Būdingesnės Ramaškonių tarmės ypatybės

LIETUVIŲ KALBOTYROS KLAUSIMAI. III LIETUVOS TSR MOKSLŲ AKADEMIJA ХАРАКТЕРНІШІ ОСОБЛИВОСТІ РАМАШКОНІСЬКОЇ ГОВІРКИ1 J. ŠUKYS Рамашконіс — найлитовськіше село одного литовського мовного острівця, розташованого на території БРСР і такого, що займає східну частину Варанавського (Балатно̃с2) району. У західній частині Варанавського району (біля Невежису) і особливо в Родунському районі є й інші села, де говорять литовською. Приблизно за 8 км на північ від Рамашконіса проходить кордон Литовської РСР, на сході вони межують із Діевенішкською округою. На самому Рамашконіському острівці людей, які говорять і розуміють литовську, можна знайти в кількох десятках сіл на території приблизно 12—15 км завдовжки (з півночі на південь) і 6—8 км завширшки (із заходу на схід). Найбільше їх у селах Рамашконіс, Тусамоніс, Дайнава, Станишіс, Бєлюни, Білі. За словами місцевих жителів, років 50 тому литовська мова тут переважала („діядас „дідусь“ то не вмів по-білоруськи й половини слова сказати“). Однак тепер і в цих селах литовська вже не є повсякденною мовою. Родин, які розмовляють литовською вдома, мало, хоча майже всі місцеві жителі цих сіл віком понад 30 років володіють литовською або принаймні розуміють її. Нині литовська мова на описуваному острові вже не може бути повноцінним засобом спілкування, оскільки значно посилилися зв’язки між людьми, почастішали мішані шлюби, перед молоддю широко відчинилися двері шкіл, широко поширилася преса й радіо, а все це посилює вплив білоруської мови. Лише в містечках із церквами та колишніх маєтках більше утвердилася польська мова, а колишні литовські села Варанавського району нині загалом розмовляють білоруською. Ґрунтовніше досліджувати говірку околиць Рамашконіса почали лише за радянського періоду, а саме від 1952 р. Того року діалектологічна експедиція, організована Інститутом литовської мови та літератури, побувала в кількох селах описуваного острова, зокрема й у Рамашконісі, записала діалектологічні тексти та відповіла на частину запитань «Програми збирання матеріалів для Атласу литовської мови». Додаткові матеріали зібрала розвідувальна діалектологічна експедиція, організована тим самим інститутом 1957 р. Дослідження говірки було завершено під час діалектологічної експедиції 1959 р. У статті спиратимемося на матеріали, зібрані цією експедицією, які автор переважно записав від носіїв говірки села Рамашконіс. Матеріали попередніх експедицій не відрізняються від матеріалів експедиції 1959 р. 1 Про фонетичні та морфологічні особливості Рамашконіської говірки автор доповідав на діалектологічній конференції 1959 р. 2 Місцеві жителі, які говорять литовською, замість офіційної назви Варанавас найчастіше вживають Балатна̃. 12. Kalbotyros klausimai, III 177 У статті, застосовуючи метод зіставлення, буде описано характерніші фонетичні, морфологічні, синтаксичні та лексичні особливості цієї занепадної говірки, без заглиблення в їхній історичний розвиток і поширення в інших говірках литовської мови. Фонетика Вокалізм. Одне з найпомітніших явищ вокалізму Рамашконіської говірки — перехід дифтонгів ie, uo у i˙, u˙. Не має значення, чи наголошені ці дифтонги, чи ненаголошені, із твердим чи спадним наголосом, у корені слова чи в кінці, чи слово питомо литовське, чи запозичене, — у мовленні молодших носіїв говірки вони зазвичай усе одно монофтонгізуються, наприклад: p˙i˙nas, svi˙tas, ki˙mi, klu˙nas, ju˙kas, kurdėlis. Носії говірки віком понад 50—60 років, хоча й невиразно, часто вимовляють також другий компонент дифтонга, який слід було б позначати приблизно так, як його позначено в текстах П. Аруми з околиць Зієтели3, наприклад: Savclėnė (прізвище), n˙ėkas, dž˙ievilis, džio-na, pi˙emuo, uo˙gauč. Найстаріша носійка говірки села Рамашконіс, якій близько ста років і яка походить із сусіднього села Дайнава, зовсім не монофтонгізує дифтонги ie, uo, наприклад: paucieni˙ „яєчня“, džievvas, kiemi, svečiosna, dióonos, kuodėlis. Отже, вимова дифтонгів ie, uo, за незначними винятками, помітно залежить від віку носіїв говірки і є факультативною (іноді той самий носій вимовляє те саме слово по-різному). Усе це свідчить, що це фонетичне явище досить недавнє. Перехід дифтонгів ie, uo у i˙, u˙ або i˙e, uo трапляється й на інших південних литовських мовних острівцях на території БРСР: особливо часто — у Зієтельській говірці4, рідко й непослідовно — у Лазунській говірці5, у ненаголошеній позиції — у литовських селах сусіднього Родунського району, наприклад у Пелесі та Каргаудах. Інші дифтонги не відрізняються від 1k, однак варто згадати вимову спадного й ненаголошеного дифтонга au: його перший компонент дуже сильно уподібнюється до другого і вимовляється з виразним відтінком o, наприклад: làũkas, dàũk, gàncũ, audėjà, raspi˙làu. Говорячи про змішані дифтонги, насамперед слід зупинитися на дифтонгах am, an, em, en, за вимовою яких дзукі поділяються на західних і східних. А. Саліс, мабуть, не маючи достатньо матеріалу, на своїй карті6 провів межу між західними й східними дзуками через Тракай, Ейшишкес у напрямку Ліди, охопивши весь теперішній Варанавський район, і відніс до східних дзуків також Рамашконіс. На цю неточність звернули увагу й уточнили межу 1952 р. Й. Сенкус і В. Ґрінавецькіс7. Насправді основної ознаки східних дзуків — пунктинінкування — від Рамашконіса до самих Білі немає навіть у мовленні найстарших носіїв говірки. Дифтонги am, an, em, en усюди зберігаються повністю, наприклад: sámcis, páncis, kàmpas, rañkos, kampẽlis, rankà, lantà, pẽmpė, g˙venč, peñktas, peñk. Очевидно, межа, що відділяла західних дзуків від східних, проходила між Рамашконісом і Діевенішкесом, оскільки в Діевенішкесі, як 3 Див. P. Arumaa, Litauische mundartliche Texte aus der Wilnaer Gegend, 41—53, Dorpat, 1930. 