dadetō, dadų та лит. demi, desti, dedąs. Уся проблема полягає в тому, що багато реконструйованих редуплікованих праформ *dōd(a)mi resp. *dedh(a)mi12 за вокалізмом не відповідають праіндоєвропейським *dedōmi resp. *dedhēmi (які зазвичай реконструюють на підставі санскр. dadāmi, dadhāmi, гр. δίδωμι, δίθημι13 тощо). Існує чимало пояснень цієї невідповідності (див. примітку 12 на с. 7), які зазвичай ґрунтуються на контамінації кореня *dō- resp. *dhē- з відповідними редуплікованими основами теперішнього часу (крім того, пор. примітку 17 на с. 8); як би там не було, однак у такий спосіб залишається незрозумілим зникнення довгого голосного кінцевого елемента основи в однині (пор. санскр. dadāmi, гр. δίδωμι тощо). 2. J. M. Kořinek пояснює лит. duomi, східнослов. damb інакше 14. На його думку, балтійські й слов’янські *dōmi, *dōme походять від давніших *dōmi resp. *dōmes, які є не чим іншим, як праіндоєвропейськими формами, лише без редуплікаційного складу в усіх числах15. Однак пояснення J. M. Kořineko щодо редуплікованого пра- 11 Тут викладено ті самі думки й наведено той самий матеріал (хоча дещо місцями відредаговано інакше), що й у моїй брошурі: Заметки к вопросу о древнейших отношениях балтийских и славянских языков (IV Международный съезд славистов), Вильнюс, 1958. 12 Форми лит. duomi, східнослов. damb, лит. demi, що безпосередньо або компромісно реконструюють основу з подібною редуплікацією прабалтійської resp. прабалтійської та праслов’янської мов, наводять: A. Schleicher, Litauische grammatik, 253—254, Prag, 1856; G. Mahlow, Die langen Vocale AEO in den europaeischen Sprachen, 84—85, Berlin, 1879; O. Wiedemann, Das litauische Präteritum, 54—55, Strassburg, 1891; O. Wiedemann, Handbuch der litauischen Sprache, 114, Strassburg, 1897; K. Brugmann, Grundriss... 2 Band, Teil 3, 1 Lieferung, 110 і далі, Strassburg, 1913; W. Vondrák, Vergleichende slavische Grammatik, 1, 506 і далі, Göttingen, 1906; A. Leskien, Grammatik der altbulgarischen Sprache, 188—189, Heidelberg, 1909; A. Meillet, Le slave commun, 207—208, Paris, 1934; A. Meillet, Introduction... 204, Paris, 1934; R. Trautmann, Baltisch-slavisches Wörterbuch, 47, 56—57, Göttingen, 1923; Chr. Stang, Das slavische und baltische Verbum, 21—22, 268, Oslo, 1942; A. Vaillant див. Bulletin de la société de linguistique de Paris, 40, 22 (хоча раніше інакше, див. Revue des études slaves, 14, 30 і далі); A. Баян, Руководство по старославянскому языку, § 222, Москва, 1952; Я. С. Отрембский, Славяно-балтийское языковое единство. — „Вопросы языкознания“ (далі — ВЯ), 6, 35—36, (1954); J. Otrębski, Gramatyka języka litewskiego, 3, § 430, Warszawa, 1956; J. Endzelīns, Latviešu valodas gramatika, 723 і далі, Rīgā, 1951; M. Vasmer, Russisches etymologisches Wörterbuch, 1, 327, 347, Heidelberg, 1953; В. Георгиев, Към въпроса за балтославянската езикова общност. — „Български език“, год VIII, 2, 107, (1958). 13 „Грецький розподіл (ε для аориста й перфекта, ε для теперішнього часу) є вторинним“ — E. Schwyzer, Griechische Grammatik, II Lief., 648, München, 1939. 14 J. M. Kořinek, Теперішні форми кореня *dō- «давати» у слов’янських і балтійських мовах. — „Listy filologické“, ročník 65, Praha, 445—454, 1938. 15 З поясненнями J. M. Kořineka погоджуються: E. Fraenkel, Baltische Sprachwissenschaft in den Jahren 1938—1940, 11—12, Helsinki, 1941; E. Fraenkel, Die baltischen Sprachen, 92 і далі, Heidelberg, 1950; E. Fraenkel, Litauisches etymo- 7 Збереження основи — ssl. dadetъ, dady, лит. duodąs (пор. санскр. dadat, гр. διδοὺς), а також 2 pl., 2 du., 3 sing. — на мою думку, є доволі штучними16. § 3. Насамперед слід сказати, що в розгляді цього питання можливі дві точки зору, або дві альтернативи. Згідно з однією, традиційною, точкою зору, редуплікація презентних основ цих дієслів сягає часів праіндоєвропейської мови (див. § 4-§ 8), згідно з іншою — вона могла виникнути й пізніше, як ізоглосна інновація індоєвропейських діалектів (див. §11). § 