4 Див. P. Arumaa, зазначена праця, там само. 5 Див. J. Senkus, Деякі особливості Лазунської говірки. — Lietuvos TSR Mokslų akademijos darbai, серія A, 185, Vilnius, 1958. 6 Див. карту, додану до Archivum Philologicum, 4, Kaunas, 1933. 7 Див. J. Senkus ir V. Grinaveckis, Деякі питання діалектології в школі. — «Tarybinė mokykla», 9, 16, 1952. 178 Як свідчать зібрані Інститутом литовської мови та літератури діалектологічні матеріали, am, an, em, en уже переходять у um, un, im, in. Інакша доля давніх an, en, яким у літературній мові відповідають ą, ę. У говірці Рамашконів, як і в усьому Дзукському краї, у цьому випадку маємо u˙; i˙, наприклад: kù˙snis, šù˙la, žù˙sės, mẽrgu, tì˙sc, kárvi˙, šì˙ ~ sen, tì˙ ~ ten. З давніх кінцевих *á˙n, *é˙n, що перейшли в un, an, після зникнення приголосного n у говірці виникли короткі u, i, наприклад: su mergù, su paklotáiti «простирадлочко», pūodì, tvàrti, kaũ. У висхідно наголошених змішаних дифтонгах il, im, in, ir, ul, um, un, ur подовжується перший компонент, наприклад: Vi˙lñus, sod˙nč, bū˙lù; indá˙rė. Голосні говірки Рамашконів мало чим відрізняються від голосних літературної мови. e, особливо наголошене, у говірці дуже відкрите, наприклад: mãtai, ri˙talis, pẽmpė. Для говірки характерне звуження голосних: вимовляють kāp, tēp, visāp, kitāp, šēp, tēp, itep. Голосні ė, o іноді, особливо в молодших носіїв говірки, вимовляються майже як дифтонги ie, uo, наприклад: niẽra, tiẽvas, diẽd˙nė, nemiõku, muotkà. У вокалізмі кінця слова говірки трапляються нерегулярні8 й важко пояснювані явища. У ненаголошеному кінці слова поряд із ė (яке іноді буває напівкоротким або нагадує ie) нерідко трапляється й коротке e, наприклад: mõke, vẽrpste, dãre. У закінченні знахідного відмінка однини, яке, як відомо, завжди ненаголошене, поряд із довгим голосним трапляється також короткий, наприклад: ùžsu, kùški. У наголошеному кінці слова молодші носії говірки, на яких сильніше вплинули слов’янські мови, подовжують короткі голосні, наприклад: tùrù, galù˙, miegmì˙, dartì˙, а голосний a у цьому випадку вимовляють як своєрідний короткий ė, наприклад: Dainavė, rankė, narė «печера». Серед чергувань голосних у говірці найхарактерніша синкопа. Особливо характерна синкопа голосного зворотної частки, наприклад: ažùzdegė < ažùsdegė, nuzbùdo, pašbōrė, ȧpsėmė «взялася», pašėmė «взяла». Синкопа змінила також форму префіксів apɨ-, ati-, наприклад: abárstė < apbárstė < apibárstė; aduotáu < aduotáu < atiduotáu; adārė «відчинила», atrù˙ko «відригнув». Синкопа трапляється також не в префіксах, наприклад: prièmė, šùrni̇n, але, з іншого боку, її немає там, де в більшості литовських говірок вона вже відбулася, наприклад: vãlinas «чорт», ãntaras «другий». Консонантизм. Із особливостей консонантизму говірки Рамашконів найхарактерніше дзукавання. Африкати літературної мови č, dž, що походять від tj, dj, послідовно вимовляються як c, dz, наприклад: svẽco, gaidžãu, aũdža, sveči˙, gaidžù˙, kùrcas, negirdžù. Однак тут є закономірний виняток: якщо в парадигмі в усіх інших відмінках або особах немає c, dz, то й у тому відмінку чи особі, де в літературній мові є č, dž, замість очікуваних c, dz маємо t, d, наприклад: kaĩtù, raidù˙, rankù˙, gì˙rdau, šuntáu (пор. katė, katės, katei, katį, katį, katėj, katės…, gì˙rdau, gì˙rdei…). Вважають, що це вирівнювання відбулося за аналогією9. Приголосні літературної мови t, d перед i, y, į, ie вимовляються як c, dž, а сполуки tv, dv — як cv, džv, наприклад: kãcinas, nakcìs, atvažuodzinėjo, kvì˙cìna «м’ясо з телятини», džìevàs, šaudži-klė, buteláici (зн. одн.), bù˙c, cvìnkė, dzèvìlika. Однак у цьому випадку немає суворої послідовності. Доводиться чути й didelis, didelo, sod˙nč, apkvaitinšu «приголомшу, запаморочу», pardu˙dinėc, nekrikšči˙ta, а також дуже слабке дзукавання, наприклад: d(ž)t- 8 У тих випадках, коли фонетика говірки непослідовна й нерегулярна, приклади в статті скрізь подано так, як їх записано, без жодних виправлень. 9 Див. «Говірки литовської мови», «Словник правопису литовської мови», 124, Каунас, 1948. 179 деліс, атважод (≈) інєц. Іноді той самий представник говірки вимовляє те саме слово по-різному, хоча загалом явно переважають c, dz. Однак t, d завжди залишаються незмінними перед i, що походить зі старого закінчення *-ėⁿ, а також у новіших запозиченнях, наприклад: su kari, su kaladį, tvārti, piōdi, išinkavōta, tikēc. Сполуки šť (žd) перед i, y, į, ie внаслідок асиміляції перетворилися на šč (ždž), наприклад: suvėdšč, ru’kščis, višč’na «курятина». Інша характерна риса говірки Рамашконіс — тверда вимова приголосних. Приголосний l перед e, ei, en, ė завжди вимовляється твердо. Після затверділого l голосні e, ei, en переходять в a, ai, an, наприклад: lādas, lāka, pālamus, lāisk, lānda «повзе», sūlankos «зігни це», lāngva, lantēla; а голосний e переходить у голосний ɛ, наприклад: ci’lēc, lēke, rasplēše, ski’lē, pęlē. Проте в ненаголошеному кінці слова, де в літературній мові є ė, у говірці після l вимовляють не лише ɛ, наприклад: kāūle, akāles, а й a, наприклад: kāūla, sāūla, impī’la. Очевидно, що здавна в ненаголошеному кінці слова описуваної говірки паралельно вживалися і ė, і e замість літературного ė, оскільки сполука la може виникнути лише з le. Після затверділого l зі старого закінчення слова *-ėⁿ виникло b’, наприклад: kum’ēlb; sāūlb’, а зі старого *-ėⁿ розвинулося bl, наприклад: su kumelbl, su sāūlbl. Серед інших приголосних, які частіше, хоча й нерегулярно, вимовляються твердо, варто згадати r: іноді він твердне перед e, наприклад: rātas «рідкісний», rači, ragį, rāka; іноді перед e, наприклад: turēsu, inturējęi «утримав, витерпів», і навіть іноді перед ė, наприклад: parb’nko «вкрав, відібрав», varbsti, grāūsc «гриміти». Зрідка спорадично трапляється затвердіння š, ž, m, d, наприклад: nešōjas, nuvāžu, nežbūno, menesō, pecadēn kšte. Здається, приголосні частіше твердо вимовляють молодші представники говірки. Запозичення з білоруської мови здебільшого засвоєні з твердою вимовою, наприклад: pažbīc (balt. пазбычь), gaspadinė (balt. гаспадыня). Цікаво, що представники говірки не уникають вимови нехарактерних для литовської мови приголосних f, h, ch, наприклад: fābrikas, fundamentas, bu(h)āteras, hī’mnas, cholērija, chōras, chlōpčas «парубок», nechōj «хай». Це, безперечно, вплив слов’янських мов. Місцеві жителі сміються, що кілька десятиліть тому старі люди не вміли вимовляти ці приголосні й навіть білоруською замість хата казали kata. Для говірки характерне додавання приголосного v перед uo (u*) на початку слова, наприклад: vū’gos, vū’sis, vūodas, pavū’sci’k, vuodega, а також додавання приголосного j перед ė, i, ie на початку слова, наприклад: jēsc, jēda, jīma, nejilgā, jieva. Трапляється вставляння приголосних, особливо t, s, наприклад: strāba «сьорбає», strū’ptęra, roīškčais, auštrēla (у пісні), apī’nastris, daṅktis, pecadēn kšte. Наголос. Від літературної мови відрізняється наголошування деяких іменникових суфіксів говірки. Для називання діячів замість літературного -ėja у говірці вживається -ējā, наприклад: audējā, pjovējā (у досліджуваній місцевості зернові переважно жнуть жінки). Для називання поля замість літературного -ėna вживається -ienā, наприклад: rugienā, kvī’č’nā, avižī’nā. Так само для називання м’яса замість -ėna вживається -ienā, наприклад: kāūlienā, višč’nā, žū’sienā. Від літературної мови відрізняється наголошування дієслів майбутнього часу та умовного способу. В однині майбутнього часу для всіх первинних дієслів із циркумфлексним і коротким коренем узагальнився кінцевий наголос, наприклад: aiš, miršū, nešū, aiši, mirši, prilaksi (пор. з гостронаголошеними bū’su, adū’si). В умовному способі кінцевий наголос узагальнився навіть у первинних дієсловах із гострим наголосом, наприклад: bu’tāu, bu’tāi, bū’ti, bu’rum, bu’uti, bū’t. Лише у множині- 180 Дієслова менієї групи в умовному способі наголошуються на префіксі або корені, наприклад: nemėltau, darbūtai, sod’ntum (д. ч. I ос.). Дієслова sėdos, stojos, rados у всіх формах мають наголос на закінченні. Розглянувши важливіші фонетичні особливості говірки, можна дійти висновку, що фонетична система Рамашконської говірки в деяких випадках не цілком закономірна, наприклад, непослідовне ie, uo > i, u, непослідовне t, d перед i, y, į, ie > c, dz, на кінці ненаголошеного слова ė || e тощо. Причиною деяких коливань, мабуть, є двомовність мешканців. За основними особливостями — дзюкуванням і пантиницькою вимовою — Рамашконська говірка належить до західних дзуків. Морфологія З морфології буде розглянуто лише деякі важливіші частини мови, які в Рамашконській говірці більше відрізняються від літературної мови. Іменник. У давальному й орудному відмінках множини в багатьох місцевих литовських говірках відомі двоскладові закінчення, наприклад: vīram, kāūlom, su bitēm, su rankom. Однак у і приголосна основа в цих відмінках у говірці, що описується, має закінчення -mu, наприклад: akimū, dukterimū, šunimū; su akimū, su dukterimū, su šūnimū. У говірці, що описується, є два місцеві відмінки: внутрішній статичний (інесив) і внутрішній директивний (ілатив). Зовнішній статичний (адесив) і зовнішній директивний (алатив) нині вже не вживаються; наприклад, замість алативної форми rudenóp вживається ілативна форма parudenin. Можливо, лише в таких висловах, як: žemės tai nebūvo mumim, займенник mumim міг би бути залишком давнього адесива, у якому постпозиційна частка -p(i) відпала. Цікавим є закінчення інесива множини, де після s стоїть не голосний e, а