4. Згідно з першою альтернативою, найпереконливіше, мабуть, було б припустити, що лит. duomi, demi, ssl. dambъ втратили редуплікований склад лише в формах однини: отже, у формах однини ці дві презентні основи перед закінченням не мали приголосного *-d-, пор. напр. парадигми санскриту й грецької мови: dádāmi (dá-dāsi, dádāti: dadmās та ін.), δίδωμι (δίδως, δίδωσι: *δίδομεν > δίδομεν та ін.), τίθημι (τίθης, τίθησι: *τίθεμεν > τίθεμεν та ін.) тощо. § 5. У балтійських (пор. слов’янських та ін.) мовах форми однини атематичних і загалом усіх дієслів за кількістю основ ніколи не перевищують форм множини та двоїни, однак пор. санскр. dádāmi: dadmās, dadvás, гр. δίδωμι: *δίδομεν > δίδομεν тощо. Тому в балтійських (і слов’янських) формах однини редупліковані основи *dedōmi, *dedēmi стали фонемно-морфологічно ізольованими (вони відпали): sg. 1. *dōm(e)i pl. 1. *dedmē du. 1. *dedvā part. praes. act. *dedan(t)s 2. *dōs(e)i 2. *destē 2. *destā 3. *dōti 3. *dedint(i), -ant(i). sg. 1. *dēm(e)i pl. 1. *dedmē du. 1. *dedvā part. praes. act. *dedan(t)s 2. *dēs(e)i 2. *destē 2. *destā 3. *dēti 3. *dedint(i), -ant(i). § 6. Через якісне (і кількісне) протиставлення голосних основи, тобто *-ō-:*-ē-, голосний основи *-ō- у формах однини *dōmi, *dōsi, *dōti міг бути узагальнений у всій презентній основі17 (пор. лит. ēmi: *imē ≈ санскр. emi: imās, лит. esmi: *smē ≈ санскр. asmi: smas тощо): sg. 1. *dōm(e)i pl. 1. *dōdmē du. 1. *dōdvā part. praes. act. *dōdan(t)s 2. *dōs(e)i 2. *dōstē 2. *dōstā 3. *dōti 3. *dōdint(i), -ant(i). § 7. Третя форма однини *dōti за аналогією до 2 pl. *dōstē, 2 du. *dōstā, 3 pl. *dōdint(i), -ant(i), part. praes. act. *dōdan(t)s (пор. 3 sg. ēsti: 2 pl. ēste, 3 pl. *ēdint(i), -ant(i), part. praes. act. *ēdan(t)s тощо) перетворилася на *dōstē. У першій особі множини *-d- перед -m- закономірно випав, а за аналогією — і у формі цієї самої особи двоїни18, безперечно, не без відповідного впливу також у формі однини logisches Wörterbuch, 112, Heidelberg, 1955; V. Machek, Etymologický slovník jazyka českého a slovenského, 81 (однак пор. „jen 3. plur. stč. dadie z dā-d-redupl.“), Praha, 1957. Подібно пор. O. Szemerényi, Zwei Fragen des urslav. Verbums. — Études slaves et roumaines, 1, 7—14, (1948); однак ця праця, як і праця J. Safarewicza [J. Safarewicz, Przyczynki do zagadnienia wspólnoty bałto-słowiańskiej. — Sprawozdania z czynności i posiedzeń P.A.U., 46, Nr. 8, 199—202, (1945)], була недоступна авторові. 16 Пор. також критичні зауваження Ендзелина щодо 3-ї особи однини — J. Endzelīns, op. cit., 724. 17 У цьому випадку кореневе -ō-, наприклад *dōt(e)i (інфінітив), навряд чи мало вплив; пор. *dēt(e)i > лит. dėti, однак demi, desti, ст.-сл. dĕti, але dežǫ (див. нижче). 8 форми першої особи множини18 (у якій *-d- не було, див. вище). Подібно виникла й форма основи ст.-сл. damo, dasi, dastõ, damž, daste, dadetõ (дієприкметник теперішнього часу активного стану dady, -ąšta), dabē, daste, daste, -ta. § 8. У парадигмі дієслова demi через кількісне протиставлення голосних основи, тобто -ē- (одн.): -ē (мн., дв. та у відповідних дієприкметниках), утверджується голосний -ē- (до того ж форм теперішнього часу з такою кількістю голосного основи більше). У литовській мові *dēm(e)i розвивалося подібно до *dōm(e)i, однак голосний основи в теперішньому часі — ē-19, а у формах *-d-*dedmē, *dedvā зникло, очевидно, за аналогією (зовсім не фонетичною!) з формами *dōmē, *dōvā (див. вище), *ēdmē > *ēmē, *ēdvā > *ēvā та ін., тим паче що в однині *dēm(e)i (замість давнішого *dēm(e)i) *-d- не мало; таким чином виникли лит. demi, desi, destis тощо. Подібно розвивалася й теперішня парадигма цього дієслова у слов’янських мовах, досить рано ставши тематичною — ст.-сл. deždą < *dedjǫ < *demi (але форми, аналогічні з погляду парадигми, — ст.-сл. damb, dasi тощо), пор. ст.