a, наприклад: rūguosa, ki’muosa „kaimuose“, Ramaškoni’sa, mėtųsa, Navasi’du’sa, Pārabiškėsa. Приголосний s перед e в говірці, що описується, зазвичай не пом’якшується, тому навряд чи можна пояснити це закінчення фонетичною зміноюⁱ⁰. Ілатив однини має вже скорочений постпозиційний елемент -n, наприклад: darbań, mėdzan, Li’don, rankon, ūpeń, šulniń, а множини — -na, наприклад: krikščī’nosna, svečiosna, Ramaškoni’sna. У говірці, що описується, як і в інших говірках литовської мови, спостерігається змішування основ. Деякі відмінки слабших основ (i-, u-, приголосної) вже запозичили закінчення у сильніших основ. Скажімо, орудний відмінок однини і-основних іменників перейшов до io-основи, наприклад: su akū, nōsu, usnū, ugniū, šī’r dzu; називний відмінок множини u (iu)-основи перейшов до a (ja)-основи, наприклад: li’tai, turgai, sū’nai, pi’tai „pietūs“, spi’čai „spiečiai“; родовий відмінок однини приголосної основи перейшов до ia-основи, наприклад: vandėno, akmėno, pi’meno, tašmėno, а називний відмінок множини приголосної основи — до a-основи, наприклад: pi’menai, tašmenai, rudenai. Однак слабші основи іменників у деяких відмінках зберегли давні закінчення. Винятком виявився жіночий рід приголосної основи, родовий відмінок однини якого в говірці має форми dukterės, seserės, а називний відмінок множини — dūkterēs, sēseres. Давнє закінчення називного відмінка множини приголосної основи мають ті і-основні іменники, які, ¹⁰ Див. A. Laigonaitė, Vietininkai dabartinėje lietuvių kalboje, Filologijos mokslų kandidato disertacija, 15—16, Vilnius, 1955, Vilniaus Valstybinis V. Kapsuko vardo universitetas, rankraščių skyrius. 181 як свідчить твердість приголосного перед закінченням у родовому відмінку множини, раніше вони справді мали приголосну основу, наприклад: dãnės, šù-ses, ãžves, pìšes (пор. з погляду історії справжні і-основи, називний відмінок множини яких у говірці — ãvì-s, ãkì-s тощо). У словотворі іменників варто згадати невластивий літературній мові суфікс -ysta (літ. -ystė, -ãtvė), наприклад: senì-stà «старість», jáunì-stà «молодість», drãugì-stà «дружба», а також деякі дуже поширені в говірці зменшувальні суфікси, як-от: -aitė, наприклад: karvaitė, galvaitė «голівка», kojaitės, bulbaitė; -ulis, наприклад: žmogùlis, lietùlis, ponùlis, Bronùlis; -ūtis, наприклад: langùtis, lapùtis «листочок», kampùtis, Ludvikùtis. Займенник. Замість особових займенників літературної мови jis, ji вживаються anàs, anà. Однак у множині частіше вживаються mès, jù-s (давальний відмінок mùmim, jùmim, а орудний — mumìm, jumìm). Замість вказівних займенників літературної мови šitas, šita, šitoks вживаються ìtas, itòj, itokìs. У говірці широко вживаються змінювані присвійні займенники, наприклад: diesvėlau mã-nas mielas! mana bùicis suvãrė «доконала» mãnì; mãnas tai mažai parvažiãja, jù-sis tai dažnai. Паралельно вживаються також незмінювані присвійні займенники, зазвичай скорочені, наприклад: mã motinù pasamãdė ažu mergù tarmalù; jō tėvas ir mã motkà tai búvo radni «родичі»; sã namì žẽnijaus. Жіночий рід вказівних займенників має загалом не властиву говірці атрибутивну форму¹¹, наприклад: itòj namė darbou turì, tòj vaikščioja Balatnòn. Дієслово. Дієслова теперішнього часу зберігають деякі залишки атематичних (приголосних) дієслів, проте особові закінчення цих дієслів уже запозичені у тематичних дієслів, наприклад: mì-gmi, miegmì, miegmà; palìẽkma. Оскільки в говірці дуже поширена форма теперішнього часу з кінцевим приголосним основи n, наприклад: bù-na, pjãuma, grì-bàuna, vaikščàuna (від vaikščauč), lãndžàuna (від lãndžàuč), то цей кінцевий приголосний основи, найімовірніше, проник у згадані вище контаміновані форми приголосних дієслів і в мовленні більшості носіїв говірки, особливо молодших, уже витіснив приголосний, що перейшов до суфікса -m, наприклад: lì-kna, palì-knì, mĩ-gna, mì-gni, mi-gni. З іншого боку, теперішній час давнього атематичного дієслова būti, збереженого в багатьох говірках, у говірці, що описується, є новим і зазвичай незмінюваним, наприклад: ò, kokà tù žmònì zìrà. У простому минулому часі дієслова kìšė, knìšė, šùvė належать до ė-основи. Минулий багатократний час майже не вживається. Майбутній час відрізняється від літературної мови лише наголосом (див. «Фонетика, наголошування»). Особові закінчення умовного способу такі самі, як і в багатьох дзукійських говірках, наприклад: bu˙tau, bu˙tái, bu˙t, bu˙tùm, bu˙tù˙t, bu˙t. Форма третьої особи однини й множини зазвичай уживається в короткому вигляді, наприклад: kãd sužinõt, taĩ ir atãit. Наказовий спосіб має лише один різновид — тільки з формантом -k, наприклад: ne-bėdži˙k «не нарікай», jìmkim. Дозвільний спосіб утворюється за допомогою частки білоруського походження nechòj, наприклад: nechòj gaĩšta, nechòj dúoda, nechòj stãto, nechòj atsìgefa. Інші морфологічні особливості дієслівних часів пов’язані з виразними фонетичними змінами закінчень, особливо з випадінням коротких голосних. У всіх часах 11Атрибутивна форма прикметників говірки засвідчена лише в топонімі Igda, хоча інші топоніми подібного типу мають лише неатрибутивні форми, наприклад: Jilgūla ~ Ilgūlė, Platūla ~ Platėlė, Šaurūkai, D(a)idžūlis kalnas. 