-сл. viždǫ (пор. атематичний імператив viždь): лит. veimu «шукаю» (Дівенішкес — Lingua Posnaniensis 5, 72–73) < *veimi < *veidmei; пор. A. Meillet, Le slave commun, II éd., 206 psl. § 9. Ще кілька зауваг щодо форми третьої особи множини (3pl.) цих дієслів. Насамперед слід зазначити, що певне формантне співвідношення форми 3 мн. — кореляція з формою дієприкметника теперішнього часу активного стану — досить чітко простежується в індоєвропейських мовах (формант *-nt-20). Якщо в балтійській прамові справді існувала (у цьому ми всі переконані) форма 3 мн., відповідна (у цьому випадку) ст.-сл. dadetъ, dadǫtъ, санскр. dadati, dadhati тощо, то на неї, тобто *dōdint(i), *dōdant(i), *dedint(i), *dedant(i), можливо, опосередковано вказують дієприкметникові форми в таких висловах: нема кому duodą, нема кому dedą (Дусетос, Антазаве та ін.) 21. [Своє попереднє гіпотетичне припущення (і примітку до нього)22, що наведені в граматиці Д. Клейна форми 3 sg. pl. du. dūd, (pra)ded опосередковано, можливо, вказують на прабалтійські форми 3 мн. *dōdint(i), *dedint(i), тепер вважаю цілком необґрунтованим]. Оскільки дієприкметник теперішнього часу активного стану цих двох, як і інших атематичних дієслів, уже, очевидно, з дуже давніх часів має формант -ant- < праінд. *-ont-23 (а не -int-!), то замість давнішої форми 3 мн. *dōdint(i), *dedint(i) (пор. ст.-сл. dadetъ) могла виникнути (раніше згадані форми 3 мн. 18 Пор. «Der Dual davē, vēvē, ēvē (javē) hat analogischen d- Schwund nach 1. Ps. Sg. und. Pl.» — N. van Wijk, Geschichte der altkirchenslavischen Sprache, 1, 53, Berlin u. Leipzig, 1931. 19 Щодо лит. demi, а не *démi, пор. K. Būga. — „Tauta ir žodis“, 1, 402; K. Būga, Kalba ir senovė, 1, 158, 213; K. Būga. — Archivum Philologicum, 1, 62. 20 Можливо, ці дві форми походять (?) від однієї, тобто дієслівно-іменникової, відповідно дієприкметникової форми, яка з часом увійшла до парадигми дієслова? 21 Детальніше про це див. J. Endzelin IF 33, 124—125, (1914). J. Endzelynas, Baltų kalbų garsai ir formos, 161—162, Vilnius, 1957; J. Endzelīns, Latviešu valodas gramatika, 708—712; Chr. S. Stang, Das slavische und baltische Verbum, 233—234, Oslo, 1942; пор. F. Specht KZ, 56, 121, (1929). 22 Див. B. Мажюлис, Заметки к вопросу о древнейших отношениях балтийских и славянских языков, 9(18—24 eil. iš viršaus ir išnaša Nr. 4), Вильнюс, 1958. 23 «Безсумнівно, праіндоєвропейська аблаутація була властива дієприкметнику більшості атематичних дієслів» (A. Thumb, Handbuch des Sanskrit, 1, 223, Heidelberg, 1905). Балтійський (слов’янський та ін.) дієприкметниковий формант -ant- (слов. *-ont-) тут узагальнено з основи прямих (непрямих — *-nt-) відмінкових форм; пор., наприклад, давній іменник дієприкметникового походження лит. dantis, прус. dantis, санскр. dantam (зн. в. одн.); datās (зн. в. мн.), гр. ὀδόντα, (еол.) ἔδοντες (мн.); лат. dentem, дав.-ірл. dét, гот. tunþus тощо. 9 завдяки кореляції форм і partic. praes. act., а також за зразком відповідної тематичної форми) нова форма з формантом -ant-, тобто *dōdant(i), *dedant(i), пор. старослов. dadǫtъ, рос. dadym24 тощо. § 10. Для тематизації парадигми лит. duomi (щоправда, досить пізньої), поряд з іншими причинами25, слід гадати, могла мати значення також кореляція між основою praesens verbi finiti та основою praesens verbi infiniti26. Приблизно те саме можна сказати й про розвиток слов’янської парадигми *demi, основа praesens якої досить рано стала тематичною. § 11. Згадана раніше альтернатива (§ 4 — § 8), тобто віднесення редуплікації praesens розглянутих тут дієслів до праіндоєвропейського періоду, здається, може бути й дискусійною, оскільки цю редуплікацію проєктують на індоєвропейську прамову, зрештою, лише на підставі відповідних фактів індоіранських, грецької та частково вірменської мов. Однак відомо, що індоіранські мови, грецька та вірменська утворюють окрему діалектну групу [пор. праці Bonfantes (Bonfante), Porcigo (Porzig), Kraės (Krahe) та ін.], яка має чимало рис, що відрізняють її від інших індоєвропейських мов (пор. систему дієслівних часів, аугмент тощо). На те, що основи praesens лит. duomi, demi, можливо, ніколи не мали редуплікації, а отже, не мали її й в індоєвропейській прамові, вказують, здається, і факти інших індоєвропейських мов, пор., наприклад, хет. tahhi «беру» (найімовірніше, від іє. *dō- — «давати»), temi «говорю» (пор. розвиток значень — старослов. děti «класти; говорити»), tehhi «кладу» [обидві форми, здається, походять від іє. *dhē- «класти» (редуплікація не чужа хетській мові, однак вона не є формотворчим елементом, як, наприклад, у давньоіндійській або грецькій мовах)]. Тому редуплікацію у скр. dadāmi, dadhāmi, гр. δίδωμι, τίθημι тощо можна було б вважати нововведенням цієї діалектної групи мов. У зв’язку з цим для praesens-форм цих двох дієслів у балтійських (і слов’янських) мовах довелося б реконструювати давній вигляд (структурно відповідний праіндоєвропейському): Одн. 1. *dōm(e)i мн. 1. *dōmē 2. *dōs(e)i 2. *dōtē 3. *dōti27 3. *dōnti тощо. Одн. 1. *dem(e)i мн. 1. *demē 2. *des(e)i 2. *detē 3. *deti 3. *denti тощо. Пор. сва. tôm, tôs, tót, tômes, tót, tónt тощо (слід звернути увагу на співвідношення кореневого вокалізму — *de-mi > *de-mei > лит. de-mi: dē-ti, *de-mi > старослов. de-ždǫ: dē-ti, пор. лит. ėmi, старослов. jamb: скр. admī тощо). Таким чином, можна говорити про форму 3-ї особи множини *dōnti, *denti певного періоду в історії балтійських і слов’янських мов, яку згодом за аналогією з тематичною формою 3-ї особи множини, наприклад, *vedant(i), *nārint(i) тощо, було витлумачено як *d-ōnt(i), *d-entį28. Оскільки це місце було найслабшим, пе- 24 Пор. П. С. Кузнецов, Историческая грамматика русского языка, 280, Москва, 1953. 25 Пор. J. Endzelins, op. cit. 725 (від 4-го рядка згори). 26 Зазначена Ендзеліном кореляція кореня duoda з формою 3-ї особи множини *dōdant(i) (див. J. Endzelīns, Latviešu valodas gramatika, 724) у балтійських мовах, зокрема в литовській, чи не суперечить цьому: у старих литовських письменних пам’ятках форма 3-ї особи однини узагальнена також для 3-ї особи множини й двоїни, а тематичні форми praesens duomi (bei demi), здається, з’являються пізніше (коли форма 3-ї особи множини вже давно зникла). 27 Пор. вед. dāti..., див. A. A. Баранников, Элементы сравнительно-исторического метода в индологии ВЯ, 2, 49, (1952). 10 У парадигмі [одна фонемна основа поряд із простою *dō-, *dē-,28, а також з інших причин: наприклад, у значної більшості атематичних дієслів балтійських і слов’янських мов форми 3-ї особи множини мають більше складів, ніж інші (атематичні) форми, особливо форми множини, пор. лит. ēmi, дав.-слов. jamb: дав.-слов. jadętъ, балт. *smē: дав.-слов. sątъ тощо], унаслідок чого у формі 3-ї особи множини могло з’явитися -d-28 (тобто *dō-nti > *dō-d-nti > *dō-d-inti, *de-nti > *de-d-nti > *de-d-inti), можливо, подібно до наступних форм, які споконвіку не мали приголосного -d-29: лит. aumi «тчу»: austi «тче», audžas (пор. санскр. otum «ткати» тощо), лит. giemi «співаю»: gėsti «співає», giedàs (пор. давньорус. azamu «співати (про півня)», санскр. gāyati «співає», gī-tas «оспіваний» тощо), лит. čiaumi «чхаю»: čiausti «чхає», čiaudas (пор. латис. škaunt, санскр. kṣauti «чхає» тощо),30 пор. лит. eimi «іду», eiti «іде»: дав.-слов. idǫtъ, рос. idym (дав.-слов. idǫ тощо = рос. idy тощо) та ін. Якщо -d- у формах *dōdant-, *dedant- справді має таке походження, то утворення форм лит. duosti, desti, дав.-слов. dastъ тощо, відповідно, і поява -s- були б цілком зрозумілими. § 12. Поряд з атематичними формами лит. duomi, demi, дав.-слов. damb, *demb (≥dežd) у слов’янських і балтійських мовах трапляються: дав.-слов. dajo (dajati), dějo (dějati), латис. dēj «кладе (про курку)» [dēt «класти (яйця)»]. Ці паралельні форми, очевидно, були пов’язані зі значеннями виду31. Пор. також лит. joja: вед. yāmi, дав.-слов. jadǫtъ, jadǫ (пор. дав.-слов. idǫtъ: лит. eimi); лит. stoju, дав.-слов. stajǫ: гр. ἵστημι < ἵσταμι; дав.