182 У 1-й і 2-й особах множини e найчастіше випадає, напр.: pjāunam, išėdem, galė j ot, хоча іноді, особливо старші мовці, ще зберігають це e, напр.: dudāname «розмовляємо», būvome, nemókate. У 3-й особі минулого одноразового часу поряд із повними закінченнями частіше вживаються неповні, напр.: nemokėj < «не вмів», nuvėj, paskavój, dāu < dāv < «дав», nuvaždau. В окремих випадках голосний у кінці слова випадає і в 3-й особі теперішнього часу дієслів i-основи, напр.: stóu < «стоїть», sėdz. Закінчення інфінітива завжди лише коротке, напр.: pjāuc, rāsč, ažujūdinc. Говорячи про словотвір дієслова в говірці, насамперед слід зупинитися на характерних для неї інтенсивних ітеративних (підсилено-частотних) дієсловах. Зазвичай вони утворюються від дієслів доконаного виду, найчастіше префіксальних12, шляхом додавання суфіксів -dinėti або -dyti, напр.: pradėjom mėdu· perdėdinėc; anā pas Vaišiū· ataido. Ці інтенсивні ітеративні дієслова в описуваній говірці зазвичай означають повторюваність дії, проте в окремих випадках можуть її й не виражати. Дієслова узагальненого теперішнього часу, що позначають сталу властивість діяча, мають значення ітеративності, напр.: anā ažusimdo «постійно згадує» zababōnais visókāis; jū·s Zošā atimdo «постійно відбирає» pienu· (звинувачує, що куштує); ir ti·nai turgai susiringdo «збираються»; vērpste, kū· ākmeni· pakeldzinėja «піднімає». Однак, позначаючи конкретну дію, що відбувається в цю мить, дієслова цього типу зазвичай не мають значення ітеративності, напр.: jāu pritemdzinėja «смеркає»; kažū· kōl nerazgindzinėja «не розуміє» — nūgi mušasi; li·tūs susiringdo «збирається», jāu ataido «приходить» gālas; значення ітеративності немає також тоді, коли дієслово позначає певний сталий стан, напр.: aš jām dēdē priseidāu «виходжу». Ті інтенсивні ітеративні дієслова, що означають повторюваність дії, у формі минулого одноразового часу успішно замінюють у говірці минулий частотний час, напр.: balatniškis kunigas atvažiuodinėja «приїжджав» svečuosna; vūogas parduodzinėjāu ir prabudzinėjāu «продавав і проводив час». Справжній минулий частотний час почуто лише один раз у реченні ti·nai vėlinai pristodinėja, ti·nai žmonės bjōdavo vakarais aic. Очевидно, минулий частотний час трапляється лише в таких дієсловах, які, як і дієслово bjōti, є дієсловами недоконаного виду, від яких неохоче утворюють інтенсивні ітеративні дієслова. Серед інших особливостей словотвору дієслова привертають увагу дієслівні префікси. Деякі префікси дієслів говірки, а також їх уживання значно відрізняються від літературної мови. ažū- (až). Цей префікс відповідає літературному už-, напр.: nūneša ir ažūrakina; kūrgi ažudarbuosi? kāminas ažūndegė. Іноді він може означати початок дії, напр.: aš kēp ažūverkāu «я так розплакалася»; aš ažūsirgāu «я захворіла»; а також іноді може означати завершення дії, напр.: ažūsātās «зноситися» kadū jus; kad suveit ašaros, ažū svī·ru ažuplāu «я б доплив». Перед голосними та дзвінкими приголосними вживається не префікс ažū-, а až-, напр.: ažėdė, ažlīndo. da-. Значення цього префікса говірки важко визначити; найчастіше це результат впливу слов’янських мов, напр.: jēglo dādeda «додає»; diktē nedapāise «не догледів»; darōdi·kit «покажіть», kūr druskos pirkc; šēp tēp dabū·su «якось перебуду»; duonos ku·snēlo dabū·c «отримати» trūna; kadū aš dasklauščiau «якби я дістався»; kū· aš ne tēp pasakān, tau ani·s dasmano «він здогадується». 12 У говірці записано лише два приклади дієслів цього типу без префікса: žū·ses aido «йде» pirmin; kas per žmogus razdinėjas «з’являється і зникає». 183 pa-. Цей префікс найчастіше позначає завершення дії, подібно до ik su-, nu-, наприклад: parbėko «вкрав» čàs baronkàs, paėdė «з’їв»; ratùs palaužė «зламав»; pàmirė «помер» tùoj kruvàuku kvarabù «кривавою хворобою»; sparnùs pakapoja «відрубує»; pùodų pamušė «розбив»; vaikùs paauklėjau «виростив» ti'nai. raz-. Цей префікс прийшов зі слов’янських мов, і його вживання в говірці таке саме, як у слов’янських мовах (найчастіше відповідає українському префіксу роз-), напр.: razàūšo «розвиднілося» (пор. рос. рассвело); kūpetù raìka razlaìsc «випустити, розгорнути», kàd iżdžùt; káušiniùs raspì·lau «вилив» kàp bū·bas; pažabàrs kadù i razàis «розійдеться»; mẽs i razbėgom «розбіглися»; dabàr razlì·ta «розлита, розмокла» balà. Іноді це просто кальки, напр.: постояв, послухав — nieko nerazrinkáu «не розібрався» (пор. рос. не разобрался); anà vĩsa rasakinėjo «розповідала» (пор. рос. рассказывала). Після огляду важливіших морфологічних особливостей говірки можна сказати, що вплив слов’янських мов відчутніший у словотворі частин мови говірки, тоді як словозміна досить стійка до цього впливу. Синтаксис Можна згадати кілька цікавих випадків уживання відмінків у говірці. У говірці широко вживається називний відмінок з інфінітивом, наприклад: raìka aĩc pamėdėn „під ліс“ rugùż pjáuc; aĩc tvàrtas ažurakìnc; raìka dù mẽtai padarbùc; dar raìka dù lakštaĩ „листи“ nùšù·sc. З деякими прийменниками вживається давальний