-слов. vějo, гот. waia «дмухаю»: санскр. vāti, гр. ἄησι тощо. II. Про енклітичні особові займенники в балтійських і слов’янських мовах § 1. У балтів і слов’ян для всіх трьох осіб особового займенника є ненаголошені, відповідно енклітичні форми: лит. mi, ti, si (-i, мабуть, з *-ei), дав.-слов. mi, ti, si (-i, найімовірніше, з *-oi). Зазвичай кажуть, що інші індоєвропейські мови мають відповідні форми лише для першої та другої особи, наприклад, санскр. me, te, гр. μοι, σοι (у Гомера τοι). Стверджують, що такі моделі є спільними лише для балтів і слов’ян32. Однак подібні твердження ще не доводять, що згадана балто-слов’янська особливість притаманна тільки цим двом ідіомам; слід вважати, що зрештою вона є давнім індоєвропейським реліктом, пор. гр. μοι, τοι, οἱ тощо33. Відповідні енклітики того самого кореня для всіх трьох осіб знаходимо, наприклад, і в клинописній хетській мові: -mu «мені, мене», -ta «тобі, тебе», -ši «йому, їй, собі»34 (ці хетські енклітики мають також форми множини- 28 Цю думку мені повідомив (20 травня 1958 р.) мій московський колега В. Топоров. 29 Чи не можна було б у подібних випадках виводити приголосний -d- зі давнішого *-n- (який згодом унаслідок дисиміляції перетворився на -d- у презентній формі 3-ї особи множини та у відповідному дієприкметнику теперішнього часу активного стану), пор. у певному відношенні балтійський презентний суфікс -n-a? 30 Можливо, -d- подібного походження(?) є в каузативному дієслові vė-d-inti (пор. ges-inti тощо). 31 Пор., наприклад, A. Meillet, Le slave commun, II éd., 208, 223. A. Meillet, Introduction... VIII éd., 219. 32 Див., наприклад, Я. С. Отрембский, Славяно-балтийское языковое единство ВЯ, 6, 35 (1954); J. Otrębski, Gramatyka języka litewskiego, 3, 137, Warszawa, 1956; відповідних фактів з інших індоєвропейських мов для третьої особи не наводять також інші автори, наприклад J. Endzelynas, Baltų kalbų garsai ir formos, 148. 33 Див. K. Brugmann, Grundriss... 2 Band, 2 Teil, 1 Lief., 407, Strassburg, 1909. 34 Див. И. Фридрих, op. cit., 73. 11 ці форми, пор. відповідні факти у слов’янській, індоіранській та інших мовах 35, які, мабуть, походять від давніших *me, *te, *soi36; крім того, пор. ці енклітичні займенники з (хетськими) присвійними енклітичними займенниками, наприклад, дат. одн. -mi, -ti, -ši37 (ці possessiva трапляються особливо в текстах хетської «Старої держави»). Якщо -mu, -ta (і їхня множина) мають значення давального й знахідного відмінків, то -ši (і його множина) — лише давального 38. Значення хетських енклітик першої та другої особи, здається, певним чином пов’язані з наголошеними особовими займенниками uk «я», zik «ти» (однина й множина), для яких одну й ту саму форму можуть виражати знахідний, давальний і навіть називний відмінки. 2. Давальне й знахідне 39 значення досить чітко простежуються в литовських енклітиках mi, ti, наприклад, nemipatika Br. Pred. 2. 17, pamijakik Br. I Mos. 37. 16, Tob. 5. 17, Isz to mi auga džiaug/mas K. 13, Pamijāke T. Ap. G. 11. 9, Neti dave KS 176, dekawojameti KM. 11; Anas mi weda K. 18, kodel mi apžiedei T. Mat. 27.46, kad ti gärbintumim K. 209, Kad ti pažintu žmones K. 218 тощо.40 Подібні значення мав і енклітик si (який досить рано перетворився на зворотну частку); їх, щоправда, можна помітити навіть у сучасній мові, наприклад, auñuosi «взуваю собі взуття»: kelìuosi «встаю з ліжка», пор. латис. aunies kājas! «взувай ноги!»: celies agri! «вставай рано!» тощо. Крім того, здається, є факти41, що свідчать про те, що mi, ti, si мали також родове значення42, яке, мабуть, є давнім; пор. санскр. me, te (дав.-род.). Слов’янські mi, ti, si означають (мабуть) лише давальний43. Якщо давнішими значеннями цих трьох енклітик у балтійських мовах справді були давально-родові, то знахідне значення в східнобалтійських мовах слід пояснювати не лише припущеннями, наведеними J. Endzelynas44, а й впливом співвідношення родового та знахідного відмінків наголошеного особового займенника4546 (щодо хетської мови пор. вище). З іншого боку, відмінкові значення цих трьох індоєвропейських енклітик — давніх ненаголошених слів — … 35 Вважають, що раніше так було і в балтійських мовах; див. J. Endzelīns, Latviešu valodas gramatika, 915 (там само література). 