відмінок, наприклад: sėdž prìk pẽči; nė prìk tėvi bù·nam, alẽ prìk patėvi; ažùsėme ik dignì; pa vi'nai gãne Цікаво, що в цих прийменникових конструкціях іменники чоловічого роду в говірці найчастіше мають незвичне закінчення -i, яке відповідає давньому закінченню давального відмінка основ на приголосний. Орудний відмінок якості завжди виражається з прийменником su, наприклад: жінка з маленькими очима, а орудний відмінок засобу — найчастіше без прийменника, наприклад: ò, kokàis rãtais važùoja. У Рамашконі, як і в усіх західних дзуків, змішуються вживання інесива (місцевого відмінка перебування всередині) та ілатива (місцевого відмінка руху всередину): ілатив іноді вживається там, де слід було б уживати інесив, наприклад: anàs kamaròn „у коморі“ ažù katùko „коробки“ ažìlidos; rankovėsna „у рукавах“ raženė; або навпаки — інесив уживається там, де слід було б уживати ілатив, наприклад: atlai­dùrsa „на відпуст“ vaikščàuna. Однак це змішування не дуже характерне для мешканців Рамашконі. Імовірно, на них впливає близьке сусідство зі східними дзуками, які ніколи не змішують уживання інесива та ілатива. Говірка Рамашконі зберегла давні прийменники, уживання яких у деяких випадках також досить цікаве. ažù (ãž). Вживається замість літературного už, наприклад: ažù kū· pirksi? pasamùdė ažù mérgu; až vĩeno nuvė́j — nedabùvo „не прожив“, až kito negalėj bù·c. in. Це дуже поширений у говірці прийменник, який найчастіше вживається замість літературного ant, наприклад: vìšta in kaùšinu·sėdž; mã arklas in laùko galì; laùk in laùko, in vàlos, taĩ bùs gerà. Конструкція говірки in з родовим відмінком уживається і в тих випадках, коли в літературній мові вживався б відмінок без прийменника, найчастіше орудний, наприклад: vė́rpa in karavàto „на караваті, прядці“; pėrvertė in gudù „по-гудськи“; aẽi tavì vi·rėsne in devìni·tu· mẽtu „у дев’ять років“; in bù·bu· „на картоплю“ trìs šimtais dàdavėm. 184 Іноді in уживається також в інших значеннях, наприклад: in «через» druskos kokis buvo vargas; svītas palismonu atvede in «до» manį; in «у» manį paįso. įngi (пор. діалектне in, у старих писемних пам’ятках ing, ingi). Уживається замість літературного į, наприклад: įngi dėdi padabną «подібну»; plāčkes storos, plāčos, įngi silkės panāšos; įngi darbų įngi vīsa anā nuzdāvus. Іноді įngi вживається також у значенні прийменника pas, наприклад: našlės įngi našlb’ vaikščavo. Прийменник įngi у говірці, мабуть, зберігся для того, щоб не збігатися з прийменником in, що означає «на». nuog (nūg.), nūg (пор. у старих писемних пам’ятках nuogi, nuog, nug.). Уживається замість літературного nuo, наприклад: čā tolāu nuog mūs lietuviškai kalbanco žmogaus nėrā; mažė man nug dūl-kur’ dūchu «запах» vāro; nuk tēvo likāi mažas; anas paskavoj nuk jūs. prieg (prīg), prig (пор. у старих писемних пам’ятках prieg, prieg, prig). Уживається замість літературного prie, наприклад: priek šāu neturū; prīk tēvi āre jautais; dār kāp prīk sveikātai, tai gerāi. Варто згадати деякі характерні сполучні слова підрядних речень. Підрядні означальні речення в багатьох литовських говірках приєднуються вже не вживаним відносним займенником kuris, наприклад: береза, kuris paskēlbos viršūn, žvirškas, o kuris žemīn — moteriškas: kāsos paslaidī. Однак у коротких підрядних означальних реченнях, особливо таких, що визначають призначення предмета, найчастіше вживається знахідний відмінок відносного займенника kas, наприклад: žebā, kū šoka «жаба, яка стрибає»; šākes, kū pūodus kāla; veči-kle, kū vėto grūdus; kū duris ažuspirdenėja, tai žāperka «минь». Знахідний відмінок відносного займенника kas іноді вживається також для приєднання підрядних речень підмета й додатка, наприклад: tai nepraudė, kū džiāvas irā; pasākė, kū nepernēs; skaitė, kū pinigų dāuk. Для приєднання підрядних речень часу часто вживається сполучник kāp «як», наприклад: kāp cīk saulā paska vōjo, tai ir šalcāi jau. Крім того, kāp «як» вживається і для приєднання підрядних причинових речень, наприклад: kāp mūs sūsu itie pieskāi, tai žolė nedūga. У говірці дуже широко вживається середній рід дієприкметників минулого часу пасивного стану та займенників, наприклад: ažupjauta ravėlis ir dirželi pririšta; karbijos «кошики» iš šāudų nupinta; būvo namai kūrvais statīta; vīsa nuvėję liepsnā; vīsa rāka pīrkė; aš nežināu, kas itai būs iš to šalco. У синтаксисі Рамашконської говірки також відчутний сильний вплив слов’янських мов. Насамперед цей вплив помітний у сполучних словах підрядних речень. Для приєднання підрядних допустових речень часто вживається слов’янський сполучник kòc (kōt), наприклад: kòc nemōkita, alė tū manį dār neapšukūosi «не обдуриш». У підрядних умовних реченнях поряд із kad вживається також слов’янський сполучник ježėli, наприклад: kām pristōc, ježėli tū nedūmoji mērgu jīmė? Для утворення питального речення поряд із gal, mažė вживається також слов’янська частка mōj, наприклад: mōj mā telīčāiti vāro? У підрядних реченнях мети молодші мовці частіше вживають інфінітив замість умовного способу, як у слов’янських мовах, наприклад: dūbi kāsa, kāt instūmė, nuāpīc «утопити». Замість aš turiu, tu turi… частіше вживаються слов’янські конструкції pas mane yra, pas tave yra…, наприклад: pas man karvēla būvo «у мене був голуб», tai in dienos irs viedrīs pieno dāv; Zošā, a nerā pas tavį kvakūkės ažšos (прийшов позичити, питає). Відмінкове вживання в говірці не такою мірою зазнало впливу слов’янських мов. 185 Лексика У лексиці говірки Рамашконяй є цікаві давні литовські слова, але також чимало слов’янізмів — значно більше, ніж у говірках литовців, які живуть у Литовській РСР, наприклад: jaunėsnis chłopcas nāto už tarli'vas «молодший хлопець дуже говіркий», bōba aina būvo tokā klapatīva, kriklīva «надмірно турботлива, криклива»; vesēlas čėsas, alē ne žēdinam «веселий час, але не для кожного». Таке велике число слов’янізмів цілком зрозуміле: безпосередній і постійний вплив слов’янських (білоруської, польської) мов насамперед залишає сліди в словниковому складі говірки. Навіть тепер можна спостерігати, як слово kovà у говірці витісняє слово pušis, слово kmarā — слово debes's, слово padābnas — слово panašus тощо. Із цих пар синонімів слов’янське слово найчастіше обирають молодші представники говірки. Давні литовські слова, які відрізняються від Ik, часто пов’язані з назвами страв, знарядь тощо. Наприклад, каша з картоплі тут називається gru·dzils, солодкий напій із житнього борошна — saldzinis, а та сама солодка настоянка, але вже заквашена, — rugini's; жердини, зв’язані мотузкою і призначені для піднімання чогось угору, називаються kābinės тощо. Та й звичайні литовські слова в говірці часто мають інше значення, ніж в Ik. Наприклад, на запитання, де живе вовк, відповідають — medī (mēdzas — ліс), а на запитання, де живе білка, відповідають — mādžagoj (mēdžaga — дерево; пор. cik vinā mādžaga āuga in lāuko). Із характерних іменників говірки можна назвати такі: draugė — родина, наприклад: sunkū prabū·c, kāp didela draugē; kiēmas — село, наприклад: mū's kiēmas mažas; klūpsc'is — коліно, наприклад: kelinēs pali klūpsc'i apru·džiji «побуріли»; krósnis — купа каміння, наприклад: terpūkelej krósnis; kvakūkė — качечка, наприклад: kvakūikē kvākši; lāškas — лист, аркуш, наприклад: nī·ko nerāšo: ani vī·no lāškto negavāu; lopinīkas — хустинка, наприклад: raīka lopinukū apsirišē; rezgē — кошик, pēdžos — внутрішні стовпи клуні; pradzinī·kas — пастух, наприклад: kāp āš ganāu, sēnas tokis būvo pradzinī·kas; skarā — білизна (пор. складне слово Ik skar-malas — край «білизни», обшивка), наприклад: skarās išvelejau; terpūpē-dzīs — відстань у клуні від одного «стовпа» до іншого. Навіть для вираження абстрактних понять говірка має гарні литовські слова: beduonē — нестача хліба, наприклад: nebūvo aršāu «гірше», kāp beduonī; ki·sc; buicis — життя, наприклад: ītai buicis žmogāus jaunos dalā — щастя, наприклад: vis ītai žmogāus nedalā; krapštulī·s — дрібна робота, наприклад: daži nā dāžnōn irā kokis krapštulī·s. Трапляється й кілька цікавих прикметників: grīnas — голий, оголений, наприклад: ažu grīno ažānco insideda ir nešiojas tū· uōdžinu «змію», mi·nkštas — дрібний, наприклад: druskā bū·na rupī ir minkštā; savadarbis — власноруч зроблений, домашній, наприклад: ā pas jūs savadarbī miltū audžā? širdžī·tas — сердитий, наприклад: alē gi ir širdžī·tas: ani ažujūdinē nemōžna; žilas — сивий, сірий, наприклад: alē koki žili debesē aina — gal lītūs būs. Діалектні дієслова та похідні від них слова досить численні: apsisēkc — одягнутися, наприклад: ir pavālgī·c, ir apsisēkc, ir apsāuc raīka; ažuveikc — заробити, наприклад: kī· ažuveika berniukai, mūmim gand; brīnkc — довго спати, наприклад: kī· tū brinksci tēp ilgai? dairī·tis — доглядати, наприклад: dabar nera kám manī dairī·tis; dukterēs neadvotāu tolī: kadū abdairī·si «побачиш, відвідаєш», tolī adāvus? māžu priseis 186 apžodairìc «побачитися, зустрітися» з моєю донькою? dudenc — розмовляти, наприклад: iš pa pólsku, iš pa lietuviškai dudena; gùrinc — бити, гамселити, наприклад: sugùrinau alkù-ni; insidarì:c — забруднитися, вимазатися, наприклад: ot sutrà bóba: anà jáù labai insidá-fus; kárć — підвішувати, наприклад: spirgùci «шматок сала» in ugnìes pakóre ir kępė; lùpć — рвати, наприклад: vánagas in višłos sėdós, vištù lùpė, tai ir sugóžė itù vãna-gù šùovą; avìžas vištos išlùpė; paginéc — закінчити, наприклад: kožnài vienài pàukštei, káp cik vaikai išėjo «вилупилися», і пісні позакінчувалися; páisić — дивитися, наприклад: tój senė páiso, kù: tù imsi; parbùnkė — забрати, украсти, наприклад: vùsa parbùnkó; privìrsc — нападати, наприклад: privirto obuolù pakirmijusù; skraidì:c — бігати, наприклад: kadù gi jái susbraidì:c ir su karvėm, ir su avimì; žìbinc — світити, наприклад: senas jáù, negirdžù niėko, ir àki:s nežìbina. Варто згадати також кілька цікавіших прислівників та прислівникових часток говірки, наприклад: bemàž — майже, daugės(t) — більше, nedàugi — трохи, nekadù — колись, nu:nài — тепер, pirmùlàusa — насамперед. Трапляються й цікаві фразеологізми, наприклад: òt, tai kì:mo šliota «жінка, яка без потреби бігає селом і розносить плітки»; káp iškastas Bronùlis «дуже схожий на Бронуліса — як із лиця списаний»; ne galvóji dainùoc, káp vargèlis paspìrė «біда притиснула». Загалом основний словниковий фонд говірки майже збігається з основним словниковим фондом lk. Як видно з наведених прикладів, характерні для говірки Рамашконяй слова здебільшого відомі й у літературній мові, але мають більш або менш віддалене значення. Розглянувши найважливіші особливості говірки Рамашконяй, можна дійти висновку, що ця говірка є продовженням говірки західних дзуків, оскільки всі її характерні особливості значною мірою чітко збігаються з особливостями говірки західних дзуків, які живуть на території Литовської РСР. Ця говірка не має стільки архаїчних рис, скільки їх мають острови Лазунай¹³ і Зієтела¹⁴, найвіддаленіші від Литовської РСР. ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ РАМАШКОНІССЬКОЇ ГОВІРКИ И. Л. ШУКИС Резюме Рамашконісська говірка, що входить до складу дзукійських говірок, є литовським «островом», розташованим у БРСР у східній частині Вороновського району. Носіїв говірки, які добре володіють литовською мовою, можна зустріти більш ніж у десяти селах. Нині повсякденною мовою в цих селах найчастіше вже є не литовська, а білоруська. У місцевостях колишніх маєтків і більших селах домінує польська мова. 13 Plg. J. Senkus, Kai kurie Lazūnų tarmės ypatumai. — Lietuvos TSR Mokslų akademijos darbai, A, 1, 185, Vilnius, 1958. 14 Plg. P. Arumaa, Litauische mundartliche Texte aus der Wilnaer Gegend, 41—53 ir 68—75, Dorpat, 1930. 187 У цій статті розглядаються найхарактерніші фонетичні, морфологічні, синтаксичні та лексичні особливості цієї говірки. За вимовою дифтонгічних сполучень am, an, em, en рамашконісська говірка належить до західних дзуків, які не змінюють зазначених дифтонгічних сполучень, наприклад, páncis, kañpras, rémpe, penkì. Однак, як і всі дзукі, вона змінює ą, ę> на u, i, наприклад, mẽrgu·<mẽrga, tìsc>tẽsti. Привертає увагу також монофтонгізація дифтонгів ie, uo, наприклад, mi·gas, klú·nas, pi·rmū·. Імовірно, це явище досить нове. Найстарші носії говірки ще вимовляють klú·nas, pi·rmū· і навіть klúonas, pietuõ. У ненаголошеному кінці слова паралельно вживаються è та e, наприклад, lùpė, móke, kãùle<kiaùle, sáula<sáule. У сфері консонантизму носії цієї говірки, як і всі інші дзукі, хоча й не цілком послідовно, мають африкати на місці d, t, dv, tv (перед i, i, y, ie)>dz, c, dzv, cv, наприклад, pakcìs, dziẽvas, dzvì·lika; а також переходи č, dž>у c, dz, наприклад, svãčko, áudza. У сфері морфології іменникам властивий перехід деяких відмінкових форм слабких основ (на i, u та на приголосні) до сильних основ (на a, o), наприклад, su akù, akmenai, ākmefio. Однак у цій говірці трапляються деякі давні відмінкові форми слабких основ, наприклад: називний відмінок множини sãseres, родовий відмінок однини seserès, давальний і орудний відмінки множини akimù, seserimù. Зі зменшувальних суфіксів найчастіше вживаються -áitė, -ìtis, -ùlis, наприклад, karvaitė, kampliùcis, žmõgulis. Для описуваної говірки дуже характерні інтенсивні ітеративні дієслова із суфіксами -dinėti, -dyti, які зазвичай утворюються від дієслів доконаного виду з префіксами й можуть позначати як повторювану, так і одноразову дію, наприклад, vúogas parduodzinėjau ir prabu·dzinėjau; niekur neiseidáu aš; li·tus susirĩgdo. Форма простого минулого часу цих дієслів часто замінює форму дієслова минулого багаторазового часу, наприклад, kùnigas atvažiuodinė́jo «atvažiuodavo» svečuosna. Трапляються залишки атематичних дієслів, закінчення яких запозичені в тематичних дієслів, наприклад, miegmi||mi·gni, palìekma||palì·kna. Серед дієслівних префіксів, що відрізняються від літературної мови, слід згадати ažu- (až-), наприклад: ažujùdinč «užjudinti», ažlìndo «užlindo», а також префікси слов’янського походження da-, наприклад: dãdeda «prideda», raz-, наприклад: razaũšo «išaušo». Префікс ра- у цій говірці найчастіше позначає завершення дії, наприклад, ratùs palaužė «sulaužė». Деякі прийменники донині в описуваній говірці залишилися такими самими, як у писемних пам’ятках XVI—XVII століть, напр.: priẽg||prig (priek sáu netui); nuõg||nùg (nuk tévo likàù mãžas); ìngi (ìngi dẽdi· padabna). 188 У галузі синтаксису ця говірка, як і всі західні дзукійські говірки, вирізняється непослідовністю у вживанні інесива й ілятива, напр.: rankóvēsna „rankovese“ razneše; atlaidusā „i atlaidus“ vāikščāuna. У реченнях часто трапляється середній рід деяких дієприкметників і займенників, напр.: tvōros strackais tvārta; visa nuvāč liepsnā. Прийменники priēg|| prig, ик уживаються з давальним відмінком, напр.: sēdz prīk pāči; āzusēmē ik dūgni. У галузі словника, крім численних славізмів, що з’явилися внаслідок повсякденного й безпосереднього впливу слов’янських мов, трапляються також деякі цікаві діалектизми, напр.: kiēmas „kaimas”, drāugē „šeimyna” mādzas „miškas”, mādžaga „medis”, lopiniukas „skarelė”, pāisi˙c „žiūrėti”, dudēnč „kalbėti” тощо. Рамашконська говірка — це залишок окраїнних говірок західних дзукійців, і всі характерні особливості цієї говірки переважно збігаються з особливостями західних дзукійців, які живуть у Литовській РСР.