36 Див. H. Kronasser, Vergleichende Laut-und Formenlehre des Hethitischen, 142, 144, Heidelberg, 1956. 37 Пор. «Possessifs -mi-: -ti: -ši- = μοι, τοι, οἱ etc.» — J. Kuryłowicz, «Le hittite». — Reports for the Eighth International Congress of Linguists, Vol. II, 295, Oslo, 5—9 August 1957. 38 Див. И. Фридрих, op. cit., 73; H. Kronasser, op. cit., 142—144. 39 Давальні значення mi, ti у старих литовських текстах трапляються значно частіше, ніж знахідні — E. Hermann, Litauische Studien, 69, Berlin, 1926. 40 Приклади взято з A. Bezzenberger, Beiträge zur Geschichte der litauischen Sprache, 163—164 (автор і скорочення зазначені там), Göttingen, 1877. 41 Див. E. Hermann, op. cit., 74 та ін. 42 Її занепад мав розпочатися досить рано. 43 Щодо залишків подібного (тобто лише давального) значення в балтійських мовах пор. E. Hermann, op. cit., 73. 44 J. Endzelīns, l. c. 45 Див. J. Endzelīns, op. cit. 505 та ін.; J. Endzelynas, Baltų kalbų garsai ir formos, 147—148 (§ 300, § 302). 46 Подібним чином могли бути витіснені й давні балтійські наголошені форми (які з певного часу набули також енклітичних властивостей; щодо слов’янської мови пор. A. Байан, op. cit., 411; Н. ван-Бейк, История старославянского языка, 280, Москва, 1957) *mēn, *tēn, *sēn (пор. прус. mien, tien тощо, пор. цсл. mę, tę, sę, санскр. mām, tvām; див. J. Endzelynas, op. cit., 148) і ненаголошені (лише енклітичні) *mē, *tē, *sē (на які, можливо, вказувало б прус. si, якщо воно справді походить від *sē; пор. санскр. mā, tvā, гр. με, σε < *tFe тощо; див. J. Endzelynas, l. c.). 12 значення, мабуть, уже з давніх часів могли не мати чіткого морфологічного розрізнення47. § 3. Ссл. sę, прус. sien(sin) < *sēn, si, < *sē (мабуть; див. примітку № 46, с. 12), здається, могло б бути відповідником литовської зворотної частки -se. Її (поряд із -si) зустрічаємо в наших старих писемних пам’ятках, наприклад, у Мажвідаса48: raschose 13₁₄, kiesiese 21₁₆, makase 38₁₀, ₁₁, skaitose 13₁₄, pradestyse 17₅, 40₁, prasidėase 21₉, biakiese 32₆–₇ та ін. (поряд: pradestysy 14₁, dabaisey 34₁₅, giestyśy 54₂ та ін.); у Бреткуна Biblia: dabaiase Luk. 6, 7, piktinasse Mat. 13, 21, biotumse Jer. 32, 39, budawiose Ap. G. 9, 31; у Бреткуна Postilla: mokintuse I 33₁₂, randasse I 86₂; у Вілентаса Enchiridion: testojese 28; «Summa (‘…Ewangeliv… Kiedaynise… 1653)»: isedoutumey 21₂₁₉. Давню писемну частку -se, здається, підтверджують і сучасні говірки, а саме південні жемайтські [де -e у частці -se не може бути жемайтським фактом вимови голосного -i] та суміжні з ними західноаукштайтські говірки: šakose поряд із šakos, pasidarė (Паграмантіс)49, pėštise, vaipytise, šukiotise, pėšase, vaipose поряд із pėštis, vaipytis, pasišukuok (Гірджяй, Скірснемуне, Шімкайчяй), sukūose, sukėse (Агілас, Тове̇, Lūja)50 та ін. Литовське -se (семантично не відмінне від -si), здається, походить із східнобалт. *sēn resp. *sē (acc. sg.; щодо закінчення пор. savę, tavę, manę). На підставі цієї форми можна припустити, що східні балти мали й інші знахідні форми займенникових енклітик — *mēn resp. *mē, *tēn resp. *tē51, пор. прус. mien, tien, sien, si, ссл. mę, tę, sę, скр. mām, tvām, mā, tvā. § 4. Крім того, слід сказати, що балти й слов’яни в зворотних дієсловах для всіх трьох осіб уживають лише енклітику особового займенника третьої особи — зворотну частку; проте дуже подібне явище спостерігаємо і в хетських зворотних формах дієслова, де зворотна частка для всіх трьох дієслівних осіб має форму -za, можливо, походить від *sē52, пор. прус. si < *sē (див. вище), лат. sē. III. Про балтійські та слов’янські числівники53 § 1. Кількісний числівник «1» у балтійських мовах має паралелі щодо свого кореня не лише у слов’янських мовах. Індоєвропейські числівники «2» — «4» (співвідношення між балт. resp. лит. abù і слов’ян. resp. ссл. oba пор. зі співвідношенням між гр. ἀμφω та лат. ambo) у балтійських і слов’янських мовах розвивалися залежно від їхньої системи відмінювання. Морфологічна доля індоєвропейських невідмінюваних числівників «5» — «9» у балтійських і слов’янських мовах різниться. Балтійський числівник «100» є безпосереднім реліктом праіндоєвропейської мови, 47 Пор. E. Hermann, op. cit., 78 та ін. 48 Цитується за виданням J. Gerulis (1922 р.). 49 Див. P. Jonikas, Pagramančio tarmė, 66, Kaunas, 1939. 50 Див. J. Gerullis і Chr. Stangas, Lietuvių žvejų tarmė Prūsuose, 47 та ін., Kaunas, 1933. 51 У говірках Східної Литви (з усіма дзуками) обидві давні форми *sei і *sen (> *sin > -si) могли фонетично злитися в одну si; подібним чином у латиській мові *sei і *sēn (> *sie > si) могли утворити одну форму -si-. 52 Див. H. Kronasser, op. cit., 145. 53 Детальніше про числівники див. B. Мажюлис, Литовские числительные и соотношение балтийских числительных с числительными других индоевропейских языков (диссертация и автореферат), Москва, 1955; В. Мажюлис, Индоевропейская десятичная система числительных ВЯ, 4, 53—59 (1956); Kai kurie lietuvių kalbos gramatikos klausimai, 40—64, Vilnius, 1957. 13 тоді як балтійське «1000» має паралелі у слов’янських і германських мовах. У кількісних числівниках «11»—«19» балтійських, слов’янських, а також германських мов знаходимо певні подібності, які, найімовірніше, є паралельними фактами розвитку. Кількісні числівники «20»—«90» у балтійських, слов’янських, а також германських мовах як словосполучення (не складні форми!) є праіндоєвропейськими реліктами, а не новотворами⁵⁴. Розподільні числівники балтійських і слов’янських мов типологічно досить близькі, однак пор. такі самі числівники в інших індоєвропейських мовах. § 2. Якщо східні балти й усі слов’яни в числівнику «дев’ять, дев’ятий» мають початкове d- замість давнішого n- [пор. лит. devyni, devintas (але прус. newīnts), цсл. devętь, devętь], то це, можливо, паралельний факт у балтійських (східних) і слов’янських мовах; пор. цсл. nebo: лит. debesìs, латис. debess, і, найімовірніше, цсл. domъ: лит. nãmas (де давнє балтійське *d- могло перейти в східнобалтійське n-⁵⁵); крім того, пор. ієрогліфічне хетське tapas «небо»: клинописне хетське nepiš «те саме», ієрогліфічне хетське adamai|azamai «ім’я»: гр. ὄνομα⁵⁶. § 3. Словотвір балтійських збірних числівників, імовірно, починається від кількісного числівника «2»: лит. dveji, dvėjos, dvėja, латис. divēji, divejas (: балт. *d(u)vō, *dvei і основа *dvei-), прус. *dwaien (:dwai) ≈ abbaien (:dwai), пор. цсл. dъvoji, dъvoje (=dъva, dvė і основа *dvoi-), санскр. dvayas «подвійний», гр. δοιοί «те саме» тощо. За аналогією з dveji маємо treji [і? (певною мірою) ketveri (: *ketveres⁵⁷)], пор. dъvoji, troji [і četvorъ, četverъ (: *ketveres⁵⁷)]. Форма dveji у балтійських (а також слов’янських) мовах зумовлювалася, імовірно, ще й тим, що вживання числівника *dvō, *dvei з іменниками у множині могло спричинити суперечність (*d(v)ō, *dvei — форми двоїни та форми множини іменників множини), яку й усунули за допомогою форми dveji. Загалом словотвірна й морфологічна система балтійських числівників у багатьох випадках подібна до слов’янської. Однак слід звернути увагу на те, що найдавніші балтійські числівники, тобто спільноіндоєвропейські, є безпосередніми реліктами індоєвропейської прамови, тоді як пізніші, тобто неспільноіндоєвропейські, числівники є відповідно подібними до числівників слов’янських, а також германських та деяких інших індоєвропейських мов. 54 Так вважає, наприклад, A. Meillet, Introduction... VII éd., 413. 55 У моїй брошурі Заметки к вопросу о древнейших отношениях..., 18 закралася редакційна помилка, тобто бракує цієї приписки, поданої в дужках. 56 Щодо хетських n-: d- у цих словах (поява d- неясна) див. J. Gelb, The Contribution of the new Cilician Bilinguals to the Decipherment of Hieroglyphic Hittite. — „Bibliotheca orientalis“, vol. VII, Nr. 5, 140 (1950); S. Alp, Bemerkungen zu den Hieroglyphen des hethitischen Monuments von Imamkulu. — „Archiv Orientální“, vol. 18, Nr. 1—2, 8 (1950); H. T. Bossert, Die phönizisch-hethitischen Bilinguen vom Karatepe. — „Oriens“, vol. II, Nr. 1, 110 (1949); H. T. Bossert, Die phönizisch-hethitischen Bilinguen vom Karatepe. — „Jahrbuch für kleinasiatische Forschung, Band II, H. 2, 187; Goetze, The linguistic Continuity of Anatolia as shown by its proper names. — „Journal of Cuneiform Studies“, vol. VIII, Nr. 2, 77 (і примітка 59) (1954); J. Friedrich, Hethitisches Wörterbuch, Lief. 4, 334, Heidelberg, 1954; H. Kronasser, op. cit., 228—229. 57 Балтійське *ketveres, слов’янське *ketveres, можливо, походить від давніших балтійського *ketvares відповідно слов’янського *ketvores (nom. sing.) (балт. *-a- > -e-, слов’янське *-o- > -e- чи не внаслідок «асиміляції»; пор. гр. (іон.) τέσσερες, де «-e- prob. par assim. vocalique» — E. Boisacq, Dictionnaire étymologique de langue grecque, 960, Heidelberg—Paris, 1916), пор. санскр. catvāras, гр. (дор.) τέτορες тощо (слов’янське -o- у формі četvoro навряд чи є давнім). 14 IV. Інші короткі зауваги § 1. У родовому відмінку іменників ō-основ східнобалтійських і всіх слов’янських мов знаходимо закінчення -ā, пор. лит. vilko (діал. vilkā), латис. vilka, цсл. vlьka, але прусська має -as [пор. закінчення: прус. nom. sing. deiw's, gen. sing. deiwaś — хет. nom. sing. attaš «батько», gen. sing. attaś; прус. nom. sing. gijwan «життя» (neutr.), gen. sing. gīwas — хет. nom. sing. pedan «місце» (neutr.), gen. sing. pēdaś]. Цей тип родового відмінка (тобто із закінченням -ā) навряд чи є особливо давнім як у балтійських, так і в слов’янських мовах: цьому суперечить не лише прусська мова, а й загалом форми згаданої основи в усіх індоєвропейських мовах, що сформувалися по-різному в окремих індоєвропейських діалектах. Вважають, що закінчення -ā родового відмінка східнобалтійських і слов’янських мов генетично пов’язане з аблативом (який у певний час в окремих індоєвропейських діалектах міг стати парадигматичною формою⁵⁸). Цю традиційну тезу, здається, ще не спростовують аргументи J. Otrembski⁵⁹. * * * Замість висновків Не вирішуючи проблеми походження давніх відносин між балтійськими та слов’янськими мовами, я все ж схильний вважати, що згадані в цих нотатках давні (а також інноваційні) подібності балтійських і слов’янських мов — «паралелізми» — не потребують для пояснення гіпотези традиційної балто-слов’янської прамови (відповідно, генетичної єдності балто-слов’янських мов): наразі тут можна обійтися принципами мовної диференціації та інтеграції, на які вказував Я. Ендзелін. Нотатки до питання про найдавніші відносини балтійських і слов’янських мов В. П. МАЖЮЛИС Резюме На початку статті наведено деякі історичні відомості щодо розв’язання цієї балто-слов’янської проблеми, з особливим наголосом на теорії видатного вченого Я. Ендзеліна. Автор статті аж ніяк не претендує на спеціальне розв’язання питання про найдавніші відносини балтійських і слов’янських мов, а лише викладає низку конкретних зауважень, які, однак, певною мірою стосуються цієї проблеми. Розглядаючи дві альтернативи щодо основи теперішнього часу балто-слов’янських форм „дать“, „дѣти“, автор статті ставить під сумнів традиційно реконструйований їхній архетип *dōdmi resp. *dedmi. У наступних трьох під- 58 Plg. Fr. Specht, Der Ursprung der indogermanischen Deklination, 371, Göttingen, 1947; Fr. Specht, Zum Ersatz des Ablativs, 69, 127 (1948). 59 Див. Я. Отрембський, op. cit., 31. 15 У розділах статті йдеться про енклітичні особові займенники, числівники та родовий відмінок (типу лит. vilko, рос. волка) балтійських і слов’янських мов. Докладніше резюмувати цю статтю немає потреби, оскільки вона містить ті самі факти й думки, які були викладені в брошурі того самого автора «Нотатки до питання про найдавніші відносини балтійських і слов’янських мов (IV міжнародний з’їзд славістів)», Вільнюс, 1958. 21